Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Удосконалення системи контролю в органах державної служби

Название: Удосконалення системи контролю в органах державної служби
Раздел: Рефераты по менеджменту
Тип: курсовая работа Добавлен 22:56:09 10 августа 2010 Похожие работы
Просмотров: 36 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Удосконалення системи контролю в органах державної служби

План

Вступ

1. Поняття та сутність контролю, його місце в управлінні органами державної влади та оцінці діяльності державних службовців

2. Особливості організації управлінського контролю в органах державної влади

3. Напрямки та механізми вдосконалення системи внутрішнього контролю, як функції менеджменту органів державної влади

4. Застосування антикризового управління персоналом, як механізму вдосконалення контролю за його діяльністю

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Контроль – фундаментальний елемент процесу управління. Ні планування, ні створення структур, ні мотивацію не можна розглядати у відриві від контролю. Фактично всі вони є невід’ємними частинами загальної системи контролю, зокрема, в органах державної влади.

Слово «контроль», як і слово «влада», породжує негативні емоції. Для багатьох людей контроль означає перш за все обмеження, відсутність самостійності і т.п. – все те, що прямо протилежне нашим уявленням про свободу особистості. Внаслідок такого стійкого сприйняття контроль відноситься до числа тих функцій управління, сутність яких розуміється частіше всього неправильно. Керівники починають здійснювати функцію контролю з того самого моменту, коли вони сформулювали цілі та задачі. Контроль дуже важливий для того, щоб установа функціонувала успішно. Без контролю починається хаос і об’єднати діяльність яких-небудь груп стає неможливо. Важливо і те, що самі по собі цілі, плани і структура установи визначають її напрям діяльності, розподіляючи її зусилля тим чи іншим способом, направляючи виконання робіт. Контроль, таким чином, є невід’ємним елементом самої суті установи.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що в сучасних умовах ринкових відносин в Україні все частіше органи державної влади повинні мати змогу гнучко та оперативно реагувати на вимоги ринку. Плани і організаційні структури – це лише картини того, яким хотілось би бачити майбутнє керівництву. Багато різноманітних обставин може перешкодити тому, щоб задумане реалізувалось. Зміни законів, соціальних цінностей, технології, умов конкуренції та інших змінних величин навколишнього середовища можуть перетворити плани, цілком реальні в момент їх формування, через деякий час в щось абсолютно недосяжне. Для того щоб підготуватися і відреагувати належним чином на подібні зміни, установам потрібен ефективний механізм оцінки впливу цих змін.

Крім того, навіть найкращі організаційні структури мають свої недоліки. Спеціалізація і розподіл праці, наприклад, можуть призвести до проблем координації, тертя між окремими бригадами і робочими групами. Структура, що виглядала привабливо на папері і успішно використовувалась в іншому місці і в інший час, може не виправдати всіх надій, покладених на неї керівництвом організації. Також фактором невизначеності, постійно присутнім в керівництві, є люди, що виконують більшість робіт в організації. Люди не комп’ютери, їх не можна запрограмувати на виконання якоїсь задачі з абсолютною точністю. Не дивлячись на багато численні успіхи в розумінні механізму поведінки людей в процесі трудової діяльності, менеджери ще дуже далекі від того, щоб детально прогнозувати реакцію робітників у відповідь на введення нових інструкцій та команд, покладання додаткових прав і обов’язків.

Помилки і проблеми, що виникають при аналізі ситуації всередині установи переплітаються, якщо їх вчасно не виправити, з помилками в оцінці майбутніх умов навколишнього середовища і поведінкою людей. Імовірність такого переплетіння помилок в організації дуже велика через високий ступінь взаємозалежності видів діяльності. Одна із найважливіших причин необхідності контролю полягає в тому, що будь-яка установа безумовно зобов’язана володіти здібністю вчасно фіксувати свої помилки і виправляти їх до того, як вони зашкодять досягненню цілей організації.


1. Поняття та сутність контролю, його місце в управлінні органами державної влади та оцінці діяльності державних службовців

Слово «контроль» породжує, перш за все, негативні асоціації. Для багатьох людей контроль означає, перш за все, обмеження, примушення, відсутність самостійності і тому подібне – загалом, все те, що протилежно нашим уявленням про свободу особи. Внаслідок такого сприйняття, контроль належить до тих функцій управління, суть яких розуміється найчастіше неправильно. На питання «що ж означає контроль для менеджера», то найчастіше люди відповідять вам, - це те, що дозволяє утримувати працівників в певних рамках. У принципі – це вірно. Один з аспектів контролю дійсно полягає в забезпеченні підпорядкування чомусь. Але зводити контроль просто до якихось обмежень, що виключають можливість дій, що завдають шкоди організації і що примушують кожного поводитися строго дисципліновано, - означало б випустити з уваги основне завдання управління.

Контроль - це процес, що забезпечує досягнення цілей організації. Він необхідний для виявлення і дозволу виникаючих проблем раніше, ніж вони стануть дуже серйозними, і може також використовуватися для стимулювання успішної діяльності.

Процес контролю складається з установки стандартів, зміни фактично досягнутих результатів і проведення коректувань в тому випадку, якщо досягнуті результати істотно відрізняються від встановлених стандартів.

Керівники починають здійснювати функцію контролю з того самого моменту, коли вони сформулювали цілі і завдання і створили організацію. Контроль дуже важливий, для того, щоб організація функціонувала успішно. Без контролю починається хаос, і об'єднати діяльність яких-небудь груп стає неможливо. Важливо і те, що вже самі по собі цілі, плани і структури організації визначають її напрями діяльності, розподіляючи її зусилля тим або іншим чином і направляючи виконання робіт. Контроль, таким чином, є невід'ємним елементом самої суті всієї організації.

Контроль – це критично важлива і складна функція управління. Одна з найважливіших особливостей контролю, яку слід враховувати в першу чергу, полягає в тому, що контроль повинен бути всеосяжним. Кожен керівник, незалежно від свого рангу, повинен здійснювати контроль як невід'ємну частину своїх посадових обов'язків, навіть якщо ніхто йому спеціально цього не доручав [24, c. 95].

Плани і організаційні структури – це лише ідеал того, яким хотілося б бачити майбутнє керівництву. Безліч різноманітних обставин може перешкодити тому, щоб задумане реалізувалося. Зміни законів, соціальних цінностей, технології, умов конкуренції і інших змінних величин навколишнього середовища можуть перетворити плани, цілком реальні у момент їх формування, через деякий час в щось абсолютно недосяжне. Для того, щоб підготуватися і відреагувати належним чином на подібні зміни, організаціям потрібний ефективний механізм оцінки дії на них.

Крім того, навіть найкращі організаційні побудови мають свої вади. Спеціалізація і розподіл праці, наприклад, можуть породити проблеми координації, тертя між окремими бригадами і робочими групами, нудну роботу з відсутністю мотивації. Структура, що виглядає привабливо на папері і що успішно використалася у іншому місці і в інший час, може і не виправдати всіх надій, що покладаються на неї керівництвом даної організації.

Ще одним чинником невизначеності, постійно присутнім в управлінні, є люди, що виконують більшість робіт в будь-якій організації. Люди не комп'ютери. Їх не можна запрограмувати на виконання якого-небудь завдання з абсолютною точністю. Не дивлячись на численні недавні успіхи в розумінні механізму поведінки людей у процесі трудової діяльності, менеджери ще дуже далекі від того, щоб скільки-небудь зв'язано і детально прогнозувати у відповідь реакцію працівників на введення нових інструкцій і команд, покладання додаткових прав і обов'язків.

Помилки і проблеми, що виникають при аналізі ситуації усередині організації, переплітаються, якщо їх вчасно не виправити, з помилками в оцінці майбутніх умов навколишнього середовища і поведінки людей. По аналогії з цим, якщо ви помилилися при підрахунку ваших доходів і витрат, то через це ви можете потім допустити ще серйознішу помилку, неправильно виписавши чек, і тим самим завдати серйозного збитку своїм друзям, діловим партнерам або своїй репутації. Вірогідність такого переплетення помилок в організації вельми велика із-за високого ступеня взаємозалежності видів діяльності.

Функція контролю – це така характеристика управління, яка дозволяє виявити проблеми і скоректувати відповідно діяльність організації до того, як ці проблеми переростуть в кризу.

Одна з найважливіших причин необхідності здійснення контролю полягає в тому, що будь-яка організація, безумовно зобов'язана володіти здатністю вчасно фіксувати свої помилки і виправляти їх до того, як вони завадять досягненню цілей організації.

Позитивна сторона контролю полягає у всемірній підтримці всього того, що є успішним для діяльності організації. Зіставляючи реально досягнуті результати із запланованими, тобто відповідаючи на питання «Наскільки ми просунулися до поставлених цілей?», керівництво організації отримує можливість визначити, де організація добилася успіхів, а де потерпіла невдачу. Іншими словами, один з важливих аспектів контролю полягає в тому, щоб визначити, які саме напрями діяльності організації найефективніше сприяли досягненню її цілей. Саме так дрібні фірми визначають, в яких областях їм розширюватися і укладати контракти, яка з вхідних в їх склад фірм повинна отримати велику частку ресурсів, а яку слід продати або розформувати. Визначаючи успіхи і невдачі організації та їх причини, ми дістаємо можливість достатньо швидко адаптувати організацію до динамічних вимог зовнішнього середовища і забезпечити тим самим найбільші темпи просування до основоположних цілей організації [17, c. 116].

Як вже було сказано вище, праця службовців в більшості випадків не може бути виміряна кількісно, також є складнощі з якісною оцінкою результату робіт. Тому для визначення ефективності праці службовців використовуються методи, невластиві для нормування праці виробничих робочих. До таких методів можна віднести анкетування, співбесіду, самоаналіз і деякі інші.

Продуктивність працівника безпосередньо залежить від вкладеної ним енергії, тому можна стверджувати, що за інших рівних умов оцінка працівника, що витратив більше зусиль, повинна бути вище, оцінки іншого – що витратив меншу кількість енергії.

Вимірювання розумових навантажень, їх рівня і структури не може бути в даний час здійснено психофізіологічними методами, оскільки відсутні об'єктивні способи кількісної оцінки розумової діяльності як біологічного процесу. Рішення цієї задачі можливе іншими методами.

Будь-який трудовий процес – це сукупність окремих робіт, з яких кожна відповідає певному виробничому завданню. Розумове навантаження будь-якого працівника адекватне рівню складності виробничих завдань, які він при цьому вирішує. Процес вирішення працівником виробничого завдання можна представити у вигляді наступної спрощеної моделі: отримання інформації аналіз >> ухвалення рішень >> реалізація рішень.

Таким чином, завдання оцінки розумового навантаження може бути зведена до визначення характеристик двох чинників: отримуваною інформацією і результативністю рішень. Для цього необхідно знайти шляхи кількісної і якісної оцінки цих чинників [11, c. 91].

Практично всі методи оцінки результативності праці службовців зводяться до звірки наміченого і виконаного планів робіт. Такий підхід в управлінні організацією називається управління за результатами.

На сьогоднішній день для оцінки ефективності праці працівників фонду використовуються тільки стандартна квартальна бухгалтерська звітність. Це ж простежується і в інших організаціях – як тільки фірма досягає стабільного фінансового положення, так тут же керівники забувають про одну з функцій управління – контролі.

Складнішою є проблема оцінки не співробітників, а керівників. Ефективність керівництва важливо оцінювати по сукупному кінцевому результату: не те, який вклад вніс керівник в його досягнення, а те, що вийшло насправді. Якщо хочеш дізнатися, як працює керівник, то з'ясуй, чого добиваються його працівники: по тому, яких результатів вони досягають, стає ясно, як він керує.

Даний підхід представляє розвиток концепції управління по результатах, яка була сформована в консультаційній практиці фінських учених. Згідно їх концепції потрібно визначити ключові результати для кожного керівника підрозділу, призначити терміни і добиватися їх дотримання, максимально використовуючи всі ресурси.

Російський вчений Красовський Ю.Д., спираючись на вищевикладену концепцію, приводить свою методику кінцевої оцінки. У відмінності від фінських учених він пропонує проводити «розгорнену оцінку кінцевого результату кожного разу, коли вона «має місце бути», причому особлива увагу, на його думку, необхідно приділяти саме складанню такої «розгорненої оцінки».

Методологія складання «розгорненої оцінки» має наступні етапи. По-перше, оцінюється кінцевий результат з погляду того, що він дає кожній із стратегій, позначених метою організації і затверджених вищою ланкою управління. По-друге, аналізується часовий діапазон дії отриманого результату. Кінцевий результат тільки тоді може бути ефективний, коли ціною невеликих зусиль досягається або довгостроковий ефект, або відстрочений, коли створюються заділи для майбутньої успішної діяльності фірми.

Третім параметром оцінюється вплив результату на різні інтереси: зовнішні – постачальників, підрядчиків, клієнтів, партнерів; внутрішні – керівників підрозділів і служб, фахівців, інших працівників.

Четвертий параметр відображає витрати часу на досягнення кінцевого результату. Для оцінки ділових якостей керівників: визначити нормативи; оцінка по фактичних результатах, а не по процесу; зіставити результати [5, c. 107].

Контроль за станом економіки підприємства – контроль рівноваги прибуток/витрати. Рівновага здійснюється тим, що визначають проміжки часу заданої величини, порівнюють з фактичним і визначають, чи не потрібне втручання, розробка протидіючих засобів для досягнення бажаного результату фірми; сервісна функція – представлення необхідної інформації керівництву; функція переоцінки стратегії, коректування цілей; функція підготовки (розробки) методології ухвалення рішень і їх координації, а також контролю сприйняття цієї методології керівництвом – здійснюється з використанням даних по відношеннях ставок покриття, загальних результатів діяльності для забезпечення функцій управління; контроль економічності роботи підрозділу – цікавить рівень витрат, але не цікавить процес формування цих витрат.

2. Особливості організації управлінського контролю в органах державної влади

Основна мета контролю полягає в тому, щоб домогтися такого положення, при якому процес управління організацією дійсно змушував би її функціонувати відповідно до плану.

Система контролю, що не дозволяє усунути серйозні відхилення перш, ніж вони переростуть у великі проблеми, безглузда. Природно, що проведене коректування повинна концентруватися на усуненні справжньої причини відхилення. В ідеалі стадія виміру повинна показувати масштаб відхилення від стандарту й точно вказувати його причину. Це пов’язано з необхідністю ефективної процедури прийняття рішень. Оскільки, однак, більша частина роботи в організації є результатом об'єднаних зусиль груп людей, то абсолютно точно визначити корінь тієї або іншої проблеми не завжди представляється можливим. Зміст коректування у всіх випадках полягає в тому, щоб зрозуміти причини відхилення й домогтися повернення організації до коректного функціонування.

Здійснення коректування може бути досягнуте шляхом поліпшення значення яких-небудь внутрішніх змінних факторів даної організації, удосконалення функцій управління або технологічних процесів.

Важливо підкреслити, що причини виникаючих проблем можуть бути будь-яка змінні величини й що внесок у відхилення отриманих результатів від бажаних може давати сполучення різних факторів. Природно тому менеджер не може вибрати якусь одну коригувальну дію тільки тому, що воно вирішує тільки що виниклу проблему. Перш, ніж вибрати коригувальна дія, необхідно зважити всі наявні фактори, що відносяться до даної проблеми, внутрішні змінні і їхні взаємозв'язки. Оскільки всі підрозділи організації так чи інакше зв'язані між собою, будь-яка велика зміна в одному з них торкнеться всієї організації. От чому менеджер повинен спочатку переконатися, що коригувальна дія, що вживається їм, не створить додаткових труднощів, але допоможе їх дозволити. Крім того, хоча часом це може бути дуже важко, досвідчений менеджер намагається уникати рішень, які в короткостроковому плані обіцяють переваги, однак, у довгостроковому спричиняють більші витрати. Люди є невід'ємним елементом контролю в органах державного управління, як, втім, і всіх інших стадій управління. Тому при розробці процедури контролю менеджер повинен брати до уваги поведінку людей.

Звичайно, та обставина, що контроль робить сильний і безпосередній вплив на поводження, не повинне викликати ніякого подиву. Менеджери часто навмисно роблять процес контролю нарочито видимим, щоб вплинути на поведінку співробітників і змусити їх направити свої зусилля на досягнення цілей організації. Це особливість і разом з тим велика проблема органів державної влади. Більшість результатів контролю не відповідають дійсності, а отримані чи сфальсифіковані лише тому, що службовці прагнуть вислужитися перед вищим керівництвом.

На жаль, хоча більшість менеджерів добре знають про те, що процес контролю може бути використаний для надання позитивного впливу на поведінку співробітників, деякі забувають про можливості контролю викликати ненавмисні зриви в поведінці людей. Ці негативні явища часто є побічними результатами наочності дії системи контролю.

Співробітники організації звичайно знають, що для оцінки результативності їхньої діяльності керівництво застосовує різні методи контролю. Вони знають, що їхні помилки й досягнення в тих областях, де керівництво встановило стандарти й найбільше послідовно виконує процедуру контролю. Послужить із усією очевидністю підставою для розподілу винагород і покарань. Тому, якщо сказати, що підлеглі звичайно роблять те, що начальство хоче побачити від них при перевірці, буде найчастішою правдою.

Контроль часто впливає на поведінку системи. Невдало спроектовані системи контролю можуть зробити поведінку працівників орієнтованим на них, тобто люди будуть прагнути до задоволення вимог контролю, а не до досягнення поставлених цілей. Такі впливи можуть також привести до видачі невірної інформації.

Проблем, що виникають внаслідок впливу системи контролю, можна уникнути, задаючи осмислені прийнятні стандарти контролю, встановлюючи двосторонній зв'язок, задаючи напружені, але досяжні стандарти контролю, уникаючи зайвого контролю, а також винагороджуючи за досягнення заданих стандартів контролю.

Як уже було сказано вище, праця службовців у більшості випадків не може бути обміряна кількісно, також є складності з якісними вимірами результату робіт. Тому для визначення ефективності праці службовців використовуються методи, невластиві для нормування праці виробничих робітників. До числа таких методів можна віднести анкетування, співбесіда, самоаналіз і деякі інші.

Продуктивність працівника безпосередньо залежить від вкладеної їм енергії, тому можна стверджувати, що за інших рівних умов оцінка працівника, що затратив більше зусиль, повинна бути вище, оцінки іншого – затратившого меншу кількість енергії.

Вимір розумових навантажень, їхнього рівня й структури не може бути в цей час здійснено психофізіологічними методами, оскільки відсутні об'єктивні способи кількісної оцінки розумової діяльності як біологічного процесу. Рішення цього завдання можливо іншими методами.

Будь-який трудовий процес - це сукупність окремих робіт, з яких кожна відповідає певному виробничому завданню. Розумове навантаження будь-якого працівника адекватні рівню складності виробничих завдань, які він при цьому вирішує. Процес рішення працівником виробничого завдання можна представити у вигляді наступної спрощеної моделі: одержання інформації – аналіз – прийняття рішень – реалізація рішень.

Таким чином, завдання оцінки розумового навантаження може бути зведена до визначення характеристик двох факторів: одержуваною інформацією й результативністю рішень. Для цього необхідно знайти шляхи кількісної і якісної оцінки цих факторів.

Практично всі методи оцінки результативності праці службовців зводяться до звірення наміченого й виконаного планів робіт. Такий підхід у керуванні організацією називається керування за результатами (МБО).

Даний підхід активно використовувався в Лисичанському міському центрі зайнятості у період становлення організації. Існували як річні й квартальні плани, так і місячні й тижневі. Однак, на сьогоднішній день для оцінки ефективності праці працівників центру використовуються тільки стандартна квартальна звітність. Це ж простежується й в інших організаціях - як тільки фірма досягає певного запланованого становища, так відразу керівники забувають про одній з функцій керування - контролі.

Більше складною є проблема оцінки не співробітників, а керівників. Ефективність керівництва важливо оцінювати по сукупному кінцевому результаті: не те, який внесок вніс керівник у його досягнення, а те, що вийшло насправді. Якщо хочеш довідатися, як працює керівник, то з'ясуй, чого домагаються його працівники: по тому, яких результатів вони досягають, стає ясно, як він керує. Даний підхід представляє розвиток концепції керування за результатами, що була сформована в консультаційній практиці фінських учених. Відповідно до їх концепції потрібно визначити ключові результати для кожного керівника підрозділу, призначити строки й домагатися їхнього дотримання, максимально використовуючи всі ресурси. Російський вчений Ю. Красовский, опираючись на вищевикладену концепцію, приводить свою методику кінцевої оцінки. У відмінності від фінських учених він пропонує проводити «розгорнуту оцінку кінцевого результату щораз, коли він «має місце бути», причому особлива увага, на його думку, необхідно приділяти саме складанню такої «розгорнутої оцінки». Методологія складання «розгорнутої оцінки» складається з наступних етапів. По-перше, оцінюється кінцевий результат з погляду того, що він дає кожній зі стратегій, позначених метою організації й затверджених вищою ланкою керування. По-друге, аналізується часовий діапазон дії отриманого результату. «Кінцевий результат тільки тоді може бути ефективний, коли ціною невеликих зусиль досягається або довгостроковий ефект, або відстрочений, коли створюються заділи для майбутньої успішної діяльності фірми.» Третім параметром зважується вплив результату на різні інтереси: зовнішні – постачальники, підрядники, клієнти, партнери; внутрішні – керівники підрозділів і служб, фахівці, інші працівники.

Четвертий параметр відбиває витрати часу на досягнення кінцевого результату.

Для оцінки ділових якостей керуючих:

· визначити нормативи;

· оцінка за фактичними результатами, а не по процесі;

· зіставити результати.

Для керуючих вищої й середньої ланки важливий результат, а не зусилля, їм не важливий факт збігу обставин. Таким чином можна сформулювати певні критерії характеристики ефективного контролю в органах державної влади:

1. Стратегічна спрямованість контролю. Для того щоб бути ефективним, контроль повинен мати стратегічний характер, тобто відбивати загальні пріоритети організації й підтримувати їх.

2. Орієнтація на результати. Кінцева мета контролю складається не в тім, щоб зібрати інформацію, установити стандарти й виявити проблеми, а в тім, щоб вирішити завдання, що коштують перед організацією. Проведення вимірів і оповіщення про їхні результати важливо тільки як засіб досягнення цієї мети. Якщо ви хочете зробити контроль ефективним, ви повинні ретельно стежити за тим, щоб ці самоочевидні засоби контролю не зайняли більше важливого місця, чим справжні цілі організації.

3. Відповідність справі. Для того, щоб бути ефективним, контроль повинен відповідати контрольованому виду діяльності. Він повинен об'єктивно вимірювати й оцінювати те, що дійсно важливо. Невідповідний механізм контролю може скоріше маскувати, а не збирати критично важливу інформацію.

4. Своєчасність контролю. Для того, щоб бути ефективним, контроль повинен бути своєчасним. Своєчасність контролю полягає не у винятково високій швидкості або частоті його проведення, а в тимчасовому інтервалі між проведенням вимірів або оцінок, що адекватно відповідає контрольованому явищу. Значення найбільш підходящого тимчасового інтервалу такого роду визначається з урахуванням тимчасових рамок основного плану, швидкістю вимірів і витрат на проведення вимірів і поширення отриманих результатів.

5. Гнучкість контролю. Якщо щось непередбачене можна спрогнозувати, то контроль стає не потрібним. Контроль, як і плани, повинен бути досить гнучким і пристосовуватися до змін, що відбуваються. Незначні зміни планів рідко бувають, сполучені з необхідністю серйозних змін у системі контролю.

6. Простота контролю. Як правило, найбільш ефективний контроль - це найпростіший контроль із погляду тих цілей, для яких він призначений. Найпростіші методи контролю вимагають менших зусиль і більше економічні. Але найважливіше полягає в тому, що, якщо система контролю занадто складна й люди, взаємодіючі з нею не розуміють і не підтримують її, – така система контролю не може бути ефективної. Надлишкова складність веде до безладдя, що є синонімом втрати контролю над ситуацією. Для того, щоб бути ефективним, контроль повинен відповідати потребам і можливостям людей, взаємодіючих із системою контролю й реалізуючих її.

7. Економічність контролю. Дуже рідко прагнуть досягти за допомогою контролю повної досконалості в роботі організації, оскільки прогресуючим удосконаленням і поліпшення на останніх етапах вимагають непропорційно більших витрат зусиль і засобів.

8. Не маючи у своєму розпорядженні такого древнього інструмента контролю, як кваліфікований бюрократичний апарат, керівники свідомо обмежують досконалість системи керування організації.

9. При всім достатку в будь-якій сучасній організації комп'ютерів, більшість «паперові» технології керування. Це позбавляє керівника можливості стежити за ситуацією.

10. Створення комп'ютерної системи дозволить виявити фінансові й інформаційні потоки в компанії, які у свою чергу визначать її оптимальну структуру.

11. Нові технології контролю – єдиний спосіб здійснити централізацію керування великою організацією, не збільшуючи «адміністративну вертикаль».

3. Напрямки та механізми вдосконалення системи внутрішнього контролю, як функції менеджменту органів державної влади

Важливе місце в системі внутрішнього контролю посідає стратегічна спрямованість контролю. Для того, щоб бути ефективним, контроль повинен мати стратегічний характер, тобто відображати спільні пріоритети державних установ і підтримувати їх. Відносна складність оцінки будь-якого виду діяльності в кількісному вигляді або вимірювання її результативності за принципом «витрати – ефект» ніколи не повинна служити критерієм для рішення – чи потрібно вводити механізм контролю. Діяльність в галузях, які не мають стратегічного призначення, не слід вимірювати дуже часто і про отримані результати можна нікому не повідомляти до того часу, коли відхилення від стандарту не стануть надто великими.

Але якщо вище керівництво вважає, що якісь види діяльності мають стратегічне призначення, то в кожній такій ділянці обов’язково має бути налагоджений ефективний контроль, навіть якщо ця діяльність не підлягає вимірюванню. Звичайно, що конкретні дільниці в різних устаноах будуть різними, але всі вони потребують ефективних систем контролю.

Орієнтація на результати створює певні передумови ефективного функціонування оскільки зачіпає не лише безпосередні механізми впливу через адміністративну підпорядкованість, а й через вплив на психологічном рівні. Кінцева мета контролю складається не з того, щоб зібрати інформацію, встановити стандарти і виявити проблеми, а з того, щоб розв’язати задачі, які стоять перед організацією. Проведення вимірювань і повідомлення про їхні результати важливі лише як засіб досягнення цієї мети. Для того щоб контроль був ефективним, необхідно старанно слідкувати за тим, щоб ці засоби контролю не зайняли більш важливого місця, ніж дійсні цілі органу державної влади.

Більше того, безглуздо повідомляти, що ваша система спрямована на отримання конкретних результатів, якщо фактично вона не може їх досягти. Безглуздо володіти точною інформацією про різноманітні відхилення від намічених цілей, якщо ця інформація не використовується для здійснення необхідних коректувальних дій. Це означає, що інформація про результати контролю необхідна лише тоді, коли йдеться про тих осіб, які мають право впливати на головні відповідні зміни справи. Коли контрольний механізм не спрацьовує, то скоріше за все причина полягає в необхідності вдосконалення структур прав і обов’язків, а не процедури вимірювання. Таким чином, щоб бути ефективним, контроль має бути інтегрований з іншими функціями управління.

Так, контроль буде ефективним тільки тоді, коли установа фактично досягла намічених цілей і може сформувати нові цілі, які забезпечать її існування в майбутньому.

Для того, щоб бути ефективним, контроль має відповідати виду діяльності, яка контролюється. Він повинен об’єктивно вимірювати і оцінювати те, що дійсно важливе. Непридатний механізм контролю може скоріше маскувати, а не збирати критично важливу інформацію. Так, наприклад, суспільно прийнято оцінювати ефективність торгівлі способом встановлення деякої квоти і порівняння з нею реального об’єму продажу в доларах. Але це може призвести до великих втрат, оскільки насправді успіх визначається не обсягом продажу, а рівнем прибутку. Багато факторів можуть призвести до виконання квоти при фактично низькому рівні результативності торгівлі. Так, наприклад, фірма може запропонувати надто високі знижки або надто високий рівень обслуговування після продажу, щоб тим самим отримати нові замовлення, або ж ціни можуть зрости внаслідок інфляції. В подібних ситуаціях фірма буде втрачати гроші від кожного продажу, а не заробляти їх.

Для того, щоб бути ефективним, контроль має бути своєчасним. Своєчасність контролю полягає не у виключно високій швидкості або частоті його проведення, а в часовому інтервалі між проведенням вимірювань або оцінки, які адекватно відповідають контрольованому явищу. значення найбільш відповідного часового інтервалу такого виду визначають з урахуванням часових рамок основного плану, швидкості вимірювання і витрат на проведення вимірювання і розповсюдження отриманих результатів.

Крім цього, найважливішою метою контролю залишається усунення відхилень перш ніж вони набудуть серйозних розмірів. Таким чином, система ефективного контролю – це система, яка дає потрібну інформацію потрібним особам до розвинення кризи.

Гнучкість контролю. Якщо щось можна спрогнозувати, то контроль стає менш потрібним. Контроль, як і плани, має бути достатньо гнучким і пристосовуватися до будь-яких змін в системі контролю. Без достатнього ступеня гнучкості система контролю не буде дійсною у тих ситуаціях, для яких вона призначена. Так, наприклад, якщо раптово виникає новий фактор витрат, спричинений необхідністю адаптації до недавно прийнятого законодавства, до тих пір, доки він не буде введений у систему контролю фірми, вона не зможе простежувати виробничі витрати.

Як правило, найбільш ефективний контроль – це найпростіший контроль з точки зору тих цілей, для яких він призначений. прості методи контролю потребують менших витрат, вони економічні. Але найголовніше те, що, якщо система контролю дуже складна, то люди, які взаємодіють з нею, не розуміють і не підтримують її. Така система контролю не може бути ефективною. Надмірна складність веде до втрати контролю над ситуацією. Для того, щоб бути ефективним, контроль має відповідати потребам і можливостям людей, які взаємодіють із системою контролю і реалізують її.

Існує багато прикладів організацій, що витрачали багато засобів на розроблення витончених методів контролю, які ніколи не використовувались, тому що були надто складними для людей, які повинні були їх використовувати.

Однією з основних вимог до ефективного контролю є його економічність. Дуже рідко намагаються досягти за допомогою контролю досконалості в роботі установ, оскільки прогресуюче вдосконалення діяльності органів державної влади потребує великих зусиль і засобів.

Ніколи не слід забувати, що всі витрати установи мають приводити до збільшення її переваг. Витрати засобів мають наближати організацію до намічених цілей. Таким чином, якщо сумарні витрати на систему контролю перевищують створені нею переваги, установам краще не використовувати цю систему контролю взагалі, або ж ввести менш старанний контроль. Взагалі, оскільки в контролі приховано багато побічних витрат, які б могли бути задіяні для вирішення інших задач, то для того, щоб контроль був економічно виправданий, відношення витрат до можливих прибутків має бути досить низьким.

Для того щоб визначити реальне співвідношення витрат і прибутку для системи контролю, необхідно розглядати як довгострокові аспекти, так і короткострокові.

Серед працівників усередині організації часто виникає опір контролю. Менеджерам важливо зрозуміти, чому підлеглі опираються контролю, і знати, як перебороти опір.

Іноді намагатися контролювати занадто багато видів діяльності або їх частин. Прагнучи забезпечити хороше виконання роботи чи уникнення помилок, контролю приписують задачу «керування» фактично всіма видами діяльності, які здійснюються від імені організації. Деякі організації навіть визнали за необхідне контролювати персональні рішення окремих працівників, наприклад, вибір стилю одягу, зачіски і т. ін. На такому контролі зазвичай наполягають військові організації.

Щоб не захопитися надмірним контролем, ефективно діючі менеджери зосереджують контроль на результатах, а не на діях чи зовнішньому вигляді. контроль варто пояснювати таким чином, щоб його розуміли як коригувальний процес чи метод спостереження за процесом, а не як тактику тиску і шлях до обмеження волі. Контроль варто періодично переоцінювати, щоб визначити, чи існує ще потреба в кожному специфічному виді контролю.

Коли стандарти контролю точні, визначені в часі й об’єктивні, деякі люди опираються йому, оскільки вони розуміють, що контроль спростить визначення того, чи виконують вони роботу добре. Серед слабких виконавців загроза чіткої відповідальності за свою погану роботу створює опір контролю. Навіть хороші виконавці іноді опираються контролю, оскільки вони бояться втратити гнучкість чи волю, що, на їхню думку, є необхідним елементом роботи високого рівня.

Більшість працівників займаються ефективною діяльністю і приймають контроль, що забезпечує зворотний зв'язок, який вони можуть використовувати, щоб добре виконувати свою роботу. Вони опираються контролю, який є, на їхню думку, неточним, деспотичним чи погано організованим. Наприклад, телемаркетингова команда може розглядати контроль, заснований на підрахунку кількості зроблених за день закликів, деспотичним. Можна довести, що число закликів у день є простою, зручною кількісною мірою, тоді як час, проведений для встановлення хороших відносин зі споживачем, є більш важливим фактором для можливого продажу і для довгострокових продажів.

Ефективно діючі менеджери роблять контроль гнучким, щоб уникнути неточності чи деспотичності слабкого положення. Вони пам’ятають, що якщо результати значно відрізняються від стандартів, то проблема може полягати як у стандарті, так і в способі здійснення роботи. Ефективно діючі менеджери завжди перевіряють і знову досліджують стандарти, коли виявляється значне відхилення. Також можливо, що вибір «стилю контролю», найкращого за даних обставин, може допомогти в подоланні опору людей контролю.

Найбільш розповсюджені помилки при оцінці результатів діяльності:

1. Ефект Німба. Це трапляється тоді, коли працівник настільки добре справляється з однією частиною своїх обов’язків, що ви ігноруєте проблеми, які виникають при виконанні ним іншої частини. Наприклад, ви можете дати вашому найкращому агенту з продажу найвищу оцінку (ефект Німба), не дивлячись на те, що він відмовився виконати роботу вчасно і закінчити звіт.

2. Ефект Камертона. Він виникає тоді, коли окремі випадки поганої роботи несприятливо відображаються на загальній оцінці результатів роботи працівника. Наприклад, ваш асистент-адміністратор дуже добре попрацював протягом декількох місяців до винесення оцінки результативності, але на останньому тижні він пропустив термін, призначений постачальником для подачі заяви на продовження дії угоди на поставку. Компанія втратила вигідну угоду і ви дали асистенту занижену оцінку його роботи.

3. Стереотип. Це трапляється тоді, коли ви дозволяєте своїм переконанням відносно працівника диктувати оцінку, яку слід йому поставити. Наприклад, ви можете бути впевненими в тому, що чоловіки краще, ніж жінки виявляють себе на монтажі електронних плат. В результаті ваш стереотип автоматично надає працівникам-чоловікам привілеї і дозволяє дати більш високу оцінку, в той час, коли жінки мають досягти значних успіхів, перш ніж ви почнете сприймати їх серйозно.

4. Порівняння. Часто, коли ви виносите оцінку двом працівникам одночасно, у вас може виникнути бажання порівняти результати їхньої праці, не враховуючи досягнутого ними особистого результату. Якщо один з працівників безперечно краще іншого, то другий може сильно програвати в порівнянні з ним, незалежно від досягнутого ним результату. І навпаки, якщо один з працівників виконує завдання погано, то другий може виконувати дуже добре. Ви повинні оцінювати якість праці окремого працівника, спираючись безпосередньо на його результати, не звертаючи уваги на те, наскільки він поганий чи гарний порівняно з іншими.

5. Віддзеркалення. Це трапляється тоді, коли одна людина симпатизує іншій, значною мірою схожій на неї (у поведінці). Тому можна легко потрапити у пастку, високо оцінюючи тих працівників, чия поведінка схожа на вашу, і занижуючи оцінки тим, хто не схожий на вас. Хоч це зовсім не погано для тих працівників, до яких ви відноситесь позитивно, але не так добре для інших.

6. Відмінність. Виконуючи оцінку результатів діяльності своїх працівників, керівники змушені виявити недоліки в роботі підлеглих, а потім розповідати про це всьому колективу. Це одна з основних причин, чому багато керівників бояться проводити подібні оцінки. І лише небагато з них отримують задоволення, повідомляючи працівникам погані новини. Але отримувати погані новини нарівні з хорошими дуже важливо для самих працівників. Інакше вони не можуть дізнатися, що їм слід поліпшити в процесі роботи. А якщо вони цього не будуть знати, то й нічого покращувати не стануть.

4. Застосування антикризового управління персоналом, як механізму вдосконалення контролю за його діяльністю

Однією з теоретичних проблем сучасного менеджменту є визначення принципів антикризового управління персоналом.

Принципи управління персоналом (ПУП) — правила, основні положення і норми, яким повинні слідувати керівники і фахівці в процесі управління. ПУП відображають об'єктивні тенденції, соціальні і економічні закони, наукові рекомендації суспільній психології, теорії менеджменту і організації. Вони базуються на всьому арсеналі наукового знання, що визначає можливості ефективного регулювання і координації людської діяльності.

Все різноманіття ПУП доцільно розділити на загальні, базисні принципи, регулюючі діяльність державних органів управління в цілому; специфічні принципи, що визначають управління кадровим потенціалом в господарських організаціях; приватні принципи, регулюючі функціонування окремих сторін діяльності управлінського персоналу [7].

До загальних принципів державної кадрової політики відносяться науковість, конкретно-історичний підхід, моральність, законність, демократизм, спадкоємність і змінюваність.

Як специфічні принципи, що визначають управління кадровим потенціалом в господарських організаціях, можна віднести принципи оптимізації кадрового потенціалу підприємства; принципи формування унікального кадрового потенціалу кризового підприємства; принцип компліментарності управлінських ролей на підприємстві.

Що стосується групи приватних принципів, то ряд дослідників до них відносить принципи діяльності кадрових служб по відбору, розстановці, селекції, підготовці і перепідготовці персоналу.

Враховуючи теоретичні напрацювання, вітчизняний і зарубіжний досвід роботи з персоналом, культурні, морально-етичні, соціально-економічні риси і особливості сучасного українського менталітету, а також нестійке функціонування і розвиток багатьох господарських організацій, доцільно відмовитися від традиційного вітчизняного підходу до визначення принципів управління персоналом (демократичного централізму, адміністрування і ін.). Можна зробити спробу визначити і сформулювати такі принципи антикризового управління персоналом, які повніше, конкретніше відображали б сучасний вельми суперечливий етап соціально-економічного розвитку України і дозволяли б менеджерам і підприємцям своєчасно запобігати кризам, ефективно управляти персоналом в умовах кризового стану організації і забезпечувати вихід організації з кризового стану з мінімальними втратами.

Вирішення цієї проблеми представляє велику складність. Але просування до її рішення можливо при виявленні і формулюванні загальних принципів управління, що носять соціально-економічну і етичну спрямованість, і принципів, які можуть бути використані в процесі управління персоналом переважно в умовах конкретного етапу життєдіяльності організації (передкризове складається, вихід з кризи).

До групи загальних принципів антикризового управління можна віднести наступні принципи: системності; рівних можливостей; пошана людини і його достоїнства; командної єдності; горизонтальної співпраці; правовій і соціальній захищеності.

Принцип системності. Управління персоналом припускає, що лінійні керівники, фахівці, працівники кадрових служб розглядають людський ресурс організації як цілісну, взаємозв'язану динамічну систему, що охоплює всі категорії працівників і тісно пов'язану із зовнішнім середовищем організації.

Системний характер управління персоналом передбачає скоординований підхід до всіх напрямів формування і регулювання людського капіталу організації: набору, відбору, розстановці керівних кадрів, їх підготовці і перепідготовці, селекції і працевлаштуванню.

Принцип рівних можливостей відображає об'єктивні тенденції, що відбуваються в соціально-політичному і економічному житті українського суспільства.

У країнах з розвиненою ринковою економікою все активніше затверджується принцип рівних можливостей представників всіх соціальних, класових, національних і статевих груп при підборі і розстановці кадрів. Культ обдарованої особи, професійні якості є головним критерієм оцінки співробітника при його підвищенні на посаді.

Принцип пошани людини і його гідності. Цей принцип є основою завоювання довіри людей, такої необхідної для досягнення організацією успіху. Його зміст включає: максимальний розвиток ініціативи, талантів, професійних навиків: уміння знайти себе в новій обстановці; заохочення досягнень співробітників і їх особистого внеску; створення можливостей для творчого зростання, забезпечення таких умов, коли голос кожного буде почутий; захист має рацію, достоїнства, гарантії особистої безпеки [14].

Принцип командної єдності. Команда — це ретельно підібраний професійний, самоврядний колектив, що повною мірою розділяє основні цілі і цінності організації, виступаючий як єдине ціле. Всі члени команди мають рівні умови, несуть колективну відповідальність за результати діяльності команди, планують діяльність з урахуванням плану роботи кожного члена команди. Функції кожного члена команди достатньо гнучкі і, як правило, уточнюються в процесі управління з урахуванням ситуації, що складається. В той же час співробітники команди зберігають свою самостійність і самобутність. Управління командою здійснюється м'якими, диригентськими методами з урахуванням дотримання інтересів і потреб членів команди. Менеджер, що сформував таку згуртовану команду, може бути спокійним, упевненим в майбутньому організації.

Принцип горизонтальної співпраці. У більшості процвітаючих організацій спостерігається тенденція передачі має рацію і відповідальності на низовий рівень управління. Менеджери цього рівня дістали можливість здійснювати свої функції за відсутності жорсткого контролю зверху. Проте для забезпечення в таких умовах адекватної інформаційної підтримки і координації робіт потрібна мережа горизонтальних зв'язків, що характеризуються високим ступенем складності. Звичайна вертикально орієнтована структура з сильними елементами бюрократизму погано справляється з цим завданням.

Принцип правової і соціальної захищеності. Цей принцип припускає строге дотримання і виконання Конституції України, законів і заснованих на них інших правових актів. Він також передбачає знання менеджерами, підприємцями, працівниками кадрових служб норм адміністративного, цивільного, трудового, господарського, кримінального і інших галузей права. Неналежна правова підготовка керівників може негативно позначитися на забезпеченні захисту прав співробітників, привести до конфліктів з ними в процесі операцій по найму і звільненню і в інших ситуаціях.

Існують різні приватні принципи, які можуть застосовуватися переважно в умовах конкретних ситуацій. До цієї групи можна віднести наступні основні принципи: облік довгострокової перспективи організації; інтеграція і згуртованість колективу; участь співробітників в ухваленні рішень; опора на професійне ядро кадрового потенціалу; дотримання балансу інтересів керівників і підлеглих співробітників; співпраця з профспілками і громадськістю. Принципи діють ефективно тоді, коли вони взаємодіють і доповнюють один одного, будучи інтегрованими в цілісну систему [14].

Таким чином, управління персоналом в умовах нестійкого, а деколи і кризового стану організації є різносторонньою, ретельно спланованою і продуманою діяльністю, що спирається на систему науково обґрунтованих принципів, мистецтво і здоровий глузд підприємців і менеджерів

Висновки

Контроль є однією з функцій менеджменту. Його роль полягає у тому, що він забезпечує інформацію про досягнення мети організації і при відхиленні від встановленої мети дає можливість застосувати коригуючі дії, також може використовуватися для стимулювання успішної діяльності.

Попередній контроль зазвичай реалізується в формі визначеної політики, процедур і правил. Перш за все він використовується по відношенню до трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Поточний контроль здійснюється, коли робота вже йде. Заключний контроль здійснюється після того, як робота закінчена чи закінчилося відведений для неї час. Поточний і заключний контроль базуються на зворотному зв’язку. Керівники системи в організаціях мають розгорнутий зворотний зв'язок, так як управляючий робітник, є по відношенню до системи зовнішнім елементом, може втручатися в роботу, змінюючи і цілі системи, і характер її роботи.

Перший етап процесу контролю – це встановлення стандартів, тобто конкретних, тих що піддаються виміру цілей, що мають часові межі. Для управління необхідні стандарти в формі показників результативності об’єкту управління для всіх його ключових областей, що визначаються при плануванні.

На другому етапі порівнюються показники функціонування з заданими стандартами, визначається масштаб допустимих відхилень. У відповідності з принципом виключення тільки вагомі відхилення від заданих стандартів повинні визивати спрацювання системи контролю, інакше вона стане неекономічною і нестійкою.

Наступний етап – вимірювання результатів – зазвичай є найбільш клопітким і дорогим. Порівнюючи виміряні результати із заданими стандартами, менеджер отримує можливість визначити, які дії необхідно використати. Такими діями можуть бути зміни деяких внутрішніх змінних системи, зміна стандартів чи невтручання в роботу системи.

Контроль часто має сильний вплив на поведінку системи. Невдало спроектовані системи контролю можуть зробити поведінку робітників орієнтованою на них, тобто люди будуть намагатися задовольнити вимоги контролю, а не досягти поставлених цілей. Такі впливи можуть також привести до видачі неправильної інформації.

Проблем, виникаючих внаслідок впливу системи контролю, можна уникнути, задаючи обдумані стандарти контролю, встановлюючи двохсторонній зв'язок, задаючи досяжні стандарти контролю, уникаючи зайвого контролю, а також винагороджуючи за досягнення визначених стандартів контролю.

Система контролю повинна вчасно забезпечувати менеджера інформацією, скорочувати інтервал між подією і її відображенням у контролюючих інформаційних потоках.

Економічність, означає, що результати здійснення контролю повинні бути більшими за витрати, пов’язані з його впровадженням. З метою мінімізації витрат менеджерові слід порівнювати (співставляти) витрати на контроль з вигодами, що від нього очікуються.

Гнучкість – система контролю повинна бути «спроможною» враховувати зміни та «вміти» пристосовуватися до них.

Зрозумілість – система контролю, яку важко зрозуміти (усвідомити) може бути причиною помилок підлеглих і, навіть, ігнорування ними самого контролю.

Обґрунтованість контролю – стандарти в системі контролю мають бути обґрунтованими (виваженими). Завищені стандарти знижують мотивацію. Більшість людей не бажає отримати «ярлик некомпетентності», говорячи начальнику, що він вимагає забагато. Стандарти повинні підтягувати виконавців до вищих показників діяльності, але не де мотивувати робітників.

Стратегічна спрямованість – менеджмент не здатний контролювати все, що робиться в організації. Навіть, якщо б і міг, то витрати на контроль перевищували б вигоди від нього. Отже, менеджери мають вибирати для контролю фактори діяльності, які є стратегічними. З цієї точки зору контроль має концентруватися: на відхиленнях, що трапляються найчастіше; на відхиленнях, що завдають найбільшої шкоди; на факторах, які піддаються впливу менеджера (які менеджер спроможний змінювати, коригувати).

Система контролю повинна бути такою, що підтримує коригуючі дії. Вона має не тільки сигналізувати про відхилення, але і підказувати, які саме коригуючі дії можна запровадити для виправлення ситуації. Це досягається, наприклад, встановленням стандарту типу «якщо … – тоді…».


Список використаних джерел

1. Ананькина Е.А., Данилочкин С.В., Данилочкина Н.Г. и др.; под ред. Данилочкиной Н.Г. Контролинг как инструмент управления предприятием. – М., Аудит, ЮНИТИ, 2007 г. – 425 с.

2. Білорус О. Г., Панченко Є. Г, Менеджмент: конкурентноздатність і ефективність. – К.: Знання, 2002. – 40 с.

3. Бурцев В. В. Управленческий контроль как система. –М.: Менеджмент, 1999

4. Веснин В.Р. Менеджмент: Учебник для студ.вузов. - М.: Элит-2000, 2003. – 546 с.

5. Герчикова И.Н. Менеджмент: Учебник. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: ЮНИТИ, 2002. – 501 с.

6. Глухоа В. В. Основы менеджмента: Учеб.-справ. Пособие. – СПб.: Специальная литература, 2005. – 327 с.

7. Грiфiн Р.В., Яцура В. Основи менеджменту: Підручник. - Л.: БаК, 2001. – 624 с.

8. Гольдштейн Г.Я. Основы менеджмента: Конспект лекций. Таганрог: ТРТУ,1995. – 145 с.

9. Дафт Р.Л. Менеджмент. - СПб.: Издательство “Питер”, 2000. – 832с.

10. Завадський І. С. Менеджмент: Підруч. Для студентів економ. Спец. Вищ. Навч. Закладів України. – 2-ге вид. – К.:УФІМБ, 1998.-541 с.

11. Иванов А.П. Менеджмент: Учебник. - СПб.: Издательство Михайлова В.А., 2002. - 440 с

12. Кабушкин Н.И. Основы менеджмента. – Минск, Новое знание, 2002 г. – 385 с.

13. Каз М. С. Контроль в системе менеджмента. –Томск: Изд-во ТГУ, 1997

14. Колесников С.Н. Как организовать управленческий учет. – М.:, АКДИ "Экономика и жизнь", 2005. – 420 с.

15. Кузьмін О. Є. Сучасний менеджмент. – Л.: Центр Європи,1995.- 175 с.

16. Купчина Л.. Управленческий учет помогает увеличить прибыль компании – М.: АКДИ "Экономика и жизнь", 2003. – 245 с.

17. Манн Р., Майер Э. «Контроллинг для начинающих», Москва, «Финансы и статистика», 2002. – 425 с.

18. Менеджмент: Навч. посібник/ Ред. В.И. Крамаренко. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 248 с.

19. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. - М.: Дело, 2000. - 704 с.

20. Нестеров В., Важнов А. Управленческий учет как основа для принятия эффективных решений – М.: АКДИ "Экономика и жизнь". 2002 – 300 с.

21. Огвоздин В.Ю. Управление качеством: Основы теории и практики: Учебное пособие. – 4-е изд., испр. и доп. – М., Дело и Сервис, 2002 г. – 458 с.

22. Орлов А. И. Менеджмент. –М.: Финансы и статистика, 1999

23. Панов А.И. Стратегический менеджмент: Учеб. пособие. - М.: ЮНИТИ, 2002. - 240 с.

24. Подсоленко Е. А. Менеджмент: теория и практика. – К.: Вища шк., 2000. – 254 с.

25. Пушкар P.M., Тарнавська Н.П. Менеджмент: теорія та практика. Підручник.-2-ге вид., перероб. і доп.-Тернопіль: Карт-бланш, 2003. - 490 с.

26. Райан Б. Стратегический учет для руководителя.- М.: Аудит, ЮНИТИ, 1998

27. Суйц В.П. Первичный контроль и управление производством //Бухгалтерский учет. - 1996. - №1

28. Саймон Г., Смитбург Д., Томпсон В. Менеджмент в организациях: Сокр. пер. с англ. 15-го изд. – М.: Экономика, 1995. – 335с.

29. Соболь С.М., Багацький В.М. Менеджмент: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2005. – 225 с.

30. Стадник В.В., Йохна М.А. Менеджмент: Посібник. - К.: Академвидав, 2003. - 464 с.

31. Томилов В.В., Песоцкая Е. В. Маркетинг в системе предпринимательства. – Санкт-Петербург, Геликон Плюс, 2000 г. – 289 с.

32. Травин В.В., Дятлов В.А. Основы кадрового менеджмента. – М., “Дело”, 2005. – 325 с.

33. Управление организацией: Учебник для студ. вузов, обуч. по спец. “Менеджмент” / Ред. А.Г. Поршнев. - 3-е изд. перераб. и доп. - М.: “ИНФРА-М”, 2003. - 716 с.

34. Уткин. Э. А. Управление компанией. – М.: ЭКМОС, 1997.-304 с.

35. Управление организацией: Энциклопедический словарь/Под ред. А.Г. Поршнева и др. – М.:ИНФРА-М, 2001

36. Управление по результатам: Пер.с финск./общ.ред. и предисл. Я.А. Лейманна. – М.: Издательская группа “ Прогресс”, 1996. – 432с.

37. Фишер С., Дорнбуш Р.,Шмалензи Р. Экономика:Пер с англ. – 2-е изд.- М.: Дело ЛТД, 1993

38. Фольмут Х. Й. «Инструменты контроллинга от А до Я», Москва, «Финансы и статистика», 2008. – 422 с.

39. Хмиль Т.М., Василик С.К., Шишмарева Л.О. Стратегический менеджмент: Учеб. пособие. - Х.: ИНЖЭК, 2004.

40. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. - К.: Академвидав, 2003. - 608 с.

41. Шегда А.В. Менеджмент – основа современного предпринимательства. – К.: АНиР, 1995.-268 с.

42. Шекшня С.В. Управление персоналом современной организации. – М.: Бинес-школа «Интел-Синтез», 1996. – 300с.

43. Шелдрейк Дж. Теория менеджмента: от тейлоризма до японизации / Пер. с англ.; Под ред. В.А. Спивака. - СПб: Питер, 2001. - 352 с.

44. Шэффер У. Контроллинг. –М.: Менеджмент, 2002

45. Янчевский В.Г. Основы менеджмента: Учеб. пособие. - Минск: Тетра Системс, 2004. - 224 с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:23:11 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
18:05:14 25 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Удосконалення системи контролю в органах державної служби

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151293)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru