Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Учебное пособие: Психологія і творчість

Название: Психологія і творчість
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: учебное пособие Добавлен 19:32:47 01 июня 2009 Похожие работы
Просмотров: 153 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Київський інститут соціальних та культурних зв'язків

імені святої

княгині Ольги

Кафедра психології

Контрольна робота

з творчої психології


Тема1: Вступ в психологію творчої діяльності

Теорія психології мистецтва Л. С. Виготського

У працях Л.С.Виготського органічно поєднуються теорія та історіяпсихології. У цьому слід бачити ключ до розуміння солідних знахідокВиготського у самій теорії психології. Його праці за формою переважноісторико-теоретичні. Він висуває ідеї, що мають солідне підґрунтя усвітовому досвіді психологічного руху. Аналіз окремих психологічнихпраць, напрямів, шкіл у психології підводить його до побудови власної теорії. Виготський досліджує такі проблеми, пов'язані з історієюпсихології, як характер психологічних систем, історичний смисл''психологічної кризи".

Тема 2 : Психологія творчої особистості

Творча особистість і її ознаки . Питання розвитку творчої особистості вивчалось та продовжує цікавити вітчизняних та західних психологів, серед яких можна назвати таких як Г.С. Костюка, З. І.Калмикову, В. А. Роменця, Я. А. Пономарьова, В. О. Моляко, В.М. Дружиніна, О. І. Кульчицьку, Т. М. Титаренко, В.В. Клименко. Серед західних психологів вагомий внесок у розуміння творчої природи особистості зробили видатні вчені З.Фрейд, К. Юнг, Є.Фромм, Т. Рібо, А. Маслоу, Д.Дьюї, Р. Стернберг, Дж. Гілфорд, Е.де Боно та ін.

В сучасній психології існує уявлення про особистість як відкриту багатовимірну цілісну систему, що розвивається (Костюк Г.С., Ананьєв Б.Г., Максименко С.Д., Непомнящая Н.І).

Психологи вивчають індивідуально-психологічні особливості творчих людей, соціально-психологічні аспекти розвитку та діяльності творчих людей, особливості продуктів творчої діяльності. Зокрема, вивчення індивідуально-психологічних особливостей творчої особистості включає дослідження специфіки перебігу психічних процесів, характеріологічні особливості, структуру та рівень здібностей, спрямованість та ціннісно-смислові оріентації особистості, її прояви на рівні поведінки, спілкування та ін.

Розуміння поняття творчої, обдаровної, креативної особистості в психологічних концепціях витікає з визначення категорії творчості.

Згідно з уявленням В.В.Клименко, творчі люди наділені фізичним та душевним здоров’ям, оскільки для роботи механізму творчості мають бути повноцінно задіяні такі компоненти як енергопотенціал, психомоторика та критичність, а це можливо для людей здорових та гармонійних.

Водночас, починаючи, з Ч. Ломброзо, ряд науковців дотримуються протилежної точки зору, згідно якої, творчі люди мають проблеми з психічним здоров’ям. Російський дослідник в області функціональної асиметрії головного мозку М.М.Ніколаєнко приводить данні, що свідчать про високу кореляцію між талановитістю та схильністю до депресій, психічних захворювань. В.М.Дружинін визнає, що численні дослідження виявили взаємозв’язок креативності з нейротизмом. Він пояснює це таким чином, що творчий процес у геніальної особистості в більшій мірі протікає на активності несвідомого, в зв’язку з чим, виходить з під раціонального контроля, що може проявлятись у вигляді перепадів настрою. Вчений також стверджує, що креативні особистості мають бути схильні до психофізіологічного виснаження під час творчої активності, оскільки творча мотивація працює за принципом позитивного зворотнього зв’язку, а раціональний контроль емоційного стану ослаблений.

Розглядаючи індивідуально-психологічні аспекти творчих людей, буде актуальним звернутись до досліджень Я. А. Пономарьова, який прийшов до висновку, що на рівні протікання психологічних процесів креативним людям, притаманні :

1. цілісність, свіжість, синтетичність як властивості сприйняття, здатність побачити те, чого не бачать інші, певні перцептивні особливості, пов’язані з високою чутливістю до субсенсорних подразників;

2. певні особливості пам’яті, що проявляються в швидкому засвоєнні головного і в легкому забуванні другорядного, в здатності пригадати малосуттєву дрібницю; пам’ять на рідкісні в повсякденному житті слова, образи, факти;

3. здатність помічати багатозначність слів, відчувати певні підтексти;

4. швидкість, гнучкість, оригінальність, відкритість мислення, вміння узагальнювати явища, не пов’язані між собою видимим чином.

Відносно соціально-психологічних особливостей творчої особистості, її взаємодії з соціумом, слід послатися на дослідження Я. А. Пономарьова згідно якому в стосунках з групою, в дитячому та юнацькому віці, такі люди частіше відіграють ролі лідерів або ж відторгнутих.

Дослідження також свідчать, що при досить легкому установленні контактів з людьми творчі люди часто шукають усамітнення (М. М. Ніколаєнко). Їх потреба в спілкуванні нижча в порівнянні з контрольною вибіркою. А.Маслоу описував, що на фоні покращення стосунків з оточуючими, для людей, що самоактуалізуються зростає потреба в усамітненні. Цікавим поясненям цього феномену є думки Р. Мея відносно конструктивної самотності: «.. ми не зможемо пережити осяєння, що надходить від несвідомого, якщо не погодимося на рідкі хвилини самотності»

Серед важливих ознак, що стосуються творчої особистості психологи виділяють:

1. незалежне мислення;

2. свіжість та цілісність сприйняття;

3. інтуїція;

в особистісному аспекті виділяють:

1. оригінальність;

2. ініціативність;

3. безпосередність;

4. чесність;

5. працездатність;

6. ентузіазм;

7. висока самооцінка.

Отже, творчою можна розглядати особистість, здатну до постановки та оригінального вирішення задач з високим рівнем мотивації до реалізації своїх ідей.

Тема 3 : Структура творчих здібностей

Проблема розвитку творчих здібностей

Проблема розвитку дитячих творчих здібностей є досить актуальною на сучасному етапі. Дослідження дозволяють відзначити необхідність та можливість розвитку мовленнєвих творчих здібностей вже з дошкільного віку.

Дитинство передусім дошкільне - єдиний період життя, коли творчість може стати універсальним і природним способом буття людини. Численні наукові дослідження різних часів свідчать про безкрайні креатині можливості дошкільного дитинства, тому провідна психолого-педагогічна проблема виявляється в тому, щоб створити ці сприятливі умови стимулювання і спрямування розвитку особистості.

Мовленнєві творчі здібності посідають важливе місце в розвитку дитячої творчості починаючи з перших років життя людини. Мовлення акумулює життєдайну творчу енергію дитини, це стимул, засіб і показник її фізичного психічного і духовного розквіту, розквіту творчих здібностей, максимальної реалізації природних можливостей.

Проблема розвитку мовленнєвих творчих здібностей в дошкільному віці через складність і багатогранність природи мовленнєвих явищ відноситься як до психології так і до педагогіки. Вагомість та актуальність її пояснюється гострою проблемою педагогічної практики в науково обґрунтованих рекомендаціях щодо форм організації та методів здійснення розвивальної роботи з дітьми у цьому напрямі.

Значущість проблеми розвитку дитячої творчості , розкриття і максимальної реалізації творчих здібностей кожної особистості підкреслюється й у державних документах: національній доктрині розвитку освіти в Україні, законах «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про мову», «Державному компоненті дошкільної освіти », тощо.

Традиція вивчення проблеми мовленнєвих творчих здібностей дошкільників пов'язана з розглядом їх як одного з видів зв'язного висловлювання в умовах навчання мовлення. Дослідники А. Богуш, Н. Гавриш, Л. Карабаєва доводять, що у дітей старшого дошкільного віку складається свідоме естетичне сприйняття художніх творів, яке виявляється в розумінні змісту та ідеї твору, здатності виділяти та усвідомлювати його мовні засоби, хоча у складанні власних творчих наробок більшість дітей відчуває труднощі.

Це виявляється у змістовій (наслідування, невиразність творів, алогічність змісту, бідність та не оригінальність сюжету) та фронтальних характеристиках висловлювання (порушення структури повідомлення, обмеженість у використанні стилістичних засобів), що пояснюється низьким рівнем літературознавчої обізнаності, не сформованістю уявлень про жанрові, композиційні, мовленнєві особливості літературних і фольклорних творів та невмінням переносити набуті художні уявлення у власну творчість. Значна частина праць з цієї проблеми (А.Богуш, Д.Бараніна, Н.Гавриш, Т. Постоян, Н. Корткова, Н. Михайленко, С.Шадріна) присвячена переважно створенню системи мовленнєвих вправ , мовленнєвих творчих занять, розробці спеціальних прийомів навчання фантазуванню (Н.Гавриш, Дж. Рдарі, Страунг, Н. Короткова, Н. Михайленко, Н. Фесюкова ).

Проблема розвитку мовленнєвих творчих здібностей привертає увагу багатьох вчених. Зокрема вона була предметом дослідження О.Аматьєва, Е.Бєлкіної, А.Богуш, Н. Ветлугіної, Н. Гавриш, О. Дронової, Т. Комарової, Т.Козакової, Н.Сакуліної, О. Ушакової, Н. Фесюкової, В. Ягупкової та ін.

Актуальність і недостатня розробленість дослідженої проблеми обумовили вибір теми нашого дослідження «Розвиток мовленнєвих творчих здібностей у дітей старшого дошкільного віку засобами ігор - фантазувань.»

Проблема здібностей у вітчизняній психології досліджується з різних наукових позицій в основному в рамках процесуально-діяльнісного підходу. Одна з них пов'язана з визначенням здібностей як родової якості людини, що дозволяє їй засвоювати досягнення культури (Л.С. Виготський, Гальперін, В.В. Давидова, Д.Б.Ельконін, В.Т. Кудрявцев, Слободчиков, О.М. Леонтьєв).

Ще один підхід до вивчення проблеми здібностей акцентує увагу на індивідуально-психологічних особливостях особистості (М.С. Лейтес, Б.М.Теплов). Так, Б.М. Теплов називає три характерні риси здібностей:

1) те, що відрізняє одну людину від іншої;

2) те, що має відношення до успішності виконання дій;

3) легкість і швидкість оволодіння знаннями та навичками.

Автор вирішує принципові питання проблеми здібностей до конкретних видів діяльнос-ті насамперед виявлення якісної своєрідності здібностей та якісних індивідуально-психологічних відмінностей людей, які виявляють здібності до одного і того ж виду діяльності.

У сучасній теорії здібностей суперечними лишаються питання про структуру здібностей, співвідношення між задатками і здібностями. Більш поширеною є думка, про задатки як органічну успадковану передумову розвитку здібностей. Щоб задатки перетворилися на здібності, окрім природженої схильності, потрібно, щоб людина включилася до діяльності, виявила зацікавленість, бажання займатися нею, певні вміння та навички. Адже часто буває і так, що маючи неабияку схильність до певного виду діяльності, людина не використовує цей природний дар, не розвиває свої здібності.Творчі здібності в мовленнєвотворчій діяльності вчені аналізують як психологічні особливості дитини, які сприяють оволодінню цією діяльністю. Важливо визначитися, які вміння потрібно сформувати в дітей, щоб вони відчували свободу своїх дій у мовленнєвій творчості, мали можливість проявити творчість, успішно здійснювати цю діяльність.

За критерієм виду психічних функціональних систем здібності поділяють на сенсомоторні, перцептивні, атенціональні, мнемічні, імажитивні, розумові, комунікативні; за критерієм основного виду діяльності - наукові (математичні, лінгвістичні і таке інше), творчі (музичні, літературні, художні) .

Крім того, вчені виокремлюють поняття "загальні " і "спеціальні " здібності, водночас підкреслюючи їх взаємопов'язаність: розвиток спеціальних здібностей можливий лише за умови наявності в людини загальних здібностей. С. Рубінштейн стверджує, що загальні - це здібності до навчання і праці, а спеціальні - це лише різні прояви, різні сторони загальної здібності до засвоєння досягнень людської культури та її подальшого руху.

Привертає увагу класифікація О. Лука, який підрозділяє здібності на три групи: здібності, пов'язані з мотивацією (інтереси і нахили);з темпераментом (емоційність) і розумові здібності. До розумових здібностей, на його думку, належать: пильність у пошуку - бачити те, що інші не бачать; здібність до переносу; боковий зір; цільність сприймання; здібність до згортання розумових операцій, до пересилення функціональної фіксованості; здібність до оцінних дій, поєднання подразнень, що ми сприймаємо, а також здатність швидко пов'язувати нові дані з попереднім досвідом.

Отже, визначення критеріїв оцінки творчих здібностей залишається відкритою проблемою, яка частково розв'язується в межах досліджень, присвячених окремим питанням проблеми дитячої творчості.

Проблема розвитку творчих і спеціальних здібностей дітей вивчається в межах творчої мовленнєвої діяльності, пов'язаної зі сприйманням художніх творів, їх творчим виконанням і відтворенням здобутих вражень та уявлень у власній творчості. У процесі художньо мовленнєвої діяльності відбувається розвиток естетичних і художніх здібностей дітей.

Численні дослідження з проблем мовленнєвого розвитку дошкільників доводять, що саме дошкільний вік є сензитивним періодом для розвитку мовленнєвих умінь, навичок, здібностей. Діти оволодівають фонетикою, лексикою, вмінням створювати різні типи зв'язного висловлювання. Ці досягнення в галузі мовленнєвого розвитку такі значні, що можна говорити не тільки про формування різних сторін мовлення, але й про якісний його розвиток (А. Богуш, А.Зрожевська, О.Коненко, К.Крутій, С.Ласунова, Н. Луцан, Н. Орланова, Т.Постоян, С. Русова, Ф. Сохін, Є. Тихеєва, О.Трифонова, О.Ушакова, Л.Фесенко, та ін.).

Мовленнєва діяльність дитини виявляється в її здібностях до мовлення. Мовленнєва здібність складається в дитини у процесі мовленнєвої практики, формується як система мовленнєвих асоціацій адекватного їх застосування в різних ситуаціях спілкування. Вона розвивається під впливом цілеспрямованого навчання, спрямованого на засвоєннядитиною літературної мови, виховання культури мовлення. Ступінь оволодіння нормами рідної мови в дошкільному віці значною мірою залежить від того, наскільки розвинуте в неї чуття мови.

За визначенням О. Леонтьєва, мовна здібність - це психофізіологічний механізм, що забезпечує оволодіння і володіння мовою, а саме: "засвоєння, виробництво, відтворення й адекватне сприймання мовних знаків членами мовного колективу".

Мовленнєві творчі здібностідітей дошкільного віку - це такий рівень прояву психологічних особливостей дитини (сприймання, мовлення, мислення, творчої уяви), який забезпечує їй стійкий інтерес та успіх у мовленнєвотворчій діяльності (складанні на основі комбінування уявлень власних творів, у зв'язному, змістовому образному висловлюванні своїх самостійних думок, вражень і переживань).

Компонентами структури здібності до мовленнєвотворчої діяльності дітей дошкільного віку, на мою думку, є такі:

1) художньо-естетичне сприймання, що передбачає емоційну чутливість літературного тексту та відчуття засобів художньої виразності;

2) чуття мови, що характеризується адекватним сприйманням, засвоєнням, виробництвом і відтворенням мовних засобів;

3) літературно-мовленнєва координація, яка представляє здібність усвідомлено відбирати необхідний літературно-мовний матеріал відповідно до задуму і жанру самостійного мовленнєвого висловлювання;

4) творча уява, що проявляється у створенні дітьми літературно-мовних образів на основі комбінування уявлень. Те, що ми називаємо мовленнєвотворчими здібностями дітей дошкільного віку, відповідно до більш пізнього періоду спеціалісти визначають як літературні здібності.

Педагог має розвивати не технічну сторону дитячої творчості, а передусім формувати в дітей художньо-естетичне сприйнят-тя прекрасного і дивного в навколишньому, прагнути відкрити очі, допо-могти відчути красу світу.

Особливої важливості на сучасному етапі набуває процес розвитку мовленнєвих творчих здібностей у дітей старшого дошкільного віку.

Однією з найбільш відомих концептуальних моделей розвитку дитячої творчості в зарубіжній і вітчизняній науці являється модель Дж. Гілфорда, яка передбачає розвиток у дітей основних структур інтелекту як умови формування творчих здібностей, їхнього творчого потенціалу. Згідно цієї теоретичної моделі існує три основних види здібностей (інтелектуальні операції, зміст операцій, продукти), цілеспрямоване формування яких призводить до розвитку 120 окремих здібностей, стає підґрунтям будь-якої творчої діяльності.. Провідною формою навчання виступає гра в різних її видах.

Отже, дитина виступає, з одного боку, суб'єктом творчої діяльності, з іншого - об'єктом, на який спрямовано навчальні впливи з розвитку творчості.

Значна кількість різноманітних моделей, програм розвитку і стимулювання творчих здібностей заснована на своєрідних концептуальних підходах. Практично кожна модель включає особистісний (мотивація, індивідуальні особливості), когнітивний (конвергентне мислення, інтелектуальні здібності) та творчий (дивергентне мислення, творчі здібності) компоненти. Центральним поняттям при цьому є "здібності", що зумовлюють успішність діяльності (Б. Ананьєв, Л. Венгер, Л.Виготський, О.Дяченко, О.Кононко, В.Кузьменко, В. Крутецький, С.Кулачківська, Г. Костюк, М. Лейтес, Б.Теплов, С. Рубінштейн).

Учені сходяться на тому, що існує міцний зв'язок між творчими здобутками дитини в будь-якій творчій діяльності та розвитком її інтелектуальної сфери.

Кожна педагогічна система розвитку дитячих творчих здібностей , в тому числі й мовленнєвих, повинна з необхідністю передбачати розвиток у дітей мислення (особливо образного) і уяви, а також оволодіння дітьми довільністю (вмінням визначати мету і досягати її), самостійністю і свободою мовленнєвої поведінки (обирати тему висловлювання, засоби її розкриття, найкращого, найточнішого оформлення).

У більшості педагогічних підходів до розв'язання проблеми розвитку дитячих творчих здібностей вона усвідомлюється як специфічна продуктивна діяльність,і в такому випадку головне педагогічне завдання полягає в пошуку шляхів управлінняцією діяльністю (навчання специфічних дій), формування необхідних для певного виду творчості багажу знань і вмінь, розвитку творчих здібностей тощо), оскільки від результатів наукової художньої, технічної творчості людей залежить прогрес держави та людства в цілому.

З-поміж умов розвитку мовленнєвих творчих здібностей дітей особливе місце належить створенню у групі щирої духопіднесеної атмосфери (вислів В.Т. Кудрявцева), відкритої до пошуку та експерименту. Така атмосфера складається із зацікавленого неформального ставлення педагога до освітнього процесу, побудованого на означених принципах особистісно орієнтованої моделі взаємодії дорослих та дітей, що виявляється в довірливому ставленні до дитини, урахуванні її індивідуальних можливостей, забезпеченні їй на цій основі відчуття психологічної захищеності, успіху в різних видах діяльності, у створенні позитивного психоенергетичного простору, сприятливого для духу творчості.

І тільки у спілкуванні, коли одна людина чує, відчуває іншу людину, від-крита до неї, вихователю, налагодженому на естетичну хвилю, на красу, загадку, таємницю, можливо викликати у вихованців відповідні почуття, тим самим спонукати їхню творчу активність.

Отже, розвивальне середовище створюється з метою забезпечення умов для розвитку пізнавальних і творчих здібностей дітей, підтримки і стимулювання пізнавальної активності, забезпечення її подальшого росту; для реалізації засвоєних на заняттях способів діяльності, отриманих знань; для емоційного проживання різних ситуацій, для усвідомлення сприйнятої інформації. Воно передбачає можливість постійного оволодіння дітьми новими засобами діяльності, виконання нових дій, розвитку здібностей, містить у собі елементи новизни та проблемності, і створює максимально позитивні, сприятливі умови для розвитку дитячої творчості, в тому числі й словесної, для виховання творчої особистості в цілому.

Гра - це найбільш доступний для дітей вид діяльності, спосіб переробки отриманих з навколишнього середовища вражень. В грі яскраво проявляються особливості мислення і уяви дитини, здатність до фантазування, також його емоційна активність, потреба в спілкуванні.Гра має великий вплив на розвиток різноманітних здібностей дитини в тому числі і творчих.

Дошкільний період - первинний етап становлення у дітей різних здібностей, етап засвоєння суспільного досвіду. Через гру можна розвивати різноманітні творчі здібності: образотворчі, мовленнєві, музичні здібності.

Ігри-фантазування являються найбільш ефективним засобом в розвитку творчості дитини. Гру-фантазування можна розглядати як творчість, тому що у ній розвиваються такі важливі характеристики творчості як:

- швидкість думки - здатність до генерування як найбільшого числа ідей .

Складання загадок - ще один вид ігор-фантазувань, який сприяє розвитку мовленнєвих творчих здібностей. При самостійному складанні дітьми загадок, дитина краще пізнає якості кожного предмета чи явища, набуває вміння найбільш точно і влучно дати йому характеристику. За допомогою цього виду ігор-фантазувань у дітей формується лаконічність і правильність висловлювання, збагачення словника та формування здібності до римування.

Казки-розповіданки - один з найефективніших та найпоширеніших видів ігор-фантазувань, який сприяє розвитку мовленнєвих творчих здібностей у старших дошкільників.

Отже, творчі здібності відносять до спеціальних здібностей. Творчі здібності - це інтегральна якість особистості, яка об'єднує когнітивну та особистісну сфери і виявляється при дозріванні багатьох психічних структур. До творчих здібностей відносять музичні, художні, мовленнєві здібності.

Тема 4: Генетична психологія творчості (на прикладі малювання)

Стадії дитячого малюнку.

Малюнок – це продукт творчої діяльності, одна з форм прояву і характерного показника розвитку дитини.

Бажання малювати проявляється в ранньому дитинстві і досягає найвищого розвитку в дошкільному віці. До початку підліткового віку це захоплення, в більшості випадків, проходить, «вірність» малюванню зберігають лише художньо обдаровані діти.

В процесі малювання координується конкретно-образне мислення, пов'язане з роботою правої півкулі головного мозку, а також абстрактно-логічне, за яке відповідальна ліва пів куля головного мозку.

Самою ранньою стадією розвитку дитячого малюнку є стадія безсмисляних штрихів. За їх допомогою дитина ще не намагається виразити якийсь певний зміст. Головне для неї – слід на бумазі. Цей слід дитина залишає сама, виражаючи свої перші, по-суті, продуктивні дії. Вона відчуває задоволення вже від того, що розуміє джерело появи певного продукту.

Цю стадію часто називають «марання», «каракулів». Вона характеризується як до естетична – так як ще відсутня естетична задача як така.

На 4-5 році життя дитина вступає в наступну стадію – схематичного зображення. Вона тягнеться дуже довго, і в ній можна намітити ряд сходин, в залежності від того, як примітивні на початку схеми поступово наповнюються суттєвим змістом. Найчастіше дитина зображує людину, додаючи до її фігури певні деталі – це може бути капелюх, сигарета, дипломат тощо. Подібні зображення представляють людину в анфас. Лише поступово дитина оволодіває профільним зображенням. При цьому дитина в продовж тривалого часу затримується на проміжній сходинці: лише частина фігури малюється в профіль, все решта звернене до наблюдаючого лицем.

Наступна стадія розвитку малюнка – стадія правдивих зображень – поступове відмовлення від схеми і намагання відтворити дійсний вигляд предмету. Наприклад, на малюнку може бути зображено гаманець, що лежить у кишені, а з нього виглядають монети, що лежать в гаманці.

Зміст малюнків спершу однотипний. Дитина вчиться малювати перш за все людину, тоді дерево, будинок тощо. З 5 років, при підтримці дорослого, дитина починає малюват все, що її цікавить. Часто в малюнках фігурують члени сім'ї.

Не дивлячись на значну недосконалість малюнка стадії правдоподібних зображень, дитина, яка не володіє художньою обдарованістю, рідко самостійно, без спеціального навчання піднімається на наступний рівень. Тому і дорослі, які не навчались малюванню, виявляють в своїй творчості дуже багато рис, що схожі з уже відміченими. Але якщо дитина отримує систематичні вказівки на недосконалість її витвору і наставлення про спосіб їх виправлення, то вона досягає четвертої стадії – правильних зображень.

Тут ми зустрічаємось з малюнками різного ступеню складності. Але це вже залежить від індивідуальних художніх здібностей і не має в своїй основі яку-небудь загальну закономірність. При цьому зображення в значній мірі втрачає свою «дитячість» - ті специфічні особливості, які притаманні саме дитячому малюнку.

До настання підліткового віку малювання, очевидно, в основному вичерпує свої психологічні функції, його адаптивна роль знижується. Дитина переходить до більш високого рівня абстракції, на перші позиції виходить слово, що дозволяє з більшою легкістю, чим малювання, передати складність подій і відносин.

Тема 5 : Механізми образотворчої діяльності

Етапи творчої діяльності

Творчість - це складний діалектичний процес, що має відповідні етапи і свій механізм. Творчість не можна зводити або лише до неусвідомленого, мимовільного явища, або тільки до дискурсивного, тобто логічного акта; це - єдність інтуїтивного і дискурсивного. Природні нахили є лише однією з можливостей творчого характеру діяльності людини. Поза соціальним середовищем ці нахили не можуть розвиватися і, більш того, реалізуватися.

Незважаючи на відсутність алгоритму і оригінальність шляхів, способів одержання результату, в творчості, як складному процесі, можна виділити основні процеси і відповідну структуру творчого процесу. Структура творчої діяльності багатогранна, знаходить своє вираження в наявності різних стадій, фаз як специфічних елементів творчості. Однозначного вирішення питання немає.

Один з найпоширеніших варіантів, відповідно з яким творчість у своєму розвитку проходить чотири етапи:

1. виникнення (постановка) і усвідомлення творчої проблеми;

2. пошук шляхів, принципу вирішення проблеми;

3. наукове відкриття, «народження» наукової ідеї, створення ідеальної моделі відкритого вченими явища, розробка задуму;

4. верифікація, тобто практична перевірка гіпотези і реалізація результату творчого акту.

На етапі виникнення і усвідомлення творчої проблеми виявляється один з найчіткіших критеріїв активності свідомості, творчого потенціалу особистості - здібність постановки проблеми. Знаходження проблеми, відмічав Дж. Бернал, є найвищим показником творчості. Проблемні ситуації, що вимагають творчості, відрізняються від буденних своєю нестандартністю, відсутністю «накатаних» шляхів вирішення. Проблема - форма пошуку, це вісь, навколо якої розгортаються всі розумові процеси. Проблема може породжуватись різними об'єктивними факторами, зокрема, самим ходом саморозвитку науки, потребою удосконалення технології, знарядь праці, еволюцією мистецтва тощо. Логіка виникнення проблеми, що вимагає творчого вирішення, може повністю усвідомлюватися, але іноді саме виявлення проблеми є своєрідним відкриттям і залежить від ступеня обдарованості дослідника.

В ході постановки проблеми дослідник обґрунтовує висновок про те, що вибране для дослідження питання дійсно не вирішене у світовій науці або запропоновані рішення незадовільні. Такий висновок є суттєвою умовою і етапом наукової постановки проблеми. Важливе місце у постановці проблеми займає обґрунтування її актуальності. Чим гостріша проблема, що вимагає свого вирішення, тим вище актуальність пошуку засобів її вирішення.

Глибокий аналіз проблемних ситуацій, продуманість визначення проблеми є необхідними умовами оптимізації творчого дослідження.

Етап, на якому здійснюється пошук найбільш раціональних, а нерідко і оригінальних шляхів вирішення творчої проблеми – він є одним із головних етапів.

Пошук починається з аналізу наявної інформації, зокрема тієї, що закладена у пам'яті і завершується висуванням якихось гіпотез, що вказують на можливі шляхи вирішення творчої проблеми. Гіпотеза - головна форма пошуку вирішення проблеми, центральний механізм творчості, може бути або припущенням про властивості і структуру речі (об'єкта, системи), що вирішує суперечності, або пропозицією про способи (програму) діяльності, що вирішує. Гіпотеза необхідна тому, що, як вважають філософи Володимир Бажан і Павло Дигильовий, думка є єдиним засобом проникнути туди, де кінчається «поле зору» органів чуття, а гіпотеза - єдиний спосіб представити те, що могло відбутися. Етапами розвитку гіпотези є здогад, робоча гіпотеза, наукова гіпотеза. Робоча гіпотеза в міру обґрунтування переростає в наукову.

Завершення творчого процесу, у власному розумінні слова, проходить на третьому етапі , оскільки підсумком є вирішення творчої проблеми, тобто одержання конкретного результату . Творчий акт набуває різних форм, але головними серед них є: відкриття, винахід, раціоналізація, висування нової ідеї, розробка задуму, нової методики тощо.

Одержані на третьому етапі дані корегуються і оформлюються в логічно струнку систему.

Заключний етап - це перевірка істинності одержаного результату і здійснення реалізації. Головним критерієм істинності творчого акту є практика, але використовуються і логічні засоби обгрунтування отриманих результатів. Суттєвим моментом перевірки гіпотез є критика, за допомогою якої виявляються хибні підходи до дійсності, неспроможність планів, необґрунтованість висновків. Гіпотеза, істинність якої доведено, стає достовірним теоретичним знанням, теорією або її часткою. Чим менше минає часу між народженням творчої ідеї і її втіленням, тим більша ефективність творчого акту. Творчий процес, особливо в сфері наукового пізнання, настільки складний і багатоманітний, що його здійснення неможливе, якщо суб'єкт творчості не введе в дію всі матеріальні і духовні засоби пізнання, якими володіє. Вся багатоманітність матеріальних і духовних засобів пізнання і становить зміст механізму творчості.

На кожному з етапів творчості широко використовуються формально-логічні і інтуїтивно-евристичні засоби. Безумовно, в процесі наукової творчості широко використовуються методи індукції і дедукції, аналізу і синтезу, абстрагування і узагальнення, аналогії і моделювання тощо. Форми наукового пізнання, тобто наукові факти, наукова проблема, гіпотеза і наукова теорія, будучи наслідком творчості, виступають разом з тим і важливими її засобами. Але процес творчості передбачає вихід за межі того, що безпосередньо логічно випливає з теоретичних положень, що мають місце, і даного досвіду, відбувається вихід за рамки правил логічного висновку.

Уявлення - це психічна діяльність, що полягає у створенні уяв і ситуацій мислення, які в цілому ніколи не сприймалися людиною в дійсності. В уявленні відбивається не тільки і не стільки сучасне і минуле, скільки переважно майбутнє, опосередковане соціальним досвідом, де відбиваються тенденції розвитку об'єктів. Уявлення -це відображення дійсності як можливості. Головна функція уявлення - ідеальне уявлення результату діяльності до того, як досягається реально, передбачення того, що ще існує. Велику роль уявлення відіграє у формуванні гіпотези. Уявлення комбінує асоціації, поєднує різнопорядкові враження, ідеї, почуття, закликає до життя нові образи. Гіпотези ж прокладають шляхи руху знання до істини.

Інтуїція (лат. - уважно дивлюся) - здібність пізнання істини шляхом її прямого передбачення без обґрунтування за допомогою доказів. Основною ознакою інтуїції є:

По-перше. Неусвідомленість. Проблема інтуїції - це проблема її співвідношення з логікою. Сучасна філософія виходить з того, що інтуїція виступає, насамперед, як одна із форм неусвідомленого відображення, зв'язаного з проявами діяльності мислення суб'єкта, розглядається як неусвідомлена людиною діяльність мислення по переробці і узагальненню раніше набутої актуальної інформації.

Інтуїція буває достатньою для істини, але її не досить, щоб переконати в цій істині інших і самого себе. Необхідний доказ, що включає або звернення до чуттєвих сприймань, або до логічних міркувань, аргументів.
По-друге. Безпосередність. В інтуїтивному акті присутній так званий «перескок», перерва в ланцюгу міркувань, мовби раптове «осяяння», безпосереднє «передбачення» нового знання.

Саме ця ознака інтуїції говорить про те, що процес інтуїтивного пізнання неможливо формалізувати, для нього неможливо виробити певну логічну формулу. Всі ланки процесу мислення мовби зливаються в одне.
По-третє. Раптовість, несподіванка. Це стрибкоподібний перехід до нового знання, перерва неперервності в русі мислення. Раптовість інтуїтивного мислення зв'язана з характерною властивістю такого мислення - одночасним, миттєвим врахуванням множини даних і факторів актуальної ситуації. Раптовість інтуїтивного висновку є результатом синтетичної діяльності мислення, внутрішні процеси якого часто не усвідомлюються суб'єктом, хоча завдяки їм і здійснюється одночасний аналіз множини факторів.

Основними умовами формування і прояву інтуїції є: висока професійна підготовка суб'єкта, глибоке знання проблеми; пошукова ситуація, стан проблемності; дія у суб'єкта пошукової домінанти (пануючої ідеї) на основі неперервних спроб вирішити проблему; напружені зусилля щодо ЇЇ вирішення; наявність підказки, «пускового» механізму інтуїції. Розглядаючи інтуїцію як елемент творчості, мається на увазі лише один із різновидів інтуїції - евристичний. Але інтуїція може бути і стандартизованою, результатом якої є репродуктивні, а не нові оригінальні знання.

Отже, суть і роль інтуїтивного пізнання полягає в тому, що творчий акт залучає до своєї орбіти все мислення

Мрія, сновидіння, фантазія виступають як сторони (аспекти) пізнавального процесу, надаючи йому різні смислові відтінки.

В гносеологічному розумінні вони розрізняються у ставленні до об'єктивного світу. Уявлення тісно зв'язане з дійсністю.

Талант (грец. - вага, міра, рівень здібностей) - така сукупність здібностей, яка дозволяє отримати продукт діяльності, що відрізняється оригінальністю і новизною, високою досконалістю і суспільною значимістю.

Геніальність (лат. - дух) - високий ступінь розвитку таланту, що дозволяє здійснити принципові зрушення в тій чи іншій сфері творчості, «створити епоху». Як відмічав Георг Гегель, це характеристика людини, яка співпадає із своєю суттю.

Обидві ці якості - здібності завжди безпосередньо зв'язані з творчою діяльністю.

Аналіз механізму і закономірностей творчості показує, що всі якості людини, необхідні для творчості, розвиваються в процесі навчання і творчої діяльності. Отже, якості, необхідні для творчості, доступні кожній людині, що має нормальну психіку і необхідні фізичні дані.

Отже, творчість - родова властивість життєдіяльності людини і людства, але в різні історичні епохи реалізується по-різному. В сучасних умовах наукова творчість набуває якісно іншого характеру завдяки евристичній можливості моделювання і обчислювального експерименту на базі ЕОМ. Незважаючи на різноманітні перепони, вдачі і невдачі, творчі можливості людства зростають щоденно. Людський розум є єдиною силою, здібною пізнати і загнуздати всі інші сили природи. Їм людство протиставляє своє надбання, плід своєї творчості - культуру. Обнадійливі перспективи відкриваються для творчої діяльності людей з моменту «зняття» відчуження людини як суб'єкта праці і життя.

Тема 6: Практична психологія творчості

Основи арт-терапії . Арт-терапія — терапія мистецтвом, відносно новий метод психотерапії.

Уперше цей термін був використаний Андріаном Хілом у 1938 р. при описі своєї роботи з хворимитуберкульозом і незабаром отримав широке поширення.

В даний час ним позначать усі види занять мистецтвом, що проводяться в лікарнях і не тільки. Ефективність застосування мистецтва в контексті лікування ґрунтується на тому, що цей метод дозволяє експериментувати з почуттями, досліджувати і виражати їх на символічному рівні.

На початкових етапах терапія мистецтвом відбивала уявлення психоаналізу, відповідно до якого кінцевий продукт творчості пацієнта, чи то щось намальоване олівцем чи то написане фарбами, розцінюється як вираження неусвідомлених процесів, що відбуваються у його психіці.

У 20-х роках Принцхорн провів класичне дослідження творчості пацієнтів із психічними відхиленнями і прийшов до висновку, що їхня художня творчість відбиває найбільш інтенсивні конфлікти.

У США однією з перших почала займатись терапією мистецтвом Маргарет Наумбург. Вона обстежувала дітей, що мали поведінкові проблеми, у психіатричному інституті і пізніше розробила кілька навчальних програм з арт-терапії. У своїй роботі Маргарет спиралась на ідею Фрейда про те, що первинні думки і переживання, які виникають у підсвідомості, найчастіше виражаються у формі образів і символів.

Основи методу :

Терапія мистецтвом є посередником при спілкування пацієнта і терапевта на символічному рівні. Образи художньої творчості відбивають усі види підсвідомих процесів, включаючи страхи, мрії, конфлікти, спогади.

До основних форм і методів арт - терапії належать:

1. групова;

2. індивідуальна;

3. сімейна.

Терапія мистецтвом на даний час використовується не тільки в лікарнях і психіатричних клініках, але і в інших умовах — і як самостійна форма терапії, і як додаток до інших видів групової терапії.

Одним із найбільш використовуваних у терапії вправ є створення групових фресок, у якому учасники або малюють усе, що вони хочуть, на загальній картині, або малюють на ній щось, відповідно до обраної всією групою теми. Членів групи заохочують коментувати свої малюнки, у той час як керівник групи підсилює групову взаємодію.

Дуже важливо при терапії враховувати вік пацієнта і його можливості, не обтяжувати його не цікавою для нього роботою, а також враховувати техніку безпеки: людині із порушеною координацією рухів не можна давати в руки гострі предмети, що можна сказати і про малу дитину. Також важливо, щоб на груповій терапії, а особливо якщо це діти, вони відчували рівну кількість уваги. Старших за віком дітей можна зацікавлювати іншими заняттями, наприклад, бісер, кіноклуб, фотографія, читання віршів, створення музики і т. д.

Завдання арт-терапії

1. лікування;

2. зцілення;

3. психокорекція;

4. реабілітація;

5. психопрофілактика;

6. розвиток;

7. діагностика.

Безпосередні завдання

1. вираження почуттів;

2. розкриття творчого потенціалу;

3. розвиток навичок включення в колективну діяльність.

Види занять

1. директивні(чітка установка);

2. не директивні( вільний вибір).

Структура арт–терапевтичного заняття

1. початок( підготовка матеріалів, тощо,збирання думок);

2. основна частина( основний процес, виконування осн. завдання);

3. завершення( підбиття підсумків,ділення враженнями).

Позиція терапевта

1. директивна( спрямовує);

2. не директивна( розвиваюча).

Тривалість занять

За тривалістю арт–терапевтичні заняття бувають:

1. короткотерміновими( до 12 занять);

2. середньо терміновими (до 1 року);

3. довготерміновими (декілька років);

Проте кожне з них не повинне тривати більше 2 годин.

Психологія кольору

Функція кольору залежить від ставлення людини до даного кольору. Існує декілька систем трактування кольорів.

Перша система

1. червоний – агресія ,боротьба за виживання.

2. синій – потреба у з’єднанні з іншими, спокій,пасивність.

3. жовтий – потреба в самосвідомості «я».

4. зелений – колір стримання, обмеження захисту.

5. помаранчевий – колір нездійсненних реалізацій, потреба заявити про себе.

6. фіолетовий – злиття, відмова від «я».

Система Гете

Передбачає те, що кольори виражають відношення між предметами.

1. Чорний - тіло, білий – дух, жовтий – чоловіче начало, синій – жіноче начало, зелений – гармонія, червоний – дисгармонія.

2. Рожевий – його пов’язують з високою чутливістю,емоційними проявами, безпосередністю.

3. Персиковий – спокуса.

4. Коричневий – сильне бажання звільнитись від ситуації, яка викликає дискомфорт.

5. Сірий – відсутність емоцій, їх пригнічення.


Література

1. Аматьєва О.П. Діагностика та розвиток творчих здібностей дошкільників у

театрально-ігровій діяльності //Наука і освіта. - 1999. - 5-6.-С. 77-80.

2. Барташнікова І.А., Барташніков О.О. Розвиток уяви і творчих здібностей у

дітей 5-7 років. -Тернопіль: Богдан, 1998. -85с.

3. Бєлкіна Е.В. Естетичне виховання дітей шестирічного віку засобами

образотворчого мистецтва (на матеріалі живопису).- К.: Вища школа, 1996.

- 190с.

4. Богоявленськая Д.Б. Интеллектуальная активность как проблема

творчества. -- Ростов: изд-во Рост. 1983. -- 173 с.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.6. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995.Т. 1.

7. Непомнящая Н.И. Целостно-личностный подход к изучению человека // Вопросы психологии 2005 № 1 с. 116—124.

8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

9.Клименко В.В. Психологія творчості. К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 480с.

10. Ніколаєнко Н.Н. Психологія творчості. С-П.: 2005.
Портрет мадам Деворсе(Энгр Ж. О.Д.)

1807, Шантийи, музей Конде

На полотне изображенамолодая женщина, сидящая в кресле. Нарядный веер в руке слегка приоткрыт, чуть намечен узор на шали. Фон ровный, темный. Колористическая гамма сдержанна: коричневые тона разных оттенков, красноватые, черные. Роль композиции и цветового решения очень важна в создании образа, но роль рисунка поистине исключительна. Мягкие округлые очертания лица подчеркнуты и тройной ниткой бус, и вырезом черного платья, и круглящейся спинкой стула. Этим линейным ритмам вторят очертания рук. Сложенные на коленях, они образуют большой овал, некую завершающую овальную форму, вписанную в прямоугольник холста. Именно ритмика линий, ясных, плавных, подчиненных единому модусу, способствует созданию удивительно гармоничного образа. Надо сказать, что в отличие от своих соотечественниц-неаполитанок мадам Девосе действительно обладала спокойной, гармоничной внешностью, в которой сразу же ощущались прирожденные итальянские артистичность и естественность.

Голова. Малюнок великої голови звично припускає великі інтелектуальні претензії або незадоволеність своїм інтелектом. Малюнок маленької голови звично відображає відчуття інтелектуальної або соціальної неадекватності.

Очі. Великі очі на малюнку припускають підозрілість, а також прояв заклопотаності і гіперчутливості по відношенню до громадської думки. Маленькі або закриті очі звично припускають самозаглиблення і тенденцію до интроверсии.

Вуха і ніс. Великі вуха припускають чутливість до критики. Акцент, зміщений на ніс, припускає наявність сексуальних проблем. Виділені ніздрі свідчать про схильність до агресії.

Рот. Виділений рот припускає примітивні оральні тенденції або можливу утрудненість з мовою. Відсутність рота означає або депресію, або млявість в спілкуванні.

Руки. Символізують контакт особи з навколишнім світом, скуті руки припускають жорстку, обов'язкову, замкнуту особистість. Мляво опущені руки припускають неефективність. Тоненькі, слабкі руки припускають фізичну або психологічну слабкість. Довгі, сильні руки припускають амбітність і сильну особистість, залучену в події зовнішнього світу. Дуже короткі руки припускають відсутність амбітності і відчуття неадекватності.

Ноги. Довгі ноги означають потребу в незалежності. Великі ноги - потребу в безпеці. Малюнок без ніг означає нестабільність і відсутність основи. Дезертири, наприклад, часто малюють людей без ніг.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:44:39 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
20:37:27 28 ноября 2015

Работы, похожие на Учебное пособие: Психологія і творчість

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151066)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru