Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Психологія, релігія й психічне здоров'я

Название: Психологія, релігія й психічне здоров'я
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: реферат Добавлен 23:56:21 24 июня 2010 Похожие работы
Просмотров: 60 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

У цій роботі мова йде про деякі подібності й розходження між сучасною наукою про поведінку й релігію, основна увага приділяється використанню в них понять зовнішньої й внутрішньої релігійної орієнтації. Перша описує звичне утилітарне використання релігії для забезпечення власного комфорту, статусу або допомоги, у якій хтось бідує після зіткнення з життям. Об другий мова йде тоді, коли весь хід людського життя направляється основною цінністю релігії.

Будь-яке людське життя по своїй психологічній природі маргінальне: це період часу між забуттям, проведений у здивуванні й закінчений таємницею. Бути людиною - значить не тільки переживати моменти насолоди й спалаху щастя, але й протистояти важким випробуванням стражданнями, невизначеністю цілей, частими поразками власних починань і хворобливих перемог над самим собою. Психічно хвора людина - це та, хто, принаймні на час, програв цей бій. Вона шкодує про своє минуле, ненавидить своє сьогодення й страшиться свого майбутнього. Якщо психологи самі й не стояли на краї такого обриву, вони у величезному ступені співчувають тим, хто на ньому стоїть.

Сьогодні співчуття властиво нашому суспільству, і підтвердження тому - численні дослідження в університетах і клініках. Наша загальна мета - зміцнити людський дух, щоб він міг уникнути падіння із цього обриву, і допомогти тим, хто вже зірвався, знову знайти ґрунт під ногами.

У цілому нам відомо, що значить бути психічно здоровим. Це значить наростити мускули, залікувавши колишні рани. Або, говорячи словами вісімдесят четвертого псалма, блаженний той, «хто, проходячи крізь юдоль суму, використовує неї в благо». Потрібно усвідомити ще один важливий момент: продуктивні міркування про проблеми психічного здоров'я вимагають володіння двома мовами. Необхідна як поетична й пророча метафоричність релігії, так і граматична точність науки.

Особистісні детермінанти розвитку

Це - новий підхід до проблем психічного здоров'я. Існуючий довгий час комунікативний розрив нарешті-те почав зменшуватися. Ричард Мак-Кан повідомляє про серію інтерв'ю, які він проводив із психіатрами, що практикують у великому місті. Хоча більше половини з них заявили про своє нейтральне відношення до релігії, у той же час жоден з них не настроєний проти релігії, жоден не говорить про те, що релігійне бачення миру саме по собі може породжувати проблеми їхніх пацієнтів, і всі вони привітають допомогу й підтримку, що робить пацієнтам приналежність до якогось релігійного співтовариства.

Що стосується релігії, то за останні роки з'явилося біля чотирьох сотень програм, спрямованих на навчання молодих священиків навичкам психотерапевтичної роботи. Центри релігійного консультування ростуть як гриби. Постійно збільшується число священиків у психіатричних лікарнях. Звичайно, суперечка між психіатрією й релігією ще не кінчений, але усвідомлення необхідності спільної роботи, безсумнівно, відбулося. Кожна із професій може привнести в загальну роботу свою мудрість, кожна зараз усвідомлює тім, що слабко без допомоги іншої.

Релігія: достоїнства й недоліки

Протягом багатьох століть релігія займала пріоритетну позицію в області психотерапії. Церкви традиційно були «терапевтичними співтовариствами». Сторіччями вони - більше, ніж всі інші інститути, - приділяли увагу основним життєвим кризам. Навпроти, психіатрія й суміжні з нею науки про поводження почали займатися такого роду проблемами зовсім недавно. Так, мова Біблії здається застарілою. (Але й термінологія Крепеліна й Шарко звучить для наших вух старомодно.) Однак не варто звертати увагу на модність термінів. Сказавши, що страждалець «мучимо нечистим духом», ми підемо не так вуж далеко від наукової істини.

Релігія, будучи зверненої до вічних істин, не випробовує утруднень, пристосовуючи під себе сучасні концепції психопатології. Коли ми говоримо, що психічно хвора людина - це той, хто шкодує про своє минуле, ненавидить своє сьогодення й страшиться свого майбутнього, релігія поглиблює цю тему, додаючи: «Так, це так, і я можу дати людині прощення за минуле, прийнятний зміст сьогодення й надію в майбутньому». І коли ми говоримо, що психічне здоров'я означає здатність наростити мускули на місці колишніх ран, релігія відгукується: «Так, це так, і наше психічне здоров'я пропорційно того тягаря турбот, що ми здатні винести». Зовсім недавно психіатрія виявила те, про що завжди говорила релігія: немає інших ліків, крім любові. Тим самим зливаються воєдино ідея любові й ідея спокути. Зцілення треба по шляху спокутуючої любові, людської або Божественної.

І все-таки, незважаючи на сучасність своїх принципів, на практиці релігія має багато недоліків. По-перше, церкви, хоча й збільшилися в кількості, майже втратилися своєї сили як терапевтичні співтовариства. Хоча 97 відсотків людей демонструють ту або іншу форму релігійності й 95 відсотків повідомляють про те, що вони вірять у Бога, тільки 6 відсотків віруючих, як було встановлено в одному дослідженні, зверталися зі своїми проблемами до священика. І навряд чи хтось із них розцінював власні проблеми як духовні по своїй природі. Від священика вони чекають головним чином мирської допомоги. І серед пацієнтів психіатричних лікарень, у яких є священики, тільки деякі (можливо, 2,5 відсотки) говорять про те, що основну допомогу вони одержують від них. На основі цих даних можна зробити висновок, що на сучасному етапі церкви не здатні надати підтримку людям, що випробовують гостру емоційну кризу.

Ще один негативний момент, у якому можна обвинуватити релігію, це використання нею патогенних відозв. У деяких своїх формах релігія вселяє надмірний жах, особливо шкідливий для сенситивних дітей; вона може породжувати патологічне почуття провини; вона може збільшувати забобони. Не виключена й інша крайність: вона може приносити поверхневе відчуття щастя, пропонуючи тільки те, що є засобом дешевого самозахисту, оберегом від реальності, пігулками, приємними на смак, але не ефективними проти вірусу зла. Такі релігійні практики не сприяють нарощуванню мускулів.

І останнє критичне зауваження: у нас немає переконливих доказів того, що релігійні люди в цілому більше здорові психічно, чим нерелігійні. Як виявилося, такі демографічні характеристики, як середній дохід і рівень утворення, більше впливають на психічне здоров'я, чим релігійність особистості (принаймні, та релігійність, що ми сьогодні вимірюємо переважно з погляду приналежності до тієї або іншої конфесії). Часто нам говорять, що релігія й не повинна бути профілактичним засобом. Її ціль полягає не в тім, щоб робити людей здоровими, а в тім, щоб рятувати їхньої душі. Якщо ми погоджуємося з таким теологічним трактуванням релігії, наша критика однаково обґрунтована, тому що все релігії вчать жалю до стражденного тут і зараз, який би не була їхня концепція порятунку. Христос зціляв хвороби й виганяв демонів. Будь-яка релігія обов'язково повинна підтримувати цілісність особистості.

Психіатрія: перевага й недоліки

Найважливіше досягнення психіатрії й суміжних з нею областей сучасних наук про поводження полягає в створенні об'єктивних подань про людський розум і його функціонування. Хоча усе ще далекі від рішення таємниць психічного, порівняно недавно в цій сфері відбулася значна революція. Радикальні реформатори (серед яких Пинель і Доротея Дикс) почали ламати застарілі забобони, що стосуються природи людського божевілля.

Особистісні детермінанти розвитку

Багато років пішли на те, щоб людина розвила в собі неупередженість, необхідну для відкриття й використання наукових істин. Споконвічно людина сприймала мир з погляду особистих переваг. Будь-яка істина повинна була мати безпосереднє відношення до забезпечення виживання. Тільки поступово ставало можливим взяти до уваги точку зору іншої людини або об'єктивних обставин. Вогонь, погода, небезпека - людина повільно підходив до їхньому усвідомленню, підкоряючись законам, що не мають відносини до особистих вигід. В остаточному підсумку, він пізнав закономірності дії важелів, насосів, парових машин, атомної енергії, закономірності здоров'я й хвороб. І тільки недавно стали відомі закономірності психічного здоров'я й психічних розладів. Однак далеко не всі знають про існування цих закономірностей. Так само як і печерна людина, більшість із нас дозволяє особистим інтересам визначати наше сприйняття в сфері міжособистісних відносин. Ми переконані, що навколишні гідно осудження, у той час як самі ми майже безгрішні. Ближній завжди неправий, на відміну від мене, що завжди прав. Як сказав Емерсон, «те, що гріх для інших, - для нас усього лише експеримент». Наші стратегії раціоналізації, заперечення, психічної сліпоти, проекції, самовиправдання переконливо показують, що для нас (як і для печерної людини) вірно лише те, що йде нам на користь. Нам має бути довгий шлях, перш ніж ми зможемо продемонструвати в питаннях свідомості (нашого власного або нашого сусіда) ту саму наукову неупередженість, що ми освоїли стосовно явищ природи. До честі психіатрії й наук про поводження, вони ведуть нас уперед і залучають нашу увагу безпосередньо до конструктивних практиків виховання дітей, зміни установок, перебудові навколишнього середовища й психотерапії.

Але навіть якщо психотерапія й наука про поводження рухаються в правильному напрямку, вони однаково ще багато в чому далекі від мети. Нам дотепер невідома етіологія більшості психічних розладів. Терапія для більшості з них носить експериментальний характер. Хоча ми здатні полегшити багато страждань, ми знаємо, що поки ще не в змозі визначити джерело цих страждань. Ми дотепер далекі від того, щоб змоделювати гармонічне й продуктивне життя, хоча в нас є об'єктивне подання про наші проблеми. Ми справедливо запитуємо себе: «Навіщо нам транквілізатори? Навіщо завізвання терапія? Навіщо психоаналіз?»

І тут свої претензії починає пред'являти релігія. Коли психіатр говорить: «Ми повинні забезпечити інтегрованість життя», релігія відповідає: «Я той потенційний інтегратор, що вам потрібний. Як всеосяжне почуття, я здатна підкорити собі нервову систему, направляючи всі імпульси відповідно до загальної мотивації; я можу перебувати глибоко в сонячному сплетенні; я можу зв'язати частини воєдино; я досягаю корінь. Коли Фрейд говорить, що тривожність - це альфа й омега неврозів, можна заперечити, що альфа й омега неврозів - марнославство. А марнославство - це гріх».

І тут ми зіштовхуємося з характерними труднощами двомовності. Якими би строгими й точними науковими поняттями не оперували психіатрія й соціальна психологія, релігія, швидше за все, буде висувати зустрічні претензії. У всіх релігій, як затверджує Габріель Марсель, «містична першооснова». Вони ніколи не пропонують об'єктивних доказів, придатних для перевірки. По природі своєї релігія вимагає скоріше нашої участі, чим підтвердження або перевірки. Релігія, будучи цілісної, містить у собі й нас (як спостерігачів), і ті об'єкти й події, які ми відбираємо для критичного осмислення. Випливаючи релігійної традиції, ми не можемо очікувати повного усвідомлення тих рамок, у яких перебуваємо. Наприклад, якщо ми почуваємо, що все суще обділено Божественною любов'ю, ми не можемо переступити за межі цих рамок і пізнати або виміряти дію цієї любові.

Сформулюємо проблему більш конкретно: пацієнти психіатричних лікарень іноді скаржаться на те, що психіатри вкрай рідко виявляють цікавість до їхньої релігійної орієнтації, хоча самі пацієнти переконані в тім, що релігія певним чином спричиняється їхнє життя. Без сумніву, традиційна зневага психіатрів до цього фактора певною мірою обумовлено їх власною недостатньою релігійністю. Частково воно є наслідком їхньої звички додержуватися канонів науки. У кожному разі, вони поки ще не усвідомили тієї зцілювальної сили, що криється у вірі.

Інші науки про поведінку

Отже, багатьом психіатрам складно адекватно ставитися до «містичної першооснови» релігії. І настільки ж складно багатьом тлумачам віри додержуватися канонів психіатричної науки. Ситуація ще більш ускладнена наявністю третьої сили. Науки про поводження згодні із психіатрією в тім, що стосується наукових канонів, але вони схожі й з релігією у своєму бажанні вийти за межі такої терапевтичної взаємодії, що практикується в лікарнях або психологічних консультаціях.

Одна з наук про поводження - психологія, що не слід ототожнювати із психопатологією. Чи можна вивчати порушення особистості або коригувати їх, не маючи глибоких пізнань у сфері функціонування нормальної особистості? Пацієнт, що поправляється після пережитого нервового розладу, не знаходить нову особистість. По суті, він вертається до тих особистісним особливостям, які були властиві йому до хвороби. Отже, лікар повинен знати, що є для його пацієнта нормою. І також він повинен знати, як здорові люди справляються з нещастями, що випадають на їхню частку. Великий внесок у справу збереження психічного здоров'я можуть внести й соціологічні дисципліни. Етнічні традиції, культура, сімейне виховання, приналежність до того або іншого соціального класу впливають на виникнення й хід психічних захворювань і є

Особистісні детермінанти розвитку потенційно важливими факторами їхньої профілактики. Ми можемо багато чого довідатися про лікувальну ситуацію в психіатричних лікарнях, про структуру лікарень як маленьких соціумів, про терапевтичне й патогенне поводження працівників лікарень, про групову терапію.

Отже, до двох базових дисциплін, які повинні тісно співробітничати в інтересах збереження здорової психіки людей: релігії й психології, - додається третя, а саме соціальні науки. Замість двох базових дисциплін, які повинні співробітничати в інтересах психічного здоров'я, їх виразно три: релігії, психіатрія й соціальні науки. Взаємини між ними стають нам усе більше зрозумілими.

Дві форми релігійного почуття

Давайте повернемося до проблеми, що була заявлена раніше. Нам дотепер невідомі відносини (якщо вони взагалі існують) між психічним здоров'ям і релігійними почуттями конкретної людини. Це одна із двох найбільш насущних проблем, що вимагають вивчення. Друга проблема стосується оцінки самої психіатрії, всіх її типів. Ніхто не може знати напевно, що психіатричне втручання буде мати тривалі сприятливі наслідки. Але в нас також немає доказів того, що релігія грає цілющу або профілактичну роль.

Я хотів би представити на ваш суд одну гіпотезу, що заслуговує перевірки. Я переконаний, що поняття «релігія» надто широко, щоб мати достатню прогностичну силу. У дійсності, релігійне почуття вкрай по-різному в різних людей. У деяких воно фрагментарне, поверхневе, навіть рутинне, в інших - глибоке уплетене в саму життєву тканину. Релігійне почуття різниться не тільки по глибині й широті, але й по змісту й образу функціонування. Дійсно, оскільки кожні особистості унікальна, можна говорити, що й релігійне почуття особистості також повинне приймати унікальну форму.

У дослідницьких цілях має сенс вибрати один важливий вимір або змінну. Це континуум, на одному полюсі якого - релігійне почуття, що представляє тільки інструментальну або зовнішню значимість, а на іншому - почуття, саме по собі є базовим мотивом і тому має внутрішню цінність. Почуття другого типу первинно, воно не підпорядковано якому-небудь іншому мотиву. Якщо ми зможемо приписати людям якісь значення із цього континуума й визначити адекватні критерії психічного здоров'я, тоді нам удасться знайти відповідь на наше питання про те, чи володіють деякі форми релігійного почуття більшою терапевтичною й профілактичною силою, чим інші.

Стислості заради ми будемо говорити про зовнішню й внутрішню релігійність. Наша гіпотеза полягає в тім, що зовнішньої релігійності властива менша терапевтична й профілактична сила, чим внутрішньої.

Зовнішня релігійність

Для багатьох людей релігія - звичка або ж родовий винахід, використовуваний для церемоній, для зручності в сім'ї, для особистісного комфорту. Це щось, потрібне для того, щоб його використовувати, а не для того, щоб заради нього жити. Воно може бути використано різним образом: для підвищення свого статусу, для підтримки впевненості в собі, для збільшення доходів, для того, щоб придбати друзів, владу або вплив. Воно може бути засобом захисту від реальності, і, насамперед, може розглядатися як схвалення понад мого життєвого кредо. Одна з гіпотез, що стосується релігійної орієнтації, уже одержала емпіричне підтвердження. Зовнішня релігійність позитивно корелює з расовою й етнічною нетерпимістю, що, до нещастя, настільки поширена серед людей, що відвідують церкву. Немає причин, по яких критерії, використані при вивченні релігійності й забобонів, не можуть бути застосовані до дослідження релігійної орієнтації в її зв'язку із психічним здоров'ям.

У теологічних термінах, особистості із зовнішньою релігійною орієнтацією звернена до Бога, але не відсторонена від себе. Із цієї причини релігія служить головним чином щитом для центрованості на собі. Якби Фрейд був більше прозорливим, він би відзначив, що цей тип релігійності нагадує невроз. Він являє собою захист від тривоги. Як і в печерної людини, релігійні подання забезпечують тільки особисті вигоди.

Що стосується мотивації, то зовнішнє релігійне почуття не є провідним або інтегральним мотивом. Воно служить для реалізації інших потреб, таких як потреба в безпеці, у статусі, у самооцінці. З погляду психології розвитку, це незріле утворення. Як і діти в дослідженнях Піаже, людина з таким типом релігійної орієнтації має езопове уявлення про Всесвіт. Звичка, ритуал, сімейні традиції не піддаються критичній переоцінці й децентралізації в його світогляді.

Як всі інші захисти, і як всі інші інструментальні звички, зовнішня релігійність піддається ризику руйнування в тому випадку, якщо життєві обставини стануть надто суперечливими. Саме із цієї причини я висуваю припущення про те, що зовнішня релігійність не може бути довгостроковою терапевтичною або профілактичною силою, оскільки життя може пробити захисне огородження своїми гострими стрілами.

Внутрішня релігійність

Наша гіпотеза припускає наступне. Зовнішня релігійність може порушити психічне здоров'я, внутрішня релігійність його підтримує. Кожний з нас зустрічав людей, які залишаються спокійними, незважаючи на внутрішні конфлікти, і мужніми, незважаючи на жорстокі удари долі. Ми також зустрічали й релігійних людей, яким, незважаючи на життєві події, здатні привести до неврозу, якимсь образом вдається втримувати контроль над своїм психічним здоров'ям, - очевидно, завдяки загальному, всеосяжному й напрямному релігійному мотиву.

Внутрішня релігійність не є інструментальним утворенням. Іншими словами, її основна функція складається не в тім, щоб справлятися зі страхами, проявляти конформність, сублімувати сексуальність або реалізовувати бажання. Колись раніше, можливо, вона була саме такою. Але зараз ці приватні потреби другорядні стосовно основного мотиву. Утруднення, конфлікти, провина, негоди - все це управляється всеосяжним зобов'язанням. Це зобов'язання - частково інтелектуальне, але головним чином мотиваційне. Воно інтегрально, воно покриває весь досвід і все, що лежить за межами досвіду, у ньому є місце як науковим фактам, так і емоційним подіям. Це - сильне бажання досягти ідеальної життєвої єдності, що завжди визначається цілісною концепцією природи всього сущого.

Важливо відзначити, що поняття внутрішньої релігійності не має нічого загального з формальною структурою релігії. Обидва типи релігійної орієнтації рівною мірою поширені серед представників всіх конфесій - католиків, протестантів, іудеїв, мусульман, індуїстів. Із цієї причини виходить, що приналежність до того або іншого релігійного напрямку може стати фактором ризику психічних захворювань. Мова йде скоріше про те, що психічне здоров'я прихильника будь-якої конфесії буде залежати від того, якої орієнтації, зовнішньої або внутрішньої, він дотримується.

Слід зазначити, що внутрішня релігійність, відповідно до моєї гіпотези, не може існувати заради того, щоб грати терапевтичну або профілактичну роль. Внутрішня релігійність - не гірчичний пластир. Стражденний може прагнути тільки до релігії, а не до лікування. Якщо його релігія глибоко мотивована, психічне здоров'я й спокій будуть їй супроводжувати.

Деяким релігіям властиві такі патогенні характеристики, як надмірне лякання, марновірства, вороже відношення до науки або паліативний захист. Але ці патогенні властивості не закладені в самій природі світових релігій, скоріше, це зовнішні, наносні атрибути, які ведуть деяких людей від внутрішніх потенціалів їхньої віри. Якщо я не помиляюся, найбільша шкода, принесена релігією, і основна критика на її адресу ставляться головним чином до цих побічних атрибутів, яких зовсім недостатньо для того, щоб сформувати цілісний релігійний світогляд.

Психічне здоров'я світового співтовариства

Наш психологічний по своїй суті підхід, центрований на особистості, а тому має потребу в певному розширенні. Заклопотаність із приводу свого власного психічного здоров'я віддає іпохондрією. І звідси випливає важливе питання: «чи може хтось бути абсолютно здоровим психічно, якщо він не бере на себе деякі обов'язки в сучасному світі?».

Фізика вже надала всім нам можливість колективно вмерти. Може бути, завдання психологічної й соціальної науки полягає в тому, щоб визначити шляхи мирного співіснування? Якщо нам у найближчому майбутньому не вдасться це зробити, останній що вижив зможе написати таку епітафію: «Вся Земля покрита попелом homo sapiens - єдиного виду, що забезпечив власне вимирання. Людина занадто пізно зрозуміла, що його розумність, його погоня за особистим психічним здоров'ям була фатально обмеженої».

Чи ймовірно, що може бути створена нова наука, здатна удержати суспільство від здійснення самогубства за допомогою ядерної зброї? Чи можна розробити науку людського виживання, і чи потрібна вона?

Багато вчених відповідає «Ні».

Нам не потрібна нова наука людського виживання. Що нам дійсно потрібно, так це використовувати рішення конфліктів між людьми й способи виправлення їхніх недоліків, запропоновані Христом і християнською церквою.

Природа людини, від якої залежить її виживання, може бути змінена до кращого й може контролюватися тільки спонуканнями совісті й вірою в Бога. Нам не потрібна наука виживання, нам потрібна віра.

Особистісні детермінанти розвитку

Дійсно, протягом сторіч релігія боролася проти будь-якого нового наукового знання, чи стосувалося воно астрономії, теорії еволюції або вакцинації. Деякі релігії наполягали на існуванні чаклунства, на демонічній концепції психічних розладів, призивали до нетерпимості. Для людини завжди представлялися загадкою антибіотики, кардіохірургія, атомна енергія, електроніка й об'єктивні методи психотерапії й соціальних наук. Але всі ці корисні, хоча й загадкові, явища стали доступні нам тільки тоді, коли вчені відійшли від теології й почали «переосмислювати ідеї Бога».

Багато вчених, діячів мистецтва та літератури заперечували, що наукові відкриття можуть виявитися корисними в сфері людських взаємин. Неможливо, говорять вони, що коли-небудь нова наука допоможе людині контролювати його агресивні імпульси, поліпшити відносини на виробництві, між сусідами, між націями й расами, і, в остаточному підсумку, зміцнити людський характер.

Релігія починає усвідомлювати, що їй необхідно тісно співробітничати із психіатрією й іншими науками про поводження, щоб здійснити свої бажання. Для того щоб полюбити свого сусіда (або свого ворога), недостатньо однієї лише доброї волі, потрібні ще й знання, забезпечувані психологічною й соціальною науками. Більше того, науковий підхід, належним чином застосований до конкретної людини, здатний допомогти при визначенні, аналізі й перевірці чистоти її релігійної мотивації, для того щоб вона усе більше й більше ставала її внутрішньою потребою.


Література

1.Брей Р. Як жити в злагоді з собою й миром? - К., 1992.

2.Варга Д. Справи сімейні. - К., 1996.

3.Вацлавик П. Як стати нещасним без сторонньої допомоги. - К., 2002.

4.Коул М. Культурно-історична психологія. - К., 1997

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:44:46 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
20:37:43 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Психологія, релігія й психічне здоров'я

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151292)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru