Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Державний лад СРСР в 1922-1992 рр.

Название: Державний лад СРСР в 1922-1992 рр.
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: реферат Добавлен 03:40:56 31 октября 2010 Похожие работы
Просмотров: 200 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Чернігівський юридичний коледж

Заочне відділення

Курсова робота

з предмету: “Історія держави і права України”

на тему: “ Державний лад Союзу Радянських Соціалістичних Республіки 1922-1992 рр.”

Студента IIІ курсу 305 групи

Петренко Ігора Миколайовича

Викладач: Ярошенко Г.П.

Чернігів 2000

План

Вступ

Розділ 1. Державний лад СРСР з часів його утворення до прийняття Конституції 1936 року

1.1 Розвиток радянського державного апарату в умовах переходу до нової економічної політики

1.2 Державний лад СРСР в роки індустріалізації при переході до колективізації

Розділ 2. Становище СРСР в довоєнний та післявоєнний період

2.1 Вищі державні органи за “сталінською конституцією”

2.2 СРСР в роки війни

2.3 Післявоєнна піраміда влади

Розділ 3. Державне будівництво в роки розвинутого соціалізму та при переході до комунізму

2.1 Перебудова державного механізму після розкриття культу особи

2.2 Радянська держава в умовах уповільнення темпу суспільного розвитку

2.3 Реформування державного ладу СРСР та його остаточний розпад

Висновки

Список використаної літератури


Вступ

Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава . Ця норма, закріплена в Конституції України, являється ціллю , тому що багато питань державного будівництва на сьогоднішній день залишаються відкритими.

З моменту проголошення незалежності України минуло не багато часу тому наша держава ще не набула достатнього досвіду державотворення. Для більш успішного реформування та розвитку державного ладу в Україні доцільно було б звернутись до історії. Оскільки минуле України тісно пов’язане з існуванням Союзу Радянських Соціалістичних Республік, то доцільно розглянути розвиток державотворення в даний період.

Період історії держави України, який розпочався з перемоги Лютневої революції і має продовження в сьогоденні, - це період багаторічної героїчної , складної і в той же час трагічної боротьби українського народу за створення демократичної суверенної Української держави.

Аналіз державного ладу і правової системи радянської України в період з кінця 1917р. та до кінця 1920р. свідчить про те , що внаслідок встановлення радянської влади, громадянської війни та воєнної інтервенції тут утвердилась воєнно-пролетарська диктатура точніше воєнно-більшовицька партійна диктатура, був ліквідований політичний плюралізм в державній сфері.

Нова економічна політика і деяка тимчасова демократизація державно – правового життя були обумовлені кризою, викликаною “воєнним комунізмом”. Нажаль, ця політика тривала не довго . Запекла боротьба за владу, що точилася між вождями правлячої більшовицької партії та держави після смерті Леніна, закінчилась у 1927 році перемогою Сталіна. Прихід до керівництва Сталіна та екстремістсько настроєної партійної верхівки призвів до згортання непу і демократичних елементів у державно – правовому житті

Наслідком таких процесів став тоталітаризм або просто сталінізм, усі негативні та злочинні прояви якого відчула на собі й Україна.

Серйозні зміни в політичному розвитку України були викликані в цей період утворенням у 1922 році СРСР, який надто швидко , не змінюючи своєї форми “союзу республік” , перетворився в жорстоку централізовану державу. Уже з моменту підписання союзного договору розпочався процес всебільшого обмеження , а потім – й ліквідації державного суверенітету УСРР.

30–ті роки історії держави України стали періодом зміцнення сталінського тоталітарного – репресивного режиму, який , використовуючи державний механізм, здійснює абсолютний контроль над усіма сферами суспільного життя, віддаючи перевагу репресивним методам та формам забезпечення практичної реалізації своєї політики.

В Україні в цей час відбувався процес створення розгалуженого бюрократичного апарату, зрощення партійного апарату з державним, воєнним, господарським, з верхівкою громадських, наукових, творчих організацій і засобів масової інформації. У підсумку в державні структури було інтегровано партійний номенклатурний апарат . Сформувалася система вождизму, при якій державний апарат різного рівня було фактично підпорядковано відповідним партійним лідерам і в перш за все генсеку – диктатору Сталіну. ”Чистки” аж до фізичного знищення представників номенклатурних кіл були засобом підтримання відданості номенклатури диктатору. Усе це значною мірою маскувалося соціальною і політичною демагогією, прийняттям таких порівняно демократичних за формою конституцій, як Конституція СРСР 1936 р.

Роки Великої Вітчизняної війни були колосальним випробуванням що випали на долю кожної радянської людини, сім’ї, націю.

Велика Вітчизняна війна потребувала глибокої, багатобічної перебудови держави згідно з умовами воєнного стану. Ця перебудова здійснювалась у руслі суспільних воєнно-політичних заходів СРСР, спрямованих на розгром ворога.

Важливі політичні підсумки війни для українського народу – міжнародне визнання УРСР як фундатора ООН, возз’єднання усіх українських земель у складі єдиної республіки. Що стало можливим завдяки внеску у перемогу всіх тих, хто реально боровся з фашизмом.

Оптимістичний висновок третьої програми партії про переростання з другої половини 50-х років диктатури пролетаріату у всенародну державу видавав бажане за дійсне. Реальна демократизація суспільного життя як невід’ємна риса демократичної держави не була забезпечена. В умовах культу особи Сталіна склалася диктатура партійної бюрократії, яка була опорою цього культу.

У другій половині 60-х – на початку 80-х років політичне життя України йшло під знаком половинчастості., непослідовності та суперечливості, відставання у розв’язанні об’єктивно назрілих завдань. Тоталітарний лад вступив у своєрідну стадію свого функціонування, яка являла собою “золотий вік” партократії.

У середині 80-х років стала особливо помітною економічна, соціальна, політична криза. У суспільстві визріла ідея оновлення економічних, правових і соціальних інститутів. На першому етапі таким оновленням стала перебудова як соціально-економічного, так і політичного життя. Але вона не виправдала покладених на неї надій.

16 липня 1990 року була прийнята Декларація про державний суверенітет України, а 24 серпня 1991 року - Акт проголошення незалежності України, чим відкрилися широкі можливості для демократичного розвитку України.

Враховуючи досвід державотворення союзних держав Україна зможе прийти до вирішення багатьох проблем, які сьогодні постають перед українськими державотворцями.


Розділ 1. Державний лад СРСР з часів його утворення до прийняття Конституції 1936 року

1.1 Система вищих органів влади в умовах переходу до НЕПу

В період до створення СРСР (1917 –1922 роки) між республіками існували договірні відносини по військовим та економічним питанням. Договори між державами регулювали їх взаємовідносини лише в загальних рисах, а відтворенням народного господарства, яке розпочалось в 1921році, на основі НЕПу висувало все нові практичні питання , які необхідно було узгоджувати в багаточисленних органах республіки, оформлюючи це великою кількістю угод. Після довготривалого обговорення різноманітних проектів федерації чотири республіки – РСФСР , УРСР,БРСР , ЗРСР підтримали ідею створення Союзу РСР. Першим документом , який визначав систему і повноваження загальносоюзних органів влади, був Договір про створення СРСР, прийнятий І З’їздом Рад СРСР 30 грудня 1922 року . Однак необхідно було майже півтора року для того щоб різноманітні комісії відпрацювали загальноприйнятне формулювання принципів федерації(1) .

6 липня 1923 року друга сесія ЦВК СРСР прийняла рішення про затвердження Конституції СРСР та про негайне ведення її в дію. За Конституцією вищим органом влади являвся З’їзд Рад СРСР. Він формувався з представників міських рад із розрахунку один депутат від 25000 виборців і представників губернських з’їздів Рад за нормою один депутат від 125000 жителів. Виборчих прав були позбавленні такі категорії громадян:

- особи, які застосовували найману працю;

- особи, які проживали на “нетрудові доходи”(відсотки з капіталу, прибуток з підприємств);

- приватні торговці;

- монахи і духовні служителі;

- бувші службовці поліції, жандармерії, охоронних відділів, члени царської родини;

- душевно хворі і ті ,які знаходились під опікою, позбавлялися виборчого права за вироком суду (в якості додаткової міри покарання ).

В Конституції компетенція з’їздів спеціально не оговорювалась: З’їзд Рад міг прийняти до свого розгляду будь-яке питання, віднесене до відання загальносоюзних органів. Всі З’їзди Рад (крім першого і останнього) заслуховували звіти глави союзного керівництва, а напередодні наступного з’їзду як правило публікувалися матеріали до цього звіту.

Необхідно зазначити, що робота З’їзду Рад СРСР була як би вторинною. Справа втому ,що скликанню кожного З’їзду Рад передували або Пленум ЦК партії, який розглядав питання порядку денного з’їзду, або партійна конференція або з’їзд партії, де розглядались питання та приймались рішення по кардинальних питаннях економіки, політики, культури. Ось чому питання, які розглядались на З’їздах Рад , доклади керівництва або наркомів , носили швидше характер інформаційний, звітний, а не установчий.

Поступово роль З’їзду Рад ,як вищого органу влади, починає знижуватись. На їх обговорення виносяться все менше питань, строки скликання з’їздів порушуються, самі з’їзди починають проходити в обстановці парадності та піднесення особи Сталіна.

В період між З’їздами Рад вищим органом державної влади являвся Центральний Виконавчий Комітет СРСР. Його функції, повноваження та структура визначалась Конституцією СРСР 1924 року і Положенням прийнятим на його третій сесії в 1923 році. По своїй структурі ЦВК спочатку був однопалатним, але створений на першому З’їзді Рад ЦВК включав 171 члена і 138 кандидатів – пропорційно чисельності населення союзних республік.

ЦВК СРСР був наділений великими повноваженнями в економічній сфері , до його компетенції відносилось: встановлення основ загального плану народного господарства ; затвердження єдиного державного бюджету; визначення приналежності галузей промисловості і окремих підприємств до загальносоюзних чи республіканським; встановлення загальносоюзних податків, єдиної грошової та кредитної системи; регулювання транспортного та поштово-телеграфного зв’язку , загальних начал землеустрою та землекористування. Йому також належало право укладення договорів про прийом до складу СРСР нових республік, регулювання питань про зміну державних кордонів між союзними республіками, вирішення спірних питань між ними, а також відміна постанов З’їзду Рад та ЦВК союзних республік. Крім того , йому надавалися широкі повноваження в сфері правових відносин, зовнішньої політики, оборони держави і тд.[1] .

Конституція значно розширила повноваження даного органу. Він міг наприклад , дозволяти або відмовляти союзним республікам внутрішні позики і укладати угоди про зовнішні позики. Коли українська делегація 13 липня 1923 року запропонувала внести поправку до Конституції СРСР для того щоб визначити право союзних республік, самим встановлювати свої доходи та податки, вона була відхилена .

Працював ЦВК сесійно ( наступні сесії – три рази в рік, а з 1931 року – не менше трьох раз в період між З’їздами Рад . порядок денний сесії публікувався за місяць до відкриття наступної сесії. Оскільки цей орган працював сесійно, то велике значення мала Президія ЦВК СРСР . Президія була наділена досить широкими правами, які були надані йому після прийняття Конституції, які охарактеризувала його не лише як вищий виконавчий та розпорядчий орган , але й як вищий законодавчий. Президія видавила декрети, постанови, розпорядження , мала право призупиняти та відміняти постанови З’їздів Рад, накази РНК , а також вирішувати спори між РНК СРСР та ЦВК союзних республік, був наділений правом амністії та помилування по справам, які вирішувались судовими або адміністративними органами.

Велике значення мала судова реформа , що проходила в 1922 році.

Необхідність судової реформи була обумовлена новими завданнями радянського правосуддя, пов’язані з переходом до НЕПу, укріпленням законності і правопорядку, внесення єдності в судову систему. В 1922 році було затверджено Положення про судоустрій РСФСР. в якому були сформульовані завдання радянського правосуддя, визначена система судових органів, їх компетенція і порядок діяльності.

У відповідності з Положенням на радянський суд покладалась охорона інтересів держави, громадян, їх об’єднань та забезпечення правопорядку. Положення встановлювало принцип єдності радянського суду. Основною ланкою являлись народні суди (вони розглядали до 9/10 всіх справ), які діяли в складі судді і двох народних засідателів; деякі менш значні судові дії виконував одноособово народний суддя. Судді та засідателі обиралися виконкомами Рад (судді - губвиконкомами з числа робітників, які були наділені виборчими правами). Судді, крім того, повинні були мати визначений стаж відповідної роботи. Половина народних засідателів обирались із робітників, 1/3 – з селян, інші – з військовослужбовців.

Відповідно до Положення слідчі знаходились при відповідних слідчих дільницях, при губернському суді по кримінальному відділу. При Верховному суді РСФСР, а для виконання особливо термінових розслідувань по важливих справах – при відділі прокуратури Народного Комісаріату Юстиції. До слідчих пред’являлись в основному ті ж вимоги, що й до суддів.

Другою середньою ланкою судової системи були губернські суди, які діяли в якості першої інстанції по деяким категоріям найбільш важливих справ і в якості касаційної інстанції по всім справам, які розглядались народними судами. Губернські суди здійснювали також функції управління народними судами.

Вищою судовою інстанцією республіки був Верховний суд , який обирався ВЦВК і який діяв в складі Президії, Пленуму та семи колегій: двох касаційних і двох судових (по кримінальним і цивільним справам), військової, військово-транспортної та дисциплінарної. Верховний суд був першою інстанцією для деяких справ по особливо небезпечним злочинам, касаційною інстанцією по відношенню вироків і рішень губернських судів і наглядної – для всіх судових органів. Верховні суди були створені у всіх союзних республіках.

З переходом до мирної роботи відпала необхідність збереження багатообразної системи революційних трибуналів. Ця система була скорочена і спрощена, а ревтрибунали як надзвичайні суди часів громадянської війни були ліквідовані. Але зберігалися військові трибунали фронтів (округів), корпусів і девізій, військово-транспортні трибунали (в семи містах країни), які діяли по загальних правилах судочинства. Діяли також особливі судові сесії народних судів, земельні та арбітражні комісії .

Таким чином , перебудова організації та роботи органів державної влади була направлена на пристосування державного керівництва до умов непу, до умов нормального мирного, будівництва. В цей період в діяльності як центрального так і місцевого апарату, особливо в органах керівництва народним господарством, стали широко запроваджуватись принципи наукової організації праці.

1.2 Державний лад СРСР в роки індустріалізації при переході до колективізації

Особливістю роботи з’їздів Рад та Центрального Виконавчого Комітету СРСР в даний період є збільшення перерв між їх скликаннями. Наприклад, з’їзди Рад тепер скликались не щорічно, а в основному раз в два роки. Суттєво змінився соціальний склад делегатів членів ЦВК СРСР. З проведенням масової колективізації делегатами від селян тепер вибиралися колгоспники: вже на четвертому з’їзді вони складали 93,5 % всіх делегатів від селян. В результаті створення нових союзних і автономних республік розширювався склад делегатів від національних районів.

Задачі будівництва соціалізму потребували подальшої зміни системи та практики планування. Нові задачі та збільшення об’єму планової роботи призвело до створення нових планових органів в наркоматах та відомствах союзних та автономних республіках. В 1927 році було прийнято рішення про реорганізацію Держплану . Держплан був звільнений від таких функцій як дослідницька, підготовча робота та інші . Разом з тим його безпосередні функції планування були розширені , зокрема в процесі планування він повинен був враховувати потреби оборони країни.

Система управління промисловістю, яка склалась в період відбудови на новому етапі господарського будівництва потребувала подальшого вдосконалення. В 1927 році апарат Вищої Ради Народного Господарства (ВРНГ) був реорганізований: замість громісткого центрального управління державної промисловості з його відділами (директоратами) створюється галузеві головні управління. Головне економічне управління було реорганізоване в Планово-економічне управління, яке вело планову роботу вже через головні комітети. Оперативне керівництво трестовими підприємствами здійснювалось головними комітетами через трести. Положення про промислові трести 1927 року значно розширило їх оперативно-господарську самостійність. Передбачалось, що трест самостійно веде свою оперативно-господарську роботу по управлінню справами та майном, здійснює всі угоди та операції[2] .

З 1929 року ВРНГ поступово перетворилась в штаб управління державною промисловістю – загальносоюзною, республіканською (через ВРНГ союзних республік) та місцевої (через раднаргоспи); разом з тим він являвся регулюючим органом місцевої промисловості, здійснював планування, збут та постачання.

Реорганізація ВРНГ та створення наркоматів закріпили галузевий принцип управління. Управління сільським господарством до його соціалістичної реконструкції здійснювали наркомати землеробства союзних республік та господарські відділи Рад. Спеціального загальносоюзного органу керівництва сільським господарством до 1929 року не існувало.

Соціалістична перебудова сільського господарства вимагала реорганізації органів управління сільським господарством. З цією метою в грудні 1929 року постановою сесії ЦВК СРСР був створений об’єднаний Наркомат землеробства СРСР. Його завданнями було: єдине планове керівництво та регулювання всіх галузей сільського господарства, в тому числі розробка планів розвитку соціалістичної реконструкції сільського господарства, основ землеустрою, керівництво сільськогосподарською кооперацією, кредитними справами, електрифікацією, керівництво лісовим господарством, всією науковою роботою в сфері сільського господарства.

Інакше кажучи, Наромзем об’єднав в собі планове , фінансове, виробниче, технічне та адміністративне управління радгоспами, керівництво колгоспами , кооперативним та одноосібним господарством і являвся також штабом керівництва всім сільським господарством, яким була ВРНГ для промисловості.

Особливості перехідного періоду зумовили існування спеціального органу регулювання попиту та пропозиції робочої сили, її планового розподілення, контролю за організацією праці на соціалістичних та приватних підприємствах. Таким органом являвся об’єднаний Наркомат праці СРСР. В 1933 році Наркомат праці з усіма своїми місцевими органами був з’єднаний з ВЦРПС, на який покладались завдання організації охорони праці та соціалістичного страхування, а також видання інструкцій, правил, роз’яснень по застосуванню діючого законодавства про працю.

З 1930 року , в зв’язку з ліквідацією Надзвичайних комітетів внутрішніх справ союзних та автономних республік були створені головні управління комунального господарства (реорганізовані в 1931 році в наркомати) і управління міліції та кримінального розшуку. Реєстрація актів громадського стану, облік осіб, які позбавлені виборчих прав , питання радянського будівництва були передані ЦВК союзних і автономних республік та виконкомам, а місця позбавлення волі, організація виправних робіт наркоматам юстиції республік.

В 1934 році було вирішено централізувати та об’єднати органи охорони громадського порядку і державної безпеки. З цією метою був створений загальносоюзний Наркомат внутрішніх справ. На нього були покладені такі повноваження: забезпечення правопорядку і державної безпеки, охорона громадської власності, охорона кордонів та запис актів громадського стану, а також передані виправно-трудові установи.

Велике значення Радянська держава приділяла політичному, організаційному та фінансовому укріпленню місцевих рад. В тому числі сільських. В 1931 оці було прийнято Положення про сільські ради, в якому права сільрад в галузі господарської , культурної охорони правопорядку були розширені . Сільрадам, зокрема, були надані права видавати обов’язкові постанови та накладати адміністративні стягнення за їх порушення, призупиняти незаконні рішення колгоспів та інших кооперативних об’єднань. Бюджетні повноваження всіх ланок Рад були також розширені. Призупинялась також робота міських Рад. Міські Ради були організовані у всіх містах та селищах. За міськими Радами були закріплені всі підприємства, будівлі і землі міського значення, а також землі промислових підприємств. До їх відання були передані школи, лікарні та комунально-побутові підприємства. Положення про міські Ради 1933 року розширило компетенцію міських рад в сфері господарської та культурної роботи .

Реконструкція всього народного господарства потребувала розміщення виробничих потужностей більш рівномірно у всіх районах країни. Система територіального устрою СРСР, в якій збереглось багато елементів дореволюційного поділу не могла відповідати даним потребам. В 1926 – 1928 роках стара система адміністративного поділу: губернія – уїзд – волость – була ліквідована по всій країні. На зміну їй були створені області (краї), округи та райони з урахуванням в першу чергу економічних особливостей міст. Замість ліквідованих 75 губерній (на 1923 рік) в 1928 році було створено 5 країв та великих областей та 33 області на правах губернії ( по розмірам дещо більшим ніж в старих губерніях).


Розділ 2 . Становище СРСР в довоєнний та післявоєнний період

2.1 Вищі державні органи за «сталінською конституцією»

В Конституції СРСР 1936 року було закріплено керівну роль комуністичної партії, яка стала монополістом в системі органів державного управління. Тоді ж було ліквідовано і багатопартійність. Форми партійного керівництва державою були різноманітними. Іноді створювались спільні партійно – державні органи. Частіше ж застосовувався інший спосіб, коли партійні керівники різних рівнів ставали і керівниками належних державних органів.

Радянська держава будується на основі принципу демократичного централізму. Але все більше посилюється централізація державного управління. Це стосується не лише організації державної єдності, але й всієї структури органів держави. Конституція СРСР ввела нові назви для Рад всіх рівнів – Ради депутатів трудящих. Попереднє формулювання – Ради робітничих, селянських, червоноармійських депутатів якби виключало інтелігенцію, хоча на практиці основна маса інтелігентів користувалась виборчими правами. Конституція також змінила структуру та статус органів влади й управління.

Вищим органом влади Союзу стала Верховна Рада СРСР. Вона отримала ті права, які мали раніше Всесоюзні з’їзди Рад і ЦВК Союзу. Верховна Рада прийняла і двопалатну структуру, хоча назви палат дещо змінились : замість Союзної Ради вона стала називатись Радою Союзу . Зберігся також принцип формування палат. Рада Національностей - включала в себе фіксовану кількість депутатів: по 25 від кожної союзної республіки, по 11 від автономної республіки, по 5 від автономної області, по 1 від національного округу. Ці палати були рівноправні. Верховна Рада була єдиним законодавчим органом Союзу.

Сесійний порядок роботи Верховної Ради зумовлювало необхідність створення постійно діючого органу. Ним стала президія Верховної Ради СРСР. Вона складалась з голови, його заступників по кількості республік, секретаря і 24 членів. Президія Верховної Ради була наділена певними повноваженнями : скликання сесій, тлумачення діючих законів, відміна постанов РНК СРСР в випадках їх невідповідності закону. Президія Верховної Ради не була законодавчим органом , але вона мала право видавати своєрідні акти – укази.

Конституція 1936 року в якості органу правління зберегла Раду Народних Комісарів. Однак тепер вона не мала законодавчих прав . Тобто її постанови і розпорядження стали тепер лише підзаконними актами .

Система органів влади і управління союзних і автономних республік будувалась по аналогії загальносоюзної , хоча , звичайно, тут були певні відхилення.

Відносно судової системи, то Конституція та спеціальний закон про судоустрій, не внесли принципових змін. Вони швидше узагальнили вже накопичений досвід. Але все таки були помітні нововведення. Дещо змінився порядок формування народних судів. Для них знову був введений принцип виборності безпосередньо населенням, щоправда на практиці даний принцип поки що не застосовувався. Проведені були зміни в статусі та формах діяльності Верховних судів . ключовим положенням тут стали перетворення , які торкались становища Верховного Суду.

При створенні Верховного Суду Союзу законодавець вважав основою його діяльності регулювання відносин Союзу та республік в судовій сфері. Але в ці роки Верховний Суд СРСР поступово перетворюється в звичайний хоча і перебуваючи на чолі судової системи, орган.

Конституція 1936 року завершила централізацію системи прокурорських органів, підпорядкувавши республіканські органам Союзу. В то й же час статус прокуратури підвищився: вона вийшла з підпорядкування уряду і стала залежати лише від вищого органу влади Союзу – Верховної Ради.

Централізація була корисна, але сама по собі вона не могла вирішити всіх проблем в тому числі кадрової. Так , в 1937 році лише 9,3 % слідчих по Союзу мали вищу юридичну освіту.1

По шляху централізації розвивалась і міліція. На базі її структурних підрозділів були створені галузеві органи, безпосередньо підпорядковані раднаркомам республік, в тому числі і управління міліції та карного розшуку.

Суперечливо розвивається в даний період весь державний механізм. Конституція 1936 року проголосила більш демократичний ніж раніше порядок формування та діяльності державних органів . однак ці декларовані демократичні принципи часто ігнорувались, зміст їх спотворювався. Перемога та послідуюче закріплення однопартійної системи привели до посилення ролі комуністичної партії в державному управлінні. Разом з тим її керуюча верхівка відірвалась від основної маси комуністів, ставши практичне не контрольованою ,що також привело до тяжких наслідків. Репресії проти інакомислячих, які проводились органами державної безпеки, в першу чергу обрушились на голів членів партії.

Даний період характеризується великими змінами в організації державної єдності. Різко зростає кількість союзних республік, змінюються кордони деяких з них. Помітно зростає централізація: компетенція Союзу розширюється відповідно звужується права союзних республік.

2.2 СРСР в роки війни

22 червня 1941 року війська нацистської Німеччини та її союзників напали на територію нашої країни. Тим самим німецьке керівництво розірвало всі договори, укладені ним з Радянським Союзом в 1939 році.

Труднощі та поразки перших періодів війни не зламали патріотичний дух радянського народу, його вірність Батьківщині . розвернулась боротьба за перебудову всього життя на військовий лад , за укріплення радянських Збройних Сил.

Не менш серйозної перевірки зазнала і сама держава, яка вимушена була терміново перебудовуватися на військовий лад. 22 червня 1941 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ «Про військове положення», а 29 червня ЦК ВКП(б) і СНК СРСР звернулися до партійних і радянських органів з директивою, в якій була викладена в загальній формі програма заходів Комуністичної партії і держави по боротьбі з фашистським агресором. У цьому документі вказувалося, що державні і партійні органи повинні викоренити добросердя і безтурботність, вияв яких надзвичайно небезпечний у військових умовах, забезпечити зміцнення суспільної, державної, військової і трудової дисципліни, мобілізувати всі сили на розгром фашизму.

У новій обстановці була проведена серйозна перебудова державного апарату. У умовах військового часу ще більш посилилася роль центральних органів влади і управління, хоч разом з тим була проведена і певна децентралізація, викликана необхідністю оперативно вирішувати конкретні питання управління. Значно змінилася структура управлінського апарату, зайві ланки були ліквідовані, багато які підрозділи паралельної дії злиті, штати значно скорочені.

У період війни зберегли свої повноваження вищі органи державної влади і управління СРСР: Верховна Рада і його Президія, Рада Народних Комісарів, галузеві, а також республіканські органи влади і управління, місцеві радянські органи.

Створені тимчасові надзвичайні органи влади і управління, включаючи Державний Комітет Оборони (ДКО), в своїй діяльності спиралися на апарат Рад і інших конституційних органів.

Але війна внесла свої корективи в організацію і порядок роботи державного апарату. Вона, зокрема, перешкодила проведенню в передбачені законом терміни чергових виборів в Ради всіх рівнів. Президія Верховної Ради СРСР і президії Верховних Рад союзних республік були вимушені протягом 1941 - 1945 рр. неодноразово відкладати проведення чергових виборів і продовжувати повноваження відповідних Рад. Продовжували виконувати свої обов'язки вибрані в передвоєнний час депутати Верховної Ради СРСР, Верховних Рад республік і місцевих Рад. Внаслідок військової обстановки і в зв'язку із закликом багатьох, а часто і більшості депутатів в армію, порушувалися і терміни скликання сесій Рад. До 1 січня 1945 р. з складу місцевих Рад вибуло більше за 59% всіх депутатів, вибрану до війни. Переважна їх більшість билася на фронті. Пішли в армію і більше за 38% членів виконкомів Рад. За роки війни сесії -Верховної Поради СРСР скликалися 3 рази (червень 1942 р., лютий 1944 р., квітень 1945 р.). На Україні під час війни перша сесія Верховної Ради республіки зібралася лише на початку 1944 р. З урахуванням конкретних умов скликалися сесії Верховних Рад і інших союзних республік.

У роки війни повноважними признавалися сесії Рад, на яких було присутніх 2/3 фактичного складу депутатів, тоді як по Конституції в мирний час для цього була потрібна присутність 2/3 вибраних депутатів. Зросла роль депутатів-жінок.

Природно, посилилося значення виконавчих органів Рад, ряд виняткових повноважень Рад здійснювався їх виконкомами. Так, виконкоми вищестоящих Рад могли без проведення додаткових виборів, поповнювати склад виконкомів нижчестоячих Рад представниками партійно-радянського активу. Така практика мала найбільш широке застосування на звільненій від ворога території при відновленні тут органів Радянської влади. Велику роль у відновленні Рад на звільненій від ворога території зіграли спеціальні партійно-радянські оперативні групи, що створюються для цієї мети. По суті практика виборів Рад була замінена системою призначень. Централізація державного управління, підвищення ролі виконавче-розпорядливих вузькоколегіальних радянських органів були в умовах Великої Вітчизняної війни певною мірою об'єктивно виправданими, оскільки витікали з необхідності концентрації керівництва всіма силами і ресурсами країни для розгрому ворога.

Під час війни значно посилилася інтеграція, злиття партійного і державного керівництва різних рівнів. Найважчі задачі військового часу, які не завжди можна було вирішити традиційними методами державного примушення, виконувалися часто комуністами як виконання партійного обов'язку і відповідальності за країну.

Природно, в діяльності Рад депутатів трудящих на перший план висунулася функція організації військового захисту Батьківщини. Органи влади проводили військові мобілізації, допомагали в створенні резервів, відправці на фронт поповнень, в матеріальному постачанні військ, займалися оборонним будівництвом, місцевою протиповітряною обороною. Вони у важкій військовій обстановці підтримували порядок і організованість, стежили за неухильним виконанням законів військового часу. Виконкоми Рад здійснювали і господарсько-організаторську функцію, беручи участь у військовій перебудові народного господарства. На них лежав і такий нелегкий обов'язок, як забезпечення у важкій обстановці війни необхідних умов життя і праці для населення областей, міст, сіл. Активність і відповідальність Рад повсюдно зростала. Зрозуміло, що коли ми говоримо про Ради військового часу, мова йде передусім про їх виконавчі органи.

У центрі Президія Верховної Ради СРСР продовжувала приймати найважливіші правові акти. До нихвідносяться укази про мобілізацію в Радянську Армію і про введення військового положення, акти про створення нових, в тому числі і надзвичайних, державних органів, про структуру Збройних Сил, про ратифікацію міжнародних договорів, пов'язаних з війною і її завершенням, про організацію нагородної справи.

Значно посилилася діяльність Ради Народних Комісарів СРСР. При цьому багато які найбільш важливі питання, особливо військово-господарські, вирішувалися спільно апаратами ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР. Раднарком проробив і величезну організаторську роботу, пов'язану з переміщенням промислових підприємств з прифронтових в східні райони країни. Велику увагу Раднарком приділяв новому порядку керівництва військовою економікою.

Суворі умови ВВВ викликали створення спеціальних надзвичайних органів наділених особливими повноваженнями таким вищим надзвичайним органом в країні був Державний Комітет Оборони СРСР, створений 30 липня 1941 року, Постановою Президії Верховної Ради СРСР, Раднаркому та ЦВК ВКП(б).

В 1941 – 1942 роках ДКО створив місцеві прифронтові надзвичайні органи – міські комітети оборони. Вони були створені в Севастополі, Одесі, Тулі, Ростові – всього більш ніж 60 містах. Міські комітети оборони об’єднували партійне керівництво, громадську та військову владу на місцях. Представниками комітетів оборони були перші секретарі обкомів або міськомів партії, їх членами – керівники місцевих радянських та військових органів. Міські комітети оборони керували оборонним будівництвом, створенням народного ополчення, організовували виробництво та ремонт бойової техніки та озброєння.

У роки війни для вирішення конкретних задач створювалися і вузькоспеціальні надзвичайні органи. Таким органом, наприклад, була Надзвичайна Державна Комісія з встановлення і розслідування лиходійств німецько-фашистських загарбників і їх спільників і заподіяного ними збитку громадянам, колгоспам, громадським організаціям, державним підприємствам і установам СРСР. Були утворені аналогічні комісії в республіках, областях (краях) і містах.

В місцевостях, оголошених на військовому положенні, всі функції органів державної влади в області оборони, правоохорони суспільної і державної безпеки передавалися військовим радам фронтів (округів), армій, а де не було військових рад вищому командуванню з'єднань.

Нарівні з органами військового управління продовжували діяти місцеві радянські органи влади і управління, які здійснювали свої функції в усіх інших сферах державного, господарського і культурного життя. Місцеві власті були зобов'язані сприяти повною мірою військовому командуванню у використанні сил і коштів даної місцевості для потреб оборони. Указ від 22 червня 1941 р. наділяв військові власті правом притягувати населення до трудової повинності, встановлювати військово-квартирну повинність, мобілізувати транспортні кошти. Військові власті регулювали режим роботи підприємств і установ, порядок проведення зборів і ходів, роботи торгуючих організацій і комунальних підприємств, встановлювали правила відпустки товарів населенню. Вони контролювали в'їзд і виїзд з місцевості, оголошеної на військовому положенні, мали право в адміністративному порядку виселяти з цієї зони небажаних осіб. Військові власті видавали загальнообов'язкові для населення даної місцевості постанови, за невиконання яких винні наказувались в адміністративному порядку до позбавлення свободи до 6 місяців або штрафу .

Особливо потрібно сказати про Радянську владу на окупованій фашистами території. Загарбникам не вдалося повністю ліквідувати на окупованій території радянські державні органи. У районах, областях і республіках, зайнятих ворогом, зберігалися або створювалися партійні і радянські органи, що спиралися на партизанський і підпільний рух. Влітку 1943 р. понад 2,9 тис. кв. км радянської землі в тилу ворога знаходилося під повним контролем партизан. У тилу фашистських військ в різний час діяли 35 обкомів партії, 2 обласних партійних центра, 2 міжуїздних комітети, 40 горкомів, 19 райкомів у великих містах, 479 сільських райкомів і багато інших партійних органів різних рівнів. У Ленінградській і Орловській областях, на Україні і в Білорусії скликалися підпільні сесії сільради і райрад, проходили зустрічі партизан і підпільників депутатів Рад зі своїми виборцями. Важливою особливістю функціонування Радянської влади в тилу ворога було те, що нарівні з її деякими традиційними довоєнними органами їх роль виконувало також командування партизанських формувань. Радянські органи на окупованій території часом виникали і у вигляді надзвичайних районних «трійок», уповноважених Радянської влади і інших державних установ.

Судова система в роки війни не зазнала принципових змін. Однак посилилась роль військових трибуналів. Вони , як і раніше розглядали справи про військові злочини і про всі інші злочини скоєні військовослужбовцями. Однак в місцевостях, які були оголошені у військовому стані з самого початку війни трибуналам були передані і багато інших справ, які вили в компетенцію загальних судів: крадіжка соціалістичної власності, грабежі, розбої, бандитизм та деякі інші. Військові трибунали створювались при військових округах, фронтах , флотах та арміях, при корпусах та других з’єднаннях , а також на залізничних дорогах. Вся система військових трибуналів очолювалась Верховним судом СРСР, в складі якого діяли Військова, Військово-залізнична і Військововоднотранспортна колегії.

В початковий період війни в місцевостях, які були переведені на військовий стан та в районах бойових дій військові трибунали розглядали справив складі трьох постійних судів.[3]

У військовий час нагляд за законністю поряд з територіальними прокурорськими органами покладався на військову прокуратуру. Військова прокуратура на чолі з Головним військовим прокурором здійснювала вищий нагляд за точним виконанням законів в Збройних Силах. Головна військова прокуратура об’єднувала і направляла діяльність військових прокуратур бригад дивізій, корпусів, армій, фронтів, окремих видів Збройних Сил та військових округів. Головний військовий прокурор був безпосередньо підпорядкований Прокурору СРСР.

Велика Вітчизняна війна стала подією, яка піддала жорстокій перевірці весь громадський та державний устрій нашої країни. Зовнішні функції Радянської держави були направлені на безпосереднє відвернення агресії, створення антигітлерівської коаліції, організації допомоги народам, які боролись за визволення від фашистських загарбників. Внутрішні функції були зосереджені на економічне та моральне забезпечення успішного ведення визвольної війни до переможного кінця.

2.3 Післявоєнна піраміда влади

Зовнішньо – політична діяльністьРадянської держави в післявоєнні роки здійснювалась в умовах різких змін співвідношення сил на міжнародній арені. Виникла нова система держав, соціалістичний табір, в склад якого входило тринадцять держав.

Виникнення після другої світової війни в Європі і Азії великої групи держав , які стали називатись народно–демократичними, призвело до розвитку співробітництва і взаємодопомоги держав світової системи соціалізму. Першочергові відносини СРСР з цими державами розвиваються на базі звичайних міжнародних договорів. Однак їх характер принципово відрізняється від договорів з капіталістичними державами. Передусім вони були направлені на зміцнення табору соціалізму. Ці акти стосуються різних питань: політичних, правових, економічних, сільськогосподарських, транспортного зв’язку, науки , культури та інших.

Жорстока війна принесла колосальні людські втрати держави. Тому післявоєнні роки були присвячені передусім відбудові народного господарства і подальшого його розвитку.

Індустріалізація нових районів держави супроводжувалась ростом чисельності робочого класу і технічної інтелігенції. Разом з тим проходили демографічні процеси, пов’язані з міграцією населення. В нових регіонах проходили і суттєві соціальні зміни. Державна промисловість, яка займала все більш пануюче положення в економіці країни, остаточно витіснила приватного підприємця із сфери промислового виробництва.

Більш складною була соціалістична перебудова сільського господарства . Зразу після війни завершилась земельна реформа звільнених регіонів, почата ще напередодні війни і тепер була розгорнута з великим розмахом. Ведучою формою в реорганізації сільського господарства стало створення державних сільськогосподарських підприємств – радгоспів. Їх кількість невпинно зростала.

В західних районах був взятий курс з початку на створення найпростішої форми сільськогосподарської кооперації – товариств: по спільному придбанню і використанню машин, молочних меліоративних, кредитних громад.

В 1949 році почалась масова колективізація сільського господарства в Прибалтиці і західних землях України і Молдови, в 1950 році вона розвернулась в західній Білорусії.

Всі ці зміни були обумовлені закінченням війни, необхідністю відновлення і подальшого розвитку народного господарства, зовнішньо-політичною обстановкою і мали самий прямий і безпосередній вплив на зміни в державному апараті.

Вроки війни вибори в Ради не проводилися. Після її закінчення в лютому 1946 р. були проведені вибори в Верховну Раду СРСР, а через рік в Верховних Рад союзних і автономних республік. При цьому до 23 років був підвищений віковий ценз для депутатів Верховної Ради СРСР. Депутатами Верховних Рад союзних і автономних республік могли обиратися громадяни, що досягли 21 року. У грудні 1947 р., в січні лютому 1948 р. пройшли вибори в місцеві Ради у всіх союзних республіках. Було обрано майже півтора мільйона депутатів Рад.

Після прийняття Конституції СРСР 1936 р. сталися зміни в найменуванні, структурі, компетенції ряду державних органів. Тому Верховна Рада СРСР в березні 1946 р. створила Редакційну комісію для вироблення пропозицій про зміну Конституції. У лютому 1947 р. Верховна Порада СРСР внесла за пропозицією цієї комісії ряд змін в Конституцію Союзу, що носили переважно редакційний характер. Разом з тим була дещо розширена компетенція Союзу, зокрема, до його відання віднесли утворення нових автономних областей, встановлення основ законодавства про шлюб і сім'ю.

Верховна Рада СРСР в перші післявоєнні роки збиралася частіше, ніж під час війни, але все ж рідше, ніж це було передбачене Конституцією (2 рази в рік). За період з 1946 по 1954 р. Верховна Рада СРСР скликалася лише 9 разів. Обмежене було коло питань, що розглядаються Верховною Радою СРСР. По суті воно зводилось до внесення змін в Конституцію, затвердження народногосподарських планів, державного бюджету, указів Президії Верховної Ради. За час з 1946 по 1954 р. ними було обговорено 37 питань, причому на 5 сесіях розглядалися тільки державні бюджети за відповідний, рік і укази Президії Верховної Ради СРСР.

25 лютого 1947 р. Рада Національностей Верховної Ради СРСР затвердила Положення про комісію законодавчих припущень Ради Національностей. У той же день аналогічне положення затвердила Рада Союзу. Ці комісії мали своєю задачею попередній розгляд і підготовку законопроектів, що вносилися на затвердження Верховної Ради СРСР. Комісії наділялися правом законодавчої ініціативи і скликалися по мірі необхідності, але не рідше 1 разу в 3 місяці.

У березні 1946 р. кількісний склад Президії Верховної Ради СРСР з метою перетворення його на більш оперативний орган був скорочений на 9 чоловік (з колишніх 42). У лютому 1947 р. була дещо розширена компетенція Президії Верховної Ради СРСР, до його відання було віднесено денонсація міжнародних договорів СРСР, встановлення почесних звань СРСР, військових звань, дипломатичних рангів і інших спеціальних звань.

Президія Верховної Ради СРСР розглядала також питання про діяльність органів влади на місцях. Спроби вдосконалення місцевих органів влади роблять Верховні Ради союзних і автономних республік і їх Президії. У 1948 - 1952 рр. Президії Рад 13 союзних республік затвердили Положення про постійні комісії місцевих Рад. У 1946 р.

Відразу по закінченні війни були скасовані надзвичайні і інші органи, викликані життєвими потребами військового часу. Функції скасованого ДКО були передані Раді Народних Комісарів. Військово-промислові наркомати перетворені на органи управління мирними галузями виробництва.

У 1946 р. сталися подальші зміни у вищих органах управління СРСР, союзних і автономних республік. У березні цього року Верховна Порада Союзу ухвалила закон про перетворення Ради Народних Комісарів СРСР, раднаркомів союзних і автономних республік у відповідні Ради Міністрів, а наркомати в міністерства..

Пошуки більш удосконаленої організації управління народним господарством породили тенденцію до розукрупнення відомств, створення нових галузевих органів. У лютому 1947 р. в країні вже було 36 загальносоюзних і 22 союзно-республіканських міністерства. Однак незабаром процес диференціації відомств міняється на зворотний. У 1948- 1949 рр. відбувається тепер вже об'єднання ряду міністерств. У результаті до березня 1949 р. їхкількість зменшилась до 28 загальносоюзних і 20 союзно-республіканських. У подальші роки процес створення і скасування відомств йшов по суті безперервно, часто без видимих основ.

Спроби вдосконалення системи органів державного управління проводилися не тільки за рахунок кількісних змін, але і шляхом перерозподілу компетенції між органами.

Органи державного управління багато зробили для успішного виконання четвертої п'ятирічки і доклали максимальних зусиль для реалізації завдань п'ятого п'ятирічного плану (1951 - 1955 рр.). Постали серйозні задачі по підняттю технічного рівня всієї нашої промисловості. П'ята п'ятирічка за часом співпала з початком нової світової науково-технічної революції. У різні сфери економіки владно вторгалася атомна енергетика, електроніка, хіміяі т.д. Однак в практиці керівництва народним господарством і його плануванні все ще допускалися порушення принципу демократичного централізму. Всі завдання по виробництву і розподілу продукції встановлювалися з центру, що сковувало ініціативу і самостійність місцевих органів, приводило до невиправданого розростання державного апарату і посилення канцелярсько-бюрократичних методів роботи.

Судові органиперебудовувалися на роботу в мирних умовах. Після закінчення війни в місцевостях, де раніше оголошувалося військове положення, відновлювалася звичайна підсудність військових трибуналів і звичайний порядок їхдіяльності. З скасуванням військового положення військові трибунали залізничного і водного транспорту були реорганізовані в лінійні і окружні суди. Були також відновлені транспортні колегії Верховного суду СРСР.

Відповідно до Конституції і Закону про судоустрій вибори в народні суди, які не зуміли провести до війни, тепер відбулися, причому суддів обирало безпосередньо населення. Враховуючи, що здійснення правосуддя вимагало певного життєвого досвіду, указом Президії Верховної Поради СРСР 16 вересня 1948 р. був встановлений віковий ценз для народних суддів і народних засідателів в 23 роки.

Велику роль в поліпшенні роботи суду зіграв указ Президії Верховної Поради СРСР від 15 червня 1948 р., що встановив відповідальність суддів перед дисциплінарними колегіями. Ці колегії були утворені при обласних, крайових, Верховних судах СРСР, союзних і автономних республік, військових трибуналах округів, флотів і прирівняних до них спеціальних судів.

У 1945 1947 рр. військові трибунали розбирали справи військових злочинців, бувших військовослужбовців німецької армії, які здійснили масові вбивства, катували цивільне населення і військовополонених, забирала мирних радянських громадян в Німеччину, були відповідальні за інші злочини. В 1946 – 1947 роках Військова колегія Верховного суду СРСР розглядала справи отаманів Краснова і Семенова , генерала Шкуро і інших осіб. Які активно боролись проти Радянської влади і після Жовтневої революції і в період ВВВ.

19 березня 1946 року Верховна Рада СРСР прийняла закон про присудження Прокурору СРСР звання Генерального прокурора СРСР. Після війни органи суду, прокуратури і інші державні органи відчували гострий дефіцит в кадрах спеціалістів – юристів. Велике значення для ліквідації такого положення мала Постанова ЦК ВКП(б) від 5 жовтня 1946 року про юридичну освіту в країні.

Але очевидно, війна відклала “на потім “вирішення багатьох проблем, заявивших про себе ще в тридцяті роки. Основа їх виникнення заключалася в прогресуючому розходженні між дійсними інтересами соціалізму чи суспільного устрою, орієнтованого на широку і безпосередню участь мас в управлінні суспільством і встановленими формами партійного державного керівництва – та сама адміністративно – командна система, в якій маси відігравали роль “ гвинтиків”.

Виразниками назріваючого в свідомості народу невдоволення системою адміністративного керівництва виступали передусім фронтовики, а серед них – комуністи. Саме в перші два роки після війни проявляється тенденція демократизації внутрішньопартійного життя в низових партійних органах. Збільшилась критика в адрес виборних органів, тих їх керівників хто порушував уставні норми.

Вимоги встановлення демократичних принципів йшли знизу від рядових органів. На звітно-виборних зборах комуністи говорили про серйозні недоліки в роботі партійних комітетів, піддавали критиці бюрократичний стиль керівництва, прояви адміністрування, зазнавання зі сторони окремих партійних працівників, їх необережного відношення до зауважень рядових членів партії.

Районні партійні конференції, що завершились весною в 1948 році , показали підміну партійним апаратом діяльності суспільних, господарських і культурних органів. В ЦК поступали багаточисельні сигнали про те , що райкоми дублюють роботу райвиконкомів і відділів сільського господарства, більше заслуховують звіти господарських керівників ніж секретарів первинних партійних організацій. в результаті керівники господарських організацій втрачають самостійність і відповідальність в роботі і перетворюються в простих виконавців[4] .

Такий стиль панував в районному партійному керівництві. Але чи були винуваті в цьому лише районні працівники ? Мабуть ні – командні методи керівництва закріплювались на всіх рівнях.

Аналогічний стиль роботи мав перевагу в середній ланці, в апараті міських комітетів і обласних комітетів. Наприклад, по Брянському обкому партії було зазначено: “ Бюро обкому працює без плану. Питання на засіданні бюро готуються погано , з матеріалами члени бюро попередньо не знайомляться. Багато постанов бюро обкому приймає опитуванням , а по суті одноособово, першим секретарем обкому…”

Можна привести багато прикладів, що дискредитують стиль роботи середньої ланки партійних органів , його сугубо наказного відношення до нижчої, райкомівської категорії працівників, до рядових комуністів. Партійні органи продовжують здійснювати керівництво господарським та культурним будівництвом методами військових років, які в мирних умовах ставали все більше нетерпимими.

Адміністрування, бюрократизм, жорстка регламентація, відсутність живої політичної роботи в масах були характерні і для стилю діяльності ЦК компартії союзних республік – другого ешелону вищої партійної ієрархії.

Контролем діяльності державного апарату займався секретаріат ЦК. Перевірка роботи міністерств йшла по лінії підбору і заміни ведучих працівників апарату, але торкалась і безпосередньо керівництва окремих підприємств.

Особливо посилилась робота адміністративного відділу ЦК, чиї функції, куратора органів правопорядку, державної безпеки, все більше ускладнювались. Тому на базі були створені нові відділи: кадрів міністерства державної безпеки і міністерства внутрішніх справ; органів прокуратури і юстиції.

Вищий орган влади – Верховна Рада СРСР існувала всього лише номінально. Всі законодавчі акти. Різні укази і постанови, перед тим як бути проголосовані і одноголосно затверджені в Верховній Раді , пророблялись і санкціонувались в ЦК партії . Порядок роботи Верховної Ради , час скликання сесії, процедура підготовки і ходу виборів, на кінець кандидатури майбутніх депутатів затверджувались в секретаріаті ЦК. Тут же приймались рішення по всім представникам на посади працівників міських рад, навіть до голів райвиконкомів і їх заступників, а також розглядалися кандидатури нових депутатів Верховної Ради замість вибувших по різним причинам.

В перші два-три роки після війни, робота Сталіна як секретаря ЦК була достатньо визначеною. Про це можна судити хоча б по тому, що питання всіх кадрових номенклатурних переміщень, аж до самих голів райвиконкомів, директорів заводів і командирів дивізії вирішував він. Ним розглядались і затверджувались на протязі року сотні голів секретаріату разом з супровідними матеріалами.

Очолювані Ждановим комісії по підготовці нових Програм і Уставу партії працював по вказівці і під контролем Сталіна .

Предбачаючи близькість смерті Сталін міг розуміти, що одразу після неї почнеться жорстока боротьба за владу в Політбюро. Непередбачені наслідки цієї боротьби могли стати згубними для всієї справи, якій він присвятив своє життя. Збільшений же в декілька разів склад органів вищого партійного керівництва зміг би взяти ситуацію під контроль. Але Президіум ЦК в повному складі так і не зібрався. Безспірно одне: до кінця правління Сталіна назрівала криза політичного керівництва суспільством, криза всієї командно-бюрократичної системи.

Причиною цього був пагубний вплив культової системи на моральний вигляд партійних функціонерів, рядових комуністів. Система культу особи формувала розум людей. Формувала образ мислення партійних керівників і членів партії. Одні вірили і були впевнені, що єдиним безпомилковим інтерпретатором марксистської науки і єдиною людиною, яка її правильно розвиває і збагачує , вказує єдиновірний шлях до соціалізму, є Сталін. Отже ,все, що не знаходиться у відповідності з його думками і вказівками повинно бути шкідливим, повинно породжувати зраду марксизму-ленінізму. Інші навіть вагаючись, були також впевнені, що кожна спроба публічного виразу своїх думок не лише нічого не змінить, але й принесе неприємні наслідки. Ще іншим було все одно, крім дороги, яка може привести їх вигідного крісла.

Розділ 3. Державне будівництво в роки розвинутого соціалізму та при переході до комунізму

3.1 Перебудова державного механізму з часів розкриття культу особи

Смерть Сталіна в 1953 році тримали в таємниці майже дві доби . Із-за боязні можливих наслідків для партії , ЦК , Політбюро та країни в цілому. Як часто стається в умовах і демократії і диктатури, після смерті великого лідера розпочинається боротьба за владу. Різниця лише в тому, що в умовах демократії така боротьба йде мирним шляхом в відповідності з законом та правопорядком, через вибори, а в умовах диктатури вона приводить до змовницької кризи, коли декілька претендентів намагаються захопити владу чесним або нечесним шляхом . Після страти Берії, Маленков став на посаду голови правління, а Хрущов – на посаді Генерального Секретаря партії. Це було лише тимчасово. Хрущов грав керівну роль і найбільш помітну роль в Політбюро і партії завдяки своєму практичному відношенню до проблем, які стоять перед країною.

Він повинен був чекати три роки , до ХХ З’їзду в 1956 році , коли зміг виступити зі своїми заявами та викласти свої практичний , прагматичний і конкретний політичний курс народу і передусім партійного та державного апарату.

Закрите засідання з’їзду , що відбулося з 24 на 25 лютого. Було справді історичним, під час якого тодішній керівник компартії піддав нищівній критиці культ особи Сталіна . він процитував секретні документи, що свідчили про злочини диктатора, засудив сталінський терор, і всі судові процеси , сфабриковані за допомогою вибитих свідчень . Хрущов також проінформував делегатів, що переважна більшість членів і кандидатів у ЦК, обраних у 1934 році були пізніше розстріляні. Ця інформація справила приголомшливе враження на учасників ХХ З’їзду.

Такий суб’єктивний фактор як смерть Сталіна , призвів до серйозних змін в суспільному і державному житті, відкриваючи по суті справи новий період в історії. Змінилась зовнішня і внутрішня політика Радянської держави, форма державної єдності, державний механізм, галузі права, при чому в сторону демократизації, лібералізації, утвердження законності.

Перебудова державного апарату обумовилась прагненням демократизувати державні структури , подолати централізм. Але слід відмітити, що не всі здійснювані міри відповідали цій цілі, а інколи представляли собою відірвані від реального життя, непродумані проекти, не витримавши навіть короткого випробування практикою[5] .

Перебудова державного апарату зумовлювалась прагненням демократизувати державну структуру, подолати надмірний централізм. Однак необхідно сказати, що далеко не всі міри , які здійснювались відповідали вищевказаній цілі, а іноді представляли собою відірвані від реального життя , непродумані проекти, які не витримали навіть короткого випробування практикою.

Прагнення до демократизації державного життя знаходило своє вираження в мірах, націлених на подальше підвищення ролі Рад, активізації їх діяльності, укріплення зв’язків з народними масами. Це було необхідно тому, що в роботі Рад виявлялись серйозні недоліки – порушувався принцип колегіальності, сесії Рад скликались не регулярно, з порушенням строків, депутати не завжди звітували перед виборцями.

Слід відмітити, що починаючи з другої половини 50-х років почали проводитись компанії, які мали демократичний характер, а по суті були показними, декларативними, не справляли реальної дії на життя . до них відносились всенародні обговорення найважливіших законопроектів, результати яких навіть офіційно мали силу рекомендації.

Деякі реорганізації, проведені в ці роки, мабуть, не мали здорового глузду. До них можна віднести розділ в кінці 1962 року крайових, обласних Рад депутатів трудящих на промислові і сільські, яким були відповідно підпорядковані промислові та господарські райони. Повна недоречність такої реорганізації стала очевидною досить швидко: порушилось єдність влади, почалась плутанина в управлінні.

В 50-ті роки були здійснені міри по укріпленню правопорядку та законності. Перш за все був відмінений позасудовий виключний порядок розгляду справ та ліквідовано особливу Раду при МВС СРСР. Встановлювалось, що справи про контрреволюційні та інші злочини розглядалися в звичайному процесуальному порядку. Багато незаконно репресованих людей були реабілітовані.

Реорганізації підлягали і правоохоронні органи. В березні 1954 року за рахунок виділення з МВС СРСР відповідних підрозділів був створений Комітет державної безпеки при Раді Міністрів СРСР. Через деякий час була ліквідована надмірна централізація керівництво органами внутрішніх справ. В жовтні 1956 року управління МВС в областях і краях були реорганізовані в єдині управління внутрішніх справ при виконавчих комітетах відповідних Рад. Органи міліції в районах , містах та робітничих поселеннях були реорганізовані в відділи виконкомів Рад депутатів трудящих.

В кінці 50-х років отримала поширення практика передачі деяких державних функцій громадськості. Одною із сфер, де така практика широко застосовувалась, була сфера охорони громадського порядку.

В 1960 році було ліквідовано МВС СРСР. Однак як показала практика, це було непродуманим кроком. Ускладнилась координація роботи республіканських органів охорони громадського порядку, послаблений був міжреспубліканський обмін досвідом боротьби зі злочинністю, знизились можливості використання в цій роботі нових досягнень науки та техніки.

Суттєвій реорганізації були піддані органи правосуддя. Переглядалися повноваження та об’єм діяльності вищого судового органу країни. Наглядні функції Верховного суду СРСР були скорочені , а повноваження верховних судів союзних республік були розширені. Встановлювалось, що розгляд судових справ в порядку нагляду, як правило, повинно закінчуватись в судових органах союзних республік. Верховний суд СРСР міг витребувати справи, вироки та рішення по яким вступили в законну силу, тільки в тому випадку, якщо вони були розглянуті в порядку нагляду в Верховному суді союзної республіки.

Скорочення наглядних функцій давало можливість Верховному суду СРСР приділяти більше уваги вивченню та узагальненню судової практики, ще ретельніше розробляти керівні роз’яснення судовим органам, займатись питаннями вдосконалення законодавства та судочинства. Верховному суду належало право законодавчої ініціативи, а також право входити в Президію Верховної Ради СРСР.

В грудні 1958 року в відповідності з Основами законодавства про судоустрій СРСР, союзних та автономних республік дільнична система народних судів була замінена єдиним народним судом міста або району. Була встановлена підзвітність народних суддів безпосередньо виборцям, всіх інших судів – перед Радами, які їх обирали.

В цілях захисту прав та законних інтересів громадян профспілки і інші суспільні організації через своїх представників могли пред’явити позов в суд, брати участь в судовому розгляді повідомляти суду думку колективу по розглядуваній справі. В випадках передбачених законом справи громадян могли бути розглянуті товариськими судами.

З точки зору розвитку держави цей період характеризується великою чисельністю реформ, як розумних, так і надуманих. Загальною тенденцією являється прагнення децентралізувати управління державою, що приводить до розширення прав союзних республік і місцевих органів влади і управління.


3.2 Радянська держава в умовах уповільнення темпу росту суспільного розвитку

Після відсторонення в 1964 році Хрущова від влади на посаду Генерального секретаря було призначено Брежнєва. Косигіна було призначено прем’єр міністром, Підгорного – Президентом. Розділення трьох постів було необхідно, для того щоб створити враження колективного керівництва, на відміну від того положення, коли одна людина займала одночасно три пости.

Колективне керівництво могло діяти ефективно лише при умові, що це союз дійсно рівних, при якому хтось один вів за собою всю команду. У Брежнєва були свої ідеї , але реалізувати їх було не можливо не досягнувши верховенства в Політбюро. Пізніше йому вдалось відсторонити Підгірного з поста Президента та закрити його місце. З’явилися суттєві розбіжності з економічними реформами Косигіна, які були необхідними для успішного розвитку країни. Брежнєв призначав на важливі пости своїх однодумців, а також встановив попередню систему побудови партії по територіальному принципу.

Починається повернення до централізації Радянської держави, що приводить до оптимізації форм державної єдності.

Передусім процес централізації торкнувся сфери керівництва господарством. В 1965 році система управління промисловістю кардинально змінилася, перейшовши від територіального до галузевого принципу. Оскільки всі раднаргоспи були ліквідовані і управління промисловістю передано галузевим Міністерствам, створювались як загальносоюзні так і загальнореспубліканські органи .

Результати розвитку організації державної єдності були підведені Конституцією СРСР 1977 року і створеним на її базі Конституцій союзних і автономних республік. Необхідно сказати, що загальні принципи організації державної єдності, зафіксовані в нові Конституції, мало чим відрізнялись від тих, які були закріплені Основним законом Союзу.

Істотні зміни відбулись в системі Рад. “Хрущовська” конструкція розділення Рад на промислові і сільські була ліквідована. Одразу ж після звільнення Хрущова з керівних постів вже в 1964 році.

Після прийняття Конституції СРСР 1977 року по ініціативі і під керівництвом КПРС був здійснений комплекс важливих правових і інших заходів, направлених на реалізацію конституційних положень по розгорненню демократизму в організації і роботи Рад.

У відповідності з рішенням ЦК Рада Міністрів видала Постанову “Про заходи по укріпленню матеріально-фінансової бази виконкомів районних і міських Рад депутатів трудящих”. В 1981 році було видано Постанову ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР і Ради Міністрів про подальше підвищення ролі Рад в господарському будівництві.

Розвиваються форми діяльності Рад. Вони обростають різноманітними органами та самодіяльними організаціями, які пов’язували їх з населенням, з громадськістю, як це було до Конституції 1936 року, щоправда не з таким розмахом як раніше.

Розповсюдженою формою подібного зв’язку стали депутатські групи, які об’єднували депутатів різних Рад, що працювали на одному підприємстві, в одній установі або в учбовому закладі.

Розширяється коло постійних комісій Рад. До 1966 р. Рада Союзу Верховної Ради СРСР мала 4 постійні комісії, а Рада Національностей 5. У 1966 р. кожною палатою Верховної Ради СРСР було створено по 10, а в подальші роки ще по 6 постійних комісій. У їх числів 1969 р. в Верховній Раді СРСР була створена постійна комісія з справ молоді. Комісії утворювалися у основних напрямах державного, господарського і соціально-культурного будівництва, а також з окремих питань діяльності Верховної Ради СРСР.

Положенням про постійні комісії Ради Союзу і Ради Національностей Верховної Ради СРСР передбачало широкі права постійних комісій. Вони могли контролювати центральні органи управління і місцеві органи влади. Зокрема, вони мали право заслуховувати представників Уряду СРСР, міністерств, відомств СРСР, інших загальносоюзних організацій, а також представників республіканських і місцевих державних органів і організацій.

Постійні комісії працювали в тісному зв'язку з громадськістю, співробітничали з громадськими організаціями, узагальнювали і обговорювали пропозиції громадян.

_У період між сесіям Верховної Ради СРСР діяльність постійних комісій Ради Союзу і Ради Національностей координував Президію Верховної Ради СРСР. Комісії в своїй роботі використали і технічний апарат Президії Верховної Ради.

Депутати всіх Рад були пов’язані з виборцями. Вони звітували в своїх округах, намагалися добитись позитивного рішення різних життєвих питань, які стосувались виборців. В 1976 році Президія Верховної Ради узагальнила цю практику та прийняла спеціальну постанову , яка зокрема, зобов’язувала всі державні органи оперативно реагувати на всі депутатські запити , вимоги , прохання[6] .

Конституція СРСР 1977 року та Конституції союзних республік не внесли принципових змін в систему Рад. Однак, було змінено саму назву органів влади. Ради депутатів трудящих були названі Радами народних депутатів, що було більш точним.

Серед інших змін можна відмітити відміну строку повноважень Рад. Строк повноважень Верховної Ради СРСР збільшений з 4 до 5 років, а місцевих Рад – з 2 до 2,5 років.

Конституція розширила повноваження Рад народних депутатів , відобразивши органічне поєднання загальнодержавних та місцевих інтересів в їх діяльності. Вона закріпила за місцевими Радами право координації та контролю діяльності розташованих на її території підприємств, установ і організацій вищого підпорядкування в галузі землекористування, охорони природи , будівництва, виробництва товарів народного споживання , обслуговування населення, дотримання законодавства.

Певна реорганізація була проведена і в правоохороннихорганах. Вона мала на меті відновлення централізованого управління. У 1966 р. було знову створене Міністерство правоохорони суспільного Союзу СРСР, що підпорядкувало собі аналогічні республіканські міністерства. Пізніше всі вони були знову перейменовані в міністерства внутрішніх справ. Така назва більше відповідала змісту роботи МВС, оскільки ті його компетенції відносилася не тільки охорона громадського порядку, але і деякі інші важливі функції, наприклад, пожежна охорона і

Централізація органів внутрішніх справ була, однак, не безмежна. Вони були подвійно підкорені як по вертикалі відповідному міністерству, так і по горизонталі місцевим Радам. Також існувала необхідність зв'язку міліції з громадськістю, в тому числі з такими масовими організаціями, як добровільна народна дружина.

Дружини при всій їх недосконалості цілком себе виправдали. Звичайно, дружинники, озброєні тільки червоними пов'язками, не могли вступити в бій з небезпечними злочинцями, однак, сама їхприсутність на вулицях, в суспільних місцях вже впливало на хуліганські елементи, примушувала пам'ятати всякого роду нестійких осіб про те, що за протиправні діяння можна понести відповідальність.

У черговий раз було звернути увага і на таку форму участі громадськості в охороні правопорядку, як товариські суди. Було передбачено створення при виконкомах районних Рад суспільних рад по роботі товариських судів як керівних органів для них. Вводився інститут оскарження рішень товариських судів у виконкоми місцевих Рад. Міністерству юстиції доручалось вжити заходів до посилення правової допомоги, в тому числі методичної, товариським судам з боку судів і органів юстиції. На органи міліції був покладений адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення свободи. Таким чином, вживалися певні заходи по боротьбі із злочинністю і не можна сказати, що вони не давали результату.

Разом з тим була в певній мірі вдосконалена паспортна система. У 1974р. передбачалася паспортизація усього дорослого населення країни, в тому числі і сільського, чого досі не було. Одночасно вводилися визначені, але не дуже істотні полегшення в прописку. Все це дещо розширило свободу пересування громадян, однак в принципі така свобода не була передбачена і новою конституцією. Паспортний контроль і прописка як і раніше знаходилися в компетенції міліції.

Прийняття Конституції СРСР 1977 р. спричинило оновлення законодавства і про правоохоронні органи. У 1979 р. вийшов новий закон про Верховний Суд Союзу, що виходив з традиційних для радянської судової системи принципів. Верховний суд виконував функції вищого судового нагляду, в особливих випадках виступав як суд першої інстанції по цивільних і карних справах, він міг розглядати в наглядовому порядку і справи, вирішені судами союзних республік.

Зазнали реорганізації і контрольні органи. Партійно-державний контроль був знов перетворений. Органи народного контролю стали вже чисто державними, хоч посилене партійне керівництво зберігалося і в них. Цим народний контроль як би підносився над апаратом управління. Особливе значення органів народного контролю підкреслювалося тим, що його представників стали вводити до складу партійних органів, причому звичайно як заступники секретарів комітетів або бюро.

На основі закону 9 грудня 1965 р. були встановлені: Комітет народного контролю СРСР, комітети народного контролю союзних, автономних республік, крайові, обласні і інші місцеві комітети народного контролю, групи народного контролю при селищних, сільських Радах, комітети, групи і пости народного контролю на підприємствах, в колгоспах, установах, організаціях, військових частинах. Конституція 1977 р. підвищила авторитет народного контролю, закріпивши конституційне положення Комітету народного контролю, віднесла його до числа органів, що утворюються Верховною Радою СРСР.

Ця ж ідея була відображена і в спеціальному законі про народний контроль, прийнятий Верховною Радою Союзу в 1979 р. Закон підкреслював зв'язок органів народного контролю з громадськими організаціями і взагалі громадськістю. Позаштатні контролери використовувались при масових ревізіях і окремих перевірках.

Найважливішу і часом вирішальну роль в державі грали не маси, а чиновництво. Процес перетворення чиновництва в особливу соціальну групу, початий ще в 30-е рр. тепер завершився. Передусім треба сказати про кількісне зростання чиновництва. Якщо при Сталіні йому не дозволяли особливо рости, так і при Хрущові проходили скорочення апарату, хоч і досить безуспішні, то в брежнєвські часи така політика вже не проводилася. Прихід Л. И. Брежнєва до влади не спричинив традиційне скорочення кадрів, що прикриває звичайну зміну персон на догоду новому правителеві. І протягом майже двох десятиріч ніяких масових скорочень не проводилося. Навпаки, апарат поступово чисельно ріс і до середини 80-х досяг вже багатьох мільйонів чоловік. Але важливіше інше: радянське чиновництво поступово перетворювалося в певну касту, привілейовану і тому досить замкнену.

Кастовість партійно-державного чиновництва позначалася на ускладненні шляхів проникнення у вищі шари, відособленні від основної маси народу. Передусім стало важче доростати до більш або менш серйозних постів, оскільки особливого рушення кадрів не було: вищі шари старіли, але продовжували працювати, далеко за пенсійним віком, не залишаючи, не відкриваючи вакансій для молодих і гідних підвищення. Ті ж, хто сидів на тих або інших постах, чіпко трималися за них і оберігали від експансії нових кадрів.

У зв'язку з цим велику роль зіграла непомітна реформа виборів партійних органів. Справа в тому, що для керівних облич партії завжди проблемою залишалися вибори. Вони проходили регулярно, до вищих органів партії разів в 5 років, а в місцеві значно частіше. І виборні, але штатні партійні працівники були дуже зацікавлені в тому, щоб зберегти посаду за собою. Якщо в Ради вдавалося провести депутатів безальтернативно, то в партійних органах це йшло складніше, звичайно парткоми і вищестоящі колегіальні партійні органи обиралися досить демократично, і зберегти партійні органи від проникнення небажаних людей було досить важко, ще важче було утриматися при владі при частих виборах.

До 60-х рр. доводилося йти на хитрування, щоб в списку для голосування означалося рівно стільки осіб, скільки було потрібно для укомплектування відповідного органу. Варто було з’явитися хоч би одному зайвому кандидату, як виникав ризик, що саме перші особи району, області, республіки не пройдуть у відповідні комітети, а значить не стануть секретарями обкомів, райкомов, ЦК. Правда, зусиллями організаторів конференції або з'їзду звичайно вдавалося добитися безальтернативності виборів, але це ставало все важчим. Лібералізація, що почалася при Хрущові, відкрила деякі демократичні віяння при виборах Партійних органів, а це допускало можливість не тих результатів виборів, які очікувалися.

Тому і була проведена реформа порядку виборів партійних органів, а саме: тепер було потрібне обрання не кращих, тобто не тих, хто отримав більше голосів, а лише тих, хто отримав їхбільше половини. Такий порядок виборів забезпечував гарантоване обрання перших осіб в будь-якому парткомі. Якщо раніше кадри чиновників весь час проріджувалися сталінськими репресіями, а при Хрущеві реформами, то при нинішньому затишші чиновники на своїх місцях залишалися досить довго. І треба було здійснити який-небудь тяжкий злочин, щоб випасти з цієї чиновницької касти.

У радянському партійно-державному чиновництві виникли настрої, схожі з тими, які існували в поміщицьких колах XVI - XVII століть. Тобто чиновництво захотіло більше міцності і твердості своїх позицій. Добитися цього в рамках існуючого ладу було неможливо, треба було змінити суспільні відносини. Тільки приватна власність створювала міцність для тієї або іншої особи. Тільки позбувшись державної опіки, поділивши державну власність між собою, чиновники могли розраховувати на незалежність, свободу, розв'язані руки.

До цього вони стали активно прагнути з початку 80-х рр. Якийсь час це йшло приховано, а потім до середини 80-х рр. привело до краху соціалістичного суспільства. Звичайно, не одні чиновники звалили соціалізм, але вони були однією з ведучих сил цього процесу.

Таким чином, розвиток Радянської держави середини 60-х середини 80-х рр. відкрився контрреформами 1964 - 1965 рр., а завершився новим і істотним поворотом, який станеться в 1985.

3.3 Реформування державного ладу СРСР та остаточний його розпад

Проголошений комуністичною партією Радянського Союзу в середині 80-х років курс на розвиток демократії привів до зміни в кінці цього десятиріччя системи вищих органів державної влади.

Верховна Рада СРСР, що була вищим органом державної влади протягом більше за 50 років, була замінена З'їздом народних депутатів СРСР, що складався з 2250 депутатів. Верховна Рада СРСР, що збереглася як двопалатний, стала постійно діючим законодавчим, розпорядливим і контрольним органом державної влади СРСР, працюючим сесійно. Він обирався таємним голосуванням з числа народних депутатів З'їздом народних депутатів СРСР і був йому підзвітний.

Зміна структури вищих органів державної влади не могла не відбитися і на їхкомпетенції. З'їзд народних депутатів СРСР був правомочний прийняти до свого розгляду і вирішити будь-яке питання, віднесене до відання Союзу ССР. Разом з тим ряд питань, таких як прийняття Конституції СРСР, внесення в неї змін, визначення державного кордону СРСР, прийняття рішень про проведення референдуму і інші, відносилися до виняткового відання З'їзду народних депутатів СРСР. Верховна Рада СРСР, будучи законодавчим органом як і З'їзд народних депутатів, мала право здійснювати в межах компетенції Союзу регулювання відносин власності, організації управління народним господарством, соціально-культурним будівництвом, а також отримав такі правомочності, що раніше належали Президії Верховної Ради СРСР, як тлумачення законів СРСР, утворення Ради оборони, призначення і зміна вищого командування Збройних Сил, ратифікація і денонсація міжнародних договорів, видання загальносоюзних актів амністії.

Правомочності потім були частково змінені в зв'язку з введенням поста Президента СРСР. Президія ж Верховної Ради СРСР внаслідок змін, що відбулися перетворилася до технічного органу, що забезпечує організацію роботи З'їзду народних депутатів і Верховної Ради..

Останній З'їзд народних депутатів СРСР оголосив перехідний період для формування нової системи державних відносин, в якому вищим представницьким органом влади признавалася Верховна Рада СРСР, що складається з двох палат верхньої і нижньої Ради Республік і Ради Союзу.

Закони, прийняті Радою Союзу, повинні були набирати чинності після їх схвалення Радою Республік. У Раду Республік входили по 20 депутатів від кожної союзної республіки з числа народних Депутатів СРСР і союзних республік, що делегується вищими органами державної влади цих республік. З урахуванням федеративного устрою, РСФСР була представлена у верхній палаті 52 депутатами. Інші союзні республіки, що володіють складним федеративним устроєм, додатково посилали до складу верхньої палати по 1 депутату від кожної автономії, але при голосуванні всі вони повинні були мати тільки по одному голосу.

Рада Союзу формувалася депутаціями союзних республік з числа народних депутатів СРСР по узгодженню з вищими органами державної влади цих республік. Рада Республік повинна був ухвалювати рішення про організацію і порядок діяльності органів Союзу, ратифікувати і денонсувати міжнародні договори СРСР. Рада союзу – розглядала питання забезпечення прав та свобод громадян та приймала рішення по всіх питаннях компетенції колишньої Верховної Ради СРСР. Своїми спільними рішеннями палати мали право вносити зміни до Конституції, приймати в склад Союзу нові держави, оголошувати війну та заключати мир тощо.

Виконавчіоргани державної влади також зазнали реформування. Самим головним в даний період було введення поста Президента СРСР.

Президент повинен був забезпечувати взаємодію вищих органів державної влади і управління СРСР, пропонувати Верховній Раді СРСР кандидатури на пост голови Ради Міністрів СРСР, а потім представляти його З'їзду народних депутатів на затвердження, входити з уявленнями в Верховну Раду СРСР і на З'їзд народних депутатів СРСР про звільнення від обов'язків вказаного посадової особи, ставити перед Верховною Радою питання про відставку або про прийняття відставки Ради Міністрів СРСР, звільняти від посади і призначати членів союзного уряду з подальшим представленням на затвердження Верховної Ради СРСР, мав право припиняти дію постанов і розпоряджень Ради Міністрів СРСР. Він на основі і у відповідності до Конституції і законів видавав укази, які повинні були мати загальнообов'язкову силу на всій території країни[7] .

Президент СРСР очолював Раду Федерації, до складу якого входили вищі державні посадові особи союзних республік. До компетенції цього органу відносилися розробка заходів по проведенню в життя національної політики, представлення Раді Національностей Верховної Ради рекомендацій по вирішенню суперечок і урегулюванню конфліктних ситуацій в міжнаціональних відносинах, координація діяльності союзних республік і забезпечення їх участі в розв'язанні питань загальносоюзного значення, віднесеного до компетенції Президента СРСР. Була створена і Президентська рада, завданням якої було вироблення заходів по реалізації основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики СРСР, забезпечення безпеки країни. Якщо Президент не міг виконувати свої обов'язки, то його повноваження повинні були перейти до голови Верховної Ради СРСР, а якщо це неможливо до голови Ради Міністрів[8] .

Внаслідок проведеної реформи пост Президента виявився як би штучною вставкою між двома гілками влади, чітко не пов'язаним ні із законодавчими, ні з виконавчими органами влади. Президент очолював систему органів державного управління СРСР, мав право відміняти постанови і розпорядження уряду, акти міністерств СРСР, припиняти виконання відповідних актів Рад міністрів республік у разах порушення ними Конституції і законів СРСР. Уряд СРСР, будучи виконавчо-розпорядчим органом, зобов'язаний був підкорятися Президенту СРСР і ніс тепер відповідальність і перед ним, і перед Верховною Радою. Було введено посаду віце-президента СРСР, на якого покладалося виконання за дорученням Президента окремих його повноважень і заміщення вищої посадової особи у разі відсутності і неможливості здійснення ним своїх обов'язків.

Ці зміни спричинили за собою і зміну назви уряду: замість Ради Міністрів СРСР з'явився Кабінет Міністрів СРСР, очолюваний прем'єр-міністром. Виконавчі органи на місцях не зазнали змін, нимизалишалися виконавчі комітети місцевих Рад.

Судові органи в цей період зазнали корінних змін, які почалися на рівні СРСР ще в кінці 1988 року. В першу чергу, це торкнулося процесу формування судів. Якщо раніше судді районних(міських) судів обиралися громадянами району(міста), а вищестоящі суди обирались відповідними Радами народних депутатів, то тепер всі судді, включаючи крайові та обласні, повинні були обиратися вищестоящими Радами народних депутатів, а судді Верховного суду СРСР, Верховних судів союзних республік, судів автономних областей та округів – відповідними Радами.

В середин 80-х років під дією певних об’єктивних та головним чином суб’єктивних факторів розвиток соціалізму в нашій державі зупиняється. Суспільство вступає на шлях реставрації капіталізму. Спочатку цей процес керівництво комуністичної партії та держави прикриває легким пафосом “вдосконалення соціалізму”.

Реставрація капіталізму йде в великій мірі по шляху приватизації державного та громадського майна. Державне майно, яке було накопичене за роки Радянської влади переходить в руки кмітливих дільців. Проходить різка соціальна диференціація. Невелика група населення перетворюється в багатіїв, але на протилежному полюсі росте безробіття, жебрацтво, бідність.


Висновки

Проаналізувавши ряд монографій та літератури радянських та вітчизняних науковців можна зробити певні висновки відносно розвитку державного ладу в розглядуваний період в СРСР.

На протязі всього періоду існування Радянського Союзу постійно спостерігаються зміни в його державному, суспільному ладі, зовнішній та внутрішній діяльності. Така не стабільність зумовлена тим , що державне будівництво постійно проходило у відповідності з думками про нього вищого партійного керівництва. Ця тенденція простежується не лише в сфері державотворення, а й в інших галузях житті суспільства.

З часів створення СРСР та прийняття його першої Конституції розпочалось проведення реформ, які були направлені на відбудування народного господарства з часів громадянської війни та забезпечення нової системи управління державою. Такі завдання радянське керівництво намагалось реалізувати шляхом впровадження нової економічної політики. Хоча НЕП мав свої позитивні сторони, та все ж таки був не достатньо продуманий і не враховував багатьох соціальних та економічних факторів, які існували в той час .

З приходом до влади Сталіна було взято курс на індустріалізацію, а згодом був здійснений перехід до колективізації. Така політика залишила певний негативний відбиток на державний та суспільний лад країни. Щоб якимось чином демократизувати суспільні відносини, в 1936 році була прийнята Конституція, яку називають “ Сталінською “. Сама по собі вона була одна з найдемократичніших на той час в світі . Але фактично переважна більшість її положень не виконувались, а іноді навіть прямо ігнорувалась.

Роки ІІ світової війни стали надзвичайно важким випробуванням для нашого народу. Потребами війни було зумовлено реформування державних органів та переведення їх на військовий лад. Це був період , коли було майже повністю припинено діяльність всіх органів, але не військових трибуналів, які виконували свої функції в повній мірі .

Після закінчення війни настав пік в правлінні Сталіна. Вся влада була зосереджена лише в його руках. Він керував всіма сферами суспільного та державного життя країни. Але з моменту його смерті починається розкриття культу особи. Можливо, якби не ХХ з’їзд Партії, то “сталінізм” без Сталіна продовжувався ще декілька років.

Прихід до влади Хрущова призвів до помітної лібералізації суспільних відносин. Економіка заходилась в більш менш збалансованому стані, однак чим далі тим більше зростало напруження. Але такий політичний курс продовжувався не довго. Політичний курс Брежнєва поступово уповільнював розвиток всіх сфер виробництва та промисловості. Друга половина його правління особливо починаючи з 1975року отримала влучну назву “ епоха застою”, коли все народне господарство почало розпадатись. Це також вплинуло на діяльність всіх державних органів , які існували на той час та діяльність яких була юридично закріплена в Конституції 1977 року.

В період частих змін в партійній верхівці особливими змінами не відзначався, але з 1985 року було взято курс на перебудову державного апарату. Це було зумовлено об’єктивною необхідністю, оскільки криза правління була вже досить глибокою.

Вже на початку 90-х років проходить докорінна зміна суспільно-політичної формації, та головна ціль створення устрою, заснованого на приватній власності, стає цілком визначеною.

Розпадом СРСР та здобуттям Україною незалежності розпочинається нова епоха в історії нашої держави, що розкриває широкі можливості самостійного державотворення з урахуванням досвіду попередніх років.

Список використаної літератури

1. Конституція СРСР 1936 року. Хрестоматия по истории отечественного государства и права. М. 1998

2. Конституція СРСР 1977 року ;

3. Калинина Г.С. Швекова Г.В. История государства и права СССР . Ч.ІІ Москва 1981 год.

4. Королева Н.К. 70 лет советского государства и права . Ленинград 1987г.

5. П. Музиченко . Історія держави і права України. К. Знання. 2000.

6. Історія держави і права України Ч.2. / За ред А.Й. Рогожина. – К.: “Ін юре”. 1996.

7. Історія держави і права України. / За ред. В.Г. Гончаренка. – К. “Вентурі”, 1996.

8. Кауль Т.Н. От Сталина до Горбачева и дальше. Москва 1991год.

9. Чистякова О.И. История отечественного государства и права. Ч.ІІ Москва 1999 год.

10. Советская прокуратура. Очерки истории. Москва 1993год.

11. Народный депутат // 1991год № 1;

12. Комунист // 1990 год, № 10 ;

13. Вопросы истории КПСС // 1990 год, № 10;

14. Вопросы экономики // 1995 год, №2;

15. Политическое самообразование // 1982 год ,№6.


[1] Історія держави і права України. / За ред. В.Г. Гончаренка. – К. “Вентурі”, 1996. С. 254

[2] Чистякова О.И. История отечественного государства и права. Ч.ІІ Москва 1999 год.

1 Советская прокуратура . Очерки истории. М., 1993 р.

[3] П. Музиченко . Історія держави і права України. К. Знання. 2000.

[4] Чистякова О.И. История отечественного государства и права. Ч.ІІ –М. 1999 г.

[5] Історія держави і права України Ч.2. / За ред А.Й. Рогожина. – К.: “Ін юре”. 1996

[6] Калинина Г.С. Швекова Г.В. История государства и права СССР . Ч.ІІ, -М. 1981 год. С.376

[7] Кауль Т.Н. От Сталина до Горбачева и дальше. -М., 1991 г. с. 245

[8] Чистякова О.И. История отечественного государства и права. Ч.ІІ, М., 1999 г. с. 389

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:03:32 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
20:49:49 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Державний лад СРСР в 1922-1992 рр.

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150942)
Комментарии (1842)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru