Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Соціальне середовище та соціалізація особистості

Название: Соціальне середовище та соціалізація особистості
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: курсовая работа Добавлен 03:24:03 04 апреля 2008 Похожие работы
Просмотров: 1963 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Міністерство освіти і науки України

Чортківське педагогічне училище

імені О.Барвінського

Предметна (циклова)

комісія викладачів

психолого-педагогічних

дисциплін

Соціальне середовище та соціалізація особистості

Курсова робота

зі спеціальності

5.010105 Соціальна педагогіка

Студент-виконавець:

Макар Юлія Михайлівна,

група СП-4

Керівник:

Савінська Світлана Іванівна,

викладач соціально-педагогічних

дисциплін

Чортків

2008

Кожна дитина з появою на світ потрапляє у свою сім’ю, де в оточенні своїх батьків і рідних робить перші кроки, промовляє перші слова, де батьки піклуються про неї, оточують своєю любов’ю, турботою, ласкою. Потім дитина здобуває перші успіхи самостійності у дитячому садочку, приміряє перші дорослі ролі у учнівському колективі школи, здобуває знання про навколишній світ, вчиться долати перші незначні перешкоди, які зустрічаються на її шляху. Після закінчення школи, вже не дитина, а самостійна молода людина вступає у вищі навчальні заклади, де потрапляє у новий колектив - студентський, здобуває перші знання обраної професії і оволодіває практичними вміннями і навичками, намагається знайти своє місце у суспільстві, самовизначитись у своєму житті. Також саме у цей період життя молода людина прагне створити свою сім’ю, продовжити свій рід, народжуючи дітей. Закінчивши певний навчальний заклад, і здобувши ґрунтовні знання і вміння, молода людина потрапляє у новий колектив, влаштовуючись на певне місце роботи , де її також чекають нові успіхи і невдачі, творчі злети і падіння, де людина працюватиме на користь суспільства і буде отримувати від цього особисте задоволення – від того, що вона знайшла своє місце у житті, що зуміла самоствердитися, і. взагалі, що вона потрібна суспільству, бо виконує у ньому певну роль.

Таким чином, людина від свого народження до смерті проходить великий і складний шлях свого життя, де вона зустрічається і взаємодіє з різними людьми і групами людей, потрапляє під вплив різних середовищ. Тому, що дане питання у сучасному суспільстві є досить актуальне і цікаве для дослідження як саме і яким чином конкретне середовище чи колектив людей впливають на формування особистості людини, її рис характеру, типу темпераменту, манер поведінки, чи залежить поведінка людини від того середовища, в якому вона перебуває.

Метою курсової роботи є дослідження процесу входження і адаптації людини у суспільство, тобто процесу інтеграції і соціалізації особистості у

конкретному соціальному середовищі, а також, роль у цьому процесі соціального педагога.

А завданнями курсової роботи є:

- визначити сутність понять «соціальне середовище» та «соціалізація особистості»;

- визначити рівні соціального середовища та стадії соціалізації;

- обґрунтувати як саме впливає соціальне середовище на соціалізацію особистості;

- встановити як саме відбувається соціалізація особистості у конкретному соціальному середовищі;

- визначити співвідношення процесу виховання і соціалізації у конкретному соціальному середовищі.

Також актуальність цієї проблеми полягає у тому, що необхідно кожному знати як правильно створити всі необхідні умови для забезпечення успішної соціалізації особистості і інтеграції її у суспільство , а також, що не припустимим є допущення будь-якої помилки при організації цього складного і безперервного процесу, бо це може спричинити виникнення у особистості певних відхилень у характері чи поведінці і таким чином людині буде важко адаптуватися у будь-яке соціальне середовище або й, взагалі, не зможе включитися у суспільне життя. Тому, до цієї проблеми слід привернути увагу усього суспільства.

Дослідженням процесу соціалізації особистості займалося багато вчених педагогів і психологів, адже їх також цікавило дане питання. І тому для дослідження і написання курсової роботи використовувалася інформація із підручників:

- Соціальна педагогіка / За редакцією Капської А.Й., де висвітлено сутність понять «соціальне середовище» та «соціалізація особистості;

- Соціальна робота. Книга І. / за редакцією Андрущенка В.П., де виділено основні етапи соціалізації особистості;

- Социальная педагогика / под редакцией Мудрика А. В., де розкрито вплив різних факторів на розвиток та включення індивіда у суспільство;

- Соціальна психологія / за редакцією Орбан-Лембрик Л. Е., де розглянуто процес соціалізації особистості на кожному віковому періоді;

А також багато додаткової інформації отримано із періодичних видань і журналів «Соціальна педагогіка».

Отже, державі і суспільству потрібно більше приділяти уваги даному питанню, адже саме від того які умови будуть створені для інтеграції людини у дане суспільство буде залежати майбутнє усієї нації.

Розділ 1 Характеристика соціального середовища як соціально-

педагогічного явища

1. 1. Сутність поняття «соціальне середовище», його рівні.

Надзвичайно велику роль у вихованні людини відіграє саме її оточення. Адже процес виховання забезпечується суспільством та державою в організаціях, що спеціально створюються для його здійснення (школа, мережа позашкільних закладів, дитячі та молодіжні організації), а також в тих, де виховання не є провідною функцією (армія, виробництво, громадські об'єднання). Роль держави в організації виховання особистості полягає в тому, що вона не тільки створює його інфраструктуру, але в першу чергу формулює завдан­ня соціального виховання, закріплені в державних програмах та документах (Державна національна програма «Освіта»), і визначає його структуру та зміст. Провідним завданням соціального виховання в кожному суспільстві є створення оптимальних умов для найбільш ефектив­ної соціалізованості особистості.

Процеси соціального виховання та соціалізації особистості здійснюються в умовах соціаль­ного середовища. Середовище - це сукупність умов існування лю­дини та суспільства.

У соціології під соціальним середовищем людини розуміють економічні, політичні, соціальні, духовні, територіальні умови, що впливають на становлення особистості.

З точки зору соціальної педагогіки соціальне середовище — це сукупність соціальних умов життє­діяльності людини (сфери суспільного життя, соціальні інститути, соціальні групи), що впливають на формування її свідомості та поведінки.[1] Соціальні умови життєдіяльності – це всі ті фактори, які визначають, якою буде поведінка людини, якою буде її доля і місце у суспільстві, тобто, це умови в сім’ї, колективі дитячого садка, школи, друзі, вулиця, родина, гуртки, ЗМІ.

Саме соціальне середовище, зокрема його сфе­ри: політична, соціальна, духовна формують певні очікування що­до поведінки особистості. Ці очікування перетворюються відповід­ними соціальними інститутами у цілі, завдання, зміст соціального виховання.

Соціальне середовище існує завдяки численним взаєминам його членів та соціальних інститутів. Чим більша і різноманітніша палітра складових соціального середовища, тим інтенсивніше його розвиток та різноманітніші умови життєдіяльності особистості.[2]

В структурі соціального середовища виділяють макро- та мікрорівні. До макрорівня належить матеріальне, культурне, політич­не середовище.

Макрорівень - це загально створені умови існування для кожної людини і є однаковими для всіх. А саме до макросередовища належать: держава, етнос, суспільство, регіон, місто, селище чи село, а також ті великі організації, які діють на території даних середовищ, а саме засоби масової інформації, субкультури, контркультури, а також економічне і політичне становище у країні, які також відіграють чималу роль у соціалізації індивіда.

Мікрорівень - це конкретні умови життя особистості (сім'я, сусідство) та умови в середовищі найближчого оточен­ня (вулиця, тип поселення, навчальний чи трудовий колектив, гро­мадські організації, формальні та неформальні об'єднання). Отже,мікрорівень (мікросоціум) - це спільність, що діє на певній території, включає сім'ю, сусідство, групи однолітків, різні громадські, державні, релігійні, приватні і виховні організації, а також різнінеформальні групи жителів|мешканець|. Визначити межі|кордон| мікросоціуму не завжди просто. У сільських поселеннях, в селищах, в малих містах ці межі|кордон|, як правило, співпадають|збігатися| з|із| межами конкретного поселення в середніх і великих містах визначення меж|кордон| мікросоціуму проблематично. Мікросоціум можна обмежувати двором (якщо йдеться про мікросоціум маленьких дітей); кварталом (для молодших школярів), мікрорайоном (для

більш старших вікових груп). Умовно мікросоціум - це конкретне сільське поселення, селище або мале місто, а в середніх і більших містах - мікрорайон. Вплив мікросоціуму на процес соціалізації дітей, підлітків, юнаків|юнак| залежить від об'єктивних характеристик мікросоціуму і суб'єктивних характеристик самої людини.

Мікросоціум володіє рядом характеристик.Просторові характеристикиконкретного мікросоціуму: у місті той або інший мікрорайон може розташовуватися в центрі, на околиці, в серединній зоні і по-різному бути пов'язаним з іншими частинами|частка| міста; село або селище можуть бути більш менш ізольованими і віддаленими від інших поселень.

З|із| просторовими тісно пов'язані архітектурно-планувальніособливості мікросоціуму: у селі або селищі - компактна або розкидана забудова; у місті - мікросоціум із|із| забудовою, що історично склалася або індустріальною, співвідношення малоповерхової і висотної забудови, відвертість-замкнутість прибудинкових просторів, наявність, кількість і якість малих архітектурних форм.

Від всіх цих характеристик залежить функціональнаструктура простору мікросоціуму: наявність або відсутність місць для ігор дітей і підлітків, можливостей|спроможність| для проведення часу невеликих груп.

Важливою характеристикою мікросоціуму слід вважати|лічити| демографічну,тобто склад його жителів|мешканець|: їх етнічна приналежність, однорідність або неоднорідність; соціально-професійний склад і ступінь|міра| його диференційованої; особливості статевовікового складу; склад сімей.

З погляду тих можливостей|спроможність|, які є|наявний| в мікросоціумі для соціалізації дітей, підлітків, хлопців|юнак|, важливу|поважний| роль грає його культурно-рекреаційна інфраструктура - наявність і якість роботи учбово-виховних установ, кінотеатрів, клубів, спортзалів, стадіонів, басейнів, музеїв, театрів, бібліотек; наявність місцевих засобів|кошт| інформації.[3] Також можна сказати, що мікрорівень є складовою частиною макрорівня і, в деякій мірі, залежить від його впливу, адже саме від того, якими є загально створені умови існування людей будуть залежати і створені умови в мікросередовищі.

Соціальне середовище як сукупність соціальних умов процесу соціалізації особистості безпосередньо впливає на механізми його регулювання. Зміни у процесі соціалізації обов'язково обумовлюються реформаціями у структурі та функціонуванні соціального середовища. Тобто, всі зміни, які відбуваються у тому середовищі, з яким взаємодіє людина впливають на формування її свідомості та поведінки.

Отже, фор­мування соціально-психологічного типу особистості відбувається насамперед за допомогою власного досвіду спілкування в безпосередніх соціаль­них контактах, де людина зазнає впливу мікросередовища, а через нього - і макросередовища, його культури, соціальних норм і цінностей. Людина прилучається до тієї чи іншої групи часто-густо саме задля того, аби стати її частиною, осягнути почуття «Ми» й почуття «Я» серед «Ми», що позбавляє самотності, дає відчуття си­ли і впевненості, спонукує до впливу на соціальне життя у групі в процесі міжособистісних контактів, сприяє набуттю індивідуального досвіду.[4]

1..2. Способи впливу соціального середовища на соціалізацію

особистості.

Соціальне середовище впливає на соціалізацію особистості і охоплює життєдіяльність людини від її народження аж до смерті. Соціалізація особистості залежить від умов соціального середовища

У процесі соціалізації в людини формуються соціальні якості, знання, вміння, відповідні навички, що дає їй змогу стати дієздатним учасником

соціальних відносин. Соціалізація відбувається як за умов стихійно­го впливу на особистість різних обставин життя, так і за умов цілеспрямо-ваного формування особистості. Завдяки активності людини її життєвий шлях, відображення нею соціально-психологічної реаль­ності пере-творюється в складну двосторонню взаємодію особистості та соціального життя. Складний процес взаємовпливу одне на одного і є джерелом розвитку та становлення індивіда. З погляду соціальної психології активність індивіда зумовлена людською пот­ребою належати до соціуму, сприймати, оцінювати й осмислювати його, ідентифікувати себе із своїм народом, конкретною соціальною групою. На стадії переходу взаємовідносин і зв'язків стереотипні вимоги групи до поведінки індивіда спонукують його до вироблення відповідної лінії поведінки особи й вибору конкретного її варіанта. Отже, основа соціально-психологічного розуміння соціалі­зації особистості ґрунтується на характеристиці соціально-психо­логічного типу особистості як специфічного утворення, продукту соціально-психологічного відображення соціального життя, соціаль­них відносин.[5]

Як було вище зазначено, що процес соціалізації особистості відбувається тільки за певних умов, тобто способів впливу соціального середовища на свідомість, формування характеру, типу темпераменту та поведінки людини. Можна сказати, що існує два способи впливу на процес соціалізації особистості:

- спосіб стихійного впливу на особистість різних обставин життя;

- спосіб цілеспрямованого формування особистості.

Під час стихійного впливу на особистість різних обставин життя, умов соціального середовища особистість мимовільно сприймає і засвоює все те, що на неї впливає. Даний спосіб впливу соціального середовища на соціалізацію особистості відбувається тоді, коли у людини ще не сформована самосвідомість.

Цілеспрямований вплив відбувається тоді, коли у особистості вже сформована самосвідомість, коли людина сама починає усвідомлювати мету свого життя у суспільстві.

Потрібно також зазначити, що обидва способи впливу соціального середовища на процес соціалізації особистості можуть мати як позитивний так і негативний характер.

Спосіб умов стихійного впливу на соціалізацію особистості реалізується, як правило, через фактори макросередовища, - це ті обставини життя, які впливають на кожну людину і які кожен сприймає по різному і пристосовується до них також як вважає за потрібне. Такими обставинами є політичний устрій країни, економічне становище, певні події, які відбуваються у суспільстві, певні непередбачувані події у житті людини. Спосіб цілеспрямованого впливу на формування особистості здійснюється у мікросередовищі, а саме у сім’ї, колективі дитячого садка, школи, студентського колективу, у певних суспільних організаціях, бо саме у цих середовищах вплив на особистість здійснюється з конкретною метою, а саме з метою виховання, навчання та підготовки особистості до майбутнього самостійного життя, також у вище згаданих середовищах формується особистість кожної людини, її якості характеру, життєві позиції, погляди і тому треба створювати всі необхідні умови для того, щоб цей процес формування особистості відбувався правильно і тільки на позитивному рівні. Також дуже важливо щоб сама особистість усвідомила свою життєву мету і була позитивно налаштована на сприймання вище зазначених впливів, бо саме тоді можна очікувати успішного входження людини у суспільство і засвоєння соціального досвіду.

Отже, соціалізація як процес входження людини у суспільство залежить від способів впливу на особистість умов соціального середовища, у якому вона перебуває, від того чи правильно відбувається вплив цих умов на свідомість людино, і це вкотре підтверджує нерозривність процесу соціалізації і умов соціального середовища, у якому відбувається цей процес.


Розділ 2 Соціалізація особистості як процес, що постійно

супроводжує її життєдіяльність

2.1. Сутність поняття «соціалізації особистості», її етапи і

фактори.

У гуманітарні науки термін «соціалізація» прийшов з|із| політекономії, де його первинним значенням було «усуспільнення» землі|грунт|, засобів|кошт| виробництва.

Автором терміну «соціалізація» стосовно людини, очевидно, є|з'являтися,являтися| американський соціолог Ф. Р. Гідінгсоном , який в 1887 р. в книзі «Теорія соціалізації» спожив його в значенні, близькому до сучасного, - «розвиток соціальної природи або характеру|вдача| індивіда, підготовка людського матеріалу до соціального життя».

До середини XX в. соціалізація перетворилася на самостійну міждисциплінарну область досліджень. Сьогодні проблему соціалізації або її окремі аспекти вивчають філософи, етнографи, соціологи, психологи, кримінологи, представники інших наук. Так, представники біхевіоризму і необіохіверизму (Б. Скінер, А. Бандура, В. Уолтерс) розглядають соціалізацію як процес соціального навчання. Представники школи символічного інтеракціоналізму (Ч. Кулі, Дж. Мід) досліджують соціалізацію як ре­зультат соціальної взаємодії людей; а прихильники структурного функціоналізму (Т. Парсонс, Р. Мертон) сприймає соціалізацію як процес рольового тренування.

Особливістю цих теорій є те, що соціалізація в них розглядаєть­ся, перш за все, як процес соціальної адаптації, пристосування осо­бистості до середовища шляхом засвоєння заданих суспільством норм правил тощо. Водночас у працях цих дослідників було чимало важливих по­зицій, які можна використовувати в соціально-педагогічній діяль­ності. Зокрема Ч. Кулі ввів поняття «первинна група» і розкрив її цінність у процесі формування особистості. При цьому соціаліза­цію він розглядав як результат соціальної взаємодії людей у певній групі. Відповідно до поглядів Т. Парсонса, індивід включаючись в соціальну систему, шляхом інтернаціоналізації загальноприйня­тих норм засвоює загальні цінності, в результаті чого дотримання загальноприйнятих стандартів стає частиною його мотиваційної структури, потребою. До речі, основним інститутом соціалізації Т. Парсонс вважає сім'ю.

Досить важливу думку висловлює О. Брім: «соціалізація — про­цес, який відбувається протягом всього життя людини», і розкриває деякі відмінності у ході даного процесу з дорослими та дітьми. Так, він вважає, що соціалізація дорослих проявляється в основному в їх зміні зовнішньої поведінки, тоді, як дитяча соціалізація коригує ба­зові ціннісні орієнтації. Адже дорослі спроможні оцінити норми, діти здатні лише засвоювати їх. Соціалізація дорослої людини спрямована на те, щоб допомогти їй оволодіти певними навичка­ми, відповідним використанням ролей. У процесі соціалізації дітей в основному формуються мотиви їх поведінки.

П. Бергер і Т. Лукман розглядають соціалізацію як «всебічне і послідовне входження індивідів об'єктивний світ суспільства чи в окрему його частину. В цьому входженні вони розмежовують первинну соціалізацію, яку людина проходить в дитинстві і стає чле­ном суспільства, та вторинну соціалізацію, завдяки чому індивід уже включається в нові частини суспільства».

Перші наукові позиції щодо соціалізації з'явилися в радянський період в кінці 60-х років. Попутно відзначимо, що майже до 60-х рр. XX в., кажучи про соціалізацію, майже всі учені мали на увазі розвиток людини в дитинстві, отроцтві|хлоп'яцтво| і юності. З'являються різні підходи до цієї проблеми. У визначенні поняття «соціалізація» акцен­тувалася увага перш за все на тому, що це процес засвоєння соціальних норм і цінностей, процес входження в середовище. Так, скажімо, Б.Д. Паригін тлумачить соціалізацію як «входження в соціальне середовище, пристосування до неї, засвоєння певних ро­лей і функцій, які слідом за своїми попередниками повторює кожен окремий індивід протягом всієї історії формування і розвитку». З таким визначенням можна в принципі погодитися, хоча не мож­на не звернути увагу, що в ньому яскраво простежується лише один аспект соціалізації - адаптація особистості в соціальному середо­вищі, і не звертається увага на зворотній вплив, тобто вплив особи­стості на оточення,

активне відтворення нею суспільних відносин. Лише у останні десятиліття дитинство перестало бути єдиним фокусом інтересу дослідників, а вивчення соціалізації розповсюдилося|поширилося| на дорослість і навіть старість.

Це вплинуло не нове визначення соціалізації, яке підкреслює, ще цей двосторонній процес, який включає, з одного боку, засво­єння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв'язків, з другого боку, процес ак­тивного відтворення системи соціальних зв'язків індивідом за раху­нок його активної діяльності, активного включення в соціальне середовище. При цьому індивід, оволодіваючи новими ролями і правилами, оволодіває водночас спроможністю створити щось но­ве, удосконалювати і перетворювати себе і світ. Тому, у ході вивчення соціалізації молодого покоління вар­то враховувати обидва аспекти цього процесу. Це пояснюється тим,що підростаюче покоління, набуваючи соціального досвіду, водно­час включається в багатогранні суспільні відносини. Крім того, зрос­тає власна активність особистості, самостійність щодо вибору соці­альних цінностей, середовища, якому віддається перевага, види діяль­ності, що відіграє в сукупності істотну роль у процесі соціалізації.

Варто сказати, що у соціалізуючому процесі індивід не лише включається в систему суспільних відносин шляхом оволодіння не­обхідних соціально-типових, соціально-значущих якостей, але й набуває неповторних, унікальних якостей, а це свідчить що соціалізація - це ще й процес індивідуалізації особистості.

На нашу думку, індивідуалізація є невід'ємною частиною соціа­лізації, оскільки, по-перше, не існує однакових процесів соціаліза­ції, індивідуальний досвід кожною особистості є унікальним і непо­вторним. По-друге, у формуванні індивідуальності саме й полягає зміст соціалізації.

Отже, соціалізація особистості – це процес становлення особистості, оволодіння нею нормами і правилами життя в суспільстві, знаннями і вміннями будувати стосунки з іншими людьми на основі розуміння їх самоцінності і власної цінності, відповідальності перед собою й іншими, прагнення до набуття сенсу життя як радості творення і самотворення.[6]

Таким чином, можна сказати, що соціалізація - це двосто­ронній взаємообумовлений процес взаємодії людини і соціального середовища, який передбачає її включення в систему суспільних відносин шляхом засвоєння соціального досвіду, так і самостійно­го відтворення цих відносин, у ході яких формується унікальна, неповторна особистість.

Соціалізація людини в сучасному світі, маючи більш менш явні особливості в тому або іншому суспільстві|товариство|, в кожному з них володіє поряд загальних|спільний| або схожих характеристик. Про них і піде мова|промова| далі

У будь-якому суспільстві|товариство| соціалізація людини має особливості на різних етапах. Унайзагальнішому вигляді|вид| етапи соціалізації можна співвіднести з|із| віковою періодизацією життю людини. Існують різні періодизації, і тієї, що приводиться|призводиться,наводиться| нижче не є|з'являтися,являтися| загальновизнаною|загальнопризнаний|. Вона вельми|дуже| умовна, але|та| достатньо|досить| зручна з соціально-педагогічної точки зору.

Отже, людина в процесі соціалізації проходить|минати,спливати| наступні|слідуючий| етапи: дитинство (від народження до 1 року), раннє дитинство (1-3 року), дошкільне дитинство (3-6 років), молодший шкільний вік (6-10 років), молодший підлітковий (10-12 років), старший підлітковий (12-14 років), ранній юнацький (15-17 років), юнацький (18-23 року) віку, молодість (23-30 років), ранню зрілість (30-40 років), пізню зрілість (40-55 років), літній вік (55-65 років), старість (65-70 років), довгожительство (понад 70 років).

Також стадії соціалізації обгрунував американський соціальний психолог Е. Г. Еріксон. Він вважає, що інди­віду як у дитинстві, так і в дорослому віці доводиться долати складні, іноді критичні ситуації, що закономірно виникають на його життєвому шляху і ма­ють специфічний характер на кожному етапі (стадії). Долаючи ці критичні си­туації успішно, індивід збагачується новим соціальним досвідом і переходить до наступної стадії. Якщо соціалізація на якій-небудь стадії не від­булася (не вдалося розв'язати головну на цій стадії проблему індивіда) або во­на відбулася частково, це негативно впливає на подальші стадії та на соціалі­зацію в цілому.

Певна річ, що уявлення про найважливіші проблеми індивідів на різних ві­кових стадіях дасть змогу конкретніше й цілеспрямованіше проводити з ними соціальну роботу, орієнтуючись на надання допомоги у розв'язанні цих про­блем. Тому спинимося на викладі еволюційної теорії соціалізації (стадій люд­ського розвитку) докладніше.

Стадія І - дитячий (немовлячий) період. Основна проблема: Довіра чи Недовіра. Немовля на основі рівня турботи і комфорту з перших днів упізнає, якою мірою можна розраховувати на задоволення основних потреб: їжа, ласка, безпека. Про подолання кризи можна судити, коли малюки не плачуть і не се­рдяться в разі зникнення з поля зору дорослих, що турбуються про них. У разі непевного розв'язання цієї проблеми залишки недовіри можуть позначитись на дальших стадіях.

Стадія II - вік 1-2 роки. Основна проблема - Автономія або Сором і Сумнів. Ситуація ускладнюється співпаданням навантажень на дитину, пов'язаних, з одного боку, з початком відстоювання свої прав і непокірливості авторитету. А з іншого боку, батьки починають навчати дитину контролювати роботу свого кишечника. Підвищені вимоги в другому напрямку можуть закріпити в їх сві­домості почуття сорому і власної нікчемності, істотно підриваючи її зусилля щодо самовизначення і досягнення автономності.

Стадія III - від 3 до 5 років. Основна проблема - Ініціатива або Почуття провини. Це період розвитку духовної активності, допитливості та уявлення. Усвідомлюється відмінність між хлопчиками та дівчатами,

виявляється дух суперництва, що у прояві нових здібностей може поширюватися. На цьому ґрунті можливі конфлікти, які в разі надмірної жорстокості дорослих можуть залишити слід безініціативності на подальшому житті.

Стадія IV - молодший шкільний вік. Основна проблема - Старанність або Недбайливість. На цій стадії відбувається навчання індивідуальностей колек­тивної навчальної роботи, формуються відносини зі вчителями та іншими до­рослими, відбувається перша "примірка" дорослих ролей. На цьому тлі голо­вним завданням є надбання впевненості в собі, у своїх здібностях, їх усвідомлення і розвиток. Невиконання (часткове чи повне) цього завдання вияв­ляється в прояві елементів недбайливості як на цій, так і на подальших стадіях.

Стадія V - підлітково-юнацький вік. Основна проблема - Становлення ін­дивідуальності (ідентифікація) або Рольова дифузія (невизначеність у виборі ролей). Відомо, що це час появи активного статевого потягу, а отже, і пошуку партнера в інтимній сфері. Водночас - це час пошуку свого місця в житті, ви­бір подальшого шляху (навчання, робота тощо). У цей період небезпечні як невдачі в одній зі сфер, так і переоцінювання значущості якоїсь з них. Перша невдача може негативно вплинути на вибір роботи, друзів, супутника життя. Негативний результат може призвести до стресу.

Стадія VI - молоді роки. Основна проблема - Інтимність або Самотність. Головні цілі на цьому етапі - залицяння, одруження та інші види близьких стосунків. Якщо пошук щирих і довірчих стосунків з постійним партнером не увінчався успіхом або ці стосунки розірвалися, то в подальшому це може ви­явитися у вигляді тимчасових, не завжди обґрунтованих, але завжди нестабі­льних інтимних зв'язках і незадоволеності цією сферою життя.

Стадія VII - середній вік. Основна проблема - Продуктивність (творча) або Стагнація (творчий застій). Ця стадія пов'язана з реалізацією індивіда в двох основних ролях: працівника і батька. Причому відчуття творчої продуктивнос­ті приносить успіх в обох ролях, у той час як творчий застій може спричинити невдачу навіть у якійсь одній з них. На цьому етапі реалізується той потенціал, який індивід нагромадив протягом попередніх стадій соціалізації.

Стадія VIII (заключна) - старість. Основна проблема - Умиротворення або Відчай. На цьому етапі соціалізацію індивіда визначає підбиття підсумків вла­сного життя й успішності всіх попередніх етапів. Красива умиротворена ста­рість і відчай, гіркий жаль щодо невикористаних можливостей - такими є межі прояву цієї стадії.[7]

Певна річ, подана концепція стадій розвитку особистості не виключає мож­ливостей для подальшого вдосконалення і навряд чи вичерпує всі прогресивні підходи до дослідження соціалізації. Проте безсумнівною її перевагою, на наш погляд, є окреслення етапів соціалізації та центральних її завдань для кожного етапу, яке дає змогу коригувати соціальну допомогу людині протягом її життя, орієнтуючись на вимірювання емпіричних ознак на кожному з етапів, визнача­ти їх вагу і значення, виявляти основні та додаткові фактори, форми та механі­зми їх впливу на життєдіяльність особистості.

Соціалізація протікає у взаємодії дітей, підлітків, юнацтва|юнак| з|із| величезною кількістю різноманітних|всілякий| умові, таких, що більш менш активно впливають на їх розвиток. Ці умови, що діють на людину, прийнято називати чинниками|фактор|. Фактично не всі вони навіть виявлені, а з|із| відомих далеко не всі вивчено Більш менш вивчені умови або чинники|фактор| соціалізації умовно можна об'єднати в чотири групи.

Мегафактори - космос, планета, світ|світ|, які в тій чи іншій мірі через інші групи чинників|фактор| впливають на соціалізацію всіх жителів|мешканець| Землі|грунт|.

Макрочинники|фактор| - країна, етнос, суспільство|товариство|, держава, які впливають на соціалізацію тих, що всіх живуть в певних країнах (це вплив опосередкований двома іншими групами чинників|фактор|).

Мезофактори - умови соціалізації великих груп людей, що виділяються: по місцевості і типу поселення, в яких вони живуть; по приналежності до аудиторії тих або інших мереж|сіть| масової комунікації; по приналежності до тієї або іншої субкультури. Мезофактори впливають на соціалізацію як прямо, так і опосередкований через мікрочинники|фактор|. До них відносяться чинники|фактор|, що безпосередньо впливають на конкретних людей, які з|із| ними взаємодіють, - сім'я і домівка, сусідство, групи однолітків, виховні організації, різні громадські, державні, релігійні, приватні і контрсоціальні організації, мікросоціум.

2.2 . Соціалізація особистості як результат впливу соціального

середовища на неї.

Як вже було вище зазначено, що соціалізація особистості відбувається за рахунок стихійного і цілеспрямованого впливу на особистість різних факторів соціального середовища. Тому необхідно детальніше розглянути, які будуть результати впливу цих факторів на процес соціалізації.

Космос (або Всесвіт) і проблема його впливу на життя людей на планеті Земля|грунт| привертали увагу вже древніх мислителів. І хоча до цього дня велика частина|частка| представників природних наук скептично відноситься до ідеї про залежність людського життя від космічних впливів, впродовж|упродовж| історії постійно виникали різні учення|навчання,вчення| і теорії, автори і послідовники яких вбачали в космосі джерело могутнього впливу на життя людського суспільства|товариство| і окремої людини.

Представляється цілком|сповна| вірогідним, що накопичення нових знань дозволить змістовно охарактеризувати космос як мегачинник|фактор| соціалізації. Можливо, що у віддаленій перспективі виявляться залежності характеру|вдача| і життєвого шляху|колія,дорога| людини від якихось|деякий| космічних впливів, що може стати одній з природних основ індивідуального підходу у вихованні людини.

Планета - поняття астрономічне, небесне тіло, що сподівається, формою близьке до кулі, яке отримує світло і тепло від Сонця і обертається|обертатися| навколо|навкруг,довкола| нього по еліптичній орбіті.На одній з великих планет - Землі|грунт| - в процесі історичного розвитку утворилися різні форми соціального життя людей, що населяли її.

Світ - поняття в даному випадку социолого-політологічне, таке, що позначає|значити|сукупне людське співтовариство|спілка|, що існує|наявний| на нашій планеті.Планета і світ|світ| органічно взаємозв'язані і взаємозалежні. Світ|світ| виник і розвивався в природно-кліматичних умовах, що відрізняють планету Земля|грунт| від інших планет. В процесі свого розвитку світ|світ| робив вплив на стан планети. Цей вплив став найбільш очевидним в XX сторіччі|століття|, породивши так звані глобальні планетарний-світові процеси і проблеми: екологічні, економічні, демографічні, військово-політичні.

Всі ці і інші проблеми і процеси прямо і опосередковано впливають на соціалізацію підростаючих поколінь.Опосередкований вплив глобальних процесів і проблем на соціалізацію підростаючих поколінь виявляється в різних аспектах. Господарська діяльність, ведуча, до забруднення навколишнього середовища відбивається на умовах життя і соціалізації всього населення земної кулі. Глобальні економічні і політичні процеси визначають умови життя людей в тій або іншій країні, впливаючи на розподіл валового національного продукту тієї або іншої країни між сферами оборони, виробництва, соціальних інвестицій, споживання|вжиток| і накопичення.

Розвиток засобів|кошт| масової комунікації привів до того, що планета і світ можуть прямо впливати на процес соціалізації, бо ЗМІ дозволяють людині «не сходячи з місця» бачити, як живуть люди в будь-якій точці земної кулі. Тим самим «розсувалися» кордони дійсності. Природно, що наслідком цього з'явилися зміни в сприйнятті життя. Плани, мрії дітей, підлітків, юнаків|юнак| в модернізованих суспільствах|товариство| стали формуватися, орієнтуючись не тільки|не лише,не те що| на норми, цінності, характерні|вдача| для їх безпосереднього оточення, але і на ті зразки|взірець|, які ваблять до себе, навіть залишаючись недоступними.

Наявність і роль мегафакторів соціалізації необхідно мати на увазі і враховувати, визначаючи завдання|задача|, цілі і зміст|вміст,утримання| виховання. Тому великого значення набуває реалізація принципу природовідповідності виховання.

Сучасне трактування принципу природовідповідності виховання припускає|передбачати|, що воно повинне ґрунтуватися на науковому розумінні взаємозв'язку природних і соціальних процесів, узгоджуватися із|із| загальними|спільний| законами розвитку природи і людини, виховувати його згідно статі і віку, а також формувати у нього відповідальність за розвиток самого себе, за стан і подальшу|дальший| еволюцію ноосфери.

Відповідно до принципу природовідповідностівиховання у людини необхідно культивувати певні етичні установки по відношенню до природи, до планети і біосфери в цілому|загалом|, а також природоохоронне і ресурсосзберігаючемислення і поведінку.

Країна - феномен географічно-культурний. Це територія, що виділяється по географічному положенню|становище|, природним умовам, має певні межі|кордон|.Вона володіє державним суверенітетом, а може знаходитися|перебувати|під владою іншої країни. На території однієї країни можуть існувати декілька держав. Природнокліматичні умови тих або інших країн різні і роблять прямий і опосередкований вплив на жителів|мешканець| і їх життєдіяльність. Географічні і кліматичні умови примушують|змушувати,силувати| жителів|мешканець| країни з|із| покоління в покоління до подолання|здолання|існуючих труднощів або полегшують працю, а також господарський розвиток країни.

Як вважав|гадати| Мішель Монтень, люди залежно від клімату того місця, де вони живуть, більше чи менше войовничі, помірні, схильні до слухняності або неслухняності|непослух|, до наук або мистецтв. Ця думка небезпідставна|безгрунтовний|, хоча не слід перебільшувати вплив клімату на поведінку людини.

Географічні умови і клімат країни впливають на народжуваність і щільність населення. Геокліматичні умови впливають на стан здоров'я жителів|мешканець|країни, розповсюдження|поширення| ряду|лава,низка| хвороб, нарешті|урешті| - на становлення етнічних особливостей її жителів|мешканець|.

Таким чином, природнокліматичні умови спочатку визначають історичний розвиток країни, але|та| не можна говорити про однозначну і однонаправлену|однонапрямлений| залежність між географічним середовищем|середа| і соціально-економічними процесами, культурним розвитком країни, а тим більше соціалізацією людини.

Природно-географічні умови - це всього лише своєрідні «рамки» процесу соціалізації. Не граючи в нім самостійної ролі, вони в сукупності з|із| іншими чинниками|фактор| визначають деякі його специфічні особливості. Тому, як об'єктивні умови країни впливають на соціалізацію людини, багато в чому визначається тим, як їх використовують і враховують в своєму житті етноси, що склалися в країні, суспільство|товариство| і державу.

Етнос (або нація) - стійка сукупність людей, що володіють загальним|спільний| менталітетом, що історично склалася, національною самосвідомістю і характером|вдача|, стабільним особливостями культури, а також усвідомлення своєї єдності і відмінності|відзнака| від інших подібних утворень Особливості психіки і поведінки, пов'язані з етнічною приналежністю людей, складаються з|із| двох складових: біологічною і соціально-культурною.

Біологічна складова в психології окремих людей і цілих народів складалася під впливом ряду|лава,низка| обставин. Впродовж|упродовж| тисячоліть всі нації формувалися на своїй етнічній території. Століттями|вік| люди адаптувалися до певного клімату, ландшафту, створювали специфічний тип господарювання для кожної природної зони, свій ритм життя.

Визнання|зізнання| біологічної складової етнічної приналежності, що не супроводжується твердженнями|затвердження| про перевагу|вищість| однієї раси над іншою, одного народу над іншими, лише констатує глибинні підстави етнічних відмінностей, але|та| не затверджує переважання цих відмінностей в психіці і поведінці конкретної сучасної людини. У актуальному житті значно велику роль грає соціально-культурна складова психіки і поведінки людей.

У сучасних модернізованих країнах національна приналежність людини великою мірою, а нерідко|незрідка| і головним способом визначається, з одного боку, мовою|язик|, яку він вважає|лічити| рідною, іншими словами, культурою, що стоїть за цією мовою|язик|. З іншої - вона усвідомлюється самою людиною у зв'язку з тим, що його сім'я відносить себе до певної нації і відповідно найближче оточення вважає|лічити| таким, що його належить до неї.

Характеризуючи стосунки між дорослими й підлітками з погляду української культури та етнопсихології, слід зазначити, що традиції українського народу ґрунтуються на передаванні старшими молод­шим свого соціально-психологічного досвіду. Водночас сучасні підлітки вибірково ставляться до цінностей, які їм передають. Біль­ше того, вони вносять елементи новизни в соціальне життя й тим самим збагачують соціум.[8] Тобто|цебто| етнос, нація - явище історико-соціально-культурне.

Роль етносу як чинника|фактор| соціалізації людини впродовж|упродовж| його життєвого шляху|колія,дорога|, з одного боку, не можна ігнорувати, а з іншої - не слід і абсолютизувати.

Соціалізація в тому або іншому етносі має особливості, які можна об'єднати в дві групи, - вітальні і ментальні.

Вітальним особливостями соціалізації є|наявний|особливості їх фізичного розвитку. Найбільш явні відмінності спостерігаються між культурами, що склалися на різних континентах, хоча є і власне міжнаціональні, але|та| менш явно виражені|виказані,висловлені| відмінності. Тісний зв'язок фізичного розвитку з|із| їжею видно|показно| на прикладі|зразок| Японії. Коли унаслідок|внаслідок| стрімкого економічного розвитку і певної американізації способу життя японці істотно|суттєво| змінили|зрадили| раціон живлення|харчування|, значно змінився їх соматичний розвиток: старші покоління значно поступаються молодшим за показниками зростання|зріст| і ваги. В той же час збереження|зберігання| в раціоні живлення японців великої частки морепродуктів можна вважати|лічити| одній з причин того, що у них найбільша тривалість життя. Припускати|передбачати| це дозволяє аналогічна ситуація із|із| споживанням|вжиток| морепродуктів норвежцями, що також тримають одне з перших місць в світі за тривалістю життя.

Також, велику роль у фізичному розвитку людей грає спорт. У тих країнах, де він став невід'ємним елементом способу життя, наголошується кращий фізичний розвиток людей. Природно, що в цих країнах спрацьовують обидві умови поліпшення|покращання| живлення|харчування|, і спортивні заняття, а також третя обставина - поліпшення|покращання| медичного обслуговування.

Вплив етнокультурних умов на соціалізацію людини найістотніше|суттєвіше| визначається тим, що прийнято називати менталітетом.

Менталітет - це глибинний духовний склад, сукупність колективних уявлень|вистава,подання,представлення| на неусвідомленому рівні, властивий етносу як великій групі людей, що сформувалася в певних природно-кліматичних і історико-культурних умовах.

Менталітет етносу визначає властиві його представникам способи бачити і сприймати навколишній світ і на когнітивному, і на афектному, і на прагматичному рівнях. Менталітет у зв'язку з цим виявляється і у властивих представникам етносу способах діяти в навколишньому світі.

Можна сказати про те, що менталітет етносу, виявляючись в стабільних особливостях його культури, визначає головним чином глибинні підстави сприйняття і відношення|ставлення| його представників до життя.

Конкретизуючи це положення|становище|, можна говорити про те, що менталітет етносу багато в чому визначає: відношення|ставлення| його представників до праці і специфічні традиції, пов'язані з трудовою діяльністю; уявлення про зручності побуту і домашньому|хатній| затишку; ідеали красивого і непривабливого|негарний|; канони сімейного|родинний| щастя і взаємин|взаємостосунки| членів сім'ї; норми статевовікової поведінки, зокрема поняття про пристойність в прояві|вияв| відчуттів|почуття| і емоцій; розуміння доброти, ввічливості, такту, стриманості.В цілому|загалом| менталітет характеризує оригінальність культури того або іншого етносу

Суспільство|товариство| - це сукупність тих відносин, що склалися в країні, соціальних відносин між людьми, структуру яких складає сім'я, соціальні, вікові, професійні і інші номінальні і реальні групи, а також держава.

Суспільство|товариство| є цілісний організм з|із| своїми статевовіковою і соціальною структурами, економікою, ідеологією і культурою, який володіє певними способами соціальної регуляції життєдіяльності людей.

Слід підкреслити, що спеціально говорити про суспільство|товариство| як чинник|фактор| соціалізації необхідно у тому числі і тому, що в Україні до найостаннішого часу суспільство|товариство| і фактично, і ідеологічно ототожнювалося, а на рівні буденної свідомості і до цих пір ототожнюється з|із| державою. Останні роки йде досить непростий, а на практиці навіть болісний процес їх розділення|поділ|, роздержавлення суспільства|товариство|, відродження, а багато в чому і створення|створіння| наново|заново| структур цивільного|громадянський| суспільства|товариство|. Ці кардинальні перетворення суспільства|товариство| не могли не загострити|загостряти| старих і не породити нових проблем соціалізації підростаючих поколінь.

Виховання як соціально контрольована соціалізація випробовує|відчувати|на собі вплив соціальної структури суспільства|товариство| у зв'язку з тим, що різні соціальні шари і професійні групи мають різні уявлення про те, які люди повинні вирости з|із| їх дітей. Відповідно вони пред'являють різні вимоги до системи освіти|утворення| і організації соціального досвіду|дослід| підростаючих поколінь і індивідуальної допомоги конкретним людям в процесі виховання.

Рівень економічного розвитку суспільства впливає на соціалізацію тих, що підростаютьпоколінь тому, що виражається|виказується,висловлюється|в кількості і якості споживаних людиною благ і послуг, починаючи|розпочинаючи,зачинаючи| з|із| їжі, житла, одягу, предметів тривалого користування, засобів|кошт| пересування, аж до найскладніших, «піднесених потреб», пов'язаних із задоволенням духовних, естетичних і інших подібних запитів.

На стихійну соціалізацію і самозміну людини економічний розвиток впливає, не тільки|не лише| визначаючи рівень життя різних професійних і соціальних груп і шарів, а також конкретних людей, але і завдяки тому, що його вектор впливає на їх очікування|чекання|, настрої і поведінку. Ця атмосфера багато в чому визначає або актуальні і перспективні устремління|спрямування| як конкретних членів суспільства|товариство|, так і цілих груп населення, стимулюючи активне прагнення покращувати своє положення|становище|, або фрустрацію (пригніченість) і, як наслідок, антисоціальна поведінка (агресію, вандалізм, саморуйнування - алкоголізм, наркоманію).

На виховання як соціально контрольовану соціалізацію економічна ситуація в суспільстві|товариство| впливає постільки, оскільки визначає потребу певної кількості людей тих або інших професій і якісний рівень їх підготовки. Головне ж полягає в тому, що рівень економічного розвитку суспільства|товариство| визначає можливості|спроможність| для створення|створіння| умов планомірного розвитку, в першу чергу|передусім,насамперед| підростаючих поколінь - в цілому|загалом| або тільки|лише| в деяких соціальних шарах.

Чим економічніше розвинене суспільство|товариство|, тим більше сприятливі можливості|спроможність| для розвитку людини в процесі соціалізації. Економічне становище|затрата| визначає якість життя|харчування|, медичні, освітні, житлово-побутові і культурні відмінності в можливостях|спроможність|, які створювало кожне з названих|накликати| суспільств|товариство| для розвитку підростаючих поколінь. Відповідно|відповідно до| рівню економічного розвитку суспільства|товариство| складаються і умови соціалізації людини в зрілому|дозрілий| віці, визначаючи можливості|спроможність| і стимули реалізації себе в трудовій діяльності, матеріальну основу сімейного|родинний| благополуччя і рекреативного поведінки. Економіка визначає і можливий рівень життя людей похилого віку.

У нестабільному суспільстві|товариство|, для якого характерні|вдача|перехід від одного типу суспільства|товариство| до іншого або істотна|суттєвий|зміна суспільства|товариство| усередині одного типу, що змінюється, ситуація принципово інша. У нім відсутній соціальний консенсус, тобто інтереси різних соціальних, професійних і навіть вікових груп не співпадають, суперечать один одному. Велику частину|частка| їх об'єднує лише згода|злагода| в тому, що це суспільство|товариство| треба змінити|зрадити|. Але|та|в питанні про те, що треба змінити|зрадити|, а тим більше в якому напрямі|направлення|змінити|зрадити|, єдності немає. Змінне суспільство|товариство| не в змозі ставити реальні і адекватні завдання|задача| перед вихованням, бо воно не має сталого|устояний| канону людини і стійкого сценарію свого розвитку, воно лише намагається|пробувати| визначити свої цінності і їх ієрархію, намацати нові ідеологічні установки. Воно лише знає, що потрібно виховувати «іншу» людину і робити|чинити| це «по-іншому».

В умовах змінного суспільства|товариство| перед вихованням фактично коштує завдання|задача| одночасно з суспільством|товариство| шукати відповідь на питання «що розвивати в людині?», а вірніше, «в якому напрямі|направлення| його розвивати?» і паралельно шукати відповідь на питання «як це робити|чинити|?». Подібна ситуація істотно|суттєво| впливає на функціонування в суспільстві|товариство| виховання як соціального інституту. У сучасних модернізованому суспільстві існує ціла система соціальних інститутів – відносно стійка модель поведінки людей і організацій, що історично склалися у певній сфері життєдіяльності суспільства. [9]

Виховання як соціальний інститут виникло для організації відносно соціально контрольованої соціалізації членів суспільства|товариство|, для трансляції культури і соціальних норм, а в цілому|загалом| для створення|створіння| умов задоволення соціальної потреби - осмисленого вирощення членів суспільства|товариство|.

Виховання як соціальний інститут є феномен, що розвивається, який виникає на певному етапі розвитку конкретного суспільства|товариство|, автономізуючись від процесу соціалізації.

Виховання як соціальний інститут має певні функції в суспільному|громадський| житті. Найбільш загальні|спільний| функції виховання наступні|слідуючий|:

- створення|створіння| умов для щодо|відносно| цілеспрямованого вирощення і розвитку членів суспільства|товариство| і задоволення ними ряду|лава,низка|потреб в процесі виховання;

- підготовка необхідного для функціонування і стійкого розвитку суспільства|товариство| «людського капіталу», здатного|здібний| і готового до горизонтальної і вертикальної соціальної мобільності;

- забезпечення стабільності суспільного|громадський| життя через трансляцію культури, сприяння її спадкоємності, оновленню;

- сприяння інтеграції прагнень, дій і відносин членів суспільства|товариство| і відносної гармонізації інтересів статевовікових, соціально-професійних і етноконфісійних груп (що є|з'являтися,являтися| передумовами і умовами внутрішньої згуртованості суспільства|товариство|);

- соціальна і духовно-ціннісна селекція членів суспільства|товариство|;

- адаптація членів суспільства|товариство| до змінної соціальної ситуації.

Відзначимо деякі істотні|суттєвий| відмінності сімейного|родинний|, релігійного, соціального, коректувального і дисоціального виховання - складових частин виховання як соціального інституту.

У основі релігійного виховання лежить феномен сакральності, і значну роль в нім грає емоційний|емоціональний| компонент, який стає таким, що веде в сімейному|родинний| вихованні. В той же час в соціальному і коректувальному вихованні очолює|панувати| раціональний компонент, а емоційний|емоціональний| грає істотну|суттєвий|, але|та| лише доповнюючу роль. Основою дисоціального виховання є|з'являтися,являтися| психічне і фізичне насилля.Істотно|суттєво| розрізняються сімейне|родинний|, релігійне, соціальне, коректувальнеідисоціальневиховання за принципами, цілями, змістом|вміст,утримання|, засобами|кошт|, як усвідомлюваним і формульованим, так в ще більшій мірі несформованим, властивим кожному з цих видів виховання в конкретному суспільстві|товариство|.

Виділені види виховання принципово відрізняються характером|вдача|домінуючого взаємозв'язку суб'єктів виховання. У сімейному|родинний| вихованні взаємозв'язок суб'єктів (подружжя, дітей, батьків, бабусь, дідусів, братів, сестер) має кровноспоріднений характер|вдача|. У релігійному вихованні, яке здійснюється в релігійних організаціях, взаємозв'язок суб'єктів (священнослужителів з|із| віруючими і віруючих між собою) має конфесійно-громадський характер|вдача|, тобто вона визначається сповіданим ними віровченням і відносинами, що складаються відповідно до релігійних принципів. Соціальнеікоректувальневиховання здійснюється в організаціях, що створюються для цієї мети|ціль|. Взаємозв'язок суб'єктів цих видів виховання має інституційний-рольовий характер|вдача|. У дисоціальному вихованні взаємозв'язок суб'єктів (лідерів) і об'єктів (виховуваних) має характер|вдача| відносин «пан - раб».

Виховання як соціальний інститут, володіючи універсальними елементами і характеристиками, має більш менш істотні|суттєвий|відмінності, пов'язані з історією розвитку, соціально-економічним рівнем, типом політичної організації і культурою того або іншого суспільства|товариство|.

Держава - ланка політичноїсистемисуспільства, яке володієкеруючимифункціями. Воноєсукупністьвзаємозв'язанихустановііорганізації(урядовий апарат адміністративні і фінансові органи, суд), що здійснюють управління суспільством|товариство|.

Державу можна розглядати|розглядувати| як чинник|фактор| стихійної соціалізації постільки, оскільки характерні|вдача| для нього політична ідеологія, економічна і соціальна практика створюють певні умови для життя його громадян, їх розвитку і самореалізації. Діти, підлітки, хлопці|юнак|, дорослі, більш менш успішно функціонуючи в цих умовах, вільно або мимоволі|невільно| засвоюють норми і цінності, що як декларуються державою, так і (у ще більшій мірі) реалізовуються в соціальній практиці. Як відомо, вони повністю ніколи не співпадають|збігатися|, а в певні періоди історії держави можуть бути протилежними. Все це певним чином може впливати і на самозміну людини в процесі соціалізації. Держава здійснює відносно соціалізацію своїх громадян, що належать до тих або інших вікових, соціально-професійних, національно-культурних група. Відносно соціалізація тих або інших груп населення, що направляється|спрямовується,скеровується|, об'єктивно здійснюється державою в процесі рішення|розв'язання,вирішення,розв'язування| їм завдань|задача|, необхідних для реалізації своїх функцій. Так, держава визначає вік: початку обов'язкового навчання|вчення| (і його тривалість), повноліття, вступи до браку|шлюб|, отримань|здобуття| прав на водіння автомобілів, заклику|призов| на службу в армію (і її тривалість), початку трудової діяльності, виходу на пенсію. Держава законодавчо стимулює і деколи|почасти| фінансує (або, навпаки, стримує, обмежує і навіть забороняє) розвиток і функціонування етнічних і релігійних культур. |зразок| Ті економічні, політичні, соціально-психологічні та інші перетворення, які відбу­ваються на сьогодні в Україні, неможливі без зміни моделі соціа­лізації. Соціологи, політологи, соціальні психологи вирізняють труднощі на етапі переходу від моделі підкорення до моделі інтере­су, які пов'язані: з небажанням певних суспільних прошарків відмо­витися від наявних широких можливостей розпоряджень та соціаль­ного контролю; неготовністю більшості людей до виявлення самостійності, творчості, активності; з недостатнім ураху­ванням соціокультурних та етнопсихологічних особливостей соціальних груп і людей, що проживають в Україні; зі складною соціально-психологічною ситуацією - вагомим залишається настрій розчарування, негативізму, тривоги, невпевненості, когнітивного дисонансу; тяжко відбувається процес адаптації у людей середнього й похилого віку, адже їхні претензії здебільшого залишаються орієнтованими на систему ролей і цінностей тих суспільних відно­син, що відходять, зникають.

Таким чином, відносно соціалізація, що направляється|спрямовується,скеровується|, здійснювана державою, будучи адресованою великим групам населення, створює певні умови конкретним людям для вибору життєвого шляху|колія,дорога|, для їх розвитку і самореалізації.

Регіон - частина|частка| країни, що є цілісною соціально-економічною системою, володіє спільністю економічного, політичного і духовного життя, загальним|спільний| «історичним минулим, культурною і соціальною своєрідністю.

Регіон - це простір, в якому відбувається|походити| соціалізація, формування, збереження|зберігання| і трансляція норм способу життя, збереження|зберігання| і розвиток (або навпаки) природних і культурних багатств. Кожна країна і об'єктивно, природно-географічно, і суб'єктивно, в свідомості її жителів|мешканець|, є сукупність територій-регіонів, що розрізняються між собою.

Вплив регіональних умов на соціалізацію має різний характер|вдача| і має ряд характерних|вдача| особливостей. Природно-географічні особливості регіону(ландшафт, клімат, корисні копалини) багато в чому визначають ступінь|міра| його урбанізованості, характер|вдача| економіки, кількість і міру стабільності населення, тобто опосередкований впливають на багато аспектів соціалізації жителів|мешканець|. Клімат може робити і безпосередній вплив на людину, на його здоров'я, працездатність, психічний стан, тривалість життя.

Регіони розрізняються по етнічному складу населення. У одних переважає моноетнічний склад. У інших відносно рівномірно поєднуються|сполучатися| два-три етноси

Демографічні характеристики регіону істотно|суттєво| впливають на ціннісні орієнтації і стиль життя дітей, підлітків, хлопців|юнак|, на їх установки у сфері міжособових відносин в цілому|загалом|, а також міжвікових, міжстатевих і міжетнічних відносин, на соціально-психологічну ситуацію в регіоні.

Історичні і культурологічні регіональні відмінності виявляються у властивих населенню вдачах, стилі життя, звичаях і прикметах, традиціях, народних святах і іграх, фольклорі, архітектурі і інтер'єрі будинків. Нерідко|незрідка| специфічна мова|промова|жителів|мешканець| - від використання окремих особливих слів і виразів і незначних нюансів в додаток|вимова| до діалекту, що істотно|суттєво| відрізняється від основної мови|язик|.

Все вищесказане впливає на стихійну соціалізацію населення в регіоні, а також на те, в якому напрямі|направлення| і як відбувається|походити|самозміна його жителів|мешканець|. Про це свідчать відмінності в ціннісних орієнтаціях в професійній сфері, в масових ідеологічних установках (це показують переваги тій або іншій партії на виборах), в сімейних|родинний| відносинах. Це підтверджує і відмінність в рівні економічної активності населення, міра його пристосовності до змінних умов. Нарешті|урешті|, про це говорять і відмінності в рівні і характері|вдача| протиправної поведінки і злочинності населення взагалі і неповнолітніх зокрема.

Субкультура - це автономне відносне цілісне утворення. Вона включає ряд|лава,низка| більш менш яскраво виражених|виказаних,висловлених| ознак: специфічний набір ціннісних орієнтації, норм поведінки, взаємодії і взаємин|взаємостосунки| її носіїв , а також статусну структуру; набір джерел інформації, що віддаються перевага; своєрідні захоплення, смаки і способи вільного проведення часу; жаргон; фольклор.

Соціальною базою формування тієї або іншої субкультури можуть бути вікові, соціальні і професійні верстви населення, а також контактні групи усередині них, релігійні секти, об'єднання сексуальних меншин, масові неформальні течії (хіпі, феміністи), злочинні групи і організації, об'єднання по роду занять (мисливці, картярі, філателісти, хакери).

Міра оформленої субкультури в цілому|загалом| і вираженість|виказаний,висловлений| її окремих ознак пов'язані з віком і ступенем|міра| екстремальності умов життя її носіїв.

Субкультури грають величезну роль в соціалізації особистості тому, що вони представляють собою специфічний спосіб диференціації розвинених національних культур, їх впливи на ті або інші спільності, а також маркировки (позначення) соціальної і вікової структури суспільства|товариство|.

Вплив субкультури на соціалізацію дітей і особливо підлітків і юнаків|юнак| дуже сильно, що дозволяє розглядати|розглядувати| його як специфічний механізм соціалізації, який умовно можна назвати|накликати| стилізованим механізмом.

Вплив субкультури найясніше простежується|просліджується| у ряді|в ряді| аспектів. В першу чергу|передусім,насамперед|, маючи більш менш явні особливості, ціннісні орієнтації субкультури впливають на відносини її носіїв до світу і з|із| світом, на їх самоусвідомлення і самовизначення, на вибір сфер і способів самореалізації, що віддаються перевага.

Як вже наголошувалося, одна з констатуючих ознак підлітково-юнацької субкультури - проходження|дотримання| моді. Так, одягаючись відповідно до останніх віянь моди, підлітки усвідомлено або неусвідомлено вирішують декілька задач. По-перше, виділитися в порівнянні з дорослими. По-друге, проходження|дотримання| моді в одязі для молоді - спосіб відчути свою приналежність до суспільства|товариство|однолітків, до його субкультури, затвердити свою «схожість на всіх». По-третє, прагнення виділитися серед однолітків, затвердити свою «несхожість на всіх». Досягти цього зазвичай|звично| простіше разом з своєю приятельською або дружньою групою.

Значний вплив на соціалізацію надає|робити,виявляти,чинити| жаргон. Це пов'язано з його специфічною функцією: як би наново|заново| відкриваючи|відчиняючи| світ|світ| і себе в нім, підлітки і юнаки|юнак| прагнуть позначити свої унікальні, із їхньої точки зору, відкриття|відчинення| по-своєму, не так, як це прийнято (цьому і служать жаргонні слова і вирази). Крім того, за допомогою жаргонних слів і виразів підлітки і юнаки|юнак|намагаються|пробувати| компенсувати емоційну|емоціональний| і «словарну» неможливість виразити|виказати,висловити| свої переживання|вболівання| і відчуття|почуття|. Жаргонні слова і вирази роблять «прямо організуючий вплив на всю мову|промова|, на стиль, на побудову|шикування| образів|зображення|» у носіїв субкультури.

Вплив субкультури на соціалізацію підлітків і юнаків йде також і через ті музичні пристрасті, які їм властиві. Зокрема, завдяки своїй експресивності, зв'язки з|із| рухами і ритмом музика дозволяє молодим людям пережити, виразити|виказати,висловити|, оформити свої емоції, смутні відчуття|почуття| і відчуття, які неможливо передати словами, що так необхідно в цьому віці.

Захоплення тим або іншим музичним стилем пов'язане зазвичай|звично| з входом до певної групи однолітків і деколи|почасти| диктує дотримання певних ритуалів, підтримка відповідного іміджу в одязі і поведінці і навіть поглядах на життя. Це добре видно|показно| на прикладі|зразок| «металістів». Окрім|крім| специфічного зовнішнього вигляду і жаргону, їм властивий і своєрідний суб'єктивний світ|світ| - конкретний, «приземлений», в нім немає місця сумніву, рефлексії, відчуттю|почуття| провини|вина|. В цілому|загалом| субкультура, будучи об'єктом ідентифікації людини, є|з'являтися,являтися| одним із способів його відособлення в суспільстві|товариство|, тобто стає одним із ступенів|рівень| автономізації особи|особистість|, що і визначає її вплив на самосвідомість особи|особистість|, її самоповагу і самоухвалення|прийняття,приймання|. Все це говорить про важливу|поважний| роль стилізованого механізму соціалізації дітей, підлітків, юнаків|юнак|.

Більша частина населення нашої держави проживає у селі, тому необхідно розглянути як саме сільська місцевість впливає на процес соціалізації. Особливості сільського способу життя пов'язані з особливостями праці і побуту жителів|мешканець|: підлеглістю праці ритмам і циклам року; важчими, ніж зазвичай|звично| в місті, умовами праці; малими можливостями|спроможність| для трудової мобільності жителів|мешканець|; великим злиттям праці і побуту, непохитністю і трудомісткістю праці в домашньому|хатній| і підсобному господарствах , набір занять у вільний час досить обмежений. Для села характерна|вдача| «відвертість» спілкування. Відсутність великих соціальних і культурних відмінностей між жителями|мешканець|, нечисленність реальних і можливих контактів роблять|чинити| спілкування селян задоволене тісним і таким, що охоплює всі сторони життя. Дружба і приятельство диференціюються слабо, а тому емоційна|емоціональний| глибина і інтенсивність спілкування з|із| різними партнерами рідко мають серйозні відмінності. Природно, все, про що йшлося, може мати більш менш істотні|суттєвий| відмінності залежно від «індивідуальних» особливостей села. Адже саме вони впливають на соціалізацію дітей, підлітків, хлопців|юнак| майже синкретично, тобто практично нереально відстежити їх вплив в процесі стихійної, щодо|відносно|тієї, що направляється|спрямовується,скеровується| і щодо|відносно| соціально-контрольованої соціалізації.

Багато в чому це пов'язано з тим, що в сільських поселеннях дуже сильний соціальний контроль поведінки людини. Оскільки жителі|мешканець| небагато, зв'язки між ними достатньо|досить| тісні, остільки всі знають все і про всіх, анонімне існування людини практично неможливе, кожен епізод його життя може стати об'єктом для оцінки з боку оточення. Все це призводить до того, що навіть школа, унаслідок|внаслідок| її тісної інтегрованості в сільське життя, впливає на виховання підростаючих поколінь значно менше, ніж міська. І це не дивлячись на те, що вона володіє більшою, ніж міська школа, можливостями|спроможність| впливу на життя своїх учнів. І сільська сім'я впливає на соціалізацію своїх членів в основному в тому ж напрямі|направлення|, що і село як мікросоціум, часто|частенько| незалежно від соціально-професійного положення|становище| і освітнього рівня батьків.

Особливу роль в соціалізації сільських жителів|мешканець| грає вплив міста, що постійно росте|зростати|, на село. Воно проводить|виробляти,справляти| певну переорієнтацію життєвих цінностей між реальними, доступними в умовах села, і такими, які властиві місту і можуть бути для сільського жителя|мешканець| лише еталоном, мрією.

Місто володіє рядом характеристик, які створюють специфічні умови соціалізації його жителів|мешканець|, особливо підростаючих поколінь.

Сучасне місто об'єктивно - осередок культури: матеріальною (архітектура, промисловість, транспорт, пам'ятники матеріальної культури), духовною (утворена жителів|мешканець|, установи культури, учбові заклади, пам'ятники духовної культури). Завдяки цьому, а також кількості і різноманіттю шарів і груп населення місто - осереддя інформації, потенційно доступної його жителям|мешканець|.

В той же час місто - осереддя криміногенних чинників|фактор|,кримінальних структур і груп, а також всіх видів поведінки, що відхиляється. У місті велика кількість неблагополучних сімей з|із| криміногенним потенціалом; є|наявний| велика кількість споживачів наркотичних і токсичних засобів|кошт| (особливо серед молоді); існують неформальні групи і об'єднання з|із| антисоціальною спрямованістю; поширено захоплення азартними іграми; спостерігається масове залучення різних груп жителів|мешканець| до дрібної|мілкий| комерції, реально або потенційно криміналізованою; існують стійкі злочинні угрупування, що залучають до свого складу і в сферу свого впливу молодь і підлітків.

Місто характеризує також міський спосіб життя, щоісторично склався, включає наступні|слідуючий| основні ознаки:

- переважання анонімних, ділових, короткочасних, часткових і поверхневих|поверховий,зверхній| контактів в міжособовомуспілкуванні, але|та| в той же час висока міра вибірковості в емоційних|емоціональний|привязанностях;

- невелика значущість територіальних спільностей жителів|мешканець|, в основному слаборозвинені|слаборозвинутий|, виборчі|вибірковий| і, як правило, функціонально обумовлені сусідські зв'язки;

- висока суб'єктивно-емоційна|емоціональний| значущість сім'ї для її членів, але|та| в той же час поширеність інтенсивного позасімейного спілкування;

- різноманіття стилів життя, культурних стереотипів, ціннісних орієнтації;

- нестійкість соціального статусу городянина, велика соціальна мобільність;

- слабкий|слабий| соціальний контроль поведінки людини і значна роль самоконтролю унаслідок|внаслідок| наявності різноманітних|всілякий| соціальних зв'язків і анонімності.

Названі|накликати| вище характеристики роблять|чинити| місто могутнім чинником|фактор|соціалізації людини, бо створюють умови дітям, підліткам, юнакам|юнак| для здійснення вибору і прояву|вияв| мобільності.

Місто як осереддя культури, а також просоціальних, асоціальних і антисоціальних явищ, міський спосіб життя в цілому|загалом| надає кожному своєму жителеві|мешканець| величезний ряд|лава,низка| самих різних альтернатив. Це створює потенційні можливості|спроможність| для індивідуального вибору в різних сферах життєдіяльності.

Відзначимо лише деякі з них, найбільш істотні|суттєвий|для соціалізації підростаючих поколінь.

По-перше, місто надає величезна кількість альтернатив, будучи своєрідним «вузлом» інформації і інформаційним полем. І річ не лише в тому, що в нім зосереджені культурно-освітні|культосвітній|, комерційні, інформаційні і інші організації. Носіями інформації є|з'являтися,являтися| і архітектура, і планування міста, і транспорт, і реклама, і потік людей, і окремі люди.

По-друге, в місті людина взаємодіє і спілкується з|із| великою кількістю реальних партнерів, а також має можливість|спроможність| шукати взаємодію, друзів, коханих серед ще більшої кількості потенційних партнерів. В цілому|загалом|місто надає можливість|спроможність| широкого вибору кругів|коло| і груп спілкування. У сучасному місті дитина|дитя| послідовно і одночасно є|з'являтися,являтися| членом багатьох колективів і груп, причому територіально між собою часто не зв'язаних: місця проживання, учення|навчання,вчення|, проведення дозвілля, занять улюбленою|любий| справою|річ| можуть далеко стояти один від одного.

По-третє, в місті істотно|суттєво| диференційовані взаємодії і взаємини|взаємостосунки|. Тут значно розрізняється схвалювана і несхвалювана поведінка дорослих і молоді взагалі, хлопчиків і дівчаток|дівчатко|, підлітків і старшокласників зокрема. Спілкування між дорослими і молодшими (у сім'ї, в школі і взагалі) у міру дорослішання хлоп'ят|хлопець|, як правило, стає менш інтенсивним і відкритим|відчиненим|.

Спілкування з|із| однолітками має явно виражені|виказані,висловлені| вікові особливості. Воно йде зазвичай|звично| в групах, що виникають в класі, у дворі. Проте|однак| чим старше стає дитина|дитя|, тим частіше він може шукати і знаходити|находити| партнерів поза|зовні| класом, школою, двором. Так або інакше норми такі, що спілкуватися хлоп'ята|хлопець| вважають за краще в певних компаніях (приятельських або дружніх), доступ в які буває утруднений для «новеньких».

По-четверте, соціально-культурна диференціація міського населення, з одного боку, а з іншої - досить тісне територіальне сусідство представників різних соціальних і професійних шарів призводять до того, що юний міщанин не тільки бачить і знає різні стилі життя і ціннісні спрямування, але і має можливість «приміряти» їх на себе.Фактично юний городянин може одночасно брати участь як би в декількох «соціальних світах». У кожному з цих «світів» складається свій кодекс вимог, свої стандарти життя і спілкування. Все це значно розширює загальнокультурний і соціальний кругозір дітей, підлітків, юнаків|юнак|, хоч і зовсім необов'язково в позитивному напрямі|направлення|.

В цілому|загалом| роль міста в соціалізації дітей, підлітків, юнаків|юнак|визначається тим, що воно надає кожному городянинові потенційно широкі можливості|спроможність| вибору кругів|коло| спілкування, систем цінностей, стилів життя, а отже, і можливостей|спроможність|самореалізації і самоствердження|самоутвердження|.

Сім'я - найважливіший інститут соціалізації підростаючих поколінь. За словами Карлсона А, сім’я – це суспільство в мініатюрі, з якого вибудовується соціальна взаємодія загалом.[10] Вона являє собою персональне середовище|середа| життя і розвитку дітей, підлітків, юнаків|юнак|, якість якої визначається поряд параметрів конкретної сім'ї. Це наступні|слідуючий| параметри:

Демографічний - структура сім'ї (велика, включаючи інших родичів, або нуклеарна, така, що включає лише батьків і дітей; повна|цілковитий| або неповна; однодітна, мало- або багатодітна).

Соціально-культурний - освітній рівень батьків, їх участь в житті суспільства|товариство|.

Соціально-економічний - майнові характеристики і зайнятість батьків на роботі.

Технико-гігієнічний - умови проживання, облаштування житла, особливості способу життя.

Сучасна сім'я вельми|дуже| істотно|суттєво| відрізняється від сім'ї минулих часів не тільки|не лише| іншою економічною функцією, але і тим що для нас ще важливіше|поважніше| - корінною зміною своїх емоційно-психологічних функцій. Відносини дітей і батьків протягом останніх десятиліть міняються, стаючи все більш емоційно-психологічними, тобто визначуваними глибиною їх прихильності один до одного, бо для все більшого числа людей саме діти стають однією з головних цінностей життя. Діти рано набувають|придбавати| високого статусу в сім'ї. Вони нерідко|незрідка| мають вищий рівень освіти|утворення|, вони мають можливість|спроможність| проводити велику частину|частка| вільного часу поза|зовні| сім'єю. Це час вони наповнюють заняттями, прийнятими серед однолітків, і далеко не завжди піклуються про схвалення їх проведення часу батьками. Авторитет батьківської влади сьогодні часто не спрацьовує - на зміну йому повинен приходити авторитет особи|особистість| батьків. Яку б стадію розвитку дитини ми б не взяли, у його ефективності на тому або іншомувіковому етапі грає сім'я. По-перше, сім'я забезпечує фізичний і емоційний|емоціональний| розвиток людини. У дитинстві і в ранньому дитинстві сім'я грає визначальну роль, яка не може бути компенсована іншими інститутами соціалізації. У дитячому, молодшому шкільному і підлітковому віці її вплив залишається таким, що веде, але|та| перестає бути єдиним. Потім роль цієї функції зменшується.

По-друге, сім'я впливає на формування психологічної статі|стать| дитини|дитя|. У перші три роки життя це вплив визначає, бо саме в сім'ї йде необоротний|незворотний,безповоротний| процес статевої типізації, завдяки якому дитина|дитя| засвоює атрибути приписуваної йому статі|стать|: набір особових характеристик, особливості емоційних|емоціональний| реакцій, різні установки, смаки, поведінкові зразки|взірець|, пов'язані з чоловічими властивостями або жіночими властивостями. Істотну|суттєвий| роль в цьому процесі сім'я продовжує грати і на подальших|наступний| вікових етапах, допомагаючи або заважаючи|мішаючи| формуванню психологічної статі|стать| підлітка, юнака|юнак|.

По-третє, сім'я грає провідну роль в розумовому розвитку дитини|дитя| , а також впливає на відношення|ставлення| дітей, підлітків і юнаків|юнак| до навчання і багато в чому визначає її успішність. На всіх етапах соціалізації освітній рівень сім'ї, інтереси її членів позначаються на інтелектуальному розвитку людини, на тому, які пласти культури він засвоює, на прагненні до продовження освіти|утворення| і до самоосвіти.

По-четверте, сім'я має важливе|поважний| значення в оволодінні людиною соціальними нормами, а коли йдеться про норми, що визначають виконання їм сімейних|родинний| ролей, вплив сім'ї стає кардинальним. Батьки, які самі в дитинстві пережили недолік|нестача| уваги або яким не вдалося успішно вирішити|рішити,розв'язати| в сім'ї свої дитячі конфлікти або проблеми, пов'язані із статевим дозріванням, як правило, не здатні|здібний| встановити з|із| своєю дитиною|дитя| тісний емоційний|емоціональний| зв'язок.

По-п'яте, в сім'ї формуються фундаментальні ціннісні орієнтації людини, що виявляються в соціальних і міжетнічних відносин, а також що визначають його стиль життя, сфери і рівень досягнень, життєві устремління|спрямування|, плани і способи їх досягнення.

По-шосте, сім'я грає велику роль в процесі соціального розвитку людини у зв'язку з тим, що її схвалення, підтримка, байдужість або засудження|осуд| позначаються на досягненнях людини, допомагають йому або заважають|мішати| шукати виходи в складних ситуаціях, адаптуватися до обставин його життя, що змінилися, встояти|устояти|в змінних соціальних умовах.

Сучасні сім'ї вельми|дуже| різноманітні|всілякий|, і від цього залежить те, яким змістом|вміст,утримання| наповнюється|виповнятися| в них соціалізація, які її результати. Так, соціалізація у великій групі сімей має явно антисоціальні характер|вдача| і результати. За деякими даними, до 25% сімей в нашій країні взагалі не в змозі позитивно соціалізувати дітей, а до 15% - формують правопорушників.

І нарешті|урешті|, сьогодні розповсюдилося|поширилося| прагнення збувати дітей з рук. У окремих випадках - родичам, частіше - на піклування держави, деколи|почасти| дітей просто виганяють з дому, багато випадків вбивства небажаного немовляти. Все це прояви|вияв| дезорганізації сім'ї, що відображає|відбивати| негативні процеси в суспільстві|товариство| і державі.

Отже, в будь-якій сім'ї людина проходить|минати,спливати| стихійну соціалізацію, характер|вдача| і результати якої визначаються її об'єктивними характеристиками, ціннісними установками, стилем життя і взаємин|взаємостосунки| членів сім'ї.

Що ж до виховання в сім'ї як відносно соціально контрольованій соціалізації, то його в змозі|спроможний| здійснювати відносно невеликий відсоток|процент| українських сімей (за різними даними розкид дуже великий - від 20 до 60%).

Сім'ю, домівку, умовно кажучи, можна розглядати|розглядувати| як первинну територію соціалізації людини. Чисто «географічно» наступною|слідуючий| за ними територій соціалізації можна рахуватиблизьке сусідське оточення і групи однолітків. Сусідство є якимсь|деякий| близько|поблизу| територіально проживаючу групу людей. Цю спільність характеризують міжособові зв'язки, певне відношення|ставлення| до місця свого мешкання.

Для дорослих сусідство грає ту або іншу роль в їх житті залежно від типу і розміру поселення, соціально-культурного статусу і віку людини.

Для дітей сусідство - не тільки|не лише| середовище|середа| життєдіяльності, але і могутній чинник|фактор| соціалізації. Діти-дошкільники, молодші школярі і молодші підлітки досить інтенсивно спілкуються з сусідами-однолітками. Для них це спілкування - вихід за рамки сім'ї, освоєння нових соціальних ролей, набуття|надбання| нового соціального досвіду, ступінь|рівень| адаптації до соціуму.

У відносинах з|із| сусідами-однолітками вони дізнаються|упізнавати,взнавати,пізнавати| і засвоюють нову лексику, нові, нерідко|незрідка| інші в порівнянні з сімейними|родинний| норми, стереотипи і забобони. У цьому спілкуванні вони отримують|одержувати| уявлення про життєві цінності, стилі життя, відмінні|інший| від засвоєних в сім'ї, засвоюють норми і стиль статеворольової поведінки. Вони залучаються до певного пласта культури, а також до дитячої субкультури, обмінюючись з|із| сусідами-однолітками новою інформацією, дитячим (і не тільки|не лише,не те що| дитячим) фольклором.

Спілкуючись з|із| сусідами-однолітками, діти засвоюють новий вигляд позитивних і негативних соціальних санкцій, пізнаючи в соціальній практиці, за які особові і поведінкові прояви|вияв|ці санкції застосовуються суспільством|товариство| однолітків.

Чим старше стає дитина|дитя|, тим більшу роль в його соціалізації грають міжособові відносини з|із| однолітками. Для дітей сусідське спілкування має великий об'єктивний і суб'єктивний сенс|зміст,рація|, бо дає їм відчуття|почуття| приналежності до суспільства|товариство|однолітків, відчуття своїй прийнятості соціумом (який для них в основному обмежений місцем безпосереднього мешкання). Відсутність сусідів - однолітків або складнощі у взаємодії з|із| ними можуть негативно|заперечний| позначитися на соціалізації людини в цьому віці або дати відстрочений негативний|заперечний|ефект.

Таким чином, інтенсивні сусідські зв'язки грають важливу|поважний| соціалізуючу роль в дитинстві і отроцтві|хлоп'яцтво| як позитивного, так, природно, і негативного характеру|вдача|. Але|та| це - об'єктивний чинник|фактор|, вплив якого залежить багато в чому від співвідношення з|із| сімейним|родинний|впливом, а також з|із| впливом інших життєвих обставин і чинників|фактор|, що соціалізують людину, що росте|зростати|. Зокрема, велике значення має те, до яких груп однолітків входить дитина|дитя|, підліток, юнак|юнак|. У дитинстві вони зазвичай|звично| складаються з сусідів, але|та| вже в отроцтві|хлоп'яцтво|, а в юності тим більше, ці групи можуть вельми|дуже| слабо або зовсім ніяк не «перетинатися» з|із| сусідськими зв'язками.

Група однолітків - це не обов'язкове об'єднання однолітків. Кількісні межі|кордон| групи однолітків - від двох-трьох до п'яти членів - в дружніх групах, в приятельських - до семи-дев'яти, в асоціальних і антисоціальних - до двох десятків, а у формальних - до тридцяти-сорока членів.

Групи однолітків утворюються найчастіше на підставі просторової близькості їх членів; збіги індивідуальних інтересів; наявність ситуації, загрозливої особистому|особовий| благополуччю (зокрема в новому колективі); наявність формальної організації (клас, загін).

Характеристика складу груп однолітків включає такі ознаки, як вік (шкільний клас - одновіковий, стихійні групи - часто різновікові), стать (групи молодших підлітків одностатеві, змішані), соціальний склад (тільки|лише| школярі, тільки|лише|ПТУ, що вчаться, ті та інші плюс хтось ще).

У групах однолітків соціалізація відбувається|походити| головним чином завдяки дії таких механізмів, як стилізований і міжособовий, але|та| чималу|неабиякий| роль можуть грати традиційний механізм і механізм екзистенціального натиску.

Маючи певну вікову і соціально-культурну специфіку, функції, групи однолітків в процесі соціалізації універсальні.

По-перше, група залучає своїх членів до культури даного суспільства|товариство| , навчаючи|навчаючи| поведінці, відповідній етнічній, релігійній, регіональній, соціальній приналежності членів групи.

В процесі спілкування з|із| однолітками у дитини|дитя|, а особливо у підлітка і юнака|юнак|, складаються певні погляди, їм засвоюються ті або інші норми і цінності. Це відбувається|походити| унаслідок|внаслідок|ідентифікації (ототожнення) себе з|із| групою і некритичного сприйняття домінуючих в ній поглядів, відносин, норм.

Якщо група ставить під сумнів важливість або достовірність яких-небудь відомостей, навіть отриманих|одержаних| одним з її членів з|із|компетентного джерела, то дуже часто він може погодитися з|із| точкою зору групи. В результаті навіть відомості, джерелом яких є|з'являтися,являтися| навчально-виховний процес і засоби|кошт| масової комунікації, сприймаються і засвоюються хлоп'ятами|хлопець| не в «чистому», а в тому або іншому|міра| трансформованому вигляді|вид|.

По-друге, в групі однолітків здійснюється навчання статево-рольовій поведінці. Це відбувається|походити| через пред'явлення зразків|взірець|поведінки, очікуваних|сподіваний| від хлопчиків і дівчаток|дівчатко|, хлопців|юнак| і дівчат, що личать з погляду однолітків в тому або іншому віці, а також за допомогою негативних санкцій по відношенню до не схвалюваної статево вікової поведінки.

У дитинстві, отроцтві|хлоп'яцтво|, юності йде інтенсивний процес становлення мужності і жіночності як характеристик особи|особистість| і її поведінки. І становлення це багато в чому залежить від реального спілкування з|із| однолітками свого і протилежної статі|стать|, від того досвіду|дослід|, який хлоп'ята|хлопець| з|із| нього виносять. Бути захопленим, цікавитися особами|обличчя,лице| іншої статі - з одного боку, в цьому розкривається передчуття дорослості, що ще не наступила|настати|. А з іншого боку, до цього спонукають товариші. Норми, пануючі в середовищі|середа| старших підлітків і старшокласників, наприклад, наказують|пропонувати| необхідність спілкування з обличчями іншої статі|стать|, вважають|лічити| його високо -престижними. Тому навіть коли семикласники або десятикласники і не прагнуть до такого спілкування суб'єктивно, вони вимушені|змушений| його шукати, нерідко|незрідка| просто вигадувати|видумувати| його, щоб «відповідати». Причому ця тенденція захоплює|захвачувати| все більш молодші вікові групи.

Спілкування з|із| однолітками своєї статі|стать| істотно|суттєво| впливає на спілкування з обличчями протилежної статі|стать| і виявляється|опинятися| дуже важливим|поважний| для психосексуального розвитку взагалі, і для емоційного|емоціональний| сприйняття сфери сексуальних відносин зокрема. Розмови з|із| приятелями і друзями (часто досить грубі) допомагають дитині|дитя|, підліткові, юнакові|юнак| адаптуватися до тих змін, які відбуваються|походити| в його організмі і фізичній зовнішності|подоба|, освоїти і зжити до певної міри ті переживання|вболівання|, що хвилюють, які пов'язані з сексуальністю, що прокидається. Неможливість виразити|виказати,висловити| свої емоційні|емоціональний| переживання|вболівання|, пов'язані з психосексуальним розвитком, нерідко|незрідка| приводить|призводити,наводити| до важких|тяжкий| душевних переживань|вболівання| і травм, особливо в старшому підлітковому і ранньому юнацькому віках.

По-третє, група однолітків грає важливу|поважний| роль в процесі автономізації дітей і особливо підлітків і юнаків|юнак|від дорослих взагалі і від батьківського впливу зокрема.

По-четверте, група допомагає своїм членам досягти автономії від суспільства|товариство| однолітків і від вікової субкультури. Приятельські і дружні групи, прагнучи відповідати еталонам суспільства|товариство| однолітків в одязі, стилі поведінки, в той же час можуть ретельно оберігати свою автономію, обмежуючи можливості|спроможність| приєднання до групи іншим хлоп'ятам|хлопець| і підкреслюючи несхожість своєї компанії на інші (свої секрети, умовні слова, способи проведення часу, маршрути прогулянок, особливі елементи одяг, свій музичний і інші захоплення).

По-п'яте, група однолітків створює сприятливі або несприятливі умови, стимулює або гальмує рішення|розв'язання,вирішення,розв'язування| дітьми, підлітками, юнаками|юнак|вікових завдань|задача| - розвитку самосвідомості, самовизначення, самореалізації і самоствердження|самоутвердження|, - визначає змістовну сторону рішень цих задач. Відносини в групі грають велику роль у формуванні образу|зображення| «Я» дитини|дитя|, підлітка, юнака|юнак|. Якщо молодший школяр, співвідносивши себе з|із| однолітками, частково ще орієнтується на ті оцінки, які дає йому і його товаришам вчитель|учитель|, то підліток в першу чергу|передусім,насамперед| співвідносить себе з|із| групою однолітків, враховуючи те, наскільки її члени схвалюють або не схвалюють які-небудь його властивості, що виявляються в справах|річ|, вчинках. Старшокласники ж пізнають себе, головним чином виходячи з відношення|ставлення| до себе друзів, а також порівнюючи себе з|із| лідерами (навіть неприємними їм) або з|із| визнаними «еталонами» в групі (ерудитами, спортсменами).

Вплив групи на самовизначення може виявлятися по-різному. Так, член групи, зустрічаючи розуміння з боку друзів, може зміцнюватися в своїх інтересах, схильностях. Збагачуючи один одного різними відомостями, члени групи можуть дати поштовх для виникнення у|в,біля| одного з них інтересу до тієї сфери, яка раніше не привертала його уваги. Але|та| в той же час спілкування в групі може руйнувати, гасити, спотворювати інтереси, схильності, що вже є|наявний| у хлоп'ят|хлопець|.

У групі людина, що росте|зростати|, дістає дійсну або ілюзорну (що найчастіше не усвідомлюється) можливість реалізувати себе і сутнісно, і зовні|зовнішньо|.

Сутнісно - тому що|бо| в компанії однолітків він відчуває себе рівним, прийнятим, а отже, цінним|коштовний|. В той же час в групах однолітків йде і зовнішня реалізація себе, вона виявляється в прагненні бути таким, як всі, відповідати стандартам моди, поведінки. Вже молодшого підлітка починає хвилювати смутний неспокій|занепокоєння|: «Чи такий я, як всі?». Наявність компанії допомагає переконатися в тому, що з|із| цим все гаразд.

По-шосте, група є специфічною соціальною організацією, яка сприймається її членами як «екологічна ніша» (у цій функції як би підсумовуються всі попередні, але|та| в новій якості).

У неформальних групах не потрібно дотримувати правила поведінки, необхідні у відносинах з|із| дорослими, в них можна бути самим собою. Насправді це не зовсім так, а нерідко|незрідка| і зовсім не так: у цих групах теж|також| треба дотримуватися певних норм, нерідко|незрідка| ще жорсткіших, ніж в спілкуванні з|із| дорослими.

Сама наявність групи допомагає відчути свою потрібність комусь, упевненість в собі і в своїх силах. Група - джерело високої самоповаги, бо від неї чекають і часто отримують|одержувати| високу оцінку своїх якостей, вчинків, особи|особистість| в цілому|загалом|, що набагато важливіше|поважніше|за оцінки решти всіх людей. Той, хто не має друзів відчуває своє життя неповним, себе - невдахою, свої можливості|спроможність| - нереалізованими.

Всі виділені соціалізуючі функції групи однолітків реалізуються по-різному і по ступеню|міра| ефективності, і по змістовній спрямованості в залежності: від статі|стать| і віку членів групи і їх індивідуальних особливостей; від спрямованості групи і інших її характеристик, про які йшлося вище; від етнічних, регіональних і соціокультурних умов, в яких існує група.

Виходячи із зазначеного, можна констатувати, що педагогіки, важливими є всі стадії соціалізації особистості - старт (дитинство, шкільні, студентські ро­ки), оптимум (зрілість, розквіт активності, професійних здібностей), фініш, а також вивчення гармонійної єдності цієї тріади. При цьому дуже важливо, щоб на будь-якому з цих етапів соціалізації людина мала широкий вибір для прояву власних здібностей і можливостей. Особистий вибір - це обов'язково відповідальність за процес та ре­зультат діяльності. Процес вибору на різних стадіях соціалізації нерідко супроводжується нестерпними пошуками, але саме він, го­ловним чином, формує особистість, дає можливість проявитися власним індивідуальним рисам, розкритися таланту, досягти вершин творчості. У зв'язку з цим психологові не слід ставити на людині крапку, якщо навіть ця людина обмежена, нерозвинута або заплута­лася в життєвих лабіринтах і негараздах. Людина завжди повинна мати можливість усвідомити себе особистістю, у неї повинен бути вибір, який би допоміг стати суб'єктом, творцем своєї власної долі,свого життя. Йдеться про те, щоб кожна людина мала можливість якомога краще пізнати себе, свій внутрішній світ, власне «Я», свої психофізіологічні особливості, що дасть їй змогу ефективно вико­ристовувати особистий потенціал, пристосовуватися до обставин життя, впливати на них, вибудовувати власну стратегію й лінію поведінки.

Розквіт можливостей особистості, досягнення нею вершин про­фесійного, морального вдосконалення співвідносяться з такими поняттями, як «життєві плани», «життєва перспектива», «мета», «ідея», «ідеал». Життєві плани стосуються перспектив професійного зростання, сімейного благополуччя, матеріального достатку, майбутнього дітей тощо. їх відсутність або ж уявлення про немож­ливість реалізації намічених планів сприймається особистістю як безвихідь. Життєва мета - це наявність напрямку, яким необхідно рухатися; це те, що потрібно здійснити, чого слід досягти; той результат, на одержання якого спрямовані зусилля людини. Відповідаючи на запитання: «В чому сенс життя?» Г. Сельє заува­жує, що необхідно прагнути до того, що ми самі вважаємо гідним. Не варто братися за непосильні завдання, адже в кожного є своя вершина. Для одних вона близька до максимуму, для інших - до мінімуму людських можливостей. У межах власних потенційних даних слід зробити все, на що здатна людина. Досягнення високої майстерності - чудова мета. Наявність ідеалу є найбільш узагальне­ним уявленням про максимально можливий рівень розвитку осо­бистості й реалізації її потенціалу. Ідеал - це не ілюзія, він має об'єктивний характер. Національний виховний ідеал, випливаючи з народних традицій і вірувань, звичаїв, з конкретних ціннісних орієнтацій і потреб, не повинен заперечувати загальнолюдських цінностей (чесність, порядність, відповідальність, любов до Батьків­щини). Підтверджуючи, поглинаючи загальновизнані цін­ності, національний виховний ідеал доповнює їх тими рисами, які передусім відповідають духовності конкретного народу.

Життєва зрілість - це той період, коли людина починає віддава­ти суспільству все, що свого часу від нього отримала. І тут важко сказати, де межа між отриманим і повернутим, між розумним спо­живачем і добросовісним виробником матеріальних і духовних цінностей. Жодними бухгалтерськими підрахунками не перевірити міжособистісні стосунки, моральна сила яких у безкорисливості: взаємини між людьми не зможуть яскраво проявитися, якщо постійно бути стурбованим тим, хто від них що отримає. Водночас, спілкуючись з іншими, людина, безперечно, змінюється й сама. У зв'язку з цим дуже важливо вивчати ті властивості взаємовідносин і прояви людської віддачі, які збагачують саму особистість (фізично, інтелектуально, морально, естетично, професійно, емоційно). При цьому, щоправда, варто зрозуміти, чим є «допомога», яка веде до взаємного спустошення: можна так «допомогти», що це примно­жить лінь, безпомічність, самотність тощо. Отже, співвідношення «отриманого і повернутого» в житті людини має бути збалансова­ним таким чином, щоб воно одночасно сприяло розвиткові суспільства і особистості.

Упродовж життя людина багато разів себе стверджує або ж запе­речує, досягаючи вершин самовдосконалення. Ні на мить не припи­няється боротьба між досягнутим і ще непізнаним, між рівновагою, творчим піднесенням і особистісною кризою. Це закономірний процес соціалізації індивіда. І хоч би яким важким, складним був етап соціалізації, однак людина завжди має можливість зупинитися, осмислити сенс свого існування.


Список використаної літератури

1. Алєксєєнко Т.І. Соціально-педагогічна підтримка дітей групи ризику // Соціальна педагогіка.-2005.-№1.-С.56-60

2. Андрущенко В.П., Бех В.П., Лукаше­вич М.П. Соціальна робота. Книга І.- К.: УДЦССМ, 2001. - 344 с. |з'єд

3. Бондарчук О.І. Психологія сім’ї: Курс лекцій.-К.:МАУЛ,2001.-96 с.

4. Гаврилова Т. Як допомогти сором’язливі дитині // Психолог.-2005.-№8.- С.20-22

5. Гірник А.М. Тренінг комунікативних умінь // Практична психологія та соціальна робота.-2001.-№2.-С.11-16

6. Городяненко В.Г. Соціологія: Підручник.-К.: Видавничий центр «Академія»,2005.- 560 с.

7. Дубасова Т.Комунікативні ігри//Психолог.-2005.-№33. -С. 17-24

8. Капська А.Й. Соціальна педагогіка: Підручник. - Київ: Центр

навчальної літератури, 2003. - 256 с.

9. Мудрик А. В.Социальная педагогика: Учеб. для студ. пед. Вузов. - М.: Издательский центр«Академия», 2000. - 200 с.

10. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: Підручник. –К.,2004.- 536с.


Додаток №1

ІГРИ І ВПРАВИ ДЛЯ ДІТЕЙ ЗІ СКЛАДНОЩАМИ У СПІЛКУВАННІ

Гра «Місток»

Гра спрямована на тренування взаєморо­зуміння дітей.

Проводимо на підлозі дві паралельні лінії на відстані ЗО см. Це міст, під ним далеко внизу - швидка гірська річка.

Назустріч одна одній на міст ступають по одній людині. Не користуючись мовою, необ­хідно зрозуміти один одного, що вам потрібно розійтися і, не наступивши при цьому на лінію, пройти кожному у своєму напрямку. Наступити на лінію — значить зірватися вниз.

Працюють діти парами зі зміною партнерів.

Відповідають на запитання: «З ким у грі почувалися надійно і впевнено?»

У грі яскраво виявляється спрямованість взаємин. Високо цінується бажання й уміння безкорисно допомагати іншим.

Гра «По команді - шикуйсь!»

Граємо у виконання команд. Головна вимога - швидкість. Отже, вишикуйтеся в колону або в шеренгу:

- за іменами за алфавітом;

- за прізвищами за алфавітом;

- за зростом;

- за кольором волосся, починаючи з тем­ного;

- за кольором очей, починаючи з темноокого тощо.

Ця гра спрямована на адаптацію дитини в новому колективі і на згуртування загону.

Гра «Стати іншим»

Ви одержуєте роль і відповідаєте на будь-які запитання від імені персонажа. Всі інші - допитливі кореспонденти радіо і телебачення, газет і журналів.

Ролі:

- переможниця конкурсу краси;

- відомий веселун, базіка;

- дуже серйозна небагатослівна людина, яка не вміє сміятися і жартувати;

- дама-академік, яка зробила важливе відкриття в науці;

- людина-маска без емоцій;

- різка, пряма людина, що не приховує свого невдоволення світом;

- привітна людина, задоволена усім світом і собою.

Гра має корекційний ефект, удосконалює комунікативні навички. Ролі добираються індивідуально кожному (з метою корекції поведінки). Можливі два варіанти:

1. Коли в дитини якась риса розвинута погано, їй пропонують грати людей, наділених цією рисою повною мірою (часто своїх антиподів).

2. Отримана роль має небажану рису перебільшувати до абсурду.

Гра «Жестові етюди»

Один з учасників показує жестами закінчену ситуацію і долучає до неї інших членів групи (наприклад, відкриває кран, миє руки, набирає воду в долоні і передає її по колу, закриває кран, отримує залишки води з іншого кінця, струшує руки). Виконаймо цей жестовий етюд.

Інший учасник виконує інші дії. Наприклад, ритуал діставання, запалювання свічки і передавання її по колу. Призначимо виконавця.

Поєднуємо дві ситуації. У проблемній ситуації виявиться той учасник, що зобов'язаний робити щось із двома предметами і продовжувати гру. Виявіть кмітливість і фантазію.

Гра «Колір жестом»

По черзі кожен зобразить свій улюблений колір жестами. А ми будемо відгадувати. Показувати на предмети подібного кольору неможна.

Гра «Покажи почуття»

Інструкція. Вам відомо, що рух м'язів обличчя, що виражають внутрішній стан, називаються мімікою. Міміка - важливий елемент спілкування.

Зараз кожен одержить завдання зобразити мімікою дві емоції:

- гнів, чекання;

- презирство, прагнення йти на контакт;

- страждання, байдужість;

- страх, іронія;

- подив, святкування;

- радість, обурення;

- спокій, стримане роздратування...

1. Першу з зазначених емоцій ви демонструєте усім для відгадування. Чи легко зрозуміти один одного без слів?

2. Розділимося на пари і побудемо дзеркалом, зображуючи другу задану емоцію. Обговоримо наші труднощі.

Гра «Так чи ні?»

Продовжимо роботу в парі. Один з учасників виражатиме згоду або незгоду, вимовляючи для себе тільки одне слово «так» чи «ні». А партнер має якнайшвидше визначити, яке саме слово з двох ви повторювали про себе. У виграші той, кого правильно зрозуміли, і той, хто відгадав.

Усі майже безпомилково змогли визначити, коли партнер говорив «так» і коли «ні». Річ у тім, що коли ми говоримо «так», то «так» говорить усе наше тіло: воно розслаблюється, особливо це помітно з м'язів обличчя і рук.

Жест, безумовно, важливий знак спілкування. Він допомагає точніше зрозуміти іншого. А в деяких випадках (коли ми, наприклад, не знаємо мови) він може бути єдиним засобом спілкування

Гра «Передача - прийом»

Кожен учасник одержує окреме завдання в конверті. Наприклад- показати жестом радість, захват. Потрібно виконати завдання (передати), а ми будемо відгадувати (приймати).

При утрудненні дозволяється відкрити конверт, прочитати інструкцію і передати задану інформацію. У нашому прикладі захват виражається сплеском рук.

Мімікою не допомагати! Мовне спілкування забороняється!

Завдання для учасників.

Значення жесту:

1.Привертання уваги.

2.Дружнє ставлення.

3.Погроза.

4.Подяка.

5.Перемога..

Опис

Піднесена вгору рука з відкритою долонею.

Поплескування по плечу.

Стиснутий кулак. Рух вказівним пальцем.

Притиснутадо грудей долоня.

Рукостискання. Підняті руки зі зчепленими «замком» кистями.

Піднята рука зі стиснутим кулаком.

Піднятий вгору великий палець руки при стиснутому кулаку.

Рух кисті або передпліччя в напрямку до тіла.

Підняті вгору руки з відкритими долонями, зверненими до партнера.

Гра «Поступися місцем»

Важливо не тільки визначати зміст інтонації співрозмовника, а й самому вибирати правильний тон.

Одному учасникові дається завдання зобразити пасажира, що не помічає нікого навколо. Він поступиться місцем, забере із сидіння портфель, тільки якщо йому захочеться.

Завдання для інших: звернутися по черзі до цього пасажира так, щоб він виконав ваше бажання.

Обговоримо, який тон переконав пасажира.

Гра «Приміряння ролей»

Кожний примірить три ролі - агресивну, невпевнену й упевнену в собі людину.

Зразок. Уявіть собі, що ваш знайомий забув повернути вам вашу річ (книгу, викрійку тощо).

Агресія: «Ти, нарешті, принесеш мій журнал? Скільки разів можна нагадувати: я хочу його одержати завтра!»

Невпевненість: «Вибач, якщо моя викрійка тобі не потрібна, то чи не могла б ти її повернути ?»

Упевненість: «Ми домовилися, що ти повернеш мені модель вчасно. Буду вдячний, якщо саме завтра ти принесеш мені її».

Ігри, що імітують події розповідей, загадок, байок, віршів, допомагають зняти психоемоційне напруження, розвинути в дітей здібності розуміти, усвідомлювати свої і чужі емоції, правильно їхній виражати і повноцінно переживати, усе це стимулює емоційний стан дітей, приводить до поліпшення самопочуття і настрою.

«Вітер дме на...»

Зі словами « Вітер дме на...» ведучий починає гру. Щоб учасники гри побільше довідалися про інших, запитання можуть бути такими: «Вітер дме на того, у кого світле волосся» - усі світло­волосі збираються в одну купку. «Вітер дме на того, у кого... є сестра», «хто любить тварин», «хто багато плаче», «у кого немає друзів» тощо.

Ведучого необхідно змінювати, даючи можливість кожному запитувати учасників.

«Знайди друга»

Вправа виконується серед дітей. Одній половині зав'язують очі, дають можливість походити по приміщенню і пропонують знайти впізнати інших. Довідатися можна за допомогою рук, обмацуючи волосся, одяг, руки. Потім, коли друга знайдено, гравці міняються ролями.

«Секрет»

Усім учасникам ведучий роздає по «секрету» із красивої скриньки (ґудзик, намистинку, брошку, старий годинник тощо), кладе в долоньку і затискає кулачок. Учасники ходять по приміщенню і знаходять способи умовити кожного показати йому свій секрет.

Зауваження: ведучий стежить за процесом обміну секретами, допомагає боязким знайти спільну мову з кожним учасником.

«Рукавички»

Для гри потрібні вирізані з паперу рукавички, кількість пар дорівнює кількості пар учасників гри. Ведучий розкидає рукавички з однаковим орнаментом, (але не розфарбованим) по приміщенню. Діти ходять по залу. Відшукують свою «пару», відходять у куточок і за допомогою трьох олівців різного кольору намагаються якнайшвидше однаково розфарбувати рукавички.

Зауваження: ведучий спостерігає, як орга­нізують спільну роботу пари, як ділять олівці, як при цьому домовляються. Переможцю вітають.

«Складемо історію»

Ведучий починає історію: «Жили собі...», наступний учасник продовжує, і так далі по колу. Коли черга знову доходить до ведучого, він направляє сюжет історії, робить осмисленим, вправа триває.

«Гусениця»

Гравці стають у лінію, тримаючись за плечі. Перший учасник - «голова», останній - «хвіст» гусениці. «Голова» повинна дотягтися до «хвоста» і торкнутися його. «Тіло» гусениці суцільне. Як тільки «голова» схопила «хвіст», вона стає «хвостом». Гра продовжується доти, доки кожен учасник не побуває в двох ролях.

«Дружба починається з усмішки...»

Ті, хто сидить у колі, беруться за руки, дивляться сусідові в очі і мовчки дарують йому по черзі добру усмішку.

«Добра тварина»

Учасники стають у коло і беруться за руки. Ведучий тихим голосом говорить: «Ми - одна велика добра тварина. Давайте послухаємо, як вона дихає!» Усі прислухаються до свого подиху, подиху сусідів. «А тепер подихаємо разом!». Вдих - усі роблять крок уперед. Видих - усі роблять крок назад. Вдих - усі роблять 2 кроки вперед, видих - усі роблять 2 кроки назад. «Так не тільки дихає тварина, так само чітко і рівно б'ється її велике добре серце. Стукіт - крок уперед, стукіт - крок назад тощо».

«Компліменти»

Сидячи в колі, усі беруться за руки. Дивлячись в очі сусіду, треба сказати йому кілька добрих слів, за щось похвалити. Інший киває головою і говорить: «Спасибі, мені дуже приємно!» Потім він дарує комплімент своєму сусідові, вправа проводиться по колу.

Попередження:

1.Деякі діти не можуть сказати комплімент, їм необхідно допомогти. Можна замість похвали просто сказати «смачне», «солодке», «молочне» слово.

2.Якщо дитині складно зробити комплімент, не чекайте, коли засумує її сусід, скажіть комплімент самі.

«На що схожий настрій?»

Учасники гри по черзі говорять, на яку пору року, природне явище, погоду схожий їхній сьогоднішній настрій. Почати порівняння краще дорослому: «Мій настрій схожий на білу пухнату хмарину в спокійному блакитному небі, а твій?» Вправа проводиться по колу. Дорослий узагальнює - який сьогодні у всієї групи настрій: смутний, веселий, смішний, злий тощо. Інтерпретуючи відповіді дітей, врахуйте, що погана погода, холод, дощ, похмуре небо, агресивні елементи свідчать про емоційне неблагополуччя.

Додаток № 2

ІГРИ ТА ВПРАВИ НА ЗНЯТТЯ СТРАХІВ І ПІДВИЩЕННЯ ВПЕВНЕНОСТІ В СОБІ

«Кораблик»

Необхідна невелика ковдра. Кількість гравців - мінімум 2 дорослих і дитина (або 5-6 дітей). Ковдра - це корабель, красивий вітрильник. Діти-матроси. Одна дитина - капітан. Капітан любить свій корабель і вірить у своїх матросів. Грою керує дорослий. Він пояснює капітану завдання - бути в центрі корабля, у момент сильної бурі він має гучним голосом дати
матросам команду: «Кинути якір!», або «Стоп машина!», або «Усі наверх!», щоб врятувати корабель і матросів. Потім матроси беруться за
краї ковдри і починають повільно розгойдувати корабель. По команді ведучого «Буря!» хитавиця підсилюється. Капітанові нагадують про його
завдання. Як тільки він гучним голосом прокричить команди, «корабель» спокійно опускається на підлогу, капітанові усі тиснуть руку і хвалять його.

«Гармонійний танець»

У грі беруть участь двоє. Один закриває очі (краще надягти пов'язку). Стають один навпроти одного, легко торкаються долонями. Звучить плавна музика. Ведучий робить плавні рухи руками, тілом, присідає, злегка відходить убік, уперед, назад. Слід повторювати рухи ведучих.

Попередження: не допускати зміни ролей, тобто учасник не повинен вести ведучого.

Можна дозволити дитині виконувати вправу спочатку з відкритими очима.

«Намалюй свій страх, подолай його»

До вправи бажано поговорити з дитиною: «Чого ти боїшся, коли тобі буває страшно, чи було таке, коли ти сильно злякався». Потім дитині пропонують намалювати те, чого вона боїться. Необхідний великий аркуш паперу, олівці або фарби. Після малювання ще раз поговоріть, чого ж конкретно дитина боїться. Потім візьміть ножиці і попросіть дитину розрізати «страх» на дрібні шматочки, а дрібні - ще на дрібніші, допоможіть дитині в цьому. Коли страх розсипається на малюсінькі шматочки, покажіть дитині, що тепер його зібрати неможливо. Загорніть ці дрібні шматочки у великий папір, підійдіть до смітника і викиньте туди, потім з дитиною сходіть і викинете все сміття - воно вам не потрібно, його відвезуть, спалять, а разом зі сміттям спалять і «страх», і більше його ніколи не буде.

Зауваження: повторіть вправу через 1-2 тижні! Подивіться, що змінилося в зображенні страху (колір, сюжет, композиція), і робіть це до того моменту, поки не побачите здивований вираз обличчя дитини у відповідь на прохання: «Намалюй свій страх».

«Художники-натуралісти»

Для виконання цього завдання батьки теж повинні попрацювати над своїми страхами й упередженнями.

Візьміть великий аркуш білого паперу або шматок старої шпалери і покладіть на клейонку або газети. Перед гравцями поставте блюдцями з рідкими фарбами. Дозвольте собі і дитині малювати не пензликами, а пальцями, кулачками, долоньками, ліктями, ногами, щічками, носиком. Сюжет малюнка можна вибрати кожному: «Падає листя», «Сліди невидимих звірів», «Фантастична планета», «Різнобарвна мозаїка» тощо.

Зауваження: після вправи бажано добре помитися, згадуючи те відчуття свободи і радості, яке всі відчули.

Добре проводити цю вправу на природі перед купанням і всім разом відмивати один одного.

«Дизайнери»

Для гри необхідні тюбики губної помади. Грати можна всією родиною із друзями дитини. Кожний одержує по тюбику і йому дозволяється підійти до будь-якого учасника і «красити» його обличчя, руки, ноги. У результаті гри ви побачите зовсім інших гравців.

Стежте, щоб «прикрашали» всіх, не забу­вайте дозволяти «прикрашати» себе. Порада: після гри добре відмийтеся.

«Маски»

Мінімальна кількість учасників - 2, але чим більше, тим цікавіша й корисніша гра. Необхідна фарба і папір, липка стрічка. На папері малюють страшні маски, потім кожен учасник примірює собі кожну, залишається в ній якийсь час, можна потанцювати «дикі танці», побігати, поганятися один за одним. Потім відбувається ритуал зняття масок, усі беруться за руки, усміхаються один одному, можна плавно потанцювати.

Порада: щоб закріпити маски на обличчі, краще використовувати липку стрічку або пластир.

«Розкажи про свій страх» .

Мінімальна кількість учасників - 2, чим більше, тим продуктивніша вправа. У тісному довірчому колі дорослий розповідає про дитя­чі страхи: «А от коли я був таким, як ти, то...» Потім ставить запитання: «А у вас було таке? », «Хто чого боїться?» Діти за бажанням розпо­відають про ситуації, коли їм було страшно.

Ведучий щоразу просить піднести руку тих, в кого було щось схоже.

Застереження: стежите, щоб сюжети роз­повідей були несхожими, обговоріть усі мож­ливі дитячі страхи: темряви, самітності, смер­ті, чужих людей, тварин, злих казкових геро­їв тощо.


Додаток №3

ІГРИ І ВПРАВИ НА ЗНИЖЕННЯ АГРЕСІЇ ТА ОСЛАБЛЕННЯ НЕГАТИВНИХ ЕМОЦІЙ

«Іди, злість, іди!»

Гравці лягають на килим по колу. Між ними подушки. Закривши очі, вони починають бити ногами по підлозі, а руками по подушках з голо­сним лементом: «Іди, злість, іди!» Вправа про­довжується 3 хвилини, потім учасники по команді дорослого лягають у позу «зірки», широко розсунувши ноги і руки, і спокійно лежать, слухаючи музику 3 хвилини.

Застереження: стежите, щоб, вдаряючи руками по подушці, діти не били по руках сусіда.

МЕТОДИ САМОРЕГУЛЯЦІЇ ТА ЗНЯТТЯ ПСИХОЕМОЦІЙНОГО НАПРУЖЕННЯ В ДІТЕЙ

«Прокидайся, третє око!» (для дітей з 5 років)

«Людина бачить не тільки очима. Мудрість і розум, витримка і спокій можуть прокину­тися у твоєму третьому оці. Витягни вказів­ний палець, напруж його і поклади на чоло між бровами над носом. Тут твоє третє око, око мудрості. Промасажуй цю точку, примовляючи: «Прокидайся, третє око, прокидайся, третє око...» (6-10 разів).

«Скинь утому»

«Підведися, розстав широко ноги, зігни їх у колінах, зігни тіло і вільно опусти руки, розправ пальці, схили голову до грудей, від­крий рот. Злегка покачайся в боки, вперед, назад. А зараз різко трусни головою, руками, ногами, тілом. Ти струсив всю втому, повто­ри ще».

«Заряд бадьорості» «Сядь вільно. Витягни вперед руки і при­готуй два пальчики: великий і вказівний. Візьмися ними за кінчики вух один зверху, інший знизу вушка. Промасажуй вушка: «Вушка, вушка чують все!» (10 разів в одну сторону і 10 - в іншу). А тепер опусти руки. Приготуй вказівний палець, витягни руку і постав його між бровами над носом. Промасажуй цю точку зі словами: «Прокидайся, третє око!» Склади пальці рук у жменьку, зна­йди внизу шиї ямку, поклади туди руку з словами: «Я дихаю, дихаю, дихаю!» - промасажуй ямку 10 разів в одну сторону і 10 разів в іншу. Молодець! Ти бачиш, чуєш, відчуваєш!»

Застереження: дорослий стежить за силою натиску на важливі точки життєдіяль­ності і правильністю знаходження точок.

«Дихай і думай красиво»

«Коли ти хвилюєшся, спробуй красиво і спокійно дихати. Заплющ очі, глибоко вдих­ни і подумки скажи:

- скажи: «Я - птах», - видихни, вдихни;

- скажи: «Я - камінь» - видихни, вдихни;

- скажи: «Я - квітка» - видихни, вдихни;

- скажи: «Я спокійний» - видихни. Ти справді заспокоїшся».

«Врятуй пташеня»

Уяви, що в тебе в руках маленьке безпо­мічне пташеня. Витягни руки долонями вверх. А тепер зігрій його, повільно, по одному паль­чику склади долоні, сховай в них пташеня, подихай на нього, зігріваючи своїм рівним, спокійним подихом, приклади долоні до своїх грудей, віддай пташеняті доброту свого серця і подиху. А тепер розкрій долоні і ти побачиш, що пташеня радісно злетіло, посміхнися йому і не сумуй, він ще прилетить до тебе!»

«Зламана лялька»

Іноді іграшки ламаються, але їм можна допомогти. Зобрази ляльку, у якої обірвалися мотузочки, що тримають голову, шию, руки, тіло, ноги. Вона вся «розбовталася», з нею не хочуть гратися, потруси всіма розламаними частинами одночасно. А зараз збирай моту­зочки - повільно, обережно з'єднай голову і шию, випрями їх, тепер розправ плечі й закріпи руки, подихай рівно і глибоко - і на місці буде тулуб, випрями ноги. Усе - ти сам пола­годив ляльку тепер вона знову красива, з нею всі хочуть гратися!»


Додаток №4

ВПРАВИ НА РОЗВИТОК УМІННЯ ВІДЧУВАТИ НАСТРІЙ І

СПІВЧУВАТИ ІНШИМ

«Фотографія»

Розгляньте з дитиною свій сімейний аль­бом. Показуючи фотографії її самої і близь­ких, розпитуйте, який настрій був у них при цьому, що вони відчували: подив, переляк, радість, смуток тощо. Там, де дитині складно, допоможіть їй, розкажіть про ситуації, коли було зроблено фотографію. Вправа дає змогу дитині розвивати розуміння почуттів і емо­цій, зміцнює сімейні зв'язки.

«Як ти сьогодні почуваєшся?» (для дітей з 5 років)

Дитині пропонуються картки з зображен­ням різних відтінків настроїв. Вона має вибра­ти ту, яка найбільше схожа на її настрій, на настрій мами, батька, друга, кішки тощо.

«Класифікація почуттів» (для дітей з 5 років)

Дитина розглядає ті самі картки й розкла­дає їх за ознаками:

- які подобаються;

- які не подобаються.

Потім необхідно назвати емоції, зобра­жені на картках, поговорити, чому вона так їх розклала.

Вправа «Ромашка»

Інструкція: 5-6 стільців у центрі. 5-6 стільців у зовнішньому колі - «пелюстки». Учасники розсаджуються по стільцях.

Завдання:

- подивитися один одному в очі;

- учасники говорять один одному про те, що вони бачать в інших (одяг, зачіску, усміш­ку тощо);

- учасники попарно намагаються здо­гадатися і розповісти один одному, якими вони були у дитинстві, відповісти, наскільки це так;

- учасники попарно кажуть, що між ними спільного;

- визначити, чим ми відрізняємося один від одного: інтересами, характером, поведін­кою тощо.

НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ СПІЛКУВАННЯ

Подарунок: жестами, мімікою показати, який подарунок «дарують». Усі вгадують, який.

Повідомлення: повідомити жестами, пові­домлення слід вгадати.

Вправа «Передача почуттів»

Усі стають у шеренгу, перший поверта­ється до другого і передає йому мімікою почут­тя (радість, гнів, сум, подив тощо), другий має передати наступному це саме почуття. В останнього запитують, яке почуття він отри­мав, і порівнюють з тим, яке почуття було передано спочатку і як кожний розумів отри­мане ним почуття. (Невербальне спілкування)

Вправа «Інтерв'ю»

Дві групи: 1 - журналісти, що беруть інтерв'ю, 2- кожен вибирає, ким він буде, чию роль візьме (спортсмен, боксер тощо). Він має відповідати на запитання журналістів.

Обговорення: чи легко, спілкуватися від імені іншого ?

Вправа «Спілкування без слів»

Інструкція: вправа виконується мовчки. Учасники стають у два кола обличчям один до одного. Зовнішнє і внутрішнє коло руха­ються в протилежні боки. Ті, що опинилися навпроти один одного, утворюють пару. Ведучий просить їх:

- Заплющте очі і привітайтеся за допо­могою рук.

- Відкрити очі і рухатися далі. Знову по команді утворюються пари, що одержують завдання.

- Покладіть руки на плечі один одному, подивіться протягом хвилини в очі партнеро­ві, посміхніться, відпустіть руки і починайте рухатися далі.

- «Стоп»: помиріться руками.

- Висловте підтримку за допомогою рук.

- Попрощайтеся,

Після вправи учасники обмінюються почуттями.

Вправа «Мої сильні сторони»

Інструкція: усі сідають у коло. Кожен член групи повинен розповісти про свої сильні сто­рони, про те, що він любить, цінує в собі, про те, що дає йому почуття внутрішньої впевне­ності і довіри до себе. Важливо, щоб він не при­меншував своїх переваг, не критикував себе, не говорив про свої помилки і недоліки (ця вправа спрямована на уміння позитивно мис­лити про себе і чітко викладати свої думки).

«Спілкування без слів»

Дітям пропонується сказати щось жестами, уявивши, що вони відділені склом, через яке не проникають звуки. Тему можна запропонувати, наприклад: «Ти забув надягти шапку, а на вулиці дуже холодно», «Принеси мені склянку води, я хочу пити». Після гри з'ясувати, наскільки точно діти зрозуміли один одного.

Гра спрямована на розвиток уміння пере­давати думки і почуття за допомогою міміки і виразних рухів.

«Способи підвищення настрою»

- усміхнутися собі в дзеркало;

- спробувати розсміятися;

- зробити добру справу іншому;

- згадати про щось хороше;

- намалювати собі картинку тощо.

«Психологічний автопортрет»

Діти по черзі намагаються назвати якнай­більше відповідей на запитання: «Хто я? » Для опису себе використовуються характеристики, риси, інтереси і почуття, кожне речення починається із займенника «Я». Наприклад, «Я - дівчинка», «Я - людина, що займається спортом», «Я - хороша людина». Ця гра дає дітям можливість подивитися на себе з боку.

Додаток №5

ЦИКЛ БЕСІД, СПРЯМОВАНИХ НА ЕФЕКТИВНЕ СПІЛКУВАННЯ

ДІТЕЙ

Наприклад, «Кого ми називаємо добрим (чесним, ввічливим тощо)».

Разом з дітьми виробляють правила того, як розвинути в собі ці якості.

Доброта

Правила доброти:

- допомагати слабким, маленьким, хворим, старим, знедоленим;

- пробачати помилки інших;

- не заздрити;

- жаліти інших.

Чесність. «Як дотриматися свого слова?»

Правила чесності:

- сказав - зроби;

- не впевнений - не обіцяй;

- помилився - зізнайся;

- забув - попроси пробачення;

- говори те, що думаєш;

- не можеш сказати правду - поясни чому;

- не видавай чужу таємницю.

Ввічливість

Правила ввічливості:

- це уміння поводитися так, щоб іншим було приємно з тобою;

- будь завжди привітний: вітайся при зустрічі, дякуй за допомогу, ідучи - попро­щайся;

- не змушуй про себе хвилюватися;

- не вередуй, не гарячкуй. Твій каприз може зіпсувати настрій іншим.

Додаток №6

ТРЕНІНГИ НА СПІЛКУВАННЯ

ВПРАВА "Потиснемо руки"

Ведучий пропонує всім встати і привітатися, потискаючи руку і називаючи своє ім'я (тренінгове ім'я). Головне - привітатися з кожним. Пі­сля того, як вправа зроблена ь всі стали в коло, ведучий запитує: "Подивіться один на одного уважно. Ви з усіма привіталися?". Якщо ви­явиться, що-якась пара не привіталася, їм пропонують потиснути один одному руку. Після того, як всі сіли в коло, ведучий запитує в групи: «Як себе почуваєте?», «Можна-розпочати роботу?». Можна запропонувати учасникам оцінити готов­ність до заняття за 10-бальною шкалою: 10 балів - повністю готовий працювати "тут і тепер"; 1 бал — зовсім-не готовий. Після того,, як учасники оцінюють свою готовність, можна запитати у того, чия готовність найнижча: "Що треба зроби­ти, щоб ваш стан змінився і ви могли розпочати •'.заняття?".

Вправа спрямована на створення в групі більш розкутої атмосфери, на досягнення стану, який дозволив би ефективно працювати.

ВПРАВА "Мовчазне привітання"

Кожний учасник по черзі виходить у-коло і мо­вчки вітається з усіма. Члени групи повторюють його привітання. Наступний учасник має привіта­тися з групою способом, який не використовува­вся. Після виконання вправи можна, запитати у групи: "Як себе почуваєте? ", "Чиє. .вітання вам особливо запам'яталося і чому?". Мета вправи - допомогти кожному ..учаснику абстрагуватися від проблем, зануритися у ситуа­цію "тут і тепер". Обговорення вітання, яке сподобалося, допомагає встановленню. позитивного контакту при спілкуванні.

ВПРАВА "Який я є і яким хотів би бути"

Кожен з учасників має продемонструва­ти жестами, мімікою, звуками, яким він є, і потім - яким хотів би бути. Ве­дучий акцентує увагу на тому, хто демонстрував, який він є. Ведучий може запропонувати учасникам відга­дувати почуття, які зображує їх товариш.

ВПРАВА "Розвеселити партнера"

Вправа виконується в парах. Один з учасни­ків згадує про щось сумне, набуває пригнічено­го вигляду. Інший учасник має розвеселити пар­тнера, викликати в нього посмішку. Забороня­ється застосовувати фізичний контакт. Коли вправа виконана, учасники міняються ролями. Після того, як вправу виконали обидва учасни­ки, їм пропонується обговорити, якими засоба­ми це було досягнуто, чи були складності у ви­конанні вправи.

Вправа сприяє усвідомленню, що успішність у зміні емоційного стану партнера залежить від врахування індивідуальних особливостей люди­ни, гнучкості у виборі засобів впливу.

ВПРАВА "Розвеселити сумного"

Групі пропонується розвеселити учасника, якому сумно (ведучий має отримати згоду цього учасника на участь у вправі). Досягти цього тре­ба, використовуючи тільки словесні засоби: мож­на говорити щось приємне, розповідати історії то­що. Після виконання вправи в учасника запиту­ють, що саме його розвеселило, а що залишило байдужим.

Вправа поліпшує клімат у колективі, дозволяє усвідомити широкі можливості впливу на емоцій­ний стан інших людей.

Гра на володіння своїм тілом

«Долоня в долоню». Діти притискають долоньки й у такий спосіб рухаються по кімнаті, у якій можна встановити різні перешкоди, які пара має подолати. Це можуть бути стілець або стіл. У грі можуть брати участь пари: дорослий - дитина.

«Неіснуюча тварина» - дитина вигадує тварину, якої насправді-не існує. Потім вона має зобразити тварину, пройти, як ця тварина. Зображення відбувається під музику. Інші діти вгадують, яка це тварина: весела чи сумна, добра чи зла тощо.

Гра на довіру

«Сліпий і поводир». Вправа в парах. Один з учасників - «сліпий», інший - його «поводир», кожен має провести «сліпого» через різні перешкоди, що створені заздалегідь (меблі, столи, стільці, також перешкодою можуть бути інші люди). У «сліпого» зав'язані очі. Мета: «поводир» має провести його так, щоб той не спіткнувся, не впав, не забився. Гра сприяє розвитку довіри. Після гри обговорити її, що почували, будучи «сліпим» і «поводирем», чи було затишно в цих ролях.


Додаток № 7

Як допомогти сором’язливі дитині

Допомога дитині в подоланні сором'язли­вості - нелегке завдання для шкільного психолога, але його можна розв'язати. Зупинимося на роботі психолога з подолан­ня сором'язливості в молодших школярів.

Найефективніший засіб впливу на сором'язливих, неконтактних дітей - групові форми роботи, метою яких є:

- формування стійких поведінкових меха­нізмів, що забезпечують дитині на доступному їй рівні стабільність у саморегуляції внутрішніх афективних процесів та емоційну адекватність у контактах з навколишнім світом;

- тренування взаємодії дитини з дорослими й дітьми.

На першому етапі найголовнішим завданням психолога є встановлення емоційного контакту із сором'язливою дитиною. Насамперед необхідно з'ясувати, у яких випадках дитина не хоче спілкуватися, а в яких не може. Для цього потрібно завоювати її довіру, змусити забути про негативний досвід, відновити і зміцнити потребу в спілкуванні.

Спілкування має відбуватися у спокійній атмосфері. Тому важливо, щоб дизайн кабінету, в якому проводять заняття, сприяв соціальним контактам дітей.

Універсальний засіб навчити спілкуватися - гра, оскільки вона може змінити ставлення людини до себе та інших, її психічне самопочуття, соціальний статус, способи вза­ємодії в колективі.

Ігри для сенсорної стимуляції « Чарівні перевтілення»

Діти стоять у колі.

Психолог. Чарівник перетворив вас на вітер. Спробуйте зобразити:

а)злий зимовий вітер:

б)осінній холодний вітер;

в)теплий, ласкавий літній вітерець.

Психолог бере участь у грі й коментує діїдітей.

Зобрази відгадку

Психолог. Зараз ми з вами спробуємо від­гадати загадки. Не можна вимовляти відгад ку вголос. Треба мовчки, за допомогою жестів і міміки, зобразити предмет, про який ітиметься в загадці.

Ніг немає, а ходить, рота немає, а скаже - коли спати, коли вставати, коли роботу починати. (Годинник.)

Біжать по доріжці Дошки та ніжки. (Лижі.)

Спочатку завдання виконують тільки охочі. Потім вибирають один з варіантів відповіді. Усі діти, стоячи в колі, зображують предмет, озвучуючи свої дії.

Тварини, які співають

Психолог. Уявіть, що тварини вміють співати. Як, на вашу думку, звучатиме пісня «Усмішка» (муз. В. Шаїнського, сл. М. Пляц-ковського) у виконанні корови; «Пісня про коника-стрибунця» (муз. В. Шаїнського, сл. Н. Носова) у виконанні собаки?

Дорослий може дати зразок: показати, як би кішка співала «Пісню крокодила Гени» (муз. В. Шаїнського, сл. А. Тимофєєвського).

Дощик

Перед кожною дитиною - ванночка й лійка з водою.

Психолог. Ви - дощові хмаринки, що пливуть по небу.

Діти ходять по колу, зображуючи хмаринки.

Психолог допомагає дітям озвучити їхні дії:

«Я - хмаринка, хмаринка, хмаринка. Я - хмаринка, схожа на слона (зайчика тощо)»

Після сигналу усі зупиняються й беруть лійки.

Психолог. А тепер пішов маленький веселий дощик. Кап-кап-кап.

Вгадай, хто це (що це)

Дитині зав'язують очі, і вона навпомацки має визначити, хто перед нею стоїть (який предмет перед нею лежить).

Подолання страху

Сором'язливі діти бояться рухатися, тан­цювати під музику, тому вправи, що сприяють подоланню цього страху, ускладнюють поступово.

1.Діти виконують ритмічні дії (напри­клад, зображують осіннє листя, яке опадає з дерев). У цей час психолог наспівує якусь мелодію.

2.Діти, роблячи ритмічні рухи, наспіву­ють мелодію разом із психологом.

3. Інсценування пісні.

Спочатку діти слухають пісню. Потім пропонують свої варіанти: розподіляють ролі, обирають характерні жести, рухи для діючих осіб.

Під час вистави діти хором виконують пісню.

Потрібно починати з досить простих для інсценування пісень.

4. «Добери мелодію».

Дітям пропонують прослухати фрагмен­ти з трьох музичних добутків. Потім ставлять запитання: «Як ви вважаєте, яка з цих мело­дій найкраще змальовує танець вітру (дощу, сніжинок, ведмедя, метелика)?»

5. Танці з предметами (стрічками, прапорцями, м'ячами). Дітям показують кілька простих танцювальних рухів і просять повторити їх під музику.

6.Створення танцю.

Прослухавши мелодію, діти придумують танцювальні рухи, визначають їхню послі­довність. Потім усі разом розучують танець.

Такі ігри допомагають подолати й мотор­ну скутість сором'язливої дитини.

За допомогою читання

У сором'язливих дітей нерідко погано сформовані навички мовного спілкування. Така дитина ухиляється від того, щоб пер­шою почати розмову, якусь справу, вислови­ти нову ідею, поставити запитання або добро­вільно запропонувати свої послуги. Спілкуючись з однолітками, вона говорить менше, ніж інші, рідко перебиває співроз­мовника.

Тому важливо навчити сором'язливих дітей діалогічних форм взаємодії.

Чудовим матеріалом для розвитку мовно­го особистісного спілкування дитини і дорос­лого є книги. Спільне читання та обговорен­ня прочитаного сприяє концентрації уваги дітей на словах дорослого, опора на картин­ки полегшує мовне спілкування молодших підлітків з дорослим. При цьому потрібно не тільки читати текст, а й організовувати бесі­ду: запитувати дітей, що їм запам'яталося, хто з персонажів сподобався, хто викликав ворожість і чому.

Якщо якійсь дитині складно висловити своє становлення, дорослий може висловити спочатку свою думку. Головне при цьому - не вимагати від дитини того, чого вона не може, до чого ще не готова, не примушувати її висловлюватися й аргументувати свою думку, якщо вона цього ще не вміє.

Слід поступово переводити бесіду від конкретної книжки до загальної теми, що стосується життя дітей і їхнього оточення.

Наприклад, можна запитати, кого з дру­зів дитині нагадують персонажі книги, як вона сама вчинила б у цій ситуації тощо. Потрібно говорити з дітьми на різні теми: про взаємини з друзями, про те, що їм подобаєть­ся і що не подобається.

Ігрова імпровізація

Коли в дітей з'являється активність у діа­лозі, їм пропонують взяти участь в імпрові­зації: члени групи разом складають казку або малюють картину. Після цього можна перейти до розігрування відомих казок.

Кожен член групи отримує роль.

Казку можна розіграти за допомогою паперових фігур або ляльок. Діти також можуть виконувати ролі самі.

Під час розподілу ролей треба врахову­вати, чи ця роль позитивно вплине на дитину. Сором'язливим дітям пропонують зобра­жувати таких казкових персонажів, для яких досягнення мети пов'язано з героїчною пове­дінкою.

Отже, у поле зору дитини частіше потрап­ляють соціальні ситуації, у яких треба діяти за певними правилами. Вона починає цікавитися, чому якийсь герой учинив неправильно, як можна виправити становище, «щоб нікому не було погано»! Це допомагає опанувати різні зразки поведінки.

Для розвитку мовної регуляції своїх дій дитині корисно виконувати вправи, у яких вона керує діями однолітка або дорослого. Це можуть бути ігри, де дитина виступає в ролі вихователя або вчителя.

Для підвищення самооцінки

Підвищити самооцінку й сформувати впевненість у собі сором’язливій дитині допо­можуть спеціальні завдання.

Психолог. Згадай, якими ласкавими іменами тебе називали інші люди.

Розкажи про себе все найкраще (тут потрібно орієнтувати дитину тільки на позитивний опис, уникаючи «але...» і «якщо...»).

Назви свого товариша ласкавим ім'ям.

Перелічи, що ти любиш найбільше.

Люди оцінюють нас за нашими вчинками; спробуй згадати свій учинок, який тобі найбільше подобається.

Люди часто кажуть про нас хороше і погане, спробуй згадати про себе теплий відгук. Чому це тобі запам'яталося?

Похвали свого товариша.

Контакти з іншими

Для того щоб навчити дитину вступати у взаємодію з іншими дітьми, можна використати такий методичний прийом.

Серед дітей вибирають асистента, який легко й вільно іде на контакт, може додержуватися інструкцій дорослого й концентруватися на завданні мінімум десять хвилин. Його мета - залучити сором'язливу дитину до гри або до роботи. Але асистент заздалегідь має бути готовий отримати відмову, особливо на початку контакту. Тому психолог попередньо програє з асистентом ситуації, у яких відіграє роль неконтактної дитини. Асистент має зрозуміти, що це означає - отримати відмову.

До того ж помічник психолога має знати про ігри й заняття, які подобаються сором'язливій дитині.

Заохочується будь-яка спроба асистента налагодити контакт із партнером.

Прищеплюючи сором'язливій дитині інтерес до спільних дій, заохочуючи її активність, необхідно пам'ятати, що в цілеспрямованій діяльності вона зазвичай легко стомлюється. Тому потрібно давати їй відпочинок до того, як спільна робота стане неприємною, слід переорієнтувати на іншу діяльність (малювання, конструювання, прослуховування музичних творів тощо). Навіть похвалу потрібно дозувати.

Часто дорослі самі формують у дітей сором'язливість. Іноді вони незаслужено навішують на дитину ярлик сором'язливої; іноді залишаються нечутливими до сором'язливості; іноді навіть створюють умови для її появи. Тому психологу належить провідна роль у навчанні педагогів і батьків особливих прийомів виховання сором'язливої дитини.


[1] Соціальна педагогіка: Підручник / За ред. проф. Капської А.Й. – К.,2003. – С.28

[2] Соціальна педагогіка: Підручник / За ред. проф. Капської А.Й. – К.,2003. – С.28

[3] Социальная педагогика: Учеб. для студ. пед. вузов / Мудрик А. В.; Под ред. В. А. Сластенина.–М.-2000.-С.120

[4] Соціальна психологія / Орбан-Лембрик Л. Е.; за редакцією Куценко В. М. - К.,2004.-С.160

[5] Соціальна психологія / Орбан-Лембрик Л. Е.; за редакцією Куценко В. М. - К.,2004.-С.160

[6] Алєксєєнко Т.І. Соціально-педагогічна підтримка дітей групи ризику // Соціальна педагогіка.-2005.-№1.-С.56

[7] Соціальна робота. Книга І./Андрущенко В.П,. Бех В.П., Лукаше­вич М.П.- К.: УДЦССМ, 2001. – С.65

[8] Соціальна психологія / Орбан-Лембрик Л. Е.; за редакцією Куценко В. М. - К.,2004.-С.196

[9] Соціологія: Підручник / За редакцією Городяненка В.Г.-К.,2005.-С.176

[10] Психологія сім’ї: Курс лекцій/ За редакцією Бондарчука О.І.-К.:МАУЛ,2001.-С.32

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:48:22 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
20:40:06 28 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Соціальне середовище та соціалізація особистості

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150076)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru