Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Дослідження ціннісних орієнтацій у осіб молодшого шкільного віку

Название: Дослідження ціннісних орієнтацій у осіб молодшого шкільного віку
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: курсовая работа Добавлен 07:21:40 14 сентября 2010 Похожие работы
Просмотров: 143 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Цінності як складова психосоціального розвитку індивіда

Розділ 2. Трансформація цінностей та ціннісних орієнтацій у свідомість особистості

2.1 Класифікація цінностей особистості, їх характеристика

2.2 Формування ціннісних орієнтацій

2.3 Універсальні форми існування цінностей

Розділ 3. Зв'язок ціннісних орієнтацій із становленням цільових настановлень особистості

Розділ 4. Емпірична частина

4.1 Методики дослідження

4.2 Характеристика вибірки

4.3 Характеристика результатів

Висновки

Список використаної літератури

Додаток

ВСТУП

Актуальність. Проблемі ціннісних орієнтацій як важливого психологічного конструкта особистості належить одне з провідних місць у дослідженні людської поведінки та її саморегуляції. Цінності зорієнтовують діяльність індивіда, а також істотно впливають на процес становлення особистості. Вони є багатоаспектним психологічним утворенням, яке системно характеризує культурний розвиток людини. Особистісні цінності - це найдієвіший психологічний механізм регуляції поведінки особи, котрий підтверджує усталеність її психічних властивостей.

Ціннісні орієнтації індивіда визначають шлях привласнення духовного потенціалу суспільства, перетворення культурних цінностей у стимули і мотиви поведінки. Особистість як системна структура якостей і рис людини продукується суспільними відносинами, в які вона вступає у процесі власної діяльності і взаємин із довкіллям. Із соціальною природою людської діяльності пов'язаний вплив, зумовлений суспільними нормами, самооцінкою й зустрічною оцінкою кожної особи з боку соціуму.

Інтенсивна соціальна реструктуризація припускає нове осмислення вже наявного досвіду з питань формування позитивних ціннісних уподобань і на їх підґрунті фахових орієнтирів особистості, рівно як передбачає проведення інноваційних досліджень даного процесу. В зв'язку з цим основу пропонованого пошукування становлять фундаментальні положення гуманітарних і суспільних наук, щонайменше такі методологічні принципи: а) детермінізму - причинного зумовлення і закономірної взаємозалежності психологічних явищ, які визначають спрямованість особистості у майбутній професійній діяльності (В. Вундт, Г. Гельмгольц, Ф. Дондерс, І.М. Сеченов); б) розвитку психіки - вищих психічних функцій, когнітивної, мотиваційної та аксіопсихологічної сфер людини (Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, С. Стернберг, У. Найссер, Дж. Рунер, Ф. Хайдер, Дж. Келлі, Г.О. Балл, З.С. Карпенко); в) єдності свідомості і діяльності (І. Кант, С.Л. Рубинштейн, О.М. Леонтьев, М.Я. Басов, А.В. Петровський); г) єдності зовнішніх впливів, соціального довкілля і внутрішніх особливостей особистості (В. Джеме, А. Бандура).

Мета роботи: концептуально обґрунтувати сутність і специфіку функціонування ціннісних орієнтацій особистості і на їх основі провести аналіз основних критеріїв, рівнів та умов оптимального привласнення нею суспільно значущих норм і стандартів поведінки.

Предмет дослідження – ціннісні орієнтації особистості.

Об`єкт дослідження – особи молодого віку.

Основними завданнями роботи є:

1) сформувати поняття про цінність як складову психосоціального розвитку індивіда;

2) проаналізувати процес трансформації цінностей та цінних орієнтацій у свідомості особистості;

3) встановити зв`язок ціннісних орієнтацій із становленням цільових настановлень особистості;

4) з`ясувати роль ціннісних орієнтацій та потреб у структурі мотивації особистості.


РОЗДІЛ 1 . ЦІННОСТІ ЯК СКЛАДОВА ПСИХОСОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ІНДИВІДА

Система ціннісних орієнтацій повно характеризує зрілу особистість, тому що перебуває у центрі змістового відношення "Я - світ" та визначає її потребо-мотиваційний вектор соціальної поведінки і спричиняє ефективність життєдіяльності. Як елемент структури особистості ціннісні орієнтації відображають внутрішню готовність людини до здійснення обраного акту дії, спрямовані на задоволення потреб та інтересів, а тому вказують на стратегічні моделі її поведінки.

Кожне суспільство має унікальну ціннісно-орієнтаційну структуру, в якій знаходить відображення самобутність даної культури. Оскільки набір цінностей, котрий привласнює індивід у процесі соціалізації, "транслює" саме суспільство, то дослідження системи ціннісних орієнтацій особистості є особливо актуальною проблемою у ситуації кардинальних соціальних змін, коли має місце певна "розмитість" суспільної ціннісної структури, ослаблюється дія соціальних норм, а у прийнятих соціумом ідеалах з'являються суперечності.

Складний механізм співвідношення соціальних цінностей особистості, зовнішніх і внутрішніх чинників поведінки визначають виникнення, напрямок і способи здійснення конкретних форм діяльності. Особливу роль тут відіграють цінності, котрі інтеріоризуються у свідомість особистості через сферу сприйняття об'єктивної реальності зовнішнього світу. Прийнято вважати, що розмежовуються не окремі життєві моменти, а цілі загальної спрямованості діяльного ставлення людини до світу і самої себе; саме вони упорядковані в ціннісній ієрархії відповідно до їхньої ролі у становленні і розвитку особистості.

Цінність - будь-який об'єкт (у тому числі ідеальний), що має життєво важливе значення для суб'єкта (індивіда, групи, етносу). В широкому розумінні у ролі цінностей можуть виступати не тільки абстрактні привабливі смисли чи ситуативні вартості, а й конкретні матеріальні блага. Введенню терміна "цінність" людство завдячує І.Канту, який використовував його для позначення загальних нормативів моралі [21].

У більш вузькому значенні прийнято розглядати цінності як духовні ідеї, котрі містяться у поняттях, яким властивий високий ступінь узагальнення. Формуючись у свідомості, саме ці цінності усвідомлюються у процесі освоєння культури. Тут кінцеві уподобання є базовими, або найвищими цінностями, оскільки всі зовнішні уподобання так чи інакше зводяться до внутрішніх, а внутрішні — до остаточних домагань.

Соціальна психологія вивчає проблему ціннісних орієнтацій з точки зору можливості прогнозу суспільної поведінки людей, котрі дотримуються тих чи інших цінностей. Загальна психологія досліджує проблему ціннісної регуляції, специфіку її логіки і діючих при цьому психологічних механізмів. Загалом багаточисленні дефініції базових цінностей можна оформити у дві основні парадигми: 1) абстрактно виражені концепції того, що найбільш бажане, емоційно привабливе, спроможне описати ідеальний стан буття людини (свобода, безпека, сенс життя, добробут); 2) конкретні уявлення, які відображають те, настільки емоційно привабливий модус поведінки чи дій (чесний, логічний, акуратний). Воднораз цінності - вагомий аспект мотивації, а ціннісні орієнтації - суб'єктивні концепції цінностей, або атитюдів (соціальних настановлень), котрі посідають одне з провідних положень в ієрархічній структурі регуляції діяльності особистості.

Цінності як одне із центральних особистісних утворень виявляють свідоме ставлення людини до соціальної дійсності й у цій своїй якості визначають широку мотивацію її поведінки та впливають на всі сторони діяльності (Б.Г. Ананьев, В. Отрут, М, Рокич). Відтак природно, що оволодіння системою цінностей, що характеризується індивідуальним наповненням, набуває статусу життєорієнтаційних принципів та настановлень, котрі неподільно пов'язані зі спрямованістю діяльності особистості. З цього приводу С.Л. Рубінштейн зазначав, що діяльність людини стосовно задоволення її безпосередніх життєвих потреб багато в чому спричинена суспільною шкалою цінностей. І це зрозуміло чому, адже у задоволенні особистісних та індивідуальних потреб за посередництвом суспільно-корисного діяння реалізується ставлення індивіда до суспільства і, відповідно, до самого себе як частинки соціуму.

У процесі наукового пошуку вчені намагалися сконструювати натуралістичну систему цінностей, яка могла 6 спиратися на природу людини, виходячи з основоположних тенденцій становлення і функціонування особистості, враховуючи впливи соціального довкілля та індивідуальні особливості розвитку. Вважається, що цінності притаманні структурі людської конституції та мають біологічну і генетичну основи, однак їх розвиває тільки культура, а тиражує лише цивілізація [15]. Звідси зрозуміло, чому майбутнє людини головно визначається соціальними ідеалами, які продукують прагнення молодих людей не лише здобути високу професійну компетентність, а й повносамозреалізуватися за умов нових економічних, політичних та соціальних відносин.

В науковій літературі існує безліч різних визначень поняття "цінність". їх настільки багато, що, на думку Н. Решера [16], бажання різних авторів навести концептуальний порядок у сфері вивчення цінностей є, схоже, єдиною точкою опори для їх вивчення.

Цінності — це ідеї, ідеали, цілі, до яких прагне людина і суспільство. Існують загальнолюдські цінності: універсальні (любов, престиж, повага, безпека, знання, гроші, речі, національність, воля, здоров'я), внутрішньо-групові (політичні, релігійні), індивідуальні (особистісні). Вартості - позитивна якість свідомості особистості, принципів поведінки, котрі скеровують її у повсякденній життєдіяльності. Цінності (так само як і вартості) поєднуються у системи, визначаючи собою певну ієрархічну структуру, що змінюється з віком та обставинами життя. Водночас у свідомості людини існує не більше дюжини цінностей, якими вона може реально керуватися.

Цінності - соціальне поняття, природний об'єкт якого здобуває соціальне значення чи може бути об'єктом діяльності. Не можна протиставляти цінності і поведінку (поведінка відображає цінності і сама становить цінність). Функції цінностей різноманітні: вони є орієнтиром життя людини, тому потрібні для підтримки соціального порядку, діють як механізм соціального контролю, втілюються у ситуативній поведінці і спричиняють виникнення норм та орієнтирів людського життя [11].

Особистість як соціальний феномен є продуктом історичного розвитку суспільства, носієм соціальних властивостей людства. Вона здебільшого розуміється як конкретний індивід, котрий досяг певного рівня розвитку, або як наукова абстракція (теоретичний конструкт), що використовується для розуміння і пояснення соціальних властивостей людини. Відтак особистість — структурно-функціональна модель, за допомогою якої ми намагаємося скласти уявлення про внутрішнє соціальне життя індивіда з образом його родових невід'ємних ознак, а також пояснити і спрогнозувати його поведінку [6].

Цілісність, стабільність особистісної структури конкретної людини визначається багатьма чинниками, серед яких важливе місце посідають спосіб її життя та множина соціальних ситуацій, у котрі вона задіяна. Тому психологічне пізнання конкретної людини, процесу становлення її як особистості завжди організується як культурно-історичний аналіз (Л.С. Ви-готський), котрий передбачає цілісне біографічне дослідження життєвого шляху персони, її творчості і того впливу, який вона здійснювала на перебіг подій і долі інших людей. Воднораз соціально-психологічний аспект розгляду особистості центрується довкола поняття про соціальний потенціал людини, де критерієм останнього є міра сприяння розвитку духовних сил і здібностей інших, рівень самореалізації та актуалізації їхніх природних творчих можливостей.

Структура особистості як соціального феномена може бути охарактеризована через її стрижневі властивості, котрі виокремлюються як найголовніші у масовій свідомості певної культури, нації. Дані базові властивості свідчать про наявність загальнопсихологічних закономірностей регуляції поведінки людей різних культур та цивілізаційних уподобань. Тоді структурними одиницями особистості, що дають змогу простежувати й аналізувати усі види діяльності людини, пояснювати зміну її внутрішніх психологічних спонукань, є щонайперше цінності, настановлення, норми.

Цінності і норми становлять єдину систему, що регулює поведінку людей і соціальних груп у суспільстві. Ціннісно-нормативна система являє собою орієнтир при виборі способу дій, перевіряє і відбирає ідеали, вибудовує цілі, утримує способи їх досягнення. Отож, цінності і норми є складовою свідомості як окремої людини, так і суспільної свідомості та культури загалом. Цінності — це переважно соціологічне поняття, що набуває психологічного сенсу у зв'язку з аналізом мотивів і вчинків окремої особистості. Як стверджували У. Томас і Ф. Знанецький, цінності — природний об'єкт, що у дійсності здобуває соціальне значення і може бути об'єктом діяльності. Відтак цінності - основа і буття, і людського світу культури. Вони життєво необхідні для розвитку і підтримки соціального порядку, хоча найчастіше це абстрактні ідеали, тобто уявлення людини про ідеальні способи поведінки й прикінцеві цілі. Звідси природно, що цінності співвідносяться з ідеями, значущими об'єктами і цілями; вони здебільшого бажані, а їх досягнення позитивно санкціонується соціумом. Коли відомо, яким ідеям служить людина, можна відповісти на запитання, саме заради чого вона поводиться так чи інакше. Норми переважно асоціюються зі способами досягнення цілей, шаблонами взаємодії і відповідають на запитання "як потрібно поводитись?". І все ж норми як соціальні правила інколи відіграють роль упредметнених цінностей (наприклад, норми милосердя).

У нашому теоретичному дослідженні здійснена спроба розглянути і зіставити позиції різних авторів, які стосуються проблеми цінностей, а також реалізоване намагання системно висвітлити питання ціннісних орієнтацій та уявлень студентської молоді, передусім у проекції на принципи організації її власного життя і зміст подальшої практичної спеціалізованої діяльності.

Більшість авторів виділяють дві найважливіші характеристики цінностей: 1) значущість (В. Тугаринов, Л. Архангельський, І.Т. Фролов, Я. Щепанський, Н. Наумова); 2) характер, який є вторинним, або похідним від людського буття (Л. Фролович, Л.І. Архангельський, О. Здравомислов, В. Отрут, С.Л. Рубінштейн). Крім того, можна виділити особливості дослідження цінностей у предметному форматі різних наук. Так для філософського дослідження притаманні: 1) глобальність, а також 2) розгляд цінностей у різних контекстах - історичному, культурному; тоді як для соціального й особливо соціально-психологічного дослідження типовими можна назвати: а) прагнення чітко розмежувати поняття "цінність", "потреба", "ціль", "норма", "ціннісні орієнтації" і т.п., б) спроби класифікувати цінності на різних підставах (Л. Косова, І.М. Попова, Н. Лапін, М. Рокич, Ш. Шварц), в) виділення психологічної структури власне цінностей особистості.

Формування особистісної ціннісної структури індивіда є найважливішим чинником процесу соціалізації, за допомогою якого людина стає повноправним членом суспільства в усій повноті соціальних взаємин. Тому система особистісних цінностей формується у процесі практичного опанування індивідом змісту суспільних вартостей, об'єктивованих у здобутках матеріальної і духовної культури. Ось чому для особистісних цінностей властива висока усвідомлюваність, вони формовиявляються у свідомості у вигляді ціннісних орієнтацій і є важливим механізмом соціальної регуляції взаємовідносин суб'єктивного довкілля і поведінки окремого індивіда.

В. Отрут запропонував диспозиційну концепцію соціальної регуляції поведінки індивіда. Головна її ідея полягає в тому, що будь-якій людині притаманна складна система різних диспозиційних утворень, що організовані ієрархічно та регулюють її поведінку і діяльність. Кожен рівень цієї системи містить три компоненти: а) потреби, класифіковані з погляду задіяння індивіда до різних сфер соціальної діяльності; б) ситуації, в яких діє індивід і які співвідносяться з його певними потребами; в) диспозиційне утворення, що регулює поведінку і діяльність індивіда. Система ціннісних орієнтацій формується тільки на вищому рівні розвитку особистості, регулює її поведінку і діяльність у найбільш значущих ситуаціях соціальної активності, в яких виявляється її ставлення до цілей життєдіяльності і засобів задоволення обраних цілей.

Багато дослідників приділяли значну увагу проблемі сформованості в індивіда системи його ціннісних орієнтацій. Так, наприклад, Л. Кольберг досліджував стадії морального розвитку особистості і пов'язував їх зі стадіями розумового розвитку, встановлених Ж. Піаже. П. Якобсон, виділяючи психологічні аспекти дозрівання людини й досліджуючи критерії її соціальної зрілості, обґрунтовував важливу роль динамічних зрушень у ядрі особистості, пов'язаних з відкриттям і привласненням цінностей, норм, вимог, законів і правил суспільства.

Найбільш цікавим з погляду формування системи ціннісних орієнтацій особистості є старший підлітковий і юнацький вік, коли соціальний розвиток головно організується під час навчання у вищих закладах освіти. Особливу значущість тут набуває специфічна ситуація вітакультурного розвитку. Зокрема, саме у цьому віці починає окреслюватися стійке коло інтересів, що є психологічною базою ціннісних орієнтацій підлітків. Відбувається переключення інтересів із приватного і конкретного на відсторонене і загальне, спостерігається зростання зацікавленості світоглядними питаннями, релігією, мораллю й етикою, нарешті само-плекається мотивація до власних психологічних переживань і хвилювань інших людей. Найчастіше період переходу від підліткового до юнацького віку припадає на старші класи школи і перші курси університетів, тому "соціальний стрибок" від дитинства до дорослості завжди пов'язаний з актуалізацією потреби у самовизначенні, вибором життєвого шляху після закінчення школи.

Найважливішими детермінантами процесу формування особистості, що регулюють процес його суб'єктивного задіяння у соціум і персоніфікований зміст системи ціннісних орієнтацій, є потреба у спілкуванні і потреба у відокремленні. Спілкування у цей період набуває специфічних рис, тому що розширюється життєвий простір контактних груп, у які входить особа, зростає вибірковість соціальної взаємодії, що виявляється, зокрема, у чіткій диференціації груп-комунікацій на товариські (з досить широким складом членів та обмеженою інтенсивністю спілкування усередині них) і дружні (з якими особа ідентифікує себе і які вона прагне використовувати як стандарт для самооцінки і як конкретне джерело цінностей). Природно, що Л.І. Божович, І.С. Кон, А.В. Муд-рик пов'язують перехід від підліткового до раннього юнацького віку з різкою зміною внутрішньої позиції, суть якої полягає в тім, що орієнтація на майбутнє стає основною спрямованістю особистості.

Під відокремленням А.В.Мудрик розуміє внутрішнє виділення себе із соціуму, до якого належить людина, що є наслідком досягнення нею певного рівня самосвідомості. Як поза процесом спілкування неможливе привласнення суспільного досвіду, так і без процесу відокремлення нездійсненне його ґрунтовне особистісне освоєння. Спілкування сприяє зануренню особистості у соціум, у конкретну групу, що надає їй відчуття власної захищеності, причетності до життя гурту, почуття емоційного благополуччя і стійкості, значення яких особливо цінне для студентства, тому що саме в цьому віці зростає роль розуміння, співпереживання, емоційного контакту в спілкуванні. Отож відокремлення особистості дає змогу їй персоніфікувати себе, усвідомити власну індивідуальність.

І.С. Кон вважає головним психологічним надбанням ранньої юності відкриття свого внутрішнього світу, усвідомлення своєї унікальності, неповторності і несхожості на інших. Це відкриття безпосередньо пов'язане з відокремленням особистості і переживається нею як ціннісне настановлення [5].

Отже, формування системи ціннісних орієнтацій особистості є предметом пильної уваги дослідників і різноаспектного наукового вивчення. При цьому особливе значення при вартісно-орієнтаційному становленні особи належить студентським рокам, тобто тому періоду онтогенезу, коли відбувається сенситивний розвиток ціннісних орієнтацій особистості, що забезпечує їхнє функціонування як особливої системи, котра справляє визначальний вплив на її спрямованість та активну соціальну позицію й у такий спосіб спричинює належну продуктивність професійного майбутнього.

Для глибокого і всебічного аналізу ціннісно-орієнтаційної сфери будь-якої діяльності (професійного становлення шляхом навчання) потрібно насамперед уточнити суть і зміст базових понять. Так, під діяльністю розуміємо специфічну людську форму активного відношення, ставлення до навколишнього світу, зміст якої утворюють процеси його доцільної зміни і перетворення [19]. Будь-яка діяльність містить предмет, мотив, ціль, засіб, результат і сам процес діяння, котрий свідчить про її усвідомлення. Якщо підставою діяльності є свідомо сформульована ціль, то підґрунтя самої мети знаходиться у сфері людських мотивів, ідеалів, атитюдів, ціннісних орієнтацій.

Існують різноманітні класифікації форм діяльності: матеріальна (практична) і духовна (теоретична), виробнича, соціальна тощо. Важливе місце в ієрархії різновидів діяльності посідає навчальна діяльність студентів, що зумовлено її особливою соціальною значущістю. З погляду творчої ролі діяльності у соціальному розвитку студента особливе значення має розподіл її на: а) репродуктивну (спрямовану на одержання уже відомого результату відомими засобами) та б) продуктивну, творчу, котра пов'язана із суб'єктним продукуванням нових цілей і відповідних засобів та способів їх досягнення.

На всіх етапах навчально-практична діяльність студентів щодо привласнення умінь і навичок професійної компетентності неподільно пов'язана з теоретичною, мисленнєвою. Тому діяльність - це єдність двох її сторін - суб'єктивної й об'єктивної. Першу становить людина як суб'єкт з її мотивами, знаннями, навичками, мисленням, нарешті діями та операціями, другу - сукупність освітніх ситуацій, що забезпечують задіяння кожного учасника навчання у продуктивну взаємодію з довкіллям і виокремлюються як предмети, засоби і результати діяльності. При цьому очевидно, що зміна суспільної організації життя призводить до зміни особистості, стимулює ЇЇ розвиток як суб'єкта діяльності, збагачує мотиваційну, емоційну та ціннісно-смислову сфери актуального профдіяння. Тоді останнє стає "предметною цінністю", об'єктом ціннісного ставлення й оцінюється з позицій добра чи зла, припустимого чи забороненого, справедливого чи несправедливого і т. п.

Водночас способи і критерії, на підставі яких виробляються самі процедури оцінювання діяльності, закріплюються в суспільній свідомості і культурі (установки й оцінки, імперативи і заборони, цілі і проекти, відображені у формі нормативних уявлень) та відіграють роль орієнтирів життєдіяльності суспільства. Саме у ціннісних категоріях виражені граничні орієнтації знань, інтересів і переваг різних націй, етносів, груп, особистостей. Кожне конкретне суспільство може характеризуватися специфічним набором та ієрархією цінностей, система яких становить найвищий рівень соціальної регуляція. У ній зафіксовані ті критерії соціального визнання, на основі яких розгортаються більш конкретні і спеціалізовані системи нормативного впливу на свідомість студента, за що несуть відповідальність суспільні інститути і власні цілеспрямовані дії навколишніх. Тому привласнення системи цінностей окремою особистістю - одна з вирішальних умов її успішної соціалізації і підтримки норм моральності у суспільстві.


РОЗДІЛ 2 . ТРАНСФОРМАЦІЯ ЦІННОСТЕЙ ТА ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ У СВІДОМІСТЬ ОСОБИСТОСТІ

2.1 Класифікація цінностей особистості, їх характеристика

В духовному світі людини її цінності організовані системно, хоча й мають різний рівень прояву в практичній діяльності та характеризуються різною значущістю для самої людини, що спричинено середовищем її безпосереднього існування та індивідуальними особливостями і характеристиками розвитку. Групові цінності пов'язані з колективною діяльністю, єдиними цілями, груповою самосвідомістю, переживаннями і почуттями, які виникають на основі взаємодії індивіда з найближчим оточенням. Індивідуальні та групові цінності можуть співпадати, взаємопосилюватися і водночас спроможні перебувати у конфлікті, частково нейтралізуючи внутрішню дію супротивних.

Традиційною класифікацією цінностей у вітчизняній психології є їх розподіл на: 1) загальнолюдські; 2) загальносоціальні; 3) соціально-групові; 4) особистісно-індивідуальні [1; 10; 19]. Також існує розподіл цінностей на: а) наявні, тобто актуальні, які мають місце у процесі формування і розвитку особистості й відіграють істотну роль у її повсякденному житті; б) потенційні, себто ті, потреба в досягненні котрих ще існує. У цьому, на наш погляд, полягають труднощі у психологічному дослідженні цінностей: як перейти від вивчення бажаних і схвалюваних суспільством ідеалів і цілей до реальних - тих, котрі відображаються у свідомості особистості й у подальшому структуруються у певну систему ціннісних орієнтацій?

Інший вимір даної класифікації спостерігається в розподілі цінностей на: а) природні - об'єктивно існуючі, незалежні від людського загалу і 6) соціальні - зумовлені суспільним характером життя людини. Прикладною класифікацією цінностей є їх розподіл на матеріальні, що пов'язані із задоволенням практичних потреб у зв'язку з інстинктивними прагненнями, природними потягами особи, і духовні, які породжують, розвивають, а в подальшому й характеризують запити людей стосовно вищих форм особистої свідомості (свобода, істина, добро, краса, совість, моральність).

Людині, крім давно відомих предметно-практичного і пізнавального споглядання світу, притаманне ще й ціннісне ставлення до об'єктивної реальності, що є аналогом категорій цінностей. Г. Олпорт у зв'язку з цим класифікував цінності на: 1) теоретичні, 2) соціальні, 3) політичні, 4) релігійні, 5) естетичні, 6) економічні. У його теорії є конфліктні цінності, які, своєю чергою, можуть бути джерелом розвитку [26].

Увага та дії людини, спрямовані на об'єкти зовнішнього світу, у співвідношенні з власним духовним життям, індивідуальними внутрішніми переживаннями породжують систему загальнолюдських норм її суспільної свідомості. Ставлення суб'єкта до дійсності та її 1 оцінка знаходять прояв в активному, цілеспрямованому характері людської діяльності. Існуючи об'єктивно, цінність підлягає оцінці з боку соціального суб'єкта, де знання про вартісний об'єкт підпорядковується знанням про ставлення до нього. Тільки визнані цінності спроможні виконувати свою найважливішу функцію - бути орієнтиром поведінки.

Сучасна психологія розрізняє два класи цінностей - цінності-цілі (термінальні) і цінності-засоби (інструментальні). Найважливішими є термінальні цінності, тобто основоположні цілі людини, котрі відображають довгострокову життєву перспективу, визначають сенс її життя, вказують, що для неї є надважливим і надзначущим.

Термінальні цінності варті того, щоб кожен громадянин спромігся досягти їх як кінцеву мету індивідуального існування. Інструментальні, до яких відносяться, наприклад, моральні цінності і вартості компетенції, виступають у ролі переконань, котрі із загальноприйнятого та особистісного поглядів є найефективнішими в аспекті переваг образу соціально значущої людської діяльності над індивідуалістичним, егоїстичним. З функціональної позиції інструментальні цінності активізуються як критерії чи стандарти при оцінці і виборі лише модусу поведінки, а термінальні - при оцінці і виборі як цілей діяльності, так і можливих способів їх досягнення. Отож, виходячи з ціннісного підходу до вивчення особливостей формування свідомості особистості, всі явища дійсності, у тому числі і вчинки людей, можна подати у вигляді набору цінностей, котрі відображають суб'єктивну оцінку особою цих явищ з огляду на їхню вагомість у задоволенні її інтересів.

Узагальнюючи вищенаведені факти прояву цінностей особистості у суспільному житті, слід зазначити їх визначальну необхідність в аспектах формування адекватних, соціально визнаних поведінкових реакцій як найважливішого утворення у сфері становлення свідомості особистості, а відтак і саморегуляції її діяльності. Система визнаних цінностей зорієнтовує світоглядні погляди, переконання і судження у річище гуманізованого ставлення до довкілля, сприяє найефективнішому розвитку і самовдосконаленню особистості. Ось чому прояв позитивно спрямованих цінностей посідає одне з провідних місць у поведінці людини, є її найістотнішим орієнтиром у міжособових відносинах.

Цінності відображають вищий рівень людських потреб. Тому особистісні, індивідуальні потреби, набуваючи суспільної значущості й усвідомлюючись особистістю, перетворюються у цінності та регулюють соціальну поведінку людини. Воднораз саме через сталу систему цінностей відбувається об’єктивізація відношень з навколишнім середовищем і суспільним довкіллям та ефективне задіяння особистості у сферу багатоаспектної взаємодії з ними. Дані психологічні утворення призводять до перебудови всієї структури особистості, змінюючи систему її ставлень до своєї діяльності та до самої себе. Сформовані ідеали, почуття, суспільні прагнення, соціальні оцінки та інтереси у своїй гармонійності впорядковують спрямованість особистості навколо ціннісно-смислової сфери.

Привласнені цінності і норми поведінки проявляються у взаємовідносинах людини з довкіллям у процесі її адаптації та інтеграції із соціумом. Сучасними науковцями адаптація розглядається переважно як пасивне пристосування до соціального довкілля і його вимог з перевагою соціально-психологічних моментів [15; 20]. Інтеграція обіймає соціальні аспекти життя і співвідноситься з активною взаємодією індивіда із середовищем, яка передбачає свідомий вибір альтернатив і готовність змінити ситуацію, якщо в цьому є потреба. Умовою успішної інтеграції тут постає адекватне розуміння особистістю суспільної значущості і відповідної важливості певних дій, вчинків і діяльнісних операцій, котрі спрямовані на благо людства.

2.2 Формування ціннісних орієнтацій

Провідну роль у формуванні цінностей відіграє міжособистісне спілкування, яке задає тон у визначенні основних ліній розвитку моральних духовних і матеріальних цінностей. Утверджується критеріальне спілкування, яке проявляється у відборі співбесідників, форм комунікації, видів поведінки, що базуються наг інтересах, уподобаннях, бажаннях. Особою вибирається-еталон та похідні взірці для наслідування, що визначає зміст цінностей та їх прояв у життєдіяльності. Адекватно сформовані цінності стосовно середовища існування збільшують групову та соціальну активність індивіда, що дає змогу правильно організовувати, сприяти і корегувати загально значущі види його діяльності.

Ціннісні орієнтації - основні форми функціонування цінностей, що характеризують момент переходу останніх у діяльність. На засадах цінностей виникають індивідуальні установки персони, що так само мають складну ієрархічну структуру. Як елемент внутрішньої організації особистості, установки відображають діалектичну єдність загального, особливого та індивідуального в думках, почуттях, поведінковій практиці. На основі теорії установки Д. Узнадзе Ш. Надирашвілі запропонував ідею трирівневої регуляції психічної активності людини. її вищий рівень - вольова активність - регулюється цілковито цінностями індивіда.

Висновок про вирішальну роль цінностей у саморегуляції поведінки підтверджений і соціологічними дослідженнями, проведеними під керівництвом В.О. Ядова [27]. Цей учений виділяє чотири рівні регуляції соціальної поведінки, що, зі свого боку, співпадають з диспозиційною концепцією регуляції соціальної активності особистості В. Отрута та Д.М. Узнадзе: 1) елементарні фіксовані настановлення (виникають на основі вітальних потреб у звичних ситуаціях і регулюють елементарні реакції суб'єкта); 2) атитюди (формуються на підґрунті потреби людини у спілкуванні в малій групі); 3) базові соціальні настановлення - суспільно спрямований інтерес особистості щодо конкретної сфери активності; 4) ціннісні орієнтації особистості, котрі реалізуються у її поведінці в найбільш значущих ситуаціях та обставинах [14; 26].

Загалом управління поведінкою людини здійснюється на двох рівнях: а) на базі свідомості з допомогою системи цінностей та настановлень, 6) на рівні несвідомого завдяки системі фіксованих стереотипів. Разом з тим людина вважає абсолютною, найголовнішою цінністю власного життя ту потребу, бажання задоволити яку домінує в даний момент часу. Ця цінність або життєва мета справді існує і культивується у специфічному просторі культури окремого суспільства й підпорядковується індивідуальним особливостям громадян. Звідси спрямованість особистості - це сукупність домінуючих у внутрішньому світі людини соціальних настановлень і цінностей, яка визначає головну лінію її поведінки, діяльності, спілкування і вчиняння. За даних умов дії людини зорієнтовані на досягнення конструктивних, позитивних результатів взаємодії з актуальним довкіллям.

Вищі ціннісні уявлення мають яскраво виражену синтетичну природу, інтегруючи в собі і етично-моральні, й естетичні, і раціонально-логічні компоненти. Саме на вищих рівнях цінності формовиявляються як судження та ідеали особистості, життєві позиції та цілі діяльності, а тому набувають логічного завершення та усвідомлення смислу (у т.ч. сенсу) буття в цілому.

Ціннісні настановлення зорієнтовують особистість стосовно законів, правил і норм певної культури, оскільки цінності є еталоном оцінки предметів, об'єктів, вчинків інших людей, суспільних процесів і власних актів поведінки. У такий спосіб цінності виражають і розкривають внутрішній світ особистості, виконують регулювальну, організаційну, спрямовувальну функції в розгортанні її діяльності.

Особистість виділяє характерну для неї систему духовних цінностей, яка відрізняється від змісту духовного світу інших соціальних груп. Тоді всі загальні ціннісні уявлення умовно можна розділити на чотири підсистеми: а) духовні цінності загальнолюдського характеру; б) духовні цінності, котрі відображають загальні інтереси і прагнення громадян нашого суспільства; в) духовні цінності, зумовлені конкретною діяльністю; г) духовні цінності індивідуально-особистісного ґатунку. Іншими словами, зміст поняття "духовні цінності" становлять ті логічні образи свідомості чи світогляду, котрі є стійким відображенням процесів практичної діяльності, об'єктивного світу і мають ціннісне наповнення [8; 14].

Звідси окреслимо зміст значущих духовних цінностей, які спричиняють істотний вплив на формування духовного образу людини. Методологічними підставами розгляду тут можуть бути такі вимоги щодо змісту саме цього класу цінностей: 1) його найперспективніше розкривати згідно з вимогами однієї класифікації; 2) його доцільно розглядати у співвідношенні із загальногромадянськими нормативами і на цьому підґрунті виділяти найбільш значущі елементи духовних цінностей; 3) його важливо аналізувати у єдності сучасного їхнього стану і прогнозованого розвитку параметрів, придбанням нових показників. Духовні цінності утворюються на основі вже сформованої раніше системи ментальних вартостей, що може мати як позитивне, так і негативне спрямування. На її розвиток безпосередній вплив справляють також знання і досвід споживання психодуховних форм, набутих у родині, школі, навчальному закладі, трудовому колективі.

Специфіка формування духовних цінностей за сучасних умов, суперечливість даного процесу пов'язані з негативними тенденціями у розвитку суспільної свідомості молоді. Тому доречно проаналізувати суперечливий стан формування мотивів професійної діяльності у ракурсі змісту системи цінностей студентства. Справді, виділення вартісних суперечностей досліджуваного процесу вимагає їхньої класифікації для використання у відповідній практиці діяльності суб'єктів. При цьому очевидно, що "живі протиріччя" у багато разів багатші, різнобічніші, змістовніші, ніж вони сприймаються нашою свідомістю. Але потрібно не тільки констатувати їх наявність у процесі формування професійної спрямованості, а ще й аналізувати їх, пояснювати походження і тенденції визрівання, шукати найбільш оптимальні і своєчасні способи їхнього здолання.

Отже, формування ціннісних орієнтацій, що проектується в діяльність, протікає під впливом розгалуженої системи суперечностей. Основними суперечностями досліджуваного процесу є невідповідність між змістом сформованої раніше системи світоглядних поглядів і потребою їхнього відновлення, формування нових. При цьому зводити всю систему суперечностей при формуванні цінностей особистості до однієї з них, нехай навіть основної, як і в будь-якому процесі, неправильно: у кожній конкретній ситуації та чи інша група суперечностей має свою домінантність. На певному етапі формування профспрямованості студентів не тільки внутрішні, а й зовнішні суперечності можуть відігравати провідну роль, що особливо важливо мати на увазі педагогічному колективу ВНЗ, який готує майбутнього спеціаліста.

Формування і функціонування професійної спрямованості пов'язане з конкретною реалізацією її потенціалу на практиці. Воно зумовлене попередніми етапами і зорієнтоване на розвиток стійких, зрілих потреб, інтересів відповідно до конкретних суспільних вимог. Ось чому потрібна підвищена увага викладачів до ціннісно-смислового змісту духовного життя студентів, не збільшення обсягу навчальної інформації, а її ціннісне акцентування. Саме за цих умов відбувається процес отримання особистих знань: вони перетворюються у переконання і ціннісні орієнтації, реалізуються в діях і вчинках особистості. Сформовані раніше стилі поведінки здобувають нову якість під впливом цілеспрямованого педагогічного процесу, а також у результаті самовиховання. Критерієм зрілих потреб, інтересів і цінностей виступає усвідомлення особистістю своєї професійної значущості і суспільної корисності.

Не заперечуючи очевидності і сили впливу різних чинників соціальної природи на розвиток особистості, формування її ціннісно-нормативної сфери, асоціально налаштовані дослідники розглядали вплив на індивіда як тиск, до якого він з більшим чи меншим успіхом пристосовується, тобто підкоряється, адаптується, приборкує, обходить і т. п. Характер цього впливу завжди маніпулятивний: порушення вимог і заборон Супер-Его відображається у почутті страху, провини і сорому (за 3. Фройдом); невміння належним чином реагувати на стимули одержує від суспільства негативне підкріплення (за Б. Скіннером); перекручування спонтанного розвитку організму порушують його аутентичність і внутрішню гармонію (за К. Роджерсом). Відтак у концепціях різних авторів констатується взаємозалежність і зв'язок особистісного та суспільного чинників у формуванні гуманістично неадекватної ціннісно-орієнтаційної сфери людини. Звідси головне правило конкретного дидактико-навчального вливу: він покликаний підкріплювати істинні уподобання і домагання особистості для оптимальної реалізації людського потенціалу кожного в суспільно значущих формах і видах діяльності.

Не вдаючись до аналізу соціально-ідеологічних коренів цієї панівної парадигми Заходу, відзначимо її очевидний зв'язок із протестантською етикою опори на себе і культу індивідуального успіху. Природно, що над-особистісні цінності проявляються "за межами особистості" та, існуючи лише в індивідуальному психічному житті, можуть виконувати тільки функцію об'єкта відносин, а цінності, котрі відрізняються "від індивідуальної оцінки", формовиявляються як утворення індивідуально-персонологічної природи, а тому не мають ніяких коренів і відповідностей у соціальній реальності.

Окремі концепції, в яких співвідношення індивіда і соціуму розглядалося у більш конструктивному концептуальному форматі (К.Г. Юнг, Л.С. Виготський, Дж. Мід), виникли ще в 20—30-і роки минулого століття, але тоді вони не зробили більш-менш помітного впливу на "парадигму відчуження" ні у її асоціальному варіанті, ні у пансоціальному. З початку 70-х років у психології особистості й індивідуальності з'явилися нові тенденції, суть яких полягає у переході до уявлень про опосередкований характер соціальної регуляції індивідуальної поведінки, у розгортанні досліджень внутрішньоособистісних механізмів, котрі опосередковують цю регуляцію, у зміщені акцентів із соціальної реальності на індивідуальну (за умов ослаблення і, нарешті, практично повного припинення ідеологічного контролю).

Нова, більш адекватна парадигма, для якої цілком придатним є поняття "культурно-історична психологія" [4], припускає, що людина не тільки споконвічно знаходиться у соціокультурному оточенні, а й будує себе з нього як з будівельного матеріалу. Культура і суспільство - це не просто зовнішні умови, а ще й матеріал індивідуального розвитку, що полягає в їхньому присвоєнні, перетворенні у власне надбання, в елементи внутрішньої організації особистості. Не варто говорити, що це не механічний, а складно опосередкований процес, котрий утворюється з різноманітних трансформацій. Тільки за такого трактування поняття цінності може знайти своє місце у психології і, більше того, виявитися незамінним для розуміння ключових механізмів соціалізації особистості.

2.3 Універсальні форми існування цінностей

Проаналізувавши різні тлумачення і визначення цінностей, що пропонувалися у філософії, соціології, етиці і психології, є підстави віднести це поняття до трьох різних груп явищ і сформулювати уявлення про три універсальні форми існування цінностей: 1) суспільні ідеали - вироблені суспільною свідомістю і присутні в ньому узагальнені уявлення про досконалість у різних сферах громадянського життя, 2) предметне втілення цих ідеалів у діяннях чи здобутках конкретних людей і 3) мотиваційні структури особистості ("моделі належного"), котрі спонукають її до предметного втілення у своїй поведінці і діяльності суспільних ціннісних ідеалів (О.М. Леонтьев [7]).

Всі ці три форми наявності цінностей переходять одна в іншу. Спрощено ці переходи можна подати у такий спосіб: суспільні ідеали освоюються особистістю і як моделі належного спонукають її діяльнісну активність, у процесі якої відбувається предметне втілення цих моделей; далі предметно втілені цінності, зі свого боку, стають дієвим підґрунтям для формування суспільних ідеалів; даний процес здійснює рух-поступ цінностей за нескінченною спіраллю. Однак вживані нами поняття "громадянське життя", "суспільна свідомість", "суспільні ідеали" відносяться не до одного недиференційованого "суспільства", а до всіх соціальних груп, які утворюють те чи інше соціальне оточення.

Кожній природній соціальній групі притаманні психологічні феномени і прояви, суб'єкт яких - група в цілому, а не її члени та їх взаємодії між собою. До числа даних феноменів можна віднести суспільну свідомість (К. Маркс), суспільне несвідоме (Е. Фромм), соціальний характер (Е. Фромм), колективні уявлення, соцієтальну психіку (О.А. Донченко), психокультуру (А.В. Фурман), характерні для групи норми, ритуали, традиції, а також цінності як концентрований вияв досвіду життєдіяльності конкретної соціальної спільноти. Ці феномени притаманні соціальній групі чи спільності як колективному чи сукупному суб'єкту, котрий є споконвічним і справжнім активатором усіх форм діяльності (особливо предметно-практичної). Лише занурюючись в усе різноманіття колективних видів діяльності, індивід здобуває форму суб'єктності, форму активного і свідомого джерела-витоку своєї індивідуальної діяльності (В.В. Давидов [ 13]).

Розгляду соціальної групи як єдиного сукупного суб'єкта в різних аспектах присвячені роботи Г.М. Андрєєвої (1977), О.І. Донцова [6] В.О. Лекторського (1980), В.М. Цапкіна (1994) та ін. За такого багатоаспектного підходу в багатьох видах і формах діяльності індивід постає не як ізольована одиниця, а як представник тієї чи іншої соціальної групи -родини, трудового колективу, професійної корпорації, нації, етнокультурної спільності, демографічної когорти, спираючись у багатьох випадках не тільки і не стільки на індивідуальний, скільки на груповий досвід і групові регулятори поведінки, привласнені під час соціалізації. Одночасна причетність особи до великої кількості соціальних груп різного масштабу і рангу багатосторонньо опосередковує його відносини зі світом. Інтенсивність цього задіяння може бути різною: від суто формальної приналежності та орієнтації до повного прийняття групових норм, цінностей, ритуалів, що призводить до їхньої асиміляції у вигляді інтеріоризованих механізмів регуляції діяльності особистості. Якісний аспект зазначеної причетності індивіда виражається змістом поняття "соціальна ідентичність особистості".

Соціальна ідентичність характеризує те, членом яких соціальних груп індивід відчуває себе, стосовно яких груп він себе визначає і, відповідно, які групи є для нього референтними. Відомий тест "Хто я?" (М. Кун, Т. Макпартленд) дає змогу виносити судження про соціальну ідентичність людини за її само-описами: "особа" означає ідентичність з людством у цілому, "чоловік", "батько" - із сімейною групою, "психолог" - із професійним співтовариством, "православний" - з релігійною спільністю, "інтелігент" - із соціально-світоглядним загалом, "службовець" - із соціально-економічним прошарком, "філателіст" - із групою за інтересами тощо. Ідентифікація індивіда з тією чи іншою соціальною групою чи спільністю феноменологічно виступає як асиміляція ним колективного досвіду і колективної психології цієї групи, найбільш концентрованим вираженням яких і є групові цінності, суспільні орієнтири поведінки і діяльності.

Функціональна роль цінностей безпосередньо пов'язана із самим фактом життя людини в суспільстві. На питання: "Чому існують цінності?" - визнаний фахівець із цієї проблеми К. Клакхон відповідає: "Тому що без них життя суспільства було б неможливе; функціонування соціальної системи не могло 6 зберігати спрямованість на досягнення групових цілей; індивіди не могли б одержати від інших те, що їм потрібно в ракурсі особистих та емоційних відносин; вони 6 також не відчували у собі необхідної міри порядку і єдності цілей".Механізм становлення особистісних відносин уже давно був описаний у поняттях інтеріоризації особистістю соціальних цінностей (О.І. Донцов). Окремі автори, такі, скажімо, як Б.І. Додонов, Є.О. Кюрегян, відзначають, що усвідомлення певного предмета як суспільної цінності передує перетворенню його в особистісну цінність, котра є регулятором індивідуальної поведінки. "Переймаючи від навколишніх людей погляд на щось як на цінність, гідну того, щоб на неї орієнтуватися у своїй поведінці і діяльності, людина може тим самим закладати у собі підвалини потреб, яких раніше в неї не було" (Б.І. Додонов [7]).

Однак аж ніяк не всі соціальні цінності - усвідомлювані і навіть визнані індивідом -реально асимілюються ним і стають особистісними. Усвідомлення і позитивного ставлення до будь-якої вартості явно недостатньо і, більше того, почасти й не потрібно. Необхідна умова цієї трансформації - практичне за діяння суб'єкта в колективну діяльність, спрямовану на реалізацію відповідної цінності. У зв'язку з цим Є.О. Арутюнян відзначає, що проміжною ланкою, котра опосередковує цей процес, є система цінностей референтної для індивіда малої групи. Можна припустити, що привласнення особою цінностей великих соціальних груп завжди опосередковано цінностями малих для неї груп. Тому неабияк важливо саме у студентському колективі організувати таку систему співбуття, котра б надавала можливість кожному члену групи перейматися суспільно важливими інтересами, законами і нормами поведінки, соціально корисною діяльністю.

У підлітковому віці, коли оформлюються більш-менш стійкі компанії однолітків, вони стають другим, альтернативним каналом освоєння цінностей. Цим, зокрема, пояснюється можливість відтворення в суспільстві антигуманних й антигромадянських цінностей. Якщо девіантна група стає для індивіда референтною, то цінності більш широкого, "нормативного" загалу, у тому числі й загальнолюдські, сприймаються через формат вартостей референтної малої групи, а не навпаки.

Співвідношення цінностей суспільства та уподобань окремих індивідів нерідко описується як взаємодія ціннісного інваріанта і його варіантів, що виражаються не завжди в адекватних, соціально прийнятних формах поведінки (І.Б. Блауберг, Є.Г. Юдін). Важливе уточнення вносить у це розуміння Ю.М. Жуков, який вказує, що цінності особистості, так само як і цінності групи, - це не просто варіант, а скоріше конкретизація цінностей суспільства. Близького погляду дотримується К. Клакхон. Не розглядаючи соціальні цінності як принципово первинні, він проте виділяє клас особистісних цінностей, що є не чим іншим, як індивідуальною видозміною групових або універсальних вартостей. Дані ціннісні орієнтири, не будучи індивідуально-специфічними, різняться інтерпретацією їхнього змісту і розміщенням акцентів, що проявляються у певних видах діяльності. "Немає двох індивідів у тому самому суспільстві, котрі мали б однакові цінності. Кожен десь щось додасть, десь щось зменшить, на одному зробить більш сильний акцент, аніж більшість навколишніх, а на іншому - більш слабкий" [16].

Отже, особистісні цінності є генетично похідними від цінностей соціальних груп різного масштабу. Селекція, привласнення й асиміляція індивідом соціальних цінностей опосередковуються його соціальною ідентичністю і цінностями референтних для нього малих контактних груп, що можуть бути як каталізатором, так і бар'єром до освоєння цінностей великих соціальних інститутів, у тому числі й загальнолюдських нормативів. Особистісні цінності формовиявляються як внутрішні носії соціальної регуляції, котрі укорінені у структурі особистості.


РОЗДІЛ 3 . ЗВ'ЯЗОК ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ ІЗ СТАНОВЛЕННЯМ ЦІЛЬОВИХ НАСТАНОВЛЕНЬ ОСОБИСТОСТІ

У соціальному плані моральні орієнтири людей у процесі навчання у ВНЗ єдині, тотожні, неподільні з моральними процесами, які протікають у суспільстві. Тут важливим структурним елементом діяльності є мета, під якою розуміється ідеальний образ бажаного майбутнього результату. В освітній діяльності перед студентами ставиться не одна, а комплекс цілей, що мають важливе значення у формуванні світоглядних принципів їхньої майбутньої професійної спрямованості. Реалізація цілей цієї діяльності здійснюється за допомогою засобів, а її мета і засоби знаходяться в діалектичній єдності. Тому освітня діяльність стосовно своїх результатів має певну специфіку.

У психології розроблена цілісна система уявлень про мотиваційну та ціннісно-орієнтаційну сфери професійної діяльності. Так, на думку окремих фахівців (М.С. Маркова [18]), орієнтація на профдіяльність передбачає такі структурні елементи: 1) професійне покликання - потяг до певної професії, який спирається на знання про її призначення; 2) професійні наміри - усвідомлене ставлення до певного виду профдіяльності; 3) ціннісні орієнтації у професійній діяльності - вироблені суспільством і прийняті особистістю підстави для оцінки призначення її праці, обрання системи духовних цінностей, правил фахової етики; 4) мотиви професійної діяльності, внутрішні спонукання, котрі визначають спрямованість активності людини у її професійній поведінці в цілому й орієнтують на різні сторони фахового діяння; 5) професійні домагання - прагнення досягти результату, деякого рівня професійної компетентності, котре визначає сама людина, знаючи свої попередні досягнення; 6) професійні очікування - уявні сподівання про свої можливі успіхи, відносини з колегами та ін. [18].

Усі зазначені й інші спонукальні орієнтири діяльності знаходяться у складному співвідношенні між собою, що й зумовлює суперечливість професійних устремлінь фахівця. Наприклад, можуть мати місце високі домагання при недостатній мотивації і перекручених ціннісних орієнтаціях. Поряд зі змістовними характеристиками професійні мотиви, очікування та орієнтири мають певні динамічні параметри, серед котрих можна виділити такі властивості: стійкість як тривалість збереження мотивів через якийсь час і в різних ситуаціях; інтенсивність як сила виразності спонукань; тривалість як лонгітюдний вибір подальшої діяльності на великий проміжок часу; переключення як легкість переходу від одного спонукання до іншого; широта як розповсюдження на різну кількість об'єктів, сторін праці; емоційне забарвлення позитивної чи негативної модальності.

Уявлення про ціннісно-орієнтаційну основу професійного розвитку дозволяють кожному фахівцю задуматися над тим, що спонукає його до такого роду занять, чи реалістичні його цілі, чи справжніми цінностями він керується. Воднораз зрозуміло, що ціннісні орієнтації, котрі впливають на професійну діяльність, не однакові на різних стадіях професіоналізації. Так, на стадії вибору професії формується інтерес до змісту майбутньої діяльності, прийняття її значущості, відбувається усвідомлення фахового покликання, виникає прагнення увійти у певну професійну спільноту і зреалізувати власні домагання. На стадії професійного навчання розгортається адаптація як пристосування особистості до професії, відбувається уточнення своїх професійних домагань, проходить прийняття ролі професіонала. На стадії практичного оволодіння професією поглиблюється адаптація, корегуються професійні мотиви і цілі, стають стабільними установки щодо оволодіння високими нормами і зразками фахової майстерності, виникає відчуття самореалізації особистості у праці. На стадії розквіту профдіяльності зміцнюються мотиви індивідуального внеску до фаху і в професійну творчість, стабілізується перевага конструктивного мотивування, котре орієнтує людину на створення нового в даній галузі діяльності. На стадії відходу від професії спостерігається тенденція до самореалізації особистості в нових формах діяльності, з'являються специфічні ціннісні настановлення.

Зміни у системі цінностей можуть відбуватися за механізмом "зверху вниз" (через усвідомлення людиною бажаних для суспільства еталонів поведінки) і "знизу вгору" (через залучення особи до різних видів реальної діяльності, під час якої, при взаємодії з іншими людьми, практично освоюються і змінюються цінності і цілі вітакультурного практикування).

Ціннісні орієнтації як предмет психологічного дослідження і діагностики психічних властивостей та якостей особистості постають на перетині двох предметних сфер: мотиваційної сфери, з одного боку, і світоглядних структур свідомості - з іншого. Значущість даного психологічного утворення полягає у беззаперечній залежності поведінкових реакцій від атитюдів, цільових настановлень людини. Ціннісні орієнтації відображають фундаментальні суспільні інтереси особистості, а також власні потреби і тим самим визначають її соціальну позицію, світобачення, світосприймання, моральні принципи і світогляд загалом.

Для з'ясування змісту мотиваційної сфери професійної діяльності зупинимося на уточненні її сутності. Мотиви - те, що спонукує діяльність людини, заради чого вона відбувається [2; 5]. У сучасній психології термін "мотив" застосовується для позначення різних явищ і станів, котрі викликають активність суб'єкта. До основних мотивів відносяться потреби, інтереси, потяги й емоції, цілі й установки, ідеали і цінності, смисложиттєві орієнтації. Воднораз мотивація - процес спонукання людини до здійснення тих чи інших дій, вчинків, який вимагає аналізу й оцінки альтернатив, вибору і прийняття рішень. Мотивацію, як відомо, часто зіставляють з діяльністю в цілому, а мотиви — з окремими діями. Важливим внеском у розвиток вчення про мотиви була розробка ідей про їх суб'єктивно-об'єктивну природу: поняття про "спонукальну силу"подробицях і свого місця в ньому, змісту і призначення свого існування на Землі.

Біологічні, соціальні й ідеальні (когнітивні) потреби, своєю чергою, поділяються на два різновиди - збереження і розвитку. Перші задовольняються в межах норм, а другі перевищують норми. В ідеальних потребах норма - реально досягнуте знання, сходинка на шляху нескінченного пізнання. Потреби пізнання задовольняють наука і мистецтво, причому їхнє походження із загального джерела поєднує їх, уподібнює одне одному. Наука виразно тяжіє до кількісного аналізу досліджуваних явищ, що відрізняє її від мистецтва, котре відтворює якісну картину цілісного в унікальній єдності світу.

Для того щоб потреба трансформувалася в дію доречно її озброїти відповідними способами і засобами. Відсутність у суб'єкта такої потреби при досить сильних соціальній і пізнавальній потребах призведуть до дилетантизму і некомпетентності, до невдач у майбутній професійній діяльності, прирікаючи людину на хронічне відчуття неповноцінності.

Також існує дворівнева класифікація потреб, що утверджує вітальні і соціальні нестатки у життєдіяльності людини. Але вітальність і соціальність настільки переплетені, що їх важко розмежувати. Можна говорити лише про перевагу в певній потребі тієї чи іншої сторони. З певним ступенем умовності доцільно розділити їх на біологічні, біосоціальні, соціо-біологічні та суто соціальні [4; 10]. Біологічні потреби - продовжити життя і рід - притаманні всім живим істотам, в їх основі перебувають інстинкт видового і родового самозбереження. Звичайно, ця потреба в людини соціалізована. Біосоціальні - ті, у підґрунті яких знаходяться біологічні потреби, але вони більшою мірою суспільно зорієнтовані (потреба в їжі, житлі тощо). До соціобіологічних можна віднести потреби, котрі, хоча і зберігають біологічне підґрунтя, але їхньою головною метою є соціальний розвиток і процвітання. До них можна віднести потреби в любові, пізнанні, спілкуванні, активній і конструктивній діяльності, завдяки реалізації яких людина і стала розумною істотою. Соціальні потреби (власне людські, які не мають аналогу у світі тварин) - самопізнання, самосвідомість як у розумінні тілесному, так і духовному; це – реалізація природних і творчих потенціалів, досягнення певного рівня самодостатності особи.

Всі потреби традиційно розподіляються на дві групи - матеріальні і духовні. Матеріальні виражають нестаток людини в їжі, житлі, одязі і т. п. Якщо вони не задоволені, то людина не зможе існувати фізично. їх неповне чи нерегулярне задоволення позначається на настроях людей, на їхній працездатності. Духовні потреби - це прагнення людини до пізнання навколишнього світу, до самозреалізування у суспільно значущій праці, спілкуванні з іншими людьми, визнанні, прихильності і підтримці, культурі відносин. Якщо вони систематично не задовольняються, то людина фізично продовжує існувати, але втрачає свій людський вигляд. Зрозуміло, що у поведінці кожного, звичайно, сполучаються різні духовні і матеріальні спонуки.

Потреби людини ієрархічно скомпоновані, тобто організовані як певна субпідрядна схема. Ієрархія індивідуальних потреб утверджує основну відмінну рису особистості - її спрямованість. Але, не зважаючи на значне розмаїття цих потреб, можна виокремити основну схему особистісних потреб. Так, усі окреслені рівні потреб взаємозалежні, регуляція людської поведінки одночасно взаємодіє з усіма рівнями, відбувається, так звана "наскрізна регуляція", пов'язана із різно-рівневою взаємодією. Депривація однієї з потреб призводить до деформації життєдіяльності особистості в цілому.

Ієрархія особистих потреб видозмінюється з розвитком особистості, вищі ЇЇ рівні "визрівають" лише до моменту досягнення індивідом психологічної зрілості. Вони, особливо потреби в самореалізації, самовдосконаленні, починають відігравати системотворчу роль у структурі потреб, що є основою виникнення довершеної ціннісно-орієнтаційної системи особистості, її успішної соціалізації.

У соціалізованої персони існує потреба в самооцінці, у розумінні самої себе, змісту власного існування. Це має велике значення для її адаптації до навколишнього середовища, інтеграції власних якостей і властивостей у суспільно значуще русло. Фахівці, які досліджують базові потреби, котрі лежать у підґрунті мотиваційно-орієнтаційної та ціннісної сфер діяльності, пропонують наступну класифікацію(засновану на ієрархічній моделі потреб А. Маслова): фізіологічні або базові потреби; потреби безпеки і захисту; потреби приналежності, любові; потреби самоповаги та прийняття іншими; потреби самоактуалізації, особистого вдосконалення. Названі потреби людини вроджені і згодом "соціалізуються", організовуються у внутрішньому світі особи у системні рівневі сегменти. В різних життєвих ситуаціях утворюється своя система домінування, ієрархії. Розвиток особистості є перетворенням потреб від фізіологічних до самоактуалізаційних. Такий рух-поступ за ієрархією потреб створює індивідуальність: чим вище людина знаходиться на сходинках потреб, тим більш вона самостверджується.

Відповідно до концепції мотивації В. Врума усвідомлення потреб та інтенсивність мотивації через їх наявність сприяє формотворенню поведінки людини, котра характеризується такими моментами: самооцінкою результатів поведінки; ступенем її впевненості у тому, що ця поведінка призведе до бажаного результату; очікуваннями - особистішою оцінкою досягнення бажаного після виконання певних дій.

Розвиток - це актуалізація, розгортання особистісного потенціалу. Психіка "людини самозреалізованої" - це єдність свідомого і несвідомого, хоча й при визначальній ролі свідомості. Особистість - складна динамічна сукупність раціонального й ірраціонального. Але ірраціональні процеси не є домінуючими. Самоактуалізація - процес раціонального прийняття рішень і прагнення проявити та реалізувати весь свій потенціал й водночас визнання себе таким, який є. Вона передбачає самокритичність до своїх недоліків, включаючи власну фізіологічну природу, але за умов конструктивного сприйняття себе.

Існує певна типологія поведінки, зумовлена системою ціннісних орієнтацій особистості. В основі першого типу головним чином лежить прагнення задовольнити існуючий внутрішній дефіцит вимогами оточення. Це стиль життя, інтегрований у свідомості для зниження напруження, підтримки рівноваги з довкіллям. Другий тип життя - це посилений ривок, коли людина використовує на повну силу всі свої задатки, схильності та здібності; тоді вона більш зібрана, безпосередня, відкрита для переживань.

Потреби — явище об'єктно-суб'єктне, вони визначені, надані людині соціальними відносинами, тоді як мотив — явище суто суб'єктивне, "моє" і нічиє більше. Цінності - психологічне утворення, яке об'єднує в собі об'єктивні, суб'єктивні і соціальні чинники діяльності ( табл. 1)

З поданої таблиці можна зробити неоднозначний висновок про те, що потреби й особистісні цінності - не те саме. З огляду на що, у структурі мотивації і значеннєвої регуляції діяльності (перше варто розглядати як окремий випадок другого) потреби й особистісні цінності - це не однорідні поняття. Тому закономірно порушити питання про їхнє співвідношення як джерел мотивації в диференціальному і генетичному аспектах.

Таблиця 1 - Розбіжності між потребами й особистісними цінностями за системою показників

Показник Потреби Особистісні цінності
Джерело Індивідуальні відносини зі світом Колективний досвід соціальної спільноти
Відносна значущість і спонукальна сила Постійно змінюються Незмінні
Залежність від моменту Сильна Відсутня
Суб'єктивна локалізація "Всередині" "Ззовні"
Характер впливу "Штовхають" "Притягають"
Спрямованість На бажаний стан У бажаному напрямку
Насичення і дезактуалізація Тимчасово можливі Неможливі
Форма репрезентації Зв'язку з об'єктивними умовами життя Ідеал ("модель належного")
Критерії необхідності Індивідуальні Соціальні (загальні)

Для нормального соціального функціонування потрібне входження людини в діяльність, у якій вона знаходила б зміст і смислове значення свого існування. Звідси випливає потреба у праці, творчості, в якій розкривалися б основні здібності, таланти особи. Відсутність цієї фундаментальної людської потреби — основний показник соціальної деформації особистості. З іншого боку, якщо органічні потреби людини виникають поза спеціальним формувальним впливом, то соціальні утворюються лише у процесі настановчого виховання.

Наступною ланкою ціннісно-орієнтаційної сфери людської діяльності є інтерес, під яким розуміється реальна причина соціальних дій, подій, здійснень, що постає за безпосередніми спонуканнями - мотивами, помислами, ідеями, намірами індивідів, котрі беруть участь у цих діях, від імені соціальних груп, організацій, класів [3; 25]. Інтерес - феномен, властивий тільки людям. І саме як усвідомлення потреби він є безпосередньою причиною людських дій -індивідуальних і групових. Інтерес — це завжди вибіркове ставлення до предметів і явищ як результат розуміння їхнього значення й емоційного переживання значущих ситуацій. Загалом інтереси визначаються генеральною спрямованістю особистості. Вони зумовлені її приналежністю до певної соціальної групи, ситуативно спричинені системою її потреб, хоча зв'язок інтересів з потребами має не прямолінійний характер.

Інтереси можуть бути позитивними і неітивними. Вони не тільки стимулюють людину до діяльності, а й самі формуються в ній. Наявність певних інтересів у студентів є сприятливою передумовою їхньої майбутньої професійної діяльності, розвитку здібностей, успішного навчання та самореалізації у подальшому професійному житті.

Наступною ланкою в усвідомлені потреб, інтересів і стимулів є мета (ціль). Ціль - один з елементів поведінки і свідомої діяльності людини, що характеризує передбачення в мисленні результату діяльності і шляхів його реалізації за допомогою певних засобів. Мета - спосіб інтеграції різних дій у деяку послідовність чи систему. Аналіз цілеспрямованої діяльності припускає виявлення невідповідності між наявною ситуацією і метою. Тому здійснення мети - це процес подолання особистістю цієї невідповідності.

Цілепокладання виділяє щонайперше суспільну людину як суб'єкта дії. А ціннісні орієнтації є базовою основою цілепокладання особистості і в проективному варіанті - випереджувальним відображенням дійсності. Крім того, цілепокладання специфічне на різних стадіях становлення професіоналізму (Ю.М. Швалб). Відтак цілі, які постають перед людиною, переслідуються нею у діях. Тоді вона занурюється в діяльність, виражає її загальну спрямованість як самобутня особистість. А якщо знати спрямованість, то можна точно передбачати окремі вчинки майбутніх професійних психологів та їхню життєву лінію в цілому.


РОЗДІЛ 4. ЕМПІРИЧНА ЧАСТИНА

4. 1 Методики дослідження

Методика (ціннісний опитувальник) Шварца являється найбільш прийнятним для досліджень динаміки зміни цінностей як у популяції в зв'язку зі змінами в суспільстві, так і для особистості в зв'язку з її життєвими проблемами.

Система ціннісних орієнтації визначає змістовну сторону спрямованості особистості і складає основу її відносин до навколишнього світу, до інших людей, до себе самої, основу світогляду і ядро мотивації життєвої активності, основу життєвої концепції і "філософії життя".

Найбільш розповсюдженою в даний час є методика вивчення ціннісних орієнтації М. Рокича, основана на прямому ранжуванні списку цінностей.

М. Рокич розрізняє два класи цінностей:

термінальні - переконання в тому, що кінцева мета індивідуального існування коштує того, щоб до неї прагнути;

інструментальні - переконання в тому, що будь-який образ дій або властивість особистості є кращим у будь-якій ситуації.

Цей розподіл відповідає традиційному розподілові на цінності-цілі і цінності-засоби. Достоїнством методики є універсальність, зручність і економічність у проведенні обстеження й обробці результатів, гнучкість - можливість варіювати як стимульний матеріал (списки цінностей), так і інструкції. Істотним її недоліком є вплив соціальної бажаності, можливість нещирості. Тому особливу роль у даному випадку відіграє мотивація діагностики, добровільний характер тестування і наявність контакту між психологом і піддослідним. Методику не рекомендується застосовувати з метою відбору експертизи.

Аналізуючи ієрархію цінностей, варто звернути увагу на їх згрупування піддослідним у змістовні блоки за різними характеристиками. Так, наприклад, виділяються "конкретні" і "абстрактні" цінності, цінності професійної самореалізації й особистого життя і т.д. Інструментальні цінності можуть групуватися в етичні цінності, цінності спілкування, цінності справи; індивідуалістичні і конформістські цінності, альтруїстичні цінності; цінності самоствердження і цінності прийняття інших і т.д. Це далеко не всі можливості суб'єктивного структурування системи ціннісних орієнтації. Психолог повинний спробувати уловити індивідуальну закономірність. Якщо не вдається виявити жодної закономірності, можна припустити несформованість у респондента системи цінностей або навіть нещирість відповідей.

Обстеження краще проводить індивідуально, але можливо і групове тестування.

Анкетування передбачає на меті більш простий спосіб визначення ціннісних орієнтацій серед підлітків.

Кожна з методик має на меті з`ясувати основні ціннісні орієнтації підлітків 16 – 17 років. За допомогою трьох методик можна більш досконало вивчити питання ціннісних орієнтацій певної вибірки та отримати більш достовірні (реальні) результати.

4. 2 Характеристика вибірки

Опитування за трьома представленими в роботі методиками проводилося серед студентів 18-22 років, в опитуванні приймали участь 30 студентів ВНЗ м. Чернігів, які включали порівну як дівчат так і хлопців. Серед студентів виникали деякі питання, треба було пояснювати більш детально термінологічні слова.В опитуванні приймали участь діти з різних прошарків суспільства: юнаки та дівчата з заможних сімей, студенти з сімей з середнім достатком та малозабезпечених сімей.

4.3 Характеристика результатів

Проведення методики "Ціннісний опитувальник Шварца" дає наступні результати

№ п/п Назва шкали Середнє значення рангу цінності за повної вибіркою
1. Насолода 5,70
2. Досягнення 5,05
3. Соціальна влада 4,97
4. Самовизначення 4,25
5. Стимуляція 4,80
6. Конформізм 5,30
7. Соціальність 5,02
8. Безпека 6,25
9. Зрілість 5,90
10. Підтримка традицій 5,18
11. Соціальна культура 4,65
12. Духовність 5,10
13. Соціалізація 3,95
14. Адиктивна незалежність 3,52
Кількість юнаків 15
Кількість дівчат 15
Всього 30

Слід відзначити, що по-перше, помітимо, що розподіл перемінної "соціалізація" зміщений убік низької соціалізації. Це пояснюється тим, що приблизно половина вибірки – студенти, які мають середній та низький рівень соціального забезпечення. Відзначимо також, що у соціалізація займає останнє за рангом місце. Аналізуючи загальну ситуацію у виборці можна сказати, що на першому місці за значимістю знаходиться безпека, зрілість та насолода.


№ п/п Назва шкали Середнє значення цінності за групою з високим рівнем соціального забезпечення
1. Насолода 5,10
2. Досягнення 4,72
3. Соціальна влада 6,05
4. Самовизначення 5,17
5. Стимуляція 3,20
6. Конформізм 5,20
7. Соціальність 5,02
8. Безпека 7,25
9. Зрілість 4,90
10. Підтримка традицій 3,18
11. Соціальна культура 5,65
12. Духовність 3,10
13. Соціалізація 3,95
14. Адиктивна незалежність 5,52
Кількість юнаків 6
Кількість дівчат 5
Всього 11
№ п/п Назва шкали Середнє значення цінності за групою з низьким рівнем соціального забезпечення
1. Насолода 6,25
2. Досягнення 3,55
3. Соціальна влада 3,15
4. Самовизначення 5,17
5. Стимуляція 6,20
6. Конформізм 4,25
7. Соціальність 3,90
8. Безпека 7,25
9. Зрілість 6,20
10. Підтримка традицій 4,1
11. Соціальна культура 3,70
12. Духовність 3,65
13. Соціалізація 3,95
14. Адиктивна незалежність 5,52
Кількість юнаків 4
Кількість дівчат 6
Всього 10

На основі одержаних результатів можна зробити висновок, що ціннісні орієнтації студентів з високим та низьким рівнем соціального забезпечення дещо відрізняються. Студенти з високим рівнем соціалізації головними вжитті вважають безпеку, насолоду, соціальну владу та соціальну культуру. Низька соціалізація студентів сполучена з домінуванням тріади мотиваційних типів стимуляція, насолода, зрілість. Значимість безпеки виявиться недостатньої для того, щоб стриматися від прагнення до цікавого життя. Тому, що стимуляція вища цінність, що власне тому і тільки тому називається стимуляцією, що викликає сильну емоцію інтересу. А насолода (друга за значимістю цінність), забезпечить винагороду за досягнутий інтерес. При низької соціалізації прагнення до незалежності може бути реалізоване як адиктивна поведінка. Цим, зокрема виправдується назва побудованого типу адиктивна незалежність.

ВИСНОВКИ

1. Основні підходи щодо розуміння природи цінностей та життєвих орієнтацій, що концептуально об'єднуються в аксіосферу особистості, можна поділити на декілька груп залежно від школи та наукової традиції, до якої приналежний дослідник. Психоаналіз розглядає цінності як утворення Супер-Его - психічної інстанції, яка є носієм моральних, естетичних та ідеологічних вимог і виконує роль цензора. Оскільки становлення Супер-Его відбувається через подолання комплексу Едипа, тобто психічної амбівалентності щодо соціального авторитету батька, то цінності можуть розглядатись як форма "інтеріоризованого соціального контролю" (Т. Шибутані). Репресії Супер-Его призводять до трансформації інстинктів, їх ушляхетнення, яке Фройд називає сублімацією. Отож, цінність - продукт сублімованого інстинкту, морального, естетичного та ідеологічного маскування тваринного єства людини, наслідок культурної невротизації. Ціннісний світ як світ сублімованих інстинктів означає насправді насмішку над біологією та фізіологією людини; це дещо надприродне, причетність до якого не може не закінчитися неврозом.

2. В когнітивній психології, з погляду теоретичного дослідження, цінності, норми поведінки і настановлення позначені неабияким інтересом завдяки концепціям А. Бека та Дж. Келлі. Перший говорить про автоматизовані думки як наслідок домінування у психічній сфері особи хибних базових посилань. Неадаптивні когнітивні процеси випливають із таких базових засновків (цінностей), які є наслідком дитячих вражень та психопатологічного впливу сім'ї. Базові посилки, на переконання Бека, - це світоглядні конструкти, глибинні уявлення людини про себе та оточуючий світ, своєрідна життєва філософія людини, концентроване вираження її життєвого досвіду.

3. Подібну ж позицію займає і відомий психолог Дж.Келлі, в концепції якого поняття особистісного конструкта за своїм змістовним наповненням наближається до поняття "особистісного сенсу" О.М. Леонтьева. Конструкт - прогностична модель, яка використовується особистістю для усвідомлення, інтерпретації, пояснення та передбачення досвіду. Якщо конструкт підтримує свої інтерпретативні, пізнавальні та прогностичні можливості, то він скоріше за все збережеться. Людина обирає те, що покращує структуру конструктів, і відкидає непрогностичні з позиції майбутнього цінності-конструкти, створюючи відповідну ієрархію конструктів, або, за Д. Узнадзе, - особистіших настановлень.

4. В гуманістичній психології типологія ціннісних орієнтацій співпадає із типологією потреб (за А. Масловим), до яких виділяють вітально-біологічні вартості, вартості безпеки, ідентифікації, індивідуалізації, самоактуалізації.

5. В екзистенційно-феноменологічній концепції В. Франкла цінності поділяються на цінності досягнення, відношення і переживання. Перші є цілепохідними і визначаються ефективністю діяльності, ступенем адекватності мети та результату; другі відіграють роль настанов сприйняття унікальності іншого, а тому задіяні в комунікацію та діалог; треті відображають екзистенційно-афективну сторону особистості, її спроможність до життя за будь-яких обставин.

6. Складний механізм співвідношення соціальних цінностей особистості, зовнішніх і внутрішніх чинників поведінки визначають особливості виникнення, напрямок і способи здійснення конкретних форм діяльності. Цінності і норми - це єдина система, що задає регуляційний простір поведінки людей і соціальних груп у суспільстві. Воднораз вона постає як орієнтир під час ситуативного вибору способу дії, обстоювання ідеалів та уможливлення шляхів досягнення життєвих цілей.

7. Переконання як регулятор поведінки формовиявлення у вигляді усвідомлених цінностей, котрі реалізуються у соціально зорієнтованій діяльності. Воно, як і інші смислові утворення, спроможне бути тим морально-оцінковим остовом, завдяки якому людина усвідомлює результати своїх діянь та визначає повноту втілення її особистісних цінностей. Саме в такому психологічному сенсі переконання і може розглядатися як одиниця світогляду і водночас як окрема регулювально-функціональна психосистема.

8. Формування професійної спрямованості психолога залежать багато в чому від суб'єктивних чинників - його розумової та соціальної зрілості, здатності конструктивно асимілювати цінності духовної культури, повноти осмисленні буденних ситуацій, а також від досконалості моральної свідомості та гармонійності системи її ціннісних орієнтацій. Відтак функціонування профспрямування головно пов'язане з лабільним умінням реалізувати потенціал на практиці.

9. В результаті проведення досліджень за ціннісним опитувальником Шварца, ми з`ясували, що більшість опитаних нами студентів головними цінностями в своєму житті вважають здоров`я та матеріальне становище, власна безпека, високі вимоги до себе та оточуючих, найменш значимими для життя являється духовна сфера життя, вони виявляють низький рівень відповідальності, поняття чесності не має значної ваги в їх житті.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексеева В.Г. Ценностные ориентации как фактор жизнедеятельности и развития личности // Психологический журнал. - 1984. -Т.5, №5. - С. 63-70.

2. Ангуладзе Т.Ш. Проблема мотивации в теориях установки и деятельности // Развитие эргономики в системах дизайна. - Боржоми, 1979.-234 с

3. Андреева Г.М. Социальная психология. — М.: Изд-во МГУ, 1988.

4. Арутюнян Л.А. Микросреда и трансформация-общественных ценностей в ценностную ориентацию личности. - Ереван: Изд. пед. ун-та. 1979.- 123 с.

5. АсмоловА.Г. Мотивация // Краткий психологический словарь. - М, 1985.

6. Битянова Н.Р. Психология личностного роста. - Л.: Наука, 1995 - 187 с.

7. Бодалев А.А. Психология о личности. — М., 1988.

8. Братусь Б.С. Психологические аспекты нравственного развития личности.—М., 1977.

9. Бубнова С.С. Ценностные ориентации личности как многомерная нелинейная система // Психологический журнал. - 1999. - Т. 20, №5 - С. 38^4.

10. Додонов Б.И. Эмоция как ценность. - М.: Политиздат, 1978. - 146 с.

11. Донцов А. И. О ценностных отношениях личности // Советская педагогика. - 1974. - № 5. - С. 23-35.

12. Зешарник Б.В., Братусь Б.С. Очерки по психологии аномального развития личности. - Г.,1980. - 242 с.

13. Зотова О.И., Бобнева М.И. Ценностные ориентации и механизмы социальной регуляции поведения // Методологические проблемы социальной психологии. - Вып. 2. - М.: Наука, 1975. - С. 31-39.

14. Карпенко З.С. Аксіопсихологія особистості. - К.: ТОВ "Міжнародна фінансова агенція", 1998 - 216 с.

15. Кириллова Н.А. Ценностные ориентации в структуре интегральной индивидуальности старших школьников // Вопросы психологии. - 1999. - №4. - С. 29-37.

16. Кларин М.В. Метафоры и ценностные ориентации педагогического сознания // Педагогика. - 1997 - №1 - С. 34-39.

17. Ковалев А.Г. Психология личности. — К.: Просвещение, 1970.

18. Кун М, Макпартленд Т. Эмпирическое исследование установок личности на себя //Современная зарубежная социальная психология. Тексты /Подред. Г.М.Андреевой, Н.Н.Богомоловой, Л.А. Петровской. - М.: МГУ, 1984. - 239 с.

19. Кюрегян Э.А. О ценностно-ориентационном аспекте типологии личности // Образ жизни и ценностные ориентации личности / Отв. ред. Л. А. Арутюнян. - Єреван: Изд. пед. Ун-та, 1979. - С. 97-104.

20. Лазарук А.Ф. Розвиток ціннісно-смислової сфери особи за модульно-розвивального навчання // Психологія і суспільство. - 2002. - № 3-4. - С. 170-186.

21. Леонтьев Д.А. Ценность как междисциплинарное понятие: опыт многомерной реконструкции // Вопросы философии. - 1996. - №. 8 - С. 15-26.

22. Марков М.С. Теория социального руководства: Пер. с болг. - М.: Прогресс, 1978. - 477 с.

23. Научитель Е.Д. Ценностные ориентации молодежи // Практическая психология и социальная работа. - 1999. - № 3. - С. 36-38.

24. Патяева Е.Ю. Ситуативное развитие и уровни мотивации // Вест. Моск. ун-та. - Сер. 14: Психология. - 1983. - № 4.

25. Петрий П.В. Духовные ценности. - М.: Академия, 1998. -114 с.

26. Полуэктова Н.М., Яковлева И. В. Проблемы диагностирования профессиональной пригодности к социальной работе // Вести СПбГУ. – 1999 - № 3. - С. 47-58.

27. Филиппов А. А., Кондратьева Л.Л. Профессиональная ориентация и профессиональное самоопределение личности // Активность личности в общении и профессиональное самоопределение. - Л.: Прогресс, 1976. - С. 65-76.

28. Фурман А.В. Модульно-розвивальне навчання: принципи, умови, забезпечення. - К.: Правда Ярославичів, 1997. - 340 с.

29. Шибаева М.М. Самоопределение личности в культуре как мировоззренческая проблема // Культура и мировоззрение. - Вып. 11. - Г., 1981.

30. Ядов В.А. (ред.) Саморегуляция и прогнозирование социального поведения личности. - М.: Академия, 1979. - 84 с.

31. Ядов В.А. О диспозиционной регуляции социального поведения личности // Методологические проблемы социальной психологии. - М: Наука, 1975. - С. 89-105.

ДОДАТ ОК

Ціннісний опитувальник Шварца

Інструкція : За допомогою цього опитувальника ми хочемо вивчити цінності нашої культури і порівняти них з цінностями інших культур.

Запитай себе: "Які цінності важливі для мене як керівні принципи в Моєму житті? Які цінності менш важливі для мене?"

Твоя задача: оцінити, наскільки важлива для тебе кожна цінність як керівний принцип у твоєму житті.

Шкала для оцінки:

7 - винятково важлива як керівний принцип Вашого життя цінність; звичайно таких цінностей буває одна-дві;

6 - дуже важлива;

5 - досить важлива;

4 - важлива;

3 - не дуже важлива;

2 - мало важлива;

1 - не важлива;

0 - зовсім байдужна;

-1 - це протилежно принципам, якими Ви керуєтеся

До того, як ти почнеш, прочитай список з 30 цінностей і вибери одну, котра найбільш важлива для тебе, і оціни її важливість "7". Далі, вибери цінність найменш важливу для тебе й оціни неї -1, 0 або 1, відповідно до її важливості. Потім оціни цінності, що залишилися.


Керівним принципом у моєму житті ця цінність є в такому ступені:

1. □ Рівність . □ Творчість
2. □ Внутрішня гармонія . □ Мир в усьому світі
3. □ Влада . □ Повага до традицій
4. □ Задоволення . □ Зріле кохання
5. □ Воля . □ Самообмеження
6. □ Духовне життя . □ Байдужість до світових проблем
7. □ Відчуття загальності . □ Безпека сім`ї та близьких людей
8. □ Стабільність суспільства . □ Суспільне визнання
9. □ Цікаве життя . □ Єдність з природою
10. □ Сенс життя . □ Новизна
11. □ Ввічливість . □ Мудрість
12. □ Багатство . □ Авторитет
13. □ Безпека нації . □ Справжня дружба
14. □ Відчуття власної гідності . □ Світ краси

15. □ Взаємність у стосунках з іншими людьми . □ Соціальна справедливість

Тепер оціни, наскільки кожна з наступних цінностей важлива для тебе у твоєму житті. Ці цінності виражаються як більш або менш важливі для тебе якості.

До того, як ти почнеш, прочитай список цінностей з 31 по 75 і вибери одну з найбільш важливих для тебе цінностей і оціни її важливість. Далі, вибери цінність, які найбільш суперечать твоїм принципам (або, якщо таких нема, вибери цінність найменшої для тебе важливості) і оціни неї - 1, 0 або 1. Потім оціни цінності, що залишилися.

Важливої в моєму житті ця цінність є в такому ступені:

31. □ Незалежний . □ Допитливий
32. □ Помірний . □ Незлобний
33. □ Відданий . □ Успішний
34. □ Чистолюбивий . □ Чистий
35. □ Широко мислячий . □ Впевнений у собі
36. □ Скромний . □ Не вдаватися до крайнощів
37. □ Сміливий . □ Трудолюбивий
38. □ Захищаючий природу . □ Самостійний
39. □ Впливовий . □ Повноцінний
40. □ Поважаючий батьків . □ Компетентний
41. □ Цілеспрямований . □ Ефективний
42. □ Здоровий . □ Підвладний обставинам
43. □ Здібний . □ Щирий
44. □ Приймаючий свою участь . □ Виконавчий
45. □ Чесний . □ Обов`язковий
46. □ Турботливий про свою репутацію . □ Думаючий
47. □ Покірний . □ Працюючий на користь інших
48. □ Розумний . □ Любить гарно відпочити
49. □ Корисний для інших . □ Надійний
50. □ Насолоджується . □ Заслуговує на довіру
51. □ Віруючий . □ Дослідник
52. □ Відповідальний . □ Охайний

Приведемо шкали (мотиваційні домени) С.Шварца. У дужках дане оригінальне найменування (англ.) і номера цінностей за опитувальником. Значення перемінних 1-12 обчислюються як середні значення (ключі основних і додаткових шкал поставляються із системою діагностикою).

1. Насолода (hedonіsm);

2. Досягнення (achіevement);

3. Соціальна влада (socіal power);

4. Самовизначення (seft dіrectіon);

5. Стимуляція (stіmulatіon);

6. Конформізм (restrіctіve conformіty);

7. Соціальність (prosocіal);

8. Безпека (securіty);

9. Зрілість (maturіty);

10. Підтримка традицій (tradіtіon maіntenance);

11. Соціальна культура (сulture specіfіc values);

12. Духовність (spіrіtual).

Гіпотеза авторів полягає в тому, що ці шкали у певному розумінні пов'язані біполярними відносинами і протиріччя в них виникають при виборі суб'єктом суперечливих мотиваційних, цільових і т.п. одиниць.

Список гіпотез про конкретні конструкти дається наступними переліками:

а) 12-ти пара опонентних шкал: 4-6, 9-6, 5-6, 2-7, 1-7, 2-8, 5-8, 1-12, 2-12, 3-12, 4-10, 5-10;

б) 3-х груп сумісних інтересів: індивідуальні (І), колективні (C), подвійні (І, C).

Приведемо список основних доменів разом з цінностями, що до них входять. (Номер цінності даний по її нумерації в опитувальнику. Букви І і К означають відповідно індивідуальні і колективні цінності.

Насолода (І)

4. задоволення (задоволення бажань)

50.наслаждаючийся життям (їжею, сексом, дозвіллям і т.д.)

Досягнення (І)

23.соціальне визнання (повага, схвалення інших).

12.багатство (володіння матеріальними благами, грішми).

55.успішний (досягаючий цілей).

34.честолюбний (працьовитий, цілеспрямований).

43.здібний (компетентний, ефективний, кваліфікований).

Соціальна влада (І)

27.авторитетний (право керувати і розпоряджатися).

3. соціальна влада (керування іншими, вплив).

39.впливовий (має вплив на людей і події).

46.турбується про свою репутацію (захищає свою "особу").

Самовизначення (І)

5. воля (воля дій і думки).

16. творчість (унікальність, уява).

41. вибираючий власні цілі (ставить собі самостійно задачі).

31. незалежний (упевнений у собі, самостійний).

48. розумний (логічний, думаючий).

53. допитливий (цікавиться всім, що досліджує).

Стимуляція (І)

25. різноманітне життя (наповнене викликами, новизною і змінами).

9. цікаве життя (гострі відчуття, переживання).

37. сміливий (шукаючих пригод, ризику).

Обмежувальний конформізм ( К )

11. ввічливість (чемність, гарні манери).

20. самодисципліна (самообмеження, опір спокусам).

56. чистий (охайний, акуратний).

47. покірний (виконавчий, обов'язковий).

Підтримка традицій ( К )

18. повага традицій (збереження шанованих у минулому звичаїв).

8. суспільний порядок (стабільність суспільства).

40. поважаючий батьків і старших (виявляє повагу).

51. віруючий (дотримується релігійних вірувань і переконань).

Соціальність ( К )

1. рівність (рівні можливості для усіх).

30. соціальна справедливість (виправлення несправедливості, турбота про слабких).

17. мир в усім світі (вільний від воєн і конфліктів).

6. духовне життя (переважають духовні інтереси над матеріальними).

45. чесний (справжній, щирий).

49. безкорисний (працюючий на благо інших).

54. незлопам'ятний (охоче прощає іншим).

33. вірний (відданим моїм друзям, групі).

Безпека ( І, К )

13. національна безпека (захист моєї нації від ворогів).

22. безпека родини і близьких людей (захищеність родини).

7. почуття приналежності (почуття, що інші піклуються про мене).

28. справжня дружба (близькі, які створюють підтримку друзі).

52. відповідальний (надійний, заслуговує на довіру).

42. здоровий (фізично і психічно).

Зрілість ( І, К )

26. мудрість (зріле розуміння життя).

19. зріла любов (глибокий емоційний і духовний зв'язок).

14. самоповага (почуття власного достоїнства).

10. сенс життя (розуміння свого призначення в житті).

29. світ краси (краса природи і мистецтва).

2. внутрішня гармонія (світ із самим собою).

35. широко мислячий (терпимий до різних ідей і переконань).

Соціальна культура ( І, К )

15. взаємність у відносинах (избегание заборгованостей).

24. єднання з природою (злитися з природою).

21. байдужість до мирських турбот.

44. приймає свою долю в житті.

32. помірний (уникаючий крайніх почуттів і вчинків).

36. лагідний (скромний, невибагливий).

38. захищаючий природу (охороняє навколишнє середовище).

Духовність ( І, К )

2. внутрішня гармонія (світ із самим собою).

6. духовне життя (більш духовними інтересами, чим матеріальними).

10. сенс життя (розуміння свого призначення в житті).

21. байдужість до мирських турбот.

24. єднання з природою (зжитися з природою).

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:53:22 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
20:43:06 28 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Дослідження ціннісних орієнтацій у осіб молодшого шкільного віку

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151149)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru