Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Громадянське суспільство в Україні

Название: Громадянське суспільство в Україні
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: реферат Добавлен 07:40:20 30 января 2009 Похожие работы
Просмотров: 507 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат на тему

Громадянське суспільство в Україні

ПЛАН

1. Громадянське суспільство за часи радянської влади та незалежної України.

2. Формування правового поля та інститути громадянського суспільства в незалежній Україні.

3. Громадські організації в Україні та перспективи їх розвитку.

Література.


1. Громадянське суспільство за часи радянської влади та незалежної України

Спадщина комуністичного тоталітаризму

Підґрунтя громадянського суспільства складають три кити: приватна власність, розвинені правові відносини, самостійні і впевнені у своїх силах люди. Не всюди, отже, для нього складаються передумови. Прийшовши до влади, більшовики, які доклали немало зусиль, щоб надати йому зовсім іншого змісту і спрямування. Керуючись ідеєю «знищення класів», вони відібрали приватну власність на засоби виробництва і перетворили усі верстви населення на найманих працівників одного державно-партійного «синдикату» (вислів В. Леніна) під назвою «соціалістична держава». Людина втратила останні підстави своєї самостійності, здатність і бажання покладатися на саму себе.

Існують різні підходи до питання про те, чи існувало громадянське суспільство за умов комуністичного правління. Природно, що ті, хто притримується широкого погляду на громадянське суспільство як усю позаполітичну сферу, вбачають в колишньому СРСР більш або менш розвинені елементи громадянського суспільства. Адже існували формальні й неформальні (легальні чи таємні) форми спілкування між людьми, порівняно незалежним було життя сімей тощо. Тобто деякі позаполітичні «куточки» суспільного життя не контролювала всюдисуща влада тому, що вона до них просто не могла дотягнутися. Адже навіть у тоталітарному суспільстві політичний контроль не може бути абсолютно тотальним. Але це слабкий захист означеної позиції, адже рештки позаполітичного спілкування й солідарності не становили істотного сектора суспільства, який би міг і хотів діяти незалежно, а часом і на противагу державі. Не існувало також незалежної, публічно висловленої громадської думки, з якою мусила б рахуватися влада. Не було вільної преси. Ніхто, зрештою, не смів публічно залишатися самим собою. А без вільних, незалежних індивідів, права яких захищені конституцією та законами, про громадянське суспільство годі й говорити. Не дивно, що з радянського суспільствознавства назовсім зникло саме поняття «громадянського суспільства».

Так звані громадські організації комуністичний режим творив задля камуфляжу своєї сутності, а також у мобілізаційних цілях, їх завдання полягало в тому, щоб бути «привідними пасами», які з'єднують партійно-державну машину з народом. Усі вони створювались партією-державою, були їй абсолютно підконтрольні, вступ до багатьох із них був примусовим (інакше передбачались певні санкції дискримінаційного характеру). За їх допомогою державно-партійні структури тримали під контролем усіх більш-менш суспільно активних громадян і мобілізували їх на проведення тих чи інших вигіднихдля органів влади акцій, створюючи лише видимість громадського життя.

Участь у таких організаціях була імітацією громадської роботи. Тому й наявність цих, підконтрольних державі і партії організацій не можна вважати свідченням розвитку громадянського суспільства в колишньому СРСР. Вона лише підтверджувала, що тоталітаризм — це справді «учасницький» деспотизм, який здійснюється від імені і з залученням широких верств населення (А.Г. Мейер).

Зусиллями партії та її апарату суспільство було поставлене на рейки примусової модернізації. Традиційне суспільство з пасивним і аполітичним населенням прискореними темпами перетворювали в сучасне (індустріалізоване, освічене) учасницьке суспільство. Населення за комуністичного режиму мусило брати участь у суспільних та політичних акціях, бо цього вимагав тоталітаризм — система, що характеризується не лише відсутністю прав і свобод, але й так званою «активною несвободою особи» —примушуванням людей до участі в санкціонованих владою акціях і організаціях. Натомість, несанкціоновані форми суспільної активності забороняли.

Використовують ще один аргумент щодо наявності елементів громадянського суспільства в країнах, де панував комуністичний режим. Після смерті Сталіна почали виникати (чи виходити на поверхню, адже повністю зникнути вони не могли ніколи) такі елементи громадянського життя, як критична громадська думка, нехай у її елітарному й нелегальному виразі, певні клуби культурницького плану, з'явилися спроби підпільної приватновласницької ініціативи. Існував також відверто опозиційний дисидентський рух зі своїми ЗМІ («самвидавом»), нечітко сформованими спілками, непересічними незалежними особистостями. Саме вони послужили основою для виникнення численних «неформальних», не санкціонованих владою організацій в часи «перебудови». Це справді була зародкова форма (чи паросток) громадянського суспільства.

Отже, навряд чи є підстави говорити, що в умовах тоталітаризму існувало, нехай не дуже розвинене, громадянське суспільство, оскільки його існування передбачає публічність, наявність незалежної преси, а також суспільну активність незалежно від держави, а коли треба — то й на противагу їй, що робити легально в СРСР та інших країнах так званого «соціалістичного табору» було практично неможливо. За умов тоталітаризму виникали лише деякі зародки (паростки) громадянського суспільства, які не могли функціонувати легально. Вони розвинулися в громадянські інститути лише у міру лібералізації режиму і пізніше — з переходом до демократії.

В Західній Україні традиція громадянського суспільства була багатшою — однак тільки до 1939 р. З одержавленням власності, закриттям незалежних газет та журналів, забороною «неформальних» об'єднань громадян тут такожзникли — майже на 40 наступних років — будь-які підстави для функціонування громадянського суспільства.

Порушення рівноваги між громадянським суспільством і державою відкрило шлях до гіпертрофії владних структур, а з іншого боку — до занепаду ініціативи та самодіяльності народу. В системі тотального усуспільнення люди стали безвідповідальними, інфантильними, їх опанували пристосовництво, конформізм, байдужість, страх, — риси, яких тепер так важко позбутися.

Горбачоєська «резолюція зверху» і відновлення громадського життя є СРСР

Горбачовська «перебудова», метою якої було економічне зростання («прискорення»), а реальним результатом стала «гласність», була сприйнята населенням з надзвичайним ентузіазмом. Саме гласність мала вирішальне значення для відновлення громадянського життя наприкінці 80-х - на початку 90-х років. Паралельно з гласністю тривало визнання соціального йполітичного плюралізму. Воно супроводжувалось швидким зростанням неформальних громадських, а пізніше й політичних організацій. Завдяки цим аспектам «перебудова» розбурхала суспільство. Перші організовані політичні та громадські сили змогли досягнути певного ступеня автономності.

Перехід України до демократичного режиму відбувався, як і в більшості нових незалежних держав (ННД), що виникли на теренах колишнього СРСР, шляхом «вростання» старих еліт у нові структури та відносини, через їх поступову трансформацію і формування «нових» еліт із переважанням старих кадрів. Цей шлях найтриваліший і найважчий, бо стара еліта, зберігаючи керівні позиції, чинить гальмівний вплив на процес трансформації. Виразною відмінністю України на початкових етапах її трансформації було те, що наявна в країні опозиція (дисидентський рух був досить розвиненим в Україні від початку 60-их років) наштовхувалась на сильний опір «неполоханих» на той час комуністів.

Перші громадські організації в Україні. Найпершими на політичній ниві заявили про себе дисидентські правозахисні групи, що стежили за дотриманням гуманітарної частини Гельсінських угод 1976 р. Вже влітку 1988 р. Українська Гельсінська Спілка (УГС) оприлюднила свою «Декларацію принципів» і почала діяти не як суто правозахисна, а як політична організація. Цього ж року в Україні набула популярності ідея створення широкого демократичного руху, на зразок народних фронтів, що виникли у країнах Балтії. На підтримку цієї ідеї у Львові відбулися масові мітинги, в яких брали участь найрізноманітніші політичні сили: від Української Гельсінської спілки до міського комсомолу.

Перші незалежні громадські (неформальні) організації в УРСР з’являються у 1987 році. Члени Спілки письменників України висунули восени 1988 р. ідею створення Народного руху України за перебудову. У вересні 1989 р. був проведений Установчий з'їзд Руху, що мав своїмнаслідком перетворення Руху в альтернативну щодо КПРС політичну силу (хоча його членами могли бути спочатку й комуністи). Відбулася фактична легалізація політичного плюралізму і почали закладатися підвалини для створення нових партій. Створення багатопартійності припадає на період весни 1990 - осені 1991 року. Саме в цей період сформувався політичний спектр, що відображав практично усі ідеологічні позиції — від вкрай лівих до ультраправих. Це відбулося досить швидко, бо в зародку більшість майбутніх демократичних і націонал-патріотичних політичних течій містилися в організаціях Народного Руху, у той час як КПУ була широким об'єднанням лівих сил, по-різному зорієнтованих щодо державності і демократії.

Найвизначнішим з точку зору творення партій став період після виборів 1990 р. — перших альтернативних виборів до законодавчого органу України, у яких Рух був головною опозиційною силою до КПРС. Головним політичним досягненням демократичних сил стало створення 6 червня 1990 р. першоїорганізованої опозиції у Верховній Раді — Народної Ради на чолі з академіком І. Юхновським, у складі якої було 125 депутатів.

Українська громадськість і здобуття незалежності. Найгучнішою і однією з найрезультативніших акцій (передусім у довгостроковому вимірі та у плані впливу на суспільну свідомість) було студентське голодування у жовтні 1990 р. у наметовому містечку на майдані Незалежності (тоді ще площа Жовтневої революції) — в самому центрі Києва. Його організувала Українська студентська спілка та Студентське братство (Львів). Через 10 днів після початку акції у ньому брало участь 158 осіб. Студенти приїхали з 24 міст. До них приєдналися 11 депутатів ВРУ. Частина інших депутатів, навпаки, категорично засуджувала тих політиків, котрі допускали можливість таких методів протесту — адже йшлося про життя молодих людей.

На щастя, навіть комуністична більшість у Верховній Раді усвідомила серйозність ситуації і погодилась прийняти постанову, згідно з якою вимоги голодуючих мали бути виконані. Серед них: приведення Конституції у відповідність з Декларацією про державний суверенітет; прийняття закону про партії та вибори і проведення нових виборів на багатопартійній основі у найближчий час; непідписання союзного договору до прийняття нової Конституції України; відставка Голови Ради Міністрів В. Масола. Після припинення голодування виконаний був лише останній пункт. Проте ця акція сколихнула Україну, пробудила й ту частину громадянства, яка ще спала в політичному сенсі

Під тиском студентів та інших демократичних сил у жовтні 1990 р. Верховна Рада УРСР скасувала статтю 6 Конституції УРСР, в якій стверджувалася, що КПУ — це ядро політичної системи, керівна і спрямовуюча сила. Проте створити усталену систему демократичної державної влади, так само як і правовий простір для громадянського суспільства, можна тільки на фундаментальних конституційних засадах.

Розвиток громадянського суспільства в незалежній Україні

Життєдіяльність громадянського суспільства визначається наявністю його структурних елементів, їх якісними характеристиками, а також інтенсивністю (частотою) та ефективністю (результатами) їх функціонування. Тому, прагнучи визначити міру розвиненості (чи нерозвиненості) громадянського суспільства в Україні, з'ясуємо такі питання:

- як змінилися правові умови для формування й діяльності інститутів громадянського суспільства;

- які інститути громадянського суспільства з'явилися в Україні упродовж останнього десятиліття та яка їх чисельність; яку частку населення вони охоплюють;

- наскільки ці інститути дієві: чи відомо про них громадянам; чи впливають вони своєю діяльністю на зміни: (а) в суспільних відносинах та (б) в суспільній свідомості;

- як взаємодіє держава з інститутами громадянського суспільства: чи створює для них сприятливі правові та інші умови, чи визнає їх автономність, чи реагує на їхні вимоги?

2. Формування правового поля та інститути громадянського суспільства в незалежній Україні

Формування правового поля в незалежній Україні.

Конституційний процес в Україні тривав порівняно довго — він почався з прийняття Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 р. і завершився 28 червня 1996 р. ухваленням нової Конституції України. Конституція надає широкі гарантії прав і свобод людини і громадянина незалежно від походження, майнового стану, статі, раси, мови, релігії, політичних та інших переконань. В Конституції наголошується, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Ніхто з громадян неможе бути примушений чинити те, що не передбачено законом. Гарантується право громадян на безпосереднє звернення до суду в разі порушення їхніх конституційних прав і свобод. Натомість, діяльність державних органів обмежується Конституцією та законами України, що відповідає принципам правової держави і залишає простір для громадської самодіяльності й ініціативи.

Ст. 15 Конституції стверджує, що «суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності», гарантує «свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України». Разом із ст. 34 та 35, які гарантують громадянам право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, а також на свободу світогляду і віросповідання, вона є конституційною підставою формування плюралістичного суспільства. Організаційне оформленняплюралізму через утворення громадянами партій та громадських організацій забезпечує ст. 36.

Конкретизація відмінностей у структурі, способах утворення та функціях партій і громадських організацій міститься в законі «Про об'єднання громадян», який було прийнято ще в 1992 р. Ці питання конкретизуються і в інших законодавчих актах (у законах «Про благодійність та благодійні організації», «Про творчих працівників і творчі спілки», «Про політичні партії» та ін.). Передбачалося прийняття окремих законів про оподаткування громадських об'єднань та про умови їх фінансової підтримки (спонсорами і державою) про спрощення процедури їх реєстрації.

При всьому розходженні сподівань і досягнень у становленні правових передумов формування громадянського суспільства, не можна недооцінювати значення нової Конституції та створення Конституційного суду — з одного боку, законодавства про власність, підприємництво та інших соціально-економічнихзаконів — з іншого, для розвитку громадянського суспільства в Україні. По-новому були також врегульовані (інша річ — наскільки досконало) питання діяльності партій та громадських організацій: ліквідована однопартійність, прийнято Закон про громадські об'єднання; про партії; про відносини держави і церкви; діє низка законів про пресу та інші ЗМІ; про вибори.

Інститути громадянського суспільства

Завдяки приватній власності та новому законодавству стало можливим розвивати незалежні форми спілкування й співробітництва громадян, з ініціативи громадян створювати громадські організації та фонди, відкривати освітні установи, засновувати приватні засоби масової інформації, тобто творити інститути громадянського суспільства, що виникають і функціонують незалежно від держави. Значна частина людей здобула досвід участі в нових формах громадської роботи (благодійництво, неприбуткова економічна та інша діяльність, активний захист своїх прав) та в демократичному політичномупроцесі (вибори, референдуми, маніфестації, пікетування). Виросло нове покоління громадян України, які вже навіть не уявляють, що ще якихось 15 років тому можна було «обирати» депутатів зі списку, в якому на одне місце пропонувалась одна кандидатура, або що за неприналежність до громадської організації — комсомолу — молода людина могла бути обмежена у своїх соціальних та інших правах.

3. Громадські організації в Україні та перспективи їх розвитку

Спалах активності в період боротьби за незалежність 1989-1991 pp. як специфічний прояв громадянської активності періоду революційних змін в суспільних інститутах неминуче мав відійти в минуле. Йому на зміну прийшов період творення організацій зовсім нового для посттоталітарних країн типу, які формуються дійсно знизу і намагаються розв'язувати проблеми громадян зусиллями самих громадян. Немає нічого дивного, що це не відразу проходить успішно: значна частина новоутворених організацій відмирає, виявившись недієздатними з тих чи інших причин. Однак утворюються нові спілки та асоціації, і загалом процес триває. За час після здобуття незалежності Україна пройшла значний шлях нарощування числа та вдосконалення якості різноманітних громадських спілок, асоціацій, фондів, інших добровільних організацій, що створюються з ініціативи громадян і входять до «третього сектора».

Висновки щодо становлення інститутів громадянського суспільства в Україні — неоднозначні. Якщо судити за темпами щорічного зростання кількості зареєстрованих громадських організацій, то можна сказати, що його основний структурний елемент — «третій сектор» — успішно розвивається. За даними Центру інновацій і розвитку, в 1999 р. в Україні налічувалось близько ЗО 000 зареєстрованих громадських організацій, з яких понад 800 (біля 4%) мали загальноукраїнський статус. Це досить високий показник, особливо якщо врахувати, що станом на 1997 р. в Україні було зареєстровано 20 000 організацій, а у 1995 р. їх було усього 4 тисячі. Якщо ж судити за результатами опитувань про залученість людей до громадських організацій, так само як і про їхні наміри приєднатися до цих організацій у майбутньому, то можна констатувати звуження громадської участі (при наявності деяких резервів). Старі масові організації відмирають чи не швидше, ніж народжуються нові. Але це не завжди знаходить відображення в реєстраційних списках. Там є немало віджилих або й «мертвонароджених» одиниць. Разом з тим, у кожному місті, як і в кожній сфері суспільного життя, діють менш-більш стійкі, достатньо ефективні, відомі широкому загалу організації. Лише необізнаність з їх діяльністю породжує надмірний песимізм щодо розвитку громадського сектора і громадянського суспільства загалом.

Водночас активність громадських організацій та їх вплив на суспільне життя і свідомість людей ще недостатні, а рівень правової захищеності індивідів і груп, які вони утворюють, далекий від бажаного. Засоби масової інформації, що мали б підвищувати рівень цієї захищеності, самі поки що потребують захисту. З цих причин не може нормально функціонувати «сфера відкритості» (публічна сфера), у якій формується громадська думка, здатність і готовність громадян до вирішення суспільних справ.

Зрештою, сам факт організаційного становлення й суспільного визнання НДО, приватних установ та ЗМІ, що прагнуть до незалежності, є дуже важливим. Адже шлях трансформації усіх перехідних суспільств є таким: від нових структур — до нової культури, а далі — через нову культуру до вдосконалення і розширення сфери впливу нових структур і до їх стабільного функціонування.


Література

1. Арато Е., Коен Дж. Відродження, занепад і реконструкція концепції громадянського суспільства// Політична думка. — 1996. — № 1.

2. Громадянське суспільство як здійснення свободи. Центрально-східноєвропейський досвід: Збірник наук, праць / За ред. А.Карася. — Львів, 1999.

3. Грушевський М. Початки громадянства (Генетична соціологія). — Відень-Прага, 1921.

4. Кін Дж. Громадянське суспільство. Старі образи, нове бачення. — Київ, 2000.

5. Колодій А.Ф. На шляху до громадянського суспільства. Теоретичні засади й соціокультурні передумови демократичної трансформації в Україні. - Львів, 2002.

6. Макєєв С., Надточій А. Політична соціалізація в пострадянській Україні // Політична думка. — 1997. — № 1.

7. Основи демократії. За ред. А.Колодій. – К., – 2002.

8. Патнам Р.Д. Творення демократії. Традиції громадської активності в ёсучасній Італії. — Київ, 2001.

9. Політичний портрет України. Українське суспільство. 1994-1997. — Бюлетень фонду «Демократичні ініціативи». — 1998. — № 20.

10. Токвіль А. де. Про демократію в Америці. — Київ, 1999.

11. Цимбалістий Б. Тавро бездержавности. Політична культура українців. - Київ, 1994.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:02:59 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
20:49:16 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Громадянське суспільство в Україні

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150627)
Комментарии (1838)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru