Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Електронна книга як вид документа

Название: Електронна книга як вид документа
Раздел: Рефераты по бухгалтерскому учету и аудиту
Тип: курсовая работа Добавлен 08:38:53 03 июня 2010 Похожие работы
Просмотров: 443 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1 Документ: походження, різновиди, значення

1.2 Поняття «книга», «документ» «видання», їх співвідношення

1.3 Електронна книга: поняття, властивості

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


ВСТУП

Поняття «документ» використовується в багатьох галузях знань, його розглядають науковців такі як: Н. Н. Кушнаренко, Г. М Швецову-Водка, Ю. М. Столяров, С. Г. Кулешів та інші. Воно є фундаментальним та основним в документознавстві. Термін «документ» відображає ознаки реально існуючих предметів, які служать об'єктами практичної діяльності з пошуку, створення, зберігання, використання, розповсюдження документної інформації в суспільстві.

Поняття «документ», «книга» та «видання» не суперечить одне одному і можуть використовуватися стосовно тих явищ, які вони позначають, як взаємнозамінні.

З розвитком комп’ютерної технології, людина все більше часу проводить у екрану комп’ютера або мобільного пристрою та все менше часу лишається на читання листових книг, підручників і інших документів. Проте бажання до читання у людини залишилося дуже сильним і тому зовсім недавно з’явилося нове поняття — електронна книга.

Об’єкт курсової роботи – електронна книга.

Предмет дослідження – електронна книга як вид документа.

Мета – проаналізувати визначення понять «документ», «книга», «видання», «електронна книга», визначити особливості походження, різновиду та значення документа.

Відповідно до об’єкту, предмету і мети курсової роботи було сформульовано наступні завдання:

— розглянути походження, різновиди та значення документа;

— дати визначення понять «документ», «книга», «видання»;

— виявити основні характеристики електронної книги, її поняття та властивості;

Методологічною основою дослідження є:

— інформаційний та історичний підходи; погляди Н. Н. Кушнаренко та С. Г. Кулешова на документ як інформацію, закріплену на матеріальному носії у стабільній знаковій формі;

— нормативну базу дослідження складають Державні стандарти України ДСТУ 2392 – 94. «Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення», ДСТУ 3017 – 95. «Видання. Основні види. Терміни та визначення», ДСТУ 2732:2004 «Діловодство та архівна справа. Терміни та визначення понять», ДСТУ 3017 – 95. «Видання. Основні види. Терміни та визначення», ДСТУ 3018 – 95. «Видання. Основні види. Терміни та визначення».

У процесі дослідження було використано наступні методи:

— теоретичні: аналіз та синтез, індуктивний, дедуктивний, інформаційний;

— емпіричні: порівняння, термінологічний метод, огляд джерел за темою.

Курсова робота складається зі вступу, одного розділу, висновків, списку використаних джерел. Основний текст містить 27 сторінок. Список використаних джерел налічує 18 найменувань.


Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1 Документ: походження, різновиди, значення

Поняття «документ» є центральним і фундаментальним в документознавстві, управлінні, бібліотекознавстві, архівній справі. Історія виникнення і еволюція тлумачення цього терміну вивчена недостатньо. До фахівців, які досліджували питання виникнення та походження терміну «документ» М. А. Комарова, С. Г. Кулешов, Ю. М. Столяров, А. Суськи, Г. М Швецову-Водку та інші.

Слово документ (лат. documentum — зразок доказ, свідоцтво) походить від дієслова «dосеrе» — вчити, навчати.

Коріння цього слова вирушає в індоєвропейський прамови, де воно означало жест витягнутих рук, пов'язаний з передачею, прийомом або здобуттям чого-небудь.

За іншою версією слово «dek» походить від числа «десять» і пов'язано з тим, що на розкритих долонях витягнутих рук налічувалося десять пальців.

Поступово корінь «dek» був замінений на «dok» у слові «dokeo» — вчу, навчаю, від якого були утворені слова «doctor» — учений «doctrina» — учення «documentum» — те, що вивчає, повчальний приклад. У цьому значенні слово документ використовувалося Цезарем і Цицероном. Пізніше воно придбало юридичне звучання і почало означати «письменное доказательство» «доказательство, почерпнуте з книг, підтверджуючих записів, офіційних актов». У значенні письмового свідоцтва слово «документ» уживалося від середньовіччя до XIX ст з латинської мови воно запозичене у всі європейські мови.

У російську мову слово «документ» прийшло за часів Петра I, як запозичене з німецької і польської мов — у значенні письмового свідоцтва. На початку XX ст воно мало два значення:

— будь-який папір, складений законним ладом і що може служити доказом прав на що-небудь (майнових достатки, на вільне мешкання) або на виконання яких-небудь обов'язків (умови, договори, боргові зобов'язання);

— загалі будь-яке письмове свідоцтво.

Зростання числа юридичних документів привело до виникнення в другій половині XVII ст у Франції особливої науки під назвою «дипломатика». Назва науки сталася від грецького слова «diploma» — аркуш, документ (складений удвічі). Дипломатика почала вивчати всі суспільні документи, на відміну від документів особового походження.

Базове поняття «документ» тлумачилося в дипломатиці як будь-яке письмове свідоцтво, що служить «винекненням, доказом і виконанням прав або володінню певними правами». Документ виконував одну з трьох функцій: — затвердження нового правового положення;

—засіб доказу перед судом;

—перенесення повноважень з одного лиця на інше.

До другої половини XIX ст в довідкових виданнях деяких країн світу з'являються похідні від слова «документ» терміни: документація — у значенні підготовки і використання підтверджених документами доказів і повноважень; документний — що відноситься до документа.

В кінці XIX ст спостерігається тенденція до звуження кордонів поняття «документ»: спочатку воно розглядувалося як будь-який предмет, службовець для повчання і доказу, потім — як письмове свідоцтво, підтверджуюче певні правові стосунки. Поняття використовувалося переважно в юридичному значенні.

З початку XX ст в терміносистему вводиться нове, ширше розуміння поняття «документ»: його ввів відомий бельгійський учений, основоположник документації — науки про сукупність документів і області практичної діяльності — Поль Отле.

П. Отле вперше ввів в науковий обіг поняття «документ» у значенні, близькому до широкого значення поняття «книга». Його основна праця — виданий в 1934 р. фундаментальний «Трактат про документацію».

П. Отле використовував комплексний підхід до типологічної класифікації документів, що враховує зміст і форму документа, в «Трактаті про документацію».

Всю сукупність документів учений розділив на три основні класи:

— документи бібліографічні, тобто тексти які традиційно вважають творами писемності і друку. Серед них — брошури, монографії, нариси, трактати, керівництво, енциклопедії, словники, періодичні видання, що продовжуються (журнали, газети, щорічники і т. п.).

Окрім перерахованих, до бібліографічних документам відносять і тексти особистого походження (листи), офіційні повідомлення і облікові (реєстраційні) книги (або журнали), а також знаки-вивеськи, гасла, квитки і інші проїзні документи. Очевидно що дана класифікація була побудована одночасно в декількох напрямах, що привело до зміщення типів і видів документів.

— інші графічні документи, тобто нетекстові документи: картографічні, образотворчі, нотні. До образотворчих належать: іконографічні що містять друкарське зображення (естампи, гравюри, поштові листівки і ін.); фотографії; документи, що сприймаються через проекційні пристрої (у т, ч. мікрокопії). Як особливий різновид виділені «оброзотворчі памятники»: написи, монети, медалі.

До графічних документів П. Отле відносив: «манускрипти» — рукописні книги і інкунабули, а також «архивні документи» (управлінські), древні і сучасні. До першого класифікаційного ряду відносять:

— документи-заменітелі книги: диски, фонограми, кінофільми і поряд з цим — радіомовлення (запис і передача звуку), телебачення, в т.ч. телефотографія, радіотелефотографія і власне телебачення.

Особливе місце в цьому класифікаційному ряду зайняли «документи трьох вимирів»: природні (мінерали рослини, тварини) і штучні, створені людиною (матеріали, продукти, технічні об'єкти, а також медалі, макети, рельєфи). До них віднесені також наукові інструменти, дидактичні матеріали, наочні посібники. Особливо виділені серед них тривимірні витвори мистецтва: твори архітектури і скульптури.

Таким чином, можна виділити наступні значення «документа», введені в науковий обіг П. Отле:

— будь-яке джерело інформації, передачі людської думки, знань, незалежно від того, чи втілений він в матеріально-фіксованій формі або є провідником інформації в часі, можна вважати документом. Це поняття охоплює як матеріальні об'єкти — носії інформації, так і радіо-, телепередачі, театральні вистави.

— документами є матеріальні об'єкти із зафіксованою інформацією, зібрані людиною для створення яких-небудь колекцій. Сюди входять як штучні предмети, створені людиною, так і природні, технічні предмети, що знаходяться в музеї.

— матеріальні об'єкти створені людиною спеціально для фіксації, зберігання і відтворення інформації з метою її передачі у просторі та часі, незалежно від способу фіксації. Це і документи «писанні» (тобто з інформацією, зафіксованою знаками листа), і образотворчі, фонозапіси і фільми.

П. Отле увійшов до світової історії документознавства як основоположник документації — науки і практики. Він першим ввів в науковий обіг базове поняття «документ» і розкрив його найширший сенс. П. Отле зробив першу спробу комплексної класифікації документів по сукупності ознак. Хоча вона мала істотні недоліки авторові вдалося згрупувати існуюче різноманіття джерел інформації, що функціонують в соціальній комунікації.

Починаючи з 1950-х років в офіційній термінології слово «документ» трактується у вузькому, широкому значенні.

Вузьке значення зводилося до ділового паперу, письмового посвідчення, історичного джерела.

У 1980-х — початку 1990-х років використовується і найширше тлумачення, згідно якому документом можна вважати будь-який матеріальний об'єкт, що несе інформацію: від письмового документа грамплатівок і кінофільмів до витворів мистецтва (архітектурних споруд, графіки, живопису, скульптури), від зразків мінералів, гербаріїв, історичних реліквій до виробів промисловості і техніки і так далі Кордони поняття сталі погано помітні, що ускладнило його використання.

Спочатку книгознавці і документалісти, а потім і інформатики приступили до обґрунтування нового широкого значення терміну «документ», пов'язаного з поняттями «інформация» і «коммуникація». Істотний внесок в уточнення і розвиток поняття документ як одного з основних в документознавстві, інформатиці, документалістиці, бібліотекознавстві і бібліографознавстві внесли Г. Г. Горобців, Р. С. Гиляревський, С. П. Шулік, А. І. Міхайлов, А. Б. Соколов, Ю. Н. Столяров, А. І. Чорний, Г. М. Швецова-Водка і ін.

Документалісти і інформатики першими відмовилися від найширшого значення документа обмеживши його вміст обов'язковими атрибутивними елементами: наявність інформації і матеріального носія (Г. Г. Горобців). У 1960-е роки А. І. Міхайлов, А. І. Чорний і Р. С. Гіляревський вводять функціональну ознаку документа. Згідно їх визначенню, документ — це матеріальний об'єкт що містить закріплену інформацію, спеціально призначений для її передачі у просторі та часі.

У Росії на початку 1990-х років практично одночасно, уточнюючи сенс поняття «документ», О. П. Шулік (бібліографознавстві), А. В. Соколов (інформатика), Ю. Н. Столяров (бібліотекознавство) запропонували трактувати його як матеріальний об'єкт — носій соціальної інформації. І це ж час в Україні вивчали об'єм і вміст поняття «документ» С. Г. Кулешов і Г. М. Швецова-Водка. Вони прийшли до висновку, що документи — це матеріальні об'єкти, які спеціально створюються з метою зберігання і поширення (передачі) у просторі та часі осмисленої соціальної інформації створеною людиною для використання в суспільній діяльності. Завдяки ученим, документ почав розглядатися як одне з важливих джерел інформації і засобів соціальної комунікації [10, c.24-30].

С. Г. Кулешов вважав ,що розвиток документальної форми фіксації інформації припадає на V-ІV тис. до н. е. і пов'язане з потребами економічного життя найдавнішої держави у світі — Шумеру. Ці прадокументи мали вигляд глиняних бірок зі знаками, що позначали предмети та їх кількість, котрі пересилалися з одного населеного пункту в інший. Бірки мали отвори і прив'язувалися до цих предметів або до тари, в якій ті відправлялися. Деякі дослідники пов'язують систему знаків, що фіксувалася в цих "супроводжувальних" документах з початковим етапом розвитку шумерського письма [1, с. 69-71, 324-328]. Розвиток шумерської державності привів до формування у III тис. до н.е. різних напрямів документальної фіксації інформації, яка відбивала майже всі сфери діяльності життя шумерського суспільства. Глиняні шумерські таблички — це викладені оповідною формою "історичні" події, ведення судових процесів, положення окремих законів тощо.

З накопиченням юридичних та господарських документів виникла необхідність їхнього спеціального зберігання в державних установах та храмах.

У Стародавньому Єгипті часів Старого Царства одним терміном позначалися бібліотека й архів [12, с. 24]. Наявність такого єдиного місця зберігання підтверджується найдавнішим переліком шкіряних книг, що знаходились у скринях давньоєгипетського храму міста Едфу [16, с. 10–11]. Список, розділений на дві частини — священної та світської літератури, був зафіксований на стіні цієї культової споруди. Він виконував функцію каталогу, своєрідної інвентарної книги, слугував списком рекомендованої літератури для навчання жерців, що проводилось у цьому храмі. Тут крім літератури священного, міфологічного та "наукового" змісту, є й "управлінські" документи — інвентар храму, книга про управління храмом, книга храмового персоналу. У період Середнього Царства бібліотеки та архіви позначаються різними термінами. В адміністративному центрі Стародавньої Хеттії місті Хаттаусі у середині II тис. до н. е. знаходився архів, де були зібрані документи, що утворилися в результаті економічної та зовнішньополітичної діяльності держави за 150 років [2, с. 48].

Первісна внутрішня форма шумерських юридичних документів певною мірою була оповідною, тому що описувала хід судового процесу і тільки як додаток зазначалися окремі види рішень суду за якісь злочини. Згодом ці постанови починають існувати окремо і формуються у звичний стандартизований виклад рядків закону, де кожній провині відповідає конкретне покарання, і такі записи є вже традиційними у вавилонську добу.

З самого початку зародження документальної форми фіксації інформації вона мала вже ознаки підтвердження справжності, офіційності, відповідної юридичної сили за наявності відбитку на бірці (а згодом — табличці) печатки власника. Існує думка, що зображення на печатках часів пізнього неоліту, які часто мали піктографічний характер, передували і певною мірою сприяли зародженню писемності. Печатки на глиняних документах в шумеро-вавилонському суспільстві були настільки розповсюдженим явищем, що це дало підставу фахівцям зробити висновок, що тільки найбідніші верстви населення їх не мали (ставили відбиток пальця на документі). Процедура затвердження документа печаткою була розповсюджена чи не на всьому Стародавньому Сході, що створювало прецедент офіційності, справжності, власницької ознаки як характеристики будь-якого документа. Одночасно усвідомлювались значення та роль печатки, оскільки вже у Стародавньому Вавилоні занотовувалися у спеціальній табличці факти загублення печатки власниками.

На думку К. Г. Мітяєва виникнення документа було пов’язане з потребами у нових носіях інформації, що компенсували недоліки живого слова як засобу її передачі [13, с. 122].

Фахівець з історичного джерелознавства масової документації Б.Г.Литвак вважає, що документ виник як фіксатор незвичайного у буденному житті (11, с. 51).

Відомий дослідник у галузі дипломатики С. М. Каштанов пов'язує появу документів із створенням писемного права у різних його формах в процесі утворення державної влади (7, с. 16).

Можна зробити висновок, що за тривалий історичний період значення поняття «документ» постійно змінювалося і до теперішнього часу застосовуються визначення, що то додають йому найширший сенс, то звужують його розуміння до одного якого-небудь виду документа. Оперуючи поняттям «документ», необхідно всякий раз уточнювати, яке саме значення в нього вкладається, для вирішення теоретичних або практичних завдань.

1.2 Поняття «книга», «документ» «видання», їх співвідношення

Поняття «документ» є центральним та фундаментальним у понятійній системі документознавства. Воно відображає ознаки реально існуючих предметів, що слугують об'єктами практичної діяльності створення, збору, аналітико-синтетичної обробки, збереженню, пошуку, поширенню та використанню документної інформації в суспільстві.

Поняття «документ» широко використовується в усіх сферах суспільної діяльності. Воно розуміється по-різному в таких наукових дисциплінах, як інформатика, бібліотеко-, бібліографо-, архіво-, музеєзнавство, а також у відповідних спеціальних галузях діяльності — бібліотечній, музейній, архівній справі та бібліографії. Звідси його багатозначність, яка ускладнює спілкування та взаєморозуміння між спеціалістами документно-комунікаційної сфери.

За тривалий історичний період значення поняття «документ» постійно змінювалося. До сьогоднішнього часу застосовуються різні визначення, які надають йому найширшого значення, або звужують його розуміння до одного якого-небудь виду.

Визначення загального значення поняття «документ» є головним завданням теоретичного документознавства (документології).

На міжнародному рівні загальним визнано визначення «документа» як записаної інформації, яка може бути використана як одиниця в документаційному процесі. Таке визначення розроблене та затверджене Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO) за участю Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій, Міжнародної федерації з документації, Міжнародної ради архівів, Міжнародної організації з інтелектуальної власності.

Згідно стандарту ISO, інформація може бути записана будь-яким способом фіксування відомостей, за допомогою не тільки знаків письма, але й зображення, звука і т. п. Таке визначення дозволяє перерахувати до документів усі матеріальні об'єкти, які можуть бути використані для передавання інформації в суспільстві.

В Україні офіційно прийняті три визначення документа, зафіксовані в деяких Державних стандартах (ДСТУ). Так, в ДСТУ 2392-94. «Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення» документ трактується як «записана інформація, яка може розглядатися як одиниця під час здійснення інформаційної діяльності» [3, с.3].

ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення» під документом розуміє «матеріальний об'єкт з інформацією, закріпленою створеним людиною способом для її передавання в часі та просторі» [4, c.3].

ДСТУ 2432:2004 дає таке визначення поняття «документ» . «Документ матеріальний об'єкт із інформацією, закріпленою створеним людиною способом для її передачі в часі та просторі» [6, c.3].

До поняття документ звертаються багато вчених. Так, провідний науковець С. Г. Кулешов під документом розуміє «запис інформації, що відповідає характеристикам певного жанру чи номіналу, зафіксований на матеріальному носії, основною функцією якого є збереження та передавання інформації у часі та просторі» [9, c.3].

І. О. Столяров трактує документ як «матеріальний носій, на якому закріплена певна система знаків, яку людина здатна сприйняти як інформацію. В окремому випадку знаки на документі закріплюють штучним способом» [15, с.69].

Провідний інформатик А. Б. Соколов у своїй праці запропонував таке визначення поняття «документ» — «це стабільний речовинний об'єкт, призначений для використання в соціальній смисловій комунікації як завершене повідомлення»[16, c.107].

У термінологічному словнику подається визначення поняття «документ» «запис інформації на матеріальному носії, основна функція якого — збереження і передавання інформації у просторі та часі».

Таким чином, до поняття документ звертається багато вчених, які трактують поняття «документ» по-різному в різних галузях знань.

Поняття «документ» взаємопов’язане з поняттям «книга».

З найдавніших часів книга була і предметом пізнання – для бібліотекаря, книжника, письменника. Поступово складається її теоретичний феномен.

Книга — письмовий запис, неперіодичне видання у вигляді зброшурованих аркушів друкованого матеріалу. Перші книги писали на листах, корі, полотні, шовку, глиняних табличках, шкірі і папірусі. Приблизно в 100 — 150 р. стали поширюватися кодекси або зброшуровані книги замість сувоїв. З 4 століття по 15 століття для сторінок книги стали застосовувати пергамент, зроблений з тонкої шкіри ягнят. Пергамент був замінений папером, що прийшов у Європу з Китаю, де спосіб його виготовлення був відомий ще до 105 року на основі суміші кори і коноплі. Широко доступними книги стали тільки після винаходу книгодрукування в 15 столітті. Зараз текст книги можна відтворити і зберігати у вигляді мікрофільму.

У державному стандарті ДСТУ 3017—95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення» «книга — це видання у вигляді блока скріплених у корінці аркупіів друкованого матеріалу будь-якого формату в обкладинці чи оправі» [4, c.8].

Видатна вчена Г. М. Швецова-Водка дає декілька визначень поняттю «книга», від широкого значення до вузького:

— матеріальний об'єкт, у якому подано будь-який запис інформації, який може бути виконаний будь-яким розробленим людиною способом;

— це документ людиносприймаємий, безпосередньо сприймаємий; якщо документ сприймається людиною за допомогою технічних пристроїв (наприклад апарата для читання мікроформ), він уже не вважається книгою;

— документ людиносприймаємий, безпосередньо сприймаємий, візуальний; у цьому значенні підкреслюється спосіб сприйняття змісту книги людиною;

— символічний документ, тобто записаний абстрактними знаками, не подібними до того об'єкта, що відображається;

— значення книга дорівнює документу, призначеному для читання;

книга дорівнюється документу вербально-писемному, літературному

або текстовому, з урахуванням усіх попередніх обмежень обсягу поняття «книга» [17,c.221-223].

Провідний науковець Н. Н. Кушнаренко вважає, що книга має багато загального з документом, оскільки є його різновидом. В той же час для книги характерна певна специфіка, що дозволяє відрізнити її від інших видів документів. У визначенні книги зазвичай виділяють дві сторони: содержаніє (духовну суть: думки, ідеї) і форму (матеріальную, речову, службовку для закріплення і передачі інформації). Книга — текстовий документ, тобто документ, велику частину об'єму якого займає мовний (словесний) текст [10, c.219-220].

Видання — це сукупність різноманітних за формою, змістом, зовнішнім виглядом, обсягом, характером інформації, структурою, періодичністю та призначенням видань, випущених видавцем або групою видавництв за певний період часу. Видання є одним із видів документів, що може класифікуватися по різним ознакам документа: за змістом, матеріальною конструкцією, періодичністю, знаковій природі інформації і тому подібне. Його типологічна різноманітність, як і документа в цілому, базується на сукупності ознак, головними з яких є цільове і читацьке призначення, а також характер інформації, що міститься у виданні. Це є підставою для всесторонньої характеристики видання як вигляду документа.

У державному стандарті ДСТУ 3017 — 95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення» поняття «видання» трактується як «документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовленний друкуванням, тиснення або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо їхнього видавничого оформлення і поліграфічного виконання» [4,c.3].

Визначення «видання» міститься також у стандарті ДСТУ 3018 — 95 «Видання. Поліграфічне виконання. Терміни та визначення», — це «друкований вибір, що призначений для розповсюдження вміщеної в ньому інформації, пройшов редакційно-видавниче оброблення, поліграфічно самостійно оформлений та має вихідні відомості» [5, c.3].

Н. Н. Кушнаренко розглядає поняття «видання», як основний вигляд опублікованого, друкарського, поліграфічного документа. Це документ, предназначений для поширення інформації, що міститься в ньому, який пройшов редакційно-видавничу обробку, отриманий друкуванням або тисненням, поліграфічно самостійно оформлений, такий, що має вихідні відомості. До видання можуть бути зараховані всі документи, випущені за планами видавництв або позапланово, на основі договорів з авторами, будь-якими способами поліграфічного друку [10, c.161].

За межами видань залишаються всі письмові документи, що не піддавалися редакційно-видавничій обробці і з цієї причини не включені в процес масової комунікації.

Г. М. Швецова-Водка вважає, що термін «видання»позначає як процес, так і результат діяльності книжкових, журнальних та газетних видавництв або видавничих організацій чи приватних видавців, які забезпечують офіційне опублікування і розмноження (тиражування) спеціально підготовлених документів. Видання як процес не обмежується творами друку, воно може стосуватися й аудіальних, аудіовізуальних, фото- чи машиночитаємих документів. «Видання» як результат процесу охоплює певну множину абсолютно ідентичних один до одного документів, кожний з яких точно відповідає видавничому оригіналу й одночасно сам вважається оригіналом документа-книги [17, c.229-230].

Відомий бельгійський вчений Поль Отле пояснюючи поняття «книга» і «документ», підкреслював, що книга (biblion або document) — це термін що вживається умовно для позначення всього масиву документів. Він об'єднує в собі не одну лише книгу у власному значенні слова, рукописну або друкарську, але і журнали, газети, рукописи і графічні репродукції, креслення, гравюри, карти, схеми, діаграми, фотографії і так далі Учений розглядував поняття «книга» і «документ» як синонімічні. З контексту ж ясно, що останнє ширше за своїм обсягом, оскільки не передбачає обмежень як матеріальної основи документа, так і знакової системи, вживаної для запису вмісту.

В узагальнювальнене поняття «книга-документ» П. Отле включав окремі томи, брошюри, журнали, статті, карти, діаграми, естампи, патенти, статистику, записи голосу за допомогою фонографії, діапозитиви або кінематографічні фільми [10, c.29].

Можно зробити висновок, що поняття «документ», «книга» та «видання» не суперечить одне одному і можуть використовуватися стосовно тих явищ, які вони позначають, як взаємозамінні.

1.3 Електронна книга: поняття, властивості

В кінці XX століття в життя книговидавців, редакторів, бібліотекарів і бібліографії як фахівців в області книгознавства увійшло нове поняття - "електронна книга".

Термін «електронна книга» походить від англійського словосполучення «Еlectronic Вооk» та скорочено позначається як еВооk чи е-Вооk.

Електронна книга - це електронна версія паперової книги що знаходиться у форматі, що зручно читається на комп'ютері.

Електронна книга є лише носієм інформації, тому традиційно складається з двох понять — носій та вміст. Носієм є електронний пристрій, який може бути пристосованим (наприклад, телефон) чи спеціалізованим. Вміст іноді називають «контентом» - це будь-яка форма зберігання інформації, наприклад, тека, відео, аудіо та інші електронні форми. Найчастіше як вміст електронної книжки застосовується тека з ілюстраціями, як і в традиційній книжці.

Електронна книга породила велику кількість суперечок. На сьогоднішній день теоретики все ще обговорюють питання існування такого феномену, як електронна книга, а практики вже працюють з ним.

Складнощі виникають в першу чергу через відсутність чіткого сформульованого визначення електронної книги.

Розвиток електронної книги знаходиться на початковому етапі. Проте серед фахівців вже ведеться суперечка про місце електронної книги в житті суспільства і заміні нею традиційного кодексу.

Існують три основні точки зору на дану проблему. Перша однозначно стверджує, що електронна книга поступово витіснить кодекс. Аргументом при розгляді подібної точки зору є думка, що при підготовці друкарського видання, автори і видавництва паралельно працюватимуть над електронним варіантом, отже, простіше готувати відразу електронний варіант типу сучасного видання, яке вважається життєздатнішим. Подібне твердження не враховує особливості електронної книги.

Друга точка зору прямо протилежна. Її прибічники активно встають на захист традиційної книги. Розуміючи особливості і великі можливості електронної книги, які здатні збагатити текст звуковими, графічними і відео-записами, вони відзначають, що зараз процеси існування і руху інформації в мережі відмінні від аналогічних процесів книжкової справи. І навіть в перспективі можна буде говорити лише про деякі точки зіткнення книжкової справи і інтернет-культури, але ніяк не про повне заміщення "старого" книжкового світу "новим". Захищаючи таку форму книжкового видання, як кодекс, учені вказують на той факт що традиційний рукопис – це прекрасна реалізація ідеї гіпертексту, який є однією з характеристик електронної книги. Дійсно, автор твору завжди вибудовує конструкцію, подібну до гіпертексту, оскільки «кожен фрагмент зовні лінійного тексту наповнений засланнями на попередні виступи в тій же сфері як самого автора, так і його колег», на попередні образи, думки, факти усередині одного твору. А функції гиперсилок виконує довідковий апарат видання, що складається з передмови, виносок, коментарів, покажчиків. Звичайно, виконана за допомогою новітніх технологій подібна конструкція набагато зручніша і ширша по своїх можливостях але все-таки це не може стати вагомим аргументом на користь повного витіснення електронною книгою кодексу.

Прихильники третьої точки зору відзначають великі можливості гіпертексту і акцентують увагу на тому, що завдяки новітнім технологіям реалізуються багато утопічних проектів або образи що супроводжували культуру впродовж всієї її історії, а саме «мир як бібліотека», ідея «універсальної енциклопедії» або «Книги книг», «сад стежинок, що розходяться».

Гіпертекстові книги не зможуть замінити традиційну книгу художньої або наукової літератури, оскільки форма кодексу сприяє серйозному, поглибленому вивченню вмісту на відміну від фрагментарного, поверхневого перегляду електронного видання.

Таким чином третя точка зору говорить про співіснування двох видів книг, друкарської і електронної.

Ця точка зору представляється найбільш вірною, оскільки і кодекс, і електронна книга мають свої переваги, сприяючі розвитку книжкової справи і культури людства.

Існує і така точка зору, відповідно до якої електронної книги як феномену книжкової справи не існує взагалі. Її прихильники, приводять різні аргументи на користь своєї думки. Наприклад, деякі виділяють таку ознаку книги, як перегортання властиве як восковий, так і пергаментній або паперовій книзі. Такий підхід, на думку фахівців, дозволяє визначити, що електронні засоби інформації неправомірно називати книгою, оскільки вони не володіють властивістю перегортання тексту, що доводить, на їх думку що словосполука "електронна книга" всього лише метафора.[18]

Електронна книга має різні види: електронні підручники, електронні довідники, електронні путівники і т. д.

Основними властивостями електронної книги:

— компактність. У сучасному комп'ютері або в мобільному пристрої можна одночасно зберігати тисячі електронних книг;

— швидкий пошук. Функції електронного каталогу, посилань усередині документа і пошук потрібної інформації значно спрощують роботу з книгами;

— збереження. Сучасні носії інформації мають чималий об'єм пам’яті та дозволяють робити резервні копії вашої електронної бібліотеки, які можна зберігати в декількох місцях, що значно усуває ризик втрати цінної інформації;

— конфіденційність. Особливо секретні документи можна захистити різними способами обмеження доступу до інформації, за допомогою технологій шифрування, електронних підписів і ключів;

— зручність роботи. Фрагменти з електронних книг можна легко модифікувати, вставляти в інші електронні документи.

Особливою популярністю останнім часом також користується правова і технічна електронна документація у вигляді інформаційних правових систем і систем по нормативно - технічній документації. Зручність користування і пошуку необхідної інформації оцінили вже багато і популярність таких систем постійно зростає. Поширення систем електронного документообігу спричиняє переведення паперових книг в електронний формат.

Перспектив розвитку електронних книг чимало. При виборі пристрою для навчальних потреб необхідно враховувати такі параметри:

— розміри та тип екрана — роздільна здатність повинна бути достатньо великою, щоб відображати дрібні деталі та не спотворювати шрифт при масштабу ванні;

— наявність антиблікового покриття, великий кут зору, можливість регулювання контрастності та яскравості, колір фону;

— тачскрин - сенсорний екран, що дає змогу мінімізувати кількість кнопок на пристрої, підвищуючи ергономічність. Сенсорний екран дає можливість використовувати словник для читання книжок нерідною мовою чи виділяти частини тексту для конспектування;

— вага та габарити;

— локалізація (наявність кириличних шрифтів), формати та конвертація (з найпоширеніших програмних середовищ).

Основними перевагами електронної книги в порівнянні з паперовими документами є:

— невеликий об'єм (на комп'ютері можна тримати десятки і сотні тисяч книг);

— можливість пошуку у тексті;

— можливість швидко змінити гарнітуру і шрифт;

— можливість прослухати текст;

— можливість читати тексти навіть при поганому освітленні;

— низька вартість — зазвичай ми сплачуємо лише за кількість отриманої за допомогою комп'ютерних мереж інформації чи вартість фізичного носія (компакт-диск).

Недоліками електронної книги є:

— потенційна несумісність з новим апаратним та програмним забезпеченням потенціальна несовмісність з новим аппаратним або програмним забезпеченням (щоб цього уникнути, використовують прості чи стандартизовані відкриті формати);

— очі втомлюються від екрану пристроя;

— низька роздільна здатність багатьох пристроїв;

— час роботи пристрою обмежений (якщо він живиться від батарей);

— складно перенести в електронну форму паперові видання з великою кількістю ілюстрацій (картини, фотоальбоми, географічні карти і т. д.)

Електронні книги представляються в интернеті зазвичай в одному з 3 самих розповсюджених форматів - PDF, DJVU або CHM.

PDF (Portable Document Format) — це переносимий формат документів, створений Adobe як засіб міжплатформеного обміну даними. Хоча існує маса способів передати документ, наприклад між Windows і Mac OS, Adobe PDF пропонує найбільш елегантне вирішення. Формат не накладає жодних обмежень на зовнішній вигляд документа – текст, векторна і растрова графіка можуть бути об'єднані довільним чином. PDF створювався як формат електронного документа. Для перегляду Pdf-файла не потрібно нічого окрім самого файлу і безкоштовної програми Adobe Acrobat.

Djvu (дежа-вю) - графічний формат, розроблений фірмою At&t, оптимізований для зберігання відсканованих документів. Особливого значення цей формат набуває для перенесення в мережу математичною і взагалі технічною літератури де велику кількість схем і формул робить розпізнавання і переклад в текстовий формат практично нездійсненним. Програми для перегляду Djvu файлів: Windjview 0.4.1 + модуль російської мови (500 Кб), Плагин до браузеру для читання Djvu-текстов.

Compiled HTML (CHM) - спочатку цей формат був створений для формування зручної і функціональної довідкової системи до програм Windows. Цей формат часто використовується не лише для створення хелп-систем до програмного забезпечення, але і для видання книг в електронному вигляді. Найсильнішою стороною цього формату є наявність в Compiled HTML файлах полнотекстового пошуку [18].

Таким чином можно зробити висновок, що з розвитком комп'ютерної техніки, людина все більше часу проводить у екрану комп'ютера або мобільного пристрою і все менше часу у неї залишається на читання листових книг, підручників і інших документів. Проте тяга до читання, особливо у російської людини залишається дуже сильною і тому зовсім недавно з'явилося нове поняття - електронна книга.


ВИСНОВКИ

У роботі вивчено поняття «документ», «книга», «видання». Так, під документом більшість вчених розуміють матеріальний об'єкт з інформацією, закріпленою створеним людиною способом для її передавання в часі та просторі. Поняття «документ» пов’язане з поняттям «книга» та «видання».

За тривалий історичний період значення поняття «документ» постійно змінювалося і до теперішнього часу застосовуються визначення, що то додають, йому найширший сенс, то звужують його розуміння до одного якого-небудь виду документа. Оперуючи поняттям «документ», необхідно всякий раз уточнювати, яке саме значення в нього вкладається, для вирішення теоретичних або практичних завдань.

Трактуючи поняття книга та видання більшість науковців спираються на державний стандарт. Відповідно до цього, під книгою розуміють видання у вигляді блока скріплених у корінці аркушів друкованого матеріалу, а під виданням — документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тиснення або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо їхнього видавничого оформлення і поліграфічного виконання.

На зміну звичайній книзі приходить електронна книга, на зміну звичайній бібліотеці приходить електронна бібліотека, тобто бібліотека, де і каталог і самі книги мають електронний вигляд. І все велику популярність останнім часом набирають Інтернет бібліотеки, віртуальні бібліотеки, доступ до яких можна здійснювати з будь-якої точки світу. Поняття «електронна книга» — новий термін і ще не сформувалося чіткого визначення. Серед фахівців ведеться суперечка про місце електронної книги в житті суспільства і заміні нею традиційного кодексу.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Гельб И.Е. Опыт изучения письма. — М.: Радуга, 1982. — 366 с.

2. Дандамаев М.А. Вавилонские писцы. — М.: Наука, 1983. — 242 с.

3. ДСТУ 2392 – 94. Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення – К., 1994. – С. 3.

4. ДСТУ 3017 – 95. Видання. Основні види. Терміни та визначення. – К.: Держстандарт України, 1995. – С. 3, 8.

5. ДСТУ 3018 – 95. Видання. Основні види. Терміни та визначення. – К.: Держстандарт України, 1995. – С. 3.

6. ДСТУ 2732:2004 Діловодство та архівна справа. Терміни та визначення понять. – К., 2005. – С. 2 – 3.

7. Каштанов С.М. Русская дипломатика: Учеб. пособие для вузов по спец. "История". — М.: Высш. шк., 1988. — 231 с.

8. Кулешов С. Г. Документознавство: Історія. Теоретичні основи. – К: Знання, 2000. – С. 63, 84 – 90.

9. Кулешов С. Г. Про визначення поняття «документ» // Бібл. вісн. – 1995. – № 1. – С. 3.

10. Кушнаренко Н. М. Документознавство: Підручник. – К.: Знання, 2005– С. 24 – 33, 219 – 220, 161 – 163 .

11. Литвак Б.Г. О закономерностях эволюции делопроизводственной документации в ХУІП-ХІХ вв. (к постановке вопроса) // Проблемы Источниковедения истории СССР и специальных исторических дисциплин: Ст. и материалы. — М.: Наука, 1984. — С. 48-55.

12. Митяев К.Г. О методологии классификации и экспертизы документов.// Тр./ МГИАИ.—М., 1967.—Т.25. Вопросы методологии исторической науки. — С. 118-138.

13. Развитие архивного дела с древнейших времен до наших дней // Тр. / ВНИИДАД. — М., 1979. — Т.УІІІ. Ч. 1. Архивное дело с древнейших времен до 1917 года. — 247 с.

14. Соколов А. В. Социальные коммуникации. Ч. 1: Науч-методическое пособие.– М.: Профиздат, 2001. – С. 107.

15. Столяров Ю. Н. Сущность информации / Междунар. акад. Информатизации отд-е «Библиотековедение», Гос. пуб. науч.-техн. Б-ка России. – М., 2000. – С. 69.

16. Шамурин Е.И. Очерки истории библиотечно-библиографической классификации. Т.І. — М.: Изд-во Всес. кн. палати, 1955.—399с.

17. Швецова – Водка Г. М. , Документознавство : Навч. посіб. – К.: Знання, 2007. – С. 18-39, 48-69, 219-233.

18. http//bookresearch.ru

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:50:19 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
19:55:32 28 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Електронна книга як вид документа

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150311)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru