Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Інформаційні відносини

Название: Інформаційні відносини
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: реферат Добавлен 21:28:40 18 мая 2009 Похожие работы
Просмотров: 171 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат

«Інформаційні відносини»


ПЛАН

1. Проблеми становлення інформаційного суспільства в Україні

2. Світова електронна мережа правових документів global legal information network (glin)

3. Аспекти інформаційної культури

4. Поняття і види, права і обов’язки суб’єктів інформаційних відносин

5. Види і мета юридичної відповідальності в інформаційному праві

6. Перспективи розвитку загального інформаційного законодавства


1. ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

Інтенсивна інформатизація більшості сфер людського життя та діяльності є нині одним із найважливіших глобальних і визначальних чинників для подальшого соціально-економічного та інтелектуально-духовного процесів розвитку людства. Цей процес характеризується наступними рисами:

а) обмін інформацією набуває глобального характеру, державні кордони та відстані вже не є суттєвою перешкодою для руху інформаційних потоків;

б) значно зросли можливості збору, обробки, зберігання, передачі інформації, доступу до неї;

в) суттєво зросло і продовжує зростати значення доступу до інформації для розвитку різних сфер людської діяльності;

г) спроби урядів обмежити вільне розповсюдження інформації всередині їхніх країн об'єктивно призводять до гальмування розвитку таких країн;

д) відбувається перехід до нових форм зайнятості населення, зокрема, формування нових трудових ресурсів за рахунок збільшення кількості зайнятих в інформаційно/інтелектуально орієнованих типах робіт;

е) безпрецедентно зросла кількість персональних та корпоративних контактів на глобальному рівні, розгортаються процеси формування трансдержавних і транснаціональних спільнот.

Цій фазі розвитку відповідає нове суспільно-економічне середовище - інформаційне суспільство, яке формується нині у світі і характеризується розвиненою інформаційно-комунікаційною інфраструктурою та прискореним розвитком високотехнологічних галузей економіки, різким збільшенням доступу громадян до інформації, освіти, культурних надбань, можливостей роботи і спілкування, реалізацією нового, більш високого рівня прав і свобод громадян і, нарешті, високими темпами економічного зростання. Зважаючи на пріоритетність розвитку інформаційно-комунікативної сфери у загальнолюдському поступі, 27 березня 2006 Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію, в якій проголосила 17 травня Всесвітнім Днем інформаційного суспільства.

У 2005 році в Декларації принципів інформаційного суспільства, що була прийнята на Всесвітньої зустрічі з питань інформаційного суспільства, було закріплення нове визначення: інформаційне суспільство - це таке суспільство, в якому кожен міг би створювати інформацію і знання, мати до них доступ, користуватися і обмінюватися ними, з тим, щоб дати окремим особам, общинам і народам можливість повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи своєму стійкому розвитку і підвищуючи якість свого життя.

Передові країни нині усіляко сприяють подальшому розвитку елементів інформаційного суспільства, у той час як проблемою решти країн тією чи іншою мірою стає т. зв. "цифровий розрив" (або "інформаційна нерівність") - відставання у даній галузі. Основна загроза цього відставання у сьогоднішніх умовах полягає у неминучому відсуванні такої країни на периферію світових процесів, гальмування її розвитку і перетворення її на залежного "донора" розвинутих держав. Для України ризик реалізації такого сценарію залишається актуальним.

Формування сучасної моделі інформаційного суспільства в Україні повинно стати одним з пріоритетних завдань держави, як фундаментальна передумова повноцінної, на рівноправних засадах, інтеграції нашої держави у європейські та загальносвітові процеси, збереження політичного суверенітету, економічної незалежності, конкурентноздатності та процвітання, національної самобутності, гармонійності духовно-культурного розвитку людини та суспільства, формування зрілого громадянського суспільства, правової держави та демократії. Але нинішній стан розбудови інформаційного суспільства в Україні, порівняно із розвиненими країнами, є недостатнім і при цьому далеко не відповідає потенціалу та ресурсам нашої держави. Оптимальним алгоритмом дій щодо подолання "цифрової нерівності" для України є виважене, координоване державою, співробітництво з іншими країнами, використання їхнього досвіду з опорою на розкриття та розвиток власного потенціалу.

Формування сучасного інформаційного суспільства в Україні повинно відбуватися за такими стратегічними напрямками:

- Широке використання інформаційно-комунікаційних технологій для удосконалення державного управління, відносин між державою і громадянами, становлення електронних форм спілкування між державними органами і фізичними та юридичними особами. Вирішення питання інформаційної відкритості виконавчої влади, з чим нерозривно пов'язана проблема штучного обмеження доступу суспільства до інформації (наочний приклад - надмірне застосування спеціальних грифів у нормативно-розпорядчий діяльності КМУ та указах Президента України, що суперечить раніше задекларованим принципам).

- Підвищення ролі громадськості і мас-медіа у створенні нового інформаційно-комунікаційного середовища в країні. Основне питання демократії - здатність держави забезпечити рівний та всеосяжний доступ до основних громадських прав и свобод (свободи слова, зокрема) - в умовах інформаційного суспільства набуває нового забарвлення. Держава повинна стати координатором дій різних суб'єктів суспільства, сформувати таку правову і нормативну базу, що спрямує їхню діяльність в річище, сприятливе для розвитку суспільства і особистості.

- Прискорення впровадження новітніх ІКТ в усі сфери суспільного життя, економіку України, діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

- Удосконалення законодавства з регулювання інформаційних відносин, виробництва програмного забезпечення, діяльності постачальників інформації та послуг зв'язку, режиму діяльності систем електронної торгівлі й оплати, реклами, публікацій, функціонування глобальних комп'ютерних мереж, запобігання поширенню шкідливої та незаконної інформації глобальними комп'ютерними мережами.

- Подолання поширеної у суспільстві "комп'ютерофобії", застарілих стереотипів сприйняття ЕОМ та сучасних засобів комунікації, забезпечення комп'ютерної грамотності населення, насамперед шляхом створення освітньої системи, орієнтованої на використання нових інформаційно-комунікаційних технологій.

- Захист інформаційних прав громадян, насамперед щодо доступності інформації, захисту приватної інформації про особу, підтримку демократичних інститутів, удосконалення правового урегулювання питань інтелектуальної власності та мінімізації ризику інформаційної нерівності.

- Створення загальнодержавних інформаційних систем, насамперед у сферах охорони здоров'я, освіти, науки, культури, охорони довкілля.

2. СВІТОВА ЕЛЕКТРОННА МЕРЕЖА ПРАВОВИХ ДОКУМЕНТІВ GLOBAL LEGAL INFORMATION NETWORK (GLIN)

Окремі підсистеми СІАЗ «Законодавство» підключено до міжнародної мережі Інтернет, що дає можливість користувачам в Україні та за її межами ознайомлюватись із нормативно-правовими актами України, а також брати участь у формуванні та використанні світової електронної мережі правової інформації (Global Legal Information Network), мати доступ до інших світових інформаційних ресурсів, здійснювати порівняльний аналіз нормативних актів України з нормативними актами інших країн, використовувати їх досвід, гармонізувати нормативно-правову базу з міжнародним правом.

Світова правова інформаційна мережа (Global Legal Information Network (GLIN)) забезпечує електронний доступ до авторизованих законів країн — членів асоціації GLIN.

На сучасному етапі розвитку українського суспільства законотворча правозастосовна діяльність не може розвиватись ізольовано, не використовуючи теоретичних та практичних здобутків світової системи правової інформації. Це зумовлюється практичною потребою швидкого доступу до законодавства країн світу, що вже сьогодні значною мірою забезпечується стрімким розвитком електронних засобів телекомунікацій.

Державні й недержавні структури отримують велику користь від усе ширшого використання глобальних електронних мереж, що у свою чергу створює потребу володіння якомога більшою інформацією один про одного з тим, щоб рішення про взаємовідносини приймалися на основі повної інформації.

Українські дослідники в галузі права часто вже не можуть спиратися у своїх дослідженнях тільки на вітчизняне законодавство.Сьогодні не викликає подиву потреба знати нормативні акти інших країн для вирішення окремого питання

Створення у 1976 р. Міжнародної правової бази даних у Правничій бібліотеці Конгресу США було чітко вмотивоване бажанням задовольнити такі потреби. Як виявилося, ця база виправдала себе як простий та ефективний засіб швидкого і точного доступу до складових правового середовища різних країн і з часом видозмінилась у Світову електронну мережу правової інформації (GLIN).

Систему було засновано на таких принципах:

•достовірності джерел;

•простоти пошуку юридичних документів;

•багатонаціональної орієнтації.

Принцип достовірності джерел вимагає, щоб індекс містив тільки записи, що належать до законодавчих документів з офіційного джерела: конкретно до офіційного національного журналу із законодавства кожної країни.

Принцип індексування — «простота пошуку юридичних документів» — це система, яка, хоч у першооснові й призначена для осіб з досвідом роботи з юридичними документами, може без труднощів використовуватися тими, хто має малий досвід або зовсім його не має в роботі з доступу до автоматизованих баз даних, і є зрозумілою для осіб з різних культурних та освітніх середовищ.

Проект GLIN у своїй основі реалізує такі завдання.

· Зменшення витрат часу на отримання юридичних документів для створення резюме шляхом збільшення кількості національних робочих станцій для комп’ютерного опрацювання юридичних документів, передачі та отримання їх.

· Об’єднання резюме та індексуючих термінів національною, а також англійською мовами для створення доступу до інформації обома мовами.

· Розширення наявних пошукових можливостей до пошукової функції «слово в тексті» щодо вже чинних юридичних документів, а не тільки індексованих резюме.

· Розширення кількості дозволених юридичних джерел для включення до обігу вибраних матеріалів, виданих інструктивними установами або судами.

Згідно з технічною ідеологією та технологією виконаних робіт, прийнятою у GLIN, Секретаріат Верховної Ради України здійснив аналітико-синтетичне опрацювання інформаційних бюлетенів «Відомості Верховної Ради України»; з використанням тезауруса GLIN готуються англійською мовою реферати законів України та постанов Верховної Ради України, які у вигляді архіву разом зі сканованими повними текстами цих документів надсилаються мережею Інтернет до Бібліотеки Конгресу США. Триває робота з підготовки нових термінів до тезауруса GLIN, пропозиції щодо яких надсилаються до Правничої бібліотеки Конгресу США.

Функціонування інформаційної системи GLIN у Верховній Раді України розглядається як важлива складова інформаційно-аналітичного забезпечення законодавчої та правозастосовної діяльності, розширення інформаційного забезпечення парламенту України, реалізації міжпарламентських інформаційних обмінів, гармонізації законодавства України з міжнародним законодавством.

3. АСПЕКТИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ

Визначивши зміст та сутність категорії «культура», поєднаємо (генеруємо) її з категорією «інформація». З’ясуємо, які формулювання може мати термін «інформаційна культура». Проведений аналіз різних наукових і популярних джерел дав змогу зробити такі узагальнення. Інформаційна культура (від лат. cultura — освіта, розвиток та informatio — роз’яснення) — це:

1)множина досягнень певного людського суспільства (групи людей, нації, народу, суспільства, держави, міжнародного співтовариства) у сфері інформаційних відносин (у тому числі мистецтва, науки, техніки тощо);

2)відповідний рівень розвитку інформаційних відносин на певний момент часу, у просторі, колі осіб, що визначається порівняно з попередніми показниками інформаційної культури;

3)множина практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, які відображають історично досягнутий рівень розвитку суспільства і людини у сфері інформаційних відносин та втілюються в результатах інформаційної діяльності. У вужчому розумінні, інформаційна культура — це сфера духовного життя суспільства, що охоплює на самперед систему виховання, освіти, наукової та мистецької творчості, у контексті інформаційних відносин, а також установи й організації, що забезпечують функціонування їх (школи, вищі навчальні заклади, клуби, музеї, театри, творчі спілки, товариства тощо);

4)ступінь (рівень) довершеності в оволодінні знаннями у галузі суспільних інформаційних відносин та діяльності;

5)метод формування визначеного в ідеалі рівня інформаційних відносин;

6)множина умов, які забезпечують високий рівень, продуктивність, безпеку інформаційних правовідносин;

7)рівень фахової підготовки працівників (працівника) у сфері інформаційних правовідносин та особистої організованості їх:

8)рівень відповідності норм, встановлених у суспільстві, нормам інформаційних правовідносин;

9)галузь загальної культури (як науки), що вивчає проблеми унормування суспільних інформаційних відносин;

10)множина духовних цінностей у сфері інформаційних відносин, створених людством протягом його історії;

11)рівень, ступінь досконалості певної галузі розумовоїдіяльності.

Сутність інформаційної культури може розглядатися й у контексті категорії «культура поведінки у сфері інформаційних відносин». Зазначена категорія також має багатоаспект-ний зміст. Розглянемо кілька таких аспектів, сформульованих за результатами аналітико-синтетичних досліджень

4. ПОНЯТТЯ І ВИДИ, ПРАВА Й ОБОВ'ЯЗКИ СУБ'ЄКТІВ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН

Стаття 7 Закону України “Про інформацію” визначає, що суб'єктами інформаційних відносин є: громадяни України; юридичні особи; держава. Суб'єктами інформаційних відносин відповідно до цього Закону можуть бути також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.

В якості індивідуальних суб’єктів інформаційних відносин виступають такі фізичні особи як громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства. Іншими словами практично всі люди. Крім того окремі видові нормативно-правові акти називають індивідуальних суб’єктів інформаційних відносин за сферами правового регулювання. Наприклад у сфері діяльності засобів масової інформації це редактори, оператори журналісти. Тут використовується фаховий критерій. В сфері правового регулювання статистичною діяльністю встановлюються такі назви індивідуальних та колективних суб’єктів як респонденти, замовники статистичної інформації. В сфері регулювання відносин щодо обороту інформації в автоматизованих системах нормативно визначається існування, операторів, користувачів інформаційних систем. Окремими нормативно-правовими актами визначаються й інші види індивідуальних суб’єктів, які утворюють загальну категорію фізичні особи.

В якості колективних суб’єктів інформаційно-правових відносин, юридичних осіб виступають наприклад, засоби масової інформації, органи держави, провайдери інформаційних автоматизованих мереж, статистичні установи, архівні установи, органи місцевого самоврядування та інші структури різної форми власності.

Держава, особливо в міжнародно-правових стосунках виступає в якості спеціального суб’єкту інформаційно-правових відносин, що визначається завдяки поширеним інформаційно-правовим можливостям у стосунках з іншими державами. Зокрема це може проявлятись у формі офіційних дипломатичних звернень та запитів.

Поряд з традиційною системою суб’єктів, що є поширеною в більшості відносин, регульованих нормами права, в інформаційно-правових відносинах приймають активну участь і особливі суб’єкти.

Питаннями, що близько стосуються означеної проблематики в своїх наукових юридичних дослідженнях і навчально-методичних виданнях стосовно інформаційного права опікувались такі сучасні відомі українські та російські науковці-юристи як Арістова І. В., Батурін Ю.М., Венгеров О.Б., Гавловський В.Д., Денісова О.С., Копилов В.А., Легеза Ю.О., Орлов П.І., Письменицький А.А., Скакун О.Ф., Тихоміров Ю.П., Цимбалюк В.С. та інші. Тому розкриття проблеми розуміння специфічності ознак деяких видів суб’єктів правових відносин, в контексті удосконалення їх класифікації та стосовно такого різновиду самих правовідносин як інформаційні правовідносини не можуть не враховувати певні методологічні опрацювання означених спеціалістів.

Юридичний зміст інформаційно-правових відносин утворюють права і обов’язки сторін у цих відносинах, що встановлюються відповідними нормативно-правовими актами.

Яскравою ілюстрацією широти прав, що закріплюються за учасниками інформаційних правовідносин є положення відповідного розділу Закону України „Про інформацію”.

Права учасників інформаційних відносин.

Кожний учасник інформаційних відносин для забезпечення його прав, свобод і законних інтересів має право на одержання інформації про:

- діяльність органів державної влади;

- діяльність народних депутатів;

- діяльність органів місцевого і регіонального самоврядування та місцевої адміністрації;

- те, що стосується його особисто.(Ст. 43)

Обов'язки учасників інформаційних відносин.

Учасники інформаційних відносин зобов'язані:

- поважати інформаційні права інших суб'єктів;

- використовувати інформацію згідно з законом або договором (угодою);

- забезпечувати додержання принципів інформаційних відносин, передбачених Законом України „Про інформацію”;

- забезпечувати доступ до інформації усім споживачам на умовах, передбачених законом або угодою;

- зберігати її в належному стані протягом встановленого терміну і надавати іншим громадянам, юридичним особам або державним органам у передбаченому законом порядку;

- компенсувати шкоду, заподіяну при порушенні законодавства про інформацію. (Ст.. 44 )

Так відповідно до Закону України „Про видавничу справу” встановлюються наступні права та обов'язки видавця:

Права та обов'язки видавця у відносинах з автором (співавторами) твору науки, літератури і мистецтва, з особою, яка має авторське право на інші види інтелектуальної і промислової власності, будуються на основі законів України «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», інших законів України.

З урахуванням специфіки видавничої діяльності видавець має право:

формувати власну видавничу програму, визначати масштаби і тематичну спрямованість своєї діяльності;

використовувати випущену за власною тематичною програмою видавничу продукцію для забезпечення статутної діяльності, розповсюджувати самостійно видавничу продукцію або користуватися послугами іншого розповсюджувача;

видавати як обнародувані, так і необнародувані твори науки, літератури і мистецтва незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, а також способу відтворення, виражені в письмовій чи будь-якій іншій формі, набувати не виключних або виключних майнових прав на них;

приймати від юридичних і фізичних осіб замовлення на підготовку і випуск у світ видань, надавати їм редакційно-видавничі та інші послуги відповідно до профілю своєї діяльності;

здійснювати купівлю-продаж видавничої продукції з метою отримання прибутку, надавати послуги суб'єктам підприємницької діяльності у роздрібній і оптовій торгівлі;

висувати у встановленому порядку видані видавцем твори науки, літератури і мистецтва на здобуття державних, громадських, міжнародних премій;

установлювати творчі та виробничі відносини, культурні зв'язки з видавцями інших держав;

брати участь у роботі міжнародних організацій видавців, представляти свою видавничу продукцію на національних і міжнародних конкурсах, виставках, ярмарках.

Видавець зобов'язаний:

здійснювати свою діяльність відповідно до законодавства України, поважати права інших суб'єктів видавничої та господарської діяльності;

сприяти утвердженню загальнолюдських гуманістичних цінностей, розвиткові науки, культури, задоволенню духовних потреб українського народу, ставитися з повагою до національної гідності, національної своєрідності й культури всіх народів;

дотримувати норм авторського та патентного права, вимог державних і міждержавних стандартів, інших нормативно-правових актів, що регламентують видавничу справу;

контролювати своєчасне розсилання виготовлювачем обов'язкових безплатних і платних примірників видань;

подавати у встановленому порядку державну статистичну звітність, інформацію про випущені в світ видання;

відшкодовувати збитки, заподіяні внаслідок порушення законодавства. (Стаття 20. Закону України „Про видавничу справу” //Відомості Верховної Ради України, 1997, № 32, ст. 206)

Відповідні структури прав і обов’язків формуються у видовому інформаційному законодавстві України і стосовно інших суб’єктів інформаційних правових відносин.

5 . ВИДИ І МЕТА ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРАВІ

За вищенаведеними прикладами можна зробити висновки про те, що інформаційне право набуває від цілого комплексу інших галузей певні правові інститути, в тому числі й інститут інформаційно-правової відповідальності, що формується з норм, які розташовані в адміністративному, цивільному, кримінальному праві та в самому інформаційному праві і відповідно інформаційному законодавстві. З одного боку це дає додаткових підстав відносити інформаційне право до комплексної галузі права. З другого – це підтверджує неможливість розірвання тісних взаємозв’язків між різними галузями права і законодавства. Головна мета інформаційно-правової юридичної відповідальності – максимальний захист та відновлення порушеного права на інформацію суб’єктів інформаційно-правових відносин.

Можна також визначити суто галузевий різновид інформаційно-правової відповідальності Так спираючись на положення національного законодавства, що стосується певних форм акредитації представників ЗМІ в органах державної влади і органах місцевого самоврядування[1] , сформована практика позбавлення акредитації таких представників рішенням відповідних керівників таких владних структур.

Законом встановлюється, що порядок допуску журналістів і технічних працівників до приміщення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, доступу до інформації та їх документів і технічних засобів здійснюється з урахуванням загального режиму (регламенту) роботи цього органу, умов і можливостей, які він має реально. Про цей порядок заздалегідь повідомляється акредитованим журналістам і технічним працівникам; їм видається посвідчення (перепустка) на право входу у приміщення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. У разі порушення цього порядку акредитованим журналістом або технічним працівником засобу масової інформації їх акредитація може бути припинена за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, при якому вони акредитовані. Письмове повідомлення із зазначенням підстав припинення акредитації вручається журналісту чи технічному працівнику засобу масової інформації і таке ж повідомлення одночасно надсилається до засобу масової інформації, в якому вони працюють. Журналіст, технічний працівник, редакція засобу масової інформації, який вони представляють, можуть оскаржити це рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку. Втім, слід зазначити, що право визначати факт порушення означених правил органи державної влади, де акредитуються співробітники ЗМІ, оставляють за собою. Це певною мірою можна характеризувати як перетягування владних структур на себе функцій, що не завжди є для них природними.

Таким чином – інформаційно-правова відповідальність – це система заходів примусового характеру, передбачених чинним законодавством, що призводять до претерпування порушником інформаційного законодавства певних обмежень в інформаційних правах і свободах.

Водночас така характеристика і розуміння інформаційно-правової відповідальності дає підстави вважати, що основною метою такого виду відповідальності виступає забезпечення більшої повноти реалізації інформаційних прав і свобод іншим суб’єктам інформаційних правовідносин.

6. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЗАГАЛЬНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Аналіз показує, що в процесі формування й розвитку інформаційного простору України мають бути досягнуті такі цілі: забезпечення конституційних прав громадян на інформацію; створення й підтримка інформаційного потенціалу, достатнього для стійкого й безпечного розвитку українського суспільства; забезпечення оперативного доступу до наявних інформаційних ресурсів та їхнє включення в інформаційний простір України за умов доступності до них на законній підставі органів державної влади, господарюючих суб'єктів і громадян; подолання інформаційного монополізму управлінських і комерційних структур на відкриті інформаційні ресурси — перехід від презумпції закритості інформації до презумпції відкритості інформації; підвищення рівня узгодженості рішень, що приймаються органами державної влади, регіональними (обласними) органами влади й органами місцевого самоврядування; надання можливості громадянам і громадським організаціям на законних підставах здійснювати контроль за діяльністю органів державної влади й органів місцевого самоврядування; підвищення рівня правосвідомості, ділової й суспільної активності громадян шляхом надання їм вільного доступу до правових і нормативних документів, які визначають їхні права й обов'язки, а також рівної можливості користуватися відкритою науково-технічною, соціально-економічною, суспільно-політичною інформацією, інформаційними фондами сфер освіти, культури і т. ін.; побудова інформаційного суспільства в Україні та її входження у світове інформаційне співтовариство за умов забезпечення захисту всіх елементів національного інформаційного простору, прав і свобод суб'єктів України, що діють у ньому, як важливому чинникові збереження інформаційного суверенітету України.

Національний інформаційний простір (НІП) є важливою ознакою суверенної й незалежної держави, яка дбає його про формування й розвиток на всій території України на основі єдиних принципів і за загальними правилами з додержанням балансу інтересів особи, суспільства, держави. Тому на рівні законодавчого акту НІП слід розглядати як сукупність національних інформаційних ресурсів та інформаційної інфраструктури, які дозволяють на основі єдиних принципів і загальних правил забезпечувати інформаційну взаємодію громадян, суспільства, держави з їх рівним правом доступу до відкритих інформаційних ресурсів та максимально повним задоволенням інформаційних потреб суб'єктів держави на всій її території з додержанням балансу інтересів на входження у світовий інформаційний простір та забезпечення інформаційної безпеки відповідно до Конституції України та міжнародних правових норм.

Подальше зволікання з правовим визначенням понять «інформаційний суверенітет України», «інформаційний простір України», «інформаційна безпека України», «правовий режим інформації», «принципи міжнародного інформаційного співробітництва», «інформацій-простір держави» не сприяє подоланню розбіжностей у розумінні різними політичними силами напрямів державної діяльності щодо його забезпечення та наближає Україну до критичної межі, за якою втрата інформаційного суверенітету, неможливість захистити національні інформаційні ресурси, власну інформаційну інфраструктуру і суспільство від негативних інформаційних впливів як важливих складових національної безпеки держави.


Використана література

1. Копылов В.А. Информационное право: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2003. – 512 с.

2. Кормич Б.А. Інформаційна безпека: організаційно-правові основи: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2004 . – 384 с.

3. Ліпкан В.А., Максименко Ю .Є. , Желіховський В.М. Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції: Навчальний посібник. – К.:КНТ, 2006. – 280с.

4. Марущак А.І. Інформаційне право: Доступ до інформації: Навчальний посібник. – К.: КНТ, 2007, - 532 с.

5. Брижко В, Цимбалюк В., Швець М., Коваль М. , Бабанов Ю. Е – майбутнє та інформаційне право / За ред.. д.е.н., М. Швеця // 2-е вид., доп. – К.; НДЦПІ АПрН України. – 2006 р. – 234 с. // www bоd.kiev.ua

6. Інформаційне право та правова інформатика у сфері захисту персональних даних / Авт. кол – в: В.Брижко, В. Цимбалюк, М. Щвець: Монографія / За ред.. д.е.н. М. Швеця. – К.: НДЦПІ АПрН України, 2005 р. – 334 с.

7. В.М. Брижко, М.Я. Щвець, В.С. Цимбалюк. Е – боротьба в інформаційних війнах та інформаційне право: Монографія / За ред.. д.е.н. М. Швеця. – К.: НДЦПІ АПрН України, 2007 р. – 234 с.


Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:13:02 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
20:56:00 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Інформаційні відносини

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150295)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru