Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Прояв детермінантів агресивної поведінки у підлітків

Название: Прояв детермінантів агресивної поведінки у підлітків
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: курсовая работа Добавлен 17:38:46 26 июня 2009 Похожие работы
Просмотров: 410 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Вступ

В останнє десятиліття все більший інтерес дослідників і практиків викликає стрімке зростання рівня агресивності підлітків.

Сучасні засоби масової інформації також акцентують цю проблему.

Джерела прояву цього феномена досліджують як психологи, так і педагоги, і соціологи.

Сучасна педагогічна практика свідчить про те, що з агресивними проявами в поведінці підлітків уже зіштовхуються не тільки вчителі, але й сторонні люди (сусіди, знайомі). Однак, більша частина наукових праць присвячена вивченню особливостей агресивної поведінки підлітків.

Проблема агресії розкривається в працях З. Фрейда, К. Лоренца, Л. Семенюк, Л. Славиної, И. Фурманова, А. Бандури, Л. Берковица, Д. Доллард, Г. Васильєвої, М. Левітов, В. Мерлін, В. Ковальова й інших.

Висока значимість і недостатня розробленість даної проблеми обумовили вибір теми нашого дослідження.

Об'єкт дослідження – агресивна поведінка.

Предмет дослід ження – прояв детермінантів агресивної поведінки у підлітків.

Мета дослідження – експериментальним шляхом виявити обумовлені фактори, що впливають на прояв агресивних реакцій у підлітків коледжу й ПТУ.

Гіпотеза дослідження – ми виходимо із припущення, що в учнів коледжу й ПТУ агресивність перебуває на одному рівні але є малі розходження.

Відповідно до поставленої мети й гіпотезою дослідження нами були висунуті наступні завдання:

- виконати аналіз психологічної літератури по проблемі агресії;

- виявити рівень впливу соціально обумовлених факторів на агресивні реакції підлітків коледжу й ПТУ, зокрема, несприятливий емоційний мікроклімат у сім'ї, порушення функцій соціальної взаємодії, специфічний характер статусу підлітка в колективі однолітків, загальний низький рівень соціальної адаптації;

- розробити психодіагностичний комплекс для вивчення особливостей агресивності підліткового періоду;

- розробити методи корекції, спрямовані на зниження рівня агресивності підліткового періоду.

Наукова новизна дослідження складається в теоретичному обґрунтуванні й експериментальному підтвердженні наявності комплексу факторів обумовлених порівняльним аналізом проявів агресії в учнів коледжу й ПТУ.

Практична значимість роботи полягає в тому, що розроблено практичні рекомендації й методи корекції, які можуть бути використані в роботі практичних психологів і навчальних установ.


1. Дослідження проблеми агресивності і її генезису в психологічній теорії

1.1 Аналіз понять агресія й агресивність

Термін «агресія» має різні значення. Сучасні психологи дотепер сперечаються з приводу термінологічного визначення агресії, але багато в чому їхні думки сходяться, що необхідно більше точний словник, у якому буде розрізнятися поведінка самовпевнене, енергійне, спрямоване на досягнення поставленої мети, і поведінки, єдина мета якої – заподіяти біль, нашкодити або зруйнувати.

А. Маслоу (Maslow A., 1964) також відносив агресію й агресивність до потреби руйнувати. Агресивність, згідно Маслоу, не інстинкт, але інстинктоїдна – подібна до інстинкту. У якості інстинктоідних він розумів властивості особистості, які не зводяться до інстинктів, але мають певну природну основу.

Серед трактувань агресії з позиції соціального феномена слід зазначити наступні. Деякими дослідниками під агресією розуміється активність адаптивного характеру. Наприклад, Ф. Аллан (Allan F., 1964) описує її як внутрішню силу (не пояснюючи її походження), що дає людині можливість протистояти зовнішнім силам [50, 6]. На думку Д. Креч, Р. Кратчфилда «у своїй найпростішій формі агресія може розглядатися як пряма атака на перешкоду або бар'єр, і в цьому змісті вона є проявом адаптивного поводження». Під агресією також розуміється поведінкова реакція, що характеризується проявом сили в спробі завдати шкоди або збиток іншим людям або об'єктам, шляхом актів ворожості, атак, руйнувань (Delgado H., 1963). Х. Маркль вважає агресію однією з форм конкурентної поведінки в умовах обмежених ресурсів. «чи буде конкуренція агресивної чи ні – це залежить від співвідношення «витрати – користь» за даних умов середовища…» [40, 24]. Ступінь агресивності зменшується, якщо користь починає перевершувати витрати; якщо ж витрати перевершують користь, агресія стає патологічною.

Е. Фромм визначає агресію більш широко, як заподіяння збитку не тільки людині або тварині, але й усякому неживому об'єкту. А. Реан, трохи звужуючи Е. Фромма, розуміє під агресією «будь-які дії, які заподіюють або мають намір завдати шкоди іншій людині, групі людей або тварині» [47, 235].

Незважаючи на розходження у визначенні поняття агресії у різних авторів, ідея заподіяння шкоди іншому суб'єктові присутній практично завжди.

Один з найбільш відомих дослідників агресії й агресивності людини А. Басс (Buss A., 1961) визначає агресію як реакцію, у результаті якої інший організм одержує болючі стимули. Їм запропоноване наступне, також досить широке, визначення: агресія – це будь-яка поведінка, що містить погрозу або наносить збиток іншим [11, 25]. З даними визначеннями не можна повністю погодитися. Так, якщо збиток нанесений не навмисне, а випадково, дія людини не завжди можна розцінювати як агресію. Крім того, невдалі спроби завдати шкоди, згідно даного визначення, не можна розглядати як агресивні дії. Тим часом, агресивний намір і дії по його здійсненню мали місце.

Дж. Каган (Kagan, 1969) відзначав: для того щоб судити про агресивність того або іншого акту, необхідно знати його мотиви й те, як він переживає. Слідом за ним Фешбах (Feshbach, 1964) наполегливо вказував на необхідність включення мотиваційних факторів у визначення агресії.

У силу цього декількома дослідниками (Берковиц, Фешбах) було запропоноване інше визначення «агресії». Воно містить наступне положення: для того, щоб дії індивіда були квалифікований як агресія, вони повинні містити в собі намір скривдити, а не просто приводити до таких наслідків. У цьому випадку вдалі й безуспішні спроби заподіяти шкода або скривдити іншої людини будуть оцінені як агресивні, тому що вони були навмисними. Дане визначення, таким чином, є більше точним і містить облік мотивації.

Найбільше визнання одержало наступне визначення: «Агресія – це будь-яка форма поводження, націленого на образу або заподіяння шкоди іншій живій істоті, що не бажає подібного звертання» [40, 26]. На думку зазначених авторів, прагнення реципієнта уникнути нападу й болю повинне бути присутнім.

Формулюючи визначення «агресії», Л.М. Семенюк відзначає, що в буквальному значенні слова – це напад за власною ініціативою з метою захоплення. «Разом з тим цей такий стан, що може містити в собі не тільки прямий напад, але й погрозу, бажання напасти, ворожість».

Поняття «агресія» й «агресивність» розрізняються багатьма авторами. Якщо агресія трактується як дія або процес, що має специфічну функцію й організацію, то агресивність розглядається або як певний стан людини, або як деяка особистісна структура, що є компонентом більше складної структури психічних властивостей людини. Зокрема, Н.Д. Левітів пропонував розглядати й досліджувати агресію як психічний стан, виділяючи пізнавальний, емоційний і вольовий її компонент. А. Реан [47, 236] розуміє під агресивністю «властивість особистості, що виражається в готовності до агресії».

Розрізнення понять «агресія» й «агресивність» веде до важливих наслідків. З одного боку, не за всякими агресивними діями суб'єкта дійсно коштує агресивність особистості. З іншого боку, агресивність людини зовсім не завжди проявляється в явно агресивних діях. Прояв або не прояв агресивності як особистісної властивості в певних актах поводження як агресивних дій завжди є результатом складної взаємодії ситуаційних факторів.

Представники біхевіористичної психологічної школи часто говорять про агресивну поведінку. Під нею розуміється активні, відкриті, зовнішні виражені дії, часто ініціативні й завжди приносять іншій людині (або неживому предмету) певна шкода. Агресивної поведінки може виражатися в різноманітних формах: від грубого фізичного насильства до глузливих й уїдливих слів.

Істотне значення в розумінні сутності агресивної поведінці підлітків має аналіз їхньої мотивації. Основу агресивної мотивації становлять, насамперед, негативні емоції й почуття, такі як гнів, страх, помста, ворожість (А. Басс, К.Ізард, Х. Фешбах, Е. Фромм й ін.). Фешбах (Feshbach, 1964) відзначає, що із придбанням різного роду навичок і рухів, пов'язаних з «експресивною агресією», необхідної для зняття емоційної напруги й тому виконуючу позитивну роль, виникає властивий агресії мотив – «бажання завдати фізичної шкоди» (intent to hurt).

Отже, більшість дослідників змінюють до думки про те, що агресивна поведінка повинне включати агресивний намір. Однак при більше уважному розгляді встановити наявність або відсутність агресивного наміру не завжди виявляється простим завданням. Наміри – це особисте, сховане, недоступне прямому спостереженню задуми (А. Басс, А. Бандура). Про їх можна судити за умовами, які передували або випливали за актами агресії [11, С. 27]. Проте, включення критерію наявності або відсутності агресивного наміру у визначення агресії бачиться доцільним. Це дозволяє оцінювати як агресію спроби заподіяти шкоду іншим, навіть якщо вони не увінчалися успіхом, а також диференціювати від агресивні дії, наслідком яких стало випадкове заподіяння шкоди, і дії, що мають благі наміри, для здійснення яких заподіяння болю необхідно (наприклад, дії хірурга).

Важливе значення у визначенні «агресії» має фраза «іншій живій істоті». На думку Р. Берон і Д. Ричардсон, тому що самогубець прагне заподіяти шкода собі, а не іншим живим істотам, його дії не можуть бути розцінені як агресивні [11, С.ЗО]. З такою оцінкою важко погодиться, тому що в цьому випадку має саме – або аутоагрессия, під якою розуміється агресія ж, але спрямована на себе.

У теперішній роботі нами була поставлена мета дослідження агресивних реакцій. Під реагуванням прийнято розуміти відповідь, «відкликання яким – небудь образом на зовнішнє роздратування, вплив ззовні»; реакція (від лат. re – проти, actio – дія) – протидія. Відповідно, під агресивними реакціями ми розуміємо форми поведінкового реагування, що представляють собою відповідні дії на роздратування й причиняюче шкоду або збиток живим і неживим об'єктам.

«Агресивна реакції» більше вузька категорія в порівнянні з поняттям «агресивне поведінка», що має на увазі певний рівень сформованості агресивних способів дій. Тому нас цікавили спровоковані прояви агресії, а як об'єкт розгляду були обрані агресивні реакції.

Як і характерні для дітей і підлітків реакції протесту, опозиції, відмови, компенсації й гіперкомпенсації, агресивні реакції ставляться до ситуаційно обумовлених змін поводження. Дослідження показують, що такі реакції досить поширені серед підліткових вікових груп. Агресивні реакції можуть і найчастіше виступають як засіб психологічного захисту, тому їх можна розглядати в якості недиференційованого захисного механізму; як неконструктивне, неадекватна поведінка.

До поняття норми агресивності зверталися багато дослідників (A. Eyken, R. Ridder, А.А. Реан, Т.Г. Румянцева й ін.). Так, Т.Г. Румянцева відзначає, що норми формують своєрідний механізм контролю за позначенням тих або інших дій. «Коли ці норми дотримані, сприйнята поведінка не буде розглядатися спостерігачем у якості агресивного, незалежно від ступеня згубності наслідків такої поведінки. І, навпаки, якщо норми порушені, на поведінці «навішується ярлик агресії» [48, С. 84]. Отже, норма агресивності розглядається як мінімум у двох аспектах: як середньо припустимий рівень агресивності і як норми поводження, прийняті в суспільстві (маючи відповідний соціальний контекст).

Спираючись на подання Б.Г. Ананьева, Т.Н. Курбатова розглядає структуру агресії відповідно до рівнів психологічної організації людини: індивідний, субъектно – діяльностний й особистісний рівень агресії. Індивідуальний рівень складається в захисті себе, потомства, особистого майна й зв'язується із природною основою людини. Субъектно – діяльний рівень прояву у звичному стилі поведінки особистості й зв'язаний із прагненням до досягнення успіху, мети й відповідною реакцією людини на погрозу. Особистісний рівень агресії зв'язується автором з мотиваційною сферою, самосвідомістю й проявляється в кращому виборі агресивних форм поводження й засобів для досягнення своєї мети. Однак представляється досить складним диференціювання субъектно – деяльного й особистісного рівнів агресії.

Вирішуючи проблему оцінки агресії, на наш погляд, доцільно звернутися до моделей структури агресії. Е. Фромм [48, 283] розглядав два різних види агресії: 1) доброякісну, оборонну агресію, необхідну людині для виживання, і 2) деструктивну, злоякісну агресію, що не є біологічно адаптивною.

Фешбах (Feshbach S., 1964) запропонував розрізняти три види агресії: випадкову, інструментальну й ворожу. Однак проти виділення випадкової агресії в окрему категорію заперечував Кауфман (Kaufinann H., 1965). Якщо прийняти такий розподіл агресії на види, то як випадкова агресія потрібно розглядати будь-яку випадкову, ненавмисну дію, що принесла шкоду. При цьому Кауфман думав, що й інструментальну й ворожу агресію варто вважати навмисної.

Окремі дослідники (Buss, 1961, 1971; Feshbach, 1964, Hartup, 1974) розрізняють ворожу й інструментальну агресію. Ворожа агресія має місце, коли головною метою агресивної дії виступає заподіяння шкоди. Інструментальна агресія спрямована на досягнення мети, причому ціль заподіяння шкоди не ставиться, а агресивні дії виступають як інструмент для здійснення різних бажань.

Зильманн (Zillmann, 1970) запропонував замінити ворожу агресію на «обумовлену подразником», а інструментальну – на «обумовлену спонуканням». Обумовлена подразником агресія припускає дії, спрямовані на усунення неприємної ситуації або ослаблення її шкідливого впливу. Агресія, обумовлена спонуканням, використається з метою досягнення певної вигоди [11, 31].

К. Хорні [290] виділяє три лінії поводження: рух до людей, рух проти людей і рух від людей; відповідно вона виділяє що уступає, агресивний і відсторонений типи особистості.

Існують й інші принципи розподілу агресії на види. Так, агресію ділять на групову й індивідуальну. Х. Маркль говорить про можливості виділення дисциплінарної, соціальної, ігрової, моральної агресії. У психопатології вивчають садистські агресії й т. д.

Для класифікації агресивної поведінки А. Басс запропонував три дихотомії: фізична – вербальна, активна – пасивна, спрямована – ненаправлена. Слід зазначити, що цією класифікацією багато дослідників користуються дотепер. Розділяючи вербальну й фізичну агресію, А. Басс указав на використану в кожному випадку систему органів: з одного боку, мовні засоби, а з іншого боку – інша довільна мускулатура, основна ланка якої доводиться в людини на групу м'язів кисті й руки (Bricklin et al, 1962; Kunz 1946) [48, 14]. До категорії вербальної агресії відносять образи, погрози, примуси й вимагання, докори й обвинувачення, прокльони, наклеп і т. п. Навіть лемент без мовних висловлень нерідко носить агресивний характер. М. Дугал (Dugal M., 1928) особливо виділяв як агресія ревіння.

У випадках, коли в основі класифікації видів агресії лежить її спрямованість, виділяється два її види: пряма й непряма. При прямої агресії дії спрямовані безпосередньо проти жертви, при непрямої – дії здійснюються опосередковано, без присутності жертви.

На закінчення необхідно підкреслити, що «більшість дослідників агресії трактується як негативне, деструктивне явище. Однак не можна не визнати, що агресія може виконувати й позитивну функцію. Так, деструктивний компонент активності людини є необхідним у спорті, у творчій і деяких інших видах діяльності.


1.2 Трактування природи й детермінації агресії різними психологічними школами

Агресія є складною й інтенсивно досліджуваною областю психології. Але незважаючи на це все ще залишаються безліч невирішених проблем, тому що існуючі на сьогоднішній день теорії агресії по-різному пояснюють причини й механізми агресивної поведінки людини.

У теоріях потягу агресія розглядається як стійка диспозиція індивіда. У первісному варіанті психоаналітичної теорії З. Фрейда агресія трактувалася як реакція на блокування або руйнування либідодних імпульсів. З висуванням гіпотези про потяг до смерті агресія розглядалася вже як її прояв. З погляду Фрейда, природа агресії вроджена й така поведінка неминуча, оскільки якщо енергія інстинкту смерті не буде звернена зовні, це незабаром приведе до руйнування самого індивідуума.

Він затверджує, що прояв агресії є результатом постійного конфлікту між саморуйнуванням і самозбереженням. Ні лібідо, ні агресія ніколи не спостерігаються окремо, тобто в чистому прояві, за винятком багатьох патологічних випадків. Вони завжди об'єднані. Сексуальні навички не можуть бути досягнуті без домішки агресивності, агресивність не може бути інтегрована в нормальне життя без домішки лібідо, так само як на вищому рівні смерть не що інше як прямий наслідок життя.

Положення про інстинкт прагнення до смерті є одним з найбільш спірних у теорії психоаналізу. Відсутнє чітке визначення статусу агресії в теорії потяг і прояснення деяких украй важливих проблем, наприклад таких, як роль агресії в нормальному розвитку підлітка, її зв'язок з функціонуванням нервової системи, її роль у формуванні характеру, її внесок у патогенез неврозів, психозів, схильності до злочинів і перекручень і т. д. Відкритим залишається й питання про існування агресивних зон, еквівалентні або, принаймні, порівнянні з эрогенними. Фрейд розглядав м'язи як агресивні зони, хоча Гиллепси (Gillespia, 1971) бачить руховий апарат не як джерело, а як виконавчий орган. Невирішена остаточно проблема джерела агресії. Статус агресії, як незалежного, споконвічного, уродженого потяга підкріплюється тільки думкою клініцистів, заснованій на трьох спостережуваних проявах:

1) очевидний імпульс, властивому будь-якому агресивному прагненню;

2) очевидне полегшення, яке треба за розрядкою;

3) очевидне страждання і його патологічний наслідок, коли розрядка блокована.

Невизначеність щодо джерела агресії поширюється й на її меті. У широке коло речень входять такі мети, як розрядка або уникнення зростаючої напруги, зсув розладу й невдоволення, підтримка гомеостазу або його руйнування. Серед цих численних описів на думку Ганни Фрейд недостатньо уваги приділено агресії, що асоціюється зі сторонніми, зовнішніми цілями, звідки вона бере свою силу.

Більше певний погляд щодо нагромадження й розрядки інстинктивної агресивної енергії мав К. Лоренц. З його погляду, людська агресія має свої еволюційні й фізіологічні коріння. Джерелом агресії є вроджений інстинкт боротьби за виживання. Агресивна енергія генерує в організмі спонтанно, безупинно, регулярно накопичуючись із перебіг часу доти, поки в результаті впливу відповідного пускового подразника вона не розрядиться. При цьому, чим більше кількість агресивної енергії є в цей момент, тим меншої сили стимул потрібний для того, щоб агресія виплеснулася зовні. Лоренц затверджує, що в нас немає вроджених механізмів гальмування агресії, тому що вони зробили б нас беззахисним. Він не розділяє точку зору Фрейда, відповідно до якої агресія як прояв потяга смерті протистоїть всім життєстверджуючим інстинктам як руйнівний початок. Це такий же інстинкт, як і всі інші, і в природних умовах так само, як вони, служать збереженню життя й виду, виконуючи наступні важливі функції:

1. Агресія допомагає поліпшити генетичний фонд виду за рахунок того, що зупинить потомство зуміють тільки найбільш сильні й енергійні індивідууми;

2. Сильні тварини краще захищаються й забезпечують виживання свого потомства.

Агресивна поведінка не можна виключити, рятуючи людей від дратівних ситуацій і з нею не можна подолати, навісивши на не морально-морально-мотивовану заборону. Переорієнтування агресії – це найпростіший і надійний спосіб знешкодити ії. Вона задовольняється об'єктами легше, ніж більшість інших інстинктів і знаходить у них повне задоволення. Це психогідравлична модель критикувалася як етологами (R.A. Hinde, 1974), так і психологами (A. Montague, 1976) не тільки за ризикований перенос на людину результатів, отриманих у дослідженні тварин, або за плани зниження рівня агресії цивілізованої людини шляхом організації різних змагань, але й за недостатню фактичну обґрунтованість.

Представники соціобіологічному підходу (Бараш й ін.) вважають, що на породження агресивних імпульсів підлітків впливають специфічні гени. Вони затверджують що індивідууми швидше за все будуть проявляти альтруїзм і самопожертву стосовно тих, у кого є схожі гени й поводитися агресивно стосовно тих, хто не складається з ним у спорідненні. До цієї теорії примикають погляди про безперервний еволюційний відбір особливо не агресивному – відборі індивідів шляхом поширення генів переможців. Він розглядає будь-які форми поводження людини як результат взаємодії біологічних і соціогенетичних факторів не відкидаючи при цьому можливість онтогенетичної детермінації агресивної поведінки.

До представників теорій потяга ставиться так само Мак-Доуголл (W. Mc. Dougall, 1908). У його переліку 12 основних інстинктів, агресивність ототожнюється з емоцією гніву. Інстинкт агресії він трактував у такий спосіб: «Схильність до гніву. Обурення й насильницьке усунення всякої перешкоди або перешкод, що заважають вільному здійсненню будь-якої іншої тенденції». Цим формулюванням Мак – Доуголл фактично передбачив точку зору фрустраціонних теорії агресії Долларда і його колег, які поклали початок інтенсивним експериментальним дослідженням агресії. Відповідно до цієї теорії, це не автоматично виникаюче в надрах організму потяг, а наслідок фрустрації. Дана теорія затверджує, що агресія завжди є наслідок фрустрації, а фрустрація завжди спричиняє агресію. Результати багаторічних експериментальних досліджень показали, що зв'язок між цими факторами менш твердий, чим передбачалося й гіпотеза є надто узагальненою. Наприклад, із фрустрацією не зв'язана жодна з форм інструментальної агресії.

Але фрустрація породжує різні моделі поводження, і агресія є лише однієї з них. Вплив фрустрації на агресію опосередковано рядом проміжних факторів. Тобто фрустрація з найбільшою ймовірністю може викликати агресію, коли вона порівняно інтенсивна, коли присутні посилання до агресії, коли фрустрація здається раптовою й несподіваною, або коли вона когнитивно привязувальна до агресії.

Більше систематизовану модель пояснююча поява цього феномена висунув Міллер. Він пояснює появу змішаної агресії у випадках, коли агресивний позив зустрічає «перешкода або придушується страхом покарання. Однак й у цьому випадку спонукання залишається й може привести до агресивних дій. При цьому вони будуть націлені не на щирого фрустратора, а на об'єкти, стосовно яких агресивні дії можуть відбуватися безперешкодно й безкарно.

На позиціях, тісно пов'язаних із фрустраційної теорією агресії стояв Берковитц. Відмовившись від не витримує критикові постулату про те, що фрустрація завжди веде до агресії, він увів дві проміжні змінні, одна з яких ставилася до спонукання (гнів), а інша до спрямованості поводження (пускові подразники). Гнів виникає, коли досягнення цілей, на які спрямована дія суб'єкта, блокується ззовні. Однак сам по собі він ще не веде до поводження, обумовленому спонуканням даного типу. Щоб це поводження здійснилося, необхідне адекватні йому пускові подразники, а адекватними вони стануть лише у випадку безпосереднього або опосередкованого зв'язку із джерелами гніву, тобто із причиною фрустрації.

Пізніше Берковитц розширив і видозмінив свою концепцію, де пусковий подразник уже не є необхідною умовою переходу від гніву до агресії. Як додаткова опора своєї концепції Берковитц залучає модель інструментального обумовлювання.

У класифікації видів фрустраційного поводження Ф.Е. Василюк згадує агресію як одну з п'яти його форм:

1. Рухове порушення;

2. Апатія;

3. Агресія й диструкція;

4. Стереотипія;

5. Регресія.

А.А. Налчаджян також затверджує, що агресивна поведінка не є єдиною реакцією на вплив фрустраторов, що існують також не агресивні реакції на фрустрацію. Він виділяє наступні види захисних механізмів спрямованих на соціально-психічну адаптацію особистості у фрустрирующих ситуаціях:

1. Переміщення агресії;

2. Ідентифікація з агресором;

3. Апатія й безпорадність;

4. Психічна регресія;

5. Адаптивна активність уяви;

6. Інші реакції відходу або втечі;

7. Стереотипна поведінка.

Переміщення агресії у фрустрирующих ситуаціях має місце тоді, коли людина не в змозі прямо виражати свою агресію стосовно фрустратору й агресивна установка переміщається на новий іноді нейтральний об'єкт. Різновидами переміщеної агресії може бути «вільно, що витає гнів,», де навіть нейтральні ситуації сприймаються в якості фрустрирующих, а також аутоагрессия. Ідентифікацію з агресором Налчаджян розглядає як захисно-адаптивний комплекс, що включає в себе механізми агресії, ідентифікації й інтроекції. Перебуваючи під загрозою й переживання стану фрустрірованності, людина захищає свою особистість тим, що включає в структуру своєї особистості досягнення й силу фрустрирующих його індивідів.

Наприклад, засіб масової інформації приділяє значну частину часу показу насильства. Кореляційні й експериментальні дослідження сходяться у висновку про те, що спостереження насильства по телебаченню створює ґрунт для посилення агресивної поведінки й знижує сприйнятливість глядачів, до агресії спотворюючи їхнього подання про реальності. У порівнянні з більшістю інших теорій, теорія соціального навчання залишає набагато більше шансів запобігти й контролювати людську агресію, тому що вона з'являється тільки у відповідних умовах. Даний підхід пропонує контролювати агресію шляхом протидій тим фактором, які ії провокують, – іншими словами, ослабленням аверсивної стимуляції, заохоченням і формуванням неагресивної поведінки й виявленням і закріпленням реакцій, несумісних з агресією.

Кроком уперед у рішенні проблем, пов'язаних з оцінкою агресії, можна вважати фромовську модель структури агресії. У ній пропонується розрізняти два види агресії: доброякісну й злоякісну. Доброякісна агресія є біологічно адаптивної, сприяє підтримці життя і являє собою реакцію на погрозу вітальним інтересам. Злоякісна агресія не є біологічно адаптованої, не пов'язана зі збереженням життя, не сполучена із захистом вітальних інтересів.

Існуючі на сьогоднішній день теорії агресії по-різному пояснюють причини й механізми агресивної поведінки людини. Є також безліч модифікацій і різновидів цих підходів. Існуючі експериментальні дані тією чи іншою мірою підтверджують всі основні теорії агресії. Це не є свідченням кризи теорій, а говорить лише про багатоаспективної й багатоплановості агресії. Справедливості заради відзначимо, що найбільшою мірою експериментально підтверджуються фрустраційна теорія агресії й теорія соціального навчання.

1.3 Фактори, що впливають на прояв агресивних реакцій у підлітків коледжу й ПТУ

У попередньому параграфі нами були розглянуті основні теорії, що пояснюють із різних позицій природу агресії людини. Ці теорії, являють собою спроби освітити детермінанти людської агресії в цілому, і більша їхня частина не надає значення конкретним факторам і соціальним ситуаціям, що сприяють як актуалізації, так і стримуванню агресії. Так, положення про те, що агресія є вродженим інстинктом або генетично обумовлена, мало що дають нам у плані розуміння причин прояву конкретною агресивною реакцією підлітка, а також не вказують на шляху корекції його підвищеної агресивності. Знання факторів, що сприяють виникненню агресивних реакцій у підлітковому віці, дозволяє не тільки набагато точніше виявити джерело агресії підлітка, мати смерть про механізми виникнення й закріплення його агресивних реакцій, але й будувати більше ефективні психокоррекційна й психопрофілактична програми з їхнім обліком.

Аналізуючи причини формування, розвитку й закріплення агресивних реакцій у підлітковому віці, вважаємо за доцільне більш близько розглянути лише кілька груп факторів: зовнішні – фактори мікросередовища, характер і систему сімейного виховання, фізичні умови навколишнього середовища; окремо ми виділяємо такий фактор, що детермінує ріст агресивних Дітей, як засіб масової інформації (або мас-медіа). До внутрішніх детермінантів агресії належать вікові й індивідуально – психологічні особливості особистості.

Сучасний підліток живе у світі, складному по своєму змісті і тенденціям соціалізації. Це зв'язано, по-перше, з темпом і ритмом техніко-технологічних перетворень, що пред'являють до зростаючого людям нові вимоги. По-друге, з насиченим характером інформації, що створює масу «шумів», що глубинно впливають на підлітка, у якого ще не вироблено чіткої життєвої позиції. По-третє, з екологічними й економічними кризами, що вразили наше суспільство, що викликає в дітей почуття безнадійності і роздратування. При цьому в молодих людей розвивається почуття протесту, часто неусвідомленого, і разом з тим росте їхня індивідуалізація, що при втраті загальсоціальної зацікавленості веде до егоїзму. Підлітки більше інших вікових груп страждають від нестабільності соціальної, економічної і моральної обстановки в країні, утративши сьогодні необхідну орієнтацію в цінностях і ідеалах, – старі зруйновані, нові не створені.

Особистість дитини і підлітка формується не сама по собі, а в навколишній його середовищі. Особливо важлива роль малих груп, у яких підліток взаємодіє з іншими людьми. Насамперед, це стосується родини.

92 з 100 обстежених агресивних підлітків (ПТУ №3 і коледжу м. Павлоград) росли у вкрай неблагополучній обстановці: 40% росли в неповних родинах, у 11% обоє батька позбавлені батьківських прав, у 19% найближчі родичі на момент обстеження знаходилися в місцях позбавлення волі. У 88% батьківських родин вихованців відзначалося зловживання спиртними напоями хоча б одним з батьків. Повна бездоглядність, безконтрольність поводження з боку батьків, байдужність у подальшій долі підлітка відзначене в 76% випадків.

Сполучення несприятливих біологічних, психологічних, сімейних і інших соціально-психологічних факторів спотворює весь спосіб життя підлітків. Характерним для них стає порушення емоційних відносин з оточуючими людьми. Підлітки попадають під сильний вплив підліткової групи, що нерідко формує асоціальну шкалу життєвих цінностей. Сам спосіб життя, середовище, стиль і коло спілкування сприяють розвитку і закріпленню агрессивного поводження. Таким чином, що має місце негативний мікроклімат у багатьох родинах обумовлює виникнення відчуженості, брутальності, ворожості визначеної частини підлітків, прагнення робити всі на зло, усупереч волі навколишніх, що створює об'єктивні передумови для появи демонстративної непокори, агресивності і руйнівних дій.

Інтенсивний розвиток самосвідомості і самокритичності приводить до того, що дитина в підлітковому віці виявляє протиріччя не тільки в навколишньому світі, але і власного представлення про себе.

На третій стадії підліткового віку (у 15 – 17 років) спостерігається зіставлення підлітком своїх особистісних особливостей, форм поводження з визначеними нормами, прийнятими в референтних групах. При цьому на перший план у них виходить фізична агресивність, що на 20% перевищує показники
Агресивність вербальна і непряма підвищуються несуттєво, також як і рівень негативізму.

Установлено, що серед підлітків, засуджених за агресивні злочини, 90% зробили злочину в нетверезому стані.

На всьому протязі підліткового періоду спостерігається чітко виражена динаміка агресивності:

Таблиця 1. Прояви різних форм агресивності в підлітків 15 – 17 років

Вікові групи Форми агресивності, %
фізична непряма вербальна негативізм
15 – 17 літні підлітки 61% 51% 50% 60%

Діти підліткового віку особливо залежні від мікросередовища і конкретної ситуації. Одним з визначальних елементів мікросередовища у відносинах формуючих особистість, є родина. При цьому вирішальним є не її склад – повна, неповна, що розпався, – а моральна атмосфера, взаємини, що складаються між дорослими членами родини, між дорослими і дітьми. Установлено, що рівень фізичної форми агресивного поводження найбільш виражений у дітей з робітничого середовища, а найбільш агресивними є діти із середовища сільських механізаторів. Разом з тим у підлітків цієї групи відзначається мінімальний рівень негативізму. Вербальні форми агресивного поводження типові для більшості підлітків з родини службовців середньої ланки. У той же час ці підлітки відрізняються порівняно невисоким рівнем фізичної форми агресивної поведінки. За рівнем непрямої агресії на першому місці підлітки з родин підсобних працівників і родин керівних службовців. Підвищеним негативізмом відрізняються підлітки із середовища керівників і родин інтелігенції (лікарі, учителі, інженери). Менш всього виражена агресивною поведінкою у підлітків із середовища торгових працівників. Очевидно в цьому випадку позначається не тільки матеріальний добробут, але і вироблене в цьому середовищі прагнення уникати конфліктів, згладжувати виникаючі протиріччя, не загострювати ситуацію.


2. Психологічна діагностика агресивності підлітків

2.1 Методи й завдання експериментального дослідження

З метою виявлення появи факторів, що впливають на агресивну поведінку учнів коледжу й ПТУ нами були використані наступні методи:

- тест – опитувальник Басса – Даркі для діагностики показників і форм агресії;

- методика вивчення фрустраційних реакцій С. Розенцвейга;

- методика діагностики межгруппових відносин (Соціометрія);

- методика діагностики рівня суб'єктивного контролю Дж. Роттера;

- метод спостереження за учнями коледжу й ПТУ‑3.

1. Тест – опитувальник Басса – Даркі для діагностики показників і форм агресії;

В силу того, що стандартних загальноприйнятих методик призначених для вивчення ступеня виразності агресивних реакцій у підлітків у науковій літературі ні, ми використали тест – опитувальник адаптований Бовт И.Л. У даному опитувальнику залишені лише три групи питань, що дозволяють оцінити відповідно рівень фізичної, непрямої й вербальної агресії підлітків. При цьому збережено як кількість питань для цих показників, так і система їхньої оцінки, що дозволяє уникнути перекручування й зниження об'єктивності отриманих результатів. Індекс загальної агресивності містить у собі ці три шкали. При аналізі даного параметра ми враховували експериментальні оцінки й думки педагогів, що робила висновки про рівень агресивності кожного підлітка, на основі тривалих спостережень за його реальною поведінкою.

2. Методика вивчення фрустраційних реакцій С. Розенцвейга.

Дана методика ставиться до числа проективних і дозволяє прогнозувати типи емоційних реакцій обстежуваного на різні труднощі й перешкоди, які можуть виникати на шляху до досягнення мети або задоволенню потреб. З'ясування характеру й спрямованості реакцій дає подання про частоту прояву агресивних реакцій.

За методикою розглядаються наступні напрямки й типи реакцій.

1. Экстрапунітивні реакції – спрямована на живе або неживе оточення у формі підкреслення ступеня фрустирующей ситуації, у формі осуду зовнішньої причини фрустрації, або ставиться в обов'язок іншій особі дозволити дану ситуацію.

2. Інтропунітивні реакції – спрямована суб'єктом на самого себе; випробуваний приймає фруструючу ситуацію як сприятливу для себе, приймає провину на себе або бере на себе відповідальність за виправлення даної ситуації.

3. Імпунитивні реакції – ситуація розглядається як малозначна, як відсутність або провини або як щось таке, що може бути виправлене саме собою, варто тільки почекати й подумати.

Реакції розрізняються також з погляду їхніх типів:

1. Тип реакції «з фіксацією на перешкоді» (у відповіді випробуваного перешкоду, що викликала фрустрацію, усіляко підкреслюється як що не має серйозного значення).

2. Тип реакції «з фіксацією на самозахист» (головну роль у відповіді випробуваного грає захист себе, свого «Я»).

3. Тип реакції з «фіксацією на задоволенні потреби» (відповідь спрямована на дозвіл проблеми; реакція приймає форму вимоги допомоги від інших осіб для рішення ситуації; суб'єкт сам береться за дозвіл ситуації або ж уважає, що час і хід події приведуть до її виправлення.

Методика С. Розенцвейга дає нам також можливість визначити коефіцієнт соціальної адаптації (GCR). Даний показник обчислюється шляхом зіставлення відповідей конкретного випробуваного з «стандартними», середньостатистичними. Ситуацій, які використалися для порівняння всього 14. Їхні значення представлені у вигляді таблиці (див. Таблиця №1).

У ході дослідження нами вивчалися наступні: положення сім'ї, статус підлітка в колективі (соціометрія). Тому що наші випробувані з різних соціальних верств населення, із сімей, що відрізняються по складу, рівню утворення батьків, умовам сімейного виховання й характером взаємин між членами сім'ї, що відбивається на ступені їхньої агресивності.

3. Методика діагностики рівня суб'єктивного контролю Дж. Роттера.

Загальна спрямованість особистості тісно пов'язана з рівнем її суб'єктивного контролю. Для оцінки описуваної характеристики особистості ми використали фрагменти методики діагностики рівня суб'єктивного контролю (УСК) Дж. Роттера. Однак, у виді того, що дана методика розрахована на дорослий контингент обстежуваних і містить шкали, що не представляють діагностичної для нас цінності (шкали інтернальності в сімейних і виробничих відносинах і відносно здоров'я й хвороби), ми порахували можливим модифікувати її відповідно до нашого дослідження. Модифікований варіант методики УСК містив 24 питання, що дозволяють оцінити показники по наступних шкалах: Іо – шкала загальної інтернальності; Ід – шкала інтернальності в області досягнень; Ін – шкала інтернальності в області невдач; Їм – шкала інтернальності в області міжособистісних відносин.

4. Методика діагностики межгрупових відносин («Соціометрія»).

Дана методика дозволяє визначити положення випробуваного в системі міжособистісних відносин тієї групи, до якої він належить. Дослідження групи за допомогою даної методики звичайно проводиться тоді, коли група містить у собі не менш десяти чоловік й існує не менш одного року. На основі відповідей випробуваних про взаємний вибір складається соціометрична матриця, що дає можливість визначити наступні статуси: «зірка», «прийняті», «принебригаючі», «изольовані». Більше детальну й наочну картину відносин, що зложилися в групі, можна визначити побудувавши соціограмму. Це виконані за певною схемою малюнки, на яких за допомогою відповідних умовних позначок відзначаються всі виявлені в дослідженій групі вибори й відхилення.

Дана методика дає диференційовану характеристику положення людини в різних підсистемах системи групових відхиленні.

Метод спостереження.

Мета: Визначити рівень прояву агресивності в учнів коледжу й ПТУ‑3.

План спостереження: за агресивністю учнів.

– особливості прояву агресії.

План спостереження за агресивністю учнів коледжу й ПТУ‑3 на уроці праці.

Участь підлітків в організації праці.

Мета: Розподіл і виконання роботи, організація робочого місця.

Спілкування підлітків по питанню праці.

2.2 Обробка, аналіз й інтерпретація результатів дослідження

Дані, отримані в ході психодігностичного дослідження, учнів коледжу й ПТУ‑3, були піддані кількісному аналізу. Для встановлення залежності між показниками нами був визначений коефіцієнт рангової кореляції Спирмена, як для однієї, так і для інший групи.

За результатами тестування за допомогою модифікованого опитувальника Басса – Дарки було встановлено, що в більшості учнів коледжу рівень агресії перебуває в межах норми 57,95%, вище норми спостерігається в 23,03% випробуваних, нижче норми – 19,01%. На основі наших досліджень ми можемо затверджувати також, що в більшості учнів переважає фізична агресія (28,91%) і вербальна (24,31%). Агресія проявляється використанням сили проти іншої особи, а негативні почуття виражаються як через форму, так і через зміст словесних відповідей (лемент, погрози, образи).

За результатами тестування опитувальника Басса – Дарка було встановлено, що в більшості учнів ПТУ‑3 рівень агресії перебуває в межах норми 56.95%, вище норми спостерігається в 25.03% випробуваних, нижче норми – 20.02%. На основі наших досліджень ми можемо затверджувати також, що в більшості учнів ПТУ‑3 переважає фізична агресія (30%) і вербальна (25.30%)

Фізична Вербальна Непряма

агресія агресія агрессія

Таблиця 2. Показники агресії учнів коледжу й ПТУ-3.

Тип показника Рівень агресії в%
Вище норми У межах норми Нижче норми
Коледж – ПТУ Коледж – ПТУ Коледж – ПТУ
Непряма агресія 28,91–30,00 54,11–54,20 17,00–18,00
Фізична агресія 17,73–18,10 61,79–67,50 20,47–21,00
Вербальна агресія 24,31–25,30 59,78–58,50 15,90–16,00
Загальна агресія 23,03–24,01 57,95–57,65 19,01–19,12

Аналіз результатів отриманих за допомогою методики С. Розенцвейга дали нам можливість визначити тип реакцій і спрямованість агресивних підлітків, що вчаться, у фрустируючих ситуаціях. Результати тестування показали, що переважним типом реакції є «з Фіксацією на задоволення потреб» для коледжу (40,3%), а для ПТУ (40,40%), плані спрямованості ведучими виявилися экстрапуітивних реакції для коледжу (64,2%), а для ПТУ (64,4%). Тобто, фрустрируюча ситуація агресивними учнями як досаждає й вони схильні засуджувати зовнішні причини. Экстрапунтивних реакції (Е) сполучаються так само із самозахисної (тип ЕД – 40,1%) тобто підлітки частіше приймають форму ворожості захищаючи себе, своє «Я», гудять навколишніх і не схильні прийняти провину на себе. Меншому числу властиво интропуітивних реакції (29,7% – I), тобто реакції спрямовані на самого себе, де фрустируюча ситуації розглядаються малозначною, або легко переборної із часом. А для учнів ПТУ (ЕД – 40,2%), а меншому числу властиво интропуитивних реакції (29,8% – I)

Таблиця 3. Показники фрустраційних реакцій в агресивних учнів коледжу й ПТУ-3 (за методикою З, Розенцвейга)

Спрямованість реакцій Тип реакцій

ОД

«с фіксацією на

перешкода»

ЕД

«с фіксацією на

самозахист»

NP

«с фіксацією на

потреби»

Усього
Коледж – ПТУ Коледж – ПТУ Коледж – ПТУ Коледж – ПТУ
E 10,3–10,2 32,7–32,8 21,2–21,1 64,2–64,4
I 7,2–7,1 4,2–4,5 18,3–18,4 29,7–29,6
M 2,1–2 3,2–3,3 0,8–0,8 6,1–6,3
Усього 19,6–19,7 40,1–41,4 40,3–40,2 100–102

Узагальнюючи отримані результати, учнів коледжу й ПТУ‑3, ми можемо затверджувати, що агресивними підлітками менш властиві прийняття провини себе, у них відсутнє прагнення самостійно шукати шляхи рішення ситуації або задовольнити свої потреби. Вони більше покладаються на інших осіб (батьків і вчителів), і т. д. Це розходження в учнів коледжу й ПТУ‑3 властиве але не значна розбіжність в 1% або 2%.

Коефіцієнт соціальної адаптації GCR=42,7%. Наявність низького рівня соціальної адаптації властиво в основному підліткам, що вчаться, ПТУ‑3 схильним до проявів відкритого агресивного поводження. А в учнів коледжу він перебувати в нормі GCR=32,3%.

Вивчення характеру самооцінки й рівня домагань в агресивних учнів показало, що їм властива неадекватність цих параметрів (58,2% із загального числа агресивних учнів коледжу по самооцінці й 58% за рівнем домагань). А в учнів ПТУ неадекватність (58,3%), а самооцінка (59%).

Аналізуючи результати соціометрії, учнів коледжу й ПТУ‑3 необхідно відзначити, що найбільше число агресивних підлітків мають у групі однолітків або статус «зірки», або «пренебрегаючи», тобто входять у полярні соціометричної категорії.

Сводячи по всьому, причиною цього є наявність цілого роду факторів у вигляді таких тісно взаємозалежних індивідуально – психологічних характеристик особистості, як неадекватні самооцінка й рівень домагань, тип реагування й т. д. Всі ці змінні накладають відбиток на обиранні підлітків моделі поведінки, як наслідок, на характер складних взаємин з навколишніми.


По абсцисі: 1 – «зірки»; 2 – «предпочитаємі»; 3 – «прийняті»; 4 – «пренебрегаємі»; 5 – «ізольовані».

По осі ординат – кількість випробуваних в%.

По абсцисі: 1 – «зірки»; 2 – «предпочитаємі»; 3 – «прийняті»; 4 – «пренебрегаємі»; 5 – «ізольовані».

По осі ординат – кількість випробуваних в%.

Розподіл соціметричних статусів у групі учнів коледжу показує що в «зірок» агресивний прояв становить 21,9%, в «предпочитаємі» – 20,9%, в «прийнятих» – 18,3%; в «пренебрегаємі» – 20%; в «ізольованих» – 18,9%. А в учнів ПТУ‑3 агресивний прояв становить в «зірок» – 22,1%, в «предпочиємих» – 20,3%, в «прийнятих» – 20%; в «пренебрегаємих» – 21%; в «ізольованих» – 19,1%.

«Зірки»

«Предпочиємі»

«Пренебрегаємі»

Діаграми 4, 5, 6. Взаємозв’язок соціометричного статусу агресивних учнів коледжу й ПТУ‑3 з фізичною, непрямою й вербальною агресією

На основі аналізу результатів соціометрії й тесту Басса – Даркі ми можемо затверджувати, що в «зірок» й «предпочитаємих» переважає частіше в учнів ПТУ‑3 фізична й вербальна агресія, а небагато навіть в учнів коледжу, при цьому домінуючими є показники фізичної агресії. «Пренебрегаємі» частіше використають вербальну й непряму агрессію, що характерно для обох груп.

На основі отриманих результатів за методикою Дж. Роттера ми можемо затверджувати, що в більшості агресивних учнів коледжу й ПТУ‑3 низький рівень суб'єктивного контролю. Це означає, що практично всі, що відбувається з ними події вони розглядають як результат дій інших людей. При цьому досягнення вони частіше схильні приписувати своїм зусиллям і здатностям ніж допомоги інших людей, а причини невдач бачать в основному в навколишньому середовищі. В області міжособистісних відносин у них відзначається низький показник по шкалі «Ім » , що свідчить про невміння агресивних учнів ПТУ активно формувати своє коло спілкування, самостійно викликати до себе повагу й симпатію. А в учнів коледжу міжособистісні відносини мають середній рівень, що говорить про їхню самостійність деформування кола спілкування.

Узагальнюючи отримані результати ми можемо затверджувати, що серед агресивних учнів ПТУ‑3 зустрічається більше представників экстернальної локалізації (53,2%), а серед не агресивних учнів коледжу – більше інтерналів (55,9%).

Рис. 5 Розподіл показників по шкалі «інтернальності – экстернальності» в учнів коледжу й ПТУ‑3

Аналіз відповідей учнів на питання «чи Багато в тебе друзів у групі?» й «чи Багато в тебе ворогів у групі?» показав, що в більшості агресивних учнів немає відчуття безпеки в класному колективі. Багато хто з них (майже 53%) відзначили, що мають багато ворогів із числа одногруппників а виходить, вони випробовують емоційний дискомфорт і тривогу в ситуаціях соціальної взаємодії. А учнів коледжу й ПТУ‑3 із середнім і низьким рівнем агресивності відзначили, що мають багато друзів (59,33%), а негативні відносини складаються лише в 40,19%.

Аналізуючи співвідношення соціометричного статусу підлітка в групі однолітків і рівня їхньої агресивності, необхідно відзначити, що значимого кореляційного зв'язку між цими параметрами виявити не вдалося. Зважаючи на все, причиною цього є наявність цілого ряду факторів, обумовлених індивідуально – психологічними особливостями особистості.

Виявлена також значима негативна кореляція між показниками агресивності й рівнем суб'єктивного контролю. Показник загальної інтернальності значимий корелюється із загальним рівнем агресивності, також з непрямою й вербальною агресією. Інтернальні тенденції значиме корелюються також із соціометричним статусом, що може свідчити про здатності школярів з високим рівнем суб'єктивного контролю формувати певні взаємини з однолітками.

Виявлено також наявність наступних значимих кореляційних залежностей в агресивних учнів коледжу й ПТУ‑3:

4. між рівнем фізичної, вербальної агресії, індексом загальної агресивності й несприятливим емоційним кліматом у сім'ї – чим негативна емоційна атмосфера в сім'ї, тим вище рівень фізичної й вербальної агресії;

5. між рівнем соціальної адаптації й емоційним кліматом у сім'ї й показниками соціальної взаємодії агресивних школярів.

Таким чином, імовірність успішності соціальної адаптації школярів, схильних до агресивних форм реагування, зростає в тих сім'ях, для яких характерний високий рівень утворення батьків і сприятливий клімат у сім'ї.


Таблиця 4. Фрагмент кореляційного аналізу

Параметри АГ.Ф АГ.К. АГ.В. Ин. АГ GCR С.С. Ио ЭМ.К. сос. с
АГ.Ф. X 50* 42* 82* -, 15 03 -, 08 -, 24* 08
АГ.К. 50* X 46* 78* -, 07 -, 06 -, 16 -, 16 20
АГ.В. 42* 46* X 79* -, 11 01 -, 01 -, 41* 14
Ин. АГ 82* 78* 79* X -, 1З -, 00 -, 09 -, 35* 17
GCR -, 15 09 -, 11 -, 13 X -, 02 -, 06 24* 03
С.С. 03 -, 06 01 -, 00 -, 02 X -, 18 15 -, 11
Ио -, 38* -, 46* -, 61* -, 79* -, 06 25* X -, 18 -, 00
ЭМ.К. -, 24* -, 16 -, 41* -, 35* 24* 15 -, 29 X -, 33*
сос. с. 08 20 14 17 03 -, 11 -, 00 -, 33* X

АГ.Ф. – фізична агресія; АГ.К. – непряма агресія; АГ.В. – вербальна агресія; Ин.АГ. -індекс агресивності; GCR коефіцієнт–коефіцієнт соціальної адаптації по тесту С. Розенцвейга; С.С. – соціальний статус; Ио – загальна інтернальності; ЭМ.К. – емоційний клімат у сім'ї; СОС.С. – склад сім'ї.

Аналізуючи отримані данні ми можемо зробити висновок що учні ПТУ‑3 агресивніше учнів коледжу, а десь на 3%. Результати підтвердження перебувають в експериментальній частині роботи. А в основному учні коледжу й ПТУ приблизно рівні по показниках агресії.

Висновок

У підлітковому віці одним з видів поведінки, що відхиляється, є агресивна поведінка, що нерідко приймає ворожу форму (бійки, образи). Для деяких підлітків участь у бійках, твердження себе за допомогою куркулів є устояною лінією поведінки. Ситуація збільшується нестабільністю суспільства, міжособистісними і міжгрупповими конфліктами. Знижується вік прояву агресивних дій. Усе частіше зустрічаються випадки агресивної поведінки учнів колледжа та ПТУ у дівчат.

Проведене вивчення підлітків-правопорушників (об'єктом якого були психічно і фізично здорові діти) показало, що ядром конфліктної ситуації, привівшої до моральної деформації особистості, є недоліки сімейного виховання, а жорстокість, агресивність, замкнутість, підвищена тривожність – у процесі стихійно-групового спілкування можуть приймати стійкий характер.

Неодмінною умовою агрессивнної поведінки є надлишок вільного часу, відсутність позитивна формуючих особистість захоплень. У багатьох підлітків відзначається неповна родина з порушеними функціональними зв'язками.

Виховно-профілактична діяльність не може обмежуватися лише заходами індивідуального впливу і корекції, застосовуваними безпосередньо до неповнолітнього. Соціального оздоровлення і соціально-педагогічної корекції вимагає несприятливе середовище, що викликає соціальну дезадаптацію неповнолітнього.

Профілактика і попередження агрессивної поведінки неповнолітніх стає не тільки соціально значимим, але і психологічно необхідним.

Звідси виникає необхідність у проведенні системного аналізу індівідуальних, особистісних, соціально-психологічних і психолого-педагогічних факторів, що обумовлюють соціальні відхилення в поводженні неповнолітніх, з обліком яких повинна будуватися і здійснюватися виховно-профілактична робота по попередженню цих відхилень. Раннє виявлення поведінкових проблем у підлітків, системний аналіз характеру їхнього виникнення й адекватна виховно-коррекційна робота дають шанс запобігти десоціалізацію підлітків. Несвоєчасне виявлення початкових ознак поводження, що відхиляється, і проблем у вихованні, що перешкоджають розвитку дитини, приводить до швидкого переходу відхилень у хронічні порушення поводження.

Порівняльний аналіз проявів агресивності показав, що найбільша фізична агресія відзначається в підлітків у сільських родинах і родинах робітників, а найменша – у дітей з родин торгових працівників. Непряма агресія переважає в підлітків з родин керівників і родин підсобних працівників. Вербальна агресія типова для дітей службовців середньої ланки. Найбільший рівень негативізму виявляється в дітей керівників.

Розгляд прояву різних форм агресивності в хлопчиків і дівчинок на різних стадіях підліткового віку і з різних соціальних груп населення дає необхідну орієнтацію в характері сфер особистості дитини, що розвивається під впливом різного мікросередовища і дозволяє цілеспрямовано будувати виховний процес.


Список літератури

1. Ананьев Б.Г. «Про людину, як об'єкті і суб'єкті виховання» Обрані психологічні праці в 2‑х томах Москва, 1980

2. Андріенко В.К. Гербеев Ю.В. Невський И.А «Система перевиховання підлітків в умовах спеціальної школи», Москва, 1990

3. Белічева С.А. «Основи превентивної психології» Москва, 1993

4. Горшкова Е.А. «Педагогічна діагностика старших класів, що учаться, при організації реабілітаційної роботи» сб. Проблеми особистості, профілактика відхилень у її розвитку Москва & Архангельськ, 1993

5. Горьковая И.А

6. «Медико-психологічне дослідження формування характеру делінквентних підлітків», автореферат дисертації кандидата психологічних наук, Санкт-Петербург, 1992

7. Іванова Л.Ю. «Агресивність, жорстокість і відносини старшокласників до їхніх проявів» зб. Проблеми особистості, профілактика відхилень у її розвитку Москва & Архангельськ, 1993

8. Ісаєв Д.Д. Журавльов И.І Дементьєв В.В. Озерецьковский С.Д. «Типологічні моделі поводження підлітків з різними формами аддиктивного поводження» Санкт-Петербург, 1997

9. Кулагін Л.Г. «Про підлітків, яким важко» журнал Радянська педагогіка, 1991 рік, №6, стор. 141–142

10.Личко А.Е. Попов Ю.В. «Делінквентне поводження, алкоголізм і токсикоманії в підлітків», Москва, 1988

Паренс Генрі «Агресія наших дітей» Москва, 1997

11.Першаніна Е. «Проблема профілактики педагогічної занедбаності підлітків» журнал «Радянська педагогіка», 1984, №5, стор. 141

12.Саенко Е.В. «Професійна діяльність психолога при профілактиці девіантного поводження» автореферат дисертації кандидата психологічних наук Твер, 1995

13.Семенюк Л.М. «Психологічні особливості агресивного поводження підлітків і умови його корекції» Москва, 1996

Степанов В.Г. «Психологія важкого школяра» Москва, 1998

14.Бабаків А. «Сімейні війни» газета «Стріла», №14 (143), Санкт-Петербург 1999, квітень, стор. 6

Тархова Л. «Як уберегти дитини від в'язниці і панелі» Москва, 1997

15.Фельдштейн Д.И. «Психолого-педагогічні проблеми співвідношення біологічного і соціального» журнал «Радянська педагогіка», 1984, №5, стор. 52–55

16.Фрідман Л.М. Волкова К.Н. «Психологічна наука – учителю» Москва, 1985

17.Шипиціна Л.М. Іванов Е.С. «Порушення поводження учнів допоміжної школи» Уельс, Великобританія, 1992

18.Журнал – «Практична психологія та соціальна робота» 2003 рік, №5

19.Журнал – «Практична психологія та соціальна робота» 2003 рік, №4

20.Немов «Настільний підручник практичного психолога», Освіта, Київ, 2000 рік

21.Ф. Аллан «Психологія підлітків» Москва, 1993 рік.

22.А.А. Реан «Вікова психологія» Санки-Пітербург, 1990 рік.

23.А.А. Реан, Т.Р. Румянцева «Сімейна педагогіка» Кіїв, 1991 рік.

24.Зільман, «Загальна психологія» Москва, 1995 рік.

25.Бріолін, «Психологія виховання», Львів, 1989 рік.

26.М. Другал, «Особливе виділення якостей агресії», Москва, 1990 рік.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:40:54 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
20:34:48 28 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Прояв детермінантів агресивної поведінки у підлітків

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150278)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru