Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Соціальна психологія в СРСР. Марксизм

Название: Соціальна психологія в СРСР. Марксизм
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: реферат Добавлен 09:36:22 17 октября 2010 Похожие работы
Просмотров: 84 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Парадигма перетворення свідомо орієнтується на конкретну соціально-філософську систему як єдину основу теорії, експерименту й практичного застосування. Її назва виражає суть філософії марксизму, сформульованої Марксом в «Тезах про Фейєрбаха». Ідея Маркса стосовно до будь-яких об'єктів і явищ дійсності проста: щоб пояснити (і в цьому змісті зрозуміти), треба спробувати їх змінити, перетворити, підкорити.

Будучи доктриною підкреслено матеріалістичної й логічно бездоганно замкнутої, марксизм не може визнавати й не визнає принципової специфіки людини як об'єкта наукового дослідження. Його теж можна пояснити й зрозуміти, якщо почати перетворювати, формувати й т.п.

Отже, основний метод пізнання - метод перетворення, конструювання реальності, уявного (у теоретичній діяльності) або практичного. Головна умова успішності методу - здатність виявити в об'єкті й використовувати основний рушійний, розвиваючий цей об'єкт, внутрішнє протиріччя. Діалектичний метод, таким чином, має пріоритет перед будь-якою теорією. Історичний парадокс цієї схеми полягає в тім, що породжена їм соціологічна теорія, ставши офіційною ідеологією, на практиці виключала в остаточному підсумку застосування самого методу, починаючи з аналізу соціальних конфліктів і протиріч у соціалістичному суспільстві й кінчаючи дослідженнями внутрішніх психологічних конфліктів радянської людини.

Інший парадокс, значимий для самої ж соціологічної теорії, полягав у тому, що незважаючи на положення Маркса про математизацію науки як критерії її зрілості, кібернетика й конкретна соціологія були довгий час блоковані через осудних їм обвинувачень у спробах математизувати те, що цілком можна пояснити з позицій марксистської філософії.

Такий же розрив між деклараціями теоретичних догм й конкретною практикою характерною і для моделей людини, суспільства і їхніх взаємодій. Людина-Творець, вільна автономна, гармонічно розвинена особистість - ідеал у теорії й покірний виконавець волі будь-якого начальника - ідеал на практиці. Суспільне протиріччя як головна умова розвиток суспільства - ідеал у теорії й придушення цього протиріччя найжорстокішим образом - ідеал керування на практиці. У відношенні між особистістю й суспільством теоретичний ідеал - демократична взаємодія, на практиці - тоталітарна держава. Ученим були залишені дві можливості вивчення того, як ідеали здійснювалися на практиці: апологетично доводити, що ніякого розриву ні «у нас», і викривати завзято приховуваний, існуючий розрив «у них», з метою перетворення «їх» у подобу «нас».

У значній мірі із цією подвійністю зв'язані й проблеми спеціальних, емпіричних методів, застосовуваних у даній парадигмі: як приміряти абстрактні філософські поняття, відірвані до того ж від реального життя, за допомогою яких методичних засобів і прийомів зафіксувати постулюємо теорією характеристики «радянської людини» і т.д. і т.п.

Незважаючи на всі ці парадокси соціально-психологічна реальність завзято продовжувала пред'являти себе хоча б як суспільна потреба в знаннях про «людського фактора», а цього соціального замовлення, що приступає до виконання, наука не могла ухилитися від рішення тих же проблем, які вирішувалися й в інших соціокультурних умовах. Однієї з таких проблем була й проблема предмета. Вона практично відмовилася від найбагатшої спадщини, залишеного попередниками у вітчизняній науці: філософії, правознавстві, етнографії й інших науках, зволівши будувати соціальну психологію заново на основі марксизму.

Підсумком з'явилися наступні типові подання про предмет соціальної психології. «Поводження індивіда є функція поводження навколишнього його суспільства» (П. Блонський). Суспільна психологія повинна вивчатися «як діяльність нервово-мозкової системи людини, що працює в процесі праці, боротьби й виробництва і єднальної в цій діяльності колективне поводження людських груп і мас» (М. Рейснер). «Рефлексологія одною ногою йде в біологію, а іншої в соціологію. Головний предмет соціальної рефлексології (як однієї з областей соціології) - вивчення колективу, що може діяти й взагалі проявляти себе як збірна особистість» (В. Бехтерев). Це наука про поводження «індивідуума в оточенні інших людей і його взаємодії з ними, а також соціальних об'єднань у цілому, соціальна психологія - це психологія мас (класова, професійна), психологія юрби, груп, колективів і т.п.» (Б. Бєляєв) Це «галузь психологічної науки, що вивчає психологічні закономірності суспільного поводження в широкому змісті цього слова, колективному суспільному поводженні (класова солідарність, революційний ентузіазм)» (В. Артемов). Це «психологія суспільних настроїв, психологія класів» (Л. Войтоловський).

У цьому переліку представлені практично всі можливі варіанти визначення предмета залежно від орієнтації: на біологію, психологію, соціологію й марксистську філософію. Багато хто з них були відтворені знову після тривалої перерви в розвитку теоретичної соціальної психології, пов'язаним з відомим історичним періодом 50-х років.

Приведемо для ілюстрації кілька відомих прикладів. Це «психологія мас, націй, колективів, її динаміка залежно від економічних і політичних умов»; наука «про соціально-історичну типологію людей, про різні форми між людських взаємин» (Кузьмін, 1963); вона вивчає «зміну психічної діяльності людей у групі, психічна взаємодія й взаємовплив людей, динаміку їхнього розвитку» (Мясищев, 1963); «має справа із психічними явищами, з рисами й особливостями особистості, що виникають в області суспільних відносин людини» (Шорохова, Мансуров, Платонов, 1963); вивчає «як особливості групової, колективної й масової психології, що проявляються в сукупній діяльності людей, їхньому спільному поводженні, переживаннях і способах психологічного спілкування один з одним, так і особливості поводження й психічного стану індивіда в групі, колективі й масі» (Паригин, 1971); вона вивчає «закономірності відбиття суспільного буття в індивідуальній і суспільній свідомості» (Предвечний, Шерковин, 1975); «шар суспільної свідомості, головним чином, не оформлений ідеологічно» (Горячова, Макаров, 1979); її предмет - «вивчення дії суспільних відносин у реальних міжособистісних, конкретних, колективних, групових і особистісних відносинах» (Абульханова, 1978); «вивчення закономірностей поводження й діяльності людей, обумовлених їхнім включенням у соціальні групи, а також психологічних характеристик самих цих груп» (Андрєєва, 1981).

Специфічні риси марксистської парадигми зафіксовані в її категоріальному апарату. Вона заснована на базових категоріях марксистської філософії: «діяльність», «спілкування», «суспільні відносини», «відбиття», «суспільна свідомість», які знайшли власний психологічний або соціологічний зміст у результаті спеціальної теоретичної роботи. Західний дослідник, не знайомий з основами марксистської філософії цього дисциплінарного переломлення, ідеологічно насиченими дискусіями навколо того або іншого тлумачення, із працею розуміє зміст теоретичних досліджень, виконаних у цій парадигмі хоча б тому, що більшість із базових категорій не піддаються точному перекладу на англійську мову.

Але й у тому випадку, коли вживаються перекладні терміни, вони мають власний зміст. Такий приклад категорій «особистість», «колектив». Якщо додати до цьому інтенсивне наповнення властиво соціально-психологічного понятійного апарата термінами, запозиченими із західної соціальної психології (наприклад, «соціальна перцепція», «міжособистісна атракція», «атрибутивні процеси»), то виникне досить складна й багатошарова картина.

Як ми вже відзначали, характерною рисою парадигми «перетворення» є її існування як би у двох вимірах: ідеологічному й практичному. Марксистська соціальна психологія продовжувала розвиватися, головним чином, завдяки практиці дослідження реального життя, що і обумовило її основний внесок у загальний розвиток соціальної психології у світі.

Для характеристики парадигми за черговим критерієм - вибору основних областей і проблем дослідження ми скористаємося наступної резюме Г. Андрєєвій. «Як система наукового знання марксистська соціальна психологія включає наступні розділи: 1) закономірності спілкування й взаємодії людей; досліджується взаємозв'язок міжособистісних і суспільних відносин і місце спілкування в них; основні моменти процесу спілкування: комунікація, інтеракція, соціальна перцепція; способи впливу в процесі спілкування. 2) Соціальна психологія груп, у рамках якої аналізуються значення соціальної групи для розвитку особистості, види соціальних груп, їхні психологічні характеристики, весь спектр групових процесів, тобто шляхи й форми конкретної реалізації закономірностей спілкування й взаємодії в більшій і малій соціальній групах. Поряд із традиційним вивченням лідерства, конформізму, згуртованості та ін., у радянській соціальній психології особлива увага приділяється розвитку групи, появі в ході цього розвитку нових якостей, завдяки яким група стає колективом. Всі відносини, що виникають у групі, розглядаються при цьому як опосередковані спільною діяльністю. 3) Соціальна психологія особистості: вивчаються способи соціальної детермінації діяльності особистості, конкретні форми й інститути соціалізації особистості, а також проблеми формування її соціальних установок і ціннісних орієнтацій».

Ця характеристика дозволяє зробити три основних висновки для загальної теми книги. По-перше, уже до кінця 70-х років у радянській соціальній психології сформувалася достатня кількість «стикувальних вузлів» для міжнародної кооперації (якщо не інтеграції) з іншими існуючими парадигмами, загальні об'єкти дослідження, загальні проблеми й т.п. По-друге, основним досліджуваним відношенням є відношення «група» «індивід» при провідній ролі групи. По-третє, ця група як об'єкт дослідження має особливі якості: а) це реальна, а не експериментальна група; б) процеси усередині її опосередковані спільною діяльністю; в) вона розвивається як колектив у системі соціалістичних суспільних відносин.

На наш погляд, саме дослідження колективу, теоретичні, емпіричні й прикладні становлять основний внесок парадигми перетворення в сучасну соціальну психологію, де її гідно представляють.

Можна без усякого перебільшення сказати, що ці дослідження, узяті в сукупності, не мають собі рівних у сучасній соціальній психології. Вони виконані на єдиній теоретичній платформі. Теорія цього об'єкта розроблена фундаментально й логічно бездоганно, досить послатися тут на роботи А. Петровського (Петровський, 1982) і Л. Уманського (Уманський, 1980). Характеристики групи, що спільно працює для досягнення загальної (у тому числі й із суспільством) мети, емпірично досліджені у всьому різноманітті аспектів спільної діяльності: згуртованості (Донцов, 1979), організованості (Чернишов, 1980), і т.п. Уже існують дослідження, що теоретично узагальнюють цей величезний досвід (Донцов, 1984), що саме по собі є ознакою високого рівня розвитку досліджень. Розроблено унікальні апаратурні методики для вивчення проблем сумісності. Дослідження соціально-психологічного клімату не уступають закордонним дослідженням. Всі три основні частини дослідження об'єкта: теорія, метод і конкретні методики органічно погоджені один з одним. Збірник класичних робіт у цій області, будучи перекладеним на англійську мову, приніс би чималу популярність радянської соціальної психології.

Однак за тридцять років дослідження колективу вичерпав до середини 80-х років свій основний потенціал. Питання про подальшу долю цього об'єкта був підказаний і вирішений суспільною практикою.

Ще до початку перебудови перші спроби реальної демократизації виробництва пред'явили соціальним психологам замовлення на вивчення нових форм організації праці, наприклад бригадного підряду (Журавльов, Шорохова, 1987). У дослідженнях психологічного аспекту цих нововведень виявилася висока значимість феномена соціальної справедливості, зокрема при введенні коефіцієнта трудової участі (КТУ), прогнозу сумлінності майбутніх партнерів по роботі в бригаді (Мингалєєва, 1986) і т.п. Відкрився тим самим зовсім новий клас явищ, які вже не могли бути описані й досліджені з устояних позицій.

У певному змісті була відтворена історична ситуація того часу, коли починав свою діяльність основоположник радянської теорії колективу А. Макаренко. Він зштовхнувся з тим, що педагогічні розробки, що були в його розпорядженні, не давали задовільної відповіді на практичні питання й був змушений шукати відповіді в тій же практиці. Не всі результати його діяльності були використані однаково. На перший план виступила безперечно видатна ідея відповідальної залежності як психологічного фундаменту єдності й розвитку колективу. Набагато менший резонанс одержали його погляди про людське щастя як кінцевої мети «перетворення» людини, про роль моральності й моралі в русі до цій не тільки суспільної, але й індивідуальної мети. Тим часом, особливо в останні роки життя він багато над цим працював. Загальне ідеологічне тло того часу, дозволяв говорити про мораль лише з погляду Леніна, якого цитував і сам А. Макаренко: «... моральність це те, що служить руйнуванню старого експлуататорського суспільства й об'єднанню всіх трудящих навколо пролетаріату, що творить нове суспільство комуністів» (Макаренко, 1972, 1984). Однак логіка самого життя підвела великого педагога до висновку про необхідність морального виховання, його інтеграції, у тому числі з урахуванням досвіду церкви й релігії, у педагогічний процес. Він тим самим визнавав, що не маючи моральної основи й моральних цілей, згуртований, організований і дисциплінований колектив, що опирається на відповідальну залежність всіх перед усіма, ризикує перетворитися в слухняне й легко кероване знаряддя. Як це робиться - добре відомо: мети, поставлені групою осіб оголошуються цілями суспільства, і мети всіх інших груп, якщо вони - колективи, повинні збігатися з оголошеними цілями.

Не можна не відзначити, що й страто метрична теорія колективу, розроблена А.В. Петровським, ставить фактично ту ж проблему, над якою працював Макаренко, якщо припустити, що, центральна ланка, внутрішня страта групової структури має під собою ще один, більше глибокий - моральний (етичний, духовний) - шар. За аналогією із цим міркуванням т же саме можна сказати й про диспозиційні теорії особистості, розробленої В. Ядовим. У вищий рівень пропонованої їм структури особистості легко інтегруються ті ж духовні, моральні цінності.

Можливо, і при більше еволюційному соціальному розвитку радянська соціальна психологія логічно пішла б у цьому напрямку, однак реформи, що почалися, зробили цей крок просто неминучим. Досить поставити запитання про стан «людського фактора» радянського суспільства: у яких колективах до 1986 р. були «перетворені», сформувалися 15 млн. алкоголіків, 3 млн. щорічно засуджуваних за карні злочини, і мільйони, що враховуються важко, «несунів», зложилося ядро кримінальної структури, перед якою нині виявилася неспроможним сама держава?

Одночасно виникає питання, пов'язане із черговим критерієм парадигми: яка була позиція соціальних психологів, що працювали в парадигмі перетворення? Відповідь на нього досить простий: ця позиція була задана ідеологічним, інституціональним і політичним положенням соціальної психології в радянському суспільстві як інструмента ідеології й політики правлячого номенклатурного класу. Вона не могла бути й не була інакше як переважно інструментальною. Це не означає, як це видно з досліджень колективу, що нею не могли бути отримані дані, значимі в тому числі для соціальної психології у світі. Однак ідеологічний контроль істотно обмежував її можливості. Тому радянський соціальний психолог незалежно від його вибору фактично був соціальним технологом у прикладній сфері й апологетом офіційної ідеології в області теорії. Щоб переконатися в цьому, досить зіставити тематику кандидатських дисертацій з діючими на момент їхнього захисту установками «директивних органів», або глянути із цього погляду на роботи самого автора.

Історія, як відомо, не допускає умовного нахилення й видимо даремно міркувати на тему про те, що було б, якби Росія продовжувала розвиватися еволюційно, без революції 1917 р. і подій, що пішли. Разом з тим досить корисно довідатися, як вирішували наші історичні попередники багато хто із проблем соціальної психології, яки виявилися актуальними й понині, причому не тільки в Росії, але й у світі. Реконструювати повно соціальну психологію - найважливіше й спеціальне завдання для сучасної вітчизняної науки. Дослідники, які візьмуть на себе така праця, без сумніву відкриють розсипу ідей і постановок проблем, підштовхнуть до оригінальних гіпотез.

Для цього їм буде необхідно перебороти відому однобічність виконаних дотепер робіт на цю тему. Всі вони були визначені двоєдиною метою: показати, що марксистська соціальна психологія - єдино правильна й наукова, що в історії вітчизняної соціальної думки матеріалістична традиція займала важливе місце, підготувавши ґрунт для подальшого розвитку радянської соціальної психології. Звідси традиційна схема й перелік найбільш значимих «опорних» імен; Н.Г. Чернишевський, И.М. Сєченов, Г.В. Плеханов, В.М. Бехтерев, М. Рейснер і т.д.

Ідеалістична лінія була пророблена набагато більш скромно і є присутнім лише в тім ступені, у якій вона заважується й журиться лінією матеріалістичної. Книга О.А. Будилової написана по тій же схемі, як «боротьба двох ліній: матеріалізму й ідеалізму». Існували, однак дві причини, що визначили деякий вихід за рамки схеми при всьому старанні виконати соціальне замовлення й зберегти ідеологічну чистоту. Перша з них - сам матеріал, якому можна було ігнорувати або «перетворювати» лише ціною свідомої наукової несумлінності. Звідси друга причина - особиста наукова сумлінність О. Будилової як історика науки. Проте, уже роки через, коли знову були опубліковані роботи С.Л. Франка, Г. Шпета, И. Ільїна й інших, такого ж калібру авторів, до цього недоступних для психологічної громадськості, стало ясно, що О. Будилова зробила лише перший крок до нашої ідейної спадщини, лише відкрила двері в цю комору. Тим більше показові матеріали, які вона включила у свою книгу, об'єктивно вирівнявши баланс «двох ліній». Три обставини хотілася б відзначити, перш ніж переходити до їхнього аналізу.

Вони свідчать, по-перше, про те, що «істотною відмінністю положення соціально-психологічних проблем у російській дореволюційній психологічній науці з'явилися їхній зв'язок із суспільною практикою й включення в галузі психології, що формуються в різних сферах громадського життя, діяльності».

З них виявляється, по-друге, що росіяни вчені того часу були в курсі абсолютно всіх подій у сучасній їм науці: теорій, емпіричних досліджень; володіючи вільно мінімум двома-трьома європейськими мовами, вони мали прямий доступ до самої свіжої інформації.

Нарешті, будучи людьми високоосвіченими філософськи, вони бачили проблеми в широкій перспективі, не замикаючись рамками якої-небудь однієї доктрини або схеми: вони не стояли на місці й розвивалися, найчастіше міняючи погляди на протилежні.

«Західний психолог, що відвідав недавно створений Інститут психології Академії наук СРСР, випробовує ті ж почуття, що повинне бути випробовував Дарвін при відвідуванні Галапагоських островів, де він з подивом виявив, що вдалині від древа еволюції розвиваються незнайомі йому досі види», - так описував свої враження один з американських психологів в 1975. У цьому немає нічого дивного: адже не знаємо ж ми нічого про соціальну психологію в Африці. А вона є.

За свідченням деяких західних дослідників радянської соціальної психології, вона теж практично була невідома на Заході не до 1979 р., поки не була видана з ініціативи канадського соціального психолога Л. Стрикленда англійською мовою перша велика робота, присвячена зіставленню радянського й західного досвіду заснована на матеріалах спеціальної міжнародної конференції по цій же темі за участю радянських і західних учених. Справедливості заради треба відзначити, що й до цього радянські соціальні психологи брали участь у науковому житті світової психології, у тому числі соціальної. Так, в 1966 р. у Москві пройшов черговий Міжнародний психологічний конгрес, де на відповідній секції виступали представники СРСР. В 1976 р. Москву відвідала досить представницька делегація американських психологів, серед яких були такі стовпи американської соціальної психології як, Д. Кемпбелл, Р. Зайонц, Л. Фестингер. Цю спільну радянсько-американську зустріч не випадково порівнювали з космічним проектом «Союз-Апполон», здійсненим у цьому ж році: та ж незвичайність і ті ж проблеми стикування. Крім того, окремі соціальні психологи епізодично брали участь у різних міжнародних конференціях, деякі (3-4 чоловік) були прийняті в Європейську асоціацію експериментальних соціальних психологів. Однак відсутність публікацій англійською мовою й загальний комплекс нині відомих усім бар'єрів (ідеологічні шори, обмеження виїзду, критерії «відданості справі партії», лояльність системі, бюрократизм і т.п.) істотно перешкоджали поширенню впливу радянського досвіду за межі радянського блоку, де, навпроти, воно насаджувалося по також відомому каноні: радянське - значить краще.

У той же час спроби деяких західних теоретиків застосувати марксистську теорію для рішення проблем сучасної соціальної психології, не здобули послідовників. Одна з таких спроб - шведського соціального психолога І. Ізраела була розглянута раніше.

Втім, як показало наступний розвиток подій, що не робиться - всі (теж) до кращого. Гримнула перебудова, були зняті багато хто з перерахованих бар'єрів, різко інтенсифікувався обмежений нині тільки фінансуванням виїзд за рубіж, знята цензура. І виявилося, що - так само, як і в багатьох інших областях людської діяльності - нам «на ринок вийти не із чим». Як і багато інших продуктів, засновані на голій і штучно, примусово впроваджуваної ідеології, радянська парадигма тихо «пішла на пенсію», продовжуючи жити по інерції в працях вирослих навколо її фахівців настільки ж поважного віку.

Але життя триває й нові покоління соціальних психологів Росії, незалежно від того, усвідомлюють вони це чи ні, коштують наприкінці століття на розпуття як богатир у старій російській казці. Вони твердо знають одне - назад дороги немає й досвід старшого покоління корисний хоча б цим. Але що далі?

Перший шлях - випливати за парадигмою пояснення, опанувати її правилами, вписати у світовий істеблішмент соціальної психології. Це шлях еміграції, важкий, але спокійний і ситний.

Другий шлях - приєднатися до слабкої ще парадигмі розуміння на основі співзвучних європейських соціокультурних ідей і мотивів. Це шлях реінтеграції в західноєвропейську культуру, відновлення дореволюційних ідейних зв'язків і повстання проти істеблішменту, шлях неспокійний і без передбачуваного результату в доступному для огляду майбутньому.

Нарешті, третій шлях - власного розвитку на основі чужого й власного досвіду, з обліком своїх і чужих досягнень і помилок. Це теж шлях інтеграції у світову науку, але на однакових правах, шлях важкий, але можливий. Про те, що це так, свідчить коротка, але досить виразна й переконлива історія розвитку соціальної психології в Російській Імперії до 1917 р. і поза її нашими співвітчизниками, що уникли в еміграції долі багатьох інших розумних людей того часу.


Література

1. Брушлинський О.В. Мислення й прогнозування. - К., 2004.

2. Брушлинський О.В., Тихомиров O.K. Психологія мислення // Тенденції розвитку психологічної науки. - К., 1989.

3. Василюк Ф.Є. Психологія переживання. - К., 1999.

4.Дилигенський Г.Г. Соціально-політична психологія. - К., 1996.

5. Лебедева Н.М. Введение в этническую и кросс-культурную психологию. - М, 1998.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:48:21 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
20:40:04 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Соціальна психологія в СРСР. Марксизм

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150490)
Комментарии (1831)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru