Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Научная работа: Розвиток міжнародного бізнесу в Україні

Название: Розвиток міжнародного бізнесу в Україні
Раздел: Рефераты по международным отношениям
Тип: научная работа Добавлен 09:15:49 25 января 2010 Похожие работы
Просмотров: 81 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

ХАРКІВСЬКИЙ БАНКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра обліку і фінансів

НАУКОВО-ДОСЛІДНА РОБОТА

РОЗВИТОК МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

Керівник роботи,

к.е.н. І.М. Колесніченко

Студент факультету

банківської справи,

обліку і фінансів,

ІІІ курсу, групи 36-Ф,

спеціальності 6.050100

"Фінанси"О.С. Труховська

Харків-2008


ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ І ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИТКИ

Розділ 2. МІЖНАРОДНИЙ БІЗНЕС І ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ УКРАЇНИ

2.1 Економічні і політичні передумови виходу незалежної України на світовий ринок

2.2 Особливості міжнародного бізнесу в нашій державі

2.3 Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності: поняття, види, принципи функціонування

Розділ 3. СПІЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЯК ОДНА З НАЙЕФЕКТИВНІШИХ ФОРМ ВЕДЕННЯ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ

31 Історія виникнення спільних підприємств

3.2 Розвиток і нормативно-правова база діяльності спільних підприємств в Україні

3.3 Аналіз діяльності вітчизняних спільних підприємств

Розділ 4 ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ


ВСТУП

Останнім часом у світовій економіці практично відбувся перехід до промислово-фінансової інтеграції. Процеси концентрації виробництва та об’єднання різних секторів господарства відбувалися об’єктивно впродовж розвитку людської цивілізації. В умовах тотальної глобалізації ці процеси набули гіпертрофічних масштабів. Тим більше, що вони невід’ємно пов’язані з розвитком різноманітних форм підприємницької діяльності, які, в свою чергу, відбивають зміни в факторах структури виробництва, техніці та технології, споживчих тенденціях, суспільному настрої і державній політиці загалом.

Так, Україна свій вибір ринкової трансформації зробила разом із проголошенням незалежності. Йдеться про утвердження основного принципу державотворення, за яким суверенність держави можлива лише на основі ринкової трансформації в економіці. Тому головним завданням даної наукової роботи є вивчення міжнародної політики держави, яка включає створення сприятливих міждержавних умов для розширеного відтворення економіки, розробку механізмів її модернізації, засвоєння досягнень міжнародного спілкування, обмін досягненнями науково-технічного прогресу з іншими країнами. Все це стає можливим у процесі встановлення стабільних та широких контактів з країнами розвинутої ринкової економіки, що, в свою чергу, можливо за умови виробництва порівняно конкурентоспроможної продукції. Для досягнення цього потрібне вдосконалення відкритої економіки, запровадження інших елементів соціально орієнтованої ринкової економіки.

Україна, як і інші держави, що утворилися після розпаду СРСР, великі надії покладає на інтеграцію у систему міжнародних зв’язків, активну й зростаючу участь не тільки в регіональному, а й у міждержавному поділі праці та ефективному використанні його переваг. Усі урядові та альтернативні програми антикризових заходів і ринкової трансформації української економіки передбачають необхідність якнайшвидшого перетворення колишніх міжреспубліканських зв’язків у зовнішньоекономічні, розширення господарської взаємодії з активними центрами світового господарства та міжнародними фінансово-економічними інститутами, розгортання широкомасштабного ділового співробітництва на взаємовигідних засадах з усіма країнами світу.

З прийняттям Конституції України в основному завершився період політичного встановлення держави і як суверенного суб’єкта міжнародної спільноти, і як цілісного організму. Тепер аспекти зміщуються в бік вирішення соціально-економічних проблем. Тим більше, що ця сфера є основою життєдіяльності всього суспільства, а тому без її інтенсивного вивчення, оновлення й ефективного розвитку закріпити досягнуте, а тим більше примножити його, впевнена, буде неможливо.

Крім цього, проблема розвитку міжнародного бізнесу в нашій країні цікавить багатьох спеціалістів і є досить актуальною, адже містить багато неврегульованих питань. Тому для її дослідження я використовувала систематизацію, узагальнення, конкретизацію та детальний аналіз як існуючої законодавчої бази, так і праць вітчизняних та закордонних учених на дану тематику.


РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ ТА ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКИ

Вивчення специфіки міжнародного бізнесу доцільно розпочати відповіді на запитання: "Що змушує бізнес виходити за межі власної країни?"

Однією з головних цілей міжнародного бізнесу, як і окремих підприємств, є отримання прибутку. Проте міжнародний бізнес базується на можливості здобуття прибутку саме з переваг міжкрайових економічних операцій, тобто з того факту, що продаж якогось товару в іншій країні або налагодження підприємством однієї країни виробництва товарів в іншій забезпечує залученим у бізнес сторонам значно більші переваги ніж вони б мали при здійсненні бізнесу тільки у своїх країнах. Цей висновок є ключовим моментом не тільки в розумінні власне міжнародного бізнесу, але й пояснює виникнення і розвиток міжнародного менеджменту як такого.

Таким чином, міжнародний бізнес - це економічна взаємодія підприємств (організацій) або їхніх підрозділів, що знаходяться в різних країнах.

Взагалі, міжнародний бізнес, будучи потужним інструментом економічної інтеграції, а відтак і глобалізації, визначається такими характеристиками, як:

1. Доступність і загальність. На сьогодні бізнес практично кожного підприємства будь-якої країни має широкі можливості для виходу в міжнародне середовище і розширення своєї ділової активності.

2. Ієрархічність розвитку. Входження підприємств до міжнародного бізнесу починається з простих форм зовнішньої торгівлі і по мірі розвитку може досягти найвищої форми його організації – мультинаціональної корпорації.

Загальновідомо, що транснаціональні корпорації сьогодні контролюють до половини світового промислового виробництва, понад 60% зовнішньої торгівлі, утримання приблизно 4/5 патентів і ліцензій на нову техніку, технологію і ноу-хау. Сучасні тенденції розвитку ТНК пов'язані насамперед із запровадженням нових інформаційних технологій, завдяки яким стали можливими організація так званих "горизонтальних" ТНК і виникнення різноманітних структур управління.

3. Технологічна глобалізація. Можливості інформатизації принципово змінили характер міжнародного бізнесу, який в сучасних умовах набув нових рис. Він може:

- ефективно здійснюватися "не виходячи з офісу" на основі застосування електронних бізнес-технологій;

- здійснюватися в режимі реального часу;

- за допомогою телекомунікаційних мереж зв'язку (державні провідні зв'язки з комутацією каналів, глобальні супутникові системи зв'язку, мережі ЕОМ: локальні щільникові мережі телерадіозв'язку тощо) збирати, опрацьовувати і передавати бізнес-інформацію. Так, наприклад, у 1999 році корпораціями FordiGeneralMotors був створений єдиний центр продажу автомобілів в Інтернеті. Завдяки цьому понад 300 тис. постачальників компанії Ford реалізують її матеріали і напівфабрикати на суму, що перевищує 80 млрд. дол. США, через електронну систему Autochange, а корпорація GeneralMotors створила самостійну систему MarketSite, яка дає можливість виготовляти кожний виріб за індивідуальним замовленням і доставляти його замовнику протягом кількох днів.

4. Фінансіаризація. Міжнародні фінансово-економічні операції стають серцевиною міжнародного бізнесу. Пошук і використання міжнародних конкурентних переваг повинні жорстко спиратися на досягнення фінансового менеджменту.

5. Взаємодія національного й інтернаціонального менталітету. Ефективна стратегія будь-якого підприємства в епоху глобалізації повинна сполучити в собі максимальне використання національних особливостей скрізь, де це можливо, оскільки зростає національна і культурна диференціація, що може проявлятися в різних конфліктах. Знання культурно-національних особливостей закордонного бізнесу й уміння використовувати ці знання дозволять одержати позитивний ефект діяльності в країнах перебування.

6. Знання і компетентність. Успіх діяльності будь-якого підприємства значною мірою залежить від того, наскільки його персонал обізнаний з міжнародним бізнесом, уміє практично використовувати всю суму знань, умінь і навичок, без яких входження до міжнародного бізнесу неможливе. Особливого значення для фахівців, що укладають зовнішньоекономічні угоди підприємства, набувають знання національно-культурних особливостей міжнародного бізнесу.

Необхідно відмітити, що частка підприємств, які здійснюють міжнародну діяльність у загальному обсязі вітчизняного товаровиробництва, постійно збільшується. Така тенденція значною мірою зумовлена проведенням усе більшої кількості торгівельних операцій у межах регіональних торгівельних спілок Європейського Союзу (ЄС), Асоціації держав Південно-Східної Азії (ASEAN), Асоціації Вільної торгівлі держав Північної Америки (NAFTA) й інших.

Більшість сучасних підприємств діють у глобальному масштабі. Наздоганяючи іноземних конкурентів, вони намагаються здійснювати свою виробничу і торговельну діяльність на основних закордонних ринках. Глобалізація знаменує вступ до нової фази ділової активності і характеризується такими особливостями:

- зростаючими темпами залучення прямих іноземних інвестицій;

- збільшенням обсягів внутрішньофірмової торгівлі, коли підприємство одержує або виготовляєкомпоненти в одній країні, а експортує їх в інші;

- зростанням складності систем постачання, створенням стратегічних союзів, різноманітних альянсів і спільних підприємств з іншими місцевими або транснаціональними корпораціями.

Серед змін, що характеризують сучасний світовий бізнес, найістотнішою є створення транснаціональних корпорацій (ТНК), які вважаються головною структурною характеристикою світової економіки. У середньому на 60 тис. ТНК та їх 500 тис. філій припадає близько 1/3 усіх виробничих фондів приватного сектору і близько 40% загального обсягу промислового виробництва, біля 50% операцій світового зовнішньоторговельного обороту і майже 60% операцій в експорті капіталу розвинутих країн.

Детальний аналіз міжнародного бізнесу в контексті проблем ефективного управління міжнародною діяльністю, підприємства дозволяє виділити такі особливості міжнародного бізнесу:

1. Прагнення використовувати для економічно ефективної діяльності підприємства переваги виходу за межі національних кордонів.

2. Прагнення реалізувати переваги виходу за межі національних кордонів шляхом використання потенціалу економічних можливостей:

- доступності ресурсів;

- ємності закордонних ринків;

- сприятливого політичного, економічного і правового клімату тощо.

3. Істотне варіювання міжнародного бізнесу в залежності від одного з головних параметрів його розвитку - рівня інтернаціоналізації (глибини залучення): від разових експортно-імпортних постачань до створення мультинаціональної корпорації.

4. Забезпечення доступу міжкрайового бізнесу до глобального бізнес-сервісу, особливо через систему Інтернет.

5. Урахування в бізнесі культурного фактору, тобто сукупності вимог і обмежень, викликаних особливостями національної культури країни перебування. Гострота цієї проблеми варіюється в залежності від ступеня розрізненості національних культур.

6. Глобалізація міжнародного бізнесу, що охоплює світову систему. По мірі просування бізнесу від одного рівня інтернаціоналізації до іншого зростає значення того, як визначається ефективність цього бізнесу в аспекті глобалізації. Сама ж глобалізація органічно переплітає в собі ті характерні ознаки, про які йшлося вище (доступність і загальність; ієрархічність розвитку; технологічна глобалізація; фінансіаризація; взаємодія національного й інтернаціонального менталітету, знання і компетентність).

7. Інформація є головним стратегічним ресурсом бізнесу, адаптація якого до зовнішнього швидкозмінюваного середовища виступає головним стратегічним знаряддям.

8. Можливість так званої оберненої оцінки країнової ситуації. Негативні тенденції в економіці будь-якої країни, в якій здійснюється бізнес, можуть бути по-іншому оцінені конкурентним підприємством, оскільки саме ці тенденції зможуть надати йому додаткові можливості для успішного бізнесу.

9. Міжнародний бізнес, на відміну від міжкрайової конкуренції, може відчувати нагальну потребу в підтримці держави у боротьбі з конкурентами. Оскільки на міжнародний рівень бізнесу впливають такі два фактори, як інтернаціоналізація та рівень культури країн-партнерів.

Міжнародний рівень бізнесу підприємства визначається ступенем його інтернаціоналізації (глибини залучення в бізнес інших країн). Якщо мова йде про разовий продаж товару через посередницьку експортно-імпортну фірму країни перебування, то такий рівень залучення не потребує ніякого співробітництва.

Міжнародний рівень залежить і від рівня культурної спорідненості країн. Якщо країнами-партнерами є Україна і Росія, то, ніяк не зменшуючи особливостей кожної з цих культур, слід визнати, що рівень їхнього порозуміння настільки високий, що міжнародна адаптація в культурному плані, як найскладнішому, буде достатньо легкою. Якщо країнами-партнерами є Україна і Польща, то міжнародна адаптація буде більш складною. Високий рівень міжнародності буде потрібний у взаємодії України і Японії

Отже, ера глобалізації приводить до того, що міжнародні економічні зв'язки охоплюють практично всі країни планети, в тому числі й Україну, і кожна з них неодмінно залежить від міжнародного бізнесу.


РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНИЙ БІЗНЕС ТА ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ УКРАЇНИ

2.1 Економічні й політичні передумови виходу незалежної України на світовий ринок

Як відомо, незалежна Україна проводить курс на поступове зближення з європейським і світовим співтовариством, на входження у світову економічну систему ринкового типу. Однак інтеграція України в систему світових господарських зв’язків є досить складною. Складнощі полягають у тому, що, з одного боку, країни з ринковою економікою розвивалися постійно на основі приватної власності, сформували відповідно до своїх потреб національні самодостатні господарські механізми, встановили і збалансували зв’язки з іншими країнами. З другого боку, господарство України практично було відірване від економіки країн ринкового типу, його було сформовано на основі суспільної власності, воно мало відповідний механізм управління, виробництва і розподілу. Для того, щоб інтегрувати економіку України в систему світової економіки, необхідні час і переорієнтація її відповідно до вимог, які ставлять передумови такої інтеграції.

Світова економічна система розвивається на базі політично незалежних держав. Інтеграція господарських систем таких країн у світову економічну систему не передбачає політичної інтеграції з позбавленням незалежності якоїсь із країн. Навпаки, політична самостійність країни є важливою умовою розвитку національної економіки та її адаптації до міжнародних зв'язків. Тому, на мою думку, для швидкої інтеграції України в систему світової економіки необхідне створення як низки політико-правових передумов усередині країни, так і відповідних підвалин до становлення світового господарства. До таких політико-правових передумов належать:

1) політичне визнання України. Проголошення Україною своєї політичної незалежності знайшло підтримку світової громадськості, її визнали як самостійну незалежну державу, понад сто країн світу встановили з нею дипломатичні зв'язки. Україна стала повноправним потенційним суб'єктом у системі міжнародних політичних та інших зв'язків і сама визначає свій політичний курс. Це дає можливість проводити їй свою зовнішню політику в інтересах взаємного розвитку на основі партнерства і співробітництва з іншими країнами;

2) забезпечення територіальної цілісності. У Конституції України зазначено, що територія України є недоторканою і неподільною. Водночас уряд України підтримує політику недоторканості кордонів усіх інших країн світу, не має територіальних претензій до своїх сусідів і не визнає територіальних претензій з їхньої сторони. Свою зовнішню політику країна формує на основі загальноприйнятих у світовому співтоваристві угод і принципів, що дає можливість брати участь у світових інтеграційних процесах;

3) створення адекватної системи національної безпеки;

4) побудова демократичної держави. Світові господарські зв'язки розвиваються на демократичних засадах свободи підприємництва, переміщення капіталів і всіх видів ресурсів. Україна проголосила себе демократичною державою і поступово проводить політику демократизації в усіх сферах суспільного життя;

5) безумовне виконання міжнародних зобов'язань. Економічні інтеграційні процеси відбуваються на основі взаємовигідних інтересів у розвитку національних економік. Останні можуть розвиватися ефективно, якщо ґрунтуються на теорії економічно вільної людини, її прав і свобод, забезпечення вільного підприємництва;

6) участь у глобальних і регіональних політичних процесах. Економічна інтеграція тісно пов’язана з політичними процесами глобального регіонального характеру, в яких дотримуються принципів підпорядкованості. Участь у таких процесах зближує політичні погляди учасників на вирішення економічних проблем, зокрема на інтеграцію;

7) формування відповідного законодавства і опрацювання ефективних механізмів його виконання. Особливу роль у посиленні інтеграційних процесів відіграє відповідне законодавство, що посилює чи послаблює як внутрішні, так і зовнішні зв'язки національної економіки. Національні законодавчі акти повинні сприяти співробітництву країн, що вступають у міжнаціональні господарські зв'язки, забезпечувати вільний рух капіталів, товарів як із країни, так і в країну.

Входження України в систему світової економіки вимагає радикального реформування господарської системи, тобто надання їй економічних рис, характерних для інтегрованих у світову систему національних економік. Цей процес складний і тривалий, оскільки пов'язаний з реорганізацією відносин власності, структури виробництва, системи розподілу, створення ринкової інфраструктури. Тому для входження України в світову економічну систему їй необхідне виконання таких передумов:

1) забезпечення економічної й інституційної підтримки національного суверенітету, тобто формування самодостатньої економічної системи, здатної функціонувати для забезпечення потреб свого суспільства. Економічна система повинна бути гнучкою, здатною адаптуватися до вимог інтеграційних світогосподарських зв'язків і водночас відстоювати національний суверенітет. Крім того, згадана передумова передбачає розвиток мережі національних інститутів владного і господарського характеру, які забезпечували б самостійність країни у міжнародних господарських зв'язках;

2) проведення оцінки економічного потенціалу і визначення напрямків структурної перебудови. Ця передумова визначає предмет входження України в систему світової економіки, готовність господарської системи включитися в міжгосподарські зв'язки, визначити напрямки структурної перебудови виробництва;

3) розробка і забезпечення реалізації обґрунтованої програми переходу ринкових відносин з пріоритетом роздержавлення і приватизації, соціального захисту населення. Нагадаю, що національні економіки країн, інтегровані у світову економічну систему, сформовані як господарства ринкового типу. Міжнаціональні, або ж світові господарські зв'язки також побудовані на засадах ринкових відносин. Тому для входження української економіки у світову систему необхідно проводити політику ринкових реформ, тобто переходу від жорсткого державного управління господарством до вільного підприємництва суб'єктів виробництва, до лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків, виробників тощо. При тому ринкові реформи передбачають роздержавлення засобів виробництва та їх приватизацію, створення стимулів ефективного виробництва і підвищення якості продукції, до зниження збитковості виробництва, підвищення його прибутковості, забезпечення соціального захисту тим верствам населення, які цього потребують. Співвідношення між приватними і неприватними видами власності повинно бути таким, щоб забезпечити високоефективне функціонування всього господарського механізму, зокрема фінансово-кредитну й інвестиційну діяльність, зростання продуктивності і підвищення якості продукції, оновлення основних фондів і технологій;

4) оцінка експортного потенціалу, вироблення експортно-імпортної стратегії адекватного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Особливе значення в зовнішньоекономічній діяльності будь-якої країни має ЇЇ експортний потенціал, тобто наявність у національній економіці виробництва, продукція чи послуги якого є предметом експорту. Світова практика доводить, що експорт готових виробів, надання послуг наукового характеру, вивезення "ноу-хау", інвестицій сприяє завоюванню провідних позицій на світових ринках. Вивезення ж сировинних та енергетичних ресурсів завжди ставить країну в залежність від більш розвинених держав. На стан національної економіки в цілому також впливає експортно-імпортний баланс, тобто співвідношення між вивезенням і ввезенням товарів та їх структурою. Якщо товарів більше вивозиться, ніж ввозиться, то це сприятливо впливає на загальноекономічну і соціальну ситуацію в країні. Така країна не переживає надмірних криз та соціальних напружень, відзначається загальносуспільною стабільністю і особливо - фінансовою. Для здійснення позитивної для національної економіки зовнішньоекономічної діяльності необхідно створити гнучкий механізм регулювання насамперед її фінансово-кредитних і валютних відносин;

5) зміцнення національної грошової одиниці з її включенням у систему міжнародних розрахунків. Повноцінною незалежна національна економіка вважається за наявності в ній міцної національної грошової одиниці. У свою чергу, національна грошова одиниця може зміцнитися за умови високоефективної національної економіки, в якій повинні бути зацікавлені держава й окремі виробники. Сприятливий вплив на розвиток як національної економіки в цілому, так і зовнішньоекономічної діяльності має включення національної грошової одиниці в систему міжнародних розрахунків, тобто забезпечення її конвертованості щодо валюти інших країн або функцій платежу на ринках світу,

6) вирішення проблеми зовнішньої заборгованості. Відсутність зовнішніх боргів сприяє швидкому розвитку економічних і соціальних процесів усередині країни і в міжнародному співробітництві. Україна отримала у спадщину від колишнього СРСР зовнішніх боргів на суму близько 17 млрд. доларів США. Однак західні держави можуть зважитися на залучення України до системи світових господарських зв'язків, врахувавши потенційні можливості її економіки, позитивне ставлення до ринкових реформ, вирішення політичних проблем, пов'язаних із ядерним роззброєнням;

7) формування почуття власної національної гідності, створення умов соціально-культурної життєздатності національних меншин України. Сьогодні в Україні ще дається взнаки колишнє колоніальне минуле, яке залишилося в психології людей, мові, побуті, культурі тощо. Тому в Україні необхідно формувати свою державну ідеологію, а проведенням реформування в економіці виховувати покоління, здатне відстоювати власну національну гідність, пишатися своїм суспільством.

У розвитку світогосподарських зв'язків визначальним є рівень мобільності капіталів, ресурсів, товарів, робочої сили. Швидкість їх руху, зниження витрат на переміщення визначають престиж на світових ринках тієї країни, яка зуміє їх забезпечити, вказуючи на вигідність співробітництва з нею.

Для розвитку національної економіки та її надходження до світової економічної системи недостатньо мати відповідний виробничий потенціал, для цього необхідна розвинена виробнича і соціальна інфраструктура, яка б відповідала світовим зразкам. Тому для плідного розвитку світогосподарських зв'язків необхідно забезпечити такі інфраструктурні передумови:

1)розвиток транспортних комунікацій (морських, наземних, повітряних), необхідних для нормальної життєдіяльності суверенної держави. До таких комунікацій належать національні авіакомпанії, флот, транспортні корпорації, сервісне обслуговування транспортних перевезень. В Україні достатньо розвинені транспортні комунікації, але необхідно провести їх демонополізацію та постійно підвищувати їх якість, зокрема підтримувати належний стан транспортних засобів, сервісного обслуговування тощо;

2)розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних систем з включенням до міжнародних систем. Для розвитку системи світових господарських зв'язків надзвичайно важливого значення набуває інформаційне забезпечення. Сучасна інформатика - це складні технологічні засоби, широко розвинена їх мережа, яка потребує високої мобільності та об'єктивності самої інформації, професіоналізму спеціалістів з інформаційних технологій. Україна, хоч повільно, але розвиває свою систему інформатики.

Успіх економічної інтеграції України в світове співтовариство значною мірою залежатиме від того, яким шляхом піде політична інтеграція, тобто які політичні сили всередині України та за її межами прагнутимуть до реалізації того чи іншого напряму інтеграції.

Уже з перших днів політичної незалежності стало очевидним, що уникнути політичної інтеграції з країнами колишнього СРСР Україні не вдасться. Для цього є кілька причин:

по-перше, різко відійти від зв'язків із колишніми республіками неможливо через деформованість структури економіки і необхідність протягом певного часу зберігати технологічні й економічні відносини;

по-друге, на час відокремлення України були відсутні власні державні структури військового, господарського характеру, здатні захистити політичну й економічну незалежність;

по-третє, при владі в Україні залишилися чиновники колишньої командної економіки, які намагалися зберегти колишні риси зовнішніх зв’язків;

по-четверте, Росія виявила себе монополістом щодо енергоресурсів серед держав колишнього Союзу, за постачання яких вимагала тієї чи іншої політичної компенсації. Отже, Україна змушена була врахувати ці причини, оцінити реальну як власну, так і навколо себе політичну й економічну ситуації, і піти на політичну інтеграцію з країнами колишнього Союзу. Таким чином, наприкінці 1991 року в Білорусії, в Біловезькій Пущі, Україна, Білорусія і Росія денонсували попередній союзний договір і підписали угоду про створення нової форми політичної інтеграції - Співдружності незалежних держав (СНД), до якої згодом приєдналася решта республік, крім країн Балтії.

Разом з тим, Україна заявила, що створення СНД не обмежує її як члена цієї організації у встановленні політичних зв'язків з іншими країнами, міжнародними організаціями, союзами тощо. Вона налагоджує з країнами Західної Європи співробітництво в економічній, політичній і військовій сферах. Особливо пильно вивчається можливість входження України до системи європейської інтеграції. Адже Україна була штучно ізольована від Європи і не мала можливості повноправного спілкування. На шляху її входження в європейську спільноту стояло декілька бар'єрів. Один із них - ядерна зброя, яка залишилася в Україні після розпаду СРСР. Західні держави, зокрема, США, за підтримки Росії вдалися до політичного тиску на Україну, змушуючи її відмовитися від цієї зброї і підписати угоду про її знищення, оскільки Україна сама в Декларації про державний суверенітет проголосила свій без'ядерний статус у майбутньому. Зважаючи на надмірні економічні труднощі всередині країни, необхідність технічного обслуговування ядерної зброї підприємствами Росії, враховуючи прагнення швидше інтегруватися у світове співтовариство, Україна в січні 1994 року підписала тристоронню заяву (Україна, СІІІА, Росія) про ліквідацію стратегічної ядерної зброї в Україні. Це певною мірою відкрило дорогу до швидкого економічного співробітництва з країнами Заходу, зокрема, з Європейським співтовариством. Про це яскраво свідчить зовнішньо торгівельний баланс України [14](див. додаток А (всі дані в млн.дол.США)).

Політика, яку проводить Україна, знаходить підтримку і розуміння у світі. Відчувається все більший інтерес до України і зацікавленість у співробітництві з нею. Орієнтири західних політиків змінюються кардинально, що зумовлено насамперед її важливим геополітичним становищем і великим потенціалом. У багатьох офіційних документах зазначено, що незалежна, демократична й економічно міцна Україна є важливим чинником стабільності й безпеки в Європі. Проводиться все більше робочих зустрічей і консультацій з керівництвом НАТО з питань формування системи безпеки в Європі та участі в ній України, з європейськими фінансовими та іншими організаціями щодо залучення України до взаємовигідного господарського співробітництва. Україна першою серед країн СНД підписала угоду про участь у реалізації програми "Партнерство заради миру", ініційованої США. Презентаційний документ, розроблений Україною, відображає бачення нею аспектів входження до НАТО.

2.2 Особливості міжнародного бізнесу в нашій державі

Демонополізація міжнародного бізнесу, якою супроводжувався перехід економіки України до ринкових засад функціонування економіки, надав підприємствам України широкі можливості отримання прибутку за рахунок пошуку нових ринків збуту своєї продукції, придбання більш дешевої та якісної сировини, використання нових технологій, залучення ресурсів світових фінансових ринків тощо.

Керуючись принципом свободи міжнародного підприємництва, законодавство України передбачає суб’єктам господарювання, як уже зазначалося, незалежно від форм власності, права здійснення зовнішньоекономічної діяльності в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законодавством України, та виключного права власності підприємств на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.

До основних видів міжнародної діяльності українських підприємств систематизовано можна віднести слідуючі [3]:


Рис. 2.1. Міжнародна діяльність підприємства.

На цьому рисунку представлена класифікація напрямків міжнародної діяльності підприємства. Слід зазначити, що, незважаючи на наявність законодавчого забезпечення певних видів діяльності, більша частина підприємств обмежує міжнародну діяльність експортом-імпортом товарів, не використовуючи інших напрямків і тим самим звужуючи можливості отримання прибутку.

Іншим недоліком міжнародної діяльності підприємства є географічне обмеження ринків, з якими працюють підприємства: як правило, - це ринки, з якими фірми звикли працювати в межах Радянського Союзу. Відсутність диверсифікації товарних та фінансових ринків, використання ринків країн з нестабільним політичним та економічним станом підвищує підприємницький ризик, призводить до втрат або додаткових витрат на страхування ризиків. Тому аналіз прибутковості фірм з урахуванням витрат на страхування ризиків є однією з найактуальніших теоретичних та практичних проблем розвитку міжнародної діяльності українських підприємстві держави в цілому.

Однією з проблем є також незабезпечення позитивного сальдо торгівельного балансу. Зокрема, вартість товарів, що експортуються до інших країн світу перевищує вартість товарів, що Україна імпортує до цих країн, що обумовило позитивне сальдо. Разом з тим країни СНД імпортують в Україну продукцію, вартість якої значно перевищує вартість товару, що експортується Україною до цих країн, що призводить до від’ємного сальдо торгівельного балансу.

Також наявність широкого спектру можливостей підприємства у використанні іноземних ринків збуту та постачання викликає низку проблем, як на рівні підприємства, так і на рівні держави. А саме, на рівні держави – це розробка збалансованої митної політики, яка, з одного боку, повинна в певній мірі захистити вітчизняного виробника, а з іншого – не обмежувати прав громадян на отримання товарів і послуг згідно з їх потребами; укладання угод між Україною та іншими державами, які сприятимуть підвищенню ефективності міжнародної діяльності вітчизняних підприємств; інформаційно-аналітичне забезпечення бізнесу з метою підвищення обґрунтованості рішень. На рівні підприємства – це вибір найефективніших напрямків його діяльності в умовах відкритої економіки, тобто в умовах дії принципу свободи зовнішньоекономічного підприємництва, проголошеного законодавством України.

Отже, найголовнішими шляхами боротьби з зазначеними проблемами є:

- вибір найбільш раціональних сфер взаємодії національної економіки зі світовою;

- визначення напрямків розвитку кожної зі сфер взаємодії;

- розробка і забезпечення правовою регулюючою базою учасників відносин;

- організація управління міжнародними зв’язками;

- створення умов для гнучкого перетворення механізму включення у міжнародний розподіл праці як на макро-, так і на мікрорівні та на рівні підприємств.

Дотримання цих вимог, на мою думку, значно полегшить входження України до міжнародної спільноти та досягнення успішних результатів на міжнародній арені.


2.3 Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності: поняття, види і принципи функціонування

Взагалі, зовнішньоекономічна діяльність — це господарювання суб'єктів України та іноземних суб'єктів, яке ґрунтується на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. До суб'єктів належать: галузі, підгалузі, об'єднання, підприємства, виробничі кооперативи і організації, що систематично виробляють і реалізують експортні ресурси всіх видів, споживають імпортні товари (послуги) і здійснюють усі види зовнішньоекономічної діяльності.

Як відомо, головною підставою функціонування суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності є внесення даного виду діяльності до статуту підприємства або установчого договору, що надає право підприємствам здійснювати будь-які види зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з чинним законодавством України, всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак.

До основних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності відносяться:

- фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність і постійно проживають на території України;

- юридичні особи, зареєстровані в Україні і які мають постійне місцезнаходження в Україні;

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України;

- структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України;

- спільні підприємства за участі іноземних суб'єктів господарської діяльності, що зареєстровані в Україні;

- Україна в особі її органів — місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій;

- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

Підставою функціонування суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності є внесення даного виду діяльності до статуту підприємства або установчого договору, що надає право підприємствам здійснювати будь-які види зовнішньоекономічної діяльності.

Сукупність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності можна систематизувати за такими критеріями: за рівнями, дієздатністю, способом привласнення результатів діяльності та відповідальністю.

Суб'єкти господарювання, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, можна систематизувати за п'ятьма рівнями:

- мікрорівень — рівень суб'єктів господарювання як юридичних, так і фізичних осіб — це підприємства, фірми, організації, які експортують чи імпортують товари, предмети, послуги;

- мезорівень — рівень різного роду національних галузевих і регіональних об’єднань. Це передусім міністерства і відомства, які безпосередньо здійснюють регулювання зовнішньоекономічних відносин (Міністерство економіки України, Національний банк України, Антимонопольний комітет України, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, Торгово-промислова палата України), а також міністерства та відомства, які відіграють досить активну роль, особливо стосовно питань регулювання експорту чи імпорту (Агропромисловий комплекс, Міністерство промислової політики України та ін.);

- макрорівень — рівень держави. Основними суб'єктами даного рівня є, безперечно, уряд країни та парламент;

- метарівень — становлення зовнішньоекономічних пріоритетів у процесі міжнародної регіональної інтеграції. Особливо це стосується співпраці органів управління на стадії створення і розвитку інтеграційних об'єднань.

- мегарівень — рівень міжнародних об'єднань, організацій. Це передусім Генеральна угода з торгівлі і тарифів (ГАТТ), Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародна торгова палата, Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), Рада митного співробітництва.

Еволюція системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності засвідчує, що на певних періодах розвитку міжнародних економічних відносин відбувається домінування того чи іншого суб'єкта. При цьому активність однієї сторони залежить від поведінки іншої. Якщо суб'єкти макрорівня не стають рушійними силами в системі регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, то активну позицію посідають суб'єкти мікро- або мезорівня. На мікрорівні це виявляється у пошуку шляхів мінімізації податкових платежів безпосередньо суб'єктами господарювання, а на мезорівні йде пряме лобіювання економічних інтересів окремих відомств. Як правило, даний процес відбувається врозріз із загальноекономічними інтересами держави.

Якщо країна вибирає автократичну модель побудови економічної системи, то зовнішньоекономічні відносини регулюються винятково на макрорівні, якщо ж провадиться політика лібералізації стосовно зовнішньоекономічних зв'язків, то необхідністю стає не тільки уніфікація національного законодавства з міжнародним, а й переноситься Рівень регулювання багатьох питань з макрорівня на мегарівень.

За дієздатністю суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності поділяються на фізичні та юридичні особи. До фізичних осіб відносяться підприємці, наймані працівники, туристи, тобто ті, хто безпосередньо бере участь у здійсненні даного виду діяльності. До юридичних осіб відносяться різнобічні організаційно-правові форми створених та функціонуючих підприємств: організації, фірми, корпорації, асоціації тощо.

За способом привласнення результатів діяльності суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності можна згрупувати таким чином: держава, в особі не тільки державних органів регулювання, а й міждержавних та міжнародних організацій, власників, тобто безпосередніх засновників підприємств та найманих працівників, які працюють за контрактами зовнішньоекономічної діяльності.

Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають однакове право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форми власності та інших ознак.

Серед основних видів зовнішньоекономічної діяльності виділяють:

- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності;

- науково-виробнича кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;

- кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- спільна підприємницька діяльність;

- підприємницька діяльність, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торгових марок з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності;

- організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій та інших подібних заходів, що здійснюються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності;

- товарообмінні (бартерні) операції;

- орендні операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності;

- операції з придбання, продажу та обміну валюти;

- роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені законодавством України.

Щодо принципів зовнішньоекономічної діяльності, то це поняття належить до найпоширеніших у літературі з бізнесу, адже найчастіше воно означає ґрунтовні підвалини тієї чи іншої діяльності. Коли такі підвалини відсутні в діяльності якогось підприємця або він їх порушує, то його називають "безпринципним підприємцем".

Загальний зміст поняття "принцип" пов'язується з певними загальновизначеними правилами тієї чи іншої діяльності, які можуть бути закріплені в законодавчих актах, що регламентують певну галузь бізнесу. Зокрема в Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (стаття 2) закріплено шість принципів цієї діяльності:

• суверенність;

• свобода підприємництва;

• юридична рівність і недискримінація;

• захист інтересів суб'єктів господарювання;

• еквівалентність обміну;

• неприпустимість демпінгу.

Зазначені принципи є результатом творчості вітчизняних законодавців, які на початку 1991 року узагальнили деякі загальновизнані міжнародні основи організації зовнішньоекономічної діяльності.

Однак, думаю, слід звернути увагу на відмінність між принципами господарювання і принципами управління. Якщо принципи господарювання визначають поведінку підприємства (організації), а також його функціонування як цілісної структури, то принципи управління стосуються, головним чином, відносин між співробітниками. На цьому робить наголос німецька концепція менеджменту, яка пов'язує його принципи саме з управлінськими стосунками, що виникають між керівниками і працівниками. Погляди фахівців на принципи менеджменту, що існують сьогодні, можна умовно розподілити на дві групи: універсальні та прикладні. До першої групи належать ті з них, які прагнуть узагальнити існуючу практику менеджменту і визначити найважливіші риси управлінської діяльності провідних корпорацій світу. У новій редакції зазначені принципи були викладені П.Дракером - американським дослідником економічних і соціальних проблем сучасного менеджменту:

1. Орієнтація менеджменту на людину. Головне для менеджерів налагодити ефективне співробітництво, подолати обмеження і вади окремих працівників та досягти найбільшого внеску кожного з них у загальну справу.

2. Культурна природа менеджменту. Менеджмент є лише частиною загальної культури кожної з країн, хоч і випливає з аспектів суспільної праці та сучасного виробництва. Як свідчить досвід Японії, менеджерам важливо враховувати традицію народу, поєднувати загальносвітові тенденції з місцевими особливостями.

3. Інтегрування інтересів працівників організації навколо загальних цілей. Без такої орієнтації не тільки неможливо вийти в лідери, а й існуєзагроза втратити позиції лідера. Саме така загроза постала, наприклад, перед всесвітньо відомою фірмою "Ксерокс", яка ледве не була усунута з ринку 15 років тому японськими компаніями. Визначення своїх цілей, пов'язаних із новими стандартами якості і поверненням обличчя до споживачів, дало змогу корпорації в кінцевому підсумку відновити свої позиції на ринку. А для менеджерів інших підприємств (організацій) - це корисний досвід.

4. Розвиток здібностей усіх працівників організації та ефективне їх використання на всіх рівнях менеджменту. Наведений приклад із "Ксероксом" переконливо показав, що запобігти банкрутству компанії дали змогу не тільки правильні стратегічні рішення її нового керівництва, а й, насамперед, творча ініціатива персоналу всіх підрозділів. Найважчим виявилося саме створення атмосфери загального пошуку, прагнення вчитися новим методам діяльності.

5. Поєднання комунікацій між працівниками та їхньою індивідуальною відповідальністю. Оскільки кожне підприємство складається з працівників із різними навичками, знаннями та досвідом, головне джерело зростання пов'язане з використанням ефекту синергії.

6. Уникнення спрощених підходів до визначення ефективності менеджменту за допомогою показників продажу, прибутку тощо. Найголовнішими в цій ситуації стають управлінські відносини згрупованості.

7. Цілеспрямованість у досягненні кінцевого результату. Позитивні результати діяльності підприємство в змозі одержати лише у зовнішньому середовищі, будуючи відносини співробітництва з іншими суб'єктами господарювання.

Інший підхід до принципів менеджменту є прикладним, тобто вважається, що такі принципи розробляються для потреб конкретного підприємства (компанії). Оскільки останні відрізняються одне від одного напрямком свого бізнесу, історією тощо, то подібних принципів може бути безліч. Підприємства мають створити такі правила менеджменту, які забезпечували б успіх. Головною метою є не проголошення цих принципів, а підкріплення їх реальними діями. У.Томас - молодий американський бізнесмен, президент компанії ІВМ, підкреслив: "Для того, щоб вижити і досягти успіху, будь-якій фірмі потрібен набір здорових принципів, на яких би вона ґрунтувала свою політику й усю діяльність. Але ще важливіше - неухильне дотримання цих принципів".

На завершення розгляду питання слід звернути увагу і на успішні спроби вітчизняних підприємців. Зокрема, закрите акціонерне товариство "Оболонь" керується двома основними принципами у своєму менеджменті: багатопрофільність виробництва та формування масового попиту на продукцію, які дали змогу не тільки вижити після виходу з монопольної структури "Укрпиво", а й вийти на зовнішні ринки.

Для ефективного управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємствам потрібна адекватна умовам їх роботи структура управління. Організаційна структура управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства визначається передусім тими цілями та засадами, які вона покликана здійснювати. Тож структура підприємств може включати три групи функціональних відділів і служб:

1. Групу відділів та служб, які здійснюють планування.

2. Групу відділів, що займаються маркетингом.

3. Групу відділів, що забезпечують прийняття та виконання управлінських рішень.

Створення такої розгалуженої структури управління зовнішньоекономічною діяльністю характерне для всіх підприємств (незалежно від їх організаційно-правової форми), коли їх діяльність повністю зосереджена на зовнішніх ринках. Однак кількість таких підприємств значно менша ніж кількість підприємств, що займаються виробництвом. На промислових підприємствах, що беруть активну участь у зовнішньоекономічній діяльності, зовнішньоекономічний апарат існує, як правило, у двох формах:

1. Зовнішньоекономічний відділ як структурний підрозділ підприємства.

2. Зовнішньоторговельна фірма як відносно самостійний підрозділ.

Таким чином, подібна спеціалізація в межах організаційної структури різко збільшує потенційну ефективність підприємства (організації). Однак для того, щоб реалізувати цей потенціал, керівництву необхідно ввести до організаційної структури механізм координації та інтеграції всіх підрозділів. Для інтеграції підприємств (організацій), що діють у стійкому навколишньому середовищі підходять методи, пов’язані з розробкою правил та процедур, ієрархічними структурами управління підприємствами (організаціями), які функціонують у більш мінливому навколишньому середовищі, віддають перевагу проведення інтеграції шляхом установлення індивідуальних взаємозв'язків, організації роботи різних робочих груп та проведення нарад між ними.


РОЗДІЛ 3. СПІЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЯК ОДНА З НАЙЕФЕКТИВНІШИХ ФОРМ ВЕДЕННЯ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ

3.1 Історія виникнення спільних підприємств

Відомо, що найпоширенішою та найефективнішою формою здійснення підприємництва в міжнародній діяльності країни є спільне підприємство, яке сприяє промисловому розвитку країни, наближення її виробничої та соціально-економічної інфраструктури до світового рівня.

Сам термін "спільне підприємство" виник по аналогії з англійським "jointventure", яким позначався цей тип підприємств на заході. За даними вчених, це позначення виникло у Великобританії для визначення існуючих в ті часи об’єднання "Мерчант Венчерс", "Джентльмен Адвенчерс", що займалися торгівлею в XVI-XVIIст. "Едвенчерс" (adventures) – об’єднання, сфера діяльності яких поширювалася на спільну закупівлю і обіг товару з їх перепродажем і розподіленням ризиків серед партнерів. В результаті цих видів домовленостей виникли "jointstockcompanies", які в свою чергу дали поштовх виникненню "incorporatedjointstockcompanies".

Перші спільні підприємства (СП) були створені в епоху так званої "вільної конкуренції" в ІХ ст. В ХХ ст. спільні підприємства отримали широке розповсюдження в сфері обігу, а до середини століття стали типовою формою організації виробництва монополістичним капіталом. За даними вчених, до 1959 року близько 1000 американських корпорацій створили 345 спільних підприємств.

Якщо спочатку такі підприємства виникали для здійснення крупномасштабних проектів в галузях видобувної промисловості США і будівництві, то з 60-их років спостерігається процес інтенсивного створення спільних підприємств у галузях обробної промисловості. Так, за період із 1960 по 1969 роки 1131 американська фірма створила 520 спільних підприємств переважно в галузях обробної промисловості.

Слід відмітити, що в дослідженнях учених на дану тему не існує єдиної думки з приводу визначення цього типу підприємств. В спеціалізованій економічній та юридичній літературі поширені різноманітні терміни – "спільні підприємства", "змішані підприємства", "спільні компанії", "підприємства з участю іноземного капіталу". Самим же терміном "спільне підприємництво" позначаються в сучасній західній економічній літературі різноманітні форми співробітництва або кооперації між фірмами. Це поняття тлумачиться розширено, що відбиває зростаюче число угод, які заключаються компаніями не на принципі участі в капіталі.

У працях деяких вітчизняних авторів спільне підприємство позначається через "усі форми узгоджень, посередництвом яких діяльність двох чи більше фірм функціонально інтегрується (не повністю, але частково); це можуть бути операції в сфері купівлі-продажу, наукових досліджень, добування ресурсів, виробничого процесу НТП і основних засобів, надання послуг". У більш вузькому змісті спільне підприємство визначається вченими-економістами західних країн як створена двома чи більше партнерами економічна одиниця – підприємство, де обидві сторони мають крім вкладу, вираженого умовним капіталом, право на прийняття рішень, які впливають на управління даним підприємством. Деякі дослідники визначають в якості основної ознаки спільних підприємств паритетну участь партнерів в акціонерному капіталі підприємства, позначаючи спільне підприємство як "знову створені і формально самостійні… акціонерні товариства, засновані на паритетних початках, - така основна їх відмінність від звичайних філіалів зі змішаним капіталом, де доля акцій… може бути різною".

В доповіді Європейської економічної комісії з питань спільного підприємництва спільне підприємство визначалось як "підприємство, корпорація чи товариство, яке створюється двома чи більше компаніями, індивідами чи організаціями, в меншій ступені одна з яких, що мотивується отриманням прибутку, намагається розширити свою діяльність за рахунок нового бізнесу на довгостроковій основі. Власність розподіляється між партнерами за принципом більш-менш рівного володіння без абсолютного переважання одного з них". На мою думку, це визначення є найбільш оптимальним, а також і досить актуальним на сьогоднішній день.

Таким чином, спільне підприємство може пояснюватися як у вузькому, так і в широкому змісті. Але все ж як форма економічних міжнародних відносин спільні підприємства закономірно розвиваються в ході еволюції міжгосподарських зв’язків, що пояснюється їх перевагами в порівнянні з іншими формами співробітництва.

3.2 Розвиток і нормативно-правова база діяльності спільних підприємств в Україні

Технологічний розвиток виробництва у XXстолітті, особливо в другій його половині, зблизив провідні держави світу в багатьох сферах їхньої діяльності. Це зближення значною мірою забезпечується спільним підприємництвом, тобто співробітництвом з іноземними підприємствами та виробничими об'єднаннями.

Необхідно відмітити, що спільні підприємства сприяють розвитку національної науково-дослідницької бази; підвищують попит на ціни на національні фактори виробництва; стимулюється конкуренція; збільшуються експортні надходження у вигляді податків на діяльність міжнародного спільного підприємництва; в умовах слабкого контролю використання державних позик ризик переноситься на іноземних інвесторів, які самостійно розв’язують проблему самоокупності.

Навіть за рівних технологічних умов ефект спільного підприємництва дає корпораціям та фірмам розвинених країн можливість зниження їх витрат у конкурентній боротьбі за рахунок спільного освоєння ринків збуту. Крім того, при імпортних обмеженнях щодо вивезення продукції іноземного виробництва, створення спільних підприємств для іноземного виробника виступає найбільш прийнятним способом проникнення на ринки співзасновників. Організація спільного підприємства дозволяє використовувати знання партнером внутрішнього ринку своєї країни, і тим самим зменшувати ризик, та отримувати нову сировинну базу, мати дешеву робочу силу.

Взагалі, спільні підприємства класифікують за такими ознаками:

- За комплексним співробітництвом – на рівноправні й договірні;

- За місцезнаходженням – на вітчизняні і міжнародні;

- За видом зв’язку економічних етапів – на горизонтальні, вертикальні та діагональні;

- За впливом на управління – на рівноважні та асиметричні.

Перед тим, як почати свою діяльність, засновникам спільного підприємства слід вирішити, у якій організаційно-правовій формі створювати підприємство. Крім того, засновникам необхідно до державної реєстрації підприємства вирішити для себе такі питання, як вибір назви підприємства, склад його засновників, місцезнаходження, розмір статутного фонду, процентне відношення внесків засновників, сфера діяльності фірми.

Назва підприємства повинна бути новою і відповідати вимогам статті 2 Закону "Про господарські товариства". Для державної реєстрації засновники спільного підприємства подають відомості і документи, передбачені Положенням про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затверджені Постановою Кабінету Міністрів від 29.04.1996 р. №276.

У випадку, якщо підприємство планує здійснювати види діяльності, які потребують отримання спеціального дозволу (ліцензії) згідно зі ст.4 Закону України "Про підприємництво", необхідно їх отримати до початку практичної діяльності.

Крім того, створення спільного підприємства передбачає вибір стратегії та мотивів, які обґрунтовують це започаткування. Вони поділяються на загальні та спеціальні. Основними стратегіями створення спільних підприємств виступають:

- підвищення ефективності виробництва;

- розширення зовнішньоекономічних операцій;

- зменшення ризиків;

- розвиток за рахунок залучення інвестицій технології та підвищення кваліфікації.

Мотиви створення спільних підприємств залежать від критеріїв вибору партнера, в якості яких виступають ринкові умови і спрямування діяльності, розмір підприємства, його місцезнаходження, ресурси, технологічні стандарти, культуру і метод керівництва.

Щодо стратегії розвитку спільних підприємств, то вона має формуватися на основі глобальної стратегії зовнішньоекономічної діяльності, маркетингової, виробничої, фінансової стратегії і стратегії науково-дослідницьких робіт.

Структуру розробки стратегії управління підприємством можна зобразити так (див. ст.36) [4].

Досвід різних країн світу, зокрема Китаю, свідчить, що створення спільних підприємств – ефективний шлях випуску високоякісної конкурентоспроможної продукції. Така ефективність забезпечується багатьма факторами:

- прямою зацікавленістю іноземного партнера у швидкому освоєнні прогресивної технології, в її подальшому вдосконаленні, у своєчасній заміні виробничого устаткування, в контролі за якістю продукції, яка випускається, в поділі між партнерами всієї міри ризику;

- отриманням доступу до певних видів техніки, яку неможливо придбати за каналами ліцензійної торгівлі через існування обмежень;

- істотним підвищенням продуктивності праці (в середньому вдвічі);


Рис. 3.1. Структура розробки стратегії управління підприємством

- можливою залучення прогресивної технології за каналами прямого інвестування, які не потребують додаткових витрат;

- сприятливими умовами для вдосконалення виробничої, галузевої та асортиментної структури;

- зростанням експортного потенціалу;

- встановленням тісних і тривалих відносин ділового співробітництва з іноземними партнерами;

- можливістю комплексного отримання ноу-хау (разом з технологічною документацією та технічною допомогою);

- умовами для підвищення кваліфікації національних кадрів;

- урахуванням здатності приймаючої сторони сприймати нову техніку та технології;

- збільшенням масштабів поширення технологічних нововведень;

- можливістю створення на базі діючих виробництв великої кількості об'єктів спільного підприємництва шляхом розукрупнення великих підприємств і налагодження інтеграційних зв'язків між суміжниками;

- можливістю в межах ліцензійних угод, укладених додатково до договору при створенні СП, протягом 2 — 5 років освоїти самостійне виробництво імпортної продукції;

- відповідальністю іноземних партнерів за високу ефективність виробництва протягом усього періоду функціонування спільного підприємства.

Отже, кінцева мета створення спільного підприємства полягає переважно у прагненні одержати прибутковий ефект від взаємодії активів двох або більшої кількості установ, розташованих у різних країнах і спроможних поєднати свої зусилля і технологічні можливості задля досягнення максимальної вигоди від виробництва.

3.3 Аналіз діяльності вітчизняних спільних підприємств

Відомо, що залучення та використання іноземних інвестицій шляхом створення спільних підприємств є одночасно і засобом виходу держави із самоізоляції, а також включення її до системи міжнародного розподілу праці. Іноземні інвестори зацікавлені також зацікавлені у створенні спільних підприємств. Це зумовлюється можливістю отримати більший доступ до внутрішнього ринку країни, де розташовується спільне підприємство, ніж за умов імпорту, який стримується нестачею вільно конвертованої валюти. Доступнішими стають для інвесторів і ресурси цієї країни.

Зокрема в Україні на кінець 2000 р. найбільша кількість спільних підприємств (понад 95 %) діяла в обробній промисловості, в тому числі 22 % — у машинобудуванні і металообробці, 12% — у деревообробній і целюлозно-паперовій галузях. Найпотужніші спільні підприємства (з кількістю штатних працівників 373) створені у паливній промисловості.

В цілому в останні роки діяльність спільних підприємств в Україні була прибутковою. Загальний прибуток тут у 2000 р. становив близько 500 млн. грн. Однак у промисловості країни від діяльності спільних підприємств збитки на 35 % перевищували прибутки. Найбільша різниця між прибутками і збитками спостерігалась у сільському господарстві та заготівельній галузі. Збитки тут відповідно в 15 та 376 разів перевищували прибутки. Зате зі значними прибутками працювали спільні підприємства в таких галузях, як будівництво (прибутки перевищували збитки в 6.3 рази), наука і наукове обслуговування (в 14.4 рази), а також матеріально-технічне постачання і збут (в 688 разів).

Прикладом діяльності спільних підприємств в Україні можуть бути спільні підприємства Національної академії наук України. На базі науково-дослідних організацій засновано 30 спільних підприємств. До них, зокрема, належить фірма "Річ", створена на базі Інституту проблем матеріалознавства та фірми "Ашурст Технолоджі Корпорейшн" (США). Вона створена для виробництва нових ефективних матеріалів.

Спільне підприємство "Анні" та "МІКАСС" Аньшанської електронно-електричної компанії (Китай), і фірми "ВМІ" (Словаччина), та Інституту імпульсних процесів і технологій (Україна) плідно працюють над розробкою і впровадженням електророзрядних технологій, які належать до прогресивного технологічного напрямку розвитку матеріального виробництва – застосування імпульсної технології обробки предметів праці.

Значним є обсяг експортно-імпортних операцій фірми "Інтерм" – спільного підприємства, заснованого інститутом електрозварювання ім. Є.О. Платона. Обсяг виконаних експортно-імпортних операцій цієї фірми у 2001 році обчислювався відповідно 315 та 250 тис. грн. Частина надходжень від міжнародної діяльності у загальному її фінансуванні сягає 80%. На експорт виготовлялися біметалічні листи, гранульований карбід, вольфрам, проводилися дослідні роботи зі зварювання високо нікелевих сплавів.

Відомо, що для проведення реконструкції і залучення іноземних інвестицій САТ "Єнакіївський металургійний завод" в жовтні 1999 року спільно з компанією "LemanCommodities" (Швейцарія) заснувало спільне підприємство СВТ "Метален". Воно спеціалізується на випуску катаної заготовки, стрижневого прокату і металічної заготовки. Підприємство входить в число крупніших виробників в Україні сталі і металічної заготовки з часткою в загальноукраїнському виробництві 5,8% і 5,5% відповідно. Продукція має попит в країнах СНД, Близького Сходу, Центральної та Латинської Америки, а також у країнах Європи. На даному етапі розвитку "Метален" виготовляє 2,7 млн. т. сталі в рік. А в перший рік роботи (2000) підприємство отримало 32,6 млн. чистого прибутку. Наступний рік був ще більш успішним – об’єм чистого прибутку зріс майже в 4 рази – до 122 млн. грн., що призвело до того, що "Метален" зайняв 29 місце по об’єму отриманого чистого прибутку серед вітчизняних компаній і 5 – серед виробників металопродукції.

Ще одне українсько-американське спільне підприємство - виробничо-торгова фірма "ЕКМІ", створено в 1993 році. Статутний фонд компанії – 1,65 млн. дол.; його 90%-ва частка належить 4 фізичним особам – громадянам України. Річний обіг спільного підприємства – 22 млн. грн. В 2002 році підприємством було вироблено 12 млн. упаковок готової продукції (косметичні засоби), за перше півріччя нинішнього року – близько 7 млн. підприємство експортує до 60% готової продукції в країни СНД, Східної Європи.

Необхідно відмітити, що в серпні минулого року стало відомо, що в місті Харкові почалося будівництво підприємства по виробництву контейнерів із поліетиленової тканини. Спільне підприємство "Debant-Україна". Засновники спільного підприємства – СВТ ПКФ "Евікем" (місто Харків) і турецька компанія Debant-Group. Загальна сума інвестицій складає 800 тис. дол., з них 136 тис. вкладе СВТ ПКФ "Евікем", а 664 тис. - Debant-Group. Слід також зазначити, що найбільша концентрація спільних підприємств характерна для Києва (20% від загальної кількості підприємств), а також Одеси, Харкова, Дніпропетровська, Севастополя.

Економічні зв’язки, що виникали при створення спільних підприємств, можна характеризувати як фінансово-інвестиційні (які полягали у ввезенні капіталу в Україну) та зовнішньоторгівельні (включали рух експортно-імпортних товаропотоків). Він забезпечувався наявністю в Україні висококваліфікованих спеціалістів і технологій розробки науково-технічної продукції, можливістю надання виробничих площ і підсобних приміщень, можливостями постачання комплектуючих за світовими стандартами і обладнання, досвідом маркетингової діяльності та зв’язками на зовнішньому ринку. Але, на жаль, далеко не всі спільні підприємства, створені в останні роки, виявилися життєздатними, а їхня продукція конкурентоспроможною. Здебільшого тут далися взнаки відсутність досвіду просування своєї продукції на ринок, недостатня обізнаність іноземних партнерів з місцевими умовами, недосконалість митного і податкового законодавства. Крім того, серйозною причиною "знекровлення" спільних підприємств, створених наприкінці 80-их на початку 90-их років, став розпад СРСР та економічного союзу країн Східної Європи.Щоправда, багато спільних підприємств продовжують успішно просуватися на світовому ринку. Так, на відміну від спільних підприємств, створених на першому етапі реформування економіки, ті, що були засновані за останні п’ять років, виявилися стабільнішими. Крім цього, набагато розширилася сфера їхньої діяльності. Щодо співробітництва з іноземними інвесторами в матеріальній сфері економіки, а також у науці та науковому обслуговуванню, то воно позитивно впливає на науково-технічний розвиток економіки, бо створює можливості для наближення виробництва до рівня розвинених країн світу.


РОЗДІЛ 4. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

Як бачимо, Україна як держава Центрально-Східної Європи не може залишатися осторонь дедалі глибших тенденцій інтеграції до європейського економічного простору. Однак інтеграція характеризується як позитивними, так і негативними проявами, що особливо гостро відчувається останніми роками, зокрема у вигляді світової фінансової кризи. Як показали дослідження, особливої актуальності це питання набуває у зв'язку із сучасним станом української економіки, яка знаходиться на етапі зламу старих і створення нових умов її функціонування.

Сучасний стан міжнародних економічних відносин характеризується тим, що потоки капіталу значно перевищують обсяги руху товарів (послуг) і зовнішньої торгівлі. Давно сформований ринок капіталів існує, певною мірою, відособлено від інших ринків і найтісніше пов'язаний із валютним ринком як засобом міжнародного руху грошей та капіталів. Ще кілька місяців тому були надії, що уповільнення темпів зростання американської економіки відбуватиметься при паралельному збільшенні економічного зростання країн Європи та Японії. Але сьогодні є всі підстави для висновків про уповільнення зростання і в цих країнах. У 2003 році світова економіка, втративши свій останній "рушій зростання" в особі економіки США, досить швидко почала "втрачати оберти".

У Сполучених Штатах, виходячи з останніх економічних звітів, виробнича сфера й далі перебуває у досить глибокій рецесії, причому зростання продуктивності праці — одного із головних рушіїв тривалої економічної експансії країни — уперше за останні 7 років практично зупинилося. Крім того, у 2003 році спостерігалося збільшення військових витрат з одночасним процесом зменшення фінансування соціальної сфери.

Але, незважаючи на певне уповільнення розвитку світової економіки, яке спостерігалося у 2001—2003 роках, у подальшому найімовірнішим є її пожвавлення. Тенденції розвитку головних економічних партнерів України (Росії, країн СНД та Європи) позитивно впливають на розвиток економіки України і зростання суспільного добробуту. Як приклад можна навести можливе створення єдиного економічного простору в межах дії програми європейського економічного простору (ЄЕП) між Росією та Україною.

Крім того, завдяки здійсненню стимулюючої фіскальної та монетарної політики у розвинених країнах спостерігалося відновлення темпів зростання світової економіки, починаючи від другого півріччя 2002 року. У 2002 році ВВП основних торговельних партнерів України зріс у середньому на 3%, а у 2003 році — на 3,7%.

Українські підприємства у порівнянні з іншими вважають відносно закритими для руху капіталу. Головними перешкодами для міжнародної мобільності капіталу є обов'язковий продаж 50% валютної виручки експортерів та ліцензування у Національному банку України багатьох операцій резидентів, таких, як відкриття рахунків за кордоном, купівля іноземних цінних паперів, трансакції з деривативами й іншими інструментами, надання кредитів іноземцям, здійснення прямих іноземних інвестицій, купівля нерухомої власності за кордоном та ін. Протягом 2001—2003 років істотних зрушень у напрямку збільшення відкритості підприємств не було. Обмеження на рух капіталу в країні встановлюються з метою забезпечення стабільності на валютному ринку й запобігання відпливу капіталу. Ці засоби є виправданими тільки у перехідному періоді, тому у майбутньому НБУ має поступово відмовитися від їхнього застосування.

Також конфлікт інтересів базується на протиріччях економічної системи України та економічних систем розвинених країн Європи, адже досі поєднувалися: бюрократичне централізоване планування й управління, локальне корпоративно-монополістичне регулювання, ринкове регулювання і програмування. До трансформаційних процесів повинні входити ринок капіталу й робочої сили, а також стимулювання розвитку економічно самостійних, організованих, соціальне орієнтованих суб'єктів господарювання та інститутів ринку.

Отже, розвиток світової економіки сповільнюється. Зокрема, суттєве значення для збереження рівня розвитку спільних підприємств має стабільність національних валют і особливо валют, які відіграють провідну роль у світових економічних процесах. Нині помітні тенденції до зниження вартості американського долара і зростання європейської валюти — євро. Економіка "зони євро" зростає повільно, а в економіці Японії відбувається скорочення виробництва. Внаслідок цього спостерігається посилення песимістичних очікувань домашніх господарств (щодо споживання) і підприємств (щодо інвестицій), сповільнюється світове економічне зростання.

П'яте розширення ЄС, безпрецедентне за кількістю нових членів і глибиною перетворень, створює принципово нову ситуацію для України. У результаті вступу до Європейського союзу західних сусідів України її кордон відтепер збігатиметься зі східним зовнішнім кордоном ЄС. Довжина кордону з Румунією, Словаччиною, Угорщиною та Польщею сягне 1400 км. Таке безпосереднє сусідство з Європейським союзом позначиться і на відносинах України з ЄС та іншими державами, і на її внутрішньополітичному й соціально-економічному розвитку.

Швидкість економічного зростання та збільшення кількості спільних підприємств залежить також від швидкості вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ). Інституційну основу й координацію лібералізаційних торгівельних процесів забезпечує СОТ. Через непослідовність зовнішньоторговельної політики (наприклад, можливий вступ України до ЄЕП) підготовка вступу України до цієї організації триває вже 8 років. Інтеграція має відбуватися за рахунок нарощування експортного потенціалу і поліпшення структури зовнішньої торгівлі, а також захисту внутрішнього ринку й підтримки національного товаровиробника. Однак важливою проблемою при вступі України до СОТ та інтеграції її в Європейський Союз залишається здійснення заходів щодо захисту інтересів національних товаровиробників, збереження їхніх позицій на традиційних і найпривабливіших ринках збуту української продукції, визнання повного ринкового статусу економіки України у США та ЄС, усунення дискримінаційної торговельної практики у зовнішньоекономічних відносинах України. Крім того, вступ України до СОТ, який має відбутися не пізніше 2005 року, несе серйозні зміни для валютного ринку. Однією із ключових умов приєднання до СОТ є лібералізація фінансового сектору, а саме дозвіл резидентам купувати фінансові послуги на території країн-членів СОТ. Це означає, що такі країни з розвиненим фінансовим сектором, як США і Японія, у межах двосторонніх переговорів порушуватимуть питання про відкриття українського ринку для філій своїх фінансових компаній, а також лібералізацію режиму валютного регулювання.

Очікуваними наслідками вступу до СОТ є: укладання двосторонніх угод про доступ на ринок товарів і послуг; пристосування законодавства, інвестиційної та зовнішньоторговельної політики до вимог СОТ; зростання конкуренції; збільшення довіри зарубіжних партнерів до України. Можливість застосування механізмів СОТ з урегулювання торговельних конфліктів дасть змогу зменшити кількість дискримінаційних антидемпінгових заходів проти українських товарів.

Однак є й загальні негативні прояви міжнародних процесів в Україні. Наприклад, під час співпраці з міжнародними фінансовими організаціями (МФО) виділяють такі з них:

- наявність нормативно неврегульованих питань, які визначають співробітництво з МФО;

- низька ефективність залучення і використання коштів МФО;

- недосконала система управління підготовкою й реалізацією спільних із МФО проектів в Україні.

Сьогодні українські підприємства дедалі більше інтегруються у світову систему національних економік, а також активно намагаються побудувати економічну систему, якісно однорідну з економічними системами розвинених країн із високим рівнем життя населення.

Слід також зазначити, що система забезпечення розвитку конкурентоспроможного підприємництва може бути охарактеризована різноманітними кількісними і якісними показниками економічного й соціального змісту. Так, до складу відтворювальних економічних характеристик треба насамперед долучати збільшення науково-технологічного рівня виробництва разом із зростанням обсягів інвестицій для науково-інноваційного розвитку й індустріального оновлення як запоруку поліпшення умов праці; ступінь висококваліфікованої підготовки кадрів та їхнього творчого потенціалу; наближення до прогресивних, науково обґрунтованих норм споживання; реалізацію заходів соціальної справедливості в умовах виробництва, враховуючи демократизм управління суб'єктами господарювання на різних рівнях. Окрім того, до складу критеріїв і показників входять насамперед характеристики відомих нормативів, таких, як, творче довголіття, стан здоров'я, рівень освіти і культури, професіоналізм тощо. У сучасних умовах господарювання ланцюг економічних зв'язків охоплює не лише окрему країну чи певну групу країн. Усі країни світу перебувають у визначеній системі економічних відносин, яка розвивається за властивими їй законами. Інтернаціоналізація економіки набула якісно нового змісту й досягла таких масштабів, що правомірно говорити про становлення глобально інтегрованої економіки, або про її глобалізацію. Склалася й розвивається на нових засадах глобальна економічна система, що являє собою цілісну сукупність країн світу, які міцно пов'язані одна з одною економічними відносинами.

Отже, нині для України актуальними і невідкладними є розроблення й реалізація комплексу конкретних практичних заходів щодо реалізації загальних принципів співробітництва з ЄС, подальше розгортання інститутів сприяння розвитку відносин із ЄС на всіх рівнях — національному, регіональному й місцевому, на рівнях державних і недержавних організацій. Також необхідною умовою подальшого економічного зростання за рахунок використання зовнішніх запозичень є відповідність Концепції комплексного розвитку (ККР), яку Світовий банк успішно розробив і впровадив для країн-отримувачів кредитних ресурсів.

Для ефективної роботи ККР вимагає від країн-отримувачів виробити власну чітку національну стратегію розвитку, з якою має узгоджуватися діяльність донорів і міжнародних організацій. На мою думку, з одного боку, це є запорукою чіткішої цілеспрямованості допомоги, з другого — дасть змогу уникнути дублювання допомоги й поліпшити рівень співпраці між усіма зацікавленими сторонами. Вироблення такого документа ставить країн-реципієнтів перед необхідністю здійснення послідовних заходів політики, програм і проектів, швидкого проведення реформ, збалансованості реформ у різних сферах суспільного життя, ефективного використання допомоги.

Можна виділити 4 принципи ККР:

1. Довгострокове цілісне бачення, яке передбачає належне й послідовне вирішення пріоритетних завдань розвитку країни в межах єдиної стратегії.

2.Визначальна роль країни у виробленні стратегії, коли країна-реципієнт сама розробляє програму розвитку і безпосередньо керує нею, попередньо узгодивши інтереси уряду, громадянського суспільства й приватного сектору і подбавши про те, щоб усі зацікавлені сторони мали право голосу у визначенні подальшого плану дій.

3.Встановлення стійкого партнерства між урядом, громадянським суспільством, приватним сектором, міжнародними організаціями й іншими зацікавленими сторонами, яке створить спільну основу, що узгоджуватиме їхні дії з державною стратегією, а також забезпечить провідну роль країни в плануванні й координації допомоги.

4.Отримання конкретних результатів, які узгоджуються із загальними цілями задекларованої стратегії розвитку країни.

Наведені критерії були успішно втілені під час розроблення стратегії і надання технічної допомоги країнам-кандидатам на вступ до Європейського союзу. Нова стратегія допомоги Україні на 2004—2007 роки, розроблена Світовим банком у вересні 2003 року, містить принципи, визначені ККР. По-перше, стратегія допомоги має визначену стратегічну мету, яка полягає у наданні Україні допомоги для сталого розвитку і підтримки її на шляху вступу до СОТ і ЄС. По-друге, у стратегії передбачається співпраця Світового банку з іншими донорами (МВФ, ЄС, ІІ5АЮ тощо) з метою координації допомоги.

З усього вищесказаного можна зробити висновок, що зменшити негативні прояви ведення міжнародного бізнесу в умовах інтеграційних процесів Україна зможе тільки на основі фінансового "оздоровлення" суспільства. Крім того, однією із головних умов має стати наближення рівня суспільного добробуту до світового рівня. Саме у цьому разі, громадяни не зазнають великих фінансових і моральних втрат після вступу України до європейського економічного простору. Тільки комплексне вирішення цих завдань пришвидшить інтеграційні процеси й позитивно вплине на загальний економічний рівень держави і, зокрема, на підвищення рівня суспільного добробуту всього українського населення.


ВИСНОВКИ

Отже, як бачимо, розбудова незалежної України об'єктивно потребує входження її у світове співтовариство на організаційно-економічних засадах ринкових відносин, а світогосподарські зв'язки стають одним із найважливіших факторів економічного зростання, структурних зрушень та підвищення ефективності національного виробництва.

Розвиток зовнішньоекономічних відносин відкриває додаткові можливості у розвитку соціальної сфери та у створенні належних умов для задоволення життєвих потреб народу України. Також входження в систему тісних світогосподарських зв'язків суттєво модифікує в країні процес відтворення, збільшує загальний обсяг виробництва і його ресурсний потенціал, надає можливості прилучатися до останніх надбань світової науки і техніки.

Для України особливо цінним є досвід взаємного узгодження інтересів, накопичений іншими країнами (оскільки він ґрунтується на політико-економічних інструментах, а не директивно-командних методах), а також реалізація важливих принципів міжнародної діяльності, таких як: політичне визнання України, забезпечення територіальної цілісності, створення адекватної системи національної безпеки, побудова демократичної держави, безумовне виконання міжнародних зобов'язань, участь у глобальних і регіональних політичних процесах, формування відповідного законодавства і опрацювання ефективних механізмів його виконання.

Крім цього, як показали дослідження, входження України в сучасний цивілізаційний процес можливе лише на базі відкритості економіки iвимагає радикального реформування господарської системи, тобто надання їй рис, характерних для інтегрованих у світову систему національних економік. Цей процес складний і тривалий, оскільки пов'язаний з реорганізацією відносин власності, структури виробництва, системи розподілу, створення ринкової інфраструктури. Тому для входження України в світову економічну систему їй необхідне виконання таких передумов:

¾ забезпечення економічної й інституційної підтримки національного суверенітету;

¾ проведення оцінки економічного потенціалу і визначення напрямків структурної перебудови;

¾ розробка і забезпечення реалізації обґрунтованої програми переходу ринкових відносин з пріоритетом роздержавлення і приватизації, соціального захисту населення;

¾ оцінка експортного потенціалу, вироблення експортно-імпортної стратегії механізму регулювання міжнародної діяльності;

¾ зміцнення національної грошової одиниці з її включенням у систему міжнародних розрахунків;

¾ вирішення проблеми зовнішньої заборгованості;

¾ формування почуття власної національної гідності, створення умов соціально-культурної життєздатності національних меншин України.

Практичні ж заходи щодо створення нового механізму організації та регулювання міжнародних зв’язків пов’язані, на мою думку, з вирішенням трьох основних блоків проблем:

1) формуванням необхідної законодавчої бази;

2) створенням відповідного економічного середовища;

3) розвитком інституційних структур, що регулюють міжнародні зв’язки.

Тому комплексне вирішення цих завдань та дотримання основних принципів міжнародної діяльності (суверенність; свобода підприємництва; юридична рівність і недискримінація; захист інтересів суб'єктів господарювання; еквівалентність обміну; неприпустимість демпінгу) пришвидшить інтеграційні процеси й позитивно вплине на загальний економічний рівень держави і, зокрема, на підвищення рівня суспільного добробуту всього українського населення.

Впевнена, що всебічне поліпшення інтегрування національної економіки у світове співтовариство, демократизація дозволять здійснити ринкові перетворення, повніше реалізувати трудовий потенціал, відродити виробництво, залучити нові наукові розробки і створити сприятливі умови життя в незалежній Україні.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 р. №959-ХІІ (зі змінами та доповненнями 2000-2001 року).

2. Александрова В., Гороховатська М., Щедріна Т. Спільне підприємство як форма трансферту технологій //Вісник НАН України. – 2001. - №12. – С.24-31.

3. Багрова І.В., Редіна Н.І., Власик В.Є., Гетьман О.О. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств. – Дн-ськ.: ДДДЕІ,2002. – 585с.

4. Волошин А. Спільне підприємство //Вісник Тернопільської академії народного господарства. – 2002. - №7/2. – С.15.

5. Гордей О.Д. Суспільний добробут в умовах інтеграційних процесів //Фінанси України. – 2004. - №5. – С.38-43.

6. Гребельник О.П., Романовський О.О. Основи зовнішньоекономічної діяльності. – К.: Деміур, 2003. – 296 с.

7. Дерев’янко Б. необхідність підтримки вітчизняного великого бізнесу //Господарське право. – 2004. - №7. – С.71.

8. Дьячук С. Новости компаний //Бізнес. – 2004. - №53. – С.87.

9. Економіка: проблеми, теорії, практики. – Збірник наукових праць. Випуск 108. – Дн-ськ: ДКЦ. – 2001. – С.124.

10. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч.посібник. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – 406с.

11. Науковий вісник, Збірник наукових праць Академії ДПС України. – 2002. - №3(17). – С.135.

12. Петрова М. СП ООО "Метален"//Економіст. – 2003. - №3. – С.45.

13. Послання Президента //Економіст. – 2003. - №5. – С.42-43.

14. Послання Президента //Економіст. – 2004. - №7. – С.76.

15. Семенов К.А. Международные валютные и денежные отношения. – М: Изд-во ТЕИС, 1999. – 176с.

16. Стровський Л.Е., Казанцев С.К. и др. Внешнеекономическая деятельность предприятия: Учебник для вузов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ЮНИТИ, 2000. – 823с.

17. Тищенко Л. СПООО ПКФ "Евікем" //Економіст. – 2003. - №5. – С.41-42.


ДОДАТОК

Зовнішньоторговельний баланс України (в млн.дол.США) [13]

Усього товарів і послуг У тому числі Товари Послуги
Країни СНД Інші країни усього У тому числі усього У тому числі
усього У т.ч. країни ЄС Країни СНД Інші країни Країни СНД Інші країни
усього У т.ч. країни ЄС усього У т.ч. країни ЄС

Експорт

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

19147,4

18970,3

16457,2

15195,5

18059,3

19809,1

22012,4

27328,2

10881,9

8919,0

6554,0

5503,0

6338,9

6827,3

6807,5

8371,8

8265,5

10051,3

9903,2

9692,5

11420,3

12981,8

15204,9

18956,4

2034,4

2287,3

2696,6

2649,8

2876,5

3526,0

4187,5

5310,4

14400,8

14231,9

12637,4

11581,6

14572,5

16264,7

17957,1

23080,2

7405,2

5585,2

4202,3

3252,2

4497,5

4675,4

4377,4

6048,3

6995,6

8646,2

8435,1

8329,4

10075,0

11589,3

13579,7

17031,9

1596,4

1775,1

2119,3

2118,6

2354,4

2976,5

3530,0

4561,2

4746,6

4738,4

3819,8

3613,9

3486,8

3544,4

4055,3

4248,0

3476,7

3333,3

2351,7

2250,8

2141,4

2151,9

2430,1

2323,5

1269,9

1405,1

1468,1

1363,1

1345,4

1392,5

1625,2

1924,5

438,0

530,2

577,3

531,2

522,1

549,5

657,5

749,2

Імпорт

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

18807,9

18546,3

16106,5

12959,3

15106,9

16922,6

18168,4

24409,2

11520,7

10276,9

8263,2

6979,6

8255,4

9065,0

9263,8

11845,1

7287,2

8269,4

7843,3

5979,6

6851,5

7857,6

9804,6

12564,1

2928,4

3574,4

3424,3

2644,8

3169,6

3696,3

4221,4

6152,9

17603,4

17128,0

14675,6

11846,1

13956,0

15775,1

16966,8

23020,8

11175,9

9879,4

7897,0

6743,2

8039,9

8832,2

8968,2

11508,4

6427,5

7248,6

778,6

5102,9

5916,1

6942,1

8008,6

11512,4

2769,1

3379,3

3170,5

2398,9

3881,2

3422,0

4037,6

5800,7

1204,5

1418,3

1430,9

1113,2

1150,9

1147,5

1191,6

1388,4

344,8

397,5

366,5

236,4

215,5

232,8

295,6

336,7

859,7

1020,8

1064,7

876,8

935,4

914,7

896,0

1051,7

159,8

195,1

253,8

245,9

288,4

274,3

283,8

325,2

Сальдо

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

339,5

424,0

350,7

2236,2

2952,4

2886,5

3844,0

2919,0

-638,8

-1357,9

-1709,2

-1476,6

-1616,5

-2237,7

-2456,3

-3476,3

978,3

1781,9

2059,9

3712,8

4568,9

5124,2

6300,3

6393,3

-894,4

-1287,1

-727,7

5,0

-293,1

-170,3

-133,9

-842,5

-3202,6

-2896,1

-2038,2

-264,5

616,5

489,6

980,3

59,4

-3770,7

-4293,7

-3694,7

-3491,0

-3542,4

-4156,8

-4590,8

-5460,1

568,1

1397,6

1656,5

3226,5

4158,9

4646,4

5571,7

5519,5

-1172,6

-1622,2

-1051,2

-280,3

-256,8

-445,5

-507,6

-1239,5

3542,1

3320,1

2388,9

2500,7

2335,9

2396,9

2867,7

2859,6

3131,9

2935,8

1985,5

2014,4

1925,9

1919,1

2134,9

1986,8

410,2

384,3

403,4

486,3

410,0

477,8

792,2

872,8

278,2

335,1

323,5

258,3

233,7

275,2

373,7

397,0

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:54:40 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
17:39:59 25 ноября 2015

Работы, похожие на Научная работа: Розвиток міжнародного бізнесу в Україні

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150195)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru