Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Найвизничніші пам'ятки правової культури України

Название: Найвизничніші пам'ятки правової культури України
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: реферат Добавлен 09:46:02 17 февраля 2008 Похожие работы
Просмотров: 677 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

НАЙВИЗНАЧНІШІ ПАМ'ЯТКИ ПРАВОВОЇ

КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

1. Правові пам'ятки як важливий елемент національної культури

Правова культура здавнацілком справедливо вважається важливою складо­вою загальної культури су­спільства, ознакою його цивілізованості й гуманності, міри­лом гармонії між особою і державою. Про рівень правової культури українського народу промовисто свідчать створені впродовж його багатовікової історії юридичні пам'ятки, багато з яких сьогодні широко відомі в усьому світі.

Ці правові документи створювалися в різні історичні епохи і з різними політичними намірами; їх життєспроможність і вплив на українське життя суттєво відрізнялися, але за всіх обставин кожний із них посідає своє, лише йому притаманне місце в історії українського права, є невідділь­ною частиною національної правової спадщини.

Хіба можна, скажімо, не знаючи змісту Руської Правди, дати всебічну оцінку епосі Київської Русі? Або вивчати Україну — Гетьманщину відособлено від знаменитих «Березневих статей»? Чи зрозуміти всю велич і трагедію подій 1917—1920 рр. без знання універсалів Центральної Ради і конституційних документів Радянської України?

Отже, ознайомимося з деякими найважливішими пам'ят­ками нашої правової культури.

2. Звичаєве право

Історія права України починається з усних пам'яток (правових норм, не зафіксованих у офіційних документах) подібно до того, як історія літератури починається з усної народної творчості. Упродовж багатьох віків провідну роль у правовій системі відігравали санкціоновані державою та обов'язкові для населення давні звичаї. У своїй сукупності вони створювали звичаєве право, яке регулювало більшість суспільних відносин у рабовласницькому і ранньому фео­дальному суспільствах.

Пізніше звичаєве право стало допоміжним джерелом, до якого зверталися в разі відсутності відповідних норм у зако­нодавстві. Доречно зауважити, що перші правові кодекси теж були не чим іншим, як систематизованим офіційним викладом давніх правових звичаїв.

В Україні до звичаєвого права ставилися особливо ша­нобливо. «Немає краю без свого звичаю. Звичай —це другий закон»,— стверджує давнє українське прислів'я. Звичаєве право вважалося «давниною», «справді народним правом» і традиційно протиставлялося «новині», законодав­ству, нав'язаному значною мірою іноземними володарями. Зокрема, майже виключно на звичаєвому праві Грунтувало­ся судочинство Запорозької Січі. А в часи Гетьманщини збереження «давніх прав», у тому числі й звичаєвого права, розглядалося як важлива гарантія відносної автономії України у складі Російської імперії. Незважаючи на подаль­ше витіснення звичаєвого права разом з іншими «давніми правами» загальноімперським законодавством, окремі ви­падки використання норм звичаєвого права траплялися навіть на початку XXст.

Після повалення царату в своїх уявленнях про майбутню правову систему України багато суспільствознавців надава­ли великого значення звичаєвому праву, в якому вони звикли бачити «справді народне право». У складі Україн­ської Академії наук протягом 1918—1933 рр. діяла постійна комісія для вивчення звичаєвого права України. Праці співробітників цієї комісії та дореволюційні дослідження П. С. Єфименка, О. Я. Єфименко, О. І. Левицького, О. Ф. Кістяківського, П. П. Чубинського та інших учених дали змогу зібрати, записати й проаналізувати правові звичаї українського народу, порівняти їх зі звичаєвим правом інших країн і на цій підставі зробити висновок про високий рівень правової культури наших пращурів. На жаль, тут мала місце й певна ідеалізація звичаєвого права. Трактуючи звичай як «народне», незалежне під держави джерело права, дослідники не враховували, що тільки з санкції держави звичай, і, зрозуміло, далеко не кожний, може піднестися до рівня звичаєвого права. У процесі розвитку радянського права основним його джерелом став нормативний акт, і звичаєве право майже цілком утратило практичне значення.

3. Руська Правда

Славнозвісна «Руська Правда» — найвідоміша збірка давньоруського права, яка мала величезне значення для подальшого розвитку українського, російського, білорусько­го, а почасти й литовського права. Нині відомо понад сто списків цієї пам'ятки, які більшість дослідників поділяють на три редакції: Коротку, Поширену і Скорочену.

Списки Короткої редакції включають у себе текст, авторство якого приписується Ярославу Мудрому («Правду Ярослава» або «Найдавнішу правду»), доповнення до цього тексту, зроблені синами Ярослава Мудрого («Правду Ярославичів»), а також дві статті, про походження яких немає точних даних (так звані «Поконвірний» та «Урок мостни-кам»). Вважається, що Коротка редакція була створена упродовж XIст., а найдавнішу її частину—«Правду Ярослава»—найчастіше датують 1016 р.

Поширена редакція складається з двох частин, які мають назви «Суд Ярослава Володимировича» та «Устав Володимира Всеволодови­ча». Тексти списків цієї редакції за своїм змістом відрізняються від списків Короткої редакції новими нормами в регулюванні правового становища закупів, порядку нарахування процентів на борги тощо, які були запроваджені Володимиром Мономахом після відомого київсько­го повстання 1113 р. Але ці норми не приєднувалися механічно до старого тексту, оскільки останній було суттєво відредаговано й поділе­но на дві частини з відповідною зміною послідовності статей. Про час створення цієї редакції існують різні думки, але більшість із них схиляється до середини XII—початку XIIIст.

Скорочена редакція розглядається здебільшого як найпізніша, створена шляхом вилучення застарілих норм із Поширеної редакції у XIV-—XVст. Окремі автори відносять її до XVIIст. чи, навпаки, вважають іще давнішою, ніж Поширена редакція. Текст Скороченої редакції за змістом в основному узгоджується з відповідними статтями Поширеної редакції, але створює цілісне враження, не має явних ознак механічного скорочення і навіть містить одну норму, якої немає у списках Поширеної редакції.

Кожна з редакцій відбиває певний ступінь зрілості фео­дальних відносин, що в цілому дає змогу характеризувати цю збірку, як пам'ятку феодального права. Закріплюючи в офіційному документі норми звичаєвого права і таким чином суттєво обмежуючи феодальну сваволю, Руська Правда загалом увічнювала феодальну нерівність, усебічно захищала інтереси і власність феодалів, створювала умови для закабалення феодально залежного населення. Водночас законодавець певною мірою дбав і про права «низів», зокре ма захищав від господарської сваволі закупів, не допускав протиправного обернення їх на холопів тощо.

На відміну від багатьох аналогічних європейських юри­дичних пам'яток (так званих «варварських правд») Руська Правда не передбачала застосування смертної кари, відрубання рук, ніг чи інших аналогічних членоушкодницьких покарань. А кривава помста хоча й допускалася за часів Ярослава Мудрого, вже його синами була категорично забо­ронена.

Руська Правда зберігала свою чинність упродовж кількох століть, набагато пережила Київську Русь, у якій вона наро­дилася, до того ж стала одним із основних джерел при створенні російських і литовських кодифікаційних актів XVI—XVIIст.

4. Литовські статути і магдебурзьке право в Україні

У період перебування України у складі Великого князівства Литовського, Королів­ства Польщі і Речі Посполитої важливу роль відігравали окремі джерела іноземного походження, які пристосовува­лися до місцевих умов і згодом розглядалися українським народом як власне споконвічне право.

У литовсько-руській державі аж до початку XVIст. основним джерелом права була Руська Правда. Пізніше виникли законодавчі акти власне литовського походження, серед яких найвідомішими були Литовські статути 1529, 1566 і 1588 рр. Ці документи дуже подібні один до одного, тому часом їх називають трьома редакціями Литовського Статуту.

Литовські статути виникли як правові акти багатонаціо­нальної держави; в них широко використано звичаєве право всіх народів, які жили на її території, норми давньорусько­го, римського, німецького, польського права, попереднього поточного законодавства Великого князівства Литовського. Враховуючи, що одним із основних джерел була Руська Правда,-наголосимо, що для українського народу «іноземне походження» Литовських статутів мало досить відносний характер: їх норми відтворювали звичні «давні права» і розглядалися як руське право.

Найдосконалішим вважається Третій Литовський Статут 1588 р. Це був класичний кодекс феодального права, що всебічно регулював найважливіші суспільні відносини того історичного періоду, містив норми практично всіх галузей права.

Статут не лише захищав інтереси можновладців, а й закріплював ряд прогресивних положень. Він, зокрема, проголосив єдність права для всіх громадян (хоча воно й не було рівним для всіх), декларував обмеження влади монарха законом, відмежування судової влади від адміністрації, пріоритет писаного права тощо. Були проголошені недопус­тимість арешту без законних підстав і покарання без суду, право на розгляд справи неупередженим судом, а також право на адвокатську допомогу, в тому числі і для осіб, які не здатні її оплатити. На противагу церковному космополі­тизму закріплювалася ідея державного суверенітету.

Статут, прийнятий після Люблінської унії 1569 р., захи­щав інтереси населення Литви від польської експансії, гарантував українському (руському) народові право судити­ся за нормами свого звичаєвого права у так званих копних судах, вимагав, щоб суддів та управителів обирали з людей «годних в праві і письма руського умієтних». Третій Литов­ський статут було видано мовою, яку називають сьогодні старобілоруською, іноді староруською або староукраїн­ською.

Таким чином, можна зробити висновок про тісну спорід­неність Литовських статутів із правовою культурою україн­ського народу. Підтверджує його й те, що після визвольної війни 1648—1654 рр. було кілька спроб кодифікувати українське право, і в усіх випадках основу проектів склада­ли саме норми Литовського статуту.

Іншим важливим джерелом права на українських землях було магдебурзьке право — феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління і суду феодалів. Воно виникло у XIIIст. у німецькому місті Магдебурзі, звідки й походить його назва. Протягом наступних століть привілей користуватися подібним правовим статусом вибороли собі ряд міст Європи. На початку XIV ст. магдебурзьке право дістали міста Закарпатської України, підвладні Угорщині, потім починаючи з другої половини XIV ст. ряд міст Правобережної України і, нарешті, наприкінці XVI ст. магдебурзьке право поширилося на Переяслав і деякі інші міста Лівобережжя. До середини XVIIст. магдебурзьке право мала більшість міст України. У числі перших його дістали Хуст (1329), Львів (1356), Кам'янець-Подільський (1374), Луцьк (1432), Житомир (1444) і Київ (1494—1497).

Норми магдебурзького права надійшли в Україну не в німецьких оригіналах, а в переробках польських авторів XVI—XVIIст. М. Яскера, Б. Троїцького, П. Щербича та П. Кушевича і дещо відрізнялися змістом конкретних норм від першоджерел.

У цих збірках закріплювалися права купців, міщан і ремісників, порядок виборів і функції органів міського самоуправління, цивільного, кримінального та процесуаль­ного права. Діставши магдебурзьке право, місто переставало бути придатком феодального замку, а його мешканці вважали­ся формально вільними людьми, отримували ряд пільг і приві­леїв.

Запровадження магдебурзького права у деяких містах спершу викликало опір українського населення, оскільки супроводжувалося посиленням іноземної експансії, обме­женням прав некатолицького населення, але згодом ця суперечність зникла. Магдебурзьке право було пристосова­но до місцевих умов, його охоче застосовували не тільки в міських, а й у військових козацьких судах. Надалі в часи Гетьманщини воно розглядалося як важливий елемент «давніх прав» українського народу і широко використовува­лося в усіх спробах кодифікації «малоросійського права».

5. «Березневі статті» Богдана Хмельницького

Одним із найважливіших правових документів в історії України були так звані «Бе­резневі статті», що юридично закріпили рішення Переяс­лавської Ради і визначили відносно автономне політичне й правове становище України у складі Російської держави. Цей акт було створено в березні 1654 р. під час перебування у Москві українського посольства на чолі з генеральним суддею С. Богдановичем-Зарудним та переяславським пол­ковником П. Тетерею.

Посольство подало 14 березня 1654 р. царським чинов­никам свій варіант договірних умов, який складався з 23 пунктів (статей) і дістав у літературі назву «Просительні статті». У процесі переговорів українська сторона змушена була переформулювати свої вимоги і 21 березня 1654 р. подати новий текст (власне «Березневі статті», інші на­зви — «Статті Богдана Хмельницького» або «Статті Війська Запорозького»), який складався вже лише з 11 пунктів. Ці умови, що були оформлені у вигляді прохань чолобитних до царя, дістали схвалення царя і бояр.

У них передбачалося: право українців обирати старших із свого кола і саме через них вносити податки до царської казни (ст. 3); розміри платні від царського уряду козацькій старшині (ст. 2); пожалування козацькій старшині млинів «для прогодовання» (ст. 3); розміри витрат казни на козаць­ку артилерію (ст. 4); право Війська Запорозького мати дипломатичні зносини з іншими державами, крім Туреччи­ни і Польщі (ст. 5); затвердження маєтків київського митро­полита (ст. 6—7); надіслання російських військ під Смоленськ і на польський кордон (ст. 8); розміри платні козацькій старшині, про яку не йшлося у ст. 2, та рядовим козакам (ст. 9); наказ донським козакам не порушувати миру з Кримським ханством, доки воно буде союзником Війська Запорозького (ст. 10); забезпечення порохом і про­віантом козацьких залог у фортеці Кодак і Запорозькій Січі (ст. 11).

Окремо після всіх статей визначалася загадьна чисель­ність козацького війська (реєстр) —60 тис. осіб, а також те, що українці самі між собою з'ясують, хто козак, а хто мужик.

Разом із затвердженням «Березневих статей» російський цар 27 березня 1654 р. видав українським послам жалувані грамоти про прийняття України до складу Російської дер­жави, підтвердження прав і вольностей її населення, відпуск із Москви українських послів і посилку гетьману військової печатки; про збереження прав і вольностей гетьмана Богда­на Хмельницького і всього Війська Запорозького; про пере­дачу Чигиринського староства на гетьманську булаву.

У цих трьох грамотах було задоволено майже всі вимоги, що містилися у «Просительних статтях», але не ввійшли в «Березневі статті». Зокрема, було передбачено непорушність «давніх прав», збереження в Україні власного судоустрою, право козаків самостійно обирати гетьмана за давнім зви­чаєм, закріплення за козаками і їхніми нащадками належ­них їм маєтків тощо.

«Березневі статті» разом з царськими грамотами розгля­даються як договір України з Росією. Оригінали цих доку ментів не збереглися, але зміст їх не викликає сумніву, бо до нас дійшов ряд перекладів, чернеток, робочих записів московських чиновників та інших джерел. Варто наголоси­ти, що «Березневі статті» визначили на тривалу історичну перспективу основні засади державного будівництва України.Зважаючи на безперечну особисту роль у визначенні цих засад Б. Хмельницького, в сучасній літературі його нерідко називають основоположником українського конституціона­лізму.

Умови договору з російським царем після обрання кожного нового українського гетьмана перезатверджувалися у так званих «гетьманських статтях» (Переяславських статтях 1659 р., Батуринських статтях 1663 р., Московських статтях 1665 р., Глухівських статтях 1669 р., Конотопських статтях 1672 р., Переяславських статтях 1674 р., Коломаць-ких статтях 1687 р., Решетилівських статтях 1709 р. та ін.), але в основі всіх цих документів залишалися «Березневі статті».

6. Конституція Пилипа Орлика

Однією з найцікавіших пам'яток української правничої думки є «Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького», що з'явилися на світ у Бендерах серед тієї частини україн­ського козацтва, яка пішла за Мазепою і в результаті опи­нилася у вимушеній еміграції. Цей документ становив собою своєрідний договір між козаками і новообраним-після смерті Мазепи емігрантським гетьманом Пилипом Орликом щодо бажаного майбутнього державного ладу України. Конституція Пилипа Орлика (так її скорочено називають) була прийнята публічною ухвалою обох сторін, підтверджена 5 квітня 1710 р. під час виборів підписом, печаткою і відповідною присягою нового гетьмана, а 10 травня 1710 р. ще й санкціонована (підтверджена) швед­ським королем Карлом XII .

Важливою особливістю, яка відрізняла цей акт від тради­ційних гетьманських статей і робила його подібним до пізніших європейських конституцій, було те, що він укла­дався не між гетьманом і монархом — протектором україн­ської держави, а між гетьманом і козацтвом, яке виступало від імені українського народу. Зауважимо, що слово «конституція», вжите у назві акта, ще не мало такого значення, як сьогодні, а відтак помилкою буде вважати цей документ конституцією в сучасному розумінні. Конституція Пилипа Орлика складалася зі вступу і 16 статей. Вступ (преамбула) містив інтерпретацію історії українського народу, яка мала пояснити, чому Україна розриває з московським царем і переходить під шведську протекцію. Зміст ст. 1 зводився до закріплення панівного становища православ'я у майбутній державі і безпосеред­нього підпорядкування київської митрополії константино­польському патріарху. Ст. 2 передбачала непорушність зако­нів, привілеїв і кордонів України під протекторатом швед­ського короля та заходи щодо повернення після війни всіх полонених українців. Ст. З підтверджувала традиційний союз із Кримським ханством. Ст. 4 і 5 стосувалися повер­нення козакам їхніх традиційних територій у Придніпров'ї, привілеїв на ловлю риби тощо. Ст. 6 закріплювала принци­пи діяльності органів державної влади: гетьман мав вирішу­вати поточні справи за порадою Генеральної старшини, тричі на рік для вирішення найважливіших справ мала збиратися Генеральна Рада у складі Генеральної старшини, полковників зі своїми сотниками та урядниками, Генераль­них радників (представників від полків) і послів від Низо­вого Війська Запорозького. Ст. 7 передбачала створення Генерального суду. Ст. 8 встановлювала право Генеральної старшини особисто доповідати гетьманові про стан доруче­них їм справ. Ст. 9 визначала компетенцію Генеральних і Полкових скарбників. Ст. 10 зобов'язувала гетьмана дбати, щоб на простий народ не покладали надмірних тягарів, вимагала забезпечити вільне обрання на всі державні поса­ди. Ст. 11 проголошувала звільнення від податків і повинностей усіх козацьких сімей та їхніх господарств. Ст. 12 передбачала проведення після війни ревізії всіх публічних і приватних володінь, перевірки правомірності накладання повинностей або звільнення від них. Ст. 13 підтверджувала права і привілеї Києва та інших міст України. Ст. 14 обіця­ла в майбутньому полегшити підводну повинність, яка ви­знавалася «найбільш прикрою та тяжкою для народу». Ст. 15 скасовувала окремий загальний податок на утримання «гетьманської лейб-гвардії»—компанійців і сердюків. Ст. 16 регламентувала порядок стягнення ринкового податку.

Таким чином, Конституція Пилипа Орлика містила багато цікавих і прогресивних правових ідей, була на рівні кращих досягнень тогочасної юридичної думки. Проте реальної сили на території України вона так і не набулай назавжди лиши­лася в історії тільки як оригінальна правова пам'ятка, своє­рідна юридична платформа «мазепинського руху».

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:19:32 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
21:00:17 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Найвизничніші пам'ятки правової культури України

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151177)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru