Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Контрольная работа: Поняття конституційного ладу і органів державної влади

Название: Поняття конституційного ладу і органів державної влади
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: контрольная работа Добавлен 20:24:46 06 мая 2009 Похожие работы
Просмотров: 83 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Контрольна робота

з дисципліни

«ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ»

Зміст

1.Поняття конституційного ладу та його закріплення в Конституції України. Засади конституційного ладу як загальний конституційно-правовий інститут

2.Поняття та риси органів державної влади. Закріплення системи органів державної влади в Конституції України. Конституційне закріплення принципів організації і діяльності органів державної влади

3.Система місцевого самоврядування в Україні та форми його здійснення

Список літератури


1. Поняття конституційного ладу та його закріплення в Конституції України. Засади конституційного ладу як загальний конституційно-правовий інститут

Перший розділ Конституції України називається "Загальні засади" і складається з 20 статей. У ньому закріплено основні принципи конституційного ладу нашої держави, які є вихідною точкою конституційного регулювання найважливіших суспільних відносин.

Конституційні ознаки Української держави

Стаття 1 Конституції проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.

Суверенність і незалежність держави означають, що її влада є верховною, повною, самостійною і неподільною у відносинах, які мають місце в межах кордонів цієї держави, а також її незалежність і рівноправність у взаємовідносинах з іншими державами. Такі підвалини забезпечують у державі повноту законодавчої, виконавчої і судової влади, а також непідпорядкування та непідзвітність цієї держави іноземним державам у міжнародних відносинах» Отже, суверенітет і незалежність забезпечують державі можливість підпорядковувати свою діяльність виключно її потребам та інтересам, самостійно вирішувати внутрішні та зовнішні справи. Відсутність або навіть обмеження суверенітету і незалежності фактично перетворює державу на колонію або навіть на провінцію іншої держави.

Демократизм в Україні передбачає створення найсприятливіших умов для широкої та реальної участі громадян в управлінні справами держави і суспільства, забезпечення багатоманітності політичного та культурного життя тощо.

Говорячи про Україну як соціальну державу, треба виходити з її орієнтації на здійснення широкомасштабної та ефективної соціальної політики, яка діставала б вияв у реальному забезпеченні прав людини і громадянина, створенні доступних систем освіти, охорони здоров'я і соціального захисту, належній підтримці малозабезпечених верств населення тощо.

Правова держава — це держава, в якій панує право, де діяльність держави, її органів і посадових осіб здійснюється на основі й у межах, визначених правом, де не тільки особа відповідає за свої дії перед державою, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність та її наслідки.

Необхідно визнати, що на сьогодні наша держава ще не повністю відповідає соціальному призначенню, зафіксованому в ст. 1 Конституції. Про Україну ще рано говорити як про соціальну і правову державу. Однак проголошення цих положень Основним Законом орієнтує діяльність держави і суспільства на втілення їх у життя.

Стаття 2 Конституції проголошує Україну унітарною державою , тобто державою, в межах якої немає інших утворень, що мають ознаки суверенітету і право самостійно вступати у відносини з іншими державами, а також право виходу зі складу України. Спроби як внутрішніх, так і зовнішніх сил вивести будь-яку частину території України з-під її суверенітету мають розцінюватися як замах на цілісність і недоторканність нашої держави.

Теорія держави і права та світова державно-правова практика розрізняють дві основні форми правління, тобто два способи організації найвищих державних органів і порядку їх утворення. Такими формами є:

- монархія , в якій найвища влада належить одній особі — монарху (імператору, царю, королю тощо), котрий або успадковує цю владу або обирається довічно;

- республіка , де найвищу владу здійснює обраний населенням на певний строк колегіальний орган (парламент, національні або народні збори тощо).

- В Україні встановлено республіканську форму правління (ч. 1 ст. 5 Конституції). Тому носієм суверенітету та єдиним джерелом влади визнається лише народ. Свою владу він може здійснювати по-різному:

- безпосередньо, коли сам виражає свою волю у передбачених Конституцією і законами процесуальних формах (на загальнодержавному рівні це може відбуватися у формі виборів або референдумів);

- через своїх представників, яких народ обирає до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Важливою гарантією повновладдя народу є конституційно закріплене виключно за ним право визначати і змінювати в Україні конституційний лад. Це означає, що лише з волі народу, виявленої під час проведення всеукраїнського референдуму, можлива зміна орієнтирів суспільного розвитку, спрямованості, вихідних принципів організації та функціонування механізму держави тощо. Будь-які спроби держави, її органів чи посадових осіб вирішити такі питання без врахування чітко і у передбаченій законом формі вираженої волі народу або всупереч їй визнаються Конституцією як абсолютно недопустима узурпація державної влади, тобто протизаконне привласнення невід'ємного права народу вирішувати самому власну долю і визначати шляхи розвитку своєї держави.

Державні символи України

Державні символи і столиця є невід'ємними атрибутами будь-якої суверенної держави.

Державні символи — це встановлені конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки конкретної держави, які уособлюють її суверенітет, а в деяких випадках сповнені і певного історичного або ідеологічного змісту. Конституція України встановлює такі символи нашої держави: Державний Прапор, Державний Герб, який встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького, і Державний Гімн. Наведено їх загальні описи. Деталізований опис державних символів України та порядок їх використання буде встановлено спеціальним законом, який має бути прийнятий у порядку, передбаченому для внесення змін до Конституції України, тобто не простою, а кваліфікованою (не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради) більшістю народних депутатів. Це свідчить про важливість значення, що його надається за сучасних умов в Україні державній символіці.

У деяких країнах є й інші державні символи — державні кольори, державна печатка, державний девіз. Девіз держави — це короткий вислів, у якому дістають вияв її найвищі цінності. Наприклад, девіз ФРН — "Єдність, закон і свобода", Великої Британії — "Бог і право особи". У більшості випадків девіз держави розміщується на її гербі. Але він може бути зафіксований і безпосередньо у конституції. Наприклад, у ст. 2 Конституції Франції зазначено: "Девіз Республіки — Свобода. Рівність. Братерство".

Столицею України , тобто її адміністративно-політичним центром і місцем перебування загальнодержавних законодавчих, виконавчих і судових органів, є місто Київ.

Принцип поділу влади

Відповідно до ст. 6 Конституції державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову . Реалізація цього принципу покликана запобігти концентрації всієї державної влади в руках однієї особи або одного органу, що, як свідчить історичний досвід, призводить до свавілля у керівництві державою і суспільством.

Треба зазначити, що необхідною умовою ефективного втілення цього принципу в практику організації та діяльності державного апарату є створення системи взаємних отримань і противаг між органами, які належать до різних гілок влади. Інакше кажучи, для запобігання ситуації, за якої одна з гілок влади може одержати якісь переваги перед іншими, необхідно, щоб усі гілки влади мали чітко визначену компетенцію і можливості запобігання спробам окремих гілок влади виконувати невластиві їм функції.

Говорячи про конституційне визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7), треба усвідомлювати, що йдеться про право місцевих територіальних громад (жителів села, селища, міста), а також обраних ними відповідних рад самостійно і незалежно від органів держави, але у порядку й у межах, передбачених чинним законодавством, вирішувати питання місцевого значення. Отже, органи місцевого самоврядування — це не частина системи органів держави а. форма залучення громадян до управління, один із проявів демократії на місцевому рівні.

Основи функціонування органів держави

Конституція України (ч. 2 ст. 6) встановлює, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади можуть здійснювати свої повноваження виключно на підставі, в межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Це означає, що органи держави:

а) можуть вирішувати лише ті питання, які Конституцією і законами прямо віднесені до їхньої компетенції;

б) не можуть перевищувати повноважень, якими вони наділені Конституцією та поточним законодавством України;

в) можуть і повинні здійснювати свої повноваження у повній відповідності з процедурою, встановленою Конституцією або поточними законами для вирішення конкретних питань.

Ці положення поширюються й на органи місцевого самоврядування і мають запобігти свавіллю в діяльності як органів державної влади, так і органів місцевого самоврядування.


Основи правової системи України

У статтях 8, 9 і 19 Конституції України закріплено такі основні принципи побудови та функціонування національної правової системи:

1) верховенство права . Воно передбачає неухильне дотримання правових принципів незалежно від міркувань щодо їх політичної доцільності, своєчасності, справедливості тощо. Закріплення того чи іншого положення в нормативно-правових актах — це свідчення його безумовної доцільності, своєчасності та справедливості;

2) найвища юридична сила Конституції. Згідно з цим принципом закони та інші нормативно-правові акти повинні прийматися на основі Конституції і відповідати їй. У противному разі прийняті акти мають визнаватися недійсними і не підлягають виконанню;

3) визнання положень Конституції нормами прямої дії. Цим зумовлено, що конституційні приписи впливають на суспільні відносини безпосередньо. Неприпустимо зволікати з їх виконанням, посилаючись на відсутність якихось додаткових (роз'яснювальних, процесуальних тощо) актів. Статтею 8 Конституції гарантується судовий захист конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції;

4) непримустимість невідповідності міжнародних договорів положенням Конституції України. Згідно зі ст. 9 приєднання нашої держави до тієї чи іншої міжнародної угоди можливе лише після внесення відповідних змін до тексту її Основного Закону;

5) визнання міжнародних договорів після їх ратифікації частиною законодавства України. Цей принцип передбачає забезпечення реалізації положень таких міжнародних угод відповідними правовими, організаційними та іншими засобами нарівні з приписами законів, прийнятих Верховною Радою України;

6) недопустимість примусу робити те, що не передбачено законодавством. Слід мати на увазі, що тут йдеться не тільки про примусове вчинення якихось протиправних дій, а й про будь-які дії взагалі. Отже, недопустимо примушувати вчиняти дії, які не заборонені законом і спрямовані на досягнення якихось позитивних результатів, якщо закон прямо не вимагає їх вчинення. З урахуванням цього, наприклад, антиконституційною і протизаконною буде вимога робити благодійні пожертвування, вступати до громадських об'єднань тощо;

7) функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Це означає, що зазначені суб'єкти: можуть вирішувати лише ті питання, які Конституцією і законом прямо віднесені до їх компетенції; не вправі перевищувати повноважень, наданих їм Конституцією і законом; можуть і повинні здійснювати свої повноваження у повній відповідності до процедури, встановленої Конституцією чи законом для вирішення конкретних питань. Ці положення мають на меті не допустити свавілля в діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Основи національного розвитку та національних відносин

Норми, які містяться у статтях 10, 11, 12 Конституції України, покликані врегулювати основи національного розвитку та міжнаціональних відносин в Україні. Перш за все, вони спрямовують державну діяльність на сприяння консолідації та розвиткові не тільки української нації, її історичної свідомості та культури, а й розвиткові культурної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Крім цього, Конституція зобов'язує дбати про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами України.

Закріплюючи державний статус української мови, Конституція гарантує вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин, що проживають в Україні, орієнтує державу на сприяння вивченню мов міжнародного спілкування.

Слід зазначити, що вказані конституційні положення грунтуються на положеннях відповідних міжнародно-правових актів і деталізуються в актах національного законодавства, наприклад, у Законі Україні "Про мови в Україні" від 28 жовтня 1989 р.

Основи економічних відносин в Україні

Основні засади економічних відносин в Україні закріплено у статтях 13, 14, 16 Конституції. Саме ними визначено об'єкти, які є власністю українського народу, від імені якого права власника щодо цих об'єктів здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. До таких об'єктів належать земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси.

Водночас землю проголошено основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Однак за умов і в межах, передбачених законодавством, вона може передаватися у приватну чи колективну власність.

Конституцією гарантовано забезпечення державою екологічної безпеки і рівноваги, вжиття всіх необхідних заходів до подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

Для глибшого розуміння змісту і спрямування останніх положень доцільно ознайомитися із відповідними нормативними актами, наприклад, із Законом України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27 лютого 1991 р. та Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 р. (в редакції від 19 грудня 1991 p.).


Політична, економічна та ідеологічна багатоманітність

Стаття 15 Конституції України гарантує побудову суспільного життя на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Політична багатоманітність означає, насамперед, реальну можливість створення і діяльності різних об'єднань громадян (партій, рухів, конгресів тощо), головною метою яких є участь у виробленні державної політики, формуванні та функціонуванні органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Економічна багатоманітність передбачає можливість рівноправного існування різних форм власності і господарювання, їх однакову підтримку з боку держави.

Ідеологічну багатоманітність треба розуміти як реальне право різних суб'єктів (окремих осіб та їх об'єднань) безперешкодно формулювати, досліджувати, пропагувати та втілювати у практику суспільних відносин ідеї, теорії, погляди щодо різних аспектів життя держави, суспільства, цивілізації в цілому.

Гарантією забезпечення цієї багатоманітності є заборона визнання державою будь-якої ідеолога як обов'язкової. Держава під час формування і функціонування своїх структур, визначення найближчих і перспективних цілей свого розвитку не може не дотримувати певних ідеологічних, політичних та інших концепцій. Однак ці концепції не повинні офіційно проголошуватися пріоритетними і обов'язковими для вивчення, сповідування і пропагування під загрозою застосування тих чи інших санкцій. Кожен громадянин, кожне об'єднання свідомо і добровільно обирають ті ідеологічні настанови, які вони вважають правильними. Тому заборо-няється цензура, тобто обмежувальні заходи щодо здійснення свободи друку.

Держава гарантує свободу політичної діяльності, яка не заборонена Конституцією і законами України. Прикладом такої заборони можуть бути положення, що містяться у ст. 4 Закону України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р. У ній зазначено, що не підлягають легалізацій (а діяльність нелегалізованих об'єднань громадян забороняється у судовому порядку) об'єднання, метою яких є зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму і неофашизму тощо.

Основи національної безпеки та зовнішньополітичної діяльності

У першому розділі Конституції України закріплено засади національної безпеки і зовнішньополітичної діяльності нашої держави.

Під національною безпекою розуміється стан захищеності життєво важливих інтересів особи, держави і суспільства від існуючих і можливих внутрішніх і зовнішніх загроз в усіх сферах суспільних відносин. Із метою забезпечення належного рівня захищеності цих інтересів у ст. 17 Конституції визначено вихідні положення захисту суверенітету і територіальної цілісності, економічної та інформаційної безпеки України.

Заборонено створення і функціонування на території України будь-яких збройних формувань, не передбачених законом. Це означає недопустимість створення з будь-якої причини озброєних формувань приватними особами, громадськими об'єднаннями, у тому числі й політичними партіями, тощо.

Стаття 18 Конституції закріплює спрямування зовнішньополітичної діяльності України на забезпечення національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з іншими країнами за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. Ці норми і принципи закладено у деяких міжнародно-правових актах, серед яких слід виокремити Статут Організації Об'єднаних Націй і Декларацію про принципи міжнародного права.

2.Поняття та риси органів державної влади. Закріплення системи органів державної влади в Конституції України. Конституційне закріплення принципів організації і діяльності органів державної влади

Поняття та ознаки органу державної влади

Важливою ознакою будь-якої держави є державний апарат - система органів державної влади (державних органів), через діяльність яких здійснюється державна влада (у формі представницької демократії"), реалізуються функції держави та забезпечується захист її інтересів.

Проблематика організації і функціонування державного апарату досить об'ємна і вивчається різними юридичними науками. Завданнями науки конституційного права є наукова розробка поняття «орган державної влади»; аналіз конституційної системи органів державної влади України та місця в цій системі органів, що представляють різні гілки державної влади; аналіз загальних конституційних принципів організації та діяльності органів державної влади; вивчення конституційно-правового статусу Верховної Ради України і Президента України та організаційних і правових форм їх діяльності; аналіз конституційно-правового статусу органів виконавчої і судової влади, а також конституційних основ взаємовідносин органів державної влади з органами місцевого самоврядування.

Термін «орган державної влади» в сучасному конституційно-правовому законодавстві набуває принципово нового значення. Конституція УРСР 1978 року (як і Конституція СРСР 1977 року) використовувала даний термін лише для позначення представницьких органів - Рад народних депутатів,- які згідно з радянською моделлю організації влади складали єдину систему органів державної влади (ст. 78). Уряд іменувався вищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади (ст. 115), а як родові використовувалися терміни «державний орган» (ст. 2) та «орган Радянської держави» (ст. 4), для позначення ж виконавчих і розпорядчих органів - «орган державного управління» (розділ VI).

Подібне використання термінології в «радянських» конституціях пояснюється категоричним запереченням принципу розподілу влади, декларуванням рад (на думку В. Леніна вони повинні були забезпечити злиття «управління із законодавством») як політичної основи держави, «повновласними» (ця повновласність носила міфічний характер В. К.) органами, які поєднують одночасно законодавчі, виконавчі та контрольні функції1. Звідси -виключення з числа органів державної влади виконавчих та судових органів.

Конституція України 1996 року взагалі не вживає терміни «державний орган» чи «орган держави», хоча вони зустрічаються в чинних законах та інших нормативних актах, у тому числі і прийнятих на її основі, наприклад, «державний орган» - у Законі України «Про громадянство України» в редакції Закону від 16 квітня 1997 року (розділ V Закону: «Повноваження Президента України та державних органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства»).

Натомість, Конституція України 1996 року використовує термін «органи державної влади», яким позначається сукупність органів законодавчої, виконавчої та судової влади: «Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування» (ст. 5).

Таким чином у чинному законодавстві України паралельно вживаються два терміни. Подібна ситуація зумовлює непевну термінологічну ситуацію, адже незрозуміло, який сенс вкладає в них законодавець - однаковий чи ні? Подібне ми можемо спостерігати і в літературі: різні автори оперують різною термінологією.

У структурно-організаційному плані орган державної влади являє собою певним чином організований колектив людей (одну особу), який характеризується певними органоутворюючими ознаками, що в сукупності дозволяють відмежувати органи державної влади від інших державних інституцій та недержавних організацій - органів місцевого самоврядування, громадських організацій, господарських товариств тощо. В літературі, зокрема, виділяють такі найважливіші ознаки органу державної влади:

1. орган державної влади - організаційно відокремлена і відносно самостійна частина єдиного державного апарату України;

2. внутрішня структура органу державної влади – це система різних за характером, значенням, рівнем посад, що заміщуються посадовими особами - державними службовцями. Згідно зі ст. 38 Конституції України та ст. 4 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року право на державну службу мають лише громадяни України. З цього випливає, що орган, державної влади - це колектив людей - громадян України, - які мають спеціальний статус державних службовців;

3. орган державної влади завжди має статутно-правовий характер, тобто на відміну від інших організацій він засновується на підставі Конституції і законів України, інших нормативних актів. Тим самим орган уповноважується державою діяти від її імені та за її дорученням. При цьому визначений порядок формування органу, передбачає, як правило, його обрання або призначення. Наприклад, згідно з Конституцією України Президент України обирається громадянами України (ст. 103), а члени Кабінету Міністрів України призначаються Президентом України (ст. 114). Відповідно порядок обрання Президента України визначається Конституцією (ст. 103) та Законом України «Про вибори Президента України», а порядок формування Кабінету Міністрів України - Конституцією України (ст. 114);

4. заснування будь-якого органу державної влади обумовлено необхідністю здійснення завдань та функцій держави. При цьому участь того чи іншого органу в їх здійсненні може бути різною. Так, якщо Президент України, Верховна Рада України беруть участь у реалізації практично всіх функцій держави, то Міністерство закордонних справ є органом спеціальної компетенції, воно утворене з метою забезпечення реалізації зовнішніх функцій. Ця ознака, зокрема, дозволяє відокремити органи державної влади від органів місцевого самоврядування, які згідно Конституції України не входять до системи органів державної влади, а їх утворення обумовлене необхідністю здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування;

5. визначальною ознакою органу державної влади є наявність у нього державно-владних, повноважень, що відокремлює їх від інших держаних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але на відміну від органів державної влади не наділяються владними повноваженнями, наприклад, державні заклади освіти.

Державно-владні повноваження - необхідний атрибут усіх органів держави, що знаходить відображення в їх конституційному найменуванні - «органи державної влади». Державно-владний характер повноважень органів державної влади виявляється в тому, що:

а) рішення, які приймає орган державної влади, обов'язкові для виконання всіма громадянами, іноземцями, особами без громадянства, органами, установами і організаціями, їх посадовими особами, на яких поширюється компетенція цього органу;

б) для забезпечення виконання прийнятих рішень орган державної влади наділяється необхідними матеріальними засобами;

в) виконання рішень органу державної влади, прийнятих у межах його компетенції, забезпечується не лише застосуванням різноманітних засобів переконання, заохочення, організаційно-масової роботи тощо, але й можливістю застосування відповідних засобів державного примусу.

Правами і обов'язками орган державної влади наділяється законом не взагалі, а стосовно його предметів відання, тобто виключно для вирішення тих питань, що становлять ці предмети відання. Наявність у органа прав і обов'язків (повноважень), наданих для здійснення відповідних владних дій, характеризують його юридичну компетентність. Слід підкреслити, що поняття «компетенція органу державної влади» охоплює лише ті його повноваження, що спрямовані на зовнішні об'єкти управління (зовні органу). Такі повноваження отримали в юридичній літературі назву компетенційні повноваження.

Повноваження, які пов'язані із самоорганізацією органу (спрямовані всередину органу) - самоорганізаційні повноваження — не входять до складу його компетенції. Прикладом самоорганізаційних повноважень Верховної Ради України можуть слугувати її права приймати рішення про проведення закритого засідання (ч. 1 ст. 84 Конституції України), обирати зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та відкликати їх (ст. 88 Конституції України) тощо.

Особливістю повноважень органів державної влади в порівнянні з правами та обов'язками фізичної особи є те, що, по-перше, орган державної влади, його посадові особи згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. По-друге, значна частина прав органу державної влади одночасно є і його обов'язками: здійснення органом одних і тих же дій стосовно одного суб'єкта може виступати як реалізація права цього органу, а стосовно іншого - як обов'язок;

6) державно-владні повноваження органу державної влади реалізуються у відповідних правових і організаційних формах та із застосуванням методів, які чітко визначаються Конституцією і законами України. Так, правовими формами діяльності Президента України є укази та розпорядження (ст. 106 Конституції України), а Кабінету Міністрів України - постанови і розпорядження (ст. 117 Конституції України). Організаційною формою роботи Верховної Ради України є її сесії (ст. 82 Конституції України).

З урахуванням вищеназваних ознак орган державної влади можна визначити як організаційно відокремлену і відносно автономну складову частину єдиного державного апарату України, що становить собою колектив громадян України (одну особу) - державних службовців, - заснований у встановленому законом порядку для виконання завдань та функцій держави, наділений з цією метою відповідними державно-владними повноваженьнями, які реалізуються у визначених законом правових, та організаційних формах.

Система органів державної влади України

Органи державної влади утворюють певну систему, яка характеризується функціональною і організаційною єдністю. Єдність системи органів державної* влади обумовлена їх соціальним призначенням та метою діяльності. Органи державної влади відображають єдність інтересів та волі народу, яку вони покликані реалізувати. Функціональна єдність системи органів державної влади передбачає спільність їх завдань та функцій, у процесі їх реалізації вони діють спільно, тісно взаємодіють між собою. Організаційна єдність системи органів державної влади виявляється в тому, що одні органи обираються або призначаються іншими, одні керують діяльністю інших, одні підзвітні та підконтрольні іншим тощо.

Ст. 6 Конституції України, закріплюючи принцип розподілу влад, згідно з яким державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, визначила також і відповідні види органів у системі органів державної влади України: органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Кожний із цих видів (незважаючи на спільні риси: статутно-правовий характер, участь у реалізації завдань та функцій держави, державно-владний характер повноважень, загальні принципи організації та діяльності тощо, які обумовлюють єдність системи органів державної влади України), характеризується специфічними ознаками (об'ємом компетенції, порядком формування, організаційними і правовими формами діяльності тощо) і являє собою її відповідну підсистему (систему більш низького рівня). В свою чергу окремі підсистеми системи органів; державної влади (зокрема, органи виконавчої та судової влади) можуть включати окремі ланки, які визначаються за різними критеріями - функціями, характером компетенції, територією діяльності тощо.

Органи законодавчої влади в демократичних державах - це представницькі законодавчі органи – народні національні) представництва або легіслатури (лат. lex - акон + latus - внесений), - які утворюються шляхом вільних і загальних виборів. Вони виражають волю всього народу і їх основною функцією згідно з принципом розподілу влад є законотворчість. Згідно зі ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституювання Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади не означає, що закони в Україні можуть прийматися лише цим органом. Законодавча влада може здійснюватися народом України не тільки через своїх представників у Верховній Раді, а й безпосередньо - шляхом всеукраїнського референдуму.

Органи виконавчої влади відповідно до принципу розподілу влад утворюються для здійснення виконавчої і розпорядчої діяльності з керівництва господарською, соціально-культурною та адміністративно-політичною сферами життя суспільства . До системи органів виконавчої влади Конституція України відносить насамперед Кабінет Міністрів України - вищий орган у цій системі. Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу інших органів виконавчої влади:

а) центральних - міністерств, державних комітетів, установ при Кабінеті Міністрів та інших центральних відомств;

б) місцевих - місцевих державних адміністрацій, місцевих органів міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади.

Специфічними рисами органів виконавчої влади є те, що вони:

по-перше, формуються шляхом призначення;

по-друге, здійснюють особливий вид діяльності - виконавчу і розпорядчу діяльність, спрямовану на виконання Конституції і законів України, актів Президента України як безпосередньо, так і шляхом адміністративної правотворчості;

по-третє, здійснюють діяльність на засадах поєднання єдиноначальності та колегіальності.

Органи судової влади - суди - відповідно до принципу розподілу влад здійснюють судову владу шляхом конституційного, цивільного, кримінального та адміністративного судочинства. Конституція України до системи судових органів відносить суди загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України) та Конституційний Суд України (ст. 147 Конституції України). Специфічними рисами органів судової влади є те, що вони:

по-перше, здійснюють особливу юрисдикційну діяльність - правосуддя. Ця діяльність має правоохоронний характер, вона спрямована на охорону від будь-яких зазіхань на закріплені Конституцією України засади конституційного ладу, права і свободи людини і громадянина, права інститутів громадянського суспільства;

по-друге, суди - це завжди колегіальні органи;

по-третє, свою діяльність суди здійснюють в особливих процесуальних формах із дотриманням специфічних принципів - гласності при розгляді справ, змагальності та рівноправ'я сторін тощо.

Особливе місце в системі органів державної влади України посідає Президент України. Конституція України безпосередньо не відносить Президента України до якоїсь певної гілки влади (законодавчої, виконавчої чи судової) і закріплює його статус як глави держави, що дає можливість зробити висновок про особливий характер президентської влади як специфічної самостійної гілки влади.

Проте це не означає, що Президент України стоїть над усіма іншими гілками влади, які мали б бути йому підпорядковані. Здійснюючи функції глави держави, Президент України бере участь у формуванні інших гілок влади (наприклад, призначає позачергові вибори до Верховної Ради, призначає персональний склад Кабінету Міністрів України та третину суддів Конституційного Суду України) і взаємодіє з ними. Конституція України наділяє Президента України певними владними повноваженнями по відношенню до органу законодавчої влади, Верховної Ради України, та органів виконавчої влади. Але ці повноваження є необхідними елементами «системи стримувань та противаг», яка забезпечує необхідний баланс влад і передбачає відповідні контрольні повноваження і по відношенню до Президента України, наприклад, право Верховної Ради України усувати Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 111).

Особливу групу органів державної влади, які також безпосередньо не входять до законодавчої, виконавчої чи судової гілок влади становлять органи прокуратури. Згідно зі ст. 121 Конституції України Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:

1. підтримання державного обвинувачення в суді;

2. представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3. нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4. нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду строком на п'ять років за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України (ст. 122 Конституції України). При цьому Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, яка має наслідком його відставку з посади.

Та обставина, що органи прокуратури не віднесені безпосередньо до однієї з трьох гілок влади дає підстави трактувати їх як державні органи, що не відносяться до органів державної влади'. Такий підхід, на нашу думку, є недоцільним з огляду як на досить проблематичну відмінність понять «орган державної влади» і «державний орган», так і з урахуванням того факту, що органи прокуратури наділені державно-владними повноваженнями і беруть певну участь у функціонуванні судової гілки влади.

Відповідно до конституційних положень система органів державної влади України будується на засадах принципу розподілу влад. При цьому в основу класифікації органів державної влади покладено вид (форму) державної діяльності, здійснювану тим чи іншим органом, їх класифікація, як відомо, в літературі та чинному законодавстві здійснюється і за іншими критеріями, що показано в таблиці.

Таблиця 1. Класифікація органів державної влади України

Критерій класифікації Види органів
1. Спосіб формування

1) виборні (Президент України, Верховна Рада України);

2) такі, що призначаються (Кабінет Міністрів України, органи прокуратури)

2. Територіальний масштаб діяльності

1)вищі (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України) і центральні (міністерства, державні комітети);

2) місцеві (місцеві державні адміністрації, місцеві суди загальної юрисдикції)

3. Характер компетенції

1) загальної компетенції (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, місцева державна адміністрація);

2) галузевої компетенції (Міністерство вугільної промисловості, Державний комітет лісового господарства);

3) міжгалузевої компетенції (Міністерство праці та соціальної політики, Державний комітет з енергозбереження);

4) внутрішньогалузевої компетенції (місцеві органи галузевих міністерств)

4. Порядок вирішення питань, віднесених до їх компетенції

1) колегіальні (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України);

2) одноосібні (Президент України)

Крім терміну «орган державної влади» в Конституції України використовується також термін «державні установи», яким позначається сукупність установ, як правило, соціально-культурного призначення, що знаходяться в державній власності. Це, зокрема, відповідні освітні заклади, установи охорони здоров'я, кінотеатри, театри, бібліотеки, клуби, палаци культури тощо. Наприклад, під установами охорони здоров'я в законодавстві України розуміються підприємства, установи і організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров'я (ст. З Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року).

Принципи організації і діяльності органів державної влади

Принципи організації і діяльності органів державної влади — це основоположні вихідні положення, на яких базується побудова та функціонування органів державної влади. Принципи організації і діяльності органів державної влади отримали закріплення в Конституції та в законах України і їх можна поділити на дві групи:

1) універсальні - притаманні всім видам органів державної влади, державному апарату України в цілому;

2) спеціальні - такі, що визначають побудову і функціонування лише окремих видів органів державної влади і пов'язані зі специфікою здійснення відповідних видів державної діяльності.

Універсальними конституційними принципами організації і діяльності органів державної влади України є:

1. Принцип суверенності та єдності системи органів державної влади - полягає в тому, що система органів державної влади (державний апарат в цілому) від імені і за дорученням народу України виступає носієм державної влади, а діяльність органів державної влади базується на засадах верховенства, повноти та неподільності державної влади в середині країни та незалежності від будь-якої іноземної влади і рівноправності в зовнішніх зносинах. Цей принцип випливає з положень ст. ст. 1, 5 Конституції України.

2. Принцип розподілу влад - стосовно організації і діяльності органів державної влади випливає з положень ст. 6 Конституції України і виявляється в тому, що, по-перше, органи законодавчої і виконавчої влади формуються відносно незалежно один від одного (Верховна Рада України обирається виборцями, а персональний склад органів виконавчої влади визначається Президентом України або відповідними посадовими особами органів виконавчої влади); по-друге, сфери компетенції органів, які здійснюють різні гілки влади, чітко розмежовані Конституцією України; по-третє, різні види органів державної влади наділені Конституцією України взаємними контрольними повноваженнями, які в сукупності становлять систему «стримувань і противаг».

3. Принцип законності - випливає із більш загального конституційного принципу верховенства права (ст. 8 Конституції України) і полягає в тому, що органи державної влади організуються і діють лише на підставі та в спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (ст. 19 Конституції України).

4. Принцип участі громадян у формуванні і діяльності органів державної влади - отримав досить широку конкретизацію в Конституції України. Так, у ч. 1 ст. 38 йдеться про право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади, а в ч. 2 ст. 38 - про те, що громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби.

Важливою формою участі громадян у діяльності органів державної влади є індивідуальні чи колективні письмові звернення до органів державної влади, їх посадових і службових осіб, що зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст. 40), а також реалізація їх конституційного права оскаржувати в суді рішення, діяльність чи бездіяльність органів державної влади, їх посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 55).

5. Принцип позапартійності - закріплюється в ч. 3 ст. 37 і полягає в забороні створення і діяльності організаційних структур політичних партій в органах державної влади (за винятком Верховної Ради України, де утворюються партійні фракції"), а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.

У літературі, крім названих, виділяють також інші універсальні принципи, а саме: соціальної справедливості; гуманізму і милосердя; поєднання переконання і примусу; привселюдності, відкритості і врахування громадської думки; виборності тощо.


3. Система місцевого самоврядування в Україні та форми його здійснення

Найважливішим питанням організації місцевого самоврядування є розподіл повноважень між державними органами місцевого управління і органами, які діють на самоврядній основі. Абсолютного розподілу, повного відокремлення державних структур від самоврядних немає і бути не може. Однак тенденції, які визначають основні напрями їхньої діяльності, характер зв'язку між ними встановити варто. І допоможуть у цьому основні принципи, визначені у згаданій вище Європейській хартії про місцеве самоврядування.

Основний їх зміст складають такі положення: органи місцевого самоврядування є однією з основ будь-якого демократичного устрою; саме на місцевому рівні право громадян на участь в управлінні громадськими справами може здійснюватися найбільш безпосередньо; саме органи місцевого самоврядування, які мають реальні управлінські повноваження, забезпечують таку адміністративну діяльність, яка є водночас і ефективною, і близькою до громадян; захист і зміцнення місцевого самоврядування роблять значний внесок у побудову європейського співтовариства, заснованого на принципах демократії і децентралізації влади; органи самоврядування створюються демократичним шляхом, мають повноваження щодо прийняття необхідних рішень, користуються широкою автономією у межах своєї компетенції, порядку та засобів її здійснення; загальний принцип місцевого самоврядування має бути визнаний у законодавстві і за можливості у конституції кожної країни; право місцевого самоврядування повинно здійснюватися радами чи іншими представницькими органами, члени яких мають обиратися вільним, таємним, рівним, прямим і загальним голосуванням, і які повинні мати виконавчі інстанції, відповідальні перед ними.

Що стосується меж місцевого самоврядування, то вони визначаються відповідно до таких правил: нарівні з конституцією чи законом компетенція місцевих органів самоврядування може бути визначена згідно із законом в особливому порядку; вказані органи повинні мати можливість виявляти в рамках закону і в межах своєї компетенції необхідну ініціативу; державна за своїм характером компетенція, як правило, має здійснюватися владними структурами, найбільш близькими до громадян.

Що ж до питань компетенції, то тут слід керуватися такими правилами: компетенція органів місцевого самоврядування повинна бути повною і виключною, вона може бути обмежена лише у рамках закону; здійснюючи повноваження, які їм делеговані центральними чи регіональними структурами, органи місцевого самоврядування повинні мати право пристосовувати здійснення цих повноважень до місцевих умов; державні та інші структури повинні своєчасно і належним чином проводити консультації з органами місцевого самоврядування при плануванні і прийнятті рішень з усіх питань, які безпосередньо їх стосуються: зміна кордонів адміністративно-територіальних утворень можлива лише за умови попередніх консультацій з відповідними органами місцевого самоврядування, а в разі необхідності — референдуму у межах закону; органи місцевого самоврядування мають мати можливість самим визначати свої внутрішні структури з метою забезпечення місцевих потреб та ефективного управління.

Працівники органів місцевого самоврядування мають бути висококваліфікованими, добиратися за критерієм особистих достоїнств і компетентності. Адміністративний контроль за діяльністю цих органів може здійснюватися лише у формах і випадках, передбачених конституцією чи законом. Він має спрямовуватися на перевірку конституційності та законності діяльності зазначених органів, а також доцільності їхніх дій, пов'язаних з виконанням відповідних доручень вищих інстанцій. Цей контроль мусить відповідати тим інтересам, які охороняються.

Органи місцевого самоврядування повинні мати право у рамках загальнодержавної економічної політики вільно розпоряджатися достатніми коштами, пропорційними до їхньої компетенції.

Щодо інших питань, пов'язаних із фінансовою діяльністю органів місцевого самоврядування, то вони зводяться до додержання таких правил: хоча б частина коштів органів місцевого самоврядування має формуватися за рахунок місцевих зборів чи податків, ставки яких визначаються у межах закону; фінансові системи, які й забезпечують органи місцевого самоврядування необхідними коштами, мають бути досить різноманітними і гнучкими, аби реально забезпечувати здійснення цими органами їх повноважень; захист більш слабких у фінансовому відношенні органів має здійснюватися за допомогою процедур, спрямованих на вирівнювання фінансового становища всіх органів місцевого самоврядування (однак це не повинно обмежувати свободу діяльності органів місцевого самоврядування у здійсненні їх компетенції); перерозподіл коштів має узгоджуватися з органами місцевого самоврядування; асигнування коштів (субсидій) органам місцевого самоврядування, як правило, не повинно пов'язуватися із виконанням конкретних проектів і обмежувати свободу дій цих органів у межах їхньої компетенції; з метою фінансування інвестицій органи місцевого самоврядування мають мати доступ до внутрішнього ринку позичкового капіталу; у межах свого статусу вони можуть утворювати з іншими органами місцевого самоврядування різні асоціації з метою задоволення спільного інтересу. У кожній країні повинно бути визначено їх право вступати до міжнародних асоціацій. Органам місцевого самоврядування має бути гарантовано судовий захист їхнього права вільно здійснювати свою компетенцію, принципів місцевого самоврядування відповідно до конституції та чинного законодавства.


Система місцевого самоврядування

Враховуючи вищезгадані загальні засади організації і діяльності органів місцевого самоврядування, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. проголосив, що місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на основі принципів: народовладдя, законності, гласності, колегіальності, поєднання місцевих і державних інтересів, виборності, правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах власних повноважень і т.д.

У систему місцевого самоврядування включають: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад, сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Остання може «вирішувати питання, що відносяться до її компетенції через місцеві референдуми, загальні збори, місцеві ініціативи.

Сільські, селищні, міські ради також є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їхнього імені певні повноваження. Виконавчими органами цих рад є їхні виконавчі комітети, відділи, управління. Виконавчі органи очолюються відповідно сільським селищним, міським головою, що визнається головною посадовою особою певної територіальної громади. Сільські, селищні, міські, районні в місті (у разі їх створення) ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.

Повноваження органів місцевого самоврядування

Сільські, селищні міські ради мають виключну компетенцію, під якою розуміють питання, що вирішуються тільки на їхніх пленарних засіданнях. До неї відносять.

1. затвердження регламенту ради;

2. утворення і ліквідацію постійних та інших комісій ради, затвердження та зміну їхнього складу, обрання голів комісій;

3. утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск;

4. прийняття рішення про проведення місцевого референдуму;

5. прийняття рішення щодо випуску місцевих позик;

6. затвердження статуту територіальної громади і т.д.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад мають повноваження у таких сферах і галузях: соціально-економічного і культурного розвитку, планування і обліку, бюджету, фінансів і цін, управління комунальною власністю, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку, будівництва, освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища, соціального захисту населення, зовнішньо-економічної діяльності, оборонної роботи, адміністративно-територіального устрою, забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свободі законних інтересів громадян, відзначення державними нагородами, відзнаками Президента України та присвоєння почесних звань України.

Сільський, селищний, міський голова: забезпечує здійснення повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та Відповідних органів виконавчої влади; організує роботу відповідної ради та її виконавчого комітету; підписує рішення ради та її виконавчого комітету; здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету і т. д.

Виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання:

1. обрання голови ради, заступника голови ради, звільнення їх з посади;

2. утворення, обрання і ліквідація постійних та інших комісій ради, зміна їхнього складу, обрання голів комісій;

3. утворення президії (колегії) ради, затвердження положення про неї;

4. затвердження регламенту ради і т д.

Порядок формування та організація роботи органів і посадових осіб місцевого самоврядування

Сільські, селищні, міські, районні у містах (уразі їх створення), районні, обласні ради складаються з депутатів, які обираються населенням відповідної території на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Строк повноважень рад — чотири роки. Усі ради працюють сесійно. Сесії складаються з пленарних засідань ради, а Також засідань постійних комісій ради. У радах створюються постійні і тимчасові контрольні комісії. Постійні Комісії ради є органами ради, що обираються з числа її Депутатів для вивчення, попереднього розгляду і Підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради та її Виконавчого комітету. Тимчасові контрольні комісії ради є органами ради, які обираються із числа її депутатів для здійснення контролю з конкретно визначених радою питань. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частка в майні підприємств, житловий фонд, нежилі приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Держава гарантує та спрямовує свої зусилля на розвиток місцевого самоврядування в Україні.

Література

1. Конституція України

2. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: Атіка, 2000.- 320 c.

3. http://www.lib.academy.sumy.ua/BiblList.Asp?WhatAction=RefList&Pos=1&ResCount=20&SearchStr=&RefType=AvtList&RefValue=&BaseType=BookListКонституційне право України: Підручник: Навчальне видання.- 2-ге доопрац. вид..- К.: Наукова думка, 2000.- 732 c.

4. Балакірєва Р.С. Конституційне право України: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: ЦНЛ, 2003.- 210 c.

5. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник: Навчальне видання.- К.: Юрінком Інтер, 2003.- 536 c.

6. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник: Навчальне видання.- 2-е вид., доп.- К.: Атіка, 2002.- 480 с.

7. Кравченко В.В. Конституційне право України: у визначеннях та схемах: Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2002.- 192 c.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:40:46 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
21:12:46 28 ноября 2015

Работы, похожие на Контрольная работа: Поняття конституційного ладу і органів державної влади

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151311)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru