Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Світова торгівля та зовнішньо-економічна діяльність підприємств

Название: Світова торгівля та зовнішньо-економічна діяльність підприємств
Раздел: Рефераты по международным отношениям
Тип: курсовая работа Добавлен 10:16:12 11 мая 2010 Похожие работы
Просмотров: 120 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

ЗМІСТ

Вступ.

1. Світова торгівля та зовнішньо-економічна діяльність підприємств

1.1 Світовий ринок та світова торгівля.

1.2 Світова організація торгівлі як регулятор світової торгівлі.

1.3 Україна та світова організація торгівлі.

2. Сутність та структура вільних економічних зон

2.1 Суть поняття «офшорна зона» та їх функціонування.

2.2 Вільні економічні зони та території пріоритетного розвитку на Україні.

2.3 Інвестиційна привабливість різних офшорних зон.

3. Сутність та умови реєстрації офшорних компаній

3.1 Механізм створення офшорних компаній.

3.2 Експортно-імпортні операції в «податковому раї».

3.3 Особливості функціонування Британських Віргінських островів як офшорної зони.

3.4 Панама - один з найпривабливіших “офшоров” світу.

4. Спільні підприємства та їх структура

4.1 Форми прояву і рівні функціонування спільного виробництва.

4.2 Суть і функціонування спільних підриємств.

4.3 Транснаціональні компанії один з найпоширеніших видів спільного підприємства.

Висновки

Список використаної літератури


ВСТУП

Входячи у систему міжнародних економічних відносин, в умовах інтенсивного формування глобалізаційних та інтеграційних процесів Україна має враховувати сучасні тенденції світового розвитку. Іншими словами, розв’язання будь-якої актуальної національної економічної проблеми передбачає не адаптацію, а переадаптацію національних економічних моделей і програм до зовнішніх чинників.

Така необхідність зумовлюється передусім системним і всеохоплюючим характером усіх перетворень, у тому числі й економічних, сутністю процесу глобалізації становленням єдиної структурно-функціональної системи відповідно до специфічних ієрархічних принципів. В Україні відбувається реформування суспільства, тоді як у світі стрімко формується універсальне глобальне середовище.

Одна з його відмітних особливостей полягає в тому, що в ієрархічній структурі держав одним з визначальних критеріїв є техніко-економічна розвиненість. Остання зумовлює своєрідне право на лідерство як у політичній, так і у військовій, фінансовій та торговельній сферах. Це потребує реформування всієї системи зовнішньоекономічної політики. Лише в разі використання прийнятих світовою спільнотою правил, з урахуванням національних інтересів можливі ефективна зовнішньоекономічна діяльність і оптимальна інтеграція в цю спільноту України, а також зовнішньоекономічна політика, що відповідає ідеалу формування та реалізації стратегії національного розвитку й безпеки розвитку в новій логіці міжнародних відносин взагалі та міжнародних економічних відносин зокрема.

Інтеграція України у світові фінансово-економічні процеси можлива через прийняття світових загальноприйнятих стандартів, а також через поглиблення співпраці у сфері підприємницької діяльності зі світовою спільнотою.

Міжнародне економічне співробітництво є одним із головних чинників впливу на рівень розвитку економіки кожної окремої країни і світового прогресу в цілому. Складовим елементом такого співробітництва є зовнішньоекономічна діяльність суб’єктів господарювання різних країн. Для них важливим є знання особливостей комерційних операцій та правил укладання різних видів міжнародних контрактів. Саме від цих знань залежить успіх зовнішньоекономічних операцій купівлі-продажу, експортно-імпортних операцій, операцій реекспорту та реімпорту, операцій зустрічної торгівлі тощо.

З вище зазначеного витікає, що тема курсової роботи є актуальною в сучасних умовах розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України.

Метою написання даної курсової роботи є розкриття принципів розвитку і функціонування форм міжнародного підприємництва, а також визначення місця і ролі України в цьому. Дана тема є досить актуальною адже Україна нарешті створила зону вільної торгівлі з Європейським Союзом, а також приступила до ратифікації та виконання договору щодо вступу до СОТ. Це свідчить про активну участь України в загальних світогосподарських процесах, що в свою чергу сприяє розвитку різних форм міжнародного підприємництва на теренах нашої держави. Задля досягнення цієї мети необхідно визначити завдання роботи:

1. Дати визначення понять світова торгівля та зовнішньоекономічна діяльність підприємств.

2. Визначити сутність та структуру ВЕЗ

3. Сутність та умови реєстрації офшорних компаній.

4. Дати визначення спільним підприємства та розкрити їх структуру.

Вивчення і ґрунтовне освоєння процесу формування та реалізації зовнішньоекономічної політики, аналіз арсеналу її засобів і способів мають виняткове значення у становленні професійної та загальної культури фахівців у галузі міжнародного підприємництва. Цей процес надзвичайно складний і тісно пов’язаний з вирішенням питання ринкової трансформації економіки України, що потребує активнішої зовнішньоекономічної політики із залученням значної кількості товарних і кредитно-фінансових ресурсів. Отже, дана курсова робота має на меті розкриття змісту всіх складових частин та аспектів функціонування різних форм міжнародного підприємництва.


1. СВІТОВА ТОРГІВЛЯ ТА ЗОВНІШНЬО-ЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ

1.1 Світовий ринок та світова торгівля

Світова торгівля це форма звязку товаровиробників різних країн, що виникають на основі міжнародного розподілу праці й обґрунтовують їх взаємоекономічну залежність. Іншими словами, це торгівля, що передбачає переміщення товарів та послуг через кордони і відбиває відносини країн щодо експорту-імпорту цієї продукції.

Світова торгівля розподіляється і змінюється нерівномірно як за територіями, так і за видами продукції, товарними формами та видами торговельних відносин. Сучасні тенденції у структурі й динаміці світової торгівлі зумовлюються динамікою розвитку суспільного поділу праці в зовнішньому підприємницькому середовищі й рівнем розвитку підприємницької діяльності в кожній конкретній країні світу.

Міжнародна торгівля за масштабами і функціями посідає винятково важливе місце в загальному комплексі міжнародних економічних відносин. Вона опосередковує практично всі види міжнародного співробітництва, включаючи спільну організаційно-виробничу діяльність різнонаціональних суб’єктів. І історично, і логічно інтернаціоналізація господарського життя почалася зі сфери товарного обороту. Від епізодичної мінової (без посередництва грошей) торгівлі її розвиток прямував до локальних ринків. Географічні відкриття, підвищення людських потреб, розвиток науково-технічного прогресу стимулювали вихід торгівлі за межі однієї країни і формування світового ринку.

Світовий ринок перетворився на економічну систему, оскільки є результатом потужного і прогресивного процесу інтернаціоналізації виробництва й обміну, повязаного з промисловим та інформаційним переворотами, а відповідно й розвитком розширеного відтворення. Поглиблення ж міжнародного розподілу праці в умовах сучасної техногенної цивілізації зумовлює подальший бурхливий розвиток світового товарообороту.

У сучасних умовах світова торгівля розвивається доволі динамічно. Це відбувається тому, що вона має своєрідну історію, коріння, теорії, моделі й тенденції становлення і розвитку.

Знання з теорії меркантилізму і неомеркантилізму, абсолютних і відносних переваг, зовнішньоторговельного мультиплікатору, життєвого циклу товарів, моделей Хекшера Оліна і Хюма ціна золото потоки, парадоксу Леонтьєва та інших створюють реальні умови для підприємців різних країн щодо визначення стратегії сучасних засад розвитку світової торгівлі і власної справи. Крім того, динамічність розвитку світової торгівлі зумовлюється також високим рівнем міжнародної спеціалізації і кооперації виробництва, темпами розвитку практично всіх країн світу, поширенням політики вільної торгівлі.

Для того щоб правильно орієнтуватися на світовому ринку, підприємець повинен знати, яка продукція користується найбільшим попитом, а також визначитись із сучасною галузевою структурою світової торгівлі.

Практикою доведено, що нині найінтенсивніше розвивається такий сектор світової торгівлі, як торгівля факторами виробництва (капіталом, робочою силою, технологіями), продукцією обробної промисловості, особливо наукомісткими товарами.

Так, річні обсяги експорту наукомісткої продукції нині перевищують 500 млрд дол., а частка високотехнологічної продукції наближається до 40 % в експорті промислово розвинених країн. Значно підвищилась роль торгівлі машинами й обладнанням. Швидкими темпами розширюється експорт електротехнічного і електронного обладнання, на частку якого припадає вже понад 25 % загальних обсягів експорту машинотехнічної продукції. Щорічний приріст світового ринку мікроелектроніки становить 1015 % (прогноз до 2015 р.). Так само великого значення набуває торгівля хімічної промисловості й розвиток металургійного ринку.

Нині спостерігається тенденція до збільшення споживання сировини і енергоресурсів. Проте темпи розширення торгівлі сировиною значно відстають від загальних темпів світової торгівлі, оскільки вже створені й дістають великого поширення замінники сировини, економічніші у використанні й переробці.

Крім того, підприємства впроваджують ресурсозберігаючі технології, прогресивні методи обробки первинних матеріалів.

З огляду на викладене в міжнародній торгівлі з’являється тенденція до скорочення питомої ваги сировини і різкого підвищення частки готових виробів. Так, у країнах високого економічного рівня частка готової продукції в експорті нині становить 90 %. Країни з перехідною економікою залишаються постачальниками світового ринку сировини, продовольства та порівняно простих виробів. Такий стан речей зменшує можливості цих країн щодо розширення власного експорту. При цьому зауважимо, що нові індустріальні країни (Північна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур та ін.) пішли шляхом розвитку легкої промисловості, електроніки, точного обладнання, високотехнологічної продукції, що дало їм змогу посісти третє місце у світі з експорту.

У зв’язку зі швидкими темпами розвитку інформаційного суспільства провідну роль на світовому ринку починає відігравати торгівля послугами: науково-технічними, консалтинговими, інжиніринговими, лізинговими, інформаційно-обчислювальними. Такий сектор торгівлі нині вже становить пяту частину загального обсягу світової торгівлі. За окремими оцінками до 2010 р. торгівля послугами досягне 80 % обсягу світового ВВП, і це тоді, коли ще дуже мала частка послуг залучена до світової торгівлі. Останнім часом їх частка і роль у міжнародному обміні значно підвищується, насамперед за рахунок нових видів, а їх у зовнішній торгівлі понад 600.

Таким чином, знання процесів міжнародної торгівлі дає змогу підприємцю добре орієнтуватися в зовнішньому підприємницькому середовищі й визначати напрям власної діяльності.

Від ефективності міжнародної підприємницької діяльності безпосередньо залежить динаміка стабільного розвитку кожної країни, людської цивілізації загалом і сприяє активному розвитку:

- міжнародного розподілу праці й інтернаціоналізації виробництва;

- науково-технічної революції, що, у свою чергу, сприяє оновленню основного капіталу, створенню нових і реконструкції

- функціонуючих галузей економіки;

- транснаціональних корпорацій на світовому ринку;

- лібералізації міжнародної торгівлі в межах ГАТТ/СОТ;

- лібералізації переходу багатьох країн до режиму скасування кількісних обмежень імпорту, зниження митних стягнень, утворення вільних економічних зон;

- торговельно-економічної інтеграції, процесів усунення регіональних барєрів, формування спільних ринків, зон вільної торгівлі.

Зазначене сприяє тому, що світова економічна система поступово перетвориться на єдиний організм, де кожна національна складова матиме власну функціональну специфіку, національні особливості, але всі вони тісно взаємоповязані й мають на меті створення умов сприяння мирної співдружності країн світу, нормальної життєдіяльності людини і прогресивного розвитку особистості.

1.2 Світова організація торгівлі як регулятор світової торгівлі

1 січня 1995 р. булостворено універсальну Всесвітню торговуорганізацію (СОТ) до якої входить чинна Генеральна угода щодо тарифів і торгівлі, а також комплекс досягнутих під час Уругвайського раунду угод і домовленостей (ГАТТ-94). На відміну від ГАТТ, яку хоч і непрямо, однак булоприв’язано до системи ООН, СОТ повністю виведено за межі цієїорганізації. Ця Всесвітня торгова організація має той самий статус,що і МВФ або МБРР, тобто здійснює власну політику.

Необхідність заміни ГАТТ більш чіткою структурою постала зрізних міркувань. Це й торгові війни, що почастішали останнім часом, длязапобігання яким у ГАТТ бракувало повноважень, і те, щосистема ГАТТ обросла величезною кількістю додаткових угод зприватних питань, які дотого ж постійно порушувались. Якщопорушник не був членом ГАТТ, організація не могла застосуватидо нього жодних санкцій.

Основна мета СОТ забезпечити свободу торгівлі. Однак тепервона має бути досягнута не її лібералізацією, а так званими ув’язками. Упродовж років країни, що вступили до СОТ, зобов’язуютьсяобмежувати певними граничними рівнями тарифи на всю сільськогосподарську продукцію і на 83% номенклатури промислових товарів. З іншого боку, якщо якась країна підвищує (у встановленихмежах) тариф на певний товар, то країни-експортери останнього можуть зажадати від неї зниження тарифу на ті товари, в експорті якихвони зацікавлені. Ці ув’язки мають дати експортерам та імпортерам упевненість в тому, що вони не стануть об’єктами одностороннього протекціонізму.

Крім торгівлі товарами СОТ регулює також сферу торгівліпослугами, питання інвестицій і захисту інтелектуальної власності.

Спеціальним рішенням про функції СОТ закріплено процедурупроведення періодичних оглядів торгово-політичної практикикраїн-членів, що була введена за кілька років до Уругвайського раунду і довела свою ефективність. Суть її полягає у проведенні так званих слухань, що засновуються на двох документах: національній доповіді країни, що розглядається, і на доповіді Секретаріату ГАТТ, що її спеціально готують.

Обговорення дають змогу країнам-членам отримати чіткіше уявлення про торгово-політичні режими своїх партнерів за Угодою(Організацією). Це підвищує взаємну інформованість, стабільність іпередбачуваність доступу експортерів на ринки країн-партнерів.

Угода, що її вводить СОТ, становить єдину інституційну структуру, що міститьГАТТ-94, а також нові угоди, прийняті під часУругвайського раунду: угода про торгівлю послугами (ГАТС),угода про торгові аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС).

Вищим органом СОТ є Міністерська конференція, щопроводитиметься нерідше як один раз на два роки. Генеральна рада здійснюватиме контроль за функціонуванням організації і в період між скликанням міністерських конференцій як вищого органу для вирішення суперечок і складання оглядів політики країн-учасниць.

Незважаючи на те що підсумки переговорів у межах Уругвайського раунду стали результатом неминучих компромісів, вони розв’язали значну частину давно назрілих проблем. Було також визначено процедуру вступу до організації внаслідок досягнутих домовленостей, які мали бути ратифіковані національними парламентамидесь до весни 1995 р., а 1 червня 1995 р. увесь пакет, зокрема угодапро створення СОТ, набрав чинності.

Зауважимо, що виконання рішень Уругвайського раунду має істотно вплинути на сучасні міжнародні економічні відносини. Їх реалізація дасть змогу створити багатосторонню систему, в якій усідержави матимуть рівні права і обов’язки. Не буде односторонніх переваг і винятків з багатосторонніх правил торгівлі, крім торгових преференцій і окремих вилучень, що надаються розвиненими країнами на користь держав, що розвиваються, з метою економічного розвитку, відбуватиметься істотне зближення національних законодавств у сфері міжнародних економічних відносин, буде значно важче, як економічно, так і політично, порушувати правила міжнародної торгівлі.


1.3 Україна та світова організація торгівлі

Після Уругвайського раунду увагу країн членів Світової організації торгівлі (СОТ) почали привертати ще й такі питання як екологія, конкурентна політика, інвестиції. Адже відомо, що громіздке державне регулювання в цих сферах може використовуватися як інструмент для захисту вітчизняних виробників від іноземних конкурентів.

Нові перспективи розвитку СОТ визначено у Декларації ІV Конференції міністрів СОТ, що відбулася у листопада 2001 р. В м. Доха (Катар). Конференція передбачала проведення до 1 січня 2005 р. переговорів з широкого кола питань. Цей раунд переговорів одержав назву раунд розвитку.

Робоча група СОТ складається із 46 країн-членів. Наводимо перелік заданих угод та ініціатив із зазначенням у дужках року набрання чинності для України відповідних зобовязань:

1. Хімічна гармонізація (2004 р.)

2. Сталь (2004 р.)

3. Іграшки (2004 р.)

4. Деревина (2004 р.)

5. Текстиль та одяг (2004 р.)

6. Кольорові метали (2004 р.)

7. Фармацевтичні препарати (2004 р.)

8. Інформаційні технології (2004 р.)

9. Папір (2005 р.)

10. Сільськогосподарська техніка (2005 р.)

11. Меблі (2005 р.)

12. Наукове обладнання (2006 р.)

13. Будівельна техніка (2006 р.)

14. Медичне обладнання (2006 р.)

15. Цивільна авіація (2010 р.)

16. Дистильовані спирти (через 3 роки після вступу до СОТ).

Вступаючи до СОТ, Україна скасує переважну кількість пільг зі сплати ввізного мита, що надаються субєктам зовнішньоекономічної діяльності. Це призведе до суттєвого збільшення частки оподатковуваного імпорту.

Отже, є підстави стверджувати, що бюджет України не втратить від її приєднання до СОТ, враховуючи і ту обставину, що бюджет виграє від скасування пільгового оподаткування окремих товарів вітчизняного виробництва.

Українські споживачі виграють від розширення асортименту і якості товарів і послуг та зниження їх ціни. Зниження цін пошириться не лише на готові імпортні товари, а й на вітчизняні товари, де використовуються імпортні компоненти. Фахівці радять зважати і на фактор часу.

По-перше, розпочалися багатосторонні переговори девятого раунду ГАТТ. Якби Україна була членом ГАТТ, то у неї була б можливість впливати на переговорах на умови світової торгівлі на майбутні десятиліття.

По-третє, на шляху до Європейського Союзу Україні аж ніяк не можна уникнути СОТ. Членство в СОТ є неодмінною і першою віхою на шляху до Євросоюзу.

Вступ України до Світової організації торгівлі забезпечить зменшення тарифних і нетарифних обмежень на шляху просування українських товарів практично на всі головні товарні ринки розвинених країн земної кулі. Це неодмінно спричинить збільшення обсягів валютних надходжень від експорту вітчизняної продукції.

Членство України в СОТ це не лише гарантований доступ українських товарів на світові ринки, а й запобігання необґрунтованому проведенню проти продукції походженням з України розслідувань щодо недобросовісної конкуренції.

Протягом десятиліття, починаючи з 1992 р., проти української продукції було порушено і проведено понад 90 антидемпінгових, спеціальних та антисубсидиційних розслідувань. Прямі втрати наших виробників від цього становили 1 млрд дол. Вступ до СОТ гарантуватиме визнання за Україною статусу країни з ринковою економікою під час проведення антидемпінгових розслідувань. Українські виробники дістануть можливість захищати свої інтереси згідно з процедурою розгляду спорів СОТ, а це дасть змогу навіть у разі визнання факту недобросовісної конкуренції та запровадження обмежувальних заходів здійснити географічну диверсифікацію ринків збуту своєї продукції та/або переорієнтувати виробництво на випуск іншої продукції.

Вступ до СОТ відіграв суттєву роль у розвитку економіки у минулому соціалістичних країн Центральної та Східної Європи. Вони дістали інвестиційний поштовх для розвитку своїх національних економік.

Позитивні наслідки для країни від її членства у СОТ зявляються не автоматично, а будуть результатом цілеспрямованої політики, яка створює потенціал для використання відповідних можливостей.

Відповідно до ст. 4, 5 та 9 Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом членство України в СОТ є необхідною умовою лібералізації торгівлі між Україною і ЄС, вхід до зони вільної торгівлі між ними та забезпечення поступової інтеграції України до Європейського Союзу завдяки підготовці та укладенню Угоди про асоційоване членство України в ЄС.

Фахівці вважають, що в разі вступу України до СОТ та лібералізації доступу іноземців до вітчизняного ринку товарів та одночасного отримання такого ж доступу до товарних ринків 145 членів СОТ (а це становить 95 % світової торгівлі) вартість експортної продукції України, що скористається перевагами, буде у 4,7 разу більшою, ніж вартість імпорту, доступ якого до ринку України буде лібералізовано.

Важливе значення має також отримання права на застосування міжнародно визнаного комплексу заходів захисту внутрішнього ринку відповідно до угод у рамках СОТ.

Слід зазначити, що позиція України на переговорах є досить виваженою 80 % загального обсягу ставок мита перебуває на рівні країн, які нещодавно приєдналися до СОТ (Албанія, Молдова, Китай, Тайвань, Хорватія, нові держави Балтії). 13 % ставок в Україні є вищими, ніж у зазначених державах, а 7 % нижчими.

Світова організація торгівлі вимагає чесно та прозоро застосовувати технічні регламенти та стандарти і не створювати дискримінації щодо іноземної продукції.

Процедура приєднання до СОТ охоплює кілька етапів. Досвід свідчить, що цей процес у середньому потребує 5-7 років. Переговорний процес щодо Китаю тривав 15 років.

Спочатку Робочі групи детально вивчають торговельний режим країни, яка бажає приєднатися до СОТ. Фахівці оцінюють його узгодженість з нормами і правилами СОТ. Далі розпочинаються консультації та переговори про умови членства. Зазначені переговори і консультації відбуваються зазвичай на двосторонньому рівні.

В них беруть участь зацікавлені країни члени Робочої групи. На переговорах йдеться про умови доступу на ринок країни-претендентки товарів і послуг з інших держав учасниць СОТ, обсяги і терміни прийняття нею зобовязань, які породжуються членством у СОТ. Країна, що приєднується, одержує такі ж права, які мають інші члени СОТ. Баланс прав і зобовязань означає припинення дискримінації відповідної країни на зовнішніх ринках.

У результаті завершення переговорного процесу про приєднання до СОТ формується такий пакет документів:

1. Доповідь Робочої групи (містить повний набір зобовязань, що їх бере на себе за підсумками переговорів країна-претендент).

2. Розклад зобовязань щодо тарифів.

3. Зобовязання щодо рівня підтримки національного сільського господарства.

4. Розклад специфічних зобовязань щодо послуг.

5. Протокол про приєднання.

Цей пакет затверджується Генеральною радою. Національний законодавчий орган (парламент) ратифікує зазначений пакет документів. Зобовязання стають складовою нормативної документації СОТ. Вони вважаються також частиною національного законодавства відповідної країни, а вона сама набуває статусу члена СОТ. Український парламент повинен ратифікувати даний пакет документів до 11 червня 2008 року.

Торговельний механізм СОТ базується на концепції Давида Рікардо про порівняльні переваги країні доцільно експортувати ефективніші з точки зору виробництва товари та імпортувати менш ефективні. У разі вступу України до СОТ поліпшаться економічні умови для певних секторів та погіршаться для інших.

Членство у СОТ потребуватиме від України зниження тарифів на імпорт продуктів сільськогосподарського виробництва. Україна змушена буде відмовитися від більшості кількісних важелів контролю обсягів торгівлі, а також скоротити державну підтримку сільського господарства. Україні потрібна реструктуризація економіки та вдосконалення наявних і створення нових порівняльних переваг.


2. СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА ВІЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН

2.1 Суть поняття «офшорна зона» та їх функціонування

Світовий досвід підтверджує , що ефективний захід для залучення в країну іноземних інвестицій, створення сприятливих умов широко використовуються вільні економічні зони (ВЕЗ). У відповідності з цілями і завданнями, які вирішуються в кожному кокретному випадку, створюють зони відповідних видів та форм.

Функціонування більш як 800 ВЕЗ у всіх практично країнах світу справляє вплив на загальноекономічні процеси – збільшення обсягів виробництва, посилення зовнішньоекономічного обміну, підвищення рівня життя тощо.

Класифікація ВЕЗ:

1) За місцем розташування зони:

· внутрішні (в середині країни);

· зовнішні (біля державних кордонів).

2) За характером об’єкту зонування:

· локальні (створені нга основі виликих підприємств, транспортних вузлів);

· комплексні (значні за розміром територіальні утворення, які виконують значні функції.

3) За функціональною орієнтацією:

· зовнішньоторгівельні;

· торгівельно-виробничі;

· науково-технічні;

· туристично- рекреаційні

· банківсько-страхові;

· зони прикордонної торгівлі.

Зовнішньоторгівельні – де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати ввізного мита і митних зборів. Створюються з метою активізації зовнішньої торгівлі. Форми організації: вільні порти, вільні митні зони, митні склади.

Торгівельно-виробничі – створюються з метою стимулювання виробництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства та промисловості, розширення зовнішньоекономічних зв’язків, забезпечення зайнятості населення. Форми організації: експорті виробничі зони і імпорто орієнтовані зони.

Науковотехнічні – діяльність яких спрямована на розвиток наукового та виробничого потенціалу. Форми організації: регіональні інноваційні центри, науково-виробничі парки, локальні інноваційні центри.

Туристично-рекреаційні зони створюються в регіонах з відповідним природним, рекреаційним та історико-культурним потенціалом з метою його ефективного використання та збереження.

Зони прикордонної торгівлі частина території держави на кордонах з сусідніми країнами, де діє спрощений порядок переходу кордонів та торгівлі. Створюється за міждержавними угодами країн учасниць.

Банківсько-страхові (офшорні) зони – запроваджують особливо сприятливий режим здійснення банківських тка страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів.

Тепер докладніше розглянемо механізм функціонування офшорних зон.

Життя терміну «офшор», дало англійське вираження «off shore», дослівно значуще «поза берегом». Під офшорною діяльністю розуміється діяльність комерційної компанії поза юрисдикцією якої-небудь держави. Учасники міжнародних фінансових угод не є резидентами країни, на території якої відбуваються кредитно-фінансові операції.

Офшорні зони (ОЗ) стали з'являтися в другій половині нашого століття. У першу чергу вони залучають клієнтів тим, що це вкрай сприятливий валютно-фінансовий режим, низький рівень оподатковування або його повна заміна на фіксований платіж. Ще одна обставина: високий рівень таємності будь-якої банківської і комерційної діяльності. А це — анонімність реальних власників компанії, можливість довірчого керування акціями офшорної компанії (ОК) за допомогою місцевих номінальних власників. В ОЗ існує ряд особливостей, що вигідно відрізняє їх від інших груп країн з пільговим оподатковуванням, і створює інвестиційну привабливість для іноземних інвесторів:

1) Тут максимально спрощена процедура реєстрації компанії, що утворюється. Не підлягають розголошенню особистості власників фірми. Розкриття їхніх імен може вимагатися лише у випадку початку розслідування по факту здійснення карного злочину (шахрайство, незаконна торгівля зброєю, наркотиками і т.п.). Однак і в цьому випадку е певні гарантії. У деяких ОЗ можуть випускатися акції на пред'явника зареєстрованої компанії. Це забезпечує анонімність справжніх хазяїнів ОК.

2) В офшорних зонах немає обмежень на вивіз валюти. Фірми можуть вільно відкривати депозити в будь-якій валюті в яких-небудь банках. Вони мають право робити й одержувати платежі в будь-якій валюті без яких-небудь обмежень.

3) Більшість країн «податкового раю» не вважають карним злочином порушення податкового, валютного і митного законодавства. Від фірм, розташованих в офшорних зонах, не потрібно представлення бухгалтерських звітів і податкових декларацій. Єдиною формою звітності є щорічний фінансовий звіт. Зовнішні аудитори діють далеко не у всіх ОЗ. Рахунки фірм можуть бути перевірені ними тільки за рішенням власників.

4) Засновуючи ОК в одній з численних юрисдикцій, комерційні компанії реалізують своє право платника податків вибрати будь-які припустимі законом методи для зменшення податкових зобов'язань, звільнення від митних тарифів, валютного контролю, експортних і імпортних квот.

5) В ОЗ пільговий режим визначається також відсутністю валютних обмежень і митних пошлин і зборів для інвесторів, а також низьким рівнем статутного капіталу. Найчастіше він просто декларується, а мінімальний розмір, як правило, не встановлюється.

6) Процедура керування фірмою гранично спрощена. Іноді вона умовна - керування в цьому випадку здійснюється секретарською фірмою за дорученням власника.

Також немаловажним фактором привабливості офшора є стабільність цього режиму. Звичайно протягом 15–25 років з моменту реєстрації ОК інвестор гарантується від несприятливих для нього змін в ОЗ. Тут найбільш характерний приклад — Гонконг, що є ОЗ, хоча в 1997 році ця територія перейшла під юрисдикцію Китаю.

Хоча формування підприємств в офшорних зонах асоціюється з відмиванням тіньового капіталу, однак створення дочірніх компаній іноземними інвесторами в офшорних зонах є ефективним механізмом залучення значних іноземних інвестицій, створенням нових робочих місць, що сприяє розвитку національної економіки.

Число ОЗ у світі можна визначити лише умовно, оскільки щороку одні з них зникають або перестають функціонувати, а інші з'являються. Найбільш повний список офшорних зон, що визнає наша держава, приведений у “Переліку офшорних зон”, утвердженому розпорядженням Кабінету Мiнiстрiв України від 14 березня 2001 р. N 79-р.

2.2 Вільні економічні зони та території пріоритетного розвитку на Україні

На сучасному етапі розвитку економіки України є потреба в залученні іноземних інвестицій з метою поповнення обмежених внутрішніх заощаджень та забезпечення додаткових надходжень до економіки країни.

Основний обсяг інвестицій надходить до регіонів з розвинутою інфраструктурою, де є підтримка іноземного інвестора. З цією метою в Україні створюються вільні економічні зони (ВЕЗ) або території пріоритетного розвитку (ТПР).

У СЕЗ та ТПР виникають сприятливі митні умови та режими митного оподаткування: пільговий режим та рівень оподаткування, специфічні валютно-фінансові умови, банківсько-кредитна система, системи кредитування та страхування, а також система державного інвестування.

Типовими для більшості СЕЗ та ТПР є податкові та митні пільги щодо:

· Ввізного мита – звільняється на 5 років ввезення сировини, матеріалів, устаткування необхідних для реалізації інвестиційних проектів;

· ПДВ - звільняється на 5 років ввезення сировини, матеріалів, устаткування необхідних для реалізації інвестиційних проектів;

· Податку на прибуток – передбачене звільнення від цього податку в перші 3 роки від дати отримання першого прибутку та обкладення прибутковим податком в розмірі 50% від існуючої ставки в наступні 3 роки, після чого використовується звичайна ставка.

· Плата за землю у деяких ВЕЗ та ТПР передбачено звільнення від сплати цього податку на термін освоєння земельної ділянки, але на термін не більше 3 роки; у деяких таке звільнення не передбачене;

· Акцизного збору – у більшості ВЕЗ передбачене звільнення від сплати цього збору в разі експорту, ТПР такої пільги не має.

Оскільки реалізація всіх інвестиційних проектів передбачає видачу пільг в оподаткуванні, то перед затвердженням цих проектів органом управління СЕЗ їх обов’язково повинні розглянути органи податкової служби. За результатами детального розгляду інвестиційного проекту готується податковий висновок, який подається до органу управління ВЕЗ, ґрунтується на податковій звітності діючих підприємств і детальному інвестиційному проекті та містить наступну інформацію:

· на скільки проект забезпечує досягнення основної мети створення ВЕЗ або ТПР;

· відповідає чи ні вид діяльності пріоритетному;

· вид інвестицій, їх вид та обсяги, хто виступає інвестором;

· очікуваний період отримання першого прибутку

· які пільги надаватимуться під час реалізації проекту за видами податків та їх сума;

· загальний висновок – чи може бути ухвалено інвестиційний проект з точки зору економічної діяльності та збільшення податкових надходжень у майбутній період.

Основними нормативними актами, що регулюють функціонування ВЕЗ і ТПР є: Закон України « Про загальні засади створення і функціонування вільних економічних зон від 13.10.92, Закон України « Про режим іноземного інвестування» від 19.03.96, Постанова КМУ «Про заходи щодо створення та функціонування вільних економічних зон та територій зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності від 21.09.99, Наказ Держмитслужби України від 19.10.2000 «Про затвердження порядку прийняття Держмитслужбою об’єктів митної інфраструктури на територіях ВЕЗ, на яких запроваджено режим спеціальної митної зони»

Статус і територія ВЕЗ, а також термін, на який вони створюються визначається ВРУ шляхом прийняття відповідного закону по кожній ВЕЗ і ТПР окремо. Крім того 27 червня 2003 року Розпорядженням Президента України « Про Комісію з аналізу функціонування вільних економічних зон та території пріоритетного розвитку зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності» з метою здійснення комплексного аналізу функціонування ВЕЗ і ТПР, створення умов для підвищення ефективності економічної діяльності в них, створено Комісію з аналізу функціонування ВЕЗ та ТПР.

В даний момент на території України фактично діють 7 ВЕЗ та 7 ТПР, а саме: ПЕЕЗ «Сиваш», ВЕЗ «Закарпаття» ВЕЗ «Славутич», ВЕЗ «Курортополіс Трускавець», ВЕЗ «Азов», ВЕЗ «Донецьк» ТПР «Автономна республіка Крим» ( ТПР «Судак», «Феодосія», «Керч», «Східний Крим», ТПР у Волинській обл., ТПР у Донецькій обл., ТПР у Закарпатській обл., ТПР у Луганській обл., ТПР у м. Харків.

Перше місце за кількістю зареєстрованих суб’єктів посідає ТПР у Донецькій обл., друге – ТПР у Закарпатській обл., третє – ВЕЗ «Яворів»

Найбільша частка фактично отриманих інвестицій припадає на ТПР у Донецькій обл. – 69%.

2. 3 Інвестиційна привабливість різних офшорних зон

Інвестиційна привабливість різних офшорних зон залежить від умов реєстрації й оподатковування. Крім того, Форумом фінансової стабільності розвитих країн, створеним колишнім президентом «Бундесбанка», встановлен рейтинг офшорних зон по ступенем їхньої надійності:

Перша група — Гонконг, Сінгапур, Люксембург, Швейцарія, Дублін, Гернси, острів Мен і Джерсі.

Друга група — Андорра, Бахрейн, Барбадос, Бермуди, Гибралтар, Лабуан, Макао, Мальта, Монако.

Третя група — Ангилья, Антигуа і Барбуда, Аруба. Беліз, Британські Віргінські острова, Кайманові острова, острова Кука, Коста-Рика. Кіпр, Ліван, Ліхтенштейн, Панама, Багами й ін.

3. СУТНІСТЬ ТА УМОВИ РЕЄСТРАЦІЇ ОФШОРНИХ КОМПАНІЙ

3.1 М еханізм створення офшорних компаній

Механізм створення ОК українськими резидентами, як правило здійснюється через спеціалізовані посередницькі установи. Реєстрацію і керування фірмою з доручення клієнта виконують так звані секретарські компанії (СК).

Вони мають підготовлені комплекти документів, що необхідні для реєстрації компанії в ОЗ, а також можуть запропонувати клієнту готову ОК, що може бути практично негайно передана замовнику.

Багато великих американських і західноєвропейських фірм, що займаються офшорним бізнесом з середини 90-х років, поспішили відкрити свої офіси і представництва на Україні. Сьогодні в Києві та інших містах України їх діє величезна безліч. Географія їх діяльності охоплює майже всі існуючі сьогодні ОЗ.

Умовно СК, що діють у Києві, можна згрупувати в такий спосіб:

- У першу групу входять компанії, що пропонують своїм клієнтам весь комплекс послуг по реєстрації ОК практично в будь-який ОЗ світу, підтримці її діяльності надалі, наданню консультаційної допомоги по мінімізації податків, податковому плануванню. Вартість послуг таких компаній коливається біля $ 4–5 тис. за одну ОК, і за неофіційними даними, щодня вони реєструють як мінімум 1–2 компанії.

Іншу групу складають СК, що узагалі про себе ніякої реклами не дають. У своїй діяльності вони використовують принцип «від клієнта до клієнта».

Рангом нижче на цьому ринку знаходяться фірми (зазвичай туристичні), для яких офшорний бізнес — лише один з напрямків їх діяльності. Як правило, вони працюють із двома-трьома країнами, виконуючи за комісійні роль посередника між місцевої адвокатський конторою й українським клієнтом. Зазвичай їхня комісія складає 10–15% від загальної вартості послуг.

3.2 Експортно-імпортні операції в «податковому раї»

У світовій комерційній практиці цей вид діяльності офшорних фірм розповсюджений досить широко. Популярний він і на пост радянській території. Компанії такого профілю дозволяють цілком законно знижувати податкові виплати шляхом мінімізації прибутку, використовуючи існуючі угоди про запобігання подвійного оподатковування, а також вивозити за рубіж і вкривати на рахунках в офшорних банках валютні виторги.

Розглянемо просту схему експортно-імпортної операції з використанням ОК. Тут бере участь тільки одна офшорна компанія, хоча на практиці число таких компаній може досягати десяти і більш (для досягнення більшого економічного ефекту).

До приклада українська компанія засновує офшорну фірму на Кіпрі. Оскільки всі зведення про офшорні фірми носять конфіденційний характер, то з'ясувати, що реальним власником цієї компанії є український засновник, дуже важко (а найчастіше і неможливо). Потім між українською й офшорною компаніями утворюється Контракт 1 на постачання в Україну товарів (робіт, послуг). Одночасно створюється Контракт 2 між офшорною компанією і закордонною фірмою. Різниця в ціні Контрактів 1 і 2 залишається в розпорядженні офшорної фірми.

Оскільки Контракт 1 полягає на умовах мінімального прибутку для української компанії, то виходить, що ОК просто перепродує товар по більш дорогій ціні. Тому що прибуток в ОЗ практично не обкладається податками (на Кіпру податок на прибуток ОК складає 4,25%), а сама компанія належить українським бізнесменам, то комерсанти платять в Україні тільки з того мінімального прибутку, що одержують за Контрактом 1, і мають можливість розпоряджатися тим прибутком, що осідає на рахунках офшорної фірми.

У сфері зовнішньоекономічної діяльності дуже широко поширено надання офшорними фірмами консалтингових і маркетингових послуг українським організаціям і підприємствам. Причому останнім для віднесення витрат по оплаті цих послуг на собівартість фактично досить акта приймання-здачі робіт чи будь-якого іншого подібного документа. Вартість такого роду послуг може досягати декількох мільйонів доларів США.

Зрозуміло, у переважній більшості випадків реально ніяких послуг не виявляється, а відбувається елементарне приховання прибутку від оподатковування з наступним використанням її в особистих цілях хазяїнів підприємств.

Експортні операції за участю ОК багато в чому повторюють імпортні з точністю «до навпаки». Поставляючи експортний товар через «свої» офшорні фірми, українські бізнесмени максимально занижують його ціну, а після реалізації за рубежем по світовим, зрозуміло, цінах мають при цьому величезні гроші, «звільнені» від оподатковування.

Новий Перелік офшорних зон: доповнення та відозміни

Найповніший список офшорних зон, що визнає наша держава (і який підпадає під дію п. 18.3 ст.18 «Закону про прибуток»), приведений у «Переліку офшорних зон» затверджений розпорядженням КМУ № 79-р. від 14.03.2001.

( Новий офіційний перелік офшорних зон:

Британські острівні регіони: Олдерни, Острів Гернси, Острів Джерсі, Острів Мен.

Близький Схід: Бахрейн.

Північна, Центральна і Південна Америка: Беліз, Домініканська Республіка, Коста-Рика, Панама.

Європа: Андорра, Гибралтар, Кампионе, Кіпр, Мадейра, Мальта, Монако.

Карибський регіон: Ангилья, Антигуа і Барбуда, Аруба, Багамські острова, Барбадос, Британські Віргінські острова, Віргінські острова (США), Острова Кайман, Гренада, Бермудські острови, Нідерландські Антильські острова, Теркс і Кайкос, Сент-Китс і Невис.

Африка: Ліберія, Маврикій, Сейшельські острови.

Тихоокеанський регіон: Вануату, Китайська Народна Республіка – Гонконг (Сянган) і Макао (Аоминь), Самоа, Лабуан, Маршаловы острова, Науру, Ниуе, Острова Кука, Сінгапур.)

Виходячи з приведеного вище Переліку проведемо короткий аналіз декількох найбільш привабливих, з інвестиційної точки зору, офшорних зон.

3.3 Особливості функціонування Британських Віргінських островів як офшорної зони

Британські Віргінські острова (B.V.I.),розташовані в Карибському басейні, складаються з 60 окремих островів, що розміщені до північно-заходу від Американських Віргінських островів і на відстані 60 милею від Пуэрто Рико. Столицею і діловим центром є Род-Таун на острові Тортола, у 9 милях від аеропорту на острові Биф.

Загальна чисельність населення Британських Віргінських островів складає приблизно 11 000 чоловік, 75% з який проживає на острові Тортола. Населення переважно чорношкіре.

Політична система - колонія Великобританії, що має власний уряд і свою конституцію. Урядом керує губернатор, що призначений Великобританією. Законодавча система заснована на англійському праві. На островах розвиті банківські й аудиторські послуги.

Більш 150 тисяч офшорних компаній зареєстроване на B.V.I. с 1984 року, що говорить про велику популярність островів як податкової гавані. Форма звільненої від податків компанії - Міжнародна бізнес компанія (International Business Company (IBC)). IBC, діяльність якої регулюється колективним законодавчим актом, розробленим у 1984 р. і вступившим в силу 1 серпня 1984 р., є одним з найбільш сучасних видів компаній, і після зменшення значення Панами через діяльність Норьеги, тільки в 1988 р. на островах Британської Вірджинії було створено понад 6000 міжнародних бізнес компаній. Однак компаніям типу IBC забороняється вести бізнес з жителями островів і місцевих фірм і мати на островах власність.

IBC-компанія може бути зареєстрована під будь-якою назвою, що орган, який реєструє, не вважає небажаним, і яка не містить слів "страхування", "гарантія", " будівельна компанія", "банк" чи "трест" (Insurance, Assurance, Building Society, Bank, Trust), без відповідного дозволу уряду. Назва не повинна також містити слова, що показують на зв'язок з королівською родиною чи урядом. Назва компанії може бути англійською чи будь-якою іншою мовою і може використовувати будь-яке слово, що позначає обмежену відповідальність, наприклад: Limited, Ltd., Corp., Corporation, Inc., Incorporated, S. A., A. G., Gmb, B. V., N. V. Меморандум і устав повинні включати назву фірми, зареєстровану адресу офісу, ім'я й адресу зареєстрованого агента, мету компанії, що не повинні суперечити законам островів Британської Вірджинії, статутний акціонерний капітал і валюту, види акцій, що можуть бути акціями на пред'явника, іменними акціями, чи тими й іншими, і пояснення, що стосуються акцій на пред'явника. Статут фірми регулює її міжнародну діяльність і може бути змінений шляхом відповідного рішення.

Фірма повинна мати зареєстрований офіс на островах Британської Вірджинії і зареєстрованого агента, який повинний бути юристом, дипломованим бухгалтером компанії, що має ліцензію трастової, чи фірми, що спеціалізується на керуванні. Компанія повинна мати щонайменше одного директора, що повинний бути призначений засновниками, що підписали меморандум і устав. Допускаються директори - фізичні чи юридичні особи колективні директори; крім того, можуть призначатися інші керівники шляхом ухвалення відповідного рішення. Припустимо також призначення заступників директорів. Імена й адреси директорів і керуючих не вносяться в який-небудь відкритий реєстр, хоча компанія може представити цю інформацію в орган, що реєструє, для одержання офіційного посвідчення.

Акціонерний капітал може мати номінал і виражатися в будь-якій валюті. Однак звичайно статутний акціонерний капітал складає 50.000 доларів США по номіналу, тому що це максимальний статутний акціонерний капітал, з якого взимається мінімальне мито в розмірі 300 доларів США. Статутний акціонерний капітал понад 50.000 доларів США, але номіналу обкладається додатковим первісним і щорічним митом у розмірі 700 доларів США. Мінімальне число пайовиків – один, і щонайменше одна акція повинна бути випущена директорами на їхніх перших зборах. Усі випущені акції, як іменні, так і на пред'явника, повинні бути цілком оплачені, але оплата може вироблятися у формі простого векселя, підписаного пайовиком. Якщо не випускається мінімальне число акцій, директора несуть повну відповідальність за всю діяльність компанії. Мінімальне число пайовиків - один і щонайменше одна акція повинна бути випущена директорами на їхніх перших зборах. Усі випущені акції, як іменні, так і на пред'явника, повинні бути цілком оплачені, але оплата може вироблятися у формі простого векселя, підписаного пайовиком. Якщо не випускається мінімальне число акцій, директора несуть повну відповідальність за всю діяльність компанії. Компанія повинна мати реєстр акцій у своєму зареєстрованому офісі, хоча ця інформація не є відкритої. Компанія не повинна підготовлювати і представляти фінансові звіти. Компанія цілком звільнена від усіх видів податків, але необхідно оплачувати щорічну ліцензію в розмірі 300 доларів США, якщо акціонерний капітал не перевищує $50.000, і в розмірі $1000 при перевищенні цієї суми.

Відповідно до статуту фірми директора можуть проводити збори на островах Британської Вірджинії чи в будь-якій іншій країні. Вимога про проведення щорічних зборів відсутня, і для проведення зборів директорів і акціонерів не обов'язково потрібно їхня особиста присутність у визначеному місці - адже, збори можуть проводитися по телефону, якщо це потрібно.

Після того, як дотримані усі формальності і схвалена назва компанії, компанія типу IBC може бути зареєстрована протягом 48 годин. Вартість реєстрації і сума первісних внесків рівні і складають $ 700. Однак можна придбати вже готову фірму для її негайного використання.

Визначаючи основні переваги островів Британської Вірджинії, як офшорного фінансового центра, і переваги міжнародної бізнес компанії необхідно відзначити наступне:

- Звільнення від усіх місцевих податків;

-Сучасний закон про компанії, що забезпечує максимальну гнучкість;

- Політична й економічна стабільність;

- Відсутність валютного контролю;

- Розвита власна банківська система з гарними міжнародними зв'язками;

- Акції на пред'явника;

- Можливість придбання готових фірм.

3.4 Панама - один з найпривабливіших “офшоров” світу

Панама розташована в Центральній Америці і являє собою вузький перешийок між Північною і Південною Америкою. Панама знаменита своїм каналом, що з'єднує Атлантичний і Тихий океани. Населення Панами складає близько 2,5 мільйонів. Завдяки своєму розташуванню Панама є найважливішим світовим транспортним вузлом. Демократична система керування базується на конституції. Існуюча з 1927 року індустрія податкової гавані є найкращим гарантом стабільності цієї офшорної юрисдикції.

Ця іспаномовна країна, давно відома, як податковий рай із прекрасними банками, телекомунікаціями й інфраструктурою.

Компанія з обмеженою відповідальністю є звичайним типом компанії, хоча можливі й інші типи фірм (наприклад, просте товариство з обмеженою відповідальністю, генеральне товариство з акціонерним капіталом і обмеженою відповідальністю). Незважаючи на те, що Панамський закон про компанії аналогічний закону штату Делавар, але в силу того, що Панама є правовою цивільною державою, діяльність панамських корпорацій в основному регулюється умовами і положеннями, записаними в статуті кожної з корпорацій.

Статут компанії повинний містити: ім'я і громадянство кожного з пайовиків, що підписали статут, назва компанії, основні цілі компанії, розмір капіталу компанії, види акцій, їхня кількість і стосовні до них подробиці, кількість акцій, що належать лицям, що підписали статут, місцезнаходження компанії, ім'я, адреса і громадянство представника компанії на Панамі, термін існування компанії, імена й адреси директорів.

Компанії можуть створюватися для будь-яких дозволених законом цілей, і назва компанії повинна закінчуватися словами Socitdad anonima або S.A. чи словами, що позначають на інших мовах обмежену відповідальність - наприклад. Corporation, Corp., Incorporated, Inc., Gmb, A.G., але не Limited чи Ltd.

Назва компанії повинна одержати схвалення і не повинне збігатися з назвами існуючих панамських компаній. Такі слова як "банк", "траст", "фонд", "страхування" і "перестрахування" не можуть використовуватися без спеціального дозволу. Статут компанії повинний бути підписаний щонайменше двома лицями, але розкривати імена основних власників акцій не обов'язково.

Панамські компанії повинні мати зареєстрованого представника на Панамі, який повинний бути юристом чи юридичною фірмою і мати місцем перебування Панаму. Компанія повинна мати не менш трьох директорів, що повинні бути фізичними особами, а також повинні бути призначений президент, віце-президент і скарбник. Цих адміністраторів компанії призначають директора, а самі вони не обов'язково повинні бути директорами.

Відсутні вимоги до мінімального розміру капіталу, що може бути в будь-якій валюті, і акції можуть мати чи не мати номіналу. Часто панамські компанії мають статутний капітал у сумі 10,000 доларів США, що дозволяє платити реєстраційне мито в розмірі 60 доларів США і, у випадку більшого розміру капіталу, мито зростає. Володіння панамської компанії може здійснюватися одним лицем чи фірмою, і не трібується, щоб яка-небудь частина капіталу належала панамському чи громадянину фірмі.

Усі збори повинні проводитися в Панамі, якщо тільки в статуті чи відповідному законодавчому акті не обмовляється інше. Однак, можуть призначатися представники.

Щорічні податкові декларації не вимагаються і ніяких фінансових звітів заповнювати не потрібно. Щорічне реєстраційне мито в сумі 150 доларів США виплачуються панамському уряду через рік після реєстрації, і у випадку затримки платежу на компанію накладається штраф.

Після того, дотримані усі формальності і назва схвалена, панамська компанія може бути зареєстрована протягом 24 годин. Притому що вартість реєстрації дорівнює $ 450, а сума первісних внесків $ 700. Можливо також придбання готових фірм для негайного використання.

В даний момент Панама прагне розширити свій вплив. Всупереч своєму видатному положенню серед інших офшорних центрів, вона виглядає недостатньо розвиненою, але тепер, з усуненням Нориегі, з'явився привід для більш оптимістичних прогнозів щодо її подальшого розвитку.

Розглядаючи Панаму в якості офшорного центра можна виділити наступні її переваги:

- Можливість придбання готових фірм;

- Нерозкриття відомостей щодо основних власників компаній;

- Добре розвинена професійна інфраструктура;

- Розвинена банківська система з гарними міжнародними зв'язками;

- Відсутність податку на прибуток, що удержується поза Панамою.


4. СПІЛЬНІ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЇХ СТРУКТУР

4.1 Форми прояву і рівні функціонування спільного виробництва

Жодній країні не вдалося створити сильну економіку в ізоляції від світової економічної системи. Жодна галузь економіки, підприємство, конкретна справа не можуть визначитись з програмою своїх дій і механізмами отримання кінцевих результатів, працюючи відокремлено. Тільки обєднавшизусилля, обмінюючись інформацією і знаннями, використовуючи світовий досвід і вміння орієнтуватись у внутрішньому та зовнішньому підприємницькому середовищі, можна створити умови ефективної життєдіяльності господарюючого або управлінського обєкта. З огляду на це спільне підприємництво, тобто обєднання зусиль підприємців різного рівня (уряд, керівники міністерств, відомств, підприємств, науковці та ін.) щодо визначення стратегічної мети свого розвитку і отримання максимальних прибутків, створюється і функціонує одночасно та паралельно у просторі й часі різних економічних форм гомогенних і гетерогенних, що відтворюють розмаїття світового економічного життя (рис. 2.1).

Форми міжнародної підпр. діяльності
Рівні інтернаціоналізції

Рис. 4.1. Рівні інтернаціоналізації і форми міжнародної підприємницької діяльності

Система спільного підприємництва включає пять основних структурних рівнів прояву.

Спільне підприємництво обєднання зусиль підприємців різного рівня (уряд, керівники міністерств, відомств, підприємств, науковці та ін.) щодо визначення стратегічної мети свого розвитку і отримання максимальних прибутків.

Мегарівень рівень міжнародного співтовариства, що виявляється через діяльність інституціональної системи ООН. На цьому рівні найзагальніші положення й підходи розвитку спільного підприємництва, розробляються рекомендації високого ступеня концентрації аж до теоретичних і практичних моделей щодо здійснення такого виду діяльності.

Метарівень рівень міждержавного та регіонального спільного підприємництва, на якому загальні положення адаптуються відповідно до особливостей регіонального та міждержавного співробітництва.

Макрорівень рівень економіки окремої країни, на якому формується механізм спільного підприємництва у безпосередньому національному (внутрішньому) підприємницькому середовищі.

Мезорівень рівень економічних звязків і відносин галузей конкретної країни.

Мікрорівень рівень економічних звязків між державами щодо купівлі-продажу товарів, руху факторів виробництва і фінансових інструментів.

Інтернаціоналізація і глобалізація є основою розвитку економічних відносин щодо створення умов міжнародної кооперації виробництва, його ефективного функціонування і підтримки й супроводження інтеграційних процесів.

З огляду на це спільне підприємництво здійснюється шляхом кооперації виробництва як на національному, так і на міжнародному рівні.

На національному рівні, тобто в межах національного підприємницького середовища, спільне підприємництво здійснюється у двох аспектах.

Перший аспект виходячи з визначення підприємництва як форми господарювання, за якої кожний учасник суспільного виробництва реально почувається господарем. Причому поняття господар стосується не лише великого власника, а й дрібного, керівника підприємства, кооператора, орендаря, кваліфікованого спеціаліста, робітника, що є співвласником під- приємства, коли воно (підприємство) належить трудовому колективу, акціонерам тощо. Крім того, наявність різних форм організації виробництва (приватне підприємство, повне товариство, відкрите акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю та ін.) і власності (державна, приватна, комунальна) потребує й різних методів підприємницької діяльності.

Другий аспект коли спільне підприємництво здійснюється шляхом ко- операції організаційно-управлінської та виробничої діяльності підприємців однієї країни з метою створення сприятливих умов розвитку виробничих відносин, виготовлення конкурентоспроможної продукції, її реалізації й отримання на цій основі максимальних прибутків для задоволення власних і суспільних потреб.

Отже, розвиток національного спільного підприємництва збагачує економічну діяльність суспільства, урізноманітнює її форми, підвищує економічну і соціальну ефективність суспільного виробництва. Звідси розвивається спеціалізація країни, реалізуються сучасні методи вступу підприємців у кооперативні форми господарювання, що, зрештою, сприяє підвищенню рівня економічного розвитку країни і визначенню її місця в міжнародному розподілі праці.

Субєктами міжнародної підприємницької діяльності є її учасники, здатні ефективно працювати з метою реалізації власних та суспільних бізнесових інтересів. Зокрема, це фізичні й юридичні особи, а також структурні одиниці субєктів господарськоїдіяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва).


4.2 Суть і функціонування спільних підриємств

Спільне підприємництво не має критеріїв, згідно з якими воно може бути відокремлене у класифікаційному розумінні від тієї діяльності, яку визначають як міжнародне виробниче кооперування. Фактично така діяльність є його найскладнішою, комплексною формою. Адже до іманентних ознак такої форми належать спільна участь партнерів у формуванні капіталу, управлінні, розподілі прибутків та ризиків, а також спільне або спеціалізоване виконання відповідних видів робіт.

А це обєктивно передбачає найбільший інтерес щодо виконання взятихзобовязань і ефективної роботи партнерів.

У господарській практиці нарівні з терміном спільне підприємництво узвичаївся й інший термін спільне підприємство. Хоча обидва терміни в англійській мові звучать однаково joint venture, їх тлумачення і значення різняться. Спільне підприємництво це метод формування спільної стратегії роз- витку справи, фактор виробництва, здібності людини.

Спільне підприємство господарська підприємницька структура, яка утворюється раціональними засновниками та характеризується наявністю спільного майна, спільним управлінням та спільним розподілом прибутків й ризиків.

Спільні підприємства є однією з найцікавіших і прогресивних форм міждержавних відносин, які закономірно розвиваються доволі тривалий час. Це пояснюється їх перевагами порівняно з іншими формами промислового співробітництва. Спільне підприємство має певну особливість щодо способів формування, оскільки створюється шляхом злиття кількох підприємств і приносить учасникам як позитив, так і негатив. Існує небезпека виникнення недоліків, яких можна було б запобігти при іншій організаційній формі функціонування підприємницької діяльності. Насамперед це особливість визначення обсягів витрат на початок роботи, великі витрати на комунікаційні аспекти спілкування контрагентів, забезпечення гарантій на виконання робіт, інформаційний обмін, здійснення контролю тощо. Проте досягнення ефективного кінцевого результату, як доводить сучасна міжнародна практика, більшою мірою можливе при діяльності спільного підприємства, оскільки командою легше досягти стратегічної мети, ніж поодинці. Загальна мета всіх спільних підприємств полягає в поліпшенні довгострокових перспектив отримання прибутків. Цієї мети можна досягти, вживши таких заходів:

вийти на нові ринки;

підвищити ефективність шляхом раціоналізації і зменшення витрат у рамках виникнення і діяльності великого розміру економічної одиниці;

підвищити конкурентоспроможність шляхом поліпшення

стану на ринку щодо постачальників, споживачів і потенційних кредиторів;

зменшити ризики завдяки їх розподілу між партнерами.

Таким чином, цілі процесу кооперації підприємств у функціональному розрізі можуть спиратися на збут, постачання, до- слідження і розвиток, виробництво і фінансування. При цьому розглядається цілий комплекс або комбінація різних цілей обєднаних загальною стратегією партнерів.

У міжнародній практиці існує чотири найзагальніші типии спільного підприємства: акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, командитне товариство, холдинг.

Такі обєднання є інструментом взаємного проникнення, ін- теграції національних відтворювальних комплексів, науково-технічних, соціально-культурних потенціалів. умовах поглиблення інтернаціоналізації господарського життя спільне підприємство є важливим чинником макроекономічних структур, що сприяє утворенню єдиного господарського простору в регіональному і світовому масштабах.

Спільні підприємства мають корпоративну природу, а отже, створюються організаційно інституціональними шляхами:

купівлі зарубіжним інвестором частки власності діючого підприємства, пакету його акцій;

створення зацікавленими сторонами-засновниками підприємницької організації;

виокремлення частини виробничих потужностей зі складу великого концерну, обєднання, підприємства, а також кардинальної технологічної реконструкції і організаційно-структурної перебудови тих чи інших господарських формувань з утворенням нової самостійної підприємницької одиниці за участю різнонаціональних капіталів.

Сфера діяльності спільного підприємства доволі широка й охоплює передвиробничу стадію (НДДКР, початкові інформаційно-консалтингові послуги тощо), процес виробництва, післяреалізаційне обслуговування, співробітництво у сфері фінансів, страхування, транспорту тощо. Іншими словами, охоплює всі фази виробничого циклу наука техніка виробництво збут, використовуючи набір інструментів маркетингу: вивчення зовнішнього та внутрішнього підприємницького середовища, життєвого циклу продукції, методи роботи з інформацією, телекомунікації, шляхи збуту.

Характерна ознака спільного підприємства полягає в наявності у різнонаціональних контрагентів підприємництва широкого спектра господарських цілей, підпорядкованих єдиній глобальній меті економічного чи соціотехнічного розвитку. Таким чином, доходимо висновку, що мотивом створення спільного підприємства є прагнення стабілізувати сферу виробництва, а головне збуту продукції з метою одержання максимальних прибутків за максимально можливого запобігання ризиків.

Процедура створення спільного підприємства має певну логіку й конкретні методи з урахуванням закономірностей інвестиційних процесів. Вона складається з кількох взаємоповязаних, взаємозалежних і взаємодоповнюючих етапів: попередня оцінка ринку та можливостей збуту (вивчення потенційних цільових ринків, формування концепції діяльності підприємства, визначення його стратегії, технологічних та фінансових можливостей); вибір партнера, розробка бізнес плану (уточнення цілей партнерів, деталізація ключових параметрів майбутнього підприємства команда, менеджмент, обсяги інвестицій, технологічних потужностей, капіталу, визначення матеріально-фінансових та технологічних потреб); підписання міжнародної угоди.

4.3 Транснаціональні компанії один з найпоширеніших видів спільного підприємства

Нині один з найпоширеніших видів спільного підприємства транснаціональні компанії (ТНК). За оцінкою ООН ТНК є двигунами світової економіки. Вони зявились у середині 70-х років ХХ ст. У світі їх налічується нині понад 60 тисяч. За межами своїх країн вони контролюють до 450 тис. дочірніх підприємств, а обсяги продажу перевищують 12 трлн дол. США.

Транснаціональна компанія національна монополія із зарубіжними активами, виробнича і торговельно-збутова діяльність якої виходить за межі однієї держави.

Правовий режим ТНК передбачає ділову активність в різних країнах шляхом створення філій і дочірніх компаній. Ці компанії мають відносно самостійні служби виробництва і збуту готової продукції, науково-дослідних розробок, послуг споживачів та ін. Загалом же це єдиний великий виробничо-збутовий комплекс з правом власності над акціонерним капіталом тільки представників країн-засновників. Водночас філіали і дочірні компанії можуть бути змішаними підприємствами з виключно національною участю. До характерних ознак ТНК належать:

наявність багатонаціонального акціонерного капіталу;

наявність багатонаціонального керівного центру;

комплектування адміністрації зарубіжних філій кадрами, обізнаними регіональними умовами розвитку.

Основна причина створення ТНК полягає в інтернаціоналізації виробництва і капіталу на основі розвитку виробничих сил, які переростають національно-державні кордони. Інтернаціоналізація виробництва і капіталу набирає характеру експансії господарських зв’язків шляхом створення великих компаній власних відділень за межами однієї країни і перетворення національних корпорацій на транснаціональні. Вивезення капіталу стає найважливішим фактором у формуванні й розвитку міжнародних корпорацій. До створення ТНК належать також прагнення отримувати максимальні прибутки. У свою чергу, жорстка конкуренція, необхідність вистояти в цій боротьбі так само сприяють концентрації виробництв і капіталу в міжнародних масштабах і появі ТНК. Отже, поява ТНК обєктивний економічний процес, що відбувається у світовому господарстві.

Характерні специфічні риси ТНК:

активна участь у міжнародному розподілі праці;

рух капіталів незалежно від правових та соціально-економічних процесів, що відбуваються у країні базі корпорації;

встановлення системи міжнародного виробництва, що базується на розміщення філій, дочірніх компаній, відділеня у багатьох країнах світу.

Транснаціональні компанії проникають у високотехнологічні, наукомісткі галузі виробництва, що потребують великих інвестицій і висококваліфікованого персоналу. Наприклад, у середині 80-х років ХХ ст. три четвертих промислової продукції світу вироблялося двома тисячами великих корпорацій. Кілька сотень з них випускали 50-80 % найважливіших видів продукції. Ці ТНК і досі несуть основне виробниче та інноваційне навантаження. Серед 500 найпотужніших ТНК 85 контролюють 70 % загальних світових інвестицій і реалізують 80 % сукупного обсягу виробничої продукції електроніки, хімії, фармацевтики, машинобудування.

Транснаціональні компанії мають потужну виробничу базу, а це уможливлює здійснення такої виробничо-торговельної політики, що забезпечує високоефективне планування виробництва, товарного ринку. Планування, як правило, здійснюється в межах атеринської компанії і поширюється на дочірні. При цьому ТНК здійснюють динамічну політику щодо капіталовкладень і науково-дослідних робіт у континентальному міжнародному масштабі.

Сучасні напрями глобалізації сприяють появі все нових і нових ТНК. Розширюючи експансію, ТНК використовують різні форми освоєння світового ринку на основі контрактних відносин, що не передбачають участь в акціонерному капіталі сторонніх фірм. Зокрема, це такі форми:

ліцензування, тобто укладення і дія такої угоди, згідно з якою ліцензіар надає певні права ліцензіату на певний час і за встановлену винагороду;

франчайзинг, тобто укладення довгострокової ліцензійної угоди. При цьому франчайзер надає певні права фірмі-клієнту, які включають використання торгової марки або фірмової назви, послуги з технічної допомоги, підвищення кваліфікації співробітників, торгівлі й управління за відповідну плату;

управління контрактами;

надання технічних та маркетингових послуг, тобто укладення та дія такого договору, на підставі якого окремі функції підприємства здійснюють інші підприємства за відповідну винагороду, зокрема оперативний контроль, управління виробництвом і кадрами, відповідальність за технічні та інженерні аспекти, закупівля сировини і техніки, маркетингові та фінансові послуги;

підготовка підприємства і передання його замовнику під ключ, тобто укладення такого договору, за якого ТНК щодо філій або дочірніх підприємств перебирає на себе відповідальність за здійснення всіх видів діяльності, необхідних для планування або будівництва певного обєкта;

укладення обмежених у часі угод щодо створення спільних підприємств і узгодження щодо здійснення окремих операцій.

На практиці доволі важко визначити межі між різними формами діяльності ТНК. Вони використовуються недиференційовано і часто переплітаються. Зазвичай вони не становлять альтернативи традиційному зарубіжному інвестуванню, а доповнюють його.

Важлива відмінність розвитку зазначених форм полягає в тому, що вони використовуються у відносинах між самими ТНК, а це сприяє підвищенню значення спільної підприємницької діяльності і прискоренню досягнення стратегічної (глобальної) мети. Загалом тенденція до використання різних форм міжнародних економічних звязків ТНК розвивається, як і власне процес інтернаціоналізації капіталу й виробництва, демонструючи нові форми та підходи.

Прикладами ТНК є всесвітньо відомі фірми Пепсі-кола, Кока-кола, Ле Монті, Ренк Ксерокс.

Транснаціональні компанії є важливою діючою силою в сучасному світовому господарстві. Вони стають визначальним фактором для вирішення долі практично всіх країн світу в системі міжнародних економічних звязків. Активна виробнича, інвестиційна і торговельна форма діяльності ТНК уможливлюють виконання ними функції міжнародного регулятора виробництва і розподілу продукції, а також сприяння економічній світовій інтеграції.

Організаційна й управлінська здатність ТНК інтегрувати фактори й умови виробництва у світовому масштабі, а також реалізувати переваги власності, інтернаціоналізації й розміщення продуктивних сил роблять їх високоефективним агентом економічної діяльності. З позицій ефективності поєднання факторів виробництва сучасні ТНК не мають альтернатив, оскільки ефективність досягається останніми в боротьбі за одержання стабільних прибутків. Саме стратегія максимізації загальнокорпоративного прибутку є основою оптимізації ТНК, форм і напрямів їх господарської діяльності, внутрішньо- і міжфірмових взаємозвязків. Діяльність ТНК суттєво визначає не тільки конкурентоспроможність окремих галузей або країн, а й загальні риси сучасної і майбутньої світової економіки.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України // Закони України. К., 1997. Т. 10. С. 541.

2. Господарський кодекс України: Офіц. текст. К.: Кондор, 208 с.

3. Закон України Про єдиний митний тариф // ВВР України. 1992 р. № 19.

4. Закон України « Про загальні засади створення і функціонування вільних економічних зон від 13.10.92,

5. Закон України « Про режим іноземного інвестування» від 19.03.96

6. Закон України «Про оподатковування прибутку підприємств» (“Закон про прибуток”) у редакції від 22.05.97 р. №283/97-ВР

7. Постанова КМУ «Про заходи щодо створення та функціонування вільних економічних зон та територій зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності від 21.09.99,

8. Указ Президента України Про державні програми з питань європейської і євроатлантичної інтеграції України на 2004- 2007 роки від 13.12.03 № 1433/2003 // Офіц. вісн. України. 2004. № 1.

9. Указ Президента України Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співробітництвами і вдосконалення механізму співробітництва з Європейськими Співробітництвами від 24.02.98 № 148/98 // Офіц. вісн. України. 1998. № 3.

10. "Про зовнішньоекономічну діяльність"/ Закон України від 16 квітня 1991 року К959-ХП;

11. "Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності"/ Указ Президента України від 27 січня 1995 року;

12. Розпорядження КМУ ще 01.03.2000р. №106-р «Перелік офшорних зон»

13. Наказ Держмитслужби України від 19.10.2000 «Про затвердження порядку прийняття Держмитслужбою об’єктів митної інфраструктури на територіях ВЕЗ, на яких запроваджено режим спеціальної митної зони»

14. Дахно І. І. Міжнародна економіка: Навч. посіб. 2-ге вид., випр. і допов. К.: МАУП, 2006. 248 с.: іл.

15. Храмов В. О., Бовтрук Ю. А. Зовнішньоекономічна політика: Навч. посіб. К.: МАУП, 2002. 264 с.

16. Чубукова О. Ю. Спільне підприємництво: економіко-інформаційна парадигма: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. К.:МАУП, 2005. 232 с.: іл.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:55:25 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
17:40:27 25 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Світова торгівля та зовнішньо-економічна діяльність підприємств

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150945)
Комментарии (1842)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru