Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Шпаргалка: Методи вікової та педагогічної психології

Название: Методи вікової та педагогічної психології
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: шпаргалка Добавлен 09:40:44 14 июля 2010 Похожие работы
Просмотров: 6690 Комментариев: 4 Оценило: 3 человек Средний балл: 4.3 Оценка: неизвестно     Скачать

1. Предмет, завдання та структура вікової психології

Вікова психологія — галузь психологічної науки, яка вивчає особливості психічного розвитку людини на різних вікових етапах індивідуального розвитку людини (онтогенез). Предметом дослідження вікової психології є вікова динаміка, закономірності, фактори, умови, механізми становлення, формування та розвитку особистості. Вікова психологія вивчає загальні закономірності, особливості виникнення і розвитку психічних процесів і властивостей і зумовлену віком динаміку співвідношень між ними; причини та закономірності переходу від одного вікового періоду до наступного; становлення різних видів діяльності (гри, навчання, праці, спілкування);В її загальній структурі виокремлюють психологію дитинства, до якої входять психологія новонародженого, немовляти, раннього дитинства, дошкільного періоду, молодшого школяра, підлітка, юнака, психологію дорослості — психологію дорослої людини, геронтопсихологію — психологію старості. Як навчальний курс вікова психологія охоплює такі теми: вікова психологія як галузь психологічної науки; виникнення і розвиток вікової психології; теоретичні основи вікової психології; початок людського життя; психічний і особистісний розвиток дитини від народження до вступу в школу; психологія молодшого школяра; психологія підлітка; психологія ранньої і зрілої юності; рання дорослість; зрілий дорослий вік; старість. Завданнями вікової психології є дослідження особливостей розвитку особистості на кожному її віковому етапі, надання відповідних рекомендацій щодо попередження спричинених віковими кризами психологічних проблем, а також конкретної психологічної допомоги. Не менш важливим є зосередження зусиль вікової психології на розв'язанні таких теоретичних і практичних завдань:— вивчення особливостей розвитку людини на етапах ранньої та зрілої дорослості (Я-концепції, системи життєдіяльності, особливостей інтересів та інтелекту, проблем і криз розвитку тощо);

— розвиток психічно здорової особистості та дослідження особливостей відхилень у психічному здоров'ї людини;

— дослідження психології старих людей та особливостей їхньої життєдіяльності;

— розвиток обдарованих дітей (їхніх здібностей, особистісних якостей, окремих психічних функцій);

— з'ясування індивідуальних відмінностей дітей, відкриття їхніх творчих здібностей;

— дослідження сенситивних періодів у розвитку особистості та окремих психічних функцій;

— створення психологічних умов для забезпечення саморозвитку;

— вивчення відхилень у психічному та особистісному розвитку;

— дослідження взаємин дітей і дорослих;

— з'ясування особливостей впливу масової культури та засобів масової інформації на психічний та особистісний розвиток дітей;

— забезпечення психологічних умов розвитку цілісної та гармонійної особистості дитини, підлітка та юнака.

2. Зв’язок вікової та педагогічної психології з іншими науками

Вікова та педагогічна психологія пов’язані з такими науками: Вікова та педагогічна психологія тісно пов’язані між собою цей взаємозв’язок виявляється у таких аспектах.

А) в одному і тому ж об’єкті вивчення (дитині, підліткові, старшокласникові);

Б) у використанні схожих методів дослідження:

В) у схожих зв’язках з одними й тими ж науками.

З філософією – яка виступає методологічною основою для В. та ПП.

З педагогікою – найтісніший між педагогікою та педагогічною психологією яка виникла на межі двох наук педагогіки та психології. Педагогіка надає віковій та педагогічній психології інформацію про передовий досвід, про шкільну практику, а В. та ПП. Озброюють вчителів знаннями про психологічні закономірності розвитку психіки, формування особистості дітей, про психологічні закономірності навчально-виховного процесу.

З загальною психологією – яка виступає фундаментом для розвитку вікової та пед. Псих. А В., ПП., збагачують загальну психологію новим фактичним матеріалом для розкриття нових психологічних закономірностей

З соціальною психологією – надає інформацію про закономірності міжособистісного спілкування і спільної діяльності у різних соц. групах.

З історією яка вивчає закономірності розвитку психології на всіх історичних етапах.

З дефектологією – вивчає відхилення психічних та фізичних станів дітей. Використовує дані дефектології для організації навчання та виховання дітей.

З анатомією та фізіологією – яка озброює В. та ПП.. знаннями про особливості фізичного розвитку дітей різних вікових особливостей та необхідного дотримання певних санітарно-гігієнічних норм до організації виховного процесу.

З методиками викладання шкільних предметів.

З математичними науками – які розробляють методи математичної статистики для кількісної обробки результатів психологічних досліджень.

3. Історичний розвиток В. та П. психологія

У давньому світі загальнопсихологічні знання розвивалися в лоні філософії. Геракліта (прибл. 544—483 до н. є.) про нерозривний зв'язок індивідуальної душі з космосом, про процесуальність (плинність, змінність) психічних станів, різні перехідні рівні душевного життя (основи генетичного підходу), підпорядкованість усіх психічних явищ непорушним законам матеріального світу.

Один із чільних її представників католицький філософ Фома Аквінський (1225/26—1274),. Рослинна, тваринна і людська душі розташовані ступінчасто, а у середині кожної з них розміщені здібності та їх продукти (відчуття, уявлення, поняття). Душа спочатку здійснює акт пізнання: їй являється образ об'єкта (відчуття або поняття); потім усвідомлює, що нею зроблено цей акт; і нарешті, душа “повертається” до себе, пізнавши вже не образ і не акт, а себе як унікальну сутність. Перша спроба докладного і послідовного опису психічного розвитку особистості пов'язана з ім'ям німецького філософа Альфреда Тідемана (1736—1803), який опублікував у 1787 р. “Спостереження за розвитком душевних здібностей дитини”. Значно ширше і детальніше дослідив поведінку дитини-дошкільника у середині XIX ст. німецький психолог Альберт Кусмауль (1811—1897). Спостерігав за розвитком дитячої психіки французький філософ Іпполіт Тен (1828— 1893). Він описав процес засвоєння мови своєю дочкою.

Засновником дитячої психології вважають англійського ембріолога і психолога Віктора Прейєра (1822—1899). Якщо до нього досліджували окремі проблеми і давали фрагментарні ескізи розвитку психіки дитини, то В. Прейєр намагався цілісно проаналізувати проблему на основі систематичного її дослідження. Його книга “Душа дитини” (1882) репрезентувала опис психічного та біологічного розвитку дитини від народження до трьох років. На думку В. Прейєра, у сфері психічного розвитку виявляється біологічна спадковість, яка є основою індивідуальних відмінностей. Він прагнув не тільки розкрити зміст дитячої душі, описати розвиток пізнавальних процесів, мовлення, емоцій дитини, а й навчити дорослих розуміти дітей, використовуючи об'єктивні методи. З цією метою в додатку до своєї книги умістив зразок щоденника, покликаного забезпечити вивчення особливостей розвитку дітей різного віку.

4. Методи вікової та педагогічної психології за Ананьєвим

1. Організаційні методи:

А) порівняльний –(метод поперечних зрізів) спрямований на виявлення динаміки певної психологічної функції шляхом порівняння особливостей її розвитку на різних кінцевих етапах.

Б) лонгітюдний метод (повздовжних зрізів) має на меті тривале вивчення одних і тих же досліджуваних з метою виявлення глибинних закономірностей психічного розвитку та формування особистості людини.

В) комплексний метод – передбачає розподіл підходів різних наук до вивчення одного і тогож об’єкта (програма роботи з обдарованими дітьми)

2. Емпіричні методи

А) спостереження, самоспостереження метод цілеспрямованого планомірного опису психічних властивостей, які проявляються в діяльності і поведінці учнів на основі їх безпосереднього сприймання в навчально-виховному процесі з обов'язковою систематизацією одержаних даних і формулюванням можливих висновків.

б) експериментальні методи: Основними ознаками експерименту є створення дослідником умов, у яких виявляються психічні явища, і контролювання його перебігу. Це дає змогу варіювати незалежними змінними, впливаючи на індивіда і тим самим викликаючи певні явища (залежні змінні). Під час експерименту виникають умови для відокремлення явищ, які вивчають, від тих, що їх супроводжують. Завдяки цьому вдається виявити приховані процеси, механізми, явища, властивості, встановити закономірні зв'язки між ними.

Природний та лабораторний експеримент

Констатуючий (передбачає з'ясування закономірностей існування психічного факту, особливостей психічного процесу, особистісних рис), формуючий (зорієнтований на формування психічних явищ, властивостей, створення умов для їх прояву і розвитку) експеримент.

Психодіагностичні методи (бесіда, інтерв’ю, анкетування, тестування, соціоматриця, референтометрія, метод аналізу процесу та продуктів діяльності).

В) біографічний метод.

3. методи обробки результатів.

А) метод якісного аналізу має на меті смислове групування на меті смислове групування одержаних результатів у вигляді зручному для їх інтерпретації

Б) методи кількісного аналізу спрямовані на кількісну обробку результатів за допомогою методів математичної статистики.

4. Інтерпретаційні методи (пояснення)

А) генетичний метод – має на меті встановлення вертикальних зв’язків між рівнями розвитку досліджуваних феноменів. Виявлення специфіки цих рівнів розвитку певної функції.

Б) структурний метод – передбачає виділення горизонтальних структурних зв’язків між компонентами досліджень цілісного феномену.

5 . Вимоги до проведення досліджень з вікової і педагогічної психології

Кожен дослідник і психолог-практик повинні чітко знати методологічні засади вікової та педагогічної психології, вміти обирати, а за необхідності і створювати відповідно до мети і завдань дослідження конкретні методики, мати достатнє уявлення про систему методів, придатних для пізнання психічних явищ у галузі вікової психології. Чіткість методологічної позиції психолога унеможливлює надмірне захоплення лише збором емпіричного матеріалу чи складанням теоретичних схем без заглиблення в психологічну реальність, вивчення суті психологічної проблеми.

У процесі психологічного пізнання дослідник не завжди може спостерігати те, що пізнає, мати безпосередній контакт із предметом дослідження. Крім того, спостережувані явища, події можуть не лише не відповідати суті психічного процесу, а й спотворювати її. Отримання наукових знань про психіку значною мірою залежить від підходу дослідника до об'єкта пізнання. Цей підхід обумовлюється системою методологічних засад, принципів.

У своїх наукових пошуках вікова психологія спирається на такі загальнофілософські принципи:

а) принцип всезагального зв'язку. Гносеологічний зміст його полягає в необхідності враховувати у процесі вивчення психічного явища всю сукупність фактів, які його стосуються, а також виявляти ієрархію зв'язків між елементами структури цього явища, виокремлюючи в них головні і другорядні. Адже будь-який психічний феномен перебуває у різноманітних зв'язках з іншими феноменами, тому ізольоване, однобічне його вивчення призводить до викривлених, помилкових висновків. Непродуктивним виявляється прогнозування розвитку психічних явищ без знання й урахування відомостей про основні їх зв'язки з іншими явищами;

б) принцип розвитку. Він орієнтує на розгляд психіки та оточення особистості у процесі закономірних змін, тобто в розвитку, динаміці. Як відомо, об'єктом вікової психології є людина як суб'єкт діяльності, міжособистісних стосунків і суспільних відносин. З огляду на принцип розвитку важливо вивчати окрему особистість, пам'ятаючи, що її психіка є не чимось застиглим, нерухомим, а безперервно змінюваним феноменом. Ці зміни детерміновані різноманітними суперечностями, зумовленими впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. Тому логіка психологічного пізнання повинна відтворювати логіку виникнення і розвитку явища, що вивчається;

в) принцип єдності теорії і практики. Послуговування цим принципом зумовлене особливостями відносин людини зі світом. Вона не пристосовується до природи, як тварина, і не перебуває на споглядальних, теоретичних позиціях стосовно неї, а активно діє, і ця її діяльність є способом і формою ставлення до об'єктивного (природного, суспільного) світу. Діяльність людини полягає в теоретико-практичному освоєнні, перетворенні зовнішнього світу. Тому теорія і практика є нерозривно пов'язаними і взаємозумовленими гранями життєдіяльності людини.

Принцип єдності теорії і практики розкриває діалектику руху людського знання до істини, констатує визначальну роль практики в процесі пізнання, яка є критерієм істинності теоретичних положень. Відповідно теорія, що не спирається на практику, виявляється абстрактною, безплідною, а практика, яка не спрямовується теорією, — стихійною, не має необхідної цілеспрямованості та доцільності. Саме в цьому полягає єдність теорії і практики. Усе це свідчить, що ефективне вирішення завдань, які ставить перед віковою психологією практика, можливе лише на основі ґрунтовної, розвинутої теорії; чим складнішими є практичні завдання, тим актуальніша потреба в теорії. Одночасно постійно відбувається перехід від емпіричного рівня осмислення психологічної реальності до теоретичного;

г) принцип конкретно-історичного підходу до аналізу явищ. Відповідно до цього принципу всі предмети і явища дійсності необхідно розглядати в їх конкретних історичних зв'язках та відношеннях, як такі, що виникають, функціонують, розвиваються, відмирають, стан яких на певний момент зумовлений особливостями їх попереднього розвитку. Наприклад, особливості ціннісних орієнтацій, інтересів та мотивів поведінки сучасних людей зумовлені конкретними соціально-економічними умовами, що склалися в Україні на початку XXI ст. (ринкові відносини, економічна криза, урбанізація суспільства, агресивний вплив засобів масової інформації, творів масової культури тощо).

У царині вікової психології принцип конкретно-історичного підходу вимагає відстежування поетапного розвитку особистості з урахуванням місця, часу, обставин її буття та інших детермінант. Послуговування ним дає змогу проаналізувати психологію особистостей, котрі жили в різні епохи, з'ясувати їхні особливості, спільні і відмінні риси.

6. Проблеми розвитку психіки й особистості

При розгляді проблем розвитку психіки і особистості можна виділити два основних напрями. 1)Біогенетичний напрям. Представники його основну увагу акцентують на вирішальному значенні вроджених особливостей, спадковості у психічному розвитку та навчанні дитини. Соціальним чинникам розвитку, соціальному середовищу вони відводять роль “регулятора”, “проявника” спадкового. Біогенетичний закон у психології сформулював німецький зоолог Ернст Геккель (1834—1919), доводячи, що онтогенез (індивідуальний розвиток організму) дитини є скороченим повторенням філогенезу (еволюції органічного світу). Подібно до того як людський зародок повторює всі стадії (від одноклітинної істоти до людини) розвитку органічного світу, так і дитина у своєму дозріванні відтворює етапи людської історії. Все відбувається закономірно, тобто індивід переживає п'ять періодів історичного розвитку людства: дикунський, мисливський, пастуший, землеробський, торгово-промисловий. Розвиток дитини представники біогенетичного напряму розглядають відірваним від її виховання, яке вони вважають зовнішнім фактором, здатним або загальмувати, або прискорити процес виявлення її природних, спадково-зумовлених психічних якостей. Втручання у природний процес розвитку дитини, за їх переконаннями, є свавіллям. Біогенетизм став психологічним обґрунтуванням педагогічної теорії “вільного виховання”, прихильники якої наголошували на особливому значенні активності дитини в її саморозвитку. Біогенетичний напрям розвитку основну увагу звертає на його біологічні чинники, які зумовлюють розвиток соціально-психологічних властивостей, а сам процес розвитку вони трактують як дозрівання. На початку XX ст. американський психолог Гренвіл-Стенлі Холл (1846—1924) так ілюстрував тезу, за якою онтогенез є повторенням основних стадій філогенезу (закон рекапітуляції): новонароджений відтворює стадію розвитку тварини; дитинство відповідає епосі, коли головним заняттям первісної людини були мисливство і рибальство; період 12—18 років — закінченню епохи дикості і початку цивілізації; юність еквівалентна епосі романтизму (період “бурі”, “натиску” внутрішніх і зовнішніх конфліктів, які стимулюють формування у людини почуття соціальної відповідальності). Ця теорія була піддана критиці психологами, які стверджували, що зовнішня подібність між дитячою грою і поведінкою тварин, первісних людей не означає психологічної тотожності їх поведінки. Поверхові, зовнішні аналогії, на яких ґрунтується закон рекапітуляції, не дають змоги зрозуміти конкретні закономірності психічного розвитку. Іншим представником біогенетичного напряму був 3. Фройд, який обґрунтував теорію про стадії психосексуального розвитку дитини, доводячи, що вони відображають зафіксований генетично попередній досвід сексуального розвитку людського роду і не залежать від впливу оточення. Все в особистості він виводив із сексуальності та її зіткнення із суспільними вимогами, заборонами, стверджуючи, що суспільство для людини є ворожою силою, яка калічить її природу. Заборона (табу) на отримання природних задоволень, їх витіснення у сферу підсвідомого спричинюють, за 3. Фройдом, розвиток неврозу, а зняття табу із задоволень — відродження різноманітних форм дитячої сексуальності. Також можлива сублімація (лат. sublimatio — підіймаю, підношу) — переключення спрямованої на прагнення до задоволення енергії на не сексуальні об'єкти, цілі та види діяльності. З допомогою цього механізму пояснюють, чому в підлітка виникають прагнення до творчості, інтерес до науки, мистецтва. 2) Соціогенетичний напрям. Психологи, які репрезентували цей напрям, заперечували активність особистості у процесі її розвитку, вважаючи соціальне оточення вирішальним чинником, що детермінує його. На їх погляд, щоб пізнати людину, досить проаналізувати особливості її оточення. Однак, як свідчать життєві реалії, нерідко за однакових умов виростають різні люди. Тому цей підхід є механістичним щодо розуміння розвитку особистості, оскільки він ігнорує самоактивність, діалектичні суперечності її становлення. Із цих причин біогенетичний і соціогенетичний напрями психології уже в 30-ті роки XX ст. стали об'єктами критики. Попри те що з наукового погляду вони викликають тепер лише історичний інтерес, нерідко педагоги-практики вважають, що розвиток школярів зумовлений насамперед спадковістю, применшуючи роль навчання і виховання, або недооцінюють значення спадковості У становленні особистості. Соціогенетичні теорії намагаються пояснити особливості різних вікових періодів людини, зважаючи на структуру суспільства, засоби соціалізації, взаємодію з іншими людьми. Наприклад, німецько-американський психолог Курт Левін (1890—1947) розглядає юність як соціально-психологічне явище, пов'язуючи психічний розвиток особистості зі зміною її соціального становища. Однак він не бере до уваги загальносоціальні детермінанти — соціальне походження, рід занять, загальні умови розвитку. Спільною ознакою біо- і соціогенетичного напрямів є те, що джерела й рушійні сили розвитку вони вбачають у позапсихологічних факторах. Представники біогенетичного підходу акцентують на біологічних процесах, що відбуваються в організмі, соціогенетичного — на соціальних процесах, у яких бере участь людина.

7 . Вчення про психічний розвиток . фактори психічного розвитку

А) біологічні передумови психічного розвитку. Спадковість – фізіологічні ознаки які спільні для всіх представників людського роду (будова тіло, будова нервової системи, будова мовленнєвого апарату, будова руки як органу пізнання). Задатки – це вроджені анатомо-фізіологічні особливості будови нервової системи, головного мозку, та органів чуття. Вродженість - це ті індивідуальні особливості яких набуває дитина під впливом умов її розвитку в утробі матері (вживання матір’ю алкоголю, наркотиків, токсичних речовин, захворювання, травми при пологах) Б) соціальний фактор: Макросередовище (природне середовище, географічне положення клімат), рівень суспільно-історичного та соціально-економічного розвитку суспільства, вплив ЗМІ., рівень розвитку науки, культури, ідеології)

Мікросередовище (первинні –малі групи в яких формується особистість людини (сім’я, дитсадок, клас, група, трудовий колектив,) групи за місцем проживання та інтересами). Ігрова діяльність, навчання, виховання, праця. Природні передумови, сам по собі не визначають психічний розвиток, а виступають лише основою цього розвитку, розвиток психіки (визначається соціальним середовищем) при в взаємодії з біологічними передумовами – вирішальну роль відіграють навчання і виховання. Природні передумови впливають на псих. розвиток в таких напрямках. Визначає шляхи і способи формування певних психічних властивостей. Впливають на темпи та рівень досягнень людини у певній сфері. При дуже яскраво виражених задатках можливе досягнення людиною значних успіхів навіть при несприятливих соціальних умовах.

Проте ні біологічні передумови, ні соціальне середовище не може впливати на людину поза її власною активністю.

8 . Рушійні сили психічного розвитку психології

В науці існує дві концепції розгляду проблеми розвитку взагалі і психологічного зокрема:

1) метафізична – з позиції цієї концепції розвиток розглядається як накопичення кількісних сил, а проблема рушійних сил розвитку навіть не піднімається з позиції такої концепції розвиток психіки людини розглядається як збільшення обсягу уваги, пам’яті, збільшення словникового запасу тощо.

2) діалектико-матеріалістична – з позиції цієї концепції розвитком розглядається не як просте накопичення кількісних змін, а як перетворення на певному етапі кількісних змін у якісні, розвиток психіки трактується як перетворення (збільшення словникового запасу дитини на певному етапі її життя переходить у нову якість здатність до спілкування за допомогою мови. З позиції цієї концепції рушійними силами розвитку є боротьба протилежностей (внутрішні суперечності між новим та старим).

· Суперечності між новими потребами які виникають у дитини та наявним рівнем її можливостей який ще недостатній для негайного задоволення її потреб

· Між зрослими фізичними та психічними силами дитини та старшими способами взаємодії з дорослими видами діяльності, які вже не задовольняють дитину

· Суперечність між новими вимогами, що ставляться суспільством та дорослими та наявним рівнем розвитку, що не дозволяє виконувати ці вимоги.

9. Діалектичний взаємозв’язок навчання вих. і розвитку

У психологічній науці при розгляді проблеми співвідношення навчання, виховання і розвитку можна виділити декілька підходів:

· Психологи женевської школи вважали, що розвиток психіки відбувається за своїми власними законами які не залежать від навчання та виховання, розвиток йде попереду і веде за собою навчання – це означає, що в процесі навчання повинне пристосовуватися лише до тих надбань які вже досягнуті дитиною в процесі розвитку. На думку Виготського при такому трактуванні співвідношення навчання і розвитку. Навчання орієнтується не на завтрашній день розвитку, «плентається» у його хвості.

· Підхід біхевіористів – вважали, що між розвитком і на учінням існує прямий зв’язок і зводили розвиток психіки лише до тих надбань які виникають від впливом на учіння. При такому трактуванні розвитку надто спрощено і збіднено розгляд сутності навчання і розвитку.

· Підхід вітчизняних вчених на чолі з Виготським – вважали, що навчання повинно йти по переду і вести за собою розвиток. Він розробив вчення про дві зони розвитку (Зона (рівень) актуального розвитку – той рівень психічного розвитку якого дитина вже досягла і який виявляється за допомогою завдань, що дитина успішно розв’язує самостійно; зона найближчого розвитку – це потенційна можливість психіки дитини – той рівень розвитку якого вона ще не досягла, але може досягти при допомозі дорослого(виявляється за допомогою завдань які дитина не може розв’язати самостійно)).

Навчання повинно спиратись на рівень актуального розвитку та орієнтувати на зону найближчого розвитку. Вітчизняний вчений Костюк доводив, що між навчанням і розвитком існує діалектичний взаємозв’язок. Чим вищим є рівень розвитку психіки дитини тим складніші завдання може вирішувати вчитель в процесі її навчання. Розвиток психіки являє дуже складний багатогранний процес, а тому не можна розвиток зводити до тих надбань які виникають під впливом навчання.

10 . Закономірності психічного розвитку

Виділяють такі закономірності психічного розвитку людини: 1). Нерівномірність психічного розвитку виявляється тоді коли навіть при найсприятливіших умовах різні психічні функції розвиваються по різному у певний віковий період. Виділяють найбільш сприятливі умови для розвитку лише певних психічних функцій, такі періоди називають сенситивними для розвитку цих функцій.2). Інтеграція психіки – полягає у набутті психікою людини в процесі розвитку все більшої єдності, цілісності та стійкості. Психіка маленької дитини являє собою мало систематизовані поєднання тимчасових психічних станів, а психіка дорослої людини являє собою цілісну систему стійких рис особистості. 3). Диференціація психіки – полягає в урізноманітненні психічних проявів психічних якостей та властивостей в процесі дорослішання людини(інтелект, почуття у дитини в період раннього дитинства представлені лише допитливість у підлітків такі почуття стають різноманітними та більш багатогранними). Диференціація психіки виявляється набуттям все більшої, багатогранності та комплексності. 4). Пластичність психіки ґрунтується на пластичності нервової системи яка виявляється у здатності психіки швидко пристосовуватись до постійних змін умов середовища на основі пластичності психіки розвивається здатність до компенсації. 5). При недорозвитку або випаданні однієї психічної функції починається інтенсивний розвиток інших психічних функцій(при втраті зору розвивається слух і дотик). Акселерація – це прискорення фізичного та психічного розвитку дитини. Причини: біологічні – за рахунок збільшення у раціоні людини білкової їжі тваринного походження за рахунок використання у сільському господарстві біостимуляторів росту – вплив малих доз іонізуючого випромінення; соціальні – урбанізація життя (збільшення кількості великих міст та прискорений стиль життя у них). Величезний обсяг інформації за рахунок впливу засобів масової інформації, передових інформаційних технології. Інфантилізм – це прояв рис дитинства у більш дорослому віці прояв рис притаманним більш раннім віковим періодом. Інфантилізм виявляється у незрілості суджень, легковажності, у невмінні брати на себе відповідальність за власті вчинки. Причини: недоліки сімейного та шкільного стиль гіперопіки і не сприяють розвитку дитини самостійності активності та відповідальності.

11 . Вікова періодизація психічного розвитку особистості

У віковій і педагогічній психології використовують таку періодизацію вікового розвитку:

1. Пренатальний період — від зачаття до пологів.2. Натальний період — пологи.3. Період новонародженості — від народження до 2 місяців. 4. Вік немовляти — від 2 місяців до 1 року. 5. Ранній дитячий вік — від 1 до 3 років.

6. Дошкільний вік — від 3 до 6/7 років. Його поділяють на:— молодший дошкільний вік — 4-й рік;— середній дошкільний вік — 5-й рік;— старший дошкільний вік — 6/7-й рік. 7. Молодший шкільний вік (зріле дитинство) — 1—4 класи (від 6/7 до 10/11 років). 8. Дорослішання:— підлітковий (середній шкільний) вік — 4—8 класи (від 11 до 14 років) у дівчаток, 5—9 класи (від 12 до 15 років) у хлопчиків;— рання юність (старший шкільний вік) — 10—11 класи (від 15/16 до 17/18 років);— зріла юність — від 18 до 20 років. 9. Дорослість:— рання дорослість — від 20 до 40 років;— зріла дорослість — від 40 до 60 років. 10. Старість — після 60 років. У межах кожного вікового періоду спостерігаються великі індивідуальні відмінності, які є результатом впливу умов життя, характеру активності, виховання, природних й індивідуальних відмінностей. Хронологічні межі вікових періодів відносні, потребують уточнення, що зумовлене психічними, особистісними, статевими, соціально-економічними та історичними чинниками.

12. Особливості психічного розвитку немовляти

Період немовляти охоплює вікові межі від народження до одного року. Цей період включає в себе фазу новонарожденості, яка триває до 10 днів (1 міс.) Дитина народжується на світ із системі безумовних рефлексів, нервова система готова до встановлення зв’язків зі світом. Продовжується процес мієнілізації нервових волокон. З перших днів життя починають виникати умовні рефлекси, першим є рефлекс на позу при годуванні. У дитини інтенсивно розвиваються всі системи організму у неї розвивається здатність до відчуттів, а пізніше і до сприймання об’єктів. У цей період сприймання набуває предметності. Особливо інтенсивно розвиваються зоровий та слуховий аналізатори. Дорослі, насамперед мати, відіграють значну роль виступають посередником між дитиною та світом. Задовольняє всі потреби. Якщо мати проявляє до дитини любов, ласку, ніжність то у маляти формується довіра до світу. Якщо мати емоційно холодна, обмежується задоволенням її фізичних потреб або дитина взагалі позбавлена матері у неї можуть розвиватись приховані, або відкриті форми госпіталізму (затримки фізичного чи психічного розвитку). Провідною діяльністю є спілкування з дорослими а новим психічним утворенням є потреба в емоційних контактах з дорослими, з 3х місяців дитина намагається вимовляти перші звуки. Близько року у дитини розвивається здатність робити перші кроки.

13 . Психічний розвиток дитини у ранньому дитинстві

Від 1 до 3х років. На початку цього віку дитина оволодіває дуже важливим фізичним надбанням прямоходіння, яке приводить до значимих психічних значень. Отримує можливість розширювати свої контакти зі світом. У цьому віці провідною діяльністю є предметно-маніпулятивна, яка полягає у ознайомлення дитини з предметами у засвоєнні нею суспільно-історичного досвіду втіленого у способах використання певних предметів. Дорослі навчають дитину властивостям відповідних предметів і правильним способом їх використання. Діти оволодівають двома видами дій з предметами: співвідносні дії (закривання коробки кришкою), знаряддеві дії (використ. знарядь праці). Предметно-маніпулютивна діяльність створює сприятливі умови для розв’язання основних новоутворень віку: розвитку мовлення; наочно-дійового мислення; формування самосвідомості. У цьому віці Дорослий відіграє провідну роль у житті дитини і спостерігається спільна діяльність дорослого і дитини. Під керівництвом дорослого дитині передається суспільно-історичний досвід людства. Період від року до 3х у дитини інтенсивно розвивається мовлення від року до5 є синзетивним для розвитку мовлення. У цьому віці воно виступає основою психічного розвитку. В 1-2 роки оволодіння мовленням відбувається досить повільними темпами. У дитини поки що бідний словниковий запас. Після двох років процес прискорюється, збільшується словниковий запас. З розвитком мовлення пов’язаний розвиток наочно-дійового мислення. В процесі маніпулятивної діяльності дитина пізнає властивості окремих предметів. У цьому віці умовою розвитку мислення виступають практичні дії з предметами. Даний віковий період інтенсивно розвивається чуттєве пізнання (відчуття і сприймання). Після трьох років у дитини виникає здатність відокремлювати себе від інших людей та усвідомлюється власне фізичне «Я». це новоутворення виникає під час кризи 3х років(криза «Я САМ»). Дитина прагне до самостійності. Спілкування з ровесниками носить фрагментарний характер.

14 . Гра як провідна діяльність у дошкільнят

У дошкільному віці провідною діяльністю виступає рольова гра, характерне для 3х років прагнення дитини бути самостійною може бути вирішене лише у формі гри. В процесі гри дитина пізнає різні види діяльності дорослих, а також особливості взаємин між ними. Від 3-х до 4х років дитина оперує реальними предметами і віддає їм перевагу. У цей період у неї розвивається здатність до сюжетно рольових ігор. Наприкінці дошкільного віку. У неї розвивається здатність до ігор з правилами. Ігрова діяльність є провідною, тому що створює сприятливі умови для розвитку пізнавальних інтересів, позитивних психічних якостей. Це дозволяє підготувати дитину для засвоєння більш складних символів – систем соціальних знаків.

15 . Продуктивні види діяльності дитини

Малювання, ліплення, конструювання – на різних етапах дошкільного віту тісно пов’язані з ігровою діяльністю. Інтерес до малювання, ліпленню та конструюванню виникає саме як гра, направлена на процес створення малюнка, фігури, конструкції у поєднанні з ігровим задумом. І тільки в середньому та старшому дошкільному віці інтерес переноситься на результат діяльності (наприклад, малюнок), і вона звільняється від впливу гри. Всередині ігрової діяльності починає формуватися і навчальна діяльність, котра пізніше стає провідною діяльністю.

16 . Розвиток пізнавальних процесів дошкільнят

Найзагальнішу картину змін періоду немовляти дає вивчення пізнавального розвитку дитини. Протягом першого року життя діти не тільки набувають моторних (рухових) навичок, а й вчаться гратися, мислити, розуміти навколишній світ. Інтелект їх як універсальний чинник врівноваження з оточенням, за Ж. Піаже, розвивається на основі інстинкту та анатомо-фізіологічної структури організму. Хоч процес пізнання в цей час надзвичайно багатогранний, найважливішими психічними механізмами у ньому є розвиток сприйняття, розпізнавання інформації, виокремлення категорій, розвиток пам'яті.

Розвиток у немовляти сприйняття. Цей пізнавальний процес полягає у цілісному відображенні предметів і явищ, здатності дитини отримувати багато наочних, звукових, тактильних і смакових вражень. Немовлятам притаманна більшість людських відчуттів. Вони бачать, чують, відчувають біль, дотик.

Діти не обов'язково чекають від дорослих стимулів до моторної і перцептивної (лат. perceptio — уявлення, сприймання) діяльності, вони самі активно шукають інформацію. Привертають і утримують увагу немовлят здебільшого переміщення предметів, кольорові (наприклад, чорно-білі) контрасти, різні за гучністю, протяжністю та висотою тону звуки. Діти вчаться виявляти зміни в однакових явищах, зіставляти отриману інформацію з набутими раніше знаннями. Згідно з гіпотезою вчених, у немовляти з перших днів життя виникає відображення отриманих вражень (перцептивных схем) як абстрактне відображення зовнішніх елементів уявлення та їх взаємозв'язків. Генетично перцептивні дії пов'язані з практичними діями. У русі руки, що обмацує предмет, у русі ока, що обстежує видимий контур, у рухах гортані, що відтворює звук, відбувається зіставлення ситуативного образу з оригіналом, здійснюється його корекція.

17 . Розвиток особистості дошкільників

У дошкільному віці розпочинається формування особистості, здійснюється воно під впливом дорослих.

- потребово-мотиваційна сфера. У цьому віці домінуючою потребою є: потреба в ігровій діяльності; потреба у рухах; потреба в зовнішніх вираженнях. На початку віку в поведінці дитини ще не сформована ієрархічна система мотивів дитина діє під впливом безпосередніх спонук, що надає її поведінці безпосереднього характеру. Під керівництвом дорослого в процесі ігрової учбової діяльності дитина починає певним чином управляти власною поведінкою тобто у неї розвивається наприкінці віку супідрядність мотивів тобто їх ієрархічність.

- моральна сфера. У дошкільному віці під керівництвом дорослих починає оволодівати моральними нормами (що добре, що погано). У цьому віці вона вже здатна оцінити певні свої вчинки та вчинки інших людей з позицій моральних норм, але через недостатній життєвий досвід вона постійно звертається до дорослих з метою підтвердження правильної оцінки нею певних вчинків. З позиції цих норм.

- сфера самосвідомості. У дошкільному віці продовжується формування самосвідомості дитини. У цьому віці розвивається її самооцінка. Дитина здатна оцінювати окремі свої вчинки, як правило спостерігається завищена самооцінка, що спричинено бідним досвідом.

- емоційно вольова сфера. Дошкільники вирізняються імпульсивністю поведінки тобто діють під впливом безпосередніх спонук. Це пов’язано зі слабким розвитком вольових якостей дитини. Діти ще не здатні розуміти емоції ні свої ні оточуючих. У цьому віці вони дуже безпосередні у вираженні своїх емоційних проявів, ще не вміють їх контролювати. Наприкінці віку під впливом рольової гри та учіння, елементарної праці, рольової гри та продуктивної діяльності. Під впливом цього розвивається здатність певним чином виявляти своїми емоційними проявами, починається розвиток вольових якостей особистості.

18 . Психологічна готовність дитини до навчання

Психологічна готовність дитини до школи ґрунтується на фізичній готовності. Фізична готовність – це той рівень фізичного розвитку дитини, який дозволяє без значних труднощів виконувати учбову діяльність. Психологічна готовність до навчання це рівень психічного розвитку дитини який дозволяє їй безболісно займатися навчанням. Психологічна готовність включає: особистісна готовність (готовність дитини виконувати нову соціальну роль, роль школяра.) у дитини має бути сформована ієрархічність мотивів яка дозволяє дитині управляти власною поведінкою. У дитини також повинна бути сформована певна інформативна стабільність. Дитина повинна мати бажання йти до школи, якщо сформована особистісна готовність до навчання її приваблюють не зовнішні атрибути, але й сам процес учіння; інтелектуальна готовність включає – достатній рівень розвитку елементів словесно-логічної та смислової пам’яті, розвиток елементів логічного мислення, здатність дитини здійснювати певні розумові дії та мисленнєві операції, вміння виділяти учбову задачу, розвиток диференційованого сприймання, оволодіння мовою на слух та розуміння символів, розвиток тонкої моторики руки і здатність дитини відтворювати зразок, розвиток елементів довільної уваги, більший реалізм образів уяви та підкорення їх законам реальності та законам логіки. Соціально психологічний розвиток – це розвиток у дитини вміння спілкуватися та взаємодіяти з іншими учасниками навчання, виховного процесу. Діти мають визнати керівну роль вчителя, вміти підкорятися вимогам дитячого колективу і при необхідності себе захищати.

19 . Анатомо-фізіологічні особливості молодших школярів

Молодший шкільний вік охоплює вікові межі від 6-7 до 11 років. У цьому фізичний розвиток дитини відбувається відносно емоційно і рівномірно збільшується життєва ємність легенів зростає і серце, і діаметр кровоносних судин. Продовжується процес окостеніння кістяку, проте у хребті дитини ще багато хрящової тканини. Порушення сан-гігієнічних норм може привести до викривлення хребта. Саме тому дорослим потрібно постійно слідкувати за поставою, ходою та позою при сидінні. У цьому віці процес окостеніння фаланг пальців та кисті руки ще не завершилося, а тому виникають труднощі у виконанні точних дрібних рухів (при письмі). Саме тому не можна переобтяжувати дітей виконанням письмових завдань. У цьому віці швидко ростуть великі м’язи, а дрібні відстають у розвитку, саме тому дитину не можна перевантажувати письмовими завданнями. Їй набагато легше робити розмашисті рух аніж дрібні. У цьому віці збільшується вага головного мозку та продовжується удосконалюватися його аналітично-систематична діяльність. У молодшому шкільному віці у порівнянні з дошкільним віком удосконалюється гальмівні процеси проте збудження має приорітет над гальмуванням, тому діти схильні до імпульсивної поведінки.

20 . Психологічна перебудова, пов’язана зі вступом дитини до школи

У першокласників при входженні у шкільне життя можуть виникати такі типи труднощів: зміна режиму дня породжує труднощі у пристосуванні до нового режиму. Особливо важко тим дітям які не відвідували дитячий садок. Завданням батьків та педагога розробити такий режим дня який би не приводив до її перевантаження постійно контролювати дотримання цього режиму дитиною; труднощі у взаєминах з ровесниками – найчастіше виникає у дітей які не ходили до дитячого садка відрізняються сором’язливістю, замкненістю або агресією в поведінці. Вчитель з перших днів навчання повинен проводити роботу по згуртуванню, здатністю до співробітництва; у взаєминах з педагогом. Якщо вихователька дитсадка для дитини була другою мамою то вчитель виступає вимогливим та досить суворим наставником, що може породжувати страх перед педагогами. Вчитель молодших класів повинен всім учням класу пред’являти однакові вимоги, повинен враховувати індивідуальні здібності.

21 . Особливості психічного розвитку дітей 6-річного віку

Психічний і особистісний розвиток дитини у молодшому шкільному віці зумовлюється особливістю соціальної ситуації розвитку — навчанням у початковій школі. На цьому віковому етапі провідною діяльністю стає навчання, основою якого є пізнавальний інтерес і нова соціальна позиція.

Молодший шкільний вік, як відомо, охоплює період життя дитини від 6—7 до 10—11 років. Основою для його визначення є час навчання дітей у початкових класах. Нижня межа цього вікового періоду (6—7 років) пов'язана з переходом до навчання як систематичної та цілеспрямованої діяльності. У перші його місяці ознаки дошкільного дитинства поєднуються з ознаками школяра. Часом це поєднання є досить суперечливим, що проявляється у невідповідності можливостей дитини вимогам життя, особливо вимогам школи і батьків. Дошкільний і молодший шкільний вік розділяє “симптом утрати безпосередності”, який свідчить, що між бажанням щось зробити і самою діяльністю виникає новий момент — з'ясування, що дасть дитині конкретна діяльність. Цей симптом виявляється як внутрішня орієнтація в тому, який сенс може мати для малюка здійснення діяльності: задоволення чи незадоволення своїм місцем у стосунках із дорослим, іншими дітьми. Так уперше виникає емоційно-смислова орієнтувальна основа вчинку.

22 . Характерні особливості учбової діяльності мол. школ

У молодшому шкільному віці провідною діяльністю виступає учіння коли дитина розпочинає учбову діяльність у неї переважають утилітарні мотиви учіння. Під впливом вчителя у дитини починає розвиватись соціальні та пізнавальні мотиви учіння. Динаміка формування пізнавальних інтересів: позитивне ставлення дитини до факту вступу до школи; ставлення до шкільного життя як до цікавої ситуації, як до гри(2-3 тижні); формування у дитини інтересу до процесу виконання учбової діяльності; формування інтересу до результату учбової діяльності; формування інтересу до змісту учбової діяльності. Шляхи формування пізнавального інтересу у молодших школярів: Новизна навчального матеріалу; (показ його практичної значущості; створення у дітей ефекту здивування через використання: засобів наочності, технічних засобів навчання, творів літератури та мистецтва, створення ігрових уроків); активізація пізнавальної діяльності дитини через створення проблемних ситуацій та організації учбових дискусій; врахування вікових та індивідуальних особливостей; психологічно обґрунтована оцінка знань дитини.

23 . Особливості ігрової та трудової діяльності

Ігрова діяльність має велике значення для розвитку спонукальної сфери учня, в тому числі й для розвитку свідомого бажання вчитися. Саме у грі відбувається перехід від мотивів як до свідомих, афективно забарвлених, безпосередніх бажань до спонукань як узагальнених, тобто найбільш усвідомлених, намірів. Жодній діяльності не властиве таке емоційно захоплене входження дитини в життя дорослих, як грі, в якій вона добровільно підкоряється різним вимогам. Потреба молодших школярів у русі залишається такою сильною, як і в дошкільників. Часто вона заважає їм зосередитись на занятті. Стримуючи себе на уроці, вони нерідко проявляють особливу рухливість на перерві, що втомлює їх і знижує працездатність на наступному занятті. Тому вчитель повинен уміти організувати відпочинок дітей, включаючи їх у рухливі ігри на перервах, даючи їм змогу рухатися на уроках (фізкультхвилинки). Трудова діяльність. Рішення багатьох питань трудового виховання підростаючого покоління істотно залежить від правильного розуміння функцій, цілей і психологічного змісту дитячої праці.

Праця школяра має свою специфіку. Насамперед праця учнів відрізняється від праці дорослих тим заради чого він організований. Дитяча праця організовується насамперед з виховними цілями. Праця в суспільстві, як правило, носить колективний характер, тому від кожного учасника потрібно уміння взаємодіяти. Отже, молодші школярі повинні включатися в суспільне виробництво. Підготувати дитину до праці - це значить сформувати в неї психологічну готовність трудитися. Психологічна готовність до праці означає рівень розвитку особистості, що є достатнім для успішного освоєння будь-яким видом продуктивної праці. Формування в школяра психологічної готовності до праці відбувається у таких видах діяльності як: гра, навчання, побутова і продуктивна праця, технічна творчість.

24 . Розвиток пізнавальних інтересів

Увага – у молодшому шкільному віці домінує мимовільна увага, але під впливом учіння інтенсивно розвивається довільна увага. Властивості уваги: нестійка увага молодших школярів; діти відчувають значні труднощі у розподілі уваги на два види діяльності; молодші школярі відчувають труднощі і при переключені уваги з одного на інший. Вчитель повинен давати їх час; обсяг уваги дітей менше обсягу уваги ніж у дорослих. Сприймання у молодшому шкільному віці домінує мимовільне сприймання про те під впливом учіння розвивається довільне сприймання спочатку сприймання першокласників іде за здійснення ними практичних дій з предметами. Дії з предметами є головною метою, а сприймання їх виступає засобом досягнення цієї мети. Наприкінці молодшого шкільного віку змінюється співвідношення між сприйманням та предметними діями. Сприймання перетворюється в основну мету, а дії стають засобом досягнення цієї мети. Вікові особливості сприймання: мала диференційованість сприймання коли діти плутають схожі предмети; тісний зв’язок сприймання з практичними діями, зв’язок сприймання з емоціями. Засоби розвитку сприймання: використання методу порівняння; виділення головного і суттєвого в об’єктах які сприймаються дітьми; використання наочності та технічних засобів; словесний звіт про те як вони сприйняли певні об’єкти; врахування вікових та індивідуальних особливостей сприймання. Пам’ять . На початку віку у дитинимеханічна та образна пам’ять. Причини: домінування механічної пам’яті – досить високий рівень розвитку цього виду пам’яті; діти не впливають розрізняють мнемічні завдання; недостатньо розвинене мовлення тому їм легше запам’ятовувати дослівно ніж відтворювати матеріал своїми словами. Ще не володіють прийомами смислового запам’ятання. Пам’ять молодших школярів на протязі даного періоду має дві тенденції розвитку: посилення ролі смислової пам’яті у порівнянні з механічною; розвиток словесно-логічної пам’яті. Засоби розвитку пам’яті: формування у дітей правильної установки на запам’ятання матеріалу; навчання дітей здатності розрізнювати мнемічні завдання; навчання дітей прийомам смислового запам’ятання; врахування вікових та індивідуальних особливостей. Мислення . У молодшому шкільному віці на початок періоду домінування наочно-образного мислення, а під впливом учіння інтенсивно розвивається абстрактне мислення. Розумові операції: аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення, конкретизація, класифікація, систематизація. У дитини розвивається здатність використовувати певні предметні поняття та поняття відношень, такі якості мислення: критичність, раціональність, широта мислення, самостійність, творчий характер мислення. Шляхи розвитку мислення: навчання дітей здатності виділяти головне і суттєве у матеріалі який вивчається; використання творчих завдань; створення проблемних ситуацій; організація навчальних дискусій; врахування вікових та індивідуальних особливостей. Уява. В 2х основних напрямах: збільшення реалізму образів уяви; розвиток здатності дитини управляти процесами своєї уяви. У цьому віці розвивається як репродуктивна так і творча уява. Шляхи розвитку уяви: використання творчих завдань; використання творів літератури, та мистецтва; використання позакласної та позашкільної роботи; врахування вікових та індивідуальних особливостей. Мовлення. На початку віку у дітей домінує усне діалогічне мовлення. Під впливом учіння у дітей розвивається усне монологічне мовлення та писемне. Діти оволодівають лексичними, фонетичними та граматичними сторонами рідної мови. Засобом розвитку мовлення виступає використання різних видів словесної творчості насамперед творів та переказів.

25 . Розвиток особистості молодшого школяра. Потребово-мотиваційна сфера

У молодших школярів ще зберігаються такі потреби: потреба у рухах, яку потрібно задовольняти шляхом організації фізичних хвилинок на уроках, а також організовувати рухові ігри на перервах та після уроків; потреба в ігровій діяльності, яку треба задовольняти шляхом організації ігрових моментів та ігрових уроків; потреба у зовнішньому вираженні під впливом учіння, перетворюється у пізнавальну потребу. На протязі молодшого шкільного віку відбуваються певні зміни потреб дитини. Збільшення духовних потреб, зміна співвідношення між матеріальним та духовними потребами. Потреби дитини стають більш усвідомленими, на основі потреб розвиваються мотиви поведінки та діяльності дитини, зокрема, її інтереси. Вікові особливості інтересів мол. школярів: нестійкість інтересів; поверховий характер; тісний зв’язок з емоціями, тому досліджують безпосередньо інтереси. Моральна сфера . У мол. школярів можуть спостерігатися такі види самооцінки за ступенем її адекватності: діти зі стійкою завищеною самооцінкою (зарозумілість, зверхність, критичне ставлення до досягнень інших) з метою формування у них адекватної самооцінки – потрібно здійснювати чітке висування вимог та об’єкт оцінювання досягнень дитини; діти з адекватною самооцінкою (впевнені в своїх силах, знають на, що здатні) – підтвердити це реальними досягненнями. Метод заохочення та схвалення; діти з нестійкою самооцінкою у сторону завищення або заниження. У молодшому шкільному віці немає дітей зі стійкою заниженою самооцінкою. При роботі з дітьми з нестійкою заниженою самооцінкою, які часто демонструють невпевненість у своїх силах, нерішучість, потрібно використовувати прийом гарантованого успіху. Емоційно-вольова сфера. Молодші школярі ще не вміють розуміти ні власні емоції та почуття ні емоції та почуття інших людей хоча у порівнянні з дошкільниками, спостерігається певний прогрес у розвитку такої здатності. Молодші школярі відкриті і безпосередні у виявленні своїх емоцій та почуттів. Проте у порівнянні з дошкільниками, вміють краще отримувати і контролювати свої емоційні прояви. Діти схильні до імпульсивної поведінки, що породжено віковою слабкістю волі, проте під впливом учіння, трудової діяльності у дитини розвиваються певні вольові якості. Формування характеру. У молодших школярів характер знаходиться у стадії формування, тому досить легко прийняти за риси характеру тимчасові психічні стани дитини. Вікові особливості характер характеру: довірливість; безпосередність; відкритість; імпульсивність; схильність до наслідування. У зв’язу з розвитком схильності дітей до наслідування, особливо важливим є приклад вчителя.

26 . Анатомо-фізіологічна перебудова організму підлітка

У підлітковому віці відбувається анатомо-фізіологічна перебудова організму яка розпочинається з активне функціонування залоз внутрішньої секреції, насамперед, гіпофізу. В наслідок функціонування цих залоз відбувається стрибок у рості, тобто інтенсивний розвиток тіла у довжину, причому тіло росте більш повільно, ніж кінцівки. А це порушує пропорційність зовнішнього вияву підлітків. Інтенсивно розвиваються кістки лицьової частини черепу. Воно нагадує за своїми характеристиками обличчя дорослої людини. Продовжується процес окостеніння хребта, проте, у ньому ще багато хрящової тканини, що може призводити до його викривлень. У дівчаток кістки тазу завершують процес окостеніння близько 21 року тому дівчаткам-підліткам не можна носити взуття на високих підборах і стрибати зі значної висоти – це може призвести до зміщення кісток тазу і до негативного впливу на пологову функцію. У цьому віці інтенсивно розвивається і м’язева система організму. У хлопчиків – за чоловічим типом, у дівчаток – за жіночим. У підлітків розпочинається статеве дозрівання і у них наприкінці віку починають виникати вторинні статеві ознаки, хоча завершення цього процесу лежить за межами даного вікового періоду. У підлітковому віці серце росте – швидше ніж діаметр кровоносних судин, а тому спостерігаються вікові порушення серцево-судинної системи у вигляді запаморочення, серцебиття. У даний період відбувається перебудова моторних функцій організму – це приводить до втрати гармонійності рухів, рухи стають різними, уривчастими, вуглуватими. Перебудова нейрон-гуморальних співвідношень, а це приводить до підвищеної чутливості до впливу негативних факторів. Перебудова нейрогуморальних співвідношень призводить до тимчасових вікових порушень у функціонуванні нервової системи. У зв’язку зі значними змінами у фізичного розвитку у підлітків випливає почуття дорослості – усвідомлення себе дорослим і прагнення брати учать у житті дорослих як рівноправний член цього життя. У зв’язку з процесом статевого дозрівання з’являється інтерес до протилежної статі, може виникати перша закоханість. Гостро переживають значні непривабливі зміни їхнього вигляду(категорично забороняється іронічні зауваження з приводу їхньої зовнішності.

27 . Характеристика осн. теорій розвитку особистості

Фізичний розвиток підлітка та набуті у попередні роки властивості психічного розвитку створюють внутрішні передумови для зміни його становища в школі, в сім’ї, в суспільстві.

Всі теорії розвитку особистості можна поділити на три групи згідно поєднання факторів розвитку: Представники біологічного напрямку рахують, що людина народжується з набором відповідних моральних та етичних якостей, таких як:доброта, злість, чесність, брехливість, порядність, агресивність, жорстокість та інші. Представниками цієї течії є: М. Монтессорі, К. Лоренц, Е. Фромм, А. Чічерліх; Представники соціологічного напрямку вважають, що вирішальним фактором у розвитку і формуванні особистості є середовище, а головним – вплив сім’ї. До них належали: Ж.-Ж. Руссо, К.-А. Гельвецій, Д. Дідро та інші; Представники теорії конвергенції дотримуються думки, що психічні процеси (відчуття, сприймання, мислення та інші) мають біологічну природу, а спрямованість інтереси, здібності формуються під впливом середовища. До них відносяться Д. Шаттлеворт, Піаже та інші.Залежно від поглядів на роль спадковості чи середовища в розвитку особистості представники цих педагогічних теорій відводять різну роль вихованню: від визнання його повного безсилля до активного втручання в поведінку особистості. Правильним вірогідно є те, що особистість треба виховувати з врахуванням біологічних факторів і впливу соціального середовища.

28. Провідна діяльність у підлітковому віці

У підлітковому віці провідними видами діяльності є міжособистісне спілкування з дорослими і ровесниками, суспільно корисна праця і навчання, що позитивно позначається на розвитку психіки та особистості загалом. Міжособистісне спілкування підлітка. Реалізується воно у спілкуванні з дорослими та спілкуванні з ровесниками, їх роль у формуванні особистості неоднакова. Якщо у спілкуванні з дорослими підліток засвоює суспільно значущі критерії оцінок, цілі та мотиви поведінки, способи аналізу навколишньої дійсності і способи дій, то спілкування з ровесниками є своєрідним випробуванням себе у сфері особистісної, зокрема специфічної моральної, проблематики. Для підлітка характерна зміна ставлення до дорослих. Він починає критичніше оцінювати їх слова і вчинки, аналізувати поведінку, стосунки, соціальну позицію. Однак вимоги підлітка до дорослого є дещо суперечливими. Він прагне самостійності, протестує проти опіки, контролю, недовіри, відчуваючи водночас тривогу і ляк за необхідності долати проблеми, сподівається на допомогу і підтримку дорослого, але не завжди відверто зізнається в цьому.

У зв'язку з появою в дітей підліткового віку нових психологічних особливостей інколи їхні стосунки з дорослими супроводжуються конфліктами, негативними формами поведінки, зокрема проявами грубості, впертості. Це пов'язане, як правило, з прагненням до самостійності, яке дорослі не сприймають і не підтримують. Однак прояви негативних форм поведінки і конфліктність підлітків не є неминучими. У підлітковому віці дитина більше часу проводить з друзями, наслідує їх. Дружба підлітків ґрунтується на спільних інтересах та вподобаннях. Важливе значення для підлітка має оцінка друзями його особистісних якостей, знань і вмінь, здібностей і можливостей. У товаришів він знаходить співчуття, адекватне сприйняття своїх радощів і негараздів, які дорослим часто здаються незначущими.

Групі підлітків-ровесників характерні непостійність, змінюваність стосунків та інтересів. Зміна симпатій, авторитетів, посилення і послаблення впливу однолітків у групі є свідченням постійного внутрішнього осмислення і переосмислення, переживання, приміряння вчинків і стосунків друзів до вимог моралі.

29 . Новоутворення підліткового віку

Підлітковий вік характеризується такими специфічними новоутвореннями, як почуття дорослості, потреба у самоствердженні. Почуття дорослості у підлітковому віці. Розвиток дорослості є процесом становлення готовності дитини до життя в суспільстві. Він передбачає засвоєння суспільних вимог до особистості, діяльності, стосунків і поведінки дорослих. Становлення дорослості відбувається по-різному. Підліток краще, ніж молодший школяр, розуміє себе, може аналізувати свої вчинки, хоч йому ще важко передбачати їх наслідки. Його поведінка більш осмислена, не така імпульсивна, як молодшого школяра, він краще володіє собою. Водночас у підлітків посилюється негативізм щодо будь-яких вимог дорослих, яскраво виявляються ознаки емансипації, намагання будь-що демонструвати свою незалежність. Потреба підлітка у самоствердженні. Постійна взаємодія підлітка з однолітками породжує у нього прагнення зайняти належне місце серед них, що є одним із домінуючих мотивів поведінки та діяльності. Його потреба в самоствердженні настільки сильна, що задля визнання ровесниками підліток готовий поступитися своїми поглядами та переконаннями, здійснювати вчинки всупереч своїм моральним настановам. Вона спонукає так званих важких підлітків до порушень норм і правил поведінки. Втратити авторитет в очах друзів, відчути посягання на свою честь і гідність є найбільшою трагедією для підлітка, що може призвести аж до суїциду (самогубства). Тому він бурхливо реагує на нетактовні зауваження учителя у присутності друзів, вважаючи це приниженням своєї особистості. На цій основі нерідко виникають конфлікти між учнями і вчителем.

30 . Взаємовідносини підлітків та дорослих

Спілкування підлітка з дорослими. Підліток прагне діяти та виглядати як дорослий, мати його права і можливості. Тому його розвиток супроводжується постійним рівнянням на дорослого. Саме в спільній діяльності дорослий має реальні можливості впливати на становлення особистості підлітка, його дорослішання. Тому для нього надзвичайно важливо зайняти правильну позицію в стосунках з дитиною. Для підлітка характерна зміна ставлення до дорослих. Він починає критичніше оцінювати їх слова і вчинки, аналізувати поведінку, стосунки, соціальну позицію. Однак вимоги підлітка до дорослого є дещо суперечливими. Він прагне самостійності, протестує проти опіки, контролю, недовіри, відчуваючи водночас тривогу і ляк за необхідності долати проблеми, сподівається на допомогу і підтримку дорослого, але не завжди відверто зізнається в цьому. Важливе значення для підлітка має спільна діяльність із дорослими, організована на основі єдності інтересів, захоплень. У підлітковому віці дитина прагне зрозуміти, що означає бути дорослим, проводить паралелі між вчинками дорослих і своїми. Підліток зауважує їхні прорахунки та помилки, нестерпно ставиться до спроб принизити його. Та якщо дорослі визнають свої помилки, діти щиро їм вибачають. Часто предметом критики (заслуженої і незаслуженої) стає вчитель, якого інколи учні звинувачують в несправедливості. У зв'язку з появою в дітей підліткового віку нових психологічних особливостей інколи їхні стосунки з дорослими супроводжуються конфліктами, негативними формами поведінки, зокрема проявами грубості, впертості. Це пов'язане, як правило, з прагненням до самостійності, яке дорослі не сприймають і не підтримують. Підлітки хочуть, щоб з їхніми думками, бажаннями та настроями рахувалися, не терплять недовіри, байдужості, насмішок, нотацій, особливо в присутності друзів. Однак прояви негативних форм поведінки і конфліктність підлітків не є неминучими. Компетентні, досвідчені батьки і вчителі знають, що передбачити та попередити конфлікт легше, ніж подолати його наслідки, і відповідно вибудовують свою взаємодію з підлітками.

31 . Проблема кризи підліткового віку

Психологічні особливості підлітків науковці пояснювали фактом статевого дозрівання, яке є домінантою розвитку в цьому віці, вважаючи кризи неминучими, біогенетично зумовленими. За таких умов найраціональнішими, за переконаннями С. Холла, є методи пасивної педагогіки, оскільки втручання в розвиток підлітка для того, щоб змінити, виправити його, є недоцільними і шкідливими, бо не можна змінити природу.

Згідно з психоаналітичною теорією 3. Фройда неминучість у підлітковому періоді внутрішніх і зовнішніх конфліктів є нормою, а випадки безконфліктного розвитку свідчать про різноманітні варіанти патологічного розвитку.

У 20—30-ті роки XX ст. психологічна наука зосереджувалася на пізнанні залежності деяких особливостей особистості підлітка від його соціального оточення. З цією метою було досліджено життя і психічні особливості підлітків в умовах примітивної цивілізації острова Самоа задля встановлення, що в розвитку людини залежить від природи, а що від культури (конкретних суспільно-історичних умов). Результати досліджень описані у працях американського етнографа Маргарет Мід (1901 —1978). Оскільки в розвитку підлітків острова Самоа симптомів кризи не виявлено, це переконливо доводить необґрунтованість тверджень про біологічне походження підліткової кризи. Вона пов'язана не із дозріванням організму, а з особливостями соціалізації. Однак індивідуальні варіанти її перебігу певною мірою залежать від вроджених особливостей нервової системи.

На основі етнографічних досліджень американський психолог Рут Бенедикт (1887—1948) зробила висновок, що перехід від дитинства до дорослості різний у різних суспільствах і його не можна вважати природно зумовленим. Вона довела, що конкретні соціальні обставини життя дитини зумовлюють тривалість підліткового віку, наявність чи відсутність кризи, конфліктів, труднощів, особливості переходу від дитинства до дорослості. Згідно з цими дослідженнями у людині природне не може бути протиставлене соціальному, оскільки природне в ній теж є соціальним.

У дослідженні підліткового віку важливо, на думку Л. Виготського, виокремити основне новоутворення у психіці підлітка, з'ясувати соціальну ситуацію його розвитку, яка у кожному віці передбачає неповторну систему стосунків дитини і середовища. А суть кризи перехідного віку полягає у перебудові цієї системи. Психологічний зміст підліткової кризи пов'язаний з виникненням почуття дорослості, розвитком самосвідомості, ставлення до себе як до дорослої особистості, до своїх нових можливостей і здібностей. Підліткам властиві прагнення до ідеалів, максималізм, значні фізіологічні зміни.

32 . Становлення до учбової діяльності та розвиток пізнав. процесів

У підлітковому віці починається систематичне ґрунтовне вивчення науки і це значно підвищує умови до учіння підлітків, у більшості формується мнемічно-репродуктивний тип учбової діяльності – коли підлітки вважають, що їм достатньо вислухати вчителя, прочитати підручник і відтворити те, що вони засвоїли, у них не сформоване вміння самостійно отримувати інформацію з інших джерел, здійснення критичного аналізу та узагальнювати її. У них найчастіше домінують утилітарні мотиви учіння. Завданням педагога є така точка процесу при якій буде розвивати мислення формувати пізнавальні та соціальні мотиви учіння і школярі будуть оволодівати раціональними прийомами пізнавальної діяльності. Шляхи розвитку пізнавальних мотивів учіння у підлітків: новизна і практична значущість навчального матеріалу; активізація пізнавальної діяльності підлітків через використання творчих завдань, створення проблемних ситуацій, елементів діалогового та програмового навчання, різних видів самосійної і лабораторних робіт; індивідуалізація та диференціація навчання; застосування наочності та технічних засобів навчання; використання різних форм позакласного та позашкільної роботи (організація конкурсів та вікторин, проведення тематичних вечорів, ведення факультативів гуртків та секцій, проведення екскурсій.

33 . Особливості психосексуального розвитку

Паралельно зі статевим дозріванням відбувається психосексуальний розвиток особистості. Психосексуальний розвиток дитини – розвиток комплексу властивостей і якостей, що характеризують статеву належність людини з точки зору її поведінки, дозрівання здатності кохати, створити в майбутньому власну сім’ю, народити і виховати дітей, а також спілкуватися з людьми, враховуючи їх статеву належність. Психосексуальний розвиток – один з аспектів онтогенезу, тісно пов’язаний із загальним біологічним розвитком організму, особливо зі статевим дозріванням і подальшою зміною статевої функції. Разом з тим психосексуальний розвиток – результат статевої соціалізації, в процесі якої індивід засвоює певну статеву роль і правила сексуальної поведінки. Вирішальне значення тут мають соціальні фактори: структура діяльності індивіда, його взаємини зі значущими людьми, норми статевої моралі, вік і типові форми раннього сексуального експериментування, нормативне визначення подружніх ролей тощо. Препубертатний етап (від 7 років до 13), що характеризується формуванням, в основному в іграх, стереотипів і набуттям навичок статево-ролевої поведінки (війна, ляльки), інтенсивною гендерною соціалізацією дитини, формуванням характеру. На цьому етапі здійснюється вибір статевої ролі, яка найбільше відповідає психофізіологічним особливостям дитини чи ідеалам мужності/жіночності мікро середовища. У широкому спілкуванні з однолітками і, насамперед, під час статево-ролевих („сімейних”) ігор, які вимагають виконання дітьми певної ролі (батька, матері, нареченого, нареченої тощо), апробується і закріплюється обрана статева роль, яка відображає різноманітні аспекти людських стосунків, у тому числі й сексуальні. Сексуальні ігри, сексуальний фольклор, мастурбація набувають значно більшого поширення. Батьки в цей період ще є об’єктом наслідування, моделлю жіночності і мужності. Правильна статево-ролева поведінка батьків багато в чому визначає формування статевої ролі дитини. Поступово зростає роль однолітків у формуванні адекватної статі поведінки. Для нормального психосексуального розвитку необхідне завершення кожної фази реалізацією її мети. Зокрема, в платонічній фазі слід зуміти звернути на себе увагу, долучитися до спілкування. Якщо це не вдається, то залишаються невпевненість і страхи, що переносяться в наступну фазу. Реалізація кожної стадії дає необхідну базу для наступної. Чим менший розрив у часі між фантазуванням і реалізацією, тим гармонійніше відбувається розвиток.

34 . Психологічні основи навчально-виховної роботи з важкими підлітками

В підлітковому віці проявляються наслідки неправильного сімейного виховання та виховання в дитячому садку. Діти не вміють спілкуватися з однолітками, управляти собою звідси випливають невдачі в навчальній та трудовій діяльності, капризність, грубість, нестриманість, впертість, інертність. Дуже важливо на даному етапі виявити підлітків які відрізняються складним характером. В підлітковому віці дітей які важко піддаються виховному впливу, спричинено не лише відставанням в психічному розвитку, але й недостатністю життєвого досвіду. Підлітки копіюють дорослих – звідси виникає грубість, нестриманість, дратівливість, негативне ставлення до навчання, конфліктність у спілкуванні. Ефективність виховання залежить від того на скільки задоволені для цього умови: єдність педагогічного впливу; робота по згуртуванню учнівського колективу; наявність діяльності в котрій важкий підліток може самоствердитись з позитивної сторони як в очах однолітків, дорослих так і у власних; згуртованість виховного впливу родини та вчителів. Знання рівня давіантності може визначити правильний напрям психолого-педагогічного впливу. Особливості психолого-педагогічного впливу полягає: вивченні вікових та індивідуальних особливостей підлітка; об’єктивність ставлення відносно кожного підлітка; динаміка вивчання особистості. Педагог повинен уміти бачити ведучі якості підлітка, вміти відрізняти їх від другорядних та випадкових. Вивчення підлітка переслідує вирішення трьох основних завдань: виявлення найбільш сприятливих для навчання та виховання його особливостей та можливостей; виявлення недоліків його особистості; оцінка ефективності засобів які використовуються для навчання та виховання.

35 . Значення трудової діяльності для формування особистості

Важливою похідною соціально-психологічних чинників є формування відповідальності за результати праці колективу. Великі вимоги до людини пред'являють результати праці. Таким чином, вимоги предмету, знарядь, умов і результатів праці є найважливішою умовою розвитку психіки людини в процесі трудової діяльності. Другою умовою розвитку психіки особистості під впливом праці є доцільна діяльність самого суб'єкту. Перетворюючи предмет праці, створюючи суспільно цінні продукти, вона перетворює себе. Для повного використання можливостей, що розвиває праця, вони повинні доповнюватись діяльністю старших – навчанням і вихованням. Діяльність вихователя є третьою умовою розвитку психіки в процесі праці. Беручи участь в колективній праці індивід пізнає не тільки інших, але і себе: хто він є, яку цінність представляє для інших, на що він здатний. Діти, як показали психологічні дослідження, погано знають себе, свої можливості, своє положення в колективі. В наслідок трудової діяльності відбуваються істотні зміни. Передусім змінюється їх відношення до себе, а потім відношення колективу і педагогів. В психології зібрано багато фактів, які показують, що трудова діяльність спонукається тим, на скільки високі її результати. Із цим пов'язане формування таких мотивів як особиста значимість праці, усвідомлення її суспільної значимості. Праця має велике значення в розвитку здібностей учня. Здібності розвиваються головним чином в умовах провідної діяльності: в дошкільному віці в грі, в молодшому і середньому шкільних віці - в учінні, в юнацькому - в професійно-трудовій підготовці. В процесі праці, наприклад, розподіл уваги стає надзвичайно широким, а її переключення швидким. Велика роль праці в розвитку мислення. В міру оволодіння трудовими навичками розвиваються його нові форми: технічне, практичне, логічне. В процесі праці і спілкування з іншими членами трудового колективу відбувається розвиток почуттів. Включаючись у трудовий процес дитина докорінно змінює своє уявлення про себе і про навколишній світ. Радикальним чином змінюється і самооцінка. В процесі спілкування і оволодінням новими знаннями формується світогляд школяра. Робота в колективі розвиває соціалізацію особистості дитини Розвиток здібностей, почуттів і мислення робить особистість дитини гармонійно та всебічно розвиненою.

36. Розвиток особистості підлітка. Потребово-мотиваційна сфера

У підлітків вже сформована певна ієрархічність мотивів, розвивається не лише матеріальних та духовних потреб розвиваються інтереси. Інтереси стають більш глибокими, стають більш ширшими та різноманітними, охоплюють значно більше галузей знань, інтереси стають більш стійкими, можуть набувати характеру пристрасті. У підлітковому віці у зв’язку з підвищенням теоретичного рівня учіння та підвищенням вимог до нього у певної частини підлітків розвивається пізнавальні потреби та їх основні форми – пізнавальні інтереси. Морально-вольова сфера – продовжує формуватись моральна свідомість. Підлітки здатні значно краще усвідомлювати моральні поняття, моральні якості, і діяти у відповідності зі своїми моральними принципами. У цьому віці виникає потреба у дружбі з ровесниками. Стосунки з ровесниками можуть проходити в кілька етапів (за Страховим): коли підлітки виконують спільно учбові справи трудові і все це насичується атмосферою симпатії та прихильності; товаришування – рівень взаємодії значно вищий; дружба – пред’являє значно вищі вимоги до друзів, вимагає спільності поглядів на життя та діяльність, та глибокої прихильності. У підлітковому віці інтенсивно розвивається крім дружби інші почуття на основі дружби – перша закоханість. Сфера самосвідомості у підлітковому віці починається систематичне ґрунтовне вивчення наук і це значно підвищує умови до учіння підлітків. У більшості формується мнемічно-репродуктивний тип учбової діяльності. У них переважать утилітарні мотиви учіння. Шляхи розвитку пізнавальної діяльності підлітків: новизна і практична значущість навчального матеріалу; активізація пізнавальної діяльності підлітків через використання творчих завдань, створення проблемних ситуацій, елементів діалогового та програмового навчання, самостійної роботи; індивідуалізація та диференціація навчання; застосування наочності та ТЗН; використання форм позаурочної та позашкільної діяльності; психологічно обґрунтована оцінка знань вмінь та навичок підлітка. Емоційно-вольова сфера . У порівнянні з молодшими школярами піднімається здатність управляти своїми емоційними проявами, здатні краще усвідомлювати емоції та почуття інших. У цьому віці розвиваються більш глибокими інтелектуальні, моральні та естетичні почуття та інтенсивно формуються вольові якості особистості.

37. Фізичний розвиток в юнацькому віці та його психологічні наслідки

Період ранньої юності – старший шкільний вік охоплює вікові межі від 15 до 18 років. У цьому ріці фізичний розвиток відносно спокійно і рівномірно оскільки завершується характерний для підліткового віку період бурхливого і нерівномірного фізичного розвитку. Старшокласник досягає фізичної зрілості і їх фізичний розвиток наприкінці віку мало чим відрізняється від фізичного розвитку дорослого. У цьому віці помітно сповільнюються темпи росту тіла у довжину. Фізичні якості старшокласників набувають стабільності. Помітно нарощується м’язева сила і працездатності старшокласників, збільшується об’єм грудної клітки завершується окостеніння кістяку, трубчастих кісток. Відбувається функціональний розвиток всіх органів. Зникає характерна для підліткового віку невідповідність між темпами росту серця і кровоносних судин. Врівноважується кров’яний тиск, узгоджується робота залоз внутрішньої секреції. У даному періоді відбувається значні зміни у розвитку нервової системи і особливо головного мозку. Ці зміни впливають не стільки у збільшенні ваги мозку, яка в цей віковий період зростає незначним чином, а в ускладненні внутрішньої будови мозку. Нейрони кори головного мозку старшокласників набувають тих же особливостей, що й кори дорослих людей. У цьому віці збільшується кількість асоціативних волокон які поєднують між собою діяльність кори. Всі ці зміни є основою укладення аналітично-синтетичної діяльності мозку, яка відбувається під впливом біль високих вимог до учіння і трудової діяльності старшокласників. Процеси надмірної нервової збудливості, неврівноваженості у цьому віці є наслідком неправильного режиму дня. У період ранньої юності завершується статеве дозрівання і набуваються вторинні статеві ознаки, що помітно змінює їхню рівномірність. Проте завершення статичне дозрівання ще не означає досягнення ними фізичної, ні тим більше духовної зрілості. Психологічні наслідки фізичного розвитку старшокласників: рівень фізичного розвитку відіграє певну роль майбутньої професії старшокласника; фізичний розвиток впливає оволодіння певними трудовими вміннями та навичками; усвідомлення ними своєї фізичної привабливості, сили, породжує виникнення у них оптимізму життєрадісності, впевненості в собі, усвідомлення порушень та недоліків фізичного розвитку може приводити до себе негативних переживань, до заниженої самооцінка; рівень фізичного розвитку особливості зовнішності старшокласників відіграють далеко не останню роль у взаєминах між статями у даний віковий період.

38. Характеристика учбово-професійної діяльності як провідної у період ранньої юності

У період ранньої юності провідною діяльністю виступає учбово-професійна діяльність. У період ранньої юності до учбової діяльності пред’являє значно віці вимоги, у порівнянні з середніми класами. Це пов’язано не лише зі зміною структури навчальних предметів, поглибленням їх теоретичного змісту, але насамперед з підвищенням вимог до активності і самостійності старшокласників в процесі учіння. У більшості старшокласників ще з підліткового віку зберігається мнемонічно-репродуктивний рівень учбової діяльності коли школярі демонструють пасивність у засвоєнні знань і невміння самостійно здобувати знання з різних джерел. Така відмінність між більшістю висунутих вимог до активності та самостійності старшокласників. В учінні сформованим у більшості з них мнемонічно-репродуктивного рівня учіння. Який недостатній для задоволення цих вимог, виступає рушійною силою розумового розвитку старшокласників. При розв’язанні цієї суперечки, старшокласники оволодівають раціональними прийомами учбової роботи і у них розвивається теоретичне мислення на основі більш-високого рівня розвитку абстрактного мислення. У період ранньої юності спостерігається вибіркове ставлення старшокласників до навчальних предметів. Проте, на відміну від підлітків у старшокласників причиною вибірковості є, насамперед, зв’язок навчального предмету з їх майбутньою професійною діяльністю. Вчений Левітов вивів причини вибіркового ставлення до навчальних предметів: світогляд значення предмету; суспільне значення; практичне значення; пізнавальне значення; легкість оволодіння предметом; якість викладеного матеріалу. Крутенький виявив, які причини з позиції старшокласників, є найбільш значущими, виділені Левітовим мотиви вибору предмету. Крутенький виявив, що старшокласники, в першу чергу, звертають увагу на практичне і пізнавальне значення предмету. На 3му місці знаходиться його суспільне значення, а на 4му якість викладання. Інші мотиви вибору займають останні місця за ступенем значущості. У старшокласників формуються глибокі пізнавальні інтереси – це виступає підставою більш усвідомлено ставитись до учіння. У цьому віці у більшості старшокласників вже формується стрижневий інтерес який лежить в основі їх продуктивності само визнання. У даний вік. період вони опиняються перед необхідністю пошуку свого місця у майбутньому самостійному житті. Мотиви вибору професії: сімейні традиції; інтерес та здібності до певного навчального предмету; матеріально-побутова забезпеченість; приклад друзів; чисто зовнішні мотиви вибору. Помилки: переосуди щодо соціальної приналежності професії; орієнтація на глобальне уявлення про професію при ігноруванні її труднощів; Орієнтація на привабливі сторони професії при ігноруванні її повсякденної побутової сторони; не враховують відповідальність, індивідуальних психологічних особливостей; вибір професії за прикладом друзів. Напрямки проф. роботи зі старшокласниками: Ознайомити ста шоку. з якомога більшою кількістю проф. причому не лише з привабливими сторонами; допомога старшокласникам у визначенні ступеня відповідальності їхньої індивідуальної особливості вимогам професії.

39. Основі психічні новоутворення у ранньому юнацькому віці

Основні новоутворення психіки у період ранньої юності: Формування світогляду і переконань як центр. новоутворення віку; формування самосвідомості;формування ідеалів. Світогляд – просто узгодження, внутрішньо-організована система знань – система переконань. Передумови формування світогляду: когнітивні (наявність у людини досить знання про світ, розвиток абстрактного мислення, який дозволяє перетворення суму знань про світ на узгоджену цілісну систему переконань); особистісні передумови усвідомлення людиною сенсу життя, тобто усвідомлення власного життя не як розрізнених випадкових подій, а як цілісного процесу, який має свій напрямок, наступність і повну мету. У період ранньої юності виникають і когнітивні, й особистісні передумови формування світогляду. Саме у цьому віці юнаки в перше намагаються усвідомити вічні проблеми життя і, насамперед, усвідомити вічні проблеми життя і сенс буття. Цей етап називається етапом юнацького філософствування, але пов’язаний він з необхідністю старшокласників знайти своє місце у майбутньому самостійному житті.

40. Розвиток пізнавальних процесів у старшокласників

У ранній юності відбувається прогресивний розвиток теоретичного мислення (старшокласники виявляють логічне мислення, здатність займатися теоретичними міркуваннями та самоаналізом). їх інтелект формується як цілісна структура. Розвиток мислення старшокласників . Центром когнітивного розвитку старшокласників є становлення словесно-логічного мислення. У цьому віці вони переходять до вищих рівнів абстрактного мислення, здатні усвідомлено оволодівати логічними операціями (аналізом, синтезом, порівнянням, абстрагуванням, конкретизацією, узагальненням). У старшокласників виробляється індивідуальний когнітивний стиль розв'язування пізнавальних і практичних завдань, формуються такі індивідуальні особливості мислення: а) глибина, б) гнучкість, в) широта г) усвідомленість, ґ) самостійність д) чутливість до допомоги, е) критичність, є) активність ж) Розвиток мовлення старшокласників . Завдяки розвитку мислення в ранній юності відбуваються якісні зміни у розвитку мовлення. Здійснюється перехід від розгорнутого до стислого внутрішнього мовлення. Учні опановують норми літературної мови, прагнуть до вдосконалення мовлення, зокрема виразності і точності, лаконічності у висловлюванні думки. Окремі з них пишуть вірші, ведуть щоденники. Розвиток сприймання старшокласників . У ранній юності розвиток сприймання виявляється у домінуванні його довільної форми, засвоєнні перцептивних дій, цілеспрямованому спостереженні за певними об'єктами, виокремленні суттєвого у предметах, подіях і явищах. Це особливо характерне для сприймання складного матеріалу, схем. Розвиваються цілісність, осмисленість, предметність, вибірковість, особливо аперцепція сприймання. Цілісний образ сприйнятого виникає на основі усвідомленого узагальнення відомостей про окремі властивості, якості та функції предмета, в результаті інтеграції відчуттів різної модальності. Осмислене сприймання дійсності можливе завдяки мисленню. Активно розвивається самоспостереження — спостереження за своїми діями, поведінкою, переживаннями, думками й іншими проявами психічного життя. Воно є елементом самопізнання, сприяє самовдосконаленню, самовихованню. Розвиток уяви старшокласників . Оволодіння навчальним матеріалом, який значно ускладнюється у старших класах, вимагає активізації репродуктивної уяви, що позитивно позначається на її розвитку. Виникненню відтворювальної уяви сприяють описи, креслення, нотні знаки. Водночас у старшокласників розвивається творча уява у різноманітних видах творчої діяльності (наукової, художньої, технічної та ін Розвиток пам'яті старшокласників . У ранній юності довільнішим стає запам'ятовування, яке є значно ефективнішим від запам'ятовування мимовільного. Від організації розумової діяльності залежить продуктивність мимовільної пам'яті, роль якої не зменшується. Мимовільно запам'ятовується передусім те, що пов'язане з інтересами, потребами і планами на майбутнє, що викликає сильний емоційний відгук. Розвиток уваги старшокласників . Розвиток пізнавальної сфери старшокласників відбувається і за рахунок удосконалення їх здатності до цілеспрямованого зосередження уваги на певних об'єктах і явищах, а також переборювання впливу чинників, які відволікають її. Усе це є свідченням розвитку концентрації уваги. Старшокласники цілком свідомо розподіляють і переключають увагу. Прогрес цих властивостей уваги пов'язаний з розвитком логічного мислення.

41. Формування особистості старшокласника

Нові інтелектуальні можливості, які виникають в ранній юності, розширюють горизонти самосвідомості молодої людини. Розвиток самосвідомості в цьому віці настільки яскравий та наочний, що дослідники різних психологічних напрямків мають єдину позицію в оцінці його значення для формування особистості. Самосвідомість – це, перш за все, механізм, за допомогою якого людина пізнає себе і ставиться до самої себе. Виділяються три основні компоненти самосвідомості:

1) когнітивний (пізнавальний) – система уявлень і знань індивіда про себе (самопізнання, самоаналіз, уявлення про себе, самооцінка тощо);

2) емоційно-оцінний – емоційна оцінка своїх уявлень і знань індивіда про себе, емоційне ставлення до себе (почуття скромності, гордості, власної гідності тощо);

3) поведінковий (регулятивний) – усі ті прояви психічної активності, у яких виступає свідоме регулювання власних дій, вчинків, свого ставлення до оточуючих і до самого себе (самовладання, самодисципліна, самоконтроль тощо). Найважливішим надбанням цього віку є відкриття свого внутрішнього світу. Завдяки рефлексії молода людина набуває здатності заглиблюватись в себе, в свої переживання, усвідомлювати свої емоції не тільки як похідні від певних зовнішніх подій, а як стани власного Я. Емоційний розвиток. У ранньому юнацькому віці збагачується емоційна сфера підростаючої особистості.

Внутрішній світ старшокласників досить складний і тендітний. В юності нерідко зустрічається загострення переживання самотності, яке, згідно з думкою Винятково важлива риса особистості, яка започатковується у ранній юності – самоповага, яка являє собою узагальнену самооцінку, міру прийняття чи неприйняття себе як особистості. Становлення моральних якостей старшокласників тісно пов’язане з формуванням їх моральних ідеалів. Моральні ідеали виступають як взірець, з яким учні звіряються у процесі свідомого самовиховання та самовдосконалення своєї особисті. Ідеали старшокласників стають більш узагальненими та усвідомлюються ними вже не у вигляді конкретної особи, як у підлітковому віці, а як певна система вимог до моральних якостей особистості. В старшому шкільному віці формуються такі вольові якості, як енергійність, терплячість, витримку та сміливість, відносять до базальних (первинних) якостей особистості, і Функціональні прояви цих якостей є односпрямованими регуляторними діями свідомості, що набирають форми вольового зусилля. Системні вольові якості. Решта проявів вольової регуляції особистості старшокласників складніші. Вони являють собою певні сполучення односпрямованих проявів свідомості. Системність вольових якостей пов'язана з широким спектром функціональних проявів різних сфер (вольової, емоційної, інтелектуальної). Такі вольові якості є вторинними, системними. Так, хоробрість включає в себе як складові сміливість, витримку, енергійність; рішучість — витримку та сміливість.

42. Психологічні особливості вибору професії

Згідно матеріалістичної теорії про типологічні індивідуальні особливості вищої нервової діяльності кожна людина володіє природженими психофізіологічними властивостями. Деякі властивості психіки передаються і зберігаються впродовж майже всього життя. Сила і рухливість нервових процесів є стабільними властивостями нервової системи. Деякі характерні психофізіологічні особливості сприяють швидкому оволодінню одними спеціальностями і в той же час перешкоджають успішній діяльності в інших. Вчення І. Павлова про вплив центральної нервової системи на динамічні особливості поведінки виділяє три основні властивості нервової системи: силу, врівноваженість, рухливість збудливого і гальмівного процесів і два типи нервових процесів: сильний і слабкий, їх поєднань: я дає чотири основні типи темпераменту. Властивості і тип нервової системи вважають професійно важливими характеристиками. Наприклад, люди з сильним типом нервової системи можуть виконувати складну, напружену і відповідальну роботу, просиджувати довгий час перед пультом управління і бути при цьому готовими до екстрених непередбачених дій, зберігати витримку і самовладання. Людям із слабким типом властива мала витривалість нервової системи. Але цей недолік завжди компенсується такими позитивними якостями, як висока слухова, зорова і інша чутливість, що дає переваги при оволодінні професіями, які пред'являють підвищені вимоги до м'язово-суглобової чутливості рухового аналізатора, точності окоміру. Л. Кондратьєва відзначає, що «одночасний розвиток пізнавальних і професійних інтересів є принципово важливим моментом, оскільки в психології інтерес все більше розглядається не як; якась відособлена, незалежна освіта, а – як одна з найважливіших характеристик цілісності особи, що визначає її відносини і дії» Ф. Парсонс виділив три основні чинники успішності вибору професій: правильна самооцінка схильностей, здібностей, інтересів, устремлінь, можливостей і обмежень; знання того, що потрібне для успішної діяльності по кожній з вибираних професій; уміння співвіднести результати самооцінки із знаннями вимог професій.Психологи Л. Виготський, О. Леонтьев, А. Петровський, С. Рубінштейн обґрунтували найважливішу закономірність: розвиток особи відбувається в діяльності, причому лише в тій діяльності, яка насичена елементами творчості і викликає у людини позитивне відношення до даного виду праці. Всяка діяльність, у тому числі і трудова, представляє процес взаємодії індивіда з дійсністю, в якому і відбувається становлення його як особи.

43. Особливості розвитку пізнавальних процесів (18-25р.)

На етапі зрілої юності виникає нова соціальна ситуація розвитку, центром якої є перехід до самостійного життя (початок професійного становлення, реалізації життєвих планів). Продовжується інтенсивний розвиток самосвідомості, молоді люди самовизначаються в системі моральних цінностей, принципів, норм і правил поведінки, усвідомлюють особисту соціальну відповідальність. Нових якостей набуває юнацька дружба, а дружба з особою протилежної статі переростає в закоханість. Соціальна ситуація розвитку в період зрілої юності. На зміну ранньому юнацькому віку приходить зріла юність — період, коли закінчується перехід від дитинства до дорослості. У психологічній літературі з проблем юності (праці Е. Еріксона, Е. Шпрангера, І. Кона, В. Слободчикова) простежуються різні підходи до з'ясування вікових меж, основних суперечностей і новоутворень цього віку. В зрілій юності завершуються процеси біологічного дозрівання, однією з найважливіших потреб особистості стає інтелектуальний розвиток, посилюється емоційна стабільність, у міжособистісних стосунках важливого значення набуває спілкування з ровесниками, особливо з представниками протилежної статі, тривають саморозвиток і самовдосконалення. У період зрілої юності відбувається суттєва перебудова особистості, зумовлена змінами соціальної ситуації розвитку. Вибір професії та навчання у вищій школі свідчать про професійне самовизначення людини. Професійне самовизначення відбувається з урахуванням життєвих цінностей особистості. Розвиток самосвідомості в зрілому юнацькому віці. Пов'язане воно як із продовженням розумового розвитку, так і з появою нових ситуацій, кутів зору, під якими він себе розглядає. Зріла юність може оперувати гіпотетичними твердженнями, уявленнями, які фігурують тільки у думках, незалежно від можливості їх конкретно перевірити. Такі когнітивні орієнтації задовольняють потребу юної людини щодо формування змісту ідентичності, оскільки з-поміж багатьох можливих та уявних зв'язків вона повинна обирати завжди конкретні. Становлення ідентичності тісно пов'язане з рефлексією, детермінованою передусім когнітивними новоутвореннями, зміною соціальних стосунків, потребою подолання внутрішніх конфліктів. З її допомогою відбувається реалізація потреби в самоусвідомленні, зумовленої суперечностями між уявленнями про себе, що існували в ранній юності, прагненнями самоствердження, незалежності, пошуку реалістичного погляду на світ і себе.

44. Особливості психічного розвитку дорослої людини

Індивідуальний розвиток дорослої людини є продовженням онтогенезу із закладеною в ньому філогенетичною програмою. Дорослість — неоднорідний віковий період, що починається після юності і триває до кінця життя. У цьому віці продовжується психічний та особистісний розвиток людини, пошук своєї ідентичності (на основі професії та способу життя), розширюються її можливості як суб'єкта діяльності, пізнання, спілкування. На дорослу людину покладається відповідальність не тільки за реалізацію власного життєвого покликання, а й за долю інших людей. Вона повинна вирішувати безліч складних соціальних завдань, долати професійні та особистісні випробування, переживати втрати, які часто загрожують психічному здоров'ю особистості. Потужним є прагнення дорослої людини до все більшої незалежності від батьків, інших дорослих у прийнятті рішень, навіть якщо це пов'язане з ризиком для власного благополуччя. Вона шукає близькості з партнером протилежної статі, усвідомлюючи, що інтимність вимагає взаємної довіри, підтримки, розпочинає сімейне життя. Досягнення соціальної зрілості є передумовою самостійності дорослої людини на роботі й у сім'ї, реалізації її здібностей і мрій. Вона здатна критично оцінити життя, приймаючи рішення про правильність обраного життєвого шляху чи шукаючи нову ідентичність. Розвиток особистості дорослої людини відбувається за такими напрямами: а) зростання самостійності людини, її свободи та відповідальності, розвиток індивідуальності (неповторності), творчого ставлення до дійсності та власного життєвого шляху; б) посилення соціально-духовної інтегрованості людини, соціальної відповідальності, збагачення форм її життєдіяльності.

45. Особливості психічного розвитку людини літнього віку

Період старості часто називають геронтогенезом (грец. geron — стара людина і genesis — походження). Більшість дослідників вважає, що починається вона з 60 років і триває до смерті. Міжнародна класифікація виокремлює такі періоди геронтогенезу:— похилий вік (для чоловіків 60—74 роки, для жінок 55—74 роки); — старечий вік (75—90 років); — вік довгожительства (90 років і старші). На цьому етапі життя людина помітно втрачає фізичну силу, енергійність, погіршуються її здоров'я та психофізіологічні показники. Знижується функціонування судинної та імунної систем, еластичність тканин організму. Шкіра стає твердішою, чутливішою до подразнень. Стара людина адаптує свою поведінку до фізіологічних обмежень. Про початок старіння людини свідчать припинення трудової діяльності, обмеження системи соціальних відносин. У більшості дорослих вихід на пенсію мало змінює задоволеність життям. У деяких сім'ях набуває вищої значущості сімейне життя, особливо якщо чоловік працює, а дружина вже на пенсії. Припинення роботи теж сприймається позитивно. У період старості з'являються нові аспекти Я-концепції: збереження сенсу життя, налаштованість на відпочинок, відсутність тривалої перспективи, орієнтація на минуле і теперішнє, сприйняття факту скінченності власного життя, підготовка до смерті, усвідомлення обов'язку передати життєвий досвід молодшому поколінню. Літня людина живе спогадами і своїм сьогоденням, усвідомлюючи, що простір її майбутнього невпинно скорочується. її роздуми сповнені мотивами гріха і спокути.

46. Предмет, завдання та структура педагогічної психології

Починаючи вивчати курс педагогічної психології, студенти повинні ознайомитись із змістом лекційного курсу цієї галузі психологічної науки. Визначаючи предмет педагогічної психології, ми звертаємо увагу на те, що ця наука вивчає психологічні закономірності навчання і виховання як зі сторони того, хто навчається і виховується, так і зі сторони того, хто організує це навчання і виховання, тобто зі сторони педагога, вихователя. В першому і другому випадках навчання і виховання виступають як специфічні види діяльності конкретного суб'єкта (учня, вчителя). Але вони повинні розглядатись і як спільна діяльність вчителя і учня, тобто діяльність в ситуації організованого спілкування. В першому випадку мова йде про учбову діяльність (або учіння), в другому – про педагогічну діяльність вчителя (вихователя), про виконання ним функцій організації, стимуляції і управління учбової діяльності учня. Завдання – збагачення учня знаннями, вміннями і навичками, але розвиток його як особистості. Тому предметом педагогічної психології є також визначення критеріїв розумового та інших сторін розвитку особистості. Предмет педагогічної психології змінювався із зміною завдань, практики, організаційних форм і засобів навчання і виховання. Він (предмет) змінювався і в залежності від того, де, в яких умовах і на розв'язання яких задач спрямоване навчання Педагогічна психологія вивчає психологічні проблеми управління процесом навчання, досліджує формування пізнавальних процесів, шукає надійні критерії розумового розвитку і визначає умови, при яких визначається ефективний розумовий розвиток в процесі навчання, розглядає питання взаємовідносин педагога і учнів, а також взаємовідносини між учнями. Розділи педагогічної психології – це психологія навчання, психологія виховання і психологія вчителя. Коли ми розглядаємо проблему навчання і розвитку, то повинні зауважити, що ця проблема в однаковій мірі стосується як вікової, так і педагогічної психології.

47. Сутність та структурні компоненти процесу учіння

На учіння – це стійка доцільна зміна діяльності людини на основі попередньої діяльності, а не завдяки вродженим фізіологічним реакціям організму. На учіння є кінцевою метою учіння у багатьох підручниках та посібниках як синонім терміну учіння використовується термін учбова діяльність. Учіння це самостійна пізнавальна діяльність школяра по засвоєнню суспільно-історичного досвіду людства у вигляді певних знань, умінь та навичок. Учіння в свою чергу є складовим компонентом навчання. Навчання – управляється вчителем – процес учіння спрямований на засвоєння учнями вмінь та навичок. Структурні компоненти учіння: спонукальний – включає потреби і сформовані на їх основі мотиви учіння які спонукають учня до здійснення учбової діяльності.(приклад пізнав. інтерес); програмно-цільовий – включає мету та програму; дійово-операційний – включає учбові дії та операції. послідовне виконання дитиною певних учбових операцій утворює відповідну учбову дію. Види учбових дій: предметні або практичні; рецептивні (дії сприймання); мнемічні дії (пам’ять); мовленнєві дії; розумові дії; мисленнєві дії і т.д. Контрольно-регулюючі – це дії контролю та оцінювання здобутків учня з боку вчителі які починають з підліткового віку доповнюються діями самоконтролю та самооцінки.

48. Мотиви учіння та їх класифікації

Будь-яка діяльність і учіння спонукальними певними стимулами ролі яких можуть виступами інтереси, потреби, ідеали, ціннісні інтереси особистості вони утворюють, мотиваційну сферу та мотивацію учіння. Функції: спонукальна; організуючу; смислоутворюючу – надає учіння певний особистісний смисл для школяра. Види мотивів: 1) за характером : пізнавальні – це мотиви які безпосередні пов’язані з метою, процесом і змістом учіння, з прагненням людини отримували нові знання; (учбово-пізнавальні – спрямовані на оволодіння раціональними прийомами учбової діяльності, оволодіння способами пізнаннями, мотиви самоосвіти – спрямовані на поглиблення власного освітнього рівня); соціальні – пов’язані з певними взаєминами між людьми в процесі учіння (широкі соціальні мотиви – пов’язані зі ставленням до учіння як до засобу бути корисним суспільством, вузькі соціальні мотиви – пов’язані з прагненням зайняти перше місце у системі міжособистісних стосунків групи, або підтвердити свій статус і престиж; мотиви співробітництва – пов’язані з прагненнями встановлення стосунків з іншими партнерами учіння); утилітарні – спрямовані на досягнення людиною власної користі за допомогою учіння. 2) за змістовними характеристиками: за наявністю або відсутністю (смислоутворюючі, несмислоутворюючі); за ступенем дійовості (дійові, недійові); за особливостями утвореннями (внутрішньо які є результатом є результатом роботи самого учня, зовнішні – формуються під впливом дорослих) за місцем в ієрархічній системі (домінуючі, другорядні); за ступенем усвідомленості (чітко усвідомлені, слабо усвідомлені, неусвідомлені); 3) за динамічними характеристиками: за силою (слабкі, сильні); за тривалістю (стійкі, не стійкі); за емоційними особливостями (мотиви які викликали позитивні емоції, які викликали негативні емоції, нейтральні). Шляхи формування мотивації учіння: показ новизни та практичної значущості матеріалу; використання елементів проблеми навчання; організація навчальної дискусій; організація навчальних дискусій; комп’ютеризація навчання та ТЗН; врахування вікових та індивідуальних особливостей; збільшення питомої ваги творчим завдань, самостійної та лабораторної роботи; використання різних форм позакласної та позашкільної роботи.

49. Психологічні фактори, що визначають успіхи та невдачі в навчанні

На успішність школяра в процесі учіння впливають такі фактори: зовнішні: особливості навчального матеріалу, зміст матеріалу; форма викладу, ступінь складності матеріалу, танення і значущість матеріалу. Значення показує його об’єктивну роль матеріалу. Значущість – яке значення надає йому школяр: усвідомленість матеріалу наскільки людина може встановити зв’язки нового зі старим матеріалом, структура матеріалу – яким чином встановлюються зв’язки між новим та вже засвоєним матеріалом; хто і як вивчає – особистісні якості особливості педагога та використовування ним методика викладання: проф. компетентність; його пед. майстерність; особистісні якості вчителя. Внутрішні : насамперед успішність школяра залежить від рівня розвитку научуваності. Научуваніть – це складний ансамбль інтелектуальність якостей особистості який при інших рівних умовах залежить відмінність учіння. До такого належить: глибина мислення, широта, самостійність, критичність, раціональність, оригінальність, послідовність, гнучкість. Швидкість розумових процесів. У научуваність входять також рівень розвитку у школярів та мисленнєвих дій. Виділяють за рівнем научуваності виділять 3 групи школярів кожна з яких вимагає диференціація підходу: учні з високим рівнем научуваності для яких характерним є високий рівень розвитку інтелектуальних якостей. Високий рівень володіння розумовими операціями. Сформований раціон прийомів учбової діяльності. Домінантні мотиви учіння. при роботі з такою групою школярів потрібно використовувати творчі завдання, елементи проблемного та ділового навчання; з середнім рівнем научуваності для яких характерним є середній рівень розвитку інтелектуальних показників. Недостатньо сформовані раціональні прийоми учіння. недостатні пізнавальні мотивації при роботі з даною категорією школярів потрібно вчителю звертати особливу увагу на формування вміння вчитися і на формування пізнавальних мотивацій учіння; діти з низьким рівнем научуваності, для яких характерним є низький рівень розвитку інтелекту. Домінування утилітарних мотивів учіння та несформованих раціональних прийомів учбової діяльності. При роботі з ними треба реалізовувати комплексний підхід спрямований на психо-корекційну роботу по розвитку інтелектуальних якостей на формування вміння вчитися і на формування пізнавальних та соціальних мотивів учіння.

50. Розвиток самостійності особистості в учінні

Самостійність вільна за вибором з особистісно-значуща. Структура самоосвіти: виділення мети діяльності; усвідомлення учбової задачі; надання значущості мети діяльності і учбової задачі; усвідомлення і надання особистісної значущості учбовим діям і операціям; об’єктивний самоконтроль і оцінка. Роль вчителя в актуалізації самоосвіти: реалізація проблемного навчання; варіювання, формування змісту задачі; подача задач, вправ, які мають кілька варіантів розв’язку; застосування, пропонування з незавершеним, або непевним змістом.

51. Психологічні засади оцінювання знань учнів

При оцінюванні знань, умінь і навичок враховується: 1) характер засвоєння наявних знань (рівень усвідомлення, міцність запам'ятовування, обсяг, повнота і точність знань); 2) якість актуалізації слухачем знань (логіка мислення, аргументація, послідовність і самостійність викладу, культура професійного мовлення); 3) рівень оволодіння прийомами аналізу фактів, сформованості умінь і навичок використання засвоєних знань на практиці; 4) прояв творчості й самостійності в навчально-пізнавальній діяльності; 5) якість виконання роботи (зовнішнє оформлення, своєчасність виконання, ретельність тощо).

52. Психологічна сутність та механізм навчання

У науці існує чимало визначень терміну навчання. Всі вони мають право на існування оскільки розглядають окремі сторони процесу навчання. У дидактиці навчання розглядається як спільна діяльність тих хто навчає і тих хто навчається проте при такому підході не розкриваються психологічні механізми навчання. Саме тому на сучасному етапі одним із най перспективніших підходів, що розглядає підхід навчання з боку управління. При такому підході складається система в якій дві підсистеми тісно пов’язані між собою. 1. навчальна діяльність вчителя спрямована на передачу школярам знань, вмінь та навичок і на формування їхньої особистості. 2 . учіння – це самостійна пізнавальна діяльність школярів спрямована на засвоєння знань, вмінь і навичок. Ці підсистеми розрізняють за своїм характером, цілями, структурами кінцевим результатом, але утворює нероздільну єдність. З позиції психології управління, навчання можна розглядати як управління вчителем процесу засвоєння ними знань вмінь та навичок та на формування їхньої особистості. Характер взаємодії між вчителем та учнем виконуваної ними діяльності називаються психологічними механізмами навчання: механізм до визначення задачі – полягає в тому, що поставлена ззовні педагогом задача набуває для учня особистісного смислу і перетворюється в учбову задачу для нього. На розв’язання якої учень спрямовує всі свої зусилля. Цей механізм свідчить про те, що школярі виступають не пасивним об’єктом педагогічних впливів вчителя, а активним суб’єктом учбової діяльності; механізм рефлексивних відносин. Механізм рефлексивних відносин означає, що вчитель та учень є партнери навчального процесу, та вони повинні усвідомлювати ставлення один до одного і бачити себе зі сторони свого партнера – це означає, що вчитель повинен вміти будувати модель учня, усвідомлювати свої педагогічні дії і ставлення до цих дій з боку учнів. Учні повинні усвідомлювати як сприймає вчитель їхню учбову діяльність. При наявності таких відносин навчання наповнюється глибоким змістом як для вчителя так і для учнів. Механізм зворотного зв’язку - означає, що вчитель отримує від учнів інформацію про те як вони засвоїли навчальний матеріал.

53. Діалектичний зв’язок навчання і розумового розвитку

На діалектичний зв’язок навчання та розумового розвитку впливають такі фактори: зовнішні: особливості навчального матеріалу, зміст матеріалу; форма викладу, ступінь складності матеріалу, танення і значущість матеріалу. Значення показує його об’єктивну роль матеріалу. Значущість – яке значення надає йому школяр: усвідомленість матеріалу наскільки людина може встановити зв’язки нового зі старим матеріалом, структура матеріалу – яким чином встановлюються зв’язки між новим та вже засвоєним матеріалом; хто і як вивчає – особистісні якості особливості педагога та використовування ним методика викладання: проф. компетентність; його пед. майстерність; особистісні якості вчителя. Внутрішні : насамперед успішність школяра залежить від рівня розвитку научуваності. Научуваніть – це складний ансамбль інтелектуальність якостей особистості який при інших рівних умовах залежить відмінність учіння. До такого належить: глибина мислення, широта, самостійність, критичність, раціональність, оригінальність, послідовність, гнучкість. Швидкість розумових процесів. У научуваність входять також рівень розвитку у школярів та мисленнєвих дій. Виділяють за рівнем научуваності виділять 3 групи школярів кожна з яких вимагає диференціація підходу: учні з високим рівнем научуваності для яких характерним є високий рівень розвитку інтелектуальних якостей. Високий рівень володіння розумовими операціями. Сформований раціон прийомів учбової діяльності. Домінантні мотиви учіння. при роботі з такою групою школярів потрібно використовувати творчі завдання, елементи проблемного та ділового навчання; з середнім рівнем научуваності для яких характерним є середній рівень розвитку інтелектуальних показників. Недостатньо сформовані раціональні прийоми учіння. недостатні пізнавальні мотивації при роботі з даною категорією школярів потрібно вчителю звертати особливу увагу на формування вміння вчитися і на формування пізнавальних мотивацій учіння; діти з низьким рівнем научуваності, для яких характерним є низький рівень розвитку інтелекту. Домінування утилітарних мотивів учіння та несформованих раціональних прийомів учбової діяльності. При роботі з ними треба реалізовувати комплексний підхід спрямований на психо-корекційну роботу по розвитку інтелектуальних якостей на формування вміння вчитися і на формування пізнавальних та соціальних мотивів учіння.

54. Класифікація видів навчання

Види навчання класифікують за різними критеріями: 1. За змістом(навчання різним навчальним предметам); 2. за зверненістю до учнів (фронтальне, групове, індивідуальне); 3. За формами передачі знань (традиційне, програмоване, проблемна, діалогове(інтерактивне) навчання); 4. За психологічними завданнями(навчання знанням і поняттям, навчання навичкам, навчання вмінням, навчання мисленню). 3)за формами передачі знань. Традиційне – базується на комунікативній моделі навчання при якій вчитель повідомляє учня певну інформацію, а учні повинні її успішно засвоїти і продемонструвати вчителеві рівень засвоєних знань, програмоване – без машинне за допомогою програмованих підручників, машинне – матеріал передається за допомогою певної техніки(комп’ютер); проблемне - цe cфopмoвaнa в cвiдoмocтi суб'єкта cyпepeчнicть мiж знaнням i нeзнaнням, вiдoмим i нeвiдoмим, peaльним i iдeaльним, зpoблeним i нeзpoблeним, щe нoвим, якe пpeдcтaвлeнe пeвним виcлoвлювaнням, тa cфopмoвaними пoтpeбaми йoгo “знати”; діалогове – спрямоване на розвиток творчості учня за допомогою використання інтерактивних технологій.

55. Психологічна характеристика форм передачі знань

Розроблені нові форми у подачі нових знань: проблемне навчання – обов’язково виділяється проблема і знаходження шляхів її розв’язання. В залежності від рівня самостійності учнів у навчанні виділяють 4 рівні проблемного навчання: вчитель практично самостійно подає новий матеріал, однак при цьому демонструє різні підходи, точки зору до розв’язання однієї й тієї ж проблеми; вчитель сам формулює проблему, ставить мету, яку потрібно розв’язати. Учні під керівництвом вчителя повинні знайти відповіді чи досягти певної мети; вчитель сам ставить, знаходить проблему, а учні самі знаходять мету, яку потрібно досягти, і знаходять шляхи її вирішення; учень самостійно формулює проблему, мету і шляхи досягнення цієї мети; ігрове навчання новий матеріал, навички засвоюються у процесі дидактичних рухомих іграх, засвоєння матеріалу відбувається легко і невимушено; тренінгове навчання - учень не лише на теоретичному рівні здобуває знання, вирішує проблеми, а й на практиці здобуває нові навички та уміння; діалогове навчання – учні отримуватимуть інформацію самостійно. Знаходження засвоїти інформацію. Одним з основних аспектів дослідження умов розвиваючого навчання є визначення критеріїв розуміння розвитку. До цього часу нема однозначного розв’язання цього питання.

56. Теорія поетапного формування розумових дій

Однією з центральних психологічних проблем Гальперін вважав проблему психологічної відмінності між знаряддям (у людини) і засобом (у тварин). Те, як виступить засіб перед суб'єктом: чи у вигляді допоміжного, що є простим продовженням передніх кінцівок, чи у вигляді достеменного знаряддя, яке фіксує "в собі" операції суспільного користування ним, залежить від дійсності, до якої належить індивід. Подібні відмінності можна спостерігати вже в освоєнні найпростіших знаряддєвих операцій людиною в онтогенезі, на приклад, в оволодінні такою звичною для нас навичкою користування лож кою. Спочатку дитина намагається схопити ложку якомога ближче до її “робочого кінця", різким рухом піднімає її косо знизу вгору, і, як правило, весь вміст ложки виливається. Дитина сприймає ложку лише як продовження своєї руки і лише згодом засвоює прийоми специфікованого користування ложкою як знаряддям. Знаряддєві операції, таким чином, — це система рухів знаряддям, спрямованих на предметне застосування цього знаряддя відповідно до конкретної мети. Щоб сформувати у дитини уявлення про те, що і в якій послідовності потрібно робити, необхідно спочатку побудувати певний "алгоритм" виконання завдання, тобто схему орієнтуючої основи дії, та дати її дитині у вигляді не тільки усних вказівок та пояснень, як це зазвичай буває, а у зовнішній, "матеріалізованій" формі, наприклад, у вигляді картки, на якій все розписано. Дитина має не просто завчити необхідні формулювання, їй необхідно навчитися правильно виконувати необхідні дії за цим алгоритмом. Власне, "заучування" прийде саме, навіть непомітно для дитини. Але як здійснити це научіння? Спочатку дитина активно користується карткою, в якій записана "перспектива виконання" всієї дії: що робити, як саме і що має бути отримане в результаті. Дія на цьому етапі максимально розгорнута і виконується фактично з опорою на зовнішні допоміжні засоби, тобто в матеріальній, або матеріалізованій, формі. Через певний час для дитини зовнішній засіб організації її діяльності стає непотрібним: вона завчила послідовність організації діяльності — і не просто у словесних формулюваннях, а на рівні розуміння своїх дій, смислу кожної з них. На цьому етапі вчитель вимагає від дитини попереднього проговорювання вголос кожного кроку розв'язання задачі (етап голосного мовлення). Виявляється, якщо проминути цей етап, дитина буде робити помилки при розв'язанні завдання без опори на картку. Власне внутрішня дія в неї ще не сформована, і проговорювання вголос слугує необхідним засо бом такого формування. Далі йде етап "зовнішнього мовлення про себе", коли дитина промовляє про себе всю послідовність необхідних дій, і нарешті, етап "дій у при хованому мовленні", коли здасться, що для виконання завдання вже нічого не потрібно: "подумав і розв'язав". Насправді, за розумовою дією лежить цілий ряд процесів довгого поетапного формування, причому сама дія за знає перетворень за декількома параметрами.

57. Шляхи інтенсифікації та оптимізації навчання

Інтенсифікація та оптимізація навчального процесу вимагає використання нових форм їхньої побудови. 1. організуються екскурсії в природу, де проводяться короткі бесіди. 2. Використання наочності та малюнків учнів на тему предмету 3. Оформлення кожної теми в альбомах регулярно контролюється викладачем у присутності учня й оцінюється за якістю роботи, змістом коротких відповідей учня, повнотою реалізації завдання. 3. використання інтерактивних уроків. 4. використання ТЗН. 5. використання програмового навчання. 6. використання ігрової діяльності. 6. використання діалогового навчання. 7. використання діалогового навчання.

58. Сутність процесів виховання і самовиховання

Процес виховання — система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Він має свою специфіку, передусім цілеспрямований характер. Наявність конкретної цілі робить його систематичним і послідовним, не допускає випадковості, епізодичності та хаотичності у проведенні виховних заходів. Особлива роль у формуванні людської особистості належить шкільному вихованню, оскільки цілеспрямований виховний вплив на неї передбачає не лише виховання позитивних якостей, а й подолання наслідків впливу негативних об'єктивних чинників. У процесі виховання формується внутрішній світ дитини, проникнути в який дуже важко. Виховання — процес виховання складається з мети і завдання, змісту й методики організації виховного впливу, а також його результату та корекції. Щодо формування особистості структура процесу виховання має такі компоненти: свідомість особистості, емоційно-почуттєва сфера, навички та звички поведінки. Провідну роль відіграє розвиток її свідомості. 1. Визначають сукупність рис і властивостей особистості, які слід сформувати у вихованця, тобто формують ідеал. 2. Вивчають індивідуальні особливості вихованця (або колективу), його позитивні риси, недоліки в характері й поведінці, визначають, які риси не сформовано, а які перебувають у стадії зародження. 3.Реалізовується програма виховання, тобто заплановані виховні заходи, що передбачає залучення вихованців до різних видів діяльності, участь в яких сприяє формуванню в них досвіду поведінки відповідно до ідеалу. 4.Спонукання учнів до самостійної роботи з розвитку особистості. Коли учень починає займатися самоосвітою і самовихованням, можна вважати, що у вихованні досягнуто четвертого етапу. Самовиховання — свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних. Процес виховання передбачає і подолання негативних рис, тобто перевиховання і виправлення.

59. Психологічні механізми і умови формування особистості під впливом виховання

Фізичний розвиток безпосередньо впливає на самооцінку і погляди дитини. Фізичні здібності і вродлива зовнішність є запорукою успіху підростаючої дитини в складному світі. Розумовий розвиток відіграє головну роль у розвитку інтересів, поглядів і інтелектуальних здібностей дитини. Емоційний розвиток є також невід’ємною частиною, оскільки любов батьків або її відсутність на довгий час залишає відбиток на особистості дитини. Підростаюча дитина піддається також зовнішньому емоційному впливу. Наведена структура особистості є досить загальною. Розглянемо структуру, яку запропонувала психолог Валерія Сергіївна Мухіна. Вона ставить акценти на окремих ланках самосвідомості. Ланки самосвідомості дитини: 1. Перша ланка структури самосвідомості являє собою кристал особистості, що включає ім'я, ідентифіковане з тілесною і духовною індивідуальністю. 2. структури самосвідомості — зазіхання на визнання — одна із найзначніших людських потреб. Вона грунтується на прагненні дістати високу оцінку своїх досягнень, що відповідають соціальним вимогам суспільства. 3. структура самосвідомості несе в собі ціннісні орієнтації на свою стать як на соціальну роль і фізичну і психічну сутність. Статева ідентифікація — ототожнення себе з фізичною і психологічною статтю чоловіка чи жінки і прагнення відповідати прийнятим у культурі, насамперед — у родині, стереотипам чоловічої або жіночої поведінки. 4. структура самосвідомості несе в собі ціннісні

орієнтації на індивідуальний життєвий шлях людини. У цьому випадку мова йде про психологічний час особистості. Психологічний час особистості — індивідуальне переживання своєї фізичної і духовної зміни протягом часу, представленим у самосвідомості особистим минулим, сьогоденням і майбутнім. 5. структура самосвідомості несе в собі ціннісні орієнтації на соціальний простір, представлений у суспільній свідомості правами й обов'язками. Соціальний простір — умови розвитку і буття людини, що визначаються значеннями і змістом прав і обов'язків людини.

60. Мотиви поведінки школярів та шляхи їх формування

Ефективним методом уточнення і систематизації моральних уявлень є етична бесіда. Головна мета етичної бесіди полягає в тому, щоб сформувати у дитини моральні мотиви поведінки, якими б вона могла користуватись у своїх проступках. Поведінка вихованців старших груп переконливо свідчить про те, що у цьому віці поступово проходить перехід від сприймання змісту окремих поступків (добре – погано) до узагальнених понять про хорошу поведінку. Основним завданням морального виховання дошкільням підготовчої групи є перш за все закріплення, поглиблення і розширення всього того, що вони придбали за весь час перебуванні в дитячому садку. Виховання культури поведінки спрямоване на виклик у дитини до максимальної самостійності у виконанні правил особистої гігієни, щоб навички і вміння особистої охайності, акуратності, культури споживання їжі переросли у потребу. Виховання позитивних потреб і мотивів. Суттєву роль відіграє усвідомлення учнями суспільної значущості результату діяльності, в якій формують ся ці мотиви. Важливим принципом формування в учнів Т.Є.Саксонова вважає створення "ситуації активного пізнання моральних норм". У її дослідженні учні ознайомлювались з оповіданнями морального змісту, після чого вони давали письмові відповіді на запитання, усно коментували і обґрунтовували ці відповіді, колективно обговорювали їх, знаходили аналогічні ситуації в класі, пояснювали засвоєні моральні норми молодшим школярам, проводили з ними ігри з практичним використанням правил, тощо. Таким чином, для формування позитивних мотивів поведінки та діяльності необхідно: 1) усвідомлення учнями суспільної значущості результату діяльності, у якій формуються ці мотиви; 2) осмислення дітьми конкретного змісту відповідної моральної вимоги, яку необхідно перетворити в мотив поведінки і діяльності; 3) включення учнів у різні види діяльності, в яких якість, що виховується, повинна закріпитись у вигляді навички, звички поведінки;т 4) врахування становища учня в системі колективних взаємовідносин, яке сприяє або перешкоджає засвоєнню ним позитивних моральних норм поведінки.

62. Психологічні основи виховного впливу праці

В знаряддях праці, крім призначення, втілено пізнання людиною явищ, закони, властивості і умови існування предметів. Умови праці теж повинні бути пізнані людиною. Для успішного здійснення трудової діяльності вимагає участь всієї особистості індивідуума: його психічних процесів, станів і властивостей. За допомогою психічних процесів, наприклад, людина орієнтується в умовах праці, формує ціль, контролює хід діяльності. Високі вимоги до людини пред'являють соціальні умови праці. В різноманітних дитячих трудових об'єднаннях праця носить колективний характер і його здійснення пов'язане з включенням школяра в широку і складну систему виробничих, моральних і інших відносин. Включення учня в колективна праця сприяє засвоюванню їм названих відносин, перетворенню їх із зовнішніх в внутрішні. це діється під впливом панівних норм поводження, суспільного погляду, організації взаємодопомоги і взаємної вимогливості і дії таких соціально-психологічних феноменів. Важливий чинникє формування відповідальності за результати праці колективу, Дослідження показали, що більшість старшокласників - членів бригад готові відповідати за результати праці своєї ланки. Великі вимоги до людини пред'являють результати праці. Таким чином, вимоги предмету, знарядь, умов і результатів праці є найважливішою умовою розвитку психіки людини в процесі трудової діяльності.

Другою умовою розвитку психіки людини стать впливом праці є доцільна діяльність самого суб'єкту. Преобразуя предмет праці, створюючи суспільно цінні продукти, він преобразує себе. Для понад повного використання можливостей, що розвиває праця, вони повинні бути доповнені діяльністю старших - навчанням і вихованням.

Діяльність вихователя є третьою умовою розвитку психіки в процесі праці. В всіх видах праці формує важливу якість особистості, як практичність.

Людина з цією якістю вільно орієнтується на виробництві і в побуті. беручи участь в колективній праці індивід пізнає не тільки інших, але і себе: хто він є, яку цінність представляє для інших, що він спромагається.

63. Психологічне обґрунтування виховних впливів

Адекватний добір форм виховного впливу визначається як особистісними особливостями вихователя й дитини, так і психологічною ситуацією, що склалася. З позиції вихователя, смисловий зміст і форма тісно взаємопов’язані, і вихованець мав би сприймати їх як одне ціле. Але з психологічної точки зору одна форма мовлення може виражати різний психологічний зміст, а один і той самий зміст може бути відтворено у різних словесних формах. І тут перш за все необхідно орієнтуватися на ставлення учасників виховного процесу до партнерів і до виховної ситуації, яке найвиразніше відображає саме емоційна форма. Тому на практиці вихованець зазвичай реагує спочатку лише на форму й, якщо вона не прийнятна, то або зовсім не сприймає змісту, або тлумачить його хибно. Виховний вплив завжди оформляється в систему знаків або комунікативних сигналів, кожен із яких доносить до вихованця певну психологічну інформацію про психічний стан вихователя, про особливості його ставлення до дитини й виховної ситуації взагалі. Безпосереднє передавання змістового аспекту педагогічної взаємодії забезпечує мова як певна система загальновідомих усім учасникам виховного процесу значень предметів, явищ і їхніх відношень. Важливо усвідомлювати, що кожна сторона спілкування вбачає у проголошеному значенні певний суб’єктивний зміст, який виникає як результат включення інформації про предмет обговорювання в контекст внутрішніх відносин, переживань і потреб людини. Цей суб’єктивний для кожного зміст слова в психології називається його смислом.

64. Особливості виховання дітей з асоціальною поведінкою

Асоціальною поведінкою вважають активність людини, в якій проявляється стійка тенденція відхилення від соціальної норми. Такі відхилення класифікуються як девіації соціально корисливої, агресивної й соціально-пасивної спрямованості. Соціально корисливі девіації — це правопорушення й проступки, пов’язані з бажанням одержати матеріальну або грошову вигоди. Соціальні відхилення агресивної орієнтації проявляються у ворожих діях, спрямованих проти особистості з метою заподіяти їй страждання або завдати шкоду. До соціально-пасивних відхилень належать ухиляння від роботи й навчання, вживання алкоголю, наркотиків та інших психотропних речовин, бродяжництво. Крайня форма соціально-пасивної девіації — це самовбивство особистості. Основна риса, яка об’єднує всі ці особливості поведінки людей, — їхнє небажання брати на себе відповідальність за розв’язання особистих і соціальних проблем, ухиляння від активного соціального життя й виконування громадянських обов’язків.

Психологи пропонують виділяти такі стадії розвитку асоціальної поведінки: • несхвальна поведінка (епізодичні пустощі, бешкетництво); • поведінка, що засуджується (пов’язана з систематичнішим осудом з боку вихователя); •девіантна поведінка (морально негативні прояви й проступки); • делінквентна (иередзлочинна) поведінка (хуліганство, кривдження, образи); • злочинна поведінка (карається згідно з кримінальним кодексом);

• деструктивна поведінка (злочин із тяжкими для жертви наслідками або з майновою шкодою). Психолого-педагогічні принципи організації таких дитячих колективів свого часу сформулював видатний український педагог А. С. Макаренко: • Сумісна діяльність, спільні цілі, що згуртовують колектив. • Наявність перспективних ліній розвитку (близької, середньої й віддаленої перспективи), які стимулюють активність колективу й його членів. • Почуття захищеності й радісний мажорний тон як основна мета ідентифікації дітей з групою. • Естетика дисципліни й розвиток дитячого самоврядування. • Спадкоємність (наступність) і різні форми її прояву (ритуали, традиції, ігрові елементи). • Зв’язок з іншими дитячими колективами. • Педагог-вихователь або класовод як організуючий центр і основний двигун усієї системи колективних взаємовідносин у групі.

65. Самовиховання як вища форма самоуправління у вихованні

Формування особистості передбачає три основні компоненти: вплив соціального середовища; цілеспрямований виховний вплив суспільства на особистість через соціальні інститути та свідомий, цілеспрямований вплив людини самої на себе, тобто самовиховання. Л.М. Гордєєва під самовихованням розуміє прагнення людини виховати себе і діяльність із здійснення цього прагнення. С.Б.Єлканов визначає самовиховання як свідому цілеспрямовану діяльність людини з удосконалення своєї особистості. А.Г. Ковальов так формулює поняття "самовиховання" – це свідома планомірна робота над собою, спрямована на формування таких якостей особистості, які відповідають вимогам суспільства та особистій програмі розвитку. A.I. Кочетов – це свідомість, яка керує самою особистістю, саморозвиток, у якому в інтересах суспільства і самої особистості планомірно формуються якості, властивості, сили і здібності людини, причому функції виховання поступово передаються вихованцю. Як особливий вид діяльності "самовиховання вимагає активного усвідомлення особистістю власного "я" (самосвідомість), стосунків з навколишнім світом (світогляду, свого життєвого досвіду, самого процесу роботи над собою)". Самовиховання передбачає певний рівень розвитку інтелекту, який виявляється у всьому, що стосується зміни свого "я". Тому багато педагогів стверджують, що робота над собою стає постійною, ефективною, якщо є зріла самосвідомість. Усвідомлення власної поведінки веде до самоспостереження, самоаналізу, самокритики. Обдумування своєї діяльності в навколишньому світі сприяє формуванню цілеспрямованості, високих ідеалів, мотивів - важливих спонукальних причин роботи над собою. Самовиховання - процес, в якому взаємопов'язано проявляється весь духовний світ людини. У ньому взаємодіють моральність, інтелект, воля й емоції. Усвідомлене самовиховання здійснюється в трьох основних напрямках: - розвиток моральних і емоціонально-вольових рис і якостей; - вдосконалення розумових здібностей і процесів; - фізичне загартування і зміцнення свого здоров'я. Залежно від цілей і завдань самовиховання може бути епізодичним і систематичним, позитивно і негативно спрямованим. Самовиховання може бути також частковим і тотальним, тобто спрямованим на формування або викорінення яких-небудь окремих рис особистості або на всебічний її розвиток. Нарешті, самовиховання може бути індивідуальним і колективним, тобто воно може здійснюватись окремими індивідами самостійно, а також у колективі.

66. Психологічна сутність і структура педагогічної діяльності

Психологічна наука розглядає Педагогіку як багаторівневу систему, компонентами якої є ціль, мотиви, дії і результат. Функції педагогіки, Діагностична функція пов'язана з розпізнаванням і вивченням істотних ознак освіченості, їх комбінування, форм вираження як реалізованих цілей освіти. Орієнтаційно-прогностична функція. Управління педагогічним процесом передбачає орієнтацію на чітко представлений у свідомості кінцевий результат. Конструктивно-проектувальна - її суть у конструюванні та проектуванні змісту навчально-виховної роботи, в доборі способів організації діяльності учнів, які найповніше реалізують зміст і викликають захоплення учнів спільною діяльністю. Організаторська потребує умінь залучати учнів до різних видів діяльності й організовувати діяльність колективу. Інформаційно-пояснювальна спричинена базуванням навчання і виховання на інформаційних процесах. Комунікативно-стимуляційна пов'язана з великим впливом, що його здійснює на учнів особистісна чарівність учителя, його моральна культура, вміння встановлювати доброзичливі відносини з учнями, власним прикладом пробуджувати їх до активної навчально-пізнавальної, трудової та інших видів діяльності. Аналітико-оцінна пов'язана з необхідністю аналізувати результат навчально-виховного процесу, виявляти в ньому позитивні сторони і недоліки, порівнювати досягнуті результати з поставленими цілями, оцінювати ці результати, вносити необхідні корективи в педагогічний процес, вести пошуки шляхів його вдосконалення, використовувати передовий педагогічний досвід.Дослідно-творча має два рівні. Суть першого полягає в творчому застосуванні відомих педагогічних і методичних ідей у конкретних умовах навчання і виховання. Другий рівень пов'язаний з осмисленням і творчим розвитком того нового, що виходить за межі відомої теорії, певною мірою збагачуючи її.

67. Педагогічні здібності, їх структура і розвиток

Психологія особистості вчителя: структура педагогічних здібностей.1) дидактичність – вміння перетворювати писемне мовлення в усне 2) комунікативність 3) академічність – здібність вчителя самостійність здобувати знання, щоб навчати 4) прогностичність – вміння бачити дитину, динаміку її розвитку 5) фікційний фіналізм 6) креативні здібності – компетентність, рівноправність, атракціонність, конгруентність, емпатійність, вимогливість.

68. Педагогічні вміння та навички

Педагогічні вміння та навички представляють собою сукупність різноманітних дій учителя. Вони виявляють індивідуальні особливості вчителя і свідчать про його предметно-професійну компетенцію. 1:• формувати педагогічні завдання; •орієнтуватись на учня як на активного співучасника навчально-ви ховного процесу, що розвивається, має власні мотиви і цілі; • передбачати і при потребі трансформувати педагогічні ситуації; • гнучко міняти педагогічні завдання відповідно до змін педагогічної ситуації; • з гідністю виходити із складних педагогічних ситуацій; • передбачати близькі і далекі результати вирішення педагогічних завдань.

69. Стилі педагогічного спілкування

Педагогічне спілкування - система соціально-психологічної взаємодії між учителем та учнем, спрямована на створення оптимальних соціально - психологічних умов для обопільної діяльності. Стиль спілкування - це усталена система способів та прийомів, які використовує вчитель під час взаємодії. Авторитарному стилеві властивий диктат, який перетворює одного з учасників комунікативної взаємодії на пасивного виконавця, пригнічує його самостійність та ініціативу. Авторитарний вчитель самочинно визначає спрямованість діяльності групи. Це гальмує ініціативу, пригнічує учнів. Головні форми взаємодії за такого стилю спілкування - наказ, вказівка, інструкція, догана. Демократичний стиль ґрунтується на глибокій повазі, довірі й орієнтації на самоорганізацію самоуправління особистості та колективу. Базується він на думці колективу. покликаний донести мету діяльності до свідомості кожного учня і залучити усіх до активної участі у спільній діяльності. За ліберального стилю в учителя немає стійкої педагогічної позиції. вона виявляється у невтручанні, низькому рівні вимог до виховання. Ліберальний вчитель прагне не втручатися в життя колективу, легко підкоряючись суперечливим впливам.

70. Психологічні основи педагогічного такту

Педагогічний такт - це прояв чуття міри, вибір найкращої форми та змісту педагогічного впливу в процесі роботи. Педагогічний такт побудовано на витримці та врівноваженості, дотриманні доцільності у стосунках з учнями. Основу його складають, з одного боку, уважність, яка проявляється в любові та чуйності до дитини, в умінні зрозуміти її переживання, психічні стани, в намаганні допомогти їй, з другої - висока вимогливість та повага до особистості дитини.

Значну роль у психологічних основах педагогічного такту відіграє мова. Слово вчителя не повинно розходитись із справою - тільки тоді вихованці будуть вірити вчителеві та самі будуть намагатись виконувати вимоги, які ставляться до них. Мова повинна бути правильною, зрозумілою, доступною, переконливою та виразною. У ній зовсім недопустимі грубі висловлювання, жаргонні слова, образливі зауваження. Прояв педагогічного такту завжди пов'язаний із знанням вікових та індивідуальних психічних особливостей вихованців. Ці знання вчитель фізичної культури добуває не з книг, або анкет чи учнівських характеристик, а внаслідок сформованої професійної спостережливості. Таким чином, стержнем психологічних основ педагогічного такту є моральні риси вчителя: повага до особистості учня, доброзичливість, намагання зрозуміти учня і допомогти йому у важкій ситуації і постійна висока вимогливість до учня.

71. Психологічні проблеми самовдосконалення вчителя

Професійне самовдосконалення вчителя розглядається як свідома професійна діяльність учителя в системі його неперервної педагогічної освіти, яка спрямована на підвищення фахового рівня вчителя, його професійну самореалізацію, подальший розвиток професійно значущих якостей, підвищення ефективності навчально-виховної роботи в школі відповідно як до інтересів, потреб і можливостей учнів, так і до вимог суспільства щодо соціалізації, особистісного і професійного розвитку людини.

Професійне самовдосконалення включає самоосвіту і самовиховання вчителя, які забезпечують розвиток професійно значущих якостей, професійну самореалізацію вчителя та детермінуються такими особистісними факторами, як мотивація досягнення і професійна самосвідомість. На основі аналізу основних понять дослідження зроблено висновок, що професійна самоосвіта - це систематична і цілеспрямована освітня діяльність учителя, мета якої полягає у задоволенні суспільних потреб освіти учнів, подоланні суперечності між темпами застарівання знань та темпами їх оновлення, між вузькопрофесійною діяльністю педагога та всебічним гармонійним розвитком особистості, спроможністю розв’язувати професійні завдання, які виходять за межі сьогодення.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:29:27 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
20:29:56 28 ноября 2015
Дуже вдячна
15:12:42 06 марта 2013
Спасибо!
Тося19:18:04 22 января 2013Оценка: 5 - Отлично

Работы, похожие на Шпаргалка: Методи вікової та педагогічної психології

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151312)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru