Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Місце правової системи України серед правових систем світу

Название: Місце правової системи України серед правових систем світу
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: курсовая работа Добавлен 14:31:40 22 октября 2010 Похожие работы
Просмотров: 196 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

ДЕРЖАВНИЙ ДЕПАРТАМЕНТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ КОЛЕДЖ

Цикл загальноюридичних дисциплін

Навчальна дисципліна: Порівняльне правознавство

КУРСОВА РОБОТА

На тему:

„Місце правової системи України

серед правових систем світу”

Чернігів – 2010


План

Вступ

Розділ І. Теоретико-методологічні питання класифікації правових систем

1.1 Основні типи і підтипи (групи) правових систем світу

1.2 Методологічні передумови класифікації правової системи

України

1.3 Типологія правової системи України

Розділ ІІ. Сучасна правова система України

2.1 Юридичні ознаки сучасної правової системи України

2.2 Відповідність правової системи України романо-германському типу правової системи

2.3 Вплив європейського, візантійського та римського права на сучасну правову систему України

2.4 Місце сучасної правової системи України серед правових систем світу

Розділ ІІІ. Реформування як важлива умова розвитку сучасної правової системи України

3.1 Проблеми реформування правової системи України

3.2 Зміна нормативної частини правової системи України як одна із вимог сучасності

Висновки

Список використаних джерел


Вступ

Правова система України виникла об’єктивно у період досягнення радянською правовою системою "точки біфуркації", коли ця система згідно з основними засадами синергетики руйнувалася. Подальше формування правової системи України залежало від таких умов, як відкритість, нелінійність, нерівноважність. Насамперед це стосувалося взаємозв’язку із оточуючим середовищем, вибором шляхів розвитку. Поряд з цим, для сучасної правової системи України важливим є досягнення відповідного стану рівноваги, що буде свідчити про створення власне системи. Адже будь-яка система, згідно з положеннями синергетики, об’єктивно знаходиться у стані взаємопереходів рівноваги та нерівноваги, організації та дезорганізації, хаосу та порядку. А тому необхідним та важливим на даний час є створення механізму самоорганізації системи, який сконцентрує зусилля суспільства саме на стані рівноваги (з допустимим станом змінюваності). Такий стан забезпечується правильним розміщенням елементів правової системи та зв’язків між ними, тобто належною її структуризацією.

Національна правова система України в силу історичних обставин зазнавала різноманітних впливів. У праві України перетнулись лінії історії: християнство (православна, католицька, протестантська традиції), ісламська, іудейська традиції, історія права Греції і Риму, національного і міжнародного права). У цьому зв'язку виникає нагальна потреба у визначенні головного фактора, який справляє основний вплив на процес руху до порядку в суспільстві і завдяки якому зберігається спадкоємність у праві, але сутнісні параметри котрого не зазнають зрушень, навіть, після тривалих і масових включень чужерідних для титульного етноса (в нашому випадку — українського) впливів.

У зазначеному ракурсі перспективним видається розв'язання проблеми в рамках положень, розроблених на основі традиційної юридичної методології, але за умови синтезу нею найновіших досягнень системно-інформаційної методології, зокрема, у галузі синергетики — теорії самоорганізації систем. Для синергетики властиве прагнення виявити у будь-якій системі головний фактор руху до порядку, який умовно позначається терміном «параметр порядку». Гіпотетично можна допустити, що цим фактором є правова традиція як невід'ємний атрибут правосвідомості, передумови формування якої приховуються у глибинних історичних пластах культури народу. За результатами досліджень В.Василькової, сааметрадиції «суттєвим чином визначально обумовлюють моделювання соціальних новацій» [14]. А згідно з висновками Ю.Ветютнєва, який підняв проблему синергетики у праві, саме правосвідомість є тією ланкою у правовій системі, для якої самоорганізація є не просто нормальним, але єдиним способом існування [15].

Таким чином, вирішення проблеми вивчення правової системи України тісно переплітається з питанням пошуку «параметра порядку» — своєрідної матриці, яка забезпечує спадкоємність у праві та є внутрішнім джерелом розвитку правової системи. Це вимагає застосування найбільш раціональних методів пізнання в рамках наукової парадигми, здатної синтезувати сучасні досягнення різноманітних наукових шкіл і напрямів.


Розділ І.

Теоретико-методологічні питання класифікації правових систем

1.1 Основні типи і підтипи (групи) правових систем світу

У юридичній літературі, зокрема, порівняльно-правовій, формується не тільки цілісне бачення правової системи, але і диференційований підхід стосовно правових систем світу. Беручи до уваги, що "правова карта світу" не є одноманітною, а складається з окремих національних та міжнародних правових систем, між якими відбуваються складні інтеграційні, багатофункційні процеси, вчені намагаються їх класифікувати за різноманітними критеріями. Важливість цих класифікацій зумовлюється як пізнавальними причинами, так і практичною необхідністю, значимістю (гармонізацією законодавства, рецепції права тощо) [19].

Проблема класифікації правових систем є однією з важливих проблем як теорії права, так і порівняльного правознавства. Для класифікації використовуються різні критерії (фактори): етнічні, історичні, расові, географічні, юридичні тощо, яких на сьогодні нараховується кілька десятків. Зокрема до таких критеріїв у порівняльно-правовій літературі у свій час відносили: особливості історичного формування правових систем (Е. Глассон); загальну структуру та відмінні ознаки (А. Есмен); ступінь подібності до іншого права або походження від нього (А. Арміжон, Б. Нольде, М. Вольф); великі культурні сфери (А. Шнітцер); відношення до права римського, до jus gentiuym і до права канонічного (Е. Мартінез Паз); расову ознаку (Г. Созер-Холл); роль різноманітних джерел права (А. Леві-Ульман); внутрішньосистемні ознаки (П. Родьєр); ідеологію та юридичну техніку (р. Давід); "правовий стиль" (К. Цвайгерт) та ін.

Нижче наведено класифікацію правових систем світу, що пропонувалися протягом кінця XIX — XX століть, у хронологічній послідовності.


Е. Глассон,

1880р.

1. Група правових систем, на які істотно вплинуло римське право: Італія, Португалія, Румунія, Греція, Іспанія

2. Група правових систем, у розвитку яких вплив римського права був незначним і які грунтувалися на звичаях і варварському праві: Англія, скандинавські країни, Росія

3. Група правових систем, що увібрали риси римського і германського права: Франція, Німеччина, Швейцарія

І Міжнародний конгрес,

1900 р.

Французька правова сім'я

Англо-американська правова сім'я

Германська правова сім'я

Слов'янська правова сім'я

Мусульманська правова сім'я

А. Есмен,

1905 р.

Латинська (романська) група правових сімей:

· Франція, Бельгія, Італія, Іспанія, Португалія, Румунія, латиноамериканські країни

Германська група правових сімей:

· Німеччина, скандинавські країни, Австрія, Угорщина

Англосаксонська група правових сімей:

· Англія, США, англомовні колонії Слов'янська група правових сімей

Мусульманська група правових сімей

Римське і канонічне право

М. Созер-Холл, 1913р.

1. Індоєвропейська правова система

2. Семітська правова система

3. Монгольська правова система

4. Правова система нецивілізованих народів

Суспільство порівняльного законодавства, 1919р.

1. Французька правова сім'я

2. Англо-американська правова сім'я

3. Мусульманська правова сім'я

Дж. Вігмор, 1928 p.

Правові сім'ї:

єгипетська, месопотамська, іудейська, китайська, індуська, грецька, римська, японська, мусульманська, кельтська, слов'янська, германська, морська, церковна, романська, англіканська

Р. Давид,

1953 p.

1. Романо-германська система

2. Англосаксонська система

3. Соціалістична система

4. «Релігійні та традиційні системи» (тобто решта юридичного світу, що охоплює чотири п'ятих планети)

К. Цвайгерт і

Г. Кьотц,

1984 р.

«Правові кола», в основу яких покладений «правовий стиль»

1. Романський

2. Германський

3. Скандинавський

4. Англо-американський

5. Соціалістичний

6. Право ісламу

7. Індуське право

А.Х. Саідов, 1993 р.

1. Романо-германська правова сім'я.

2. Правові сім'ї, що примикають до романо-германсь-кої сім'ї:

а) скандинавське право

б) латиноамериканське право

в) японське право

3. Англо-американська правова сім'я:

а) правова система Англії

б) правова система СІЛА

4. Релігійні та традиційні правові сім'ї:

а) мусульманське право

б) індуське право

в) звичаєве право Африки

г) далекосхідне право

5. Радянська правова система, правові системи соціалістичних держав Європи, правові системи соціалістичних держав Азії і правова система Республіки Куба

1.2 Методологічні передумови класифікації правової системи України

Методологія теорії правової системи України все ще перебуває на стадії становлення. Ретельний аналіз літератури з питань розвитку вказаної правової системи свідчить про відсутність тенденцій до органічного поєднання досягнень світової юридичної думки з українськими реаліями державно-правового розвитку [11].

Поняття «правова система» у вузькому (національне право) і в широкому (правова сім'я) розумінні сформувалося у рамках методології юридичного позитивізму з властивими йому емпіричними і описовими методами пізнання. Існуючі з представлених у світовій літературі теорій правових систем найбільш чіткою послідовністю і науковою аргументацією характеризуються ті, у яких моделі правових систем побудовані на основі структурних та функціональних їх характеристик з урахуванням техніко-юриди-чних формальних ознак, а класифікація правових систем за сім'ями здійснена на основі чітко сформульованих критеріїв і принципів. До основних критеріїв належать: методологія права, інфраструктура права, структура процесуального права, правова ідеологія. Основними принципами визнаються: об'єднання на основі спільності історичних доль; добровільне приєднання; колоніальна залежність. Йдеться про три родові західні теорії правових систем — французьку (Р. Давід), германську (К. Цвай-герт і Г. Кьотц) і американську (М.Е. Глен-дон, М. Гордон, К. Осакве) [1].

Разом з тим необхідно зауважити, що визначення кількості сімей, груп, класів, типів правових систем та їх класифікація були і залишаються дискусійними питаннями. Становище у компаративістиці влучно охарактеризував відомий французький компаративіст Р.Родьєр, зауваживши: класифікацій існує рівно стільки ж, скільки й компаративістів. У цьому висловлюванні глибинно віддзеркалилася криза методології юридичного позитивізму, який окремими тенденційними дослідниками, здійсненими в угоду правлячих режимів (фашизм, казар-мений соціалізм тощо), з перспективного наукового напряму в пізнанні державно-правової дійсності був перетворений у догму. Догматизм виявив себе в утвердженні двох тенденцій — вузькопрофесійного юридичного підходу до феномена права, яку відомий французький правник Ж. Леклерк влучно назвав «юридизмом», та абсолютизації емпіризму як засадової настанови правових досліджень, на що звернув увагу інший французький дослідник А.Ж. Арно [2]. Як наслідок — юридичний позитивізм з його формально-догматичними методами пізнання виявився не в змозі осягнути феномен права [2, 13].

Криза методології юридичного позитивізму відчувається, зокрема, і в дослідженнях, у яких ставиться проблема типології і класифікації правової системи України. Ситуація ускладнена тим, що до здобуття нею незалежності питання про статус, місце і роль української національної правової системи серед інших правових систем світу як вітчизняними, так і зарубіжними вченими взагалі до уваги не бралося. Його щонайменше домислювали, принаймні, радянські вчені у загальному контексті правової системи СРСР — центральної, провідної ланки у соціалістичній правовій сім'ї. Разом з тим колишній колоніальний статус України є підставою (за принципом формування правових сімей) для визначення її правової системи типологічне радянською, класифікаційно-соціалістичною.

За оцінкою К. Осакве, три західні теорії права однозначні у твердженні, що за ознаками методології та інфраструктури права, а також за структурою цивільного процесуального права соціалістичне... «практично не відрізняється від романо-германського права. Суттєва різниця між останнім і соціалістичним правом проявляється в структурі кримінального процесуального права і у питаннях правової ідеології»[1, 19]. Отже, згідно з формальною логікою, правова система України, яка класифікаційне належала до соціалістичної правової сім'ї, з огляду структурно-функціональних характеристик й техніко-юридичних формальних ознак типологічне належить до романо-германсь-кої правової сім'ї.

Родові особливості будь-якої правової системи можна виявити виключно за умови звернення та всебічного вивчення глибинних витоків права народу. Саме такі дослідження і стали основою сутнісної характеристики (родових ознак, які сформувалися історично) романо-германської та англо-американської правових систем.

Не меншої аргументації вимагає твердження Ю.Оборотова про, так звану, «глобалізацію»(?), що, на його погляд, має стати вектором правового розвитку України у єдиній групі постсоціалістичних правових систем (України, Росії. Білорусі), які «володіють специфікою окремої так званої євразійської правової сім'ї» (курсив — М.М.) [7]. По-перше, тут аргументи необхідні з огляду відсутності у автора чітко окресленого критерію типологізації правової системи України, котра, як стверджує Ю. Оборотов, разом з Росією і Білоруссю перебуває «на стикові Сходу і Заходу» (стилістика відповідає оригіналу) [7, 197]. Не зрозуміло: тут йдеться про критерій географічної чи цивіліза-ційної належності України до особливого «євразійського простору»? Врешті, про який, власне, «Захід» і «Схід» веде мову автор, коли торкається питання типологічної відмінності, так званих, «східного» і «західного» світоглядів. Якщо ідея «заходу» видається більш-менш зрозумілою, то з ідеєю «сходу» виходить дещо заплутано. Невідомо: автор має на увазі візантійський Схід чи тюркський Схід? У зв'язку із зазначеним више і, головне, з причини нерозв'язаності у науці і досі проблеми «Україна між Сходом і Заходом» огульним є будь-яке твердження про належність України до якоїсь гіпотетичної євразійської правової сім'ї [8].

Разом з тим міркування Ю.Оборотова змістовно і за формою є своєрідним відлунням пропозиції російського проф. В. Синюкова — замість соціалістичної правової сім'ї виокремити на основі запропонованих ним «нових уточнених» критеріїв нову правову сім'ю слов'янських народів, провідним елементом якої має бути правова система Росії [9]. Пропозиція В.Синюкова знайшла підтримку серед російських вчених [10]. Серед вітчизняних науковців, як стверджує Н.Онищенко, теж є такі (автор не називає їх імен — MM), котрі до визнаної ними класифікації вносять і слов'янську правову сім'ю (Н.Онищенко — [3, 109]).

Твердження про належність української правової системи до слов'янської правової сім'ї теж вимагає обгрунтування. По-перше, вже тому, що у 50—60 pp. XX ст. відбулася наукова дискусія з проблеми єдиного протослов'янського права. І, як повідомляє відомий російський дослідник проблем історії держави та права З.Черніловський, — при глибинних дослідженнях так і не вдалося виокремити власне слов'янське, рівнозначно як і германське чи романське коріння права [11]. По-друге, пропозиція В.Синюкова включити Україну в групу російського права не враховує різниці в етнічній ментальності росіян і українців, хоча провідними критеріями у запропонованій ним класифікації визнаються поряд із соціально-економічними, релігійними факторами і фактори духовні та етнічні [9, 175—176]. Разом з тим, за результатами сучасних досліджень з проблем української ментальності у порівнянні з російською, ментальність російської культури належить до, так званого, телурократичного типу (примат «общинного», «артільного начала», домінування патримональних відносин з відповідними традиціями примату інтересів держави). Ментальність української культури — до таласократичного типу (примат індивідуалізму над колективізмом; домінування матримональних відносин з відповідними традиціями примату права) [12].

1.3 Типологія правової системи України

Щодо приналежності правової системи України до тієї чи іншої правової традиції і правової сім'ї існують різні позиції.

Зокрема, і у вітчизняній, і у російській літературі певного поширення набула точка зору, згідно якій правова система України належить до «слов'янської» правової сім'ї (Н. Онищенко, В. Синюков, Ю. Тихомиров).

Хоча її прихильники зазначають, що «виокремлення слов'янської правової сім'ї у якості самостійної гілки правової цивілізації має певну новизну» (В. Синюков), проте вище вже згадувалося, що таку правову сім'ю близько 100 років тому називав А. Ейсман, позиція якого не зустріла підтримки через некоректність критеріїв. Думається, що й зараз для виділення слов'янської правової сім'ї підстав більше не стало (якщо відкинути суто політичні міркування, які наводить В. Синюков)[21].

Деякі автори (Ю. Оборотов) відносять правову систему України до євразійської правової сім'ї. Прибічники цієї точки зору виходять з існування трьох варіантів розвитку правових систем постсоціалістичних країн. Перший — повернення чи рух у лоно романо-германскої правової родини. Другий — запозичення досягнень різних правових культур при збереженні своєї правової ідеології, правових традицій, правових процесуальних форм і формування на цій основі слов'янської правової родини. Третій (найближчий на їх думку, до істини) полягає у формуванні трьох самостійних правових родин на колишньому правовому просторі центральноєвропейських та східноєвропейських країн: прибалтійської з тяжінням до північної, скандинавської правової родини; слов'янської правової родини у сполученні з азійсько-мусульманською правовою родиною; центральноєвропейської з тяжінням до романо-германської правової родини. Одночасно, на їхню думку, збереглася група правових систем (України, Росії, Білорусії), зміст і розвиток яких продовжує значно відрізнятися від існуючих правових родин і має специфіку окремої правової родини, незважаючи на активне запозичення досягнень таких правових родин як романо-германське і загальне право. Звідси слідує висновок, що продовжує існувати правовий простір, на якому функціонує особлива правова родина. її з огляду на специфічні ознаки й існуючі наробітки євразійців пропонується іменувати родиною євразійського права або євразійською правовою родиною.

На початку Середньовіччя Київська Русь, зокрема, українці, загалом засвоює Візантійську традицію, поширюючи вплив греко-римської культури на суміжні території, то з кінця XV до кінця XVI ст. Україна виходить з останньої, хоча її форми остаточно не зреклась, і входить у контекст загальноєвропейський, аж доки це не було припинено значною мірою геноцидними діяннями Петра І. Тому слушним є висновок про поліцивілізаційний феномен історії України (В. Скоблик)

Отже, наголошувати на східній або євразійській традиції в Україні не варто.

Після приєднання України до Росії західна орієнтація України, попри деякі спроби зберегти самостійність у вирішенні цього питання, вимушено зменшилась: вона все більше втягується у контекст історичного розвитку Російської імперії, котра типологічно стає спадкоємицею «хронічно хворої» Візантії (О. Шморгун) [21].

Проте збереглися особливості світоглядних засад в Україні, відмінностей у сприйнятті православ'я. Так, у культурі Московської Русі аж до середини XVIIст. давався взнаки вплив візантійської, болгарської та сербської культур XIV-XVI ст. — так званий «другий південнослов'янський вплив». В основі його світобачення ісіхазм — містична течія у православ'ї, котра розвивалася з ранніх християнських часів і передбачає обожування людини — єднання з Богом на енергетичному рівні, здобування людиною благодаті Св. Духу за допомогою споглядальної молитви. Це веде до морального очищення і онтологічного перетворення людини. Прихильниками такої традиції були Феофан Грек, Андрій Рубльов, Діонісій, Іван Грозний, протопіп Авакум.

Натомість, православ'я в Україні у ХУІ-ХУП ст. витримувало експансію з боку єзуїтського контрреформа-ційного католицизму — українська культура одночасно перебувала в орбіті візантійсько-православної та римо-католицької культур. Саме така її відкритість щодо зовнішніх впливів (на відміну од закритості великоруської культури) стала передумовою нової — барокової моделі українського православ'я, нового типу православної релігійності в Україні. Вони були синтезовані й закріплені Петром Могилою та Києво-Могилянською академією як культурна парадигма, що, з одного боку, дозволяла соціально легалізувати православ'я, ввести його у загальноєвропейський культурний контекст, але з другого — вела до формалізації духовного життя в Україні, віддаляла його від православної традиції Святих отців. В основі світобачення української барокової культури — антимістичні інтуїції, раціоналізм, аристотелізм, так звана «друга» (контрреформаційна) схоластика. При цьому «другий південнослов'янський вплив» теж позначився на українській культурі, але його тривалість була коротшою, ніж у Московському царстві, лише до другої половини XVIст. [21].

Деякий час Україна розглядалася Росією як своєрідний місток до Європи, чому сприяла політика Олексія Михайловича, який намагався православну есхатологічну міфологему про Москву — третій Рим — перевести у реальний вимір і перетворити на політичну програму: об'єднати усі православні країни у нову Візантію — Вселенську греко-російську східну православну імперію з центром у Москві, а самому стати її імператором. Саме приєднання України та реформи Никона (уніфікація церковного обряду та культури за українським взірцем) могли розглядатися ним як перший етап цієї програми тим паче, що Україна та українська барокова культура символічно пов'язували Москву не лише із Західною Європою, а й з Грецією, оскільки в традиціоналістських колах московської Русі панувало в цілому негативнеставлення до останньої через прийняття нею Флорентійської унії.

Про шлях до Європи через Київ йдеться останнім часом і у російській публіцистиці за умови, що Київ «зуміє відстояти свою незалежність від... власних націоналістів», котрі намагаються через Галичину »увести його на романо-германський Захід» (А. Панарін).

Враховуючи сказане, слід визнати, що коли Україна і є своєрідним «містком», то не між Європою і Азією, а між «європейською» Європою і Європою «євразійською» (Ф. Рудич).

Це звичайно наклало відбиток і на формування українського права. До того ж, певну самостійність у цій галузі Україна зберігала лише до завершення процесу приєднання до Росії і до початку формування загаль-ноімперського законодавства. Надалі всі правничі рішення визначались імперською (до 1917 р.) та радянською правовими доктринами.

Отже, вести мову про приналежність України до євразійської правової родини (доцільність виокремлення якої, до того ж, вже саме по собі викликає сумніви) здається некоректним.

Внаслідок дії згаданих та інших історичних і культурних чинників, загальна тенденція розвитку права України у Х-ХІХ ст., виглядає так: досить стійкий вплив римського та західноєвропейського права у галузі регулювання речевих відносин та зобов'язального права, і вплив візантійського права у галузі спадкування та сімейного права. У галузі публічного права — стійкий вплив Східноєвропейської (Візантійської) традиції права, що призводить до проникнення публічно-правових елементів у сферу приватних відносин.

Слід зазначити, що це не стосується територій України, які знаходились під владою Австро-Угорщини, Польщі, Румунії тощо, де діяло законодавство відповідної держави, що відображало Західну традицію права і приналежність до романо-германської родини.

Загалом аналіз перебігу формування традиції права в Україні та встановлення світоглядних засад національної правової системи дозволяє зробити висновок, що особливості культурного та історичного розвитку зумовили приналежність її правової системи до східноєвропейської правової родини, що сформувалася у рамках східноєвропейської правової традиції.


Розділ ІІ. Сучасна правова система України.

2.1 Юридичні ознаки сучасної правової системи України

Формування сучасної правової системи України у відповідності з міжнародними, зокрема європейськими правовими стандартами, є процесом складним та багатофункційним, а тому потребує як глибокого наукового аналізу правової дійсності, так і виявлення основних тенденцій її розвитку.

Проголошуючи державний суверенітет України, Верховна Рада Української РСР виражала прагнення народу України створити демократичне суспільство, побудувати правову державу. Ці положення знайшли своє відображення у Конституції України, зокрема, у ст. 1 Україна проголошувалася "суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою".

Прийняття Конституції України стало реалізацією положень Постанови Верховної Ради Української РСР "Про проголошення незалежності України" та Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991р., схваленого 1 грудня 1991р. всенародним голосуванням, які задекларували появу нової держави – України. День проголошення незалежності України формально можна вважати початком формування її сучасної національної правової системи[1].

Використовуючи поняття правової системи, концепцію її внутрішньої будови на підставі системного аналізу, можна відзначити, що сучасна правова система України складається (як будь-яка правова система) з трьох основних частин: інституційної, функційної та нормативної, хоча на нинішньому етапі розвитку вона є у стані формування.

Незважаючи на позитивні зміни, які відбуваються в інституційній та функційній частині правової системи України, ефективність їх формування не є достатньою. Це дає підставу для висновків деяких зарубіжних вчених, що за "темпами правових реформ Україна стабільно займає останнє місце на території колишнього СРСР".

Сприяти підвищенню ефективності законопроектної роботи був покликаний створений у системі апарату парламенту Інститут законодавства Верховної Ради України. Проте видається, що доцільним було б створення поряд з цією установою і незалежних (автономних) науково-дослідних установ, які б займалися вивченням об’єктивних закономірностей розвитку правової системи суспільства в цілому, порівняльним аналізом законодавства в різних правових системах, проблемами юридичної техніки, питаннями приведення законодавства України у відповідність з європейськими та світовими правовими стандартами, науковою експертизою проектів законів та інших нормативно-правових актів з залученням до неї провідних учених України.

Важливими на сьогодні залишаються проблеми: визначення наукових критеріїв стосовно кількості та доцільності існування як центральних, так і місцевих органів влади, чисельності працівників, їх апарату та апарату Кабінету Міністрів і Адміністрації Президента України; підготовки законів, які визначали б правовий статус (положення) названих органів виконавчої влади у необхідному обсязі (наприклад, усунення таких розбіжностей, як реальний та фактичний статус Кабінету Міністрів України); оптимізації взаємодії між органами виконавчої влади, зокрема Кабінетом Міністрів та Адміністрацією Президента. [1]

Система права України нині перебуває на стадії еволюційної трансформації: відбувається вдосконалення існуючих та формування нових галузей та інститутів права. Так, віднедавна виникли інститути кредитних спілок, земельного сервітуту, самоорганізації населення, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, гарантування банківських вкладів фізичних осіб, біржове, інвестиційне та інше право. Система права характеризується зменшенням рівня його формалізації, що проявляється у розширенні сфери приватноправового регулювання, використання загальнодозвільного принципу правового регулювання.

Водночас у спадок від радянських часів правова система України дістала заідеологізованість методологічних основ права, невизначеність принципів політико-державного плюралізму, підміну права законом, заперечення права приватного на догоду публічному, загальнодержавному.

Тепер, коли пріоритети визнаються за формуванням громадянського суспільства та правової держави, для системи права України важливо провести правильну, точну диференціацію норм щодо належності їх до публічного або приватного права, оскільки це дасть можливість визначити ті сфери суспільного життя, де втручання держави усувається чи обмежується, а також сформувати засоби, що запобігали б безмежній нормотворчості держави. Крім цього, методологічний поділ системи права на публічне та приватне право пов’язаний з інтеграційними процесами, зокрема – з приведенням законодавства України у відповідність з європейськими стандартами; він сприятиме більшій злагодженості та ефективності системи національного права.

Слід підкреслити, що поділ системи права на публічне та приватне право використовується в Україні поряд з галузевою класифікацією юридичних норм, і обидва способи диференціації мають право на існування. Як при першому, так і при другому поділі системи права в якості критеріїв використовується предмет і метод правового регулювання. Проте роль цих критеріїв є різною.

Система законодавства є зовнішнім виразом системи права, і навпаки – система права є важливим фактором побудови та розвитку системи законодавства. Специфіка норм права, з яких складається система права, визначає способи їх об’єктивації, виразу назовні. [1]

Основним способом об’єктивації (джерелом права) в Україні є нормативно-правовий акт, створення якого відбувається в процесі правотворчої діяльності. Тому важливо ще до прийняття такого акта визначити його юридичну форму, коло питань, які повинні бути ним урегульовані, засоби реалізації приписів. Слід також не тільки враховувати потреби та інтереси суб’єктів, щодо яких приймається нормативно-правовий акт, але й прорахувати його ефективність шляхом порівняння мети цього акта з отриманим результатом його дії.

Важливою ознакою демократичності Української держави є впровадження в її практику принципу верховенства закону, конкретним проявом якого є факт упорядкування системи нормативно-правових актів України завдяки такій властивості, як наявність вищої юридичної сили серед нормативно-правових актів. Забезпеченню дії цього принципу сприяє чітке визначення об’єкта правового регулювання. Закон, крім цього, повинен містити нормативні моделі майбутніх правових відносин, часто випереджаючи при цьому існуючий рівень розвитку суспільних відносин. Це, звичайно, не завжди сприяє його ефективності, дієвості в силу об’єктивного відставання правової свідомості суб’єктів, їх консерватизму чи інертності мислення. [1]

Аналіз системи джерел права дозволяє виявити як позитивні моменти, так і недоліки в кожній структурній частині правової системи України, а також визначити шляхи їх реформування. Так, у систему джерел права України, крім нормативно правових актів, входять нормативно-правові договори, а також правові звичаї та узвичаєння (хоча їх кількість є незначною).

В системі джерел права України відсутній правовий прецедент (зокрема – судовий), хоча можливість його появи тривалий час обговорюється в літературі. На думку прихильників появи такого джерела, правовий прецедент сприятиме не просто збільшенню кількості суб’єктів правотворчості, але й дасть змогу розформалізувати систему джерел права та надати гнучкості та динамізму всій правовій системі. Проте необхідно зважати на те, що у романо-германському типі правової системи судовий прецедент суттєво відрізняється від судових прецедентів в англійському праві. В цьому типі правової системи судовий прецедент виступає субсидіарним (додатковим) щодо діючих основних джерел права. Щоправда, у континентальному типі на законодавчому рівні визначаються умови, форми та межі функціонування судового прецеденту, а також суб’єкти судового нормотворення та його характер.

Для збереження існуючих тенденцій та зниження рівня чи усунення відповідних деформацій необхідним є прийняття Концепції правової реформи в Україні, яка б визначила основні напрями подальшого реформування правової системи України. І одним з найважливіших принципів правової реформи, на думку професора Є.В. Назаренко, має бути принцип пріоритетності загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Отже, правова реформа – це комплекс юридичних та інших заходів, спрямованих на формування чи трансформацію структури правової системи з метою забезпечення належного рівня її функціонування та розвитку у відповідності з основними цілями. [1]

Реформування сучасної правової системи України має на меті не тільки трансформувати національну правову систему, але й сформувати її структурні частини у відповідності з найкращими правовими здобутками людства в цілому та європейськими стандартами зокрема, що дасть їй можливість у майбутньому зайняти чільне місце серед європейських правових систем.

2.2 Відповідність правової системи України романо-германському типу правової системи.

Сучасний етап почався з прийняттям Конституції України, в якій знайшли відображення зміни соціального характеру, структури та змісту правової системи України, положення, які засновані на юридичних поняттях романо-германського типу правової системи.

Найбільш характерним для романо-германського типу правової системи є наступне. По-перше, наявність абстрактної правової норми, яка містить загальні правила поведінки у вигляді прав та обов’язків суб’єктів і виконує функцію розмежування та узгодження їх інтересів, а також визначає структуру системи права з характерною її диференціацією на публічне та приватне право. По-друге, об’єктивна дія норми права здійснюється, насамперед, у такій зовнішній формі як нормативно-правовий акт (який є найбільш універсальною зовнішньою формою права для врегулювання складних суспільних відносин, дає можливість відмежувати нормативне від індивідуального регулювання). Наявність у нормативно-правових актів такої властивості, як юридична сила, сприяє їх ієрархічності та визнанні в цій ієрархії найвищої сили за законами, а серед них – за конституцією. По-третє, для забезпечення авторитетності та престижності Конституції як основного закону у системі функціонують спеціалізовані органи конституційного правосуддя. [1] Функції правотворчості та правозастосування чітко розмежовуються. Для романо-германського типу правової системи властивим є високий рівень нормативності механізму правового впливу (зокрема, механізму правового регулювання). В ньому використовуються як загальні, так і спеціальні правові засоби, кожен з яких виконує свої специфічні функції у правовій системі. Зокрема, правова доктрина (правова свідомість) є генетичним джерелом принципів права, які сприяють формуванню системи права. Система джерел права (зокрема, система законодавства) визначає основні види юридичної діяльності як способу встановлення правових відносин. В цілому правова система характеризується високим ступенем нормативності, злагодженості і забезпечує досягнення належного правопорядку.

Аналіз вищезгаданих основних історичних аспектів українського права дає підставу зробити висновок про належність правової системи України саме до романо-германського типу правової системи, який характеризується такими найбільш суттєвими юридичними ознаками:

1) визнанням нормативно-правового акта основним джерелом права;

2) ієрархічністю нормативно-правових актів, яка визначається їх юридичною силою;

3) визначенням найвищого рівня у цій ієрархії за конституцією;

4) кодифікованістю значної частини нормативно-правових актів;

5) наявністю спеціалізованих органів конституційного правосуддя;

6) поділом права на публічне та приватне, а також галузевим поділом;

7) відведення ролі генетичного джерела формування принципів права правовій доктрині;

8) подібністю правових принципів та понять у національних правових системах цього типу;

9) наявністю чіткої та ефективної юридичної техніки.

Деякі з наведених ознак формувалися в українському праві історично (зокрема це стосується основного джерела права нормативно-правового акта, кодифікації як способу систематизації таких актів, їх ієрархічності та відведення найвищого рівня в цій ієрархії Конституції). Разом з тим ряд ознак не були притаманні українській правовій системі радянського періоду: поділ права на публічне та приватне, наявність органів конституційного правосуддя. Інші ознаки були притаманні й радянській правовій системі. [15]

Сьогодні основними джерелами права в Україні є нормативно-правові акти, в ієрархії яких панують закони, найвищу юридичну силу серед яких має Конституція. Положення її конкретизуються через галузеве законодавство, хоча норми Конституції є нормами прямої дії (ст. 8 Конституції України).

Сучасна правова система України почала своє формування саме з прийняття Декларації про державний суверенітет та Акта проголошення незалежності України. Деякі автори пропонують поділити процес формування правової системи України на два етапи: попередній – до прийняття Конституції (1990-1996) і сучасний – після 28 червня 1996р. Формування правової системи України за романо-германською моделлю безпосередньо пов’язано і зі становленням у нашій країні органів конституційного правосуддя. Спроби встановлення цього інституту відносяться ще до початку 1990-х років, але через ряд обставин Конституційний Суд України фактично був створений і почав діяти лише після прийняття Конституції України (ст.ст. 124, 147-153) та Закону України "Про Конституційний Суд України" (1996).

В Україні сьогодні існує стабільна практика функціонування органу конституційного правосуддя, який сприяє оптимізації процесу розбудови правової демократичної держави та національної правової системи, що відповідає ознакам романо-германського правового типу та основним сучасним принципам європейського права.

На підставі вищенаведеного, можна зробити висновок, що правова система України як за своїм генезисом, так і за своїми основними юридичними ознаками є правовою системою романо-германського типу. А нинішній період розвитку української правової системи пов’язаний не тільки з вдосконаленням основних ознак континентального права, але й зі зближенням її з європейськими міждержавними правовими системами. [1]

Інтеграція України з Європою сьогодні є не тільки можливим, але і найбільш бажаним варіантом вирішення цілої низки проблем. Україна була і залишається частиною Європи і європейської культурної традиції, а тому інтеграційні процеси з європейськими структурами є об’єктивно історично обумовлені як її національним та культурним розвитком, так і правовим. В умовах національного відродження, зростаючого усвідомлення народом України своєї європейської ідентичності, своїх базових національних інтересів така інтеграція є об’єктивним процесом, який можна уповільнити, але не припинити. Інтеграція України з Європою помітно вплине на всю геополітичну структуру світу, що визнають провідні західні фахівці. Так, колишній Генеральний секретар НАТО Х.Солана в своїй доповіді в Королівському інституті міжнародних відносин (Лондон) відзначав: "Україна посідає визначальне місце в Європі. Незалежна, стабільна і демократична Україна стратегічно важлива для розвитку Європи як цілого".

Україна повинна враховувати це у своїй геополітичній стратегії, і зробити єдино розумний геополітичний вибір для українського народу на користь входження у європейський цивілізаційний простір. Водночас відносини з Росією розглядати як багатовимірний комплекс, що має сфери кооперації, співробітництва і сфери конкуренції.

Нормативне забезпечення цих процесів покладається на правову систему України, яка повинна створити належний механізм інтеграції з правовими системами Ради Європи, Європейського Союзу та інших європейських структур, а також взаємодії з іншими правовими системами, в тому числі і Росії. [1]

Міжнародне співтовариство зацікавлене у тому, щоб Україна перетворилася у демократичну за своїм характером і змістом державу, стала б стабілізуючим фактором на Сході і в Центрі Європи. А тому правова система України має бути сформована таким чином, щоб бути спроможною діяти у межах загальновизнаних стандартів міжнародного співтовариства. Міжнародних престиж України буде залежати від оцінки правової системи України світовим співтовариством як надійсної опори правопорядку, а також від відповідності критеріям політико-правового та економічного розвитку, яким буде відповідати Україна і від того обсягу реальних правових зобов’язань, які вона зможе взяти на себе.

2.3 Вплив європейського, візантійського та римського права на сучасну правову систему України

Оскільки за своїми світоглядними принципами, релігійними та морально-етичними цінностями Україна належить до Європейської локальної цивілізації, для з'ясування сутності та видової приналежності сучасної правової системи України, її місця поміж інших систем європейського права, передусім, необхідно з'ясувати придатність такого поняття як «європейське право», котре досить часто вживається в літературі і як загальна категорія, і стосовно окремих галузей права (Е. Анерс).

Але слід взяти до уваги неоднозначність цього поняття.

Зокрема, підкреслювалося, що тут треба враховувати можливість вживання поняття «Європейське право» в двох значеннях: широкому та вузькому. У широкому значенні під європейським правом розуміють звичайно правове регулювання відносин в Європі, які охоплюють організацію та діяльність практично усіх європейських міжнародних організацій, усю сукупність економічних, соціальних, політичних, наукових та культурних відносин. Отже, йдеться про регіональне право, котре є у своїй основі міжнародним правом. У вузькому значенні Європейське право — це право європейських співтовариств,доповнене певною мірою правовим регулюванням усього Європейського співтовариства. Таке право, вважає він, вже багато в чому відійшло від міжнародного права і являє собою особливий правовий феномен. Разом з тим Європейське право як у вузькому, так і у широкому значенні слова, є поняттями, що потребують уточнень, щоб не виникли труднощі при виборі адекватних правових актів та їх застосуванні. [21]

При цьому особливо наголошується на необхідності врахування таких положень. Європейське право у вузькому значенні, як право співтовариств, являє собою окреме, особливе право, що має не лише свої межі, але й власну специфічну природу. Воно є новим правом, що істотно відрізняється від традиційного міжнародного права. Та обставина, що співтовариства зі своїм правом входять до Європейського союзу, не змінює суті справи: адже правове регулювання, котре доповнює в межах Європейського союзу право співтовариств, це право іншого характеру. Воно охоплює ділянки міждержавного співробітництва, яке виходить за межі співтовариств. А головна відмінність полягає в тому, що за своєю природою таке «додаткове право» є ні чим іншим, як міжнародним правом.

Історичне значення римського права для України зумовлене тим, що протягом тривалого часу воно у класичному та греко-римському (візантійському) варіантах впливало на формування та розвиток українського права і продовжує впливати на формування концепції приватного права України сьогодні.

Юридичне значення римського права полягає в тому, що понятійний та категоріальний апарат, термінологія сучасного права ґрунтуються на ідеях, засадах та визначеннях, розроблених римською класичною юриспруденцією. Наприклад, такі поняття як договір, зобов'язання, провина, інтерес, збитки, компенсація тощо були досконало опрацьовані ще у Стародавньому Римі.

Отже, вивчення римського права є необхідним елементом гуманітарної освіти взагалі і тим більш важливою складовою професійної підготовки висококласного правознавця.

Візантія у контексті сучасних досліджень проблем загальноєвропейського розвитку права нерідко або не згадується, або фігурує як така, що належить до такої собі «правової провінції».

Візьмемо лише декілька прикладів. [21]

Скажімо, йдеться про образи, асоціації, які викликає старий континент. Згадуються епохи Відродження і Просвітництва, британські інституції, римське право, грецька філософія та іудейсько-християнські цінності. Або аналізується варіантність розвитку «досоціалістичних» типів права. Тут згадуються стародавній Схід (куди Візантія не попадає), Античність (куди вона теж не попадає), Західна Європа (де їй вже тим більше нічого робити) (О. Косарєв).

Не згадується візантійська традиція і при оцінці сучасної правової системи України, котра характеризується як така, що ближча до романо-германської, але має запозичення елементів англосаксонської правової системи. Щоправда, при цьому зазначається існування істотних відмінностей українського права (за джерелами, співвідношенням норм приватного і публічного права тощо), але генезис цих відмінностей лишається поза дужками. Втім, не аналізується, звичайно, наявність генетичного зв'язку з візантійським правом і у працях, присвячених історії українського права, зокрема його ко-дифікаціям, де згадуються у якості чинників впливу найчастіше лише звичаєве право, польсько-литовське законодавство, магдебурзьке право. Кількість винятків край незначна.

Такий стан речей, відсутність інтересу до спеціальних досліджень візантійського права (яке на відміну від римського права, котре вкрай недостатньому обсязі, але все-таки вивчається у вищих навчальних юридичних закладах України, — практично невідоме студентам -юристам) може навести на думку про зниження інтересу до цієї цивілізації взагалі.

То ж цивілізація, яка справила через православну гілку християнства значний вплив на світогляд, культуру, менталітет українського народу, просто не може бути байдужою і нам, особливо у часи обрання чи уточнення вектора розвитку суспільства. І звичайно, у цьому контексті являє інтерес дослідження ступеня та характеру впливу візантійського права на Східноєвропейську систему права взагалі і на формування українського права, зокрема.

2.4 Місце сучасної правової системи України серед правових систем світу

У історії України правова система формувалася в періоди становлення державності — Київської Русі, гетьманщини XVII — XVIII століть, УНР, ЗУНР, Гетьманату П. Скоропадського початку XX ст., своєрідно — в УРСР. Стабільності в її розвитку не було, оскільки була відсутня незалежна державність в Україні. Розвиток української правової системи в IX — на початку XIX століть, сприйняття нею візантійської культури, духу пізньорим-ського права, а також вплив Литовських статутів, Магдебурзького права та ін. (про що свідчить, наприклад, Кодекс 1743 р. — «Права, за якими судиться малоросійський народ»), дозволяють дійти висновку про її корені у романо-германському типі правової системи. [19]

Більш ніж 70 років історії радянської України дали підставу віднести її правову систему, як і правові системи республік СРСР, до соціалістичного типу. Право радянської України сприйняло романо-германську концепцію правової норми. Закон вважався основним джерелом права. Звичаю і судовій практиці відводилася допоміжна роль. Доктрина не визнавалася джерелом права.

Проте галузі, інститути і поняття права розглядалися з позицій домінування публічного права і класового інтересу. Відкидався поділ права на дві підсистеми: приватне і публічне. Відповідно до тези В.І. Леніна про те, що радянська держава не визнає нічого приватного, заборонялися приватна підприємницька діяльність, валютні операції, комерційне посередництво та ін. Суворо регламентувалися цивільні договори. Повноваження суб'єктів господарської діяльності обмежувалися плановим веденнямекономіки, усуспільненням власності, націоналізацією підприємств, банків та ін.

У зв'язку з пануванням марксистсько-ленінської ідеології і партійного (КПРС) диктату кримінальне і публічне право передбачало жорсткі санкції за антирадянську агітацію і пропаганду. Відбулася ідеологізація судового провадження. Сформувався обвинувальний ухил при розгляді справ у суді. Затвердився ка-рально-залякувальний режим, який діяв для громадян відповідно до принципу: дозволено лише те, що не заборонено. Переважало використання імперативних норм права.

Після проголошення незалежності правова система України формується на нових засадах як самостійна (в минулому вона складала частину єдиної правової системи СРСР). Вона звільняється від псевдосоціалістичної (радянської) сутності, яка приглушила її континентально-європейські корені і забарвила їх у класово-ідеологічні тони.

Нині можна говорити про створення фундаменту незалежної правової системи України, значною мірою очищеної від партійно-догматичних нашарувань попереднього періоду. Проте правова система України перебуває у стадії перехідного періоду і зберігає деякі риси соціалістичної системи, із якої вона вийшла. [19,21]

Водночас за період незалежності України закладено правовий фундамент, що дозволяє стверджувати, що вона входить до романо-германського типу правової системи на правах особливого європейського різновиду. Відзначимо, що правові системи, крім спільних ознак, які їх об'єднують в один тип, мають певні відмінності. Вони і утворюють їх своєрідність і неповторність.


Розділ ІІІ. Реформування як важлива умова розвитку сучасної правової системи України

3.1 Проблеми реформування правової системи України

Реформування політичної та правової системи України призвело до формування в суспільному житті нових політичних та правових реалій, які позитивно вплинули на збагачення політико-правового простору формування і розвитку правової культури, основними з них є: скасування командно-адміністративної системи і створення елементів демократичної життєдіяльності; прийняття Основного Закону держави, конституційне закріплення нової системи політичного державного устрою; проголошення України правовою державою, де права і свободи людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Усе це створює правові засади для розвитку реальної демократії; формування національної правової системи; закріплення принципу поділу влад, здійснення ряду заходів, спрямованих на проведення політичної, адміністративної реформи та ін. [16].

Водночас саме в сфері політико-правового існування української держави з часу утвердження незалежності постало багато суперечностей, деформацій, проблем, які негативно вплинули і впливають на правову культуру нашого суспільства, посилили явища правового нігілізму.

Реформування політико-правових відносин є важливою умовою розвитку правової культури. До того ж остання детермінуюче впливає на політичну трансформацію, правовий прогрес України. Водночас трансформація тільки політико-правової сфери життєдіяльності суспільства, яка не взаємопов'язана з реформуванням інших видів суспільних відносин, не здатна забезпечити формування цілісної соціальної системи як основи розвитку правової культури. Тому важливою умовою суспільно-правового прогресу є трансформація не тільки політико-правових, а й усієї системи суспільних відносин — економічних, соціальних, духовних, посилення зворотного впливу цінностей культури на прискорений процес збагачення змісту соціального буття України.

3.2 Зміна нормативної частини правової системи України як одна із вимог сучасності

Система права України нині перебуває на стадії еволюційної трансформації: відбувається вдосконалення існуючих і формування нових галузей та інститутів права. Так, віднедавна виникли інститути кредитних спілок, земельного сервітуту, самоорганізації населення, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, гарантування банківських вкладів фізичних осіб, біржове, інвестиційне та інше право. Система права характеризується зменшенням рівня його формалізації, що проявляється у розширенні сфери приватноправового регулювання, використання загальнодозвільного принципу правового регулювання.

Водночас у спадок від радянських часів правова система України дістала заідеологізованість методологічних основ права, невизначеність принципів політико-державного плюралізму, підміну права законом, заперечення права приватного на догоду публічному, загальнодержавному.

Тепер, коли пріоритети визнаються за формуванням громадянського суспільства та правової держави, для системи права України важливо провести правильну, точну диференціацію норм щодо належності їх до публічного або приватного права, оскільки це дасть можливість визначити ті сфери суспільного життя, де втручання держави усувається чи обмежується, а також сформувати засоби, що запобігали б безмежній нормотворчості держави.

Реформа законодавства, яка розгорнулася в Україні з 1991 р, супроводжувалась Інтенсифікацією законотворчої діяльності, розширенням сфери приватноправового регулювання, запровадженнямзагальнодозвільного принципу правового регулювання [9], спостерігалось різке зростання питомої ваги законів серед нормативно-правових актів Водночас законодавству того періоду були притаманні безсистемність, суперечливість, техніко-юридична недосконалість тощо 3 часом кількість законів хоча й зростала, але в основному вони стосувались внесення змін та доповнень (часто — невеликих за обсягом), а також — надання згоди Верховною Радою на обов'язковість міжнародних договорів. Зростання рівня підзаконних актів, які нерідко трактують положення закону на догоду відомчим Інтересам, як правило, з'являються в результаті надмірної декларативності законів, відсутності чітко відпрацьованого механізму дії їх приписів, надмірне дублювання норм

Незважаючи на ці та інші недоліки, роль та значення підзаконних нормативно-правових актів не можна недооцінювати інтеграційні процеси у системі нормативно-правових актів вимагають не тільки підвищення ролі закону в системі законодавства, але ієрархії інших нормативних актів, прийняття підзаконних актів на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання Усім підзаконним нормативно-правовим актам притаманна спільна риса вони видаються в межах компетенції відповідного правотворчого органу та повинні конкретизувати його[15].

Очевидно, що при такому розмаїтті суб'єктів, які ухвалюють підзаконні нормативно-правові акти України, а також кількості цих актів (їх є десятки тисяч) необхідним є їх впорядкування шляхом встановлення відповідної Ієрархії за юридичною силою цих актів На таке впорядкування впливатиме І правильний вибір форми нормативно-правового акта, який залежить від виду суб'єкта правотворчості, порядку його прийняття чи затвердження (одноособове, колегіальне), кола відносин, які покликані врегулювати акт Вдосконалення підзаконних нормативно-правових актів як складової частини системи законодавства неможливе також без з'ясування місця та ролі відповідних правотворчих органів в апараті держави. Таке вдосконалення, а також оптималізація правотворчої діяльності є багатоаспектним процесом, який включає процедуру та визначення меж конкретизації законів підзаконними нормативно-правовими актами, а також меж самостійного правового регулювання останніми, шляхи їх уніфікації та проблеми визначення нормотворчих повноважень суб'єктів підзаконної правотворчості.


Висновки

Правова система України – це цілісна, структурно впорядкована за допомогою джерел права та інших юридичних засобів стійка взаємодія суб’єктів національного права, що забезпечує досягнення належного правопорядку як необхідної умови функціонування та розвитку українського суспільства.

У розвитку сучасної національної правової системи існують певні деформації. До них належать: зниження ефективності правотворчої та правозастосовчої діяльності; часта змінюваність (нестабільність) нормативно-правових актів; множинність підзаконних нормативно-правових актів та наявність у них у зв’язку з цим юридичних колізій та дублювань; несформованість правової бази щодо визначення статусу та порядку діяльності ряду державних органів; зменшення дієвості правового регулювання; розвиток правового нігілізму; існування досить великої кількості випадків позаправового вирішення соціальних конфліктів.

Водночас спостерігається і ряд позитивних тенденцій. По-перше, активно формуються основні структурні частини: інституційна, функційна, нормативна, що сприяє правильному розмежуванню елементів правової системи, формуванню механізму самоорганізації, який сконцентровує зусилля суспільства на необхідному стані рівноваги. По-друге, реалізується стратегічний напрям такого поступу – приведення правової системи у відповідність із міжнародними правовими стандартами, насамперед – європейськими. По-третє, утверджуються принципи правової демократичної держави та громадянського суспільства. По-четверте, спрямованість правового регулювання визначається загальновизнаними принципами права. По-п’яте, в юридичній науці урізноманітнюються методологічні підходи до праворозуміння. По-шосте, створюються нові інститути та галузі права і законодавства, виникають міжгалузеві (комплексні) інститути законодавства. По-сьоме, відбувається урізноманітнення зовнішніх форм права, що забезпечує динамічність, гнучкість системи права.


Список використаних джерел

1. Бєлкін Д. Конституція України – закон прямої дії // Право України. – 1997. – №1.

2. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна. – К., 1997.

3. Бобровник С.В., Богінич О.Л. Система законодавства України: актуальні проблеми та перспективи розвитку. – К., 1994.

4. Вiсник Унiверситету внутрiшнiх справВипуск 10Харків 2000

5. Данілов С.О. Деякі особливості національного правового регулювання //Держава і право. – Вип. 9. – 2001. – С.11-18.

6. Єгоров О. Порівняльне правознавство про деякі особливості дальшого розвитку української правової системи // Право України. – 1992. -№3.-С.31.

7. Луць Л.А. Деякі аспекти реформування інституційної та функційної частин сучасної правової системи України // Держава і право. – Вип. 18. – Київ, 2002. – С. 40-46.

8. Луць Л.А. Деякі питання ідентифікації правової системи України з романо-германським типом правових систем // Молода українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне майбутнє демократії правової держави України: Збірник наукових праць. Львівський інститут внутрішніх справ. – Львів, 2001. – С. 148-154.

9. Луць Л.А. Сучасна правова система України: загальнотеоретичні аспекти.

10. Луць Л.А. Тенденції розвитку сучасної правової системи України та проблеми правової реформи // Держава і право. – Вип. 17. – Київ, 2002. – С. 3-5.

11. Мірошниченко М. (доцент, кандидат історичних наук (Інститут космічного і повітряного права Національного авіаційного університету)) Методологічні передумови класифікації правової системи України . Право України. – 2003 р., №4

12. Оніщенко Н.М. Правова система і держава в Україні. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 132с.

13. Погорілко В., Малишко М. Правова система України: стан та перспективи розвитку // Віче. – 1993. – №9. – С. 21-35.

14. Погорілко В.Ф., Малишко М. Правова система – система права – система законодавства суверенної України // Право України. – 1993.-№9-10.

15. Луць Л. Трансформація нормативної частини сучасної правової системи України — вимога часу. Право України. – 2003 р., №3

16. Мірошниченко М. Ідентичність — легітимність — правопорядок: до проблеми реформування правової системи України.Право України. – 2003 р., №5

17. Правова система України: теорія і практика: Тези науково-практичної конференції. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 1993. – 552с.

18. Рабінович П.М. Право сучасної України: тенденції та суперечності розвитку // Правова система України. Питання теорії та практики. – К., 1993.

19. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.

20. Тацій В. Значення юридичної науки у формуванні правової системи України // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – №3(26). – С.3-22.

21. Харитонова О.І., Харитонов Є.О. Порівняльне право Європи: Основи порівняльного правознавства. Європейські традиції.— X.: «Одіссей».— 2002 p.— 592 с.

22. Friedman Lawrence M. The legal system: a social science perspective. – N.Y.: Russel Sage foundation, 1975. – VII, 338 p.

23. Raz J. The concept of a legal system: An introduction to the theory of legal system. – Oxford: Clarendon press, 1970. – VIII, 212 p.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:18:47 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
20:59:46 28 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Місце правової системи України серед правових систем світу

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149953)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru