Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Теоретично-правові аспекти євроінтеграційних процесів

Название: Теоретично-правові аспекти євроінтеграційних процесів
Раздел: Рефераты по международным отношениям
Тип: курсовая работа Добавлен 03:30:37 05 июля 2010 Похожие работы
Просмотров: 97 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ННІ права та безпеки

ФАКУЛЬТЕТ ЗАОЧНОГО НАВЧАННЯ

Кафедра Теорії держави та права

Курсова робота

з дисципліни Теорія держави і права

на тему: „Теоретично-правові аспекти євроінтеграційних процесів.”

Виконав

Студент I курсу ПЗ-09-3 групи

Дятлова Т.А.

Керівник

Талдикін О.В. – кандидат

юридичних наук, доцент

Дніпропетровськ 2010


План

Вступ

1. Інтеграційні процеси в сучасному світі

2. Правові аспекти євроінтеграції

3. Україна в євроінтеграційних процесах

Висновки

Список літератури


Вступ

З часу незалежності Україна намагається відновити своє європейське обличчя. Однак не варто вважати, що наша держава належить до Європи лише географічно, оскільки визначення “країна СНД” або “пострадянський простір” не надають Україні ані історичної перспективи, ні прагнень до самовизначення. Хоча, як зазначав Ю.Лотман, “географічне розміщення тої чи іншої культури є постійно діючим фактором, який або спонтанно і несвідомо для самої культури, або відкрито і навіть підкреслено визначає шляхи її розвитку”

Втім власне реальна географія України — розташування між Заходом/Європою і Сходом/Росією, а відтак — “внутрішня культурна боротьба між реальною і метафізичною (міфологічною) географіями великою мірою визначили й українську долю та історію, і теперішні моделі майбутнього, в кожній з яких незмінно присутня Європа як один із членів дихотомічної пари”

Про специфічну європейськість України нагадує Ліна Костенко у праці “Гуманітарна аура нації, або дефект головного дзеркала” красномовно зазначаючи, що “Україна — фактично раритетна нація, самотня на власній землі у своєму великому соціумі, а ще самотніша в універсумі людства. Україна є фактом Європи, що лишень під кінець століття став набувати для світу реальних рис”

Актуальність теми зумовлена новими перспективами європейської інтеграції України, у процесі якої одна з провідних ролей належить саме українським мас-медіа. Українсько-європейська тематика лягла в основу наукових досліджень на авторських публікацій таких науковців, як Оксана Пахловська, Вацлав Гавел, Дені де Ружмон, Мілан Кундера, Клаус Бахманн, Даніель Кон-Бендіт — за кордоном, Ліна Костенко, Володимир Шкляр, Тарас Петрів, Володимир Здоровега, Стефанія Андрусів, Ярослава Прихода — в Україні.

У 2009 році виповнилось 60 років з часу створення Ради Європи – міжнародної організації, що об`єднає 47 європейських держав, до складу якої з 1995 року входить й Україна. А також 50 років з дня утворення Європейського суду по правам людини.

З відродженням Української держави почався новий період в історії українського народу, адже здобувши незалежність, Україна отримала можливість безпосереднього спілкування з іншими державами, стала суб’єктом міжнародного життя, включилася в глобальні процеси.

Інтеграція є магістральним напрямком розвитку європейського континенту, який в третьому тисячолітті визначить ситуацію в самій Європі та її місце в світі. Інтеграція до європейських структур є стратегічною метою України, адже є найкращим способом реалізації національних інтересів побудови економічно розвинутої демократичної держави, зміцнення її позиції у світі.

Євросоюз охоплений лихоманкою злиття, поглинання, що охоплює майже всі структури країн-членів та кандидатів в члени Союзу. Введення євро в 11 країнах ЄС прискорило цей процес.

Просування до цього почалося більш ніж як 40 років тому – з утворення Європейського об`єднання вугілля та сталі (1951р.). В Європі основним фактором інтеграційного процесу були ринки та ринкові відносини, та особливо активно – після 1957 року, коли Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Італія, Франція та ФРГ підписали Римський договір (25 березня 1957 року) про утворення Європейської Економічної Спільноти (ЄЕС).

Керівники Європейського союзу ніколи не робили таємниці зі своїх технологій, ноу-хау переходу від простих форм інтеграції до більш складних за глибиною та охопленням. Члени ЄС почали зі створення зони вільної торгівлі, яке подовжувалось біля 10 років (з 1958 року до кінця 60-х років).


1. Інтеграційні процеси в сучасному світі

Нині жодна з європейських країн не є настільки сильною, щоб виступити головною дійовою особою, тому компенсувати свою слабкість європейські країни намагаються шляхом створення об’єднаної Європи. Головні інституції, що займаються процесом змін, — це Європейський союз (ЄС) і Північноатлантичний союз (НАТО). Засноване Римським договором 1957 року Європейське Співтовариство спочатку поставило собі за мету створення спільного ринку, а 7 лютого 1992 року відповідно до положень Маастрихтського договору було перейменовано у Європейський Союз.

Евроінтеграція відіграває велику роль у розвитку різних структур та національних культур. Проаналізувати наслідки інтеграції в Євросоюз можна на прикладі Російської Федерації.

Становлення права Європейського Союзу як галузі наукового пізнання в Росії відбувалося в декілька етапів:

Перший етап – 50-ті – початок 70-х рр. ХХ ст. – початковий етап вивчення Європейської інтеграції у СССР.

Другий – середина 70-х – кінець 80-х рр. – формування наукових поглядів в сфері права Європейських співтовариств.

Третій етап – с початку 90-х рр. до нашого часу – сучасний етап вивчення російською юридичною наукою права Євросоюзу.

Ця періодизація умовна. Неможна назвати чітких кордонів кожного етапу, оскільки на практиці вони перетікали один в одного.

У 1951 р. як зазначалося вище, був підписаний договір про утворення Європейського об`єднання вугілля та сталі (ЄОУС) – першого Європейського співтовариства. У 1957р. на основі Римських договорів були засновані Європейське співтовариство по атомній енергії (Євратом) та Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). Утворення європейських співтовариств звернуло увагу юристів-міжнародників, істориків, економістів у всьому світі, у тому числі й у СССР.

Діяльність радянських вчених цього періоду мала перелік особливостей. Розробка питань західноєвропейської інтеграції відбувалася, насамперед у рамках історичної та економічної наук та в меншій мірі – науки юридичної. Як зазначав академік Б.Н. Топорін, правові проблеми не займали великого місця в роботах, належного зв`язку між юристами та їх колегами не було.

Особливістю першого етапу була дуже сильна ідеологізація гуманітарних наук, що призводила до утворення штампів мислення, у тому числі і в праві. Під керівництвом Комуністичної партії радянська юридична та економічна наука з самого початку зайняла негативну позицію по відношенню до Співтовариств, оскільки вони були утворені капіталістичними державами. Вчені намагались представити в негативному кольорі процеси, що відбувалися на Заході без якогось аналізу.

В роботах, які друкувалися в той час обов`язково цитувалися слова В.І. Леніна, матеріали з`їздів комуністичної партії та виступи її лідерів, під які „підганялася” дійсність. Ні про яке об’єктивне дослідження, яке було б допущене до публікації, не було й мови. Не можна не погодитись з думкою професора Б.А. Старшуна, який писав, що „наука в таких умовах існувати не може. Мова може бути лише про літературу, яка б містила інформацію, що представляє інтерес для науки”.

Не дивлячись на перевантаження ідеологією, в трудах радянських вчених першого періоду в рамках міжнародного та конституційного права освітлювались у тому числі й правові аспекти діяльності Співтовариств, здійснювалися спроби дати об’єктивний аналіз урядовим договорам, структурі та діяльності головних органів.

Особливо ця тенденція була характерна для другої половини 50-х рр. ХХ ст., коли почався період політичної „відлиги”. За думкою Ю.А. Борко, першим відкритим обговоренням проблем „спільного ринку” була дискусія на сторінках тижневика „Новое время” в січні-березні 1957. У відповідь на статтю Мол чанова Н. „О шумихе вокруг „общего рынка”, заперечували проти тезису про його нейздійсненність. Після проголошення офіційної позиції держави до Співтовариств, дискусія завершилася.

Найбільшим науковим майданчиком, що займалася економічними та політично-правовими проблемами європейської інтеграції з самого початку був Інститут світової економіки та міжнародних відносин – ІСЕМВ АН СССР, відтворений у 1956 р. У ньому працювали вчені, у тому числі ті, які не так давно повернулися із ГУЛАГа. Тут з`явилася перша в СССР школа інтеграційних досліджень. Проблема „спільного ринку” була однією з провідних тем в ІСЕМВ. У 1958, 1959 та 1962 рр. за участю співробітників ІСЕМВ пройшли три наукових конференції, на яких пролунав заклик до об`єктивної оцінки фактів, аналізу статистики та документів.

З`являються роботи (в основному статті), в яких аналізується структура та повноваження основних інститутів Співтовариств. Серед них слід відмітити статтю Д.Д. Каверіна „Суд Европейского экономического сообщества”. В ній показана дійсність „спільного ринку” – це „імперія монополістичних гігантів, що експлуатують мільйони та мільйони робочих”. Пояснюються приводи створення ЄС – боротьба проти світової соціалістичної системи; закріплення економічної бази північноатлантичного блоку. Але, як пише автор, ЄС не прагне послабити властиві імперіалізму протиріччя шляхом введення спільних економічних тарифів, спільної політики в області сільського господарства, транспорту, регулювання ввозу та вивозу товарів, свободи переміщення людей, робочої сили та капіталу.

Стаття професора Кейліна А.Д. „Юридичний механізм Європейського економічного співтовариства” опублікована в журналі „Советское государство и право” у 1963 р. Вона також охоплює політично-правові аспекти. В ній показана головна ціль „імперіалістичної інтеграції” – боротьба проти світової соціалістичної системи.

У 70-х рр. ХХ ст. на міжнародній арені відбуваються зміни, які вплинули на розвиток радянської юридичної науки. В 1973 р. Об`єднань королівство та Ірландія стають членами Співтовариств. У 1974 р. світ охопила фінансова криза, яка відобразилася на функціонуванні Співтовариств. Уповільнились темпи західноєвропейської інтеграції. У Радянському Союзі економічна криза в капіталістичних країнах була прийнятий як проявлення такого, що помирає, загниває та паразитує. В світі почалося чергове похолодання, новий виток холодної війни та гонитви за озброєнням. Все це відобразилося на дослідженні процесів західноєвропейської інтеграції у вітчизняній науці.

Другий етап – середина 70-х рр. – кінець 80-х рр. ХХ ст. – формування наукових поглядів в сфері права Європейських співтовариств. На початку 70-х рр. ХХ ст. зменшується загальний об`єм публікацій, присвячених проблемам європейської інтеграції.

З середини 70-х - першої половини 80-х рр. з`являються перші наукові публікації по правовим проблемам Співтовариств. Підвищується інтерес (особливо на початку 80-х років) до наукової роботи. Про це говорять, у тому числі, дисертаційні роботи молодих дослідників на отримання вченого ступеню кандидату юридичних наук.

Слід відмітити, що у загальному об`ємі робіт тоді складали більшість статей в періодичних виданнях. Тим не менш, різноманітність проблем, які досліджують дозволяє зробити вивід про те, що вчені прагнули вже більш об`єктивно проаналізувати інтеграційні процеси, що відбувалися в Європі, незалежно від ідеологічного тиску.

У радянській юридичній науці широко починає обговорюватися тема „наддержавності” (наднаціональності). Юрист А.Н. Талалаєв вперше визначив формально-юридичні ознаки в понятті „наднаціональність”:

1) Право певного органу, організації або співтовариства змушувати своїх членів без згоди і проти їх згоди, шляхом прийняття обов`язкових рішень більшістю голосів.

2) Право своїми рішеннями змушувати та уповноважувати фізичних або юридичних осіб або державні органи держав-членів безпосередньо без трансформації цих рішень в національне право держав.

3) Наділення правом приймати рішення, що вказані в пунктах 1 та 2, органи. Які складаються з незалежних від держави міжнародних службовців.

4) Право органа та організації на втручання у важливі питання, які відносяться до внутрішньої компетенції держав”.

З 1985 р., з початком процесу „перебудови”, наука поступово вивільняється від ідеологічних кайданів тоталітарного минулого. Руйнується „залізна завіса”. Проголошене М.С. Горбачовим „нове мислення” у зовнішній політиці СССР різко змінило відношення з капіталістичними країнами – з ворожого на дружнє, партнерське. Економічні та політичні зміни в СССР у другій половині 80-х років зустріли схвалення в Європі.

У грудні 1991 р. розвалився Радянський Союз, а слід за тим розпалася система соціалізму. У відповідь на це Європейські співтовариства видали ряд актів політичного характеру, у котрих продемонстроване бажання співпрацювати з новими державами за умови виконання останніми положень міжнародних угод, що укладав Радянський Союз.

У вітчизняній юридичній науці Росії з початку 90-х років ХХ ст. складається науковий напрямок, в центрі уваги якого знаходиться право Європейського Союзу (Європейське право).

3тій етап – початок 90-х років до сучасності – сучасний етап вивчення права Євросоюзу.

Сучасний етап вивчення правових питань європейської інтеграції – багатогранний, яскравий та мае багато особливостей. Засвоєння європейського права ВНЗ Російської Федерації відбувалося в декілька періодів та носило регіональний і в значній мірі “стихійний” характер. Успіх цього процесу складався з готовності керівництва найбільш передових вищів до змін, набору кадрів, що зналися на іноземних мовах, тощо.

Саме в цей час з`являються на базі великих вищів наукові майданчики по вивченню права Євросоюзу (європейського права). Інститут Європейського права Московського державного інституту міжнародних відносин заснований у 1996 р. Згідно з розпорядженням президента РФ. Багато років ним керував знаменитий вчений та організатор – професор, доктор юридичних наук – Л.М. Ентін.

Сучасний період розвитку в Росії Європейського права зв`язаний з визнанням його важливості в системі вищої юридичної освіти. Значну роль в цьому зіграли міжнародні наукові конференції, спеціально присвячені вивченню європейського права в РФ.

2. Правові аспекти євроінтеграції

Європейське право у світі в останній час стало одним із приоритетних напрямків розвитку вітчизняної та юридичної науки. Це в значній мірі пояснюється тим, що глобалізація світової економіки та життя в цілому ставить держави, народи та цілі континенти перед вирішенням схожих проблем. Вони вирішуються схожими правовими методами, одним з основних критеріїв котрих є всеоб`єднуючий принцип ефективності. Тому в праві спостерігається тенденція зближення національних правових систем, засобів та методів правового регулювання, спільна тенденція до формування деякого глобального права людства.

Правовий аналіз внутрішнього євроінтеграційного розвитку України має велике значення у зв’язку з підготовкою нашої держави до переговорів щодо нової угоди, яка визначить договірно-правові рамки подальших відносин з ЄС.

На даний час відносини України з ЄС регулюються Угодою про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС і його державами-членами від 14 червня 1994 р. (далі – УПС) і характеризуються рівнем «партнерства та співробітництва». Однак у зв’язку із закінченням першого 10-річного терміну чинності УПС у лютому 2008 р. її має замінити нова угода.

Водночас, слід наголосити, що прийняття Плану дій Україна – ЄС на 2005-2007 рр. (далі – План дій), який є важливим інструментом співробітництва між сторонами, зумовлене необхідністю поступової трансформації відносин між Україною та ЄС з „партнерства та співробітництва” на якісно новий, вищий рівень інтеграції. До того ж у самому Плані дій зазначається, що “розширення ЄС дає можливість для України та Європейського Союзу розвивати якомога тісніші відносини, що виходитимуть за рамки співробітництва до поступової економічної інтеграції та поглиблення політичного співробітництва”.

Інтеграційний досвід ЄС свідчить про те, що наступним етапом інтеграції, після “партнерства і співробітництва”, є „асоціація”. Однак, укладаючи угоди про асоціацію, ЄС застосовує диференційований підхід.

Зокрема, метою Угод про асоціацію ЄС з країнами Середземномор’я (Середземноморські угоди) є створення зони вільної торгівлі, економічна, соціальна і культурна співпраця. Виняток становить Туреччина, угода про асоціацію з якою засновує митний союз із ЄС та забезпечує доступ Туреччини до внутрішнього ринку ЄС протягом перехідного періоду. У свою чергу, для Західних Балкан (зокрема, Хорватії та Македонії) ЄС передбачено процес стабілізації та асоціації, що включає різні рівні: стратегічний та політичний; інституційний; економічний; фінансовий. До окремої групи слід віднести угоду про асоціацію з Чилі, метою якої є заснування політичної та економічної асоціації з ЄС.

З державами Центральної та Східної Європи (новими державами-членами) ЄС у 90-ті роки укладав Європейські угоди, які засновували асоціацію між сторонами. Саме угоди про асоціацію європейського типу стали передумовою для набуття повноправного членства країнами Центральної та Східної Європи в ЄС.

Зважаючи на те, що Україна – європейська країна, яка поділяє європейські цінності, укладення між Україною та ЄС угоди про асоціацію європейського типу є закономірним етапом інтеграції України до ЄС. Саме така угода закріпить правові основи визнання державами-членами ЄС нового статусу України, що не пов’язаний з приналежністю ані до пострадянського простору, ані до європейського сусідства.

„Угорщина готова сприяти Україні в процесах євроінтеграції. Це може бути як інформаційна допомога, так і допомога на рівні обміну експертів. Про це заявив Надзвичайний i Повноважний Посол Угорської Республіки в Україні Януш Тод у ході зустрічі з Міністром юстиції України Олександром Лавриновичем. Зустріч відбулася 3 лютого 2004 року в Міністерстві юстиції України на прохання Посла.

Януш Тод передав українському Міністру запрошення Міністерства юстиції Угорщини, підкресливши, що обмін візитами сприяв би співпраці України та Угорщини щодо євроінтеграційних процесів.

Зокрема, угорський дипломат повідомив Міністра юстиції, що угорський досвід щодо однією з найпринциповіших умов для набуття членства в Європейському Союзі - адаптації національного законодавства до європейського, може бути цікавим для України. Януш Тод також поінформував Олександра Лавриновича про технічні моменти євроінтеграції, які вже реалізуються в Україні на сьогодні. Зокрема, про мовний тренінг для працівників органів центральної влади, який запроваджений Угорщиною за допомогою інших європейських країн”.

Прес-служба Міністерства юстиції України Tел. 229-88-70 E-mail: press@minjust.gov.ua

Водночас, укладення між Україною та ЄС угоди про асоціацію європейського типу відповідає інтересам ЄС. Така угода сприятиме зміцненню стабільності на Європейському континенті, свідчитиме про поширення євроінтеграційних процесів на Східну Європу, посилить вплив ЄС у регіоні.

Принциповим моментом майбутньої угоди між Україною та ЄС має стати забезпечення на її основі сприятливих умов для внутрішнього євроінтеграційного розвитку України. Адже інтеграційна підготовка держави, її економічні, правові та інституційні реформи є закономірним шляхом до набуття повноправного членства в ЄС.

Тому в нову угоду між Україною та ЄС має бути закладений „еволюційний потенціал”, а саме: принцип поступової, послідовної та поступальної інтеграції України в політичний, економічний та правовий простір ЄС. “Еволюційний потенціал” нової угоди дасть змогу закріпити перспективи послідовного поглиблення економічної інтеграції України від зони вільної торгівлі до зростаючої участі у внутрішньому ринку ЄС (що охоплює свободу руху товарів, осіб, послуг та капіталу).

Поглиблення економічної інтеграції має доповнюватися посиленим співробітництвом між Україною та ЄС у соціально-економічній, правовій, гуманітарній та інших сферах, що становлять їх спільний інтерес.

Логічним кроком, який знаходить підтримку ЄС та його держав-членів, є включення до нової угоди між Україною та ЄС кількох нових блоків, які частково вже реалізуються у наших відносинах з ЄС. Це – співробітництво у галузі зовнішньої і безпекової політики, а також у сфері свободи, безпеки і правосуддя (сфера юстиції та внутрішніх справ).

Інтенсифікація інтеграційних процесів потребує правового забезпечення належної інституційної координації політики європейської інтеграції. Ключова роль інституцій у процесі європейської інтеграції була чітко виявлена при вступі десяти нових держав-членів до ЄС у 2004 р.

Оцінка інституційної та адміністративної спроможності в Україні дає підстави стверджувати про необхідність підвищення ефективності координаційної структури та забезпечення її політичною підтримкою найвищого рівня.

Потребують удосконалення процедури та інституційний механізм адаптації українського законодавства до законодавства ЄС.

Адаптація законодавства України до acquis communautaire має розглядатися не лише як виконання відповідного міжнародного зобов’язання, але й як невід’ємна складова правової реформи, що відбувається в процесі глобальної економічної та політичної трансформації українського суспільства.

Досвід нових держав-членів ЄС свідчить, що успішність адаптації національного законодавства до acquis communautaire зумовлена застосуванням процедури “скринінгу”, що включає в себе взаємний експертний аналіз права ЄС, наслідком чого є глибокий аналіз схожостей та розбіжностей між національним законодавством та законодавством ЄС.

Процедура „скринінгу” застосовується у країнах-кандидатах на вступ до ЄС, які користуються можливостями технічної підтримки, що здійснюється „Бюро технічної допомоги та обміну інформацією (TAIEX). Зазначена інституція є спеціалізованою структурою ЄК, яка фінансується за рахунок коштів програми PHARE. Вона забезпечує надання технічної допомоги з широкого кола питань законодавчої бази ЄС для державних структур всіх рівнів, а також представникам неурядових та бізнесових структур.

Впровадження процедури “скринінгу” у процес адаптації українського законодавства до основних елементів acquis внутрішнього ринку ЄС дозволить розраховувати на більш глибоку економічну інтеграцію до ЄС, зокрема, одержання частки на внутрішньому ринку ЄС та є необхідним інструментом набуття повноправного членства України в ЄС.

Не менш важливий аспект процесу адаптації – її інституційний механізм.

На сьогодні практично весь комплекс питань, пов’язаних з адаптацією законодавства, покладено на Міністерство юстиції України.

Проте чи не доцільно було б запозичити інституційний досвід деяких нових держав-членів ЄС у сфері адаптації їх законодавства до acquis communautaire?

Зокрема, безпосередньо питаннями адаптації національного законодавства Чеської Республіки до правових норм ЄС опікувалося та продовжує опікуватися спеціально створене в апараті уряду управління (Управління сумісності з правом ЄС). Воно відслідковує розвиток нормативної бази Євросоюзу, доводить до відома міністерств і відомств необхідну інформацію, координує та узагальнює процес підготовки проектів нормативно-правових актів та інших документів уряду, перевіряє їх на відповідність правовим нормам ЄС. Важливу практичну роль в ході уніфікації нормативних актів Чеської Республіки з правом ЄС відіграють також відповідні управління та відділи, створені у міністерствах і відомствах. Окреме місце в інституційному механізмі адаптації законодавства посідає рада уряду з питань законодавства (до її складу входять представники низки державних правничих інституцій, провідні вчені у різних галузях права, відомі юристи-практики), котра виконує консультативні функції.

У такий спосіб доцільно було б, залишаючи за Мінюстом функції уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері адаптації законодавства, створити окремі відділи з гармонізації законодавства в структурі управлінь з європейської інтеграції у кожному міністерстві. Новостворені відділи відповідали б за перевірку, в межах власної компетенції, відповідності проектів нормативно-правових актів праву ЄС. Не менш важливим у процесі адаптації законодавств України до законодавства ЄС є досвід практикуючих юристів та теоретичні напрацювання провідних вчених.

3. Україна в євроінтеграційних процесах

На сучасному етапі процес інтеграції України в ЄС потребує широкого залучення підприємницьких та профспілкових організацій, соціальних груп та інших неурядових організацій у процес реалізації євроінтеграційної стратегії. Адже консультації із зацікавленими сторонами суспільства є невід’ємною частиною європейської інтеграції. Слід звернути увагу на практику запозичення держав-членів та інституцій ЄС, які використовували білі та зелені книги для врахування позицій представницьких організацій та уникнення критики і занепокоєння щодо прийняття того чи іншого рішення. Для широкого залучення громадськості та організацій у процес реалізації євроінтеграційної стратегії України необхідно забезпечити правові основи заснування (як на державному, так і на місцевому рівнях) форумів з питань європейської інтеграції.

У цьому зв’язку слід наголосити, що, зважаючи на сучасні потреби та умови відносин Україна – ЄС, слід актуалізувати Стратегію інтеграції України до ЄС (затверджена Указом Президента України від 11 червня 1998 р.). Така Стратегія має визначати цілі України, пріоритетні кроки та заходи, які необхідно здійснити з метою забезпечення внутрішнього євроінтеграційного розвитку держави.

Найбільш плідним слід визнати співробітництво України та “Організації з безпеки і співробітництва в Європі” (ОБСЄ, до грудня 1994 р. мала назву "Нарада з безпеки і співробітництва в Європі"). Згідно з “Паризькою Хартією для нової Європи” (1990 р.) принципи цієї організації полягають у твердій відданості демократії, заснованій на правах людини та основних свободах: процвітанні через економічну свободу та соціальну справедливість; рівній безпеці для всіх країн на її просторі.

Згідно з Декларацією Будапештського самміту 1994 р. за ОБСЄ закріплена центральна роль у забезпеченні стабільності на континенті. Учасники Стамбульського самміту (1999 р.) в “Хартії європейської безпеки” зафіксували зобов’язання будувати взаємні відносини у відповідності до концепції загальної всеохоплюючої безпеки та транспарентності.

Україна вступила до НБСЄ 30 січня 1992 р., незабаром після проголошення незалежності. Наша країна бере активну участь в обговоренні питань розвитку європейського діалогу, виступає за удосконалення інститутів і механізмів ОБСЄ, зміцнення її ролі в європейському просторі безпеки, підвищення превентивного та миротворчого потенціалу цієї організації.

ОБСЄ не має міжнародної правосуб’єктності, статусу, іншої правової бази. Її рішення мають політичний, а не юридичний характер. Однак Організація має реальний вплив на розвиток окремих країн шляхом політичного діалогу, а також “польової діяльності” (місії, групи з нагляду за виборами тощо). Поки що ця організація поступається за впливом і авторитетом іншим європейським структурам, але, за оцінкою багатьох політичних лідерів, у майбутньому вона має відігравати одну з ключових ролей у європейській політиці.

Шлях до інших європейських структур проліг через входження України до Ради Європи (РЄ), впливової в світі організації, створеної ще у 1949 р. з метою консолідації демократичних режимів і розповсюдження цивілізованих норм співжиття народів. Вона утворює єдине поле захисту прав людини, сприяє економічній інтеграції та гуманітарним зв’язкам (наприклад, взаємному визнанню вузівських дипломів) тощо. У її рамках розроблено і прийнято близько 40 конвенцій та угод, які мають юридичний і контрольний механізм.

Сесії Парламентської Асамблеї РЄ (ПАРЄ) проходять у м. Страсбурзі. Рішення про приєднання України до РЄ було прийнято ВР 31 жовтня 1995 р., засновуючись на Рекомендації ПАРЄ та запрошенні Комітету міністрів РЄ. А вже 9 листопада 1995 р. Україна набула офіційного статусу повноцінного члена Ради Європи.

Велике значення для нашої країни має участь української делегації в Європейській комісії за демократію через право (Венеціанській комісії) – правовому і консультативному органі Ради Європи. Вона здійснює експертизу законів та законопроектів у галузі конституційного права, а також законів про політичні партії, про судоустрій, про захист прав людини тощо. Представники Венеціанської комісії неодноразово проводили моніторинги в нашій країні. Висновки цієї комісії, які базуються на експертизі високопрофесійних юристів, мають рекомендаційний характер.

Плідно складається співпраця між Комітетом Ради Європи з питань місцевих і регіональних справ і українськими органами місцевого самоврядування. У травні 2003 р. від імені цієї організації за вагомий внесок у розбудову європейської спільноти «дипломом Європи» було відзначено місто Харків. Ця висока нагорода, за оцінкою харківського міського голови В.Шумілкіна, є закономірним результатом діяльності Харківської міськради та її виконкому у сфері розвитку міжнародної співпраці у Європі на місцевому та регіональному рівнях (Уряд. кур’єр. – 2003. –17 травня).

Стрижнем європейської інтеграції України є відносини з Європейським Союзом (ЄС), найвпливовішою і найавторитетнішою організацією на континенті. Підструктурами ЄС є Комісія, Європарламент і Суд ЄС. Інтеграція в рамках ЄС вважається для країн претендентів визнанням їх успіхів у справі ринкових перетворень і демократичних відносин.

Етапною для двосторонніх відносин стала Угода про партнерство і співробітництво України з ЄС, підписана у червні 1994 р. і ратифікована парламентом у листопаді того ж року (почала діяти лише з 1998 р., після того, як її підписали всі країни ЄС), яка діє і сьогодні. Згідно з нею конкретними заходами співпраці визначено: забезпечення політичного діалогу, сприяння розвитку гармонійних економічних відносин, підтримка зусиль України по зміцненню демократії і розвитку її економіки (з акцентуванням уваги на завершенні переходу до ринкової економіки).

Інтеграція до європейських структур є стратегічною метою України, найкращим способом реалізації національних інтересів у побудові могутньої демократичної держави, зміцнення її позицій у світі. Але цей шлях не простий, він вимагає великої роботи насамперед адаптації українського законодавства до європейського зразка. Податкове право є однією з галузей національного законодавства, яке Україна зобов’язалася узгодити з європейським правом.

Питання пристосування податкового законодавства, а також різних його норм включає в себе багато аспектів. Одним з таких аспектів є прийняття Податкового кодексу. Всі це добре розуміють, адже звівши та розробивши єдиний кодифікований збірник актів законодавства, який буде регулювати відносини у податковій сфері надасть ряд значних переваг та зменшить кількість прогалин у законотворчому процесі. Серед інших аспектів адаптації – розвиток інтеграційного законодавства ЄС про податок на додану вартість, який безпосередньо пов'язаний з процесом європейської економічної інтеграції (цей податок є основним наповнювачем державного бюджету, тому він потребує особливої уваги).

Європейська та євроатлантична інтеграція для України – це шлях демократизації суспільства, модернізації економіки та системи безпеки і оборони держави, вихід на світові ринки, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, які так необхідні для підтримки нашої країни попри загальносвітову економічну нестабільність.

Роз’яснювальна робота серед платників податків, яка систематично проводиться фахівцями ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська щодо набуття Україною членства в ЄС та НАТО має за мету прискорити умови вільного доступу до інформації, та всіх незрозумілих аспектів інтеграції для пересічного платника податків. Тільки добре поінформовані громадяни можуть гідно оцінити й підтримати дії влади, її стратегічні намагання в світі.

Приєднання України до європейських та світових інтеграційних процесів сприятиме постійному розвитку і зміцненню громадянського суспільства, верховенству права, захисту основних прав людини і громадянських свобод.

Інтеграція нашої держави в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір початково була визначена Законом України від 19.06.2003р. “Про основи національної безпеки України”, що передбачає повне членство у Євросоюзі і НАТО та є основою для формування зовнішньополітичного курсу в цьому питанні.

Незворотність зовнішньополітичного курсу України на інтеграцію в Європейський Союз визначає першочерговість впровадження та реалізацію нагальних завдань економічного та соціального розвитку, метою яких є досягнення високої якості життя наших громадян. А це, в свою чергу, вимагає запровадження в державі високих європейських стандартів, шляхом наближення законодавства України до законодавства ЄС.

З метою доведення до громадськості суті євроінтеграційних процесів, інформації щодо НАТО, логіки розвитку Альянсу, цілей і завдань, які він перед собою ставить, у Державній податковій інспекції Оболонського району м. Києва 12 серпня 2008 року відбувся брифінг для представників засобів масової інформації начальника Державної податкової інспекції Оболонського району м. Києва Оксаніч Оксани Вікторівни.

Розпочинаючи брифінг, Оксана Вікторівна повідомила, що усвідомлення суспільством необхідності європейської інтеграції України та підтримка громадянами нашої країни дій уряду у цьому напрямі – це запорука незмінності та незворотності руху держави до демократичного майбутнього. Україна прагне цілеспрямовано та конструктивно будувати подальші відносини з Європейським Союзом і НАТО, враховуючи при цьому національні інтереси та думку громадськості. Крок до євроінтеграції нашої держави має на меті забезпечити підвищення ефективності національної економіки, підвищення соціальних стандартів, покращення рівня та якості життя усіх наших громадян, формування позитивного іміджу України у світі.

Відносини між Україною та НАТО мають вагоме значення для гарантування миру і стабільності на євроатлантичному просторі. У політичному плані, після набуття державного суверенітету у 1991 році, Україна завжди була відданою справі підтримання міжнародної безпеки та розвитку добросусідських відносин у регіоні.

Державна служба будь-якої цивілізованої країни є фундаментом системи державного управління, від ефективного функціонування якої залежить додержання конституційних прав і свобод громадян, послідовний і сталий розвиток держави.

Створення єдиних справедливих, прозорих та зрозумілих правил нарахування та сплати податків в державі – це важливий чинник для вступу України до європейської спільноти. Уніфікацію правил оподаткування з міжнародними стандартами обліку забезпечить введення в дію Податкового кодексу України.


Висновки

Україна є наріжним каменем, що єднає Схід із Заходом. Європейська інтеґрація для України є “не входженням, а поверненням до Європи, оскільки Україна завжди була і є невідривною частиною цього континенту” Європейськість України — це цивілізованість, культурність, індивідуалізм, почуття здорового націоналізму. Європейськість — це самодостатність. Орієнтація на Європу означає, що Україна прагне стати часткою Європи не лише географічно, а й психологічно, що можливо лише за умови, якщо Україна сама відчує себе такою, а українці себе, відповідно, європейцями.

Відтак має рацію С.Вовканич, який вважає: “Не творімо собі кумира ні зі Сходу, ні із Заходу, а пильнуймо національні інтереси, розраховуймо на свої ресурси та власний потенціал. Міркуймо над тим, що робити, аби позбутися грабель — як національного знаку, — вже неодноразово хитро розставлених на наших історичних шляхах. Нам не треба прорубувати вікна в Європу: ми в Європі”

Курс на європейську інтеґрацію є природним наслідком здобуття Україною державної незалежності. Він викристалізовується з багатовікової історії нашого народу, його ментальности та етнічних коренів і стосується передусім європейської самоідентифікації українського народу. Отже, процес “європеїзації” України потрібно активно використовувати і поглиблювати (при цьому не вважати його панацеєю від усіх бід!). Входження в Європу, зокрема в Європейський Союз — це, перш за все, ефективна економічна співпраця з країнами континенту на паритетних умовах. Якщо ця співпраця буде успішною, політична вага України в Європі зросте.

Таким чином зовнішня політика нашої держави, спрямована на євроінтеграцію набуває дедалі ширшої підтримки в українському суспільстві та поступово стає складовою внутрішньої політики України на усіх рівнях.


Список літератури

1. Андрусів С. Міфологема Європи в сучасній українській культурній свідомості // Сучасність. — 2001. — № 2. — С. 110-115.

2. Бик Т. “Треба робити сміливі та рішучі кроки для різкого зближення України з НАТО” // Львівська газета. — 2005. — 24 лют.

3. Бик Т. “Україна не повинна втягнутися в гонитву до Євросоюзу” // Львівська газета. — 2005. — 27 січн.

4. Бик Т. Довгий шлях до ЄС // Львівська газета. — 2005. — 27 січн.

5. Біличенко С.П. Геополітична стратегія України//Наукові записки НУКМА. — 2001. — Т.19. — Спецвипуск 41. — С.161-163.

6. Бутейко А. Внутрішня одіссея зовнішньої політики: Євроінтеграція чи єврокамуфляж // Дзеркало тижня. — 2003. — 6-12 верес.

7. Власюк А. Коли Україна матиме власне “обличчя”?// Експрес. — 1997. — 24 трав.–1 черв.

8. Вовканич С. Антиукраїнська семіотика// Сучасніть. — 2001. — № 9. — С.68-75.

9. Гетьманчук А. Євроінтеграції України заважають НАТО і ГУУАМ? // Дзеркало тижня. — 2005. — 7 трав.

10. Гетьманчук А. Євроінтегруйтеся мовчки. Порадили в Києві міністри закордонних справ Польщі та Німеччини // Дзеркало тижня. — 2005. — 26 берез.

11. Друзенко Г. Лікарю, зціли самого себе, або про якість євроінтеграційної політики у виконанні нової влади // Дзеркало тижня. — 2005. — 14 трав.

12. Зайцев О. Європейський міф України // Львівська газета. — 2003. — 1 серп.

13. Костенко Л. Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала. — К., 1999. — 31 с.

14. Левандовський В. Європа чи Євразія//Політологія посткомунізму: політичний аналіз посткомуністичного суспільства. — К., 1995. — С.270-274.

15. Лотман Ю.М. Современность между Востоком и Западом//История и типология русской культуры. — С.-Пб., 2002. –744 с.

16. Петрів Т. Українські медіа-пріоритети у контексті проблем європейської інтеграції // Наукові записки Інституту журналістики. — К., 2002. — Т.7. — С.67-69.

17. Прихода Я. Європейська інтеграція та українські ЗМІ: досвід наш і досвід інших // Пам’ять століть відтворена у слові /Упорядн. А. Денисенко, В.Прокопенко, В.Туркевич. — К.,2004. — С.219-232.

18. Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України//Політика і час/спецвипуск “Україна і європейська інтеграція”. — 2000. — №3-4. — C.15-26.

19. Сушко О., Шуляр О. Європейське визнання з африканським присмаком // Дзеркало тижня. — 2005 . — 26 берез.

20. Федоров І. Як стати зіркою... на прапорі Євросоюзу?//ПіК. — 1999. — №16. — С.11-12.

21. htpp://www. pravda.com.ua.

22. www.minjst. gov.ua – офіційний сайт міністерства юстиції.

23.www. rada. gov.ua - офіційний сайт Верховної Ради України.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:56:12 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
17:40:57 25 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Теоретично-правові аспекти євроінтеграційних процесів

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150272)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru