Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Звільнення від покарання та його відбування за Кримінальним правом України

Название: Звільнення від покарання та його відбування за Кримінальним правом України
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: курсовая работа Добавлен 20:44:48 10 мая 2008 Похожие работы
Просмотров: 243 Комментариев: 3 Оценило: 1 человек Средний балл: 2 Оценка: неизвестно     Скачать

ВСТУП

За наявності визначених у Кримінальному кодексі України підстав, винна у вчиненні злочину особа може бути повністю або частково звільнена від покарання за вчинене. В аналізованому інституті кримінального права найбільшою мірою знайшли своє відображення принципи гуманізму і економії заходів кримінального впливу, покладені в основу нової політики держави загалом та кримінального права зокрема. На відміну від звільнення від кримінальної відповідальності звільнення від покарання застосовується тільки до вже засуджених осіб. Звільнення від покарання здійснюється тільки судом (крім звільнення від покарання на підставі Закону України «Про амністію» чи акта про помилування - частина 1 статті 74 ККУ).

Дослідженням цієї проблеми займалися свого часу відомі радянські криміналісти, а зараз нею займаються вітчизняні спеціалісти та криміналісти Росії та України. Відомими серед них є: В.А. Клименко, Ю.В. Александров, М.І. Бажанов, І. Петрухін, А. Коновець, А.С. Михлин, А.В. Наумов, А. Санніков.

Предметом дослідження в курсовій роботі є – суспільні відносини, які з'являються в процесі застосування інституту звільнення від покарання та його відбування до засудженої за скоєний злочин особи.

Об'єктом дослідження є – наукові праці сучасних вітчизняних спеціалістів та криміналістів Росії та України.

Метою дослідження є – розкрити, проаналізувати, дослідити та описати суть застосування інституту звільнення від покарання та його відбування за сучасних умов розвитку кримінального права України.

Завданням дослідження є – розкрити, проаналізувати та дослідити порядок і умови застосування інституту звільнення від покарання та його відбування за сучасних умов розвитку кримінального права України, а також описати їх (порядок і умови), використовуючи при цьому галузеву термінологію.

Під час написання курсової роботи мною використовувалися методи:

· описовий

· метод дослідження

· діалектичний

· догматичний

· порівняльний.


РОЗДІЛ І

Поняття і види покарань

Призначення судом у вироку особі, винній у вчиненні злочину, певного покарання і його відбування засудженим, є основною формою реалізації кримінальної відповідальності, закономірним підсумком існування кримінально-правових відносин.

Одначе, принципи гуманізму, економії кримінально-правового впливу в ряді випадків, спеціально регламентованих законом, дають підстави для повного або часткового звільнення особи від покарання, коли стає зрозумілим, що цілі покарання досягнуті на момент його призначення або в певний період, коли відбута лише його частина. В цих випадках засуджена особа після визнання її винною у обвинувальному вироку взагалі звільняється від відбування покарання або від його подальшого відбування.

Звільнення від покарання і його відбування здійснюється судом, рішення про звільнення від покарання і його відбування за амністією приймає Верховна Рада України, в порядку помилування - Президент України.[1; 270]

Отже, звільнення від покарання та його відбування - це акт відповідних органів державної влади, згідно з яким до особи, яка визнана винною і засуджена, покарання не застосовується, або особа, відбувши частину покарання, звільняється від його подальшого відбування.

Певною мірою звільнення від покарання схоже на звільнення від кримінальної відповідальності. Але між ними існує й суттєва різниця.

Так, загальним для обох видів звільнення є те, що і в першому і в другому випадках особа вчинила суспільно небезпечне діяння, яке містить всі ознаки складу злочину. Але при звільненні від кримінальної відповідальності йдеться, в основному, про злочини невеликої чи середньої тяжкості, а при звільненні від покарання - про злочини будь-якої тяжкості.

В обох видах звільнення рішення приймає суд (крім актів амністії та помилування). Але при звільненні від кримінальної відповідальності рішення суду приймається до винесення обвинувального Вироку, а при звільненні від покарання - суд виносить обвинувальний Вирок, не призначаючи покарання, або звільняє від його відбування засуджену особу чи особу, яка покарання вже відбуває.

Нарешті, звільнення від кримінальної відповідальності не тягне для особи стану судимості, тоді як звільнення від покарання здебільшого стану судимості не позбавляє.

Норми, які регулюють питання звільнення від покарання та його відбування, зосереджені в розділі XII Загальної частини КК України (статті 74-87 ККУ).

Звільнення від покарання є юридичним фактом, який тягне за собою припинення кримінально-правових відносин (або перехід їх у стан судимості особи) у зв'язку з реалізацією суб'єктами цих правовідносин своїх прав і обов'язків. [2, 58].

Звільнення від покарання може бути як умовним (тобто таким, що може бути відмінено при порушенні особою певних вимог, які вона зобов'язана виконувати протягом встановленого їй іспитового строку), так і безумовним (тобто таким, при якому ніякі обставини, що виникли після звільнення, не можуть потягти перегляд цього рішення по суті).

До умовних звільнень відносяться:

1) звільнення від відбування покарання з випробуванням (стаття 75 ККУ);

2) звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (стаття 79 ККУ);

3) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (стаття 81 ККУ);

4) звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (стаття 83 ККУ);

5) звільнення від покарання за хворобою (частини 1 і 2 статті 84 ККУ).

До безумовних звільнень відносяться:

1) звільнення від відбування покарання особи, яка втратила суспільну небезпеку (частина 4 статті 74 ККУ);

2) звільнення у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального Вироку (стаття 80 ККУ);

3) звільнення від більш тяжкого покарання шляхом заміни невідбутої частини його більш м'яким (стаття 82 ККУ);

4) звільнення від покарання за хворобою військовослужбовців (частина 3 статті 84 ККУ);

5) звільнення від покарання Законом України «Про амністію» (стаття 86 ККУ) і актом про помилування (стаття 87 ККУ).

Імперативним и (обов'язковими) для суду є:

1) звільнення особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена (ч. 2 ст. 74 КК);

2) зниження засудженому до максимальної межі покарання за новим, більш м'яким законом (ч. 3 ст. 74 КК);

3) звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ч. 1 ст. 80 КК); звільнення від покарання особи, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними (ч. 1 ст. 84 КК); звільнення від покарання за хворобою військовослужбовців (ч. 3 ст. 84 КК).

Інші види звільнень є дискретними (факультативними), рішення по яких приймається судом за своїм розсудом [3;273].

РОЗДІЛ II

2.1. Інститут звільнення від покарання та його відбування є одним з проявів принципу гуманізму у кримінальному праві. Його застосування спрямоване на звуження меж кримінально-правової репресії для стимулювання виправлення засудженого, адаптації його До норм соціальної поведінки та вимог дотримання правопорядку, Суть цього інституту полягає у тому, що за підстав, передбачених ККУ;

1) засуджений може (або повинен) бути звільнений судом від:

а) реального відбування покарання, призначеного вироком суду;

б) подальшого відбування покарання, частину якого він вже відбув; 2) засудженому може бути:

а) замінено покарання більш м'яким;

б) пом'якшено призначене покарання.

1. Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених ККУ.

2. Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання.

3. Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону.

4. Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

5. Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 ККУ. [4;74].

Звільнення від покарання та його відбування, заміна покарання більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання становлять виключну прерогативу суду, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування.

Матеріальною підставою звільнення від покарання та його відбування є недоцільність або ж неможливість призначення чи виконання покарання в силу втрати чи значного зменшення суспільної небезпечності особи, яка вчинила злочин, погіршення стану й здоров'я або ж в силу зміни закону. Ці загальні підстави конкретизуються стосовно окремих видів звільнення від покарання та його відбування. ККУ передбачає такі види звільнення від покарання та його відбування:

1) звільнення від покарання:

а) щодо особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена (ч. 2 ст. 74);

б) внаслідок втрати особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст, 74);

в) у зв'язку із закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74);

г) за хворобою (ст. 84); д) на підставі закону України про амністію або акта про помилування(ст. 85);

2) звільнення від відбування покарання: а) з випробуванням (ст. 75, 76, 77, 78);

б) з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79);

в) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80);

г) умовно-дострокове (ст. 81);

д) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83);

є) на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85);

3) заміна більш м'яким покаранням:

а) невідбутої частини покарання (ст. 82);

б) покарання повністю або невідбутої його частини на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85);

4) пом'якшення призначеного покарання (ч. З ст. 74).

Крім того, спеціальні види звільнення від покарання та його відбування встановлено ККУ щодо неповнолітніх. [5;177-179].

2.2. Відомий багато років нашому праву інститут засудження з випробуванням (умовне засудження і відстрочка виконання вироку) трансформований новим ККУ в один із видів звільнення від відбування покарання - звільнення від відбування покарання з випробуванням. У ст. 75 КК зазначено, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

ККУ 2001 р. значно розширив порівняно з КК 1960 р. коло покарань, при призначенні яких можливо звільнення від відбування покарання з випробуванням. Якщо раніше умовне засудження було можливе лише при призначенні позбавлення волі і виправних робіт, то тепер відповідно до ст. 75 ККУ звільнення від відбування покарання з випробуванням можливо при призначенні таких основних покарань, як виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі або позбавлення волі, причому при засудженні до позбавлення волі таке звільнення можливо при призначенні покарання на строк не більше п'яти років. Що стосується додаткових покарань, то ст. 77 ККУ допускає можливість не тільки призначення, а й реального застосування таких покарань, як штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Крім того, для звільнення з випробуванням потрібно встановити достатню для цього підставу. Тяжкість злочину визначається насамперед тим, до якої категорії злочинів належить вчинене винним діяння (ст. 12 КК). Тяжкість злочину потім повинна бути конкретизована з урахуванням значущості об'єкта і предмета посягання, характеру діяння, обстановки, засобу, місця і часу його вчинення, відсутності тяжких наслідків та ін.

Ураховуються також, чи був злочин закінченим або незакінченим, чи вчинений він у співучасті або однією особою. Підлягають обов'язковому врахуванню форма і ступінь вини, мотиви і мета злочину.

Не менш важливе значення має врахування даних, що характеризують особу винного. Їх можна розмежувати на чотири групи:

1) обставини, що характеризують поведінку винної особи до вчинення злочину: законослухняність, що передує вчиненню правопорушень, ставлення до праці або навчання, поведінка в побуті, заслуги перед Батьківщиною та ін.;

2) обставини, безпосередньо пов'язані з вчиненням злочину: ініціатива, готування, організація злочину, фактична роль у його вчиненні та ін.;

3) обставини, що характеризують поведінку винної особи після вчинення злочину: надання допомоги потерпілому, турбота про його близьких тощо;

4) індивідуальні властивості особи: стать, вік, стан здоров'я, наявність на утриманні непрацездатних родичів, а також особливості характеру: доброта, чуйність чи озлобленість, облудність, агресивність, навички і схильності до азартних ігор, наркотиків, зловживання спиртними напоями і та ін.

Далі підлягають урахуванню інші дані, що, зокрема, пом'якшують покарання, наприклад, вчинення злочину під впливом примусу, погрози або внаслідок матеріальної, службової або іншої залежності;
незначний ступінь участі особи в злочині; вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних або інших обставин, неповнолітнім або жінкою в стані вагітності, особою в стані сильного душевного хвилювання; усунення або прагнення добровільно усунути наслідки злочину або відшкодувати заподіяну шкоду; активне сприяння розкриттю злочину або злочинної діяльності організованої групи; з'явлення із зізнанням, щире каяття та ін.

Всі ці обставини, що утворюють у своїй єдності підставу для звільнення від відбування покарання з випробуванням, повинні обов'язково враховуватися судом в їх конкретному вираженні та у своїй сукупності. Тільки таке комплексне їх урахування може забезпечити обґрунтований висновок суду про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням завжди пов'язано з встановленням у вироку іспитового строку, що є невід'ємною його ознакою.

Іспитовий строк - це певний проміжок часу, протягом якого здійснюється контроль за засудженим і останній під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки та інші умови випробування. Іспитовий строк містить у собі погрозу реального виконання покарання, якщо засуджений не буде виконувати умови випробування, і можливість остаточного звільнення від відбування покарання і погашення судимості, якщо особа виконає покладені на неї обов'язки. Значення іспитового строку полягає і в тому, що тільки протягом цього строку особа визнається судимою і за нею здійснюється контроль з боку органів виконання покарання.

Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 78 КК) визначаються поведінкою засудженого протягом іспитового строку. Ці наслідки можуть бути як сприятливими, так і несприятливими. Сприятливі: 1) звільнення за рішенням суду від відбування призначеного винному покарання і 2) погашення у зв'язку з цим судимості; несприятливі: 1) направлення засудженого для реального відбування призначеного покарання і 2) призначення покарання за сукупністю вироків у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину.

Найбільш бажаним для держави, самого засудженого і його близьких є сприятливий наслідок, тобто звільнення від відбування призначеного покарання. Таке звільнення здійснюється судом після встановлення, що іспитовий строк пройшов благополучно, засуджений виконав покладені на нього обов'язки, не вчинив протиправних діянь. У цьому разі, як уже було зазначено, закон передбачає пільгове погашення судимості. Воно випливає із попереднього наслідку - звільнення від відбування призначеного покарання і настає одночасно з ним у день ухвалення рішення судом, а у разі призначення винному додаткового покарання, строк якого перевищує тривалість іспитового строку, - з дня відбуття цього додаткового покарання (п. 1 ст. 89 КК).

Несприятливі наслідки настають для засудженого в двох випадках. Перший - коли засуджений направляється судом для реального відбування призначеної міри покарання через те, що він не виконав покладених на нього обов'язків або систематично вчиняв правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення. При невиконанні покладених на засудженого обов'язків суд у кожному випадку повинен з'ясувати причини їх невиконання. Другим несприятливим наслідком є вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину. Відповідно до ч.3 ст. 78 КК суд призначає покарання за новий злочин, а потім приєднує до нього повністю або частково покарання, раніше призначене при звільненні з випробуванням. Тобто тут застосовуються правила призначення покарання за сукупністю вироків, установлені статтями 71 і 72 ККУ. [6; 408-411].

У разі звільнення від покарання з випробуванням суд покладає на засудженого один або декілька обов’язків, які передбачені ч.1 ст.76 [7; 181], а саме:

1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;

2) не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи;

3) повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання;

4) періодично з’являтися для реєстрації в органах кримінально-виконавчої системи;

5) пройти курс лікування від алкоголю, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб[8; 76].

2.3. Згідно ч.1 ст. 78 ККУ, після закінчення строку засуджений, який виконав покладені на нього обов’язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання[9;78], це положення спрямоване на стимулювання засудженого до законослухняної поведінки та виправлення. Якщо протягом іспитового строку засуджений довів своє виправлення, то суд зобов'язаний (саме зобов'язаний, а не може) звільнити засудженого від призначеного йому покарання. КК не передбачає можливості звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням до закінчення іспитового строку. Про сукупність умов, за яких випробування вважається успішним.

Для направлення засудженого для відбування призначеного покарання під час іспитового строку згідно з ч. 2 ст. 78 достатньо невиконання ним хоча б однієї із двох умов: 1) невиконання покладених на нього обов'язків, визначених у ст. 76, або 2) систематичного вчинення правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення. У цьому випадку суд зобов'язаний направити засудженого для відбування покарання, призначеного за вироком.

Засуджений підлягає направленню для відбування призначеного покарання у разі вчинення ним лише правопорушень, які відповідають сукупності таких ознак: а) вони були систематичними; б) кожне з них потягло за собою адміністративне стягнення; в) свідчать про небажання засудженого стати на шлях виправлення.

У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд, відповідно до ч. З ст. 78, до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує покарання, яке було призначено засудженому за попереднім вироком і від якого від був умовно звільнений з випробуванням, або призначає покарання за сукупністю вироків за іншими правилами, визначеними у ст. ст. 71 і 72, дотримання цього порядку не залежить від того, чи був засуджений направлений судом згідно з ч. 2 ст. 78 для відбування призначеного покарання [10;183,184]

2.4. Враховуючи фізіологічний і психологічний стан вагітної жінки, а також материнське піклування про здоров'я і нормальні умови розвитку малої (до семи років) дитини, кримінальний закон містить дві спеціальні норми щодо покарання таких жінок за вчинений ними злочин.

Так, ст. 79 ККУ надає суду право звільнити від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок, які мають дітей віком до семи років.

Стаття 79 ККУ передбачає, що у разі призначенняпокарання у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який, згідно з законом, жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням, вагітних жінок, які мають дітей віком до семи років, суд може покласти на засуджену обов'язки, передбачені у ст. 76 КК (не виїжджати за межі України, повідомляти орган кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання тощо) Контроль за поведінкою засуджених здійснюється органами Держдепартаменту України з питань виконання кримінальних покарань (ч. З ст. 79 КК). Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки засудженої, звільняє її від покарання або направляє для відбування покарання, призначеного вироком (ч. 4 ст. 79 КК). В ч. 5 ст. 79 КК йдеться про те, що коли звільнена від відбування покарання жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов'язків або систематично вчиняє правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду. А якщо засуджена в період іспитового строку вчинила новий злочин, суд призначає їй покарання за сукупністю вироків (ч.ч. 5-6 ст. 79 КК). [11;95-96].

2.5. Судовій практиці відомі випадки, коли винесений судом ви­рок, що набрав чинності, фактично не виконується. Це може бути пов’язано з недбалістю державних виконавців або працівників органів кримінально-виконавчої системи, із повінню, пожежею, що знищили судові документи, викраденням їх злочинцями тощо.

Якщо з моменту, коли вирок набрав чинності, пройшов знач­ний час і він не був виконаний, то його виконання при наявності законослухняної поведінки засудженої особи, стає все менш до­цільним і виправданим, адже засуджена особа на певному етапі втрачає свою суспільну небезпеку (тут доцільно провести пара­лель із ситуацією, передбаченою ст. 49 КК “Звільнення від кри­мінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків дав­ності”).

Закон (ст. 80 КК) встановлює певні диференційовані строки залежно від ступеню тяжкості злочину, виду і строку призначе­ного покарання, після збігу яких особа звільняється від відбу­вання покарання, якщо вирок, що набрав чинності, не був вико­наний:

1) два роки — у разі засудження до покарання менш суворо­го, ніж обмеження волі;

2) три роки — у разі засудження до покарання у виді об­меження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяж­кості;

3) п’ять років — у разі засудження до покарання у виді по­збавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засуд­женні до позбавлення волі на строк не більше п’яти років за тяжкий злочин;

4) десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

5) п’ятнадцять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин (ч. 1 ст. 80 КК).

Отже, чим суворіший вирок, тим довші строки звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків дав­ності виконання обвинувального вироку.

Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду (ч. 2 ст. 80 КК).

Але крім збігу строків давності для застосування ст. 80 КК необхідно також, щоб: 1) засуджений не ухилявся від відбуван­ня покарання; 2) засуджений не вчинив протягом вказаних строків нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжко­го злочину.

Якщо засуджений ухиляється від відбування покарання, пе­ребіг давності зупиняється . Ухилення може полягати у таємній для правосуддя зміні місця проживання, проживанні за фаль­шивими документами тощо.

У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затриман­ня. У цьому разі строки давності, названі вище у пунктах 1–3, подвоюються (ч. 3 ст. 80 КК).

Якщо до закінчення строків, зазначених у ч. 1 і 3 ст. 80 КК засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особ­ливо тяжкий злочин, перебіг давності переривається . Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину (ч. 4 ст. 80 КК). Строк давності, що сплинув до моменту вчинення нового злочину, не зараховується.

Нарешті, давність взагалі не може бути застосована у разі засудження особи за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437–439 і ч. 1 ст. 442 КК.[12; 278,279]

2.6. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання являє собою дострокове звільнення засудженого від подальшого відбування призначеного йому покарання за умови, що він своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

Частина 1 ст. 81 ККУ встановлює вичерпний перелік покарань, при відбуванні яких можливе умовно-дострокове звільнення. Загальним для них є те, що всі вони є строковими. Умовно-дострокове звільнення можливе лише стосовно покарань у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі. Це звільнення умовне тому, що воно здійснюється під певною, встановленою у законі умовою, недодержання якої тягне за собою часткове або повне відбування тієї частини строку покарання, від якої особа була умовно-достроково звільнена.

Покарання в цьому разі не скасовується, проте його реальне виконання припиняється. Тільки після закінчення певного строку, який дорівнює невідбутій частині покарання, умовно-достроково звільнений, що не порушив установлених законом умов звільнення, вважається таким, що відбув покарання.

З астосування умовно-дострокового звільнення додатково підтверджує принцип кримінального права, згідно з яким покарання не є самоціллю, а призначається для виправлення особи і попередження вчинення нею нових злочинів. Доцільність і необхідність умовно-дострокового звільнення викликані тим, що до моменту звільнення мета покарання в основному досягнута: особа виправилася і немає необхідності в подальшому відбуванні нею покарання.

При умовно-достроковому звільненні, як зазначено в ч. 1 ст. 81 КК, засудженого може бути повністю або частково звільнено і від відбування додаткового покарання.

Підстави застосування умовно-дострокового звільнення. Як такі підстави кримінальний закон (ст. 81 КК) називає:

1) доведеність виправлення засудженого (матеріальна підстава);

2) фактичне відбуття ним не менше половини, двох третин, трьох чвертей встановленого вироком суду строку покарання (формалізована підстава).

Засуджений може бути достроково звільнений судом тільки у разі, якщо він довів своє виправлення сумлінною поведінкою і ставленням до праці.

Сумлінна поведінка - це зразкове виконання вимог режиму і свідоме додержання дисципліни, вказівок адміністрації, наявність подяк і відсутність стягнень, якщо особа відбуває покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі. При відбуванні інших видів покарання вирішальне значення має саме активна діяльність засудженого, який своєю поведінкою доводить, що виправився і заслуговує на умовно-дострокове звільнення. Показником виправлення можна вважати і систему вчинків, що здійснюються з мотивів, прямо протилежних тим, що штовхнули особу на вчинення злочину. Причому висновок суду про виправлення особи повинен базуватися на всебічному врахуванні даних про її поведінку за весь період відбування покарання, а не за час, що безпосередньо передував вирішенню питання про звільнення. Під сумлінним ставленням до праці звичайно розуміють чесне та повне виконання своїх трудових обов'язків, підвищення ділової кваліфікації, суворе додержання правил техніки безпеки тощо.

Якщо виправлення засудженого, як уже зазначалося, є матеріальною підставою умовно-дострокового звільнення, то фактичне відбуття зазначеного в законі строку покарання - це формалізована підстава.

Умовно-дострокове звільнення від покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Якщо покарання було призначене за сукупністю злочинів або вироків, то слід виходити із остаточного покарання, а той мінімальний строк покарання, що дозволяє умовно-достроково звільнити засудженого, визначається більш тяжким злочином, який входить у сукупність.

Іспитовий строк при умовно-достроковому звільненні – умовність цього виду звільнення від відбування покарання полягає в тому, що звільненому судом встановлюється певний строк, який дорівнює невідбутій частині покарання, протягом якого він зобов'язаний не вчинювати нового злочину. Цей строк обґрунтовано називають іспитовим. Він завжди дорівнює часу невідбутої частини покарання. Отже, іспитовий строк - це певний проміжок часу, рівний невідбутій засудженим частині покарання, на який він умовно-достроково звільняється від подальшого його відбування. Початком іспитового строку вважається день винесення судом постанови про умовно-дострокове звільнення, а закінченням - день закінчення строку покарання, визначеного вироком суду. При цьому суд не встановлює тривалість такого іспитового строку: він завжди дорівнює невідбутій частині призначеного покарання. Проте суд повинен точно зазначити цю частину строку покарання у своїй постанові.

На практиці виникає питання про обчислення іспитового строку при достроковому звільненні засуджених і від додаткового покарання. Воно вирішується таким чином. Якщо особа умовно-достроково звільняється від подальшого відбування як основного, так і додаткового покарання, а невідбута частина основного покарання більша за строк додаткового покарання, то іспитовий строк дорівнює невідбутій частині основного покарання. Коли ж додаткове покарання більш тривале, ніж невідбута частина основного покарання, іспитовий строк дорівнює строку додаткового покарання. Це пояснюється тим, що в аналізованих випадках відбувається одночасне умовне звільнення засудженого як від основного, так і від додаткового покарання і одночасно здійснюється перевірка обґрунтованості такого звільнення. Залежно від того, чи виконує особа вимоги умовно-дострокового звільнення, можна виділити два види його правових наслідків - сприятливі та несприятливі.

Сприятливі наслідки настають тоді, коли протягом невідбутої частини покарання особа не вчинила нового злочину. В цьому разі вона визнається повністю звільненою від призначеного вироком суду покарання. При цьому строк погашення судимості обчислюється з дня умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування покарання (основного і додаткового). При умовно-достроковому звільненні особи від основного покарання без звільнення від додаткового покарання перебіг строку погашення судимості починається з дня відбуття додаткового покарання.

Несприятливі наслідки умовно-дострокового звільнення настають тоді, коли особа протягом невідбутої частини покарання вчинить новий злочин.

2.7. Особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м'яким покаранням. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.

У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м'яким засудженого може бути звільнено також І від додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можлива після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким є важливою складовою прогресивної системи відбування покарання, яка дає змогу, дотримуючись мети покарання, водночас покращувати правове становище засудженого і зменшувати обсяг та характер карально-виховного впливу на нього. У такий спосіб закон стимулює добросовісне відбування покарання засудженим, визначаючи, що саме від його поведінки значною мірою залежить можливість покращення його правового становища.

Умовами застосування заміни невідбутої частини покарання більш м'яким є: 1) засуджений відбуває покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі (ч. 1 ст. 82); 2) він став на шлях виправлення (ч. З ст. 82); 3) він фактично відбув встановлену ч. 4 ст. 82 частину призначеного судом покарання.

Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можлива тільки при відбуванні покарання у виді обмеження або позбавлення волі. Інші види покарання не можуть бути замінені більш м'яким. Про поняття більш м'якого покарання див. ст. ст. 51 і 69 та коментар до них. Закон не забороняє заміну невідбутої частини покарання на будь-яке покарання, яке є більш м'яким. Тому позбавлення волі може бути замінене засудженому не тільки на обмеження волі, а, наприклад, на арешт, або виправні роботи тощо. Так само й обмеження волі може бути замінене не тільки на арешт.

Положення про те, що засуджений став на шлях виправлення, означає, що його зразкова поведінка і сумлінне ставлення до виконання обов'язків в період відбування покарання засвідчили успішність процесу виправлення і можливість ефективного продовження його за умови застосування до засудженого більш м'якого виду покарання.

Відповідно до ч. 5 ст. 82 до осіб, яким покарання замінено більш м'яким, за правилами, передбаченими ст. 81, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Це означає, що особа, якій, наприклад, невідбута частина покарання у виді позбавлення волі була замінена більш м'яким покаранням - обмеженням волі, може бути умовно-достроково звільнена від покарання у виді обмеження волі, а також повністю чи частково і від відбування будь-якого додаткового покарання, якщо вона не лише стала на шлях виправлення, а своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довела своє виправлення.

Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким має безумовний і остаточний характер і не може бути скасована через неналежну подальшу поведінку засудженого. Проте якщо засуджений, відбуваючи більш м'яке покарання, вчинить новий злочин, суд за правилами ст. ст. 71 - 72 до покарання за знову вчинений злочин приєднує невідбуту частину саме більш м'якого, а не початкового виду покарання.[13; 378]

2.8. Очевидно, що, не зважаючи на всі передбачені законодавством умови для знаходження новонародженої дитини разом з матір’ю, що відбуває покарання у виді обмеження чи позбавлення волі, забезпечити повний догляд і виховання дитини в умовах місця відбування покарання дуже важко.

Ось чому згідно зі ст. 83 ККУ засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, суд може звільнити від відбу­вання покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку. Це є своєрідний іспи­товий строк.Звільнення в такому разі є правом, а не обов’язком суду. Прий­маючи рішення, він враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, характер участі в ньому засудженої, її поведінку до і після вчинен­ня злочину і під час відбування покарання.

Обов’язковою умовою позитивного рішення суду є те, що за­суджена повинна мати сім’ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини (наявність житла, профе­сії, на яку є попит, тощо).

Вказаний інститут звільнення ні за яких умов не може бути застосований до засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини. Скажі­мо, засуджена за контрабанду (ст. 201 КК), яка є тяжким злочи­ном, до 5 років позбавлення волі жінка, може бути за рішенням суду звільнена від відбування покарання на підставі ст. 83 КК, до засудженої за цей злочин на строк більше п’яти років вказана стаття застосована бути не може.

Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд залежно від поведінки засудженої може прийняти такі рішен­ня:

1) звільнити жінку від покарання (при позитивній поведінці);

2) замінити покарання більш м’яким покаранням, тобто будь-яким більш м’яким покаранням, ніж те, від відбування якого була звільнена жінка (у випадках, коли вона стала на шлях вип­равлення);

3) направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. Але й в цьому випадку суд може повніс­тю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.

Контроль за поведінкою звільнених від відбування покарання жінок здійснюється органом кримінально-виконавчої системи за місцем їх проживання.

Якщо контролюючий орган встановить, що засуджена, яка була звільнена від відбування покарання протягом строку звільнення:

1) відмовляється від дитини; 2) передала її у дитячий будинок;

3) зникла з місця проживання; 4) ухиляється від виховання ди­тини, догляду за нею; 5) систематично (тобто не менше трьох разів) вчинює правопорушення, що потягли за собою адмініст­ративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях ви­правлення, він входить з поданням до суду про направлення засудженої для відбування покарання, призначеного за вирокомСуд може погодитись з таким поданням і прийняти відповідне рішення. [14; 286, 287]

2.9. Після вчинення злочину до постановлення Вироку або після його постановлення особа може захворіти на психічну або іншу тяжку (непсихічну) хворобу.

Питання про звільнення від покарання особи, яка після вчинення злочину і до постановлення Вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, вирішене в частині 3 статті 19 КК України.

Така особа не підлягає покаранню. Суд може застосувати до неї примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.

Інші ситуації, пов'язані із звільненням від покарання за хворобою вирішує стаття 84 КК України, незалежно від ступеню тяжкості вчиненого злочину, виду і строку призначеного за його вчинення покарання.

Першою такою ситуацією є наступна: особа під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.

Очевидно, що такі особи мають всі ознаки, що відносяться до юридичного, психологічного і медичного критеріїв неосудності, хоча на момент вчинення злочину вони і були в стані осудності. Звичайно, відбувати будь-яке покарання такі особи не можуть. Згідно з частиною 1 статті 84 КК України таку особу суд має звільнити від відбування покарання, незалежно від тяжкості вчиненого нею злочину, строків невідбутого покарання. Він може застосувати до неї примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 КК України. Якщо ж судово-психіатрична експертиза дійде висновку, що психічна хвороба, на яку захворіла особа, не позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, суд не зобов'язаний звільняти її від покарання.

Другою ситуацією є така: особа після вчинення злочину або після постановлення Вироку захворіла на іншу тяжку (непсихічну) хворобу, яка перешкоджає відбуванню покарання. Наявність такої хвороби до постановлення Вироку підстав для застосування статті 84 КК України не дає.

Незалежно від висновків лікарів, суд може прийняти рішення про звільнення особи від покарання, або не приймати такого рішення. Особа, яка захворіла іншою тяжкою хворобою, залишається в здоровому глузді і щодо неї, хоч і обмежено, можуть здійснюватися передбачені Законом заходи примусового і виховного характеру. Треба також мати на увазі, що в системі Державного департаменту України з питань виконання покарань існує мережа медичних стаціонарів для лікування хворих всіх профілів.

Нарешті, деякі засуджені до позбавлення волі, в першу чергу вбивці, сексуальні маніяки, як правило, не заслуговують та таку милість, та й можуть бути схильні до рецидиву [15, 410].

Отже, суд вирішує питання про звільнення такої категорії осіб від покарання або подальшого його відбування, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання особи засудженого та інші обставини справи. Суд також враховує поведінку засудженого під час відбуття покарання, ставлення до праці, ступінь його виправлення, чи не ухилявся він від призначеного лікування, а також інші обставини.

І якщо суд дійде висновку про доцільність звільнення від покарання на підставі частини 2 статті 84 КК України, він приймає позитивне рішення.

Треба зауважити, що засуджені, щодо яких службовою перевіркою встановлено, що їх хвороба є результатом навмисного заподіяння собі ушкоджень під час відбування покарання, на звільнення від дальшого відбуття покарання через хворобу не представляються, за винятком випадків, коли під час заподіяння таких ушкоджень особа перебувала в стані гострого психічного розладу, що підтверджено лікарями-фахівцями [16, 21].

Нарешті, третьою ситуацією є така, коли військовослужбовці, засуджені до одного із трьох видів покарання: службового обмеження, арешту (який відбувається згідно з частини 2 статті 60 КК України військовослужбовцями на гауптвахті) або тримання в дисциплінарному батальйоні, визнаються в ході відбування покарання непридатними до військової служби за станом здоров'я. У таких випадках вони обов'язково і остаточно звільняються судом від покарання (частина 3 статті 84 ККУ).

Що ж до звільнення від покарання осіб, що захворіли на психічну або іншу тяжку хворобу, то у разі їх одужання, вони повинні бути направлені для відбування покарання.

Особи, звільнені від покарання у зв'язку з захворюванням на психічну або іншу тяжку хворобу, не можуть бути примушені для подальшого відбування покарання, якщо закінчилися строки давності, передбачені статтями 49 та 80 ККУ, або у наявності є інші підстави для звільнення від покарання. Особи, звільнені від подальшого відбування покарання, мають вважатися такими, що мають судимість на загальних підставах [17, 89], крім осіб, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру.

2.10. Амністія (від грец. Атпезііац- забуття, прощення) - це акт законодавчої влади, який приймається Верховною Радою Ук­раїни як закон і яким повністю або частково звільняються від кримінальної відповідальності і покарання певні категорії осіб, винних у вчиненні злочинів.

Амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України, Кримінального ко­дексу України та Закону України від 1 жовтня 1996 р. (із зміна­ми і доповненнями) “Про застосування амністії в Україні”.

Приймаючи рішення про амністію, держава підкреслює гуманістичний напрям у своїй внутрішній політиці, дає можливість певним категоріям злочинців відчути піклування про себе і не допускати вчинення злочинів у майбутньому.

Акт амністії не змінює і не відміняє кримінальний закон, що передбачає відповідальність за діяння, вчинене амністованою осо­бою. Амністія не кидає тіні на законність і обґрунтованість ви­року, винесеного такій особі, не реабілітує її.

Амністія згідно з прийнятим законом розповсюджується на певні категорії осіб (тобто має не персоніфікований характер), які на думку законодавців, заслуговують на застосування до них цього акту. Категорії цих осіб і умови їх звільнення визнача­ються в кожному акті про амністію окремо.

Акт амністії приймається з нагоди певної знаменної події в житті держави (“День незалежності” тощо). Закон про амністію не може прийматися частіше одного разу протягом календарного року (крім так званих умовних амністій).

У всіх випадках не підлягають амністії:

1) особи, яким смертну кару (призначену у часи, коли вона була передбачена законом) в порядку помилування замінено на позбавлення волі, і особи, засуджені до довічного позбавлення волі;

2) особи, що мають дві і більше судимості за вчинення умис­них тяжких і особливо тяжких злочинів;

3) особи, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обстави­нах;

4) особи, яких засуджено за вчинення умисного тяжкого чи особливо тяжкого злочину (крім злочинів, передбачених у п. 3) і які відбули менше половини призначеного вироком суду основ­ного покарання.

Законом про амністію може бути передбачено:

1) повне звільнення зазначених у ньому осіб від криміналь­ної відповідальності чи від відбування покарання (як основного, так і додаткового);

2) часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбуван­ня призначеного судом покарання (як основного, так і додатко­вого);

3) заміна засудженим покарання або його невідбутої части­ни більш м’яким покаранням (ч. 3 ст. 86 КК).

У першому випадку така амністія зветься повною , у другому і третьому — частковою .

Судимість законом про амністію не знімається. Це питання вирішується на підставі ст. 88–91 КК із врахуванням фактично відбутого покарання.

Дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно (маються на увазі ті злочини, по яких особи, що їх вчинили, підлягають амністії). Амністія не поширюється на злочини, що тривають або продов­жуються (див. розділ “Множинність злочинів”), якщо вони закін­чені, припинені або перервані після прийняття закону про амніс­тію. Наприклад, якщо людина незаконно зберігала вибухові речовини (ч. 1 ст. 263 КК), і на осіб, які вчинили цей злочин, з певної дати була оголошена амністія, то продовження зберіган­ня цих речовин означає, що амністія на цей злочин не поши­рюється.

Законом передбачена ще так звана умовна амністія, яка прак­тично не застосовувалася. Її суть сформульована таким чином: “У виняткових випадках, з метою припинення суспільно небезпеч­них групових проявів, чинність амністії може бути поширено на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов’язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених в за­коні про амністію” (ч. 2 ст. 4 Закону від 1 жовтня 1996 р.).

На вже виконане до вступу в силу закону про амністію пока­рання майнового характеру (конфіскація майна, штраф) цей акт не поширюється. У той же час амністія не звільняє від обов’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду (йдеться про необхідність по­дальшого виконання амністованим його обов’язків, що випли­вають із задоволеного судом цивільного позову, пов’язаного із вчиненням злочину).

Остаточне рішення у справах конкретних осіб, що підпадають під амністію, приймає суд. Він приймає рішення, впевнившись, що особа відповідає всім вимогам, які сформульовані в законі про амністію.

Якщо акт амністії вступає в силу, коли справа знаходиться у стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання (ч. 2 ст. 6 КПК). Закриття справи за актом амністії не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку (ч. 3 ст. 6 КПК).

Помилування - це акт Президента України, за яким певна особа (група осіб) повністю або частково звільняється від пока­рання.

У ч. 1 ст. 44 КК зазначається, що особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності на підставі акта помилування. Таким чином, закон наділяє Президента правом помилування осіб, відносно яких ще не було постановлено обви­нувального вироку, але така форма помилування у практиці не зустрічається, не зазначена вона і у затвердженому Указом Пре­зидента України Положенні “Про порядок здійснення помилу­вання”.

Помилування засуджених здійснюється у вигляді:

• заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк. Цей строк має бути не менше двадцяти п’яти років (ч. 2 ст. 87 КК). У разі засудження особи до довічного позбавлення волі клопотання про помилування її може бути подано після відбуття нею не менше як двадцяти років при­значеного покарання (ч. 2 ст. 4 Положення);

• повного або часткового звільнення від відбування як основ­ного, так і додаткового покарання;

• заміни покарання або його невідбутої частини більш м’яким покаранням. [18; 289-295 ].

Коло засуджених осіб, відносно яких може бути здійснено по­милування законом не визначене. Практично це може бути будь-який засуджений і Президент може прийняти відносно нього будь-яке з вказаних рішень зразу після засудження до покарання або в ході його відбування

Під час розгляду клопотання про помилування враховуються: характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа засудже­ного, його поведінка, ставлення до праці, участь у громадському житті в місцях відбування покарання, строк відбутого покарання та інші обставини; думка керівника установи виконання пока­рань або іншого органу, який відає виконанням вироку, спостережної комісії, служби у справах неповнолітніх, громадських органі­зацій і трудових колективів, а в необхідних випадках також думка місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого само­врядування (ст. 12 Положення).

Клопотання про помилування засуджених, які не стали на шлях виправлення, відбули незначну частину призначеного їм строку покарання, а також клопотання осіб, засуджених за особ­ливо тяжкі злочини, розглядаються лише за наявністю надзви­чайних обставин (ст. 14 Положення).

Підготовку матеріалів для розгляду клопотання про помилу­вання здійснює Управління з питань помилування Адміністрації Президента України. Підготовлені Управлінням матеріали попе­редньо розглядаються Комісією при Президенті України у пи­таннях помилування. Комісія вносить Президентові пропозиції про застосування помилування.


ВИСНОВКИ

Для написання курсової роботи, мною була обрана тема «Поняття та види звільнення від покарання та його відбування за Кримінальним правом України» – на мою думку, дана тема є досить актуальною у наш час.

При дослідженні даної теми я зрозуміла на яких підставах особа може бути звільнена від подальшого відбування покарання. При цьому слід визначити такі підстави:

1. звільнення від покарання у зв’язку з втратою особою суспільної небезпечності;

2. звільнення від відбування покарання з випробовуванням;

3. звільнення від відбування покарання з випробовуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років;

4. звільнення від покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання вироку;

5. умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;

6. заміна невідбутої частини покарання більш м’яким

7. звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років

8. звільнення від покарання за хворобою

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. Для студ. вищ. навч. закл. / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. -- К.: МАУП, 2004. - С 270.

2. Стаття 58 Конституції України № 254к/96-ВР від 28 червня 1996 року.

3. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. Для студ. вищ. навч. закл. / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. -- К.: МАУП, 2004. - С 273.

4. Стаття 74 Кримінального кодексу України станом на 10 квітня 2007 р. – К.: «ВЕЛЕС», 2007.

5. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред.. М. І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2003. – С177-179

6. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / П.Л. Фріс. - К.: Кондор, 2004. - С. 408-411

7. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред.. М. І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2003. – С. 181

8. Стаття 76 Кримінального кодексу України станом на 10 квітня 2007 р. – К.: «ВЕЛЕС», 2007.

9. Стаття 78 Кримінального кодексу України станом на 10 квітня 2007 р. – К.: «ВЕЛЕС», 2007

10 Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред.. М. І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2003. – С 183, 184.

11. Андрусів Г. В., Бантишев О. Ф., Романюк Б. В.Кримінальне право України. Загальна частина: Посібник для підготовки до іспитів. - K.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2003. - Вид. 2-е, стереотип., - С. 95-96.

12 Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. -- К.: МАУП, 2004. - С 278-279.

13. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов. - К.: Кондор, 2005. - С. 378.

14. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. -- К.: МАУП, 2004. – С 286-287

15. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / П.Л. Фріс. - К.: Кондор, 2004. - С. 410.

16. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1973 року № 8 «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу».

17. Стаття 89 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року.

18. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. -- К.: МАУП, 2004. – С. 289-295

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України (зі змінами і доп.). – К.: Атака, 2006. – 64 с.

2. Кримінальний кодекс України № 2001-V від 28 грудня 1960 року

3. Кримінальний кодекс України станом на 10 квітня 2007 р. – К.: «ВЕЛЕС», 2007. – 152с.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1973 року № 8 «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу»

5.Постанова ПВС № 10 від 26 грудня 1975р. "Про практику застосування судами України законодавства про умовно-дострокове звільнення від покарання і заміну покарання більш м'яким"

6. Положення “Про порядок здійснення помилуван­ня” затверджено Указом Президента України від 12 квітня 2000 р.

7. Закон України від 5 липня 2001 р. "Про амністію" // Урядовий кур'єр. - 2001. - 21 липня.

8. Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року № 3/6 «Про затвердження нормативно-правових актів з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах Державного департаменту України з питань виконання покарань»

9. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред.. М. І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2003. – 1104 с.

10. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / П.Л. Фріс. - К.: Кондор, 512 с.

11. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. -- К.: МАУП, 2004. – 328 с.

12. Андрусів Г. В., Бантишев О. Ф., Романюк Б. В.Кримінальне право України. Загальна частина: Посібник для підготовки до іспитів. - K.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2003. - Вид. 2-е, стереотип., - 292 с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:09:19 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
20:53:37 28 ноября 2015
можно получить план курсовой?
Сергей02:03:33 09 июня 2013Оценка: 2 - Плохо

Работы, похожие на Курсовая работа: Звільнення від покарання та його відбування за Кримінальним правом України

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150294)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru