Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Моделі функціонування ринку праці в макроекономічному регулюванні

Название: Моделі функціонування ринку праці в макроекономічному регулюванні
Раздел: Рефераты по менеджменту
Тип: курсовая работа Добавлен 12:09:40 08 мая 2007 Похожие работы
Просмотров: 44 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Моделі функціонування ринку праці в макроекономічному регулюванні .


ПЛАН

Вступ.................................................................................................................... 3

Розділ 1 Ринок праці і механізм його функціонування..................................... 4

1.1 Механізм формування і функціонування ринку праці, теоретичні підходи до його аналізу..................................................................................................... 4

1.2 Ринок праці: функції, поняття попиту та пропозиції............................. 10

1.3 Моделі ринку праці................................................................................. 15

Розділ 2. Підходи до регулювання ринку праці............................................. 18

2.1 Механізм саморегулювання ринку праці............................................... 18

2.2 Методи державного регулювання......................................................... 22

Розділ 3. Структура й особливості ринку робочої сили України.................. 27

Висновок............................................................................................................ 32

Список використаної літератури...................................................................... 34

Вступ

Ринок праці як економічна категорія довгий час розглядався як явище, властиве лише капіталістичним країнам, а безробіття - як наслідок пануючих відносин на ринку праці, що виникають у результаті численних протиріч між працею і капіталом.

Довгий час вважалося, що поступальний розвиток радянської економіки дає необмежені можливості для повної зайнятості в суспільному виробництві, і завдання полягає лише в тім, щоб втягнути в його все працездатне населення за принципом "хто не працює, той не їсть". Загальна обов'язковість праці і пріоритет суспільного над особистим, визначали соціальний клімат радянського суспільства протягом десятиліть.

Але і тоді реалії життя вступали в протиріччя з пануючою філософією загальності праці. Так, поряд з вимушеною незайнятістю в одних регіонах існувала зверхзайнятість в інші.

Перехід до ринку загострив проблеми зайнятості і додав до них нові, пов'язані зі структурною перебудовою української економіки і виникненням нових трудових відносин, обумовлених різними формами власності. У результаті, неминуче вивільнення працівників з підприємств в умовах переходу до ринкових відносин і поповнення ними вже і без того численної армії безробітних. Однак розглядати безробіття як явище перехідного періоду помилково. Вона зв'язана і з економічним розвитком, і зі зміною потреби в робочій силі і соціальному статусі самого працівника.

Ціль даного дослідження - показати сутність ринку та моделі його функціонування в макроекономічному регулюванні. З урахуванням специфіки даної роботи і кола порушених питань структура роботи дозволяє послідовно освітити на всі поставлені питання, що є базисними в розкритті суті досліджуваної теми.

Розділ 1 Ринок праці і механізм його функціонування

1.1 Механізм формування і функціонування ринку праці, теоретичні підходи до його аналізу

По визначенню ринок - це інститут чи механізм, що зводить разом покупців (пред'явників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг. Подібним чином випускники різних університетів і висококваліфікованих фахівців підписують контракти зі своїми роботодавцями, щоб одержувати заробітну плату за свої навички й уміння, а роботодавці, у свою чергу, розглядають запропоновані кандидатури як один з економічних ресурсів, здатний у гармонічному сполученні з іншими приносити стійкий прибуток. Останнім часом серед вітчизняних економістів (багато в чому під впливом західних учених) одержала поширення точка зору, що все економічно активне населення (зайняті плюс безробітні) є учасником ринку праці, пов'язуючи це твердження з поняттями фрикційного і структурного безробіття. На їхню думку, фрикційне безробіття вважається неминучим і навіть бажаним, тому що працівники, які шукають роботу чи чекають одержання роботи в найближчому майбутньому, переходять з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на більш високооплачувану і більш продуктивну. Це означає більш високі доходи для робітників і більш раціональний розподіл трудових ресурсів, а, отже, і більший реальний обсяг національного продукту.

З часом у структурі споживчого попиту відбуваються важливі зміни (які підігріваються постійно можливостями науково-технічного прогресу і їх реалізацією з метою одержання прибутку виробниками), що, у свою чергу, змінює структуру загального попиту на робочу силу. Виникає структурне безробіття, що змушує робітників проходити серйозну перепідготовку, для того щоб домогтися створюваного заново місця. Один з найважливіших принципів ринкової економіки - конкуренція викликає перевагу одних фахівців над іншими, що породжує основну з проблем нашого століття - безробіття, тому що знамените "рівність можливостей" на практиці далеко не завжди реально.

Існує також думка, що робочі місця на ринку праці не обертаються, тому що вони є об'єктами іншого ринку - ринку робочих місць. Його суб'єктами виступають лише фірми, оскільки оборот робочих місць здійснюється між ними. Наймані робітники в цьому обороті не беруть участь через відсутність впливу на оплату їхньої праці. Якщо не враховувати впливу профспілок, то кожен окремий працівник виявляється безпомічним пішаком у руках сучасних гігантських концернів, що нав'язують свої умови гри. З іншого боку, фахівці, що вступили на ринок праці, змушені вважатися з одночасною присутністю на ньому конкурентів. Таким чином, розбіжність контрагентів (продавець робочої сили і роботодавець як покупець на ринку праці), розходження об'єктів звертання (робоча сила і робочі місця) дають підстави вітчизняним ученим, що займається економікою праці, вважати ринки праці і робочих місць автономними. Сумарно вони формують пропозицію праці і попит на працю, співвідношення яких визначає загальну кон'юнктуру.

Неокласична оцінка ринку праці виділяє чотири основних підходи до аналізу його функціонування. В основі першої концепції лежать постулати класичної політекономії. Її дотримуються в основному неокласики (П.Самуельсон, М.Фелдстайн, Р. Хол), а в 80-х рр. її підтримували також прихильники концепції економіки пропозиції (Д.Гілдер, А.Лаффер і ін.). Прихильники цієї концепції вважають, що ринок праці, як і всі інші ринки, діє на основі цінової рівноваги, тобто основним ринковим регулятором служить ціна - у даному випадку робочої сили (заробітна плата). Саме за допомогою заробітної плати, на їхню думку, регулюється попит та пропозиція робочої сили, підтримується їхня рівновага. Інвестиції в освіту і кваліфікацію (у людський капітал) - це аналоги інвестицій у машини й устаткування.

Відповідно до маргінальної концепції індивід "інвестує в кваліфікацію" доти, поки не знижується норма прибутку на ці вкладення. З неокласичної концепції випливає, що ціна робочої сили гнучко реагує на потреби ринку, збільшуючись чи зменшуючись у залежності від попиту та пропозиції, а безробіття неможливе, якщо на ринку існує рівновага. Заперечення класичною теорією можливості недостатнього рівня витрат частково ґрунтується на законі Сея (Пропозиція породжує свій власний попит, тому що сам процес виробництва створює доход, у точності рівний вартості вироблених товарів), що, однак, не враховує заощадження, тобто вилучення засобів з потоку доходів, і, у результаті, непродані товари, скорочення виробництва, безробіття і падіння доходів. Цей закон був би справедливий за умови короткострокової затримки засобів у домашніх господарств і не заважав би інвестиціям підприємців - тоді б він не привів до скорочення обсягу реального виробництва за умови, що ціни на продукцію (конкуренція між виробниками) знижувалися пропорційно зниженню доходів (скорочення заробітної плати як зниження оплати ресурсу, щоб виробникам було вигідно робити продукцію при новому рівні цін). При збереженні ставок заробітної плати це моментально приведе до появи надлишків робочої сили, тобто викликає безробіття. Тому економісти-класики прийшли до висновку, що вимушене безробіття неможливе: будь-який бажаючий працювати по визначеній ринковій ставці, у тому числі досить низькій, може легко знайти роботу. Еластичність співвідношення цін і заробітної плати здатні підтримувати повну зайнятість. Оскільки серйозно говорити про зміну заробітної плати в точній відповідності з коливаннями попиту та пропозиції, тим більше про відсутність безробіття, не приходиться, прихильники цієї концепції посилаються на деякі недосконалості ринку, що і приводять до невідповідності їхньої теорії з життям. До них відносять вплив профспілок, установлення державою мінімальних ставок заробітної плати, відсутність інформації і т.п. Висувається теза про нібито добровільний характер безробіття. Однак з цієї позиції важко пояснити її коливання в залежності від фази економічного циклу. Висувається і теза про "пошук" робочого місця як явища, що викликає нестабільність ринку через розбірливість і прагнення до максимальної вигоди найманих робітників. Однак і в цьому випадку неясно, чому таких працівників буває то 4-5%, а то всі 15%? Але головне питання, на яке не можуть відповісти прихильники неокласичного підходу, - чому всі наймані робітники у випадку перевищення їхньої пропозиції над попитом не пропонують свою робочу силу по більш низькій ціні?

Іншого підходу до пояснення формування і функціонування ринку праці дотримують кейнсіанці і монетаристи. На відміну від неокласиків вони розглядають ринок праці як явище постійної і фундаментальної нерівноваги. Кейнсіанська модель (Дж.М.Кейнс, пізніше Р.Гордон і ін.), зокрема, виходить з того, що ціна заробітної плати жорстко фіксована і звичайно не змінюється убік зменшення (цей елемент моделі ніяк не доводиться, а просто приймається як безумовний факт). Оскільки ж ціна заробітної плати не є регулятором ринку, він (регулятор) повинний бути привнесений ззовні. Його роль приділятися державі, що, зменшуючи чи збільшуючи сукупний попит, може ліквідувати дану нерівновагу. Так, знижуючи податки, державу стимулює ріст попиту і споживання. Це, у свою чергу, приводить до зростання виробництва і зайнятості. Таким чином, попит на робочу силу по цій моделі регулюється не коливаннями ринкових цін на працю, а сукупним попитом, інакше - обсягом виробництва. Кейнсіанці вважають неспроможними твердження класиків про те, що фірми будуть інвестувати більше, якщо домогосподарства підвищать рівень заощаджень, тому що суб'єкти заощаджень і інвестори є різними групами людей і рішення приймають також роздільно. Ставка відсотка також не є єдиним чинником, тому що більш важливим є норма прибутку, що фірми очікують одержати від інвестицій. Під час спаду виробництва надії на прибуток настільки примарні, що рівень інвестицій буде низьким, а можливо буде ще і падати, незважаючи на значне зниження ставки відсотка. Позиція кейнсіанців полягає в тому, що плани заощаджень і інвестицій не відповідають один одному, і тому можуть відбуватися коливання загального обсягу виробництва, доходу, зайнятості і рівня цін, тому що кількість зроблених товарів і послуг і відповідно рівень зайнятості знаходяться в прямій залежності від рівня загальних, чи сукупних, витрат. У монополістів-виробників, що домінують на ринках багатьох головних продуктів, є і можливість і бажання протистояти зниженню цін на продукцію в умовах падіння попиту. Та й на ринках ресурсів сильні профспілки витримують тверду лінію проти зниження заробітної плати (не говорячи про те, що наймачі дуже обережно відносяться до зниження заробітної плати, з огляду на його негативний вплив на взаємини в колективі і продуктивність праці робітників.) Тільки коли заплановані інвестиції і заощадження рівні, рівень чистого національного продукту буде стабільним, чи рівноважним, інакше виникає безробіття й інфляція (а повна зайнятість є скоріше випадковістю, а не закономірністю).

Представники школи монетаристів (насамперед, М.Фрідмен) виходять із твердої структури цін на робочу силу і, більш того, з передумови їхнього односпрямованого, підвищувального руху. Монетаристами вводиться поняття деякого природного рівня безробіття, який відбиває структурні характеристики ринку праці, що робить ціни на ньому негнучкими, перешкоджаючими нормальному його функціонуванню, що збільшують його нерівновагу і, стало бути, безробіття. На думку представників даної школи, для, наприклад, американського ринку праці такими негативними факторами, що підсилюють ринкову нерівновагу, є встановлення державою мінімального рівня заробітної плати, сильні позиції профспілок, відсутність усієї необхідної інформації про наявність вакансій і резервної робочої сили. Для зрівноважування ринку вони пропонують використовувати інструменти грошово-кредитної політики. Мова, зокрема, йде про необхідність використовувати важелі дисконтної ставки Центрального банку, розміри обов'язкових резервів комерційних банків на рахунках центрального банку, що дозволить, зокрема, стимулювати інвестиційну і ділову активність і в такий спосіб збільшити зайнятість у країні.

Ще один розповсюджений теоретичний підхід до механізму функціонування ринку праці представлений школою інституціоналістів (Дж.Данлоп, Л.Ульман і ін.) Основна увага в ній приділяється професійним і галузевим розходженням у структурі робочої сили і відповідних рівнів заробітної плати. Тут просліджується відхід від макроекономічного аналізу і спроба пояснити характер ринку особливостями динаміки окремих галузей, професійних демографічних груп, що приймає усе більше значення в сучасному житті, особливо оглядаючись на країни з домінуючим положенням одних галузей і відсутністю чи нерозвиненим станом інших.

У марксистській економічній теорії ринок праці визначається як ринок особливого роду. Його відрізняє від інших ринків різниця товару "робоча сила" і фізичного капіталу. Якщо робоча сила в процесі праці створює вартість, то всі інші види ресурсів лише переносяться на нову вартість самою працею. Це кардинально відрізняє робочу силу від всіх інших ресурсів, забезпечує її ключове значення в суспільному виробництві. Крім того, марксисти думають, що ринок робочої сили, хоча і підкоряється загальним ринковим закономірностям, має істотні особливості, оскільки сама робоча сила як суб'єктивний фактор виробництва, будучи товаром, може в той же час активно впливати на співвідношення попиту та пропозиції.

Кожний з перерахованих підходів не дає абсолютно адекватної картини механізму функціонування ринку робочої сили, однак їхній комплексний аналіз відбиває практично усі відомі аспекти сучасного життя. У той же час навряд чи можна погодитися з тими з них, що виходять з посилки про повну порівнянність ринку робочої сили з всіма іншими ринками ресурсів, наприклад, про заданість і незмінність ряду параметрів робочої сили, що приходить на ринок праці. Думають, зокрема, що кваліфікація працівника завжди здобувається до приходу його на ринок праці, а це далеко не завжди вірно, тому що в багатьох випадках працівник одержує кваліфікацію вже на виробництві, тобто після прийому на роботу. Це значить, що оцінити на ринку його потенціал досить складно. Інший постулат говорить, що продуктивність праці людини заздалегідь відома. Але і це не так, оскільки існує безліч методів мотивації, здатних підняти продуктивність праці. Очевидно також, що не тільки заробітна плата служить для працівника достатньою оцінкою його праці і відображенням ступеня його задоволеності своїм положенням на виробництві і на ринку праці. Це також ставить під сумнів спрощений ринково-ціновий підхід до людини.

Дуже нелегко оцінити потенціал людини, що вперше приходить на ринок праці. Ще сутужніше оцінити потенціал людини на ринку праці тому, що в процесі праці основний внесок досягається шляхом не індивідуальних, а колективних зусиль. Таким чином, ринок праці, підкоряючи в цілому законам попиту та пропозиції, по багатьом принципам свого креативу і функціонування являє собою специфічний ринок, що має ряд істотних відмінностей від інших товарних ринків. Тут регуляторами є фактори не тільки макро- і мікроекономічні, але і соціальні і соціально-психологічні, аж ніяк не ті, що завжди мають відношення до ціни робочої сили - заробітній платі.

1.2 Ринок праці: функції, поняття попиту та пропозиції

Ринок виконує ряд функції:

· організація зустрічі роботодавців і найманих робітників;

· забезпечення конкуренції на ринку праці як між роботодавцями, так і найманими робітниками;

· установлення рівноважних ставок заробітної плати;

· вирішення питань зайнятості населення;

· здійснення соціальної підтримки безробітних шляхом перерозподілу робочої сили в народному господарстві між галузями і сферами виробництва і забезпечення роботою незайнятого населення.

Кон'юнктура ринку - це співвідношення попиту та пропозиції в розрізі всіх складових структуру ринку праці. Вона складається в залежності від стану економіки (підйомі чи спаді; галузевої структури господарства; рівня розвитку технічного базису; добробуту (рівень доходу населення, у тому числі душового); розвитку ринку товарів, послуг, житла, цінних паперів; стану соціальної і виробничої інфраструктури; ступеня розвитку багатоукладності економіки; міри розвитку інтеграційних зв'язків (галузевих і територіальних). Крім того, на нього впливають демографічні, етносоціальні, політичні, екологічні і деякі інші фактори.

Ринок праці, як і будь-який товарний ринок, розвивається за законами попиту і пропозиції.

Пропозиція робочої сили - це потреба різних груп працездатного населення в одержанні роботи з наймання і на цій основі - джерела існування. Пропозиція праці обумовлюється наступними факторами:

· чисельністю населення, насамперед працездатного;

· середньою кількістю робочих годин за визначений час (тиждень, місяць, рік);

· кількісним складом населення, його кваліфікаційним рівнем, структурою.

Попит на робочу силу відбиває потребу економіки у визначеній кількості працівників на кожен даний момент часу. Звичайно ця потреба виражається у фізичних особах чи у середньорічному обчисленні. Загальний попит кількісно повинний дорівнювати чисельності зайнятих плюс наявні вакансії. Попит на працю є показником, у якому присхована безліч економічних явищ і процесів, що породжують цей попит, і виникає в силу наявності робочих місць.

Пропозиція та попит на ринку праці вивчаються шляхом опису декількох моделей взаємодії продавців і покупців ресурсів праці в залежності від ступеня конкуренції. Розглянемо один з таких варіантів. Крива попиту на ринку праці показує, скільки працівників хотіли одержати роботодавці на кожній визначеній ставці заробітної плати при допущенні, що ціна капіталу і рівень попиту на продукт залишаються незмінними. Крива пропозиції праці ринку вказує, скільки працівників можуть вийти на ринок на кожнім рівні ставки заробітної плати при допущенні, що заробітна плата по інших професіях залишиться постійною. Ці криві можуть бути розташовані на тому самому графіці і дадуть дуже цікаву інформацію (рис. 1).



W2Пропозиція

We

W1 Попит

Кількість працівників

Рис 1. Попит та пропозиція на ринку праці

Припустимо, що ринкова заробітна плата установилася на W1 . При такій низькій зарплаті попит буде високим, але пропозиція низькою, Отже, у таких умовах роботодавці будуть конкурувати на ринку за деяких працівників, у результаті чого виникає недостача працівників. Прагнення фірм залучити працівників приведе до того, що вони запропонують високу заробітну плату, тим самим піднявши загальний рівень пропонованої заробітної плати на ринку.

Виходячи з побудови кривих можна спостерігати два явища. По-перше, якщо заробітна плата виросте, то більше число працівників вирішать вийти на ринок і приступити до пошуку роботи (рух уздовж кривої пропозиції). По-друге, вона змусить шукати менше число працівників (рух уздовж кривої попиту). Якщо заробітна плата підніметься до W2, пропозиція перевищить попит. Роботодавцям буде потрібно менше працівників, чим їх є на ринку, і не всі бажаючі одержать робоче місце, у результаті чого утвориться надлишок працівників. У роботодавців зберуться довгі черги претендентів на будь-яке робоче місце, що утворилося. Незабаром роботодавці почнуть розуміти, що можуть заповнити робочі місця кваліфікованими кандидатами, навіть запропонувавши низьку заробітну плату. Далі, якщо вони будуть платити більш низьку заробітну плату, у них виникне бажання найняти більше число працівників. Деякі з працівників погодяться на це, оскільки вони просто знайшли роботу. Інші залишать ринок і будуть шукати роботу в інших місцях. Таким чином, попит та пропозиція наблизяться до рівноваги, коли заробітна плата піде вниз з рівня W2.

Коли заробітна плата дорівнює We , роботодавці можуть заповнити всі робочі місця, що є в них, а всі працівники, що бажають одержати роботу, знайдуть її. При We немає ні недоліку, ні надлишку. Усі сторони задоволені і не з'являються сили, що прагнули б змінити заробітну плату. Ринок знаходиться в рівновазі, поки заробітна плата залишається на рівні We.

Найбільш істотним представляється рівень життя населення і конкретного індивіда, що впливає певним чином на рішення людини про продовження своєї праці. Особливе місце тут займає заробітна плата. Її вплив виявляється в двох аспектах: по-перше, величина заробітної плати здатна впливати на мікро рівні на рішення індивіда про участь у суспільному виробництві, якщо пропонований заробіток здатний підвищити його рівень життя. Розходження ставок заробітної плати в тих чи інших сферах діяльності певним чином впливає на рішення індивіда про можливу сферу вкладання своєї праці.

По-друге, варто враховувати, що навіть прийнявши рішення про пропозицію робочої сили, індивід може варіювати її кількістю, тобто величину людино-годин, що відпрацьовуються. Якщо до визначеного моменту індивід схильний збільшувати кількість людино-годин разом з ростом ставки заробітної плати (так називаний "ефект заміни), то надалі він поступається місцем "ефекту доходу", відповідно до якого при росту ставки заробітної плати може відбуватися скорочення пропозиції праці, тому що для індивіда внаслідок доходу, що збільшився, зростає цінність дозвілля. Для сукупності індивідів на ринку праці в цілому залежність пропозиції від ставки винагороди буде мати класичний вид, оскільки рівень заробітної плати, за яким випливає ефект доходу, сугубо індивідуальний.

Ефект заміни виникає, коли при високій заробітній платі вільний час розглядається як потенційний надлишок. Години дозвілля усе більш дорогі, і працівник бажає замість дозвілля працювати. Це веде до росту пропозиції праці.

Ефект доходу виникає тоді, коли висока заробітна плата розглядається як джерело можливості збільшити своє дозвілля, вільний час. Ріст же вільного часу зменшує пропозиція праці.

Таким чином, важливо кількісно визначити пропозицію та попит, а також статистичні матеріали, що призначені для цих цілей.

У кількісному вираженні пропозиція робочої сили дорівнює числу осіб, що виходять на відкритий ринок праці і в служби зайнятості, що зверталися по питаннях наймання, чи безпосередньо на підприємства й в організації. На перспективний період воно повинне містити в собі осіб, не зайнятих трудовою діяльністю і шукаючих роботу, а також осіб, що вийдуть на ринок праці протягом прогнозованого періоду. До останнього відносяться: працівники, що вивільняються; працівники, що звільняються, (із причин плинності й у зв'язку з закінченням терміну договору): випускники загальноосвітніх установ; особи, що прибули з інших територій; особи, що виходять на ринок праці з домашнього й особистого підсобного господарства.

Пропозиція робочої сили варто визначати з урахуванням статистичної інформації про чисельність і статтевовіковій структурі трудових ресурсів, економічної активності різних категорій населення, рівня зайнятості осіб старших віків і підлітків.

Попит на робочу силу формується по галузях і в кількісному вираженні повинний збігатися з загальною додатковою потребою підприємств і організацій у працівниках (поза залежністю від організаційно-правових форм і форм власності). При розрахунку попиту на робочу силу визначаються потреба підприємств у нових працівниках і потреба підприємств у працівниках, необхідних для заміни що вибувають (поза залежністю від причин). Таким чином, вдається установити чисельність осіб, що можуть бути працевлаштовані.

Як вихідну інформацію використовуються дані поточного статистичного обліку і спеціальних обстежень, проведених безпосередньо на підприємствах. На цій базі з урахуванням структурних змін проводиться аналіз перспектив розвитку окремих сфер зайнятості. Галузевий розріз інформації характеризується двома групами показників: структурою зайнятих у народному господарстві і структурою зайнятих у галузях промисловості.

Для всебічної оцінки стану в перспективі регіональної зайнятості необхідно здійснювати збір інформації про потребу підприємств у робочій силі не тільки в цілому, але і по професіях (спеціальностям), проводячи при необхідності їхнє угруповання. З використанням даних про потреби в працівниках конкретних професій (спеціальностей) і на основі балансових методів розрахунку загальна величина потреби економіки чи регіону окремих галузей у робочій силі встановлюється значно більш точно.

Найважливіший етап оцінки прогнозування регіонального ринку праці - зіставлення названих показників - можна оцінити фактичну й очікувану ситуацію на ринку праці, установити наявність чи недоліку надлишку робочої сили і вже на цій основі розробляти систему заходів для удосконалювання регіональної зайнятості.

1.3 Моделі ринку праці

Звичайно модель національного ринку формує: система підготовки, перепідготовки, росту кваліфікації працівників, система заповнення вакантних робочих місць і способів регулювання трудових відносин і так далі. У цьому зв'язку розрізняють декілька моделей найбільш відомих ринків праці.

Розглянемо лише три: японську, американську, шведську.

Японська модель . Для неї характерна система трудових відносин, що ґрунтується на принципі "довічного наймання", при якому гарантується зайнятість постійного працівника на підприємстві до досягнення їм віку 55 - 60 років. Заробітки працівників і розміри соціальних виплат їх прямо залежать від числа пророблених років. Працівники послідовно проходять підвищення кваліфікації у відповідних внутріфірмових службах і переміщаються на нові робочі місця строго за планом. Така політика сприяє вихованню в працівників фірми творчого відношення до виконання своїх обов'язків. Підвищенню їхньої відповідальності за якість роботи, формує турботи про престиж фірми і внутріфірмовий патріотизм. Підприємці при необхідності скорочення виробництва, як правило, вирішують ці проблеми не шляхом звільнення персоналу, а скороченням тривалості робочого часу чи переводом частини працівників на інші підприємства за згодою з ними.

Американська модель . Тут для ринку праці характерна децентралізація законодавства про зайнятість і допомогу безробітним, котра приймається кожним штатом окремо. На підприємствах діє тверде відношення до працівників, що можуть бути звільнені при необхідності скорочення обсягу застосовуваної праці чи скорочення виробництва, тривалість робочого часу одного працівника не міняється. Працівники ставляться до відома про майбутнє звільненні не завчасно, а напередодні самого звільнення. Колективними договорами охоплена тільки чверть усіх працівників. Мало приділяється уваги внутріфірмовій підготовці персоналу, за винятком підготовки специфічних для фірм працівників. Подібна політика фірм веде до високої географічної і профспілкової мобільності працівників і до більш високого, чим у Японії і Швеції рівню безробіття.

Шведська модель . Характеризується активною політикою держави в області зайнятості, у результаті чого рівень безробіття в цій країні мінімальний. Головний напрямок політики на ринку праці - попередження безробіття. А не сприяння уже втратившим роботу. Досягнення повної зайнятості здійснюється шляхом проведення:

· обмежувальної фіскальної політики, що спрямована на підтримку менш прибуткових підприємств і стримування прибутку високоприбуткових фірм для зниження інфляційної конкуренції між фірмами в підвищенні заробітної плати;

· "політики солідарності" у заробітній платі, що має на меті досягнення рівної оплати за рівну працю незалежно від фінансового стану тих чи інших фірм, що спонукує малоприбуткові підприємства скорочувати чисельність працюючих, звертати чи перепрофілювати свою діяльність, а високо прибуткові фірми - обмежувати рівень оплати праці нижче своїх можливостей;

· активної політики на ринку праці по підтримці слабко конкурентних працівників, для цього підприємці одержують значні субсидії;

· підтримки зайнятості в секторах економіки, що мають низькі результати діяльності, але забезпечують вирішення соціальних задач.

Сегментація ринку праці дозволяє проаналізувати причини і фактори, що впливають на мобільність робочої сили на ринку праці, визначити його перспективи. Сегментування проводиться за різними критеріями й у залежності від різних ознак. Їхній набір може включати наступні різновиди:

· демографічні характеристики, що включають стать, вік, склад родини;

· географічне положення (визначений регіон, місто, район і т.д.);

· соціально-економічні характеристики робочої сили на ринку праці (освіта, професійні знання, рівень кваліфікації, стаж роботи і т.д.);

· економічні показники, що характеризують роботодавців з погляду їхнього фінансового стану, форми власності, а також показники, що характеризують найманих робітників по їхній забезпеченості;

· психофізичні якості працівника (особисті якості, фізична сила, темперамент, їхня приналежність до визначених шарів суспільства і т.д.);

· поведінкові характеристики з погляду мотивації зайнятості й інші.

Подібне вивчення складає зміст маркетингу ринку праці. При його проведенні особливо виділяють сегменти, у яких зосереджені мало конкурентноздатні групи осіб, які потребують роботу. Сегментація ринку праці вивчається за допомогою одно і багатофакторних моделей.

Розділ 2. Підходи до регулювання ринку праці

2.1 Механізм саморегулювання ринку праці

До основних важелів саморегулювання ринку праці відносяться ціна праці, співвідношення платоспроможного попиту на нього і його пропозицію і конкуренція.

На ринку праці ціною праці є заробітна плата. Вона залучає на ринок праці ту частину населення, що не має інших джерел до існування. Високий рівень заробітної плати збільшує пропозиція праці у всіх сегментах ринку праці: розширює потенційний і циркулюючий, а на внутріфірмовому, підвищується оплата праці за ріст його тривалості й ефективності. Підвищення загального рівня реальної заробітної плати підвищує загальний рівень життя працездатних найманих робітників. Збільшуються податкові надходження від заробітної плати, страхові внески і відрахування в різні фонди, що розширює можливості соціальної захищеності населення. Досвід розвитих країн показує, що в значній мірі добробут їхнього населення зв'язано з високим рівнем заробітної плати на ринку праці.

Коливання ціни праці убік її зниження приводять до зворотних результатів: обмежується приплив робочої сили на ринок праці, зменшується його пропозиція, знижуються податкові надходження і т.д.

У процесі саморегулювання ринку праці не менш важлива роль прибутку підприємця, що є покупцем на ринку праці. Цілком природно його прагнення отримати з найманої праці максимальну вигоду при мінімальних витратах. Ця вигода втілюється в розмірах норми прибутку, що показує розміри доходу стосовно витрат підприємців. Підприємець буде прагнути туди, де норма прибутку вище, і залишати сфери, де вона нижче. Однак у будь-якому випадку, створюючи нову чи розширюючи стару фірму, підприємець втягує в ринок праці нових працівників, збільшуючи його масштаби. Разом з тим, прагнучи зменшити витрати на найм робочої сили, він модернізує виробництво, удосконалює організацію праці, отже з урахуванням підвищених вимог ускладнюється система утворення (тобто потенційний ринок праці).

Доход фірми є економічною основою її інвестиційної активності. По розмірах доходу можна змело судити про ступінь успіху підприємця. Падіння прибутковості фірми (якщо не прийняті екстрені заходи) закінчується її банкрутством і викиданням персоналу фірми на вулицю. Практика ринкової економіки дає чимало тому прикладів. Коливання норми прибутку в залежності від циклу ділової кон'юнктури те стискають, те розширюють ринок праці, регулюючи його кількісно-якісний склад. Фахівці відзначають, що при сприятливій діловій кон'юнктурі оживляється процес капітальних вкладень у народне господарство. При цьому попит на працю різко зростає, підвищується заробітна плата, що залучає найманих робітників у динамічні галузі доти , поки вони не насичуються робочою силою.

З цього випливає, що регулюючою силою, що підвищує чи знижує ціну праці і визначальної динаміку ринку праці, є прибуток підприємця. Саме тому вона стає об'єктом конкуренції між підприємцями. Це той самий економічний механізм, що регулює рух норми прибутку, що визначає ціну праці. Остання спонукує найманих робітників переходити з одних фірм на інші, змінювати професії і т.п.

Ціна праці також коливається в залежності від попиту та пропозиції праці на ринку, як це уже відзначалося в Розділі 1. Але тут потрібно враховувати і те, що попит на працю підприємець пред'являє, коли найм працівників дає йому приріст доходів після продажу зробленої продукції на ринку. Якщо даний приріст скорочується з насиченням ринку, то підприємець відчуває це через зниження приросту прибутку й ослаблення конкурентноздатності фірми. Тому він повинний скорочувати виробництво і персонал. Глибинні причини руху попиту та пропозиції праці на ринку праці - у прагненні підприємця вижити, звільняючи частину працівників і збільшуючи тим самим пропозиція праці і резервуючи одночасно деяке число вакантних робочих місць. У цьому випадку пропозиція робочих рук на ринку праці зростає при збереженні потенційного попиту на них з боку зарезервованих робочих місць.

100%


80%

60%

Національний

доход

40%


20%

0 20% 40% 60% 80% 100%

Населення

Рис. 2 Крива Лоренца.

Таким чином, механізм саморегулювання ринку праці приводить його до такого стану, коли ріст загального рівня безробіття сполучається з ростом питомої ваги резерву виробничих потужностей. При економічному підйомі резервні робочі місця поглинають значну частину безробітних, але це породжує інфляцію, з'їдає зростання доходів найманих робітників за рахунок швидкої втрати грошима купівельної спроможності. Усі заходи для стримування інфляції в остаточному підсумку ведуть до росту безробіття.

Ціна праці, норма прибутку, попит та пропозиція праці, конкуренція - усі ці фактори саморегулювання ринку праці формують доход населення і розподіляють суспільне багатство. Найбільші економісти Заходу визнають нерівність у розподілі доходів і багатства. Причому під багатством вони розуміють наявне спонукуване і нерухоме майно, гроші, цінні папери, а під доходом - загальну суму грошей, зароблену чи отриману іншим шляхом протягом якого-небудь періоду. Західні економісти використовують так називану криву Лоренца (див. Рис.2) для вивчення розподілу доходів між різними групами населення. Статистика різних країн показує, що велика частина населення має мінімальні доходи, а менша - дуже високі. Тому крива Лоренца (якщо розглядати її з економіко-математичної точки зору) при просуванні від найбідніших шарів населення до найбагатшого одержує усе більший кутовий коефіцієнт нахилу дотичної, тобто підніметься всі крутіше.

Існують також розходження в ступені нерівності доходів між різними країнами, наприклад, у США, воно помітніше, ніж у країнах Західної Європи. Основною причиною цих розходжень є той факт, що в європейських країнах держава більш широка використовує перерозподіл національного доходу на користь найбідніших шарів, використовуючи систему оподатковування й інші механізми для скорочення нерівності, формованого ринком.

У цьому зв'язку прихильники ринкового саморегулювання (неоконсерватизма) вважають неприпустимим глибоке втручання держави в економіку. Допомога держави бідним глушить їхню трудову активність, породжує соціальне утриманство і сповільнює економічний ріст. Податковий прес на доходи підприємців обмежує засобу на впровадження нових технологій і нововведень, знижує прибутковість виробництва і сприяє відтоку капіталу в інші країни. Тому цілком природно поглиблення нерівності доходів, ріст інфляції і безробіття, резервування робочих місць.

Фактично такий підхід до регулювання ринку праці якої-небудь країни з ринковою економікою близький до теорії соціального дарвінізму, що поширює на суспільство принцип природного добору і виживання найсильнішого. Це приваблива сторона ринкового саморегулювання, тому що вона яскраво й образно відбиває ті властивості ринку, що генерують економічний прогрес. Однак такий принцип життя рослинного і тваринного світу суспільством стосовно до свого життя цілком не може бути прийнятий. Тому усунення убогості, бідності і росту нерівності є об'єктивно необхідним фактором для досягнення необхідного балансу інтересів і соціальної стабільності в суспільстві.

2.2 Методи державного регулювання

Усі методи і міри, за допомогою яких держава впливає на зайнятість і безробіття, можна розділити на дві групи: активні і пасивні.

Активні заходи спрямовані на створення додаткових робочих місць. До числа активних мір належать, у - перших, кейнсіанська макроекономічна політика, спрямована на стимулювання сукупного попиту за рахунок засобів держбюджету. В - других, організаційні законодавчі і фінансові міри держави, що включають: організацію системи освіти і виробничо - технічного навчання кадрів на базі служб по працевлаштуванню і підприємств; регулювання галузевої і регіональної мобільності кадрів; розширення виробництва товарів і послуг за рахунок росту державних субсидій; здійснення програм суспільних робіт у комунальному господарстві, будівництві, ремонтно - відбудовних роботах; створення робочих місць для молоді; субсидії по зайнятості облич, що бідують у соціальному захисті; інвестування найбільш перспективних чи трудомістких галузей; заходу для скорочення пропозиції на ринку праці; стимулювання самостійної зайнятості населення; сприяння в розвитку дрібного і середнього бізнесу.

Пасивна політика зайнятості, включає створення системи соціального страхування і матеріальної допомоги безробітним. Система соціального страхування передбачає виплату посібників по безробіттю з урахуванням колишніх заробітків, система матеріальної допомоги спрямована на забезпечення безробітному прожиткового мінімуму.

Стосовно до ринкової економіки ідеї економічного лібералізму тобто політики невтручання держави в економіку найбільше повно обґрунтував А. Сміт у своїй праці "Дослідження про природу і причини багатства". Відповідно до його трактування, ринкова система здатна до саморегулювання, в основі якого лежить "невидима рука" - особистий інтерес, пов'язаний із прагненням до прибутку. Як уже говорилося, ця концепція не є надбанням історії: з її виходять сучасні теорії монетаризму і раціональних чекань.

Але в роботах Дж.М. Кейнса ця теорія зазнала критики і значній модифікації. Він заперечував факт існування в умовах досконалої конкуренції стосовно до ринку праці внутрішніх механізмів пристосування, що приводять до його рівноваги в умовах повної зайнятості. Кейнс, виступаючи за активне втручання держави в трудові відносини, вважав, що тільки тверда негнучка заробітна плата забезпечує стан рівноваги національного доходу. Хоча при цьому і зберігається змушене безробіття, що пояснюється недостатністю сукупного попиту на працю, але ліквідується нестабільність, властивій системі зробленої конкуренції.

Стосовно до сьогоднішніх українських умов політика держави на ринку праці не повинна замикатися на пошуку оптимальної глибини втручання в трудові відносини. Регулююче вплив держави не повинний перешкоджати реалізації вимог економічної ефективності, що припускають мобільність робочої сили, вивільнення зайвих працівників. Досить високий ступінь зайнятості населення повинний забезпечуватися не збереженням зайвої чисельності працівників, а створенням нових робочих місць, зниженням потреби населення в робочих місцях і т.п.

Досягнення оптимальне високої, раціональною-раціональній-структурно-раціональної, економічно ефективної і соціально-обоснованої зайнятості - невід'ємна складова частина процесу відновлення української економіки. Стимулами цього процесу повинні бути ринкові відносини і цілеспрямовані міри господарської політики на всіх рівнях. Якщо в розвитих країнах проблеми зайнятості можуть найчастіше зважуватися обособлено, без кардинальних змін економічної стратегії, то в Україні для цього потрібно корінне перетворення економіки. Це може бути реалізовано лише при фінансовій стабілізації, підтримці й інтенсифікації економічного росту, збільшенні ресурсів для інвестиційної активності і рішенні соціальних проблем. Необхідно ефективна взаємодія працівників, роботодавців і державних органів для узгодження шляхів рішення проблем зайнятості.

Перспективи зайнятості визначаються динамікою і рівнем економічної ефективності виробництва, тому більш раціональне використання працівників є пріоритетним напрямком у порівнянні зі збереженням існуючих робочих місць. Скорочення зайвих працівників і збільшення за рахунок цього числа безробітних (при їх достатній матеріальній підтримці) у багатьох відносинах ефективніше, чим збереження на підприємствах схованого резерву робочої сили.

Для рішення всіх цих задач держава повинна прогнозувати ситуацію на ринку праці, знаходити і підтримувати, або формувати "крапки росту" в економіці, проводити відповідну структурну, регіональну й інвестиційну політику, регулювати зовнішньоекономічні зв'язки, сприяти адаптації працівників до вимог ринку праці. Варто також враховувати, що можливості держави в області створення нових робочих місць менше можливостей приватного капіталу. Це, однак, не знижує ролі держави як гаранта зайнятості, воно повинно стимулювати активність підприємців. У той же час державі необхідно обмежувати визначеними рамками їхнє поводження на ринку праці, забезпечуючи захист соціально уразливих груп населення і регулюючи в складних ситуаціях вивільнення робочої сили.

Дуже важливо уникнути такого положення, при якому поновлення економічного росту буде відбуватися при високому і застійному безробітті. Загострення проблеми зайнятості в цьому випадку просто неминуче. По-перше, може збільшитися вивільнення робочої сили на підприємствах. Для рішення цих проблем знадобиться докорінний перелом у динаміку інвестицій, активізація роботи з перепідготовки кадрів, стимулювання приватного підприємництва, розширення допомоги безробітним. Разом з тим у міру посилення економічної віддачі від ринкових перетворень буде збільшуватися інвестиційний потенціал, стабілізуватися економічний ріст, розширюватися потребу народного господарства в робочій силі.

Для забезпечення економічного росту, супроводжуваного збільшенням зайнятості потрібно:

· поява ринково орієнтованою, захищеною державою і соціально відповідального власника виробничих і фінансових ресурсів, заохочення його підприємницької активності;

· залучення внутрішніх і іноземних інвестицій;

· забезпечення умов для матеріальної зацікавленості працівників, розвитку їхніх потреб, розширення інфраструктури для їхнього задоволення, а також відповідності професійного рівня трудящих рівню матеріально-технічної бази.

Реалізація цих вимог можлива лише на основі використання розвитого ринкового господарського механізму в сполученні з державним регулюванням. Насамперед, необхідно, удосконалювання територіальної структури виробництва, а саме: подолання нерівномірності розвитку продуктивних сил по регіонах, надмірній спеціалізації регіонів, більш повне використання місцевих ресурсів і можливостей з обліком особистого трудового потенціалу, усунення відставання сфер соціальної інфраструктури регіонів від потреб. Для цього необхідна територіальна мобільність робочої сили, що вимагає визначеного регулювання, тому що велика небезпека посилення розходжень у забезпеченості регіонів робочою силою, зокрема зростання дефіциту кадрів у регіонах зі складним рівнем проживання.

Можливості регіонів у поліпшенні територіального розміщення виробництва обмежені. Основне значення для цього мають перелив капіталу, взаємодія фінансового і промислового капіталу, діяльність фінансово-промислових груп і інших економічних об'єднань.

Для забезпечення зайнятості населення велике значення сфери послуг. Однак дотепер розвивається переважно одне посередництво, а не виробничі послуги. Відбувається це через відсутність діючої системи підтримки малого бізнесу, недостатнього рівня платоспроможного попиту населення, відсутності необхідних навичок, обмеженості можливостей одержання відповідних професій.

Значно знижують трудову мотивацію працівників зрівняльні тенденції, що виявляються як у старих, так і в нових формах. Цьому сприяють компенсаційні надбавки, натуралізована оплата. Різко зросли розходження між оплатою праці керівного складу і рядових працівників. Має місце необхідність гарантувати виплату заробітку, формувати стосовно до нових умов ціну робочої сили, еквівалентно оплачувати підвищені витрати праці, стимулювати ріст його якості. Особливою проблемою є доцільність ув'язування заробітку різних категорій працівників з рентабельністю виробництва.

Умовою рішення цих задач є не тільки збільшення ресурсного забезпечення на основі економічного росту, але і розвиток законодавства і відповідна зміна суспільних відносин до даних проблем.

Розділ 3. Структура й особливості ринку робочої сили України

В даний час рівень безробіття (по офіційним даним) досить високий, хоча він і поступово знижується (по офіційним даним - що зовсім не значить об'єктивним). Оцінити дійсні масштаби безробіття досить важко. Поряд із зареєстрованою існує приховане безробіття (змушені відпустки і неповний робочий тиждень). У той же час велика прихована, офіційно не фіксуєма "тіньова" зайнятість по найманню й індивідуальній трудовій діяльності. Неможливість її обліку створює перекручене представлення про зменшення зайнятості. Значна частина працівників, що не мають офіційного трудового доходу, або має "тіньовий доход", або за ним зберігається тимчасово не функціонуюче робоче місце. Безробіття реально не стало гострою соціальною проблемою в суспільному масштабі (хоча в різних регіонах країни ситуація істотно розрізняється).

Дотепер переважає звільнення працівників за власним бажанням, а не внаслідок скорочення потреби підприємств у робочій силі. У той же час процес переміщення робочої сили з "легального" сектора економіки в "тіньовий" (навіть при тенденції до його уповільнення) у цілому має негативний характер, хоча і неоднозначний по наслідках. З одного боку, він дозволяє зберегти чи навіть збільшити доход працівника, зм'якшити соціальні наслідки кризових явищ в офіційній економіці і забезпечити задоволення тих потреб суспільства, що вона по тим чи іншим причинам не може задовольнити. З іншого боку, виснажуються трудові ресурси країни в цілому, підсилюються диспропорції в економіці, знижується збирання податків і т.д.

На сьогоднішній день головною проблемою зайнятості залишається не безробіття, а неефективне використання працевлаштованої робочої сили, у першу чергу ту, яка знаходиться у вимушеному простої. У зв'язку з цим значну частину населення турбує погроза втрати роботи.

В даний час ситуація на ринку праці здобуває нові риси. По-перше, багаторічне сховане безробіття, який супроводжує нею же обумовлений дефіцит робочої сили, продовжується. Падіння виробництва, з одного боку, і низька ефективність організації виробництва і праці з іншої, збільшували масштаби недовикористання працівників. Зараз же у великих промислових регіонах (Донецьк, Луганськ, Дніпропетровськ, Харків, Київ) ситуація з зайнятістю населення в цілому позитивна, що і викликає тенденцію до міграції населення в дані регіони з так званих "депресивних" регіонів країни. У таких же регіонах як Херсонська область, ситуація трохи покращилася, особливо в Херсоні і Н.Каховці, але проте , якщо середньостатистичній зарплаті в м.Києві відповідає величина в 1500 - 2000 грн., у м. Донецьк 1200-1700 грн. і в цілому по області 1000 - 1500 грн., у м.Дніпропетровську 1150 - 1750 грн., у Луганській області 750 -1100 грн, у Харківської 800 -1200 грн., то в Житомирській області це 300 -550 грн., а в м. Бердичів це 350 - 500 грн. - це саме за себе говорить про економічну ситуацію в цілому, де попит на робочу силу значно нижче пропозиції, і це говорить про рівень розвитку виробництва, що дуже низьке (у порівнянні з тими ж показниками під час існування СРСР). Має місце і відчутне сезонне безробіття, і той факт, що той рівень благ який доступний людині працюючому от за "таку зарплату" у 350 грн. не є сильним стимулом для оптимізації зайнятості місцевого населення.

По-друге виникли істотні збої у відтворенні професійно-кваліфікаційної структури зайнятих. Не заповнюється природне вибуття робочих старших віків по багатьом професійно-кваліфікаційних групах. Тим самим ставиться під погрозу розвиток ведучих галузей народного господарства насамперед машинобудування. У цілому масштаби і рівень професійної підготовки робочих масових професій не відповідає перспективним вимогам. Перерозподіл зайнятих по галузях (насамперед зростання питомої ваги невиробничої сфери), у цілому необхідне і прогресивне, не тільки перевищує нинішні можливості народного господарства, але і нерідко здійснюється нераціонально (непомірно висока частка охоронних структур, недостача вчителів і медичних працівників).

У цілому основні характеристики зайнятості (її структура, динаміка і т.д.) у більшій мері свідчать про збереження колишньої незадовільної ситуації з використанням робочої сили, чим про її ринкові перетворення.

Особливий інтерес представляє аналіз положення молоді на українському ринку праці. Його необхідність обумовлюється двома найважливішими обставинами: по-перше, молоді люди складають близько 35% працездатного населення України, по-друге, вони - майбутнє країни. Молодь уже сьогодні багато в чому визначає політичні, економічні і соціальні процеси в суспільстві. Разом з тим вона в усьому світі є однієї з найбільш уразливих груп на ринку праці.

На молодіжний вік приходяться головні соціальні і демографічні події в життєвому циклі людини: завершення загальної освіти, вибір і одержання професії, вступ у шлюб, народження дітей. Ця категорія населення підрозділяється на ряд груп, що визначають положення на ринку праці.

Підліткова група (молодь до 18 років) представляє в основному учнів середніх шкіл і професійних училищ. В основному вони не залучені в трудову діяльність. Однак значне зниження життєвого рівня більшої частини населення змінило життєву позицію цієї категорії молоді. Багато хто з них прагнуть заробити гроші будь-яким шляхом. Найчастіше це начебто зайнятість, мийки машин і торгівлі газетами чи робота в "тіньовому" секторі економіки. Легальний ринок некваліфікованої дитячої праці украй вузький. Тому якщо не вирішувати проблему державного контролю за дитячою зайнятістю, виникне небезпека збільшення кримінального потенціалу суспільства.

Молодь у віці 18-24 року - це студенти і молоді люди, що завершують чи завершили професійну підготовку. Вони є самою уразливою групою, що вступає на ринок праці, тому що не мають достатнього професійного і соціального досвіду, і в силу цього менш конкурентноздатні.

У 25-29 років молоді люди вже в основному мають визначену кваліфікацію, деякий життєвий і професійний досвід. Вони знають, чого хочуть, найчастіше вже мають власну родину і пред'являють досить високі вимоги до пропонованої роботи.

Зниження загального рівня життя населення привело до зверхзайнятості серед учнівської молоді, змушеної працювати у вільний від навчання час. Зростає також кількість пропозицій за рахунок випускників навчальних закладів. Відсутність механізму, що регулює працевлаштування випускників навчальних закладів приводить до виникнення серйозних проблем. Особливу тривогу викликає втрата молоддю цінності професіоналізму. Виявляється чітка тенденція до люмпенізації молоді, що в найближчій перспективі відіб'ється на соціальній структурі суспільства.

Незважаючи на кризу, в економіці усе більше відчувається ріст потреби в підвищенні загальноосвітнього рівня працівників, збільшується попит на професійну освіту. Якщо існуючі в даний час тенденції у відтворенні кваліфікованих кадрів не зміняться, то в найближчій перспективі можна чекати росту безробіття серед некваліфікованого населення, і насамперед молодих людей, що не продовжують подальшої освіти, що не має професії чи належної кваліфікації. Тому необхідна раціональна організація професійної освіти молоді, погодженого як з розвитком вітчизняної економіки, так і з тенденціями на світовому ринку праці. Останнім часом усе більше число молодих людей вважає одержання повноцінної освіти необхідною умовою досягнення бажаного соціального статусу і більш високого матеріального становища. Професійне навчання стає найважливішим елементом ринкової інфраструктури. От чому при скороченні набору в ПТУ і середні спеціальні навчальні заклади прийом студентів у вузи щорічно збільшується.

Таким чином, у міру розвитку ринкових відносин і конкуренції, прискорення перебудови галузевої структури зайнятості цінність професійної підготовки працівника неминуче зросте. Це буде сприяти збільшенню зайнятості молоді на навчанні. Світовий і вітчизняний досвід підтверджують тенденцію росту тривалості навчання молоді і більш пізнього її вступу в активну трудову діяльність. Одночасно і змінюються вимоги наймачів до робочої сили. Від тактики одержання швидкого прибутку підприємець переходить до довгострокової стратегії одержання стійких доходів в умовах конкуренції, тому в наслідок у них з'явиться необхідність у збільшенні наймання молодої робочої сили.

Висновок

У даній роботі використовувалася можливість провести аналіз як науково-теоретичного, так і практичного аспекту діяльності такого складеного елемента ринкової економіки, як ринок праці. Я думаю, що через надмірну просторість даної теми неможливо докладно розглянути в одній роботі всі сторони цієї проблеми. Однак, виходячи з усього вищесказаного, можна зробити деякі висновки, узагальнюючи аналіз кожного з розглянутих питань.

Отже, тепер можна вже з упевненістю говорити про те, що ринок праці це не тільки відносини між найманими робітниками як суб'єктами пропозиції праці і підприємцями як суб'єктами попиту, що виникають із приводу купівлі-продажу цієї праці. Адже ринок праці випробує колосальний вплив з боку різних суб'єктів трудових відносин: це і профспілки, що відстоюють інтереси найманих робітників, і держава, що підтримує інтереси як працівників, так і роботодавців за допомогою спеціалізованих організацій і законодавчого регулювання трудових відносин, і підприємницькі об'єднання, що створюються в противагу профспілкам.

Також не можна замикатися на якому-небудь окремому сегменті ринку праці, вважаючи ситуацію на ньому загальної для ринку праці в цілому. Адже політика держави на ринку праці в цілому тільки тоді може бути результативної, коли вона здійснюється диференційовано для кожного з його сегментів. Прикладом може бути необхідність корінного перетворення існуючої системи підготовки і перепідготовки кадрів, що, по суті, входить до складу потенційного ринку праці. Цілеспрямоване державне регулювання в цій області, у сукупності з іншими мірами на інших сегментах може бути по-справжньому ефективної.

У роботі було також поставлене питання про необхідний ступінь утручання держави в ринкову економіку, і конкретно в сферу трудових відносин. Стосовно до країн з розвитий ринкової соціально орієнтованою економікою це питання актуальне тільки в той момент, коли починається відтік капіталу за кордон, обумовлений надмірним податковим пресом на підприємців (основне джерело фінансування соціальних програм і т.п.). І отут уже ставиться питання про надання волі ринковим саморегулюючим процесам для стимулювання економічного росту.

У нашій же економіці з властивим їй великим державним сектором і активним втручанням у ринкові процеси говорити про побудову ефективної соціальної економіки рано. Цьому сприяє і недосконалість правової бази, і податкового законодавства, і корупція в керівному складі, і сильний "тіньовий" сектор. Словом, щоб почати ефективно вирішувати проблеми на ринку праці, потрібно спочатку реформувати всі сфери економічного, політичного і соціального життя суспільства.

Список використаної літератури

1. Баранов А. Социально-экономические проблемы депопуляции и старения населения. // Вопросы экономики, 2000, №7, с.111-120.

2. Бондаренко Л. Состояние социально-трудовой сферы села. // Вопросы экономики, 2000, №6, с.67-75.

3. Ежемесячник "Бизнес", 11,12, 2004.

4. Еженедельник Эксперт, 2003, № 10, 15, 21, 22, 26, 27, 30.

5. Курс экономической теории. / Под ред. Чепурина М.Н., Киров, 1994г.

6. Лещинская Г. Молодежный рынок труда. // Экономист, 1996, №8, с. 62-70.

7. Майбурд Е.М. Введение в историю экономической мысли. От пророков до профессоров. М., 1996г.

8. Микульский К. Формирование новой модели занятости. // Экономист, 1997, №3, с.47-52.

9. Павленков В.А. Рынок труда. М., 1992г;

10. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р.. Экономика. М.: Дело, 1999г.

11. Четвернина Т. Положение безработных и государственная политика на рынке труда. // Вопросы экономики, 1997, №2, с.102-113.

12. Ясин Е., Алексашенко С., Гавриленков Е., Дворкович А. Реализация либе-ральной стратегии при существующих ограничениях. // Вопросы экономики, 2000, №7, с.4-20.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:05:48 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
17:55:00 25 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Моделі функціонування ринку праці в макроекономічному регулюванні

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150311)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru