Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Історія розвитку психології

Название: Історія розвитку психології
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: реферат Добавлен 19:44:54 10 августа 2010 Похожие работы
Просмотров: 455 Комментариев: 3 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Розвиток психології. Перші кроки

Перші люди вже мали багато з наших «якостей»: вони ходили на двох ногах, були всеїдними, уміли пристосовуватися до обставин, володіли ремеслами, вели суспільний спосіб життя, були хитрими й обачними, сумлінними й балакучими. До цього можна додати, що вони були ще й допитливими.

Саме в силу цих якостей у первісної людини виникало усе більше й більше питань про той світ, у якому вона жила. Вона намагалася зрозуміти сутність зміни дня й ночі й пір року, снігу й вогню, хмар, що приносять дощ, і блискавки із громом. Але індивід шукав також відповіді на питання, що стосуються його самого: про переживання, які йому доводиться випробовувати, про бачення, що відвідують його в сні, про те, що з ним буде після смерті. Безсумнівно у всім цьому варто шукати корінь релігійних правил і ритуалів, які він створював, щоб захистити себе від невідомого. Тут же потрібно шукати корінь філософії - «матері всіх наук», що набагато пізніше породить фізику, хімію, біологію, астрономію... і, нарешті, психологію.

Людина приписує свої думки й бажання, що мотивують поводження, насамперед зовнішнім силам.

«Тінь» як місце перебування розуму

Наші предки спочатку намагалися пояснити духовну діяльність, припускаючи, що в тілі людини укладене інша істота, зайнята розшифровкою того, що бачать очі, чують вуха й відчуває шкіра. Цю «душу», або «тінь», наділяли здатністю виходити на волю, поки людина спить, і жити власним життям у снах. У сні мисливець убивав бажаний видобуток, воїн ставав хоробрим, закоханий опановував предметом свого прагнення й т.п. Думали, що в момент смерті душа залишає тіло назавжди, вилітаючи через рот.

Це вірування, розповсюджене серед стародавніх греків, усе ще зберігаються в багатьох народів, названих «примітивними».

Боги

Древні цивілізації придумали собі богів і богинь; їм здавалося, що Сонце, Місяць і зірки наділені таємничою силою, що дає їм можливість переміщатися, а тому їх варто вважати безсмертними створеннями й люди повинні їх почитати.

Ті думки або вчинки людини, які древні не могли зрозуміти, вони приписували дії таємничих і могутніх сил, що живуть залежно від даної культури на Олімпі, на небі або в пеклі. Є боги й богині любові, війни, родючості й навіть бог вина.

Таким чином, життя й смерть, любов і ненависть, відвага й боягузтво й всі інші почуття, випробовувані смертними, залежать від настрою богів і від суперництва між ними.

За більш ніж 800 років до н.е. грецький поет Гомер описав в, яким образом боги втручалися в життя людей, змушували їх закохуватися, надавали їм сміливість у бої або, навпроти, віднімали її, направляли їхній гнів або почуття мести.

До наукова психологія. Перші західні філософи

Перші грецькі філософи, в VI столітті до н.е. намагалися зрозуміти природу людини, усвідомлювали, що уявлення про світ, що залучає богів і богинь, щоб пояснити поводження людей, засновано на міфах. Не більше прийнятної вони вважали й примітивну ідею про істоту, укладеній у людині й відповідальному за його поводження.

Проте вони усе ще були переконані, що в кожній людині є щось, що дозволяє йому думати, приймати рішення, хвилюватися, володіти собою. Цей «дух» був, на їхню думку, чимсь нематеріальним, схожим на полум'я або на подув. Наприклад, відповідно до уявлення Платона, дух, або «душу», живе в тілі людини й направляє його протягом всього його життя, а після смерті залишає його й вступає в «мир ідей».

Аристотель висунув концепцію душі як функції тіла, а не якогось зовнішнього стосовно нього феномена. Відповідно до теорії Аристотеля, душу, або «психу», - це двигун, що дозволяє живій істоті реалізувати себе. Центр «психу» перебуває в серце, куди надходять враження, передані від органів почуттів. Ці враження утворять джерело ідей, які, накопичуючись протягом всього й зі сполучаючись між собою в результаті розумового мислення, підкоряють собі поводження.

Від кінця античної культури до середини середньовіччя

Аристотель уважав, що пізнання людини можливо тільки через пізнання Всесвіту й існуючого в ній порядку. У його філософських поглядах на перше місце висуваються мислення, знання, інтелект і мудрість. Разом з уявленнями Платона й інших філософів ідеї Аристотеля володіли розумами аж до V століття нової ери.

Незабаром проти цієї концепції повстала іудейсько-християнська релігія, по якій сутність людини осягається не через розум і розумове мислення, а через Вищу істоту, що являє собою таємницю, недоступну смертним. Шлях до порятунку лежить тому через незнання й віру в догмати.

Протягом всіх одинадцяти сторіч інтелектуального середньовіччя виникала безліч філософських шкіл, навчання яких протистояли цим двом концепціям. По одну сторону перебували непохитні богослови, які найчастіше розглядають філософію лише як вигадництво диявола, а природничі науки як обмеження божественної влади, що коштує над людським розумом. По іншу філософські плини, що виникали, з яких найбільш відоме схоластичне. Його предтечею був Абеляр (Abelard, 1079 1142), але розквіту воно досягло лише в XIII столітті завдяки Фомі Аквінському (1228-1274).

Схоласти проповідували навчання, засноване одночасно й на богослов'ї, і на доктрині Аристотеля. Вони намагалися, таким чином, пояснити мир за допомогою розуму, «осяяного» вірою. Роль філософа полягає в тому, щоб розкрити впорядкованість і ієрархічний пристрій створеного Богом миру, спробувавши відвести всьому сущому його справжнє місце.

Одна з тем, що викликають вічні дискусії, - це проблема душі. Справді, як можна раціонально вивчати щось таке, що неможливо побачити й ще менш того описати? Починаючи з II століття до н, е. уважалося встановленим, що душу міститься в мозку, але філософи без кінця вели умоглядні суперечки про її природу й про спосіб її впливу на поводження. Висувався навіть аргумент, що фізичне існування душі неможливо, оскільки вона, будучи безсмертної, перебуває в смертному тілі.

Від епохи Відродження до XIX століття

Лише в епоху Відродження, в XV, XVI і особливо в XVII столітті зложилися більше близькі до наукового уявлення - математичні й одночасно механічні - про світ і про людину. Вони були засновані головним чином на розумі незалежно від віри.

Так, зіштовхуючись із ворожістю богословів, які міцно трималися за догму про створений Господом світі, що нерухомо лежить у центрі Вселеної, Коперник (1543), Кеплер (1604) і Галілей (1633) один за іншим затверджували, що планети роблять одночасно обертання навколо своєї осі й обіг навколо якої-небудь зірки (для Землі це буде Сонце).

Що стосується Декарта, то він на підставі відомих у його час фактів створив теорію, що пояснювала поводження на основі механістичної моделі. Відповідно до цієї моделі, інформація, що доставляється органами почуттів, направляється по чутливих нервах до отворів у головному мозку, які ці нерви розширюють; це дозволяє «тваринним душам», що перебувають у мозку, випливати по найтонших трубочках руховим нервам у м'язи, які надуваються, що або приводить до руху кінцівки, яка підверглася роздратуванню, або змушує зробити ти або інші дії.

Таким чином, відпадала необхідність прибігати до душі, щоб пояснити, як виникають прості поведінкові акти, хоча Декарт і вважав, що наявність «розумної душі», локалізованої в головному мозку й тридцятилітньому сутність людини, допомагає останньому управляти своїми страстями й піднімає його тим самим над тваринами, позбавленими розуму.

Цей декартовський дуалізм - тіло, що діє механічно, і керуюча їм душа надовго залишив відбиток на уявленнях про функціонування людського організму. І незважаючи на те що знання в області анатомії й фізіології в наступні століття значно збагачувалися, лише на початку XX століття поняття «душі», що змінилося спочатку поняттям «розуму», а потім «свідомості», остаточно поступилося місцем моністичної концепції, відповідно до якої поводження людини управляється в основному нервовою системою.

Проте уявлення Декарта, нехай зародкові, про функціонування організму й реалізації різних поведінкових актів послужили відправною крапкою для розвитку сучасної психології.

Зародження природних наук. Із часів Древньої Греції, як ми бачимо, тільки філософи намагалися зрозуміти сутність людини і його взаємини із середовищем, як фізичної, так і соціальної. Серед них раціоналісти - від Платона до Декарта - думали, що «будь-які достовірні знання можуть виходити лише від розуму»; отже, один тільки розум повинен відігравати головну роль у поясненні фактів як в онтологічному плані, так і в плані пізнання або дії. Згідно із цими філософами, найкращий спосіб сформулювати яку-небудь проблему й спробувати одержати відповідь складається в пошуках логічних доводів. У результаті вони протягом століть обговорювали, що мабуть, замість того щоб спостерігати існуюче в дійсності.

Розвиток природничих наук починається в той день, коли філософська дискусія перестає бути єдиним інструментом пізнання, уступаючи частково місце точним і систематичним спостереженням, а головне - експерименту.

Емпіричний напрямок, що лягло в основу експериментування, робить головний упор на досвід і тим самим радикально відрізняється від раніше раціоналістичного напрямку, що панувало. Це не означає, однак, зневаги логікою й розважливістю або просто здоровим глуздом. Учені, що вибрали цей напрямок. теж висловлюють припущення про те, як все відбувається в цьому світі, і аргументи, висунуті для пояснення деяких фактів, нерідко викликають люті суперечки. Однак припущення цих учених розглядаються як гіпотези, тобто нові міркування, висунуті на основі вже встановлених фактів. Ці гіпотези потім перевіряють шляхом експериментів або контрольованих спостережень, у результаті яких одержують нові дані. Якщо ці нові дані погодяться з тим, що вже було відомо, то поступово створюється усе більше й більше чітка теорія, що дозволяє пояснити спостережувані факти. Якщо ж нові дані суперечать висунутій гіпотезі, то неї піддають змінам або навіть відкидають. Саме в сполученні теоретичних побудов і перевірки їхньої відповідності реальної дійсності й складається науковий метод.

В XVII столітті від філософії починають відділятися різні природничі науки. Спочатку це були хімія й фізика, відкриття якої в області світла й звуку пізніше дозволили краще зрозуміти, яким образом ми розшифровуємо реальну дійсність. В XVIII столітті наступає черга фізіології придбати самостійність; у результаті вивчення нервової системи з'явилася можливість пояснити, як відбувається передача інформації в організмі. Нарешті, на результаті XIX століття розвиваються соціологія й наукова психологія.

Психологія в XVIII і XIX століттях. Природничі науки відокремилися від філософії порівняно легко, але психології, навпроти, виявилося досить важко визначитися як самостійна наука й відділитися від своєї старшої сестри. Для цього їй довелося створити нові методи, що опираються на строгі наукові основи. Починаючи з XVIII століття перші емпірики намагалися пояснити психічні феномени по-новому. Вони прагнули зрозуміти, яким подобою людський організм реагує на інформацію, одержувану від органів почуттів, залишаючи релігії й раціоналістичній філософії область духовного й вивчення зв'язків між мисленням і душею.

Так, Кондильяк думав, що всі наші знання виникають із наших відчуттів. Локк (Locke, 1690) і Юм (Hume, 1739) висунули гіпотезу про те, що основні елементи, з яких складаються відчуття, сполучаються за законом асоціації ідей. Ідея сніжку, наприклад, нічого не говорить дитині, що його ніколи не бачив. Лише через відчуття, викликувані якостями білого, холодного й округлого, властивого сніжку, яким дитина грає вперше в житті, створюються в нього шляхом асоціації цих фундаментальних ідей сприйняття, що лежать в основі більше складної ідеї сніжку.

Отже, ця суб'єктивна психологія пропонує вивчати інтелектуальне життя, для того щоб зрозуміти, яким образом по асоціації ідей індивідуум усвідомлює навколишній його мир. Вивчення взаємин душі й тіла при цьому остаточно поступається місцем вивченню розумової діяльності й свідомості.

Так був зроблений великий крок уперед, оскільки психіка була визнана лише однієї з функцій організму, а її вивчення ввійшло складовою частиною у вивчення життєвих процесів. Проте, незважаючи на наукову «фарбування» такої позиції, доводиться визнати, що психічна діяльність у сутності не більшою мірою видима й вимірна, чим стан «душі». А тим часом побачити-значить повірити. Крім того, доти поки психологія не почне систематично досліджувати конкретні факти, вона не зможе претендувати на те, щоб називатися наукою.

Народження наукової психології

Перші кроки убік більше об'єктивної психології зробили такі дослідники, як Фехнер (Fechner, 1860), що висунув закон, що представляє собою спробу виразити кількісно залежність між силою стимулу й відчуттям. Але тільки в 1879 році в Лейпцігському університеті була заснована перша психологічна лабораторія. Її очолював Вільгельм Вундт (Wundt), філософ і одночасно психолог, що вирішив вивчати зміст і структуру свідомості на науковій основі. Він поклав початок структуралістському підходу до свідомості.

Структуралістський підхід

Успіхи фізики й хімії пояснюються насамперед застосовуваним у цих науках методом розчленовування речовини на його найпростіші елементи. Саме наблизившись до цих найпростіших елементів, учені змогли підступитися до створення теорій, що пояснюють будову матерії, і відкрити шлях для нових експериментів.

Вундт і його співробітники спробували застосувати той же підхід в аналізі усвідомлюваного внутрішнього досвіду, охрестивши його «розумовою матерією» і намагаючись виявити й описати його найпростіші структури. Таким чином, свідомість було розбито на психічні елементи, подібно тому як матеріал ділиться на атоми. Прихильники цієї доктрини були переконані, що основним матеріалом свідомості служать відчуття, образи й почуття. На їхню думку, роль психології зводиться до того, щоб дати як можна більше детальний опис цих елементів.

Для досягнення цієї мети структуралісти застосовували метод експериментальної інтроспекції, що полягає в тім, що випробувану, минулу попередню підготовку, просять описати, що почуває індивід, виявившись у тій або іншій ситуації.

Експериментальна інтроспекція являє собою, відповідно до структуралістів, найкращий метод психології, той метод, що відрізняє її від інших наук. Він має, однак, два більших недоліки. По-перше, це досить суб'єктивний метод аналізу поводження: кожний випробуваний описує свої власні враження або переживання, які дуже рідко збігаються із враженнями наступного випробуваного: один звук здався голосним, а іншому - середнім по силі; те, що одному було приємно, іншому здалося неприємним. По-друге, що ще гірше, відчуття того самого людини варіюють із кожним днем: те, що йому здавалося приємним у понеділок, може стати нудним у вівторок і відверто неприємним у середовище.

Необхідно тому усвідомити в тім, що «атоми» свідомості мало схожі на атоми, наприклад, заліза. Свідомість не складається з якихось застиглих елементів, а перебуває в процесі розвитку й постійної зміни. Саме тому від погляду на психологію як науку про структури свідомості незабаром відмовилися, хоча протягом декількох років він мав успіх.

У той час як Вундт і його колеги намагалися вивчати структуру свідомості, в інших країнах з'явилися інші напрямки досліджень. Так, починаючи з 1881 року в США Вільям Джеймс (James) і особливо його співробітники й послідовники, натхненні еволюційною теорією Дарвіна й наслідками, що випливають із її, сталі підходити до вивченню розуму із зовсім інших позицій. З їхнього погляду проблема полягає не в тім, щоб довідатися, із чого побудована свідомість, а в тім, щоб зрозуміти його функцію і його роль у виживанні індивідуума. Вони висунули гіпотезу, відповідно до якої роль свідомості полягає в тому, щоб дати індивідуумові можливість пристосовуватися до різних ситуацій, що виникають із ранку до вечора, від дня народження й до смерті, або повторюючи вже вироблені форми поводження, або змінюючи їх залежно від обставин, або, нарешті, освоюючи нові дії, якщо того вимагає ситуація.

Починаючи із цього часу психологія прагне зрозуміти, як установлюються ці нові способи адаптації. Такий підхід функціоналістів до вивчення шляхів придбання навичок і, у більше загальному плані, - процесу наученій.

Тим часом, навіть якщо функціоналісти роблять головний упор на зовнішні сторони психіки, а не на такі внутрішні феномени, як відчуття або почуття, вони представляють їх собі як прояву духовного початку. Вони віддають перевагу методу інтроспекції, що дозволяє їм дізнаватися, як в індивідуума розвивається усвідомлення тієї активності, який він віддається.

Серед послідовників Джеймса багато хто критикували такий підхід до аналізу нашого поводження. З їхнього погляду предметом наукового дослідження повинне бути тільки те, що доступно для прямого спостереження. А що таке внутрішня психічна діяльність? Неможливо спостерігати думки, що виникають при рішенні тієї або іншої проблеми, або вимірювати випробовувані при цьому почуття: інтроспекція, що украй суб'єктивна, не здатна перебороти це утруднення.

У відповідь на це супротивники функціоналістів заявляли, що можна вимірювати швидкість рішення завдань або ж ті фізичні реакції, які викликає ситуація в емоційному плані. Іншими словами, тільки поводження, спостережуване з боку, піддається об'єктивному опису. Тому тільки на нього й ні на що інше повинна покладатися психологія, якщо вона бажає йти дійсно науковим шляхом.

Цю «поведінкову» позицію прийняв з 1908 року французький психолог Пьерон (Pieron). Але лише із зародженням у США біхевіоризму, главою якого став Уотсон (Watson), наука про функції свідомості остаточно поступилася місцем науці про поводження.

За цей час у Європі з'явилися й інші напрямки, що теж зробили, кожна по-своєму, вплив на розвиток психології в нашім столітті.

Психологія в XX сторіччі

Розвиток соціальної й економічної сфери в XX столітті й поява цілого ряду нових областей людської діяльності породили нові завдання як у наукової, так і в технічній області. Крім того, під впливом нових точок зору, що виникли в психіатрії, і відкриттів у фізіології нервової системи наука, що зароджується, психологія стала шукати нові напрямки досліджень.

За першими боязкими кроками, початими структуралістами й функціоналістами, пішло висування ряду нових підходів; концепції, що з'явилися, що нерідко суперечили один одному, здебільшого опиралися на ті уявлення про людину, який дотримувався засновник того або іншого напрямку. Одні бачили в людині істота-об'єкт, виліплена середовищем або детерміноване або своїми інстинктами, або умовами й враженнями дитинства; для інших це була істота-суб'єкт, що здатний, усвідомивши свої можливості, у будь-який момент змінити визначену йому долю; треті розглядали його як суспільну істоту, поводження якого у всіх випадках виявиться плодом його взаємодій з партнерами або із групою, до якої він належить. Одні надавали головне знання розвитку поводження, інші-емоційності, треті - мисленню.

Щоб краще зрозуміти шляхи розвитку психології наприкінці XX століття, корисно буде зробити короткий огляд внеску, внесеного кожним із цих основних її напрямків.

Біхевіористський підхід

Критика функціоналізму, як ми бачили, поклала початок розвитку біхевіоризму-напрямку, що переважає в американській психології аж до теперішнього часу. Його засновник, Дж. Б. Уотсон (J.B. Watson), проголосив в 1913 році, що психологія одержить право вважатися наукою лише після того, як вона виробить об'єктивний підхід до досліджуваних явищ.

Подібно хімікові, що вивчає плавлення якогось металу і якого цікавить тільки зміна його стану при даній температурі, психолог повинен обмежуватися описом і кількісною оцінкою форм поводження, що виникають у даній ситуації.

Запропонована Уотсоном схема S-R означає, що кожної ситуації (або стимулу-S) відповідає певне поводження (або реакція-R).

Біхевіористи вважали, що за допомогою цієї схеми можна пояснити будь-яку діяльність людини, а всі поняття, пов'язані зі свідомістю, варто вигнати зі сфери наукової психології. На їхню думку, наприклад, вираження «ця дитина боїться собаки» або «я закоханий у цю жінку» у науковому плані не означають нічого. Згідно біхевіористам, «усвідомлення» суб'єктом таких явищ занадто суб'єктивно й зовсім даремно для дослідника. Навпроти, об'єктивні описи («сльози й тремтіння в дитини підсилюються, коли до неї наближається собака, і слабшають при видаленні собаки», або «при зустрічі із цією жінкою серце в мене б'ється сильніше, а зіниці розширюються») дають можливість кількісно оцінити ці форми поводження й «виміряти» почуття страху або ступінь захопленості. За кілька років до цього російський фізіолог І. П. Павлов і його співробітники показали, як, наприклад, звук дзвіночка сам по собі може викликати в голодного собаки реакцію слиновиділення. Ці роботи дозволили Уотсону дати об'єктивне пояснення розвитку навичок або появі нових форм поводження в результаті утворення умовних рефлексів (обумовлювання), що підтвердило, на його думку, марність концепції свідомості. Крім того, Торндайк (Thomdike, 1911) показав, що научання в багатьох випадках може бути результатом проб і помилок при спробах тварини вирішити варту перед ним проблему. Це з'ясування взаємодій між організмом і його середовищем дозволило одному з послідовників Уотсона-Скіннеру (Skinner) - розвити далі концепції, що опираються на вчення про умовні рефлекси, і дійти висновку, що будь-яке поводження визначається своїми наслідками. Залежно від того, чи будуть ці наслідки приємна, байдужна або неприємними, тварина виявить тенденцію повторювати даний поведінковий акт, не надавати йому ніякого значення або ж уникати його повторення надалі. Таким чином, виходить, що індивідуум повністю залежить від свого середовища, і всяка воля дії, який, як йому здається, він може користуватися, - чиста ілюзія.


Література

1.Веккер Л.М. Психічні процеси. - К., 2002

2.Кликс Ф. Пробуджуюче мислення. У джерел людського інтелекту. - К., 1997

3.Робер М. Тильман Ф. Психологія індивіда й групи. - К., 1998

4. Брунер Д.С. Психология познания: за пределами непосредственной информации. – М., 1988

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:27:17 19 марта 2016
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений22:41:36 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
20:28:45 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Історія розвитку психології

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150818)
Комментарии (1840)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru