Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Контрольная работа: Оцінка фінансового стану комерційного банку

Название: Оцінка фінансового стану комерційного банку
Раздел: Рефераты по банковскому делу
Тип: контрольная работа Добавлен 21:24:58 19 января 2010 Похожие работы
Просмотров: 148 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Відкритий міжнародний університет розвитку людини

"Україна"

Контрольна робота

з дисципліни

"Основи банківської діяльності"

Виконала студентка 4-ого курсу

групи ЗМЗЕД-41

спеціальності

”менеджмент ЗЕД"

Бобруйко Ірина

Викладач: Циганов С.А.

Київ 2008

План

Вступ

1. Методика оцінки фінансового стану комерційного банку

1.1 Поняття оцінки комерційного банку

1.2 Огляд та характеристика сучасних методик рейтингових оцінок

1.2.1 Методика рейтингової оцінки українських експертів

1.2.2 Методика Кромонова

1.2.3 Методика рейтингової оцінки за системою СAMEL

1.2.4 Приклади використання рейтингових систем оцінки діяльності комерційних банків

Висновки

2. Кредитні операції банку з векселями

Практична робота

Список використаної літератури

Вступ

У процесі переходу України від адміністративно-командної до ринкових відносин саме банки посідають найважливіше місце. Не існує жодного підприємства, організації чи установи яка б в своїй діяльності не зверталась до послуг банків. Дедалі більше фізичних осіб користуються послугами банківських установ. Тому знання про побудову, функції та банківські операції в даний час є необхідними для кожного.

Сучасну ринкову економіку називають кредитною або грошовою. Жодна підприємницька структура не може існувати без грошово-кредитних відносин зі своїми клієнтами, партнерами і навіть конкурентами, а також звичайно державою.

Слід також зазначити, що заняття банківською діяльністю справа досить ризикова. Вибір для обслуговування надійного банку є одним з найважливіших завдань їх потенційних клієнтів. Незважаючи на досить жорсткий контроль за діяльністю комерційних і коопераційних банків з боку Національного Банку України, ціла низка цих банків у нашій країні збанкрутувала, що завдало значних збитків їхнім вкладникам.

Для мене як для майбутнього фахівця з економіки безпосередньо та з зовнішньоекономічної діяльності зокрема теоретичні, а також практичні знання з питань грошово-кредитних відносин, зокрема знання зі здійснення банківських операцій.

1. Методика оцінки фінансового стану комерційного банку

1.1 Поняття оцінки комерційного банку

Визначення оцінки кожного окремого комерційного банку, його стабільності, надійності в порівнянні з іншими банками дуже важливо для вкладників, інвесторів та й самої банківської установи.

Зараз в Україні системи оцінки діяльності банківських установ широко не використовуються. Серед фахівців банківської справи нема єдиної думки щодо параметрів рейтингової системи, яка б відповідала поточним потребам.

Рейтингові системи банків - новий продукт на ринку економічної і статистичної інформації. Але для підвищення ефективності діяльності він необхідний. Як визначити банк, в який можна надійно вкласти кошти, як визначити партнерів на міжбанківському ринку, що зможуть розрахуватись по своїм зобов'язанням? Відповіді можуть бути різними, але маючи перед собою висновок фахівців, знаючи рейтинг цього конкретного банку, в порівнянні з іншими, правильний висновок буде зробити легше, кількість помилок зменшиться.

Для банку важливий не тільки внутрішній аналіз його діяльності, але і порівняння результатів роботи з результатами інших банків. В умовах ринкової економіки особливе значення має дослідження тенденцій розвитку банківської системи в цілому на національному рівні. В даний час в Україні спостерігається дефіцит аналітичної інформації про роботу комерційних банків, тому важливо проводити рейтинг банків, як основа для вивчення їхньої діяльності.

Рейтинговий звіт не тільки допомагає контрагентам одержати незалежну оцінку банку, багато банків, що одержали позитивний рейтинг, говорять про користь такого звіту для розуміння їхніх власних дій. Оцінка ззовні допомагає глибше проаналізувати свої сильні і слабкі сторони.

Можливо, банк не завжди згодний з думкою аналітиків, але саме бачення того, як аналітики прийшли до якогось висновку, має істотне значення для вироблення подальшої політики.

Рейтинг банку в цілому складається у виведенні вільної оцінки в усіх напрямках, що піддалися аналізу.

Одним з варіантів аналізу, що дозволяє одержати комплексну оцінку фінансового стану комерційних банків і провести їхнє порівняння, є методики складання рейтингів.

Рейтинг - це метод порівняльної оцінки діяльності декількох банків. В основі рейтингу лежить узагальнена характеристика по визначеній ознаці, що дозволяє групувати комерційні банки у визначеній послідовності по ступені убування даної ознаки. Критерій класифікації банків може відбивати окремі сторони діяльності банків (прибутковість, ліквідність, платоспроможність) або діяльність банку в цілому (обсяг операцій, надійність, імідж).

У світовій практиці існує три основних методи побудови рейтингу: номерний, бальний і індексний.

Номерна система рейтингу полягає в побудові сполучень значень показників фінансового стану банку і присвоєнні кожному з цих сполучень визначеного місця в рейтингу.

Для побудови рейтингу в рамках більш складних методик використовують бальну систему, що дозволяє здійснити оцінку фінансового стану банку в балах, привласнених йому по кожному оціночному показнику. Зведена бальна оцінка банку дає можливість визначити приналежність останнього до тієї або іншої групи банків.

Крім вищезгаданих, широко розповсюджених у світовій банківській практиці рейтингових систем існує також відносно, що рідко зустрічається індексний метод побудови рейтингу. При його використанні виробляється розрахунок індексу кожного з оціночних показників фінансового стану банку. Розрахунки можуть проводитися щодо базисних даних або середніх значень, розрахованих за ряд років. Головний критерій, по якому оцінюються банки, - якісні показники їхньої діяльності. Серед них - капітальна база, ефективність розміщення активів, прибутковість і ліквідність. Враховується також стан менеджменту, тобто раціональність методів керування.

Показники, використовувані для аналізу, як правило, є відносними, мають визначену норму, установлену на основі міжнародних стандартів.

Рейтингова оцінка може бути зроблена спеціальним рейтинговим агентством на основі угоди з банком. Вона покликана захистити інтереси як банку, так і його клієнтів. По банківському рейтингу можна судити про фінансове становище кредитного інституту, його положенні серед інших банків.

Учасникам ринку він дає можливість підвищити якість менеджменту в банку, поліпшити вибір ділової стратегії, а іноземним інвесторам - вибрати надійний банк-партнер. У свою чергу рейтингова система, розроблена з урахуванням світового досвіду, дозволить банкам установлювати рівноправні партнерські відносини з закордонними банками.

У складанні рейтингів виділяються два основних підходи:

експертний

бухгалтерський

Бухгалтерський підхід. Аналіз проводиться виключно на основі фінансової звітності за формалізованою схемою розрахунку коефіцієнтів і визначення загального (рейтингового) бала.

Якість отриманого результату визначається тим, наскільки глибоко і повно оцінюється рейтингова характеристика фінансового стану банку і на скількох коректно й обґрунтовано розраховується підсумковий бал надійності.

1.2 Огляд та характеристика сучасних методик рейтингових оцінок

1.2.1 Методика рейтингової оцінки українських експертів

Принципово новий підхід до рейтингової оцінки банків запропонувала представницька група українських банківських експертів. Оскільки ця методика ще не одержала власної назви, умовно називатимемо її вітчизняною. Згідно з нею надійність банку визначається з урахуванням таких показників:

к1 - рівень проблемних кредитів;

к2 - коефіцієнт миттєвої ліквідності;

к3 - рівень лівереджу;

к4 - коефіцієнт відкритої валютної позиції.

Отже, до складу рейтингової оцінки українськими фахівцями введено ще низку параметрів:

проблемні кредити (ПК);

загальні активи (ЗА);

відкриту валютну позицію банку (ВП).

Проте загальну кількість показників у методиці зведено до мінімуму. За результатами емпіричних досліджень для них встановлено такі ваги: k1 - 34.5%, k2 - 27% ДЗ - 22.4%, k4 - 16,1%. За вітчизняною методикою найважливішим показником є рівень проблемних кредитів. Шляхом експериментальних досліджень встановлено, що проблемними кредитами слід вважати 100% простроченої і 45.8% пролонгованої заборгованості за позичками. Відносно менше значення у методиці надається коефіцієнту відкритої валютної позиції, оскільки її пильно контролює держава. Щоб надати показникам характеру порівнюваних одиниць виміру, автори запропонували їх нормувати.

Аналіз грунтується на зіставленні показників кожного банку із середніми значеннями показників досліджуваних сукупностей банківських установ. Після нормування і перемножування одержаних значень на відповідну питому вагу добутки підсумовуються в Інтегральний рейтинговий індекс.

Середні значення показників банків індикативної групи досліджуються в динаміці і слугують базою порівняння.

Результатом є віднесення банків до таких груп:

1) група лідерів - показник надійності більший від 0, рентабельність перевищує середню;

2) група надійних банків - показник надійності більший від 0, рентабельність - нижча від середньої;

3) група прибутково-орієнтованих банків - показник надійності менший від 0, рентабельність - перевищує середню;

4) група ризику - показник надійності менший від 0, рентабельність - нижча від середньої.

Очевидною перевагою вітчизняної методики є механізм обчислення показника миттєвої ліквідності. До речі, такий підхід передбачено й Інструкцією НБУ "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків". Різниця лише в тому, що інструкцією передбачено розрахунок середніх значень і їх середньолінійних відхилень не лише для показників ліквідності, а й для деяких інших, зокрема для коефіцієнта достатності капіталу.

Механізми обчислення показників, покладені в основу методики розрахунку рейтингу надійності банків, розробленої вітчизняними експертами, безумовно, заслуговують високої оцінки. Щоправда, з огляду на насиченість: значущість складових компонентів рейтингу пріоритет усе ж слід надати моделі Кромонова.

1.2.2 Методика Кромонова

Напевне, найвідомішою серед банківських аналітиків країн СНД і Балтії є методика рейтингової оцінки, розроблена групою російських економістів під керівництвом кандидата економічних наук Кромонова. Вона ґрунтується на застосуванні індексного методу і найповніше відображає фінансово-економічні аспекти діяльності банківських установ. За методикою Кромонова рейтингова оцінка діяльності банків складається поетапно.

1) На основі даних балансу банку визначаються його абсолютні параметри, а саме:

параметри капіталу;

параметри зобов'язань;

параметри активів.

2) Шляхом співвідношення зазначених параметрів обчислюються параметричні коефіцієнти:

к1 - це генеральний коефіцієнт надійності

к2 - це коефіцієнт миттєвої ліквідності

к3 - це крос-коефіцієнт

к4 - це генеральний коефіцієнт ліквідності

к5 - це коефіцієнт захищеності капіталу

к6 - це коефіцієнт фондової капіталізації прибутку

Розраховується поточний індекс надійності, для чого отримані коефіцієнти нормуються евристичним методом, перемножуються на емпіричну вагу і підсумовуються. Евристичний спосіб нормування полягає в тому, що коефіцієнти всіх банків діляться на відповідні коефіцієнти, так би мовити, ідеального банку, який підтримує на оптимальному рівні співвідношення між надійністю та прибутковістю. Згідно з методикою "оптимально надійним" вважається банк, який має такі значення показників: k1 = 1, k2 = 1, k3 = З, k4 = 1, k5 = 1, k6 = 3.

Інакше кажучи, цей банк повинен:

вкладати в ризикові (робочі) активи кошти в обсязі, що дорівнює власному капіталу;

тримати у ліквідній формі кошти в обсязі зобов'язань до запитання;

мати зобов'язань утричі більше, ніж ризикових (робочих) активів;

тримати у ліквідній формі та у вигляді капітальних вкладень кошти в обсязі сумарних зобов'язань;

мати капітальні активи в обсязі власного капіталу;

мати власний капітал, який утричі перевищує статутний фонд.

4) На підставі кількісних значень параметрів і коефіцієнтів та з огляду на деякі інші критерії окремі банки вилучаються з рангу як такі, що не єповноцінними кредитно-банківськими установами. Остаточно банки ранжуються у рейтинговому списку у порядку зменшення значень їх рейтингових індексів.

5) Розраховується синтетичний індекс надійності, який дає змогу вирівняти спричинені випадковими подіями коливання поточного індексу: відхилення від середнього задає інтервал значень, у якому перебуває досліджувана величина. Отже, різницею між середнім значенням та розміром його середньоквадратичного відхилення є гранична величина, відносно якої показник того чи іншого банку, який залишився у списку, навряд чи може бути меншим.

Але, методиці Кромонова притаманні певні недоліки. Параметр ризикових активів навряд чи можна ототожнювати з параметром працюючих активів, адже до останніх належать і деякі ліквідні активи.

Встановлені методикою Кромонова еталонні значення коефіцієнтів k1, k3, k4 викликають сумнів. Так, генеральний коефіцієнт надійності k1, який дорівнює 1, означає, що ризикові активи банку повинні дорівнювати розміру власного капіталу. Однак на практиці платні пасиви кількаразово перевищують власні кошти банку. Якби банк оперував робочими активами, що приносять прибуток, в обсязі власного капіталу, то дуже швидко став би збитковим, оскільки не зміг би відшкодовувати собівартість залучених коштів. Сумнівним є і розмір коефіцієнта k3, шо стимулює банки вкладати в робочі активи лише третину від сумарних зобов’язань, а не всі залучені кошти (за вирахуванням обов'язкових та інших резервів).

Окремо взятий генеральний коефіцієнт ліквідності k4 стимулює банки займатися капіталізацією своїх активів. Але банківська практика свідчить, що нарощування обсягу капітальних вкладень обертається серйозними проблемами, пов'язаними з ліквідністю. Із погіршенням ліквідності нерухомість та інші власні основні засоби банку не в змозі забезпечити його зобов'язань. Зате в інтегральному показнику надійності Кромонова цілком адекватно враховується значущість зазначених коефіцієнтів. Зокрема, велика питома вага коефіцієнтів k1 і k2 у разі суттєвого зростання капітальних вкладень цілком компенсує поліпшення показника k4 за рахунок капіталізації активів і зумовлює необхідність збільшення суми ліквідних активів банку, що цілком обгрунтовано.

Надійність банку - один із найважливіших показників його фінансового стану. Саме останньому слід надавати першочергове значення у рейтинговій оцінці. Пріоритетність використання цього показника зумовлюється такими факторами:

1) Розмір власного капіталу банку - найбільш стійка і відносно стала частина його пасивів, яка найменше зазнає впливу зовнішніх факторів.

2) Власний капітал відіграє роль страхового фонду, що гарантує збереження інших коштів.

3) Завдяки своїй стійкості власний капітал є джерелом ризикових операцій, які приносять найбільший прибуток банку.

Іноді можна почути, що застосовувати вагові коригувальні коефіцієнти для рейтингової оцінки недоцільно.

1.2.3 Методика рейтингової оцінки за системою СAMEL

Інформація про банки, що нині поширюється різними джерелами, у кращому випадку подається як велика кількість таблиць, у яких наведені різні параметри та коефіцієнти. Навіть досвідченому аналітикові деколи буває важко розібратися у цілому вирі інформації. Тому виникає необхідність розробки і впровадження системи визначення узагальнюючої оцінки (рейтингу) банків в Україні.

Завдання визначення рейтингу полягає не в тому, щоб розставити банки в шеренгу "за зростом", а в об'єктивній оцінці стану як великого, так і малого банку з єдиної точки зору.

Система рейтингу банків має включати в себе визначення таких понять:

1) Достатність капіталу - оцінка розміру капіталу банку з точки зору його достатності для захисту інтересів вкладників та підтримки платоспроможності.

2) Якість активів - спроможність забезпечити повернення активів, вплив наданих проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку.

3) Якість управління - оцінка методів управління банком з точки зору ефективності діяльності, встановленого порядку праці, методів контролю.

4) Дохідність - достатність доходів банку для перспективного його розвитку.

5) Ліквідність - здатність банку забезпечити своєчасне та повне виконання своїх зобов'язань.

Визначення рейтингу банку йде за допомогою усіх 5-ти компонентів, згаданих вище. За кожним з них у певному порядку нараховуються бали, які підсумовуються і діляться на 5 (за кількістю груп) для отримання рейтингової оцінки.

Сукупний рейтинг чітко вказує, чи є загальний фінансовий стан банку сильним, задовільним, посереднім чи незадовільним.

Аналіз цих показників дасть змогу оцінити загальний фінансовий стан банку:

капітал банку; активи банку; управління банком; прибутковість; ліквідність банку.

При визначенні узагальнюючої оцінки (рейтингу) банку необхідно використовувати стандартизовану систему, за допомогою якої всі банки можна розглядати під єдиним кутом зору.

Така система базується на аналізі основних показників фінансового стану банку, а також дає можливість врахувати головні його компоненти. Такою системою узагальнення основних показників фінансового стану банків є загальновідома система "CAMEL", на базі якої (з урахуванням специфічних особливостей національної банківської системи) пропонується визначити рейтинг комерційних банків України). Система рейтингу банків повинна включати визначення таких понять:

якість капіталу - оцінка розміру капіталу банку щодо його достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання платоспроможності;

якість активів - можливість забезпечити повернення активів, аналіз позабалансових рахунків, а також вплив наданих проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку;

якість управління / менеджменту - оцінка методів управління банком щодо ефективності діяльності, встановленого розпорядку праці, методів контролю стосовно дотримання нормативних актів та чинного законодавства;

доходність - тобто достатність доходів банку для перспективи його розвитку;

ліквідність - можливості банку щодо виконанім ним як звичних, так і непередбачуваних зобов'язань.

1.2.4 Приклади використання рейтингових систем оцінки діяльності комерційних банків

Рейтингові оцінки банків використовуються для:

1) Щомісячного аналізу стану ринку позичкових капіталів, заснованому на інформації, одержуваної від більшості комерційних банків.

2) Публікації різних рейтингових таблиць, у тому числі списку найбільших 50 банків України і щомісячну класифікацію надійності банків Києва;

3) Надання реквізитів і балансових показників будь-якого комерційного банку і філій комерційних банків на території України, а саме: адреса, телефон, П.І.Б. Голови Правління, дата реєстрації, наявність валютної ліцензії та інші дані;

4) Різні короткі консультації з питань, зв'язаним з діяльністю комерційних банків, як у цілому, так і по конкретних комерційних банках.

5) Проводити консультації по наступним питаннях:

діяльність на валютному ринку (динаміка котирувань, аналіз темпів росту курсу долара на період до дев'яти місяців, прогноз зміни котирувань на підставі математичних моделей

діяльність на ринку цінних паперів (вивчення попиту і пропозиції на біржовому і позабіржовому ринку цінних паперів по замовленнях клієнта, аналіз кон'юнктури ринку цінних паперів)

комплексний аналіз фінансового ринку (вибір оптимального напрямку розміщення коштів, аналіз і прогноз розвитку окремих сегментів фінансового ринку)

6) Консультації по розміщенню вільних коштів і формуванню інвестиційного портфеля для організацій і приватних осіб.

7) Визначення лімітів на міжбанківські операції за допомогою сукупної рейтингової оцінки.

Головним чинником для успішної діяльності банків на міжбанківському ринку є спроможність оцінити фінансовий стан банків-контрагентів. Така оцінка узагальнюється в єдиному синтетичному показнику - рейтингової оцінці, за якою визначають ліміт по операціям з банками-партнерами.

Висновки

Аналіз фінансового стану комерційного банку має для українських банкірів особливе значення в умовах швидкого розвитку економіки.

Розглянуті в роботі методики аналізу фінансового стану комерційних банків, їхньої платоспроможності і надійності, використовувані в українській банківській практиці і за рубежем, свідчать про те, що усі вони власне кажучи оцінюють ті самі об'єктивно існуючі фактори, що впливають на функціонування банку. Однак усі ці методики відрізняються друг від друга безліччю конкретних підходів до обліку цих факторів, набором факторів, системою конкретних оціночних показників, що відбивають різні сторони банківської діяльності; оцінкою значимості тих або інших факторів у загальній сукупності і відповідно визначенням їх критериальних значень; системою угруповання оціночних показників у єдину модель і одержання результату аналізу роботи банку в цілому.

Рейтингові оцінки діяльності комерційних банків повинні визначати:

1) Найбільш кращий банк із погляду залучення засобів клієнтів на депозити або в статутний фонд, доцільність відкриття в цьому банку рахунка і проведення по ньому різних операцій. При усій важливості даної інформації вона виявляється корисній одній стороні - клієнтам банку, зацікавленим у надійності приміщення своїх засобів. Особливого значення набуває аналіз ефективності використання коштів самим банком.

2) Виявлення найбільш стійкому і надійних у фінансовому відношенні банків, тих банків, що найбільше ефективно здійснюють свої операції і їхній фінансовий стан не викликає сумнівів. Таким чином, метою подібного підходу є визначення рейтингу фінансової надійності комерційних банків. Під надійністю при цьому розуміється ступінь керованості банківським ризиком, що, як правило, зв'язаний із проведенням активних операцій. Кінцевим результатом такого рейтингу є віднесення банків до відповідних груп: великий, середній або дрібний банк; банк, ефективно або менш ефективно здійснюючої своєї операції; гарний або поганий банк; надійний, стійкий або менш надійний у фінансовому відношенні банк; наскільки далекий банк від банкрутства.

У вексельному обороті виключно важливу роль відіграють комерційні банки та їх вексельні операції. В умовах загальної недовіри до державних цінних паперів намір НБУ пожвавити ринок банківських векселів здатний не лише піднести значення і роль банківської системи, а й зробити її авторитетним гарантом банківських векселів як різновиду цінних паперів. Саме комерційні банки спроможні дати вирішальний поштовх для започаткування вексельного обор Як передбачено Женевською вексельною конвенцією №358 1930 року та згідно з українськими нормативними актами комерційні банки мають право:

емітувати векселі;

виступати векселедавцем простого векселя;

акцептантами переказного векселя;

векселедавцями переказного векселя, який заперечує можливість його пред’явлення для акцепту;

векселедавцями неакцептованого переказного векселя.

До цього слід додати й можливість включати власні векселі комерційних банків у загальний розрахунок суми обов’язкових резервів, що підлягають депонуванню у Національному банку України. Перевагою такого резервування є те, що обов’язкові відрахування до резервних фондів поміщаються на безвідсотковий рахунок НБУ, отже, не приносять доходу комерційним банкам, а вексель є високоліквідним активом, який формує частину обов’язкових резервів і водночас приносить дисконтний дохід.

Найпоширенішим способом розрахунків за векселями стало їхнє інкасування в комерційних банках. Інкасо-платіж за векселем, що його отримує банк за дорученням векселедержателя. Інкасування в банках виникло із потреби отримання вексельних платежів в строк за дорученням векселедержателів. Інкасування векселів ѕ це банківська розрахункова операція, за допомогою якої комерційний банк за дорученням свого клієнта векселедержателя бере на себе відповідальність за пред’явлення векселів платникові та отримання в указаний строк належних платежів за відвантажені на його адресу товарно-матеріальних цінностей й надані послуги і зараховує їх на рахунок цього клієнта. Оплачений вексель повертається боржникові з відповідною поміткою. У випадку несплати банк передає вексель до опротестування, а потім повертає кредиторові. Тут роль банку зводиться лише до точного виконання інструкцій свого клієнта.

Облік або дисконт векселів полягає в тому, що банк, облікуючи вексель, терміново сплачує його вартість пред’явникові, а платіж отримує лише з настанням вказаного у векселі строку. Економічна суть даної операції полягає в достроковій грошовій реалізації векселя його держателем банку і перетворенні комерційного кредиту в банківський.

Процес обліку векселів виникає внаслідок того, що продавець продукції, ставши векселедержателем, досить часто під впливом нерівномірності надходжень і видатків у процесі своєї виробничо-комерційної діяльності відчуває нагальну потребу в грошах для розрахунків з власними кредиторами. Щоб розрахуватися з власними постачальниками чи банком він, не чекаючи настання строку сплати за векселем, шукає таку організацію, яка б купила у нього чуже зобов'язання. Таким покупцем боргів і виступає комерційний банк.

Операція, за допомогою якої Національний банк облікує векселі, що їх подали і вже облікували комерційні банки, носить назву переобліку векселів. Його механізм майже цілковито відображає схему вексельної взаємодії комерційних банків з клієнтами. Переоблік векселів використовується комерційними банками для отримання готівки від НБУ для власного фінансування і у кінцевому рахунку становить одну із форм інтервенцій, які впливають на загальний обсяг грошових коштів у обігу.

2. Кредитні операції банку з векселями

Врахування векселів (дисконт) векселів є формою кредитування банком суб'єкта господарювання шляхом придбання векселя до настання строку платежу зі знижкою (дисконтом) за грошові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя в Повній сумі.

Операція врахування була відома з давніх часів. З розвитком промисловості й торгівлі, а разом з ними і їхнього супутника - кредиту ці операції набувають колосальних розмірів. Обліковий кредит використовується насамперед для фінансування товарообігу і тому має короткостроковий характер.

Як свідчить сучасна світова практика, дев'ять векселів з десяти враховуються, а не перекуповуються, як це має місце на сучасному вітчизняному вексельному ринку. При цьому термін вексельних зобов'язань у світі рідко перевищує 6-9 місяців. Тому врахування є засобом перетворення комерційного (торгового) кредиту - відстрочки - в банківський (грошовий) кредит. І якщо завдяки оформленню векселя в торговельних стосунках можна говорити проте, що в даній ситуації банківська послуга є надлишковою, то за нестачі грошей підприємства звертаються до банків і одержують їх шляхом врахування векселів.

Основні правила врахування векселів не однакові і змінюються залежно від загального економічного становища. У періоди економічного зростання банки трохи менш суворі, ніж під час кризи. Велике значення має також стан грошового ринку. Якщо він перебуває в пригніченому стані, банки неохоче збільшують вексельний портфель і тому роблять більш ретельний вибір.

Комерційні банки при проведенні операцій врахування виходять з таких позицій. Вони купують торговельні (товарні) векселі, тобто ті, що видані на підставі товарного боргу. Поряд з питанням про походження векселя, важливим також питання про благонадійність та платоспроможність осіб, що залишили на векселі підписи. Банки купують векселі, що мають не менш ніж два підписи кредитоспроможних фірм.

У випадку, якщо векселедержатель є давнім клієнтом банку і в обігу в нього постійно перебуває значна кількість векселів, то, як правило. банк не проводить переговорів щодо окремих векселів. Враховуючи вексель банк тим самим надає векселедержателю-пред'явнику строковий кредит. Особа, яка має бажання пред'явити векселі до врахування. подає в банк заяву встановленого банком зразка. Рішення щодо можливості прийняття до врахування (відмови у врахуванні) приймається уповноваженим органом банку або уповноваженою на це особою. Врахування векселів банк здійснює на підставі укладеного з векселедержателем договору про врахування.

На самих векселях пред'явник зобов'язаний на вимогу банку зробити передавальний іменний або бланковий індосамент, навіть якщо останній індосамент бланковий або на пред'явника. Це дає можливість банку потім довести добропорядність придбання векселя.

Сума, яка підлягає утриманню на користь банку як дисконт, розраховується на підставі дисконтної ставки банку і погоджується з пред'явником. Дисконтна ставка визичається виходячи з ринкової вартості ресурсів. ступеня ризику та інше.

Сума дисконту і процентів (щодо векселів, в тексті яких передбачено нарахування відсотків на номінальну суму векселя) утримується наперед і вираховується відповідно на номінальної суми векселя і суми відсотків.

Фактори, що позитивно впливають на рішенні про прийом векселя до врахування в банку;

наявність векселів, підписаних надійними, перевіреними і платоспроможними підприємствами, що мають гарну репутацію і керівники яких зарекомендували себе як порядні люди і працюють у тісному взаємозв'язку збанком;

наявність векселів, що були доміцильовані банком. тобто між банком і векселедавцем укладений договір-доручення, відповідно до якого платником за векселем є банк, але З8 рахунок векселедавця;

вексель має досить довгий індосамент ний ряд, що свідчить про широке коло осіб, яким вексель може бути пред'явлений.

Кредит у формі врахування векселів надається шляхом:

перерахування на поточний рахунок пред' яиника у строк, встановлений у договорі про врахування;

оплати кредиторської заборгованості пред’явника за умови подання документів, що підтверджують наявність такої заборгованості. У цьому разі банк перераховує кошти на поточний рахунок відповідного кредитора пред'явника у порядку, вставленому чинним законодавством та нормативним документами НБУ.

Рефінансуванням вексельних операцій називають перерахування врахованих банком векселів або одержання під їх заставу кредиту в Національному банку України чи в інших комерційних банках.

На обліковому ринку кожної незалежної держави саме центральний емісійний банк виконує цю особливу функцію. Національний банк України сприяє стабільності банківської системи України та підтримує ліквідність банків шляхом використання різних механізмів рефінансування банків, в тому числі шляхом перерахування векселів, що надаються комерційними банками.

Як свідчить світова банківська практика, вексель використовується в розрахунках масово тільки в тих країнах, де центральний банк його враховує.

Порядок рефінансування вексельних операцій комерційних банків Національним банком України визначається постановою Правління Національного банку України від 28.02.2002 М 82. Національний банк здійснює рефінансування банків через операції на відкритому ринку тільки під забезпечення державних цінних паперів, векселів суб'єктів господарської діяльності - резидентів України і векселів Державного казначейства України, що враховані банком за дисконтною ставкою, не нижчою, ніж облікова ставка Національного банку.

Національний банк в окремих випадках здійснює рефінансування банків під забезпечення векселів нерезидентів України, авальованих іноземними банками. У разі надання під забезпечення кредиту Національного банку векселя нерезидента України вексель має бути перекладено українською мовою та засвідчено нотаріально в установленому чинним законодавством України порядку.

Під забезпечення кредиту приймаються векселі, видані лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги та враховані банком з відображенням їх на відповідних рахунках бухгалтерського обліку.

Векселі суб'єктів господарської діяльності, що приймаються під забезпечення наданого кредиту, мають відповідати вимогам, законодавства України, а також таким вимогам:

договори за операціями банків із врахування векселів, вексель та всі написи на ньому мають складатися державною мовою;

сума, що підлягає стягненню на користь банку як дисконт, має розраховуватися за ставкою, не нижчою, ніж облікова ставка Національного банку;

строк платежу за векселем не має перевищувати 365 днів;

вексель повинен мати не менше двох індосаментів підприємств, що є платоспроможними, оскільки тільки так можна забезпечити повне і своєчасне повернення кредиту;

термін врахування векселя банком до дати звернення до Національного банку за рефінансуванням строком до] 4 днів має бути не менше ніж 10 днів, а за рефінансуванням строком до 270 днів ~ не менше ніж 30 днів.

вексель повинен мати визначений строк платежу;

клієнт, від якого банк прийняв вексель для врахування, обслуговується

в цьому самому банку не менше одного року;

вексель має бути оригіналом, виданим в одному примірнику;

вексель не повинен мати будь-яких застережливих написів;

переказний вексель має бути акцептований.

Ці обмеження необхідні для успішного проведення центральним банком країни грошово-кредитної політики, вплив на яку має бути короткостроковим.

Після отримання під забезпечення кредиту врахованих банком векселів відповідне територіальне управління Національного банку в межах узгодженої суми складає реєстр векселів

Прийняття векселів у заставу за кредитом. Банки можуть кредитувати позичальників під заставу векселів. Заставна вартість векселя в основному становить 60-90% від номіналу. Проте, як свідчить вітчизняна банківська практика, цей Показник Може Сягати 25% від номіналу векселя та Нижче.

Надання банком кредитів під заставу векселів є звичайною кредитною процедурою. Але з огляду на те, що реалізація будь-якого заставного майна банком ускладнена (потрібна організація торгів, участь декількох покупців тощо), вексель як заставу реалізувати значно легше, оскільки продаж цінних паперів - майже єдині, що не потребує зайвих процедур та спеціальних дозволів для банку. Продаж цінних паперів є суто банківською операцією, тому комерційний банк має можливість оперативно та без зайвих витрат реалізувати заставу в формі векселя.

Специфікою цього виду кредитування є Порядок надання, зберігання та реалізації застави, якою є векселі. Надані в заставу векселі обліковуються банком на позабалансових рахунках за номінальною вартістю. Банк має можливість у разі не повернення клієнтом кредитних коштів у звичайному порядку відшкодувати їх шляхом:

продажу заставлених векселів;

їх обміну на інший актив;

передачі векселів для припинення зобов'язань банку.

Прийняття векселів у заставу банк здійснює на підставі укладеного з векселедержателем-заставодавцем договору застави, в якому встановлюється ціна застави, а також місце зберігання заставлених векселів. Банк, як правило, вимагає, якщо це не стосується іншого банку, щоб заставлені векселі зберігалися саме у банку.

Зрозуміло, що в за заставу мають прийматися векселі, строк платежу за яких перевищує термін дії кредиту.

На векселях заставодавець зобов’язаний виконати заставний або передавальний іменний чи бланковий індосамент. Вид індосаменту встановлюється договором застави. Банк може вимагати, щоб позичальник вчинив саме передавальний індосамент.

У світовій банківській практиці у разі застави векселя набагато популярнішою є застава векселів із бланковим або іменним індосаментом на користь заставоутримувача без застереження про заставу ніж передача векселя із заставним застереженням. Причина цього полягає в тому, що передача векселя в заставним однією із зобов'язаних за векселем осіб викликає в його кредитоспроможності (оскільки йому відмовлено у видачі кредиту без забезпечення). Тому знижує обізнаність такого векселя. Щоб уникнути цього неприємно наслідку, світові банки пішли переважно шляхом вчинення не заставного, індосаменту в разі застави векселя,

Передача векселів із бланковими або іменними індосаментами не суперечить природі застави, оскільки власником відповідно до умов договору залишається заставодавець, а заставоутримувач здобуває на векселі заставне право. Права заставоутримувача обмежені умовами договору про заставу. При порушенні своїх зобов'язань за договором (наприклад, при реалізації векселів до настання обставин, що дають право звернути стягнення на предмет застави) заставотримач несе відповідальність перед заставодавцем згідно з цим договором.

Остаточне рішення щодо прийняття в заставу конкретних векселів приймається банком на підставі проведеної юридичної та фінансової експертизи і доводиться до відома позичальника. Далі визначається оціночна вартість пакета векселів і сума кредиту, що надається. З позичальником укладається договір застави. Банк може згідно з договором застави одержати від позичальника право перезастави та інкасування заставлених векселів.

Звернення стягнення на заставлені векселі у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитом банк здійснює у порядку, передбаченому договором застави та чинним законодавством. Звернення банком стягнення на заставлені векселі здійснюється шляхом пред'явлення векселя до платежу зобов'язаній особі чи шляхом продажу векселя.

Практична робота

Завдання: розрахувати суму дисконту векселя, яка стягується банком при умові.

Номінальна сума векселя тис. грн. 22
Термін в днях з дня обліку векселя до дня платежу по ньому дні 40
Ставка обліку % річних 12

Розрахунок суми дисконту за формулою

С= ,

де С - сума дисконту;

К - номінальна сума векселя

Т - строк у днях (від дня обліку до дня платежу);

П - облікова ставка.

С=22*0,12*40/ (360*100%) = 0,293 тис. грн. або 293 грн.

Вказати:

Різницю між простим і переказним векселем.

Простий вексель означає зобов’язання однієї сторони виплатити зазначену суму коштів іншій особі за поставлені товари чи надані послуги. Простий вексель виписується і підписується покупцем (векселедавцем) і є його борговим зобов’язанням оплати кредиту на вказану суму в установлений час.

Переказний є наказом позичальнику виплатити певну суму куштів пред’явнику векселя. Переказний вексель (трата) - це документ, який регулює вексельні відносини трьох сторін кредитора (трасанта), боржника (трасата) і отримувача платежу (ремітента). Суть цих відносин полягає в такому: трасант виписує (трасує) вексель на трасата з вимогою сплатити відповідну суму ремітентові у відповідному місці у відповідний строк.

Суть операції банку з дисконтуванням векселів.

За довгостроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується зі знижкою, яка і називається дисконтом.

Сума дисконту утримується банком водночас з обліком векселя. За векселями з платежем не у місці врахування стягуються також поштово0телеграфні витрати і комісія.

класифікацію кредитних операцій банку

Комерційні банки у сфері вексельного обігу можуть здійснювати кредитні, торговельні, гарантійні, розрахункові, комісійні та довірчі операції.

Крім того банки можуть виступати також у ролі емітентів векселів.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" із змінами і доповненнями // Галицькі контракти, №7, 1997

2. Інструкція НБУ №141 "Про аналіз та порядок регулювання діяльності комерційних банків". Затв постан. правління НБУ №469 від 30.12.1999

3. Про внесення змін та доповнень до інструкції "Про аналіз та порядок регулювання діяльності комерційних банків": від 27.07.1999 // Законодавчі та нормативні акти з банківської діяльності. - 1999 - №10

4. Заруба О., Шиллер Р. Фінансова стійкість комерційних банків: способи визначення. // Вісник НБУ, №7, 1997

5. Івасів Б.С. Операції комерційних банків: навчальний посібник. - К.: НМК ВО, 1992

6. Кіреев О., Жабська І. Система КБ України: підсумки року // Вісник НБУ. - 2000. - №3

7. Козлова Е.П., Галанина Е.Н. Бухгалтерский учёт в коммерческих банках. - М.: Финанси и статистика, 1996

8. Маркова О.М., Сахарова Л.С., Сидоров В.Н. Коммерческие банки и их операции. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995

9. Основы банковского дела / Под ред. Мороза А.Н. - К.: Либра, 2004. - 330с.

10. Раевський К.Е. Визначення узагальнюючої оцінки фінансового стану комерційних банків // Вісник НБУ. - 1996. - №4.

11. Раєвський К. Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків. // Банківська справа, №2, 1997

12. Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управление и операции. - М.: ИПЦ "Вазар-Ферро", 1994

13. Халява С. Прибутковість і ліквідність комерційних банків та управління грошовою позицією. // Вісник НБУ, №5, 1997

14. Шелудько Н. // До визначення фінансової стійкості коммерційного банку // Вісник НБУ. - 2000. - №3.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:33:10 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
18:20:44 25 ноября 2015

Работы, похожие на Контрольная работа: Оцінка фінансового стану комерційного банку

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150559)
Комментарии (1836)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru