Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Психічне здоров'я молодших школярів

Название: Психічне здоров'я молодших школярів
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: курсовая работа Добавлен 15:11:19 11 августа 2009 Похожие работы
Просмотров: 285 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Зміст

Вступ

1. Теоретичний аналіз проблеми

1.1 Психічне здоров’я як психолого-педагогічна проблема

1.2 Підходи вітчизняних вчених

1.3 Підходи зарубіжних вчених

2. Психічне здоров’я школяра: аналіз зовнішніх та внутрішніх чинників

2.1 Сім’я як джерело психічного здоров’я дитини

2.2 Вплив школи на психічне здоров’я дітей

2.3 Вплив телебачення та інших ЗМІ

2.4 Вплив самооцінки

2.5 Вплив типу темпераменту

2.6 Вплив музики

2.7 Вплив кольорів

3. Експериментальне дослідження психічного стану школярів

3.1 Методичні шляхи дослідження та характеристика вибірки

3.2 Якісний і кількісний аналіз результатів

3.3 Методичні рекомендації

Висновки

Список використаних джерел


Вступ

Тема психічного здоров’я молодшого школяра, аналіз зовнішніх і внутрішніх чинників, яка розглядається в цій курсовій роботі, за своєю актуальністю заслуговує увагу не лише спеціалістів, а й батьків, вихователів, вчителів.

Гіпотеза: вважається, що є зв’язок між чинниками, які діють на дитину, і її психічним здоров’ям.

Ціллю праці є вивчення впливу зовнішніх і внутрішніх чинників на психічне здоров’я дитини.

Об’єктом вивчення є психічне здоров’я молодшого школяра.

Предмет вивчення – внутрішні і зовнішні чинники, які впливають на психічне здоров’я.

Для досягнення цілі курсової роботи потрібно: розглянути вплив різних чинників на дитину; вияснити залежність між психічним здоров’ям дитини і її вчинками.

Щоб змогти навчити дитину, потрібно зрозуміти її. Адже кожна людина неповторна і до кожної потрібно знайти свій підхід. Та щоб знайти цей підхід потрібно знати, що впливає на дитину, стати на її місце. Для цього потрібно знати про стан психічного здоров’я.

На людину Впливає дуже багато чинників. Дорослі можуть деякою мірою не піддаватись їм, але діти більш чутливі. На них впливають школа і сім’я, позашкільні групи, ЗМІ, музика і, навіть, колір. Та й сама дитина уже має певний темперамент, характер і у неї формується самооцінка.

Завдяки дослідженню цієї проблеми можна знайти підходи до різних дітей, а певні тести допоможуть в деякій мірі визначити психічний стан дітей.


1. Теоретичний аналіз проблеми

1.1 Психічне здоров’я як психолого-педагогічна проблема

Проблема психічного здоров’я привертала увагу і привертатиме надалі багатьох вчених з найрізноманітніших галузей науки і практики: медиків, психологів, педагогів, філософів, соціологів і ін.

Існує багато підходів до розуміння і вирішення цієї проблеми. Сам термін «психічне здоров’я» неоднозначний, він, ніби, зв’язує дві науки і дві області практики – медичну і психологічну.

В «Енциклопедичному словнику медичних термінів» терміну «психічне здоров’я» немає, але є просто «здоров’я». Дуже важливо, що терміном «здоров’я» визначається «стан повного душевного, фізичного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб і фізичних дефектів» [17].

В медичній літературі і в медичній практиці термін «психічне здоров’я» широко застосовується. При цьому стан психічного здоров’я пояснюється умовами психосоціального розвитку дітей.

В «Кратком словаре по социологии» [18] дається тлумачення терміну «здоров’я населення», який означає:

– стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб чи фізичних дефектів;

– природній стан організму, який характеризує його рівновагу з навколишнім середовищем і відсутністю будь-яких хворобливих змін;

– стан оптимальної життєдіяльності суб’єкта (особистості і соціальної общини), наявність умов його всебічній і довготривалій активності в сферах соціальної практики;

– якісно-кількісну характеристику стану життєдіяльності людини і соціальної общини;

– здоров’я окремої людини характеризується повнотою проявлення життєвих сил, відчуття життя, всебічністю і довгочасністю соціальної активності і гармонійністю розвитку особистості. [18]

Термін «психічне здоров’я» був введений Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ). В доповіді Комітету експертів ВООЗ «Психічне здоров’я і психосоціальний розвиток дітей» сказано, що порушення психічного здоров’я зв’язані як з соматичними захворюваннями чи дефектами фізичного розвитку так і з різними несприятливими факторами і стресами, які впливають на психіку і зв’язані з соціальними умовами. [19]

Основною умовою нормального психосоціального розвитку (крім здорової нервової системи) вважається спокійна і сприятлива обстановка, яка створена завдяки постійній присутності батьків чи заміняючи їх осіб, які уважно відносяться до емоціональних потреб дитини, розмовляють і грають з ним, підтримують дисципліну, створюють необхідний нагляд і забезпечують матеріальними засобами, які потрібні сім’ї. Підкреслюється, що в той же час потрібно надавати дитині більше самостійності і незалежності, давати йому можливість спілкуватися з іншими дітьми і дорослими поза домом і забезпечувати відповідні умови для навчання. «Багато дітей не мають таких умов», – констатується в доповіді. [19]

Експерти ВООЗ на основі аналізу результатів багатьох дослідів в різних країнах переконливо показали, що порушення психічного здоров’я набагато частіше є у дітей, які страждають від недостатнього спілкування з дорослими і їх ворожим ставленням, а також у дітей, які в умовах сімейного розладу. Ці ж дослідження виявили, що порушення психічного здоров’я в дитинстві мають дві важливі характерні риси:

- по-перше, вони лише кількісні відхилення від нормального процесу психічного розвитку;

- по-друге. Багато їх проявів можна розглядати як реакцію на специфічні ситуації. Так, діти часто відчувають серйозні труднощі в одній ситуації, але успішно справляються з іншими ситуаціями. Наприклад, у них можуть спостерігатися порушення поведінки в школі, а вдома вони поводять себе нормально, чи навпаки. [19]

У більшості дітей в ті чи інші періоди під впливом певних ситуацій можуть з’являтися порушення емоційної сфери чи поведінки. Наприклад, можуть виникнути безпричинні страхи, порушення сну, порушення, зв’язані з прийомами їжі. Зазвичай ці порушення мають тимчасовий характер. У деяких же дітей вони проявляються більше і призводять до соціальної дезадаптації. Такі стани можуть розглядатися як психічні розлади.

В психологічну літературу поняття психічного здоров’я стало входити порівняно недавно. Майже в всіх психологічних словниках термін «психічне здоров’я» відсутній. Тільки в словнику А.В. Петровского і.Г. Ярошевского зроблена спроба визначити це поняття з точки зору психології. Психологічне здоров’я розглядається в словнику як стан душевного благополуччя, яке характеризується відсутністю хворобливих психічних явищ і яке забезпечує адекватну умовам навколишньої дійсності регуляцію поведінки і діяльності.

В ряді психологічних робіт психічне здоров’я прирівнюється до переживання психологічного комфорту і психологічного дискомфорту.

Дуже перспективним є підхід до проблеми психічного здоров’я з точки зору повноти, багатства розвитку особистості. Так, а усіх працях А. Маслоу писав в основному про дві складові психічного здоров’я. Це, по-перше, прагнення людей бути «всім, чим вони можуть», розвивати весь свій потенціал через само актуалізацію. Необхідну умову само актуалізацію, на його думку, знаходження людиною правильного представлення самого себе. Для цього потрібно прислуховуватися до «голосу імпульсу», оскільки «більшість з нас частіше прислуховуються не до самих себе, а голосу тата, мами, до голосу державного закладу, вище стоячих людей, влади, традицій». І друга складова психічного здоров’я – прагнення гуманістичних ціль. Маслоу вважав, що в самоактуалізуючій особистості присутні такі якості, як прийняття інших, автономія, спонтанність, почуття до прекрасного, почуття гумору, альтруїзм, бажання покращити людство, нахил до творчості. [21]

Психологічний аспект психічного здоров’я якраз пропонує увагу до внутрішнього світу дитини до його впевненості чи невпевненості в собі, в своїх силах, розумінню їм своїх власних можливостей, інтересів, його відношенню до людей, навколишньому світу, подіям, що відбуваються, до життя як такого. [1]

1.2 Підходи вітчизняних вчених

Проблемами психічного здоров’я дітей займалися багато вітчизняних вчених, зокрема О. Кочерга, О. Васильєв, І. Сікорський, В. Бехтерев, О. Лазурський, Л. Виготський, В. М'ясищев, С. Рубінштейн, О. Леонтьев, К. Платонов, Г. Костюк, П. Чамата, О. Кульчицький, О. Ткаченко, В. Моргун, О. Дусавицький, І. Бех, Б. Цуканов

Українські вчені психологи О. Кочерга та О. Васильєв стверджують, що гармонія душі і тіла порушується внаслідок дії негативних чинників, зокрема, таких, як:

– стан на межі норма – патологія;

– негаразди у родинних взаєминах;

– вплив авторитарного вчителя;

– дитячі страхи;

– порушення психогігієнічних основ навчального процесу;

– порушення оптимумів навчальної діяльності;

– порушення гармонії творчих здібностей;

– гіподинамія;

Іван Олексійович Сікорський активно шукав нові Фоми застосування своїх знань. Проектом, яким він захопився, стало заснування в Києві Фребелівського товариства. Комітет для утворення цього товариства запросив його як знаного на той час спеціаліста з питань дитячої психології та чудового організатора до співпраці. У вересні 1907 р. вчений виступив перед громадськістю Києва з популяризацією цього проекту, а також ідей німецького педагога Фрідріха Фребеля – прихильника виховання дитини в колективі. Сікорський – психолог у своїй промові підкреслив важливість вивчення психології дитини майбутніми учителями-вихователями дошкільнят. Особливу увагу він приділив ролі жінки. Промова Сікорського знайшла позитивний відгук з боку київської громадськості. Вже у жовтні 1908 р. товариство відчинило свої двері, і почали діяти його інститути. На відкритті знову мав слово професор, який наголосив на важливості проблем виховання дітей і закликав педагогів спиратися на педагогічну спадщину Я. Коменського, Ф. Фребеля, М. Пирогова та інших видатних вчених. Товариство відкрило дитячий садок, початкову школу, притулок для дітей, педагогічну, а згодом і психологічну лабораторію. Було розроблено Положення про Педінститут, завдання якого полягало у підготовці вихователів дошкільної освіти на дворічних курсах, що базувалися на середній освіті, а також підготовці кваліфікованих нянь, які б мали початкову освіту. Навчання в інституті було платним. Курсистки вивчали психологію, педагогіку, фізіологію, медичну допомогу, історію, літературу, співи, математику тощо. Більшість дисциплін викладали науковці з вищою освітою, в тому числі і професор Сікорський.

Різноманітність інтересів професора знайшла своє відображення у численних наукових та науково-популярних працях. Деякі з них: «Душа ребенка», «Психологические основы воспитания».

Рубінштейн казав, що основним змістом психічного розвитку дитини є більш глибоке відображення дійсності – відображення активне, діюче, яке відображаючи, перетворює почуттєву частину явищ, щоб проникнути в їх сутність, впіймати тенденцію їх розвитку, які пізнає дійсність, змінюючи її, і змінює, пізнаючи. З все більш багатогранною діяльністю пов’язана сповнене напруги емоційне внутрішнє життя. Все більш глибоке дієве і пізнавальне проникнення в дійсність на одному полюсі пов’язане на другому з все більшим поглибленням внутрішнього плану з поглибленням і розширенням внутрішнього життя особистості.

М’ясищев вважав, що в центрі робіт стоїть проблема неврозів, яка становить соціальний, фізіологічний і психологічний інтерес. Розглядав також питання неврозів і інших аномалій дитячого віку, диференційованої діагностики неврозів, їх відмежування від вихідних станів, зв’язки неврозів і соматичних порушень, психотерапії, трудової терапії, профілактичного напрямку в зв’язку з проблемою неврозів.

1.3 Підходи зарубіжних вчених

Серед зарубіжних вчених дитячою психологією займалися Холл Грен, Жан Паже, Лоренс Кольберг, Біне Альфред, Ганс Айзенк.

Холл Грен вілл Стенлі – американський психолог, один з засновників педології, прихильник експериментальної психології. З метою дослідження дитячої психіки Холл широко розповсюджував питальники, відповідаючи на які діти повинні були розповідати про свої почуття (в тому числі про моральні і релігійні), про своє ставлення до інших людей. Методика зустріла різку критику, оскільки будувалась на визнанні правдивості висловлювань дітей про себе самих. Згодом метод питальників був замінений методом тестів. В поясненні психічного розвитку дитини Холл опирався на біогенетичний закон, на основі якого в дитячу і педагогічну психологію вводився принцип рекапітуляції (скороченого повторення основних етапів розвитку людства). Формування психіки дитини трактувалось як фатальний перехід від однієї фази розвитку людського роду до іншої. Наприклад, характер дитячих ігор пояснювався виявом мисливських інстинктів первісних людей, а ігри підлітка вважались відтворенням способу життя воюючих племен. Зі застосування біогенетичного закону до психології дітей були зроблені висновки для педагогічної практики, які і зробив Холл. Він наполягав на тому, що дітям потрібно дати можливість проходити через анімістичні, релігійні і інші стадії в своєму розвитку. Біологізація свідомості і ігнорування ролі, яка оприділяє виховання знижують наукову цінність праць Холла.

Жан Піаже – швейцарський психолог. Захоплювався психоаналізом. Паже помітив, що маленькі діти постійно дають неправильні відповіді на певні запитання. Але він фокусувався не стільки на неправильних відповідях, скільки на тому, що діти роблять одинакові помилки, які не властиві старшим. Він створив загальну теорію стадій розвитку, яка стверджує, що люди, які знаходяться на одній стадії свого розвитку, проявляють схожі загальні форми пізнавальних здібностей. В навчальний період своєї діяльності Паже описав особливості уявлення світу дітьми. Паже виділяв такі стадії розвитку інтелекту: сенсо-моторний інтелект (0–2 роки), підготовка і організація конкретних операцій (2–11 років), в який входять: підперіод доопераційних уявлень (2–7 років) і підперіод конкретних операцій (7–11 років). Формальні операції (11–15 років).

Лоренс Кольберг американський вчений. В своїй роботі опирався на ідеї Ж. Піаже в області вивчення моральних суджень дітей. Він проводив дослідження в процесі якого ставив перед опитуваними дітьми моральні дилеми. Відповіді представників різних вікових груп підштовхнули Кольберга до думки, що в розвитку моральних суджень можна виділити кілька стадій – більше, ніж вважав Піаже. Теорія Кольберга була підтверджена в результаті певних досліджень, які показали, що хлопчики (дівчатка залишались поза його дослідженнями), принаймні в західних країнах, зазвичай проходять етапи морального розвитку саме так, як це описано Кольбергом.

Біне Альфред – французький психолог-позитивіст. Розробник першого в світі тесту для оцінки розумового розвитку людини. Головним чином розробляв питання психології мислення. Він автор багатьох методик психологічних досліджень. В 1905 році Біне разом з Б. Сімоном розробив систему тестів для вимірювання загальної розумової обдарованості дітей. Ці тести стали основою сучасних тестів для визначення коефіцієнту розумового розвитку.

Ганс Айзенк – британський психолог німецького походження. Він розвинув та експериментально перевірив описову теорію головних вимірів особистості, теорії причинності для цих вимірів. Визначаючи структуру людської особистості, Айзенк насамперед використовує протилежності екстраверсії та інтроверсії.

2. Психічне здоров’я молодшого школяра: аналіз зовнішніх та внутрішніх чинників

2.1 Сім’я як джерело психічного здоров’я дитини

Дитина залежить від дорослого і проходження етапу становлення особистості багато в чому залежить від її стосунків з дорослими. Однак, дорослі не завжди розуміють як їх особисті якості стають надбанням дітей і яке значення вони мають для них.

Стиль поведінки дорослих відносно дитини впливає не тільки на формування тенденції до відповідного стилю дитячої поведінки, а й на психічне здоров’я дітей. Тривалий дефіцит емоційного спілкування між дорослим і дитиною зумовлює появу невпевненості в останнього в позитивному ставленні до нього дорослих загалом, викликає відчуття тривоги і емоційного неблагополуччя. Під впливом досвіду спілкування з дорослими у дитини не лише формуються критерії оцінки себе інших, а зароджується дуже важлива здібність – співчувати іншим людям, переживати чужі радість і сум, як свої власні. В спілкуванні з дорослими і однолітками вони вперше розуміють, що потрібно враховувати не лише свою, а й чужу думку. Саме з налагодженої системи стосунків дитини з дорослим і починається орієнтація на інших, до того ж йому потрібне визнання оточуючими людьми. Переоцінити значення дорослого і, головне, спілкування з дорослим для психічного здоров’я важко. Саме з близькими дорослими (мамою, татом, бабусею, дідусем і т.д.) дитина зустрічається на перших етапах свого життя і саме від них і через них знайомиться з навколишнім світом, вперше чує людську мову, починає оволодівати предметами і засобами праці своєї діяльності, а надалі і опановувати складну систему людських взаємин. Однак серед дітей, які виховуються в сім’ї, спостерігається високий відсоток психічних захворювань, в тому числі неврозів, поява яких зумовлена не спадковими, а соціальними факторами, тобто причини захворювання лежать в сфері людських стосунків.

Неврози у дітей не виникають, якщо батьки вчасно розбираються зі своїми особистими проблемами і підтримують теплі стосунки в сім’ї, люблять дітей і добрі до них, відкликаються на їх потреби, прості в спілкуванні, дозволяють виражати свої почуття і вчасно стабілізують виникаючу нервову напругу, діють відповідно в питаннях виховання, приймаючи до уваги відповідні захоплення дітей. Походження неврозів зумовлене порушеними сімейними стосунками і неправильним вихованням. Діти хворіють на неврози через вплив несприятливих обставин, до яких неможливо адаптуватися і які неможливо перенести безболісно. Виникаючий в таких умовах невроз як психогенне захворювання особистості, яка формується означає на психологічному рівні морально-етичну несумісність з таким же ставленням батьків, несумісність, яку дитина не може подолати через особливості власної психіки і тиску обставин. Іншими словами він не настільки поганий, наскільки його такими роблять стосунки в сім’ї і негативні особливості особистостей батьків.

Конфлікт, який таким чином формується, має декілька тісно пов’язаних однин з одним рівнів:

– соціально-психологічний, який вмотивований невдачами спілкування і труднощами в досягненні соціально значущої позиції;

– психологічний, обумовлений несумісністю з деякими сторонами стосунків батьків і загрозою втрати «я»;

– психофізіологічний як наслідок неможливості відповідати підвищеним вимогам і очікуванням дорослих.

Ситуація ускладнюється тим, що діти з неврозами не можуть через свій обмежений і уже психогенно деформований життєвий досвід, умови виховання і стосунків в сім’ї емоційно відреагувати на зростаючу нервово-психічну напругу. Вони змушені пригноблювати її, що перевищує межу адаптаційних можливостей. Коли тривало діючий стрес переважає над можливостями дітей, не дає їм виразити себе, затвердитися на життєво важливих позиціях, своєчасно вирішити ситуацію, яка травмує, то він підриває можливість адекватно сприймати себе, супроводжуючись заниженням самооцінки, невпевненістю в своїх силах і можливостях, страхами і тривогою, відчуттям безсилля, розвитком ідей самознищення, неповноцінності, неможливості бути собою серед інших, однолітків.

Соціально-культурний характер факторів, які негативно впливають на психічне здоров’я, зумовлений пришвидшенням темпу сучасного життя, дефіцитом часу, недостатніми умовами для зняття емоційної напруги і для розслаблення. Наслідком цього є надмірне завантаженість батьків, їх нервовість, поява багатьох особистих проблем в поєднанні з недостатньою обізнаністю про шляхи вирішення внутрішньо особистісних конфліктів і про можливості психологічної і психотерапевтичної допомоги. Така особистісна дисгармонія батьків знаходить своє відображення в розвитку дітей і показує негативний вплив на їх психіку[22].

2.2 Вплив школи на психічне здоров’я

Перш за все доведено, що негативно впливає на пізнавально-емоційну сферу дитини відсутність у неї позитивних контактів ще у дитячому садочку. Незадоволеність спілкування формує дитячі фобії, негативізм по відношенню до шкільної установи, невротичні реакції. Широко вивчається роль школи у формуванні здоров’я особистості.

Психологами доведено, що під час навчання число здорових дітей скорочується у п’ять разів. При цьому тільки 14% випускників середньої школи можна вважати повністю здоровими. Є спроби охарактеризувати причини шкільної невротизації дитини, яка призводить до дезадаптивного стану. Чинники погіршення здоров’я індивіда у шкільний період називають різноманітні. До них, в основному, на думку дослідників, належать непідготовленість дітей до школи, негативне ставлення вчителів та учнів, страх покарання та отримання незадовільної оцінки, нездатність засвоїти шкільний матеріал, перевтома під час учбових занять. Але в одному психологи одностайні, що психічні фактори є основними в процесі шкільної дезадаптації. У свою чергу дезадаптація призводить до безпричинної агресивності, депресії, відмови відвідувати уроки, заниженої самооцінки, страху відповідати біля дошки, очікування поганого відношення до себе як з боку вчителів, так і учнів. Згідно даних дослідників, серед дітей, які не адаптувалися до умов школи, у 95% спостерігаються психічні розлади. Значимим чинником, що погіршує здоров'я дітей, є агресія з боку вчителів. Ця ситуація не тільки знижує рівень успішності учнів, але й призводить до появи так званої шкільної тривожності і захворювань невротичного характеру.

Згідно результатів досліджень, існує 3 групи дітей, які страждають шкільними неврозами. До першого типу належать педагогічно занедбані або розумово відсталі учні. Для них характерні явні відхилення у поведінці, грубість, агресія, підвищена самооцінка, низька успішність. До другого типу відносяться школярі, які добре вчаться і задовільно ведуть себе на уроках, але під впливом стресів різко змінюються: з'являється депресія, апатія, нав'язливі стани. Третій тип представлений зовнішньо благополучними дітьми, у яких все ж таки спостерігаються деякі ознаки невротизації: страх відповідати біля дошки, тремор рук, плаксивість, фобії, занижена самооцінка.

2.3 Вплив телебачення та інших ЗМІ

На сьогодні вивчення проблем впливу телебачення на психічну сферу дитини має надзвичайно важливе значення. Педагоги, психологи, вчителі, батьки, учні, дорослі та самі діти повинні знати про особливі психологічні «стосунки», які встановлюються між глядачем і телевізором, який у наш час став не просто джерелом різноманітної інформації, а часто править за співрозмовника, є сурогатом живого спілкування, технічним засобом, який претендує на роль головного вихователя людини. Проблема стосується не тільки виховання дітей, а й їх навчання, бо телебачення, і цьому є докази, впливає на становлення і мотиваційної, і пізнавальної сфери особистості, розвиток її інтелектуальних і творчих здібностей. Тобто пам’ять, увага, мислення, фантазія дітей теж перебувають під впливом цього засобу масової інформації. Тому, здавалось би, така невинна для дітей розвага в школі, як перегляд мультфільмів або телефільмів під час перерви або після уроків у очікуванні батьків, яким учнів нібито винагороджують за гарну поведінку і який переходить у звичку, може мати, хоча й латентні на перших порах, але досить вагомі, не завжди однозначні наслідки.

Сучасне телебачення є найбільш розповсюдженим і популярним засобом масової інформації. Експерти питань з теорії ЗМІ, осмислюючи величезний їхній вплив на суспільне життя взагалі та на життя окремої людини, виокремлюють значущість і силу впливу електронних засобів комунікації, блискавичний порівняно з видавничою справою та пресою розвиток. У чому причини того, що телебачення настільки швидко завоювало ринок масової комунікації, а переважна більшість населення відає йому перше місце у структуру вільного часу та відпочинку. Відповідь на це питання криється у декількох аспектах, які розкривають природу та механізми дії телебачення на глядача.

Телебачення є найлегшим у сприйманні людиною інформації засобом масової комунікації

Телебачення найшвидше та найоперативніше інформує про події у світі, легко та комфортно може перенести людину у будь-який куточок світу.

Телебачення імітує трьохвимірний простір на екрані, одночасно використовує зорові і слухові образи, створює справжнє видовище, яке приносить відчутну насолоду людині.

Нерідко телебачення стає чи не єдиним співрозмовником для самотніх, спустошеними соціальними бідами людей.

Для більшості населення телебачення стало найдоступнішим засобом використання вільного часу, способом забуття проблем повсякдення.

Отже, телебачення за своєю природою та функціями має надзвичайно великі можливості впливу на внутрішній світ і поведінку людини, бо задовольняє різні соціальні потреби людини у психологічному комфорті, відпочинку, спілкуванні, новизні інформації, зручності тощо.

Разом із тим телебачення не тільки має позитивні для людини сторони, полегшує життя, а й може ускладнювати, негативно впливати на психіку та поведінку людини, особливо дитини, а саме:

– опосередкованість спілкування в системі телебачення технічними засобами. Як результат – витіснення безпосередньої живої комунікації між людьми, зникнення бесіди, розмови, збіднення контексту спілкування. ЗМІ женуть людей від суспільного життя до приватного, від відкритих місць, кафе, театрів тощо в закриті приміщення будинків.

– побудова спілкування з великою кількістю людей, великими соціальними групами. Ця ознака породжує декілька психологічних наслідків: сприймає телебачення велика кількість людей, «яким бракує цілісності». Такими людьми легко керувати; повідомлення на телебаченні має бути максимально чітким і зрозумілим для всіх категорій глядачів, тому на телебаченні домінують стереотипи та міфи і відбувається спрощення змісту інформації.

– відсутність безпосереднього зворотного зв’язку, монологічність ЗМІ, неможливість для глядача дізнатись, як багато людей поділяє його точку зору.

– великі можливості впливу телебачення на свідомість людей. У даному випадку позитивні сторони телебачення перетворюються на негативні.

Найбільше у психології вивчено вплив телебачення на властивості особистості та її життєвий шлях, формування девіантної поведінки, найменше – на окремі психічні процеси, особливо на уяву, фантазію, творче мислення.

Сучасна експериментальна психологія здійснила низку досліджень, які підтверджують негативний вплив телебачення на психофізіологію, психіку та поведінку людини. Узагальнення результатів цих досліджень дає підстави робити висновки про наявність негативного впливу телебачення.

Психомоторика. Після тривалого сидіння біля телевізора у відносно нерухомому стані у дитини може розвинутися стан неприродного збудження як компенсація попереднього стану гіподинамії. Діти деякий час не можуть зосередити свою увагу, не знають «куди себе подіти».

Сприйняття. Зображення на екрані не сприяють формуванню просторового та кольорового зору, тобто заважають сприйняттю перспективи, віддаленості об’єктів одне від одного та тонких кольорових відтінків.

Уявлення. У дошкільному віці активно формуються внутрішні образи та внутрішній план дій. Багато в чому цьому сприяє прослуховування казок та оповідань, які читає дорослий або ж сам малюк. Це є природним процесом у намаганнях маленької людини уявити події, запам’ятати та пережити їх. Свіжість сприйняття світу, відсутність шаблонів переробки інформації створюють яскраві образи. Отож, коли дитина сприймає вже сконструйовану на екрані реальність, споживає вже готові образи, то її внутрішні уявлення пасивні та позбавлені індивідуальності.

Пам’ять. Американські вчені вивчали особливості запам’ятовування дітьми інформації, отриманої під час перегляду телебачення та прослуховування радіо. Було доведено, що маленькі діти краще пам’ятають відео ряд, ніж словесний телевізійний сценарій; з іншого боку, діти краще пам’ятали словесну радіоінформацію, ніж телевізійну, але все ж таки інформація про події та інформація взагалі краще сприймалась та зберігалась, коли її передавали за допомогою телебачення. Отже, якщо виходити з того, що зорова пам’ять є провідною серед інших видів людської пам’яті, то сприйняття нового за допомогою телебачення є більш легким і привабливим для дитини, а значить, менш розвиваючим.

Увага. Після перегляду телевізора протягом певного часу вони погано зосереджують увагу та можуть відчувати себе не зовсім добре. Особливо сильно впливає на дитячу увагу реклама. Під час її показу посилюється звук, динаміка його подачі інша, вона може викликати у людини тривогу, актуалізувати потребу бути у безпеці, викликати емоційне напруження та відчуття власної самотності та необхідності зняти це відчуття. Реклама нав’язує певні стереотипи. Дитина, яка має низький рівень довільності поведінки, тобто погано керує власними психічними процесами та станами, надзвичайно жваво відзивається на такий згусток спрямованого впливу. Експериментальними дослідженнями доведено, що навіть дуже маленькі діти реагують на рекламу.

Мислення. Найбільше нарікань у психологів сучасне телебачення викликає тим, що воно уніфікує погляди людей, часто апелює до стереотипів повсякденного мислення, поверхово висвітлює події. Встановлена зворотна залежність між культурним рівнем людини на наданням нею переваги способу отримання інформації: чим вищий цей рівень, тим менше вона переглядає телевізор, тим більше слухає радіо і ще більше читає газети. Доведено, що телебачення культивує усереднену точку зору, згладжує стадії розвитку людини. «Діти стають схожими на дорослих, а дорослі на дітей». Реклама підштовхує людину робити поспішні висновки та необдумані вчинки. Діти, які регулярно споживають продукцію масової інформації, швидкими та готовими асоціаціями, ставлять поверхові запитання, так само відповіді дають поверхові. Діти мають небагатий життєвий досвід, тому їм важко порівнювати телевізійну інформацію з власним еталоном поведінки.

Мова та мовлення. Американський психолог Р. Грінфілд встановив, що регулярний перегляд телевізора навчає дітей особливому стилю розмови, а саме: діти не використовують чітких посилань на предмет обговорення, вірячи в те, що співрозмовнику і так все ясно. Інші, незалежні від попереднього, дослідження Дж. Біглз-Руса та І. Гета мали аналогічний висновок: перекази дітьми історій, прослуханих по радіо, більш інформативні та містять менше неясних слів, ніж переказ історій, побачених по телебаченню.

Уява, фантазія та творчі здібності. У психології давно добре відомі збудники та блокатори розвитку творчості людини. З цієї точки зору такі характеристики телебачення, як поверховість, спрощення, викривлення інформації, однобокий підхід до проблеми, виховання у глядача пасивності, відсутність певного діалогу з ним, стерео типізація свідомості, відсутність оптимістичних соціальних перспектив, нагнітання негативних емоцій, які провокують страхи, тривоги, невпевненість в собі, звикання до сцен насильства, є перепонами на шляху творчого потенціалу людини.

Емоції. Перегляд телевізора малюками може викликати в них страхи й інші розлади емоційної сфери. Зазвичай дошкільники бояться монстрів, мутантів та інших спотворених природних форм, а школярі вірять уже в реальну небезпеку, передбачають загрозу, співпереживають герою та лякаються за його подальшу долю. Дуже маленькі діти можуть взагалі не відчувати страху, коли дивляться фільм про неземних створінь. Щоб побороти страх, дошкільнята їдять, закривають очі, стискають який-небудь предмет, а школярі застосовують інший метод боротьби зі страхом: вони самі собі пояснюють страхи, нагадують, що це тільки кіно. Однак, як би не боролись діти із жахами, самій дитині його побороти важко, а найбільш сильні нервові зриви трапляються з тими дітьми, які вірять у реальність насильств на екрані. Після перегляду жорстоких фільмів у більшості людей зі здоровою психікою наступає стан так званої «сенсибілізації», тобто підвищеної чутливості у сприйнятті світу. Однак, якщо насильство бачити на екрані кожного дня, якщо спостерігати його в розслабленому стані, при цьому їсти, пити, то в них за етапом сенсибілізації розвивається стан десенсибілізації – зниження чутливості.

Вольова сфера й регуляція поведінки. Якщо дитина любить подовгу дивитись телевізор, то вона привчається отримувати задоволення, приємні враження, нічого при цьому не роблячи. Реклама, яка здебільшого побудована на використанні формування у глядача умовного рефлексу, теж вагомо впливає на свідому регуляцію поведінки: рішення приймаються поспішно, без належного аналізу власних дій. Більшою мірою під цей вплив підпадають діти.

Властивості особистості та її життєвий шлях. Головним контраргументом ти, хто не вбачає в телебаченні загрози для дітей, є те, що психічне збудження, страхи, агресивність, які можуть провокуватись переглядом певної телепродукції, мають ситуативний характер і не переростають у сталі психічні властивості та звички поведінки. Дослідження особливостей життєвого шляху шанувальників телебачення доводить зворотне: непомітні телевізійні впливи зумовлюють особистісні зміни. Психологи дійшли таких висновків:

– особливо сильний зв’язок існує між жорстокою поведінкою дітей і їхньою самоідентифікацією з жорстоким героєм;

– ті, хто часто дивився агресивне телебачення у віці 8 – 12 років, часто карали своїх дітей;

– не існує тісного зв’язку між рівнем жорстокості батьків та схильністю дітей до насильства;

– результатами регулярного перегляду дітьми сцен насильства на телеекрані є не тільки копіювання ними жорстокого стилю поведінки, а й втрата емоційної сприйнятливості до чужого болю, зміна уявлень про світ.

Великий вплив має телевізійне насильство на поведінку дитини, якщо воно винагороджується, якщо агресивну поведінку демонструє в цілому позитивний герой або ж якщо естетика фільму та його прийоми були «на висоті».

Та протидіяти негативному впливові телебачення можна й потрібно, і робити це можна різними способами і на декількох рівнях: суспільства, родини, окремої людини. Звісно людина не може повністю відмовитись від цього продукту людської творчості у своєму повсякденному житті, однак, недоречно його перетворювати на головну життєву цінність. [5]

2.4 Вплив самооцінки

Самооцінка – це знання людиною самої себе і ставлення до себе. Самооцінка включає в себе виділенням людиною власних вмінь, вчинків, явищ, мотивів і цілей своєї поведінки, їх розуміння і оцінка. Вміння людини оцінювати свої сили і можливості, прагнення, співставляти їх з зовнішніми умовами, вимогами навколишнього середовища, вміння самостійно ставити перед собою ту чи іншу ціль має величезне значення в формуванні особистості.

Самооцінка, в залежності від своєї форми (адекватна, завищена, занижена) може стимулювати чи, навпаки, пригнічувати активність людини. Неадекватна, занижена самооцінка знижує рівень соціальності людини, сприяє розвитку невпевненості в власних можливостях, обмежує життєві перспективи людини. Така самооцінка може супроводжуватись важкими емоційними зривами, внутрішнім конфліктом. Занижена самооцінка шкодить і суспільству, оскільки людина не реалізовує свої сили і можливості повною мірою. Працює без повної віддачі.

Західноєвропейські і американські психологи розглядають самооцінку як механізм, який забезпечує людині орієнтацію в навколишньому середовищі, відповідність його внутрішніх вимог до себе до зовнішніх умов. При цьому соціальне середовище розуміється ними як ворожа людині, ворожа її потребам і прагненням. Це точка зору неофрейдистів (К. Хорни, Е. Фромм). Оскільки самооцінка, вважають вони, складається під тиском постійного конфлікту між внутрішніми поривами і зовнішніми заборонами, адекватна оцінка як така неможлива. Уявлення людини про саму себе є неповним, викривленим. На думку З. Фрейда, найбільш важкі і гострі внутрішні конфлікти особистості пов’язані з переоцінкою чи недооцінкою себе. Ідеалізоване уявлення про своє «Я» постійно стикається з актуальним і реальним «Я».

Від самооцінки людини залежить характер його спілкування, стосунки його з іншими людьми, успішність його діяльності, розвиток його особистості. Адекватна самооцінка дає людині моральне задоволення. Самооцінка, особливо здібностей і можливостей особистості, показує певний рівень прихильності, який визначається як рівень задач, які особистість ставить перед собою в житті і виконання яких вважає в своїх силах. Рівень прихильності людини і, відповідно, характер його самооцінки яскраво виражаються в різних ситуаціях, як і важких, так і в щоденних. Невдача чи успіх гостро переживаються в тій діяльності, яку людини вважає для себе головною.

Виділяють такі рівні розвитку самооцінки:

Процесуально-ситуативний. На даному рівні самооцінки людина не встановлює зв’язок між своїми діями і якостями особистості. Вона оцінює своє «Я» лише по певних безпосередніх зовнішніх результатах діяльності. Стихійність, випадковість, суперечливість зовнішніх ситуацій сприяє нестійкості і тенденції до необ’єктивності. Само зміна самооцінки на цьому рівні має характер самовиправлення вчинків. Це не розвиток особистості, а лише бажання робити, або відмова від вчинків.

Другий рівень якісно-ситуативний. Тут людина встановлює прямолінійні зв’язки між своїми вчинками і якостями. Тобто вчинення тих чи інших дій співвідноситься з наявністю чи відсутністю певної якості. Людина не відділяє якість від вчинку і не розуміє, що якість особистості виражається набагато складніше і багатше, ніж окремий вчинок. Самооцінка на цьому рівні має тенденцію до необ’єктивності і нестійкості.

Третій рівень можна назвати якісно-консервативний. Для нього характерно вирішення прямолінійних, формальних зв’язків між вчинками і якостями особистості. Якість особистості абстрагується людиною від окремого вчинку, виступає в його свідомості як самостійна об’єктивна реальність. Головну роль в самооцінці приймає констатація вже досягнутого рівня розвитку з недооціненням корективів. Така самооцінка має тенденцію до консервативності і недостатньої об’єктивності.

Четвертий рівень якісно-динамічний. Він характеризується розумінням складних зв’язків між якостями особистості і вчинками. Самооцінка має тенденцію до об’єктивності. Кожний генетично пізніший рівень самооцінки виникає не знищенням попереднього, а на основі перетворення попереднього.

Самооцінка – результат складного і тривалого процесу, в якому взаємодіють різні фактори її формування: оцінки оточуючих, аналіз самою людиною своїх успіхів і невдач, результатів діяльності, в яких проявляються якості його особистості. Основними засобами і прийомами самооцінки є: самоспоглядання, самоаналіз, самоконтроль, порівняння.

Самооцінка – результат постійного співставлення того, що людина споглядає в себе, з тим, що вона бачить в інших людях, в той же час з тим, що, як вона думає, бачать в ньому інші.

Є такі фактори формування самооцінки дітей молодшого шкільного віку.

– дитина стала школярем. Це призводить до нового розпорядку дня, з’являються нові зобов’язання.

– в її життя ввійшли нові явища, вона кожний день вчиться, засвоює нові знання, також впливає вчитель.

– нова роль дитини ставить особливі вимоги до її повсякденного життя.

– в школі дитина зустрічається з чіткою і розгорнутою системою моральних вимог.

– зміни в моральній сфері пов’язані з появою у молодшого школяра власних поглядів, стосунків, особистих вимог і оцінок.

– ознайомлення з новими явищами навколишнього життя, з фактами людської історії, з творами мистецтв, з світом природи.

– в формуванню самооцінки молодшого школяра велику роль відіграють оцінки учителя.

– засвоюючи в процесі навчання і виховання певні норми і цінності, школяр починає під дією суджень інших ставитися певним чином до результатів своєї навчальної і до себе самого як особистості.

– в самооцінці відображається те, що дитина взнає про себе від інших.

– залежно від самооцінки діти реагують на допускання помилок.

– найприродніше на свої помилки реагують діти з правильною самооцінкою. Вони навіть з цікавістю шукають помилку.

– самооцінка дитини показує не тільки те, як вона оцінює себе, а те, як вона ставиться до успіхів інших.

– дитина не народжується з якимось ставленням до себе.

– діти з високою самооцінкою виділяються активністю.

– діти з низькою самооцінкою невпевнені в собі.

2.5 Вплив типу темпераменту

Індивідуальна неповторність дитини, яка характеризує її відмінність від інших дітей, своєрідність її психіки та особистості виявляється в рисах темпераменту, характеру, у специфіці інтересів, якості пізнавальних процесів. Особливості типів темпераментів достатньо просто фіксуються за результатами спостережень: вони проявляються в поведінці та діяльності дітей, оскільки темперамент є характеристикою людини з погляду її динамічних особливостей (швидкості, темпу, діяльності, ритму. Психічних процесів і станів). Також темперамент є фундаментальною характеристикою людини, він стійкий, обумовлений вродженими особливостями нервової системи і мало придатний до змін під дією середовища і виховання. Він виявляє себе у всіх сферах психічної та фізичної активності, оскільки її психофізіологічними компонентами є активність та емоційність.

Одним з важливих напрямків дослідження темпераменту є розв’язання питання про походження темпераменту й можливості його зміни та розвитку. У розробці цього аспекту проблеми темпераменту аналізують питання співвідношення його типологічних і вікових особливостей, зміну проявів темпераменту й фактори, від яких він залежить, шляхи пристосування темпераменту до вимог різних видів діяльності, темперамент і формування небажаних форм поведінки дітей різного віку.

Наявність індивідуальних відмінностей у перебігу психічної діяльності людей давно привернула увагу. Гіппократ стверджував, що темперамент визначається порушенням у пропорції чотирьох рідин у тілі: крові (лат. – «сангвіс»), лімфи (гр. – «флягма»), жовчі (гр. – «холе»), чорної жовчі (гр. – «мелана холе»). Але встановити зв’язок між цими рідинами, їх співвідношенням в організмі та психічними властивостями людини, зумовленими ними не зміг. Він зазначив лише про фізіологічну основу темпераментів.

Спираючись на вчення про чотири рідини, відомий лікар античності Клавдій Гелен (II ст. до н.е.) розробив першу типологію темпераментів. Сангвінічний темперамент він пов’язував з переважанням крові, холеричний – жовчі, флегматичний – лімфи, меланхолічний – чорної жовчі.

Відома також теорія темпераменту 30-их років нашого століття, що була розроблена У. Мак-Дауголлом. Ця теорія належала до давньої гуморальної концепції. Японський психолог Т. Фуру кава вважає, що основним методом діагностики темпераменту є встановлення хімічного складу крові. У нові часи було багато спроб дати інше трактування матеріальних основ темпераменту. Характеристика типів темпераменту була вперше систематизована німецьким філософом І. Кантом. Органічною основою темпераменту Кант вважав якісні особливості крові, тобто поділяв позицію прихильників гуморальних теорій.

Близько до гуморальних теорій темпераменту стоїть сформульована П. Лесгафтом ідея, що в основі встановлення темпераменту лежать властивості системи кровообігу. Причому малому просвіту і товстим стінкам судин відповідає холеричний темперамент, малому просвіту і тонким стінкам судин – сангвінічний, великому просвіту і товстим стінкам судин – меланхолічний, великому просвіту і тонким стінкам судин – флегматичний.

Значно вплинула на формування сучасних зарубіжних теорій особистості та її індивідуальних особливостей теорія темпераменту, висунута Е. Кречмером. Він виділяє на основі розроблених ним критеріїв основні конституційні типи будови тіла і робить спробу виділити темперамент саме через ці типи морфологічних конституцій. Е. Кречмер виділив чотири конституційних типи: лептосоматик (грец. – ламкий тіло), пікнік (грец. – товстий), атлетик (грец. – боротьба), диспластик (грец. – погано сформований).

Незважаючи на значну кількість теорій про типи темпераменту, виділяють лише чотири основні типи. Але перед тим, як характеризувати ці типи темпераменту та притаманні їм властивості, необхідно з’ясувати сутність поняття «темперамент». Темперамент у розумінні Павлова – це загальна характеристика вищої нервової діяльності, що виражає основні природні властивості нервової діяльності.

Темперамент, на думку Рубінштейна, – це динамічна характеристика особистості в усіх її діяльнісних проявах і чуттєва основа характеру, зміст якого пов’язаний з напрямком особистості.

За Г.С. Костюком, темперамент визначається як індивідуальні особливості людини, що виявляється в певній її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості й швидкості перебігу її психічної діяльності.

За Р.С. Нємцовим, темперамент – це сукупність властивостей, які характеризують динамічні особливості перебігу психічних процесів і поведінки людини, їх силу, швидкість, виникнення, припинення та зміну. Властивості темпераменту можна лише умовно віднести до особистісних якостей людини. Вони насамперед становлять індивідуальні особливості, оскільки є біологічно обумовленими та вродженими. Але темперамент істотно впливає на формування характеру й поведінку людини, іноді визначає індивідуальність, тому відокремлювати темперамент від особистості неможливо.

До властивостей темпераменту належать ті відмінні індивідуальні ознаки людини, які визначають динамічні аспекти всіх видів діяльності, які характеризують особливості перебігу психічних процесів, мають стійкий характер, зберігаються протягом тривалого часу.

Темперамент залежить від властивостей нервової системи, а вони, у свою чергу, визначають головні характеристики функціонуючих систем, які забезпечують інтегративну, аналітичну й синтетичну діяльність мозку та всієї нервової системи загалом.

Серед основних властивостей темпераменту слід назвати передусім сенситивність (чутливість), що характеризує силою та стійкістю того впливу, який справляє певне враження на людину. Залежно від особливостей темпераменту чутливість в одних людей більша, а інших менша. Чутливість характеризує найменшу силу зовнішнього впливу, що викликає реакцію темпераменту. В одних людей вплив (сильний чи слабкий) який на них справляє враження, поширюється з великою, в інших – із дуже малою швидкістю в глибший шар психіки. У різних людей залежно від особливостей їхнього темпераменту буває різна стійкість вражень: в одних людей враження – навіть сильне – стає дуже нестійким, інші тривалий час не можуть його позбутися. Чутливість – це завжди різна в людей різного темпераменту афективна чутливість. Вона пов’язана з емоційною сферою й виявляться в силі, швидкості емоційної реакції на враження. Нині вже доведено, що найчутливішим типом, який легко адаптується до нових умов середовища, є тип слабкий (меланхолік). Темперамент виявляється в емоційній збудливості (у силі емоційного збудження, швидкості, з якою воно охоплює особистість) і стійкості емоційної реакції на враження. Нині вже доведено, що найчутливішим типом, який легко адаптується до нових умов середовища, є тип слабкий (меланхолік).

Темперамент виявляється в емоційності збудливості (у силі емоційного збудження, швидкості з якою воно охоплює особистість) і стійкості, з якою вона зберігається. Від темпераменту людини залежить, як швидко й сильно вона спалахує та з якою швидкістю потім заспокоюється.

Інша властивість – реактивність, тобто сила ф енергія, з якою людина реагує на впливи. Найвища реактивність – це реактивність холерика. Крім реактивності, темперамент характеризує також активність, здатність самостійно, свідомо керувати своєю поведінкою. Пластичність і ригідність є параметрами пристосування до зовнішніх впливів. Екстраверсія – інтроверсія свідчать про загальну спрямованість на зовнішній чи внутрішній світ.

Центральним проявом темпераменту є імпульсивність, яка характеризується силою спонукання, швидкістю, з якою ці спонукання оволодівають моторною сферою й переходять у дію, стійкістю, з якою вони зберігають свою діяльні сну силу. Імпульсивність містить чутливість та емоційну збудливість у співвідношенні з динамічною характеристикою тих інтелектуальних процесів, які їх контролюють. Імпульсивність – та сторона темпераменту, Якою він пов’язаний із прагненням, із волею, з динамічною силою потреб як спонукань до діяльності, зі швидкістю переходу спонукань у дію.

Темперамент виявляється особливо хаотично в силі, а також у швидкості, ритмі, темпі психомоторики людини – в її практичній дії мовлення, у виразних рухах. Міміка й пантоміміка людини, її рухи, швидкі чи повільні, плавні чи рвучкі, тягуча в’ялість або плавність, нервова квапливість або велика швидкість мовлення відкривають певний аспект особистості, той динамічний аспект, який складає її темперамент.

Риси темпераменту є сталими, константними порівняно з іншими особливостями людини. Динаміка психічного життя залежить і від мотивів, і від інтересів, і від емоційних станів тощо. Усі вони змінюють характер психічної діяльності. На відміну від них, якості темпераменту виявляються в людини однаково, одноманітно, незважаючи на різні мотиви чи психічні стани.

Риси темпераменту – це фундамент індивідуальності, який закладається ще до народження дитини. Темпераментні реакції малечі нічим не замасковані, і спосіб поведінки, коли дитина чимось роздратована або засмучена, говорить сама за себе. Дехто спрямовує агресивні прояви на себе, дехто – оточення, хтось починає кричати, хтось – тихо плакати. Саме емоції стають мотиваційним поштовхом, що зумовлює виникнення темпераментної реакції.

Дуже цікаві та важливі дані щодо питання про риси темпераменту, а саме: гіперзбудливості, загальмованості та психомоторної нестабільності отримала Х. Спіонек, яка проводила дослідження їх негативного впливу на поведінку та навчання дітей.

Одним із найпоширеніших нейродинамічних порушень у школярів є так звана гіперзбудливість, яку часто називають нервозністю. Вона, за даними Х. Спіонек, характеризує близько 12% усіх учнів. Гіперзбудливість виявляється або в усій поведінці, або в окремих її сферах у формі гіперзбудливості рухової, розумової та емоційної. Особливо наявні ці прояви в руховій сфері, де вони виявляються у двох формах: посиленої рухової експансивності та рухового неспокою. Необхідно Враховувати, що в основі рухової експансивності – відносно мала реактивність школярів. Маючи потребу в стимуляції, учні розпочинають дії, які диктують необхідні їм подразники та враження. Проте оскільки гальмування, яке є джерелом контролю за поведінкою, є слабко розвинутим, рухова експансивність виступає як безконтрольна поведінка. Це призводить до того, що діти вступають в конфлікт з учителем та вихователями. Якщо вони не можуть задовольнити свою потребу в активності в школі та сім’ї, тоді спрямовують її в неконтрольоване та небажане русло. Тому серед таких учнів часто зустрічаються такі, які завдають багато клопоту вчителям, особливо якщо одночасно з великою руховою експансивністю наявне зниження рівня інтелектуального функціонування. Якщо ж потреба у стимуляції учнів, які вирізняються великою руховою експансивністю, задовольняється як слід, спрямовується в потрібне русло, особливо на просвітницьку діяльність, тоді вони не лише отримують хороші результати в навчанні, а й характеризуються широтою інтересів та великою суспільною активністю в школі.

В основі нашої форми рухової гіперзбудливості – рухової турботи – лежить протилежний фізіологічний механізм. Тут ми маємо справу з високою реактивністю і, як наслідок, значною слабкістю процесу збудження. Такі діти менш активні, більше залежать від оточення, їх рухова турбота зосереджена навколо власного тіла та виявляється в непосидючості й потребі енергетичної розрядки. Такі діти схильні до розладів поведінки. Незадовільна оцінка, необґрунтоване покарання, відсутність душевного контакту з учителем може призвести до неврозів.

Психомоторна загальмованість виражається у зниженій рухливості та послабленні емоційних реакцій. І психомоторна нестабільність проявляється у нерегульованій поведінці. Школярі такого типу постійно змінюють рід занять, вони легко переходять від активності до пасивності й навпаки: після відпочинку – до активної роботи. Але темперамент є феноменологічним поняттям, яке включає опис дев’яти рис поведінки, незалежно від його змісту: активність, ритмічність, наближення – уникання, адаптивні здібності, інтенсивність реакції, поріг чутливості, якість настрою, концентрація уваги й витривалість, відволікання.

А. Томас провів спостереження та зробив такий висновок: темперамент і середовище не тільки взаємодіють, а й взаємо змінюються. Деякі риси темпераменту дитини можуть мати вплив на формування ставлення до батьків та оточення, а з іншого боку – неправильні засоби виховання можуть призвести до втрати в дитини адаптивних здібностей, які були сформовані раніше.

Виділяють основні чотири типи темпераменту: сангвіні стичний, холеричний, флегматичний, меланхолічний. Але ці типи темпераменту в «чистому вигляді» рідко трапляються в житті. У більшості людей поєднуються риси різних темпераментів.

Кожен тип темпераменту має свої позитивні й негативні особливості. Нестримний холерик є дуже активним, безстрашним; легковажний сангвінік жваво сприймає світ, дарує оточенню свою життєрадісність; млявий флегматик завжди має сили; нерішучий меланхолік є напрочуд чутливою людиною, яка співчуває кожному. Однак чисті типи майже не трапляються, існує багато проміжних форм. Під впливом зовнішнього середовища тип темпераменту загострюється чи, навпаки, пом’якшується.

Холеричний темперамент: представники цього типу – сильні, неврівноважені, збудливі, вирізняються швидкістю рухів та дій. Про таку людину кажуть, що вона дуже нестримана та гаряча. Але водночас індивід швидко заспокоюється, якщо перед ним поступаються та йдуть назустріч.

Психічні процеси відбуваються швидко. Холерик пристрасно захоплюється справою, яка його цікавить, енергійно долає труднощі, але цей запас нервової енергії може швидко вичерпатися, особливо коли робота однотипна, тоді настрій зникає. Холерик відзначається підвищеною збудливістю й емоційною реактивністю. У спілкуванні з людьми буває різкий, роздратованим, емоційно нестриманим, що не дає йому можливості об’єктивно оцінювати вчинки людей і тому створює конфліктні ситуації в колективі.

Позитивні сторони холеричного темпераменту – активність, енергія, ініціативність. Негативні вияви – загальна нестриманість, грубість, різкість, запальність, схильність до афектів – розвиваються в несприятливих умовах життя та діяльності. Від учнів-холериків треба постійно, лагідно, але наполегливо вимагати виважених, продуманих відповідей, спокійних, нерізких рухів, систематично виховувати в них стриманість у поведінці, у взаєминах із товаришами та дорослими. Під час виконання навчального завдання в холериків слід формувати вміння послідовно, за певним планом вести роботу.

Сангвінічний темперамент: представники цього типу сильні, врівноважені, рухливі. Емоційно нестійкі почуття виникають легко й так само легко змінюються іншими. Почуття завжди мають яскраво виражені зовнішні прояви: різка жестикуляція, жвава міміка, швидкі рухи, швидке мовлення.

Серед своїх товаришів сангвінік веселий, життєрадісний, охоче бере на себе організаторські обов’язки. Настрій у нього здебільшого оптимістичний. Він легко спілкується з людьми, товариський. Швидко налагоджує стосунки з іншими людьми, в оточенні нових людей тримається вільно.

Особливості сангвінічного темпераменту виявляються в навчальній роботі учнів. Якщо навчальний матеріал нецікавий та для цього вивчення необхідна довга, одноманітна робота, яка не викликає в учня-сангвініка емоційного настрою, дитина погано засвоює нове, відвертає увагу. Якщо ж навчальний матеріал цікавий, доступний школяреві, викликає емоційний настрій, дитина швидко засвоює нове, швидко запам’ятовує, легко переключає увагу. За правильного виховання сангвініка вирізняє високорозвинене почуття товариськості, відвертості, активної участі в навчальній роботі, суспільному житті. За несприятливих умов, коли відсутнє систематичне, цілеспрямоване виховання, у сангвініка можуть проявлятися легковажність щодо справи, невміння та відсутність бажання доводити справу до кінця, негативне ставлення до навчання, до інших людей, переоцінювання себе та своїх можливостей.

Флегматичний темперамент: представники цього типу сильні, врівноважені, інертні. Вони повільні, спокійні, наполегливі, неквапливі. Флегматик вирізняється посидючістю, стійкістю уваги. Переключення уваги уповільнене.

Почуття у флегматиків виникають значно повільніше, ніж у сангвініків і холериків, але вирізняються нерідко силою, тривалістю й водночас стриманістю у своїх зовнішніх проявах, слабкою експресивністю. У звичайних умовах флегматик спокійний, рівний у відносинах з іншими людьми, його важко вивести з ладу, він не схильний до афектів, у міру товариський, не любить марно базікати. Він характеризується великим терпінням і самовладанням, завдяки чому домагається високої продуктивності своєї роботи. Позитивні якості флегматика – це витримка і спокій.

Меланхолічний темперамент: представники цього типу вирізняються сором’язливістю, надзвичайною емоційною вразливістю, вони замкнені, нетовариські. Вони соромляться, знайомлячись з новими людьми. Меланхоліки уникають спілкування з малознайомими, новими людьми. У несприятливих умовах життя та діяльності на основі меланхолічного темпераменту можуть розвинутися такі риси, як вразливість, пригніченість, похмурість, песимізм.

У навчальній діяльності меланхоліки не здатні витримати сильне й довге напруження, що пояснюється загальмуванням клітин їхнього мозку. В учнів меланхолічного темпераменту слід розвивати товариськість, почуття колективізму, виховувати почуття дружби. Позитивні якості меланхоліка – чуйність, відвертість.

Темперамент – це одна із психічних властивостей особистості, але й люди з однаковим темпераментом бувають дуже різними. Кожна людина являє собою неповторну індивідуальність, і не завжди її можна віднести до одного з вище названих типів темпераменту. Більшості людей властива ознака не одного, а двох і більше типів. Поряд із рисами холерика в людини можуть бути, наприклад, ознаки сангвініка; у меланхоліка виявляються риси флегматика.

Найчастіше особистість – це носій психічних властивостей, які належать різним типам темпераменту. Вона має змішаний тип темпераменту.

Та є люди, в яких яскраво виражається певний тип темпераменту.

Кожний із представлених типів темпераменту сам по собі не є добрим чи поганим.

Темперамент кожної дитини формується під час її індивідуального розвитку. Його формування перебуває під постійним впливом зовнішніх умов її життя і виховання. Залежно від характеру зовнішніх впливів тимчасові нервові зв’язки, що утворюються при цьому, в одних випадках можуть маскувати природні риси типу, в інших – змінювати їх або закріплювати. Тому необхідно здійснювати індивідуальний підхід до учнів. За кожного типу темпераменту можна розвинути, сформувати суспільно корисні властивості особистості.

Проте для правильного індивідуального підходу в процесі навчання та виховання, тобто для практичних потреб, цілком можливо спиратися на загальну оцінку темпераменту, орієнтуючись на його основну характеристику й не зважаючи на особливі тонкощі й деталі, з’ясування яких іноді потребує спеціальних експериментальних, які вчитель не завжди вміє правильно використовувати. Педагог може вважати, що кожному учневі притаманний умовно один із чотирьох основних типів темпераменту. [11]

2.6 Вплив музики

Музика – настільки прекрасне, хвилююче, захоплююче, надзвичайне, хвилююче, вишукане і неоднозначне мистецтво, що описати його дію на психіку в межах одного розділу просто неможливо. Багато вчених продовжують вивчати її вплив на людську психіку і можна сміливо сказати, що вплив музики є незаперечним фактом.

Звукові хвилі – це фізичне явище, яке відбувається в різних агрегатних станах речовини. Здавна людину оточують звуки. Ще й музики не було, але був спів птахів, шелест трав і листя. Всі ці звуки оточували людину і надавали їй інформацію про оточуюче середовище. На основі вродженого і набутого досвіду, людина сприймає звуки по-різному. Наприклад, високий звук був сигналом тривоги, а шум дощу і свист вітру діють заспокійливо.

З попереднього можна зробити висновок, що звуки різної частоти діють на людину по-різному. Вчені вияснили, що це залежить від ритмів головного мозку. Отримуючи через органи слуху аудіо інформацію, мозок аналізує її, зрівнюючи зі своїми ритмами. Саме тому такі різні смаки в музиці.

В давнину виділяли три напрямки впливу музики на організм людини: вплив на духовність, на інтелект і на фізичне тіло. Вважається, що музика може підсилювати будь-яку радість, заспокоювати будь-який сум, полегшувати біль і навіть лікувати. Починаючи з XIX ст. наука зібрала багато даних про вплив музики на людину і живі організми, завдяки дослідженням.

Дослідження проводились в кількох напрямках: вплив окремих музичних інструментів; вплив музики великих геніїв; індивідуальний вплив окремих творів композиторів; вплив традиційних народних напрямків в музиці, а також сучасних напрямків. Поступово нагромаджуються наукові дані, які підтверджують, що музика – потужне джерело енергії, яка впливає на людину. Ще в XIX ст. вчений І. Догель встановив, що під дією музики змінюються артеріальний тиск, частота скорочень сердечного м’яза, ритм і глибина дихання. Вже давно відомо, що звуки дзвону, які мають резонансне ультразвукове випромінювання, за лічені секунди вбивають збудників жовтухи і віруси грипу, а використання певних музичних звуків застосовується в лікуванні цукрового діабету. Дослідження центру під керівництвом Лазарєва показали, що музичні вібрації діють на весь організм. Вони позитивно впливають на кісткову структуру, щитовидну залозу, масажують внутрішні органи, досягаючи тканин, які лежать глибоко. Та в нашому світі будь-яке явище можна направити в позитивному і негативному напрямках і музика не є винятком. Своїми ритмом, мелодією, гармонією, динамікою, різноманіттям звукових поєднань і колоритів музика передає безкінечну гаму почуттів і настрою. Її сила полягає в тому, що, минаючи розум, вона проникає зразу в душу, в підсвідомість і створює настрій людини. Відповідно до свого складу музика може викликати в людини різноманітні почуття і бажання. І це лише той вплив, який сприймається нашим розумом. При цьому, відповідно, ми регулюємо свою поведінку в залежності від цього впливу. Все це проходить свідомо, за участі нашого мислення. Але існують впливи, які проходять повз свідомість, осідаючи в глибинних структурах мозку, і складають значну частину наших мотивів. Звичайно не можна перебільшувати роль музики в побудові людського «Я»: існують багато фактів, і зовнішніх, і внутрішніх, які впливають на наш внутрішній світ, але не можна і заперечувати факт її участі в формуванні свідомості.

Говорячи про вплив музики на поведінку і характер людини, потрібно виділити саму музику і тексти, які її супроводжують. Тексти пісень діють напряму, їх значення сприймається повністю відповідно до їх змісту. Музика ж не може нести те чи інше смислове значення. Та це тільки на перший погляд. Насправді, наша підсвідомість будує цілу систему абстрактних зв’язків, які і є прихованим «сенсом» музики.

Ще один цікавий факт, відмічений психологами, – це «співпадіння» штучних музичних ритмів і природних біологічних ритмів в організмі. Якщо ці ритми ідентичні, вплив підсилюється. Іншими словами, якщо діяльність спокійна і рівномірна, тихий і помірний музичний фон буде сприяти її ефективності, а якщо присутні неврівноваженість і агресивність, то відповідні музичні ритми, надлишок шуму в музиці будуть підтримувати цей стан. При цьому музичний і біологічний ритми взаємопов’язані, оскільки останній прилаштовується до першого. Музика – явище, в цьому плані, об’єктивне, незалежне і вона не може змінюватися під впливом наших бажань. Тому нам залишається прилаштовуватися до музики, відповідати її енергії, ритму і змісту. Класична музика, в основному, написана в ритмі роботи серця (69–70 ударів на хвилину) і тому позитивно впливає на основні функції організму. Деякі твори, музичні фрази, проникаючи в мозок, заспокоюють нервові центри, знімають стан стресу, знімають біль, сприяють покращенню обміну речовин. Та не всі музичні напрямки позитивно впливають на організм людину. Ритм – один із сильних способів впливу на людський організм. Прості, але сильні ритми вимагають від людини відповідної реакції (руху в ритм). Сприйняття музичного ритму пов’язане з функціями слухового апарату. Домінуючий ритм спочатку захоплює руховий центр мозку, а потім стимулює деякі гормональні функції ендокринної системи. Потрапляючи в ділянку підсвідомості, ці імпульси розкодовуються, що передатися через пам’ять свідомому «я», пройшовши через всі бар’єри, які пов’язані з моральним досвідом. Ця таємниця підсвідомості – чи не основна в психіатрії. В свій час її пояснювали і генною пам’яттю, і тим, що ніби кожне слово, крім сенсу, несе в собі гіпнотичний момент, але таємниця залишилась. Її просто треба враховувати як факт. Що ж на рахунок гучності. Наше вухо налаштоване сприймати звичайний звук в 55–60 децибел. Гучний звук становить 70 децибел. Але переходячи всі пороги нормального сприймання, сильний за інтенсивністю звук викликає неймовірний слуховий стрес. Наприклад, гучність звуку на сцені де установлені потужні динаміки досягає 120 дб, а на середині до 140–160 дб. (120 дб відповідають гучності ревіння реактивного літака, який злітає в безпосередній близькості, а середня гучність у плеєра з навушниками становить 80–110 дб.) Під час такого стресу з наднирників виділяється стресовий гормон – адреналін. Такий процес проходить під час кожної стресової ситуації.

Також одним з фактів є вплив музики на релігійні уявлення та цінності.

2.7 Вплив кольорів

Колір – це світло без якого ми не усвідомлюємо наше існування. Ми сприймаємо колір, в основному, з допомогою зору, але підсвідомо ми відчуваємо його навіть шкірою, м’язами і кістками. Колір, проникаючи таким чином в організм, викликає певні біохімічні реакції в тканинах, стимулює важливі залози, в тому числі гіпофіз. Ця залоза виділяє гормони, які керують функціями організму, сном, обміном речовин. Тому потрібно враховувати, в середовищі з переважанням якого кольору вона зазвичай перебуває.

Білий впливає на функції ендокринної і зорової систем. Він надихає, допомагає, дає свободу.

Чорний пов’язаний з цікавістю, він притягує до себе і лякає.

Сірий пов’язує у собі якості білого і чорного. Його ціль стабільність і гармонія. Викликає емоційну стриманість.

Перловий надає силу і очищає розум. Викликає ненав’язливість, мовчазливість, в деякій мірі замкнутість і недоступність.

Червоний викликає бажання руху, перемоги, максималізм в почуттях, імпульсивність. Сприяє роботі залоз внутрішньої секреції, виділенню адреналіну, підвищує температуру тіла, робить м’язи еластичнішими, а суглоби більш рухомими.

Рожевий викликає почуття комфорту, заспокоює, звільняє від нав’язливих думок, але йому властива надмірна чутливість.

Жовтий допомагає перебороти труднощі, сприяє концентрації уваги. Під його дією швидко приймаються рішення і багато виконується справ. Сприяє інтуїції і кмітливості.

Зелений походить від злиття синього і жовтого, при цьому взаємодоповнюються якості і одного і іншого. Викликає спокій, стабільність, допомагає сконцентруватися, розсіює негативні емоції, а також сприяє роздумам і систематизації.

Синій гасить емоції, пристрасті, понижує артеріальний тиск, викликає відчуття гармонії.

Коричневий виражає стабільність, відданість, заспокоює, підтримує під час тривоги, переживання.

Пастельні кольори, зазвичай, є найбільшим проявом того чи іншого кольору, вони підсилюють позитивний вплив основних кольорів.


3. Експериментальне дослідження психічного стану школярів

3.1 Методичні шляхи дослідження та характеристика вибірки

На даний час є багато методик дослідження психічного стану молодших школярів. Найпопулярнішими є тести в яких діти створюють малюнки. Це зумовлено тим, що в малюнку важко приховати свої справжні почуття і переживання. Ця методика є ефективною в початкових класах особливо, оскільки діти ще не можуть розв’язувати тести. Серед методик з малюванням виділяють: кінематичний малюнок сім’ї, малюнок дерева, трояндового куща, будинку, неіснуючої тварини.

Моє дослідження проводилось в сільській школі. Це 3 клас, в якому 10 учнів.

3.2 Якісний і кількісний аналіз результатів

Кульчицький Юрій (малюнки учнів див. додатки). Дитина присутня на малюнку, отже вона не відчуває себе відстороненою від сім’ї. Всі родичі присутні, отже дитина не знаходиться з ними в конфліктах. Тварини відсутні, це означає, що спілкування достатньо і емоційного тепла вистачає. Дрібні елементи: ґудзики, сережки, пряжки відсутні, отже дитина незалежна. Відсутня лінія основи, бо дитина не відчуває незахищеності. Оскільки малюнок не названий, то дитина не має нагальної потреби в спілкуванню. Члени сім’ї не відділені один від одного, це означає, що внутрішньо сімейні контакти не порушені. Оскільки ноги присутні, то дитина не замкнута, очі без зіниць свідчать про імпульсивність. Обличчя присутні, отже порушень в сфері спілкуванні немає. Хлопець намалював себе схожим до тата і брата, це означає, що він себе з ними ідентифікує. Найближче до себе він зобразив сестру, отже до неї відчуває найбільшу прив’язаність. Гострі нігті свідчать про деяку агресію. Штриховка відсутня, бо дитина не відчуває тривожності. Малюнок зображений посередині і він нормальних розмірів, це означає, що в дитини нормальна самооцінка. Оскільки витирання немає, то емоційна напруга відсутня. Дитина емоційно прив’язана до сім’ї, про це свідчить відсутність схематичного зображення.

Небесна Вікторія. Дитина присутня на малюнку, отже вона не відчуває себе відстороненою від сім’ї. Всі родичі присутні, отже дитина не знаходиться з ними в конфліктах. Тварини відсутні, це означає, що спілкування достатньо і емоційного тепла вистачає. Дрібні елементи: ґудзики, сережки, пряжки, орнаменти присутні, отже дитина відчуває деяку залежність. Лінія основи присутня, це означає присутність незахищеності. Оскільки малюнок названий, то дитина має певну потребу в спілкуванні. Члени сім’ї не відділені один від одного, це означає, що внутрішньо сімейні контакти не порушені. Оскільки ноги присутні, то дитина не замкнута, очі з зіницями свідчать про відсутність імпульсивності. Обличчя присутні, отже порушень в сфері спілкуванні немає. Найближче до себе вона зобразила брата, а потім батька, отже до них відчуває найбільшу прив’язаність. Відсутність гострих нігтів свідчать про відсутність агресії. Штриховка відсутня, бо дитина не відчуває тривожності. Малюнок зображений визу і він нормальних розмірів, це означає, що в дитини трохи занижена самооцінка. Оскільки витирання немає, то емоційна напруга відсутня. Дитина емоційно прив’язана до сім’ї, про це свідчить відсутність схематичного зображення.

Питель Тетяна. Дитина присутня на малюнку, отже вона не відчуває себе відстороненою від сім’ї. Всі родичі присутні, отже дитина не знаходиться з ними в конфліктах. Тварини відсутні, це означає, що спілкування достатньо і емоційного тепла вистачає. Дрібні елементи: ґудзики, сережки, пряжки, орнаменти присутні, отже дитина відчуває деяку залежність. Відсутня лінія основи, бо дитина не відчуває незахищеності. Оскільки малюнок не названий, то дитина не має нагальної потреби в спілкуванню. Члени сім’ї не відділені один від одного, це означає, що внутрішньо сімейні контакти не порушені. Оскільки ноги присутні, то дитина не замкнута, очі з зіницями свідчать про відсутність імпульсивності. Обличчя присутні, отже порушень в сфері спілкуванні немає. Найближче до себе вона зобразила маму, отже до неї відчуває найбільшу прив’язаність. Відсутність гострих нігтів свідчать про відсутність агресії. Штриховка відсутня, бо дитина не відчуває тривожності. Малюнок зображений посередині і він трохи завеликих розмірів, це означає, що в дитини завищена самооцінка. Оскільки витирання немає, то емоційна напруга відсутня. Дитина емоційно прив’язана до сім’ї, про це свідчить відсутність схематичного зображення.

Мачуга Ірина. Дитина присутня на малюнку, отже вона не відчуває себе відстороненою від сім’ї. Всі родичі присутні, отже дитина не знаходиться з ними в конфліктах. Тварини відсутні, це означає, що спілкування достатньо і емоційного тепла вистачає. Дрібні елементи: ґудзики, сережки, пряжки відсутні, отже дитина незалежна. Відсутня лінія основи, бо дитина не відчуває незахищеності. Оскільки малюнок не названий, то дитина не має нагальної потреби в спілкуванню. Члени сім’ї не відділені один від одного, це означає, що внутрішньо сімейні контакти не порушені. Оскільки ноги присутні, то дитина не замкнута, очі без зіниць свідчать про імпульсивність. Обличчя присутні, отже порушень в сфері спілкуванні немає. Всі члени сім’ї зображені однаково, це свідчить про дружні стосунки. Найближче до себе вона зобразила бабцю і брата, отже до них відчуває найбільшу прив’язаність. Відсутність гострих нігтів свідчать про відсутність агресії. В деякій мірі присутня штриховка, це означає, що дитина трохи відчуває тривожність. Малюнок зображений посередині і він трохи завеликих розмірів, це означає, що в дитини завищена самооцінка. Оскільки витирання немає, то емоційна напруга відсутня. Дитина емоційно прив’язана до сім’ї, про це свідчить відсутність схематичного зображення.

Бондзюх Христина. Дитина присутня на малюнку, отже вона не відчуває себе відстороненою від сім’ї. Всі родичі присутні, отже дитина не знаходиться з ними в конфліктах. Тварини відсутні, це означає, що спілкування достатньо і емоційного тепла вистачає. Дрібні елементи: ґудзики, сережки, пряжки відсутні, отже дитина незалежна. Лінія основи присутня, бо дитина відчуває певну незахищеність. Оскільки малюнок не названий, то дитина не має нагальної потреби в спілкуванню. Тато на малюнку відгороджений, це означає, що внутрішньо сімейні контакти з ним порушені. Найближче до себе вона зобразила маму і сестру, отже до них відчуває найбільшу прив’язаність. Деяка присутність гострих нігтів свідчать про певну агресію. Малюнок зображений посередині і він нормальних розмірів, це означає, що в дитини нормальна самооцінка. Оскільки витирання немає, то емоційна напруга відсутня. Дитина емоційно прив’язана до сім’ї, про це свідчить відсутність схематичного зображення.

Атаманський Ігор. Дитина присутня на малюнку, але вона дуже маленьких розмірів, отже вона відчуває себе трохи відстороненою від сім’ї. Всі родичі присутні, отже дитина не знаходиться з ними в конфліктах. Тварини відсутні, це означає, що спілкування достатньо. Дрібні елементи: ґудзики, сережки, пряжки відсутні, отже дитина незалежна. Лінія основи присутня, бо дитина відчуває певну незахищеність. Оскільки малюнок не названий, то дитина не має нагальної потреби в спілкуванню. Дитина зображена відділеною, це свідчить про складні взаємини зі членами в сім’ї. Малюнок зображений вверху і він нормальних розмірів, це означає, що в дитини трохи завищена самооцінка. Оскільки є перемальовування, то емоційна напруга присутня. Дитина емоційно не прив’язана до сім’ї, про це свідчить схематичне зображення себе.

3.3 Методичні рекомендації

Аналізуючи малюнки учнів ми дійшли наступних висновків. Приємно відзначити, що майже всі діти відчувають себе у єдності з сім’єю. Хоча, наприклад Атаманський Ігор бачить себе поза межами родини. Разом з тим, говорячи про внутрішньо сімейні контакти, слід сказати, що в деяких учнів відчувається загостреність протиріч в сім’ях.

З позитивних моментів слід відзначити, що у сім’ях налагоджене позитивне спілкування. Про це говорять малюнки майже всіх учнів.

Присутність незахищеності відчувається в кількох дітей (Небесна В., Питель Т.). Саме для цих сімей пропонуємо більше уваги приділяти стосункам дітей з однолітками.

Заниженість самооцінки бачимо в малюнках Небесної В., Гладиш Д., Копака Р. Батькам цих дітей, а також вчителям слід звернути увагу на взаємини учнів з колективом класу. І навпаки, захищеність самооцінки бачимо в малюнках Питель Т. Причинами цього, на нашу думку, є те, що дитина росте одною в сім’ї (це стало відомо з бесіди після тестування).

Отже, загалом слід відзначити, що всі діти присутні на малюнках, тобто вони відчувають себе членами родини. Всі родичі присутні, отже майже всі діти не знаходяться в сімейних конфліктах. Також треба сказати, що більшість дітей малювало себе повністю (не схематично). Це також є позитивним моментом.

Висновки

Проблема психічного здоров’я привертала увагу і привертатиме надалі багатьох вчених з найрізноманітніших галузей науки і практики: медиків, психологів, педагогів, філософів, соціологів і ін.

Існує багато підходів до розуміння і вирішення цієї проблеми. Сам термін «психічне здоров’я» неоднозначний, він, ніби, зв’язує дві науки і дві області практики – медичну і психологічну.

Проблемами психічного здоров’я дітей займалися багато вітчизняних вчених, зокрема О. Кочерга, О. Васильєв, І. Сікорський, В. Бехтерев, О. Лазурський, Л. Виготський, В. М'ясищев, С. Рубінштейн, О. Леонтьев, К. Платонов, Г. Костюк, П. Чамата, О. Кульчицький, О. Ткаченко, В. Моргун, О. Дусавицький, І. Бех, Б. Цуканов

Серед зарубіжних вчених дитячою психологією займалися Холл Грен, Жан Паже, Лоренс Кольберг, Біне Альфред, Ганс Айзенк.

Психічне здоров’я молодшого школяра залежить від багатьох чинників, серед яких: сім’я, школа, телебачення та інші ЗМІ. З внутрішніх впливів слід відзначити наступні: вплив самооцінки, вплив типу темпераменту, вплив музики та вплив кольорів.


Список використаних джерел

1. Андреева А.Д., Вохмянина Т.В., Воронова А.П., Чуткина Н.И. /под ред. Дубровиной М.В./. Руководство практического психолога. Психическое здоровье детей и подростков. М., 1995 г.

2. Беляускайте Р.Ф. Рисуночные пробы, как средство диагностики развития личности ребенка. М., 1987 г.

3. Анастази В. «Психологическое тестирование» ч. 2, М – 2002

4. Калошин В.Ф. Психічне здоров’я школярів // Обдарована дитина. – 2008. – №1.-С. 26–30.

5. Чорна Л.Г. Психологічні особливості впливу сучасного телебачення на прояви творчого потенціалу дітей. // Обдарована дитина. – 2007. – №10.-С. 37–43.-Зак. Поч. №9, 2007

6. Чиренко Н. Я як цінність: про формування ціннісного ставлення до себе // Шкільний світ. – 2007. – №46.-С. 6–8.

7. Савенков О. І. Географія шкільного класу і психологічний простір особистості дитини // Психологічна газета. – 2007. – №22.-С. 17–29.

8. Пенькова О. Роль сімейних орієнтацій у становленні громадянина // Психолог. – 2006. – №37.-С. 22–24.

9. Шикирова Н. Засоби масової інформації як джерело негативних емоційних станів дитини // Психолог. – 2006. – №2–3.-С. 45–46.

10. Басалаєва Н.В. Проблеми влияния семейного воспитания на личность ребенка/Н.В. Басалаєва, Т.А. Сырычева // Журнал практического психолога. – 2005. – №5.-С. 99–106.

11. Шаран О. Вікові особливості психологічних прояві темпераменту // Психолог. – 2004. – №23–24.-С. 12–19.

12. Шаран О. Про індивідуальні особливості темпераменту і характеру молодших школярів // БВПШ. – 2001. – №21.-С. 4–6.

13. Гільбух Ю.З. Темперамент школяра, врахування особливостей, корекція негативних рис // Рад. шк. -1990. – №6.-С. 3–9.

14. Валлон А. Истоки характера у детей // Вопрос психологу. – 1990. – №5.-С129–140.

15. Понов І. Становлення характеру // Під прапором. – 1989. – №20.-С. 59–62.

16. Мостова Т. І. Характер, темперамент // Рад.шк. – 1988. – №2.-С. 48–53.

17. Энциклопедический словарь медицинских терминов, Т 1, Л., 1986 г.

18. Краткий словарь по социологии, М., 1993 г.

19. Доклад Комитета экспертов Всемирной организации здравоохранения (ВОЗ) 1979 года: Психическое здоровье и психосоциальное развитие детей.

31. 20 Петровский А.В., Ярошевский М.Г., Психологический словарь, 1990 г.

32. 21 Маслоу А.Г. Дальние пределы человеческой психики. М., 1997 г.

33. 22 Исаев Д.Н. Психопрофилактика в практике педиатра. Л., 1984 г.

23. www.wikipedia.org

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:41:14 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
20:35:08 28 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Психічне здоров'я молодших школярів

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151394)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru