Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Охорона праці неповнолітніх за трудовим законодавством

Название: Охорона праці неповнолітніх за трудовим законодавством
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: курсовая работа Добавлен 05:29:05 24 сентября 2010 Похожие работы
Просмотров: 660 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра комерційного права

КУРСОВА РОБОТА

на тему: Охорона праці неповнолітніх за трудовим законодавством

Київ 2009


ЗМІСТ

ВСТУП

І ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ ПРАЦІ НЕПОВНОЛІТНІХ

1.1 Права неповнолітніх у трудових правовідносинах

1.2 Особливості прийняття та звільнення осіб молодших 18 років

1.3 Здійснення контролю за охороною праці неповнолітніх

ІІ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОБОЧОГО ЧАСУ ТА ОПЛАТИ ПРАЦІ НЕПОВНОЛІТНІХ

2.1 Робочий час та час відпочинку неповнолітніх

2.2 Врегулювання оплати праці неповнолітніх

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


ВСТУП

На сучасному етапі потенційна роль та необхідність всебічного розвитку охорони праці є особливо важливим, оскільки створення безпечних і здорових умов праці є гарантією демократичної держави та важливим рушієм розвитку її економіки. Створення дієвої програми захисту інтересів працюючих неможливе без впровадження системи організації охорони праці на виробничому рівні. У зв'язку з цим необхідно вдосконалювати та розвивати механізм управління охороною праці.

Трудове законодавство України встановлює певні особливості правового регулювання праці неповнолітніх. Це обумовлено тим, що вони користуються додатковими пільгами у зв’язку з фізіологічними, психологічними та віковими особливостями.

Такими винятками є:

1) встановлення мінімального віку прийняття на роботу;

2) встановлення скороченої тривалості робочого дня;

3) встановлення особливого порядку звільнення;

4) заборона залучення до робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці;

5) заборона піднімати і переміщувати речі, маса яких перевищує встановлені граничні норми;

6) заборона до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні;

7)проведення обов’язкових медичних оглядів;

8) надання щорічної основної відпустки подовженої тривалості,

9) зменшення норм виробітку.

Метою написання курсової роботи є дослідження основ та особливостей регулювання охорони праці осіб, що не досягли 18 років.

Об єктом дослідження в роботі виступає поняття “охорона праці неповнолітніх” як інститут трудового права.

Предметом дослідження в роботі є:

1) необхідність і значення охорони праці неповнолітніх;

2) особливості правового регулювання таких осіб.

Роль охорони праці, зокрема неповнолітніх, в Україні постійно зростає. З просуванням до цивілізованого ринку державна політика у сфері правового регулювання охорони праці неповнолітніх все більше спрямовується на створення належних умов для найповнішого розвитку трудового потенціалу, поліпшення умов праці неповнолітніх, зниження ризику втрати здоров'я та життя.

Держава повинна приймати спеціальні заходи в інтересах молоді, в особливості, сприяти державним і приватним установам, підприємствам наймати та професійно навчати молодь за допомогою методів, що відповідають національним умовам та практиці.

Однією з найважливіших передумов розвитку охорони праці осіб, які не досягли 18 років є розвиток і стан законодавчої бази, яка регламентує і регулює цю сферу діяльності як в цілому, так і окремі її напрямки. Однак слід зазначити, що державна політика в сфері правового регулювання охорони праці неповнолітніх потребує вдосконалення через подальший розвиток нормативної бази, інтеграцію України в міжнародні структури цієї сфери.

Таким чином, охорона праці неповнолітніх, як і будь-який інший різновид охорони праці, забезпечує реалізацію права працівників на охорону життя і здоров’я, на належні, безпечні і здорові умови праці через впровадження заходів з організації охорони праці. До кола питань з управління охороною праці включають: навчання працівників безпеці праці, забезпечення безпеки виробничого устаткування, виробничих процесів, нормалізацію санітарно-гігієнічних умов праці, забезпечення працівників засобами індивідуального захисту тощо [10].

Дана робота покликана охопити основні умови охорони праці неповнолітніх, а також сучасний стан і перспективи розвитку цього інституту трудового права в Україні. Отже, одним з основних завдань роботи є дослідження українського законодавства щодо особливостей регулювання охорони праці осіб, які не досягли 18 років.


І ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ ПРАЦІ НЕПОВНОЛІТНІХ

1.1 Права неповнолітніх у трудових правовідносинах

Використання праці неповнолітніх зародилося, досить, давно. Але законодавче закріплення воно знайшло значно пізніше. Вперше у царській Росії 1 червня 1882р. було прийнято Закон про працю малолітніх. Ці узаконення містилися в 15 статтях Статуту промисловості і регулювали роботу малолітніх у віці від 12 до 15 років. Першими ж кроками радянської влади було встановлення для підлітків з 14 до 18 років робочого часу не більше 6 год., застосування ж їх праці до 14 років заборонялось. З прийняттям Кодексів законів про працю 1918 та 1922 рр. заборонялося прийняття на роботу осіб молодших 16 років. Та незважаючи на це, у виняткових випадках інспекторам праці надавалось право на підставі спеціальної інструкції давати дозвіл на вступ на роботу малолітніх не молодше 14 років. У роки Великої Вітчизняної війни мінімальний вік працездатності неповнолітніх негласно встановлювався з 14 років. Звичайно, це був вимушений крок залучення дітей до виробництва. Він обумовлювався з одного боку потребами фронту та суспільства в цілому, а з іншого – відсутністю можливості забезпечити ці потреби трудовими ресурсами, що пов'язано з участю найбільш працездатного прошарку населення у бойових діях.

На сьогоднішній день, держава виявляє турботу про здоров’я молодого покоління, враховуючи їх певні фізичні, фізіологічні та інші особливості. І першу чергу це закріплено у Конституції України. Зокрема, у статті 43 зазначено, що забороняється використання праці неповнолітніх на небезпечних для їх здоров’я роботах. Це також знаходить своє відображення у Законі України “Про охорону праці”.

Умови праці неповнолітніх на виробництві повинні відрізнятися від умов праці дорослих працюючих. Це пояснюється як фізіологічними особливостями організму підлітків, який тільки формується, так і відсутністю у більшості з них відповідної професії і спеціальності. Саме ці обставини і визначили відмінність правового регулювання їх праці, хоч за загальними правилами на повнолітніх повністю поширюється законодавство про працю а їх права щодо трудового договору прирівнюються до прав повнолітніх працюючих. У той же час в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці їм надаються пільги. Але, на жаль, пільги та переваги, передбачені законодавством про працю, підірвали конкурентноздатність неповнолітніх на ринку праці. Утримувати працівників, які мають багато пільг, власнику або уповноваженому ним органу невигідно, а примусити підприємців брати на роботу осіб, які не досягли 18 років, в сучасних умовах практично неможливо.

Держава намагається не допускати застосування праці неповнолітніх на важких роботах і роботах з шкідливими і небезпечними умовами праці. Це чітко визначено у статті 190 Кодексу законів про працю. Крім цього, у КЗпП зазначено, що забороняється залучати осіб молодше 18 років до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми [2].

Список робіт з важкими і небезпечними умовами праці, де заборонено працю неповнолітніх затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31. 03. 1994 р. № 46. У цьому наказі встановлено, що:

1) застосування праці неповнолітніх у виробництвах, професіях і на роботах з важкими і шкідливими умовами праці забороняється на всіх підприємствах, установах і організаціях незалежно від форм власності і видів їх діяльності;

2) прийом на навчання за професіями, вказаними у Переліку, допускається за умови досягнення особами 18-річного віку на момент закінчення навчання;

3) при проходженні виробничої практики, особи які не досягли 18-річного віку і навчаються у професійно-навчальних закладах можуть знаходитися у виробництвах, професіях і на роботах, включених до Переліку, не більш як 4 години за умов суворого дотримання діючих санітарних норм і правил, а також правил і норм по охороні праці [8].

До основних видів робіт, де заборонено працю неповнолітніх належать: гірничі роботи, будівництво метрополітенів, тунелів і підземних споруд спеціального призначення; геологорозвідувальні та топографо-геодезичні роботи; металургійні виробництва; виробництво і передача електроенергії та теплоенергії; добування і переробка торфу; буріння свердловин, видобування та переробка нафти і газу; хімічні та нафтохімічні виробництва; мікробіологічні виробництва; ливарне виробництво; суднобудування; електротехнічна промисловість; промисловість промислових матеріалів; виробництво керамічних, фарфорових, фаянсових та скляних виробів; деревообробні виробництва; текстильна, легка та харчова промисловість; виробництво художніх та ювелірних виробів; заклади охорони здоров’я; виробництво навчально-наочного приладдя. На деяких роботах та виробництвах дозволяється залучати до праці осіб, які досягли 17 років, а саме: гірничі роботи та будівництво підземних споруд спеціального призначення; геологорозвідувальні роботи; хімічна та легка промисловість; будівельні роботи; річковий флот. Такі винятки дозволяються за умов механізації трудових процесів; з дозволу керівника підприємства чи організації за погодженням з технічним інспектором праці профспілки та санітарною інспекцією, які обслуговують це підприємство чи організацію.

Список робіт де зазначено підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені норми для неповнолітніх затверджено Міністерством охорони здоров’я України від 22. 03. 1996 № 59. Цей наказ встановлює:

1) граничні норми діють на всій території України і поширюються на всі підприємства, установи, організації, учбові заклади, а також на юридичних та фізичних осіб, які використовують працю підлітків від 14 до 18 років;

2) підлітків забороняється призначати на роботи, які пов’язані виключно з підійманням, утриманням або переміщення важких речей;

3) до роботи, що потребує підіймання та переміщення важких речей, допускаються підлітки, які не мають медичних протипоказань, що засвідчено відповідним лікарським свідоцтвом.

4) роботодавець повинен забезпечити обов’язкове проходження працюючими у нього підлітками попереднього та наступних періодичних медичних оглядів;

5) робота підлітків з вантажами не повинна становити більше 1/3 робочого часу;

6) вага окремого вантажу та сумарна вага вантажу, який повинні підіймати та переміщувати підлітки, не повинна перевищувати граничних норм у зазначеному Наказі [7].

При короткочасній роботі ( 1-2 підняття та переміщення вантажу ) встановлюються наступні норми: для юнаків 14 років – 5; 15 років – 12; 16 років – 14; 17 років – 16; для дівчат: 14 років – 2,5; 15 років – 6; 16 років – 7; 17 років – 8. При тривалій роботі ( більше ніж 2 підняття та переміщення протягом 1 години робочого часу ): для юнаків 15 років – 8,4; 16 років – 11,2; 17 років – 12,6; для дівчат 15 років – 4,2; 16 років – 5,6; 17 років – 6,3. Як бачимо, при тривалій роботі праця юнаків та дівчат 14 років не використовується. Варто зазначити, що у вагу вантажу включається вага тари та упаковки, а календарний вік визначається як число повних років, що відраховуються від дати народження.

Існують, також, граничні норми сумарної ваги вантажу для підлітків у розрахунку на 1 годину робочого часу ( сумарна вага вантажу дорівнює добутку ваги вантажу на кількість його підйомів чи переміщень ): з рівня робочої поверхні, тобто робочого стола, верстата тощо для юнаків 14 років - 10; 15р. – 48; 16 р. – 160; 17 р. – 272; для дівчат 14 років – 5; 15 р. – 12; 16 р. – 40; 17 р. – 72. З рівня підлоги: для юнаків 14 років – 7; 15 р. – 24; 16 р. – 80; 17 р. – 130; для дівчат 14 років – 3,5; 15 р. – 6; 16 р. – 20; 17 р. – 32. При цьому висота підіймання не повинна перевищувати 1 м., а відстань переміщення вантажу вручну не повинна перевищувати 5 м.

Крім вищезазначених наказів, в Україні діє наказ „Про навчання неповнолітніх професіям, пов'язаних з важкими роботами і роботами з шкідливими або небезпечними умовами праці” (№130 від 30.12.94.) виданий державним комітетом України по нагляду за охороною праці. Він визначає:

1) дане Положення розроблене відповідно до законів України “Про освіту” ( 1060-12), “Про охорону праці” ( 2694-12 ) та постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1993 року N 64 ( 64-93-п ) “Про заходи щодо виконання Закону України "Про охорону праці” і передбачає порядок навчання неповнолітніх професіям, що пов'язані з важкими роботами і роботами з шкідливими або небезпечними умовами праці;

2) дія Положення поширюється на всі навчально-виховні заклади, що акредитовані для проведення навчання неповнолітніх професіям, пов'язаним з важкими роботами і роботами з шкідливими або небезпечними умовами праці, та органи управління, яким ці навчально-виховні заклади підпорядковані, незалежно від форм власності;

3) керівник навчально-виховного закладу організовує роботу з охорони праці, несе персональну відповідальність за створення безпечних і нешкідливих умов праці та навчання неповнолітніх згідно з діючими нормативними актами про охорону праці, додержання їх прав, передбачених чинним законодавством;

4) організаційно-методичне керівництво діяльністю навчально-виховних закладів щодо навчання з питань охорони праці здійснюють Міністерство освіти України та місцеві органи управління освітою в залежності від підпорядкування навчально-виховних закладів.

Усі особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення ними двадцяти одного року, щороку підлягають обов’язковому медичному оглядові. Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний за свої кошти організовувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу неповнолітніх) та щорічного обов’язкового медичного огляду до досягнення ними 21 року. Таке правило встановлене як у КЗпП, так і в Положенні про медичний огляд працівників певних категорій затвердженому Наказом МОЗ України від 31. 03. 1994 р. № 45.

Держава також покладає певні обов’язки з охорони праці неповнолітніх на власників підприємств . Зокрема, з метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, високого рівня працездатності, профілактики травматизму і професійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров'я на підприємствах, в установах іорганізаціях різних форм власності повинні встановлюватися єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. Всі державні стандарти, технічні умови і промислові зразки обов'язково погоджуються з органами охорони здоров'я в порядку, встановленому законодавством. Власники і керівники підприємств, установ та організацій зобов'язані забезпечити в їх діяльності виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та інших вимог щодо охорони здоров'я, передбачених законодавством. Власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі й на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотримання прав працівників, гарантованих чинним законодавством.

1.2 Особливості прийняття та звільненні осіб молодших 18 років

Кодекс законів про працю регламентує вік із якого допускається прийняття на роботу. Згідно статті 188 КЗпП не допускається прийняття на роботу осіб молодше 16 років. Але існують певні винятки з цього загального правила. Зокрема, у ч. 2 ст. 188 КЗпП вказано, що за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, можуть, прийматися на роботу особи, які досягли 15 років. Закон не встановлює форми такої згоди. Та, на мою думку, доцільно, щоб вона давалася письмово. Адже, в майбутньому це б виключило виникнення спорів з приводу того, надавалася така згода чи ні.

Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює [2]. Але для того щоб таке прийняття на роботу відповідало законодавству про працю, необхідно дотримуватися ряду умов:

1) допускається виконання тільки легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю;

2) виконання такої роботи не повинно порушувати процесу навчання. Тобто, мається на увазі, що ця робота не повинна відволікати від навчання чи погіршувати навчання учнів спеціальних навчальних закладів. Вона має виконуватися у вільний від навчання час, а не за його рахунок;

3) досягнення неповнолітнім чотирнадцяти років, і жодних винятків з цього правила немає;

4) згода одного з батьків чи особи, що його замінює.

Дотримання цих умов є обов’язковим. Саме тому, роботодавець не має права приймати на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, порушуючи хоча б одну із зазначених умов.

На кожному підприємстві, в установі, організації має вестися спеціальний облік працівників, які не досягли вісімнадцяти років, із зазначенням дати їх народження [2].

Ніяких більш конкретних правил з цього приводу законодавство не встановлює. Наявність такого обліку дає можливість встановити коло працівників, які на певну дату користуються пільгами як неповнолітні, а також дату, з якої той чи інший працівник втрачає такі пільги.

Державні органи, які здійснюють нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю, в тому числі і норми про охорону праці, мають право вимагати, щоб їм були надані документи, які ведуться на підприємстві в порядку обліку працівників, які не досягли 18-річного віку.

При прийнятті на роботу вперше, молодь України, має таку гарантію як надання першого робочого місця. Згідно ст. 197 КЗпП , працездатній молоді – громадянам України віком від 15 до 28 років після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби надається перше робоче місце на строк не менше двох років. Тобто, держава законодавчо гарантує неповнолітнім надання першого робочого місця. Але, як бачимо, до цього переліку не входять неповнолітні, що не досягли 15 років.

Гарантія неповнолітніх на перше робоче місце полягає у праві цих осіб звернутись в пошуку роботи до державної служби зайнятості, яка інформує про робочі місця і здійснює вибір першого робочого місця.

Державна служба зайнятості надає місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, молодіжним центрам праці, соціальним службам для молоді інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад).

Молоді громадяни, які звернулися до державної служби зайнятості в пошуках роботи, одержують безплатну інформацію та професійну консультацію з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, а також, у разі необхідності, проходять професійну підготовку і перепідготовку.

Оскільки організм неповнолітнього тільки формується, то є потреба регулярно слідкувати за станом його здоров'я. Усі особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щорічно підлягають обов'язковому медичному оглядові. При встановленні факту, що робота негативно впливає на здоров'я неповнолітнього, він негайно звільняється з цієї роботи і переводиться на більш легку роботу. Одночасно відносно неповнолітнього вживаються лікувально-профілактичні та інші заходи. При переведенні неповнолітніх на підставі медичного висновку на більш легку, але нижче оплачувану роботу, за неповнолітнім протягом двох тижнів зберігається попередній заробіток (ч.1 ст.114 КЗпП).

Стаття 200 КЗпП передбачає участь молодіжних організацій у розгляді питань праці і побуту молоді, зокрема неповнолітньої молоді. Профспілковий комітет від підприємства, установи, організації і власник або уповноважений ним орган розглядають питання про заохочення молодих працівників, розподіл для них житла і місць в гуртожитках, охорону праці, їх звільнення, використання коштів на розвиток культурно-масової і спортивної роботи за участю представника молодіжної організації на умовах, визначених колективним договором. Мається на увазі, що неповнолітні можуть об’єднуватися в молодіжні організації і через представника брати участь у розгляді певних питань, що стосуються робочого процесу.

Крім вищезазначеного, держава гарантує встановлення броні прийняття молоді на роботу і професійне навчання на виробництві. Це знаходить своє юридичне закріплення у КЗпП.

Для всіх підприємств і організацій встановлюється броня прийняття на роботу і професійне навчання на виробництві молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також інших осіб молодше 18 років [2]. Забезпечення виконання цієї норми, а також затвердження програми влаштування на роботу неповнолітніх після закінчення відповідних навчальних закладів, покладається на районні і міські Ради народних депутатів.

Відмова у прийнятті на роботу і професійне навчання на виробництві зазначеним особам, направленим в рахунок броні, забороняється [2]. У разі відмови у прийомі на роботу цих громадян у межах встановленої броні з підприємств, установ і організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову у п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини державного фонду сприяння зайнятості населення і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ і організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.

Для додаткового захисту трудових прав неповнолітніх законодавством передбачаються обмеження звільнення таких працівників. Так, стаття 198 КЗпП передбачає, що звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх. При цьому звільнення з підстав, зазначених в пунктах 1, 2 і 6 статті 40 Кодексу, провадиться лише у виняткових випадках і не допускається без працевлаштування. Такими підставами є:

1) зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (ч.1 ст.40 КЗпП);

2) виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов’язків вимагає доступу до державної таємниці (ч.2 ст.40 КЗпП);

3) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (ч.6 ст.40 КЗпП).

Також КЗпП містить норму, яка встановлює право батьків чи осіб, що їх замінюють на розірвання трудового договору з неповнолітнім на їх вимогу. Тобто, якщо продовження чинності такого договору шкодить здоров’ю неповнолітнього чи порушує його законні інтереси, то батьки, усиновителі, піклувальники чи відповідні органи, що здійснюють нагляд за додержанням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання договору.

1.3 Здійснення контролю за охороною праці неповнолітніх

Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють:

Державний комітет України по нагляду за охороною праці;

Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;

Органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України;

Органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України[2].

Законом України „Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 24 січня 1995 р. передбачено, що здійснення соціального захисту серед неповнолітніх покладається на Державний комітет України у справах сім’ї та молоді, Республіканський комітет у справах сім’ї та молоді Автономної Республіки Крим, служби у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад.

Служби у справах неповнолітніх створюються відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Їх головними завданнями є розроблення і здійснення самостійно або разом з відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форми власності, громадськими організаціями заходів щодо забезпечення прав, свобод, законних інтересів неповнолітніх, контроль за виконанням цих заходів; координація зусиль органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності у вирішенні питань соціального захисту неповнолітніх; здійснення контролю за дотриманням законодавства про працю неповнолітніх на підприємствах, в установах та організаціях тощо.

Служби у справах неповнолітніх мають право: приймати з питань, віднесених до їх компетенції, рішення, які є обов’язковими для виконання органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.

Постановою Кабінету Міністрів України №2136 від 25 листопада 1999р. були затверджені типові положення про служби у справах неповнолітніх. Саме ці комісії, згідно ст.198 КЗпП, уповноважені надавати згоду на звільнення неповнолітніх працівників.

Крім того, відповідно до Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. передбачено створення комісій у справах неповнолітніх при виконкомах міських рад (крім міст районного значення), які також виступають суб’єктами надання згоди на звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи власника.

Контроль за додержанням законодавства про охорону праці неповнолітніх здійснюють також ті державні органи та службові особи, на яких це покладено законодавством: органи прокуратури, комітети неповнолітніх при виконкомах міських рад, комітет по нагляду за охороною праці, державні інспекції праці, місцеві державні адміністрації тощо.

Крім державного нагляду за додержанням законодавства про охорону праці. Існує також громадський контроль. Його здійснюють професійні спілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і представників.

Професійні спілки здійснюють громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці, створення відповідних умов праці, забезпечення спецодягом, спецвзуттям та іншими належними предметами. У разі загрози життю чи здоров’ю працівників професійні спілки мають право вимагати припинення робіт в цілому на період, необхідний для усунення відповідної загрози. Також вони мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві. У випадку, коли на підприємстві відсутні професійні спілки, громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа.

За порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці юридичні та фізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману працю, притягаються до сплати штрафу у порядку, встановленому законом [6]. Розмір такого штрафу не може перевищувати 5 відсотків місячного фонду заробітної плати відповідної особи. У випадку не сплати штрафу, на суму штрафу нараховується пеня розміром два відсотки за кожен день прострочення.

Застосування штрафних санкцій до посадових осіб та працівників за порушення законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Особи, на яких накладено штраф, вносять його в касу підприємства за місцем роботи. Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржене в місячний строк у судовому порядку. Кошти від застосування штрафних санкцій до юридичних чи фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, посадових осіб і працівників зараховуються до Державного бюджету України [6].


ІІ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОБОЧОГО ЧАСУ ТА ОПЛАТИ ПРАЦІ НЕПОВНОЛІТНІХ

2.1 Робочий час та час відпочинку неповнолітніх

Під робочим часом розуміється певний період часу, встановлений законодавством чи угодою сторін, протягом якого працівник зобов’язаний виконувати роботу, визначену в трудовому договорі. Тривалість робочого часу обчислюється кількістю відпрацьованих годин протягом робочого дня чи тижня. Під робочим днем мається на увазі тривалість роботи працівника у межах доби відповідно до встановленого графіка чи розпорядку. Робочий тиждень визначається кількістю відпрацьованих годин в межах одного тижня.

Розрізняють 5 та 6-денний робочий тиждень. При п’ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня [2]. Але існують випадки, коли на деяких підприємствах, установах чи організаціях, у зв’язку з характером їх виробництва, застосування п’ятиденного робочого тижня не є доцільним, тоді встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем.

Робочий час можна класифікувати на основний ( час, який повинен відпрацювати працівник, відповідно до закону чи договору ) та неосновний ( відхилення від основного робочого часу. що має законодавче закріплення ). До першого виду відносять: нормальний, скорочений, неповний робочий час. А до неосновного – надурочні роботи, тривалість робочого часу у святкові та вихідні дні.

Найчастіше застосовується нормальний робочий час. Його тривалість визначена у ст.50 КЗпП: “нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень”, зокрема, при 5-денному робочому тижні по 8 годин на день, а при 6-денному не більше 7 годин на день.

При вивченні робочого часу неповнолітніх, ми будемо розглядати поняття скороченого робочого часу, оскільки вони належать до категорії працівників, що мають певні пільги у порівнянні з іншими.

Законодавством чітко встановлено межі робочого часу неповнолітніх. Для осіб у віці від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень. Тобто не більше 7 годин на день при 5-денному робочому тижню і 6 годин при 6-денному. Працівники віком 15-16 років, а також учні 14-15 років, що працюють під час канікул, можуть працювати по 24 години на тиждень. Тривалість робочого дня для таких осіб не може перевищувати 4 години на день при 6-денному робочому тижню і дорівнювати 5 годинам при 5-денному. Дещо іншим є робочий час для неповнолітніх, які працюють протягом навчального року. Тривалість їх робочого часу не повинна перевищувати половини відповідних максимальних норм скороченого робочого часу. Тобто, якщо працівнику 17 років і він працює під час навчання, то тривалість його робочого часу має бути не більшою 18 годин на тиждень ( максимально допустима для його віку 36 годин, відповідно половина – 18 годин ).

Неповнолітніх працівників забороняється залучати до нічних, понаднормових робіт і до робіт у вихідні дні, а також до чергувань встановлених у деяких організаціях за розпорядженням роботодавця до початку або після закінчення робочого дня, у вихідні або святкові дні для підтримки порядку й оперативного рішення виникаючих невідкладних питань, що не відносяться до виробничої діяльності даної організації. Крім цього, для таких осіб забороняється вводити підсумований облік робочого часу за тривалий звітний період (за сезон, навігацію, за рік). Заборона поширюється, зокрема, на працівників вагонів-ресторанів і працівників суднових ресторанів морського і річкового транспорту, барів, працівників рухомої торговельної мережі й ін.

Норми виробітку для неповнолітніх встановлюються виходячи з норм виробітку для дорослих працюючих пропорціонально скороченому робочому часу для осіб, що не досягли вісімнадцяти років. Наприклад, якщо дорослий робітник за 8-ми годинний робочий день повинний зробити 80 деталей, то для підлітка від 16 до 18 років норма виробітку, перелічена на 7 годин , буде дорівнює 70-ти деталям. У такому ж порядку здійснюється нормування праці учнів і школярів, що працюють на виробництві в період канікул або у вільне від навчання час. Для молодих робітників, які поступають на підприємство, в організацію після закінчення загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних навчальних закладів, курсів, а також для тих, що пройшли навчання безпосередньо на виробництві, в передбачених законодавством випадках і розмірах та на визначені ним строки можуть затверджуватися знижені норми виробітку. Ці норми затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом [2].

Оскільки робочий час неповнолітніх регулюється трудовим законодавством, то, відповідно, час відпочинку також врегульований та закріплений нормами трудового права. Отже, під часом відпочинку розуміється час, протягом якого працівник не виконує свої трудові обов’язки, визначені законодавством чи договором, а використовує його на власний розсуд. Розрізняють наступні види часу відпочинку: щоденний відпочинок, перерви на протязі робочого дня, вихідні та святкові дні, відпустки.

Як і будь-які працівники, неповнолітні мають право на всі вище перераховані види відпочинку. Під часом відпочинку протягом дня мається на увазі перерва на обід. Законодавством чітко не встановлена її тривалість, але вказано, що вона не повинна перевищувати двох годин, і як правило надається через чотири години після початку роботи. Тобто, власник, через правила внутрішнього розпорядку, на свій розсуд встановлює її тривалість, і початок. Крім цього, цей час працівник, в тому числі і неповнолітній, може використати за власним бажанням.

Щоденним відпочинком неповнолітніх є той час, який вони проводять після робочого часу. Якщо особа у віці 17 років працює з 10.00 годин до 17.00 годин ( при п’ятиденному робочому тижню ), то щоденним його відпочинком буде час після 17.00 годин.

Щотижневим відпочинком, осіб, що не досягли 18 років є вільні від роботи дні. При п’ятиденному робочому тижню надаються два вихідні дні, а при шестиденному – один. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день встановлюється законодавством чи графіком роботи, і надається, як правило, разом з загальним вихідним днем, тобто, це або субота, або понеділок. Якщо такий вихідний день випадає в один день із святковим днем, то вихідний день переноситься на наступний день, що йде після святкового. Святковими днями є:

1 січня – Новий рік;

7 січня – Різдво Христове;

8 березня – Міжнародний жіночий день;

1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих;

9 травня –День Перемоги;

28 червня – День Конституції України;

24 серпня – День незалежності України.

Також, робота не провадиться у наступні дні релігійних свят:

7 січня – Різдво Христове;

один день ( неділя ) – Пасха;

один день ( неділя ) – Трійця.

У ці дні, як уже зазначалося, заборонено залучати до роботи неповнолітніх.

Одним з основних видів відпочинку є відпустки. Відпустка – це встановлений законом певний період, протягом якого працівник вільний від виконання своїх трудових обов’язків. Законодавством встановлено наступні види відпусток:

щорічні відпустки ( основна відпустка, додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці, додаткова відпустка за особливий характер праці );

додаткові відпустки у зв’язку з навчанням;

творчі відпустки;

соціальні відпустки ( відпустка у зв’язку з вагітністю або пологами, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, додаткова відпустка працівникам, які мають дітей );

відпустки без збереження заробітної плати [4].

Відповідно до ЗУ “Про відпустки”, для осіб віком до вісімнадцяти років встановлюється щорічна основна відпустка тривалістю 31 день. При цьому, якщо за загальним правилом право на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, то для неповнолітніх таке право виникає до настання шестимісячного терміну безперервної роботи на такому підприємстві.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку [4].

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну [4].

Для осіб, що не досягли вісімнадцяти років щорічні відпустки надають в зручний для них час. Крім цього, забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років.

Працівникам, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх ( змінних ) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, щорічні відпустки за їх бажанням надаються з таким розрахунком, щоб вони могли бути використані до початку навчання в цих закладах. Така норма має законодавче закріплення у ст. 12 ЗУ «Про відпустки» .

Крім надання щорічних основних відпусток, Закон України «Про відпустки» передбачає врегулювання порядку отримання додаткових відпусток у зв'язку з навчанням. Надання такого виду відпустки залежить від типу навчального закладу та рівня його акредитації. Так, у даному законі передбачено, що працівникам, які здобувають загальну середню освіту в середніх загальноосвітніх вечірніх ( змінних ) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, надається додаткова оплачувана відпустка на період складання: випускних іспитів в основній школі – 10 днів; випускних іспитів у старшій школі – 23 дня; перевідних іспитів в основній та старшій школах від 4 до 6 днів без урахування вихідних.

Для осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах першого та другого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання надається додаткова оплачувана відпустка строком 10 днів на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків чи іспитів.

Відповідно до законодавства відпустки оплачуються. Витрати на оплату відпусток неповнолітніх працівників здійснюються за рахунок коштів підприємств, або за рахунок коштів фізичної особи, в якої такі працівники працюють за трудовим договором. В державних установах та організаціях оплата відпусток провадиться з бюджетних коштів. За загальним правилом дозволяється виплата грошової компенсації за не використані щорічні відпустки, але законодавством чітко визначено, що для осіб віком до вісімнадцяти років грошова компенсація за всі види щорічних відпусток не допускається.

Відпустки без збереження заробітної плати застосовуються до неповнолітніх у випадку допущення до вступних іспитів у вищі навчальні заклади. Тривалість такої відпустки – 15 днів, при цьому час витрачений на дорогу до навчального закладу не враховується.

2.2 Врегулювання оплати праці неповнолітніх

Відповідно до Конституції України кожний працюючий має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану роботу. Її розмір залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується [2]. Як бачимо, ця норма закріплена у КЗпП, але вона також міститься у ЗУ “Про оплату праці”, зокрема, у ст.1.

Структурно заробітна плата складається з основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці ( норми часу, виробітку, обслуговування. Посадові обов’язки ). Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені законодавством. До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними положеннями тощо [5].

Організація оплати праці являє собою систему організаційно правових засобів, спрямованих на встановлення змісту і порядку введення системи оплати праці, тарифної системи, нормування праці, відрядних розцінок, преміювання, інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат, встановлення норм оплати праці при відхиленні від тарифних умов, форм і строків виплати заробітної плати, порядку обчислення середнього заробітку, індексації зарплати у зв'язку зі зміною індексу споживчих цін, компенсації зарплати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.

Працівник, зокрема, і неповнолітній має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства, колективного договору та на підставі укладеного трудового договору. Власник при укладенні трудового договору зобов'язаний повідомити працівнику всі умови оплати праці, її розміри, порядок і терміни виплати.

Забороняється будь-яким способом обмежувати права неповнолітнього працівника вільно розпоряджатися своєю зарплатою. Оскільки, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 32 ЦКУ фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років має право самостійно розпоряджатися своїм заробітком чи іншими доходами. Тому не допускаються випадки отримання зарплати, належної неповнолітньому працівнику, членами його сім'ї, іншими особами без спеціально оформленої довіреності. Закон забороняє відрахування із зарплати, метою яких є пряма чи непряма сплата власнику чи будь-якому посередникові за одержання або збереження місця роботи.

Заробітна плата працівникам молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи [2]. Тобто, скорочення робочого часу для неповнолітніх означає, що їх скорочений робочий час оплачується за тією ж тарифною ставкою (тим же посадовим окладом), що й нормальний робочий день дорослого працівника тієї ж спеціальності, кваліфікації та за інших рівних умов.

Праця працівників молодше вісімнадцяти років, допущених до відрядних робіт, оплачується за відрядними розцінками, встановленими для дорослих працівників, з доплатою за тарифною ставкою за час, на який тривалість їх щоденної роботи скорочується порівняно з тривалістю щоденної роботи дорослих працівників [2].

Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, які працюють у вільний від навчання час, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприємства можуть встановлювати учням доплати до заробітної плати [2]. Якщо учні загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів працюють у вільний від навчання час, то до них застосовується норма робочого часу відповідно до їх віку. За відпрацьовування цієї норми робочого часу їм повинна виплачуватися повна тарифна ставка (заробіток за відпрацьований час, доплата до тарифної ставки). За відповідну тривалість неповного робочого часу їм виплачується відповідна частина тарифної ставки (посадового окладу). Наприклад, учень досяг віку 14 років, однак не досяг 16 років. Повний скорочений робочий час для такої категорії працівників складає 24 години на тиждень. Якщо тривалість неповного робочого часу погоджена трудовим договором, складає 9 годин на тиждень, неповнолітній мас право на оплату праці в розмірі 9/24 або 37,5 відсотків тарифної ставки. Якщо ж оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів проводиться залежно від виробітку, то використовуються звичайні відрядні розцінки, окрім випадків зниження норм виробітку на підставі ч. 2 ст. 193. Також, у цьому випадку, здійснюється доплата за час скорочення робочого часу виходячи з їх тарифної ставки і повного робочого часу для даної категорії неповнолітніх. Ця доплата для неповнолітніх віком від 14 до 16 років складає 16/40 тарифної ставки (40 - 24 =16, 40 — кількість годин повного нормального робочого часу для повнолітніх на тиждень, 24 максимальна тривалість робочого часу осіб даного віку, 16 — кількість годин, на яку скорочується тривалість робочого тижня для неповнолітніх цього віку), а для неповнолітніх віком від 16 до 18 років - 4/40 тарифної ставки (40-36 = 4 години, де 36 - максимальна тривалість робочого часу осіб даного віку ).

Власник повинен забезпечити виплату зарплати регулярно в робочі дні, в терміни, встановлені в колективному договорі, але не рідше двох разів у місяць, з проміжком у 16 календарних днів. У тих випадках, коли день виплати зарплати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, зарплата виплачується напередодні.

Відповідно до законодавства виплата заробітної плати проводиться за місцем роботи працівника. Але якщо буде надано особисту письмову згоду працівника, то заробітна плата може бути виплаченою через установи банків, почтові перекази на вказаний рахунок, при цьому оплата таких послуг здійснюється власником чи уповноваженим ним органом.

При кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:

1) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;

2) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;

3) сума заробітної плати, що належить до виплати [2]. Ця норма також закріплена у ЗУ “Про оплату праці”. Крім зазначеного, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Заробітна плата на території України виплачується в грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Виплата зарплати у формі боргових розписок і зобов'язань або у будь-якій іншій формі забороняється. Зарплата може виплачуватися банківськими чеками у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України [5].

Всі працівники, в тому числі і неповнолітні мають право на компенсацію зарплати у зв'язку із затримкою термінів її виплати. Постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21 лютого 2001 р. затверджено Положення про порядок компенсації працівникам частини зарплати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.

Дія названого Положення поширюється на підприємства, установи й організації всіх форм власності та форм господарювання і застосовується в усіх випадках порушення термінів виплати зарплати, в тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу. Компенсація проводиться за наявності двох умов: затримки виплати зарплати на один і більше календарних місяців і зростання індексу споживчих цін за період затримки більш ніж на 1%. Індекси споживчих цін для розрахунку коефіцієнта приросту споживчих цін щомісячно публікуються Держкомстатом з наростаючим підсумком з початку того року, в якому виникла заборгованість із виплати зарплати, що підлягає компенсації. Якщо виплата заборгованості з заробітної плати провадиться до опублікування Держкомстатом індексу споживчих цін за останній місяць перед виплатою суми заборгованості, під час розрахунку суми компенсації на період до опублікування зазначеного індексу споживчих цін за згодою працівника для розрахунків застосовується індекс споживчих цін за попередній місяць. Сума компенсації обчислюється множенням суми нарахованої, але не виплаченої зарплати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів), на коефіцієнт зростання споживчих цін. У разі затримки зарплати за декілька місяців сума компенсації визначається за кожний місяць окремо і підсумовується. Якщо ж заробітна плата не отримана з вини самого працівника, то вона компенсації не підлягає.

Власник не має права не провести компенсацію, посилаючись на важке фінансове становище підприємства, а також передбачати в колективному договорі подібні норми. Відмова власника у виплаті компенсації може бути оскаржена в судовому порядку як самим працівником, так і уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

При звільненні працівника виплата всіх сум, які належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Якщо працівник не працював у день звільнення, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних неповнолітньому працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений строк виплатити не оспорювану ним суму[2].

В разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівнику сум у зазначені строки, при відсутності спору про їх розмір роботодавець повинен виплатити середній заробіток працівника за час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про виплату певної суми, роботодавець сплачує відшкодування лише у випадку, коли спір вирішено на користь працівника. У випадку, якщо працівник стане на іншу роботу до одержання остаточного розрахунку, то розмір компенсації зменшується на суму заробітної плати з нового місця роботи.

Державою також регулюється порядок обчислення середньої заробітної плати, зокрема для оплати відпусток, для нарахування компенсаційних виплат тощо.

Заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку. Порядок її обчислення ( заробітної плати ) за час щорічної відпустки неповнолітніх, додаткових відпусток у зв’язку з навчанням встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати відпусток або виплати компенсації за невикористану відпустку провадиться, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи. У тих випадках, коли працівник пропрацював на підприємстві менше року, середня заробітна плата обчислюється за фактично відпрацьований час. У всіх інших випадках середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за 2 останні календарні місяці роботи. Якщо протягом цих 2 місяців працівник не працював, то середня заробітна плата обчислюється за попередні 2 місяці. Той період, впродовж якого за ним згідно з чинним законодавством не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

В разі звільнення працівника, в тому числі і того, що не досяг 18 років, до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого часу.


ВИСНОВКИ

Узагальнюючи викладене, можна дати наступне визначення. Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності [6].

Виходячи з того, що молодь – це майбутнє держави, життєво важлива складова успішного економічного розвитку суспільства в майбутньому, охорона праці неповнолітніх потребує значної уваги з боку влади. Саме тому, я вважаю, ця тема була і буде актуальною.

Держава повинна не тільки забезпечити для неповнолітніх безпечні умови праці, а й розробити механізм, який в повному обсязі надавав би можливість таким особам використовувати свої права та гарантії. На жаль, на даний час ми стаємо свідками того, що хоча в Україні і проголошено, визнання права на безпечні та нешкідливі умови праці одним із конституційних прав людини і громадянина, але в реальному житті вони не реалізуються.

Більшість неповнолітніх влаштовуючись на роботу не знають про те, що вони користуються спеціальним комплексом прав, і деякі роботодавці цим користуються. Тому, мені здається, одним із чинників реалізації норм охорони праці є інформування осіб, що не досягли повноліття про їх права, гарантії, умови праці через засоби масової інформації.

Іншим важливим фактором, який позитивно вплине на розвиток законодавства про охорону праці є залучення роботодавців до співпраці з неповнолітніми. Тобто, необхідно зацікавити власника у прийнятті до себе на роботу неповнолітнього працівника, а не змушувати його це робити, наприклад, шляхом надання певних пільг його підприємству, установі чи організації. Крім цього, потрібно створити відповідну законодавчу базу. Адже КЗпП був прийнятий ще за радянських часів і, не зважаючи на низку змін та доповнень, не відповідає сучасним реаліям і потребує заміни та вдосконалення деяких норм.

Кожна держава має свої особливості охорони праці, залежно від притаманних їй характеристик, стану розвитку, принципів, юридичних концепцій і категорій. Саме тому, різним країнам характерні певні відмінності в цій галузі. Але, незважаючи на такі особливості, прослідковується ряд спільних рис і певний юридичний, політичний та культурний взаємозв'язок. Адже охорона праці спрямована на забезпечення необхідних та сприятливих умов праці, запобігання травматизму та інших професійних захворювань, розробку додаткових заходів щодо охорони праці окремих категорій осіб, зокрема, неповнолітніх. Та, нажаль, Україна знаходиться далеко не на першому місці по забезпеченню належної охорони праці неповнолітніх. Тому наша держава повинна використовувати світовий досвід організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Таким чином, дослідження охорони праці неповнолітніх дає змогу з’ясувати та визначити її необхідність та важливість. Тому дана тема курсової роботи є актуальною та важливою в процесі її вивчення.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.

2. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 р.

3. Про зайнятість населення: Закон України від 1 березня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. № 14.

4. Про відпустки: Закон України від 15 листопада 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - № 2. Ст. 4.

5. Про оплату праці: Закон України від 24 березня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 17. – Ст. 121.

6. Про охорону праці: Закон України від 14 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 49. – Ст. 668.

7. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми: Затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 березня 1996 р. № 59.

8. Перелік важких робіт і робіт з шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх: Затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 р. № 46.

9. Охорона праці в Україні. Нормативні документи. – К.: КНТ, 2004. – 440 с.

10. Трудове право України: Навчальний посібник / За ред. П. Д. Пилипенка. – К.: Істина, 2005. – 208 с.

11. Трудове право України: Навчальний посібник. Курс лекцій К.: “Олан”, 2002. – 335 с.

12. Трудове право України: Підручник / За ред. В. І. Прокопенко. – Х.: Консум, 2004.

13. Трудове право України: Підручник / За ред. Н. Б. Болотіної, Г. І. Чанишевої. – К.: Знання, 2001.

14. Юридическая энциклопедия. – М., 2003.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:30:08 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
21:08:33 28 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Охорона праці неповнолітніх за трудовим законодавством

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149904)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru