Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Малий бізнес в Україні

Название: Малий бізнес в Україні
Раздел: Рефераты по экономике
Тип: курсовая работа Добавлен 00:40:09 28 марта 2007 Похожие работы
Просмотров: 152 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

.

План

Вступ................................................................................................................ 3

Розділ 1. Теоретичні засади розвитку малого бізнесу.................................. 4

1.1 Сутність та мета діяльності підприємства малого бізнесу................... 4

1.2 Характеристика ринкового середовища господарювання підприємства малого бізнесу........................................................................................................... 9

Розділ 2.Нормативно – правове забезпечення сталого розвитку малого бізнесу в Україні 21

Розділ 3.Стан та перспективи розвитку малого бізнесу в сучасних умовах в українській економіці.................................................................................... 26

Висновок........................................................................................................ 35

Список використаних інформаційних джерел............................................. 37

Вступ

Малий бізнес як інституційний сектор економіки давно став домінуючим за чисельністю та обсягами виробництва у провідних країнах світу. Малі підприємства забезпечують гнучкість та стійкість економічної системи, наближують її до потреб конкретних споживачів, а водночас - виконують важливу соціальну роль, надаючи робочі місця та забезпечуючи джерело доходу для значних прошарків населення.

Хоча протягом усього періоду економічних реформ чимало сказано про необхідність розвитку в Україні малого бізнесу, в дійсності стан його розвитку залишається незадовільним. Проблема полягає навіть не в кількісних параметрах цієї сфери, які поступово поліпшуються, а насамперед - у структурі вітчизняного малого бізнесу, його зосередженості на посередницьких операціях, роздробленості та практичній відсутності дієвої співпраці з великими підприємствами.

За умов глобалізації національної економічної системи та посилення конкуренції малі підприємства постали перед дуже серйозними проблемами. Вони опинилися у досить невигідному становищі в наслідок зростання виробничих обсягів та їх очевидного програшу за різними параметрами порівняно з великими підприємствами. Негативно позначається їх обмежений доступ до стартового капіталу та можливостей залучення фінансових ресурсів, до інформації і нових технологій, кадрових ресурсів.

Як відомо, економічний стан та конкурентоспроможність підприємництва залежить від багатьох факторів. Макроекономічні фактори - загальний стан і тенденції економічного розвитку держави, динаміка економічного росту, стабільність валюти, рівень попиту та пропозиції на зовнішньому та внутрішньому ринках. Мікроекономічні фактори - власні заощадження, розмір майна, яким володіє підприємець, можливість впровадження науково-технічних досліджень, ефективне використання фінансів, кооперативні зв'язки тощо. Розвиток сектора малого підприємництва також залежить від розміру капіталу та доступу до зовнішніх джерел: кредитів, позик, грантів, субвенцій. Дослідженню цих та інших проблем, з якими стикаються суб’єкти малого бізнесу в Україні присвячено дану курсову роботу.

Курсова робота складається з трьох розділів, в яких послідовно розглянуто основні проблемі вітчизняних малих підприємств та зроблена спроба напрацювання шляхів подолання цих проблем.

Розділ 1. Теоретичні засади розвитку малого бізнесу

1.1 Сутність та мета діяльності підприємства малого бізнесу

Відносини підприємництва найбільшою мірою реалізуються саме в малому бізнесі, в якому знаходять безпосереднє поєднання незалежність власника та персоніфікованість господарського управління. Слід відзначити, що малий та середній бізнес в економіці виконує низку специфічних соціально-економічних функцій:

· Сприяння процесам демонополізації, приватизації та роздержавлення економіки, стимулювання розвитку економічної конкуренції, формування численних суб’єктів ринкового господарства, орієнтованих на попит, конкуренцію тощо.

· Залучення до економічного обороту матеріальних, природних, фінансових, людських та інформаційних ресурсів, які “випадають” з поля зору великих компаній.

· Поліпшення становища на ринках шляхом забезпечення еластичності їхньої структури, врегулювання попиту, пропозиції і цін, принаймні часткової компенсації втрат пропозиції на період реструктуризації великих компаній, індивідуалізації пропозиції та диференціації попиту, насичення ринків, задоволення специфічних місцевих потреб.

· Вивільнення великих підприємств від виробництва нерентабельної для них дрібносерійної та штучної продукції, яка задовольняє індивідуальний попит, підвищення тим самим ефективності їхньої діяльності. Великим компаніям укладення коопераційних угод з малими підприємствами дозволяє підвищити гнучкість виробництва, зменшити комерційний ризик.

· Забезпечення додаткових робочих місць, подолання прихованого безробіття, надання роботи працівникам, вивільненим в ході реструктуризації великих підприємств.

· Стимулювання підвищення ділової активності населення та розвитку середнього класу, який становить соціальну базу економічних реформ, забезпечує стабільність суспільства.

· Протидія люмпенізації та поширенню утримувальницької психології, всебічне сприяння розвиткові людського капіталу.

· Пом’якшення соціальної напруженості завдяки ослабленню майнової диференціації та підвищенню рівня доходів населення.

· Збільшення гнучкості національної економіки та ринкової пропозиції у відповідності до сучасних умов відкритої економіки.

· Сприяння процесу демократизації суспільства, раціоналізації системи економічної організації та управління.

Попри досить незначну економічну “вагу” окремих підприємств, малий бізнес в перехідних економіках набуває досить швидкого розвитку. Це обумовлено його вагомими конкурентними перевагами в інституційній структурі економіки, якими є:

· мобільність, здатність до швидкого реагування на зміни кон’юнктури ринку, оперативність освоєння нової продукції та зміни обсягів виробництва в межах виробничих можливостей;

· дрібносерійне виробництво, можливість підвищення ефективності за рахунок вузької спеціалізації, технологічна гнучкість виробничих процесів;

· низька капіталоємність, швидка окупність вкладень, невисокі експлуатаційні та накладні витрати підприємства;

· здатність до якнайповнішої мобілізації доступних ресурсів, включаючи оперативне використання досягнень науково-технічного прогресу (в технічній, економічній, організаційній, інформаційній сферах);

· раціональна організація підприємства, обумовлена максимальним зближенням менеджменту, маркетингу та виробничого процесу;

· оптимальні можливості для реалізації мотивів та схильностей до підприємницької діяльності.

Водночас, зворотним боком наведених конкурентних переваг є низка системних загроз, які обумовлюють нестійкість розвитку малого підприємництва. Серед них:

· обмеженість фінансових ресурсів, труднощі в придбанні виробничих площ та обладнання;

· відсутність фінансових резервів та загроза швидкого банкрутства;

· надто вузьке коло постачальників, що може в ряді випадків утворювати небажану залежність бізнесу;

· недостатній розвиток інфраструктури збуту продукції та післязбутового обслуговування;

· локальність ресурсів та збутових ринків, відтак – межі для зростання;

· низька конкурентоспроможність продукції, у виробництві якої важлива економія на масштабах, відтак - конкуренція з боку великих підприємств;

· висока вразливість щодо несприятливих економічних (інфляція, циклічні коливання, податковий тиск тощо) та позаекономічних (тиск з боку органів влади, криміналітету) чинників;

· нестабільність доходів підприємств та зайнятих на них осіб;

· соціальна незахищеність працівників, що створює труднощі найму;

· висока вага особистісного чинника в управлінні та виробництві, що створює сприятливі умови для “тінізації” та криміналізації підприємств;

· недостатня методологічна забезпеченість (бухгалтерської діяльності, менеджменту, маркетингу тощо), несформованість у більшості підприємців відповідних навичок та брак підприємливості.

Крім зазначених об’єктивних чинників, значного впливу у перехідних економіках також набувають специфічні інституційні чинники, зокрема - громадська думка стосовно підприємництва та ставлення до підприємців з точки зору суспільно-масової свідомості, ставлення держави до цього сектора економіки.

Отже малий бізнес, який є невід’ємною структурною складовою сучасної ринкової економічної системи, в трансформаційній економіці додатково набуває функцій структуроутворюючого елемента. Між тим, особливо – у трансформаційних економіках, яскравого прояву набуває суперечність між об’єктивно високою економічною та соціально-політичною значущістю ролі малого підприємництва як форми діяльності та слабкою життєздатністю його окремих суб’єктів.

Значно більш виражена, ніж у великих підприємств, здатність до саморегулювання, самовідтворення та відносно автономного функціонування в рамках визначеної ринкової ніші обумовлює те, що специфічною рисою малого бізнесу є переважна схильність до мінімізації стосунків з державою, там більше - політизації бізнесу. Відповідно, малий бізнес зазвичай є головною лобістською силою економічної лібералізації та дерегулювання економіки.

Між тим, слід зазначити, що малий бізнес об’єктивно потребує цілеспрямованої державної політики щодо створення сприятливих умов для розвитку та спрямування його діяльності відповідно до встановлених стратегічних пріоритетів національного рівня.

Додатковим чинником, який вимагає здіснення спеціалізованого регулювання діяльності малого бізнесу, є низка потенційних загроз національній безпеці, які можуть виникати внаслідок діяльності малих підприємств, зокрема:

· загрози фінансовій безпеці країни через неконтрольоване вивезення за кордон фінансових ресурсів, збільшення готівкового обігу всередині країни та конвертацію безготівкових коштів в готівку тощо;

· “тінізація” діяльності підприємств, приховування доходів, розвиток “тіньової” зайнятості, встановлення зв’язків з кримінальними структурами та “відмивання” коштів;

· розпорошення дефіцитних ресурсів та їхнє неефективне чи нецільове використання, “паразитичне” використання ресурсів, які належать державі чи іншим підприємствам;

· недотримання стандартів, норм відповідності, санітарних норм, інших регуляторних вимог щодо споживчих характеристик продукції через недосконалість виробничих процесів, вихідного контролю, спробу здешевлення продукції тощо;

· загрози техногенній та екологічній безпеці, пов’язані з виробничими процесами, зберіганням та використанням виробленої продукції;

· структурна деформація кадрового потенціалу, відволікання кваліфікованої та дієздатної робочої сили, недотримання вимог безпеки праці, що веде до втрат людського потенціалу країни.

Видається цілком очевидним, що подолання зазначених загроз за допомогою репресивних засобів неможливе. Між тим, їхнє існування засвідчує складність та комплексність політики регулювання розвитку малого бізнесу, яка має здійснюватися в перехідній економіці.

В сучасній постіндустріальній економіці, яка спирається насамперед на інтелектуальне виробництво, малий бізнес набуває додаткових можливостей для розвитку. Йдеться, зокрема, про розвиток телекомунікацій, завдяки якому створюється можливість інтегрованого функціонування територіально віддалених виробничих суб’єктів, поширення технологій дистанційних економічних розрахунків, підвищення індивідуальної продуктивності практично в усіх сферах суспільного виробництва тощо. Водночас, сучасна економіка висуває і додаткові вимоги до малих підприємств: підвищується кваліфікаційний ценз для працівників, відповідно – вартість трудових ресурсів, зростає вартість необхідного обладнання, підвищуються вимоги щодо слідування прогресу знань та технологій. Тому необхідність цілеспрямованого сприяння розвитку малого бізнесу в постіндустріальній економіці зростає.

У світовій практиці прийнято виділяти три основні напрями державної підтримки малого підприємництва:

· Фінансова допомога.

· Система державних закупівель (як правило – на контрактній основі).

· Надання консультативної і технічної допомоги.

Комплекс фінансових механізмів підтримки малих підприємств включає в себе:

· використання гарантійних фондів кредитування малих підприємств;

· страхування комерційних ризиків;

· пільгове кредитування та часткову компенсацію відсоткових ставок по кредитах;

· забезпечення спрощених режимів оподаткування та податкових пільг;

· надання фінансової підтримки інноваційної діяльності;

· компенсацію видатків на інформаційне обслуговування;

· компенсацію видатків на отримання патентів, захист авторських прав тощо;

· кофінансування проектів, які здійснюють малі підприємства;

· надання обладнання в лізинг;

· франчайзинг;

· венчурне фінансування малих підприємств;

· підтримку утворення кредитних союзів для малих підприємств;

· розвиток бізнес-центрів та бізнес-інкубаторів з метою зменшення накладних витрат малих підприємств;

· централізований бухгалтерський облік та комплексне надання ділових послуг малим підприємствам.

Слід відзначити, що суб’єктами підтримки виступають як держава, так і інші підприємства чи групи підприємств. а також громадські та галузеві асоціації та інші незалежні інституції.

Світовою практикою також напрацьовано вельми широкий спектр заходів щодо надання технічної та інформаційної допомоги малим підприємствам:

· надання інформації про форми та методи державної підтримки малого бізнесу;

· консультації з питань законодавства;

· забезпечення спрощених режимів звітності;

· забезпечення сприятливих умов для використання державного фінансування, матеріально-технічних, інформаційних та інших ресурсів, що надаються в рамках держпідтримки малого бізнесу;

· підтримка участі малих підприємств у зовнішньоекономічній діяльності, допомога в укладанні міжнародних контрактів;

· підтримка виходу малих підприємств на фондові ринки;

· розвиток ділових мереж та кластерів, спрямованих на встановлення ринкових відтворювальних ланцюгів;

· створення інфраструктури підтримки і розвитку (агентств розвитку, бізнес-центрів, палат, асоціацій, державних структур, міжнародних організацій, бізнес-інкубаторів, технопарків тощо);

· перепідготовка кадрів, підвищення кваліфікації зайнятих на підприємствах (в тому числі забезпечення обміну досвідом між представниками малого бізнесу);

· регіональна підтримка.

Безперечно, застосування наведеного комплексу заходів набуває у кожній конкретній країні своїх специфічних рис. Досить яскраво це помітно і на прикладі України.

1.2 Характеристика ринкового середовища господарювання підприємства малого бізнесу

У період 1991-1996 рр. малий бізнес в Україні під впливом різних процесів (гіперінфляція, бартеризація, зменшення обсягу внутрішнього ринку, тощо) перебував у кризовому стані і практично не розвивався. Так, чисельність зайнятих на малих та середніх підприємствах в Україні у 1996 році була меншою, ніж у 1991 році, хоча чисельність малих підприємств за цей час подвоїлася.

Зростання чисельності працюючих на малих підприємствах почалося в Україні з 1997 року. Проте його темпи істотно відстають від темпів зростання кількості самих малих підприємств, що є виявом процесів, пов’язаних із “мікронізацією” малих підприємств, і може водночас бути свідченням зменшення ролі малого бізнесу як фактора зайнятості та соціального захисту населення. Між тим, за цей час спостерігається й невпинне уповільнення темпів зростання чисельності малих підприємств (див. табл. 1). З огляду на те, що кількість малих підприємств на душу населення в Україні принаймні утричі відстає від показників країн Центральної і Східної Європи і удесятеро – розвинених країн світу, таке уповільнення навряд чи можна розглядати як свідчення насичення відповідних ринкових ніш. Скоріше, це є тривожною ознакою відсутності належного поширення ефекту від економічного пожвавлення на усі верстви національної економіки. Між тим на цьому тлі в останні роки спостерігається різке підвищення темпів зростання кількості підприємців-фізичних осіб. Фахівці, зокрема, відзначають тенденцію перереєстрації малих підприємств у форму приватного підприємництва з правом найму робітників. Зрозуміло, що такий вид підприємництва не можна розглядати як форму розвитку повноцінних малих підприємств, які здатні належним чином виконувати викладені вище соціально-економічні функції.

Таблиця 1

Основні показники розвитку малих підприємств в Україні

Показник

1996

1997

1998

1999

2003

2004

2005

Кількість суб’єктів малого підприємництва (без селянських (фермерських) господарств), тис. од.,

у т. ч.:

871

1003

1131

1258

1421

1708

1945

Кількість малих підприємств, тис. од.

96

136

173

197

218

233

251

Темп зростання за рік, %

41,7

27,2

13,9

10,7

6,9

6,8

МП на 10 тис. населення, од.

19

27

34

40

44

48

53

Кількість суб’єктів малого підприємництва - фізичних осіб, тис. осіб

775

867

958

1061

1203

1475

1785

Темп зростання за рік, %

11,9

10,5

10,8

13,4

22,6

21,0

За 2004 рік малими підприємствами вироблено продукції та надано послуг (за даними Держпідприємництва) на суму 22064,4 млн. гривень, що становило більш ніж 7 % від загальнодержавного обсягу виробництва продукції.

Таблиця 2

Структура кількості малих підприємств України

за формами власності, %

Форми власності

1998

1999

2003

2004

2005

Всього, у т. ч.:

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

Державна

1,8

1,5

1,5

1,3

1,1

Комунальна

3,3

3,0

2,8

2,2

2,0

Приватна

29,4

31,0

32,3

34,6

34,9

Колективна

65,0

63,7

62,8

61,4

61,4

Власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав

0,5

0,6

0,5

0,5

0,6

Ринкові трансформаційні процеси в економіці України сприяли відповідним змінам у формах власності малих підприємств. За період з 1992 року по 2005 рік частка малих підприємств з державною формою власності скоротилася з 14 до 1,1 %. У структурі недержавної форми власності частка колективної зросла з 50 до 61,4 %, а приватної – залишилася на рівні 34,9 %.

Проте, як видно з таблиці 2, структура малого підприємництва за формами власності після 1996 року практично законсервувалася. Мають місце лише незначні її коливання. Звертає на себе увагу досить повільне зростання частки приватної форми власності, хоча вважається, що в цій сфері вона є найбільш оптимальною. Її частка становить менше третини малих підприємств. Серед малих промислових підприємств частка приватної форми власності є ще меншою, ніж в цілому по малим підприємствам і становила у 2005 році 27 %.

За юридичною формою малі промислові підприємства колективної власності у 2005 році поділялися на: кооперативи - 4,1 %, акціонерні товариства - 10,7 %, колективні підприємства - 13,2 %, товариства з обмеженою відповідальністю – 72,0 %.


Таблиця 3

Регіональна структура МП в Україні у 2003 році за кількістю підприємств, середньосписковою чисельністю зайнятих та обсягами виробленої продукції

Регіони

Кількість
підприємств

Чисельність

Обсяги продукції

Одиниць

Частка, %

Тис. осіб

Частка, %

млн. грн.

Частка, %

Україна

217930

100,00

1709,8

100,00

19432,7

100,00

АР Крим

9183

4,21

65,5

3,83

708,1

3,64

Вінницька

5221

2,40

52

3,04

418,8

2,16

Волинська

3468

1,59

32,7

1,91

248,9

1,28

Дніпропетровська

13494

6,19

107,9

6,31

1227,8

6,32

Донецька

24807

11,38

149,9

8,77

1704,5

8,77

Житомирська

5181

2,38

43,6

2,55

319,3

1,64

Закарпатська

5843

2,68

41,7

2,44

356,8

1,84

Запорізька

7972

3,66

65,5

3,83

866,5

4,46

Івано-Франківська

6146

2,82

47,7

2,79

372,7

1,92

Київська

5978

2,74

60,7

3,55

692,6

3,56

Кіровоградська

4369

2,00

34,5

2,02

282,7

1,45

Луганська

8764

4,02

68,9

4,03

593,5

3,05

Львівська

13612

6,25

124,3

7,27

1055

5,43

Миколаївська

6843

3,14

47,7

2,79

482,7

2,48

Одеська

9591

4,40

86,9

5,08

1081,6

5,57

Полтавська

6128

2,81

55,8

3,26

537

2,76

Рівненська

3650

1,67

37,2

2,18

272,8

1,40

Сумська

4944

2,27

44,5

2,60

408,8

2,10

Тернопільська

3030

1,39

31,1

1,82

241,4

1,24

Харківська

13392

6,15

111,3

6,51

1251,9

6,44

Херсонська

7615

3,49

35,1

2,05

331,4

1,71

Хмельницька

4519

2,07

41,8

2,44

344,7

1,77

Черкаська

5058

2,32

37,6

2,20

359,4

1,85

Чернівецька

2976

1,37

29,6

1,73

217,3

1,12

Чернігівська

3388

1,55

37,9

2,22

281,3

1,45

м. Київ

30691

14,08

202,6

11,85

4588,4

23,61

м. Севастополь

2068

0,95

15,8

0,92

186,8

0,96

Досить показовим в контексті усвідомлення особливостей розвитку малих підприємств в Україні є, на нашу думу, аналіз їхньої регіональної та галузевої структури та розподілу за кількістю зайнятих.

Аналіз даних про розвиток та розподіл малих підприємств по регіонах України засвідчує, що, незважаючи на зростання їхньої чисельності, диспропорції, які існували у територіальному розподілі малих підприємств, зберігаються (див. табл. 3).

Показники територіального розподілу малих підприємств передусім засвідчують залежність їхньої кількості від економічного потенціалу регіону. Проте, якщо у період адміністративно-командної економіки його головним критерієм була, насамперед, величина промислового потенціалу, в останні роки – на перше місце вийшли величина та концентрація банківського та фінансового капіталів. Саме така зміна чинників стала, на наш погляд, головною причиною виходу Києва на перше місце в Україні за розвитком малого бізнесу, що відбувся в 1997 році. До цього за загальною кількістю малих підприємств в Україні лідирувала Донецька область.

З другої половини 90-х рр. спостерігається тенденція до поступового вирівнювання розвитку малих підприємств в регіонах України. Зокрема, з 1995 по 2003 рр. частка п’яти областей, які займали в Україні перші місця за кількістю малих підприємств (Донецька область, м. Київ, Харківська область, Львівська область, Кримська АР), зменшилася з 45 до 42 %, в той час як питома вага 5 областей, що мали найменшу абсолютну кількість малих підприємств, зросла з 5,9 до 6,9 %. Проте розрив між регіонами-лідерами та регіонами-аутсайдерами в розподілі малих підприємств залишається досить глибоким. У Донецькій, Львівській, Миколаївській, Херсонській областях та містах Києві і Севастополі кількість підприємств в розрахунку на 10 тис. чоловік населення перевищує загальнодержавний показник і становить 50-116 підприємств (проти середнього по Україні – 44 підприємств), в той час як у Чернігівській та Вінницькій областях вона ледь не вдвічі менше за середню (27 і 29 відповідно).

Співставлення регіональних показників дозволяє зробити висновок про переважаюче функціональне призначення малих підприємств в окремих регіонах. Так, переважно соціальний ефект (забезпечення зайнятості) малі підприємства відіграють в Київській, Львівській, Полтавській, Чернігівській, Рівненській та Тернопільській областях. Інституційний ефект (який виявляється завдяки створенню порівняно більшої кількості малих підприємств) спостерігається в АР Крим, Донецькій, Миколаївській, Херсонській областях. Нарешті, за економічним ефектом малих підприємств немає рівних місту Києву, де вироблено 23,6 % всього продукту малих підприємств України, при тому, що на них зайнято 11,9 % усіх зайнятих на малих підприємствах.

На думку експертів, регіональні диспропорції розвитку малих підприємств пояснюються: економічним потенціалом регіону; наявністю ресурсів; господарською структурою регіону; рівнем кадрового забезпечення; ставленням органів влади та населення до малого бізнесу; наявністю ринкової інфраструктури; інформаційним забезпеченням; традиціями та місцевою психологією.

У галузевій структурі малого бізнесу за кількістю підприємств та обсягами випуску продукції провідні місця посідають торгівля і промислове виробництво (див. табл. 4). Принципово інша картина спостерігається в розподілі прибутку, який, як відомо, є основним джерелом розвитку підприємств. Так, малі підприємства, які здійснюють операції з нерухомістю, складаючи лише 12,1 % їхньої чисельності в Україні, створюють 13,1 % продукції та 22,1 % загального прибутку. Навпаки, малі промислові підприємства, на яких зайнята понад п’ята частина працівників малого бізнесу, є в цілому збитковими. Таким чином, порівняння показників прибутковості та розвитку виробництва в малому підприємництві виявляє суперечливу ситуацію, що свідчить про тенденцію до послаблення його зв’язків з загальним станом народного господарства. Таке становище, на наш погляд, лише почасти зумовлене галузевою специфікою. Більшою мірою воно викликане недосконалістю чи відсутністю галузевої інфраструктури, а також відсутністю галузевої координації малого підприємництва, яку в країнах Європи беруть на себе об’єднання підприємців.

За підсумками 2005 року частка малих підприємств, зайнятих у сфері оптової та роздрібної торгівлі, зросла до 48,1 % від загальної кількості малих підприємств, операціями з нерухомістю – до 12,7 %. Позитивним виявилося збільшення частки підприємств в промисловості до 16,5 % та в будівництві – до 8,8 %.

Таблиця 4

Галузева структура малих підприємств України у 2005 році, %

Галузі економіки

Кількість

Випуск продукції

Прибуток

Всього по економіці,
у тому числі:

100,0

100,0

100,0

Сільське господарство, мисливство та лісове господарство

3,6

5,8

-2,7

Промисловість

15,8

26,9

-6,7

Будівництво

8,4

14,5

5,8

Оптова та роздрібна торгівля

46,4

24,1

73,9

Готелі та ресторани

3,5

3,0

-0,2

Транспорт

3,9

7,1

3,6

Операції з нерухомістю

12,1

13,1

22,1

Колективні та особисті послуги

3,4

2,4

0,1


Таблиця 5

Частка продукції малих підприємств у промисловому виробництві за галузями, %

Галузі промисловості

2003

2004

2005

Вся промисловість

4,5

5,1

3,3

Добувна

0,4

0,5

0,3

Обробна

6,6

7,2

4,4

Харчова та перероблення с/г продуктів

6,6

6,8

3,8

Легка, у тому числі:

16,0

20,5

9,7

Текстильна та пошиття одягу

12,2

15,0

11,2

Виробництво шкіри та шкіряного взуття

26,3

30,5

6,6

Виробництво деревини та виробів з деревини

29,8

21,5

22,3

Целюлозно-паперова; видавнича справа

30,6

24,7

20,0

Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки

3,9

4,2

0,4

Хімічна та нафтохімічна, у тому числі:

5,4

6,6

4,7

Виробництво хімічне

4,4

4,7

3,1

Гумових та пластмасових виробів

8,3

14,6

10,6

Виробництво інших неметалевих мінеральних виробів

4,6

5,8

5,1

Металургія та оброблення металу

1,4

1,8

1,0

Машинобудування, у тому числі:

8,4

9,4

6,7

Виробництво машин та устаткування

6,3

7,0

6,4

Електричного та електронного устаткування

18,7

19,9

11,2

Транспортного устаткування

3,7

3,5

2,6

Виробництво та розподілення електроенергії, газу, тепла та води

0,4

1,3

0,5

У 2003-2005 рр. спостерігалася загрозлива тенденція до зниження частки малих підприємств у промисловому виробництві за видами економічної діяльності. Так, дані таблиці 5 свідчать, що у 2005 році не було практично жодної галузі промислового виробництва, де частка малих підприємств не зменшилася б порівняно з попереднім періодом.

Відчутно зменшилася частка малих підприємств у таких економічно та соціально важливих галузях, як харчова та переробка сільгосппродуктів, легка, виробництво деревини та виробів з деревини, целюлозно-паперова, видавнича справа, виробництво коксу та продуктів нафтопереробки, електричного та електронного устаткування. Частка в підгалузі виробництва шкіри та шкіряного взуття зменшилася в кілька разів. Те, що вказані процеси відбуваються саме у початковий період відновлення економічного зростання, свідчить, що між великим та малим бізнесом в Україні не вдалося налагодити належного зв’язку, що може стати перепоною для подальшого зростання виробництва.

Таблиця 6

Динаміка зайнятих на МП в Україні у 1991-2004 рр.

Показники

1992

1997

1998

1999

2003

2004

2005

Середньорічна кількість працюючих на МП, тис.

1192,4

1178,1

1395,5

1559,9

1677,5

1709,8

1715,7

Відсотків до попереднього року

х

104,7

118,5

111,8

107,5

101,9

100,3

У розрахунку на одне підприємство, осіб

25

12

10

9

9

8

7

Відсотків до кількості працездатного населення

4,1

4,1

4,9

5,5

5,9

6,0

6,8

За підсумками 2005 року із загальної кількості працюючих на МП близько 36,6 % було зайнято в оптовій та роздрібній торгівлі, торгівлі транспортними засобами, наданні послуг з ремонту, що може бути пояснено динамічністю розвитку сфери послуг та торгівлі. Питома вага зайнятих у сфері здійснення операцій з нерухомістю, здавання в найм, надання послуг юридичним особам також досить висока та складає близько 11,2 % від загальної чисельності працівників, зайнятих на МП.


Таблиця 7

Зайнятість на українських малих підприємств за основними видами економічної діяльності за 2006 рік (станом на кінець вересня)

Види діяльності

Чисельність зайнятих

млн. чоловік

% до загальної чисельності

Всього по економіці
з неї:

1683,2

100

Промисловість

377,0

22,4

Будівництво

205,4

12,2

Оптова та роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги ремонту

616,05

36,6

Готелі та ресторани

72,4

4,3

Транспорт

75,7

4,5

Операції з нерухомістю, здавання під найм, послуги юридичним особам

188,5

11,2

Колективні, громадські та особисті послуги

84,2

5,0

Інші

64,0

3,8

В структурі зайнятих питома вага працюючих на малих підприємствах, створених в промисловості, складає 22,4 %. Значною залишається частка зайнятих на підприємствах, орієнтованих на надання послуг в будівництві (12,2 %). Причому збільшення чисельності зайнятих цим видом економічної діяльності призводить до посилення конкуренції між працівниками, зайнятими в цій сфері.


Таблиця 8

Чисельність працівників малих промислових підприємств за галузями в 2006 році (станом на кінець вересня)

Галузі

Середньорічна чисельність працівників, тис. осіб

Частка, %

Промисловість, у тому числі:

362,9

100,0

Добувна

4,9

1,4

Обробна, з неї:

346

95,3

Харчова промисловість та переробка

77

21,2

Легка промисловість, у тому числі:

40

11,0

Текстильна промисловість та пошиття одягу

33,5

9,2

Виробництво шкіри та шкіряного взуття

6,5

1,8

Виробництво деревини та виробів

27,5

7,6

Целюлозно-паперова промисловість та видавнича справа

41,8

11,5

Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки

0,6

0,2

Хімічна та нафтохімічна промисловість, у тому числі:

19,9

5,5

Хімічне виробництво

9,4

2,6

Виробництво гумових та пластмасових виробів

10,5

2,9

Виробництво інших неметалевих виробів

22,7

6,3

Металургія та оброблення металу

21,7

6,0

Машинобудування, в тому числі:

72,7

20,0

Виробництво машин та устаткування

35,1

9,7

Виробництво електричного та електронного устаткування

29,4

8,1

Виробництво транспортного устаткування

8,2

2,3

Виробництво та розподілення електроенергії, газу, тепла та води

12

3,3

Співставлення темпів зростання кількості малих підприємств та чисельності зайнятих на них в галузевому і регіональному розрізах виявляє збереження тенденції до зменшення середньої кількості працюючих на одному підприємстві. Так, станом на 01.10.2006 рік кількість малих підприємств зросла на 10 тис., а кількість зайнятих на них – зменшилася на 26 тис. осіб. Одна з імовірних причин такої ситуації, на думку експертів – вже відзначений вище масовий перехід малих підприємств в режим підприємців-фізичних осіб. Окрім того, темпи приросту кількості малих підприємств та чисельності працюючих на них значно розрізняються по регіонах, що віддзеркалює регіональні особливості процесів створення малих підприємств.

За даними статистичної звітності, у 2005 році в середньому по Україні середньомісячна заробітна плата одного працівника малих підприємств складала 154,84 грн. проти 130,16 грн. у 2004 році. Найвищий рівень середньомісячної заробітної плати в 2005 році був зафіксований серед працівників водного транспорту (392,31 грн.), в сфері громадської діяльності (379,77 грн.) та в державному управлінні (267,12 грн.). Найнижчий же рівень заробітної плати був у працівників малих підприємств, які надають готельні та ресторанні послуги (102,73 грн.), та надають індивідуальні послуги (107,63 грн.), тобто в тих сферах діяльності, які відзначаються низькою рентабельністю. В регіональному розрізі найбільш сприятливими в аспекті матеріального стимулювання працівників малих підприємств вважаються м. Київ (231,13 грн.), Запорізька (176,6 грн.) і Харківська (168,13 грн.) області, та м. Севастополь (173,3 грн.). Для цих регіонів характерним є більш високий (у порівнянні з середнім по країні) рівень середньомісячної заробітної плати. Найгірша ситуація складається в Тернопільській (107,91 грн.), Івано-Франківській (115,63 грн.) та Хмельницькій (117,0 грн.) областях.

Водночас, слід усвідомлювати, що наведені показники мають порівняно невисокий рівень вірогідності з огляду на значний рівень “тінізації” діяльності малих підприємств, зокрема існування так званої “подвійної бухгалтерії”, яка дозволяє приховувати значні обсяги доходів працівників малих підприємств від оподаткування. Зазначимо, що на державних, комунальних підприємствах і підприємствах з власністю міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав, де можливості “тіньових” операцій значно більш обмежені, відзначається вищий рівень середньомісячної заробітної плати, ніж на колективних та приватних підприємствах. Так, середньомісячна заробітна плата працівників малих підприємств, які перебувають у власності міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав, складала у 2003 році 378,31 гривень і була майже в 2,5 раза вища за рівень середньомісячної заробітної плати, яку отримували працівники малих підприємств, які перебували в приватній власності.

Отже, загалом з 1991 по 2006 рр. кількість діючих малих підприємств збільшилась майже в 5 разів. Проте за кількістю малих підприємств у розрахунку на 10 тис. населення Україна набагато відстає навіть від колишніх країн “соціалістичного табору”. Цей показник в Україні на кінець 2004 року складав 47,6 малих підприємств в розрахунку на 10 тис. осіб населення, що, звичайно, недостатньо для створення так званої “критичної маси” малих підприємств. За оцінками фахівців, для створення реального конкурентного середовища в Україні та покриття ринкових ніш, що утворюються в процесі трансформації перехідної економіки в ринкову, потрібно принаймні 120-150 одиниць малих підприємств на 10 тис. осіб, а деякі експерти навіть називають цифру 3 млн. малих підприємств, або понад 600 на 10 тис. населення.

На жаль, доводиться визнати, що малі підприємства в Україні не виконують належним чином своєї соціальної ролі. Вони забезпечують робочими місцями лише 1,72 млн. осіб, що складає близько 15 % від загальної чисельності усіх зайнятих в галузях економіки, тоді як в країнах з ринковою економікою аналогічний показник перевищує 50 %. До того ж, не можна забувати, що досить часто малі підприємства є другим місцем роботи людини. Тому механічно пов’язувати кількість зайнятих на малих підприємствах з кількістю робочих місць, створених для зменшення безробіття, некоректно. Відповідно, за такого низького залучення працюючих до діяльності малих підприємств виникають сумніви щодо дієвості їхньої ролі у зменшенні майнової диференціації населення України. За такої ситуації малі підприємства, навпаки, створюють умови для додаткового збагачення економічно активного прошарку населення. Практичне призупинення зростання зайнятих на малих підприємствах у 2006 році дає підстави стверджувати, що малі підприємства як організаційна форма в нинішньому економіко-правовому середовищі не в змозі більше виконувати належних їм соціальних функцій.

Досить тривожним показником є також уповільнення темпів зростання кількості малих підприємств в Україні. Це свідчить про втрату ними украй важливої інституційної ролі - формування конкурентного середовища, яке складається із стійких, кваліфікованих та підприємливих економічних суб’єктів, формування потужного прошарку підприємців, спроможних повноцінно працювати в економіко-правових умовах розвинених ринкових відносин. Навряд чи є сенс доводити, що підприємці-фізичні особи практично не в змозі виконувати зазначені функції. Фактично зміщення політики підтримки малого бізнесу до надання спеціальних умов для підприємців-фізичних осіб означає, що малий бізнес “кинуто” на реалізацію соціальних функцій, які не в змозі виконувати держава через бюджетні обмеження. Одночасно це є фактичною відмовою від використання малого бізнесу як важеля структурного регулювання та модернізації економіки.

Аналізуючи динаміку рентабельності малих підприємств, слід відзначити її традиційно низький в цілому рівень. Офіційні показники 1995 та 1996 рр., з урахуванням рівня інфляції, взагалі можна вважати недостатніми для забезпечення розширеного відтворення. Щодо 1998-2003 років, то показники свідчать про деяке поліпшення рівня прибутковості малих підприємств. Згідно з результатами опитування, яке проводилось в Україні Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), в 2005 році у порівнянні з 2004 роком удвічі більше підприємців оцінили стан справ на своєму підприємстві як “задовільний”. Кількість підприємців, що скаржились на дію негативних факторів, зменшилась.

У 2005 році частка малих підприємств у загальній сумі прибутку народного господарства помітно зросла (див. табл. 9). З нашої точки зору, головними причинами цього були вимушена “детінізація” доходів малих підприємств у світлі підвищення фіскального контролю та форсованого переходу до грошових розрахунків та “висвітлення” прибутків внаслідок переходу частини малих підприємств на спрощену систему оподаткування, яка не загрожувала вилученням цього прибутку у вигляді податку. На підтвердження такої думки нагадаємо, що, незважаючи на різке зростання рівня рентабельності малих підприємств, їхня чисельність та кількість зайнятих на них (а значить – обсяги виробництва) у наступному році майже не зросли. Матеріали статистичних обстежень свідчать також, що діяльність більш ніж третини малих підприємств є збитковою. Особливо високою збитковість є у сферах транспорту, промисловості, сільського господарства. Водночас 75 % прибутку, одержаного у 2005 році, припадає на малих підприємств торгівлі.

Таблиця 9

Частка прибутку малих підприємств у загальному обсязі прибутку по народному господарству України

Показник

1997

1998

1999

2003

Прибуток по народному господарству, млн. гривень

13868,0

3419,0

7427,0

13933

Балансовий прибуток МП, млн. гривень

1659,0

143,5

131,2

1037,2

Питома вага МП в прибутку по народному господарству, %

12,0

4,2

1,8

7,4

Питома вага МП до зайнятих, %

7,0

8,0

8,9

9,5

Утім, розрахунок реальної рентабельності малих підприємств завжди був утруднений значним рівнем “тінізації” діяльності малого бізнесу в Україні. “Тіньова” діяльність, на жаль, є деструктивною родовою ознакою малого бізнесу на всьому пострадянському просторі. Відсутність дієвого внутрішнього контролю (а точніше – спрощеність узгоджених дій) разом з недостатнім контролем за дотриманням вимог законодавства з боку держави утворили сприятливі умови для приховування частини доходів малих підприємств.

Вже створення малих підприємств припускало можливість використання їх як ланки механізму перекачування коштів державних виробничих підприємств з метою нагромадження капіталу, прискорення формування приватних структур. Це дозволило багатьом малим підприємствам з перших кроків свого існування включитися в схеми тіньового бізнесу, які передбачають існування фіктивних підприємств. Фіктивний характер значної частки малих підприємств - явище загальне для всіх трансформаційних економік. Кожне четверте малих підприємств в Україні, за визнанням Голови Держпідприємництва О. Кужель, фактично працює лише “на папері”.

“Тінізація” малого бізнесу набула різних форм. Найбільш поширеними є приховування обороту, приховування доходів, заниження розмірів заробітної плати, ухилення від оподаткування. Так, за даними опитування, проведеного МФК у червні 2006 року серед керівників 900 малих підприємств у 12 містах України, 85 % підприємств приховували свої доходи, причому половина з них – від 20 до 50 %. Цікаво, що цей показник має значні регіональні варіації. Зокрема, 43 % опитаних підприємств у Керчі приховували більш як 50 % свого виторгу від реалізації, а 87 % респондентів у Козятині приховували до 60 % виторгу.

Згідно з експертними оцінками, за непрямими ознаками, у 2006 році в Україні спостерігалося підвищення рівня “тінізації” економіки порівняно з попереднім роком.

Утім, не можна забувати, що, “тінізація” малого бізнесу в Україні викликана, насамперед, надто високим рівнем податкового тиску на підприємства і населення та збереженням загальних несприятливих умов для ведення бізнесу. Відтак “детінізація” цієї сфери в Україні нерозривно пов’язана із загальною стратегією підтримки розвитку малого бізнесу.

Підсумовуючи, зауважимо, що вказані диспропорції у розвитку малого бізнесу в Україні у 2003-2006 рр. дають підстави стверджувати про фрагментарність та нестійкість тенденцій економічного зростання, які мали місце у ці роки.

Розділ 2. Нормативно – правове забезпечення сталого розвитку малого бізнесу в Україні

Формування державної політики підтримки малого бізнесу в Україні починається з 1991 року, з прийняття Закону України “Про підприємництво” та утворення Державного комітету України зі сприяння малим підприємствам і підприємництву. Закон України “Про підприємництво” визначив загальні правові, економічні та соціальні засади, умови здійснення підприємницької діяльності, а також визначив правові основи державного регулювання та підтримки підприємництва, відносин суб’єктів підприємницької діяльності та держави.

Закон України “Про підприємства в Україні”, прийнятий у 1991 році, визначав критерієм віднесення підприємства до категорії малих чисельність працюючих, причому – диференційовано залежно від галузі, у якій функціонувало дане підприємство. Указом Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємництва”, який набрав чинності з 1 січня 1999 року, критерії було змінено. До суб’єктів малого підприємництва відносилися юридичні особи, чисельність найманих працівників на яких не перевищувала 50 осіб, також було обмежено річний оборот коштів. Закон України “Про державну підтримку малого підприємництва”, прийнятий у 2004 році, визнає суб’єктами малого підприємництва фізичних осіб-підприємців, річний оборот яких не перевищує 500 тисяч гривень на рік, та юридичних осіб, на яких працює не більше 50 осіб та обсяг річного валового доходу яких не перевищує 500000 євро.

З метою реалізації державної політики сприяння розвитку підприємництва, у тому числі малого бізнесу, у березні 1993 року Кабінетом Міністрів України була схвалена перша Програма державної підтримки підприємництва в Україні.

Початок новому етапу розвитку державної політики підтримки малого бізнесу поклало схвалення Кабінетом Міністрів України Концепції державної політики розвитку малого підприємництва (квітень 1996 р.), закріплення свободи підприємництва в Конституції України. Одним з механізмів підтримки малого підприємництва стала державна Програма розвитку малого підприємництва в Україні на 1997-1998 рр., розроблена Міністерством економіки відповідно до положень Концепції державної політики розвитку малого підприємництва, і затверджена постановою Кабінету Міністрів 29 січня 1997 року. Метою Програми було визначено забезпечення сталого розвитку малого підприємництва як невід’ємної складової ринкової економіки та головного чинника створення нових робочих місць.

У 1998 році зі створенням Державного комітету з питань підприємництва (Держпідприємництва, нині Державний комітет з питань регуляторної політики і підприємництва) почався наступний етап політики державної підтримки малих підприємств. Важливим кроком у цьому напрямі стало підписання Президентом України Указу “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності”. Згаданий Указ заклав основи єдиної регуляторної політики у сфері підприємництва. На рівні державної політики було визнано необхідність зменшення державного втручання в підприємницьку діяльність, відмови від патерналізму з боку держави по відношенню до малого бізнесу, формування середовища, сприятливого для розвитку підприємництва, шляхом усунення адміністративних бюрократичних бар’єрів. Створення Держпідприємництва забезпечило інституціалізацію зазначених політичних орієнтирів.

У 1999-2004 рр. було прийнято майже 20 указів Президента України з питань розвитку підприємництва, Верховною Радою України прийнято закони України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, “Про державну підтримку малого підприємництва”, “Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні”, а також “Про захист економічної конкуренції”, окремі норми якого передбачають виняток для малих та середніх підприємців у частині положень, що жорстко регулюють дії суб’єктів господарювання у сфері економічної конкуренції.

З метою недопущення звуження змісту та обсягу права громадян на підприємницьку діяльність особлива увага Держпідприємництвом та його територіальними органами приділялась обґрунтуванню доцільності втручання держави у відповідні сфери підприємницької діяльності, адекватності та ефективності пропонованих шляхів та способів розв’язання порушених у проектах питань, характеристикам очікуваних соціально-економічних наслідків запроваджених заходів. Протягом 2004 року Держпідприємництвом з метою залучення широких кіл підприємців, громадських організацій до всебічного опрацювання найважливіших регуляторних актів було винесено на публічне обговорення 19 проектів регуляторних актів, які зачіпають інтереси підприємців. У двох випадках після публічного обговорення розробниками проектів було прийнято рішення про відкликання проектів регуляторних актів через недоцільність їхнього прийняття.

Завдяки реалізації відповідної державної політики та активізації громадського впливу представників малого бізнесу, останнім часом спостерігаються певні позитивні зрушення в сфері удосконалення нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності, усунення правових та адміністративних перешкод на шляху розвитку малого підприємництва, запровадження нових підходів до державного регулювання на місцевому рівні.

На виконання пункту 21 Положення про порядок підготовки проектів регуляторних актів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.2003 р. створено обласні Апеляційні комісії з питань розгляду скарг щодо відмови представництва Держпідприємництва у погодженні проектів регуляторних актів. Значні кроки зроблено державою у напрямі подолання правових та адміністративних бар’єрів у сфері ліцензування підприємницької діяльності. Прийнятий у 2003 році Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” дозволив кодифікувати державне регулювання в сфері ліцензування, на законодавчому рівні встановити прозорі процедури та правила ліцензування, спростити умови входу на ринок, встановити відповідальність усіх суб’єктів правовідносин у цій сфері.

Після прийняття Указу Президента України від 22 січня 2003 року “Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері виробництва” органами виконавчої влади було виявлено 385 власних нормативно-правових актів, які не відповідають вимогам ринкових відносин. З них 65 актів відносяться до сфери ліцензування та дозвільної системи, 19 - до сфери оподаткування, 82 - соціальної політики та трудових відносин. 220 актів (58 %) було змінено чи скасовано, проте 165 залишаються без впорядкування. Запровадження порядку погодження нормативно-правових актів, що приймаються у сфері регуляторної політики, з Держпідприємництва дало змогу “відсіювати” ті з них, які суперечать інтересам розвитку підприємницької діяльності в Україні. Зокрема, за 11 місяців 2004 року органами виконавчої влади було подано на погодження до Держпідприємництва 539 проектів регуляторних актів, з них погоджено 354, або 65,7 %.

Значно посилилась роль громадськості в процесах розвитку сфери малого бізнесу на місцях. Зараз, за підрахунками Держпідприємництва, в Україні нараховується близько 750 регіональних громадських об’єднань підприємців. В усіх регіонах країни при місцевих державних адміністраціях створені і діють дорадчі органи - координаційні ради.

З метою встановлення законодавчих засад правового регулювання організації та проведення контролю за діяльністю суб’єктів господарювання контролюючими органами, усунення можливості для зловживань представників контролюючих органів, зростання рівня захищеності прав суб’єктів господарської діяльності Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва на виконання протокольного доручення Кабінету Міністрів України розроблено проект Закону України “Про основні засади здійснення контролю за діяльністю суб’єктів господарювання в Україні”. Проектом визначається єдиний для всіх органів, які здійснюють контроль за діяльністю суб’єктів господарювання в Україні, порядок організації та проведення перевірок фінансово-господарської, виконавчо-розпорядчої та іншої діяльності суб’єктів господарювання, проведення ними обстежень та надання обов’язкових приписів з метою допомоги суб’єктам господарювання уникнути порушень чинного законодавства шляхом налагодження паритетних стосунків між органами контролю та суб’єктами господарювання. На думку фахівців Держпідприємництва, прийняття цього документа сприятиме створенню належних правових умов для налагодження паритетних стосунків між контролюючими органами та суб’єктами господарювання, зменшить можливості для зловживань представників контролюючих органів, а також забезпечить підвищення рівня захищеності прав суб’єктів господарської діяльності.

В той же час, сьогодні в Україні повноваження контролю фінансової або господарської діяльності підприємств мають близько 30 органів державної влади. Труднощі, які виникають внаслідок внутрішньої неузгодженості цієї системи, частої зміни концептуальних орієнтирів, створюють необґрунтовані ризики та бар’єри на шляху здійснення підприємницької діяльності. Нестабільність законодавства, бюрократизм у прийнятті рішень місцевими та центральними органами влади, невизначеність прав і обов’язків держави та суб’єктів підприємницької діяльності, неврегульованість та суперечливість нормативних актів, які видаються різними відомствами, все ще обумовлюють неефективність та обтяжливість регуляторного середовища для суб’єктів господарювання.

Згідно Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва” метою державної підтримки малого підприємництва визначено:

· створення умов для позитивних структурних змін в економіці України;

· сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становлення малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства;

· підтримка вітчизняних виробників;

· формування умов для забезпечення зайнятості населення України, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць.

Виходячи з цього, Закон встановлює такі напрями державної підтримки малого підприємництва в Україні:

· формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб’єктів малого підприємництва;

· встановлення системи пільг для суб’єктів малого підприємництва;

· запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності;

· фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;

· залучення суб’єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.

Фінансове забезпечення реалізації державної політики у сфері підтримки малого підприємництва здійснюють відповідно до своєї компетенції на загальнодержавному рівні - Український фонд підтримки підприємництва, на регіональному рівні - регіональні фонди підтримки підприємництва, на місцевому рівні - місцеві фонди підтримки підприємництва.

Кошти Українського фонду, регіональних та місцевих фондів підтримки підприємництва формуються за рахунок бюджетних коштів, коштів, одержаних від приватизації державного та відчуження комунального майна, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземних, та інших коштів.

Розроблена на підставі зазначеного закону Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні встановлює більш конкретні завдання. Основними завданнями Програми є:

· створення державної системи забезпечення розвитку та підтримки малого підприємництва;

· створення належних умов розвитку малого підприємництва в регіонах;

· сприяння створенню нових робочих місць суб’єктами малого підприємництва;

· підтримка ділової та інвестиційної активності, розвиток конкуренції на ринку товарів та послуг;

· залучення до підприємницької діяльності жінок, молоді, пенсіонерів та інших верств населення;

· активізація фінансово-кредитних та інвестиційних механізмів, пошук нових форм фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва;

· формування регіональної інфраструктури розвитку та підтримки малого підприємництва;

· створення умов для розвитку малого підприємництва у виробничій сфері, в тому числі на базі реструктуризованих підприємств.

Очікуваними результатами реалізації Програми є прискорення розвитку малого підприємництва, використання його потенційних можливостей, перетворення його на дієвий механізм розв’язання економічних і соціальних проблем, сприяння структурній перебудові економіки, стійка тенденція збільшення кількості малих підприємств, зменшення рівня “тіньового” обороту у сфері малого підприємництва, збільшення внеску малого підприємництва в економіку України, зміцнення економічної бази регіонів, позитивний вплив на вирішення проблем безробіття, насичення вітчизняного ринку товарами та послугами.

Розділ 3. Стан та перспективи розвитку малого бізнесу в сучасних умовах в українській економіці

Уповільненість та диспропорційність розвитку малого бізнесу в Україні визначається наявністю суттєвих проблем і перешкод. Згідно з Національною програмою сприяння розвитку малих підприємств в Україні, основними чинниками, які заважають розвитку малого підприємництва, є:

· відсутність чітко сформульованої в системі правових актів державної політики у сфері підтримки малого підприємництва;

· збільшення адміністративних бар’єрів (реєстрація, ліцензування, сертифікація, системи контролю і дозвільної практики, регулювання орендних відносин тощо);

· відсутність реальних та дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки;

· надмірний податковий тиск і обтяжлива система звітності;

· невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу;

· надмірне втручання органів державної влади в діяльність суб’єктів господарювання.

Наведені чинники фактично відображають результати опитувань представників малого бізнесу, хоча ієрархія проблем в останніх дещо інша. Зокрема, за результатами опитування, проведеного у 2006 році фахівцями Міжнародної фінансової корпорації, основними перешкодами в діяльності малих підприємств були:

· високі ставки податку – на думку 83 % опитаних;

· велика кількість податків – 68 %;

· низький попит на продукцію – 46 %.

· часті зміни у формах звітності – 39 %;

· велика кількість ліцензованих видів діяльності – 38 %;

· перевірки державними органами – 38 %;

· складність отримання кредиту – 36 %.

Серед решти вказаних опитуваними причин фігурували: тиск з боку кримінальних елементів (25 %), недостатність ділової інформації (12 %), недостатність управлінських знань (8 %).

Слід особливо зауважити, що основні обмеження ділової активності в Україні лежать не лише суто у сфері регуляторної політики. Такими обмеженнями є також:

· невпорядкованість відносин власності;

· вузькість ринків збуту;

· нерозвиненість ринкової інфраструктури та збутової інфраструктури підприємств;

· нерозвиненість конкурентного середовища та недобросовісна конкуренція;

· платіжна криза;

· нестача власних обігових коштів та низька доступність кредитних ресурсів;

· дефіцит інвестиційних ресурсів, відсутність мотивації до інвестиційної та інноваційної діяльності;

· недостатність професійної кваліфікації керівництва підприємств, фахівців з фінансового забезпечення, організації виробництва і збуту;

· відсутність економічного механізму сполучення інтересів держави і підприємців, слабка взаємодія державних і підприємницьких структур;

· дефіцит вірогідної ділової інформації тощо.

Вищевказані обмеження утруднюють прибуткову довгострокову діяльність у легальному секторі економіки та обумовлюють пошук способів короткострокового чи одноразового отримання високих прибутків у “тіньовій” сфері. Попри деякі позитивні зрушення, які відбулися в останні роки, більшість перешкод на шляху розвитку малого бізнесу в Україні залишаються вельми потужними.

Регуляторні бар’єри. За підрахунками Спілки кооператорів та підприємців України, право перевіряти підприємців на сьогодні мають 31 орган, 18 з них можуть безпосередньо накладати стягнення. Підприємства сплачують 25 загальнодержавних та 15 місцевих податків. Це обумовлює досить значний регуляторний тиск на малі підприємства та адміністративні перешкоди у сфері підприємництва, а саме потребу в отриманні великої кількості дозволів та погоджень, велику кількість та тривалість перевірок, велику середню тривалість перевірки, недосконалість процедур сертифікації та реєстрації тощо.

Незважаючи на те, що кількість нормативних актів, які тією чи іншою мірою регулюють діяльність малого та середнього бізнесу, останніми роками різко збільшилася, їхня узгодженість, повнота охоплення всіх неврегульованих питань залишають багато сумнівів. Досить часто окремі норми сформульовані нечітко, що викликає можливість їхнього різного прочитання, а відповідно, потребує прийняття відповідних підзаконних актів та роз’яснень. Законодавство України з питань підприємництва багатьма оцінюється як складний і заплутаний лабіринт з нестабільними “правилами гри”. В результаті, за матеріалами опитування МФК, 48 % респондентів вважають доцільним забезпечити стабільність законодавства, причому ця цифра навіть більша від числа респондентів, які пропонують вдосконалити законодавчу базу підприємництва (37 %).

Загалом система адміністрування та регулювання діяльності малого бізнесу в Україні відтворює систему неформальних відносин у сфері взаємодії влади та підприємницьких структур. За визнанням багатьох підприємців, через складність та суперечливість цієї системи створюються бар’єри входу на ринок, що носять адміністративний характер. Фактично, підприємцю, який бажає заснувати власну справу, але не має певних зв’язків в місцевих органах влади, чинитимуться бюрократичні перепони, встановлюватимуться адміністративні бар’єри доти, доки він не встановить таких зв’язків, використовуючи будь-які засоби, або не втратить бажання до підприємницької діяльності.

Процеси реєстрації, ліцензування та перевірок є відчутними факторами адміністративного втручання в підприємницьку діяльність. На погляд західних дослідників, час, затрачений на спілкування підприємців з держслужбовцями, в Україні є найвищим серед країн СНД.

Серед основних регуляторних перешкод для функціонування МП фахівці виділяють:

· значну кількість та тривалість перевірок малих підприємств. При цьому слід зазначити, що значних збитків суб’єктам господарювання завдає корумпованість перевіряючих органів. В останні роки вдалося дещо зменшити регуляторний тиск на підприємства. Зокрема, у першій половині 2006 року середня кількість перевірок суб’єктів господарювання зменшилася до 2 (проти 12,7 у 1999 році), а їхня середня тривалість - до 2,8 дня (проти 5-6 у 1999-2003 рр.). Проте зберігаються випадки, коли деякі з підприємств перевірялися по декілька разів на тиждень;

· непрозорість регуляторної політики та відсутність законодавчо встановленої відповідальності контролюючих органів у разі здійснення ними правопорушень та завдання збитків чи недоотримання внаслідок цих дій доходів малими підприємствами;

· значні перешкоди при реєстрації, процедура здійснення якої є невиправдано ускладненою, необхідність отримання значної кількості дозволів, погоджень, ліцензій при започаткуванні та здійсненні господарської діяльності суб’єктами малого підприємництва. Затрати часу та коштів є значними для підприємців. Навіть в регіонах, де, за даними опитувань, ці питання вирішуються більш швидко, на думку дослідників МФК, є вагомі підстави вважати, що працює неофіційна система “доплати за швидкість”;

· складність та об’ємність державної статистичної, бухгалтерської та податкової звітності. Малі підприємства часто не мають достатніх фінансових ресурсів, щоб наймати висококваліфікованого спеціаліста, аби уникати помилок за умов частої зміни законодавства та вимог до обліку та звітності. Наслідком цього стає значна кількість порушень ними нормативно встановленого порядку обліку та складання звітності, що спричиняє накладання стягнень та понесення ними додаткових витрат. Дещо поліпшило ситуацію введення у дію спрощеної системи обліку та звітності, проте не для всіх малих підприємств перехід на спрощену систему виявився вигідним. Наприклад, якщо мале підприємство має комерційні зв’язки з підприємствами-платниками ПДВ, які потребують надання продавцем податкової накладної по ПДВ, воно не може переходити на спрощену систему. Таким чином, неузгодженість законодавства у сфері спрощеного оподаткування штучно посилює розрив між малим та великим бізнесом;

· значні розбіжності в рівні сприятливості регуляторного середовища по регіонах, що свідчить як про недостатність контролю за діяльністю державних органів на місцях, так і про низьку ділову етику місцевого бізнесу. Фактично, в останній рік йдеться про зміщення фіскального тиску на підприємства на місця, причому, за визнанням представників Держпідприємництва, Комітет у цьому разі практично не в змозі вплинути на рішення місцевої влади.

Зважаючи на великі повноваження місцевих органів влади та державних органів влади, які втручаються в діяльність підприємницьких структур, рівень корупції та пошук власної вигоди в лавах держслужбовців оцінюється як досить значний. Виступаючи на розширеному засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України 14 грудня 2005 року, Президент України Л. Кучма зазначив, що “в Україні “криміналізовані” і “тінізовані” буквально всі сфери... Збереглася стійка тенденція поширення корупції практично в усіх структурних підрозділах органів влади та на всіх рівнях управління”.

За оцінками спеціалістів, у певних корумпованих взаємостосунках перебувають майже 90,0 % підприємницьких структур. Як свідчить аналіз, серед хабарників, щодо яких порушено кримінальні справи, значною є частина державних службовців окремих міністерств і відомств, місцевих органів влади та управління. Протягом 2005 року підрозділами МВС України складено 3869 адміністративних протоколів (за аналогічний період 2004 року – 2717) відносно суб’єктів Закону України “Про боротьбу з корупцією”, у тому числі: на держслужбовців – 2779, на депутатів різних рівнів – 162, голів місцевих рад – 484, інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави – 441. Із загальної кількості направлених до суду адмінматеріалів 783 складено за відмову у надані фізичним чи юридичним особам інформації або надання недостовірної інформації; 613 – за сприяння посадовими особами у здійсненні підприємницької діяльності; за незаконне одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг – 585; надання незаконних переваг фізичним чи юридичним особам під час прийняття і підготовки нормативно-правових актів чи рішень – 524. Особливістю корупції є її тісний зв’язок з організованою злочинністю. Із загальної кількості викритих у 2005 році організованих злочинних груп 28 мали корупційні зв’язки в державних органах влади і управління. Ними скоєно 47 злочинів у кредитно-фінансовій системі, з них 31 – у банківській сфері, 11 – в органах виконавчої влади й управління, 3 злочини у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Значного негативного впливу на розвиток малого бізнесу завдають загрози особистій безпеці підприємців та фізичній безпеці їхнього бізнесу. Впродовж 2005 року органами внутрішніх справ вживалися заходи щодо встановлення осіб, причетних до вчинення 746 тяжких і особливо тяжких злочинів стосовно працівників малого бізнесу, розкриття яких перебувало на контролі керівництва МВС. Серед них: 106 – умисних вбивств, 14 – тяжких тілесних ушкоджень зі смертельними наслідками, 374 – розбійних нападів і заволодінь автотранспортом, поєднаних з насильством. Вжитими заходами розкрито 625 (84,0 %) з числа вказаних злочинів, у тому числі, 665 умисних вбивств (61,3 %), 7 тяжких тілесних ушкоджень, 332 розбійні напади та заволодіння автотранспортом.

Усе вищевказане викликає невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу та збільшує їхні трансакційні видатки. Відповідно, це веде до збільшення витратності бізнесу та, з одного боку, запроваджує більш високі очікування щодо необхідної норми рентабельності, які зупиняють осіб, які потенційно могли б зайнятися малим підприємництвом, з іншого, поглинає ресурси розвитку вже діючих малих підприємств. Відповідно, відбувається “тінізація” малого бізнесу в Україні.

Поряд з цим, слід розуміти, що корені значного регуляторного тиску на українські підприємства лежать в хронічних проблемах наповнення державного бюджету та спеціалізованих державних фондів. Це не може не викликати посилення використання регуляторних процедур насамперед з фіскальною метою.

Щодо перспектив малого бізнесу в Україні, то тут слід відмітити, що позитивні тенденції економічної динаміки, які спостерігаються в Україні з кінця 1999 року, свідчать про поступовий перехід національної економіки до нової фази розвитку, в якій повинні знаходити вияв результати здійснених протягом 10 років ринкових економічних перетворень. Між тим, практика останніх років поки що не дає підстав для висновку про незворотність та стійкість змін на краще. З поступовим зміщенням акценту економічного зростання на внутрішні чинники розвитку, яке відбувається з другої половини 2004 року, спостерігається уповільнення темпів економічного зростання, погіршення стану надходжень до державного бюджету України. Таким чином, перед українською державою сьогодні постало завдання надання економічному зростанню стабільності та переведення його на рейки інноваційної спрямованості та поширення ефекту від нього в економічній та соціальній сферах. Завдання сучасного етапу, зокрема, були сформульовані екс-прем’єр-міністром України А. Кінахом у промові перед Верховною Радою. На його думку, ці завдання полягають у “посиленні соціальної спрямованості реформ, реформуванні податкової системи, економічно обґрунтованому протекціонізмові, підтримці й захисті вітчизняних товаровиробників на внутрішньому й зовнішніх ринках, активній структурній промисловій та аграрній політиці, що базується на інноваційній моделі розвитку, забезпеченні рівних умов для всіх суб’єктів господарювання тощо”.

Фактично, йдеться про формування в Україні “економіки зростання” – економічної системи, розвиток якої відбувається переважно під впливом внутрішніх та іманентних їй чинників і має відносну автономію щодо внутрішніх та зовнішніх політичних впливів. Завданнями в цій сфері є:

· забезпечити термінове відновлення ємності внутрішнього ринку як найкращого способу поширення позитивного ефекту від економічного зростання. Розширення внутрішнього ринку має сприяти розвитку виробництва товарів народного споживання і сфери послуг, що стимулюватиме прискорене капіталотворення для послідовної реалізації динамічних структурних пріоритетів – розвитку ракетно-космічної галузі, ОПК і наукоємного машинобудування;

· зберегти стан відносної валютно-грошової та фінансової стабільності, утримуючи темпи інфляції, курсову динаміку, показники внутрішнього та зовнішнього боргу, баланс бюджету, платіжний баланс в межах, які не перешкоджають розвитку бізнесу в Україні;

· забезпечити реалізацію факторних переваг України, серед яких основними є геоекономічні чинники, наявність родючих сільськогосподарських угідь, висококваліфікована робоча сила, розвинена виробнича інфраструктура. Значний потенціал на цих напрямах дає підстави очікувати суттєвого зростання ВВП лише за рахунок збільшення його використання;

· забезпечити випереджаючий розвиток людського капіталу як основного конкурентного чинника в сучасній економіці, якнайповніші розвиток та використання інтелектуального та підприємницького потенціалу нації;

· суттєво активізувати інвестиційні процеси, надати їм переважно інноваційної спрямованості, забезпечити зміну структури національної економіки, виходячи з вимог соціально-економічної ефективності та національної конкурентоспроможності;

· забезпечити поширення соціального ефекту від економічного зростання у вигляді підвищення рівня реальних доходів та купівельної спроможності населення, посилення соціального захисту, поліпшення умов життєдіяльності.

Виходячи з аналізу, проведеного в попередніх розділах, слід зробити висновок про винятково важливу роль, яку має відіграти у формуванні “економіки зростання” в Україні малий бізнес. На нашу думку, основним змістом стратегії підтримки малого бізнесу в Україні на даному етапі має бути його повномасштабне використання як важеля позитивних структурних зрушень, формування ефективного конкурентного середовища на основних ринках, інструмента мобілізації ресурсного потенціалу країни (фінансових, трудових, природних, матеріальних, інформаційних ресурсів) на побудову “економіки зростання”.

На жаль, реальні показники розвитку малого бізнесу свідчать про те, що така можливість поки що залишається на рівні потенціальної. Офіційні джерела сьогодні розглядають розвиток малого бізнесу майже виключно в контексті виконання ним соціальних функцій – забезпечення зайнятості та доходів населення. Між тим, його виробнича та структуроутворююча функції залишаються незаслужено забутими. Забезпечуючи часткове вирішення поточних потреб, така державна політика водночас закладає передумови для глибокої структурної диспропорції між великими та малими і середніми підприємствами, перешкоджає формуванню стійкої інституційної структури, забезпеченню конкурентоспроможності національної економіки, веде до нераціонального використання національного ресурсного потенціалу, а також закладає суттєві загрози розвиткові самого малого бізнесу в Україні.

Майбутнє малого бізнесу прямо визначається можливостями розвитку реального виробництва і формування тісних коопераційних зв’язків малих і великих підприємств. Як свідчить іноземний досвід, у розвиненій ринковій економіці значна, якщо не домінуюча, частина малих фірм так або інакше знаходиться в сфері впливу великих підприємств. Встановлення довгострокових відносин на базі субконтрактних схем, переплетення капіталів, надання різного роду фінансової чи консультаційної підтримки, укладення інших довгострокових угод забезпечують стійкість становища малих підприємств, їхні стабільні доходи, фінансові й інвестиційні можливості.

В Україні на кінець 1998 року з 151,4 тис. малих підприємств лише 45,8 тис. були утворені за рахунок так званої “малої приватизації”, тобто, можливо, “успадкували” корисні виробничі зв’язки з колишніми діловими партнерами чи з головним підприємством, від якого їх було від’єднано. Решта підприємств, як правило, визначально не були включеними до мереж економічних взаємовідносин та змушені були самостійно будувати мережу партнерів, постачальників та клієнтів. На жаль, поглиблена регламентація питань розвитку малого бізнесу у спеціальних законодавчих актах все більше виділяє його з єдиного законодавчого поля підприємництва і може ускладнити взаємодію малого бізнесу з великим. Випадіння з розгляду категорії “середній бізнес”, який вже не в змозі користуватися пільгами для малих підприємств, але ще не набув фінансової та політичної ваги, притаманних великим підприємствам, дестимулює зростання малих підприємств через збільшення обсягів їхніх оборотів та чисельності зайнятості на них.

Стимулювання кооперування малих підприємств між собою і з великими підприємствами повинно стати важливою складовою як державної, так і корпоративної політики. Великі підприємства зацікавлені в співробітництві з малими вже тому, що таке співробітництво компенсує їхній консерватизм щодо реалізації нових технічних рішень та дозволяє проникати на нові ринки збуту, сприяє оперативному здійсненню передових інновацій, дає можливість поділу ризиків, дозволяє позбутися виробничих операцій, в яких великий масштаб підприємства відіграє негативну роль, поліпшити якість виробничого, збутового, кадрового менеджменту тощо.

З іншого боку, кооперування малих підприємств з великими підприємствами здатне певною мірою нейтралізувати недоліки державної політики підтримки малого бізнесу, компенсувати проблеми фінансового забезпечення, стабілізувати постачальницько-збутову сферу та скористатися з уже розробленої цієї сфери великих компаній. Диверсифікація номенклатури продукції, яку можуть виробляти малі підприємства, орієнтовані не лише на споживчий, але й на виробничий ринок, знімає обмеження, які накладає ємність споживчого ринку на збільшення кількості малих підприємств та чисельності зайнятих на них.

На нашу думку, розвиток малого бізнесу в умовах “економіки зростання” в Україні можливий лише в разі суттєвої активізації практики його співпраці з великим бізнесом.

Не можна залишити поза увагою також аспект вичерпності наявної моделі функціонування малих підприємств в Україні. Слід усвідомлювати, що подальше просування національної економіки до “цивілізованих” норм функціонування містить у собі низку “пасток”, які загрожуватимуть розвиткові і самому існуванню малого бізнесу в його теперішньому вигляді. Серед таких “пасток” можна назвати:

· впровадження європейських норм і стандартів у технічній сфері, яких малі підприємства часто дотримуватись не в змозі;

· реалізацію вимог щодо соціального забезпечення, пенсійного, медичного страхування та безпеки праці, які накладають суттєві обмеження на використання праці та значно підвищують вартість трудових ресурсів для малих підприємств;

· поступове поширення регуляторних вимог, які притаманні розвиненим ринковим відносинам, проте накладають додаткові зобов’язання щодо витрат з боку малих підприємств (страхування, аудит, консалтинг, забезпечення умов праці тощо);

· посилення жорсткості додержання фіскальної дисципліни та “детінізації” економічних відносин, які, як зазначалося вище, є джерелом певної частки доходів більшості малих підприємств;

· підвищення, в міру поліпшення становища на внутрішньому ринку, ваги ефекту економії на масштабах, у тому числі – у традиційній сфері діяльності малих підприємств – торгівлі;

· зростання важливості володіння сучасними технологіями управління, маркетингу, фінансового аналізу, які є поки що недоступними для більшості малих підприємств.

Збільшення відкритості національних ринків після прийняття вимог ГАТТ/СОТ та зближення України з іншими інтеграційними об’єднаннями суттєво підвищить конкурентний тиск, у тому числі – і на ринках, нині зайнятих малим бізнесом. Малий бізнес, який утворився й утворюється в Україні сьогодні, створюється в рамках наявних виробничих відносин, тому є непристосованим (у своїй більшості) до функціонування в умовах відкритого ринкового середовища та так само, як і великі підприємства, потребуватиме серйозних структурних змін, необхідність яких має враховуватися в стратегії підтримки малого бізнесу в Україні.

Світовий досвід свідчить, що вирішення нагальних економічних і соціальних проблем неможливе без розвитку підприємницької сфери. Малий і середній бізнес стає головним джерелом інновацій, доходи від підприємництва у розвинених країнах становлять 40-60 % ВВП. За даними експертів ООН, у сфері малого бізнесу зайнято понад 50 % працюючого населення світу.

Соціальний ефект розвитку малого підприємництва полягає, насамперед, в самоорганізації найбільш активної частини населення з метою включення в процес суспільного відтворення, що частково знімає з держави безпосередні зобов'язання щодо працевлаштування, що, в свою чергу, суттєво впливає на зниження бідності та соціальної напруженості в суспільстві. Підприємництво сприяє пробудженню у значного прошарку населення ініціативи до активної трудової діяльності, до керівництва виробництвом, до прояву творчого підходу до конструктивної діяльності з урахуванням інтересів конкретного споживача.

Послідовну державну організаційно-правову підтримку малого бізнесу здійснює Держпідприємництво: сприяє прийняттю нормативних актів щодо підприємництва, зокрема, Закону України "Про деякі питання загальнообов'язкового соціального страхування суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування своїх доходів"; розробляє механізм розповсюдження дії спеціальних торгових патентів по всіх регіонах України; здійснює супроводження забезпечення сталості Податкового кодексу України; сприяє започаткуванню механізмів мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва за допомогою спеціалізованих установ і кредитних спілок; усуває адміністративні бар'єри, що перешкоджають підприємницькій діяльності, та бере участь у законотворчому процесі шляхом залучення до розробки проектів Законів України "Про засади державної регуляторної політики у сфері підприємництва" та "Про основні засади проведення перевірок суб'єктів підприємницької діяльності контролюючими органами" тощо.

На нашу думку, мале підприємництво в Україні недостатньо розвинене у сфері науково-технічних розробок та інновацій. На цей напрям доцільно розповсюдити держзамовлення або пільгові умови господарювання, виходячи із загальнонаціональних потреб. Розвиток підприємництва у науково-технічній сфері міг би частково забезпечити відповідною зайнятістю досвідчених науковців і спеціалістів, які через відсутність попиту на свої знання (і навіть таланти) мігрують за кордон, застосовуючи в інших державах знання, отримані на батьківщині, або ж, змушені боротися за виживання, поповнюють ряди дрібних торговців.

В Україні рівень зареєстрованого безробіття на початок квітня 2006 року становив 3,9 % населення працездатного віку, або 1110,7 тис. осіб. Із Фонду загальнообов'язкового соціального страхування на випадок безробіття протягом березня 2006 року на допомогу по безробіттю було витрачено 66,8 млн гривень. Зменшення безробіття, на наш погляд, може бути досягнуте за рахунок малого підприємництва і, навпаки, розвиток малого підприємництва слід розглядати як один з важливих соціально-економічних чинників, у т. ч. щодо зниження безробіття.

Творчі, освічені керівники малих підприємств мають сформувати у суспільстві середній клас, який повинен стати головною силою у завершенні економічних реформ в Україні. Підприємницький клас може скласти значний прошарок населення, на який держава спиратиметься в розбудові вітчизняної економіки. Стабілізація економічного середовища в країні єднає інтереси малого підприємництва з загальнодержавними інтересами.

Повага до суб’єктів малого і середнього бізнесу з боку посадових осіб різних рівнів та сприяння їхній діяльності як структур, що створюють додаткові робочі місця і додатковій продукт, напрацьовуючи підприємницький доход, мають стати суспільною нормою сьогодення.

Висновок

Процес становлення в Україні малого бізнесу завершився створенням нормативно-правової бази державної регуляторної політики, яка в цілому відповідає встановленим міжнародним нормам у даній сфері. Не в останню чергу деяке економічне зростання останніх років забезпечено в результаті підвищення активності саме малих суб'єктів підприємницької діяльності.

Водночас слід зауважити, що ці форми насамперед зайняли ніші, які в командно-адміністративній системі були незаповнені, внаслідок чого спостерігався відчутний дефіцит у задоволенні споживчого попиту. Отже, й сьогодні малий бізнес розвивається екстенсивним шляхом, що, з одного боку, підвищує конкуренцію на споживчому ринку, а, з іншого - створює обмеження для його якісного розвитку.

Є багато чинників, які негативно впливають на підприємницьке середовище, пригнічуючи виробництво та заганяючи діяльність у "тінь". Серед них: надмірний податковий тиск, утиски з боку місцевої влади та контролюючих органів тощо. Є питання, від вирішення яких залежить гармонійний розвиток малого бізнесу в Україні.

Під таким розвитком слід розуміти перш за все своєчасну з боку держави орієнтацію підприємців на структурні зміни в економіці та економічних відносинах. В даному контексті виникає питання: що має в стратегічному плані стати економічним пріоритетом - зростання чи розвиток?

Відповідь слід шукати в соціально-економічних тенденціях сучасного світу. Визначальною з них є становлення нового постіндустріального, або інформаційного суспільства. Основним фактором економічного зростання в ньому виступають інформаційні ресурси, створення яких неможливе без існування потужного інформаційно-промислового комплексу. Економічне зростання в інформаційному суспільстві докорінним чином відрізняється від зростання в індустріальному суспільстві, орієнтованому на масове споживання. Останньому притаманні великі форми організації серійного виробництва, що сьогодні спостерігається в Україні. Зародження постіндустріального суспільства викликало нові форми організації ведення бізнесу: венчурні фірми, які залучали кошти дрібних інвесторів для розвитку високих технологій; технопарки; аутсорсинг тощо. Розвинені країни приділяють велику увагу розвитку таких форм, забезпечуючи вагому державну підтримку малого та середнього бізнесу за цими напрямами. Адже середні та малі компанії не володіють необхідними ресурсами для перебудови своєї діяльності відповідно до вимог постіндустріальної економіки.

Особливо цікавою для нашої країни є форма аутсорсингу, яка дозволяє залучати економічні суб'єкти до вирішення завдань непрофільного характеру. Вона застосовується у відносинах як між великими та середніми і малими підприємствами, так і між державою та приватними компаніями. Аутсорсинг стає основним принципом корпоративного управління "новою економікою", його поширення та ефективність використання забезпечуються розвитком інформаційних мереж, зокрема "Інтернету". Політика аутсорсингу дозволяє суттєво розширити сферу діяльності малого та середнього бізнесу, створити умови розвитку економічної бази для формування середнього класу.

Список використаних інформаційних джерел

1. Гнатовський О.П. Ефективність запровадження та розвитку малого підприємництва в Україні // Фінансист № 5, 2006 с.17-19

2. Гнатцов О. Г. Малий бізнес в Україні: від стратегії зростання до стратегії розвитку // Збірник матеріалів конференції „Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”, УПСК, 2006 с.61-65

3. Донців В.Я. Проблеми законодавчого забезпечення малого підприємництва // Економіка підприємства №1, 2005 с.5-9

4. Заїкіна О. О. Проблеми розвитку малого бізнесу на сучасному етапі трансформації економіки України // Збірник матеріалів конференції „Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”, УПСК, 2006 с. 47-51

5. Шемшученко О. Ю. Деякі аспекти економічної політики і правового регулювання у сфері малого бізнесу // Збірник матеріалів конференції „Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”, УПСК, 2006 с.74-78

6. Яворівський Г.Й. Малий і середній бізнес у пошуках місця в стратегії економічного зростання в Україні // Збірник матеріалів конференції „Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”, УПСК, 2006 с. 52-54

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:15:31 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
17:18:47 25 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Малий бізнес в Україні

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150861)
Комментарии (1841)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru