Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Контрольная работа: Нозологія

Название: Нозологія
Раздел: Рефераты по медицине
Тип: контрольная работа Добавлен 21:39:31 06 мая 2009 Похожие работы
Просмотров: 339 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Зміст

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ «ХВОРОБА»

2. ПАТОЛОГІЧНИЙ ПРОЦЕС, ПАТОЛОГІЧНИЙ СТАН

3. ОСНОВНІ ПЕРІОДИ (СТАДІЇ) РОЗВИТКУ ХВОРОБИ

ВИСНОВОК

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ


ВСТУП

Нозологія (греч. nosos хвороба + logos навчання) - вчення про біологічні й медичні основи хвороб, що включає питання їх этиологии, патогенезу, номенклатури й классифирркации. Базисним поняттям нозології є нозологическая одиниця (нозологическая форма) - певна хвороба, що виділяють у якості самостійної на основі встановлених причин, механізмів розвитку й характерних клініко-анатомічних проявів, що відбивають переважну поразку тихнув або інших органів і систем організму. Подання про нозологических одиниці не є стабільним; воно змінюється в міру уточнення этиологии й патогенезу хвороб, завдяки прогресу мікробіології, імунології, генетики, патологічної анатомії й ін. При цьому з'являються нові нозологические форми, а деякі з існуючих раніше можуть втрачати значення нозологической одиниці. Всі нове в диференціації нозологических форм, у їхній приналежності до різних груп хвороб знаходить висвітлення в регулярно міжнародній класифікації, що переглядається, хвороб, травм і причин смерті.

У сучасній медичній літературі звичайно вживається поняття «нозологический підхід», тобто прагнення клініцистів і представників теоретичної медицини до виділення нозологической форми, для якої характерні певна причина, однозначний патогенез, типові зовнішні вияви й специфічні структурні порушення в органах і тканинах. Наприклад, коклюш характеризується специфічним збудником, певними механізмом розвитку хворобливого процесу й клінічних проявів (по зовнішніх ознаках і лабораторних даних).

В 1761 Дж. Морганьи виділив лихоманки, хірургічні (зовнішні) хвороби й захворювання окремих органів, поклавши качан наукової Нозологія Успіхи патологічної анатомії (Р. Вирхов) і бактеріології (Л. Пастер) дозволили розвити морфологічне й этиологическое напрямку діагностики й дати органно-локалистическую класифікацію хвороб. Наприкінці 19 в. шляхом синтезу этиологических, клінічн і морфологічних даних були виділені основні нозологические форми. У роботах К. Бернара, И.П. Павлова, А.Д. Сперанского, Г. Селье була дана характеристика неспецифічних відповідних реакцій організму, подібних при різних захворюваннях, як важливих компонентів патологічного процесу. У сучасній медицині нозологическую форму визначає насамперед головна причина, що об'єктивно породжує захворювання (так, для розвитку будь-якої форми туберкульозу неооходимо інфікування туберкульозними мікобактеріями). Можливі відхилення від цього положення: певне захворювання (наприклад, діабет цукровий) може бути викликано різними причинами (спадкоємний фактор або травматична, інфекційна поразка підшлункової залози); з іншого боку, тої самий причинний фактор, наприклад стрептокок, може викликати скарлатину, абсцес, сепсис і т.д. Разом з тім визнання багатьох причин вирішальними звичайно означає, що наші знання недостатні для виділення головної заподій.

Сукупність зовнішніх ознак (симптомів) становить клінічну картину нозологічної форми. У конкретного хворого можуть спостерігатися варіації тої або іншої ознаки, що не міняють, однак, «особини хвороби» і що визначаються умовами розвитку патологічного процесу (особливості збудника й реакції організму, обумовленої спадкоємними й придбаними його властивостями). Важливі дані т.зв. параклинических методів дослідження: лабораторних, інструментальних - як функціональних, наприклад електрокардіографія при інфаркті міокарда, так і морфологічних. У ряді випадків саме морфологічний критерій визначає нозологическую форму: наприклад, для діагностики злоякісних пухлин обов'язковий гістологічний доказ появи ненормальних клітинних структур і визначення місця (органа) їхнього первинного виникнення; різноманітні зовнішні ознаки, що супроводжують пухлинний ріст, мають менше діагностичне значення.

Розшифровка молекулярного механізму багатьох хвороб дозволила внести уточнення в Нозологія Наприклад, виділені А-А- і В-Форми гемофілії, що як мають в основі різні генні порушення; терапія їх також різна. При біохімічному й генетичному аналізі встановлені багато хто раніше невідомі форми гемоглобинопатий. Це — приклади успіхів медицини, досягнутих на шляхах вивчення приватного патогенезу, тобто аналізу особливостей конкретної нозологической форми. Виділення нових нозологических форм обумовлено й успіхами лікування; так, самостійною формою гострих лейкозів виявився гострий лимфобластный лейкоз у дітей, що в ряді випадків вилікуємо. Сучасній медицині відомо більше 5000 нозологических форм. Для тихнув патологічних станів, причина виникнення яких неясна, механізм розвитку повністю не розкритий, алі є спільність морфологічних, клінічних і ін. проявів, зберігається органна або синдромная класифікація. Існує група хвороб (т.зв. функціональних), для яких поки немає морфологічних критеріїв діагностики. Виділення нозологических форм важливо для розвитку клінічних дисциплін, тому що сприяє єдиному підходу до кожної хвороби, зокрема розробці методів специфічної патогенетической терапії.


1. ПОНЯТТЯ «ХВОРОБА»

Хвороба є порушення нормальної життєдіяльності організму при дії на нього агентів, що ушкоджують, у результаті чого знижуються його пристосувальні можливості.

Це визначення треба з положення, що нормальне життя є результат постійного пристосування організму до безперервно мінливих умов середовища. При зниженні цих можливостей хвороботворний фактор (надзвичайний подразник) може викликати такі зміни, які ведуть до порушення головної функції людини - здатності трудитися.

У хворобі завжди існують два протилежних процеси, два початки. Один із цих початків И. П. Павлов назвав "фізіологічною мірою проти хвороби", а друге - "властиво патологічним, або поломом". Два початки хвороби не існують порізно, вони мислимі тільки в діалектичній єдності й боротьбі. Наприклад, при абсцесі ми спостерігаємо ознаки "полома" (загибель обмеженої ділянки тканини, біль), але відразу відзначаємо й "міри проти хвороби", які мобілізують організм (еміграція лейкоцитів, фагоцитоз, утворення бар'єра навколо вогнища й г. буд.). При лихоманці поряд з високою температурою тіла, головним болем і іншими явищами, що знижують працездатність людини, спостерігаються більше активне вироблення антитіл, більше енергійний фагоцитоз і т.д., тобто "міри проти хвороби".

Навіть при такому захворюванні, як рак, коли, здавалося б, в організму немає ніякого захисту, уважний дослідник знайде неї. "Підлогою" і "міра проти хвороби" існують нерозривно, і немає хвороби, якщо немає цієї єдності. Повна відсутність захисного механізму означає смерть. Повна відсутність "полома" означає здоров'я.

Зі сказаного ясно, що хвороба є єдність двох протилежних тенденцій (руйнівної й захисної), що перебувають у постійній боротьбі. Ця боротьба є головне, що "створює" хвороба, надає їй певну спрямованість, плин. Складність полягає в тім, що в процесі хвороби іноді дуже важко відрізнити, що є властиво хвороба й що є захист. Уміння розрізняти їх чи становить не головне завдання лікаря. Чи застосовувати жарознижуючі засоби при лихоманці? Чи видаляти мигдалини при хронічному тонзиліті? Чи знижувати артеріальний тиск при вираженому атеросклерозі? Правильну тактику лікареві підкаже розуміння хвороби як єдності й боротьби протилежностей. Потрібно прагнути до того, щоб усунути "властиво патологічне" і в той же час стимулювати "захисне". Правда, це вдається далеко не завжди. Часто лікувальні заходи, спрямовані на придушення хворобливого початку, тією чи іншою мірою придушують і захисні сили організму (наприклад, радіотерапія при раку, побічні дії багатьох лікарських засобів).

У Берліні при вході в знамениту лікарню "Шарите" коштує пам'ятник німецькому патологові Рудольфові Вирхову (1821 - 1902). Пам'ятник привертає увагу зображенням основної ідеї, висунутої великим ученим. Скульптор зобразив неї у вигляді двох фігур, що борються, одна йз яких символізує здоров'я, інша - хвороба. Ця ідея близька нашим сьогоднішнім поданням про патогенез хвороби й зрозуміла нам.

Формування нової якості у хворобі. Існує думка, що хвороба не являє собою нічого принципово нового в порівнянні з нормою. У свій час Р. Вирхов писав, що при хворобі буде всі те ж саме, що й у нормі, тільки в більшій або меншій кількості: більше кліток при пухлині, менше — при анемії. Це він називав гетерометрией. При лейкозі набір кліток не міняється, тільки з кісткового мозку вони (миелобласты) проникають у кров, чого в нормі не буває (гетеротопія). Р. Вирхов розрізняв ще гетерохронію, тобто поява кліток не у свій час, наприклад, мегалобласты в нормі бувають тільки в ембріонів, а при злоякісній анемії з'являються й у дорослих.

Кількісна характеристика хвороби, представлена в "тріаді Вирхова", є спрощеною. Насправді хвороба несе в собі нова якість, що є результатом кількісних змін. В організмі можуть з'явитися невідомі в нормі білки ( S-Гемоглобін, ферменти, антитіла). Надлишок і дефіцит ферментів можуть дати такі метаболические й структурні порушення, які бувають тільки при хворобі. И. П. Павлов говорив, що "мир патологічних явищ являє собою нескінченний ряд усіляких особливостей, тобто не фізіологічних явищ, що утворяться в нормальному плині життя комбінацій,".

Аналіз хвороби по рівнях абстракції. У патофізіології прийнято розглядати хворобу на чотирьох рівнях. На найвищому рівні (четвертому) хвороба представляється як абстракція, філософське узагальнення. Наприклад, "хвороба - життя в ненормальних умовах" (Р. Вирхов).

Третім, більше низьким рівнем узагальнення є розповсюджене в патології поняття про типові патологічні процеси. Типовими, або типовими, є такі патологічні процеси, які розвиваються за однаковими законами, незалежно від особливостей причини, що викликає їх, локалізації й виду тварини. Гарним прикладом цього є запалення. Воно буває й у жаби, і в кролика, і в людини, причому основні закономірності його однакові. Тому так цінуються дані, отримані в експерименті на тварин, що коштують на різних щаблях еволюційних сходів. Так формувалося загальне подання про запалення, лихоманку, гіпоксію.

Поняття про типові патологічні процеси важливо для лікаря в ході його міркування від загального до частки, конкретному. Як уже було сказано, типовий патологічний процес не зв'язують із якою-небудь однією причиною, однією твариною або органом. Конкретизація відбувається в процесі дедуктивного мислення, коли лікар точно встановлює причину хвороби (наприклад, мікобактерії туберкульозу), визначає постраждалий орган. Тоді відбувається перехід від абстракції третього рівня (див. схему) до більше конкретного подання про хворобу, наприклад, туберкульозі легенів у людини або бруцельозі кишок в овець. Це вже буде другий рівень аналізу по ступені узагальнення, коли формується подання про нозологической форму хвороби.

У своїй практичній діяльності лікар при аналізі хвороби повинен від другого рівня абстракції перейти до першого, на якому досягається максимальна конкретизація не тільки причини хвороби, локалізації, виду організму, але і його індивідуальності. Так виникає подання про діагноз захворювання в конкретної людини, наприклад: запалення - туберкульозне - легенів - у хворого Н. (підлога, вік і т.д.).

Хвороба людини й соціальні фактори. Людина є істоту соціальне, і тому його хвороба характеризується цілим рядом особливостей. Насамперед це ставиться до причин хвороби. Для тварини середовище складається з фізичних, хімічних криологических факторів, для людини вона збагачується, а разом з тим і ускладнюється факторами соціальними, причому їхня роль все зростає.

Тривожні дані про ріст серцево-судинних захворювань, неврозів в усьому світі свідчать про важливу роль умов, що змінюються, праці й побуту (напружений ритм міського життя). Обертає на себе увага й збільшення числа "чисто людських" захворювань (інфаркт міокарда, бронхіальна астма й т.д.).

Соціальна сторона хвороби визначається й тим, що хвороба порушує трудову діяльність людини або колективу людей, заподіюючи матеріальний і моральний збиток як даній людині, так і суспільству в цілому.

Таким чином, хвороби людини й тварин мають багато загального (звідси значення експериментального моделювання хвороб) і в той же час різного.[Єдність соціальн і біологічного створює ту особливу картину, що характеризує хворобу чоловічка.

Людина залежить від природи, але не в меншому ступені природа залежить від людини. Це дає підставу говорити про екологію людини. Колись екологія вивчала лише эволюционно сформовані процеси рівноваги в природі (виживання, розвиток, розмноження). Тепер поняття "екологія" без людини втрачає свій зміст - настільки велико, значення втручання людини в природу. Негативні наслідки цього втручання (забруднення середовища, дефіцит кисню, прісної води) включаються в поняття "причини хвороб".

Крім того, поняття "екологія людини" має й іншої, ще більш важливий зміст. У ньому укладені найважливіші проблеми й тенденції сучасності й насамперед захист природи, охорона навколишнього середовища в ім'я здоров'я людини.

Даючи визначення хвороби, ми шукаємо критерії, які були б найбільш постійні. Таким критерієм стосовно хвороби людини є обмеження працездатності або втрата її, тобто порушення найважливішої соціальної функції людини - працездатності.

У хворої людини складаються нові відносини з навколишнім середовищем. Життя триває, але вона "стиснута", не вільна. "Що таке хвороба, як не стиснута у своїй волі життя?" (К. Маркс). Із цим філософським визначенням хвороби перегукується визначення С. П. Боткіна: "Реакція організму на шкідливо діючі на нього впливу зовнішнього середовища й становить сутність хвороби".

Принципи класифікації хвороб. У цей час налічується біля тисячі хвороб (нозологических форм). Із часом їхнє число міняється. Багато хто нозологические форми в цей час розчленовуються. Деякі хвороби зникають, інші з'являються. Наприклад, променева хвороба не існувала, поки не були застосовані рентгенівські промені. Не було й космічної медицини до початку ери космічних польотів.

Класифікація хвороб заснована на декількох критеріях.

1. Этиологическая класифікація ґрунтується на спільності причини для групи захворювань. Наприклад, хвороби інфекційні й неінфекційні. По цьому принципі можна згрупувати хвороби, причиною яких є інтоксикація (харчова, професійна), генні й хромосомні мутації (спадкоємні хвороби)і ін.

2. Топографо-анатомічна класифікація здійснюється по органному принципі: хвороби серця, бруньок, юшка й т.д. Ця класифікація не раз зазнавала серйозної критики на тім підставі, що органної хвороби взагалі не буває: будь-яке місцеве ушкодження неминуче втягує в реакцію весь організм. Проте ця класифікація поширена, тому що вона зручна практично. Крім того, вона відповідає сучасної тенденції в спеціалізації лікарської допомоги. Ця класифікація сполучається із класифікацією по функціональних системах: хвороби системи крові, системи травлення, опорно-рухового апарата й т.д.

3. Класифікація хвороб за віком і підлогою розрізняє дитячі хвороби (зокрема, хворобі немовлят), хвороби старечого віку, Останнім часом геронтологія й геріатрія виділилися в самостійні науки, значення яких зростає у зв'язку зі збільшенням тривалості життя населення й підвищенням числа хворих літнього віку. Спеціальним розділом медицини є гінекологія.

4. Екологічна класифікація хвороб виходить із умов перебування людини. Температура повітря, атмосферний тиск, сонячне висвітлення, чергування дня й ночі впливають на стан здоров'я населення певних регіонів (наприклад, Крайня Північ або тропіки). Це крайова, або географічна, патологія (малярія, серповидно-клітинна анемія й ін.).

5. Класифікація по спільності патогенезу: алергійні, запальні хвороби, пухлини.

2. ПАТОЛОГІЧНИЙ ПРОЦЕС, ПАТОЛОГІЧНИЙ СТАН

Патологічний процес - це сполучення місцевих і загальних реакцій. виникаючих в організмі у відповідь на дію, що ушкоджує, хвороботворного агента. Розвиток патологічного процесу залежить як від этиологического фактора, так і від реактивних властивостей організму. агент, Що Ушкоджує, може припинити свою дію, а патологічний процес розвивається відповідно до програми, що виробилася в еволюції й передається в спадщину (наприклад, гостре запалення).

Патологічний стан — це патологічний процес, що розвивається більш повільно. Наблюдающиеся при цьому хворобливі порушення мало динамічні. Вони залишаються майже незмінними протягом тривалого часу (роки, десятиліття)- Патологічний стан часто є наслідком патологічного процесу. Так, запалення роговиці може закінчитися утворенням більма, що залишається на все життя. Виразка шлунка (патологічний процес) може закінчитися рубцем і звуженням воротаря (патологічним станом). Можливо й зворотне, тобто перехід патологічного стану в патологічний процес. Наприклад, на місці послеожогового рубця під впливом канцерогенних факторів може утворитися ракова пухлина.

Наявність в організмі патологічного процесу або патологічного стану ще не означає хвороби в повному її обсязі. Але це може трапитися, якщо організм ослаблений або процес здобуває велике поширення й особливу агресивність. Наприклад, запалення волосяного мішечка — фурункул — є патологічний процес на шкірі, але не хвороба. Виникнення множинних фурункулів може дати розгорнуту картину хвороби з лихоманкою, інтоксикацією й т.д.

Типові патологічні процеси розвиваються по однакових основних закономірностях незалежно від особливостей, причини, локалізації, виду тварини. Іншими словами, типові, або типові, патологічні процеси протікають в основних рисах однаково при різних патогенних впливах, у різних органах і в різних тварин - це запалення, лихоманка, пухлини, гіпоксія, голодування, гіперемія, тромбоз, емболія. Та обставина, що всі тварини й у тому числі людин однаково {в основному) голодують, однаково реагують на недолік кисню, що у всіх тварин за однаковими законами розвивається запалення, свідчить про те, що всі ці процеси сформувалися в еволюції й можливість їхнього розвитку передається в спадщину. Звичайно, запалення або пухлини в різних видів тварин мають свої особливості, але завдання патологічної фізіології - не займатися деталями, а знаходити загальні ознаки й наблизитися в такий спосіб до розуміння закономірностей їхнього розвитку.

3. ОСНОВНІ ПЕРІОДИ (СТАДІЇ) РОЗВИТКУ ХВОРОБИ

У розвитку хвороби звичайно розрізняють чотири періоди (стадії): латентний, продромальный, період розпалу хвороби й результат, або період закінчення хвороби. Така періодизація зложилася в минулому при клінічному аналізі гострих інфекційних хвороб (черевний тиф, скарлатина й т.д.). Інші хвороби (серцево-судинні, ендокринні, пухлини) розвиваються по інших закономірностях, і тому наведена періодизація до них мало застосовна. А. Д. Адо виділяє три стадії розвитку хвороби: початок, стадію властиво хвороби, результат.

Латентний період (стосовно до інфекційних хвороб — інкубаційний) триває від моменту впливу причини до появи перших клінічних ознак хвороби. Цей період може бути коротким, як при дії бойових отруйних речовин, і дуже довгим, як при проказі (кілька років). У цей період відбувається мобілізація захисних сил організму, спрямованих на компенсацію можливих порушень, на знищення хвороботворних агентів або на видалення їх з організму. Особливості латентного періоду важливо знати при проведенні профілактичних заходів (ізоляції у випадку інфекції), а також для лікування, нерідко ефективного тільки в цьому періоді (сказ).

Продромальный період — це відрізок часу від перших ознак хвороби до повного прояву її симптомів. Іноді цей період проявляється яскраво (крупозна пневмонія, дизентерія), в інших випадках характеризується наявністю слабких, але чітких ознак хвороби. При гірській хворобі, наприклад, ці безпричинні веселощі (ейфорія), при корі - плями Вельського - Коплика - Філатова й т.д. Все це важливо для диференціальної діагностики. У той же час виділення продромального періоду при багатьох хронічних захворюваннях часто утруднено.

Період виражених проявів, або розпалу хвороби, характеризується повним розвитком клінічної картини: судороги при недостатності паращитовидных залоз, лейкопенія при променевій хворобі, типова тріада (гіперглікемія, гликозурия, поліурія) при цукровому діабеті. Тривалість цього періоду для ряду хвороб (крупозна пневмонія, кір) визначається порівняно легко. При хронічних хворобах з їхнім повільним плином зміна періодів невловима. При таких хворобах, як туберкульоз, сифіліс, бессимптомное плин процесу чергується з його загостренням, причому нові загострення іноді помітно відрізняються від первинних проявів хвороби.

Кінець хвороби. Спостерігаються наступні исходы хвороби: видужання (повний і неповне), рецидив, перехід у хронічну форму, смерть.

Видужання — процес, що веде до ліквідації порушень, викликаних хворобою, і відновленню нормальних відносин організму із середовищем, у людини — насамперед до відновлення працездатності.

Видужання буває повне й неповне. Повне видужання — це стан, при якому зникають всі сліди захворювання й організм повністю відновлює свої пристосувальні можливості. Видужання не завжди означає повернення до вихідного стану. У результаті хвороби можуть з'явитися й зберігатися надалі зміни з боку різних систем, у тому числі імунної.

При неповнім видужанні виражені наслідки хвороби. Вони залишаються надовго або навіть назавжди (зрощення листків плеври, звуження митрального отвору). Різниця між повним і неповним видужанням відносна. Видужання може бути практично повним, незважаючи на стійкий анатомічний дефект (наприклад, відсутність однієї бруньки, якщо друга повністю компенсує її функцію). Не слід думати, що видужання починається після того, як минули попередні стадії хвороби. Процес видужання починається з моменту виникнення хвороби.

Подання про механізми видужання формується на підставі загального положення про те, що хвороба є єдність двох протилежних явищ — властиво патологічного й захисно-компенсаторного. Перевага одного з них вирішує кінець хвороби. Видужання наступає тоді, коли комплекс пристосувальних реакцій виявляється досить сильним, щоб компенсувати можливі порушення. З механізмів видужання розрізняють термінові (аварійні) і довгострокові. До термінового ставляться такі рефлекторні захисні реакції, як зміни частоти подиху й серцевих скорочень, виділення адреналіну й глюкокортикоидов при стресових реакціях, а також всі ті механізми, які спрямовані на збереження сталості внутрішнього середовища (рН, зміст глюкози в крові, тиск крові й т.д.). Довгострокові реакції розвиваються трохи пізніше й діють протягом усього захворювання. Це насамперед включення резервних можливостей функціональних систем. Цукровий діабет не виникає при втраті навіть 3/4 панкреатичних острівців. Людина може жити з однією легенею, з однією брунькою. Здорове серце при навантаженні може виконувати роботу в п'ять разів більшу, ніж у стані спокою.

Посилення функції наростає не тільки внаслідок включення раніше що не працювали структурно-функціональних одиниць органів (наприклад, нефронов), але також у результаті підвищення інтенсивності їхньої роботи, що у свою чергу викликає активізацію пластичних процесів і збільшення маси органа (гіпертрофія) до рівня, коли навантаження на кожну функціонуючу одиницю не перевищують нормальну.

Включення компенсаторних механізмів, як і припинення їхньої діяльності, залежить насамперед від нервової системи. П. К. Анохін сформулював подання про функціональні системи, що специфічно компенсують функціональний дефект, викликаний ушкодженням. Ці функціональні системи утворяться й працюють по певних принципах:

1. Сигналізація про виникле порушення, що веде до включення відповідних компенсаторних механізмів.

2. Прогресуюча мобілізація запасних компенсаторних механізмів.

3. Зворотна афферентация про послідовні етапи відновлення порушених функцій.

4. Формування в центральній нервовій системі такої комбінації порушень, що визначає успішне відновлення функцій у периферичному органі.

5. Оцінка адекватності й міцності кінцевої компенсації в динаміку.

6. Розпад системи через непотрібність.

Послідовність етапів компенсації можна простежити на прикладі кульгавості при ушкодженні однієї ноги:

1) сигналізація про порушення рівноваги з переддвірно-равликового органа;

2) перебудова роботи моторних центрів і м'язових груп з метою збереження рівноваги й можливості пересування;

3) викликані стабільним анатомічним дефектом постійні комбінації афферентаций, що надходять у вищі відділи центральної нервової системи, і утворення тимчасових зв'язків, що забезпечують оптимальну компенсацію, тобто можливість ходьби з мінімальною кульгавістю.

Рецидив — новий прояв хвороби після гаданого або неповного її припинення, наприклад поновлення нападів малярії після більш-менш тривалого інтервалу. Спостерігають рецидиви запалення легенів, коліту й т.д.

Перехід у хронічну форму означає, що хвороба протікає повільно, із тривалими періодами ремісії (місяці й навіть роки). Такий перебіг хвороби визначається вірулентністю збудника й головним чином реактивністю організму. Так, у старечому віці багато хвороб здобувають хронічний характер (хронічна пневмонія, хронічний коліт).

Термінальні стани — поступове припинення життя навіть при, здавалося б, миттєвої смерті. Виходить, смерть є процес, і в цьому процесі можна виділити кілька стадій (термінальних станів): преагонію, агонію, клінічну й біологічну смерть.

Преагонія може бути різної тривалості (годинники, доба). У цей період спостерігається задишка, зниження артеріального тиску (до 7,8 кпа - 60 мм рт. ст. і нижче), тахікардія. У людини відзначається затемнення свідомості. Поступово преагонія переходить в агонію.

Агонія (від греч. agon — боротьба) характеризується поступовим вимиканням всіх функцій організму й у той же час крайньою напругою захисних механізмів, що втрачають уже своя доцільність (судороги, термінальний подих). Тривалість агонії - 2 - 4 хв, іноді більше.

Клінічною смертю називають такий стан, коли всі видимі ознаки життя вже зникли (припинився подих і робота серця, однак обмін речовин, хоча й мінімальний, ще триває). На цьому етапі життя може бути відновлена. Саме тому стадія клінічної смерті привертає особливу увагу клініцистів і експериментаторів.

Біологічна смерть характеризується необоротними змінами в організмі.

Досвіди на тварин, насамперед на собаках, дозволили детально вивчити функціональні, біохімічні й морфологічні зміни на всіх етапах умирання.

Умирання являє собою розпад цілісності організму. Він перестає бути саморегулюючою системою. При цьому спочатку руйнуються системи, які поєднують організм у єдине ціле, насамперед - нервова система. У той же час нижчі рівні регуляції якоюсь мірою зберігаються. У свою чергу відзначається певна черговість умирання різних відділів нервової системи. Найбільш чутлива до гіпоксії кора великого мозку. При асфіксії або при гострій крововтраті спочатку спостерігається активізація нейронів. У зв'язку із цим виникає рухове порушення, частішання подиху й пульсу, підвищення артеріального тиску. Потім наступає гальмування в корі, що має захисне значення, тому що на деякий строк може зберегти клітки від загибелі. При подальшому вмиранні процес порушення, а потім гальмування й виснаження поширюється нижче, на стовбурну частину головного мозку й на ретикулярну фармацію. Ці филогенетически більше древні відділи мозку найбільш стійкі до кисневого голодування (центри довгастого мозку можуть переносити гіпоксію протягом 40 хв).

У такій же послідовності відбуваються зміни в інших органах і системах. При смертельній крововтраті, наприклад, протягом першої мінути подих різко заглиблюється й частішає. Потім порушується його ритм, вдихи стають те дуже глибокими, те поверхневими. Нарешті, порушення дихального центра досягає максимуму, що проявляється особливо глибоким подихом, що має виражений инспираторный характер. Після цього подих послабляється або навіть припиняється. Ця термінальна пауза триває 30 .- 60 с. Потім подих тимчасово відновляється, здобуваючи характер рідких, спочатку глибоких, а потім усе більше поверхневих подихів. Разом з дихальним центром активізується сосудодвигательный. Тонус посудин підвищується, скорочення серця підсилюються, але незабаром припиняються й тонус посудин знижується.

Важливо відзначити, що після припинення роботи серця система, що генерує порушення, продовжує функціонувати ще досить довго. На ЭКГ біоструми відзначаються протягом 30 - 60 хв після зникнення пульсу.

У процесі вмирання відбуваються характерні зміни обміну речовин, обумовлені головним чином всі кисневим голодуванням, що заглиблюється. Окисні шляхи метаболізму блокуються, і організм одержує енергію за рахунок гліколізу. Включення цього древнього типу обміну речовин має компенсаторне значення, але низька його ефективність неминуче приводить до декомпенсації, усугубляющейся ацидозом. Наступає клінічна смерть. Припиняється подих, кровообіг, зникають рефлекси, але обмін речовин, хоча й на дуже низькому рівні, усе ще триває. Цього досить для підтримки "мінімального життя" нервових кліток. Саме цим пояснюється оборотність процесу клінічної смерті, тобто в цьому періоді можливе пожвавлення.

Досить важливим є питання про строки, протягом яких можлива й доцільна реанімація. Адже пожвавлення виправдане тільки у випадку відновлення психічної діяльності. В. А. Неговский і інші дослідники затверджують, що позитивних результатів можна досягти не пізніше, ніж через 5 - 6 хв послу початку клінічної смерті. Якщо процес умирання триває довго, приводячи до виснаження резервів креатинфосфата й АТФ, то період клінічної смерті ще коротше. Навпаки, при гіпотермії пожвавлення можливо навіть через годину після настання клінічної смерті. У лабораторії Н. Н. Сиротинина було показано, що пожвавити собаку можна через 20 хв послу смерті в результаті кровотечі з наступним повним відновленням психічної діяльності. Треба, однак, мати на увазі, що в мозку людини гіпоксія викликає більші зміни, чим у мозку у тварин.

Реанімація, або пожвавлення, організму включає ряд заходів, які спрямовані насамперед на відновлення кровообігу й подиху: масаж серця, штучна вентиляція легенів, дефибрилляция серця. Останній захід вимагає наявності відповідної апаратури й може бути проведене в спеціальних умовах.


ВИСНОВОК

Вчення про хворобу, або загальна нозологія (від греч. nosos — хвороба), ставиться до самих старих проблем медицини. Стану здоров'я й хвороби, як правило, чергуються й переходять друг у друга часто без помітних границь. Лікареві важливо знати загальні критерії, які дозволяли б йому безпомилково відрізняти здоров'я від хвороби.

У практичній діяльності лікаря часто зустрічаються такі поняття, як нормальна температура тіла, нормальний тиск крові й т.д. При цьому мається на увазі усереднений результат виміру тих або інших показників у певній популяції. Найбільше що часто зустрічаються показники вважають нормою, а людини, показники якого відповідають нормі, визнають здоровим. Однак для цих показників характерні значні коливання залежно від умов навколишнього середовища, соціально-побутових умов, і тому вони не завжди можуть бути використані для строго наукового визначення здоров'я.

Всесвітня організація охорони здоров'я в 1946 р. прийняла наступне визначення здоров'я: "Здоров'я — це стан повного фізичного, психологічного й соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів". Звичайно, це визначення занадто загальне й скоріше відбиває стан, до якого варто прагнути. Здоров'я — це насамперед стан організму, у якому відзначається відповідність структури й функції, а також здатність регуляторних систем підтримувати сталість внутрішнього середовища (гомеостаз). Здоров'я виражається в тім, що у відповідь на дію повсякденних подразників виникають адекватні реакції, які по характері й силі, часу й тривалості властиві більшості людей даної популяції. Висновок про здоров'я або нормальний стан організму роблять на підставі антропометричних, фізіологічних і біохімічних досліджень. При оцінці стану здоров'я людини мають значення не тільки анатомо-фізіологічні критерії, але й соціальні, насамперед ступінь участі в трудовій і суспільній діяльності.


ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ

1. Адо А.Д., Ишимова Л.М. Патологическая физиологи. М: Медицина , 1980, стр. 428-464, 467-469, 481-484

2. Зайко Н.Н. Патологическая физиология. К.: Вища школа, 1985, стр.488-513, 516-518, 530-537

3. Патологічна фізіологія: Підручник (за ред. М.Н. Зайка, Ю.В. Биця, О.В. Атамана та ін). К: Вища школа, 1995, стор. 545-572, 575-579, 591-599

4. Зайко Н.Н., Быць Ю.В. Патологическая физиология. К: Логос. 1996, стр. 546-573, 576-580, 593-601

5.Підручник Патологична физиологія/ за ред. М.Н. Зайка і Ю.В. Биця, О.В. Атамана Київ "Вища школа", 1995, С. 575-578

6. Граф логічної структури теми “ПОРУШЕННЯ РУХОВОЇ ФУНКЦІЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ. ГІПЕРКІНЕЗИ. ПАРАЛІЧІ ТА ПАРЕЗИ. ПОРУШЕННЯ КООРДИНАЦІЇ РУХІВ”

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:47:18 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
17:01:27 25 ноября 2015

Работы, похожие на Контрольная работа: Нозологія

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150444)
Комментарии (1831)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru