Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Ефективність праці і її показники

Название: Ефективність праці і її показники
Раздел: Рефераты по менеджменту
Тип: реферат Добавлен 03:11:34 07 сентября 2009 Похожие работы
Просмотров: 135 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Предмет: Менеджмент персонала

Тема: Ефективність праці і її показники


1. Продуктивність і рентабельність праці як основні показники її ефективності

Вихід України з економічної кризи і вирішення стратегічних завдань по створенню національної економіки можливі за умови значного підвищення ефективності всієї сукупної праці суспільства. Від цього залежить ступінь задоволення потреб її громадян і місце в світовому співтоваристві. Тому вже сьогодні необхідні кардинальні зрушення для зростання ефективності праці. Середньорічні темпи падіння продуктивності праці тільки за останні роки становили більш 8, а в сільському господарстві – 12%. Погіршалася трудова і виробнича дисципліна, зменшилася зацікавленість працівників у розвитку майстерності. Така ситуація вимагає практичних дій в цьому напрямку.

Основною проблемою економічної теорії і господарської практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному випадку називаємо ефективністю.

В економічній науці й господарській практиці для характеристики результативності трудової діяльності людей і оцінки її рівня протягом багатьох років використовувалася категорія "продуктивність праці". Однак в сучасному економічному і соціальному житті суспільства відбуваються зміни, які вимагають нового підходу до розуміння цієї економічної категорії і використання категорії "ефективність праці". Суттєвою особливістю категорії "ефективність праці" є те, що вона характеризує результативність живої праці як діяльності людей, усіх її видів і всєї сукупності праці суспільства, а також усіх її складових.

Рівень ефективності праці в ринковій економіці має характеризуватися системою взаємопов’язаних і доповнюючих один одного натуральних і вартісних показників, кожен з яких відбиває результат праці з того чи іншого боку і може використовуватись у господарському механізмі ринкової економіки. В галузях матеріального виробництва такими показниками можуть бути: вид продукту, номенклатура і асортимент продукції, загальна кількість продукції і її кількість в розрахунку на одиницю часу, обсяг продукції в грошовому виразі, затрати праці на виробництво одиниці продукції. В сфері нематеріального виробництва такими показниками являються вид і обсяг результату, його наукова або художня цінність, актуальність, своєчасність, а також обсяг діяльності в грошовому виразі. Вимір ефективності всієї сукупної праці суспільства здійснюється за таким показником, як валовий національний продукт.

Продуктивність праці – це відношення кількості продукції, зробленою системою (у даному випадку під системою розуміється підприємство, галузь, фірма і т.ін.), за певний період, до кількості ресурсів, спожитих для виробництва визначеного виду продукції. Продуктивність праці є узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили. Підвищення ефективності всієї сукупної праці суспільства являється однією з стратегічних задач національної економіки. Тому вже сьогодні необхідні кардинальні зрушення для зростання ефективності праці.

Щоб показати значення росту продуктивності, досить нагадати, що збільшення реального продукту і доходу може здійснюватися двома способами: шляхом залучення великого обсягу ресурсів і за допомогою більш продуктивного їхнього використання (рис. 1).

Реальний обсяг виробництва визначається як трудовитрати (у людино-годинах), помножені на продуктивність праці (реальний годинний виробіток на одного зайнятого).

Зниження темпів росту продуктивності праці приводить до негативних наслідків в економіці. Ці наслідки найбільш очевидні для таких категорій, як рівень життя, інфляція і світовий ринок.



Чисельність зайнятих

Середня кількість відпрацьованих годин

Трудовитрати

(відпрацьовані години)

Технічний прогрес

Обсяг капіталовкладень

Утворення і профпідготовка

Ефективність розміщення ресурсів

Інші фактори

Реальний обсяг

виробництва

Продуктивність праці (середнє годинне вироблення)

Рис. 1. Фактори, що визначають динаміку реального продукту

Рівень життя. Ріст продуктивності праці є основою прискорення темпів росту реальної заробітної плати і поліпшення рівня життя.

Інфляція. Продуктивність праці може компенсувати ріст номінальної заробітної плати і тим самим зм'якшити наслідки інфляції, обумовленої ростом витрат. За інших рівних умов зниження темпів росту продуктивності праці спричиняє швидке зростання питомих трудових витрат і прискорення інфляційних процесів.

Світовий ринок. Відставання від своїх основних торгових партнерів за темпами росту продуктивності праці веде до зниження конкурентноздатності й ослабленню позицій виробників на світовому ринку. На зниження продуктивності праці впливають такі фактори: інвестиції, фондоозброєність праці, технічний прогрес, якість праці, організація виробництва.

Провідна роль продуктивності праці в збільшенні національного багатства і підвищенні добробуту кожного члена суспільства будь-якої країни незалежно від її економічного пристрою є загальновизнаною. Нові умови соціального й економічного розвитку суспільства вимагають відповідного відображення продуктивності праці в теорії економіки праці, відновленню її термінів і понять.

На думку одних авторів, продуктивність праці – гранично широка економічна категорія, що відбиває уявлення про те, в що повинна реалізовуватися продуктивна праця. Вона охоплює більшість сторін підсумкової діяльності господарчих суб'єктів (рис. 2).

Якість
Результативність
Ефективність
Задоволення працівника
Задоволення потреб
Кількість

Рис. 2. Продуктивність праці як узагальнююча категорія підсумкової діяльності підприємства

Дане поняття продуктивності праці багатогранно характеризує виробничий процес. Але тому що для свого кількісного уявлення вимагає декількох показників, то його важко реалізувати в практичній діяльності.

Інші фахівці думають, що продуктивність праці – один із оціночних показників. Такого погляду дотримувалась більшість фахівців-економістів радянського періоду, а також деякі закордонні вчені (П. Друкер, Д.С. Сінк та ін.). Основне практичне призначення продуктивності праці – сприяти підвищенню ефективності управління.

Продуктивність праці розраховується за формулою:

Продуктивність праці (1)

Витрати визначаються розміром використаних економічних ресурсів - трудовий потенціал, компоненти природних ресурсів (земля та сировина), компоненти засобів виробництва (фізичний капітал). Результати характеризуються обсягами та вартістю виробленої і реалізованої продукції, розмірами доданої вартості, прибутку, а також показниками конкурентноздатності, якості життя, екології тощо. Найчастіше результати виражаються обсягами продукції або розміром прибутку. Якщо в розрахунку ефективності результати характеризуються обсягом продукції, то ми маємо показники, які називаються продуктивністю, а якщо результати характеризуються розміром прибутку, то такі показники ефективності називаються рентабельністю (прибутковістю).

Систему показників продуктивності праці можна побудувати на основі визначення функціонального навантаження кожного з них з врахуванням як його власних властивостей і можливостей, так і властивостей і можливостей інших показників.

Показники продуктивності праці класифікуються за способом виразу результатів: вартісному, натуральному і трудовому (табл. 1).

Натуральні показники можливо і доцільно застосовувати для характеристики продуктивності праці в бригадах, на ділянках і на індивідуальному робочому місці. Метод оцінки простий, наочний і достовірний, коли випускається однорідна продукція. Однак найчастіше виробляється хоча й однорідна продукція, але властивості її різні. У цих випадках доцільно застосовувати умовно-натуральний показник продуктивності праці, при якому один вид продукції чи роботи прирівнюється до іншого (переважного) за відносною трудомісткістю.

Показники в трудовому вимірі можна застосовувати у випадках, коли на робочих місцях, у бригадах і на ділянках виробляється велика кількість різноманітної продукції, асортимент якої часто змінюється. При цьому вироблення визначається в незмінні годинах (обсяги робіт збільшуються на відповідні норми часу, і результати підсумовуються). Такий показник має ряд недоліків (недостатнє обґрунтування та нерівна напруженість норм, їхні часті перегляди і т.ін.), що не сприяє об'єктивній оцінці рівня і динаміки продуктивності праці навіть на окремих робочих місцях і в бригадах.

Вартісні показники доцільно використовувати на рівні підприємств, галузей і економіки в цілому. Так, усі види й обсяги продукції, робіт і послуг виражаються в одному грошовому показнику – у гривнях, що визначається шляхом множення об'ємних показників на відповідні ціни. Виробіток також обчислюється в грошовому вираженні. Найбільш прийнятним вартісним показником результатів виробництва, що забезпечує зведення їх за рівнем управління, відображення внеску в кінцеві результати діяльності й у кінцевий суспільний продукт є обсяг доданої вартості. Показник обсягу доданої вартості за економічним змістом відповідає поняттю умовно-чиста продукція. Його величина визначається підсумовуванням валового випуску продукції і послуг у цілому по країні, податків на продукцію, чистих податків на імпорт із наступним виключенням проміжного споживання. Цей показник виключає повторний рахунок результатів при їхньому зведенні і на відміну від національного доходу (чистої продукції), що представляє знову створену вартість тільки в галузях матеріального виробництва, включає і невиробничу сферу. На основі показника доданої вартості можуть розраховуватися показники сукупної продуктивності і окремі показники праці, капіталу і всіх його складових.

Таблиця 1

Методи визначення обсягу виробництва і трудових витрат

Назва методу Метод виміру Переваги методу Недоліки методу
Методи виміру обсягу виробництва
Натуральний метод Кількість зробленої в одиницю часу продукції, метри, штуки, тонни Точність, наочність, вірогідність Неможливість застосовувати при великому асортименті продукції
Трудовий метод Кількість трудовитрат на одиницю продукції, нормо-година Вироблення визначається в незмінних годинах Недостатнє обґрунтування норм, різнонапруженість норм, частий їхній перегляд

В

А

Р

Т

І

С

Т

Н

И

Й

М

Е

Т

О

Д

вартість валової продукції Єдині оптові ціни Наочність, простота Включає вартість минулої праці - матеріали, сировину, вартість НЗВ
вартість товарної продукції

підприємства

Не враховує вартість незавершеного виробництва Включає вартість минулої праці
нормативна вартість обробки Нормативні витрати живої праці Відсутні витрати минулої праці Не враховує усієї вартості обробки, а тільки її нормативні значення
вартості чистої продукції Заробітна плата з нарахуваннями плюс прибуток Не впливають витрати на сировину, матеріали, напівфабрикати, амортизація Залежить від рівня ринкової ціни, в тому числі монопольних цін
умовно чиста продукція Заробітна плата з нарахуваннями плюс прибуток, плюс амортизація.

Застосовується в галузях з високим рівнем технічної

оснащеності

Складність застосування при значній розбіжності у рентабельності виробів
Метод виміру трудовитрат
Годинне вироблення Людино-години Висока точність Висока трудомісткість застосування
Денне вироблення Людино-дні Досить точний метод Не враховуються внутрізмінні простої
Середньоспискова чисельність Людина Забезпечує порівнянність показників Не враховуються цілодобові простої

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може змінюватись під дією різноманітних факторів. Безперечно умовою прогресу і розвитку виробництва є зростання продуктивності праці. За відомим визначенням К. Маркса, зростання продуктивності праці полягає в тому, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка минулої праці (втіленої в засобах виробництва) – збільшується, але так, що загальна сума праці в кожній одиниці продукту зменшується.

На рівень продуктивності праці впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва.

Рівень екстенсивного використання праці показує міру її продуктивного використання і тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вище рівень екстенсивного використання праці. І відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавче встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо протягом законодавчо встановленої тривалості робочого часу весь він цілком витрачається на продуктивну працю, то це є верхня межа рівня екстенсивного використання праці.

Інтенсивність праці характеризує міру її напруженості й визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має межі, а саме, фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.

Джерелом зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу. Так, протягом останніх десятиріч у розвинених країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більш ніж удвічі, інтенсивність праці не зросла, а продуктивність праці збільшилася в кілька разів, що проявилося в значному зростанні добробуту і рівні споживання всіх верств працюючого населення. Саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше і більше споживчих благ меншою кількістю праці.

2. Система виміру продуктивності праці

Отже, продуктивність праці – це показник ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількістю праці, витраченої на виробництво цього обсягу, з іншого. В залежності від прямого чи оберненого співвідношення цих величин ми маємо два показники рівня продуктивності праці – виробіток і трудомісткість.

Виробіток – це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленою одним працівником за одиницю робочого часу і розраховується за формулою:

В = О : Т (2)

де В – виробіток;

О – обсяг виробництва продукції (робіт, послуг );

Т – затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг).

На підприємстві виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюються обсяг продукції і затрати праці.

Витрати праці при розрахунках продуктивності можуть вимірюватися відпрацьованими людино-годинами, людино-днями і середньосписковою чисельністю персоналу. Однак всі ці показники вимірюють лише кількість праці, нівелюючи її якість. Іншими словами, в таких розрахунках робоча сила найкваліфікованіших конструкторів або управлінців додається до робочої сили охоронців та прибиральників.

Трудомісткість - це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг) і розраховується за формулою:

ТМ = Т : О (3)

Для планування і аналізу праці на підприємстві розраховуються різні види трудомісткості.

Технологічна трудомісткість Тт визначається витратами праці основних робітників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів.

Трудомісткість обслуговування То визначається витратами праці допоміжних робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва.

Виробнича трудомісткість Тв складається з технологічної трудомісткості та трудомісткості обслуговування, тобто показує витраті праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці продукції.

Трудомісткість управління Ту визначається витратами праці керівників, спеціалістів, технічних виконавців.

Повна трудомісткість продукції Тп відображає всі витрати праці на виготовлення одиниці кожного виробу. Вона визначається за формулою

Тп = Тт + Тп + Ту = Тв + Ту (3)

Вимірники продукції і витрат можуть бути конкретними показниками кількості будь-якого використаного ресурсу і будь-якого зробленого товару (послуги). Отже, вимір продуктивності праці зводиться до визначення вимірників, що включаються в систему, їхньої перевірки відповідно до названого вище критерію, створенню умов для практичного використання конкретних показників продукції і витрат (наприклад вибір шкали і визначення методу одержання і джерела даних), а також до оцінки отриманих коефіцієнтів і індексів згідно тим же критеріям.

Здавалося б, вимір продуктивності праці представляється досить простою справою, якщо розглядати цей показник як дріб, де в чисельнику – продукція даної структури, а в знаменнику – витрати на її виробництво. У дійсності все набагато складніше, що підрозумівається декількома причинами. Більшість структур виробляє кілька видів продукції чи надає кілька видів послуг. Ціни на їхню продукцію безупинно міняються, витрати також непостійні. Крім того, вносяться постійні зміни в номенклатуру продукції, послуги і технологічні процеси, підприємство змушене враховувати інші критерії результативності (якість продукції, дієвість, економічність, прибутковість і т.ін.), а також те, що існують витрати різних видів і в різних обсягах, причому для кожного виду характерні власні витрати.

Особливості господарської діяльності на сучасному етапі полягають у збільшенні ступеня невизначеності ситуації на ринках, коливаннях завантаження виробничих потужностей і зайнятості персоналу, швидкій зміні асортименту, технологій, подальшому збільшенні капіталомісткості виробництва. Одним із можливих способів виміру продуктивності праці в цих умовах є розрахунок даного показника окремо за постійними і перемінними витратами. В управлінському обліку така методологія називається директ-костингом.

За кордоном широко використовують систему стандарт-коста. Вона являється інструментом для планування затрат та контролю над ними на основі стандартних (нормативних) чи визначених витрат, а не у вигляді фактичних витрат, що мали місце.

Система стандартних (нормативних) витрат використовується для оцінки діяльності окремих працівників та управління в цілому для підготовки різних прогнозів і т.ін. Ця система широко використовується в усьому світі практично всіма виробничими компаніями.

У нормативні витрати на одиницю зробленого продукту включаються шість елементів: нормативна ціна прямих матеріалів; нормативна кількість прямих матеріалів; нормативний робочий час; нормативна ставка оплати прямих витрат праці; нормативний коефіцієнт перемінних загальновиробничих витрат; нормативний коефіцієнт постійних загальновиробничих витрат.

Використання нормативних затрат ліквідує необхідність обчислювання вартості одиниці продукції кожен місяць, кожен тиждень. Один раз розрахувавши нормативні затрати праці, можна розраховувати загальні затрати на одиницю продукції.

3. Підходи до управління продуктивністю праці і її плануванню

Враховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, необхідно розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю. Керування продуктивністю праці вимагає реалістичного, ефективного планування і зацікавленої участі в цьому процесі. Системи управління продуктивністю праці (діючі і проектовані) необхідно піддавати ретельному аналізу, щоб одержати бажані результати.

Типовий процес управління продуктивністю праці включає:

вимір і оцінку продуктивності праці;

пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності праці в цілому і за окремими видами праці;

планування контролю за підвищенням продуктивності праці на основі інформації, отриманої в процесі виміру й оцінки продуктивності праці;

здійснення мір контролю за підвищенням продуктивності праці;

розробку систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності праці;

вимір і оцінку впливу мір, передбачених планом і всією програмою, спрямованих на підвищення продуктивності праці.

Управління продуктивністю – це процес, що припускає стратегічне й оперативне планування і постійний контроль за ефективним упровадженням.

Підвищення продуктивності праці – результат керування і втручання в ключові процеси перетворення. Воно відбудеться при дотриманні кожного з перерахованих нижче умов.

1. Обсяг продукції зросте, витрати зменшаться.

2. Обсяг продукції зросте, витрати залишаться незмінними.

3. Обсяг продукції зросте, витрати збільшаться, але більш низькими темпами.

4. Обсяг продукції залишиться незмінним, витрати скоротяться.

Обсяг продукції скоротиться, витрати зменшаться більш швидкими темпами.

Управління продуктивністю праці на основі системного підходу базується на двох основних принципах: орієнтації на вихід продукції (кінцеві результати системи) і інтеграції всіх підсистем організації в єдине ціле. Він охоплює:

організаційні форми підвищення продуктивності праці;

сфери підвищення продуктивності праці;

прийоми і методи підвищення продуктивності праці.

У системі управління продуктивністю праці на підприємствах можна виділити два напрямки: мотиваційний (стимулювання якості робочої сили, її залучення в інноваційні процеси) і технічний (впровадження нових технологій і техніки). Підвищення продуктивності праці є процесом змін усіх складових її елементів, для чого необхідно керувати цими змінами, тобто мотивувати, стимулювати і генерувати їх.

Планування і координування масштабів і інтенсивності змін у всіх основних організаційних елементах, включаючи зайнятість, структуру кадрів, технологію й устаткування, продукцію і ринки збуту, – основні елементи керування продуктивністю праці, що припускають:

управління якістю (процес забезпечення якості);

планування (процес, який визначає, що повинно бути зроблене для підвищення ефективності виробництва);

вимір трудовитрат (процес оцінки їхньої економічності);

бухгалтерський облік і фінансовий контроль (службами, що займаються оцінкою прибутковості).

Програми підвищення продуктивності праці різні за обсягами, масштабами і цілями. Вони передбачають внесення змін в усі чи в деякі сфери організації: людські ресурси, структуру, культуру, технологічні процеси.

Ріст продуктивності праці повинен плануватися на базі наступних принципів.

1. Принцип єдності. Він припускає, що планування повинне мати системний характер, тобто враховувати сукупність елементів. Повинні бути забезпечені взаємозв'язок і наявність єдиного напрямку розвитку всіх елементів планування.

2. Принцип участі. Він означає, що кожен член організації стає учасником планової діяльності незалежно від посади і виконуваної функції. Планування, засноване на принципі участі, називається партисипативним.

3. Принцип безперервності. Даний принцип означає, що процес планування на підприємствах (в організаціях) повинен здійснюватися постійно, а розроблені плани і програми – безупинно змінювати один одного.

4. Принцип гнучкості. Він полягає в доданні планам, програмам і процесу планування здатності змінювати свою спрямованість у зв'язку з непередбаченими обставинами. Програми повинні складатися так, щоб до них можна було вносити зміни, погоджуючи їх з внутрішніми і зовнішніми умовами.

Принцип точності. Тут мова йде про те, що плани повинні бути конкретизовані і деталізовані в тім ступені, в якому дозволяють зовнішні і внутрішні умови діяльності підприємства.

Для цілей планування підвищення продуктивності праці, розробок програм, проектів її росту найбільшою мірою підходить інтерактивне планування, що має дві головні риси: воно засноване на принципі участі і максимально мобілізує творчі здібності учасників підприємства (організації); припускає, що майбутнє підвладне контролю і значною мірою є продуктом творчих дій працівників організації. Ціль інтерактивного планування – проектування майбутнього.

Процес планування продуктивності праці може складатися з декількох етапів (рис. 3).

Підготовка кінцевого стратегічного плану
Аналіз внутрішнього і зовнішнього середовища
Стратегічний аналіз, визначення стратегічних альтернатив
Вибір стратегії

1 3 4


Визначення стратегічних цілей

Планування

6

Контроль

результатів

Реалізація планів

зворотній

зв'язок 3 7

Рис. 3. Процес планування продуктивності праці в організації

У вітчизняній теорії і практиці окремі економісти успішно працювали в галузі дослідження вибору оптимального напрямку росту продуктивності праці, з урахуванням різних ресурсів, що характеризують даний показник.

Важливо вибрати такий варіант напрямку підвищення продуктивності праці, який одночасно сприяв би зниженню витрат живої й упредметненої праці. Виходячи з того, що продуктивність праці залежить від кількості і використання даних витрат, можна побудувати п'ять варіантів зниження витрат, що забезпечують максимум результату при мінімумі витрат.

Перший варіант. Витрати упредметненої праці залишаються колишніми, витрати живої праці знижуються:

ВУП= ВУП1, ВЖП > ВЖП1 (4)

Така ситуація виникає тоді, коли:

при даному рівні виробництва вичерпані всі резерви зниження витрат упредметненої праці, і ріст продуктивності праці залежить від економії живої праці;

застосовуються нові засоби виробництва, що мають колишню вартість і колишню продуктивність, однак потребують менших витрат живої праці для приведення їх у дію;

застосовуються такі нові засоби виробництва, що мають велику вартість і велику продуктивність, але обслуговування їхнє вимагає колишніх, менших чи в меншій мері зрослих витрат праці.

Другий варіант. Витрати живої праці залишаються колишніми, витрати упредметненої праці скорочуються:

ВУП > ВУП2, ВЖП = ВЖП2 (5)

Така зміна співвідношення витрат звичайно досягається за допомогою раціональної витрати матеріалів, устаткування, електроенергії, сировини і т.ін., а також шляхом заміни дорогої упредметненої праці дешевою. Наприклад, багато хімічних продуктів, використовувані замість металу, зберігають у даному виробництві тільки витрати упредметненої праці, оскільки на їхню обробку витрачається колишня маса живої праці.

У цьому варіанті:

ВУП + ВЖП > ВУП2 + ВЖП2 (6)

Третій варіант. Одночасно знижуються витрати живої й упредметненої праці.

ВУП > ВУП3, ВЖП > ВЖП3; (7)

При цьому можливі три випадки, оскільки зниження витрат живої й упредметненої праці може відбуватися в різних співвідношеннях:

1) зниження витрат живої праці відбувається пропорційно зниженню витрат упредметненої праці:

ВУП : ВУП = ВЖП : ВЖП3; (8)

2) скорочення витрат упредметненої праці відбувається швидше, ніж скорочення витрат живої праці:

ВУПП - ВУП3 > ВЖП - ВЖП3; (9)

3) зниження витрат живої праці відбувається швидше, ніж зниження витрат упредметненої праці:

ВУП - ВУП3 < ВЖП - ВЖП3; (10)

Четвертий варіант. Ріст продуктивності праці, що приводить до зниження вартості одиниці продукції, досягається за рахунок збільшення витрат живої праці, але він перекривається більшим зниженням витрат упредметненої праці:

ВУП > ВУП4, ВЖП < ВЖП4 , ВУП - ВУП4 < ВЖП - ВЖП4 (11)

П'ятий варіант. Зростає абсолютний розмір упредметненої праці, але розмір приросту перекривається економією на живій праці:


ВУП < ВУП 5, ВЖП > ВЖП 5 , ВУП 5 - ВУП < ВЖП - ВЖП 5 (12)

Отже, ми установили, що ріст продуктивності праці закономірно відбувається у формі кожного з цих п'яти співвідношень. Кожне з них має самостійне значення і є ефективним, оскільки дозволяє знизити повні витрати. У цих умовах задача менеджера по праці полягає в тім, щоб при постановці задачі підвищити продуктивність праці, оцінити в якості альтернативних ті шляхи підвищення продуктивності праці, що реалізуються при одному чи декількох співвідношеннях витрат.

Ріст продуктивності праці приводить до зниження витрат на одиницю продукції. Він тим вище, чим більшу кількість таких витрат удається скоротити. Більше їхнє зниження досягається за допомогою одночасного зниження витрат живої й упредметненої праці. Однак задача забезпечення максимального росту продуктивності праці не обов'язково припускає пошук шляхів одночасного зниження витрат живої й упредметненої праці. У визначених ситуаціях переважніше вибрати інший шлях: знизити тільки одні витрати, або одні знижувати, а інші підвищувати. В остаточному підсумку буде досягнутий максимум зниження витрат живої й упредметненої праці.

Планування і проектування продуктивності праці – складна і багатогранна проблема, що вимагає комплексного, системного підходу до її рішення. Саме такий підхід виявив Г. Емерсон у своїй книзі «Дванадцять принципів продуктивності". Автор роботи розглядає тільки принципи, не зупиняючи на формах і методах керування і планування продуктивності праці. Він узяв лише незмінне, що характерно для будь-якої соціальної системи, незалежно від місця і часу застосування. У роботі Г. Емерсона можна виділити наступні положення.

1. Напруга і продуктивність – протилежні поняття. Продуктивність є досягнення максимальних результатів при мінімальних умовах.

2. Повинен бути встановлений мінімум продуктивності, недосягнення якого означає непристосованість робітника до даної роботи. При цьому його треба навчити чи перевести на інше місце.

3. Виплата прогресивної премії за продуктивність. Умови нарахування премії повинні бути такими, що не одержувати премії непробачно.

4. Норму продуктивності варто встановлювати між гнітючою повільністю і занадто стомлюючою швидкістю.

Норми і розклади повинні по можливості індивідуалізуватися.

Емерсон указував на взаємозв'язок усіх принципів, діючи разом, вони зміцнюють один одного. Правильні принципи в руках посередніх людей, на його думку, виявляються сильнішими безсистемних і випадкових спроб генія.

Отже, управління продуктивністю праці – це складне комплексне завдання, однаково важливе для організацій будь-якої сфери діяльності й будь-якого розміру, якщо вони планують досягти успіху в ринковій конкуренції. Реалізація цього завдання залежить від грамотної та скоординованої роботи економістів і менеджерів на всіх етапах програми.


Л і тература

1. Адамчук В.В. и др. Экономика труда: Учебник / В.В.Адамчук, Ю.П. Яковлев, Ю.П. Кокин, Р.Я. Яковлев. Под ред. В.В. Адамчука. М.: ЗАО «Финстаинформ»,1999.

2. Генкин Б.М., Кондратьева З., Азарова Е. Экономика и социология труда. 6-е изд., доп. ИНФРА-М, 2006. – 447с.

3. Новиков Е.В., Колбачева Т.А., Новик Е.В., Колбачев Е.Б. И др., Организация, нормирование и оплата труда на предприятиях. Издательство: ФЕНИКС, ТОРГОВЫЙ ДОМ, 2004. – 224c.

4. Петюх В.М. Ринок праці: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни.- К.: КНЕУ, 2000. – 256 с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:59:30 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
17:42:58 25 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Ефективність праці і її показники

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150895)
Комментарии (1842)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru