Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Теоретична географія Альфреда Вагнера

Название: Теоретична географія Альфреда Вагнера
Раздел: Рефераты по географии
Тип: реферат Добавлен 13:05:13 02 июня 2010 Похожие работы
Просмотров: 30 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат

Теоретична географія Альфреда Вагнера

Геометрія, геологія, геодезія... - маса наук черпає свої відомості «із Землі». І це не дивно, оскільки всі ми живемо на Землі й вивчаємо явища, які нас оточують. Пограбована всіма, кому не лінь, географія виявляє в наші дні сумне видовище, географи не вважаються серйозними вченими: вони не розробляють зброї масового ураження, не потрясають уяву теоріями простору-часу. Їхня здатність швидко ставити намет, розводити в будь-якому місці планети багаття й скрашувати одноманітне життя виспівуванням не менш одноманітних пісень чому те не цінується в наші дні, але схоже, що дуже незабаром усе переміниться й найголовнішої з наук стане географія, точніше, «теоретична географія». Основоположником теоретичної географії варто вважати німецького вченого Альфреда Вегенера. Звернувши увагу на збіг контурів берегових ліній Африки й Америки, що до нього безсумнівно бачили багато хто, але змушували себе не обертати на це уваги, Альфред Вегенер розробив теорію дрейфу континентів, що оприлюднив у своїй книзі «Походження материків і океанів». Що після цього почалося! Із приголомшуючою критикою на нього обрушилися всі поважаючі себе професори географії, геології, геофізики... промовчали тільки хіба вуж зовсім ледачі й ні до чого не придатні. В 1930 році Вегенер трагічно загинув у льодовиках Гренландії, але думки, які він висловив, пережили свого командира. Нове покоління беззастережно «визнало» його й навіть знайшло формулювання, що влаштовує всіх: «Будучи за професією метеорологом, а також аеронавтом і полярним дослідником, Вегенер, по влучному вираженню Едварда Булларда, належав «не до тієї профспілки».

Зробимо перші висновки. Глобус, як одна з форм графічного подання Землі, містить у собі безодню інформації, і іноді народжуються люди, які вміють читати на ній те, чого інші не вміють. Можливо, таких людей було б більше, якби глобус не був таким незручним або якби нас знайомили з ним не в такому юному віці, коли їм більше хочеться у футбол зіграти, чим замислюватися над тим, чому він такий, якої дістався нам від предків. Отже, основна здатність фахівця з теоретичної географії: уміти читати на карті зовсім не те, що там написано, - приходить тільки в дозрілих літах до тому, хто не завжди ладив із учителем географії в школі й нерідко глухо нарікав на долю: навіщо його змушують учити те, що йому ніколи в житті не буде потрібно. Але один раз він подивиться на глобус і побачить те, що все теж бачать, але, закодовані утворенням, рекламою, засобами масової інформації під маленький гвинтик великої цивілізації, не усвідомлюють той, що ж вони бачать.

Що відбудеться далі, ми добре знаємо по історії Альфреда Вегенера. Він буде доводити, що все це добре видно на глобусі, досить тільки звернути на цю увагу, щоб переконатися, що цей не випадковий збіг, тому що ймовірність збігу дорівнює нулю... Але вчені чоловіки відмовляться бачити те, що їхні очі бачать. Аналогічна ситуація мала місце в часи Галілео Галілея. Він переконував, що моделлю сонячної системи є Юпітер зі своїми супутниками: подивитеся в телескоп, переконаєтеся самі. Але в телескоп ніхто дивитися не став: чого це ми там не бачили в порожній трубці, по обидва боки закритої стеклами? Жерці в усі століття однакові, тому теоретична географія - це доля войовничих дилетантів, яким глобус цікавий не тому, що вони зібралися кудись їхати, або задалися метою швидше розбагатіти, піднявши із дна океану скриню, набиту скарбами, або, пробуривши в землі діру, поживиться нафтою, що зберігалася там; ні, їх притягає таємничий візерунок на кулі, у якому все є таємниця й загадка, цікаві самі по собі.

Світлий геній Альфреда Вегенера дав нам піднесений приклад високого служіння істині. Ви думаєте, що все, що можна побачити на глобусі, він уже побачив, що для нас із вами там більше нічого цікавого не залишилося? Він тільки мало-мало відкрив ящик Пандори. Бачили б ви з якою ретельністю все кинулися розробляти його ідею про суперконтинент, так званої Пангєє, хоча цей напрямок виявився, небездоганним.

Головна заслуга Альфреда Вегенера в тім, що він дав нам приклад нового виду доказів. У теоретичній географії він зіграв роль Сократа, а роль Аристотеля й Евкліда як щирий лицар поступився нам з вами, дорогою читач. Наше завдання - розвити його відкриття. Прийшов час розробляти методи, що дозволяють реконструювати історію планети, користуючись тільки картами або знімками з космосу, не доторкаючись до її поверхні, не бура там глибоких шпар, не направляючи тисячі геологів на кілька сотень років для проведення докладних польових досліджень. І навіть якщо всі професори й академіки, що займаються науками про Землю, одностайно заявлять, що ця мета дурна, безглуздо й недосяжна, прийшов час відповісти їм: можливо ви й праві, але час настійно вимагає розробляти більше ефективні методи аналізу знімків поверхні планет.

Так що давайте вчитися емоційно сприймати глобус, любуватися тим, що на ньому красиво, жахатися тому, що повинне вселяти жах у серце кожного з нас, потішатися над дутими авторитетами минулого, які в упор не бачили того, що зобов'язано були б бачити, за гроші, які їм платили; і давайте робити відкриття неважливо які: більші або маленькі, головне, свої. Одні будуть над ними сміятися, інші уникати. Але це обов'язковий елемент цього виду творчості, і ми повинні бути не тільки до цього готові, але й радуватися, що не залишили байдужими великих учених.

Перший поверхневий погляд на карту Землі.

Землю дуже важко вивчати, очевидно, тому, що кожний уважає її своєю власністю, має свою думку про те, чому варто бути на Землі, а чому, навпаки, не треба. Щоб не ображати відразу 6,5 мільярдів Землевласників, давайте будемо вважати, що ми вивчаємо далі не рідну матінку Землю, а якийсь космічний об'єкт, відомий нам по знімках, що ми бачимо в перший раз і в якому нам все странно, незвично й дивно.

Отже, уявимо, що ми досліджуємо небесне тіло й вам принесли на експертизу чергову карту якоїсь планети. Дивлячись на неї, ви міркуєте вголос, втім, не вголос, а в письмовому виді, оскільки відразу складаєте звіт.

Більша частина планети покрита водою, основна частина суши покрита горами середньої висоти, але є й досить високі гірські системи. Особливо виділяється гірська система в лівій частині карти, де гори утворять майже що прямолінійний ланцюг, що перетинає все поле карти зверху долілиць. Виникає підозра, що на досліджуваній планеті існують кільцеві гірські системи, що оперізують її по окружностях великого кола. Такі окружності виникають при перетинанні сфери площиною, що проходить через її центр. У сферичній геометрії вони грають дуже важливу роль, будучи там аналогами евклідових прямих.

Досить кинути на карту всього тільки один погляд, щоб зрозуміти, що тільки що висловлена гіпотеза про наявність на землі якихось структур, що є прямими сферичної геометрії, дуже сміла. Можна сказати навіть більш виразно, вона настільки сміла, що відкриття, що вимагало пояснення, Альфреда Вегенера про збіг берегових ліній Африки й Америки могло б і потерпіти до тієї пори, поки не пояснений цей дивний феномен, що володіє безсумнівно глобальним характером. Якщо вірно пануюча нині теорію «тектоніки плит», то ніяких кільцевих гірських систем у Землі бути не повинне - хаотичний рух плит повинне руйнувати структури, що є прямими сферичної геометрії, навіть якщо вони виникли випадково.

Щоб швидко перевірити: зробили ми з вами революційне чи відкриття ні, скористаємося глобусом. Для цього треба зняти сферу з осі обертання й натягнути на неї гнучку лінійку. Лінійка втримується на поверхні глобуса за рахунок сил тертя тільки в тому випадку, коли вона розташовується на окружності, що проходить через центр кулі. У цьому випадку вона виявляється, образно говорячи, у положенні Буриданова осла - якби вона була мало-мало лівіше, вона зісковзнула б уліво; якби мало-мало правіше, то вправо; а виявившись точно на окружності, вона ніяк «не може вирішити», куди їй зісковзнути, і тому залишається на місці.

Лінійка, утримувана на сфері силами тертя, це зовсім не той інструмент, яким користуються в сферичній геометрії для проведення прямих, але адже й географія ніяк не є тією наукою, у якій пряма є природним об'єктом, тільки рукотворні об'єкти, вулиці, відрізки деяких доріг могли б «пишатися» своєї геометричністю.

Горизонтальні об'єкти надзвичайно скривлені, тому коли ми говоримо, що площина проходить по горах, те не треба це розуміти буквально, треба дивитися через рожеві окуляри методу найменших квадратів, у тому розумінні, що частина гір лежить ліворуч, частина - праворуч, але гірські ланцюги йдуть у тім же напрямку й у безпосередній близькості.

Відкриття століття.

Лінійка показує, що гірська система Кордильєри-Анди, строго говорячи, не утворить кольдевої гірської системи. А от Скелясті гори точно лежать у площині, що проходить через центр Землі, і обумовлена ними площина завжди проходить по горах! Дійсно, лінія Скелястих гір, триваючи, підходить до Берингове протоці; звідти треба на Якутськ, Улан Батор, Джомолунгму; проходить недалеко від середини Індостану й, поринаючи в Індійський океан, проходить уздовж ланцюга Мальдівських островів, що є вершинами підводних гір (тобто гірські системи підводні і надводні супроводжують цю лінію те з однієї, то з іншої сторони).

Але із цим словесним описом надзвичайно незручно працювати. Із глобусом теж незручно, він круглий і на ньому видна тільки одна половина, втім, навіть це не зовсім правда, тому що, зони, які знаходяться близько до країв, зливаються й стають нерозрізнені через його кулястість. Цивілізація привчила нас працювати з малюнком на аркуші паперу, екрані комп'ютера, із плоским кресленням, і із цим нічого поробити вже не можна. Ми хочемо бачити об'єкт цілком, ми звикли працювати із кресленнями, а не із тривимірними моделями. Ця проблема з особливою гостротою встала при підготовці книги. Де взяти карти? Нерозумно пред'являти як доказ фотографії глобуса з лінійкою на його поверхні!

Щоб одержати карту нашої планети, що відповідає проекції, при якій екватор проходить по Скелястих горах, ми вдалися до допомоги комп'ютера. Уводячи ТЕТА = 75, PSI = 80, Fl = 0, одержуємо карту, на якій кільцева гірська система сполучена з екватором.

Зверніть увагу, от так, буденно й небагато нуднувато ми підтвердили найбільше відкриття. Стверджувати, що ніякої кільцевої гірської системи ні, нерозумно - вона є, на кожному глобусі це видно. Говорити, що це нічого не виходить, що цей випадковий збіг, - виходить, оголосити себе людиною легковажним. Дійсно, геологічна наука умудряється по одній надглибокій шпарі робити далеко, що йдуть висновки (тобто по крапці на поверхні Землі), тому відкриття нового класу глобальних об'єктів - кільцевих гірських систем довжиною в 40 тисяч кілометрів, які нікому досліджувати не доводило, - безумовно є важливою подією, не можуть вони нічого не значити. Схоже, що це якісь шрами на тілі Землі, сліди планетарних катастроф. Нам треба зрозуміти це явище, бути може, саме життя наша залежить від того, зрозуміємо ми це чи ні. Принаймні, якщо катастрофа, що залишає такі шрами, нам загрожує, то відкрита нами кільцева гірська система не повинна бути унікальної.

Якщо існує інша кільцева гірська система, то вона перетинається з тієї, котру ми вже відкрили в якихось двох крапках. Не буде нічого нелогічного, якщо в крапці їхнього перетинання виявиться щось зовсім вуж що піднімається. Отже, Джомолунгма тому й вище всіх вершин на Землі, що є крапкою перетинання двох кільцевих гірських систем. Виходить, Гімалаї лежать у площині іншої кільцевої гірської системи!

Ви почуваєте різницю методу теоретичної географії й методу тектоніки плит? Тектоніка говорить, що їхала-їхала безцільно й безглуздо Індія на своїй плиті й урізалася в Азію - від удару виникли Гімалаї й найвища й красивіша вершина Джомолунгма, хоча не можна перевірити це експериментом. Все випадково! Гімалаїв і Джомолунгми там могло б і не бути. Ні, усе, що ми бачимо на Землі, не настільки випадково, як вам хотілося б. Карта - це велика книга природи й прийшов час учитися неї читати!

Так що приладимо лінійку уздовж Гімалаїв і від подиву оніміємо. Яка несподіванка, хто б міг подумати, вона дійсно проходить по кільцевій гірській системі: Гімалаї, Кавказ, Карпати, Альпи, Атлаські гори й т.д.

Уводячи ТЕТА = - 45, PSI = 120, Fl = 115, одержуємо карту, на якій кільцева гірська система сполучена з екватором.

Відповідно до пануючій нині теорії тектонічних плит, гірські системи виникають у результаті зіткнення, отже, кільцева гірська система могла виникнути тільки в результаті зіткнення двох половинок Землі. Цікаво, на чому ж вони в такому випадку їхали? Вогкість, неперевіреність, безглуздість теорії, 99% всіх міркувань якої присвячені описам який блок суши на якій плиті куди їхав, коли й де випадково з іншим блоком зіштовхувалися і які саме гірські хребти й родовища корисних копалин при цьому виникали, тепер зовсім очевидні.

Не існує випадкового процесу, здатного розмістити біля двох десятків гірських хребтів у площині, що проходить точно через центр Землі. Навіть якби хто-небудь став свідомо управляти рухом плит, у нього напевно це не вийшло б, тому що, створюючи одну кільцеву гірську систему, він неминуче руйнував би іншу. Отже, кільцеві гірські системи виникають не як наслідок випадкового переміщення блоків, а якимсь іншим образом, з геологічної точки зору миттєво, внаслідок якихось катастрофічних процесів, що іноді відбуваються на нашій планеті. Вони могли б виникнути при зміні положення осі обертання Землі.

Дійсно, екваторіальний радіус Землі дорівнює 6378,245 км; полярний - 6356,863 км, тобто полярний радіус коротше екваторіального на 21,382 км. Якщо в результаті космічної катастрофи нова вісь обертання виявиться на екваторі, скажемо там, де була Африка, а Африка, у свою чергу, зміститься на полюс, то новий полюс виявиться на висоті 21 кілометр над рівнем моря, а старий, змістившись на екватор, виявиться під водою на глибині 21 кілометр. Максимально припустима висота гір на Землі дорівнює приблизно дев'яти кілометрам. Отже, велика область поверхні Землі, є в районі нового полюса Землі на висоті 21 кілометр, почне прогинати земну поверхню й через якийсь час там залишиться щось начебто Антарктиди. У свою чергу старий екватор, що місцями піднімається над водами Світового океану майже на 20 кілометрів, почне просідати, залишаючи кільцевий слід у вигляді гірської системи, що лежить у площині, що проходить через центр Землі й є довжиною в 40 тисяч кілометрів. Логічно? Принаймні на якихось планетах таке могло б траплятися, так що без належної перевірки цю можливість відкидати не можна.

Нікому начебто б не потрібна Гренландія.

Ртутна модель, який би безглуздої вона не була, дозволяє зрозуміти, що погано з нашою землею, чому її літосфера в якийсь момент може «поїхати». Вся справа в Гренландії. Щороку там валить сніг, збільшуючи товщину льодового панцира.

Гренландія. Понад 80% території зайнято покривним льодовиком потужністю до 3400м, Об'єм льоду 2,6 млн. км3 . Висота до 3700м. Вага льоду 2,6 10 тонн. Центр ваги перебуває на 450 меридіані західної довготи, на 70о північну широту.

Гренландія з кожним роком усе серйозніше заявляє про свій намір відправитися до екватора. Якби земля була кругла, Гренландія давно б перемістилася, але вона - сплюснений еліпсоїд; зсуву Гренландії уздовж 45 меридіана західної довготи перешкоджає континентальний шельф у районі Новосибірських островів, якщо там щось відбудеться, то «процес піде» . У принципі там можна пробити штольні, закласти туди ядерні міни й, підірвавши їх, допомогти Гренландії реалізувати її намір, а заодно й відігріти Матінку-Росію.

Неефективність сучасного екватора.

Якщо ми подивимося на сучасне положення екватора, то змушені будемо відзначити, що розташовано він украй невдало - з 40 тисяч кілометрів земної окружності тільки 6 тисяч проходять по суші, іншої 34 тисячі - по трьох океанах: Тихому, Атлантичному, Індійському. А от коли екватор займав положення Старого екватора, усе було навпаки: Індія, Східна Сибір, Чукотка, Аляска й західне узбережжя обох Америк виявлялися в екваторіальній зоні (от коли монголоїди Азії заселили Американський континент!). Виходить, що в наші дні сонце обігріває нікому не потрібну океанську воду.

Спостереження за положенням полюсів нашої планети, показує, що Північний полюс в окремі роки в лічені дні переміщається на відстані порядку 100 км через нерівномірність випадання або танення снігу, тому, коли літосфера вийде зі стану рівноваги, швидкість її переміщення буде вимірятися не сантиметрами в рік, а десятками кілометрів у добу!

Якщо Гренландія прийде в рух, то через рік літосфера займе звичайне положення й майже всі жителі нашої планети будуть жити в зоні екватора. Але найбільше виграє від цього Росія, тоді як Європа програє.

Але не тільки гірські системи утворять на Землі екваторіальні структури, хоча три виявлених нами екватора далеко не вичерпують список кільцевих гірських систем. Наприклад чітко видно, що Ісландія, Шпіцберген, Новосибірські острови розташовуються на одній прямій.

Очевидно, це сліди якогось архаїчного екватора. Повертаючи глобус на кути ТЕТА = 81, PSI = - 32, Fl = 100, одержуємо карту, що підтверджує це припущення.

Це дуже важлива лінія на поверхні Землі, від неї залишилися сліди у вигляді острова Сахалін і Японії, вона сформувала Великий вододільний хребет в Австралії, від її залишилося дуже багато слідів у рельєфі Антарктиди. Якщо знову з'єднати Африку й Південну Америку, то можна побачити, що вона залишила свій слід у вигляді Анд.

Інша кільцева структура, контури якої відразу видні на глобусі, складається із глобального кільцевого розламу літосфери. Окремі шматки його вивчаються як незалежні. Люди чому те обожнюють селитися уздовж цього Глобального Розламу, хоча там безупинно трясе, а час від часу землетрусу всі порівнюють із землею. Чому нам подобається жити на розламі, начебто там медом намазано? Ніхто не може цього пояснити.

Сам Розлам проходить, відхиляючись те нагору, те долілиць, в околиці лінії, який позначений екватор. Це сама сейсмічно небезпечна зона на землі й у цій зоні розташовані провідні столиці миру, найбільші мегаполіси.

Чомусь там побудовані, начебто іншого місця не було - Веллінгтон, Мельбурн, Аделаїда, Портленд, Адис-Абеба, Аден, Каїр, Олександрія, Мекка, Єрусалим, Тель-Авів, Афіни, Рим, Венеція, Женева, Берн, Відень, Париж, Брюссель, Лондон, Дублін, Квебек, Монреаль, Торонто, Детройт, страшно навіть просто перераховувати міста, тому що в цій зоні виявився понад мегаполіс, що починається в Бостоні й який закінчується в Новому Орлеані. Навіть мексиканці чомусь розташували Мехіко точно на страшній лінії Глобального Кільцевого Розламу.

Якщо ви уважно подивитеся карту глобального Кільцевого Розламу, то ви побачите, що пряма Ісландія - Шпіцберген - Новосибірські острови утворить ясно видимий рубець на тілі планети. Не можемо ми також «не побачити», що Великі озера Північної Америки розташовані на одній прямій, що йде майже перпендикулярно до лінії Глобального Кільцевого Розламу, на яку подібно бусинам нанизані Великі озера Канади. Безсумнівно це сліди якогось древнього розламу, тому що прямий відрізок довжиною 4,5 тисячі кілометрів безпричинно з'явитися не може, а якщо він з'явився не випадково, те в нього повинне бути природне продовження з такими ж властивостями. Ми пропонуємо називати його «Розлам Великих озер» .

Дійсно, перловий ланцюг Великих озер триває перловим ланцюгом невеликих морів: Берингове, Охотське, Японське, Жовте, Філіппінське, Південно-Китайське, море Сулу, Сулавесі, Молукське море, море Серам, море Банда, море Саву, море Флорес, море Бали, Яванське море. Може бути, це звучить зненацька, але остання група невеликих морів, дуже Великі озера Північної Америки.

У цей роботі наведені факти, які не тільки підтверджують теорію Альфреда Вегенера про дрейф континентів, але й знаходять нові підтвердження існування одного великого континенту.


Література

1. Друянов В. А Загадочная биография Земли. - М, 1999.

2. Кац Я.Г., Рябухин А.Г. Космическая геология. - М., 1984.

3. Келдер Н. Неспокійна Земля. - К, 1995.

4. Ларионов А. К. Цікава інженерна геологія. - К., 1998.

5. Монін А.С.Популярна історія Землі. - К., 2000.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:54:51 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
20:44:02 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Теоретична географія Альфреда Вагнера

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151067)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru