Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: У пошуках свого шляху: етнопсихологія, соціально-політична психологія та психологія підприємництваа

Название: У пошуках свого шляху: етнопсихологія, соціально-політична психологія та психологія підприємництваа
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: реферат Добавлен 07:55:08 21 октября 2010 Похожие работы
Просмотров: 98 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

У пошуках свого шляху: етнопсихологія, соціально-політична психологія й психологія підприємництва


Вітчизняна соціальна психологія от уже не менш п’ятнадцяті років перебуває в стані дрейфу, пливучи туди, куди її женуть вітри економічних негод усередині країни й з-за кордону. Розрадою може служити лише те, що ми дрейфуємо разом з усіма, у тому самому глобальному плині, що курс руху визначається додаванням багатьох колективних зусиль, курсом людства. І це не може не викликати "почуття глибокого задоволення". Розглянемо коротко основні детермінанти вектора нашого руху. Як відзначають аналітики російської й української психологічної науки, для неї характерні наступні риси, властиві й соціальної психології: "Науково-практична й прикладна орієнтованість психологічних досліджень, плюралізм у виборі вихідних теоретико-методологічних підстав, різноманіття форм професійної підготовки психологів і застосування їхніх знань, навичок і вмінь, більш вузька спеціалізація психологів, досить тверда детермінація тематики психологічних досліджень із боку соціальних запитів суспільства, прагматизм поглядів психологів щодо свого майбутнього в психологічному співтоваристві.

І якщо можна говорити про відмінність східноєвропейської моделі розвитку психологічної науки від західноєвропейської або американської, то варто визнати, що в сучасній психології зростає питома вага елементів або компонентів саме останніх моделей".

Автори справедливо констатують, що "у цілому вітчизняна соціальна психологія є оригінальною не тільки по своїй еволюції, але й у своїй проблемно-концептуальній сутності", хоча при цьому "у силу "перезосередженості" на дослідженні соціально значимих об'єктів (насамперед колективах, спільній діяльності й т.п.) соціальні психологи практично не вийшли до осмислення тих зовсім унікальних форм зв'язку суспільної свідомості, ідеології із соціальною й індивідуальною психологією, які в Росії, безсумнівно, носили культурно-специфічний символічний характер. Росія, у якій переміг (теоретично й практично) марксизм, фактично виявилася спонукуваної ідеалістичним світоглядом, утопією, міфом".

Ці важливі положення вимагають деяких уточнень. По-перше, у Росії переміг не марксизм, а більшовизм, російська, не оптимальна версія марксизму. Вона виключала науковий розвиток навіть тих визнаних і понині досягнень класиків марксизму, які припускали дослідження соціально-психологічного аспекту суспільства. Оскільки й донині до них звертаються в усьому світі, нагадаємо їх коротко: феномен відчуження, феномен перетворених форм ("характерних масок"), положення про промисловість як "почуттєво, що стала психології,", і про те, що "історію роблять живі люди", нарешті, комплекс ідей, пов'язаних з терміном Verkehr (який Маркс багато разів просив переводити на інші мови як "соціальний обмін", а не "комунікація" або "спілкування"), про що мені доводилося писати неодноразово. У кожному разі продовження цієї лінії, як мінімум, підсунуло б соціально-психологічну думку до того рубежу, за яким треба визнання обмеженості економічного матеріалізму, про що не утомлювалися говорити російські філософи у вигнанні. І хіба факт "рухомості" величезної країни протягом десятиліть "ідеалістичним світоглядом, утопією, міфом" не свідчить про тім же?

По-друге, цілий ряд робіт, що з'явилися в останні роки, навпроти говорять про те, що соціальні психологи насправді практично вийшли на осмислення найважливіших проблем сучасної Росії. Інша справа, що цей вихід була здійснена не в рамках старої парадигми, а завдяки зростанню питомої ваги запозичених з інших парадигм елементів тому, що до цього спонукувало тиск практики з однієї сторони й сприяло наявність таких елементів - з іншої.

Фактично події в російській і українській соціальній психології розвивалися по тій же логіці, що в інших регіонах миру з тією лише різницею, що їхня глибина й масштаб виявилися набагато більше значними. Те, що відбулося в Україні за останні десять років непорівнянне з антивоєнними виступами в США й молодіжним рухом у Західній Європі кінця 60-х років - факторами, що обумовили кризу парадигми пояснення й виникнення парадигми розуміння. І там і там виявилося, що академічна наука не може продемонструвати свою перевагу, опираючись на ті праці, які забезпечували їхнім авторам матеріальний і моральний статус. В Україні ця ситуація збільшувалася ще й тим, що області соціальної дійсності, які найбільше настійно вимагали наукової допомоги, минулого або новими для науки, або раніше заборонені для досліджень. Це сфери: міжнаціональних відносин, політичного процесу й нової економічної реальності.

Оскільки саме в них зараз визріває, виношується нова наукова парадигма, ми звернемося до відповідного наукового досвіду. Мова йде про етнопсихологію, політичну психологію й психологію ринкової економіки. Перша, як ми вже відзначали, була раніше заборонена; друга переважно обмежувалася ідеологічною критикою західної науки, третя - взагалі не існувала через "відсутність наявності" ринку й підприємців, якщо не вважати спекулянтів.

На жаль, у більшості існуючих оглядів їхні автори як і раніше "зауважують" лише традиційні (часом, просто більше відомі їм) об'єкти й продовжують на них "перезосереджувати". Тим часом недовгий ще досвід цих трьох галузей виявив підходи, що мають ключове значення для формування нової російської парадигми.

Мабуть, найбільш яскравий приклад виявляє собою в цьому плані етнопсихологія, а точніше - етносоціопсихологія. Аж до початку 80-х років її проблеми побічно й досить фрагментарно досліджувалися етнографами й соціологами, задовольняючи офіційне замовлення на докази незначності міжетнічних розходжень і успішності інтеграції в "єдину спільність - радянський народ". Перше повномасштабне емпіричне польове дослідження етнічних стереотипів було виконано в Інституті психології АН СРСР Г. Солдатової в 1982-1985 р. Лише в 1988 р. була проведена Перша Всесоюзна конференція із проблем етнічної психології, за матеріалами якої була видана в 1991 р. колективна монографія "Соціально психологічні проблеми міжнаціональних відносин". Фахівців, тим більше професійних психологів, що займалися цими проблемами можна було в той час перерахувати по пальцях.

В 90-е роки, коли кількість міжнаціональних конфліктів різних масштабів досягало сотні, коли кількість біженців із зон цих конфліктів стало обчислюватися мільйонами, а вбитих - десятками тисяч, ігнорувати цю сферу дійсності було вже неможливо.

Уже наприкінці 1997 р. у роботі Першої конференції секції етнічної психології при Російському психологічному суспільстві, організованої на базі Інституту етнології й антропології РАН взяли участь близько 100 чоловік з багатьох регіонів Росії, і більше 90 учасників сформувалися як фахівці в 90-е роки.

Досить показова тематика повідомлень. Переважна більшість із них зроблені за результатами емпіричних досліджень відносин між представниками різних етнічних груп, тобто між групами. Більше традиційна етнопсихологія особистості займає в загальному обсязі повідомлень усього близько 20%. Виявилася чітка тенденція до конвергенції етнопсихології в її соціально-психологічному варіанті із соціальною психологією й крос-культурною психологією.

Один з головних доповідей - керівника секції етнічної психології й організатора конференції Н. Лебедєвій - називався "Етнічна або крос-культурна? До питання про методологію вітчизняної психології". Основний результат, про яке повідомлялося в доповіді, полягає в тому, що "у нормі в груповій свідомості існує міцний стійкий зв'язок між позитивною етнічною ідентичністю й етнічною толерантністю, зв'язок підтверджувана тісними кореляціями і є соціально-психологічним законом. У несприятливих соціально-політичних умовах даний зв'язок може руйнуватися або ставати зворотної, активізуючи механізми психологічного захисту, що виражається в росту негативних гетеро стереотипів". Іншими словами, чим вище розвинене в даної групи почуття власного достоїнства, самоцінності й самоповазі, тим більше терпима вона до інших груп. Цей висновок неординарний тим, що майже тривіальної у світовій психології стала зовсім зворотна точка зору, відповідно до якої чим вище самооцінка, тим нижче толерантність.

Цей важливий висновок Лебедєвої був отриманий у результаті багаторічних емпіричних досліджень із застосуванням найсучасніших методів. Ще більш важливо для нашої теми та обставина, що методологічною основою досліджень стали праці російських релігійних філософів XX століття, у першу чергу И. Ільїна, його ідеї про зв'язок духовності, національного характеру й патріотизму. Посилаючись не тільки на свої, але й на закордонні дослідження, Н. Лебедєва думає, що до кінця XX сторіччя було отримано емпіричне підтвердження філософських ідей, висловлених російськими релігійними філософами на початку століття.

Не менш важлива й та характеристика, що Н. Лебедєва дає вітчизняній науці. Вона говорить: Якщо звернутися до огляду теорій, які використовують вітчизняні етнопсихологи у своїх емпіричних дослідженнях (модель соціально ідентичності Теджфела - Тернера, криза особистісної ідентичності Е. Ериксона, ієрархія потреб А. Маслоу, методичний апарат Крамбо, побудований на теорії В. Франкла про пошуки особистістю сенсу життя й ін.) - всі ці теорії, прикладені до проблем трансформації етнічної ідентичності, вільно або мимоволі досліджують глибинні шари особистісної ідентифікації в культурному або етнічному контексті. Це теорії й методичні підходи, пов'язані із процесом утворення змісту".

Необхідно, думає Лебедєва, підсилити цю лінію постановкою двох основних завдань: 1) дослідження шляхів формування позитивної етнічної й культурної ідентичності й 2) пошуки шляхів взаєморозуміння й тотожності культур у їхніх духовно-моральних основах, "тому що вони - загальні у всього людства..." Вона справедливо затверджує, що для цього "мало психологічної діагностики, тут потрібні етнологічні й етнографічні знання, знання історії й етногенезу, а також - глибинний зондаж за допомогою якісних методів і методів психосемантики - розкриття значеннєвого простору культури, поля її значень і кодів. От у цьому...розходження між західною крос-культурною психологією й вітчизняною етнопсихологією - Захід (за винятком окремих дослідників) не ставить подібних завдань, для нас же пошуки суті всього й вся - культурно поділюваний спосіб життя в цьому світі".

Цей висновок звучить особливо значимо в Росії і Україні, коли глибокі соціально-політичні, соціально-економічні й у цілому соціокультурні перетворення піддають перевірці на міцність схоронність духовних основ народів, що населяють ці слов’янські держави. Великим внеском у розуміння цієї проблем є комплекс багаторічних досліджень Г. Солдатової, результати яких узагальнені нею в монографії "Психологія міжетнічної напруженості"

Як видно з короткого екскурсу в область етносоціопсихології, своїми досягненнями й трансформацією вона зобов'язана зміні загального соціального контексту російського суспільства й пов'язаному з ним теоретичному прориву за рамки традиційної етнопсихології. Якщо традиційно етнопсихологія була етнопсихологією суб'єкта, якимсь аналогом психології особистості, то тепер вона фактично перетворилася в психологічне дослідження між групових відносин або відносин меж суб'єктних, коли суб'єктами відносин виступають або групи, або індивіди як їхні представники.

Подібна ситуація зложилася в іншій новій сфері психологічної науки, також соціально-психологічної по своєму предметі - політичної психології, або, як неї визначає провідний спеціаліст у цій області й автор цього терміна Г. Дилигенський, у соціально-політичній психології. Своєю появою вона зобов'язана бурхливому розвитку політичних процесів у Росії, потребі в науково-практичних знаннях про їх - з одного боку, і малопридатним їхнім станом - з іншої. Цей стан пояснюється не тільки ідеологічним контролем і табу на глибокі розробки в цій області до перебудови або чисто допоміжним, часто апологетичним характером запитуваних і очікуваних "зверху" рекомендацій. Більш важливо інша обставина: політичні перетворення подібної глибини відбувалися в Росії в унікальному соціокультурному контексті. Тут виникали явища, що не мали аналогів в історії. До них були практично малозастосовні (у відмінність, наприклад, від етнопсихології) дані відповідних досліджень в інших країнах, де до того ж політична психологія з'явилася відносно недавно, усього 20-25 років тому.

Тому цілком природним виходом у цій ситуації представляється спроба застосування знань і даних, накопичених у психології - у першу чергу соціальної - до аналізу політики й політичних відносин, а під час відсутності відповідних емпіричних досліджень - опора на результати соціологічних досліджень, проведених у Росії й Україні. "Сумісність" і доречність таких результатів із соціально-психологічним підходом також цілком природна, оскільки соціологічні дослідження політичного життя суспільства є по суті соціально-психологічними. У них основним інструментом служить вимір соціальних установок і ціннісних орієнтацій, а ще ширше - відносини до того або іншого об'єкта, явищу політичного життя.

Фундаментальною роботою такого плану й з'явилася монографія Г. Дилигенського "Соціально-політична психологія", хоча й до її виходили книги на цю тему. Для нашої теми вона становить інтерес, будучи найбільш репрезентативної методологічно.

Займаючись протягом багатьох лет аналізом свідомості робітничого класу й більших соціальних груп, Дилигенський не міг не виявити, що парадигма пояснення з її акцентом на міжособистісні відносини, досліджувані до того ж методом лабораторного експериментування мало, що можуть дати для розуміння процесів більше високого рівня. Крім того, як він справедливо зауважує, соціальних психологів звичайно займає як протікають психологічні процеси, а "не що являє собою відбитий у їхній психіці образ цього миру, вироблені їм мотиви, мети, цінності". Не можна не погодитися й з іншим зауваженням, щодо того, що "соціальна психологія не дуже дружить із історією, вона воліє в основному займатися людиною взагалі, а не конкретно-історичною людиною. У досліджуваному нею відношенні "людина - суспільство" друга його сторона представлена тому досить розпливчасто - адже суспільство завжди має історичний характер". Звідси висновок про необхідність розробки відповідної методології й теорії для аналізу взаємини й взаємозв'язки людини й суспільства, відносин макросоціального рівня для пізнання психічного життя людей одночасно як продукту й рушійної сили функціонування й розвитку суспільства.

При цьому формулюються три принципових положення. Відповідно до одному з них, "існує, заснований на загальпсихічних законах ізоморфізм мікро - і макрорівнів психіки, її функціонування в штучно створеній і г природній соціальній ситуації, що має для соціально-політичної психології величезне евристичне значення, оскільки дозволяє в простих фактах знайти ключ до розуміння більше складних явищ".

Друге положення являє собою заклик до відмови при аналізі ролі й місця "психічних явищ у житті й розвитку суспільства, у долях і "якості життя" утворюючих його людей" від укорінені в науці й суспільній свідомості твердого протиставлення об'єктивних і суб'єктивного, соціально-історичних обставин, з одного боку, людських думок, волі й учинків - з інший".

Нарешті, третє складається у твердженні в якості специфічного для соціально-політичної психології морального імперативу - принципу "відповідальності людини за своє суспільно-політичне поводження й за положення справ у суспільстві, до якого він належить".

При реалізації всіх цих положень соціальна психологія, на думку Дилигенського "повинна інтегрувати стосовні до її сфери знання й методи психології, соціології, політології, історії, культурній антропології й етнології, стати новою зоною перетинання всіх цих наук".

Тільки людина, знайома зі станом досліджень у суспільних науках епохи застою, може по достоїнству оцінити новизну й радикалізм запропонованого Г. Дилигенським підходу до дослідження ролі психології в політику. Деякі з основних розділів книги (психологічні аспекти політичного лідерства; політична людина: психологія вибору) були б просто немислимі.

Надуманість подібних праць виявилася у всій повноті з початком економічних перетворень: приватизації, переходу до ринкових відносин в економіці. Колишній "радянська людина" на очах перетворювалася в "кооператора", "червоного директора", "човника", "бандита", "банкіра", "бізнесмена" і інших досі невідомих персонажів. В 1997 р. у Росії налічувалося вже близько 1 мільйона підприємців, не вважаючи "човників". В опитуваннях школярів про престижність професій серед юнаків на перше місце вийшов банкір, а серед дівчинок - модель і валютна повія. Близько 40% економіки пішло "у тінь" і тільки в 1997 р. було вбито 450 підприємців. Корупція у вищих ешелонах влади (різного роду "письменницькі справи", генеральські дачі й т.п.) стала звичайним явищем. Довіра до всіх галузей офіційної влади впало нижче всякого припустимого рівня.

Дивлячись на цю макросоціальну метаморфозу, треба, однак, дивуватися не тому, наскільки суспільство деградувало, скільки тому, що воно деградувало не остаточно після стількох років посиленої пропаганди про відносність моралі, її умовності й минущому характері.

Винятково вчасно звучать сьогодні слова С. Франка: "Тільки якщо добро є момент абсолютного буття, якщо в моральній вимозі ми усвідомимо голос, що виходить із глибин буття й обґрунтований, його здійснення здобуває для нас розумний зміст. Якщо немає Бога, то нема рації підкорятися моральним вимогам, тому що самі вони позбавлені всякої внутрішньої, розумної авторитетності...Якщо добро не потрібно для встановлення нормального міцного зв'язку моєї особистості з останніми глибинами буття, якщо воно не є для мене шлях у рідну домівку, не дає мені останній міцності й затвердженню в бутті, тобто не рятує мене, то воно не має над моєю душею ніякої влади, є примарна людська вигадка, і тоді моїм єдиним завітом залишається гасло: лови момент!". Його й ловили повсюдно атеїстично виховані громадяни, яким марне намагалися прищепити сурогати секуляризованої етики у вигляді "Кодексу будівельника комунізму". І проте, поступово саме у свята святих егоїзму й прагнення до матеріального успіху - у сфері бізнесу, частки підприємництва - виявилося, що, говорячи словами Франка, "у крові людства продовжують діяти могутні релігійні інстинкти, що відкидаються його свідомістю". В 90-е роки в Росії початку складатися ще одна нова галузь соціально-психологічного знання: соціальна психологія підприємництва. Вона зародилася, відповідаючи на соціальний запит майже одночасно у філософії. В 1996 р. з ініціативи Торгово-промислової палати РФ була почата національна програма "Російська ділова культура", наукова основа якої була розроблена здебільшого згаданими авторами. Її ядро становить соціально-психологічна концепція ділової культури, заснована на розумінні етичного як суті соціального. Не маючи можливості викладати скільки-небудь докладно зміст трьох томів, у яких представлені результати теоретичних і емпіричних досліджень, відзначимо, так само як це було зроблено стосовно до етнічної й політичної соціальної психології, лише наступні принципові моменти.

При всій непривабливості описаної вище російської ситуації сучасні російські підприємці серед цінностей-цілей на провідні місця ставлять "родину", "самоактуалізацію", "здоров'я" і лише потім "матеріальну забезпеченість". Серед цінностей засобів перше місце займає "чесність".

У своєму ідеальному партнері російські підприємці перші три місця віддають "порядності", "надійності", "компетентності" - якостям, які точно також оцінюються в усьому світі.

Профіль ділової культури утворять досить точно її оцінні відносини, що характеризують базові: до себе, людям, суспільству, справі й природі.

Найбільшої конфліктності в системі відносин підприємців Росії відрізняються відносини з державою і його представниками, чиновниками.

Величезний вплив на поводження підприємців роблять їхні образи, що циркулюють у ЗМІ й повсякденній свідомості.

У дослідженнях підприємництва чітко виявилися ті ж тенденції теоретичного й емпіричного розвитку соціальної психології, які відрізняють нові підходи в етнічній і соціально-політичній психології. До них можна віднести: 1) вихід за рамки відносини "особистість - особистість" і "особистість - група" на рівень відносини "група - група", "особистість - суспільство (держава)" і навіть далі "особистість - культура"; 2) усвідомлення значення етичного, духовного аспекту громадського життя, хоча й не завжди обумовленого як такий; 3) прагнення до комплексного дослідження свого предмета, орієнтація на міждисциплінарну взаємодію; 4) сенситивність до вітчизняної інтелектуальної спадщини.

Нові тенденції виникли й у практичній соціальній психології, у якій раніше домінувала виробнича соціальна психологія. У цей час сфера дії психологів значно розширилася. Досить тут перелічити основні області: суспільні зв'язки (PR), маркетинг, робота з персоналом в організації, політика, профорієнтація, міжнаціональні відносини, крос-культурна підготовка, соціально-психологічний тренінг.

Істотно зріс престиж практичної соціальної психології про що свідчать, як відзначається в спеціальній роботі, що випливають три обставини.

Перше - зацікавлене й поважне відношення до цієї області діяльності професійних психологів влада й гроші імущих, загальний ріст "психологічної чутливості" суспільства. Друге - практика для самих психологів перетворилася з надокучливої повинності імітувати "соціальну потребу" у джерело існування й дозволила фахівцям відчути свідомість власної професійної діяльності. Третє - значно розширилося коло осіб, професійна підготовка яких включає знайомство з основами соціальної психології".

Як констатують ці автори, практична соціальна психологія є продуктом двох взаємозалежних видів активності: роботи психологів, покликаних для рішення актуальних завдань у різних сферах людської діяльності (наприклад, економіці, політики, утворенні), і зусиль спеціально професіоналами для демонстрації результатів розробки теорій, породжених у надрах соціально-психологічних лабораторій, до ситуацій за межами цих лабораторій.

Досить показово, що в Росії поступово виникають ті ж проблеми, які виникали у свій час у США й Західній Європі, пов'язані з відносинами академічних і практичних психологів, формування основних типів практичних фахівців: політично активного борця, міждисциплінарного експерта, психоаналітика, клінічного психолога.

У зустрічному русі практики й соціальної психології виявилися разом з тим і настільки ж характерні негативні сторони. Одна з них - використання, особливо в області політики, авторитету професійного соціального психолога для підкріплення суджень здорового глузду замовника, так сказати "керівної думки". Друга - одночасно психологічна неосвіченість і недостатня "просоченість суспільства психологічними знаннями". Третя - звабна для психолога можливість заробити "швидкі гроші" на шкоду наукової об'єктивності або всупереч своїй цивільній позиції, як, наприклад при роботі в штабі виборчої кампанії свідомо неприйнятного кандидата. Четверта - еклектичне використання, змішання різних теоретичних і методичних інструментів, часто для демонстрації замовникові своєї ерудиції й професіоналізму, псевдонаукова мова й оформлення результатів.

Таким чином, в області застосування соціально-психологічних знань можна констатувати факт певної конвергенції західних парадигм і російської. У цьому зв'язку виникає питання, імпліцитно сформульований К. Абульханової в огляді стану соціальної психології в Росії в 90-ті роки. "У розвитку вітчизняної психології виникли й розвивалися обидві тенденції: 1) загальної універсальної соціальної психології, що значною мірою орієнтувалася на світову психологію, порівняння з нею (Андрєєва, Донцов, Рощин, Шихирев і ін.) і 2) суспільної психології соціалістичного суспільства. Прагнення соціальних психологів зіграти свою наукову позитивну роль у суспільстві привело не просто до прикладних досліджень, але й до розробки теоретичних моделей і стратегій вивчення психосоціальних явищ, тобто їм у відомій мері вдалося приступитися до створення психосоціальної концепції психології саме конкретного (соціалістичного) суспільства". Ледве вище ми знаходимо поряд з визнанням, що "певні сітки й схеми "сканувалися" із закордонних зразків", твердження про те, що й різко критичні й некритичні звертання до західноєвропейських і американських концепцій сприяли в цілому процесу "моделювання", категоризації й номінації соціальної психології - розвитку її мови й системи понять". І в результаті ця тенденція дозволила вітчизняний соціальної психології в цілому уникнути долі наслідувального "периферичного" варіанта світових зразків".

Нині, коли українська соціальна психологія знову приступає до створення психосоціальної концепції саме конкретного, а не веденого міфом, але не менш конкретного суспільства вже не соціалістичного типу, принципово важливо визначити, який із двох вище позначених тенденцій соціальні психологи України реально випливають наприкінці 90-х років: роботі усередині загальної універсальної соціальної психології з орієнтацією на світові зразки, або на побудову суспільної психології пострадянського суспільства.

Навіть швидкий погляд на недавні роботи соціальних психологів (у тому числі й самої К. Абульханової, що опирається на розробки С. Московичи) приводить до висновку про те, що не можна в сучасному світі "і безвинність зберегти й капітал придбати". Не можна кваліфіковано виконати соціально-психологічний аналіз конкретного суспільства, не опираючись на кращі світові зразки. Питання в тім, які зразки вважати кращими і як їх створювати, якщо їх не вистачає. Це шлях будь-якої науки. Не буває науки, як діяльності по встановленню стійких зв'язків між явищами, росіянці, американської й т.п. Можуть існувати школи, орієнтації, парадигми, нарешті, але всі вони переслідують одну мету - виявити загальні для всіх людей, оскільки вони люди, закономірності, що наділяються в конкретні соціокультурні історичні форми. У справжній науці логічне й історичне доповнюють один одного.

Відповідно, і соціальна психологія як наука про роль психіки у світі людських відносин буде в тої ступені універсальної, "наукової", у який вона буде досліджуватися не тільки в окремій країні, але й глобально.


Література

1.Лебедева Н.М. Введение в этническую и кросс-культурную психологию. - М.: 1998.

2.Завалова Н.Д., Ломов Б.Ф. Пономаренко В.О. Образ у системі психічної діяльності. - К., 1999.

3.Донцов А.И. Психология коллектива. - М., 1984.

4.Дилигенський Г.Г. Соціально-політична психологія. - К., 2006.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:50:44 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
20:41:24 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: У пошуках свого шляху: етнопсихологія, соціально-політична психологія та психологія підприємництваа

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150626)
Комментарии (1838)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru