Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Психологічні особливості внутрішньоособистісних конфліктів

Название: Психологічні особливості внутрішньоособистісних конфліктів
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: курсовая работа Добавлен 10:52:35 11 марта 2009 Похожие работы
Просмотров: 507 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Курсова робота

зі спеціальності “Практична психологія”

на тему “Психологічні особливості внутрішньоособистісних конфліктів”


ПЛАН

Вступ

РОЗДІЛ 1. Соціально-психологічна характеристика феномену внутрішнього особистісного конфлікту

1.1. Прояви і види внутрішнього особистісного конфлікту

1.2. Подолання і попередження внутрішнього особистісного конфлікту

РОЗДІЛ 2. Дослідне вивчення прояву внутрішнього особистісного конфлікту в юнацькому віці

2.1. Організація і методика емпіричного дослідження

2.2. Дослідне вивчення рівня розвитку пізнавальних інтересів учнів до вивчення англійської мови

Висновки

Список використаної літератури


Вступ

Актуальність роботи. Відомо, що рівень і ефективність життя людини, її діяльності залежать від багатьох причин — від рівня розвитку афективно-вольової сфери, від самосвідомості індивіда, його ставлення до власного «Я» і «не-Я», системи його оцінок і самооцінок і ін. Індивід стає особистістю, розпредмечуючи, за образним виразом А.В. Петровського, великий шар життя; і чим глибше він проникне в цей шар, тим більш багатшим буде життя. Однак сфера почуттів, що переживає людина, емоційний фон її життя залежить великою мірою від її життєдіяльності. Але саме в цій сфері і виникають багато протиріч.[2, 16, 18, 21, 23, 28, 30]

Останнім часом у зв'язку з ростом невротичних захворювань психотерапевти багато говорять про проблему внутрішніх конфліктів, тяжких життєвих криз. Їх запобігання і профілактика при цьому тлумачиться як профілактика захворювань і один зі шляхів формування здорової особистості.

В особистості можуть виникати внутрішні, не завжди усвідомлювані протиріччя, що ведуть до великого занепокоєння, страхів і нерідко неврозів. Ці конфлікти віднімають у людини багато сил, створюють у неї тривогу, роздратування, злість, агресію, звернену не тільки на навколишніх, але і на саму себе. Виникаючі при цьому гострі переживання вражають людину, створюють глибокий дискомфорт, приведуть до душевного неблагополуччя і різного роду «вибухам» (у виді гострих реакцій, неврозів, спроб самогубства), до несприятливої зміни деяких істотних сторін особистості. Такі конфлікти необхідно «знімати», відшукувати способи перебудови особистості, змінювати її установки, формувати нові, життєві цілі, перетворювати ставлення до себе і т.д. [5, 18, 22, 23, 31]

Мета роботи. Курсова робота присвячена проблемі переживання людиною внутрішнього особистісного конфлікту, криз, які переживає людина в ході свого становлення.

Предмет дослідження – причини й особливості переживання людиною внутрішніх особистісних конфліктів.

Згідно меті та предмету дослідження в курсовій роботі були поставлені наступні завдання:

1. Проаналізувати і систематизувати теоретичні джерела з розглянутої проблеми;

2. Виявити особливості структури особистісного розвитку юнаків і визначити ті особистісні риси, які можуть зумовлювати умови виникнення внутрішнього особистісного конфлікту.

Методи дослідження.

Аналіз і узагальнення психологічних і педагогічних джерел по проблемі дослідження з використанням категоріального апарата і принципів психологічної науки, насамперед принципів системності і розвитку; діагностичні методи: опитувальник Кеттела (16-PF) та тест Люшера (КТЛ).

Дослідження проводилося на базі середньої школи № 45 м. Києва в 11-х класах. Основним методом емпіричного дослідження стало анкетування учнів.


РОЗДІЛ 1. Соціально-психологічна характеристика феномену внутрішнього особистісного конфлікту

1.1. Прояви і види внутрішнього особистісного конфлікту

Людська взаємодія є концептуальною одиницею будь-якого спілкування. В спрощеному вигляді її можна подати як сукупність окремих індивідуальних дій, спроб одних індивідів справити вплив на інших, змінити їхній внутрішній світ, їхні наміри, дії тощо. Така взаємодія може мати характер співробітництва, суперництва або ж конфлікту. Ці три категорії представлені А.Т.Ішмуратовим (А.Т.Ишмуратов, 1992) як основні види спілкування. Він відмічає, що співробітництво можливе з елементами суперництва, а суперництво у певному значенні є співробітництвом, загальна мета якого полягає у порівнянні деяких "особистісних характеристик". Конфлікт містить елементи суперництва, але репрезентує особливий вид спілкування, на думку А.Т.Ішмуратова, "хворобливий". Він трактує конфлікт, як таке спілкування, у якому виявляється неузгодженість дій людей, що дбають про свої інтереси. Співробітництво та суперництво характеризується як "здорове спілкування", яскравим прикладом чого є вислів про "здорову конкуренцію" (тобто безконфліктну, за справедливими правилами), а конфлікт - "нездорове".

У перекладі з латинської мови термін "conflictus" трактується як зіткнення. Протягом багатьох сторіч людство цікавили протиріччя в природі, суспільстві, мисленні, зіткнення протилежних бажань і мотивів в людській душі, між добром і злом, боротьба між людьми, суспільними класами, державами. Проблема конфлікту ставилась ще стародавніми філософами, які вважали, що зіткнення і протиріччя є рушійною силою розвитку. Так, Геракліт наголошував на тому, що в протиріччях існують не тільки люди, але і боги, і увесь космос. Філософ вказував на боротьбу протилежних сил як на всезагальний закон, що діє і в природі, і в суспільстві [6]. Чимало цікавих думок з цього приводу можна знайти у Н.Бердяєва, Декарта, Ніцше, В.Соловйова та ін.

А.С.Кармін (А.С.Кармін,1992) відмічає, що до кінця ХІХ століття конфлікт розглядався в загальному плані, як один з проявів більш загального феномену – суперечливості, а також як категорія, що охоплює не тільки людські стосунки, але і природні процеси (наприклад, "біологічний конфлікт" між спадковістю, генами, тканинами та ін.); класові конфлікти (Маркс); воєнні конфлікти (Клаузевіц); конфлікти між свідомим та несвідомим (Фрейд); драматичний конфлікт у художніх творах (мистецтвознавство) та ін.

На думку Л.І.Шрагіної саме протиріччя породжують конфлікти. Дослідниця зазначає, що досліджуючи проблеми спілкування, необхідно визначати основні джерела взаємних претензій, що можуть перерости в протиріччя і завершитись конфліктом [11].

В сучасній психології під конфліктом розуміють зіткнення протилежно направлених, несумісних одна з одною тенденцій в свідомості окремо взятого індивіда, міжособистісних стосунках, пов’язаних з гострими негативними емоційними переживаннями (О.Н.Громова.1998). Виділяються наступні види конфлікту:

- міжгруповий конфлікт;

- міжособистісний конфлікт;

- внутрішньо особистісний конфлікт.

Категорія внутрішніх особистісних конфліктів об’єднує психологічні конфлікти, які виникають через зіткнення різноманітних особистісних утворень: мотивів, цілей, інтересів т.п., що представленні в свідомості індивіда відповідними переживаннями[1] . Конфлікти цього виду в психологічній літературі позначаються як внутрішні особистісні конфлікти, особистісні, інтрасуб’єктивні, інтраперсональні. Ці поняття використовуються як синонімічні.

Внутрішній особистісний конфлікт являє собою протистояння двох начал в психіці людини: того, що сприймається і емоційно переживається як важлива для людини психологічна проблема, що потребує свого розв’язку і викликає внутрішню роботу, спрямовану на його подолання.

Вони супроводжують людину протягом усього життя.

Найбільш послідовна система поглядів на внутрішні особистісні конфлікти у вітчизняних дослідників представлена в працях В. С. Мерліна, який почав займатися проблемою конфліктів ще в 40-і роки ХХ століття і присвятив психологічним конфліктам окремий розділ у своїх «Проблемах експериментальної психології особистості» (В.С.Мерлин, 1970).

За В.С. Мерліним, внутрішній особистісній конфлікт — це стан більш-менш тривалої дезінтеграцї особистості, який виражається в загостренні протиріч, які існували раніше, чи у виникненні нових протиріч між різними сторонами, властивостями, відносинами і діями особистості (В.С.Мерлин, 1970, с. 103).

Внутрішній особистісний конфлікт виникає за певних умов. Зовнішні умови повинні бути такі, що «задоволення глибоких і активних мотивів і відношень особистості стає зовсім неможливим чи ставиться під погрозу (В.С. Мерлін,1970). Виникнення цих зовнішніх умов конфлікту є неминучим внаслідок обмежень, які диктуються громадським життям, а також у силу того, що на основі задоволення одних мотивів виникають інші, незадоволені, і т.д.

Однак внутрішній особистісній конфлікт виникає, якщо ці зовнішні умови породжують певні внутрішні умови, що являють собою протиріччя між різними мотивами і відносинами особистості чи між її можливостями і прагненнями. Саме тому, підкреслює В.С.Мерлін, ці конфлікти можливі тільки в людини. Ще одна необхідна, умова психологічного конфлікту — це суб'єктивна нерозв'язність ситуації (Мерлин, 1970, с. 105).

В.С.Мерлін критикує фрейдиські і неофрейдиські уявлення про конфлікти, особливо їх тези про несвідомий характер процесів, що протікають в психологічному конфлікті, і приреченості людини на конфлікти, які виникають на ґрунті дитячих конфліктів. Він говорить про необхідність створення теорії конфліктів, що спирається на клінічні дослідження і досвід психотерапевтичного відновлення особистості (Мерлин, 1970, с. 13).

На його думку, значення дослідження психологічних конфліктів визначається їхньою роллю в розумінні структури і розвитку особистості, оскільки загальні закономірності формування особистості в діяльності виявляються тут протягом порівняно короткого часу в гострій формі (Мерлин, 1970, с. 111). Загальне ж значення внутрішніх особистісних конфліктів у психічному житті людини визначається тим, що змінюються колишні і формуються нові відносини особистості; змінюється сама структура особистості. Таким чином, розвиток і подолання конфлікту являє собою гостру форму розвитку особистості (Мерлин, 1970, с. 105).

В.С. Мерлін описує закономірності переходу фрустрації в конфлікт, експериментальні методики дослідження конфліктів, конкретні види конфліктів (трудові, любовні й ін.), динаміку їхнього розвитку, фази виходу людини з конфлікту й ін. Тим самим ним фактично закладені основи комплексного всебічного опису конфліктів, їхнього вивчення й практики роботи з конфліктами.

Однак роботи В.С.Мерліна не одержали продовження в психології і не стали основою подальшого розвитку теорії конфліктів, вивчення яких переміщається в сферу клінічного дослідження неврозів, у психотерапевтичну площину. Незважаючи на безумовну цінність цих областей вивчення конфлікту, вони не давали можливості інтеграції різноманітних робіт, пов'язаних з вивченням конфліктів, оскільки користувалися своєю термінологією, своєю системою концептів і теоретичних понять, не завжди співзвучних і співвідносяться з психологічними категоріями. За межами даного підходу вивчення внутрішніх особистісних конфліктів майже не здійснювалося.

Серед західних психологів найбільша увага до опису внутрішніх конфліктів виявляли прихильники психоаналізу і психодинамічних концепцій. Поняття внутрішнього особистісного конфлікту в психоаналізі, однак, дуже специфічно і нерозривно пов'язано із системою концептів і теоретичних побудов психоаналітичної теорії (З.Фрейд, 1993). З цієї причини воно фактично виявилося неінтегрованим у більш широку систему психологічного знання, зберігаючи свою релевантність винятково в рамках психоаналітичних міркувань.

У рамках психоаналітичного напрямку акцент робиться на біопсихологічному трактуванню внутрішнього особистісного конфлікту. У людини в стані конфлікту відбувається зіткнення бажань (З.Фрейд, 1993). Частина особистості відстоює бажання, інша відхиляє їх. Постійно сперечаються один з одним такі структури психіки як Воно, Я і Понад-я. Основні внутрішній особистісні конфлікти виникають через розбіжність інтересів Воно і Понад-Я. Перебороти їх допомагають механізми сублімації, проекції, раціоналізації, витиснення, регресії й ін. Однак такі процеси відбуваються не завжди успішно.

У теорії К.Г.Юнга внутрішній особистісний конфлікт - це регрес у сферу несвідомого, програвання так званого «батьківського сценарію»(К. Юнг, 1994). У К.Хорні внутрішній особистісний конфлікт розглядається з двох позицій - як зіткнення прагнення до задоволення бажань і до безпеки і як протиріччя «невротичних потреб», задоволення яких спричиняє фрустрацію інших.

У рамках гуманістичної психології пропонується інша теорія внутрішнього особистісного конфлікту. За К.Роджерсом в основі конфлікту лежить протиріччя, що виникає в особистості між усвідомленими, але помилковими самооцінками, які людина здобуває протягом життя, і самооцінкою на неусвідомлюваному рівні (К.Роджерс, 1986). А. Маслоу сутність внутрішнього особистісного конфлікту розглядає як нереалізовану потребу людини в самоактуалізації (А. Маслоу, 1986).

Засновник логотерапії В.Франкл описує сутність внутрішнього особистісного конфлікту як утрату сенсу життя (В. Франкл, 1990).

Підсумовуючи, можна сказати, що внутрішній особистісний конфлікт можна визначити як гостре негативне переживання, яке викликане тривалою боротьбою структур внутрішнього світу особистості, що відбиває суперечливі зв'язки із соціальним середовищем і яке затримує ухвалення рішення.

Існують певні показники, форми прояву внутрішнього особистісного конфлікту. Наведемо ці показники, як їх описує Ю. Канатєв (Канатев Ю.А., 1992):

Показники внутрішнього особистісного конфлікту

1. когнітивна сфера: зниження самооцінки, усвідомлення свого стану як психологічного тупіка, затримка ухвалення рішення, глибокі сумніви в істинності принципів, якими людина раніш керувалася;

2. емоційна сфера: психоемоційна напруга, часті і значні негативні переживання;

3. поведінкова сфера: зниження якості й інтенсивності діяльності, зниження задоволеності діяльністю, негативне емоційне тіло спілкування;

4. інтегральні показники: погіршення механізму адаптації, посилення стресу.

Форми прояву внутрішніх конфліктів

Неврастенія: нестерпність до сильних подразників; подавлений настрій; зниження працездатності; поганий сон; головні болі

Ейфорія: показні веселощі; вираження радості неадекватно ситуації; «сміх крізь сльози».

Регресія: звертання до примітивних форм поводження; відхід від відповідальності.

Проекція: приписування негативних якостей іншому; критика інших, часто необґрунтована.

Номадизм: часта зміна місця проживання, місця роботи, партнерів, часті розриви відносин із друзями, зміна звичок, захоплень, обстановки.

Раціоналізм: самовиправдання своїх вчинків, дій, навіть неадекватних і соціально не схвалюваних.

Знайомство з літературними джерелами показало, що існує декілька класифікацій внутрішніх особистісних конфліктів.

Так, одна з них належить Н. Гришиній. Вона виділяє диференціацію структур внутрішнього світу людини, що вступають у конфлікт. Внутрішній світ включає: мотиви, цінності, самооцінку. Мотиви - «хочу» (потреби, інтереси, бажання), цінності - «треба», самооцінка - «можу» Виходячи з такого розуміння внутрішнього світу людини, виділяються наступні внутрішні особистісні конфлікти (Н. Гришина, 2000, с. 235) :

Мотиваційний конфлікт

Моральний конфлікт

Конфлікт нереалізованого бажання

Рольовий конфлікт

Адаптаційний конфлікт

Конфлікт неадекватної самооцінки.

Відомі й інші класифікації внутрішніх особистісних конфліктів. Наприклад, Е.Еріксон пов'язує стійкі внутрішні особистісні конфлікти з віковими кризами (Э. Эриксон, 1996, с. 23).

На його думку, значення дослідження психологічних конфліктів визначається їхньою роллю в розумінні структури і розвитку особистості, оскільки «загальні закономірності формування особистості в діяльності виявляються тут протягом порівняно короткого часу в гострій формі». Загальне ж значення внутрішніх особистісних конфліктів у психічному житті людини визначається тим, що «змінюються колишні і формуються нові відносини особистості; змінюється сама структура особистості». Таким чином, «розвиток і подолання конфлікту являє собою гостру форму розвитку особистості» (Э.Эриксон, 1996, с. 25).

Таблиця 1

Конфлікти на різних стадіях розвитку особистості (за Еріксоним)

Суть конфлікту Приблизний вік (специфіка розвитку)

1. Конфлікт між довір'ям і недовір'ям до навколишнього світу.

2. Конфлікт між почуттям незалежності і відчуттям сорому і сумнівами.

3. Конфлікт між ініціативністю і почуттям провини.

4. Конфлікт між працьовитістю і почуттям неповноцінності.

5. Конфлікт між розумінням приналежності до певної статі і нерозумінням форм поведінки, відповідних до даної статі.

6. Конфлікт між прагненням до інтимних відносин і відчуттям ізольованості від навколишніх.

7. Конфлікт між життєвою активністю і зосередженістю на собі, своїх вікових проблемах.

8. Конфлікт між відчуттям повноти життя і відчаєм.

Народження - 1 рік

1-3 роки

3-6 років

6-11 років

11-18 років

Раннє дозрівання

(18-25 років)

Нормальне дозрівання (40 років)

Пізнє дозрівання

Більш впливовою в психології виявилася традиція дослідження внутрішніх особистісних конфліктів, закладена К.Левіним, який виводив ці конфлікти не з внутрішніх процесів самої психіки, а з аналізу проблем, що виникають у життєвій ситуації індивіда (Конфликтология/Под ред. А.С.Кармина. 1997). Предметом уваги К. Левіна стали конфлікти, що виникають у результаті боротьби мотивів, одночасної актуалізації суперечних один одному чи несумісним мотивам. Опис цього виду конфліктів, що належить К.Левіну, вважається класичним. Він розглядав конфлікт як одночасний вплив на індивіда протилежно спрямованих сил рівної величини, розрізняючи при цьому три основних варіанти цих конфліктів.

Перший випадок конфлікту — це коли людина виявляється перед необхідністю вибору меж у різній мірі привабливими, але взаємовиключними альтернативами. Неодмінною умовою виникнення конфлікту є те, що мотиви несумісних дій актуалізуються одночасно і мають рівну силу, у противному випадку конфлікту б не було, тому що ми просто вибирали б більш значиме для нас чи реалізували б свої бажання послідовно. Класичною ілюстрацією такого типу конфлікту вважається випадок буриданового віслюка, що зрештою помер від голоду, тому що він, так і не зміг вибрати між двома рівними по величині оберемками сіна. Ця ситуація, коли «хочеться і того й іншого», може, однак, здобувати досить драматичний характер, якщо мова йде про вибір між чимось чи кимсь рівною мірою необхідним для людини. Наприклад, у подібному положенні виявляється молодий чоловік, мати і дружина якого через не сформованих між ними відносин ставлять дорогу людину перед неможливим для нього вибором.

Другий випадок конфлікту припускає вибір між двома рівною мірою непривабливими можливостями. Як і в першому описаному типі конфлікту, вибір утруднений рівною інтенсивністю мотивів запобігання. Невдале сімейне життя змушує чоловіка болісно вирішувати — чи підтримувати не сформовані важкі сімейні відносини, чи розстатися з дитиною, постійне спілкування з якою у випадку розлучення з дружиною стане неможливим.

Нарешті, третій тип конфлікту, по К.Левіну, — це коли одна, і та ж ціль (можливість, вибір) рівною мірою і приваблива, і неприваблива, має «і плюси, і мінуси», як про це говорять у повсякденній мові. Внутрішня боротьба в цьому випадку пов'язана зі зважуванням «за і проти — чи погоджуватися на більш грошову, але нецікаву роботу, чи зважуватися на потрібну, але занадто дорогу покупку, і т.д. Ці ситуації можуть перетворюватися й у болісний життєво важливий вибір — наприклад, продовжувати існувати в улаштованому світі сформованих відносин, стабільної роботи, звичного способу життя і при цьому «жити не своїм життям» чи, втративши все, почати спочатку?

Типи конфлікту К.Левіна, описані ним у поняттях силового болю, були піддані експериментальному вивченню і переведені в терміни градієнта мети. Результати цього аналізу підсумовані Н. Міллером у наступних принципах, які він вважає фундаментальними для розуміння конфліктів між тенденціями наближення і запобігання:

1. Тенденція до досягнення цілей тим сильніша, чим ближче до неї людина.

2. Тенденція до запобігання небажаного об’єкта тим сильніша, чим сильніше до неї людина.

3. По мірі наближення об’єкта сила запобігання збільшується сильніше, ніж сила наближення.

4. Сила тенденцій досягнень чи запобігання варіює залежно від сили мотиву, на якому вони базуються (Н. Міллер, 1997).

Таблиця 2

Класифікація внутрішніх особистісних конфліктів по К.Левіну

Тип конфлікту Причина Модель подолання

Еквівалентний (наближення- наближення)

Вітальний (запобігання-запобігання)

Амбівалентний

(наближення-запобігання)

Вибір двох чи більш в однаковій мірі привабливих і взаємовиключних об'єктів

Вибір між двома рівною мірою непривабливими об'єктами

Вибір об'єкта, у якому одночасно присутні приваблива і неприваблива сторона

Компроміс

Компроміс

Примирення

Виділяють й інші види внутрішніх особистісних конфліктів. Так, В.Дружинін запропонував таку класифікацію. 1. Істеричний - характеризується завищеними претензіями особистості в сполученні з недооцінкою об'єктивних умов чи вимог навколишніх. 2. Об‘єктивно-психостенічний - характеризується суперечливими власними потребами, боротьбою між бажанням і обов’язком, між моральними принципами й особистим поводженням. 3. Неврастенічний - характеризується протиріччям між можливостями особистості і її завищених вимог до себе (В. Дружининым, 1998).

Наслідки внутрішніх особистісних конфліктів

Як і будь-які інші конфлікти, внутрішні особистісні конфлікти можуть бути конструктивними і деструктивними. Конструктивним є конфлікт, що характеризується максимальним розвитком конфліктуючих структур і мінімальних витрат на його подолання. За допомогою подолання таких конфліктів ми рухаємося вперед. Деструктивним вважається конфлікт, що збільшує роздвоєння особистості, переростає в життєву кризу чи веде до розвитку невротичних реакцій. Одним із серйозних наслідків конфлікту є суїцид. Дослідження психологів і психіатрів виявили наявність зв'язку між характерологічними рисами особистості і схильністю до суїцидальних дій у кризових ситуаціях. Більш гнучкою пояснювальною моделлю суїцидальної поведінки є концепція, відповідно якої така поведінка розглядається як наслідок дезадаптації особистості в умовах пережитого нею мікросоціального конфлікту (А.Анцупов, 1999). Даний підхід продуктивно розвивається в останні роки.

У цілому можна затверджувати, що суїцидальна поведінка залежить від ряду факторів, що можуть бути розділені на внутрішні і зовнішні.

Внутрішніми факторами суїцидальної поведінки є індивідуальні особливості особистості (характер, психофізичний, емоційний стан і ін.), що підвищують ризик суїциду, який утворює внутрішнє середовище для відображення зовнішніх факторів, а також є побудниками такого поводження в суїцидогенній ситуації.

До зовнішніх факторів відносяться: мікросоціальні умови біографічного характеру, насамперед сімейного виховання; міжособистісні відносини в референтній групі — сімейній, дружній, професійній; чи дезадаптуючі об'єктивні фактори діяльності (екстримальність, відповідальність, різке підвищення навантаження і т.д.). Деякі зовнішні фактори є причинами суїциду, тому що мають для людини особливий кризовий психологічний зміст. Суїцидальна поведінка включає різні форми активності, що служать деструктивним засобом подолання особистісних проблем в умовах конфліктної ситуації. Змістом суїцидальної кризи виступає гострий емоційний стан, що виникає в критичній ситуації зіткнення особистості з перешкодами на шляху задоволення її найважливіших життєвих потреб (О.Громова, 1998). Центральну роль у виникненні такої ситуації грають наступні конфлікти:

- обумовлені специфікою сімейних взаємин: нерозділена любов, зрада коханої людини, розлучення, важка хвороба чи смерть близьких; обумовлені специфікою трудової діяльності і міжособистісної взаємодії: невдачі у виконанні конкретних задач, міжособистісні конфлікти з колегами по роботі, службові конфлікти з начальниками чи підлеглими;

- пов'язані з антисоціальним поводженням людини: страх кримінальної відповідальності; страх ганьби;

- обумовлені станом здоров'я: психічні захворювання; хронічні соматичні захворювання; фізичні недоліки (дефекти мови, особливості зовнішності, сприймані як недолік), статева неспроможність;

- обумовлені матеріально-побутовими труднощами.

Описані різновиди внутрішніх особистісних конфліктів відображають реальний розподіл інтересів дослідників. Кожний з цих видів конфліктів має свій зміст, який відображає характер протиріч, які лежать в його основі, свою специфіку в реальній життєвій ситуації. Аналіз літературний джерел показує, що в прагненні наблизитися до складного світу внутрішнього особистісного конфлікту, дослідники намагаються, з одного боку, описувати конфлікт мовою переживання його людиною. А з іншого, оперувати більш цілісними одиницями аналізу.

2.1. Психологічні умови подолання внутрішніх особистісних конфліктів

Подолання внутрішнього особистісного конфлікту — це зняття внутрішнього напруження особистості, подолання протиріч між різними елементами її внутрішньої структури і досягнення стану внутрішньої рівноваги, стабільності і гармонії.

Насамперед слід зазначити, що внутрішній особистісний конфлікт завжди індивідуальний, носить особистісний характер. Тому його подолання залежить від таких факторів особистості, як вік, стать, характер, темперамент, соціальний стан, цінності й ін. Це обумовлює те, що універсальних способів подолання внутрішніх особистісних конфліктів, що однаково підходять для всіх людей і ситуацій, не існує. Способи подолання внутрішнього конфлікту, що підходять для чоловіків, можуть бути не завжди придатні для жінок і т.д.

У попередньому параграфі, присвяченому проживанню людиною кризових ситуацій, відзначалося, яке значення в психології надається їхньому конструктивному подоланню. Навпроти, їх неадекватне вирішення може привести до досить важких наслідків. Наприклад, з погляду психоаналізу, по вдалому висловлюванню Л.С.Виготського, людина є рабом свого раннього дитинства оскільки все наступне життя дозволяє і намагається справитися з конфліктами, що виникають у перші місяці життя.

Утім, для психоаналізу (класичного), як уже відзначалося, узагалі характерні досить крайні позиції, які поділяються далеко не всіма психологами. Але в цілому, хоча і не в настільки твердій формі, у психології є загальновизнаним уявлення про значення конструктивного, ефективного подолання особистістю виникаючих внутрішніх особистісних криз, конфліктів, протиріч, про негативний, а й руйнівний вплив, що може мати для розвитку здорової особистості їхнє неподолання.

Але люди в переважній більшості випадків так чи інакше "проживають" свої конфлікти чи кризи і якось справляються з ними. Чи не перебільшує психологія значення їх "правильного" переживання?

На думку фахівців, є принципові розходження між конструктивними і неконструктивними стратегіями співволодіння зі своїми психологічними труднощами і проблемами пов'язаними з їхньою спрямованістю, цілями.

Ефективні стратегії спрямовані на "роботу" із самою проблемою, зі змістом виниклого протиріччя і мають своєю метою подолання тих перешкод, які створює дана проблема на шляху можливості самоактуалізації особистості, її самореалізації і повноцінного життя. Інакше кажучи, ми можемо оцінювати вихід людини з конфлікту чи кризи як продуктивний, якщо в результаті вона дійсно "звільняється" від його проблеми, що породила, таким чином, що її проживання робить людину більш зрілою, психологічно адекватною і інтегрованою.

Навпроти, ті стратегії, що у сутності є психологічно неефективними, як би їх не оцінював сам індивід, реально виявляються спрямованими на ослаблення, пом'якшення гостроти пережитої кризи, що супроводжують емоційні стани. Якщо скористатися медичною аналогією, то можна сказати, що в першому випадку, відчувши біль, людина намагається з'ясувати її причину і справитися з нею, вилікувавши хворобу, а в другому випадку вона просто приймає таблетки, намагаючись заглушити неприємні відчуття.

При переживанні критичної чи кризової ситуації можливі три принципові стратегії.

Одним з деструктивних способів поведінки стосовно криз чи конфліктів є невизнання наявності проблеми, неприйняття реальності, її перекручування, відхід від неї. Наприклад, відганяючи від себе неспокійні думки, людина умовляє себе, що в неї "все нормально", нема про що турбуватися, а депресивні настрої і відчуття безглуздості занять є просто результат перевтоми. Роблячи вид, що нічого не відбувається, що все в порядку, людина придушує в собі всілякі сумніви і тривожні думки про власне життя, намагається "поменше забивати собі голову всякою дурницею і побільше займатися "справою" (роботою, будинком, родиною, кар'єрою, захопленнями і т.д., і т.п.), тому що так життя швидше проходить.

Інша ситуація виникає, коли, визнаючи свої проблеми і необхідність їхнього вирішення, людина не бачить можливості їхнього рішення чи не знаходить у собі мужності, готовності зробити якісь кроки. Примітивний спосіб впоратися з такою ситуацією — це заглушити у собі відповідні переживання, тугу безглуздого існування тими чи іншими відволіканнями (випивкою, комп'ютерними іграми, наркотиками і т.д.). Визнаючи наявність проблеми, можна йти від її вирішення, знижуючи значимість, гостроту і, тим самим, заперечуючи необхідність щось робити. Наприклад, переживаючи якісь сімейні, часом досить важкі, проблеми, людина говорить собі: "усі так живуть", "життя таке" чи "в інших ще гірше" і т.д. Ще одним способом відходу є "відкладання" проблеми чи перекладання її на інші ("у мене голова зараз зайнята зовсім іншим").

Загальною ознакою цих деструктивних стратегій є фактичне небажання людини чи її нездатність "працювати" зі своєю проблемою. Вона не готова до прийняття рішень, до відповідальності за них, боїться їхніх наслідків і тому сподівається, що "все як-небудь улаштується саме собою".

Можливо, якась частина пережитих людиною критичних життєвих ситуацій, дійсно, поступово утратить свою гострогу, однак підспудно в людини починає накопичуватися негативний досвід нерозв'язання своїх проблем.

Життя людини так улаштоване, що ймовірність обставин, які загрожують порушенням оптимального процесу розвитку особистості, її внутрішнього світу, велика, і погано, якщо людина до них не підготовлена. Від внутрішніх особистісних конфліктів ніхто не застрахований. Їхній арсенал воістину невичерпний.

При конструктивному подоланні внутрішнього особистісного конфлікту досягається психологічна рівновага, поглиблюється розуміння життя, виникає нова ціннісна свідомість. Подолання внутрішнього особистісного конфлікту усвідомлюється через: відсутність хворобливих станів, пов'язаних з конфліктом; зниження проявів негативних психологічних і соціально-психологічних факторів внутрішнього особистісного конфлікту; підвищення якості й ефективності професійної діяльності.

Нерідким наслідком "загнаних усередину" чи знецінених проблем стають невротичні стани або неврози особистості. Іноді людина йде шляхом "найменшого опору", намагаючись залишити "все як є" і відмовляється від рішень, що вимагають мужності. При цьому вона може почувати полегшення, однак реально виникає регрес особистості, уповільнення чи припинення особистісного росту, обмеження можливостей її самореалізації.

Нарешті, третя — і єдино конструктивна можливість полягає в тому, щоб змінити щось у собі чи своєму житті таким чином, щоб, дійсно, одержати можливість "жити своїм життям".

Конструктивне подолання особистісних конфліктів і криз припускає прийняття реальності, готовність до чесного аналізу сформованої ситуації, здатність розрізняти головне і другорядне, виділяти складові частини у виниклій проблемі і вирішувати її поетапно.

Типові принципи і способи дозволу внутрішніх особистісних конфліктів

Однак, незважаючи на необхідність індивідуального підходу до подолання внутрішніх особистісних конфліктів, можна сформулювати найбільш загальні і типові принципи і способи, що з урахуванням індивідуальної специфіки можуть використовувати всі. Перелічимо найбільш важливі з них.

1. Адекватне оцінювання ситуації. Пропонується взяти ситуацію під контроль, спробувати виявити ті протиріччя, що послужили причиною конфлікту і викликали почуття тривоги, чи страху гніву.

2. Усвідомлення екзистенціального змісту конфлікту. Пропонується проаналізувати ступінь важливості його , оцінити з погляду місця і ролі у житті його наслідку. Причину, що викликала конфлікт, відразу ж варто відсунути на задній план у системі цінностей чи забути зовсім.

3. Локалізувати причину конфлікту. Виявити саму сутність його, відкинувши всі другорядні моменти і супровідні обставини.

4. Проявити сміливість в аналізі причин внутрішнього особистісного конфлікту. Навчитися подивитися правді в очі, відкинути всі пом'якшувальні обставини і безжалісно розглянути причину вашого занепокоєння.

5. «Випустити пар». Дати вихід гніву, що нагромадився, чи тривозі. Для цього можна використовувати як фізичні вправи, так і творчі заняття, кіно, театр, книжку.

6. Розслаблюючий тренінг.

7. Змінити умови чи стиль роботи. Це варто зробити в тому випадку, якщо внутрішній особистісний конфлікт виникає постійно через несприятливі умови діяльності.

9. Зниження рівня домагань.

Як підсумок до цього параграфу, слід підкреслити, що повноцінно функціонуючий", "самореалізований", "актуалізований", "адаптивний" індивід, як його називають у своїх описах психологи, - це людина, яку відрізняють свобода (спонтанність, самовираження, реалізації свого потенціалу), довіра (віра в себе й інших, у свою здатність справлятися з труднощами і т.д.), чесність ( щирість, автентичність, усвідомленість).

Ф.Василюк відзначає, що емоційне переживання кризової ситуації, яким би сильним воно не було, саме по собі не веде до її подолання; так само аналіз ситуації, її обмірковування приводить лише до її кращого усвідомлення. Справжня ж проблема полягає у творенні нового змісту, смислу, коли результатом внутрішньої роботи особистості по подоланню, проживанню критичних життєвих ситуацій стають зміни в її внутрішньому суб'єктивному світі - знаходження нового змісту, нове ціннісне відношення, відновлення душевної рівноваги і т.д.


РОЗДІЛ 2. Дослідне вивчення прояву внутрішнього особистісного конфлікту в юнацькому віці

2.1. Організація і методика емпіричного дослідження

Завдання констатуючого експерименту полягало у виявленні особливостей особистісного розвитку юнаків з метою визначення тих особистісних рис, які можуть обумовлювати наявність умов до виникнення внутрішнього особистісного конфлікту.

Методика дослідження

Як відомо, у юнацькому віці збільшується увага до себе, до своїх фізичних недоліків, підвищується почуття власного достоїнства й уразливість, оформляються стійкі форми поведінки, риси характеру і способи емоційного реагування, що визначають надалі життя дорослої людини. Разом з тим, проблема соціальної адаптації в цьому віці може бути поєднана з так званими астенічними станами (слабість, дратівливість, плаксивість, підвищена стомлюваність і т.п.). Додаткові навчальні і поза навчальні навантаження, необхідність вирішення свого подальшого життєвого шляху, психоемоційна напруга (конфлікт із вчителем, з батьками, власна незадоволеність) погіршують функціональний і психічний стан.

Питання норми й аномалії особистості, відносяться до проблеми засвоєння юнаками певних життєвих нормативів, висунутих соціальним оточенням, а також до аналізу причин, що утруднюють засвоєння відповідної субкультури. Іншими словами, по зауваженню Б.С.Братуся, нормальним розвитком у цьому випадку буде такий розвиток, що веде людину до придбання нею родової людської сутності, самоздійсненню, прагненню до злиття з нею і придбанню тим самим можливої повноти свого існування як людини (Б.С.Братусь; 1989, с. 49-50). Аномальний же розвиток характеризується непогодженістю, пригніченістю самоздійснення, що веде до перекручення суті розвитку. Звідси, аномальним, що відхиляється від нормального, є такого роду розвиток, що веде людину до відокремлення, відриву від її загальної родової сутності (Б.С.Братусь; 1989, с. 51). Однак це усього лише крайні полюси так званої «норми» і «патології». Між умовними полюсами знаходиться велике поле граничних з нормою і патологією рівнів розвитку. До цих граничних станів можуть бути віднесені стереотипи поведінки, емоційно-особистісні реакції, що формуються під впливом ендогенних і екзогенних факторів.

У літературі, як було показано в першому параграфі першого розділу, є прямі і непрямі свідчення того, що дисбаланс структури особистісного простору може бути патогенним фактором формування, що призводить до виникнення конфліктів особистості.

Ми припустили, що в динаміці аномалії особистості, які породжують внутрішній особистісний конфлікт, можуть бути представлені через виявлений особистісний симптомокомплекс, структура, якого має специфічну організацію особистісних рис.

Емпіричне дослідження ми здійснювали в старших (11-х класах) Київської середньої школи № 45. Звернувшись до шкільного психолога цієї школи, ми відібрали групу старшокласників, в анамнезі яких були різні невротичні прояви, характерні для патохарактерологічного розвитку (звуження кола інтересів, егоїстичність, підвищена примхливість, дратівливість, упертість і т.п.). Ця група юнаків була названа нами умовно нестабільною групою.

У дослідженні, був використаний опитувальник Кеттела (16-PF), за допомогою якого було обстежено юнаків.

Вибір опитувальника Кеттела обумовлений наступними міркуваннями. Відомо, що суттєвим для теорії Р. Кеттела є припущення про можливість опису особистості як комбінації деякого кінцевого числа окремих, незалежних властивостей. Будь-яка особистісна властивість розуміється як біполярна шкала, на якій індивід може бути представлений умовною позначкою. Кожен особистісний фактор розглядається як континуум певної якості чи «первинної риси» і характеризується біполярно за крайнім значенням цього континуума. Згідно Кеттелу, риси особистості являють собою відносно постійні тенденції реагування певним чином у різних ситуаціях і в різний час. Іншими словами, риси являють собою гіпотетичні психічні структури, що виявляються в поведінці, що обумовлюють певну її стратегію.

Для порівняльного аналізу отриманих даних була використана контрольна група. Її склали юнаки, які були відібрані шкільним психологом, в анамнезі яких не були зафіксовані аномалії особистісного розвитку. Вони були умовно названі нами юнаки зі стабільним особистісним розвитком. Перейдемо до викладу отриманих результатів.

Результати дослідження й їх аналіз

У таблиці 1 приведені значення факторів за опитуальником Кетелла .

Таблиця 1.

Риса Піддослідні (середні показники в стенах)
“Стабільні” юнаки “Нестабільні” юнаки
A Добросердість 6 4
B Високий інтелект 7 4
C Емоц. Стійкість 6 2
D Занепокоєння 3 7
E Домінантність 3 8
F Безтурботність 5 5
G Висока совісний. 5 7
H Сміливість 6 4
I М’якосердність 7 8
L Підозрілість 2 5
M Мрійність 6 5
N Проникливість 5 4
O Почуття провини 3 4
Q1 Гнучкість 8 5
Q2 Самостійність 7 3
Q3 Контроль бажань 9 4
Q4 Напруженість 3 8

Наведені дані показують, що характерними рисами для “невротичних” юнаків є: «занепокоєння» (D), «висока совісність» (G), «м’якосердечність» (I), «схильність до почуття провини» (O), «напруженість» (Q4), “емоційна нестійкість” (С). Звичайно, поява більшого числа несприятливих особистісних рис у юнацькому віці, обумовлене тим, що вони змушені змінювати свою колишню форму поведінки, приводити її у відповідністі з виникаючими новими вимогами. Відбуваються інтенсивна психологічна перебудова особистості, вивчення себе, переживання нових відчуттів, пошук і визначення особистісного статусу і багато чого іншого об'єктивно жадають від підлітка зміни своєї соціальної ролі й особливостей поведінки, що, у свою чергу приводить до загострення соціального сприйняття. Таким чином, відбувається як би витіснення ієрархічно недостатньо зрілих форм поведінки іншими новоутвореннями

За даними КТЛ рангова послідовність колірних переваг аномальних підлітків виявилася наступною: 25013647, тобто на початку ряду розташовувалися зелений і фіолетовий, наприкінці – жовтий і чорний кольори.

Як відомо, кожному кольору в цьому тесті притаманна певна емоційно-особистісна характеристика. Так, для червоного кольору характерна активність, блакитному приписуються характеристики, пов’язані з високою моральною оцінкою, зелений сприймається як домінантний, жовтий – як активність при низькій моральній оцінці, фіолетовий характеризується егоїзмом, коричневий символізує слабкість і залежність, чорному приписуються різні негативні характеристики, сірий – слабкість і пасивність.

Ми провели порівняльний аналіз “нестабільних” юнаків, які ставили той чи інший колір на 1-2-ю позиції, з показниками нестабільних юнаків, які ставлять цей же колір на інші позиції. Виявилась, що перевага синього кольору поєднується з вірогідно більш низькими показниками по шкалі в 16 PF, зеленого - зі зниженням профілю по шкалах F і I, червоного з більш низькими показниками по шкалі О і більш високими по шкалі Q2. Положення синього кольору на початку ряду поєднується з низькими рівнями тривожності. Переміщення синього кольору в кінець ряду пов'язано з підвищенням рівня тривожності, непевністю в собі, зниженням настрою. Юнаки, які ставлять зелений колір у початок ряду, характеризуються підвищеною активністю, переоцінкою власних сил, незалежністю, разом з тим, для них характерні підвищений рівень тривоги, напруженість, роздратованість, чутливість до стресогенних впливів.

Таким чином, у “нестабільних” юнаків виявлена наявність глибокого внутрішнього особистісного конфлікту, що складається з фрустрованої потреби в емоційних прихильностях і компенсаторному лідерстві в соціальних відносинах. При цьому орієнтація на соціальні досягнення (без можливості реально їх забезпечити) збільшує емоційну депривацію, що служить додатковим джерелом, як навчальних, так і сімейних конфліктів.

На підставі наведених даних можна зробити висновок про те, що важливим психологічним фактором у патогенезі особистісного розвитку є формування патологічного стереотипу емоційного реагування, унаслідок ранньої емоційної депривації.

Дослідження показало, що особистісні фактори визначають готовність юнаків до конкретної взаємодії з оточенням, його емоційна ранимість не дозволяє однозначно прогнозувати характер наслідків, що розвиваються при особистісних розладах. Однак особливості емоційного особистісного реагування і стану особистісних адаптаційних систем створюють специфічний тип поведінки в індивідуально-значимих життєвих ситуаціях. Виділення у юнаків домінування в особистісному просторі тенденцій до фрустрації дозволить вважати деякі фактори особистісного простору як такими, що здатні привести до розгортання внутрішнього особистісного конфлікту.


Висновки

Аналіз літературних джерел показав, що внутрішній особистісний конфлікт можна визначати як гостре негативне переживання, яке викликане тривалою боротьбою структур внутрішнього світу особистості, що відбиває суперечливі зв'язки із соціальним середовищем і яке затримує ухвалення рішення.

Категорія внутрішніх особистісних конфліктів об’єднує психологічні конфлікти, які виникають через зіткнення різноманітних особистісних утворень: мотивів, цілей, інтересів т.п., що представленні в свідомості індивіда відповідними переживаннями..

Загальне ж значення внутрішніх особистісних конфліктів у психічному житті людини визначається тим, що змінюються колишні і формуються нові відносини особистості; змінюється сама структура особистості.

Внутрішній особистісний конфлікт завжди індивідуальний, носить особистісний характер. Тому його подолання залежить від таких факторів особистості, як вік, стать, характер, темперамент, соціальний стан, цінності й ін. Це обумовлює те, що універсальних способів подолання внутрішніх особистісних конфліктів, що однаково підходять для всіх людей і ситуацій, не існує.

Ефективні стратегії подолання внутрішнього особистісного конфлікту спрямовані на "роботу" з самою проблемою, зі змістом виниклого протиріччя і мають своєю метою подолання тих перешкод, які створює дана проблема на шляху можливості самоактуалізації особистості, її самореалізації і повноцінного життя.

Емпіричне дослідження, проведена на старшокласниках загальноосвітньої середньої школи показало, що особистісні фактори визначають готовність юнаків до конкретної взаємодії з оточенням. Однак емоційна ранимість не дозволяє однозначно прогнозувати характер наслідків, що розвиваються при особистісних розладах. Особливості емоційного особистісного реагування і стану особистісних адаптаційних систем створюють специфічний тип поведінки в индивідуально-значимих життєвих ситуаціях. Виділення у юнаків домінування в особистісному просторі тенденцій до фрустрації дозволяє вважати деякі фактори особистісного простору як такими, що здатні привести до розгортання внутрішнього особистісного конфлікту.


Список використаної літератури

1. Анцупов А.Я., Шипилов А.И Конфликтология: теория, история, библиография. М., 1996

2. Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология. М.: ЮНИТИ, 1999.

3. Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Словарь конфликтолога. М., 1995.

4. Бородкин Ф.М., Коряк Н.М. Внимание: конфликт! Новосибирск: Наука, 1983.

5. Братусь. Б. Аномалии личности. К., 1989.

6. Гришина Н.В. Психология конфликта. СПб.: Питер, 2000.

7. Громова О.Н. Конфликтология. М., 1998.

8. Дмитриев А., Кудрявцев В., Кудрявцев С. Введение в общую теорию конфликтов. М., 1993.

9. Емельянов С.М. Практикум по конфликтологии. СПб, 2000.

10. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта. М., 1995.

11. Дружинин В. Основы конфликтологии. Курс лекций. Ростов н/Д., 1998.

12. Зигерт В., Ланг Л. Руководить без конфликтов. М., 1990.

13. Ішмуратов А. Конфликтология. Казань, 1992.

14. Канатев Ю.А. Психология конфликта. М., 1992.

15. Козырев Г.И. Введение в конфликтологию. М.. 1999.

16. Конфликтология / Под ред. А.С.Кармина. СПб, 1997.

17. Кох И.А. Конфликтология. Екатеринбург, 1997.

18. Ложкин Г.В., Повякель Н.И. Практическая психология конфликта. К.: МАУП, 2000. – 256с.

19. Маслоу А. Самоактуализация //История зарубежной психологии: Тексты. , М.,1986

20. Мерлин В.С. Социальная психология. М., 1970.

21. Миллер Н. Основы конфликтологии. М., 1997.

22. Пірен М.І. Конфліктологія. К.: КВГІ, 1997. – 260с.

23. Психологічне забезпечення психічного і фізичного здоров‘я / під заг. ред. М.С.Корольчука. К.: ІНКОС, 2002. – 272с.

24. Роджерс К. К науке о личности// История зарубежной психологии: Тексты. , М.,1986

25. Рыжов О. Политические конфликты. М., 1998.

26. Уткин Э.А. Конфликтология. Теория и практика. М., 1998.

27. Фельдман Д.М. Политология конфликта. М., 1998.

28. .Шрагина Л.И. Конфликты в нашей жизни и их разрешение. Минск, 1996.

29. Франкл В. Человек в поисках смысла. М., 1990.

30. Фрейд З. Психология бессознательного. М., 1989.

31. Фрейд З. Психология Я и защитные механизмы. М., 1993.

32. Фрейд З. Недовольство культурой \\ Психоанализ, религия, культура. М., 1992.

33. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. М., 1994.

34. Швальбе Б. Личность, карьера, успех. Психология бизнеса. М., 1993.

35. Эриксон Э. Идентичность. М., 1996.

36. Юнг К. Проблемы души нашего времени. М., 1994.


Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:44:29 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
20:37:20 28 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Психологічні особливості внутрішньоособистісних конфліктів

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151398)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru