Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Чинники, що впливають на ситуацію етичного вибору школярів середньої ланки

Название: Чинники, що впливають на ситуацію етичного вибору школярів середньої ланки
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: курсовая работа Добавлен 00:14:26 04 сентября 2010 Похожие работы
Просмотров: 29 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Зміст

Вступ

1. Загальна психологічна характеристика підліткового віку

1.1 Особливості новотвору підліткового віку

1.2 Особливості емоційної, мотиваційної та вольової сфер

2. Моральна самосвідомість особистості

2.1 Моральне самопізнання особистості, його умови та способи здійснення

2.2 Ціннісні орієнтації особистості

2.3 Моральний вибір особистості


Вступ

Зміни, які відбуваються нині в політичному, економічному житті українського народу, потребують проведення реформ у формуванні духовності його, зокрема в сфері моралі. Без подолання окремих стереотипів у підході до формування морального обличчя громадянина молодої держави досягти вагомих зрушень у побудові справді гуманістичного, високоцивілізованого суспільства неможливо. Реформи в цьому плані потрібні й тому, що протиборство добра й злі набуло форм, які об’єктивно посилили необхідність урізноманітнення методів боротьби з ним, як і необхідність переглянути ряд вадливих аспектів і рис моральної культури суспільства в цілому. Усе це пояснюється такими факторами.

По-перше, необхідністю розширити діапазон впливу моральної регуляції, насамперед включаючи нові ділянки соціальної реальності (сфери політики, економіки, природи, процесу пізнання тощо).

По-друге, в суспільстві необхідно вирівняти надто складний і тонкий баланс прав та обов’язків, моральної свободи й відповідальності особистості, до чого спонукають демократичні перетворення в країні, зниження ролі соціального примусу в дотриманні тих форм поведінки, в яких зацікавлене суспільство.

По-третє, зниження ролі соціального примусу супроводжується перенесенням центру ваги в самій моралі з частини норм, у яких втілений її характер, як засобу стримуючого, забороняю чого, обмежуючого (за А.С.Макаренком) – це норми, які забезпечують "дисципліну гальмування" щодо норм, які стимулюють, активізують діяльність людини.

По-четверте, радикальні перетворення значно ускладнили ситуацію морального вибору, зробили вкрай значною необхідність правильно враховувати мотивації вчинків і всієї лінії поведінки в оцінній практиці.

По-п’яте, поруч з необхідністю розширити сферу впливу моралі відбувається активний процес перенесення значної частини моральних норм до числа складних як способом їх засвоєння індивідом, так і за характером їх творчої реалізації.

По-шосте, однією з найвагоміших змін у сфері сучасної моральної свідомості є висунення на передній план світоглядної функції моралі. В умовах зламу ідеологізованого типу світогляду, повернення до загальнолюдських цінностей як до критерію морального розвитку виникають закономірні труднощі організації моральної діяльності, забезпечення певної цілісної моральної свідомості людини.

Виховна діяльність у сфері моралі набере оптимального характеру лише за умови врахування названих рис моральності, властивої нашому суспільству. Оскільки саме в підлітковому віці (12-16 років) відбуваються чи не найінтенсивніші метаморфози в моральному становленні особистості.

Проблемою вивчення факторів, які впливають на ситуацію морального вибору людини займались і продовжують займатися багато вчених, серед яких можна назвати В.О.Лозового, Н.М.Вознюка, Н.І.Шаталову, В.С.Мухіну, Н.С.Назарова та ін.

Тема:

Чинники, що впливають на ситуацію етичного вибору школярів середньої ланки.

Об’єкт:

Ситуація етичного вибору школярів середньої ланки.

Предмет:

Мотиви, воля і самоконтроль як чинники впливають на ситуацію етичного вибору школярів середньої ланки.

Гіпотеза:

На ситуацію морального вибору можуть впливати наступні фактори:

- пізнавальні мотиви;

- самоконтроль (воля);

- самооцінка.

Мета:

Виявити вплив таких чинників як мотиви, воля і самооцінка на ситуацію етичного вибору.

Завдання:

1. Проаналізувати науково – психологічну літературу і визначити компоненти і чинники, що впливають на ситуацію етичного вибору школярів середньої ланки.

2. Проаналізувати вплив таких чинників як мотиви, воля і самооцінка на ситуацію етичного вибору.

3. Організувати і провести емпіричне дослідження чинників, що впливають на ситуацію етичного вибору школярів середньої ланки.

4. Обробити емпіричні дані і проаналізувати отримані результати.

5. Сформулювати висновки щодо впливу мотивів, волі і самооцінки на ситуацію етичного вибору школярів середньої ланки.


1. Загальна психологічна характеристика підліткового віку

1.1Особливості новотвору підліткового віку

Перехід до підліткового віку характеризується глибокими змінами умов, що впливають на особистісний розвиток дитини. Вони стосуються фізіології організму, відносин, що складаються в підлітків з дорослими людьми й однолітками, рівня розвитку пізнавальних процесів, інтелекту і здібностей. В усьому цьому намічається перехід від дитинства до дорослості. Організм дитини починає швидко перебудовуватися і перетворюватися в організм дорослої людини. Центр фізичного і духовного життя дитини переміщається з родини в зовнішній світ, переходить у середовище однолітків і дорослих. Відносини в групах однолітків будуються на більш серйозних, ніж розважальних спільних іграх, справах, що охоплюють широкий діапазон видів діяльності, від спільної праці над чим – небудь до особистого спілкування на життєво важливі теми. В усі ці нові відносини з людьми підліток вступає, вже будучи інтелектуально досить розвитою людиною і розташовуючи здібностями, що дозволяють йому зайняти визначене місце в системі взаємин з однолітками.

Головною особливістю підліткового віку є його перехідний характер – від дитинства до дорослості. Це період різкого збільшення темпів фізичного розвитку і полового дозрівання. Характерна його риса – прояв підлітками протилежних рис особистості, їхня несподівана зміна одна одної: то товариський, то замкнутий, то веселий, то сумний і т.д. Головна ж задача підлітка – формування самосвідомості й ідентичності (бути як інші однолітки).

Перехід від дитинства до дорослості не в усіх протікає гладко. У зв'язку з цим виділяють три типи розвитку особистості підлітка (Е.Шпрангер).

Для першого типу характерно бурхливий, кризовий плин, пережитий підлітком як друге народження. Його підсумок – становлення нового Я.

Для другого типу характерно плавна, без глибоких потрясінь зміна особистості.

Третій тип розвитку пов'язаний з активним і свідомим процесом самовиховання, самостійним подоланням тривог і криз.

Так Ш.Бюлер виділив психічну пубертатність, а усередині неї – три фази розвитку.

Перша з них – це прелюдія до періоду психічної пубертатності, окремі симптоми якої з'являються в 11 – 12 років, коли підлітки неприборкані, забіякуваті, коли дитячі ігри здаються їм нецікавими, а ігри старших підлітків ще не зрозумілі [12].

"Прелюдія" змінюється наступною, негативною фазою, тривалість якої від 11 до 13 років у дівчинок і від 14 до 16 років у хлопчиків, а основними рисами є підвищена чутливість і дратівливість, неспокійний і легко збудливий стан, фізичне і щиросердечне нездужання, незадоволеність собою. Тому нерідко можна бачити одночасно присутність у підлітка ненависті до себе і навколишнього світу, що змушує його почувати себе самотнім, чужим і незрозумілим оточуючими людьми. Дитина на цій стадії найбільш чуттєва до сприйняття негативного, що спонукує її або до агресивного самозахисту, або до пасивної меланхолії. Результатом цього стає зниження працездатності, ізоляція або активне вороже відношення до навколишніх. Закінчення негативної фази збігається з завершенням тілесного дозрівання.

Позитивна фаза починається з того, що підліток стає сприйнятливий до позитивних аспектів оточення. Перед ним відкриваються джерела радості, серед яких на перше місце Ш.Бюлер ставить "переживання природи – свідоме переживання прекрасного. При сприятливих умовах розвитку такими джерелами радості можуть стати мистецтво і наука. До цього приєднується і любов, "яка дає вихід найважчій напрузі" [9].

Звичайно процес загального інтелектуального розвитку дітей починається і завершується трохи раніш, ніж процес їхнього формування як особистості. Якщо інтелект дитини, що розуміється як здатність ставити і вирішувати задачі в практичному, образному і символічному планах, уявляється розвитим вже до початку підліткового віку, то становлення дитини як особистості тут активно продовжується і завершується набагато пізніше, у роки юності. Протягом трьох – чотирьох років навчання в старших класах школи оформляється мотиваційна сфера людини, визначаються її особисті і ділові інтереси, виявляються професійні схильності і здібності.

Підлітковість – це самий важкий і складний із усіх дитячих віків, що представляє собою період становлення особистості. Разом з тим це самий відповідальний період, оскільки тут складаються основи моральності, формуються соціальні установки, відносини до себе, до людей, до суспільства. Крім того, у даному віці стабілізуються риси характеру й основні форми між особистісної поведінки. Головні мотиваційні лінії цього вікового періоду, пов'язані з активним прагненням до особистісного самовдосконалення, - це самопізнання, самовираження і самоствердження.

На початку підліткового віку у дитини з'являється і підсилюється прагнення бути схожою на старших, дітей і дорослих, причому таке бажання стає настільки сильним, що, форсуючи події, підліток іноді передчасно починає вважати себе вже дорослим, вимагаючи відповідного звернення із собою як з дорослою людиною. У той же час він ще далеко не в усьому відповідає вимогам дорослості. Придбати якості дорослості прагнуть усі без винятку підлітки. Бачачи прояв цих якостей у старших людей, підліток часто некритично наслідує ім. Власне прагнення підлітків до дорослості підсилюється за рахунок того, що і самі дорослі починають відноситися до підлітків вже не як до дітей, а більш серйозно і вимогливо. З підлітка запитують більше, ніж з молодшого школяра, але йому багато чого і дозволяється з того, що не дозволяється першокласникам. Наприклад, підліток набагато більше, ніж молодший школяр, може знаходитися поза домом, на вулиці, у компанії друзів і серед дорослих. Йому дозволено брати участь у таких ситуаціях, до яких звичайно молодші школярі не допускаються. Цим підтверджується більш рівноправне і незалежне положення підлітка в системі людських відносин. Усе це разом узяте породжує у підлітка уявлення про себе як про людину, що перестала бути дитиною, що переступила за поріг дитинства. Підсумком цих процесів стає внутрішнє прагнення підлітка, що зміцнюється, скоріше стати дорослим, котре створює зовсім нову зовнішню і внутрішню ситуацію особистісного психологічного розвитку. Вона вимагає і породжує зміну всієї системи відносин підлітка з оточуючими людьми і самим собою.

Швидко дорослішати підлітка змушують також обставини життя, пов'язані з фізичними змінами його організму. Швидке змужніння, фізична міцність породжують додаткові обов'язки, які підліток одержує й у школі, і дома.

У підлітковому віці змінюються зміст і роль наслідування в розвитку особистості. Якщо на ранніх ступінях онтогенезу воно носить стихійний характер, мало контролюється свідомістю і волею дитини, то з настанням підлітковості наслідування стає керованим, починає обслуговувати численні потреби інтелектуального й особистісного самовдосконалення дитини. Новий етап у розвитку цієї форми навчання у підлітків починається з наслідування зовнішнім атрибутам дорослості [15].

Найлегший спосіб досягти мети "бути як дорослий" складається в наслідуванні зовнішнім формам поведінки, що спостерігається. Підлітки починаючи з 12 – 13 років (дівчинки трохи раніш, хлопчики пізніше) копіюють поведінку дорослих, котрі мають авторитет у їхньому колі. Сюди входять мода в одязі, зачіски, прикраси, косметика, особливий лексикон, манера поведінки, способи відпочинку, захоплення і т.п. Крім дорослих зразками для наслідування з боку підлітків можуть стати їхні більш старші однолітки. Тенденція походити на них, а не на дорослих у підлітковому середовищі з віком збільшується.

Для хлопчиків – підлітків об'єктом наслідування часто стає та людина, що поводиться "як дійсний чоловік" і володіє силоміць волі, витримкою, сміливістю, мужністю, витривалістю, вірністю дружбі. У дівчинок розвивається тенденція наслідувати тим, хто виглядає "як дійсна жінка": старшим подругам, привабливим, що користується популярністю дорослим жінкам. До свого фізичного розвитку багато хлопчиків – підлітків відносяться дуже уважно, і починаючи з 5 – 6 класів школи багато хто з них приступають до виконання спеціальних фізичних вправ, спрямованих на розвиток сили і витривалості. У дівчинок же більше спостерігається наслідування зовнішній атрибутиці дорослості: одягові, косметиці, прийомам кокетства і т.п.

У підлітковому віці продовжується процес формування і розвитку самосвідомості дитини. На відміну від попередніх вікових етапів він так само, як і наслідування, змінює свою орієнтацію і стає спрямованим на свідомість людиною своїх особистісних особливостей. Удосконалювання самосвідомості в підлітковому віці характеризується особливою увагою дитини до власних недоліків. Бажаний образ "Я" у підлітків звичайно складається з оцінювальних ними достоїнств інших людей [21].

Таким чином, як зразки для наслідування підлітків виступають як дорослі, так і однолітки і створюваний ними ідеал виявляється трохи суперечливим. Він сполучить у собі якості як дорослої, так і більш молодої людини, причому далеко не завжди ці якості виявляються сумісними в одній особі. У цьому полягає одна з причин невідповідності підлітків своєму ідеалові і їхнім постійним переживанням по даному приводу.

1.2 Особливості емоційної та мотиваційної сфер

Для емоційної сфери підлітка характерні:

· дуже велика емоційна збудливість, тому підлітки відрізняються запальністю, бурхливим проявом своїх відчуттів, пристрасністю: вони гаряче беруться за цікаву справу, пристрасно обстоюють свої погляди, готові "вибухнути" на щонайменшу несправедливість до себе і своїх товаришів;

· велика стійкість емоційних переживань в порівнянні з молодшими школярами; зокрема, підліток довго не забуває образи, нанесеної йому вчителем, тому останньому після свого необачного вчинку потрібно докласти багато зусиль, щоб відновити втрачений в очах учня авторитет;

· в той же час для підлітків характерні перепади настрою – від нестримної веселості до смутку і назад, причому достатньо значущих причин для подібної зміни настрою може і не бути;

· суперечність відчуттів: часто підліток з жаром захищає свого товариша, хоча розуміє, що той гідний засудження; володіючи високорозвинутим відчуттям власної гідності, він може заплакати від образи, хоч і розуміє, що плакати соромно; сентиментальність часом уживається з дивовижною черствістю, хвороблива соромливість – з розбещеністю;

· переживання у підлітка виникають не тільки з приводу оцінки його іншими, але і з приводу самооцінки, яка з'являється у нього в результаті зростання його самосвідомості;

· у підлітків сильно розвинене відчуття приналежності до групи, тому вони гостріше і боляче переживають несхвалення товаришів, чим несхвалення вчителя;

· підлітки пред'являють високі вимоги до дружби, в основі якої лежить не сумісна гра, як у молодших школярів, а спільність інтересів, етичних відчуттів; дружба у підлітків більш виборча і інтимна, триваліша; під впливом дружби змінюється і підліток, правда, не завжди в позитивну сторону, тому не всяку дружбу потрібно вітати;

· у підлітків сильно виявляється відчуття патріотизму (гордість за свою Батьківщину, любов до неї) [7].

У цьому віці в організмі і психіці дитини відбуваються істотні зміни, обумовлені статевим дозріванням. Це значно змінює сферу інтересів дитини. При цьому можна виразно прослідкувати дві тенденції в розвитку інтересів: з одного боку, поява нових інтересів (до суспільного життя, техніки, читання книг пригодницьких і героїчних; у багатьох виражені спортивні інтереси), з іншої – згортання і відмирання сталої раніше системи інтересів (звідси її негативний, протестуючий, негативний характер). Саме поєднання обох моментів, узятих разом, пише Л.С.Виготський, характеризує той на перший погляд дивний факт, що у підлітка спостерігається неначе загальне пониження, а іноді навіть і повна відсутність інтересів. Ця спустошуюча фаза, протягом якої підліток остаточно зживає своє дитинство, дала привід Л.М.Толстому назвати цей період "пустелею отроцтва".

Для цієї фази характерні також песимізм, розпад колективних зв'язків, розрив відносин, що склалися раніше, між дітьми, у тому числі і дружних, прагнення до самоти, різка зміна відношення до інших людей, зневага правилами суспільної поведінки.

В результаті більшої половини підлітків характеризуються індивідуалістичною спрямованістю. При цьому її пік доводиться на середніх підлітків, а до старшого підліткового віку, частка індивідуалістів декілька зменшується; проте суспільство, інші люди цікавлять їх опосередковано, через самих себе. Дівчаток з гуманістичною спрямованістю значно більше, ніж хлопчиків, в той же час більше хлопчиків з егоїстичною спрямованістю особи. Ці відмінності пов'язують з соціальними ролями, виробленими суспільством для осіб чоловічої і жіночої статі. Від жінки суспільство чекає більшою мірою дисциплінованості, старанності, ніж самостійності і незалежності, більшою мірою здатності співпереживати, приймати чужу точку зору, ніж відстоювати свою. Жінка більшою мірою повинна бути лояльна, терпима, уміти прощати і поступатися, що значною мірою відповідає гуманістичній спрямованості особи. Роль чоловіка наказує хлопчикові мати мужнішу, активнішу, самостійнішу і агресивнішу поведінку, велику незалежність думок і вчинків. Таким чином, його поведінка більш індивідуалістична [14].

Негативна тенденція у хлопчиків виявляється пізніше, ніж у дівчаток (у зв'язку з пізнішим статевим дозріванням), але виражається бурхливіше і тривало.

В мотиваційній сфері підлітків відбувається надзвичайно важлива зміна, що полягає в тому, що вони в значній мірі здатні керуватися в своїй етичній поведінці тими вимогами, які самі собі пред'являють, і тими завданнями і цілями, які перед собою ставлять. Отже, відбувається перехід від "реактивного" проходження вимогам ззовні до активної побудови своєї поведінки відповідно до свого власного ідеалу.

У підлітків наголошується більша, ніж раніше, стійкість цілей, достатньо розвинене відчуття довгу, відповідальності. Інтереси вже не ситуативні, а виникають поступово у міру накопичення знань. Часто інтерес до чого-небудь набуває характеру захоплення. Вважається, що підлітковий вік без захоплень подібний до дитинства без ігор. Захоплення підлітка – сильні і часто змінюють одне одного, але іноді приймають "запійний" характер; як правило, вони не пов'язані з учбовою діяльністю. Деякі з цих захоплень можуть сприяти розвитку особи підлітків, оскільки задовольняють їх пізнавальну потребу, сприяють формуванню корисних навиків. Проте при певних особових особливостях вони ж можуть скривлювати розвиток особи, формувати схильність до накопичення, порожньому проведенню часу з порушенням громадського порядку [20].

Наявність ідеалів, самооцінок, засвоєних норм і правил суспільної поведінки свідчить про значний розвиток особи підлітків, про формування у них "внутрішнього плану", що є істотним чинником мотивації і організації власної поведінки. Проте цей "внутрішній план" ще не організований в цілісну систему, недостатньо узагальнений і стійкий. Так, наявний ідеал неконкретний і часто міняється (сьогодні підліткові подобається один герой, якому хочеться наслідувати, а завтра - інший). Вимоги підлітка до себе потребують постійної підтримки з боку. Звідси – і нестійкість ряду мотивів, мінливість поведінки. Крім того, для даного віку характерна невідповідність цілей можливостям, що свідчить про завищений рівень домагань і стає причиною частих невдач в здійсненні задуманого.

Прагнення старших підлітків утвердитися у власній думці більшою мірою, ніж в думці тих, хто їх оточують, приводить до того, що мотиви у них формуються, перш за все, і головним чином з урахуванням власної думки, що зрештою виражається в їх упертості.

У молодшого підлітка з'являються нові потреби: вийти за рамки школи, залучитися до життя і діяльності дорослих, а також знайти і захистити своє місце в тому соціальному середовищі, яке його оточує. Задоволення цих потреб можливе тільки при зміні старої провідної діяльності (учбової) на нову. Таким стає спілкування.

Процес статевого дозрівання, що доводиться на цей вік, істотно змінює вольову сферу, причому не завжди в кращу сторону. Зростає сміливість (яка в цей період взагалі досягає найбільшого прояву), але знижується витримка, самовладання. Спостерігається установка на відмову від зусилля, тому завзятість виявляється тільки в цікавій роботі. Знижується дисциплінованість, посилюється прояв упертості, частково у зв'язку з тим, що поради дорослих сприймаються критично як затвердження свого "Я", права на власну думку, на свою точку зору [14].

Таким чином, для емоційної сфери підлітка характерні: дуже велика емоційна збудливість; велика стійкість емоційних переживань в порівнянні з молодшими школярами; перепади настрою; суперечність відчуттів; переживання у підлітка виникають не тільки з приводу оцінки його іншими, але і з приводу самооцінки, яка з'являється у нього в результаті зростання його самосвідомості; відчуття приналежності до групи, тому вони гостріше і боляче переживають несхвалення товаришів, чим несхвалення вчителя; високі вимоги до дружби, в основі якої лежить не сумісна гра, як у молодших школярів, а спільність інтересів, етичних відчуттів; відчуття патріотизму. У мотивах підлітків міститься аргументація і передбачення наслідків ухваленого рішення, що свідчить про значно повніше усвідомлення процесу мотивації і структури мотиву. Це знижує імпульсну дію і вчинки підлітків, особливо старших. Вельми суперечлива вольова сфера підлітків. Спостерігається перехід від зовнішньої стимуляції вольової активності до самостимуляції. Підліток прагне до самостійної поведінки. Підлітки хочуть бути вольовими. Проте цей механізм ще недостатньо сформований. Тому підлітки часто страждають від того, що у них немає "волі".


2.Моральна самосвідомість особистості

2.1 Моральне самопізнання особистості, його умови та способи здійснення

Формування необхідності у моральному самопізнанні визначається мірою усвідомлення соціальної необхідності в моральній саморегуляції та самовдосконаленні відповідно до вимог суспільства до її поведінки. Зароджуючись у відчуженні, ця необхідність досягає різної необхідності в юності та зрілому віці, при чому переживається тим сильніше, чим ясніше індивід розуміє протиріччя між власними домаганнями та відношенням до нього оточуючих, чим більше він сам зазнає сумнівів у своїй моральній правоті, незадоволення своїми рішеннями та вчинками. Подібного роду "когнітивний дисонанс" стає важливим стимулом переосмислення та критичної переоцінки самого себе.

Якщо безпосереднім критерієм істинності морального знання людини стає власна поведінкова практика, то непрямим показником достовірності самопізнання може бути багатократне співпадання автохарактеристики зі справедливою суспільною думкою. "Хто хоче точно знати, чого він вартий, може дізнатися про це лише від народу і, відповідно, повинен віддати себе на його суд. Звіряючись із думкою інших про мене, я впевнююсь у власній правоті або помилковості. Суспільство ж дійсно визначає мою реальну моральну цінність не лише за суб'єктивними спонуками, а й за об'єктивними наслідками моїх вчинків, прямо чи непрямо зачіпаючи інтереси інших осіб. Про приховані помисли та відчуття реальних особистостей можна достовірно судити лише за соціально важливими діями, мотивами, цілями та результатами, які далеко не завжди збігаються за моральним змістом. У характеристиці індивіда не можна також беззаперечно виходити з його уявлень про себе самого, тому що, по-перше, у силу різних об'єктивних та суб'єктивних причин далеко не кожен спроможний скласти про себе правильну думку, а по-друге, не завжди він зважиться привселюдно визнати те, що думає про себе, особливо якщо це може характеризувати його негативно. При аналізі й оцінці власних переконань та вчинків "дуже легкі мимовільні непорозуміння із самим собою; тут відкрите, при всій добропорядності людини, найбільш широке поле помилок перед самим собою" [12].

Складність морального самопізнання полягає в тому, що об'єкт його динамічний та якісно невичерпний, бо моральна діяльність та відносини особистості безкінечно мінливі, різнорідні за змістом та формами прояву. Гносеологічний образ "Я" у моральній самосвідомості суб'єкта в даний момент вибірково відображає лише деякі фрагменти його багатомірного морального життя, знаходячись у безперервному розвитку, оскільки сам він спрямований у майбутнє, творить себе. Особистість як потенційний та актуальний об'єкт морального самопізнання за своїм змістом значно багатша, ніж її суб'єктивний образ.

За певних умов ще не стають або не є предметом самопізнання окремі моменти моральної діяльності, що не становлять особливого інтересу для самого суб'єкта в даний момент, випавши з його уваги або забуті ним, надміру важкі для розуміння чи самоочевидні, що виникли несвідомо або витіснені в сферу підсвідомого як звичні, неприємні, неприйнятні для нього. Людина далеко не завжди визнає значення та динаміку своїх внутрішніх й зовнішніх моральних дій, їх суб'єктивні звички та об'єктивні наслідки, хоча в принципі "будь-який несвідомий зміст може стати надбанням свідомості" [12]. Але навіть те в складі моральної діяльності, що безпосередньо є предметом пізнання, не осягається нею відразу, цілком та адекватно. У моральному самопізнанні неминучі суб'єктивності та обмеженість знань про себе долаються поступово на основі моральної практики у процесі руху від незнання, помилок, або відносно істинного про власне моральне обличчя до все більш повного та глибокого об'єктивно істинного знання; від чуттєво-конкретного, ситуативного самосприйняття до логічно-абстрактного, узагальненого поняття про моральне "Я".

"Оскільки моральна діяльність як система вчинків виступає у формі спілкування, не можна повністю погодитися із припущенням, ніби пізнання самого себе через діяльність має інші способи, прийоми та рівні, ніж методом спілкування" [33]. Адже моральне самопізнання можливе лише через спілкування в процесі моральної діяльності, через самоспостереження, рефлексію, інтуїцію, на рівні розуму

Важливим методом морального самопізнання слугує цілеспрямоване активне самоспостереження, за допомогою якого суб'єкт виділяє, збирає, фіксує, описує конкретні факти власної життєдіяльності. При цьому моральне самосприйняття залежить від світосприйняття особистості та чинить зворотну суб'єктивну дію на нього. "Немає свідка більш об'єктивного, ніж кожен стосовно до самого себе", але немає й більш тенденційного. Це проявляється вже в відборі й інтерпретації тієї цінної інформації про наші внутрішні стани та їх зовнішні прояви, яка отримана шляхом інтроспекції.

У процесі самопізнання елементарне відчуття безпосередньої тотожності людини із собою у самопереживанні через ідентифікацію себе з іншими здіймається до самоідентифікації в узагальненій думці про себе як Я. Систематично зіставляючи результати спостереження інших осіб з даними самоспостереження в контексті самоспілкування, індивід встановлює схожість та різницю між собою та ними, уподібнює та переносить на себе характерні їм риси, а свої - на них. У його самосвідомості виникають уявлення та поняття про себе як людину певної статі, віку, соціальної, етнічної, професійної приналежності, сімейного положення. У складі цільного образу Я, що формується, все тісніше переплітаються загальні, особливі та неповторно індивідуальні риси.

Чим повніше в моральній діяльності виражені типові риси представника певної епохи, країни, соціальної спільності і чим глибше методом самоаналізу він осягає їх у собі, тим вища науково пізнавальна цінність його автопортрету і тим достовірніше втілена в ньому моральна самосвідомість суспільства.

У науковій літературі часом дається розширене пояснення моральної рефлексії як здібності суб'єкта до раціонального обґрунтування суспільних та власних моральних ідеалів, принципів й норм, до пояснення та оцінки своїх вчинків. У такому поясненні рефлексія виступає як важлива ознака моральності, показник прогресу моральної свідомості, вираженого у здібності раціоналізованої мотивації, самоорієнтації, самостійному виборі, автономному самоконтролі. Доцільно виділити поняття моральної рефлексії в більш вузькому значенні як роздуму особистості над власною моральною діяльністю, її передумовами та результатами; здібності усвідомлювати свої вчинки, наміри, мотиви. Особливість подібної саморефлексії проглядається у такому аналізі своєї свідомості та поведінки, який приводить до узагальнення власних моральних позицій, рішень та дає відчуття внутрішньої свободи. "Етичне рефлектування стає при цьому способом внутрішнього самостановлення людини у зіткненні з обставинами". За допомогою рефлексії людина піднімається над собою, вириваючись за межі чуттєвої поглинутості безпосереднім потоком життя. На відміну від рефлективного роздуму про іншу особу або розумового діачогу з нею, саморефлексія є самоаналіз у формі діалогу із самим собою, особлива з приводу критичних ситуацій, у яких суб’єкту доводиться здійснювати радикальний моральний вибір [15].

У процесі морального самопізнання використовуються ті самі логічні операції, що і в інших формах ціннісного пізнання, з поправкою на специфіку предмета та характер дослідження. Прояв морального аспекту своєї життєдіяльності припускає здатність тимчасово абстрагуватися від інших її характеристик, у даному випадку неістотних для суб'єкта. Виходячи із власних моральних установок, суб'єкт у суцільному потоці інформації про самого себе виділяє, аналізує, зіставляє, диференціює та оцінює окремі вчинки і їх компоненти, які потім інтегрує й узагальнює у цілісний образ "Я". У результаті конкретні ситуативні прояви моральної діяльності у самосвідомості рефлектуючої особистості синтезуються та генералізуються у вигляді суттєвих моральних якостей, створюючи системне знання про її моральне обличчя - відносно стійку і у той же час динамічну "Я-концепцію", яка складається в двоєдиному процесі вивчення та узагальнення на основі соціального утвердження та самоствердження.

Ступінь саморозуміння характеризується адекватністю та глибиною проникнення суб'єкта в свою соціально-моральну сутність, цілісністю й повнотою охоплення її багатьох проявів, стабільністю та упорядкованістю знань про власне Я, здібністю ефективно використовувати їх у саморегуляції, прогнозуванні та вдосконаленні своєї моральної діяльності відповідно до вимог даного суспільства, класу. Там, де родова сутність людини викривлена її одномірним існуванням та в ілюзійному вигляді відображається суспільною думкою, розчарована самосвідомість не в змозі осягнути ні моральної значущості окремих вчинків, ні суті життя взагалі. Відмовившись від намагань зрозуміти себе та оточуючих, багато людей обмежуються бездумним спогляданням гри своїх та чужих пристрастей або цілком поглинуті метушнею життєвих розрахунків.

Моральне самопізнання стає розумним у міру того, як все глибше проникає в сутність не лише окремих вчинків і якостей особистості, а й усієї її моральної діяльності та морального обличчя в їх системній єдності та суперечливому розвитку, осягаючи загальне в одиничному, необхідне у випадковому, належне в сущому. Моральна проникливість розуму проявляється не стільки в здатності відчувати найтонші нюанси в мотивах та вчинках, скільки в поясненні всієї поведінки складним комплексом соціальних та психологічних, об'єктивних та суб'єктивних, суттєвих та несуттєвих причин у контексті різнорідних суспільних відносин. Дійсно розумне ставлення до себе, на відміну від розважливості як морально-прагматичної якості, спрямованої в основному на забезпечення власного блага та щастя, зумовлює насамперед піклування про блага та щастя інших людей. Лише людина, адекватно пізнавши глибокий взаємозв'язок соціального та особистого, здатна повною мірою стати морально вільною та нести відповідальність за власні помисли та діяння, спосіб життя та долю. Вона розуміє свої достоїнства та вади, вживаючи заходи для утвердження перших та викорінення других. Самокритично обдумуючи своє минуле та теперішнє, вона прагне правильно прогнозувати та творчо вдосконалювати моральну діяльність [17].

Одна із основних функцій моральної самосвідомості є оціночно-емоційие ставлення людини до себе як особлива форма моральних відносин, суб'єктом і об'єктом яких виступає вона сама.

Подібно до того, як свідомість у цілому є не тільки відбиттям, а й моїм ставленням до мого середовища, самосвідомість - не пасивне самоспоглядання, а моє активне ставлення до власного Я, як об'єктивної і суб'єктивної реальності. "Ставлення "Я" до свого іншого "Я" є ціннісне ставлення, акт ціннісної саморегуляції", що "включає передпідготовку і санкціонування нашого волевиявлення і потім наступної оцінки цього волевиявлення, тобто в остаточному підсумку оцінку оцінки".

На самовибір моральної орієнтації впливають соціальний статус особистості у визначеному макро- і мікросередовищі, її реальне і уявне положення в системі моральних відносин, життєвий досвід і ролі, які виконуються в процесі моральної діяльності, її духовна культура, вся сукупність виховних впливів, включаючи й самовиховання.

Система диспозиційних моральних орієнтацій особистості виступає як ієрархія фіксованих (більш-менш усвідомлених) загальних ціннісних установок щодо ступеня співвідношення своїх і чужих вчинків з етичними принципами суспільства (класу) ставши її нормативними переконаннями. Формально усвідомлене надіндивідуальне значення моральної норми залишається для особистості розумовим знанням, доки не придбає глибоко інтимного змісту в якості еталона і мотиву моральної діяльності, перетворившись на "внутрішню етичну інстанцію".

Розрив між етичними знаннями та їх емоційно-особистісною оцінкою породжує "суттєвий бар'єр" на шляху формування моральних переконань. Навпаки, зрілість переконань як суб'єктивної підстави моральної позиції характеризується тим, наскільки воно є усвідомленим активним спонуканням до визначених вчинків та їх самооцінки.

Моральні переконання як компоненти самосвідомості - не що інше, як глибоко осмислені, емоційно-вистраждані, апробовані життєвим досвідом моральні цінності, в істинності та загальзначущості яких особистість твердо впевнена, а тому керується ними як імперативними спонуканнями у вчинках, оцінках і самооцінках, виходячи із соціальних потреб і інтересів. Сформувавшись на вищому ярусі свідомості, переконання може потім "опускатися" до віри, не допускаючи сумнівів його правильності, що перетворює моральні цінності на щось святе. Особистість по-різному усвідомлює свої моральні переконання залежно від рівня їхньої зрілості та актуальності у даній ситуації.

Щоденні позитивні вчинки, звичні для оточуючих і самого суб'єкта, як правило, не зумовлюють аргументованої самооцінки. Така необхідність найчастіше усвідомлюється в умовах відповідального морального вибору, при істотній зміні його статусу, домагань, характеру взаємин з іншими, при підвищенні вимог до нього і власних претензій до себе, розбіжності суспільних оцінок і особистого ідеалу з колишньою думкою про себе. Конфлікти між добром і злом, моральним ідеалом і реальністю, належним та суттєвим, духовним і практичним у моральній діяльності особистості стають джерелами переоцінки цінностей і їхніх критеріїв самосвідомості.

Самооцінка - одна з основних форм проявлення індивідуальної моральної самосвідомості. У орієнтації на Я як суб'єкта моральної активності проявляється деякий "егоїзм"на відміну від "альтероцентричної" установки щодо оцінки інших.

І хоча в даному випадку абсолютизується один із суб'єктивних критеріїв поведінки, поза сумнівом, що самооцінка дійсно є фундаментальним структурно-функціональним компонентом моральної самосвідомості.

Зберігаючи відносну самостійність, самооцінка виступає в тісній єдності із самопізнанням моральної діяльності. Щоб оцінити себе по достоїнству, треба мати про себе достовірну і досить повну інформацію. Водночас самооцінка - не тільки фіксований підсумок морального самопізнання, а й неодмінна умова, і адекватна форма його перебігу. Без самооцінки збагнення моральної специфіки своїх характеру і діяльності неможливо. Якщо "вільний самоопис" може бути чисто актуальним, що констатує, то моральне самопізнання неминуче стає оцінюючим, а моральна самооцінка має значення як ціннісне знання про себе. Зміст моральної самооцінки визначається, з одного боку, об'єктом, на який вона спрямована, а з іншого - ціннісними критеріями, якими керується суб'єкт при визначенні своєї моральної значущості.

Предметом морального самоставлення особистості за певних умов стають її життя і здоров'я, праця і побут, навчання і дозвілля, внутрішні переживання і зовнішні манери - все, що актуально для неї й інших з погляду добра, обов'язку, гідності.

Розрізняючись за рівнем узагальнення, повноти, глибини, стабільності, моральна самооцінка буває вузькою і широкою, порційною і цілісною, ситуаційною і стійкою, виступаючи і як інтуїтивне визначення цінності вчинку, і як логічне обґрунтування лінії поведінки. Але в будь-якій формі вона виходить з переконань людини, відбиваючи інтереси різних соціальних груп і визначаючи її характер. "Ось чому в самооцінці особливо важлива опора на науковий світогляд, який дозволяє знаходити правильні крапки відліку у визначенні моральної значущості заподіяних вчинків". При цьому універсальні, абстрактні вимоги суспільства до поведінки кожного перетворюються на суб'єктивні критерії самооцінки, коли стають індивідуально-конкретними вимогами до себе не меншою мірою, ніж до інших [14].

Моральна самооцінка може бути в різному ступені адекватної або неадекватно моральної цінності вчинків і якостей особистості, що зумовлені рядом соціальних, гносеологічних і психологічних причин. Дійсність її в соціально-історичному плані визначається відповідністю ціннісних критеріїв, якими керується суб'єкт, корінними інтересами найбільш прогресивного класу, що збігається з потребами розвитку людства. Міра адекватності в оцінці самої себе залежить і від того, яке дійсне положення даної особистості в суспільстві, як склались її конкретні взаємовідносини з оточуючими і наскільки правильно вони оцінюють її моральну гідність. Нерівномірність морального і розумового розвитку особистості, багатогранність її моральних поглядів, складність її соціальної життєдіяльності визначають динамізм, різноплановість і суперечливість моральних самооцінок, труднощі, а часом і неможливість однозначної цілісної авто характеристики.

Помилкова моральна самооцінка пов'язана як з неадекватною оцінкою особистості навколишніми, так і з абсолютизацією або ігноруванням нею суспільної думки. Така самооцінка стає наслідком, фальсифікованого ставлення відношення до інших. "Кожна людина вимірює інших собою. Що нижче її або дорівнює їй, та вона розуміє, по-можливості тому вона вірить; що вище її здібностей або розвитку, того вона не розуміє, тому й не вірить". Людина схильна переоцінювати себе, коли приймає на віру занадто втішну думку про себе або захищається від негативних оцінок, вважаючи їх несправедливими, коли судить про інших зо завищеними критеріями, а про себе - за заниженими. Водночас з тим суб'єкт звичайно недооцінює себе, якщо навколишні оцінюють його низько.

Найбільш раціоналізованою і водночас гострою формою моральної самооцінки є самокритика. Ставлення до критики і здатність до самокритики - найважливіші показники рівня моральної та інтелектуальної зрілості особистості. Чим сильніша людина духовно, - писав Бєлінський, - тим сміливіше він дивиться на свої слабкі сторони і недоліки. Атмосфера взаємного відчуження, аморалізму і лицемірства у сучасному буржуазному суспільстві перешкоджає значному поширенню здорової самокритики серед його членів. В одних це проявляється в байдужості або цинічно-апологетичному ставленні до своїх і чужих вад; в других - у панічному страхові самовикриття і втрати престижу перед недоброзичливою громадською думкою, у прагненні до показної благопристойності; у третіх самокритика залишається безпринципною, пасивною або здобуває деструктивний характер, вироджуючись у релігійно-фанатичне самошельмування.

Критична моральна самооцінка, уміння втілити її, незважаючи на усі втішні самовиправдання, що підказує людині самолюбність, - неодмінна умова справжнього морального резонансу з іншими людьми, а значить і взаємо - і світоглядну позицію стосовно до себе, і морального змісту свого життя, відображаючись у всій багатогранності соціальної активності особистості. У такому трактуванні Я-концепція - не сукупність фрагментарних образів Я і оцінок його окремих сторін, а цілісна система поглядів на себе як суб'єкта моральної життєдіяльності.

На формування індивідуальної моральної самооцінки суттєво впливає громадська думка. Водночас чутливість особистості до думки інших осіб за межами міри призводить до конформізму, в утрати моральної автономії. Але постійно скептично сприймаючи, або ігноруючи думку навколишніх про себе, вона ризикує втратити критерії моральної самооцінки і дезорієнтуватися щодо соціальної цінності свого Я.

Багаторазово породжувані громадською думкою оціночні ситуації, в які потрапляє особистість, стимулюють в ній схильність до самооцінки. Становлення індивідуальних критеріїв і мотивів, навичок і звичок моральної самооцінки відбуваються у спілкуванні за допомогою взаємооцінок людей на основі засвоєного морального кодексу даного суспільства. Психологи встановили, що людина часто неусвідомлено відтворює групову оцінку її поводження, провокує оцінку інших щодо себе і навпаки: про навколишніх нерідко судить за аналогією з собою.

Генетична та функціональна моральна самооцінка опосередкована оцінкою нас іншими, нашими оціночними ставленнями до них і лише на рівні світосприйняття стає автономним актом самовизнання і самоставлення. Але й зріло оцінюючи свої вчинки, особистість періодично "самовідчужується", дивиться на себе очима авторитетних осіб і референтних груп [19].

Таким чином, суперечності морального самопізнання, які не вирішуються в межах пасивного самопогляду та рефлексії замкнутого в собі індивіда стають цілком переборювані в процесі практичної взаємодії з іншими членами суспільства. З того, що далеко не кожний адекватно пізнає себе в моральному аспекті в міру невідповідності між вчинками та уявленнями про себе, ніби "взагалі навряд чи хто спроможний відобразити себе вірно". Принципове обмеження пізнавальних можливостей людини щодо самої себе веде до приниження та викривлення життєвих функцій самосвідомості, означаючи заперечення її можливості усвідомлювати те, що вона думає, відчуває, робить та свідомо творить себе за законами добра.

2.2 Ціннісні орієнтації особистості

Уявлення, цінності й настанови, що становлять зміст моральної свідомості, знаходять своє безпосереднє продовження у діяльності людини, її поведінці та вчинках. Саме з конкретних справ, реальної поведінки ми дізнаємося, який вибір зробила людина, про справжню вартість її поглядів та ідей. Людина самостійно приймає рішення, обирає засоби діяльності, а також відповідає за її результати.

У суспільному житті людина стикається з багатомірністю форм поведінки, часто з протилежними взаємонеузгодженими способами життєдіяльності, що породжує питання про моральній вибір.

Поняття "цінність" було введено у науку в середині XIXст. Згодом, на основі всебічної та детальної розробки цього поняття, сформувалася спеціальна галузь філософського знання - теорія цінностей, або аксіологія. Одна з найпоширеніших дефініцій цінності визначає її як значущість певних реалій дійсності з точки зору потреб людини і суспільства. Ця категорія дуже тісно пов'язана з категоріями "потреба", "інтерес". Потреби, інтереси, цінності пронизують усі галузі суспільного життя. За їх допомогою можна дати відповіді на такі запитання: що людині потрібно, у чому вона зацікавлена, що людині дорого. Це дуже близькі, але не тотожні поняття. Потреби людини, перетворені на інтереси, у свою чергу, перетворюються" на цінності. Отже, цінність - є дещо позитивне, з точки зору задоволення матеріальних та духовних потреб людини. Однак, якщо вважати феномен цінності як задоволення суб'єктивних потреб, то повністю нівелюється моральний аспект проблеми цінностей. Розуміння цінностей не може бути зведено тільки до задоволення будь-яких потреб особи. Точніше, самі цінності наповнюють сенсом існування людини і суспільства. Цінності не тільки і не стільки задовольняють потреби людини, а значною мірою духовно відтворюють саму людину.

Виходячи з цього, можна виділити два типи цінностей: ті, які задовольняють насущні потреби людини, обслуговують самоствердження людської особистості, та ті, які творять та відроджують особистість у принципово новій якості. Можна класифікувати цінності на вітальні і соціальні, де людина та людство визначаються як вищі цінності буття, матеріальні та духовні. Серед духовних цінностей, у свою чергу, можна виділити моральні, естетичні, пізнавальні тощо. Духовні цінності - це сфера суспільної свідомості, вони тяжіють до духовної сфери суспільного життя (так потреби людини здебільшого належать до матеріальної сфери життєдіяльності, а- інтереси - до соціальної) [22].

Цінність можна розглядати як засіб відображення дійсності у свідомості людини, тобто суб'єктивного відображення об'єктивної реальності. Цінності відображаються у свідомості людей у вигляді оціночних суджень. Оскільки дійсність не знає абсолютного, цінності мають відносний характер. Критерієм оцінки виступає узагальнений образ, зразок, ідеал. Моральна цінність вчинку виявляється за допомогою порівнювання з визнаним усім суспільством ідеалом добра, який фіксується у свідомості суспільства у вигляді певного комплексу моральних норм, правил належної та рекомендованої поведінки. Різні люди в одній і тій самій ситуації поводять себе неоднаково. Різниця визначається тими цінностями, якими керувалася людина, її моральними позиціями.

Постійна несуперечлива структура ціннісних орієнтацій зумовлює такі якості особистості, як цілісність, надійність, вірність певним принципам, здатність до морального вибору заради ідеалів і цінностей. Суперечливість, навпаки, породжує непослідовність поведінки.

Очевидно, що ціннісні орієнтації можуть не збігатися зі структурою цінностей, що функціонують у суспільній свідомості. Для окремої людини може бути вагомим та значущим зовсім не те, що є цінним і значущим з точки зору суспільних інтересів і сталих норм, цінністю орієнтованої суспільної свідомості. Ця обставина обумовлює різницю між ціннісними орієнтаціями особистості та орієнтаціями особистості на цінності, які поширені і панують у суспільстві. Орієнтація на цінність - є певне ставлення людини до зовнішніх настанов, норм і звичаїв. Ціннісні орієнтації - це внутрішній компонент свідомості та самосвідомості людини, як і цінність, вони відіграють дуже активну роль у визначенні спрямованості моральної діяльності особистості [14].

Таким чином, моральне життя людини не можна розглядати як просте засвоєння суми прописних істин. Воно проходить у боротьбі мотивів, у постійному напруженні духовних сил. Здійснення того чи іншого вибору не тільки характеризує особистість, а також є важливішим засобом її формування. Моральний вчинок і моральна поведінка передбачають готовність обстоювати моральні цінності тоді, коли вони підлягають сумніву. На основі цього можна зробити висновок про надзвичайну важливість ціннісних орієнтацій особистості. Сукупність сформованих, усталених ціннісних орієнтацій розмежовує істотне та неістотне, утворює своєрідну вісь свідомості, яка забезпечує духовну усталеність особистості, спадкоємність певного типу поведінки і діяльності. Саме тому в будь-якому суспільстві ціннісні орієнтації є об'єктом виховання, цілеспрямованого впливу. Розвинуті ціннісні орієнтації є ознакою зрілості особистості, показником рівня її соціальності.

2.3 Моральний вибір особистості

Важливою умовою моральної діяльності індивіда є його свобода, можливість морального самовизначення. Без цього не може йти мова про моральність як особливий механізм регуляції людських відносин.

Однак очевидно, що людина з усіх боків оточена безліччю необхідностей: вона підпорядкована фізичним та соціальним законам того конкретного суспільства, в якому живе, його нормам і правилам, стереотипам поведінки, традиціям і ритуалам, а також вона не може не враховувати економічну необхідність. Отже, виникає запитання: чи вільна людина у своїх діях?

Можна виділити деякі умови, що сприяють людині діяти з відчуттям того, що вона вільна та моральна. По-перше, для реалізації свободи мають бути відсутніми зовнішній примус та заборона. Будь-які примусові вияви людської активності як такі можуть бути оцінені як аморальні. По-друге, для того, щоб моральний вибір відбувся, необхідні рефлексія, спроможність побачити всі існуючі варіанти і зупинитись лише на одному з них.

Крім того, істинно вільний вибір може здійснитися лише тоді, коли у людини є орієнтири - цінності, ідеали. Уявлення, цінності, ціннісні орієнтації - категорії, що складають зміст моральної свідомості, яка, насамперед, має продовження у моральній діяльності людини.

Отже, моральну свободу можна показати як діалектичну єдність моральної необхідності та суб'єктивної добровільності поведінки, як здатність людини тримати владу над своїми вчинками. Моральна необхідність, власне, є сукупністю вимог, які висуває моральна система до людської діяльності, але саме знання цих вимог, тобто знання моральної необхідності, не гарантує моральної діяльності. Виходячи з цього, моральна свобода - є можливістю і спроможністю людини визначати та реалізовувати свою моральну позицію, яка б забезпечувала досягнення мети. Діяльність можна кваліфікувати як моральну тоді, коли вона базується на вільному виборі в колі протистояння добра і зла.

Моральний вибір є також обов'язковою умовою реалізації моральної свободи. Саме проблема морального вибору дає можливість розкрити динамічну сторону моралі, побачити, як норми, принципи, моральні цінності та оцінки насправді діють у суспільних відносинах.

Необхідність морального вибору виявляється тоді, коли обставини примушують людину прийняти лише одне рішення за наявності кількох, причому, кожне може бути оцінено з позицій добра та зла. Крім цього, повинні враховуватись як об'єктивні умови, так і суб'єктивні чинники та ситуація вибору. Саме прийняття рішення не завершує акт вибору, продовженням його служить вибір засобів реалізації рішення, його практичне здійснення і оцінка результату.

До об'єктивних умов морального вибору належить наявність варіантів вибору поведінки. Суб'єктивні чинники включають у себе ступінь морального розвитку особистості, засвоєння особистістю норм моралі, розвинутість почуття обов'язку та совісті тощо.

Сама наявність об'єктивних обставин та суб'єктивних моментів ставить питання про свободу людини у своєму моральному виборі. Фаталістична позиція з даного питання вважає вибір фікцією, бо він зумовлений об'єктивними обставинами, а рішення приймається під тиском об'єктивної необхідності. Релятивістська позиція, навпаки, підкреслює абсолютну свободу людини у своєму виборі, що не обмежений жодними обставинами.

Об'єктивний бік свободи вибору це наявність варіантів поведінки особистості; суб'єктивний - можливість здійснювати вчинки за внутрішніми переконаннями. Суб'єктивна свобода передбачає також і дію моральної необхідності, яка є саме суб'єктивно усвідомленою потребою людини діяти відповідно до вимог моралі. Отже, об'єктивні обставини дають можливість людині обирати моральний вчинок чи позаморальний, а в силу своєї моральної позиції вона віддає перевагу першому варіанту. Оскільки боротьба мотивів тут відсутня, складається враження, що людина не робить ніякого вибору, хоча об'єктивно він присутній. Отже, наявність або відсутність боротьби мотивів характеризує лише форму морального вибору, а не його сутність.

Кожний вибір залежить від тих цілей, які постають перед людиною, групою або суспільством. Діапазон цілей, що визначають зміст вибору, досить широкий. Реальні цілі, які обирає людина, не завжди мають власне моральний характер, але вони завжди включають моральний аспект. Наприклад, мета забезпечити собі матеріальний добробут - досить істотна, і дуже складно дати їй моральну оцінку. Моральний аспект виявляється, коли сама мета конкретизується: збільшення матеріального достатку будь-якою ціною або чесно заробляючи.

Моральний аспект виявляється в тому, для чого саме людині потрібно вирішити цю проблему. Досягнення максимального матеріального добробуту може сприяти розширенню можливостей творчості або наукових досліджень. Але можна прагнути багатства тільки для задоволення особистих амбіцій, демонстрації своєї влади тощо.

Окрім вибору мети перед людиною стоїть завдання вибору засобів її реалізації. Засоби можуть бути різноманітні. Досягнення мети передбачає наявність різних шляхів, і проблема полягає в тому, щоб обрані засоби не викривлювали поставленої мети. Неправильно обрані засоби можуть докорінно змінити первісну мету. Проблема стоїть особливо гостро тоді, коли первісно визначена мета моральна та благородна. Для досягнення такої мети повинні бути обрані й достатньо досконалі морально виправдані засоби, інакше результатом може стати не добро, а зло.

Для того, щоб вибір вчинку, тобто мети й відповідного їй рішення, був найбільш ефективним з практичного та морального боків, людина повинна знати всі варіанти можливих дій, завдяки чому зможе визначити найкращий з її точки зору.

Відсутність достатньої інформації для прийняття рішення може підштовхнути людину до необміркованих дій, коли в ім'я обов'язку чи ідеалу вона не враховує деякі обставини та наслідки своїх вчинків. Це тип авантюрної поведінки, він нерідко пов'язаний з виявами індивідуалізму, честолюбства, безвідповідальністю, прагненням виділитися.

Інший тип поведінки характеризується повною відмовою від рішучих дій, тому що людина боїться помилитися. Але слід враховувати, що сама відмова від вибору є однією з форм вибору, до того ж не найкращою.

Моральна оцінка дій буде позитивною, якщо встановлено, що вибір було зроблено правильно, але його здійсненню зашкодили об'єктивні умови або умови, які людина не могла передбачити. Негативної оцінки заслуговують помилки у виборі, викликані некомпетентністю морального рішення, недоцільністю обраних засобів.

Якщо при виявленні варіантів вибору мораль необхідна для різнобічного вивчення обставин і можливостей вибору, то на етапі вибору варіанта поведінки моралі відводиться вирішальна роль.

У виборі варіанту поведінки також важливу роль відіграє мотивація: чому саме цьому вчинку віддається перевага? Чим зумовлений такий вибір? Завжди, коли йдеться про свободу вибору, є зрозумілим, що він відбувається у площині добра або зла. Але не можна ігнорувати варіант вибору між двома видами зла (покарання злочинця-рецидивіста допускає вибір між смертною карою та довічним ув'язненням). Приймаючи рішення у кожній конкретній ситуації, треба пам'ятати, що менше зло не є добро, а вся різниця полягає лише в тому, яке з негативних рішень завдасть менше шкоди суспільству з моральної точки зору.

Існує також можливість вибору між добром і добром, тобто у такому випадку йдеться про різні моральні цінності: "вищі" і "нижчі" або рівні за значенням.

Здійснюючи моральний вибір, людина свідомо віддає перевагу певній лінії поведінки, керуючись особистим уявленням про моральні цінності. Все життя людини складається з низки таких ситуацій, в яких формується як моральна особистість людини, так і її моральне оточення.

Моральний вибір означає визнання пріоритету однієї цінності над іншою. В одних випадках обґрунтування вибору та сам вибір не викликають жодних труднощів, в інших - пов'язані з гострими суперечностями між загальнолюдськими, груповими (масовими, етнічними, релігійними тощо) та індивідуальними цінностями. Ситуацію другого роду називають моральним конфліктом [14].

Таким чином, моральний вибір - є усвідомлене віддання переваги людиною тому чи іншому варіантові поведінки відповідно до особистих чи суспільних моральних настанов, що базуються на певних цінностях. Моральний вибір характеризується: наявністю об'єктивних умов, що орієнтують на різні варіанти поведінки; можливістю оцінки цих варіантів з позиції добра чи зла; моральною необхідністю, тобто обумовленістю поведінки людини діючими в суспільстві моральними нормами і цінностями. Моральний вибір - це усвідомлене віддання переваги людиною тому чи іншому варіанту поведінки відповідно до особистих або суспільних моральних настанов.


Список використаної літератури

1. Бернс Р. Я – концепція і виховання. – М.: Прогрес, 1986. – 364с.

2. Бодалев А.А. Психология о личности. – М., 1988. – с.119

3. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. – М., 1968. – с.117

4. Божович Л.И. Особистість і її формування в дитячому віці. – М.: Наука,1968. – 244с.

5. Бреслав Г.М. Емоційні особливості формування особистості в дитинстві. – М.: Педагогіка,1990. – 254с.

6. Венгер Л.А., Мухина В.С. Психология. – М., 1988

7. Вознюк Н.М. Етико-педагогічні основи формування особистості. – К., 2005. – 196 с.

8. Возрастная и педагогическая психология./Под ред.М.В. Гамезо и др. – М.,1984

9. Возрастная и педагогическая психология /под ред. М.В.Матюхина, Т.С.Михальчик, Н.Ф.Прокина – М., 1984 – 256с.

10. . Возрастная и педагогическая психология /под ред. А.В.Петровского. – М., 1979. – 288с.

11. Возрастная и педагогическая психология /сост. Дубровина И.В., Приходан А.М., Зацепин В.В.. – М., 2001. – 320с.

12. Галич А.Й. Картина человека. Опыт наставительного чтения о предметах самосознания для всех образованных сословий. – 1834. – 678 с.

13. Дубровина И.В., Данилова Е.Е., Прихожан А.М. Психология. – М., 2001. – 464с.

14. Етика /За ред. проф. В.О.Лозового. – К., 2002. – 224 с.

15. Ильин Е.П. Психология. – СПб., 2004. – 560 с.

16. Ильин Е.П. Психология воли. – СПб., 2000. – 288 с.

17. Ковалев В.В. Психиатрия детского возраста. – М.,1979.

18. Ліфарева Н.В. Психологія особистості. – К., 2003. – 240 с.

19. Лозница В.С. Психология и педагогика. – К.. 2000

20. Максименко С.Д. Загальна психологія. – К., 2004. – 272 с.

21. Немов Р.С. Психология: В 3 кн. – М., 2000. – Кн.: 1. – 688с.

22. Общая психология./Сост. Е.И. Рогов. – М., 1998

23. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. Психология. – М., 2001. – 512с.

24. Психология: Учебник /В.М.Аллахвердов, С.И.Богданова. – М.,2004. – 752с.

25. Психология детства. /Под ред. А.А. Реана. – СПб., 2003. – 368с.

26. Психология человека от рождения до смерти. – СПб., 2002. – 656с.

27. Психология /Под ред. Е.И.Рогова. – М., 2005. – 592 с.

28. Психология /Под ред. А.Ц. Пуни. – М., 1984

29. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб., 1999

30. Смолин В.В. Самосознание личности. – М., 1983. – 216.

31. Столяренко Л.Д. Основы психологии. – Ростов-н/Д.,1997

32. Столяренко Л.Д., Корешкова Н.В. Психология личности и типология поведения. – Р. н/Д., 1994.- с.143

33. Ушинский К.Д. Три элемента школы: В 6 т. – К., 1985. – Т.1. – 117 с.

34. Фернхем А., Хейвен П. Личность и социальное поведение. – СПб.,2001. – 368с.

35. Фридман Л.М. Психология детей и подростков.–М., 2003. – 480с.

36. Чеснокова И.И. Психология. - М.,1977.

37. Шаповаленко И.В. Возрастная психология. – М., 2004. – 349 с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:52:10 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
20:42:21 28 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Чинники, що впливають на ситуацію етичного вибору школярів середньої ланки

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151216)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru