Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Міграція робочої сили як фактор розвитку світової економіки XXI століття

Название: Міграція робочої сили як фактор розвитку світової економіки XXI століття
Раздел: Рефераты по международным отношениям
Тип: реферат Добавлен 11:02:24 13 ноября 2007 Похожие работы
Просмотров: 144 Комментариев: 3 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Зміст

Ключові поняття. 2

Причини міжнародної міграції робочої сили. 2

Етапи міжнародної міграції робочої сили. 4

Сучасні центри притягання робочої сили. 6

Наслідки переміщення трудових ресурсів. 8

Регулювання міжнародних міграційних процесів. Міжнародна Організація Праці 10

Ключові поняття

Міграція робочої сили; еміграція робочої сили, імміграція ро­бочої сили; рееміграція; постійна міграція; тимчасова міграція; не­легальна міграція; причини міграції; етапи міграції; "Втеча мізків"; напрямки переміщення мігрантів; центри притягання робочої си­ли; наслідки міграції – для країн, гир приймають робочу силу, для країн-експортерів; регулювання міграції; МОП.

Міжнародна міграція робочої сили нині охоплює весь світ: як його розвинуту частину, так і відсталу периферію. До середини 90-х років у світі налічувалось не менше як 30 млн. трудящих, які працюють за межами батьківщини, більш половини з них --вихідці з країн, що розвиваються, і країн з перехідною еко­номікою.

Міжнародна міграція робочої сили є однією з об'єктив­них підстав становлення цілісної світогосподарської системи. Водночас проблема вільної міграції є найнебезпечнішою для урядів як у політичному, так і в соціальному аспекті. Етнічні, релігійні забобони і пряма економічна загроза інтересам окре­мих груп, котрі побоюються конкуренції з боку іммігрантів, роблять цю проблему надто гострою. Для політиків проблема міграції — це та "гаряча картопля", яку краще не виймати з во­гню" [39, с 427]. Тому при проведенні міграційної політики дуже важливо знати природу, загальноекономічні та соціальні наслідки цього явища.

Причини міжнародної міграції робочої сили

Міжнародна міграція робочої сили -• це переміщення робо­чої сили з однієї країни в іншу. Вона включає два основні взаємо­пов'язані процеси: еміграційний та імміграційний.

Еміграція – це виїзд робочої сили з однієї країни в іншу.

Імміграція - це в'їзд робочої сили до приймаючої країни. Рееміграція - повернення робочої сили в країну еміграції (на батьківщину).

Основні форми міграційних процесів:

постійна міграція. Ця форма переважала до Першої сніго­вої війни і характеризувалася тим, що значні маси людей назавжди покидали свої країни і переселялись на постійне місце проживання до США, Канади, Австралії тощо. Пере­селення у зворотному напрямку було незначним;

тимчасова міграція, що передбачає повернення мігрантів на батьківщину по закінченню певного строку. У зв'язку з цим слід відзначити, що сучасна трудова міграція набула ротаційного характеру;

нелегальна міграція, яка надто вигідна підприємцям країн-мігрантів і становить своєрідний резерв необхідної їм дешевої робочої сили.

Різноспрямовані потоки трудових ресурсів, що перетинають національні кордони, утворюють міжнародний ринок .праці, який функціонує у взаємозв'язку з ринками капіталу, товарів та послуг. Інакше кажучи, міжнародний ринок робочої сили існує у формі трудової мі грації.

Міжнародна міграція робочої сили зумовлена чинниками внутрішнього економічного розвитку кожної окремої країни і зовнішніми чинниками: станом міжнародної економіки в цілому та економічними зв'язками між країнами. У певні періоди рушійними силами міжнародної трудової мобільності можуть ви­ступати також політичні, військові, релігійні, національні, куль­турні, сімейні та інші соціальні чинники. Причини міжнародної трудової міграції можна також зрозуміти лише як конкретну су­купність названих чинників.

Традиційно (в неокласичній теорії) основну виділяють еко­номічну причину міжнародної трудової міграції, пов'язану з мас­штабами, темпами та структурою накопичення капіталу.

1. Відмінності в темпах накопичення капіталу зумовлюють відмінності сил притягання або відштовхування робочої сили в різних регіонах світового господарства, що в кінце­вому підсумку визначає напрямки переміщення цього чинника виробництва між країнами.

2. Рівень та масштаби накопичення капіталу справляють без­посередній вплив на рівень зайнятості працездатного насе­лення і, отже, нарозміри відносного перенаселення (без­робіття), яке є основним джерелом трудової міграції.

3. Темпи і розміри накопичення капіталу у свою чергу до певної міри залежать від рівня міграції. Ця за­лежність полягає в тому, що порівняно низька за­робітна плата іммігрантів і можливість знизити опла­ту праці вітчизняним працівникам дозволяє знизити витрати виробництва і тим самим збільшити нагрома­дження капіталу.

Така ж мета досягається шляхом організації виробництва в країнах з дешевою робочою силою. Транснаціональні корпорації з метою прискорення накопичення капіталу використовують або рух робочої сили до капіталу, або переміщують свій капітал у праценадлишкові регіони.

4. Причиною переміщення робочої сили є зміни в структурі потреб і виробництва, спричиняє науково-технічним про­гресом. Скорочення обсягу виробництва або ліквідація деяких застарілих галузей вивільняють робочу силу, яка шукає собі застосування в інших країнах.

Отже, міжнародна трудова міграція - це насамперед форма руху відносно надлишкового населення з одного центру накопи­чення капіталу до іншого. В цьому полягає суть економічної при­роди трудової міграції і її головна причина.

Однак у міжнародну трудову міграцію втягуються не лише безробітні, й частина працюючого населення. В цьому випадку рушійним мотивом міграції виступає пошук вигідніших умов праці. Робоча сила переміщується з країн з низьким рівнем життя і за­робітної плати в країни з вищим рівнем. Національні відмінності в заробітній платі є об'єктивною основою міграції праці.

Розглянуті вище причини можуть пояснити головним чи­ном міграцію робочої сили з країн, що розвиваються, та країн з пе­рехідною економікою або міграції з менш економічно розвинутих європейських країн до більш розвинутих. Але для пояснення міграції між США і Канадою, Англією і США, всередині ЄС цього недостатньо. В міграції між цими країнами велику роль відіграють чинники гуманітарного, соціально-культурного, екологічногопсихологічного, правового, сімейного порядків.

Можливість трудової міграції розширюється в міру формування єдиного світового економічного простору, у тому числі інформаційного та транспортного.

Етапи міжнародної міграції робочої сили

Історично міжнародне переміщення трудових ресурсів про­ходить 4етапи.

I етап міжнародної міграції безпосередньо пов'язаний з про­мисловою революцією, яка здійснилась у Європі в останній тре­тині XVIII — середині XIXст. Наслідком цієї революції стало те, що накопичення капіталу супроводжувалося зростанням його ор­ганічної будови. Остання привела до утворення "відносного пере­населення", що викликало масову міграцію з Європи до Північної Америки, Австралії, Нової Зеландії. Цим було започатковано формування світового ринку праці.

Формування світового ринку праці сприяло:

• економічному розвитку в країнах імміграції, оскільки за­довольняло гостру потребу цих країн у трудових ресурсах в умовах високих темпів накопичення капіталу і відсут­ності резервів залучення робочої сили;

• колонізації малозаселених районів землі і втягуванню в систему світового господарства нових країн.

II етап міжнародного переміщення трудових ресурсів охоплює період з 80-х років XIXст. до Першої світової війни.

В цей період значно зростають масштаби нагромадження капіталу, характерною рисою якого виступає посилення нерівномірності цього процесу в рамках світового господарства.

Високий рівень концентрації виробництва і капіталу в пере­дових країнах (США, Великій Британії та ін.) зумовлює підвище­ний попит на додаткову робочу силу, стимулює імміграцію з менш розвинутих країн (відсталих країн Європи, з Індії, з Китаю тощо). За цих умов змінюється структура та кваліфікаційний склад мігрантів. На початку XXст. основну масу мігрантів стано­вила некваліфікована робоча сила.

III етап розвитку міжнародної міграції охоплює період між двома світовими війнами.

Особливість цього етапу -- скорочення масштабів міжна­родної трудової міграції, в тому числі міжконтинентальної міграції і навіть рееміграції з класичної країни-іммігранта – США.

Це було зумовлено такими причинами:

1) наслідками світової економічної кризи 1929 — 1933 pp., що проявились у зростанні безробіття в розвинутих країнах, і необхідності обмеження міграційних процесів;

2) замкнуто-тоталітарним характером розвитку СРСР, кот­рий виключив його з кола країн-емігрантів робочої сили.

IV етап розвитку міжнародної міграції робочої сили розпо­чався після Другої світової війни і триває понині.

Цей етап, зумовлений НТР, монополізацією міжнародних ринків праці і капіталу, процесами інтернаціоналізації та інтег­рації.

Його характерні рисаи:

• зростання внутрішньоконтинентальної міграції, зокрема, в Європі та Африці;

• зростання попиту збоку сучасного виробництва па висо­кокваліфіковані кадри, виникнення нового виду трудової міграції, який отримав назву "втеча мізків";

• посилення державного і міжнародного регулювання тру­дової міграції.

На тлі довгострокових циклів відбуваються сплески (вибу­хи) міграції. Так, у 40-ві роки XIXст. відбувся вибух еміграції з Ірландії в США, внаслідок так званого "картопляного голоду". На початку 80-х років XIX століття широкомасштабна еміграція з Італії та Східної Європи до США була зумовлена падінням цін на європейську пшеницю. Перед Першою світовою війною, з почат­ком економічного пожвавлення, посилилась міграція, але була пе­рервана війною. Велика депресія та Друга світова війна помітно знизили рівень міграції. Після Другої світової війні потік мігрантів знову став збільшуватись. По-перше, утворився устале­ний потік висококваліфікованих фахівців до США і Канади. По-друге, потоки біженців з Угорщини після повстання (1956 p.), В'єтнаму (1975 р.) та Куби (1980 p.). По-третє, еміграція з ко­лишніх соціалістичних країн після розпаду колишнього СРСР і припинення дії Варшавського договору. По-четверте, із створенням ЄС та інших економічних об'єднань вільне пересування робочої сили між країнами стало необхідною умовою нормального функціону­вання світового господарства.

На сьогоднішній день сформувалися такі напрямки міжна­родної міграції робочої сили:

• міграція з країн, що розвиваються, до промислово розви­нутих країн;

• міграція в межах промислово розвинутих країн;

• міграція робочої сили між країнами, що розвиваються;

• міграція наукових працівників та кваліфікованих фахівців з промислово розвинутих країн до країн, що розвиваються;

• міграція з колишніх соціалістичних країн до розвинутих країн;

• міграція робочої сили в межах колишнього СРСР.

Сучасні центри притягання робочої сили

Міжнародна трудова міграція в сучасних умовах набула ха­рактеру глобального процесу. Міграцією охоплено більшість країн світу. На кінець XX ст. кількість країн, залучених до міжна­родного міграційного процесу, істотно зростає, насамперед, за ра­хунок Центральної та Східної Європи, а також СІ ІД. Кількість мігрантів, за даними ООН у 2002р. становила 175 млн. чол., у то­му числі понад ЗО млн. чол. стали мігрантами внаслідок розпаду СРСР та Югославії. За прогнозами експертів, у найближче де­сятиліття кількість мігрантів, що приймаються розвинутими країнами, зберігатиметься на високому рівні (близько 2 млн. чол. щороку). Основними країнами виходу мігрантів стануть Китай (300 тис чол.); Мексика ( 267 тис чол.); Індія ( 222 тис чол.); Філіппіни (184 тис чол.) та Індонезія (180 тис чол.).

Абсолютні розміри міграції звичайно характеризують зна­чення переміщення цього чинника виробництва у процесі інтер­націоналізації продуктивних сил світового співтовариства. Але не менш важливою характеристикою міждержавного та внутрішньо корпоративного перерозподілу робочої сили в межах світового господарства є територіальна концентрація міграції та її специфіка.

Серед найважливіших центрів притягання іноземних працівників, які визначають сучасні напрямки міжнародної трудо­вої міграції, звичайно виокремлюють: Північно- та Південно-Аме-риканський регіон, Західну Європу, Південно-Східну та Західну Азію. Наприкінці XXст. щорічний приплив становив пересічно 2,3 млн чол.; з них 1,4 млн чол. прямували до Північної Америки, a 800 млн. чол. - до Європи. Найбільшими центрами залучення мігрантів виступають США та Канада (їх готовність приймати іноземців оцінюється відповідно в 1,1 млн. чол. та 211тис.чол.).

Успішно конкурують з ними країни Західної Європи, де за­гальна чисельність людей, охоплених міграцією у повоєнний період, оцінюється в ЗО млн чол. Характерно, що в останні 20 років понад 1 млн. чол. щорічно переїжджає в пошуках роботи з однієї європейської країни в іншу, тобто бере участь у внутрішньоконтинентальному міждержавному обміні робочою силою. Для сучасних європейських міграцій характерні такі на­прямки: з менш розвинутих країн Південної та Східної Європи (Греції, Іспанії, Туреччини, Польщі, Угорщини та ін.) до високо-розвинутих країн Західної та Північної Європи (Франції, Англії, Німеччини, Швеції тощо), з країн Північної Африки, Індії, Паки­стану на західноєвропейський ринок праці; переїзд робітників з однієї високорозвинутої країни до іншої.

У 90-ті роки збільшилась еміграція до країн Європейського Союзу . Чисельність іноземців, що мешкають сьогодні в країнах ЄС, досягає 17 - 21млн чол. З них 12 - 14 млн. чол. (близько 4% населення ЄС) прибули з країн, що не є членами Союзу: 29% мігрантів є громадянами Туреччини і колишньої Югославії; 20,7% громадянами країн Африки, 7% - Америки, 13,6% — Азії, 7,8% — країн ЦСЄ. Серед країн ЄС, що прийняли іноземців, перші місця посідають: Німеччина (понад 7 млн. чол.); Франція (близько 5млн.чол.) та Велика Британія (близько 3 млн. чол.)

Важливим центром притягання робочої сили залишається Австралія. Новим пунктом концентрації інтернаціональних за­гонів робочої сили став район Перської затоки, де ще у 1975 р. за­гальна чисельність немісцевого населення в 6 країнах (Бахрейні, Кувейті, Омані, Катарі, Саудівській Аравії, Об'єднаних Арабських Еміратах ) становила 2 млн. чол., а в 1980 р. - 4 млн. чол., або майже 40% всього населення. Більша частина арабських емігрантів надходить з Палестини, Єгипту, [рака, Сирії, Йорданії.

На Африканському континенті центри притягання — країни Південної та Центральної Африки. Загальна чисельність мігрантів в усіх країнах Африки досягає 6 млн. чол.

Поряд із Західною Європою за останні два десятиліття ство­рюються нові центри притягання іноземних робітників, які відображають трудову міграцію з одних країн, що розвиваються, до інших, переміщення іноземної робочої сили з більш розвинутих до менш розвинутих країн, що в цілому не було характерним для міждержавної міграції в минулому. Це насамперед "нові індустріальні країни" Азіатсько-Тихоокеанського регіону. А в Ла­тинській Америці — Аргентина, Венесуела, Бразилія.

Що стосується структури мігруючої робочої сили, то тут можна встановити такі основні закономірності. Структуру робо­чої сили, що мігрує до ПРК, і між самими розвинутими країнами, характеризують два моменти:

Перший: висока частка висококваліфікованих та наукових кадрів, необхідних для розвитку напрямків науково-технічного прогресу. ПРК стимулюють таке переміщення робочої сили.

Так, на початку 90-х років питома вага іноземців серед інженерів у США становила понад 10%, лікарів — понад 20%. "Відплив мізків" до США відбувається як з країн, що розвива­ються, так і з країн з перехідною економікою. Всередині ЄС ви­сококваліфіковані кадри концентруються в найбільш розвину­тих країнах.

Другий: значна частка робочої сили для галузей з фізично важкими, малокваліфікованими і непривабливими видами праці. Наприклад, у Франції емігранти становлять 25% всіх зайнятих у будівництві, 1/3 — в автомобілебудуванні. В Бельгії вони станов­лять половину всіх шахтарів, у Швейцарії — 40% будівельних робітників.

Міграція робочої сили між країнами, що розвиваються - це головним чином міграція між НІК та країнами — членами ОПЕК, з одного боку, та іншими країнами, що розвиваються, — з іншого.

Основний склад мігрантів з цих країн — малокваліфікована робоча сила. Порівняно невеликий потік кваліфікованих працівників йде з розвинутих країн до країни, що розвиваються. Для міграції в межах колишньої світової системи соціалізму характерне переміщення робочої сили з країн з менш сприятливи­ми соціально-економічними умовами до країн з більш стабільною економікою та соціальною обстановкою.

Наслідки переміщення трудових ресурсів

Наслідки міжнародної міграції робочої сили досить різно­манітні. Вони проявляються як у країнах, що експортують робо­чу силу, так і в країнах, що імпортують її, приносячи певні виго­ди та втрати обом сторонам, хоча, як видно з аналізу, вигод більше в країнах - імпортерах робочої сили, а в країнах - експор­терах у цілому втрати перевищують вигоди. Світ у цілому виг­рає, оскільки свобода міграції дає людям змогу переміщуватись до країн, де вони можуть внести більший чистий доход у світове виробництво.

Країни, що приймають робочу силу, отримують такі пе­реваги:

а) в країні, що ввозить робочу силу, особливо кваліфікова­ну, прискорюються темпи зростання економіки: додатко­вий попит на товари та послуги іммігрантів стимулює зростання виробництва і створює додаткову зайнятість у країні їх перебування;

б) підвищується конкурентоспроможність вироблюваних країною товарів внаслідок зменшення витрат вироб­ництва, пов'язаного з більш низькою ціною іноземної ро­бочої сили і можливістю стримувати зростання за­робітної плати місцевим робітникам через підвищену конкуренцію на ринку праці;

в) приймаюча країна виграє за рахунок податків, розмір яких залежить від кваліфікаційної та вікової структури іммігрантів. Висококваліфіковані фахівці, що вже во­лодіють мовою приймаючої країни, відразу стають вели­кими платниками податків;

г)значний доход приносить трансферт знань з країни еміграції. При імпорті кваліфікованих працівників і на­укових кадрів приймаюча країна економить па витратах на освіту та професійну підготовку. Так, у США 230 членів Національної академії наук, 33% лауреатів Но­белівської премії - іммігранти;

д) іноземні робітники часто розглядаються як певний амор­тизатор на випадок зростання безробіття: вони можуть бути звільнені у першу чергу.

є) іммігранти поліпшують демографічну картину розвину­тих країн, які потерпають від старіння населення. У Німеччині, Франції, Швеції 10% усіх новонароджених з'являються в сім'ях переселенців, у Швейцарії - 24%, у Люксембургу - 38%. До негативних наслідків, породжених імміграцією, відно­сяться: соціальні чвари, конфлікти, загострення міжнаціональних проблем, злочинність тощо.

Зміни густоти населення і соціальні чвари використовують­ся урядами приймаючих країн як аргументи на користь політики обмеження або поступовості імміграції, відбору іммігрантів, що допускаються в країну. П. X. Ліндерт іронічно зауважує з цього приводу: "Статуя Свободи тримає свою лампу яскраво запаленою для фізиків, інженерів та спеціалістів з ЕОМ".

Сучасна міграція до країн ЄС породжує низку специфічних проблем. До основних з них слід віднести:

— після 2000 р. помітно збільшується частка іноземців, які працюють у сфері послуг, а не у виробничій сфері (в сталели­варній, металообробний, промисловості, автомобілебудуванні);

— поширення ЄС (травень 2004 р.) породжує проблему ма­сової міграції населення з країн, що приєдналися до "багатих" країн Союзу;

— значне збільшення нелегальних мігрантів. Кількість "не­легалів", що знаходяться в країнах ЄС, зросла в 1993 - 2003 pp. з 2 до 3 млн.чол.; в основному це вихідці з країн Північної Афри­ки та Азії.

Країни - експортери робочої сили також отримують певні вигоди:

а) зниження рівня безробіття і, як наслідок, соціального напруження в країні;

б) безплатне для країни-експортера навчання робочої сили новим професійним навичкам, ознайомлення з передо­вою технологією, організацією праці тощо;

в) отримання доходів у ВКВ внаслідок грошових переказів емігрантів.

Ці перекази включаються до статті "Приватні перекази" платіжного балансу і становлять для багатьох держав значну час­тину валютних надходжень. З поверненням на батьківщину мігранти привозять із собою цінності та заощадження на суму, що приблизно дорівнює сумі їхніх переказів. А відтак додачу до національного доходу країни-експортера робочої сили можна роз­глядати як подвоєну суму переказів.

Розрахунки зарубіжних фахівців показують, що роль приват­них переказів особливо велика для країн з середнім рівнем розвит­ку. У цих країн доходи від експорту робочої сили в окремі роки пе­ревищують надходження з решти видів зовнішньоекономічної діяльності. За даними МВФ, середня норма прибутку при експорті товарів становить 20%, послуг 50%, а від експорту робочої сили значно вище. Наприклад, перекази в Пакистан від працюючих за кордоном перевищує надходження від експорту товарів і послуг у 5 разів. В Єгипті наприкінці 80-х років перекази емігрантів станови­ли понад 3 млрд. дол. на рік, а експлуатація Суецького каналу 970 млн. дол. У Йемені перекази емігрантів в окремі роки у ЗО разів пе­ревищували надходження від експорту товарів і послуг. За даними на початок 90-х років близько 40 країн світу мали надходжень від мігрантів не менше як! 00 мли дол., а 10 країн - понад 1 млрд. дол.

Це - один бік наслідків міграції для країн-експортерів ро­бочої сили. З іншого боку, ці країни мали такі наслідки експорту робочої сили: а) скорочення податкових надходжень через змен­шення числа платників податків; б) постійна міграція означає, що відбувається відплив кваліфікованих, ініціативних працівників, так званий "відплив розумів", який призводить до уповільнення темпів зростання науково-технічного та культурного рівня країни. За підрахунками фахівців, ці втрати в середині 90-х років становили близько 73 млрд. дол.

Можливими шляхами зняття негативних наслідків еміграції робочої сили можуть бути такі заходи держави:

• заборона еміграції;

• введення податку на "відплив кращих голів", компенсува­ти державні капіталовкладення в емігрантів;

• створення державою високоприбуткових галузей, що здійснюють експорт робочої сили. Така практика існує. Наприклад, азіатські НІК створили потужну високопри­буткову галузь економіки - експорт робочої сили, яка зай­мається підготовкою і вербування працівників необхідних спеціальностей для роботи за кордоном. Перекази грошей на батьківщину експортованими працівниками приносять державі значний доход. Так, наприклад, експортні працівники Південної Кореї відповідно до чинного зако­нодавства зобов'язані 80% заробітку переказувати на батьківщину у твердій валюті через національні банки. П. X. Ліндерт робить такі загальні висновки про наслідки міграційних процесів: "...виграють самі мігранти, їх роботодавці і робітники, що залишаються в країні імміграції; зазнають втрат конкуруючі робітники приймаючої країни і підприємці в країні попереднього місцеперебування мігрантів... Приймаюча країна виграє і за рахунок змін на ринку робочої сили, і за рахунок пози­тивного впливу на державний бюджет. Країна еміграції втрачає за рахунок обох цих чинників".

Регулювання міжнародних міграційних процесів. Міжнародна Організація Праці

І. Міжнародні міграційні процеси регулюються країнами, які беруть участь в обміні трудовими ресурсами. Контролю та регулюванню підлягають соціальний, віковий та професійний склад мігрантів, рівень в'їзду і виїзду іноземних трудящих. Функції міждержавного та внутрішньодержавного розподілу ро­бочої сили: визначення обсягу та структури міграційних потоків дедалі більше виконують міністерства праці, внутрішніх та за­кордонних справ, а також спеціально створені державні та міждержавні органи.

Вербування іноземної робочої сили здійснюється нині, як правило, за допомогою створених за кордоном державних вербу­вальних комісій, до функцій яких входить ретельний відбір кан­дидатів для роботи на підприємствах своєї країни з урахуванням їх віку, здоров'я, кваліфікації.

Важливим елементом державної імміграційної політики є встановлення юридичного статусу трудящих-мігрантів, який виз­начає їхні соціально-економічні, трудові, житлові та інші права, закріплені як в міжнародних угодах, так і в національних законо­давствах. Цей статус не надає іноземним працівникам політичних прав, обмежує здебільшого їх участь у профспілковій діяльності, регламентує строки перебування іммігрантів у приймаючій країні. Різноманітні аспекти трудової міграції і статусу іноземних працівників віддзеркалюються у двосторонніх та багатосторонніх угодах, відповідних національних законодавчих актах та урядо­вих постановах.

Засоби і методи реалізації державної міграційної політики змінюються залежно від конкретної ситуації на ринку праці. Так, в умовах дефіциту трудових ресурсів у західноєвропейських країнах застосовувались державні заходи заохочення імміграції, у тому числі й нелегальної. Коли ж інтереси підприємства породи­ли потребу в зниженні рівня імміграції, державне регулювання поставило бар'єри новому припливу іноземних працівників.

II. Регулюванням міжнародної міграції робочої сили зай­мається також Міжнародна Організація Праці (МОП). МОП (InternationalLaborOrganization - fLO) була утворена в 1919 p. як автономна організація в складі Літи Нації; з 1946 р. стала спеціалізованим закладом ООН. До неї входять 170 країн-членів, в тому числі Україна. Штаб-квартира знаходиться в Женеві. Особливістю МОП, яка відрізняє її від інших міжнародних ор­ганізація, є те, що представництво кожної країни-члена скла­дається з трьох соціальних верств: від урядовців, від підприємців, від трудівників.

Головна мета МОП - сприяти встановленню соціальної справедливості в сфері праці, захищати інтереси трудящих на ос­новні соціального партнерства, поліпшення умов праці.

Функції: нормативна діяльність; технічне співробітницт­во; проведення досліджень і підготовка публікацій.

Нормативна діяльність полягає в розробленні міжнародних конвенцій і рекомендацій з регулювання умов праці, зайнятості, при­бутків, соціального забезпечення й основних прав людини та уп­равління працею. Розроблення нормативів - головним напрямком діяльності МОП. Держава-член зобов'язана регулярно надсилати до Організації звіти про виконання її конвенцій, а також інформацію про відповідність національного законодавства нормативам МОП. Серед конвенцій важливе місце посідають питання заробітної плати, трива­лості робочого дня, соціального страхування, оплачуваних, відпусток, служби найму робочої сили, робітничої інспекції. Конвенції й реко­мендації МОП становлять «Міжнародний трудовий кодекс», що є основою регулювання трудових відносин у країнах-членах.

Технічне співробітництво полягає в розробці і втіленні в життя проектів з різних аспектів трудових відносин у країнах-членах. Найактуальніші теми проектів: підготовка кадрів; зай­нятість і розвиток; планування робочої сили; ринок праці; умови праці й виробниче середовище; соціальне забезпечення; трудові відносини; робітнича освіта; права трудящих-мігрантів; МОП і міжнародний профспілковий рух. Для реалізації технічних про­ектів МОП відряджає експертів та місії у відповідні країни.

Дослідницька діяльність МОП виявляється в підготовці ог­лядів ситуації в сфері праці в окремих країнах і регіонах, в аналізі галузевих і регіональних проблем праці; в оцінці тенденцій соціально-економічного розвитку. МОП публікує огляди, видає бюлетені з питань трудових відносин.

Організаційна структура:

• Міжнародна конференція прані;

• Адміністративна рада;

• Міжнародне бюро праці (секретаріат).

Міжнародна конференція праці вищий орган. Кожна країна на її сесіях представлена чотирма делегатами: два — від уряду, один від підприємців, один - від трудівників. Конфе­ренція розробляє конвенції й рекомендації з питань прані; в по­рядку контролю розглядає доповіді держав про застосування ра­тифікованих конвенцій; затверджує програму й бюджет ор­ганізації.

Адміністративна рада — виконавчий орган. Вона скла­дається з 56 членів (28 -- представники урядів, по 14 — від підприємців і трудівників). Із загальної кількості 10 місць в уря­довій групі резервується для десяти найрозвиненіших країн (се­ред них і Росії).

Міжнародне бюро праці готує документацію, збирає й по­ширює інформацію, здійснює дослідження, організує наради.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття еміграція, імміграція, ре­еміграція.

2. З'ясуйте причини міжнародної міграції робочої сили.

3. Назвіть і визначте основні етапи міжнародної міграції.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:52:00 19 марта 2016
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений22:41:18 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
17:38:18 25 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Міграція робочої сили як фактор розвитку світової економіки XXI століття

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151442)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru