Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Контрольная работа: Політичні рішення та їх місце у вирішенні суспільних проблем

Название: Політичні рішення та їх місце у вирішенні суспільних проблем
Раздел: Рефераты по политологии
Тип: контрольная работа Добавлен 21:46:08 12 октября 2010 Похожие работы
Просмотров: 50 Комментариев: 3 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Міністерство освіти і науки України

Приазовський державний технічний університет

Інститут підвищення кваліфікації

Кафедра: соціології та соціальної роботи

Контрольна робота

По предмету: «Політологія»

Виповнила студентка групи

І-2007-УА-1

Поталуй О О

Перевірила:

Анахина Г.А.

Маріуполь, 2009


Зміст

1.Політичне рішення : суть, структура та функції

2.Мотивація та типи політичної поведінки особистості

3.Глобальні проблеми сучасності і роль політики у їх вирішенні

Література


1.Політичне рішення : суть, структура та функції

Утвердження в межах історичних можливостей сталості й надійності політичної влади, стійкості й упорядкованості політичних відносин, раціональності та ефективності функціонування організаційних структур досягається на ґрунті свідомо розроблених і прийнятих політичних рішень. З ними пов'язані постановка політичних проблем, мотивація політичної діяльності, чітке визначення завдань та ін. Вони є важливою формою здійснення політичної влади.

Політичне рішення — акт, здійснюваний суб'єктами політики, спрямований на втілення в життя політичних цілей і завдань, здійснення для цього відповідних заходів на основі аналізу інформації, вибору варіантності дій, урахування політичного часу і реальних політичних сил. Прикладом офіційного політичного рішення, що має історичне значення, є "Акт проголошення незалежності України", прийнятий Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. Повний зміст цього документа розкриває структуру, зміст та інші характеристики його як політичного рішення.

АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року— продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,— здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України,Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто ПРОГОЛОШУЄ незалежність України та створення самостійної української держави — України. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.Цей коротенький політичний документ уже в преамбулі розкриває історичний момент його прийняття, показує значення цього акта в контексті традицій державотворення в Україні, говорить про політичний простір і теоретичні основи самовизначення українського народу, акцентує увагу на тому, що влада діє згідно з державно-правовими принципами, а отже, і на прагненні зайняти своє місце у світовому співтоваристві.Концептуальна частина документа надзвичайно точно вказує на назву держави та принципи існування її — незалежність і самостійність (а отже, і подальшу програму дії в цьому напрямі), на такі атрибути держави, як конституційне закріплення публічної влади, неподільність і недоторканність території України і набуття чинності цього Акта.Прийнятий Акт у цілому свідчить про необхідність упорядкованості соціальної, національної, територіальної і насамперед політичної. Він сам уособлює впорядкованість політичного життя в Україні.Суспільство завжди прагнуло до впорядкованості соціальних відносин і способу життя. У ролі чинника такої політичної впорядкованості, забезпечення світового політичного порядку виступають професійно підготовлені політичні рішення.Слід, однак, пам'ятати, що історія, в тому числі й політична, світового співтовариства не є продуктом абсолютної впорядкованості. Лише наприкінці XX ст. актуалізувалася проблема світового політичного порядку. Однак ще й досі світові значною мірою властивий хаос. Інколи може скластися враження, що прийняті рішення свідомо сформульовані й чіткі, а відносини між урядами — продукт сконструйованої політики. Та насправді багато з того, що відбувається, є продуктом хаотичних умов і переважно справою особистої боротьби й амбіцій суб'єктів політики. Часто-густо узгодженими є лише засоби, а цілі фундаментально розбіжні, або узгоджуються цілі, але немає згоди у засобах.Суб'єкти політики приймають політичні рішення, враховуючи об'єктивні і суб'єктивні потреби й особливості суспільства. Прийняття політичних рішень вимагає від політиків високого політичного професіоналізму. Це означає знання ситуації: наявність ієрархічних структур, досягнення угоди і взаємної довіри щодо заходів, які приймаються, володіння інформацією й перевіреними фактами. Прийняття рішень потребує володіння механізмами зв'язку й інформації, що дають можливість обґрунтувати рішення.

Обґрунтованість політичних рішень визначається тим, наскільки вміло й ефективно суб'єкти політики підготовлені до пізнання закономірностей політики і вибору механізмів їх дії. Цей вибір передбачає: а) визначення провідного напряму суспільного розвитку; б) оптимальне співвідношення провідного напряму з іншими тенденціями, сукупність яких і становить широке коло можливостей для врахування вимог закономірності. Правильно реалізований вибір забезпечує правильність і ефективність рішення.

Проблема оптимального вибору напряму політичного розвитку, методів забезпечення, часу виконання тощо вимагає від суб'єктів політики знання політичних процесів, політичних змін у суспільстві, політичних сил, які діють, особливостей історичного періоду, в який приймається політичне рішення.

Проблема оптимального вибору на стадії прийняття рішення потребує урахування корисності і витрат ресурсів. Це примушує політиків звертати увагу на відповідальність за прийняття тих чи інших рішень. Інколи для політиків буває вигідніше вирішувати "завдання", які фактично є тільки цілями і не мають кількісних обмежень. Наприклад, за умов радянського тоталітаризму легше було прийняти рішення про побудову комунізму, ніж вирішити конкретне питання підвищення рівня життя. Підміна завдань цілями "знімала" відповідальність за виконання політичних рішень. Слід також враховувати співвідношення сил, оскільки не все, що вигідно і не потребує значних витрат, "дозволяється" тими, хто контролює ситуацію. Тут виникає проблема правильного врахування чинника часу й оцінки можливості спільних дій.

Політична дійсність нині характеризується тенденціями демократизації, соціальної стратифікації, реструктурації глобальних і національних політичних відносин, поглибленням і поширенням політичного дискурсу. Це актуалізує людський вимір результатів політичних рішень, відповідальність за їх прийняття, спрямування науки на обґрунтування змісту політичних рішень. Все це робить політичні рішення дедалі більш значущими і вагомими за своєю роллю, а отже, вимагає поглиблення їхнього змісту.

Зміст політичних рішень охоплює питання різноманітної політичної діяльності: організації і функціонування всіх структур політичної системи суспільства; забезпечення процесу політичного владарювання; розвитку демократичних форм участі громадян в управлінні державними і громадськими справами; підвищення активності громадян у політичному житті; вирішення національних проблем; розвитку взаємовідносин з народами світу; з питань миротворчого характеру, роззброєння, розвитку міжнародного співробітництва та ін.

Сучасна епоха, глобальне розуміння еволюції людства потребують постійного перегляду змісту політичних рішень, переосмислення значення вже прийнятих рішень, визначення нових меж їхнього впливу, часу виконання та ін.

Нова політична мораль полягає у визнанні того, що не політика змінює людину, а людина має змінювати себе сама. У цьому зв'язку відомий французький соціолог і політолог М. Крозьє у своїй книзі "Скромна держава, сучасна держава. Стратегія іншого виміру" (Париж, 1987) пише: "Людина безперервно змінюється, вона не перестає відкривати і втілювати нові цінності... Незважаючи на важкі випробування та поразки, через них вона стає людянішою. Та ці завоювання і прогрес ніколи не були справою вищої влади, що диктує порядок змін. Тривала зміна людини за "вказівкою" або декретом ніколи не була успішною. Людина змінювалася сама у безперервному процесі набуття різноманітного досвіду".

Сучасна політика має допомогти особистості бути більш вільною, вибирати життєву програму з найкращим знанням справи. Отже, рішення повинні мати людський вимір, слугувати громадянам, їх інтелектуальному зростанню. За таких умов спостерігатимуться також обмеження адміністративної діяльності та певна реорганізація методів прийняття державних рішень.

Зміст політичних рішень визначає їхню структуру. Вона складається з таких елементів:

1) преамбула, вступ;

2) конструктивна частина: аналіз стану справ і політична оцінка їх, визначення тенденцій і перспектив розвитку;

3) революційна частина: визначення напрямів дії, об'єднання організаційних і соціальних зусиль, визначення заходів політичного впливу і методів їх здійснення.

Процес творення політичного рішення досить тривалий. Він вимагає вміння поставити політичну свідомість і політичні дії на сугубо практичну основу, тобто потрібна загальна висока культура як конкретних авторів рішення, так і його виконавців. Наявність у суспільстві системи політичних, гуманістичних і культурних цінностей, застосування пов'язаних з ними критеріїв при оцінці фактів політичної дійсності допоможуть зробити рішення визначеними і стабільними.

Творення політичного рішення проходить етапи підготовки, прийняття і втілення (здійснення). Це насамперед постановка мети і визначення завдань на шляху її досягнення; формулювання проблеми, яку слід розв'язати; добір, нагромадження й обробка інформації, необхідної для прийняття рішення; аналіз можливих альтернатив розв'язання завдань і вибір шляхів досягнення мети; фіксація рішення у відповідних політико-правових документах, визначення методу прийняття їх; вибір шляхів втілення рішення; коригування рішень у процесі їхнього виконання; аналіз досягнутих результатів.

У прийнятті політичних рішень значну роль відіграють моральні і світоглядні чинники, громадська думка. Остання набуває статусу політичного інституту, який.впливає на процес прийняття політичного рішення та ефективність здійснення його.

На прийняття політичних рішень значний вплив справляють "групи тиску", що створюються представниками різних господарських, політичних та інших громадських об'єднань для задоволення своїх корпоративних, групових інтересів.

Такі "групи" зацікавлені у здійсненні впливу на електо-рат у період виборчої кампанії з метою обрання необхідного їм члена виборного органу, який обіймає вигідну для них позицію, впливає на членів державних органів, що приймають рішення, на зрив або недопущення прийняття самого рішення ще на стадії обговорення і голосування, на засоби масової інформації з метою формування потрібної для них громадської думки і тиску.на весь процес формування рішень.

"Групи тиску" можуть конфліктувати між собою за утвердження групового інтересу. У цьому разі суб'єкт політики, що приймає рішення, повинен вміти розв'язувати конфлікти між політичними силами, що формують "групи тиску", протистояти монополії впливу на владу з їхнього боку, професійно володіти політичною ситуацією, повинен знайти оптимальне вирішення проблеми, щоб не допустити фрагментації політичного процесу і порушення процедури прийняття рішення, що відповідає стратегічним цілям. Важливу роль у цьому відіграє політична культура суб'єкта політики, володіння ним інформацією з певного питання.Політичні рішення приймаються у певних формах, які відображають силу впливу того чи іншого акта.

Основні форми політичних рішень:

а) право (закони, укази, розпорядження, постанови, резолюції);

б) рішення, норми статутів політичних партій;

в) рішення громадських організацій.

Політичні рішення містять у собі норми, що забезпечують організацію політичного життя суспільства, надають політичним зв'язкам визначеності й усталеності. В системі соціальних норм — правових, партійних, корпоративних, моральних, традицій, звичаїв — особливе місце посідають політичні норми — принципи.

Політичні норми — правила поведінки, що складаються у сфері політики і виражають політику класу, соціальної групи, нації, народу. Політичні норми цементують усі елементи політичної системи. Як самостійний елемент суспільного регулювання вони є складовою частиною конституцій, партійних документів (директив) та ін. Це такі норми, як закріплення народовладдя, демократизму, самоуправління та ін. Політичні норми у політичних рішеннях часто пов'язані з організаційними нормами. Організаційні норми — це правила поведінки, що регулюють організаційні відносини в усіх сферах суспільного життя, в тому числі політичного. Підкреслимо, що рішення всеохоплюючого характеру і високого політичного впливу приймаються повноважними зборами представників народу — парламентами, конгресами, національними зборами та ін. Це правові акти. Серед правових актів найбільшу силу мають закони. Закон — нормативний правовий акт, який приймається у конституційному порядку найвищим органом державної влади, має найбільшу юридичну силу стосовно інших нормативних актів і регулює найважливіші суспільні відносини. Основним Законом держави є Конституція. Саме конституційні норми мають найбільш виражений політичний характер. Сучасні конституції досить різноманітні в історичному, формальному і в змістовному плані. Так, перша писана Конституція США 1787 p. і досі залишається в країні основним законом, хоча і має 26 поправок. У Франції було прийнято 16 конституцій. У ряді країн (Велика Британія, Нова Зеландія, Ізраїль) немає єдиної писаної конституції, її заміняє сукупність різних законів. У Великій Британії, наприклад, до таких законних актів належать Велика хартія вольностей (1215 p.), Білль про права (1689 р.), акт про престо-лонаслідування (1701 p.), закони про парламент 1911 і 1949 pp. та ін. При тиранічних режимах можуть проголошуватися демократичні конституції. Однак вони мають декоративний характер. Значною мірою до них можна віднести конституції тоталітарних країн, які ще зовсім недавно називалися соціалістичними.

Попри все своє розмаїття, реальні, "живі" конституції виходять з народного (національного) суверенітету, забезпечують громадянські права і свободи та регламентують діяльність державних і в цілому політичних інститутів.

На грунті конституцій як основних законів приймаються всі інші правові акти.Закон може бути прийнятий також прямим волевиявленням громадян, тобто через референдум. Закони є основою для прийняття указів, розпоряджень, постанов, резолюцій та інших політико-правових і правових актів.

Юридичну силу закону мають також декларації, що приймаються вищим органом державної влади. Декларація — це заява від імені вищого органу влади, уряду або партії, в якій урочисто проголошуються основні політичні принципи, а також документ, де вони викладені.

У Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховною Радою 16 липня 1990 p., проголошувався "державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах". У Декларації викладено основні політичні принципи самовизначення української нації, народовладдя, державної влади, громадянства, територіального верховенства, економічної безпеки, міжнародних відносин та ін.

Декларації як політичні рішення з будь-якого питання міжнародної політики можуть прийматися однією або кількома державами.

Прийняття рішень представницькими органами влади у "відкритому" суспільстві має характер відкритості. Відкритий характер прийняття рішень через систему представницької демократії є формою легітимації політичної влади, подолання відчуження від неї громадян, формою контролю безпосередньо над бюрократією та обранцями народу.

Прийняття політичних рішень потребує від суб'єкта політики переконаності у доцільності втілення визначеної політики. Вона має бути заснована на правильно зрозумілих законах суспільного розвитку, усвідомленні необхідності втілення їх у політичних рішеннях. Та все ж при прийнятті таких рішень присутній і політичний ризик.

Розвинені суспільство і держава при певному рівні політичної культури здатні приймати вагомі, конструктивні рішення на основі пізнаних й осмислених законів суспільно-політичного розвитку. Проте в будь-якому суспільстві діє стихійний чинник. Не завжди знаходяться сили, які здатні усвідомити об'єктивні політичні процеси. Деякі процеси взагалі не лежать на поверхні, а мають глибинний і часто прихований характер. Політична історія наповнена прикладами швидких і непередбачуваних дій, що застають суб'єкта політики несподівано.

Надзвичайно високим є ступінь ризику при прийнятті політичних рішень при переході до якісно нового стану суспільства. Політичний ризик має об'єктивний і суб'єктивний компоненти. Як об'єктивний компонент ризик відображає певну невизначеність у середовищі, де суб'єкт політики виявляє свою активність. Ризик як суб'єктивний компонент — це поведінкова готовність суб'єкта приймати рішення, враховуючи характер, масштаб і динаміку об'єктивної невизначеності.

Під невизначеністю розуміють неможливість точно спрогно-зувати оптимальний вектор розвитку складної системи, певну реакцію на багатоваріантність, неоднозначність суспільних процесів. Рівень політиків визначається тим, наскільки вони здатні "зняти" невизначеність, знизити її гостроту, передбачити можливі негативні й позитивні наслідки розвитку цієї невизначеності для певного суб'єкта і його стратегії.

Прийняття рішення в умовах невизначеності і просте, і складне. Це не тільки відповідальне завдання, особливо коли йдеться про діяльність суб'єкта у незнайомому, специфічному середовищі, воно пов'язане також із значними втратами або, навпаки, досягненнями економічного і політичного характеру.


2. Мотивація та типи політичної поведінки особистості

Політичні психологи, що досліджують поведінку людини, будь це лідер чи звичайний громадянин, індивідуальний учасник або масовий суб'єкт політики, виходять з того, що для розуміння самого феномена політичної поведінки необхідно бачити його як причинно-зумовлений і спрямований на досягнення визначених цілей *. У політичній психології існують різні схеми пояснення витоків політичної поведінки. Однією з найбільш популярних є п'ятичленних «карта вивчення особистості в політиці» , запропонована М.Б. Смітом і кілька вдосконалена Ф. Грінстайном.

Макросоціальних і політична система формують безпосередні передумови політичної поведінки. Одночасно аспекти безпосереднього соціального і політичного оточення з дитинства і до сьогоднішнього моменту формують особистість, визначають ті елементи особистісної структури (оцінюють об'єкт, є посередником у відносинах з іншими людьми, що обумовлюють его-захист, установки), які безпосередньо спрямовані на поведінку.

Є й інші схеми, що пояснюють причинний залежність чинників впливають на поведінку, що підкреслюють, зокрема, наявність не лише умов, контексту поведінки, але й цілі, на досягнення якої воно спрямоване *. Незалежно від теоретичних розбіжностей, різні автори тим не менше вважають за необхідне враховувати в поведінці наступні моменти:

• зовнішнє середовище, який посилає стимули суб'єкту поведінки;

• потреби індивіда або групи, що бере участь у діяльності;

• мотиви, якими керується суб'єкт;

• установки, цінності, орієнтації, переконання і цілі суб'єкта;

• особистісні особливості ролі, стилю прийняття рішень; стилю міжособистісних відносин; когнітивний стиль;

• власне дії і вчинки;

• зворотній зв'язок між поведінкою і умовами, що його сформували.

Якщо не вдаватися в подробиці цієї схеми, а проаналізувати хоча б найважливіші з її елементів (перш за все зовнішнє середовище, потреби і мотиви), то ми побачимо, що поведінка починається з тих стимулів, які надсилає суб'єкту політичної поведінки зовнішнє середовище.І сама політична система, і її окремі інститути висувають певні вимоги до поведінки громадян. Так, в одних умовах від них очікується висока активність, в інших, навіть якщо ця вимога декларується, на ділі умови, що складаються в політичному просторі, аж ніяк не заохочують громадян до виступів навіть на боці системи. Как можно розцінити, наприклад, що циркулюють у «коридорах влади» чутки про скасування виборів незадовго до них? Це негативний стимул для і без того не занадто налаштованих на участь людей. Стимулами для політичної поведінки можуть служити і загальний політичний контекст, і конкретні події (наприклад, вбивство Галини Старовойтової або смерть академіка А. Сахарова, запуск першого космічного корабля або перемога національної збірної з футболу).

Слід також враховувати і роль групового клімату, впливу найближчого оточення на прийняття людиною рішення про те чи іншому політичному дії. Так, рішення балотуватися у депутати Думи різні кандидати приймають під впливом різних стимулів: для одних необхідно отримати депутатську недоторканність, щоб сховатися від переслідування з боку закону, для інших важливо перебратися з провінції до Москви, для третіх – вирішальну роль відіграли економічні стимули. Можливо певне число політиків прагнув принести користь суспільству і ними рухали спонукання типу «якщо не я, то хто».

Так само як і політиків, звичайних громадян стимулюють до політичної поведінки різноманітні впливи середовища, серед яких є і загальні для всіх, і – суто особисті. Але всі ці зовнішні для людини впливу не працюють автоматично. Вони дають ефект, тільки будучи пропущеними через внутрішній світ особистості.

Серед внутрішньоособистісних факторів, що визначають поведінку в політиці першими виступають потреби.Важко собі уявити, щоб політика породжувала в людини якісь специфічні потреби, якщо не брати до уваги нав'язливого прагнення стати депутатом, міністром чи президентом, яке, подібно до заразне захворювання, поширилося серед вітчизняних політиків. У політиці діють звичайні людські потреби, серед яких можна зустріти і цікавість, і прагнення до свободи, і необхідність задовольнити голод та інші матеріальні потреби. Політичний психолог з Санкт-Петербурга А.І. Юр'єв пропонує таку класифікацію потреб стосовно саме до політичної поведінки (табл. 1).

Ряд сучасних дослідників потреб прийшли до висновку, що якщо дещо спростити маслоускую схему, то можна говорити про потреби матеріалістичних, як їх називає Р. Інглхарт, і постматеріалістіческіх. До перших він відносить всі потреби матеріального плану: пов'язані з володінням будинком і автомобілем, одягом та їжею, як про ті фактори, які спонукають людей до участі в політичному процесі. До числа постматеріалістіческіх Р. Інглхарт відносить потреби в любові, самореалізації та самоактуалізації.

Згідно з його дослідженням, молоді люди в розвинених країнах зростали в епоху, коли їх базові матеріальні потреби вже були задоволені, що поставило на перший план такі потреби, які сприяли їх самовираження взагалі і в політиці зокрема. Так, першого покоління хіпі, втомившись від буржуазних цінностей споживання, прагнули до цінностей любові та ненасильства. Їм на зміну в 80 – 90-і прийшли нові покоління, стурбовані захистом навколишнього середовища, екологією культури і людини, збереженням миру.

Примітно, що матеріалісти, як і раніше існують поряд з постматеріалістамі. Але вже в 70-ті роки їх співвідношення було 3: 2 в порівнянні зі співвідношенням у більш старших вікових груп (10: 1), що можна назвати революцією свідомості на відміну від тих соціальних революцій, які мали місце раніше. У своїй книзі «Модернізація та Постмодернізація. Культурні, економічні та політичні зміни в 43 країнах », виданої в 1997 р. Р. Інглхарт представив результат нового дослідження. Цей проект спрямований на дослідження потреб практично на всіх континентах. Для його проведення була запропонована шкала для вимірювання 12 різновидів матеріалістичних і постматеріалістіческіх потреб. Дослідження показало, що хоча набори цих потреб у різних політичних культурах виглядають по-різному, але тенденція до домінування постматеріалістіческіх потреб намітилася і в глобальному масштабі. Так, виявилося, що в колишньому СРСР, країнах Східної Європи і в Китаї розвиток ринкової економіки респонденти розглядають як постматеріалістіческой цінності. Взагалі в бідних країнах спостерігалася тенденція розглядати прагнення прикрашати міста як матеріалістичну потреба на відміну від багатьох країн *. Заслуговує уваги загальний висновок роботи: відмінності між культурами менш значущі, ніж подібність в базових наборах потреб. При цьому головна опозиція, яка існувала між різними патернами в рамках матеріалістичних культур, – опозиція між традиційною владою в країнах з державним регулюванням економіки і раціонально-правової владою в країнах з розвиненою ринковою економікою, в умовах Постмодернізація змінилася зниженням значення будь-якої влади при одночасному зростанні економічного благополуччя .

Щоб зрозуміти, як відбувається вплив потреб на політичну поведінку, приведемо деякі дані з нашого дослідження образів влади у російських громадян. Як показав аналіз вимог громадян до влади, за ним стоять цілком конкретні психологічні причини. Розглянемо ті потреби, які стоять за наведеними висловлюваннями наших респондентів і визначають їх невдоволення нинішньою владою. Скористаємося класифікацією потреб, запропонованої відомим американським психологом А. Маслоу *. Всі потреби він запропонував розділити на п'ять ступенів, розташованих ієрархічно:

• потреби матеріального існування,

• потреба в безпеці,

• потреба в любові,

• потреба в самореалізації і потреба в самоактуалізації.

Класифікація потреб, запропонована А. Маслоу, допомагає «розсортувати» різноманітні людські потреби по мірі їх підвищення. Маслоу висунув припущення, що потреби більш високого порядку ми можемо задовольнити лише тоді, коли потреби більш низького рівня вже пройдені. Це не означає, що пошуком соціального статусу можна займатися тільки на ситий шлунок. У Маслоу мова йде про обмеження, яке накладають нереалізовані потреби більш низького порядку на сходження людини до самоактуалізації.

Кількісний аналіз висловлювань наших респондентів у відкритих питаннях анкети (дослідження проходило в середині 90-х років) дозволив виявити наступні залежності. Розглянемо, як кожна з п'яти потреб впливає на формування того чи іншого образу влади (реального або ідеального). У психологічній літературі є дані про те, що, коли потреба не задоволена, вона надає мотивуюче вплив на поведінку людини. Картина світу людини також формується під впливом незадоволених потреб. Стосується це і до влади.

Почнемо з матеріальних потреб, що займають нижню сходинку в ієрархії А. Маслоу. Перше знайомство з проблемою дозволило сформулювати гіпотезу про вираженість матеріальних потреб у свідомості наших респондентів. Однак подальший аналіз не підтвердив повністю цю гіпотезу. Хоча багато громадян страждають від невирішеність матеріальних проблем, лише мала частина опитаних висловлювала претензії до влади, так чи інакше мотивовані незадоволеними матеріальними потребами (різке майнове розшарування, висока інфляція, несправедлива оплата праці, маленька пенсія), ця потреба займає лише п'яте місце за ступенем впливу на образи влади. Це можна пояснити частково тим, що населення вже звикло за ці роки спиратися на власні сили і не чекає від влади вирішення своїх матеріальних проблем.

Примітно, що образ ідеальної влади не тільки пов'язаний з поданням про те, що політики не повинні бути забруднені підозрою про корупцію, а й «не залежні від своїх окладів». Взагалі питання, пов'язані із задоволенням матеріальних потреб більше хвилюють людей старшого віку і менше – більш молодих громадян і самих політиків. Виняток – політик лівих поглядів, яких хотів би бачити влада перш за все «неалчной».

Другою серед потреб Маслоу виступає потреба в безпеці.У наших респондентів ця потреба займає провідне місце. У більшої частини респондентів незадоволеність потреби в безпеці диктує і їх сприйняття реальної та ідеальної влади, створюючи фон невизначеності, тривоги і страху, які у свою чергу фарбують і їхнє ставлення до влади. Сприйняття влади як нестійкою, нерішучої, непідконтрольної народу, безсилою перед переступили закон – всі ці характеристики влади кореняться у відчутті нашими респондентами неспроможності влади виконати свою важливу функцію: захистити громадян за допомогою закону. Найбільше їх тривогу викликає саме відсутність правил гри, недотримання законів і вседозволеність.

Безпека, яку покликана забезпечити владу, асоціюється в опитаних нами росіян з силою, дисципліною і підконтрольністю закону. Вказівки на силу влади зустрічаються найчастіше в образі ідеальної влади, між тим, як існуюча влада здається їм швидше «ніякої» (особливо в період правління Б. Єльцина). Згідно з відповідей наших респондентів, співгромадяни віддадуть перевагу владу «жорстку» і навіть «диктатуру», чим будуть спостерігати анархію і розпад країни, які вони описують, використовуючи часом ненормативну лексику. Хоча частіше вимоги порядку і жорсткого закону лунають з вуст людей старшого покоління, однак і більш молоді і демократично налаштовані люди хочуть бачити владу, більш здатною їх захистити.

Потреба в любові, причому як зі знаком плюс, так і зі знаком мінус, визначає образи влади у наших респондентів. Це один з трьох найпотужніших психологічних потреб, яка визначає конфігурацію взаємовідносин влади і народу. Звертає на себе увагу відмінність між значеннями представленості цієї потреби в образах реальної та ідеальної влади.

Потреба в любові набагато менш задоволена щодо реальної влади. Коли ж вони говорять про бажаної влади, ця потреба видається їм більш чітко реалізованою. Люди очікують від тих, хто втілює владу, підтвердження своєї значущості, а не тільки задоволення їхніх політичних або матеріальних інтересів. Влада має про них піклуватися, служити народу, думати про народ, бути небайдужою.

Потреба в самореалізації описується в психології як прагнення домогтися більш високого соціального статусу і визнання в суспільстві. При цьому їх бачення реальної влади більшою мірою залежали від цього чинника, ніж уявлення про ідеальну влади. З цією потребою пов'язані такі вимоги до влади, як дієздатність, послідовність, рішучість, вміння себе поставити, «вміння себе тримати». Один з респондентів так сформулював це: «Справою треба займатися! Справою! ».

Вищий рівень в ієрархії потреб займає потреба в самоактуалізації.Ця потреба проявляється в реалізації вищих духовних начал особистості, її свободи, творчого потенціалу. Наше дослідження показало, що стосовно влади, особливо ідеальною, респонденти висловлюють чимало побажань, витоки яких лежать в нереалізованої потреби в самоактуалізації. Вони вірять в те, що влада повинна забезпечити свободу і права людини, дбати про культуру, науку і освіту, стежити за екологією, а не тільки сприяти вирішенню матеріальних проблем.

Потреби спонукають людину діяти, створюючи певну напругу всередині організму. Але сенс дії надає лише особливий мотив, який є третім членом у формулі поведінки. Психологи підкреслюють, що мотив виконує насамперед функцію вербалізації цілі та програми, що дає можливість для даної людини почати певну діяльність *. Мотиви тісно пов'язані з потребами, і разом виступають як спонукальних сил поведінки.

У політичному поведінці ми можемо зустріти широкий набір мотивів, що спонукують до активної участі в політиці, так і обумовлюють пасивність громадян. Наведемо в якості ілюстрації набір мотивів, що спонукують російських громадян до неучасті у виборах. Зауважимо, що дослідження відноситься до квітня і листопада 1994 і характеризує швидку динаміку зміни мотивів протягом короткого відрізка часу (табл. 2). Звертають на себе увагу дві цифри з наведеної таблиці. По-перше, це різке зростання числа тих, хто не голосує з почуття протесту (з 8 до 13%). По-друге, це подвоєння числа тих, що заявляє, що він «ніколи не бере участі», що характеризує також негативну мотивацію до участі.

Аналіз мотивації політичної поведінки базується на фундаментальних закономірностях, вивчених психологічною наукою. Так, загальновизнаною є класифікація мотивів, запропонована Д. Маклелланд і Дж. Аткинсоном, де виділено три ключових мотиви: мотив влади, мотив досягнення і мотив афіліацію (прагнення бути з іншими). Іноді мотив влади доповнюється мотивацією контролю, який виступає четвертим в цій схемі.

Спираючись на класичні теоретичні розробки 3. Фрейда, Юнга і Мюррея, протягом декількох попередніх десятиліть психологи розробили методи вимірювання найважливіших людських мотивів за допомогою контент-аналізу фантазій та інших вербальних матеріалів, пов'язаних з уявою. Мотив досягнення передбачає націленість на перевагу і унікальний результат, він асоціюється з активною діяльністю, помірним ризиком, що базується на знанні можливих результатів та підприємницької ініціативи. Мотив афіліацію передбачає націленість на тісні стосунки з іншими людьми. Іноді він веде до теплоту та відкритості міжособистісних відносин, але в умовах загрози або стресу він може призвести до «колючим», захисної орієнтації по відношенню до інших. Мотив влади, націленість на вплив і престиж, веде як до формальної соціальної влади, так і до марнотратним, імпульсивних дій, таким, як агресія, пияцтво і надмірний ризик. Ці три мотиви відібрані зі всебічної таксономії Мюррея, як відповідні деякими з найбільш поширених та важливих людських цілей і проблем.

Почнемо з мотиву володіння владою.У психологічній концепції Д. Маклелланд мова йде не тільки про політичну влади, а й про владу в сім'ї, у відносинах на виробництві та в інших сферах життя. Влада – це певна цінність, володіти якою прагнуть в тій чи іншій мірі всі люди. Але є люди, у яких ця потреба домінує над іншими і тоді бажання досягти влади стає для них вищою цінністю.

Є дані, що гіпертрофоване прагнення до влади пов'язане з обставинами формування особистості, породжують у неї низьку самооцінку, страх пасивності, слабкості, побоювання опинитися під чиїмось «каблуком». В іншому разі, потреба у владі може стати результатом розвитку агресивних і деструктивних рис особистості. Тому влада може бути бажана з багатьох причин, причому в однієї і тієї ж людини в різний час ці причини можуть бути іншими. Умовно можна виділити три типи причин, за якими влада може бути бажана:

• домінувати над іншими , чи обмежувати дії інших, створювати для них певну депривації;

• щоб над ним не домінували інші , або не втручалися в його справи;

• щоб мати політичні досягнення.

Мотив контролю над людьми та ситуацією є модифікацією мотиву влади. Політичні психологи надають цьому мотиву особливе значення, оскільки вважають, що поведінка в політиці прямо пов'язане з розвитком цього психологічного показника. Відомо, що в міру досягнення соціальної зрілості людина навчається контролювати свою власну поведінку, що дає йому почуття впевненості в своїх силах, розширює межі можливої участі в різних сферах життя, в тому числі і в політиці. Так, американський політичний психолог С. Реншон обнаружил зависимость между высокими значениями уровня субъективного контроля и степенью активности политического поведения. Він висловив гіпотезу про те, що існує залежність між рівнем особистого контролю і вірою в уряд, позитивним ставленням особистості до політичної системи. Емпіричне вивчення американських студентів, почате цим вченим показало, що є кореляція між низьким рівнем суб'єктивного контролю – недовірою до уряду, відчуженням від політики, тоді як особи з високим рівнем суб'єктивного контролю мають середню і високу ступінь довіри до влади .

Дійсно, за допомогою тесту на локус контроль (суб'єктивний контроль тощо) можна розділити всіх людей на тих, у кого цей показник має високий рівень (інтерналамі їх називають) і тих, у кого він має низькі значення (екстерналій). Перші вірять в те, що в них самих міститься джерело їх успіхів і невдач, будь це робота, особисте і сімейне життя або стосунки з людьми. Другі завжди шукають «козла відпущення», якщо терплять в чем-то поразка, а й свої успіхи схильні приписувати удачі, фортуна, випадковості або волі батьків, вчителів і начальників.

Мотив досягнення проявляється в політичному поведінці в турботі про досконалість, майстерності, у прагненні досягти поставлених цілей з максимальним ефектом. Цей мотив може зробити людину кар'єристом, але він же може бути виявлений у безкорисливого політика, поведінка якого визначається його прагненням до суспільного блага.

На думку Д. Макллеланда і Дж. Аткінсона, які привернули увагу психологів до цього мотиву, він має відношення до майстерності, маніпулювання, організації фізичного і соціального простору, подолання перешкод, встановлення високих стандартів роботи, змагання, перемогу над ким-небудь. Як ми бачимо, це досить широке тлумачення поняття «досягнення», і в такому вигляді вона може більше відповідати мотивації політичного лідера.

Люди, які прагнуть до досягнень, нерідко шукають влади, щоб досягти своєї мети. Вони більш спокійно ставляться до змін в навколишньому світі. У людей з високою потребою у владі проявляється тенденція до сильної орієнтації на задачу, причому неуспіх на початку лише робить це завдання для них ще більш привабливою. Цікавим є висновок про те, що мотивовані на досягнення політики розглядають інших людей або групи в своєму оточенні як фактор допомоги або, навпаки, перешкоди для їх досягнень. При цьому вони вважають за краще бути незалежними і уникати таких міжособистісних відносин, які могли б привести їх до залежності.

Дж. Аткінсон і Н. Фізер припустили, що поведінка людини спрямована на уникнення провалу настільки ж, як і на досягнення мети *. Вони виділили два мотиви, пов'язаних з потребою у досягненні: мотив досягнення успіху і мотив уникнення провалу, причому обидва вони розглядаються в контексті ймовірності успіху. У. Стоун зв `язку наголошує в цій:« Ступінь емоційного підйому після досягнутого успіху або ступінь приниження після провалу залежать від суб'єктивних очікувань людини щодо його можливості домогтися певного поста в установі ».

Таким чином, виділяються два типи мотиваційних схем:

• мотивація уникнути провалу вище мотивації досягти успіху. Така мотиваційна схема описує поведінку людини, що покидає поле бою зі словами: «Я програв, тому що не хотів і не намагався виграти»;

• мотивація досягти успіху вище мотивації уникнути провалу. Це типова мотиваційна схема поведінки реальних політичних лідерів.

Мотив афіліацію має на увазі дружні, теплі стосунки з іншими. Особистість з домінантою на мотив афіліацію віддасть перевагу поведінку, яка дасть емоційний комфорт, швидше, ніж контроль над іншими, влада або успіх. Для політика розвинена мотивація афіліацію зробить значущими схвалення з боку партнера під час переговорів, дружній клімат і наявність команди однодумців. Для пересічних громадян мотивація афіліацію багато в чому визначає приналежність до політичних організацій, які не тільки відстоюють ті чи інші інтереси, а й дають відчуття єдності, захищеності. Так, американські дослідники, що вивчали особистості М. Горбачова і Дж. Буша напередодні їхньої зустрічі, прийшли до висновку, що у обох політиків домінував мотив афіліацію, що дозволило їм ефективно провести переговори і знайти вирішення найскладніших політичних проблем.

Одним з найважливіших компонентів політичної поведінки є політична роль.У політичній психології роль розуміється, перш за все, як набір прав і обов'язків, як статус, як реальні функції, пов'язані з місцем особистості в політичній системі. Вся політична система може бути описана через різні набори політичних ролей.

3. Глобальні проблеми сучасності і роль політики у їх вирішенні

Поняття "глобалізм" (від лат. globus - куля, тобто такий, що охоплює всю земну кулю) застосовується для визначення стилю у політиці, коли певне питання розглядається і вирішується у контексті загальних для людства проблем, що стосуються всіх і потребують для свого розв'язання спільних зусиль.

Цей термін у 60-х роках XX ст. запровадили в науку відомі теоретики Римського клубу Е.Ласло, Д.Медоуз, М.Месаро-вич, А.Печчеї та ін. Глобалізація сприяє взаємозв'язку і взаємозалежності всіх країн, "спресовує" світ у єдине ціле, перетворює планету на "світове село" ( "global village") із спільними проблемами.

На межі тисячоліть людство зіткнулося з надзвичайно гострими проблемами, які дістали назву "глобальні" і під якими розумітимемо сукупність суперечливих процесів, що є змістом сучасної кризи світової цивілізації.

Глобальні проблеми створюють загрозу нормальному розвиткові і навіть існуванню країн світу, потребують для відвернення цих катастрофічних наслідків спільних зусиль, тобто мають всеохоплюючий, планетарний, глобальний характер.

Джерела глобальних проблем сучасності можна поділити на дві групи: поглиблення суперечностей між людиною та природою (екологічні, продовольчі, енергетичні та ін.) та у відносинах між людьми (проблеми війни і миру, демографічні кризи, подолання слаборозвиненості, захист та розвиток духовного середовища, боротьба із хворобами, злочинністю тощо). Набуття цими суперечностями характеру глобальних зумовлене безпрецедентним загостренням протиріч людської діяльності, зростанням масштабів її неконтрольованого впливу на природне та суспільне середовище, реальною загрозою перетворення наслідків цих процесів на невідворотні ("ядерна зима", вичерпання ресурсів, зникнення озонового шару та ін.).

Як самі глобальні проблеми сучасності, так і визначення шляхів їх розв'язання мають комплексний характер, і це потребує не лише глобальної інтеграції зусиль всіх країн світу, а й, відповідно до вчення В. Вернадського про ноосферу, інтеграції філософських, політичних, природничих та техні-ко-економічних знань. А відтак необхідна докорінна зміна парадигми світової політики: відхід від конфліктної, конфронтаційної орієнтації, перехід до глобального конструктивного співробітництва на засадах визнання пріоритету загальнолюдських цінностей, спільний пошук ефективних шляхів виходу із тієї кризи, у яку людство потрапило внаслідок власної життєдіяльності.

Сягнувши надзвичайно високого рівня пізнання і розвитку, суспільство тим самим створило реальну загрозу своєму існуванню. Йдеться про інтенсивне якісне і кількісне знищення природних умов та ресурсів, необхідних і достатніх для існування живого, передусім людини. За прогнозами учених Римського клубу, за збереження наявних тенденцій у взаємодії суспільства і навколишнього середовища, вже через 35 — 40 років може розпочатися масове вимирання землян.

Вперше системний підхід до проблеми людини і природи запровадив у доповіді на загальних зборах ООН У. Тан у 1969 р. Він кваліфікував демографічний вибух, вичерпування природних ресурсів і забруднення довкілля як насування глобальної катастрофи. Сучасна політологія до числа глобальних відносить проблеми, які:

за своєю суттю зачіпають інтереси, а в перспективі – й майбутнє всього людства (це проблеми загально люд ського характеру);

набувають всесвітнього характеру, тобто виявляють себе як об'єктивний чинник розвитку суспільства в усіх регіонах світу (це проблеми загальнопланетарного масштабу);

загрожують усьому людству, якщо не будуть своєчасновирішені (це проблеми, які безпосередньо впливають намайбутнє роду людського);

вимагають для вирішення об'єднання зусиль усіх держав і народів (це проблеми природничо-наукові, науково-технічні і соціально-політичні, які неможливо вирішити в місцевому або регіональному масштабі).

Слід зауважити, що проблеми, які ми називаємо глобальними, виникли дуже давно. Поява людини на Землі призвела до масштабної кризи в тодішній екосистемі: зникла половина видів тварин, що були для пралюдини конкурентами або можливою здобиччю. Таку кризу в екології (науці про взаємодію організму із середовищем) називають компонентною. Надалі людина час від часу спричиняє появу криз такого типу. Зростаючі можливості добування їжі викликали збільшення кількості людей, а отже, й екологічного тиску на середовище, що призвело до зменшення його біологічної продуктивності. Так склалися екологічні передумови для неолітичної революції — переходу від збиральницького способу ведення господарства до продуктивного. Проте зростаюча ефективність суспільного виробництва обертається для природи новими екологічними кризами. Історія свідчить, що втрата контролю над природним середовищем має катастрофічні наслідки для держав, націй і цивілізацій у цілому, які при цьому випадають з історичного контексту.

Отже, глобальні проблеми мають соціоприродний характер і виникають здебільшого як наслідок споживацького ставлення суспільства як до людини (головної продуктивної сили), так і до природи (як до об'єкта експлуатації).

Глобальні проблеми мають різне походження і відображають різні сфери життєдіяльності людей: рівень розвитку продуктивних сил, стан і якість навколишнього середовища, кардинальні питання світової політики, міжнародних відносин тощо. Водночас усі вони тісно взаємопов'язані, впливають одна на одну, мають системний характер. Тому недооцінка навіть однієї з цих проблем недопустима, оскільки може викликати ланцюгову реакцію загострення інших.

Характер і ступінь впливу глобальних проблем на життя світу різний. Деякі з них внаслідок свого загострення набувають дедалі більше політичного забарвлення, а відтак виникає відносно самостійна, цілісна сфера всеохоплюючих політичних зв'язків у процесі політичної діяльності. Глобальні політичні відносини формуються на міжнародній арені без єдиного центру політичної влади і є рівнодійною взаємозв'язків усіх суверенних держав, що розвиваються в умовах боротьби та співробітництва, незгод і компромісів, скептицизму й довіри, негативізму й конструктивізму, напруження й розрядки.

Для глобальних проблем характерним є їх динамізм, можливість як збільшення, так і зменшення їхньої кількості, а також посилення або послаблення гостроти. З одного боку, з розвитком наукових знань, техніки й технології з'являються нові методи контролю за природними процесами, нові можливості впливу людини на природу. З другого - розвиток науки, прогрес виробництва, розвиток міжнародного співробітництва сприяє вирішенню деяких глобальних проблем. Як бачимо, динаміка глобальних проблем має суперечливий перебіг.

Проте для вирішення загальнопланетарних проблем є перешкоди об'єктивного характеру саме тому, що по своїй суті ці проблеми зачіпають все людство в цілому, а тому і вирішити їх можна лише в загальносвітовому масштабі, що значно ускладнює прийняття рішень.

Суб'єктивними перешкодами є несвоєчасне прогнозування можливих наслідків техногенних перетворень. Поза увагою залишаються проблеми, які, на думку політиків, не мають сьогоденного політичного значення (наприклад, рекультивація земель, біологічне очищення використаних вод, утилізація відходів). Глобальні проблеми, якщо їх своєчасно не вирішити, можуть не лише загальмувати розвиток суспільства, а й підірвати основи його існування.

Розглянемо ключові глобальні проблеми сучасності. Традиційне спрямування економіко-технологічного розвитку цивілізації призвело до глобальної екологічної кризи.

Визначальними елементами природи, що оточує нас, є: атмосфера — газоподібна оболонка Землі, гідросфера - сукупність усіх вод земної кулі (океанів, морів, льодовиків, підземних вод, річок і озер), літосфера - зовнішня тверда оболонка Землі — ґрунти і надра, біосфера — цілісна геологічна оболонка Землі, тобто форма існування життя на планеті.

Коротко розглянемо їх сучасний стан.

Дані ООН свідчать, що в атмосферу щорічно викидається НО млн т оксиду сірки; 70 млн т оксиду азоту; 180 млн т оксиду вуглецю; 70 млн т неочищених отруйних газів; 60 млн т завислих частинок; 700 тис. т фреонів (сполук важких металів); 500 тис. т свинцю; 10 тис. т ртуті.

Встановлено, що 80 % кисню постачає в атмосферу морський фітопланктон, 20 % — тропічні ліси та інша рослинність. Але ця рівновага порушена антропогенними чинниками. Щорічна кількість кисню в атмосфері зменшується на 10 млрд т (цього вистачило б для дихання кількох десятків мільярдів чоловік). А промисловість, наприклад, США, Японії та ФРН взагалі живе за рахунок інших, бо споживає кисню більше, ніж його утворюється на територіях цих країн.

Виникла реальна загроза зміни клімату і порушення енергетичного балансу планети, що пов'язано із значним виділенням вуглекислого газу. У повітрі циркулюють створені людиною отруйні речовини, які призводять до мутагенного забруднення. Так, якщо в 1945 р. було зареєстровано 0,7 % народжених з цієї причини неповноцінних дітей, то нині — понад 10 % немовлят народжуються із спадковими дефектами. Це реальна загроза генофонду людства.

Гідросфера землі - найбільш вразливий компонент навколишнього середовища. З розвитком хімічної, нафтохімічної, гірничорудної, целюлозно-паперової промисловості та комунікацій склад води швидко погіршується. Відбувається дестабілізація Світового океану - загальна маса забруднюючих відходів становить мільярди тонн на рік. Виснажуються джерела прісної води. Якщо в стародавні часи споживання води на душу населення становило 12 — 18 літрів на добу, то сьогодні - від 200 до 400 літрів. Нині мільйони жителів Землі фактично не мають доступу до питної води, а 1,7 млрд чол. вживають забруднену, що і призводить часто до смертних наслідків (близько мільйона щорічно).

Спостерігається дедалі більша ерозія і засолення ґрунтів, наступ пустель, що свідчить про критичний стан літосфери. Загальна площа орних земель суші становить близько 1,5 млрд га (10—11% площі суші). Резерви сільськогосподарських угідь уже повністю вичерпані. На кожного жителя планети припадає 0,4 га орної землі.

Інтенсивне використання земних надр призводить до їх виснаження. За період з 1945 по 1995 pp. людство підняло на-гора стільки сировини, скільки за всю свою попередню історію. Середньорічний обсяг видобутих корисних копалин становить 25 — 30 т на одного жителя Землі. Підраховано, що невичерпних ресурсів практично немає. Так, алюмінію вистачить на 570 років; заліза — на 250; олова, міді, цинку — на 25 — 35; золота, срібла, нікелю — на 50 років.

Проблема охорони і раціонального використання природних ресурсів глобальна ще й тому, що всі держави взаємопов'язані і взаємозалежні у питанні забезпечення сировиною й енергією. Вона загострюється і вкрай нерівномірним розміщенням корисних копалин на планеті. Майбутнє Землі багато в чому залежить від того, чи зуміють налагодити свої взаємовідносини країни, що мають запаси природних ресурсів, і ті, що їх лише споживають. Особливої гостроти набуває енергетична проблема - щорічне споживання енергоресурсів перевищує 10 млрд т умовного палива (для порівняння ця цифра у 60-х роках XX ст. становила 2,7 млрд т). Енергетичний баланс світу на 60 % складається з нафти й газу, запаси яких швидко вичерпуються. Необхідна структурна зміна в енерго-користуванні, а саме перехід на ядерну енергетику, використання природних явищ - вітру, сонця, припливів і відпливів, упровадження енергозберігаючих технологій.

Біосфера— це стійка динамічна система, рівновага в якій встановилася в основних своїх рисах й незмінно діє впродовж сотень мільйонів років. Поява на Землі людини докорінно змінила хід еволюції біосфери. Нині на планеті загрожує зникнення близько 20 — 25 тис. видам рослин (усього їх налічується 400 тис. видів, з яких 1,5 тис. — культурні рослини). Фауна Землі налічує 2 млн видів тварин. Підраховано, що за останнє тисячоліття на планеті вимерло чи було знищено понад 140 видів птахів і понад 100 видів тварин. Під загрозою знищення опинилось близько 600 видів птахів. Отже, людська діяльність, особливо з часу, коли вона зорієнтувалася лише на корисність та споживацтво, стала важливою причиною трансформації біосфери Землі.

і Кожна країна по-своєму сприймає та переживає екологічні проблеми, оскільки вони є наслідком насамперед попередніх стратегій природокористування, загальносуспільних відносин, підходів до прийняття та впровадження рішень, і стан природного середовища в Україні явно незадовільний, а подекуди і загрозливий. Структурна деформація народного господарства, коли перевага надавалася розвитку сировинно-видобувних і металоливарних — досить брудних і екологічно надзвичайно небезпечних галузей промисловості — одна із основних причин забруднення території України. Наприклад, у Кривому Розі на кожного жителя припадає 1,6 т шкідливих речовин, що становить 10,1 % усієї кількості викидів в Україні.

Головними забруднювачами атмосферного повітря в Україні є підприємства металургії — 33 % від загального об'єму викидів, енергетики — ЗО, вугільної промисловості —10 та хімічної — 7 %.

Водні артерії України мають величезне значення, проте гігантоманія перетворила основну річку — Дніпро на каскад водосховищ, внаслідок чого повноводна, зі стабільною екосистемою, третя за розмірами ріка в Європі, втратила свої незліченні багатства: заплавні луки, безмежні пасовища, сади, ліси, українські родючі чорноземи, флору і фауну, сотні сіл, а з ними — тисячолітню культурну самобутність мешканців.

Ґрунти та надра України перебувають у критичному стані. Маючи найкращі у світі чорноземи, унікальні природні умови, Україна зараз ледве зводить кінці з кінцями. Гумус втрачається, врожайність падає, виснажені, засолені й захімізовані ґрунти деградують.

Несприятлива екологічна ситуація в Україні призвела до погіршення стану здоров'я населення. На думку вчених, чинники, що формують здоров'я сучасної людини, розподіляються так: спосіб життя — 53 %, екологія — 21, спадковість — 16, система охорони здоров'я — 10 %. Статистика свідчить, що рівень загальної захворюваності в Україні — один із найвищих серед країн колишнього Радянського Союзу. Лише один із чотирьох-п'яти дітей може вважатися цілком здоровим. Аварія на Чорнобильській атомній електростанції у 1986 р. негативно вплинула на загальну ситуацію в державі. Аварія на ЧАЕС — найбільша техногенна й екологічна катастрофа, в результаті якої понад 41 тис. кв. км території було забруднено радіонуклідами. Зона відчуження становить серйозну загрозу для навколишнього середовища внаслідок наявності 800 поховань радіоактивних відходів із загальною активністю понад 200 кКі. Пріоритетом національної політики України є перехід до збалансованого розвитку, в результаті якого поліпшення якості життя населення не супроводжувалося б незворотним порушенням життєпідтримуючих функцій природних систем. Захист навколишнього середовища, поза суто технологічним, має й украй значущий політичний аспект. У комплексі питань, що постають для України в цьому контексті, належить враховувати і політичні реалії сьогодення в країні. Нам ще потрібно виробляти культуру демократії, в тому числі й екологічну.

Наслідком глобалізації екологічних проблем є глобалізація і самої екологічної політики, оскільки виникає нагальна потреба брати до уваги та узгоджувати національні, регіональні, корпоративні та інші інтереси щодо використання глобальних ресурсів і простору, а також визначити міру відповідальності. Всі соціально-економічні і політичні структури на планеті найближчими десятиліттями будуть так чи інакше зачеплені екологічною кризою, що поглиблюється.

Стійкий розвиток — це такий, який забезпечує потреби нинішнього покоління без втрат для майбутнього покоління щодо забезпечення своїх власних потреб. Парадигма суспільства стійкого розвитку істотно відрізняється від парадигми індустріального (економічного) суспільства, яке ґрунтується на пріоритеті економічного зростання, використовуючи індустріальні способи виробництва, в тому числі і в сільському господарстві. В індустріальному суспільстві відбувається концентрація виробництва і населення, урбанізація, формування системи цінностей, орієнтованих на ефективність, раціональність безвідносно до можливостей природного середовища. Концепцією стійкого розвитку задається нова поведінко-ва домінанта людини в природі, яка може забезпечити здатність людства не перевищувати у своїй діяльності природні межі планети. Розвиток — це не тільки економічна категорія, а й спосіб мислення. Людство вступило в такий період, коли саме природні ресурси стають головним лімітуючим чинником економічного розвитку, і це робить неможливим подальше ігнорування їхньої ролі. Створені досі економічні системи, чи то ринкова, чи то планова, чи навіть змішана, не дають жодних гарантій щодо врахування ресурсних, асимілюючих, естетичних та інших функцій природного довкілля. Саме тому концепція стійкого екологічного розвитку може забезпечити співіснування економічної й екологічної систем у певній рівновазі.

Зважаючи на загальновідомі негативні наслідки розвитку в умовах індустріального суспільства, розвинені країни створили матеріальну базу, щоб реалізувати необхідні умови для переходу до стійкого розвитку. Ці умови полягають передусім у розвитку особистості, її самовдосконаленні, продукуванні нових знань, інформації, здатних поліпшити не тільки навколишнє середовище, а й, що дуже важливо, кожну окрему людину і суспільство в цілому.

Для України важливими для переходу до стійкого розвитку є такі заходи:

приведення до вимог екологічного імперативу та геополітичних умов структури національної економіки;

зменшення до екологічно обґрунтованого рівня розораності сільськогосподарських угідь;

розв'язання проблеми каскаду Дніпровських водосховищ;

відновлення родючості ґрунтів;

розв'язання проблеми централізованого водозабезпечення населених пунктів тощо.

Для реалізації цих завдань слід мати чітку, обґрунтовану, сприйняту українським суспільством державну стратегію дій на засадах стійкого розвитку — як на сьогодні, так і на більш віддалену перспективу. Необхідна стратегічно виважена, науково обґрунтована екологічна державна політика, яка може бути засобом забезпечення права майбутніх поколінь на гідні умови життя.

Екологічна політика — це система засобів і заходів, пов'язаних із впливом суспільства на природу і спрямованих на забезпечення екологічно-збалансованого розвитку і цивілізованості. При такому підході екологічну політику поділяють на дві групи взаємопов'язаних завдань : перша — забезпечення умов існування людини, друга — формування культури життя. Ефективність заходів законодавчої, виконавчої та судової влади залежитиме від її здатності усвідомлювати екологічні проблеми і відповідним чином на них реагувати. Компетенція представників влади повинна розширюватись за рахунок екологічної свідомості, без якої екологічні проблеми не будуть вирішені.

Конструктивні заходи, спрямовані на запровадження основ екологічної політики, мають бути вжиті на всіх рівнях соціуму, в кожному місті, в кожному домі, тільки це сприятиме готовності людей діяти відповідним чином і на глобальному рівні.

Отже, реалістичність здійснення екологічної політики, головною метою якої є заміна антагоністичних відносин між природою і суспільством на відносини доповненості, згармоні-зованості, залежить від поставлених цілей, завдань, засобів, методів, умов, природоохоронного потенціалу і вибору ефективних шляхів його використання.Найважливішими напрямами екологічної політики є такі:

допустимі форми використання природоохоронного по тенціалу на основі планування, стимулювання та контролю з боку держави;

створення та впровадження екологосумісних технологій;

моніторинг, експертиза, гласність;

виховання дбайливого ставлення до природи у всіх громадян тощо.

Кожна країна розробляє свої специфічні напрями екологічної політики.

Демографічна та продовольча проблеми набули нині загальносвітового масштабу. Зростання населення — складовий чинник сьогочасної екологічної ситуації. Кількість його від 3 млрд у 1959 р. сьогодні становить понад 6 млрд чол. При цьому 9/10 приросту зумовлені демографічним вибухом у країнах Азії та Латинської Америки, де злиденність і екологічна деградація вже досягли крайніх меж. За прогнозами, через 40 — 50 років населення планети подвоїться.

Демографічний чинник є одним з визначальних і для забезпечення стабільного й безпечного розвитку держави. Наприклад, у Кенії, де проживає 27 млн чол., через тридцять років, за прогнозами, житиме 50 млн, в Єгипті, при нинішніх 55 млн, буде вже 100 млн чол. Ці та багато інших країн вже гранично напружують свої природні ресурси, що загрожує цілісності екосистем. У деяких державах і регіонах масовий голод з періодичного перейшов у хронічний — на планеті голодує майже 1 млрд чол. Аналізуючи сучасну демографічну ситуацію в Україні і порівнюючи статистичні дані з іншими країнами, бачимо кризу іншого порядку. За основними показниками природних змін населення — народжуваності, смертності, приросту, Україна відстає не лише від країн Заходу, а й від республік колишнього СРСР. За рівнем народжуваності вона посідає передостаннє місце серед європейських країн, за смертністю населення — друге місце серед країн континенту.

Загрозою для перспектив розвитку нації стають обсяги й темпи депопуляції, тобто абсолютного зменшення населення внаслідок перевищення кількості померлих над кількістю народжених.

Ця ситуація викликала необхідність розробки комплексної науково обгрунтованої демографічної політики, вироблення ідеології демографічного розвитку України.

Ще однією глобальною демографічною проблемою стала проблема імміграції. Міграція як процес переселення народів існувала завжди, але явище, коли змінюють своє постійне місце проживання одночасно мільйони людей, виникло у XX ст. з початком світових війн, поглибленням розриву між рівнями життя населення різних країн і континентів.

Особливо потрібно зважити на те, що певні конфлікти в одному регіоні призводять до одночасного переселення мільйонів людей з місць виникнення конфліктів практично по всій планеті. Наприклад, війна в Афганістані, конфлікти в Ірані, Югославії призвели до виїзду з цих країн сотень тисяч людей. Яскравим свідченням того, що імміграційна проблема та проблема біженців, набули глобального характеру, є створення в межах ООН окремого структурного підрозділу — Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців.

В Україні риси глобальної проблеми імміграції виявляються передусім в тому, що значна кількість іноземців, які приїздять з усіх куточків планети, особливо з Азії, потребують відповідної допомоги в забезпеченні житлом, харчами, медичним обслуговуванням, освітою тощо. Значний приплив до України осіб з абсолютно відмінними релігійними, етнічними та етичними переконаннями підвищує вірогідність виникнення додаткової соціальної напруженості в державі. З другого боку, відбувається відтік з України переважно інтелектуального потенціалу нації.

Імміграція залежить не лише від наявності конфліктів у тій чи іншій частині світу, а й від різкого поглиблення нерівномірності в економічному розвитку різних країн: в одних панує хронічний голод, немає найелементарніших умов для існування, а в інших — національний доход на душу населення перевищує доход бідніших країн у тисячі разів. Таке становище підштовхує мільйони людей до пошуку кращих умов життя шляхом переселення до економічно більш розвинених країн.

У світі з 200 держав більш як 140 катастрофічно відстають у своєму розвитку. Водночас їх потенціал досить значний: 60 % світових розвіданих корисних копалин, 60 % придатних для користування земель, на яких проживає майже 2/3 населення Землі.

Розрив у рівні життя людей у розвинених і відсталих країнах має тенденцію до поглиблення. Це передусім пов'язано з географічно-кліматичними умовами, економічною, соціальною, медичною незахищеністю, політикою неоколоніалізму. Для подолання відсталості слаборозвинутих країн необхідно:

створити новий, справедливий міжнародний порядок, який гарантував би економічну і соціальну безпеку кожній державі;

суттєво збільшити витрати на освіту та охорону здоров'я за рахунок зменшення військових витрат (наприклад, вартість одного літака Су-27 — понад 35 млн дол., а сучасний авіаносець коштує 2000 млн дол.);

створити нову систему міжнародно-правових угод і договорів, яка б передбачала міжнародну допомогу та інтеграцію слабкорозвинених країн в міжнародні структури.

Відвернення війни та забезпечення ненасильницького миру — ще одна ключова глобальна проблема людства. Вчені відмічають три основні тенденції сучасного світу: переростання локальних війн у глобальні (світові), зростання кількості загиблих серед цивільного населення та вступ людства в космічно-ядерну еру.

Статистика свідчить: у світі нагромаджено стільки різних ядерних боєзарядів (близько 60 тис. загальною потужністю приблизно 55 тис. мегатонн), що ними можна багаторазово знищити все живе на Землі. Саме тому без'ядерний світ — не тільки вища соціальна цінність, а й необхідна попередня умова для вирішення всіх глобальних проблем сучасності, бо в ядерній війні не буде ні переможців, ні переможених. Сучасна ядерна політика більшості держав спрямована на мирне використання атомної енергії. Понад 160 країн, в тому числі і ядерні держави — Велика Британія, Китай, Франція, Росія, США, — є учасниками Договору про нерозповсюджен-ня ядерної зброї. У 1995 р. до нього приєдналася й Україна, взявши на себе зобов'язання передати Росії для знищення залишену від СРСР ядерну зброю. Відповідно до Договору ядерні держави позбавлені права продавати, передавати ядерну зброю та технологію її виробництва іншим країнам і розміщувати її на території інших країн без їхньої згоди. Проте на сьогодні все ще зберігається реальна загроза поширення ядерної зброї, а також сучасних ядерних і ракетних технологій, ще не створено належних гарантій від можливого потрапляння ядерної зброї в розпорядження авантюристських, екстремістських правлячих режимів і угруповань.

Отже, важливим є сприйняття світовим співтовариством принципів запобігання ядерному конфлікту:

війна не може бути засобом вирішення конфлікту;

світ багатоманітний — відмінності в суспільному ладі чи ідеології не повинні бути перешкодою на шляху виживання планети;

щоб вижити, людство повинно ліквідувати ядерну зброю і не допустити мілітаризації космосу;

безпека одних країн не може бути досягнута за рахунокбезпеки інших;

вища цінність — життя і здоров'я людини, яка повинна мати гарантоване право на безпечне життя.

Історичний поступ підвів людство до якісно нового і дуже відповідального рубежу. Науково-технічний прогрес, зростаюча акумуляція знань, що дає можливість людині впливати на природу, близькість вичерпання невідновлюваних природних ресурсів, поглиблення диспропорції між видобуванням, виробництвом і споживанням інших їх видів, зміна кліматичного балансу Землі, забруднення навколишнього середовища, зміна демографічної ситуації, голод та епідемії, війни — все це збільшує відповідальність людини за наслідки своїх дій.

Зважаючи на це, світова політика все більше зосереджує увагу на позитивному вирішенні глобальних проблем людства. Визначено коло стратегічних цілей, які підкріплюються політичними запобіжними засобами для більш швидкого й ефективного їх досягнення.

Велика роль у цьому належить ООН та її спеціалізованим міжнародним організаціям — ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури), ЮНЕП ( Програма ООН з навколишнього середовища), ВООЗ (Всесвітня організація з питань охорони здоров'я), регіональним комісіям ООН, міжурядовим регіональним організаціям.

Значна роль у створенні нового світового економічного порядку, у стабілізації світових ринків сировини, стабілізації світового населення, подоланні відсталості належить МБРР (Міжнародному банку з реконструкції і розвитку) і НСЕП (програмі з підтримання нового світового економічного порядку). Особлива роль у розвитку міжнародного співробітництва в галузі мирного використання атомної енергії, глобального моделювання і моніторингу належить МАГАТЕ (Міжнародне агентство з атомної енергетики).

Глобалізація потребує і глобального, планетарного мислення як синтезу багатьох загальнолюдських цінностей, як шдповіді на глобальні виклики сучасності. Тільки новий гуманізм здатний забезпечити подолання тих глобальних проблем, що постали перед людством. Перетворення прав людини в одне із центральних питань світового розвитку є очевидною прикметою формування глобального громадянського суспільства.


Література

1. Політологія: Підручник / І. С. Дзюбко, К. М. Левківський, В. П. Андрущенко та ін.; За заг. ред. І. С. Дзюбка, К. М. Левківського. — 2-ге вид., випр. і допов. — К.: Вища шк., 2001. — 415 с.

2. Шляхтун П.П. Політологія. – К., 2002. – С. 8-32.

3. Бортніков В. І. Політична участь і демократія: українські реалії. – Луцьк: Вежа, 2007.

4. Мелешкина Е.Ю. Политическое поведение. Политический процесс: основные аспекты и способы анализа: Сб. учеб. материалов. – М.: ИНФРА-М; Весь мир, 2001.

5. Ильин Е. П. Мотивация и мотивы. – СПб.: Питер, 2006. – 512 с. – (Сер. “Мастера психологии”).

6. Ирхин Ю. В. Мотивы политические // Полит. энцикл.: В 2-х т. – М.: Мысль, 2000. – Т. 1. – С. 743–744.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:07:26 19 марта 2016
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений22:38:51 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
19:28:07 28 ноября 2015

Работы, похожие на Контрольная работа: Політичні рішення та їх місце у вирішенні суспільних проблем

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150528)
Комментарии (1836)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru