Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Контрольная работа: Міжнародний поділ факторів виробництва

Название: Міжнародний поділ факторів виробництва
Раздел: Рефераты по международным отношениям
Тип: контрольная работа Добавлен 23:25:52 15 августа 2009 Похожие работы
Просмотров: 166 Комментариев: 3 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Кафедра міжнародної економіки

Контрольна робота

з дисципліни:

Міжнародна економіка

Міжнародний поділ факторів виробництва


План

1. Типи факторів виробництва

2. Міжнародний поділ праці.

3. Міжнародний поділ інших факторів виробництва (землі, капіталу, технології)

4. Мобільність факторів виробництва.

Практичне завдання

Список літератури


1. Типи факторів виробництва

Для здійснення процесу виробництва необхідні певні умови — фактори виробництва. Фактори виробництва — це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ.

В економіці фактори виробництва - це все те, що, бере участь у виробничому процесі, створює товари та послуги. Економісти початку XIX в. говорили звичайно про три фактори виробництва - землю, працю і капітал. Помітимо, що серед факторів немає головних і другорядних. Участь кожного з них однаково необхідний, і усі вони доповнюють один одного у виробничому процесі. Зрозуміло, що земля, праця і капітал - це деякі узагальнення, агреговані фактори виробництва.

Під землею економісти розуміють і власне землю з властивою їй родючістю, і запаси мінеральної сировини, і ліс, і воду з усіма їх природними багатствами - словом, усе те нерукотворне середовище, у якій живе людина.

Праця містить у собі усі види людської діяльності, використовувані у виробництві.

Капітал - це, взагалі говорячи, усе, що використовується у виробництві, але не є ні землею, ні працею, тобто це створені людиною засоби виробництва, знаряддя праці, матеріали і т.д. Підкреслимо, що такий капітал часто називається реальним на відміну від капіталу фінансового (грошей і близьких до них фінансових інструментів - таких, як акції, облігації і т.д.).

Пізніше, наприкінці XIX в., економісти виділили четвертий фактор виробництва - підприємництво, тобто діяльність по організації роботи факторів у виробництві деякого товару, пов'язану з прийняттям на себе ризику і відповідальності за економічні результати виробництва. Поява в економічній літературі "четвертого" фактора виробництва була обумовлена реаліями того часу: у суспільстві зросла роль людей, що, часто не маючи у власності жодного з "трьох факторів", вміли "вгадувати", яке виробництво потрібно ринку в даний момент, і залучати в це виробництво всі необхідні фактори. Доход підприємців економісти назвали прибутком.

Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію (рис. 1).

Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг.

В економічній науці протягом останнього часу сформувалася концепція "людського капіталу", згідно з якою праця освіченого та кваліфікованого працівника розглядається як головний фактор економічного і соціального прогресу суспільства.


Рис. 1 Фактори виробництва

Людський капітал — сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров'я, які доцільно й ефективно використовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва.

Капітал — це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, використовуваних для виробництва товарів та послуг.

Земля як фактор виробництва включає в себе землю, лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у виробничому процесі.

Наука — це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення.

Втілюючись у виробничій діяльності людей у вигляді створення нових засобів праці, впровадження прогресивних технологій, використання нових видів енергії, матеріалів, передових методів організації виробництва та праці тощо, наука перетворилась на головну продуктивну силу суспільства.

Інформація в сучасних умовах виступає найважливішим фактором суспільного виробництва, який можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах її життєдіяльності й насамперед в економічній сфері.

Відбувається поступове скорочення матеріальних та зростання інформаційних джерел економічної життєдіяльності людини. Тому значно зростає інформаційномісткість виробництва, праці та продукту.

Екологічний фактор — це система спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього середовища, а також на його відтворення.

На мікроекономічному рівні господарювання екологічний фактор може або здешевлювати випуск конкретної продукції, або, навпаки, значно збільшувати витрати виробництва. На макроекономічному рівні зростання суспільних екологічних витрат суттєво впливає на динаміку продуктивності суспільної праці, обсягів ВНП та національного доходу.

Підприємницькі здібності — особливий, специфічний фактор виробництва, що відображає діяльність людини стосовно поєднання та ефективного використання всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг.

Співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва й обсягом продукції, що виробляється за допомогою цього набору факторів, характеризує виробничу функцію.

Виробнича функція — це технологічне співвідношення, що висвітлює залежність між сукупними витратами факторів виробництва і максимальним обсягом випуску продукції.

Виробнича функція з двома факторами виробництва (працею і капіталом) записується такою формулою:

Q = f(L,K)

де Q — обсяг випуску продукції; L — затрати праці; К — затрати капіталу; f — функція.

Якщо врахувати весь набір факторів виробництва (працю, капітал, матеріали та інші фактори), то виробнича функція матиме такий вигляд:

Q = f(L,К,С,..„Хn),

де С — витрати матеріалів; Хn — витрати інших ресурсів.

Виробнича функція вказує на існування альтернативних можливостей, за яких різне поєднання факторів виробництва або їхня взаємозаміна забезпечують такий самий максимальний обсяг випуску продукції (рис. 2).


Рис. 2. Графік варіантів використання факторів виробництва

Лінія XI — Х4 характеризує рівень використання фактора А.

Лінія А — А — кількість продукту, який може бути отриманий при оптимальному використанні фактора А.

Лінія Q — Q характеризує реально вироблений продукт за наявності того чи іншого рівня використання фактора А.

Якщо процес виробництва постійно відображається лінією А — А, то це означає, що фактор виробництва використовується оптимально. Якщо лінія опускається нижче, значить, фактор недовикористовується, якщо вище — використовується з надлишком.

2. Міжнародний поділ праці

Найважливішою базовою категорією, що виражає сутність, зміст міжнародних економічних відносин, є міжнародний поділ праці (МРП). Усі країни світу так чи інакше включені в МРП, його поглиблення диктується розвитком продуктивних сил, що випробують вплив НТР. Участь у МРП дає країнам додатковий економічний ефект, дозволяючи повніше і з найменшими витратами задовольняти свої потреби.

Поділ праці — це історично визначена система суспільної праці. Вона складається в результаті якісної диференціації діяльності в процесі розвитку суспільства. Поділ праці існує в різних формах. МРП зародився в мануфактурний період розвитку капіталізму (ХVІІ – ХVІІІ вв.) і до промислового перевороту (кінець XVIII — перша половина XIX в.) базувався на природній основі: розходженнях у природнокліматичних, географічних умовах існування окремих країн, у запасах сировини і джерел енергії.

Сутність сучасного МРП виявляється в діалектичній єдності поділу й об'єднання процесу виробництва. Виробничий процес припускає відокремлення і спеціалізацію різних видів трудової діяльності, а також обмін ними, їхню взаємодію. Поділ праці виступає не тільки як процес розриву, але як спосіб об'єднання праці, особливо у світовому масштабі.

Підприємства багатьох країн, що беруть участь у МРП, виробляють значно більше продукції, ніж це необхідно для задоволення внутрішнього споживчого чи виробничого попиту. Господарюючі суб'єкти окремих країн, свідомо роблячи зайву продукцію, реалізують її на світовому ринку, здобуваючи необхідну для них продукцію, що є надлишковою для споживачів інших країн. Нарощуючи, зміцнюючи спеціалізацію на виробництві визначеної групи товарів, конкретні країни одержують необхідні їм товари на міжнародному ринку за рахунок обміну з іншими країнами, що спеціалізуються на інших групах товарів. У підсумку міжнародний поділ праці з'являється як спосіб організації світової економіки, при якому підприємства різних країн спеціалізуються на виготовленні визначених товарів і послуг, потім обмінюються ними.

Теорія МРП одержала своє обґрунтування і розвиток у роботах класиків політекономії А. Сміта і Д. Рікардо. Аналізуючи МРП, А. Сміт у роботі "Дослідження про природу і причини багатства народів" доводив необхідність свободи торгівлі і підприємництва, оскільки, на його думку, різні обмеження свободи торгівлі перешкоджають подальшому поглибленню поділу праці між окремими регіонами і цілими країнами.

Знищення цих бар'єрів і розширення міжнародного обміну повинні вести до спеціалізації національних економік і росту їхньої взаємозалежності, до складання загальносвітового господарства.

Головним досягненням класиків у науковій теорії МРП вважається теорія порівняльних витрат виробництва (порівняльних переваг), що розцінюється як основа економічного навчання про міжнародну торгівлю, економічний обмін.

В основу теорії порівняльних переваг покладена ідея природних розходжень між економіками країн, що існують у різному географічному І природному середовищі. Одні країни повинні розвивати промисловість, інші — спеціалізуватися на виробництві сільськогосподарської продукції, сировини. Взаємний обмін продукцією приведе до підвищення загального добробуту. Порушення цих умов буде означати істотне підвищення національних витрат виробництва, його більш високу вартість у порівнянні з закордонними аналогами. Наприклад, можна вирощувати виноград у Шотландії, однак його вартість була б дуже висока, а отримане з нього вино було б незатребуваним. Зіставлення витрат, пов'язаних з виробництвом тих чи інших товарів, приводить до висновку, що замість випуску всіх товарів, на котрі існує попит, значно вигідніше зосередитися на виробництві якого-небудь одного товару, що вимагає найменших витрат. Спеціалізація виробництва на цьому товарі дозволить за допомогою обміну придбати всі інші товари на зовнішньому ринку.

Теорією порівняльних витрат доводиться вигідність спеціалізації не тільки в умовах абсолютної переваги однієї країни перед іншою у виробництві якого-небудь визначеного товару, але навіть в умовах, коли така перевага відсутня.

Коли з витратами нижче міжнародного рівня не може бути зроблений жоден товар, то по якомусь одному товарі перевищення цього середнього рівня буде найменшим. На виробництві саме цього товару, відносно більш вигідному в зіставленні з витратами на інші товари, і варто спеціалізуватися. Навіть у цьому випадку спеціалізація може давати економічний ефект. Передбачається й інша ситуація: в умовах переважного положення країни у виробництві декількох товарів їй варто спеціалізуватися у випуску лише тих, по яких ця перевага максимальна.

Для економіки вільної конкуренції теорія порівняльних переваг мала істотну наукову і практичну значимість. Країнам було вигідно продавати такі товари, національні витрати виробництва яких відносно менше, ніж по інших виробах, а купувати ті, котрі можуть вироблятися самостійно, однак з більшими, ніж в інших країнах, витратами.

Разом з тим теорія порівняльних переваг вже в момент свого створення носила обмежений характер: її принципи могли бути реалізовані лише незалежними державами.

Колоніальні і залежні країни піддавалися економічному тиску, тому для них принцип порівняльних витрат був в основному неприйнятний.

У своїх подальших розробках теорія порівняльних переваг являє собою досить абстрактну модель, як правило, відвернену від реальних процесів МРП.

Недосконалість цієї моделі складається насамперед у тім, що:

вона абсолютизує принцип вільної конкуренції;

вона обмежується розглядом лише визначеної пари товарів і країн;

у ній передбачається прямий обмін товару на товар;

не враховується вплив масштабів виробництва і транспортних витрат.

Крім того, не приймаються в увагу такі істотні риси міжнародних економічних відносин, як трансграничне переміщення праці і капіталу (не тільки товарів), втручання держав, міжнародних корпорацій у спеціалізацію виробництва й інші фактори.

Основні фактори, що впливають на участь країн у МРП, і показники його розвитку

Обсяг внутрішнього ринку країни. У великих країн з розвинутим ринком більше можливостей знайти на ньому необхідні фактори виробництва і споживчі товари. І отже, менша потреба брати участь у міжнародній спеціалізації і товарообміні. У той же час розвинутий (диверсифікований) ринковий попит у країні спонукає розширювати імпортні закупівлі, відшкодовуючи їх розширенням експортної спеціалізації.

Рівень економічного розвитку країни. Необхідність участі країни в МРП тим більше, чим менше економічний потенціал країни.

Забезпеченість країни природними ресурсами. Високий рівень забезпечення країни моноресурсом (наприклад, нафтою), а також низький ступінь забезпечення корисними копалинами викликає необхідність активної участі в МРП.

Питома вага в структурі економіки країни базових галузей промисловості (енергетика, добуваючі галузі, металургія й ін.). Чим вище питома вага базових галузей, тим, як правило, менше її включення в систему МРП.

Варто мати на увазі, що всі названі фактори не абсолютні у своєму прояві, їхній вплив може бути в тій чи Іншій мірі зменшено, наприклад, зміною міжнародної конкурентоспроможності місцевої продукції, обмеженнями експорту.

Головне в процесі розвитку МРП - це те, що кожен його учасник шукає і знаходить економічний інтерес, вигоду від своєї участі в МРП.

Реалізація переваг МРП у процесі міжнародного обміну будь-якої країни при сприятливих умовах дає: по-перше, одержання різниці між міжнародною і внутрішньою ціною експортованих товарів і послуг; по-друге, економію внутрішніх витрат через відмовлення від національного виробництва при використанні більш дешевого імпорту.

Тенденції розвитку МРП дозволяють економістам стверджувати, що в перспективі воно буде поступово поглиблюватися. А на його основі випереджальними темпами буде рости міжнародний обмін товарами і послугами (табл. 1).

Таблиця 1. Коефіцієнти темпів міжнародного поділу праці

Регіон 1981— 1990р. 1991— 2000р. 2001— 2002р.
Світ у цілому 1,08 1,21 1,08
Промислово розвинуті країни 1,11 1,31 1,15
Країни, що розвиваються 0,99 1,03 0,80

Передбачається, що виробництво промислове розвинутих країн в усе більшій мірі буде орієнтуватися на зовнішніх споживачів, а внутрішній попит — на імпорт. У країнах, що розвиваються, передбачається порівняно швидке, переважно екстенсивне розширення внутрішнього ринку.

Процес розвитку МРП ставить проблему необхідності його виміру. Економісти для виміру МРП пропонують ряд коефіцієнтів. Серед них:

питома вага експорту в загальному обсязі зробленої продукції;

питома вага галузі в загальній вартості експорту;

темпи росту галузей експортної спеціалізації в порівнянні з темпами росту всієї промисловості країни. У числі показників розвитку МРП на регіональному рівні виділяють:

коефіцієнт випередження росту взаємного товарообігу в порівнянні зі зростанням суспільного виробництва взаємодіючих країн;

частку взаємного товарообігу в суспільному виробництві цих країн;

коефіцієнт випередження росту взаємного товарообігу в порівнянні з ростом загального зовнішньоторговельного обороту.

Деякі економісти основними показниками розвитку МРП вважають експортну, імпортну і, відповідно, зовнішньоторговельну квоти, питома вага країни в міжнародній торгівлі по окремих товарах, зовнішньоторговельний оборот на душу населення й ін.

Очевидно, кожний з названих показників може бути використаний для характеристики тих чи інших аспектів участі країни в зовнішньоекономічних зв'язках. У залежності від ступеня важливості того чи іншого аспекту в процесі конкретного аналізу на перший план може вийти той чи інший показник.

Класифікація показників, що характеризують участь окремої країни МРП

Група А. Рівень розвитку МРП з урахуванням експортно-імпортних операцій

Експортна квота країни в її ВВП.

Коефіцієнт випередження темпами росту експорту темпів росту ВВП.

Імпортна квота в її ВВП.

Коефіцієнт випередження темпами росту імпорту темпів росту ВВП.

Зовнішньоторговельна квота.

Група Б. Місце міжнародного регіону в системі зовнішньоекономічних зв'язків окремих країн з урахуванням експортних операцій.

Частка експорту країни в міжнародному регіоні в її валовому експорті.

Коефіцієнт випередження темпами росту експорту країни в міжнародний регіон темпів росту її валового експорту.

8. Частка експорту окремої країни у взаємному експорті країн міжнародного регіону.

9. Коефіцієнт випередження темпами росту експорту окремої країни в міжнародний регіон темпів росту взаємного експорту групи країн даного регіону.

3. Міжнародний поділ інших факторів виробництва

Говорячи про сучасний стан міжнародного розподілу інших факторів виробництва, перш за все капіталу і технологій, то зараз слід відзначити, що ці процеси вже розглядаються не в рамках окремих держав, а в рамках специфічних наднаціональних економічних утворень - транснаціональних корпорацій.

Процеси транснаціоналізації виробництва і капіталу, вираженням яких стали транснаціональні корпорації, є основою і рушійною силою сучасної глобалізації світової економіки. Одночасно глобалізація веде до виникнення економічної взаємозалежності держав, у результаті чого відбувається поступове руйнування національного економічного державного суверенітету і появи нових наднаціональних економічних утворень — глобальних корпорацій — транснаціональних управлінських структур.

Світовий порядок, що складається, усе більш виявляє себе як порядок економічний. Глобальна економіка поступово стає повсюдним імперативом. Якщо раніше світова економіка була полем, на якому діяли суверенні держави, то тепер світова економіка перетворюється в самостійний суб'єкт, що діє на полі національних держав.

При цьому виникає щось більше, ніж просто єдиний економічний механізм світу. Відбувається зміна звичних способів керування і володарювання: зі сфери військово-політичної вони переходять у сферу економічну. Економіка починає виявляти себе як політика й ідеологія. У результаті, геополітичні імперативи уступають геоекономічним.

Панування у світовому господарстві декількох сотень найбільших компаній-гігантів приводить до того, що основні пропорції світового виробництва і збуту є під впливом економічної політики цих компаній. Найважливішим засобом такого впливу виступає узгодження політики капіталовкладень між декількома фірмами-гігантами, що фактично визначають розвиток найважливіших галузей світового господарства.

Особливість сучасних ТНК полягає в тім, що ними сповідається в деякому змісті «подвійний стандарт»: з одного боку, ТНК кровно зацікавлені в подальшій лібералізації і демократизації світового економічного простору, з іншого, — закони вільного ринку, що діють у глобальному масштабі, не працюють усередині ТНК, де фактично реалізується планове господарство, встановлюються внутрішні ціни, обумовлені стратегією корпорації, а не ринком. Дане протиріччя характерне і для процесу глобалізації, рушійною силою якого, з одного боку, є лібералізація й інтернаціоналізація, а, з інший, — бажання перерозподілу сфер економічного впливу і встановлення нового економічного порядку у світі.

У ході досягнення кожною окремою державою своїх цілей між нею і іншим світом виникають протиріччя, пов'язані з боротьбою за обмежені паливні, сировинні, трудові ресурси. Особливо важливе значення при цьому здобуває глобальне суперництво за ринки збуту. Таким чином, глобальна економіка стає ареною дозволу міждержавних економічних конфліктів, з чого можна зробити висновок про те, що фундаментальні інтереси держав і базуючись на їхнє території транснаціональних корпорацій об'єктивно збігаються, оскільки транснаціональні корпорації дозволяють державам їхнього базування одержувати доступ до ресурсів інших країн. Крім того, що транснаціональні компанії розміщують своє виробництво за рубежем, рятуючи свої держави від необхідності переборювати протекціоністські бар'єри у випадку їхнього введення.

Транснаціональні корпорації зміцнюють позиції своєї держави на території інших країн, створюючи там анклави своєї власності у виді філій і дочірніх підприємств. Така система власності за рубежем забезпечує реальний міжнародний вплив держави.

Транснаціональні корпорації впливають на міжнародні відносини, насамперед, на стан міжнародної безпеки, тому що вони сприяють розвитку взаємозалежності різних держав, роблячи будь-яку агресію країн, зв'язаних системою транснаціональних компаній, по відношенню друг до друга неможливої чи принаймні невигідної.

Процеси транснаціоналізації виробництва і капіталу є основою сучасної глобалізації світової економіки. Міжнародній торгівлі в даному випадку запропонована роль виконання задачі спеціалізації і кооперування. Примітний факт, що значною мірою дана задача виконується в рамках однієї і тієї ж ТНК.

Головною формою інтернаціоналізації господарського життя тривалий час була міжнародна торгівля. На нинішньому етапі світового розвитку міжнародних економічних відносин основою глобалізації стала інтернаціоналізація не обміну, а виробництва.

Під транснаціоналізацією виробництва і капіталу в даному випадку маються на увазі:

нові явища, якісні зміни, що відбуваються у світовій економіці, а саме: ріст числа й активності транснаціональних корпорацій (ТНК) і транснаціональних банків (ТНБ);

новий етап процесу інтернаціоналізації світового господарства, що відрізняється від попередніх: зміна самого характеру залучення країн і підприємств у міжнародний поділ праці, що знаходить прояв в інтернаціоналізації науково-технічного прогресу і процесу виробництва, коли світовий ринок фактично диктує стандарти якості і техніко-економічні показники продукції, що випускається як материнською компанією, так і її філіями і дочірніми компаніями;

форма інтернаціоналізації господарського життя, результатом якого є розвиток міжнародного виробництва в рамках ТНК, що включає на підприємствах материнської компанії, її філій і дочірніх компаній виробництво тих видів продукції, що беруть участь у міжнародному внутріфірмовому кооперуванні;

новий більш високий рівень інтернаціоналізації виробництва і капіталу, коли відбувається його перехід у нову якість;

процес транснаціоналізації, нерозривно пов'язаний з розширенням масштабів діяльності ТНК, з перетворенням ТНК у реальних суб'єктів міжнародних ринкових відносин;

нові форми організації господарського життя, що сприяють її інтернаціоналізації.

Процес транснаціоналізації розглядається як процес розширення міжнародної діяльності промислових фірм, банків, компаній сфери послуг, їхнього виходу за національні границі окремих країн, що приводить до переростання національних компаній у транснаціональні. Для нього характерне переплетення капіталів за рахунок поглинання фірм інших країн, створення спільних компаній, залучення фінансових коштів іноземних банків, установлення міцних довгострокових зв'язків за рубежем промислових компаній і банків однієї і тієї ж країни.

Процес транснаціоналізації як феномен сучасного світового господарства має під собою об'єктивну основу: інтернаціоналізацію господарського життя, науки, техніки, виробництва, різке підвищення ролі і розширення географічних рамок коопераційних зв'язків, що дозволяють поєднувати у великі міжнародні науково-виробничі утворення елементи виробничих структур різних країн.

В основі ж торгівлі різних ТНК між собою і з іншими компаніями все частіше лежать не разові комерційні справи, а довгострокові виробничі зв'язки на базі відповідних союзів.

Глобалізація економічної діяльності вимагає лібералізації торгівлі, іноземних інвестицій, міжнародних фінансових операцій. Генеральна угода про тарифи і торгівлю і Всесвітня організація по торгівлі з'явилися наслідком необхідності вирішення даної проблеми.

На ТНК приходиться приблизно половина світового промислового виробництва, 63%3 зовнішні торгівлі. ТНК контролюють до 80% патентів і ліцензій на нову техніку, технології і «ноу-хау». Під контролем ТНК знаходиться 90% світового ринку пшениці, кави, кукурудзи, лісоматеріалів, тютюну, джуту і залізної руди, 85% — ринку міді і бокситів, 80% — ринку олова, 75% — сирої нафти, натурального каучуку і бананів. Половина експортних операцій США здійснюється американськими й іноземними ТНК, у Великобританії цей показник складає 80%, у Сінгапурі — 90%.

ТНК — особлива форма організації господарської діяльності фірми, заснованої на кооперації праці працівників підприємств, розташованих у різних країнах світу й об'єднаних єдиним титулом власності на засоби виробництва, причому така діяльність спрямована на придушення конкуренції і посилення панування на світових товарних ринках, що є суттю економічної політики ТНК.

Відмітними рисами ТНК є: величезні масштаби власності і господарської діяльності; високий ступінь транснаціоналізації виробництва і капіталу в результаті росту закордонної виробничої діяльності; особливий характер соціально-економічних відносин усередині ТНК; перетворення більшості ТНК у багатогалузеві концерни.

Високий ступінь транснаціоналізації виробництва і капіталу став результатом різкого розширення закордонного виробництва і збуту у ведучих ТНК. Створюючи закордонні виробничі підприємства, ТНК орієнтуються насамперед на проникнення на ринки розвинутих країн. У середньому на частку доходів від закордонної діяльності в розрахунку на одну найбільшу корпорацію приходиться 40%.

Значення ТНК у міжнародному виробництві, торгівлі, фінансах і у всіх інших сферах безупинно збільшується. Ядро господарської системи світу складають близько 100 ТНК, що зосередили у своїх руках практично необмежену економічну владу і закріпили за собою біля третини всіх іноземних капітальних вкладень.

4. Мобільність факторів виробництва

Країни обмінюються між собою не тільки товарами і послугами, але і ресурсами, необхідними для їхнього виробництва (факторами виробництва). Капітал, трудові ресурси, науково-технічні знання в сучасних умовах володіють високою міжнародною мобільністю: капітал активно інвестується за рубіж, люди мігрують із країни в країну в пошуках більш вигідної роботи і більш сприятливих умов життя, технології передаються між країнами.

Міжнародна міграція (переміщення) товарів і факторів виробництва взаємозалежні, вони доповнюють і заміщають один одного. Країна з відносно надлишковими трудовими ресурсами і недостачею капіталу може імпортувати капіталомісткі товари й експортувати трудомісткі товари. Або вона може залучити іноземний капітал, створити на своїй території капіталомістке виробництво. При цьому надлишки робочої сили можуть емігрувати в ті країни, де робочої сили не вистачає й рівень заробітної плати значно вище.

Країна з відносно надлишковим капіталом і дефіцитом робочої сили може експортувати капіталомісткі товари й імпортувати трудомісткі товари, або експортувати капітал у країни з більш високою процентною ставкою і нормою прибутку (наприклад, за рахунок дешевої праці, сировини, енергетичних ресурсів), а також може залучити іммігрантів із країн з надлишковою робочою силою.

Міжнародний рух капіталу здійснюється за допомогою його експорту й імпорту безпосередньо між країнами, через міжнародні фінансові ринки або міжнародні кредитно-фінансові організації

Головними причинами, що викликають і стимулюють міжнародну міграцію капіталів, є:

нерівномірність розвитку національних економік: капітал іде зі стагнуючих економік і притягується в стабільні економіки з високими темпами росту і більш високою нормою прибутку.

неврівноваженість поточних платіжних балансів викликає рух капіталу з країн з активним сальдо в країни з дефіцитним сальдо по поточним розрахунках;

міграція капіталів між країнами стимулюється лібералізацією національних ринків капіталу, тобто зняттям обмежень на приплив, функціонування і вивіз іноземних інвестицій;

розвиток і розширення міжнародного кредиту, валютних і фондових ринків сприяє масштабному збільшенню міжнародного переміщення капіталів;

міжнародна міграція капіталів тісно пов'язана з активізацією діяльності транснаціональних корпорацій і банків; із включенням у фінансову діяльність небанківських і нефінансових організацій; зі збільшенням числа і ресурсів інституціональних і індивідуальних інвесторів;

економічна політика країн, що залучають іноземний капітал, створюючи йому сприятливі умови для здійснення внутрішніх інвестицій, для обслуговування зовнішніх і внутрішніх боргів держави

Капітал, що знаходиться в русі в системі світового господарства, приймає різні форми.

1. Переміщення капіталу може здійснюватися в грошовій і товарній формі. Товарну форму приймають експортні кредити, а також внески в статутний капітал створюваної фірми у виді машин, устаткування, будинків, транспортних засобів.

2. По термінах капітал буває короткостроковим і довгостроковим. До короткострокового капіталу відносяться вкладення на термін менш року. Це торгові кредити, банківські депозити, кошти на рахунках інших фінансових інститутів, короткострокові комерційні папери й інші форми капіталу. Довгостроковими є вкладення підприємницького капіталу, кредити комерційних банків, іноземних держав і міжнародних організацій.

По джерелах походження капітал поділяється на державний (офіційний) і приватний. До державного капіталу відносяться кошти федерального уряду, місцевих органів влади й інших державних інститутів, а також капітал міжнародних міжурядових організацій, включаючи Міжнародних валютний фонд (МВФ). Офіційні кошти надаються звичайно в позичковій формі - державні позики, позички, гранти, допомога, кредити міжнародних організацій.

По цілям або по характеру використання капітал поділяється на позичковий і підприємницький. Позичковий капітал являє собою поворотні, надані в борг на певний строк кошти з метою одержання відсотків по вкладах, позикам і кредитам. Позичковий капітал виступає у виді короткострокових банківських депозитів, коштів на рахунках інших фінансових інститутів, позик і кредитів короткострокових і довгострокових.

Позичковий капітал може бути державним (офіційним) і приватним. Він надається на погоджений термін, протягом якого вся позикова сума з відсотками поступово повинна бути повернута кредитору. Платежі в повному обсязі (амортизація плюс відсотки) надходять після завершення пільгового періоду, протягом якого виплачуються тільки відсотки. Країни що розвиваються і з перехідною економікою з платіжними труднощами звертаються насамперед до кредитів МВФ, домовленість з який є обов'язковою умовою одержання ресурсів з інших джерел.

Підприємницький капітал являє собою кошти, вкладені прямо або опосередковано у виробництво товарів та послуг, у бізнес узагалі з метою одержання доходу переважно у виді прибутку. У міжнародному потоці підприємницького капіталу переважають кошти ТНК; вони є головними експортерами й імпортерами капіталу. Кошти державних інститутів і міжнародних організацій теж можуть використовуватися як підприємницький капітал за рубежем.

Підприємницький капітал представлений:

прямими інвестиціями;

портфельними інвестиціями.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) є вкладенням капіталу за рубежем для одержання довгострокового доходу. Відмітна риса прямих інвестицій полягає в тому, що прямий інвестор є власником або контролює об'єкт (підприємство), у який інвестований його капітал.

Причини імпорту капіталу у формі прямих іноземних інвестицій різноманітні. Приймаючі країни можуть керуватися наступними мотивами:

прямі іноземні інвестиції компенсують дефіцит заощаджень для здійснення внутрішніх інвестицій;

з прямими інвестиціями приходить нова технологія, менеджмент;

збільшується зайнятість, навчаються національні кадри;

на ринку з'являються нові товари, іноземні підприємства платять податки;

ПІІ знижують потреби в позиковому капіталі.

Причини експорту капіталу у формі прямих іноземних інвестицій:

Експорт прямих інвестицій стимулюється прагненням прямого інвестора, у якості якого виступають насамперед ТНК, дістати максимальний прибуток за рахунок скорочення витрат виробництва в приймаючій країні в результаті використання дешевої праці, сировини, енергії, низьких екологічних норм і платежів, низьких податків, економії на транспортних і інших витратах.

Експорт ПІІ здійснюється з метою завоювання ринків збуту, збереження контролю над ключовою технологією, що дає конкурентні переваги.

Закордонні портфельні інвестиції служать важливим способом залучення іноземного капіталу і надання фінансових коштів закордонним позичальникам. Портфельні інвестиції являють собою вкладення в іноземні цінні папери, що не дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування.

Стимул для здійснення портфельних закордонних інвестицій за допомогою акцій і інших прав власності складається в прагненні дістати максимальний прибуток за рахунок росту курсової вартості і дивідендів при припустимому рівні ризику. Крім цього інвестор сподівається захистити гроші від інфляції; одержати спекулятивний доход; забезпечити себе високоліквідними активами, які можна швидко перетворити в наявну валюту. Акції не забезпечують фіксований доход, не підлягають погашенню, вони менш надійні, чим облігації, але акції можуть дати високий доход.

Міжнародна міграція трудових ресурсів означає переселення працездатного населення з одних держав в інші терміном більш ніж на 1 рік, викликане причинами економічного й іншого характеру. Вона може приймати форми еміграції (виїзду) і імміграції (в'їзду).

Країна-експортер робочої сили звичайно одержує своєрідну плату у виді переказів назад на батьківщину частини доходів емігрантів. В умовах відносної надмірності робочої сили її експорт знижує безробіття і забезпечує приплив грошових надходжень з-за кордону. З іншого боку, виїзд висококваліфікованих фахівців ("витік мозків") приводить до зниження науково-технічного потенціалу експортуючих країн, їх загального наукового і культурного рівня. Однак масовий "витік мозків" звичайно припиняється, коли поліпшується економічне становище країни, і багато емігрантів повертаються на батьківщину. Вчені, що повернулися, конструктори й інші фахівці, після того, як вони кілька років пропрацювали у високотехнологічних корпораціях США чи Європи, часто стають основоположниками розвитку національної промисловості.

Джерелами еміграції у світовій економіці є країни, що розвиваються, а також постсоціалістичні держави; центрами імміграції є розвинуті країни, де не тільки висока оплата праці, комфортні умови життя, але і кращі умови для реалізації творчих здібностей і наукових досліджень. Імміграція регулюється державними органами. Країни-імпортери охоче приймають фахівців, вчених, осіб творчих професій, бізнесменів, для яких квоти прийому збільшуються. США, Канада, Австралія, Західна Європа є основним напрямком імміграції як низькокваліфікованої, так і висококваліфікованої робочої сили. У США щорічно легальне іммігрують 740 тис. чоловік, емігрують 160 тис. чоловік, чиста імміграція (міграційне сальдо) складає 580 тис. чіл. Припливи іммігрантів у Західну Європу в середині 90-х рр. оцінювалися в 180 тис. чоловік.

Нафтовидобувні країни Арабського Сходу з дефіцитом трудових ресурсів і високою оплатою праці також залучають робочу силу на важкі низькооплачувані й інші роботи з арабських і азіатських країн. Більш половини робочої сили Саудівської Аравії, Об'єднаних Арабських Еміратів, Катару, Бахрейну, Кувейту й Оману складають іноземні робітники. Різко зріс приплив іммігрантів у нові індустріальні країни Південно-Східної Азії в зв'язку з їхнім бурхливим розвитком, у Південну Корею і Малайзію. В основі міжнародній міграція трудових ресурсів лежить різна наділеність країн трудовими ресурсами по обсягу і кваліфікаційному складу. Міжнародне переміщення робочої сили, впливає на темпи економічного росту. Головною економічною причиною міграції робочої сили є міждержавне розходження в оплаті праці. Міграція праці веде до вирівнювання рівня оплати праці в різних країнах. У результаті міграції сукупний обсяг світового виробництва зростає внаслідок більш ефективного використання трудових ресурсів за рахунок їх міждержавного перерозподілу.

Міжнародна передача технології означає переміщення науково-технічних досягнень між країнами на комерційній і некомерційній основі. Вона здійснюється на основі розходжень у рівні розвитку науково-технічною прогресу, досягнутого окремими країнами, галузями, фірмами. Саме поділ між країнами по досягнутому рівню І напрямкам технічного прогресу, їхня спеціалізація в різних галузях науково-технічних знань, розходження в забезпеченості технологією стимулює міжнародний технологічний обмін.

Предметом міжнародної передачі технології є:

технологія "у чистому виді" (неупредметнена технологія);

носії технологи (упредметнена технологія).

1. Технології "у чистому виді" (неупредметнена технологія). Під технологією "у чистому виді" розуміються ідеї, знання, навички, патенти, ліцензії, "ноу-хау", інжиніринг і Інші. Патент засвідчує монопольне право винахідника на використання цього винаходу. Патент передається па основі патентної угоди, по якій власник патенту уступає свої права на використання винаходу покупцю патенту. На основі ліцензійних угод власник винаходу надає іншій стороні дозвіл на використання у визначених межах своїх прав на технологію. Предметом ліцензійних угод можуть бути запатентовані винаходи, промислові зразки, товарні знаки, "ноу-хау", до яких відносяться конфіденційні данні, що мають комерційну цінність, (звичайно це незапатентовані винаходи).

У залежності від об'єкта ліцензії можуть бути:

самостійними (ліцензії пропонують передачу технології в чистому виді);

супутніми (ліцензії надаються одночасно з укладанням контракту на будівництво підприємства, постачання устаткування, надання консалтингових послуг; у рамках угод про промислове й інвестиційне співробітництво, про науково-технічну і виробничу кооперацію.

Продаж ліцензій - це один зі способів виходу на ринок приймаючої сторони, створення філії. Продаж ліцензії, як правило, супроводжується постачаннями матеріалів, вузлів, деталей. Передача "ноу-хау" означає падання технічного досвіду і секретів виробництва, використання яких забезпечує визначені переваги.

Інжиніринг означає надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу, використання куплених чи орендованих машин і устаткування.

2. Носії технології (упредметнена технологія). Носіями технології в міжнародному обміні можуть виступати товари і фактори виробництва.

Товар виступає як носій технології у випадку міжнародної торгівлі високотехнологічними товарами.

Капітал виступає носієм технології у випадку торгівлі високотехнологічними капіталомісткими інвестиційними товарами.

Праця є носієм технології у випадку міжнародної міграції висококваліфікованих науково-технічних кадрів, носіїв ідей, знань, досвіду, інноваційних здібностей.

Земля виступає носієм технології у випадку торгівлі природними ресурсами, для розробки яких використане новітнє науково-технічне досягнення. На основі вищевикладеного можна зробити висновок про те, що, за винятком міжнародної торгівлі сировинними і продовольчими товарами, інша частина міжнародного обміну являє собою сферу міжнародної передачі технології в чистому виді і через її носіїв.

Технологія передається іншим країнам і на некомерційних умовах. Найбільш розповсюдженими формами такої передачі технології є:

науково-технічні публікації;

виставки, ярмарки; симпозіуми й інші міжнародні зустрічі фахівців і вчених;

обмін фахівцями, міграція високопрофесійних кадрів, навчання, стажування;

створення транснаціональними корпораціями закордонних дослідницьких підрозділів, внутріфірмова передача технології;

промислове шпигунство і технологічне піратство;

на безоплатній основі передається морально застаріла чи традиційна технологія до країн, що розвиваються


Практичні завдання

Експорт та імпорт усіх країн світу, разом узятих, у 1998-2000 рр. склав у поточних цінах (у млрд, дол.).

Експорт та імпорт усіх країн світу в 1998-2000 рр., млрд. дол.

1998 р. 1999 р. 2000 р.
Експорт 5375,0 5473,0 6180,0
Імпорт 5560,0 5729,0 6485,0

а) у чому полягає причина різниць між вартістю світового експорту й імпорту?

б) оцініть приблизну вартість фрахту і страхування у відсотках від вартості імпорту;

в) чи можна за цими даними обчислити зовнішньоторговельне сальдо та оборот?

Відповідь

А) причина різниць між вартістю світового експорту й імпорту полягає в тому, що експорт оцінюється на базі ФОБ, а імпорт на базі СІФ

Б) приблизну вартість фрахту і страхування у відсотках від вартості імпорту складає 2-3%

(імпорт – експорт) х 100

імпорт

(5560,0 – 5375,0) х 100/5560,0 = 3,32

(5729,0 – 5473,0) х 100/5729,0 = 4,46

(6485,0 – 6180,0) х 100/ 6485,0 = 4,7

В) за цими даними не можна обчислити зовнішньоторговельне сальдо та оборот. Ці поняття мають сенс тільки при застосуванні у відношенні до експорту та імпорту окремо взятої країни.

У чому подібність і різниця між

а) закордонними прямими і портфельними інвестиціями;

б) закордонними прямими інвестиціями і міжнародними позиками;

в) закордонними портфельними інвестиціями і міжнародними позиками?

Під прямими інвестиціями слід розуміти підприємницький капітал за кордоном, що забезпечує контроль над підприємствами, в які він вкладений.

До прямих іноземних інвестицій належать як початкове придбання інвестором власності за кордоном, так і усі наступні операції між інвестором і підприємством, у яке вкладений капітал. Прямі інвестиції поділяються на (поділ прийнятий МВФ, ОЕСР та в системі національних рахунків ООН):

а) вкладання компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях),

6) реінвестування прибутку,

в) внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.

Ознакою прямих іноземних інвестицій є встановлення тривалих ділових стосунків між підприємствами та інвесторами, за яких інвестор має значний вплив на рішення, що приймає підприємство.

Зважаючи на особливості вкладення, очевидно, що як підприємницький переважно використовується приватний капітал, хоча держава та державні підприємства також вкладають кошти з цією метою за кордоном.

Портфельні інвестиції утворюються вкладенням капіталу в цінні папери підприємств у розмірах які не забезпечують права власності або контролю над ними. Такими цінними паперами можуть бути:

а) акціонерні цінні папери,

б) боргові цінні папери облігації, прості векселі, боргові зобов’язання, інструменти грошового ринку — казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти, фінансові деривативи — опціони, варанти, ф'ючерси, свопи тощо.

Портфельні інвестиції характерніші для приватного підприємницького капіталу. Вони мають високу ліквідність, тобто цінні папери швидко можуть бути перетворені в готівку.

Чіткої межі між прямими і портфельними інвестиціями немає. Вивезення підприємницького капіталу має велике значення для обох сторін. Експортери капіталу отримують прибуток (або свою частку прибутку), який вивозять з країни або використовують для інвестицій на місці. Імпортери капіталу мають можливість ефективно і раціонально використовувати зовнішні джерела коштів і технологій в національних інтересах. Однак необхідно зазначити, що коли прямими інвестиціями обмінюються розвинуті країни, то економічні відносини будуються на рівноправній основі. Водночас експорт капіталу в країни, що розвиваються, як правило, пов'язаний із встановленням нерівноправних економічних відносин.

Позиковий капітал вивозиться за межі країн у вигляді надання позик на короткий чи довгий строк для отримання відсотка.

Кредиторами можуть бути приватні фірми або банки, державні органи і міжнародні фінансові організації, а одержувачами – приватні особи, компанії, підприємства, уряди країн.

Державні капітали вивозяться, як правило, на умовах, що відрізняються від звичайного ринкового стандарту, вони містять більш або менш суттєвий елемент субсидії. На вивезений позиковий капітал іноземний кредитор отримує відсотки. Одержувач позики може самостійно використовувати її для вирішення своїх проблем. Водночас кредити можуть видаватись і під конкретні потреби чи програми.

Експорт позикового капіталу набуває все більших масштабів і став основою сучасної системи міжнародного кредиту. У міжнародних масштабах як позиковий використовується здебільшого державний капітал, меншою мірою — приватний.

Інтернаціоналізація господарської діяльності сприяла формуванню в 70 х роках XX ст. єдиного ринку позикових капіталів і створенню на його основі світового фінансового ринку. Основою його є національні фінансові ринки, але він має інтернаціональний характер, оскільки суб'єктами фінансових угод виступають юридичні та фізичні особи іноземних держав, а угоди передбачають трансформацію грошово-кредитних ресурсів з однієї валюти в іншу. Переплетення національних і міжнародних активів веде до формування єдиного універсального ринку, доступного для всіх. На цьому ринку здійснюється рух позикового капіталу між країнами.


Список літератури

1. Багрова, І.В. Міжнародна економічна діяльність України [Текст] : навчальний посібник / І. В. Багрова, О. О. Гетьман, В. Є. Власюк ; Дніпропетровський ун-т економіки та права. - К. : ЦНЛ, 2004. - 384 с.

2. Дахно, І.І. Світова економіка [Текст] : навчальний посібник / І. І. Дахно. - К. : ЦНЛ, 2006. - 264 с.

3. Дахно, І.І. Світова економіка [Текст] : навчальний посібник / І. І. Дахно. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К. : ЦУЛ, 2008. - 280 с.

4. Карбау, Р. Міжнародна економіка [Текст] : підручник : пер. с англ / Р. Карбау. - 7-е вид. - Суми : Козацький вал, 2004. - 652 с.

5. Козик, В.В. Міжнародні економічні відносини [Текст] : навчальний посібник / В. В. Козик, Л. А. Панкова, Н. Б. Даниленко. - 6-тє вид., стереот. - К. : Знання, 2006. - 406 с.

6. Международная экономика [Текст] : учебное пособие / Т. Н. Гоголева, В. Г. Ключищева, Ю. И. Хаустов. - М. : КНОРУС, 2005. - 304 с.

7. Мировая экономика [Текст] : учебное пособие для вузов / ред. И. П. Николаева. - 3-е изд., перераб. и доп. - М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2007. - 510 с.

8. Міжнародна економіка [Text] : підручник / Мін-во освіти і науки України ; ред.: Ю. Г. Козак, Д. Г. Лук`яненко, Ю. В. Макогон. - 3-тє вид., допов. і переробл. - К. : ЦУЛ, 2009. - 560 с.

9. Міжнародна економіка [Текст] : навчальний посібник / ред. Ю. Г. Козак. - 2-ге вид., перероб і доп. - К. : ЦУЛ, 2008. - 1118 с.

10. Міжнародна економіка [Текст] : навчально-методичний посібник / Мін-во освіти і науки України, КНЕУ ; ред. Поручник. - К. : КНЕУ, 2005. - 160 с.

11. Міжнародна економіка [Текст] : підручник / КНУ ім. Тараса Шевченка ; ред. А. П. Румянцев. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К. : Знання, 2006. - 479 с.

12. Міжнародна економіка [Текст] : підручник / Мін-во освіти і науки України, Нац. металургійна академія України ; ред. В. М. Тарасевич. - К. : ЦНЛ, 2006. - 224 с.

13. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях [Текст] : навчальний посібник / Мін-во освіти і науки України ; ред. Ю. Г. Козак. - К. : ЦНЛ, 2004. - 676 с.

14. Одягайло, Б.М. Міжнародна економіка [Текст] : навчальний посібник / Б. М. Одягайло. - 2-ге вид., випр. і доп. - К. : Знання, 2006. - 407 с.

15. Передерій, О.С. Міжнародні економічні відносини [Текст] : навчальний посібник / О. С. Передерій ; Мін-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. - К. : ЦНЛ, 2006. - 274 с.

16. Романчиков, В.І. Міжнародні економічні відносини [Текст] : навчальний посібник / В. І. Романчиков, І. О. Романенко. - К. : ЦУЛ, 2008. - 256 с.

17. Руденко, Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції [Текст] : підручник / Л. В. Руденко. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К. : ЦУЛ, 2007. - 632 с.

18. Цыпин, И.С. Мировая экономика [Текст] : учебник / И. С. Цыпин, В. Р. Веснин. - М. : ТК Велби : Проспект, 2007. - 248 с.

19. Шевчук, В.О. Міжнародна економіка: теорія і практика [Text] : підручник / В. О. Шевчук. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К. : Знання, 2008. - 663 с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:52:12 19 марта 2016
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений22:41:31 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
17:38:29 25 ноября 2015

Работы, похожие на Контрольная работа: Міжнародний поділ факторів виробництва

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149897)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru