Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Дипломная работа: Форми та методи державної підтримки експортерів

Название: Форми та методи державної підтримки експортерів
Раздел: Рефераты по менеджменту
Тип: дипломная работа Добавлен 09:54:27 21 марта 2010 Похожие работы
Просмотров: 63 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

ЖИТОМИРСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРОЕКОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСІТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ АГРАРНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

КАФЕДРА ЗЕД ПІДПРИЄМСТВА

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

ТЕМА: "ФОРМИ ТА МЕТОДИ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ ЕКСПОРТЕРІВ"


ПЛАН РОБОТИ

Вступ

1. Поняття і завдання системи державної підтримки експорту товарів українського походження

2. Методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

3.Основні напрями державної підтримки малого підприємництва

4. Торгово-політичні методи розширення експорту товарів

5. Страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності

6. Часткові компенсації відсоткової ставки за експортними кредитами

7. Вдосконалення структури українського експорту

8. Досвід окремих зарубіжних країн в сфері державної фінансової підтримки експортерів

9. Нетарифні бар’єри

10.Експортні субсидії. Компенсаційне мито

11.Підтримка експортної діяльності вітчизняного виробника

12. Венчурні фонди

Висновки

Використана література


ВСТУП

Сприяння ефективній реалізації експортного потенціалу України є одним з найважливіших елементів державної промислової і структурної політики. Зіставлення технологічної структури експорту з України та світового експорту засвідчує істотне відставання України в сфері експорту високотехнологічної продукції – її питома вага є майже на порядок нижчою, ніж в середньому у світі і практично не збільшилася за останні сім років Замість високотехнологічної продукції Україна постачає на світовій ринок товари низького ступеня готовності, так звану технологічну "сировину" та середньотехнологічну продукцію машинобудування, одночасно закупаючи дорогі готові зарубіжні технології, що потребує супутнього придбання дорогих додаткових послуг (монтаж устаткування і його наступне технічне обслуговування)..

Метою роботи є науково-теоретичне обґрунтування теоретичних засад і практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізмів державного регулювання економіки у сфері зовнішньоекономічної діяльності України.

Для досягнення мети досліджень було поставлено такі завдання:

- визначити особливості державного регулювання економіки та зовнішньоекономічної діяльності, використання спектра механізмів державного управління;

- охарактеризувати загальні та спеціальні методи державного регулювання зовнішньоекономічної сфери;

- проаналізувати зарубіжний досвід застосування загальних і спеціальних механізмів державного регулювання зовнішньоекономічного сектора;

- запропонувати механізм векторних геополітичних пріоритетів зовнішньоекономічної діяльності України;

- розробити концепцію державного регулювання процесів інтеграції України у світогосподарський простір;

- визначити систему фінансово-кредитних установ сприяння експортерам;

- внести пропозиції щодо вдосконалення інституційної основи інформаційного забезпечення вітчизняних експортерів в Україні.

Об’єктом дослідження є організаційно-економічні відносини, що складаються при здійсненні державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України в умовах розширення міжнародної співпраці.

Предметом дослідження є теоретичні засади застосування механізмів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.


1. Поняття і завдання системи державної підтримки експорту товарів (робіт,Послуг) українського походження

Державне регулювання діяльності фірм і підприємств пов'язане з експортною діяльністю формується на базі закону про систему державної підтримки експорту товарів українського походження.

Цей Закон спрямований на створення системи державної підтримки експорту товарів (робіт, послуг) українського походження для підвищення експортних можливостей вітчизняних підприємств, забезпечення захисту українських виробників та експортерів від ризику неплатежів та фінансових втрат, підвищення конкурентоспроможності товарів українського походження на світових ринках та з метою застосування правових механізмів стимулювання національного експорту передбачених Світовою організацією торгівлі.

Метою державної підтримки національного експорту є:

застосування правових механізмів стимулювання національного експорту передбачених Світовою організацією торгівлі

забезпечення позитивного сальдо торговельного балансу України;

забезпечення стабільності банківської системи України;

підвищення рівня зайнятості населення України та створення нових робочих місць;

упровадження сучасних фінансово-кредитних механізмів у зовнішній торгівлі та механізмів державної підтримки експорту;

розвиток експорту товарів українського походження, насамперед стимулювання зростання експорту високотехнологічних товарів;

поліпшення доступу українських виробників і експортерів до обігового капіталу та інвестицій в основні фонди підприємств;

підвищення конкурентоспроможності товарів українського походження на світових ринках, зокрема шляхом надання підтримки, в тому числі фінансової, українським виробникам та експортерам під час їх участі у міжнародних тендерах за кордоном;

захист українських виробників та експортерів від ризику неплатежів та фінансових втрат, пов'язаних з здійсненням експорту товарів українського походження.

Державна підтримка національного експорту України здійснюється шляхом:

надання експортних кредитів:

- українським експортерам для здійснення експортних операцій згідно з укладеними зовнішньоекономічними договорами (контрактами);

- українським виробникам на стадії виробничого циклу для забезпечення виробництва продукції згідно з укладеними зовнішньоекономічними договорами (контрактами);

- іноземним покупцям або банкам іноземних покупців під зобов'язання закупівлі ними товарів (робіт, послуг) українського походження.

захисту українських експортерів від комерційних та некомерційних ризиків для забезпечення страхового покриття у разі невиконання іноземним покупцем зобов'язань за зовнішньоекономічним договором (контрактом);

страхування та перестрахування експортних кредитів, наданих українському експортеру банками-кредиторами (резидентами) від комерційних та некомерційних ризиків для забезпечення відшкодування у разі невиконання іноземним покупцем зобов'язань за зовнішньоекономічним договором (контрактом).

Державна підтримка національного експорту України також здійснюється:

у формі гарантування участі українських виробників та експортерів у тендерах за кордоном, що реалізується шляхом надання державою гарантій незмінності тендерної пропозиції українських експортерів під час участі в тендерах за кордоном або фінансового забезпечення, наданого уповноваженою фінансовою установою, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

часткової компенсації відсоткової ставки за експортними кредитами, які надаються в національній та іноземній валюті, залежно від різниці кредитних ставок в Україні та країні покупця у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України щорічно визначає перелік пріоритетних галузей економіки та номенклатуру товарів (робіт, послуг), в межах яких здійснюватиметься державна підтримка та стимулювання зростання національного експорту.

Порядок визначення переліку пріоритетних галузей економіки та номенклатури товарів (робіт, послуг), в межах яких здійснюватиметься державна підтримка та стимулювання зростання національного експорту, визначається Кабінетом Міністрів України.

Створення системи державної підтримки національного експорту здійснюється шляхом:

утворення та забезпечення функціонування державної акціонерної страхової компанії "Українська компанія страхування експорту" (далі - Компанія);

утворення або визначення у порядку передбаченому законодавством фінансової установи як уповноваженої державою установи з реалізації державної політики щодо підтримки кредитування та гарантування національного експорту.

Компанія є державною небанківською фінансовою установою, яка утворюється державою в особі Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства України та діє на підставі статуту, який затверджується Кабінетом Міністрів України.

Компанія здійснює свою діяльність в межах суми державних гарантій, що надаються в рамках стимулювання збільшення експорту товарів (робіт, послуг) українського походження.

Компанія здійснює діяльність за такими напрямами:

страхування та перестрахування експортних кредитів, наданих банками-кредиторами (резидентами) українському виробнику або експортеру для забезпечення виконання умов зовнішньоекономічного договору (контракту), у тому числі на стадії виробництва продукції, від некомерційних та комерційних ризиків для забезпечення відшкодування коштів у разі невиконання іноземним покупцем зобов'язань за зовнішньоекономічним договором (контрактом);

страхування та перестрахування зовнішньоекономічних договорів (контрактів) українських експортерів від комерційних або некомерційних ризиків для забезпечення відшкодування коштів у разі невиконання іноземним покупцем зобов'язань за зовнішньоекономічним договором (контрактом);

страхування експортних кредитів, наданих іноземному покупцю банками-кредиторами (резидентами) від комерційних та некомерційних ризиків у разі невиконання іноземним покупцем зобов'язань за кредитами, наданими йому під зобов'язання закупівлі товарів українських експортерів.

Страхування експортних контрактів та експортних кредитів здійснюється за умови надання:

іноземними покупцями або банками-нерезидентами українському експортеру за експортним контрактом або банку-кредитору (резиденту) за кредитним договором державних гарантій країни, резидентами якої є іноземний покупець або банк-нерезидент;

гарантій іноземної держави Компанії за зовнішньоекономічним договором (контрактом) українського експортера;

гарантій іноземного покупця або банку-нерезидента, який є резидентом держави, що має інвестиційний кредитний рейтинг провідних міжнародних рейтингових агентств не нижчий за рейтинг інвестиційного класу.

Страхова виплата не може перевищувати 90 відсотків розміру суми зовнішньоекономічного договору (контракту) або експортного кредиту в разі настання некомерційного ризику та 85 відсотків у разі настання комерційних ризиків.

Компанія не здійснює страхування фізичних осіб.

Компанія отримує ліцензію на здійснення відповідних видів страхової діяльності і здійснює свою діяльність у відповідності до вимог законодавства.

Уповноважена фінансова установа утворюється державою в особі Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства України та діє на підставі статуту, який затверджується Кабінетом Міністрів України.

Уповноважена фінансова установа отримує ліцензію на здійснення кредитування національного експорту і здійснює свою діяльність у відповідності до вимог законодавства.

Визначення уповноваженої фінансової установи здійснюється на конкурсних засадах у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

В разі необхідності, Кабінет Міністрів може надати відповідні повноваження у повному обсязі або частково декільком фінансовим установам у відповідності до їх спеціалізації та наявності відповідних ліцензій на здійснення окремих видів діяльності.

Уповноважена фінансова установа здійснює діяльність за такими напрямами:

надання експортних кредитів українським експортерам для здійснення експортних операцій згідно з укладеними зовнішньоекономічними договорами (контрактами);

надання експортних кредитів українським виробникам на стадії виробничого циклу для забезпечення виробництва продукції згідно з укладеними зовнішньоекономічними договорами (контрактами);

надання експортних кредитів іноземним покупцям або банкам іноземних покупців під зобов'язання закупівлі ними товарів українського походження;

надання довгострокових кредитів українським виробникам на оновлення та модернізацію основних виробничих фондів;

часткова компенсація відсоткової ставки за експортними кредитами, які надаються в національній та іноземній валюті, в межах асигнувань, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік;

рефінансування українським банкам експортних кредитів українським виробникам та експортерам;

рефінансування українським банкам експортних кредитів іноземним покупцям;

гарантування повернення авансових платежів іноземним покупцям;

гарантування незмінності пропозицій українських виробників та експортерів під час участі в тендерах за кордоном.

Кошти для фінансового забезпечення участі українських виробників та експортерів у тендерах за кордоном передбачаються у державному бюджеті на відповідний рік та використовуються виключно на поворотній основі.

Гарантія незмінності тендерних пропозицій надається тільки при наявності угоди між уповноваженою фінансовою установою і українським експортером із зобов'язанням українського експортера щодо відшкодування можливих збитків у разі невиконання ним тендерних пропозицій.

Часткова компенсація відсоткової ставки за наданими експортними кредитами здійснюється у строки сплати відсотків за користування кредитами, передбачені відповідними кредитними договорами.

2. Методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Історія розвитку ринкових відносин в Україні за часів її незалежності свідчить про те, що державне регулюванняекономіки та зовнішньоекономічної сфери потребує вдосконалення форм і методів його реалізації. 6

Cучасна парадигма державного управління відстоює думку про застосування спеціальних механізмів регулювання певної сфери. Водночас стратегія регулювання зовнішньоекономічних відносин потребує поєднання усього спектра методів і механізмів державного управління. Відзначимо, що сучасна політика регулювання зовнішньоекономічної діяльності України спрямована не на довгострокову перспективу, а на пошук шляхів виходу із кризових ситуацій, тому така політика часто не дає позитивних результатів. У зв'язку з цим, потребують удосконалення методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності поділяються на загальні та спеціальні. Україна використовує в принципі таку саму методику регулювання, що й розвинуті країни з ринковою економікою. Проте співвідношення цих інструментів у процесі їх застосування, залежно від мети політики молодих держав, її значення в регулюванні зовнішньоекономічної сфери істотно відрізняються.

Зазначимо, що загальними методами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є розвиток малих форм підприємництва, розкриття кордонів до входження фінансових інституцій, грошово-кредитне регулювання, антимонопольне регулювання, застосування технічних норм, норм упакування і маркування, норм санітарного і ветеринарного контролю.

Проте, пріоритетну роль у механізмі регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні виконують спеціальні методи впливу на учасників ЗЕД. Основним інструментом такого впливу є імпортні й експортні митні збори. За допомогою зміни їх рівня держава має можливість змінювати характер імпорту і експорту в потрібних напрямах. Переваги митно-тарифного регулювання виявляються в тому, що, по-перше, це дуже гнучкий механізм, який дає змогу в мінімальних, середніх, максимальних розмірах впливати на експортно-імпортні потоки товарів.

По-друге, зміна митних тарифів дає можливість у різних напрямах впливати на стан імпорту і експорту різних видів товарів, збільшуючи, скорочуючи або стабілізуючи їх потоки. По-третє, митно-тарифне регулювання — це ринковий механізм, що дає змогу досягати поставлених цілей через вплив на економічні інтереси імпортерів та експортерів.

У процесі комплексного стимулювання збільшення виробництва продукції на експорт, окрім митно-тарифного механізму, використовуються і фінансові важелі. Ними можуть бути різні форми податкового заохочення товаровиробників-експортерів, що випускають конкурентоспроможну на світових ринках продукцію

і з високою часткою доданої вартості, а також субсидії з державного і регіональних бюджетів, створення системи страхування експортних кредитів від комерційних і політичних ризиків, надання гарантійних зобов'язань з боку держави для кредитування експортних постачань.

Валютне регулювання як один із спеціальних методів регулювання ЗЕД означає, що держава може встановлювати певні вимоги до обов'язкового продажу певної частки експортної валютної виручки, коли вона надходить на банківські рахунки експортерів. Також можуть підвищуватися вимоги, ліміти щодо розрахунків резидентів за імпортними контрактами з нерезидентами[3,c. 165].

Наступний шлях державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності – це нетарифне її регулювання. Нетарифне регулювання є спеціальним методом регулювання ЗЕД. Воно передбачає використання таких спеціальних методів як квотування, ліцензування.

Експортний контроль як один із спеціальних методів регулювання ЗЕД застосовується для захисту національних інтересів країни, коли об'єктом зовнішньоторговельних операцій є різні види озброєнь, військової техніки або товарів подвійного призначення. Використовується він також з метою дотримання міжнародних зобов'язань України щодо нерозповсюдження зброї масового знищення та інших найбільш небезпечних видів зброї і технологій їх створення. Номенклатура товарів, що підлягають експортному контролю, визначена в спеціальних списках, які затверджуються указами Президента України.

Розглядаючи способи регулювання зовнішньоекономічної діяльності на сучасному етапі, на наш погляд, необхідно також відзначити довгострокове прогнозування, середньострокове індикативне й короткострокове оперативне планування, які забезпечуються за допомогою економічних інструментів, заходів кредитного і фіскального характеру, адміністративних і організаційно-правових форм, демонополізації ринкової конкуренції.

Довгострокове державне регулювання забезпечується шляхом прогнозування, програмування і стратегічного планування економіки і має на меті, насамперед, формування стратегії і пріоритетів у розвитку національних галузей, здатних забезпечити випуск конкурентоспроможної продукції і вписатися у світовий ринок; інтенсифікації економічного зростання; структурну перебудову і модернізацію національного господарства; вирішення соціальних проблем. Використання методів довгострокового регулювання характерне для багатьох країн з розвинутою економікою. Його результати фокусуються в економічній політиці держави, що дає змогу за порівняно короткий строк домогтися високого рівня розвитку і завоювати міцні позиції на світовому ринку як провідним експортерам по багатьох товарних позиціях.

Середньострокове державне регулювання реалізується через індикативне планування, спрямоване на координування позицій держави і приватного сектора. У його рамках уряд, визначаючи цілі по пріоритетних галузях, намічає на кожні 3-5 років необхідні обсяги промислової продукції, розміри капіталовкладень і бажані темпи зростання. Потім у планових комісіях за участю провідних компаній розробляються конкретні програми розвитку окремих сфер, які об'єднуються в загальну державну програму.

Короткострокове державне регулювання має гнучкий оперативний характер. Це заходи держави, спрямовані на подолання криз, інфляцію, а також на захист інтересів внутрішнього ринку і національних товаровиробників. Основними інструментами короткострокового регулювання служать податки, ціни, а також квоти, ліцензії і тарифи.

3 . Основні напрями державної підтримки малого підприємництваДержавна підтримка малого підприємництва здійснюється за такими напрямами: 1) формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малого підприємництва; 2) встановлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва; 3) запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності; 4) фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва; 5) залучення суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.

В Україні політику державної підтримки розвитку малого підприємництва започатковано 1991 року, тобто вже на першому етапі розбудови державності. Саме тоді створено Державний комітет України зі сприяння розвиткові малим підприємствам і підприємництву. Однак більшість рішень уряду стосовно підтримки підприємництва лишалися чинними лише на папері, а в реальній ситуації відбувалися процеси хаотичного розвитку малих підприємств у відриві від напрямів державної політики реформування вітчизняної економіки. Намагання уряду керувати процесами розвитку підприємництва виявилось у формі розробки і прийняття державних програм підтримки підприємництва. Так, 1993 року прийнято Програму державної підтримки підприємництва в Україні, 1996-го - Концепцію державної політики щодо розвитку малого підприємництва. У 1997-1998 pp. розроблено і частково реалізовано регіональні програми розвитку малого підприємництва, основну методологію розроблення і реалізацію яких використано при формуванні державної політики стосовно розвитку підприємництва в Україні на 1999-2000 роки.

Починаючи з 1998 року, політика держави спрямована на зниження адміністративного, і зокрема податкового, тиску на підприємницькі структури, які за чисельністю працюючих і обсягами виробництва належать до категорії малих форм господарювання. За цей період уведено нові нормативи щодо віднесення підприємницьких структур до категорії малих. В окремі підгрупи виділено підприємства з чисельністю працюючих до 10 осіб, до 20 осіб. Розроблено нові механізми оподаткування малих підприємницьких структур, включаючи можливість їх переходу на єдиний податок. Паралельно відбувалися зміни і в державній системі управління процесами розвитку підприємництва.

Зокрема, 1995 року ліквідовано Державний комітет України зі сприяння розвиткові малих підприємств і підприємництву. Його функції передано спеціальним відділам у Міністерстві економіки України. Пізніше було створено Відділ державного регулювання і аналізу розвитку малого підприємництва Міністерства економіки України.

1996 року створено Державний комітет України з питань розвитку підприємництва, який, починаючи з 1998-го, почав здійснювати активну політику дерегулювання підприємницької діяльності в напрямах зниження адміністративного і податкового тиску на малі підприємницькі структури, координації дій силових структур при розробленні ними нормативної документації, що визначає вимоги до діяльності підприємницьких організацій.

Реалізація державної політики останніх років забезпечила позитивні результати у сфері створення сприятливих умов для розвитку підприємництва. На теперішній час при обласних адміністраціях створено департаменти, які формують політику підтримки малого підприємництва і механізми її реалізації. Це значно наблизило державну політику підтримки підприємництва до реальних потреб регіонів, сприяло конкретизації державних програм.

Форми і методи підтримки малих підприємницьких структур за останні роки значно активізувалися на регіональному рівні. При цьому пошук шляхів вирішення проблем малого бізнесу здійснюється безпосередньо підприємницькими структурами при тісній взаємодії з адміністративними органами влади. Однак багато проблем і на нинішній день лишаються невирішеними. Досі не створено цілісної взаємопов'язаної системи підтримки малого підприємництва в Україні. Існуючі програми державного і регіонального рівня недостатньою мірою забезпечені фінансовими ресурсами, включаючи питання кредитування та страхування малого бізнесу. Державна політика передбачає реалізацію різних напрямів підтримки підприємництва, які недостатньою мірою взаємопов'язуються, а тому можуть забезпечувати різнопланові, суперечливі результати. Отже, одним із напрямів удосконалення процесів управління розвитком малого підприємництва слід вважати посилення досліджень на передпроектній стадії прийняття рішень, розробленні програмних документів. На цій стадії необхідно здійснювати аналіз можливого взаємовпливу різних факторів на розвиток підприємництва, на базі якого відбирати найбільш доцільні напрями розвитку підприємництва, формувати відповідні механізми їх реалізації.

Основні напрями державної підтримки малого підприємництва

З огляду на досягнення зарубіжного досвіду з питань підтримки державою малого підприємництва доцільно виділити такі чотири напрями:

– форми прямої фінансово-кредитної підтримки;

– форми опосередкованої підтримки;

– забезпечення юридичної бази для ефективного функціонування малих підприємницьких структур;

– захист державою інтересів малих підприємств.

Надання прямої фінансово-кредитної допомоги малим підприємницьким структурам здійснюється здебільшого у форма,

гарантованих позик, цільового бюджетного фінансування, пільгового кредитування, надання пільг в оподаткуванні, у тому числі і звільнення від деяких видів податків, цільового субсидіювання тощо. У різних країнах мають місце різноманітні підходи щодо підтримки малого бізнесу. В Японії, наприклад, держава надає перевагу політиці пільгового кредитування. Основним критерієм надання державної допомоги малим підприємницьким структурам є спроможність їхнього існування в ринковому середовищі. Пільгові кредити надаються на основі ретельних розрахунків, які доводять доцільність їх надання та можливість їх повернення у майбутньому.

4. Торгово-політичні методи розширення експорту товарів

Торгово-політичні методи розширення експорту товарів належать до засобів ЗЕП, за допомогою яких забезпечується щонайбільше можливих переваг для виходу національних виробників на зовнішній ринок. Однак чітке зарахування засобів зовнішньоторговельної політики до однієї з груп — захисної або наступальної — надто ускладнене, оскільки кожний з них, як правило, виконує обидві функції. Це повною мірою стосується і засобів стимулювання експорту, що розцінюються ГАТТ як одна з форм нетарифних обмежень. Вони входять у групу "участь держави у зовнішньоторговельних заходах (субсидування виробництва і експорту товарів)". І це цілком зрозуміло, адже створення переваг національним виробникам і експортерам водночас ставить експортерів інших країн у невигідне положення, ускладнює продаж їх товарів на ринку країни, що застосовує субсидії.

Істотні зрушення у світовій торгівлі останніми роками позначаються на формах і методах її здійснення. У торговому обороті постійно збільшується частка розвинених країн, а з погляду товарної структури — частка машин і обладнання. Структурні зрушення в міжнародній торгівлі й зміни в темпах її розвитку, розширення товарної номенклатури і збільшення кількості країн, що беруть активну участь у міжнародному товарообміні, розвиток спеціалізації й поглиблення міжнародного розподілу праці, загострення конкурентної боротьби та інші чинники впливають на зовнішньоторгову політику країн-учасниць.

Значної специфіки надає зовнішньоторговій політиці науково-технічна революція. У сучасних умовах дедалі активніше 12 використовуються нові форми конкурентної боротьби. її центр переноситься із сфери цін у такі сфери, як новизна і високий технічний рівень товарів, насамперед машин і обладнання, висока якість їх виготовлення, вдосконалення технічного обслуговування, розвиток і вдосконалення товаропровідної мережі тощо.

Якщо раніше вирішальним чинником конкурентної боротьби на світовому ринку були ціни — переважала та фірма, яка пропонувала товар за найнижчою ціною, то тепер успіху досягають фірми, що пропонують новий або досконаліший товар, де враховано специфіку попиту покупців і забезпечені кращі експлуатаційні показники.

На сучасному ринку переважає той з конкурентів, хто пропонує не лише новий виріб, а й нові, більш комплексні послуги, хто використовує нові, досконаліші методи збуту. Отже, чинник новизни й досконалості в умовах сучасного світового ринку часто переважає чинник цін.

Однак незважаючи на це ціна товару продовжує відігравати важливу роль, адже товар продається не заради виробництва, а заради отримання прибутку. Отже, фірми намагаються обійти конкурентів, продати свій товар і отримати прибуток. І тут сучасний виробник спирається на допомогу держави, яка створює умови, що сприяють експортній діяльності підприємців своєї країни.

Особлива увага урядів до проблем заохочення експорту визначається низкою причин, що відображують як об'єктивні процеси всередині країни, так і необхідність пристосовуватися до нової ситуації у світі.

Збільшення частки готових виробів, особливо машин і обладнання, у зовнішній торгівлі зумовлює підвищення вартості товарів, що поставляються, насамперед технологічно складного обладнання. Наприклад, сучасне комплексне обладнання для металургійного заводу або атомної електростанції коштує сотні мільйонів доларів. Часто це перевищує фінансові можливості покупця. Амортизація цього обладнання виправдовує платежі лише через тривалий період. Продаж такої продукції за кордон пов'язаний з необхідністю дослідження підприємцями додаткових джерел фінансування, які в національному масштабі може забезпечити лише держава.

Тому сприяння урядових установ розширенню експорту перетворилося на одну з найважливіших сфер діяльності держави. З часом внаслідок згадуваних змін на світовому ринку таке сприяння набуло нових, специфічних рис. Аж до Другої світової війни і в перші повоєнні роки державне стимулювання експорту ще не розглядалось урядами як першочергове завдання і здійснювалося обмеженими коштами, поширювалося на порівняно невелику частку поставок і передбачало в основному зменшення надмірних витрат, що виникали в окремих групах експортерів. Нині воно належить до найважливіших сфер державної діяльності, що швидко поширюються. При цьому залучаються величезні матеріальні й людські ресурси.

Якщо раніше до стимулювання експорту вдавалися передусім з метою антикризового регулювання господарства, боротьби з безробіттям, що посилювалось, або виходу з економічної депресії, то нині воно підпорядковане насамперед меті захоплення ринків, тобто перманентній меті, що не має видимих економічних меж. Уряди в основному зосереджують увагу на сприянні збуту продукції, що посилює в довгостроковому плані позиції країни на світовому ринку. Так, для США — це форсування експорту літаків, електронно-обчислювальної техніки, атомних електростанцій, озброєння, продукції сільського господарства, для Німеччини — металообробного і електротехнічного обладнання, автомобілів, для Японії — електроніки, автомобілів, суден.

Якщо раніше стимулювання експорту було лише однією з галузей ЗЕП держави, то тепер воно стало значною мірою визначальним засобом. Форсуванню збуту товарів підлягають навіть заходи з регулювання імпорту, такі як скасування кількісних обмежень, виторг митних поступок, одностороннє зниження мита, підвищення внутрішніх податків тощо.

Урізноманітнилися й форми фінансування експорту, зокрема шляхом стимулювання виробництва, дослідно-конструкторських розробок у галузях, продукція яких здебільшого реалізується на світовому ринку. З цією метою підприємцям надаються податкові пільги, різні субсидії з бюджету або державних фондів.

Одна з основних проблем — створення системи державного заохочення експорту. Щоб розв'язати цю проблему, потрібні кошти для фінансування поставок товарів і надання інших різноманітних послуг експортерам. З цією метою дедалі активніше залучаються ресурси приватних банків і подібних фінансових інститутів за безпосередньою допомогою держави як гаранта, кредитора, гаранта кредитора або просто донора, а також збільшуються фонди державних установ з фінансування або сприяння розвитку експорту.

Асигнування урядів на заохочення експорту, що належали раніше до розряду надзвичайних, епізодичних платежів, нині є постійною статтею бюджетних витрат.

Одним з найпоширеніших методів стимулювання експорту товарів є надання експортних премій, або субсидій.

Експортні премії (субсидії) — це фінансові пільги, що надаються урядом або приватними організаціями фірмам-експортерам на вивезення певних товарів за кордон. Вони покривають частину витрат національних виробників і в такий спосіб підвищують їх конкурентоспроможність на зовнішніх ринках.

Необхідно зазначити, що субсидуватися може не лише виробництво товарів на експорт, а й взагалі виробництво певної продукції, зокрема спрямованої на внутрішній ринок. В останньому випадку субсидія є прихованим протекціоністським бар'єром, що за дією рівноцінно введенню додаткового митного збору, бо впливає на ціну, знижуючи її порівняно з цінами конкуруючих імпортних товарів. Відмінність полягає в тому, що митний збір підвищує ціну імпортного товару, знижуючи його конкурентоспроможність, а субсидія дає змогу національному виробникові знизити ціну виробленого ним товару. Водночас субсидія захищає не лише виробника товару, а й споживачів, які використовують цей товар (сировину, продовольство, напівфабрикати) для виготовлення інших виробів.

На практиці субсидування здебільшого застосовується щодо виробництва загалом, як на внутрішній, так і на зовнішній ринок, хоча деякі субсидії діють виключно щодо експорту. З огляду на це субсидії поділяються на прямі й непрямі.

Прямі експортні субсидії(премії) — це певні суми, що виплачуються експортеру для вивезення товарів, в експорті яких зацікавлена країна. Іншими словами, це дотації експортеру для покриття різниці між високою внутрішньою ціною і низькою ціною на аналогічний товар на світовому ринку або для компенсації частини витрат постачальників.

До Другої світової війни прямі експортні дотації застосовувалися в багатьох країнах, під час війни — у переважній більшості країн. Генеральна угода по тарифах і торгівлі забороняє пряме субсидування експорту, попри це воно істотно поширене, насамперед при експортуванні сільськогосподарської продукції, а також при вивезенні капіталомістких і дорогих товарів. Характерним прикладом є авіаційна і суднобудівна галузі 15 промисловості. Оскільки основні виробники суден реалізують за кордоном понад половину своєї продукції, то навіть формальне субсидування виробництва загалом є фактично субсидуванням експорту. Крім того, багато держав виплачують дотації судноплавним компаніям за експлуатацію національних суден.

З кінця 50-х років посилилося субсидування сільськогосподарського експорту через загострення проблеми збуту надлишків продукції. Це виявилося у збільшенні фінансових коштів, що виділяються на такі цілі, збільшенні кількості субсидійованих товарів, застосуванні нових методів субсидування, зокрема колективних. Наочним прикладом останнього є політика ЄС у галузі експорту сільськогосподарських товарів.

Непряме субсидування експорту поширеніше, витонченіше і передбачає фінансові пільги окремим галузям народного господарства або економіці загалом на отримання кредитів, сплату податків, витрат на електроенергію, транспорт тощо.

Поширення субсидування зовнішньоекономічної діяльності змусило ГАТТ розробити відповідні правила субсидування і стягування компенсаційного мита. На "Токійському раунді" було прийнято

Кодекс із субсидій і компенсаційного мита, який був уточнений під час "Уругвайського раунду".

Однією з найстаріших і найпоширеніших форм фінансового заохочення вивезення товарів є страхування експорту, яке найчастіше здійснюється через надання державних гарантій на експортні кредити. У більшості країн світу операції страхування експорту виконують спеціальні установи. Наприклад, у США — це Експортно-імпортний банк, у Великобританії — Департамент гарантій експортних кредитів, у Німеччині, Бельгії та деяких інших країнах функції державного страхування експорту виконують приватні страхові компанії, що здійснюють ці операції за рахунок коштів, які надає держава.

Основна відмінність сучасного державного страхування експорту від того, що застосовувався до Другої світової війни, полягає в розширенні покладених на них функцій, захисті фірми від можливого ризику, наданні пільгового банківського кредиту і отриманні експортного контракту. Водночас страхування експорту раніше було надто обмежене щодо термінів, видів ризиків, країн і експортерів. Нині воно стало різнобічнішим, що сприяє збільшенню кількості підприємців і фірм, які звертаються до послуг страхових компаній.

У системі державного страхування найважливішими є два види гарантій:

• видача гарантій щодо кредитів безпосередньо банкам, що фінансують експорт. Ці гарантії стали неодмінною умовою отримання банківського кредиту;

• у доповнення до традиційних гарантій щодо більш-менш традиційних комерційних ризиків (стихійні лиха, відмова від товару, неплатоспроможність імпортера тощо) страхування охопило й багато інших видів політичних ризиків (військові дії, революція, експропріація, націоналізація тощо). Нині комерційні й політичні ризики покриваються, як правило, на 70-80 %.

Надання державних гарантій на експортні кредити має першорядне значення для його отримання. Тому роль державного страхування у зовнішній торгівлі постійно зростає, що дає змогу здешевити експортні операції.

Внаслідок вже згадуваних причин сучасна зовнішня торгівля практично немислима без надання експортних кредитів. Це пояснюється також підвищенням вартості товарів на світовому ринку, насамперед високотехнологічних виробів і комплектного обладнання.

Отже, постала потреба у створенні не лише пільгових, як раніше, умов кредитування зовнішньоторговельних заходів, що в сукупності й створило сучасну систему кредитного заохочення експорту. Якісно новими елементами стали такі:

• орієнтація передусім на найперспективніші вироби машинобудівної продукції в кожній країні;

• поширення державної допомоги на короткострокове кредитування;

• порівняно широке використання міжурядових банківських організацій для збуту національної продукції.

Одним з найважливіших аспектів формування преференційних умов кредитування стало підвищення ролі державного страхування, що значною мірою пом'якшило для експортерів гостроту проблеми з'ясування платоспроможності їх зовнішньоторговельних партнерів.

За фінансової підтримки уряду розвиток кредитування експорту в багатьох країнах стимулювався й іншими методами заохочення, наприклад зниженням або заморожуванням процентних ставок на експортні кредити нижче за ставки, що діяли на внутрішньому ринку. Крім того, подовжувався термін кредитування, зменшувалися штрафні ставки за прострочення платежу, збільшувалася частка фінансування за рахунок пільгового кредиту, полегшувалась і спрощувалась процедура його отримання.

З метою максимального надання національним виробникам реальних можливостей у торгівлі з країнами, що розвиваються, уряди створювали спеціальні фонди і навіть установи для кредитування таких поставок, а також розробляли особливо пільгові умови кредитування щодо процентних ставок, первинного внеску й форм погашення кредиту.

Як наслідок, загострилася конкуренція у сфері експортного фінансування, що загрожувала перерости у "кредитну війну". Це спричинилося до занепокоєння урядів більшості країн. А тому в 1976 р. було досягнуто міжнародних домовленостей країн — членів ОЕСР, які є найбільшими виробниками та експортерами машин і обладнання. Пізніше (у 1978 р.) ці домовленості було покладено в основу Міжнародної угоди про основні умови експортних кредитів, що користуються підтримкою держави, так званого консенсусу. У ньому визначались умови надання експортних кредитів і обмежувалися розміри державних субсидій по них.

Зазначена угода поширюється на експортні кредити з терміном погашення понад два роки, що користуються державною підтримкою у формі фондування, рефінансування, субсидування або страхування. Кредити мають надаватися лише для фінансування експорту певних груп товарів, наприклад машин, обладнання (крім військового), окремих видів металопродукції, будівництва об'єктів за кордоном і надання відповідних послуг. З цього переліку вилучено такі об'єкти високої вартості, як судна, електростанції (зокрема, атомні), літальні апарати, а також станції стеження за супутниками Землі.

"Консенсус" визначає всі основні (максимально пільгові) умови експортних банківських і комерційних кредитів. Мінімальний розмір готівки платежів встановлений на рівні 15 % суми контракту; отже, ліміт кредиту не може перевищувати 85 % обсягу зовнішньоторговельної операції. Іншими словами, імпортер, отримуючи кредит, змушений негайно оплатити щонайменше 15 % суми контракту.

Вибір валюти кредиту не обмежується. Термін і вартість кредиту диференціюються залежно від країн-позичальників. З цією метою останні поділяються на три групи:

• найспроможніші країни з рівнем національного прибутку на душу населення понад 4 тис. дол.;

• країни — експортери нафти — члени ОПЕК і більшість колишніх соціалістичних країн;

• більшість країн "третього світу" і КНР.

У липні 1988 р. пільгове кредитування найспроможніших держав було припинено.

Наданий кредит країна повинна погашати однаковими внесками не рідше одного разу за півріччя і починати погашати його не пізніше як через 6 місяців з дати поставки або введення в експлуатацію обладнання.

Розглядувана угода встановлює також мінімальний розмір процентних ставок по експортних кредитах залежно від термінів погашення і категорії країни-позичальника.

Значну роль у розширенні експорту товарів і послуг відіграє надання міжурядових кредитів з урахуванням і так званої фінансової допомоги. Ця форма стимулювання зовнішньоекономічних зв'язків із засобу тимчасового сприяння вивезення окремих видів продукції країн-кредиторів, якою вона була на початковому етапі, перетворилася на постійно діючий універсальний засіб.

Важливим засобом форсування експорту насамперед у країни, що розвиваються, за допомогою кредитів стали кредити міжнародних банківських організацій, головними фінансовими донорами яких є найбільші промислово розвинені країни. Основною міжнародною організацією в цій галузі є Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) разом з його організаціями, так звана Група світового банку. Важливу роль у кредитуванні країн Східної Європи і СНД відіграє Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР).

Крім названих фінансових організацій діють також інші регіональні фінансові інститути, такі як Міжамериканський банк розвитку, Фонд розвитку і Інвестиційний банк ЄС, Азіатський та Карибський банки розвитку.

Зауважимо, що значна частина державних кредитів має, як правило, так званий пов'язаний характер, тобто в угоді про надання кредиту зазначається, що одержувач бере на себе зобов'язання витратити кошти, які надаються на придбання товарів і послуг, у країні-кредиторі або навіть у конкретних фірмах.

Серед різних форм сучасного стимулювання експорту найбільш всеохоплюючою і поширеною є звільнення експортерів від сплати непрямих і деяких прямих податків, до чого вдаються майже всі розвинені держави.

Податкові пільги застосовуються, як правило, однаковою мірою до всіх учасників міжнародної торгівлі. Однак оскільки переважна частка обсягу світового експорту припадає на взаємний оборот розвинених країн, ці пільги практично сприяють реалізації продукції передусім у найрозвиненіших країнах.

Цей вид пільг є однією з найбільш прихованих форм фінансового заохочення експорту, бо в кожній країні поряд з однаковими або схожими податками існують специфічні податки, а також різноманітні винятки щодо оподаткування окремих товарів, операцій або підприємств. Прагнення максимально використати переваги національної податкової системи в інтересах зовнішньоторговельної експансії спричинилося до безлічі пільг, внаслідок чого урахування і оцінка їх ефективності стала складною проблемою.

Податкове заохочення експорту здійснюється переважно в такі способи:

• у всіх країнах вживаються заходи в межах діючих національних систем оподаткування, що передбачають додаткові пільги, наприклад звільнення експортних товарів від непрямих податків;

• розширюється номенклатура товарів, відповідно до яких стягнуті раніше митні збори повертаються (повернення мита);

• передбачається звільнення від сплати податків на матеріали, використані у виробництві експортних товарів;

• знижується пряме оподаткування підприємців для часткової компенсації їх витрат як експортерів;

• дозволяється створювати неоподатковувані грошові форми для розвитку експорту;

• передбачається відстрочення сплати податків;

• запроваджується система умовного безмитного ввезення.

Поряд з непрямим оподаткуванням у багатьох країнах експортерам надаються пільги у формі часткового звільнення від сплати прямих податків, знижується податок з фірм, що створюють зарубіжні філії.

5.Страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності

Майже 85% комерційних структур і підприємств України здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, від якої залежить їхній подальший ефективний розвиток, розширення ринків збуту, отримання нових технологій і прибутків, обмін досвідом, інтеграція у міжнародну систему виробництва, тощо. Отже, багатьом із них неодноразово доводилося мати справу з ризиками у цій сфері.

Ризики можуть бути загальні та операційні, що належать до конкретного виду зовнішньоекономічних операцій. Ще існує група зовнішніх ризиків, що залежить від особливостей країни – потенційного партнера. Найвагомішими у цій групі є політичні та макроекономічні ризики. Політичний ризик пов'язаний із можливими змінами в політичному курсі уряду, в пріоритетних напрямках його діяльності. Політичні ризики поділяються на чотири групи: ризик націоналізації й експропріації; ризик трансферту, пов'язаний із можливими обмеженнями на конвертування національної валюти; ризик розриву контракту через діяльність влади тієї країни, де знаходиться компанія-контрагент; ризик військових дій і громадських заворушень.

Ступінь можливості виникнення національних ризиків залежить від країни, з якою передбачається укладання зовнішньоекономічного контракту. Для зменшення ризиків за укладеними зовнішньоекономічними контрактами слід попередньо перевірити потенційного партнера - оцінити ефективність його функціонування та зробити конкретні висновки щодо його надійності та платоспроможності для мінімізації можливих ризиків. Щоб захистити експортерів, імпортерів та інвесторів від ризиків, пов'язаних із міжнародними операціями, страхові компанії пропонують їм комплексне страхування зовнішньоекономічної діяльності.

Метою страхування експортних операцій є захист установ, що фінансують, вітчизняних підприємств від можливих втрат під час виконання експортних контрактів.

Ризики неплатежу в експортній торгівлі поділяють за суб'єктивними та об'єктивними ознаками.

До суб'єктивних, або комерційних ризиків, належать ризики неплатежу, що безпосередньо залежать від імпортера та пов'язані з його фінансовими труднощами, банкрутством або небажанням сплачувати свою заборгованість контрагенту та інші ризики, коли імпортер прагне розрахуватися за контрактом, але з незалежних від нього обставин не може цього зробити.

У сучасній міжнародній торгівлі свою ефективність підтвердила державна підтримка експорту через Експортні кредитні агентства (ЕСА). ЕСА страхують експортні кредитні політичні та комерційні ризики та надають відповідні гарантії. Головною метою діяльності ЕСА є страхова та фінансова підтримка національних експортерів задля забезпечення конкурентоспроможних умов пропозиції своєї продукції/послуг на міжнародних товарних ринках.

Сьогодні ЕСА функціонують у понад 70 країнах світу, зокрема майже у всіх країнах Східної Європи, Україна залишається чи не єдиною державою Європи, яка не має належних механізмів державної підтримки страхування експорту.

Більшість ЕСА різних держав, як правило, є членами союзу "Кредит-Альянс". "Кредит-Альянс" об'єднує 59 страховиків із понад 50 країн.

Крім державних установ зі страхування експортних кредитів, функціонують також недержавні страхові компанії зі страхування політичних ризиків. Головні позиції на цьому ринку належать північноамериканським і європейським компаніям. На відміну від державного страхування експорту, де основною метою є державна підтримка експортерів, комерційне страхування має на меті отримання прибутку. Саме тому комерційні страховики ретельніше підходять до відбору проектів, що беруться під страховий захист, і встановлюють трохи вищі тарифи, ніж державні компанії.

Головними перевагами експортерів від фінансування та страхування їхньої діяльності банківськими установами за наявності гарантій ЕСА: можливість запропонувати своїм покупцям конкурентоспроможні умови оплати; отримати захист від майнового та фінансового ризиків; врегулювання питань щодо застави шляхом можливого страхування заставного майна; підвищення вимог до фінансового стану імпортера. Це можливо за рахунок додаткової перевірки фінансового стану імпортера для отримання страхових гарантій; моніторинг можливих ризиків неплатежу на зовнішніх ринках страховиком.

Таким чином, система страхування насамперед базується на побудові взаємовигідної співпраці банків і страховиків. Переваги експортного страхування для страховиків: збільшення числа споживачів продуктів страхування завдяки можливості приваблювати клієнтів банку, які знаходяться на територіях, наприклад, де присутність страховика обмежена; розширення асортименту запропонованих послуг. Оскільки отримання страховою організацією можливості працювати з банківськими клієнтами припускає необхідність пропозиції нових видів продуктів, що можуть задовольнити специфічні потреби страхувальника.

Страхова галузь в Україні має низку проблем, що стримують розвиток цього ринку: не сформовано модель державного регулювання страхового ринку, неузгодженість між Державною податковою адміністрацією та Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг; відсутність якісної системи обліку, звітності, розкриття інформації щодо діяльності страхових компаній. А це обмежує можливості потенційних інвесторів і споживачів страхових послуг з вибору страхової компанії.; відсутність механізму державної підтримки страхування та фінансування експорту; низький рівень платоспроможного попиту суб'єктів на страхові послуги; відсутність механізму виділення коштів із державного бюджету на покриття збитків із експортного страхування.

Головним у формуванні повноцінного ринку має бути: розроблення Програми реформування галузі з використанням прогресивних форм і методів страхування; розроблення методичних рекомендацій для здійснення страхових і пере-страхових операцій за участю страхових посередників; залучення досвіду діяльності провідних європейських ЕСА з метою розроблення досконалого механізму страхування експортно-імпортних операцій; застосування методів стимулювання національного експорту розвинених країн світу в Україні, а саме: звільнення від можливих обмежень на експортне кредитування на внутрішньому ринку; організація системи страхування експортних кредитів з обов'язковою державною підтримкою; створення спеціалізованої державної інституціональної системи кредитування експорту з метою пільгового фінансування експорту; з метою активізації надання експортних пільгових кредитів необхідним є отримання бюджетних субсидій.

Таким чином, можна зробити висновок, що динамічний розвиток економіки України неможливий без активної зовнішньоекономічної діяльності держави і самих підприємств. Від, того наскільки успішно Україна та її суб'єкти господарювання здійснюватимуть зовнішньоекономічні операції, залежатиме їхній подальший 23

ефективний розвиток, тому треба розвивати ринок страхування у зовнішньоекономічний діяльності. Для цього треба усунути низку проблем, що були зазначені, та створити сприятливий фон для системи чинників,які створюють привабливі умови існування в Україні розвиненого страхового ринку.

6. Часткові компенсації відсоткової ставки за експортними кредитами

- формування інфраструктури для забезпечення реалізації державної політики підтримки страхування та кредитування експорту;

- запровадження часткової компенсації відсоткової ставки за рахунок державного бюджету за кредитами, що надаються українським виробникам і експортерам для здійснення експортних операцій;

- запровадження підтримки українських виробників шляхом часткової компенсації за рахунок державного бюджету відсоткової ставки за кредитами, що надаються іноземним покупцям під зобов‘язання закупівлі ними українських товарів;

- запровадження системи страхування експортних кредитів від комерційних та некомерційних ризиків;

- запровадження системи гарантування незмінності пропозицій українських виробників під час участі в тендерах за кордоном.

Такі заходи спрямовані, згідно із статтею 4, на підтримку експорту тільки трьох категорій осіб:

- українських експортерів;

- українських виробників;

- іноземних покупців під зобов’язання закупівлі ними українських товарів.

Слід зазначити, що формулювання положень Закону в значній мірі носять загальний та невизначений характер, наслідком чого буде делегування функції нормотворчості у даній сфері Кабінету Міністрів України. Така загальність і невизначеність суперечить принципу верховенства права, а також унеможливлює зробити аналіз щодо відповідності нормам ГАТТ/СОТ деяких положень даного Закону, а саме:

- запровадження системи гарантування незмінності пропозицій українських виробників під час участі в тендерах за кордоном;

- утворення Української корпорації розвитку експорту.

Водночас, для того, щоб зробити узагальнюючий висновок щодо відповідності представленого законопроекту нормам ГАТТ/СОТ необхідно дати відповідь на такі питання:

1. Чи є часткова компенсація відсоткової ставки субсидією?

Визначення субсидії міститься в Угоді про субсидії та компенсаційні заходи (Agreement on Subsidies and Countervailing Measures – далі Угода про субсидії), яка є частиною Угоди про утворення Світової організації торгівлі і має обов’язковий характер для держав-членів.

Стаття 1 визначає:

"1.1 Для цілей цієї Угоди, вважається, що субсидією є:

(а)(1) фінансове сприяння, що надається на території Члена СОТ урядом або будь-яким державним органом (далі в Угоді – "уряд"), тобто коли:

(і) уряд практикує пряме проведення грошових коштів (наприклад дотацій, позик або вливань капіталу), потенційну пряму передачу грошових коштів або зобов’язань (наприклад гарантії за позиками);

(іі) уряд відмовляється від доходів, що йому належать, або не стягує їх (наприклад такі заходи, як податкові кредити);

(ііі) уряд надає товари та послуги, крім загальної інфраструктури, або закуповує товари чи послуги;

(iv) уряд здійснює платежі до механізму фінансування, або доручає, або вповноважує приватну установу здійснювати одну чи більше функцій, означених у пунктах від (і) до (ііі) наведених вище, які б за звичайних умов виконуалися урядом, причому практика їх застосування такою установою фактично не відрізняється від практики, яку здебільшого вів би уряд; або (а)(2) підтримка заходів чи цін у будь-якій формі у розумінні Статті XVI ГАТТ 1994 року; а також (b) таким чином надана пільга

1.2 Субсидія, як вона визначена у частині 1, підпадає під дію положень Частини ІІ або Частин ІІІ чи V тільки якщо така субсидія є адресною відповідно до положень Статті 2."

Визначення того, чи підпадає певна субсидія під поняття адресної субсидії, міститься у Статті 2 Угоди про субсидії, яка передбачає:

"2.1 Для встановлення того, чи є субсидія, як вона визначена в частині 1 Статті 1, адресною для підприємства або промисловості або групи підприємств чи галузей (далі в Угоді – "певні підприємства"), що знаходяться під юрисдикцією органу, що надає субсидію, мають застосовуватись такі принципи:

(а) коли орган, що надає субсидію або законодавство, відповідно до якого такий орган здійснює свої функції, прямо обмежує доступ до субсидії певними підприємствами, така субсидія має вважатися адресною.

(b) коли орган, що надає субсидію, або законодавство, відповідно до якого такий орган здійснює свої функції, встановлює об’єктивні критерії чи умови, яким має задовольняти підприємство, та які визначають обсяг субсидії, така субсидія не є адресною за умови, якщо задоволення таких критеріїв чи умов автоматично веде до надання субсидії, і таких критеріїв та умов строго дотримуються. Критерії чи умови мають бути чітко визначені в законі, правилах чи іншому офіційному документі, для того, щоб бути здатними для перевірки. (c) коли, незважаючи на відсутність ознак адресної субсидії по застосуванні принципів, викладених у підпунктах (а) та (b), існують підстави вважати, що субсидія може на практиці бути адресною, можуть братися до уваги інші фактори. Такими факторами є: використання програм субсидіювання обмеженою кількістю визначених підприємств, переважне використання визначеними підприємствами, надання непропорційно великих субсидій визначеним підприємствам та той засіб в який орган, що надає субсидії, здійснює дискреційні повноваження при прийнятті рішення про надання субсидії.

2.2 Субсидія, яка обмежена лише визначеними підприємствами, що знаходяться у визначеному географічному регіоні під юрисдикцією органу, що надає субсидію, вважатиметься адресною. Вважається, що встановлення чи зміна загально застосованих ставок оподаткування всіма рівнями врядування, що мають на це повноваження, не є адресною субсидією для цілей цієї Угоди. 26

2.3 Будь-яка субсидія, що підпадає під дію положень Статті 3 вважається адресною.

2.4 Будь-яке визначення адресної субсидії відповідно до положень цієї статті має бути чітко обґрунтованим на основі фактичних доказів."

Висновок: запровадження часткової компенсації відсоткової ставки, як це визначено в проекті Закону, є субсидією відповідно до Статті 1Угоди про субсидії. Крім того, відповідно до Статті 2 Угоди це субсидія адресна.

2. Якому типу субсидій згідно вимог Угоди відповідає визначене в проекті запровадження часткової компенсації відсоткової ставки?

Угода про субсидії встановлює трьохскладову класифікацію субсидій:

- заборонені субсидії;

- субсидії, що дають підстави для вжиття заходів;

- субсидії, що не дають підстав для вжиття заходів.

Визначення забороненої субсидії наведено у Статті 3 Угоди про субсидії, яка передбачає:

"3.1 За виключенням того, що передбачено в Угоді про сільське господарство, забороняються такі субсидії у значенні Статті 1,:

(а) субсидії, що де-юре чи де-факто, в ролі єдиної умови, або однієї з умов, обумовлені показниками експорту, включаючи ті, що наведені в Додатку І

3.2 Члени СОТ не можуть ані надавати, ані зберігати субсидії, що зазначені в частині 1."

Проект Закону, що розглядається, прямо встановлює, що його метою є стимулювання надання експортних кредитів, тобто "банківських кредитів, що включають кредити постачальнику та кредити покупцю." (стаття 1). Відповідно проект визначає, що "кредит постачальнику – банківський кредит, що надається українському експортеру для забезпечення постачання товарів відповідно до умов зовнішньоекономічного договору (контракту) або на стадії виробничого циклу для забезпечення виробництва продукції за зовнішньоекономічним договором (контрактом) "; а "кредит покупцю - банківський кредит, що надається іноземному покупцю або банку іноземного покупця для придбання товарів відповідно до умов зовнішньоекономічного договору (контракту), укладеного з українськими експортерами ".

Визначальним елементом такої правової конструкції є зовнішньоекономічний договір (контракт) на експорт. Закон не передбачає надання часткової компенсації відсоткової ставки за кредитами, що не пов’язані прямо чи опосередковано, саме з експортом.

Таким чином, часткова компенсація відсоткової ставки за рахунок державного бюджету за кредитами, що надаються українським виробникам і експортерам для здійснення експортних операцій, відповідає кваліфікації субсидії, що надається під юридичною умовою здійснення експорту в сенсі Статті 3.1(а) Угоди про субсидії. Отже, надання часткової компенсації відсоткової ставки за експортними кредитами, юридично обумовлено в проекті Закону здійсненням експорту всупереч вимогам Статті 3 Угоди про субсидії та компенсаційні заходи Світової організації торгівлі.

Висновок: субсидія щодо запровадження часткової компенсації відсоткової ставки, як це визначено в проекті Закону, підпадає під визначення забороненої субсидії.

3. Чи підпадає субсидія щодо запровадження часткової компенсації відсоткової ставки, як це визначено в проекті Закону, під перелік заборонених субсидій, наведених в Додатку І до Угоди про субсидії, та чи може вона бути захищена?

Пункт (k) Додатку І прямо передбачає в якості забороненої субсидії "Надання Урядом (або спеціальною установою, що ним контролюється або діє від імені Уряду) експортних кредитів за ставками, нижчими за ті, які мали б фактично сплачуватись за використання таким чином залучених фондів (або сплачувалися б, якщо були б залучені на міжнародних фінансових ринках для отримання кредитів з тими же терміном погашення та іншими умовами та визначеними у тій же валюті, як і експортний кредит), або оплату Урядом всіх або частини витрат, понесених експортером чи фінансовою установою в наслідок отримання кредитів тією мірою, якою такі заходи використовуються для забезпечення суттєвих переваг щодо умов експортного кредиту."

Однак заборона такої субсидії підлягає застереженню, що міститься у частини другій пункту (k):

"За умови однак, якщо Член СОТ є стороною міжнародної угоди щодо офіційних експортних кредитів, що надаються за державної підтримки, у якому сторонами є принаймні дванадцять Членів-засновників цієї Угоди станом на 1 січня 1979 року, (або зобов’язань його наступника, яке затверджено Членами-засновниками), або якщо на практиці Держава-член застосовує положення щодо відсоткової ставки відповідної угоди, практика надання експортних кредитів, що відповідає з названими положеннями не вважається експортною субсидією, що заборонена цією Угодою."

Проект Закону не передбачає можливості визначення чистих відсоткових ставок по експортним кредитам через прив’язку до базових комерційних ставок в сенсі Угоди ОЕСР. Відповідно, немає підстав вважати, що така прив’язка буде впроваджена.

Висновок: немає підстав вважати, що названий захід може бути захищений шляхом застосування другої частини пункту (k) Додатку І до Угоди про субсидії. Також за відсутності норм законодавства, що конкретизують порядок застосування заходів, передбачених проектом Закону, відсутні можливості запобігти їх несумісності з Угодою про субсидії, оскільки неможливо довести на даному етапі, що перевага в сенсі пункту (k) Додатку І до Угоди не є "суттєвою".

4. Чи відповідає нормам ГАТТ/СОТ щодо субсидій запровадження часткової компенсації відсоткової ставки за рахунок державного бюджету за кредитами, що надаються іноземним покупцям під зобов’язання закупівлі ними українських товарів?

Відмінність цієї правової конструкції від розглянутої вище полягає в тому, що отримувачем переваги є іноземний покупець, який взяв зобов’язання закупівлі ним українських товарів. Однак цей факт не впливає на висновок, що бенефіциаром такого заходу є національний виробник (експортер). Відповідно, такий захід підпадає під дію Статті 3 Угоди про субсидії (див. наведене вище обґрунтування невідповідності запровадження часткової компенсації відсоткової ставки за рахунок державного бюджету за кредитами, що надаються українським виробникам і експортерам для здійснення експортних операцій).

Висновок: запровадження часткової компенсації відсоткової ставки за рахунок державного бюджету за кредитами, що надаються іноземним покупцям під зобов’язання закупівлі ними українських товарів є забороненою субсидією в сенсі Статті 3 Угоди про субсидії та компенсаційні заходи Світової організації торгівлі.

5. Чи є запровадження системи страхування експорту та експортних кредитів із залученням коштів державного бюджету субсидією в сенсі Статті 1 Угоди про субсидії?

Проект Закону прямо визначає, що страхування експортних кредитів забезпечується із залученням коштів державного бюджету (статті 5 та 6). Незважаючи на те, що безпосередньо такою страховою діяльністю займатиметься уповноважений страховик, що діятиме в структурі Корпорації (стаття 5), яка не є безпосередньо органом Уряду, така система страхування відповідає поняттю "фінансового сприяння, що надається урядом" у формі забезпечення "послугами, крім загальної інфраструктури" в сенсі частини 1 Статті 1 Угоди про субсидії.

Відповідно залишається питання, чи надає такий захід пільгу. Для визначення цього необхідно з’ясувати, що саме має бути надано в наслідок вступу в дію названого заходу. Однак не викликає сумніву той факт, що названий захід фактично спричинить штучне заниження страхових резервів, які страховик зобов’язаний утримувати з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування.

Висновок: страхування експортних кредитів із залученням коштів державного бюджету може вважатися субсидією в сенсі статті 1 Угоди про субсидії.

6. Чи є запровадження системи страхування експорту та експортних кредитів із залученням коштів державного бюджету забороненою субсидією в сенсі Статті 3 Угоди про субсидії?

Проект Закону прямо передбачає, що "Кабінет Міністрів України ... уповноважує страховика для здійснення експортного страхування" (стаття 5). Положення статті 6 проекту Закону безпосередньо обмежують (тобто обумовлюють) таке страхування експортними кредитами. Відповідно уповноважений страховик має право на залучення бюджетних коштів лише для страхування комерційних та некомерційних ризиків, пов’язаних із здійсненням зовнішньоекономічних договорів (контрактів) щодо експорту.
Висновок: З огляду на прямий зв’язок, що існує між експортною операцією та пільгою, яку отримує уповноважений страховик, такий захід є субсидією, що юридично обумовлена здійсненням експорту та відповідно заборонена в силу Статті 3 Угоди про субсидії. Такий висновок не залежить від того факту, що пільга надається особі, яка безпосередньо не здійснює експорту (це не стосується страхування експортних кредитів, наданих іноземному покупцеві, оскільки в цьому випадку наявний експорт послуги), оскільки така пільга прямо обмежена у застосуванні експортними кредитами.
Узагальнюючий висновок:

1. Запровадження часткової компенсації відсоткової ставки, як це визначено в проекті Закону, є забороненою субсидією відповідно до вимог Статті 3 Угоди про субсидії та компенсаційні заходи.

2. Немає підстав вважати, що названий захід може бути захищений шляхом застосування другої частини пункту (k) Додатку І до Угоди про субсидії. Також за відсутності норм законодавства, що конкретизують порядок застосування заходів, передбачених проектом Закону, відсутні можливості запобігти їх несумісності з Угодою про субсидії, оскільки неможливо довести на даному етапі, що перевага в сенсі пункту (k) Додатку І до Угоди не є "суттєвою".

3. Страхування експортних кредитів із залученням коштів державного бюджету є субсидією, що юридично обумовлена здійсненням експорту, та відповідно заборонена в силу Статті 3 Угоди про субсидії.

7.Вдосконалення структури українського експорту

Сприяння ефективній реалізації експортного потенціалу України є одним з найважливіших елементів державної промислової і структурної політики. Зіставлення технологічної структури експорту з України та світового експорту засвідчує істотне відставання України в сфері експорту високотехнологічної продукції – її питома вага є майже на порядок нижчою, ніж в середньому у світі і практично не збільшилася за останні сім років Замість високотехнологічної продукції Україна постачає на світовій ринок товари низького ступеня готовності, так звану технологічну "сировину" та середньотехнологічну продукцію машинобудування, одночасно закупаючи дорогі готові зарубіжні технології, що потребує супутнього придбання дорогих додаткових послуг (монтаж устаткування і його наступне технічне обслуговування).

Сировинна спрямованість українського експорту, в якому продукція недорогоцінних металів та виробів з них займає 42,2 %, механічне обладнання; машини та механізми – 10,1 %, мінеральні продукти – 8,7 %,робить українську економіку уразливою і залежною від світової кон’юнктури цін. Тому, зберігаючи присутність України на традиційних сегментах ринків експортної продукції, життєво необхідно забезпечити нарощування об'ємів українського експорту продукції з високою часткою доданої вартості. Відтак пошук ефективних механізмів та інструментів вдосконалення структури українського експорту та розширення присутності українських товаровиробників в секторі торгівлі середньо- та високотехнологічною продукцією стає першочерговим завданням економічної політики держави.

Вдосконалення структури українського експорту може відбуватися за трьома основними напрямами:поступове підвищення ступеня переробки сировинних ресурсів; розширення номенклатури продукції, що вивозиться, насамперед, за рахунок готових виробів; розвиток і зміцнення високотехнологічного компоненту українського експорту. Стимулювання розвитку експорту у вказаних напрямах може відбуватися як через формування сприятливого макроекономічного клімату, так і через створення спеціальних стимулів до експорту, а саме:

 підтримання конкурентоспроможного реального курсу валюти, що формує адекватні цінові стимули, та вжиття заходів щодо компенсації можливого негативного впливу на експорт зміцнення національної валюти;

 полегшення доступу до імпортних складових, необхідних для експортного виробництва через усунення/зниження імпортних тарифів, створення системи відшкодування імпортного мита або розвиток вільних експортних зон, вдосконалення страхового законодавства України з метою створення механізму страхування експортних поставок і кредитів;

 поліпшення інфраструктурної (дороги, порти, електропостачання) та соціальної бази (кваліфікована робоча сила), надання інформаційно-консультативних послуг, сприяння виставково-ярмарковій діяльності національних фірм за кордоном, субсидування науково-дослідних робіт.

Хоча формування сприятливого макроекономічного клімату більшою мірою відповідає практиці країн з розвинутою економікою і правилам регулювання торгівлі, розробленими СОТ, проте поточна ситуація в Україні не дозволяє швидко провести необхідні макроекономічні перетворення. В умовах прискорення інфляційних процесів девальвація національної валюти як засіб стимулювання вітчизняного експорту стає вкрай небажаною через її інфляційні наслідки. В цих умовах посилюється доцільність застосування спеціальних стимулів розвитку експорту.

У зарубіжних країнах використовуються різні системи підтримки національного експорту, які набули належного інституційного оформлення через спеціальні організації, завданням яких є підтримка розвитку експорту, починаючи з інформаційної підтримки і закінчуючи прямим фінансуванням. Їхні відмінності обумовлені специфічними рисами економічної та інституційної структури країни і тенденціями її розвитку на певному етапі.

За експертними оцінками, на фінансову підтримку експорту в розвинених країнах витрачається в середньому 0,35% ВВП (в Росії – 0,15 % від ВВП). За підрахунками, наведеними в доповіді Міністерства економічного розвитку Росії "Про хід реалізації рішень уряду Російської Федерації", приріст обсягів експорту перевищує обсяг його підтримки в 1,9 разу з подальшим мультиплікативним ефектом. Експерти ОЕСР оцінюють вплив прямих іноземних інвестицій у розвиток експорту на зростання торгівлі як двократний з уточненням, що для країн, що розвиваються, цей показник може бути іще вищим. В середньому співвідношення додаткового експорту до обсягу фінансової підтримки становить 2,3. Таким чином, державні заходи щодо підтримки експорту характеризуються високими показниками ефективності. Тому у промислово розвинутих країнах основна увага приділяється розвитку системи страхування ризиків експортної діяльності за державної підтримки у рамках міжнародних актів і нормативів, затверджених СОТ та ОЕСР.

В Україні створення ефективної системи сприяння розвитку і реалізації експортного потенціалу повинне здійснюватися на основі врахування об'єктивних змін в геоекономічній і геополітичній ситуації за вступу нашої країни до СОТ та активізації процесів євроінтеграції, а також відповідно до міжнародних правових норм і правил торгівлі

Виходячи з досвіду інших країн світу, основними напрямами розвитку системи державної підтримки експорту в Україні мають стати:

 використання бюджетних форм підтримки національних експортерів, а саме:

 кредитно-страхова підтримка розвитку високотехнологічних та інноваційних експортоорієнтованих виробництв;

 надання податкових пільг виробникам – експортерам високотехнологічної продукції;

 розробка і фінансування програм розвитку пріоритетних експортоорієнтованих проектів в рамках спеціально створених фондів;

 адміністративно-організаційна підтримка національних виробників;

 ухвалення міждержавних документів щодо координації єдиних принципів страхування ризиків, здійснення валютного і експортного контролю;

 створення сприятливих умов для організації дво- та багатосторонніх торговельно-промислових палат, бізнес-центрів і представництв в країнах євро зони і СНГ.

Середзаходів державної підтримки експорту промислової продукції центральне місце має посісти фінансова підтримка, до якої належать експортні премії (субсидії) та фінансові пільги, що надаються урядом, або приватними фінансовими інститутами експортерам, зокрема:

 субсидування процентних ставок за експортними кредитами;

 гарантійна підтримка (державне гарантування політичних і довгострокових комерційних ризиків при проведенні експортних операцій);

 довгострокове експортне кредитування.

В Україні система державної фінансової підтримки експорту знаходиться на недостатньому рівні розвитку. Механізм відшкодування ПДВ експортерам викликає численні нарікання, система страхування експортних кредитів практично відсутня. Лише обмежене коло банків надає такі послуги, насамперед, ВАТ Укрексімбанк. За високих темпів розвитку українського експорту

нагальної необхідності зміцнення існуючих та завоювання нових позицій на світових ринках чинних заходів фінансової підтримки експорту вочевидь недостатньо. За вступу до СОТ нерозвиненість системи державної підтримки українського експорту негативно позначатиметься на рівні захисту вітчизняних експортерів та може привести до зниження їх фінансової стійкості і платоспроможності.

Отже, невідкладним завданням слід визнати як вдосконалення діючих механізмів, так ухвалення кардинальних рішень щодо посилення фінансової підтримки вітчизняного експорту. Необхідність виконувати вимоги СОТ означає, що пряме економічне стимулювання експорту може здійснюватися тільки у формі:

 субсидування (компенсації) процентної ставки українським експортерам промислової продукції;

 страхування експортних кредитів у формі надання державних гарантій для забезпечення платіжних доручень урядів та експортно-кредитних агенцій іноземних країн, гарантії платіжних зобов’язань банка-агента (передусім, виділення державних гарантій за позиками Укрексімбанку, а також відшкодування його видатків у зв’язку з наданням ним авансових гарантій за контрактами українських експортерів);

 забезпечення діяльності вітчизняних експортно-кредитних агенцій.

В процесі реалізації зазначених форм фінансової підтримки необхідно звернути увагу на наступні аспекти.

По-перше ,пункт "к" ілюстративного переліку заборонених субсидій] встановлює, що, якщо країна-член СОТ є стороною міжнародної домовленості по офіційних експортних кредитах, або якщо застосовує на практиці положення про процентні ставки Угоди про основні умови експортних кредитів, що надаються за державної підтримки, діючої в рамках ОЕСР, то практика експортних кредитів, яка відповідатиме цим положенням, не розглядатиметься як експортна субсидія, заборонена Угодою. Країни, що практикують державну фінансову підтримку експорту за допомогою прямих кредитів/фінансування, рефінансування або у формі часткової компенсації процентної ставки, повинні застосовувати ставки, які будуть не нижчими за відповідні комерційні процентні ставки (CIRR), діючі на ринку. При цьому, згідно зі світовою практикою,

кожен випадок має розглядатися індивідуально і необхідна сума резервуватися у спеціальному фонді. Відшкодування відбувається тільки після оплати процентів по кредиту. Таким чином, державна підтримка українських експортерів у вигляді компенсації процентної ставки за експортними кредитами в межах мінімально дозволеної ставки кредитування з врахуванням валюти, що використовується, і терміну експортного кредиту, стане ефективним механізмом просування українських товарів на зовнішні ринки, що не суперечитиме зобов'язанням України в рамках СОТ.

Довідково : ставки за експортними кредитами, які щомісячно переглядаються, на цей час складають 5,5-6,0 %. Тому якщо, наприклад, Укрексімбанк надає підприємству експортеру кредит в доларах під 10 % річних, то субсидування не більше як 4,0-4,5 % буде припустимим з позицій СОТ.

На наш погляд, в Україні доцільно розвивати такий механізм субсидування процентних ставок, за якого органи виконавчої влади на умовах спільного фінансування здійснюють розподіл бюджетних коштів і несуть відповідальність за їх цільове використання, а Міністерство економіки України проводить конкурсний відбір підприємств. Подібний механізм успішно реалізується в програмі підтримки малого бізнесу і сприятиме доступності і оперативності отримання експортерами державної допомоги.

По-друге ,страхування експорту, що здійснюється через надання державних гарантій за експортними кредитами, є не лише дозволеним, а й дешевшим інструментом фінансової підтримки, ніж пряме фінансування. Гарантії надаються банкам, що надають експортні кредити. Страхування покриває не тільки традиційні комерційні, але і політичні ризики та поширюється на широке коло товарів і країн. Цей механізм реалізується через спеціальні установи типу Ексімбанку (США), Департаменту гарантій експортних кредитів (Великобританія) або через приватні страхові компанії, які мають в своєму розпорядженні і державні кошти (Німеччина, Бельгія).

Механізм страхування експортних кредитів заснований на щорічному виділенні у державному бюджеті резервного фонду, призначеного для виплати страхових відшкодувань у разі нестачі власних активів страхувальника. Законодавчо встановлюється об'єкт

страхування, вказується перелік ризиків (на перших етапах це можуть бути лише комерційні – неплатоспроможність і банкрутство контрагента), категорії кредитного ліміту, відсоток власної участі страхувальника в покритті можливих збитків. За визначенням, частина гарантійного покриття може перетворитися на зовнішній борг іноземної держави перед Україною. Тому величина гарантійного покриття має визначатися залежно від категорії країни.

Беручи до уваги зарубіжний досвід (Фінляндії, Південної Кореї, Китаю, Росії, Казахстану та інших) для забезпечення високої ефективності державних гарантій необхідно спрямовувати їх на оптимізацію діяльності експортерів, передусім, високотехнологічної продукції, а не створювати для них "парникових" і демпінгових умов роботи на світовому ринку, що пригнічує ефективну конкуренцію. Тому при наданні державних гарантій за експортними кредитами слід уникати тривалої і забюрократизованої процедури, що вимагає великої кількості узгоджень між органами виконавчої влади, підприємствами-експортерами, банківськими структурами, (для отримання державної гарантії, наприклад, російському експортеру необхідно представити близько 30 документів, а банку, що кредитує експортера або імпортера, 60 документів.

Разом з тим для забезпечення ефективного функціонування системи державного гарантування експорту в Україні необхідно:

 вдосконалити законодавчу базу з метою розвитку системи страхування комерційних ризиків при проведенні експортних операцій (у тому числі, в частині віднесення на собівартість страхових внесків);

 встановити порядок надання державних гарантій на трирічний бюджетний період з можливістю їх коригування при ухваленні закону про бюджет на відповідний рік;

 спрощувати механізми і процедуру надання державних гарантій, зменшувати перелік необхідних документів і скорочувати терміни їх розгляду;

 щорічно переглядати і розширювати перелік іноземних держав, для експорту до яких промислової продукції здійснюється державна гарантійна підтримка;

 налагодити систему оцінки проектів по значущості для українського експорту і можливості відновлення втрачених або заняття нових позицій на зарубіжних ринках;

 визнати перспективним напрямом державної фінансової підтримки експортоорієнтовані науково-дослідні і експериментальні роботи, освоєння наукоємної і високотехнологічної продукції, закупівлі обладнання для розвитку експортного виробництва (термін кредитів визначається відповідно до терміну окупності проектів);

 розглянути можливість першочергового надання кредитів на виробництво експортної продукції з тривалим циклом виготовлення, включаючи закупівлю сировини і матеріалів, які не виробляються в Україні;

 наділити агента уряду (уповноважений банк) правом достатньо високої самостійності в ухваленні рішень за наданням фінансових гарантій (за чітко встановленими правилами);

 стимулювати подальшу капіталізацію Укрексімбанку та інших державних банків, що займаються наданням експортних кредитів;

 сприяти розвитку консалтингової інфраструктури, насамперед, компаній що надаватимуть інформаційні послуги експортерам, у т ч. збиратимуть інформацію про ділову репутацію підприємств.

На основі аналізу абсолютних показників і динаміки витрат на підтримку експорту в зарубіжних країнах можливо рекомендувати довести щорічні бюджетні асигнування на фінансову підтримку українського експорту до 0,3% від обсягу ВВП, розрахованого за підсумками року, який передує ухваленню держбюджету. Рекомендований показник обчислений як середня для 22-х країн питома вага (частина) чистих державних витрат на сприяння експорту в доданій вартості обробній промисловості. При цьому за можливості для України, яка відчуває гострий дефіцит в комерційному кредитуванні і страхуванні експорту, доцільно передбачити можливість застосування більш широкої бази розрахунків з використанням прогнозного показника ВВП поточного року.

Довідково : Якби в бюджеті поточного року було передбачено виділення коштів у розмірі 1,5 млрд грн для гарантійної підтримки експорту промислової продукції і 500 млн. грн. для субсидування частини процентних ставок, що у сумі становить 0,85% загального обсягу бюджетних видатків, або 0,3 % ВВП 2007 року, то, за приблизними розрахунками, очікуваний ефект склав би2 млрд грн * 2,3 = 4,6 млрд грн або 0,91 млрд дол.

За даними Держкомстату України, обсяг експорту товарів і послуг за минулий рік становив 58,2 млрд дол. США. Відтак додатковий приріст експорту товарів і послуг у 2008 р. становив би 1,7%.

По-третє ,формування ефективної системи державної підтримки неможливо безекспортно-кредитних агенцій(ЕКА) – структур, що займаються страхуванням ризиків експортерів. Вони можуть існувати не лише у формі спеціалізованих державних агентств, але і у вигляді банків – державних, приватно-державних або приватних страхових компаній. Як правило, їхня ресурсна база формується за рахунок власних коштів, залучених коштів і коштів державних бюджетів.

Кредитування під гарантії ЕКА може здійснюватися за двома схемами: 1) кредит надається вітчизняному банку для фінансування цільового контракту вітчизняного експортера; 2) зарубіжний банк-кредитор надає прямий кредит вітчизняному експортеру під гарантії вітчизняного банку. Вибір конкретної схеми залежить від того, хто саме – банк або підприємство-експортер – користується більшою довірою у банку і ЕКА.

За експертними оцінками, в середньому діяльність ЕКА забезпечує додатково 12 % приросту експорту країни, а один додатковий долар бюджету ЕКА забезпечує в середньому приблизно 302 дол. додаткового експорту (при цьому є відмінність по регіонах – в ОЕСР відповідний показник дорівнює 160 дол. США).

На поточному етапі в Україні розвиток ЕКАстримують два чинники:

 недосконала нормативно-правова база;

 необхідність сплачувати страхові внески за рахунок прибутку (так, в межах проекту Укрексімбанку з розвитку експорту Всесвітній банк встановив маржу інвестиційних проектів на рівні не нижче 15 %. За такої норми прибутку з участі у системі кредитування виявилися виключеними деякі базові підприємства, у т.ч. металургійні).

Для пришвидшення процесу становлення і активізації діяльності вітчизняних ЕКА необхідно:

 за рахунок коштів державного бюджету вже в наступному році сформувати Фонд страхування експортних кредитів;

 розробити механізми залучення до системи надання державних гарантій відділень, філіалів і дочірніх банків українських банків за кордоном, що дозволить активніше використовувати зовнішні фінансові ресурси на користь українських підприємств експортерів;

 розглянути можливість створення Державної корпорації страхування експортних кредитів і інвестицій як основного інституту розвитку і реалізації експортного потенціалу.

На наш погляд, реалізація наведених пропозицій сприятиме інтенсифікації процесу створення в Україні системи державної фінансової підтримки експорту, що дозволить:

 сприяти диверсифікації української економіки та поліпшенню структури експорту;

 поліпшити умови для активізації зовнішньої торгівлі вітчизняних підприємств і підтримати їх в конкурентній боротьбі з зарубіжними виробниками, агресивна експортна політика яких нині негативно позначається на позиціях українських експортерів;

 наблизити інституційно-організаційні аспекти зовнішньоторговельної діяльності до світових стандартів;

 активізувати процес інституційного розвитку вітчизняної фінансової системи – в процесі надання державної фінансової підтримки встановлюються загальні принципи, правила і традиції, яким повинні слідувати приватні компанії з своїми страховими і кредитними інструментами;

 позбавити підприємства невластивих їм функцій кредитного менеджменту і стягнення боргів при настанні страхового випадку.

Технологічна структура експорту з України та світового експорту

Найменування товарних груп Світовий експорт Експорт з України Світовий експорт Експорт з України
2000 2008
Сільськогосподарська продукція 8,56 10,88 7,82 13,38
Мінеральні продукти таенергетичні матеріали 13,42 19,67 18,85 13,58
Продукція промисловості 72,79 67,06 68,33 71,94
Металургія 2,21 35,39 3,10 38,54
Хімічна промисловість 9,04 9,01 10,33 9,39
Фармацевтична промисловість 1,68 0,29 2,57 0,25
Механічне обладнання; машини та механізми, транспортні засоби 40,78 12,32 36,12 14,07
Телекомунікаційне обладнання 14,98 0,65 12,01 0,73
Електронні прилади та офісне обладнання 5,75 0,11 4,26 0,12
Комп’ютерні технології 4,46 0,47 4,50 0,53
Інтегральні схеми і електронні компоненти 4,77 0,07 3,25 0,08
Текстиль 2,46 0,87 1,81 0,64
Одяг 3,07 2,86 2,58 1,78

8. Досвід окремих зарубіжних країн в сфері державної фінансової підтримки експорту

Досвід агресивної політики сприяння експорту має Південна Корея(1961-1973 рр.), що проводилася одночасно із захистом в сфері імпорту. Жорсткий контроль над торгівлею і обмінним курсом поєднувався з послідовною фінансовою і промисловою політикою. Торговельна політика була спрямована на нарощування обсягів експорту, будучи достатньо нейтральною по відношенню до його структури. Експортери підтримувалися шляхом запровадження системи множинних валютних курсів, надання прямої фінансової допомоги, дозволу використовувати зароблену валюту на імпорт потрібних їм товарів, розширення можливостей брати кредити в іноземній валюті. Одночасно для корейських експортерів було встановлені послаблення щодо імпортного контролю, а також тарифні пільги.

Китайська корпорація страхування експортних кредитів(Sinosure) була створена за рішенням Держради КНР 18 грудня 2001 року. Це державне експортне кредитне агентство, що підтримує, насамперед, експорт машино-технічної і високотехнологічної продукції китайського виробництва шляхом страхування експортних кредитів. Володіючи статусом "політичної компанії", Корпорація відіграє роль інструменту реалізації державної політики в області стимулювання національного експорту виробів з високим ступенем доданої вартості. Джерелом її капіталу є Фонд страхування експортних кредитів, що формується за рахунок державного бюджету. Основні функції Корпорації включають: страхування короткострокових і середньо- і довгострокових експортних кредитів, страхування китайських інвестицій за кордоном, надання гарантій, стягнення комерційної заборгованості, оцінка кредитоспроможності торгових партнерів тощо.

У Фінляндії широкого поширення набула така форма державного стимулювання, як субсидування експортера, що передбачає надання державної допомоги на безвідплатній основі. Використовуються такі заходи щодо субсидування експорту: короткострокове фінансування експорту (здійснюється комерційними банками у вигляді звичайного банківського кредитування. Ставка за кредитами розраховується на основі базового відсотка Банку Фінляндії, до якого додається 0,25%);

кредитування експортером імпортера (комерційний експортний кредит). Цей вид фінансування не розповсюджується на торгівлю сільгосппродукцією, сировинними товарами, продукцією деревообробної промисловості, а також на реекспортні товари.

Спеціальною системою фінансування експортера є кредити на розвиток так званого нового експорту, які Банк Фінляндії став надавати з 1996 року. Умовою отримання такого кредиту є збільшення об'єму експорту підприємства

Середньо- і довгострокове кредитування експорту застосовується для експорту капіталомісткої продукції, пов'язаних з ним послуг і проектного експорту. Надаються кредити на комерційних умовах і пільгові кредити. Умови перших визначаються залежно від потреби клієнта і стану ринку. Кредит може надаватися як експортеру, так і покупцю або банку покупця і покривати до 100% від вартості контракту.

Однією з основних форм фінансування експорту Фінляндії є страхування експортних надходжень. Цією діяльністю займається "Валтіонтакуукеськус" (ВТК), "Центр державних гарантій" - організація в системі Міністерства торгівлі і промисловості. При експорті в країни ОЕСР гарантія, як правило, охоплює тільки комерційний ризик, при експорті в інші країни - як комерційний, так і політичний ризик.

Оскільки кредитний ринок Фінляндії характеризується відносною вузькістю, важливе значення для експортної промисловості мають міжнародні джерела довгострокових кредитів, що використовуються через відділення, філіали і дочірні банки фінських банків за межею. Основним джерелом коштів для Фінляндії є європейський ринок капіталів. Проте все більш помітне місце займають ринки капіталів Північної Америки (Нью-Йорк) і Азії (Сінгапур, Токіо).

В Казахстані існує Державна корпорація страхування експортних кредитів і інвестицій як один з інститутів розвитку в цілях сприяння реалізації Стратегії індустріально-інноваційного розвитку Республіки Казахстан на 2003-2015 роки, спрямованої на відхід від сировинної спрямованості держави і розвиток експортоорієнтованих виробництв в несировинному секторі економіки.

У Росії у 2003 році була розроблена і схвалена розпорядженням Уряду (14 жовтня 2003 р. № 1493-р.) Концепція розвитку державної фінансової (гарантійної) підтримки експорту промислової продукції в Російській Федерації. Зокрема Федеральним законом "Про федеральний бюджет на 2007 рік" було передбачено виділення 1 млрд. доларів США для гарантійної підтримки експорту промислової продукції та 3 млрд рубл. з метою субсидування частини процентних ставок.

Для отримання відшкодування встановлені такі умови:

 експорт промислової продукції протягом не менше трьох років;·

 спрямування кредитних ресурсів на здійснення експорту промислової продукції з високим ступенем переробки; ·

 своєчасне виконання кредитних договорів;

 відсутність простроченої заборгованості по обов'язкових платежах до федерального бюджету і до державних позабюджетних фондів.

В Україні Укрексімбанк виконує основні функції державної підтримки експорту промислової продукції (товарів, робіт, послуг), страхування експортних кредитів від комерційних і політичних ризиків, забезпечення фінансової і гарантійної підтримки експорту промислової продукції вітчизняних товаровиробників із залученням кредитних ресурсів міжнародних фінансових організацій та іноземних фінансово-кредитних установ.

Умови надання ним кредитів є стандартними:

Термін:від 1 до 5 років, у виняткових випадках до 7 років.

Валюта:долари США , євро та інші валюти залежно від валюти контракту і згоди банка-кредитора.

Кредит покриває:до 85% вартості зовнішньоторговельного контракту;

Авансовий платіж:до 15% вартості зовнішньоторговельного контракту сплачується імпортером на користь експортера за умовами контракту.

Відсоткова ставка:узгоджується з кредитором по кожному проекту окремо (рівень ставки залежатиме від кредитного рейтингу Позичальника та кредитного проекту).

Додаткові витрати:комісія за зобов'язання (близько 0,5 % річних), комісія за організацію/управління (разова, складає близько 0,5 % від суми кредиту), юридичні витрати (можливі, але не обов'язкові).

Страхова премія:її розмір встановлюється ЕКА країни-кредитора і залежить від країни імпортера, суми кредиту, терміну кредиту, предмету контракту тощо. Сплата страхової премії може бути здійснена за рахунок кредиту (повністю або частково), імпортером або за погодженням спільно з експортером.

9. Нетарифні бар'єри

Нетарифні бар'єри підрозділяються на три групи. 1. Міри, спрямовані на пряме обмеження імпорту з метою захисту визначених галузей національного виробництва: квоти (контингенти), ліцензії, компенсаційні збори, імпортні депозити, а також антидемпінгові і компенсаційні мита й ін. 2. Міри адміністративного характеру, що безпосередньо не спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі, але приводять до аналогічного результату: митні формальності, технічні і санітарні стандарти і норми, вимоги до упакування і маркірування і т. п. 3. Інші міри, безпосередньо не спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі, але дія яких найчастіше приводить саме до цього результату.

Існує також розповсюджена класифікація нетарифних бар'єрів за механізмами дії, за якою вони підрозділяються на сім категорій: Паратарифні міри, до яких відносяться інші, крім мит, платежі, стягнуті при ввозі іноземних товарів: різні митні збори, внутрішні податки, спеціальні цільові збори. Офіційно ці міри приймаються не з метою регулювання зовнішньої торгівлі, але роблять на неї істотний вплив. Міри контролю за цінами, що націлені на захист інтересів національних товаровиробників (компенсаційні й антидемпінгові процедури і мита). Фінансові міри, що передбачають особливі правила здійснення валютних операцій для регулювання зовнішньої торгівлі. Кількісне регулювання, тобто встановлення кількісних обмежень на ввіз і вивіз товарів. Автоматичне ліцензування, тобто спостереження (моніторинг) за обсягами і напрямками товаропотоків. Державна монополія зовнішньої торгівлі в цілому або на окремі товари. Технічні бар'єри, тобто контроль за відповідністю імпортованих товарів національним стандартам, у тому числі якості і безпеки. Під квотами (контингентами) розуміються обмеження у вартісному або фізичному вираженні, що вводяться на імпорт або експорт товару у визначений період. У випадку встановлення квоти рівною 0 має місце ембарго, тобто заборона на імпорт або експорт. Квота може бути встановлена на рівні вище, ніж можливі імпорт або експорт. Тоді вона не є обмеженням, а служить тільки способом контролю за рухом того або іншого товару. Експортні квоти застосовуються рідко, тільки у випадку гострого дефіциту даної продукції в країні, а також для досягнення політичних цілей (дискримінаційний характер). Імпортні квоти застосовуються для захисту національного виробництва від іноземної конкуренції, скорочення безробіття, поліпшення платіжного балансу, контролю за рухом товарів.

Існують квоти глобальні, установлювані на імпорт визначеного товару з усіх або з групи країн, і сезонні. Наприклад, у США за допомогою квот регулюється імпорт деяких сортів сиру, шоколаду, бавовни, горіхів, морозива, кави, сталі й ін. Однією з різновидів квот є угоди про добровільне обмеження експорту, що поширюються на продукцію в основному галузей, що знаходяться в кризовому стані. "Добровільність" у цьому випадку відносна, тому що подібні угоди підписуються під натиском імпортерів. Обсяг експорту встановлюється за окремими видами товару на визначений період. До початку 90-х рр. близько 10% імпорту промислово розвинутих країн стримувалося угодами про "добровільне" обмеження експорту. Іншим різновидом квот є так називані тарифні квоти. У межах установлених квот товари імпортуються без стягування мит, а при імпорті понад даний ліміт стягуються високі мита. Наприклад, у США подібними мірами регулюється імпорт молока, риби, картоплі і деяких типів мотоциклів. Квоти звичайно розподіляються на основі ліцензій, що являють собою в даному випадку дозволи на експорт або імпорт. Вони видаються державою через спеціальні уповноважені відомства на проведення зовнішньоторговельних операцій із включеними у відповідні списки товарами. Основними видами ліцензій є: а) автоматична, або генеральна, ліцензія, по якій дозволяється безперешкодний ввіз або вивіз товару, включеного у відповідний список, протягом визначеного періоду; б) неавтоматична, або разова, ліцензія, по якій дозволяється імпорт або експорт визначеного товару з указівкою його кількості, вартості, країни походження або призначення, а в ряді випадків і митного пункту, через який повинний бути здійснений експорт або імпорт. Політика тієї або іншої країни в області ціноутворення може бути спрямована на підтримку внутрішніх цін на відносно високому рівні й у відносно стабільному стані порівняно з умовами світового ринку, наприклад, на підтримку визначеного рівня доходів виробників того чи іншого товару. Мита в даному випадку не є адекватним інструментом, тому що внутрішні ціни змінюються в залежності від змін світових цін. Для того, щоб цього уникнути, застосовують компенсаційні (зрівняльні) збори, величина яких дорівнює різниці між відносно низькою ціною даного товару за кордоном і його відносно високою ціною на внутрішньому ринку. Компенсаційні збори можуть використовуватися замість мит або разом з ними. Для них характерна майже автоматична змінюваність. Якщо внутрішні ціни постійні, а світові ціни змінюються, то і компенсаційні збори змінюються на величину зміни світових цін, але в зворотному напрямку. Цим вони відрізняються від мит, що є постійними під час їхньої дії. Крім того, якщо світові ціни стабільні, то від величини застосовуваних мит залежить внутрішня ціна, а при застосуванні компенсаційних зборів їхня величина залежить від внутрішньої ціни, тобто в першому випадку внутрішня ціна є функцією мит, а в другому випадку компенсаційний збір – функція внутрішньої ціни. Майже автоматична змінюваність компенсаційних зборів робить їх важким бар'єром для проникнення іноземних товарів на внутрішній ринок. Імпортні депозити – це внески визначеної суми на спеціальний рахунок у деякій пропорції до вартості імпорту. Через визначений час ці суми повертаються (без відсотків). У результаті в імпортерів виникають додаткові витрати, тому що їм звичайно приходиться брати кредит для депозитів. Прагнення компенсувати додаткові витрати приводить до зростання цін на імпортовані товари, а в кінцевому рахунку – до скорочення попиту і, відповідно, імпорту. Найчастіше імпортні депозити застосовуються для поліпшення ситуації в платіжному балансі за допомогою скорочення імпорту, наприклад наприкінці 60-х рр. подібна система застосовувалася у Великобританії. Охорона здоров'я і навколишнього середовища не є бар'єром у міжнародній торгівлі, але побічно може на неї впливати, коли до імпортованих товарів застосовуються особливі технічні вимоги, що спричиняє додаткові витрати, пов'язані зі зміною технології й одержанням відповідного сертифіката якості. До додаткових платежів відносяться різні адміністративні, митні, гербові, статистичні, прикордонні збори, що так само, як і мита, сприяють обмеженню імпорту. Вони застосовуються в тих випадках, коли використання мита політично невигідне, і встановлюються автономно, на відміну від мита, що, в основному, є договірними.48

У розвинутих країнах прийнято, що податки повинні застосовуватися так, щоб вони були нейтральними стосовно зовнішньої торгівлі, тобто імпортовані товари повинні обкладатися внутрішніми податками так само, як і національна продукція. Однак на практиці ця умова виконується далеко не завжди. Але навіть якщо умова нейтральності внутрішніх податків стосовно зовнішньої торгівлі виконується, виникає проблема подвійного оподатковування (при експорті і при імпорті), тобто конкурентоспроможність даного товару знижується. Загальноприйнято, що стягуються податки тільки в країні-імпортері, а оподатковування не може бути більшим, ніж оподатковування аналогічних національних товарів. Але в той же час експортні товари не можуть бути звільнені від податків у більшому ступені, ніж якби вони направлялися на внутрішній ринок. Ця проблема ускладнюється ще й тим. що повертаються тільки непрямі податки, а прямі не повертаються. Держава може установлювати валютні обмеження, тобто визначати спосіб використання валюти (примусовий продаж валюти державі і т.п.), а також зобов'язувати одержувати дозвіл на оплату у валюті. Наслідки ті самі, що і при кількісних обмеженнях. Способом "обходу" є клірингові угоди, зустрічна торгівля. Можуть застосовуватися й інші нетарифні обмеження зовнішньої торгівлі, наприклад, державна монополія зовнішньої торгівлі, вимога обов'язкового використання вітчизняної сировини, у результаті чого скорочується попит на імпортну сировину й ін. Під експортними субсидіями маються на увазі допомоги, переважно в грошовій формі, надані державою підприємствам для стимулювання експорту і підвищення конкурентоспроможності їхньої продукції на закордонних ринках шляхом надання їм можливості знижувати експортні ціни без скорочення прибутку. Розрізняють кілька видів субсидій: 1) прямі субсидії, безпосередньо виплачувані державою експортерові в трьох формах: виплата деякої суми у визначеній пропорції до експорту; повернення експортерові різниці між внутрішньою і світовою цінами, якщо перша вище фінансування державою деяких витрат експортера, наприклад, витрат на дослідження зовнішніх ринків, рекламу, транспорт і т. д.: 2) непрямі субсидії, що надаються у вигляді різних пільг з метою зниження витрат експортера або одержання їм додаткових доходів в інших сферах: податкові пільги (держава може надавати різні пільги по податку на прибуток, по прибутковому податку, по виплатах із заробітної плати; виключати деякі витрати із суми, що підлягає оподатковуванню; дозволяти прискорену амортизацію, повертати мита на імпортну сировину при подальшому експорті продукції, зробленої з цієї сировини); державне кредитування (держава може надавати кредити експортерам на пільгових умовах по відсотках і терміна, кредити закордонним державам для закупівлі товарів на вітчизняному ринку, а також здійснювати державне страхування експортних кредитів по знижених ставках. У цьому випадку держава бере на себе ризик неплатежу. Ризики в даному випадку бувають комерційними і політичними (неотримання платежу від імпортера, затримка постачання товару, зміна умов валютного і ліцензійного контролю в країні-імпортері, зміна курсу валют, експропріація, державний переворот і т. д.). У ряді країн для цих цілей створені спеціальні установи, наприклад, у США – Експортно-імпортний банк, у Великобританії – Департамент гарантій експортних кредитів. До цієї групи непрямих субсидій також відносяться різного роду пільги, що надаються в кредитній сфері, особливо коли в країні мають місце певні обмеження. Прямі субсидії мають занадто явний характер, що істотно підвищує імовірність прийняття країнами-імпортерами відповідних мір. Тому звичайно експортерам надаються непрямі субсидії. Субсидії є таким самим істотним елементом протекціонізму, як і мита, але якщо останні встановлюються для захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку з метою розширення виробництва в імпортозаміщюючому секторі економіки, то експортні субсидії – на зовнішньому. При наданні експортних субсидій збільшується випуск експортних товарів у результаті залучення ресурсів з галузей, що конкурують з імпортом. Економічні втрати виникають через те, що вартість випуску експортної продукції перевищує дохід від експортних продажів. Крім того, оскільки при наданні експортних субсидій збільшується відтік товарів із внутрішнього ринку на зовнішній, внутрішні ціни на експортні товари зростають. Споживачам доводиться також платити додаткові податки, що потрібні для фінансування експортних субсидій. Водночас експортні субсидії сприяють стабілізації внутрішнього ринку і можуть поліпшити становище країни в міжнародній торгівлі.

10. Експортні субсидії. компенсаційне імпортне мито

Для захисту національних виробників держава може не тільки обмежувати імпорт, але й стимулювати експорт. Однією з форм стимулювання експортних галузей є експортні субсидії, тобто пільги фінансового характеру, які надаються державою експортерам для розширення вивозу товарів за кордон. Внаслідок таких субсидій експортери отримують можливість продавати товар на зовнішньому ринку за нижчою ціною, ніж на внутрішньому. Експортні субсидії можуть бути прямими (виплата дотацій виробникові, коли він виходить на зовнішній ринок) і непрямими (пільгове оподаткування, кредитування, страхування тощо).

В Преамбулі до Угоди про сільське господарство однією з галузей, потребуючих прийняття країнами-членами конкретних зобов’язань названа експортна конкуренція, тобто надання експортних субсидій. Експерти вважають, що саме вони мають найбільш спотворюючий вплив на розвиток конкуренції на світових ринках сільськогосподарської продукції, деформують умови недискримінаційної торгівлі. Експортні субсидії надаються виробникам сільськогосподарської продукції для створення або підтримки конкурентних переваг на зарубіжних ринках.

Відомо, що ще в рамках ГАТТ вдалося розробити правила застосування субсидій щодо промислової продукції, аналогічні правила надання урядами субсидій у сільськогосподарському секторі не були приведені у відповідність до дисципліни ГАТТ. Угода про сільське господарство містить правила надання субсидій на сільськогосподарську продукцію.

Слід зазначити, що правила застосування експортних субсидійна сільськогосподарську продукцію і промислову відрізняються. Правилами ГАТТ з самого початку було заборонено застосування експортних субсидій на промислову продукцію розвиненими країнами. Угода про субсидії та компенсаційні заходи, яка була переглянута в ході Уругвайського раунду, поширила цю заборону і на промислову продукцію країн, що розвиваються. В той же час, вони мають восьмирічний перехідний період (до 1 січня 2003 року) для приведення практики застосування субсидій у відповідність із зобов’язаннями. Водночас, найменш розвинені країни і країни, що мають річний середньодушовий дохід менше 1000 доларів США поки що звільнені від цих зобов’язань.

Угода про сільське господарство вимагає від країн взяти зобов’язання скоротити їх застосування. В ході Уругвайського раунду члени СОТ домовились скоротити експортні субсидії до 2001 р. на умовах, що містяться в таблиці.

Таблиця

Умови скорочення експортних субсидій на сільськогосподарську продукцію за групами країн

Умови Розвинені країни та перехідні економіки Країни, що розвиваються
Скорочення сукупних бюджетних витрат на експортні субсидії -36% -24%
Скорочення сукупного обсягу експорту, охопленого субсидіями -21% -14%

Якщо країни погоджуються взяти на себе зобов’язання щодо скорочення суми та обсягів субсидування експорту, то їм дозволено використовувати шість категорій субсидій, до яких і діють зобов’язання.

Відповідно до Угоди про сільське господарство під скорочення країнами-членами СОТ підпадають такі категорії експортних субсидій:

1. надання урядом прямих субсидій, які залежать від показників експорту;

2. продаж урядами некомерційних запасів (що перебувають у державній власності) сільськогосподарської продукції за ціною нижчою за порівняну, що призначається на аналогічний товар при продажу його покупцям на внутрішньому ринку;

3. виплати при експорті певного сільськогосподарського товару, які фінансуються за підтримки уряду, незалежно від того, чи має місце витрата державних коштів чи ні, у тому числі виплати, які фінансуються за рахунок надходжень від зборів,

4. стягнутих із такого ж сільськогосподарського товару або, з якого виробляється експортний товар;

5. надання субсидії на скорочення витрат, пов’язаних зі збутом за експорту сільськогосподарської продукції (за винятком широкодоступних послуг зі сприяння експорту та консультаційних послуг), в тому числі витрати навантаження і розвантаження товару, підвищення якості та інші витрати на переробку, а також витрати на міжнародні перевезення та фрахт;

6. витрати на внутрішні перевезення та фрахт за експортних поставок, які надаються або встановлюються урядом на умовах, сприятливіших, ніж для поставок на внутрішній ринок;

7. субсидії на сільськогосподарську продукцію, які залежать від її включення до виробництва товарів на експорт.

Країни, які використовували такі субсидії, взяли значні зобов’язання протягом переговорів, які були включені на рівні окремих товарів до їх Розкладу поступок як Членів СОТ.

Ці країни надалі не повинні перевищувати рівні зобов’язань, визначених у їх Розкладах, як за бюджетними витратами, так і обсягом. Вони також мають зобов’язання не розширювати перелік продукції, щодо якої можуть надаватися субсидії, понад визначений в Розкладі. Додаток 2 містить перелік зобов’язань країн щодо експортних субсидій та продукції, якої вони стосуються.

Іншим країнам, які не брали на себе зобов’язання щодо скорочення, заборонено застосовувати експортні субсидії на сільськогосподарську продукцію. Разом з тим, положення про спеціальний та диференційний режим дозволяють країнам, що розвиваються, застосовувати два типи субсидій: субсидії для скорочення витрат, пов’язаних зі збутом при експорті сільськогосподарської продукції, в тому числі витрати на підвищення якості та інші витрати на переробку, а також витрати на міжнародні перевезення та фрахт; витрати на внутрішні перевезення та фрахт при експортних поставках, на умовах, сприятливіших, ніж для поставок на внутрішній ринок.

Таким чином, в Угоді про сільське господарство зроблена спроба відокремлення легальних програм допомоги виробництву сільськогосподарських товарів від деформуючих торгівлю субсидій. Передбачені покарання за субсидування експорті відносяться до самого факту здійснення субсидій, а не до їх ефекту. Потреба в зменшення обсягів експортних субсидій очевидна. Це позитивно вплине на основні агропромислові товари, такі як зерно, сире м’ясо, молочні вироби і рослинні олії.

11. Підтримка експортної діяльності вітчизняного виробника

В умовах наростаючого від’ємного торгового сальдо особливу увагу слід приділити стимулюванню експортної діяльності вітчизняного виробника.

До кроків на підтримку експортерів слід віднести:

1. Сприяння експортерам та міжнародне лобіювання їх інтересів, в т.ч. сприяння в подоланні торгових бар’єрів;

2. Сприяння в вирішенні торгових конфліктів на зовнішніх ринках;

3. Організація інформаційної, аналітичної підтримки, сприяння в організації торгових делегацій і т. п.;

4. В окремих випадках, державна фінансова підтримка як протидія аналогічним діям інших держав (в рамках, що не суперечать міжнародним зобов’язанням), інше.

Підтримка експорту – це один з найважливіших пріоритетів державної промислової політики.

Створення сприятливого інвестиційного та підприємницького клімату, як передумови інноваційного розвитку

Розвиток промисловості повинен проходити разом з якісними змінами в структурі економіки – зростанні наукоємної та технологічної продукції, збільшенні частки послуг, в тому числі в структурі експорту.

В останні роки зростає сировинний характер української економіки, що є загрозою в довгостроковій перспективі. Тому ще одним з важливих пріоритетів є стимулювання інноваційної діяльності. Але для інноваційного розвитку важливим є не державна фінансова підтримка української науки, а, в першу чергу,створення сприятливого для підприємництва та інновацій економічного клімату. Загальне зростання інвестицій в економіку країни приведе і до зростання інвестицій в науково-дослідницькі та конструкторські розробки, разом з тим будуть здійснюватись інвестиції в людський та фізичний капітали. До речі в умовах сучасної української економіки (поки що не постіндустріальної) 54

джерелом інноваційного розвитку є скоріше не наукові знання, а знання, що базовані на практиці, відповідно, переважно процесні та організаційні інновації, а не продуктові, такі як впровадження на ринок принципово нових товарів або послуг (для розвитку яких є потреба у комплексній трансформації всієї виробничої системи).

Розвиток продуктових інновацій забезпечує система трансферу технологій, яка в Україні після реформування даної галузі (передачі цих функцій МОН) остаточно зруйнована. Забезпечення зв’язку науки та виробництва є одним з важливих аспектів промислової політики. Державне управління інноваційною діяльністю в існуючому сьогодні вигляді (і в т. ч. фінансування науки), не є ефективним, і виступає скоріше гальмом ніж стимулом науково-технічного прогресу. Поряд з Програмою розвитку промисловості одним з ключових документів має стати Державна програма інноваційної політики України, яка поки що відсутня.

Міжнародний досвід свідчить, що в умовах постіндустріальної економіки, прямі форми підтримки промисловості, як то субсидування галузей або підприємств, прямі державні інвестиції, субсидування відсоткових ставок та інше, виявляються неефективними, оскільки знижують конкурентоспроможність субсидованих галузей виробництва.

Натомість ефективними є непрямі методи підтримки, такі як:

- Прийняття нормативних актів, що регулюють діяльність галузей або промисловості в цілому – технічне регулювання, підтримка експортерів, стимулювання інноваційної діяльності і т. д.

- Створення фінансових умов для розвитку виробничої та інноваційної діяльності.

- Зниження інституційних витрат виробничої діяльності.

Окрему увагу слід звернути на існуючий в міжнародній практиці принцип "все нове - вільне" за яким всі створені на приватні кошти активи звільняються від цінового (тарифного) регулювання, незалежно від того в якій сфері вони працюють (наприклад, в Данії існують 2 правові режими для старих та створених екологічних активів в електроенергетиці).

12. Венчурні фонди

Виходячи з можливостей,передбачених українським законодавством, венчурні фонди (венчурний англ.venture- ризикований) є дуже зручними інструментами здійснення інвестицій.

Враховуючи потенційну можливість здійснення через венчурний фонд інвестицій з високим ступенем ризику, законодавство звільнило венчурні інвестиційні фонди від більшості нормативних заборон, які існують для інвестиційної діяльності інших типів фондів.

Передусім це стосується практично повної відсутності обмежень щодо складу та структури активів фонду. Венчурний фонд може інвестувати належні йому кошти в будь-які цінні папери, в тому числі такі, що не пройшли біржовий лістінг, купувати векселі, надавати відсоткові позики компаніям в яких володіє часткою корпоративних прав.

Для венчурного фонду відсутні також обмеження щодо кількісного складу учасників фонду. Інвестором венчурного фонду може бути навіть одна особа.

Ефективність інвестування через венчурні фонди досягається також завдяки наявності податкових пільг та стимулів (будь-які доходи фонду не є об'єктом оподаткування до моменту поки вони знаходяться в активах фонду). Це дає можливість реінвестувати кошти в межах діяльності фонду без проміжного оподаткування, за рахунок чого досягається максимальний результат інвестиції.

Наявні можливості роблять венчурні фонди надзвичайно перспективними фінансовими інструментами як для великих холдингових компаній, так і для компаній та підприємців, що належать до сегменту малого та середнього бізнесу. Венчурний фонд може бути ефективним інструментом реалізації як окремого проекту, так і фінансовим центром для здійснення інвестиційної діяльності компанії або групи компаній.

Так, створивши венчурний фонд, інвестор отримує наступні можливості:

· Проводити оперативний перерозподіл коштів між проектами або компаніями, не створюючи при цьому "віртуальних" заборгованостей між компаніями тане використовуючи договорів фінансової допомоги. За рахунок цього значно спрощується процес управління фінансовими потоками та підвищується його ефективність.

· Уникати"проміжного" оподаткування проектів, значно збільшуючи при цьому свої обігові кошти та економлячи на необхідності залучати додаткові кредитні кошти.

· Проводити оперативне кредитування власних проектів за рахунок активів фонду.

· Залучати кошти інших інвесторів для реалізації спільних проектів.

· Здійснювати повний контроль над операційною діяльністю фонду, самостійно визначати об'єкти для інвестування.

· Додатково залучати кошти іноземних інвесторів для реалізації власних інвестиційних проектів, уникаючи складні юридичні процедури державної реєстрації таких інвестицій, які присутні у випадках коли іноземні інвестиції здійснюються напряму без залучення інвестиційного фонду.

· Зберігати свою анонімність, як інвестора, у випадку коли венчурний фонд буде виступати номінальним власником акцій або інших корпоративних прав.

Венчурні капіталісти і венчурні фонди. Такі інвестори звичайно прагнуть придбати значну частку в підприємстві (20-40%). Венчурний інвестор, як правило, не має свого плану розвитку підприємства, але вимагає, щоб керівництво підприємства розробило такий план і в цілому дотримувалось його протягом інвестиційного циклу. Інвестиційний цикл венчурного інвестора в більшості випадків - від трьох до десяти років. Венчурний інвестор сподівається, що за цей час підприємство зможе значно збільшити свої обороти і прибуток, ринкова вартість підприємства значно зросте, і інвестор зможе вигідно продати свої частку в цьому підприємстві.

Перш ніж венчурний інвестор погодиться розпочати інвестиції, він визначає свою стратегію виходу. Найбільш типові стратегії виходу - це реалізація придбаних акцій на біржовому ринку, продаж інвестиції стратегічному інвестору, продаж своєї частки іншим акціонерам або керівництву підприємства.

Своєю появою фонди зобов'язані США - країні з найбільш розвинутою інфраструктурою венчурного фінансування. У рамках американської моделі фонди створювалися в основному для фінансування перспективних ідей і починань.

За кордоном, в основному у США і країнах Західної Європи, ці інструменти повсюдно використовуються на практиці вже не одне десятиліття й одержують в останні роки усе більш широке поширення. Загальний світовий ринок венчурного капіталу перевершив у середині 90-х років рубіж у 100 млрд. дол. За один тільки 1996 рік нові інвестиції венчурного капіталу в США склали близько 10 млрд. дол., а на європейському континенті - майже 8 млрд. дол.

Досвід розвинутих економічних країн у періоди промислового спаду, що стикалися з проблемами, аналогічними нинішнім вітчизняним, свідчить, що венчурні фонди можуть служити одним з ефективних засобів подолання дефіциту і дорожнечі інвестиційних ресурсів.

Венчурні фонди Західної Європи інвестують в економіку регіону більше 6 млрд. доларів на рік. Але, на відміну від американських, європейські фонди ризикового фінансування воліють вкладати кошти не в початковий, а у вже зрілий, що добре зарекомендував себе, бізнес

Це пояснюється тим, що на початку 80-х багато фондів, зокрема, британських "обпеклися" на фінансуванні привабливих і дуже модних тоді ідей у сфері інформаційних технологій.

Пальма першості в області венчурного фінансування належить Великобританії. З 1984 по 1995 р. річний обсяг інвестицій, здійснених фондами цієї країни, зріс із 190 млн. до 2,5 млрд. ф. стерл. За даними Європейської асоціації венчурних фондів, майже половина усього західноєвропейського ризикового фінансування в 1995 р. припадала на Британію. Причому коло третини інвестицій - за межами країни.

Ряд країн створює сприятливі умови для розвитку венчурних фондів. Наприклад, уряд Голландії гарантує покриття половини можливих збитків, розв'язаних з інвестуванням у приватні компанії.

Венчурні фонди Голландії і Франції черпають інвестиційний капітал головним чином у найбільших банках і страхових компаніях, британські - у пенсійних фондах, на частку яких припадає біля третини усіх фінансових вливань. Останнє пояснюється тим, що в даній країні на пенсійні фонди, що інвестують у венчурний бізнес, поширюється пільговий режим оподатковування.

Головна відмінність венчурних фондів від інших інституційнальних інвесторів полягає в тому, що перші інвестують кошти шляхом придбання акцій підприємств, котрих вони інвестують. Більшість фондів створюється на період 7-10 років. По завершенні цього періоду фонд реалізує всі придбані корпоративні цінні папери і ліквідується. Тому венчурні фонди зацікавлені у високому котируванні акцій підприємства-реципієнта. Для цього представники фонду активно беруть участь у керуванні підприємствами і консультуванні вищого керівництва. Представник фонду входить у Раду директорів компанії.

Світовий досвід показує, що стратегічний альянс підприємств із венчурними фондами дає вражаючі економічні результати. За даними Асоціації венчурних фондів Великобританії, з 1991 по 1995 р. загальний обсяг продажу у фірмах, що стали об'єктами венчурного фінансування, збільшився на 34 відсотка, обсяг експорту - на 29, чисельність персоналу - на 15. У цілому ж по країні останній показник не перевищив 1 відсотка.

Венчурний капітал зіграв у другій половині ХХ століття найважливішу роль у реалізації найбільших науково-технічних нововведень в області мікроелектроніки, обчислювальної техніки, інформатики, біотехнології, в інших наукомістких галузях виробництва. Тож не випадково розвиткові венчурного бізнесу активно сприяють державні органи ряду провідних індустріальних країн. Вони виходять при цьому з необхідності підвищення конкурентоздатності національної промисловості в умовах загострення суперництва на світовому ринку. Чималу роль грає і турбота про підтримку рівня зайнятості населення, у тому числі, через створення нових робочих місць у малому бізнесі.

Результати цілеспрямованого державного втручання у названі області простежуються на прикладі країн Західної Європи, що до початку 80-х років помітно відставали від США по сумарному обсягу акумульованого з різних джерел і працюючого на економіку венчурного капіталу, а вже в 1991 р. разом узяті не тільки наздогнали, але й обійшли американців.


Висновки

Головні напрямки подальшого розвитку механізмів державної фінансової підтримки інноваційної діяльності в Україні пов'язані з удосконаленням застосування програмно-цільового методу планування інноваційного розвитку та механізму конкурсного відбору інноваційних проектів. Реалізацією концепціі "бюджету розвитку" на загальнодержавному рівні та удосконалення методів формування бюджетів розвитку на місцевому рівні. Створенням умов ефективного функціонування Українського державного банку реконструкцій і розвитку та державним стимулюванням подальшого розвитку венчурної індустріі,прискорення створення державних венчурних фондів та інших елементів системи венчурного інвестування, а також удосконалити організацію підготовки кадрів.

Перспективні напрями подальших досліджень пов'язані з розробкою системи пільгового кредитування інновацій та страхування ризику їх здійснення, дослідженням механізмів щодо сприяння кредитуванню інноваційних проектів, розробкою нормативно- правової бази функціонування Українського банку реконструкції та розвитку. Крім того, необхідно визначити розподіл функцій відповідальності між основними учасниками процесу державного регулювання інноваційного розвитку ( Кабінет Міністрів, НБУ, Мінистерство Економіки, Мінистерство Фінансів, Мінистерство Освіти і Науки, Державне агентство з інвестицій та інновацій, Українська Державна інноваційна компанія та ін…) розробити процедури взаємодії між головними учасниками процесу з метою удосконалення механізмів державного пільгового кредитування інноваційних проектів, удосконалити інформаційно-аналітичне забезпечення функціонування системи державного фінансування інноваційного ринку.

В сучасних умовах в усіх країнах з ринковою економікою держава є активним суб’єктом національної економіки. Вона значно одержавлена, незважаючи на дію ринкових принципів. При цьому економічна діяльність держави здійснюється за напрямками: 1) державна власність і господарська діяльність держави; 2) державне регулювання національної економіки яке включає господарське право, соціальну політику і охорону довкілля.

Державний вплив на аграрне виробництво повинен базуватися на принципах: а) товаровиробники в основному здійснюють відтворення на засадах самофінансування, за рахунок власних накопичень, а конкретні державні заходи по їх підтримці і

регулюванню є додатковими; б) ринкові методи і інструменти, що застосовуються диференційовано на основі програмно-цільового підходу, повинні стимулювати товаровиробників до інтенсифікації виробництва і підвищення його ефективності.

Необхідність державного регулювання економіки обумовлена „правилами", недоліками, „високою інертністю", стихійністю ринку, як „природного" регулятора. Масштаби регуляторної діяльності держави обумовлюється зумовлюється рівнем науковості менеджменту підприємств і галузі через використання маркетингу, бізнес планування, розвиток кооперативних і контрактних зв’язків між господарськими одиницями. Примінення сучасних досягнень менеджменту на всіх рівнях функціонування ринку забезпечує макроекономічну стабільність і ефективність. А державне регулювання має зосередитись на соціалізованності економіки і захисті конкуренції.

Державне регулювання економіки здійснюється переважно опосередковано, економічними методами. І визначити його ефективність через кінцеві економічні показники складно, оскільки їх рівень залежить від дії ринкового механізму і менеджменту підприємств.

Пріоритети інвестиційної діяльності в значній мірі залежить від інвестиційного клімату, який органи державної влади створюють шляхом іміджу території через рекламу, формування банка даних виробничих потужностей майна для передачі в оренду, якості і обсягах продукції, послуг.

Ефективність державного регулювання економіки знаходить свій прояв в дієвій соціальній політиці держави. Її головна мета не допустити значний диспаритет в доходах і багатстві населення, здійснити перерозподіл доходів за допомогою податків і трансфертних платежів.


Використана література

1. Щедрий П. Перспективи міжнародної інтеграції страхового ринку України в контексті норм СОТ//Економіка України. – 2004. - №5. – с. 82 – 89.

2. Постанова КМУ "Програма розвитку страхового ринку України на 2001 – 2004 роки" від 2 лютого 2001 року № 98.//Урядовий курєр. – 2001. №21.

3. Соловйова О. А. Перспективи розвитку страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності.//Фінанси Україїни. – 2006. - №5. – с. 122 – 129.

4. Зовнішньоекономічна діяльність. Збірник наукових праць. Під заг. ред. д.е.н., проф., академіка АЕН України Макогона Ю.В. – Донецьк: КП "Регіон", 1998. – 292 с.

5. Коломацька С.П. Зовнішньоекономічна діяльність в Україні: правове регулювання та гарантії здійснення. Навчальний посібник. – К.: ВД "Професіонал", 2004. – 288.

6. Управління зовнішньоекономічною діяльністю. За ред. А.І. Кредисова. - К.: ВІРА-Р, 1998. – 448 с.

7. Онищенко О.А. Стабілізаційні програми економічного розвитку МВФ для країн Центрально-східної Європи // Актуальні проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку економіки України: Матеріали науково-практичної конференції. – Харків: Вид-во ХарРІНАДУ "Магістр", 2008. – С. 166–168.

8. /Стратегія соціального і економічного розвитку України (2004-2015 р) розділ У.Стратегія утвердження інноваційної моделі розвитку. Економіст №5, 2004.-с.29-45.

9. Раціональне фінансування науки як передумова розбудови знанневого суспільства в Україні.-К: "Фенікс" ,2004.-с.32.

10. Зінченко О.П., Ільчук В.П., Радзіевська Л.Ф., Євтушенко В.М. Науково-технічний потенціал України та сучасні проблеми глобалізації науково-технічної сфери. 2004.-с.77.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:26:33 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
18:07:24 25 ноября 2015

Работы, похожие на Дипломная работа: Форми та методи державної підтримки експортерів

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151129)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru