Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Світовий порядок як система

Название: Світовий порядок як система
Раздел: Рефераты по международным отношениям
Тип: реферат Добавлен 23:41:44 20 мая 2010 Похожие работы
Просмотров: 65 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Світовий порядок як система


Зміст

Вступ

1. Світовий порядок

2. Полярність у сфері міжнародних відносин

3. Поняття гегемонії та гегемоніальність держав

Висновок

Список використаної літератури


Вступ

У нинішню епоху людство так і не позбавилося від фактичного нерівноправ'я, небезпеки воєнних конфліктів, демографічних, екологічних та інших світових проблем. В умовах глобалізації зростає ступінь взаємозалежності держав у політичному, економічному, соціальному, культурному та інших аспектах. Розв'язання найважчих проблем потребує об'єднання зусиль усіх країн світу, усього людства. Сучасний світовий устрій динамічно трансформується за складною траєкторією: роль держав, міжурядових та неурядових організацій, транснаціональних корпорацій та інших акторів на міжнародній арені, зазнає суттєвих змін.

Актуальним є оцінка сучасного світового порядку з моральної позиції і виявлення перспектив його майбутнього розвитку.

Проблематиці формування і розвитку сучасного світового порядку, зокрема такої його важливої складової, як міжнародний порядок, а також його засадничих принципів і норм, присвячено значну кількість наукових джерел. Учені аналізують також моральні засади нинішнього світового порядку. Проте виявлення того, наскільки сучасний світовий порядок насправді є відображенням тих високих моральних принципів, на яких він має бути побудований, ще недостатньо вивчене.

Метою роботи є дослідження ступеню сучасного світового порядку, розглядання гегемонії та багатополярності.


1. Світовий порядок

Світовий порядок часто трактують як систему організації відносин між державами у світі в процесі розвитку світових політичних, економічних, соціальних, культурних процесів. У такому розумінні він фактично ідентичний міжнародному порядку. Світовий порядок можна також уявити як модель геополітичного устрою світу, певну систему, елементами якої, крім держав, є міжурядові та неурядові міжнародні організації та інші геополітичні сили. З позиції моралі та права ідеальний світовий порядок — це загальноприйнята організація суспільного життя в межах всього світу на основі домінування загальнолюдських моральних цінностей та юридичних норм міжнародного права.

Завданням ефективного міжнародного порядку як складової порядку світового є задоволення потреб держав основних акторів міжнародних відносин у формуванні дієвої системи міжнародної безпеки й організації взаємовигідної співпраці на міжнародній арені. Існування легітимного світового порядку неможливе без такого міжнародного порядку, який відповідає основним спільним інтересам держав та їхніх громадян і ґрунтується на ефективних процедурах міждержавної співпраці. Завдання створення і підтримки стабільного функціонування міжнародного порядку покладено на інститути міжнародних організацій. Проте розвиток міждержавних інститутів, розширення їхніх повноважень передбачає відмову держав і народів від абсолютного суверенітету.

Якщо світовий устрій відповідатиме абсолютно домінуючим серед населення планети моральним принципам і нормам, то його засади організації та функціонування не спричинятимуть протидії з боку більшості держав світу, авторитетних громадських організацій, провідних конфесій, сприйматимуться як морально прийнятні більшістю народів. З іншого боку, якщо принципи організації світу суперечать моральним нормам більшої чи значної частини населення світу, то такі засади ніяк не можуть вважатися справедливими. У такій ситуації світовий порядок потребує докорінних змін, приведення у відповідність до тих моральних принципів і норм, які визнає переважна більшість населення світу.

Тривалий час найбільш прийнятною і вигідною в міжнародних відносинах вважали саме реалістичну геополітику, що виходила з розрахунку доцільності чи недоцільності використання тих чи інших методів (зокрема силових) досягнення державою своїх геополітичних цілей, залишаючи осторонь моральні норми. Політика держав на міжнародній арені часто прямо суперечила елементарним моральним нормам, хоча і прикривалася ширмою певних моральних засад. Війна вважалася необхідною і природною формою реалізації зовнішньої політики. А через суб'єктивність оцінок усі спроби розділити війни на справедливі і несправедливі так і не мали успіху. На думку класика політичного реалізму Г. Моргентау, «реалізм виходить з того, що всеохоплюючі моральні принципи неприйнятні щодо дій держав у їх абстрактно-універсальному формулюванні» [4]. Прагматичний реалізм, спрямований на забезпечення геополітичних інтересів держави, часто-густо, особливо у сучасну епоху, маскується офіційно проголошуваними ідеалістичними гаслами, високими моральними принципами справедливості, захисту добра, прав і свобод людини тощо. Проте реальна геополітика держави, як правило, спрямована на досягнення лише своєї вигоди, здобуття певних переваг над конкурентами, забезпечення власних національних інтересів, часто за рахунок інших держав.

Ідеальний світовий порядок має бути побудований на основі принципів і норм загальнолюдської моралі. Проте спірним є питання про існування єдиної загальнолюдської моралі. З одного боку, у різних цивілізацій суттєво різняться моральні засади існування суспільства, взаємодії між людьми, між людиною і суспільством тощо, а з іншого, уявлення про високі моральні цінності добра, справедливості, честі, совісті, любові у народів різних цивілізацій значною мірою схожі.

Найвищі загальнолюдські цінності відображено в Статуті ООН: всезагальний мир та безпека, дружні відносини на основі принципів рівноправ'я і самовизначення, мирна співпраця, справедливість у міжнародних відносинах. Безперечно, кожному народу на Землі і кожній людині має бути забезпечено право на життя, свободу, мир і прагнення до щастя. Людське життя має бути визнане найвищою цінністю. Кожному мають бути гарантовані умови для гармонійного розвитку особистості.

Більшість країн світу відчувають на собі аморальність сучасного світового порядку, що сприяє поширенню антизахідних та антиамериканських настроїв. Посилюється прагнення багатьох держав і народів, особливо Азії та Латинської Америки, розвивати свою економіку і проводити зовнішню політику самостійно, виходячи із своїх національних інтересів, а не на основі моральних приписів, продиктованих західним світом.

Світовий порядок неможливий без створення ефективних процедур міждержавного співробітництва, що передбачають особливий міжнародний порядок, який відповідає загальним основним цілям і цінностям їх громадян.

2. Полярність у сфері міжнародних відносин

Фактично з часів розкладу античної (ойкуменічної) однополярності у міждержавних відносинах склалося реальна багатополярність, яку можна розуміти як існування у світі як мінімум декількох панівних держав, співставних за своїми політичними, економічними можливостями та ідеологічно-культурним впливом.

Дипломатія фактично перетворилася на засіб збереження багатополярності з часів ствердження Вестфальської системи. Адже логіка поведінки цілої низки держав стала визначатись намаганням не допустити надто яскравого посилення можливостей своїх потенційних суперників.

Такі можливості довгий час дефінувалися як геополітичні – себто як "сукупність можливостей держав, що визначаються природньо-географічними факторами у широкому сенсі – географічне положення, територія, населення, конфігурація кордонів, рівень економічного розвитку окремих територїй та пов’язана із цим інфраструктура. На думку представників геополітичного напрямку, геополітичні можливості визначають положення тієї чи іншої країни у системі міжнародних відносин.

Двополярність була радше формою ізоляції СРСР. Відмовившись від утопії світової революції, СРСР зміцнив та підвищив свій статус у міжнародних відносинах, статус “квазі-гегемона” своєї власної світополітичної системи – другого світу. СРСР перетворився радше на партнера США у побудові стратегічної взаємозалежності на світовому рівні, аніж на того завзятого суперника, яким він виступає у “над-державницькій” та біполярній риториці холодної війни.

В 20 ст. зумовлена структура міжнародних інститутів і блоків – НАТО, ООН і таке ін. Ці геополітичні блоки – імперії нового типу, які будуть носіями суверенітету або буде “єдиний світовий уряд” в особі американської адміністрації, що є глобалізмом.

Сьогодні питання стоїть досить жорстко: або глобалізм, або багатополярний світ, яка по суті означає радикальну переоцінку цінностей, світоглядний переворот, планетарну консервативну революцію, оскільки прихильники багатополярного світу – тією, чи іншою мірою, опиняться в таборі захисників традиційного суспільства, релігійної культури, перед обличчям американського meeting pot, загальної уніфікації та невілювання. За такого світового порядку виникає загроза не тільки національним культурам, мовам, релігіям, етносам. Це передусім, загроза людині і цивілізації. Людина без якостей не справжня людина. Реальною істотою без властивостей, без підсвідомості, без совісті та історичного коріння є клон. Будучи виробленим штучно, він отримує програму поведінки цілком ззовні. Людство повинно відстояти себе перед обличчям нового світового порядку та його клонами.

Багатополярний світ – це не тільки запитання, але й відповідь. Відстояти такий світ для нинішніх України, Росії, Білорусі, Казахстану – головне завдання. На вирішення цього завдання потрібно кинути все – ресурси, ідеологію, всю структуру зовнішньої та внутрішньої політики, соціальну стратегію, економіку, партнерські відносини щодо поставок енергоресурсів тощо. Якщо ми робимо такий вибір, багатополярний, ми автоматично потрапляємо до одного конкісту. Якщо погоджуємося з одно полярністю – до іншого. Якщо відкладаємо вибір – то в жодний,як зараз. Ми не можемо займатися жодною нагальною проблемою всередині України – ані реформою політичної системи, ані приватизацією, поки ми не визначемось.

Багатополярний світ також передбачає глобалізацію, але регіональну, для нас, наприклад, у рамках СНД. У багатополярний світ є тільки Євразійський Союз, єдина Європа, об’єднана Азія тощо. Зміни у світі неминучі. Брутальні, жорсткі, жорстокі, негайні та драматичні.[1]

Однак, ми бачимо, що феномени геополітичної глобалізації досить погано поєднуються з теорією циклічної культури (зокрема Шпенглер), адже кожна культура, відповідно до концепції представників цього напряму, є замкненим організмом, на який дуже мало впливають сусідні культури. Таким чином, сучасне спрямування геополітики відверто суперечить циклічній концепції культур, адже передбачає мультикультуралізм.

Тому, говорячи про геополітику, ми можемо сперечатись дуже довгого, гарно це чи погано, програє хтось, чи виграє, хто стає сильніше, а хто слабше. У багатьох аспектах, такі суперечки зовсім не мають змісту.

Чи ми приймаємо міжнародний феномен, і намагаємось використовувати його вигоди, чи відторгаємо його, а значить зосереджуємось тільки на його вадах і недоліках.

І зрозуміло, що зараз вже жодна культура не може залишитись в ізоляції, адже світові процеси так чи інакше діють на кожну країну в сіті. Ми також можемо визначити, що геополітичні процеси у деякій мірі можуть підтримувати цю досить стару ідею тільки у випадку багатополярного світу. Але, навіть у такому випадку блоки, скоріш за все, будуть створюватись не за культурними, а за політико-економічним принципом.

3. Поняття гегемонії та гегемоніальність держав

Гегемонія (грец. ηγεμονία — провід, керівництво) — провідна роль якоїсь держави у зносинах з іншими (наприклад Афін чи Спарти серед грецьких міст); — або ж провідна роль якоїсь верстви населення в управлінні державою (скажімо аристократії).

Вся історія міжнародних відносин (а до формування національних держав, її влучніше термінувати "історією дипломатії") проходила під знаком боротьби за гегемонію – себто беззаперечну домінантну позицію на світовій арені.[2]

Стосовно самого поняття гегемонії, його раціональності, класифікації та типології гегемонічних систем точаться безперервні суперечки. Одні дослідники заперечують здатність побудови стабільного світового порядку в межах однополярності (Богатуров, Циганков та інші), інші визначають гегемонію як основу стабільної міжнародної системи (Кьоейн, Най), деякі намагаються надати гегемонії плюралістичності у межах інтеграційних теорій (Моравчік, Краснер та інші), або екстраполювати економічні та політекономічні "об’єктивні фактори" на дискусію навколо цієї проблеми (Гілпін, Фукуяма та інші).

Світополітичні процеси у 20-му столітті вивели Сполучені Штати Америки на перший план у міжнародних відносинах. Упродовж століття критики зовнішньої політики США звинувачували американську еліту в претензіях на роль "світового поліцейського", у спробах заблокувати процес перебудови "міжнародного суспільства", за концепцією Хедлі Була, "узурпації" ролі "лідера демократичного світу". Сполучені Штати явили світові небачений досвід еволюційної побудови надстабільної національної економіки, яка не спиралася б на колоніальні володіння; гармонійного розвитку плюралістичної демократії; найбільш дієздатних професійних збройних сил; крім того, американці безперечно очолюють інформаційну та промислову революцію з середини 60-тих років.

Потрібно підкреслити, що поняття гегемонії у давнині співвідноситься із поняттям "ойкумени", себто "світу дослідженого". Лише двом державам у світовій історії вдалося встановити беззаперечне панування над власною ойкуменою – Македонії та Риму. Розширення ойкумени в період з 15-го по середину 19-го століть позбавило змісту доцільність та оптимальність ойкуменічної (територіальної) гегемонії. Державні утворення, що намагались проігнорувати розширення ойкумени та виключити це явище з елементів своєї зовнішньої політики було в ході світової історії знищено, або позбавлено світополітичних ролей (Китай, Монголія, індіанські імперії обох Америк). Епоха ілюзорної ойкуменічної гегмонії минула.

Отже, свідомою чи несвідомою ціллю зовнішньої політики кожної внутрішньої стабільної, порівняно економічно розвинутої держави – яка вирішила свої питання безпеки – є зайняття домінантної позиції у міжнародній системі; з якої вона може домагатися вирішення важливих для себе проблем із стовідсотковою ефективністю, а отже – встановлення гегемонії.

Свідома чи несвідома формалізація претензій на гегемонію з боку окремої держави залежить від рівню її порівняного економічного розвитку, ефективності операціоналізації суспільних засад та внутрішньої стабільності. На відміну від "вихідних" геополітичних факторів, ці – "динамічні" суспільно-вольові фактори і зумовлюють місце країни у змаганні за гегемонію.[3]

Проте, чи було можливим створення великої територіальної імперії в Європі чи де-інде без посередництва Ватикану? Тут маються на увазі процеси, що їх розпочали лояльні Ватиканові держави. Або міжцивілізаційні конфлікти? Адже без участі Папської області вони втрачали сенс. Проте без участі Великої Британії навіть за часів ранньої індустріалізації жодна загальнорегіональна, або колоніальна ініціатива мала завершитися невдачею без британської участі чи нейтралітету.

Поступовий розвиток ролі “відстороненості” у гегемонічній концепції супроводжував створення та розклад однополярних (або замаскованих під багатополярні) світових порядків. У періоди відсутності або “дорослішання” чергової гегемонії історія свідчить про епохи хаосу. Кожна гегемонічна система виконала певну функцію у межах суспільного прогресу та розклалася, вичерпавши свій ресурс: Pax Romana довів перевагу державницького устрою над додержавними формами організації і впав, вичерпавши свій ресурс поширення полісної системи на весь об’єм своїх володінь; Pax Vaticana інтегрував гігантські території поза старою “ойкуменою”, але став на заваді новим суспільним реаліям та промисловому прогресу, а також наштовхнувся на протидію власних союзників у своїй спокусі територіального розширення (Парагвайські війни); Pax Britannica опосередковано позбавив змісту релігійні війни (приклад “проміжкового” хаосу, так само як і спроби варварських монархій відтворити Pax Romana, чи деколоніалізація післявоєнного періоду).

Обидві системи явили світові приклад пост-ойкуменічної гегемонії – відстороненої гегемонії.

Підтримати, опанувати та ствердити гегемонічну стабільність у післявоєнний період, адаптувати свої претензії на гегемонію у межах нової технологічної реальності вдалося лише Сполученим Штатам Америки.[4]

Отже, геополітична концепція у світополітології не тільки настільки суперечлива, що не здатна пояснити та передбачити сучасні процеси у міжнародних відносинах, а й виявляється такою, що почала втрачати свій досліджувальницький ресурс задовго до початку модернізації. Гегемонічна проблематика та геополітика перестають існувати у межах єдиного наукового простору-часу, і ця остання здається загалом найбільш оптимальною для використання лише у рамках історії дипломатії у феодальній та пост-феодальній періоди та у межах регіональної й субрегіональної конфліктології.


Висновок

Нинішній світовий порядок з домінуванням західних держав на чолі зі США щоразу менше спроможний відповідати сучасним тенденціям розвитку політичних, економічних, соціальних та культурних процесів у світі. Тому актуальним завданням є розробка моделі нового морального гео-політичного порядку, який відповідає сучасним викликам і характеру нинішніх глобальних і регіональних процесів.

Світ без пригноблення і нерівності — світ рівноправних держав, незалежно від їхнього військово-політичного й економічного потенціалу.

Світовий порядок повинен бути заснований на гармонійному співвідношенні, з одного боку, прав і свобод держав і народів, а з іншого — обов'язків перед людством. Разом з тим необхідне збереження національного суверенітету держав як гарантів захисту інтересів, прав і свобод свого населення.

За рахунок подальшого удосконалення міжурядової співпраці на світовому та регіональному рівнях можливе створення системи істинно рівноправних відносин на основі загальнолюдських моральних принципів. Справедливий світовий порядок, що ґрунтується на дійсному рівноправ'ї держав і народів, неможливий без вироблення чіткого кодексу поведінки держав на міжнародній арені. Необхідні прийняті всіма державами дієві, навіть жорсткі механізми впливу на держав-по-рушників цього кодексу. Світовий порядок, безперечно, має забезпечуватися переважно мирними засобами. Він повинен бути побудований так, щоб провідні держави світу були такими ж відповідальними за порушення норм міжнародного права, як і всі інші.

Отже, світова гегемонія постійно є максимальним ступенем забезпечення добробуту суспільства – населення держави-актора. Із тим запереченням, що територіальна гегемонія навряд чи є оптимальною співвідносно із підвищенням добробуту – адже вона пов’язана із чималими витратами та неабиякими викликами для держави-встановниці.


Список використаної літератури

1. Райс К. Во имя национальных интересов // Pro et contra. - №2. – 2000.

2. Системная история международных отношений (в 4-х томах), Т. 1. Под. ред. д.п.н. проф. Богатурова А.Д. М.: Московский Рабочий, 2000. – с. 420.

3. Сучасна українська геополітика: навчальний посібник / В. В. Мадіссон, Шахов В.А. - К.: Либідь, 2003. - 176 с.

4. Україна в міжнародних відносинах ХХ століття: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Я. Малика. - Львів: Світ, 2004. - 468 с.

5. Шепєлєв М.А. Теорія міжнародних відносин. Підручник / Передмова Д.В. Табачника. – К.: Вища школа, 2004. – 622 с.

6. Giplin R. The Politics of Transnational Economic Relations // International Organization, №25.


[1] Шепєлєв М.А. Теорія міжнародних відносин. Підручник / Передмова Д.В. Табачника. – К.: Вища школа, 2004. – с.223.

[2] Системная история международных отношений (в 4-х томах), Т. 1. Под. ред. д.п.н. проф. Богатурова А.Д. М.: Московский Рабочий, 2000. – с.12.

[3] Giplin R. The Politics of Transnational Economic Relations // International Organization, №25. – с.420.

[4] Райс К. Во имя национальных интересов // Pro et contra. - №2. – 2000. – с.103-120.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:55:25 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
17:40:27 25 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Світовий порядок як система

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150895)
Комментарии (1842)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru