Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Міжнародне становище країн Африки у 80-90-і роки ХХ столітті

Название: Міжнародне становище країн Африки у 80-90-і роки ХХ столітті
Раздел: Рефераты по международным отношениям
Тип: реферат Добавлен 06:23:09 24 января 2010 Похожие работы
Просмотров: 78 Комментариев: 3 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

МІЖНАРОДНЕ СТАНОВИЩЕ КРАЇН АФРИКИ У 80-90-і РОКИ ХХ ст.

Із закінченням холодної війни радикально змінилася роль Африки в міжнародних відносинах. Переставши бути ареною конфронтації Сходу й Заходу, цей регіон втратив своє стратегічне значення в системі зовнішньополітичних координат провідних держав, а досвід їх політичного й економічного співробітництва з африканськими країнами піддався критичній переоцінці. У міжнародний політичний лексикон міцно ввійшло поняття «афропесимізм», що підкріплювалося й підкріплюється багатьма серйозними аргументами. Джерелом «афропесимізму» стало насамперед тяжке економічне становище переважної більшості країн регіону. Сьогодні на частку континенту, де проживає більше 11% населення Землі (600 млн. чоловік), доводиться лише близько 5% світового виробництва. З 53 африканських країн 33 ставляться до групи найменш розвинених країн миру (НРС). Якщо в 1960 р. Африка забезпечувала себе продовольством, то з 1980 р. третина африканців виживає тільки за рахунок міжнародної допомоги. Разом з тим населення Африки зростало швидше, ніж населення інших країн, що розвиваються. При збереженні нинішніх темпів народжуваності в 2025 р. кожна п'ята людина у світі буде африканцем.

Особливе занепокоєння викликає те, що, хоча частка Африки в одержанні міжнародної економічної допомоги країнам, що розвиваються, становила на початку 90-х років 38% (17% в 1970 р.) і коливається на сучасному етапі між 15 і 20 млрд. дол. у рік, падіння ВВП на душу населення на континенті за період 1980 - 1992р. досягло 15%. Істотне зниження рівня життя населення відбувалося навіть у тих державах, де зовнішня допомога становила дуже велику частку стосовно розмірів їхніх бюджетів. Являють загрозу для Африканського континенту й інші серйозні проблеми. У всіх країнах південніше Сахари вкрай гостро стоїть проблема СНІДУ. Незважаючи на зусилля світового співтовариства, не вдається вирішити проблему голоду. Періодично недостача продовольства здобувала драматичний характер в Ефіопії, Сомалі, Судані, Анголі, Руанді, Заїрі, Сьєрра-Леоне. Надзвичайні масштаби прийняла й проблема біженців. В Африці налічується майже 50% від загальносвітової кількості біженців (більше 7 млн. чоловік) і 60% переміщених осіб (20 млн. чоловік).

Украй несприятливі наслідки для інтересів міжнародної безпеки мають численні внутрішні й міждержавні конфлікти в різних районах Африки. За постколоніальний період на континенті було зафіксовано 35 збройних конфліктів, у ході яких загинуло близько 10 млн. чоловік, більша частина з яких - цивільне населення. Ослаблення військово-політичного втручання в справи Африки з боку наддержав спочатку привело до зниження числа й інтенсивності конфліктів у регіоні, однак незабаром відновилися старі й спалахнули нові повстання, у яких боротьба різних політичних чинностей уже не маскувалася протистоянням Сходу й Заходу, а широко підігрівалася традиційними етнічними, конфесіональними й клановими протиріччями, соціальними витратами реформ.

В 90-і роки воєнні дії велися на території більш ніж півтора десятків африканських держав. Особливо великі руйнування війни й збройні етнічні конфлікти принесли в Анголі, Ефіопії, Ліберії, Мозамбіку, Сомалі, Чаді, Мавританії, Сенегалі, Західній Сахарі, Судані, Уганді, Малі, Бурунді й Руанді. Подолання їхніх наслідків зажадає декількох десятиліть, причому ймовірність рецидивів конфронтації поки залишаєтьсявисокою.

У цьому зв'язку «афропесимісти» думають, що соціально-економічні й політичні характеристики Африканського континенту прирікають переважну більшість країн регіону на постійну нестабільність, а висока ймовірність нового витка кризового розвитку блокує й міжнародні зусилля по подоланню цієї ситуації. Загалом, на їхню думку, Африка була, є й буде «джерелом підвищеної небезпеки» у системі міжнародних відносин.

Однак, незважаючи на серйозність погроз регіонального й глобального масштабу, відмічуваних на Африканському континенті, світовий порядок, що складається на рубежі третього тисячоріччя, буде визначатися не тільки тими факторами, які цілком очевидні сьогодні, але й новими перспективними тенденціями. Хоча 90-і роки були важким і суперечливим періодом еволюції африканських країн, до другої половини поточного десятиліття в переважній більшості держав намітилися позитивні зрушення. Внутрішньополітичні й міжнародні відносини в Африці поступово входять у нормальне русло.

Позитивні зміни стали можливі насамперед завдяки врегулюванню великих збройних конфліктів в Африці. Ліквідація режиму апартеїду в ПАР благотворно позначилася на обстановці в південній частині континенту. Припинилася затяжна політична боротьба в Намібії, Мозамбіку й Анголі. Нормалізувалися відносини між Угандою, Кенією й Танзанією. З наданням незалежності Еритреї завершилася багаторічна громадянська війна в Ефіопії, але тепер зіткнення між Ефіопією й Еритреєювідбуваються вже на міждержавному рівні.

Рішення проблем, через які довгий час існували головні вогнища напруженості на Африканському континенті й довкола нього, виявилося частковим, недостатнім для створення атмосфери регіональної безпеки. До середини 90-х років обстановка в багатьох районах, які раніше розглядалися лише як потенційні зони локальної конфронтації, різко загострилася.

Особливо драматично розвивалася ситуація в районі Великих озер. Протиріччя, що йдуть у глиб колоніальної історії, між хуту й тутсі виплеснулися за межі Руанди й Бурунді, де проживають ці народи. У конфлікт виявилисязалучені в тому або іншому ступені багато держав субрегіону.

Складноює політична ситуація в другій по величині африканській державі - Заїрі (ДРК), що з осені 1996 р. переживає серйозні внутрішні потрясіння. Ці потрясіння позначаються й на положенні сусідніх країн. Деякі з них виявилисязалученими в цивільний і військовий конфлікт у ДРК.

Зберігається напруженість у Сомалі, де на тлі фактичного розпаду держави протиборчі угруповання продовжують спроби досягти військово-політичної переваги. Посередницькі зусилля сусідніх держав у ряді випадків допомагали знизити рівень конфронтації, однак мирні домовленості, що неодноразово досягалися, учасниками конфлікту не дотримувалися.

Затягається врегулювання конфліктної ситуації в зоні Африканського Рогу. Вона загострилася на початку 1997 р. у зв'язку з виступом на півдні Судану опозиційних чинностей, які ведуть боротьбу із центральною владою. Суданський уряд обвинувачує своїх сусідів - Ефіопію, Еритрею й Уганду в агресії. Ці країни заявляють про свою непричетність до виступів південно-суданських сепаратистів, але конфлікт далекий від завершення. Крім того, в 1998р. між Еритреєю і Ефіопією зненацька виник гострий прикордонний конфлікт.

До кінця 90-х років загострилися територіальні проблеми й у відносинах між Камеруном і Нігерією, Екваторіальною Гвінеєю й Нігерією, Намібією й Ботсваною. На жаль, список потенційних вогнищ напруженості у зв'язку територіальними суперечками в Африці може бути продовжений.

Гальмується врегулювання збройного конфлікту в Західній Сахарі, де ООН поки не вдається організувати референдум про самовизначення народу цієї території. Ускладнився після військового перевороту 1997 р. розвиток мирного процесу в Сьєрра-Леоне.

Конфлікти, що тривають у ряді точок Африканського континенту, придбали багато в чому регіональний характер. Події другої половини й кінця 90-х років у Гвінеї-Бісау, ДРК, Сьєрра-Леоне, Бурунді, Руанді, Сенегалі, Лесото, Сомалі привели до втручання як окремих країн, так і субрегіональнихугруповань. У Республіку Конго ввійшли ангольські війська. У Гвінею-Бісау й Сьєрра-Леоне були уведені війська Економічного співтовариства країн Західної Африки (ЭКОВАС). У ДРК по різні сторони лінії фронту виявилися армії Уганди, Бурунді, Анголи, Зімбабве, Намібії, Чаду.

Необхідно відзначити, що збереження військово-політичної конфронтації тісно пов'язане з гонкою озброєнь на Африканському континенті, що підсилює нестабільність у внутрішній політиці й міждержавних відносинах. Серед країн, що розвиваються в Африці найбільшою військовою міццю до кінця 80-х років володіли Єгипет,Лівія,Алжир,Марокко,Ефіопія, Ангола йНігерія. В арміях цих країн була зосереджена основна частина бронетанкових сил континенту, більша частина військової авіації й флоту. Ще в дев'яти країнах (Сомалі, Кенія, Судан, Туніс, Танзанія, Мозамбік, Замбія, Зімбабве й Заїр) військовий потенціал досягав субрегіонального рівня, що дозволяє вести активні бойові дії за межами своїх границь. По прогнозах, що були на той період, деякі країни Африки моглиб до 2000 р. стати власниками ядерної зброї (Лівія,Алжир, Нігерія) і можливими виробниками хімічної зброї (Єгипет,Ефіопія,Лівія, Ангола,Сомалій ПАР). Передбачається, що біологічна зброя розробляється в Лівії і Єгипті. Одночасно Алжир, Єгипет і Лівія мають у своєму розпорядженні балістичні ракети класу «земля-земля», причому у двох останніх країнах влада прагне налагодити їхнє власне виробництво.

Однак положення в «гарячих точках» Африканського континенту в останні роки не залишалосянезмінним. Завдяки діям ООН, зусиллям ОАЕ, окремих держав у ряді випадків удалося домогтися позитивних зрушень.

Була успішно завершена масштабна операція по підтримці миру в Мозамбіку. Без істотних ускладнень ішов процес національного примирення в ПАР. Були знайдені мирні рішення територіальної суперечки між Чадом і Лівією про смугу Аузу, питання про статус Уолфиш-Бея. Удалося запобігти розростанню внутрішніх конфліктів у Лесото, Свазіленді, Центрально-Африканській Республіці, на Коморах, а також територіальних суперечок між Нігерією й Камеруном, Еритреєю і Єменом, Намібією й Ботсваною.

Поворот до кращого чітко позначився в процесі подолання військових конфліктів у Ліберії й Анголі. Завдяки спільним зусиллям Ради Безпеки й Генерального секретаря ООН, «трійки» країн-спостерігачів (Росія, США, Португалія) у квітні 1997 р. в Анголі був створений уряд національного примирення за участю представників угрупованняУНИТА. Після більше 20 років громадянської війни ця країна одержала можливість приступити до мирного будівництва.

Наведені приклади є переконливим доказом того, що врегулювання конфліктів в Африці є хоча й важким, але цілком реальним навіть у порівняно стислий термін. Важливо також, що процес миротворчості, що почався у зв'язку з конкретними конфліктами, гармонійно сполучається із глобальними тенденціями подолання конфронтації. Свідоцтвом зацікавленості африканських країн у зміцненні міжнародної й регіональної безпеки є підписання в 1996р. договору про створення в Африці без'ядерної зони. Росте прагнення підсилити контроль за поширенням зброї й домогтися заборони його найбільш смертоносних видів на континенті. У цьому зв'язку оцінка ситуації в «гарячих точках» Африки винятково через призму «афропесимізму» була б неправомірною.

Характерною рисою нарощування зусиль по встановленню й підтримці миру на Африканському континенті була в 90-і роки широка втягненість світового співтовариства, і особливо держав - членів Ради Безпеки ООН. Симптоматично, що в цей період 40% сил ООН по підтримці миру діяли в Африці. Але сьогодні усе більш активно проявляється й прагнення самих африканських країн до участі в процесах урегулювання й миротворчості.

У середині 90-х років дванадцять країн Півдня Африки створили міжурядову консультаційну Раду по політиці, обороні й безпеці. Держави Центральної Африки підписали Пакт про ненапад. Міжнаціональні військові підрозділи Економічного співтовариства держав Західної Африки (ЕКОВАС) уже протягом декількох років перебувають у Ліберії.

Важливим явищем міжнародних відносин в Африці став початок формування спеціального механізму ОАЕ, покликаного забезпечувати попередження й урегулювання конфліктів. Відповідно до документів Каїрського саміту 1993 р. ОАЕ в його основу покладені принципи невтручання у внутрішні справи держав, поваги суверенітету й територіальної цілісності, урегулювання конфліктів шляхом переговорів, посередництва й взаємних консультацій. Визначено й приблизний (1 млн. дол.) обсяг щорічних відрахувань ОАЕ на потреби спеціального миротворчого корпуса.

Але контури регіональної системи безпеки виглядають поки досить розпливчастими. Її договірна структура, критерії функціонування й взаємодії із силами ООН по підтримці миру носять ще аморфний характер. Каменем спотикання для африканськоїмиротворчостіє дефіцит матеріальних коштів, а головне, відсутність взаємної довіри у відносинах багатьох сусідніх держав і амбіції їхніх лідерів.

У цьому зв'язку актуальність здобуває надання Африці міжнародного сприяння в справі створення накопичень миротворчих чинностей. Однак воно гальмується наявністю певних розбіжностей між США й Францією - двома найбільшими західними партнерами африканських країн.

Розходження американських і французьких підходів до проблеми чітко виявилися на міжнародній конференції, яка проходила восени 1997 р. у Дакарі. Франція виступає за збереження своєї прямої військової присутності в Західній Африці (5 військових баз) і підготовку при участі великого французького контингенту спеціального миротворчого корпуса (МАРС) із представників семи франкомовних країн субрегіону. Цей план відрізняється від американського проекту, що передбачає створення миротворчого корпуса іншої конфігурації (АСРК). У процесі формування АСРК уже підготовлено по батальйону від збройних сил Сенегалу й Уганди. У найближчому майбутньому до них планується підключити також батальйони з Гани, Малаві, Малі, Тунісу й Ефіопії. Таким чином, принциповим розходженням французьких і американських подань про можливості участі африканських держав в операціях по підтримці миру на континенті є орієнтація, з одного боку, на субрегіональні, а з іншого боку - на трансконтинентальні масштаби.

Мир і нормалізація обстановки служать попередніми умовами поліпшення економічного й соціального стану на Африканському континенті. Одночасно обережний оптимізм відносно подолання військових конфліктів багато в чому пов'язаний з поліпшенням основних показників економічного росту, характерним останнім часом для більшості африканських держав.

Згідно статистичним даним МВФ, річні темпи економічного росту в Африці склали в 1994р. 2,9%, в 1995-м - 3% і в 1996-м - 5%. Як і в інших регіонах, що розвиваються, економічний ріст характеризувався значною нерівномірністю показників окремих африканських країн. Десять країн досягли або перевищили рівень 6%, в 19 він коливався в межах 3 - 6%, в 23 перебував на оцінці 0 - 3%. У трьох випадках зафіксовані негативні економічні показники. Але в цілому вперше за багато років постколоніальної історії континенту загальна динаміка економічного розвитку стала підбадьорюючою. Експерти в основномудосить оптимістичні у своїх прогнозах щодо розвитку економіки африканських країн на найближчу перспективу. По оцінках, на рубежі століть африканські країни в стані забезпечити рістВВП на рівні 5 - 6% у рік.

Хоча на тлі позитивної динаміки існують серйозні недоліки з погляду критеріїв загального соціально-економічного розвитку, багато африканських країн починають у цей час поступово налагоджувати основи ринкової економіки. Саме в цих державах темпи економічного росту у порівнянні зростом населення відносно низькі, спостерігається деяке пожвавлення експорту, у порівнянні із сусідами, показники інфляції.

Найбільших успіхів домоглися малі країни: Маврикій, Ботсвана, Сейшельські острови, Свазіленд, Лесото й деякіінші. Із числа більших країн можна відзначити Гану, де темпи економічного росту досягають 4,7%, Кіт-Д'ивуар -4,5%, Зімбабве - 4%. У той же час показники економічного ростунайбільшої африканської країни - Нігерії залишають бажати кращого (3,5%), а говорити про економічне відродження другого африканського гіганта - Заїра поки взагалі не доводиться.

У цей час інтеграційні процеси активізувалися на сході, на заході й на півдні континенту. У грудні 1993 р. між Кенією, Танзанією й Угандою був укладений Договір про східно-африканське співробітництво, що ознаменував відтворення після шістнадцятирічної перерви Східно-Африканського співтовариства. Восени 1995 р. був даний новий імпульс діяльності існуючогобільше 20 років Економічного союзу країн Західної Африки (ЕКОВАС), що включає 16 держав регіону. У травні 1997 р. у Лусаке відбувся саміт представників 19 країн Загального ринку Східної й Південної Африки (КОМЕСА). Продовжує діяти Конференція співтовариства розвитку 12 держав Півдня Африки (САДК). Важливою тенденцією є й здійснення з 1994 р. на регулярній основі співробітництва між САДК і Європейською радою. Воно охоплює проблеми запобігання регіональних конфліктів, спільної боротьби зі злочинністю й наркомафією, розвитку транспортної системи, підготовки африканських дипломатів і розмінування колишніх зон бойових дій.

Відзначені позитивні зміни вказують на початок поступового виходу частини африканських країн з економічної кризи. Але перспективи розширення протидіючій кризі процесів багато в чому залежать від продовження активної допомоги з боку світового співтовариства.

Розуміння цього відіграє помітну роль у стратегії зовнішніх партнерів Африки. В 1996р. Генеральний секретар ООН висунув спеціальну програму, відповідно до якої протягом десяти років планується витратити на початкову освіту й профілактику захворювань на континенті 25 млрд. дол. Зберігається, хоча й у більше скромних обсягах, ніж колись, економічна й гуманітарна допомога країнам Африки й по лінії двосторонніхвідносин.

Ще одна проблема сучасних міжнародних відносин, тісно пов'язаних з економічною ситуацією в Африці, - доля боргових зобов'язань, узятих на себе африканськими країнами в 70-і й особливо в 80-і роки. Загальна сума африканського боргу досягла до другої половини 90-х років 322 млрд. дол., а його обслуговування стало непосильним тягарем для більшості країн-боржників, які витрачають на обслуговування свого зовнішнього боргу від 20 до 30% експортного виторгу.

Незважаючи на наполегливі спроби африканських країн і деяких інших держав домогтися повного списання їхніх боргів або тривалої відстрочки платежів, насамперед по зобов'язаннях перед ВБ і МВФ, міжнародні кредитори не пішлиїм назустріч. Твердість підходів міжнародних фінансових інститутів до проблем африканських боргів має не тільки чисто економічний аспект, але й іншу, менш відому сторону. Таким чином, донори здійснюють певний контроль за ходом реформ, а головне, обмежують небажані з їхнього погляду витрати боржників. В умовах, коли не може бути й мови про встановлення будь-якої форми іноземної опіки над нестабільними державними структурами африканських країн, багато місцевих еліт проявляють аж ніяк не державний підхід до витрати одержуваних ззовні субсидій.

Для характеристики ролі Африки в сучасних міжнародних відносинах необхідно відзначити й деякі особливості політики найбільших західних країн відносно проблем континенту після закінчення холодної війни.

Піонером у прийнятті нової африканської стратегії виступили США. У першій половині 90-х років була згорнута американська допомога ряду диктаторських режимів (Ліберії, Судану, Заїра), підтримані процеси національного примирення в Анголі, ПАР, Мозамбіку. Одночасно США взяли курс на висування на перший план економічних пріоритетів у зовнішній політиці й розширення присутності американських корпорацій на Африканському континенті. У цьому зв'язку американська дипломатія стала розглядати досягнення демократичних змін в африканських країнах, виходячи не з формальних антикомуністичних установок, а з орієнтирів стійкого розвитку й економічного росту. Тому в порівнянні з попереднім періодом американська сторона прагне підходити до рішення цих проблем збільшимобліком специфіки кожної африканської держави.

Африканський курс США і їхні нові підходи знайшли підтримку з боку Великобританії.

Разом з тим політика Франції в Африці відрізняласяпевною специфікою. Незважаючи на поступовий розпад системи «особливих відносин» у культурній, економічній і фінансовій сферах, що зв'язували Францію з її колишніми африканськими колоніями, припинення в 1995 р. субсидування бюджетів західно-африканських країн, що входили в «зону франка», у порівнянні з іншими західними країнами Франція зберігає найвищий рівень прямої присутності в Африці.

Однак у середині 90-х років деякі міжнародні спостерігачі заговорили про франко-американське суперництво в Чорній Африці. Установка США на форсоване проведення демократичних і ринкових реформ зіштовхнулася із традиційною схильністю Франції до компромісів зі своїми африканськими партнерами. Значну, а іноді й переважаючу роль у цьомузіткненні грали також економічні інтереси, особливо в нафтовій області. Конкуренція між французькою компанією « Ельф-Акитен» і американською «Оксидентал петролеум» у Конго, між англо-голландською «Шелл» і « Ельф-Акитен» у Габоні, тертя між американськими й французькими нафтовими компаніями в Анголі викликали навіть побоювання, що виникне нова конфігурація суперництва в Африці.

Роль Африки в сучасних міжнародних відносинах складна й багатогранна. Припинення збройних конфліктів, створення умов для економічного відродження й підвищення ефективності іноземної допомоги африканським країнам є на сучасному етапі ключовими завданнями в системі зовнішньополітичних пріоритетів глобального розвитку. Але позитивні зрушення, що намітилися, на всіх перерахованих напрямках не знімають із порядку денного багато інших питань, від рішення яких буде залежати формування перспективних тенденцій широкої міжнародної взаємодії в Африці й навколо її. Представляється, що в недалекому майбутньому світове співтовариство звернеться до більше активного пошуку регіональних рішень демографічного, екологічного, енергетичних і ряду інших проблем Африканського континенту.

Список використаної літератури

1. Африка в меняющемся мире. VII Всероссийская конференция африканистов. - М., 1998;

2. Африка. Региональные аспекты глобальных проблем / Отв. ред. С.А. Бессонов. - М., 1996;

3. Бельский В. Континент конфликтов // Международная жизнь. -1997.-№8;

4. Мартышин О. Привьется ли в Африке западная демократия? // Азия и Африка сегодня. - 1996. - № 8;

5. Неклесса А. Перспективы глобального развития и место Африки в новом мире // Мировая экономика и международные отношения. // -1995.-№8;

6. Фокеев Г. Африка. Правила игры //Азия и Африка сегодня. - 1992. -№5.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:52:08 19 марта 2016
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений22:41:27 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
17:38:27 25 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Міжнародне становище країн Африки у 80-90-і роки ХХ столітті

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151192)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru