Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Контрольная работа: Конкурентні стратегії в корпорації лідерів

Название: Конкурентні стратегії в корпорації лідерів
Раздел: Рефераты по менеджменту
Тип: контрольная работа Добавлен 14:40:17 11 мая 2010 Похожие работы
Просмотров: 821 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Академія педагогічних наук України

Університет менеджменту освіти

Контрольна робота

з курсу: "Стратегія підприємства"

Тема "Конкурентні стратегії в корпорації лідерів"

Виконав студент

Кравченко Олександр Олександрович

Чернігів 2009 р.


ЗМІСТ

Вступ

1. Еволюція стратегій підприємств

2. Класифікація стратегій

3. Базові конкурентні стратегії підприємств

4. Поняття корпорації

5. Конкурентні стратегії корпорацій

Висновок

Список літератури


Вступ

Жодне підприємство не зможе досягти успіху в конкурентній боротьбі, якщо не відстежуватиме далекосяжні тенденції розвитку ринку і не вироблятиме на цій основі бачення свого майбутнього, не моделюватиме способів його досягнення, тобто не матиме ефективної стратегії своєї діяльності.

Уміння бачити перспективу підприємства з урахуванням різноманітних факторів його внутрішнього і зовнішнього середовищ є однією із найважливіших умов ефективного управління ним. Адже будь-якому суб'єкту господарювання доводиться діяти у досить динамічному конкурентному середовищі, в якому змінюються пріоритети держави, оновлюються технології, асортимент продукції, потреби, інтереси і смаки споживачів, набирають сили і множаться конкуренти або, навпаки, економічно слабнуть і переорієнтовуються на інші ринки.

За таких умов підприємство повинно мати мобільний та ефективний набір видів діяльності, асортимент продукції, форм і методів поведінки, які б вигідно позиціонували його в конкурентному середовищі, завдяки якому воно б досягало близьких і віддалених цілей. Як правило, цей набір формується на основі концепції розвитку підприємства і називається його стратегією.

Кожне підприємство розробляє власну стратегію з огляду на свою мету та особливості ринку. Однак стратегія, як правило, допомагає підприємству досягти наміченого,але не гарантує його, адже в конкурентному середовищі взаємодіє багато факторів, зміст і спрямування впливу яких важко передбачити.

Мета цієї контрольної роботи розкрити суть конкурентних стратегій.


1. Еволюція стратегій підприємств

Теоретичні засади стратегії підприємств — суб'єктів ринкових відносин формувалися у процесі пошуку ефективних методів забезпечення їх динамічної рівноваги із конкурентним середовищем, що потребувало вивчення не лише актуальних на певний час можливостей і загроз, а й тих, що можуть заявити про себе у близькій чи віддаленій перспективі.

Стратегія підприємства — узагальнена програма діяльності (модель дій), спрямована на досягнення підприємством бажаного етапу, мети (статусу на ринку, соціально-економічних показників) завдяки ефективному розподілу, координації та використанню ресурсів.

Термін "стратегія" у первісному своєму значенні стосувався військового мистецтва і означав уміння складати загальний план військової кампанії, битви або визначати напрямок головного удару, розподіляти ресурси, розробляти схеми їх використання за можливих варіантів перебігу подій. Отже, у складних ситуаціях стратег повинен був уміти передбачити можливий розвиток процесів, подій, стан вірогідних ситуацій, оскільки будь-які значущі, масштабні події об'єктивно вимагають стратегічного підходу до управління ними. В економічній практиці стратегія постає як система правил і способів реалізації концепції розвитку підприємства. Добре продумана, правильно сформульована стратегія окреслює найраціональніший шлях, найпродуктивніші способи досягнення мети, забезпечує підприємству вибір перспективних видів діяльності, високий попит на його продукцію (послуги), вигідну, нерідко унікальну позицію на ринку.

В економічній сфері проблеми стратегії підприємств почали системно розглядати у 1911 р., коли у навчальну програму Гарвардського університету було включено курс бізнесової політики. Однак протягом наступних майже 40 років ця робота зводилася лише до формулювання правил і тлумачення термінології, які неодноразово змінювалися, уточнювалися, інтерпретувалися


Таблиця 1 Основні етапи розвитку стратегічного управління

Етапи Роки Особливості етапу Сутність концепції Передумови зміни концепції
1

Перша

половина XXст. — 60-ті роки

Довгострокове планування Виробництва продукції, освоєння нових її видів Нові підходи у досягненні цілей у конкурентній боротьбі Розвиток НТП, розширення ринків, диверсифікація діяльності
2 70-ті роки XX ст. Якісний розвиток методів визначення довгострокової перспективи Зміна сенсу стратегічного вибору Кризові явища в міжнародній економіці, пошук нових факторів успіху, необхідність гнучкого реагування на зміни у зовнішньому середовищі
3 80-ті роки XX ст. Використання методів адаптації до змін у зовнішньому і внутрішньому середовищах, організаціях Здатність підприємства, фірми обирати поведінку, яка б забезпечувала досягнення перспективної цілі Проблема післякризового виживання і розвитку в умовах посилення конкуренції
4 Кінець 90-х років XXст. — початок XXI ст. Концепція стратегічного підприємництва Розвиток стратегії підприємства як можливості досягнення тактичних завдань підприємства Глобалізація, формування транснаціональних корпорацій, посилення загрози поглинання підприємств конкурентами

З початку 50-х років XX ст. насичення ринку товарами примусило звернути пильну увагу на поведінку підприємств у конкурентній боротьбі, зайнятися дослідженням перспектив бізнесу в динамічному конкурентному середовищі.

У 70-ті роки стратегічним проблемам почали приділяти не менше уваги, ніж оперативним рішенням, а турбота про забезпечення прибутку від поточної діяльності урівноважилася стараннями щодо забезпечення стабільності у майбутньому. Стратегічний менеджмент почали застосовувати такі світові лідери, як GeneralElectric, ІВМ, Соса-Соlа та ін. Це стимулювало розвиток методології і теорії стратегічного управління.

Остаточне оформлення стратегічного управління як самостійного напряму економічної теорії відбулося у 1973 р., коли у США відбулася

І Міжнародна конференція зі стратегічного менеджменту. Теоретичною основою цього були праці І. Ансоффа, П. Друкера, Г. Мінцберга та ін.

Американський теоретик сучасного менеджменту, професор соціальних наук Пітер Друкер (1909—2005) охарактеризував 80-ті роки як початок "епохи без закономірностей", коли можна бути впевненими лише в тому, що нестабільність, нестійкість середовища будуть посилюватися.

Першою науковою працею з проблем стратегії підприємств є книга американського математика і економіста російського походження Ігора Ансоффа (1918—2002) "Корпоративна стратегія" (1965), у якій зроблено теоретичні узагальнення, сформульовано рекомендації щодо поліпшення управління розвитком підприємства, запропоновано модель і систематизовані схеми, виокремлено етапи прийняття і виконання стратегічно важливих для підприємства рішень.

Наприкінці XX — на початку XXI ст. постала необхідність заново дослідити традиційні парадигми економічної конкурентоспроможності та економічного змагання, оскільки обґрунтовані у 80-ті роки концепції, методи, інструментарій створення і реалізації конкурентоспроможної стратегії підприємства не завжди підтверджували свою ефективність. Вважаючи необхідним подальше вивчення теоретичних аспектів стратегії підприємств, дослідники однозначно сходяться у своєму баченні її як найдієвішого і найефективнішого інструмента управління його діяльністю.

2. Класифікація стратегій

Своїм змістом стратегії підприємств відображають особливості їх функціонування, стадії розвитку, конкурентний статус тощо. Позначаються на них і особливості національної економіки, галузі, до якої вони належать, а також такі суб'єктивні чинники, як стратегічне бачення та мислення їх засновників і менеджерів. Складну і багатоманітну сукупність стратегій класифікують за такими ознаками:

а) за напрямом розвитку підприємства — стратегії зростання, обмеженого зростання, скорочення тощо. їх називають базовими стратегічними альтернативами;

б) за рівнем управління — корпоративна (портфельна), ділова (бізнес-стратегія), функціональна (деталізує, підтримує корпоративну і ділову), операційна (забезпечує досягнення стратегічної мети) стратегії. Всі вони утворюють "піраміду" взаємопов'язаних стратегій (А.-А. Томпсон, А.-Дж. Стрікленд);

в) за напрямами діяльності — товарна (визначає перспективний асортимент товару, обсяг його виробництва і реалізації, розроблення нових товарів, технологій) і ринкова (обумовлює ринкову поведінку, організацію збуту тощо) стратегії;

г) за досягненням конкурентних переваг — стратегії фокусування, диверсифікації, економії на витратах, диференціації (М.-Е. Портер);

ґ) за позицією в галузі, ринковому сегменті — конкурентні стратегії (стратегії лідера, послідовника, претендента на лідерство і новачка (рис. 1.));

Рис. 1. Конкурентні стратегії за Ф. Котлером

д) за багатоаспектністю стратегій. За такого підходу основною класифікаційною ознакою вважають ефективність стратегій підприємства. З огляду на це П. Друкер виокремив стратегії, які забезпечують першість у входженні на ринок і динамічне захоплення його; стратегії несподіваного і швидкого освоєння ринку; стратегії пошуку і захоплення ринкової ніші; стратегії зміни економічних характеристик продукту (ринку, галузі). Цій класифікації бракує системного підходу, що унеможливлює ранжування стратегій;

є) за використанням множини класифікаційних ознак (суб'єктивно поєднують ключові ознаки різних класифікацій). Унаслідок цього стратегія може бути витлумачена як функціональна (наприклад, збутова), товарна, сфокусована на сегмент ринку, обмеженого зростання і стратегія новачка, що "нападає швидко і зненацька". Для уникнення механічного поєднання критеріальних ознак потрібно на основі попереднього аналізу (кластерного, таксономічного, факторного) визначити взаємозв'язок і вагові коефіцієнти критеріальних показників.

Більшість класифікацій запропонували західні дослідники: І. Ансофф (конкурентні стратегії), А.-А. Томпсон, А.-Дж. Стрікленд (диверсифікація стратегій), П. Дойль, Д. Аакер (підприємницькі стратегії).

Рис. 2. Класифікація стратегій підприємства (за І. Аннсофом)


Класифікація стартегій І. Ансоффа має комерційну спрямованість і орієнтується передусім на конкурентні стратегії, які можна описати з використанням уточнюючих характеристик: товарна диференціація (продуктова ніша) визначає особливості продукції підприємства, ринкова диференціація (ринкова ніша) — особливості його становища на ринку.

В Україні розробленням класифікації стратегій підприємства займаються К. Редченко, В. Василенко, Т. Ткаченко, А. Бєлошапка, С. Покропивний, В. Колот, В. Пастухова, А. Наливайко, 3. Шершньова.

3. Базові конкурентні стратегії підприємств

Основою стратегічної орієнтації підприємства є базова стратегія конкуренції, яка визначає його поведінку на ринку, досягнення ним переваг у конкурентній боротьбі.

При виборі базової конкурентної стратегії виходять з того, наскільки вона спроможна стимулювати адаптацію можливостей підприємства до конкретних ринкових умов. У цьому полягає суть базової стратегії як загальноекономічної основи забезпечення практичних дій підприємства.

Основні види конкурентних стратегій, за класифікацією А.-А. Томпсона і А.-Дж. Стрікленда, зображено на рис. 3. Такий підхід простежується в багатьох класифікаціях, що охоплюють конкретизовані або спеціалізовані стратегії.

Рис 3. Основні конкурентні стратегії (за А.-А. Томпсоном і А.-Дж. Стріклендом)


Класифікація стратегій, розроблена російським вченим Геннадієм Азоєвим, ґрунтується на концепції, згідно з якою підприємства, що функціонують на певному ринковому сегменті, поділяють на підприємства-лідери, підприємства з сильною конкурентною позицією, підприємства зі слабкою конкурентною позицією та підприємства-аутсайдери (рис. 4).

Кожна стратегія конкуренції займає відповідне становище на ринку і передбачає специфічні підходи до управління підприємством. Основною умовою її є забезпечення необхідних для успішного функціонування підприємства конкурентних переваг.

Рис. 4 Класифікація конкурентних стратегій (за Г. Азоєвим)


Класифікація М.-Е. Портера, як відомо, охоплює такі конкурентні стратегії підприємства:

— стратегія лідерства за витратами (зниження витрат на виробництво товарів і послуг, що дає змогу знизити ціни на них і залучити або утримати значну кількість покупців);

— стратегія оптимальних витрат (досягнення конкурентних переваг за рахунок постачання на ринок товарів, послуг, адекватних за споживчою цінністю, якістю, цінами потребам покупців, що обумовлено оптимальними витратами на їх виробництво);

— стратегія диференціації (надання товарам специфічних ознак порівняно з товарами конкурентів, що сприяє залученню значної кількості покупців);

— стратегія фокусування на низьких витратах (зорієнтована на вузький сегмент покупців, випередження конкурентів за рахунок низьких витрат на виробництво товару);

— стратегія фокусування на попиті (забезпечення покупців товарами і послугами, які найбільше відповідають їхнім вимогам).

Рис. 5 Класифікація конкурентних стратегій (за М.-Е. Портером)

Класифікація М.-Е. Портера ґрунтується на концепції про два основні стратегічні напрями, один із яких зосереджує зусилля на якості продукції і послуг, а другий — на зниженні витрат і цін. Значною мірою вони суперечать один одному, адже підвищення якості, поліпшення споживчих властивостей товарів і послуг потребує додаткових витрат.

Ця концепція дещо спрощено враховує економічну дійсність, якій властиво значно більше варіантів поведінки на ринку споживачів і базових конкурентних стратегій підприємств з усіма їх відтінками і модифікаціями. Як відомо, на стратегічну поведінку підприємства впливають необхідність підвищення якості продукції, зниження собівартості і ціни, розширення програми випуску, поліпшення сервісу товару, скорочення експлуатаційних витрат, освоєння нового ринку тощо, означаються на стратегії умови її формування та особливості поєднання чинників. Вибір її обумовлюється конкурентоспроможністю продукції і персоналу фірми, наявністю ресурсів і засобів. Тому, розробляючи конкурентні стратегії, використовують системний, оптимізаційний та інші підходи.

4. Поняття корпорації

Корпоративна форма бізнесу — явище досить недавнє, і виникла вона як відповідь на певні вимоги часу. Термін "корпорація" означає об'єднання, союз, що створюються на основі професійних або станових інтересів. На сьогодні і в економічній, і в правовій літературі існує певна невизначеність із поняттям корпорація. Однак з урахуванням всіх відмінностей у правовій базі розвинутих країн основна різниця між корпоративним і некорпоративним сектором полягає у відокремленні функцій розпорядження й обмеженій відповідальності.

У вітчизняних та зарубіжних джерелах існує безліч визначень, котрі підкреслюють правову (переважно) відмінність корпорацій від інших господарських суб'єктів:

1. Корпорація — юридичний суб'єкт (юридична особа), що отримав чартер (статут) місцевих органів влади або центрального уряду та відокремлений від індивідів, чиєю власністю він є.

2. Корпорація — юридична особа, окрема та відмінна від своїх власників, що має права, обов'язки та привілеї фактичної особи.

3. Корпорація — підприємницька організація, що визнається юридичною особою, має обмежену відповідальність та необмежений строк існування. Корпорація контролюється акціонерами, які мають право голосу та обирають директорів, а ті, в свою чергу, призначають інших керуючих осіб.

4. Корпорація, за П. Самуельсоном та В. Нордхаузом, — юридична особа, яка може самостійно продавати та купляти, позичати гроші, виробляти товари та послуги і вступати в контрактні відносини, має право обмеженої відповідальності, відповідно до якої інвестиції кожного з власників корпорації обмежені чітко визначеним розміром.

Наступне визначення корпорації ставить акцент на економічних цілях її формування: корпорація — юридична особа, що є об'єднанням вкладників капіталу (акціонерів) для здійснення певної діяльності: торгової, фінансової, промислової, транспортної та ін. й тотожна поняттю "акціонерне товариство".

Усі ці визначення є уявленнями про певні аспекти одного й того самого суспільного явища і тому значною мірою доповнюють одне одного. Оскільки корпорація не існує окремо як сукупність економічних, правових відносин, чи тільки соціальних, аналізувати поняття корпорація доцільно з урахуванням таких основних аспектів:

— економічного, що визначає місце та роль корпорацій у національному та міжнародному економічному процесі;

— правового, що характеризує питання правового регулювання власності та діяльності корпорації з урахуванням національних та міжнародних законів;

— соціального, що визначає роль корпорацій у розвитку суспільства.

Кожен із цих аспектів дає змогу представляти відповідне визначення поняття "корпорація".

— корпорація як учасник економічного процесу — договірне господарське об'єднання, створене на основі загальних економічних інтересів для отримання максимального прибутку від господарської діяльності та вкладених інвестицій;

— корпорація як суб'єкт правових відносин — господарське товариство, права учасників якого визначаються відповідно до законодавства;

— корпорація як елемент, тобто частина, суспільства — соціально-економічне об'єднання, утворене шляхом концентрації "імунітетів" частин суспільства з метою забезпечення виживання та розвитку як певних частин, так і самого суспільства як цілого.

Однозначно законодавчо визначити поняття "корпорація" досить проблематично. В українській правовій базі поняття "корпорація" істотно відрізняється від загальноприйнятого у світовій практиці. Відповідно до Закону України "Про підприємства", корпорації — це договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників. На жаль, з цього визначення суть такої форми об'єднань, повноваження їх учасників і реальні можливості зрозуміти надзвичайно важко. Тому "слід дотримуватися загальноприйнятого в економічній літературі визначення корпоративного управління як управління корпораціями, які, у свою чергу, представлені в основному акціонерними товариствами".

Світовий досвід переконливо доводить переваги використання акціонерних товариств, які, мабуть, є основною правовою та організаційною формою господарських підприємств та організацій у системі світового господарства, внаслідок застосування та розвитку яких розвинуті країни зберігають високу продуктивність та ефективність суспільного виробництва, високий життєвий рівень населення та стабільність політичної системи. Сучасна економіка найбільш розвинених країн світу відрізняється за різними параметрами, і все ж у структурі їх економіки є одна загальна і водночас дуже важлива характерна деталь: економіка всіх цих країн виявилася ніби розділеною на дві частини. В одній частині зосередились в основному величезна кількість дрібних і найдрібніших торгових і промислових підприємств, на долю яких у більшості країн припадає 98—99 % загальної кількості підприємств. В іншій — великі концерни, компанії і корпорації. Загальне число їх вельми незначне і складає всього 1—8 % від загальної кількості всіх підприємств. Але саме на них припадає переважна частина економічної потужності. Довгорічна практика функціонування економіки розвинених країн показала, що без акціонерних товариств неможливо досягти економічного і технологічного прогресу.

Розповсюдження корпоративної форми ведення бізнесу дає змогу інвесторам диверсифікувати ризик інвестування. Завдяки цьому корпорації отримують значні фінансові ресурси, необхідні за сучасних обсягів економіки, а також можуть брати на себе ризик, рівень якого недосяжний для кожного індивідуального інвестора.

5 . Конкурентні стратегії корпорацій

Класифікація корпоративних (портфельних) стратегій підприємства за рівнем управління є однією з найпоширеніших. Відома вона як "піраміда стратегій" і виокремлює корпоративний, діловий, функціональний, операційний рівні прийняття управлінських рішень.

Корпоративна стратегія визначає загальний напрям розвитку підприємства. А наслідком його виробничо-збутової діяльності є портфель (сукупність) товарів, послуг, які воно реалізує на ринку. Виробництво основних їх видів закріплено за відповідними підрозділами, наділеними певною господарською самостійністю і спрямованими на окремі сегменти ринку — частини ринку, на яких може бути реалізована продукція підприємства; сукупність покупців, які однаково реагують на певні спонукальні стимули маркетингу.

Корпоративна стратегія — загальна стратегія, призначена для ефективного збалансування напрямів діяльності підприємства, формування вигідних зон господарювання і спрямована на досягнення спільної мети.

Корпоративна стратегія поширюється на всю компанію, охоплює всі напрями її діяльності, розробляє методи управління з метою збалансування портфеля товарів і послуг. Стратегічні корпоративні рішення найскладніші за проблемністю і структурою, оскільки стосуються всього підприємства. Вони мають на меті утвердження підприємства на конкурентному ринку, ефективне управління всіма його справами.

Стосується корпоративна (портфельна) стратегія класичних корпорацій — сукупності юридичних або фізичних осіб, пов'язаних обов'язками щодо створення господарського підприємства, а також диверсифікованих компаній — об'єднання підприємств, які займаються різними видами діяльності, виробляють різну продукцію і надають різні послуги.

Базові корпоративні стратегії — найпоширеніші в економічному бутті, перевірені практикою стратегії.

Досвід економічного буття свідчить, що за певних умов успіх підприємству забезпечувало використання різноманітних стратегій.

Таблиця 2Базові корпоративні стратегії за визначенням різних дослідників

Автори класифікацій Стратегії
І. Ансофф Забезпечення росту; ринкова диференціація; продуктова диференціація
Ж.-Ж. Ламбен Інтенсивне зростання; інтегроване зростання; диверсифіковане зростання
М. Мескон

Обмежене зростання;

зростання;

скорочення (стратегія "останнього

засобу");

поєднання різних стратегій

М.-Е. Портер Лідерство за витратами; диференціювання; концентрація на сегменті
0. Виханський 0. Наумов Концентроване зростання; інтегроване зростання; диференційоване зростання; скорочення

Формування базової стратегії забезпечує підбір і розкриття основних її елементів; виявлення і формування ролі складових внутрікорпоративного організаційно-господарського механізму під час реалізації стратегії, а також розподіл ресурсів між ними.

Розвиток технологій, потреб і вимог споживачів, посилення конкуренції, соціальні зміни змушують суб'єктів економіки постійно коригувати свої стратегії, раціонально поєднувати при цьому можливості корпоративних і ділових стратегій, що дає змогу підтримувати на належномурівні свою конкурентоспроможність. Якщо корпоративна стратегія стосується всього підприємства (фірми, компанії), то ділова — окремого його підрозділу.

Ділова стратегія (стратегія конкуренції) — стратегія, яка забезпечує довгострокові конкурентні переваги господарського підрозділу.

Втілюється вона здебільшого в бізнес-планах, де визначає методи і форми управління різними видами бізнесу з метою збалансування портфеля товарів і послуг. На підставі її аналізу можна зрозуміти, як підприємство домагатиметься успіху в конкурентній боротьбі, тому її ще називають стратегією конкуренції. Як відомо, на підприємствах з одним видом діяльності корпоративна стратегія тотожна діловій.

Ділова, або бізнес-стратегія, спрямована на здобуття конкурентоспроможної довгострокової позиції підприємства на ринку. Формування її передбачає:

— визначення сегмента ринку, на якому підприємство має найбільші шанси виграти конкурентну боротьбу;

— розроблення характеристик продукції, завдяки яким підприємство матиме змогу вирізнитися серед конкурентів;

— нейтралізація конкурентних заходів і дій суперників;

— гнучке реагування на зміни в галузі, економіці загалом, політиці та інших сферах;

— об'єднання стратегічних ініціатив функціональних підрозділів;

— вирішення актуальних стратегічних проблем. Ділова стратегія поширюється і на плани реалізаціїактуальних стратегічних задумів (наприклад, розширення виробництва, заміна устаткування).

Ділова стратегія (стратегія конкуренції), як правило, буває одночасно атакуючою й оборонною, адже одні дії можуть бути прямим наступом на ринкові позиції конкурентів, інші — спробою нейтралізувати нові методи конкурентної боротьби. Для досягнення цієї мети використовують такі конкурентні підходи:

— намагання забезпечити виробництво з низькими витратами;

— досягнення диференціації, заснованої на якості, високих рівнях показників виробництва та обслуговування, технологічної переваги;

— зосередження на невеликій ніші ринку, що дає змогу за рахунок виконання роботи якісніше, ніж конкуренти, задовольняти специфічні потреби покупців.

Різновидами ділових стратегій є такі компоненти економічної стратегії підприємства, як товарна стратегія, стратегія ціноутворення, взаємодія підприємства з ринками виробничих ресурсів, поведінка його на ринках грошей і цінних паперів, зниження трансакційних, виробничих витрат тощо.

Товарна стратегія підприємства. Вона визначає правила, прийоми дослідження, формування потенційних ринків товарів і послуг відповідно до місії підприємства; відбувається пошук вигідних для стратегічних зон господарювання, методів їх формування та управління ними.

Стратегія ціноутворення. Суть цієї стратегії полягає у виборі цінової політики, яка б максимально враховувала цілі підприємства, особливості конкуренції, попиту тощо. Відповідно до стратегії ціноутворення політика цін, якоїдотримується підприємство, повинна максимально привертати увагу покупців до його товарів, переконувати їх у перевагах запропонованих цін, які з часом набувають статусу стійких конкурентних переваг. З цього погляду стратегія ціноутворення обумовлює методи і правила цінової політики підприємства і цінової конкуренції на ринку, що потребує глибокої обізнаності в ситуації, яка склалася на ринках факторів виробництва, фінансів, цінних паперів; всебічного врахування динаміки попиту і пропозиції, цінової еластичності попиту; впливу макроекономічних і мікроекономічних факторів на процеси ціноутворення.

Стратегія взаємодії підприємства з ринками виробничих ресурсів. Використання цієї стратегії забезпечує ефективний розподіл ресурсів, вигідний вибір їх постачальників. Ця складова економічної стратегії повинна базуватися на дослідженні факторів, які визначають попит фірми на ресурси.

Стратегія поведінки підприємства на ринках грошей і цінних паперів. Метою її є вироблення правил мобілізації додаткових фінансових ресурсів, які підприємство використовує як інвестиції або спрямовує на вирішення поточних фінансових завдань.

Стратегія зниження трансакційних витрат. Завданням цієї стратегії є розроблення регламенту здійснення процесу підготовки, документального оформлення і ринкових трансакцій (угод, контрактів, договорів). Основні зусилля при цьому зосереджуються на виробленні ефективних прийомів вибору пріоритетних клієнтів, вивченні потенційних конкурентів, формуванні у партнерів стійкої прихильності до підприємства, прагнення до постійної співпраці з ним.

Стратегія зниження виробничих витрат. Призначення її полягає у створенні системи принципів регулювання процесу формування витрат на всіх етапах виробництва і збуту продукції, забезпечення оптимальної (низької) її собівартості і вигідної ціни, необхідної для здобуття лідерства на ринку.

Стратегія зовнішньоекономічної діяльності фірми. Ця стратегія покликана обумовити вироблення правил, прийомів поведінки підприємства на зовнішньому ринку як експортера та імпортера товарів і послуг. Отже, вона визначає принципи здійснення експортно-імпортних операцій з урахуванням чинного у країні та за її межами законодавства.

Стратегія інвестиційної діяльності фірми. Особливість цієї стратегії виявляється у формуванні інвестиційного портфеля (сукупності цінних паперів, що належать юридичній або фізичній особі), який забезпечує підтримання матеріально-технічної бази, товарно-матеріальних запасів підприємства на рівні, необхідному для постійного нарощування його конкурентного статусу.

Стратегія стимулювання персоналу. Важливою складовою економічної стратегії є система стимулювання працівників, орієнтування їх на досягнення стратегічних цілей підприємства. В основі цих систем мають бути стимули, які б спонукали працівників керуватися при виробленні і реалізації стратегічних рішень довготривалими інтересами підприємства.

Стратегія запобігання неспроможності (банкрутству) підприємства. Головним її завданням є виявлення ймовірних кризових явищ і вироблення заходів протидії їм. Діяльність щодо запобігання банкрутству здійснюється у тактичних і стратегічних вимірах.

Тактичні старання орієнтовані на фактичний фінансовий стан підприємства в поточному періоді його діяльності й оцінювання на цій основі вірогідності настання банкрутства в найближчий час, а стратегічні — виходять із прогнозів можливих наслідків певних стратегічних (довготривалих) рішень. Загалом ділові стратегії у своїй сукупності і взаємодії покликані забезпечити реалізацію базової корпоративної стратегії, оскільки кожна з них дає конкретні відповіді на питання: як, коли і де підприємству потрібно здійснювати свою діяльність. Якщо відповіді на питання як і коли вітчизняним підприємцям і менеджерам зрозумілі, то питання де означає для них пошук відповіді стосовно географічного розташування бізнесу. Вибір конкретної стратегії або їх комбінації залежить від місії, цілей підприємства та особливостей ринкової ситуації.


Висновок

Стратегія підприємства — узагальнена програма діяльності (модель дій), спрямована на досягнення підприємством бажаного етапу, мети (статусу на ринку, соціально-економічних показників) завдяки ефективному розподілу, координації та використанню ресурсів.

Основою стратегічної орієнтації підприємства є базова стратегія конкуренції, яка визначає його поведінку на ринку, досягнення ним переваг у конкурентній боротьбі.

Корпоративна форма бізнесу — явище досить недавнє, і виникла вона як відповідь на певні вимоги часу. Термін "корпорація" означає об'єднання, союз, що створюються на основі професійних або станових інтересів. Відповідно до Закону України "Про підприємства", корпорації — це договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Вибір конкурентної стратегії корпорації відповідно до ринкової ситуації пов'язаний з оцінюванням її переваг і ризиків, аналізом її відповідності ситуації на ринку, а також рівня організації виробництва на підприємстві та управління ним.

Корпоративна стратегія поширюється на все підприємство, охоплює всі сфери його діяльності, окреслює загальний напрям конкуренції і розвитку

Ділові стратегії у своїй сукупності і взаємодії покликані забезпечити реалізацію базової корпоративної стратегії, оскільки кожна з них дає конкретні відповіді на питання: як, коли і де підприємству потрібно здійснювати свою діяльність


Список літератури

1. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия. — СПб.: Питер, 1999. – 340 с.

2. Василенко В. А., Ткаченко Т. І. Стратегічне управління: Навч. посібник. — К.: ЦУЛ, 2003. – 280 с.

3. Євтушевський В.А., Ковальська К.В., Бутенко Н.В. Стратегія корпоративного управління: Монографія — К.: Знання, 2007. — 287 с.

4. Клівець П. Г. Стратегія підприємства: Навчальний посібник – К.: Академвидав, 2007. – 320 с.

5. Краснокутська Н. С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навч. посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 344 с.

6. Наливайко А. П. Теорія стратегії підприємства. Сучасний стан та напрямки розвитку: Монографія. — К.: КНЕУ, 2001. – 234 с.

7. Нємцов В. Д., Довгань Л. С. Стратегічний менеджмент., К.: ТОВ "УУВПК", 2001. – 364 с.

8. Оберемчук В. Ф. Стратегія підприємства: Короткий курс лекцій. — К.: МАУП, 2000. – 160 с.

9. Портер М. Международная конкуренция. — М.: Междунар. отношения, 1993. –388 с.

10. Редченко К. І. Стратегічний аналіз у бізнесі: Навч. посібник.— Вид. 2-ге, допов. — Львів: "Новий-Світ — 200", 2003. – 276 с.

11. Томпсон А. А., Стрікленд А. Дж. Стратегічний менеджмент. — М., 1998. – 324 с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:02:31 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
17:53:11 25 ноября 2015

Работы, похожие на Контрольная работа: Конкурентні стратегії в корпорації лідерів

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151171)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru