Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Молекулярно-цитогенетична характеристика синдромів сегментних анеусомій

Название: Молекулярно-цитогенетична характеристика синдромів сегментних анеусомій
Раздел: Рефераты по медицине
Тип: реферат Добавлен 06:24:41 18 марта 2009 Похожие работы
Просмотров: 213 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

НАУКОВИЙ ЦЕНТР РАДІАЦІЙНОЇ МЕДИЦИНИ АМН УКРАЇНИ

ЄВСЕЄНКОВА ОЛЕНА ГЕННАДІЇВНА

УДК 575:577.21:576.316:616-076

МОЛЕКУЛЯРНО-ЦИТОГЕНЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

СИНДРОМІВ СЕГМЕНТНИХ АНЕУСОМІЙ

03.00.15 - генетика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата біологічних наук

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Національній медичній академії післядипломної освіти імені П.Л.Шупика (м.Київ), МОЗ України

Науковий керівник :

- доктор медичних наук, професор, член-кор. АМН України, Горовенко Наталія Григорівна , Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л.Шупика, завідувач кафедри медичної генетики

Офіційні опоненти :

- доктор біологічних наук, старший науковий співробітник, Лукаш Любов Леонідівна , Інститут молекулярної біології та генетики НАН України, завідувач відділом генетики людини;

- доктор медичних наук, провідний науковий співробітник, Налєскіна Леся Анатоліївна , Інститут експериментальної патології, онкології, і радіобіології ім. Р.Є.Кавецького НАН України провідний науковий співробітник відділу механізмів протипухлинної терапії

Захист відбудеться „20” березня 2008 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.562.02 в Науковому центрі радіаційної медицини АМН України (04050, м.Київ, вул. Мельникова, 53)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Наукового центру радіаційної медицини АМН України (04050, м.Київ, вул. Мельникова, 53)

Автореферат розісланий „19”лютого2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.В.Стефанович

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Впровадження в практику клінічної цитогенетики високочутливих та молекулярно-цитогенетичних методів дало можливість визначити генетичні чинники понад 20 клінічно окреслених нозологічних форм хромосомної патології (ХП) та виділити їх в окрему групу захворювань – синдромів сегментних анеусомій (ССА), які супроводжуються мікроструктурними змінами ділянок певних хромосом (Кулешов, 2001; Иванов, 2004). До групи ССА зараховують синдром Вольфа-Хіршхорна (СВХ), синдром „котячого крику”, синдром Вільямса-Бойрена (СВБ), синдром Прадера-Віллі (СПВ), синдром мікроделеції 22q11.2, синдром „котячого ока” та інші. Більшість ССА зустрічаються рідко (1:50 000 – 1:100 000) (Бочков, 2001; Залетаев, 2001).

ССА є тяжкою патологією, яка обумовлює наявність множинних вроджених вад розвитку (МВВР), відставання хворих у розумовому, фізичному розвитку, зниження рівня життя та інвалідизацію у подальшому (Антоненко, 2001). Окрім того, однією з основних ознак ССА є наявність у пацієнтів вроджених вад серця (ВВС) різного ступеню важкості. Причому більшість пацієнтів з ССА та ВВС потребують кардіо-хірургічної корекції вже одразу після народження. В той же час ураження різних органів та систем, порушення імунної системи, що спричинені змінами в хромосомному наборі дитини при ССА, ускладнюють проведення кардіо-хірургічних втручань та перебіг післяопераційного періоду. Саме тому рання верифікація діагнозу ССА дозволяє передбачати та запобігати можливим ускладненням при оперативному лікуванні, що знижує показники смертності у пацієнтів з ССА, а також проводити адекватну медичну, психологічну допомогу та соціальну реабілітацію дітей з ССА (Сенаторова, 2006; Wernovsky, 2001).

Клінічна картина більшості ССА є досить чіткою, але, в той же час, варіабельною (Wernovsky, 2001). Так, при деяких синдромах з даної групи, окремі характерні клінічні ознаки можуть виявлятися як одразу після народження, так і через декілька років потому, на противагу певні характерні ознаки з часом зникають або стають менш виразними. Це не дає можливості встановити діагноз лише за клінічними ознаками та призводить як до гіподіагностики, так і до гіпердіагностики синдрому з групи ССА. При ССА має місце і цитогенетична варіабельність, яка пов’язана з різною довжиною делеції або дуплікації певних ділянок хромосом, а також з різним батьківським походженням мікроперебудов, які і призводять до розвитку певних клінічних ознак синдрому (Бочков, 2001; Пішак, 2004; Morrisetal., 2003). Тому швидкість та якість підтвердження діагнозу залежить від чутливості та специфічності застосованих методів. Так, деякі пацієнти з ССА мають значну за розміром делецію/дуплікацію, яку видно у світловий мікроскоп, хоча, у більшості випадків каріотип пацієнтів з підозрою на ССА відповідає нормі. У зв’язку з цим для остаточного підтвердження діагнозу ССА необхідним є використання молекулярно-цитогенетичних технологій, а саме методу флуоресцентної insitu гібридизації (FISH), який є одним із найбільш високоспецифічих методів діагностики ХП в сучасній цитогенетиці (Юров, 2000). В Україні молекулярно-цитогенетичне підтвердження/спростування діагнозу ССА досі не проводили, а верифікація діагнозу ССА базувалася лише на клінічному досвіді лікарів.

Маловивченим залишається питання про етапність та доцільність застосування стандартного та високочутливого цитогенетичних та молекулярно-цитогенетичного методів для верифікації ССА, кожен з яких є високовартісним та потребує спеціальної підготовки висококваліфікованого персоналу. У зв’язку з цим актуальним є визначення рівня інформативності цитогенетичних та молекулярно-цитогенетичних методів та послідовності їхнього застосування для підтвердження або спростування попереднього клінічного діагнозу ССА.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами . Роботу виконано в рамках тематичного плану Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л.Шупика „Визначення ролі ендогенних та екзогенних факторів у виникненні та перебігу генної та хромосомної патології на різних етапах онтогенезу” (номер держреєстрації 0101U000231, 2001–2005 рр.) та спільного гранту між НМАПО імені П.Л.Шупика, Київ, Україна та Інститутом медичної генетики, Цюріх, Швейцарія (№7 IP 62652, 7 IP 051778).

Мета роботи – визначити інформативність використання цитогенетичних і молекулярно-цитогенетичного методів при верифікації діагнозу у пацієнтів з підозрою на синдроми сегментних анеусомій та створити алгоритм для оптимізації лабораторного етапу їх генетичного обстеження.

Задачі дослідження:

1. Дослідити каріотип хворих із підозрою на ССА за допомогою стандартного та високочутливого цитогенетичних методів діагностики.

2. Провести молекулярно-цитогенетичний аналіз хромосомних препаратів у осіб з підозрою на ССА, в каріотипі яких не було виявлено змін у критичних ділянках досліджуваних хромосом 4, 5, 7, 15, 17, 22 при застосуванні стандартного цитогенетичного методу.

3. Визначити рівень інформативності застосування цитогенетичних та молекулярно-цитогенетичного методів для підтвердження/спростування окремих клінічних діагнозів у пацієнтів з підозрою на ССА.

4. Охарактеризувати диференційно-діагностичний підхід з цілеспрямованим використанням цитогенетичних та молекулярно-цитогенетичного методів для підтвердження/спростування попереднього клінічного діагнозу при ССА.

5. Розробити алгоритм генетичного обстеження дітей з ССА для оптимізації лабораторного етапу діагностування цієї патології.

Об’єкт дослідження – синдроми сегментних анеусомій (синдром Вольфа-Хіршхорна, синдром „котячого крику”, синдром Вільямса-Бойрена, синдром Прадера-Віллі, синдром Сміта-Мадженіса, синдром мікроделеції 22q11.2, синдром „котячого ока”).

Предмет дослідження – метафазні, прометафазні хромосоми та інтерфазні ядра лімфоцитів периферичної крові пацієнтів з підозрою на ССА, мікроделеції критичних ділянок хромосом 4, 5, 7, 15, 17, 22.

Методи дослідження –стандартний цитогенетичний метод, високочутливий цитогенетичний метод, молекулярно-цитогенетичний метод (FISH).

Наукова новизна одержаних результатів. Систематизовано структурні та мікроструктурні зміни у критичних ділянках хромосом 4, 5, 7, 15, 17, 22 у пацієнтів з ССА та визначено рівень інформативностіметодів, що були використані для виявлення цих порушень. Вперше в Україні та вдруге в світі визначено поєднання у одного пацієнта двох наступних синдромів: синдрому трисомії довгого і, частково, короткого плеча хромосоми 12 з синдромом мікроделеції 22q11.2 (каріотип 46,XX,der(12)t(12;22)(q13.2;q11.2)mat,-22). Доведено необхідність використання стандартного цитогенетичного методу як першого етапу діагностики у всіх випадках верифікації діагнозу при підозрі на ССА. Встановлено, що використання FISH-методу дає можливість проводити диференційну діагностику між спадковим судинним захворюванням – ізольованим надклапанним стенозом аорти (MIM 185500) та СВБ (МІМ 194050). Вперше запропоновано диференційно-діагностичний підхід для підтвердження або спростування попереднього клінічного діагнозу ССА з цілеспрямованим застосуванням цитогенетичних та молекулярно-цитогенетичного методів дослідження.

Практичне значення одержаних результатів. Показано межі застосування стандартного і високочутливого цитогенетичних та молекулярно-цитогенетичного методів діагностики ХП для підтвердження або спростування попереднього клінічного діагнозу ССА. Розроблено диференційований підхід до використання цитогенетичних та молекулярно-цитогенетичного методів у вигляді алгоритму, що дає можливість визначити етапність генетичного обстеження пацієнта з підозрою на ССА. Доведено, що використання алгоритму генетичного обстеження пацієнтів з попереднім клінічним діагнозом ССА сприяє оптимізації верифікації діагнозу та покращує ефективність подальшої медико-генетичної допомоги в родині. Застосування FISH–методу дозволяє високоспецифічно проводити диференційну діагностику двох різних генетичних захворювань – СВБ та моногенного ізольованого надклапанного стенозу аорти та, відповідно, підвищити точність медико-генетичного консультування. Виявлення випадків структурних перебудов в каріотипі батьків, які спричинили розвиток ССА у їхніх дітей, обґрунтовує необхідність проведення пренатальної діагностики в таких родинах. За матеріалами дослідження підготовлено та видано дві методичні рекомендації та інформаційний листок. Результати роботи впроваджено в практику хірургічних відділень Інституту серцево-судинної хірургії імені М.М.Амосова АМН України, Дитячої обласної клінічної лікарні та Обласної медико-генетичної консультації м.Івано-Франківська, медико-генетичної консультації Рівненського обласного клінічного лікувально–діагностичного центру ім. В.Поліщука та у навчальний процес на кафедрі медичної генетики НМАПО імені П.Л.Шупика.

Особистий внесок здобувача. Дисертант проаналізувала літературні джерела за обраною темою. Автором особисто було отримано та проаналізовано первинні матеріали дисертаційного дослідження, а саме: було проведено цитогенетичне дослідження з аналізом хромосомних препаратів лімфоцитів периферичної крові пацієнтів із підозрою на ССА і, вибірково, членів їхніх родин та молекулярно-цитогенетичне дослідження з аналізом отриманих препаратів пацієнтів з підозрою на ССА. Дисертантом було проаналізовано отримані дані, підготовлено публікації до друку. Самостійно написано та оформлено всі розділи дисертаційної роботи. Автор щиро вдячна професору Альберту Шинцелю (Інститут медичної генетики, Цюріх, Швейцарія) за допомогу в проведенні молекулярно-генетичної діагностики у частини пацієнтів з функціональною делецією хромосоми 15при СПВ.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень доповідались на І Всеросійському конгресі „Современные технологии в педиатрии и детской хирургии” (Москва, 2002), I Українському конгресі з клінічної генетики з міжнародною участю „Метаболічні спадкові захворювання” (Харків, 2003), 14th EuropeanStudents’ Conference (Berlin, 2003), Науково-практичній конференції з міжнародною участю „Сучасні лабораторні методи дослідження спадкової патології” (Київ, 2004), Науковій конференції „Сучасна біотехнологія в сільському господарстві та медицині” (Київ, 2005), 7th BalkanMeetingonHumanGenetics (Skopje, RepublicofMacedonia, 2006), SecondEasternEuropeanConferenceonRareDiseasesandOrfanDrugs “Fosteringresearchonrarediseasesineasterneuropeancountries” (Plovdiv, Bulgaria, 2006), П’ятому Російському конгресі „Современные технологии в педиатрии и детской хирургии” (Москва, 2006), VIII Всеукраїнській науково-практичній конференції „Актуальні питання педіатрії” (Київ, 2006), на науково-практичній конференції з міжнародною участю „Актуальні питання медичної генетики” (Київ, 2007), XI Ювілейному медичному конгресі студентів і молодих вчених (Тернопіль, 2007), на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Сучасні методичні підходи до аналізу здоров’я” (Луганськ, 2007), на конференції з медичної генетики з міжнародною участю „Плід – як частина родини” (Харків, 2007).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 16 друкованих праць, серед них: 3 статті у виданнях, затверджених ВАК України, 1 стаття – у закордонному журналі, 2 статті у збірниках наукових праць, 10 тез, опублікованих у матеріалах з’їздів, симпозіумів та конференцій.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота викладена на 129 сторінках машинописного тексту, складається зі вступу, огляду літератури, експериментальної частини, що включає описання матеріалів та методів, результатів власних досліджень та їх обговорення, висновків, практичних рекомендацій та списку використаних джерел. Дисертація містить 14 таблиць та 11 рисунків. Список використаних джерел охоплює 182 найменування, з них 50 – кирилицею та 132 роботи латиницею.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження . Було досліджено матеріал від 78 пацієнтів з попереднім клінічним діагнозом одного з ССА, а саме: СВХ – 3 пацієнта, синдром „котячого крику” – 1 пацієнт, СВБ – 21 пацієнт, ССМ – 2 пацієнта, СПВ – 19 пацієнтів, с-м мікроделеції 22q11.2 – 31 пацієнт, синдром „котячого ока” – 1 пацієнт. Вік пацієнтів коливався від 10 днів до 12 років. Також було досліджено матеріал від 6 батьків та 4 членів родин пробандів.

Матеріалом дослідження були лімфоцити периферичної крові осіб з різних регіонів України, у яких з 1998 по 2006 рік під час медико-генетичного консультування та/або знаходження на лікуванні було запідозрено ССА. Пацієнти проходили консультування на кафедрі медичної генетики НМАПО імені П.Л. Шупика, у медико-генетичному центрі УДСЛ „ОХМАТДИТ”, у медико-генетичному відділенні Інституту педіатрії, акушерства та гінекології АМН України, Дитячої клінічної лікарні №1 та знаходилися на лікуванні у 3-му та 4-му хірургічних відділеннях Інституту серцево-судинної хірургії ім. М.М.Амосова АМНУ, у відділенні новонароджених Науково-практичного медичного центру дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України. При виявленні у пробандів структурних перебудов хромосом досліджували каріотип їх батьків.

Для вирішення поставлених завдань у генетичній лабораторії кафедри медичної генетики НМАПО імені П.Л.Шупика було отримано та проаналізовано препарати хромосом метафазної і прометафазної конденсації у 78 пацієнтів з підозрою на ССА та у 6 батьків і 4 членів родин. Для отримання хромосом метафазної конденсації до культуральної суміші PBmax (Gibco) додавали по 0,5 мл цільної крові пробанда (по 0,4 мл крові від новонародженої дитини). Культивування проводили за стандартною методикою (Hungerfordetal., 1965).

Для отримання хромосом прометафазної конденсації додатково використовували метотрексат на 50-й годині культивування та 5-бром-дезоксиуридин на 67-й годині культивування (Зерова-Любимова, Горовенко, 2003). При дослідженні метафазних та прометафазних пластинок для ідентифікації хромосом та виявлення структурних перебудов використовували забарвлення за допомогою барвника Гімза на фосфатному буфері з рН 6,8 (GTG-метод) (Захаров и др., 1982) з попередньою обробкою трипсином. Метафазні та прометафазні пластинки для цитогенетичного аналізу відбирали за загальноприйнятими стандартами (Захаров и др., 1982; Зерова-Любимова, Горовенко, 2003).

Для проведення кількісної та якісної оцінки каріотипу хромосомні препарати після їхнього диференційного забарвлення аналізували за допомогою світлового мікроскопу ARISTOPLAN („Leica”) при збільшенні х1125. FISH-аналіз матеріалу від 71 пацієнта з підозрою на мікроструктурні зміни критичної ділянки досліджуваних хромосом 7, 15, 22 виконано у генетичній лабораторії кафедри медичної генетики НМАПО імені П.Л.Шупика та, частково, в Інституті медичної генетики, Цюріх, Швейцарія, в межах спільного гранту (№7 IP 62652, 7 IP 051778). Препарати хромосом метафазної та прометафазної конденсації отримували за вищенаведеною методикою. Передгібридизаційну, гібридизаційну та післягібридизаційну обробку препаратів було проведено відповідно до стандартного протоколу, що рекомендовано фірмою-виробником ДНК-зондів. Для FISH-аналізу були використані локус-специфічні зонди.

Для ідентифікації мікроделецій в критичних ділянках хромосом 7q11.23, 15q11.2-q13, 22q11.2 отримані препарати аналізували за допомогою люмінесцентного мікроскопу Axioplan 2 (“Zeiss”), з 100-ватною люмінесцентною лампою та набором спеціальних фільтрів (DAPI/FITC/Rhodamine, “Zeiss”).

Запис результатів цитогенетичного аналізу та FISH-аналізу проводили згідно ISCN(1995, 2005).


Результати дослідження та обговорення

Стандартним цитогенетичним методом проаналізовано метафазні пластинки лімфоцитів периферичної крові від 74 пробандів Для 4 пацієнтів застосування стандартного цитогенетичного аналізу було неможливим внаслідок відсутності метафазних пластинок на хромосомних препаратах при неодноразовому повторі культивування матеріалу. У зв’язку з цим подальшу верифікацію діагнозу у цих пробандів проведено із застосуванням FISH-аналізу на інтерфазних ядрах. Також проаналізовано каріотип 6 батьків і 4 родичів пацієнтів.

Результати наведено в табл. 1

Таблиця 1

Співставлення попереднього клінічного та остаточного діагнозів з результатом стандартного цитогенетичного аналізу у пацієнтів з підозрою на ССА

Попередній клінічний діагноз

Каріотип пробандів

Остаточний діагноз

Кіль-

кість

с-м Вольфа-Хіршхорна 46,XY,del(4)(p14.1) с-м Вольфа-Хіршхорна 1
с-м Вольфа-Хіршхорна? 46,XY,del(4)(p16.2) с-м Вольфа-Хіршхорна 1
підозра на хромосомну патологію mos 46,XY,del(4)(p16.2)[15]/ 46,XY[15]

мозаїчний варіант

с-му Вольфа-Хіршхорна

1
с-м „котячого крику” 46,XY,del(5)(p14.1) с-м „котячого крику” 1
с-м Сміта-Мадженіса 46,XX,del(17)(p11.2р11.2) с-м Сміта-Мадженіса 1
с-м Сміта-Мадженіса

46,XX,inv(9)(p12q12),

del(17)(p11.2р11.2)

с-м Сміта-Мадженіса 1
с-м „котячого ока” 47,XY,+del(22)(pter→q11.2) с-м „котячого ока” 1
підозра на с-м Прадера-Віллі 45,XX,der(14;22)pat не встановлено 1
підозра на с-м Прадера-Віллі 46,ХХ не встановлено 9
46, XY не встановлено 9
підозра на с-м мікроделеції 22q11.2

46,XX,inv(9)(p12q12)

не встановлено

1

підозра на с-м мікроделеції 22q11.2

46,XX,der(12)t(12;22)

(q12;q11.2)mat,-22

не встановлено

1

підозра на с-м мікроделеції 22q11.2 46,ХХ не встановлено 12
46, XY не встановлено 15
підозра на с-м Вільямса-Бойрена 46,ХХ не встановлено 8
46, XY не встановлено 11
Разом 74

Як видно із результатів, наведених у табл.1 у 6 пробандів з підозрою на ССА та одного пробанда з підозрою на ХП були виявлені типові зміни каріотипу, що дозволило одразу поставити остаточний діагноз. Так, у двох випадках із клінічними ознаками, характерними для СВХ, було підтверджено діагноз – СВХ. В обох випадках делеція охоплювала критичну для розвитку СВХ ділянку 4p16. У першого пацієнта ідентифіковано втрату близько двох третин короткого плеча хромосоми 4 – del(4)(p14.1). Дитина мала важкі ВВР та померла у віці 1 міс. Рання верифікація діагнозу дозволила провести медико-генетичне консультування батьків дитини з приводу планування подальшої вагітності. У другого пацієнта з характерною для СВХ, однак, менш виразною клінічною картиною виявлено делецію у ділянці 4p16.2 та підтверджено діагноз СВХ. У іншого пацієнта з підозрою на ХП виявлено мозаїчний варіант СВХ. Ймовірно, наявність del(4)(p16.2) лише в 50% клітин обумовила стерту клінічну картину, що не дозволило лікарю запідозрити СВХ. Таким чином, наші дослідження збігаються та підтверджують загально прийняте наукове поняття про те, що при СВХ розмір делетованої хромосомної ділянки корелює з фенотиповою картиною та важкістю перебігу захворювання (Zollino, 2000).

Дослідження каріотипу у одного пацієнта з підозрою на синдром „котячого крику” виявило делецію половини короткого плеча хромосоми 5 із залученням критичної ділянки 5р15.2. Отже, було підтверджено попередній клінічний діагноз. Діагноз дитині верифіковано у віці 1 року та 3 міс. Однією з причин того, що батьки дитини звернулися за медичною допомогою, окрім розумового відставання дитини, була наявність у пробанда ВВС, а саме - відкритого артеріального протоку. Наші дані збігаються з літературними (Marinescuetal., 1999), згідно яких клінічна картина при синдромі „котячого крику” не корелює з розміром інтерстиціальної делеції.

Вперше в Україні стандартним цитогенетичним методом підтверджено попередній діагноз ССМ у двох пацієнтів. Обидва пробанди мали типовий для ССМ фенотип, який і дозволив запідозрити наявність цього синдрому. В той же час, поведінка дітей не була характерною для ССМ, однак, враховуючи їхній ранній вік на момент обстеження, можливо припустити, що характерні ознаки можуть з’явитися пізніше. Особливістю нашого дослідження було те, що обидві пацієнтки мали ВВС, які за даними деяких авторів зустрічаються лише у третини хворих з ССМ (Wongetal., 2003). В одному з цих випадків ВВС потребував оперативної корекції. За даними аналізу літератури це п’ятий випадок опису тетради Фалло при ССМ (Myersetal., 2004). Згідно GirirrajanS., ВВС зустрічаються серед пробандів із делецією короткого плеча хромосоми 17, яку можливо виявити за допомогою цитогенетичного аналізу (Girirrajanetal., 2005) (рис. 1). Отримані нами результати збігаються з останніми припущеннями та підтверджують необхідність застосування стандартного цитогенетичного методу на першому етапі діагностики ССА, особливо для пацієнтів з ВВС та підозрою на ССМ.

Рис.1. Каріограма пацієнта з синдромом Сміта-Мадженіса.

Стрілкою вказано делецію короткого плеча хромосоми 17 у ділянці p11.2, пунктиром вказано інверсію хромосоми 9. GTG-забарвлення. Об’єктив 100.Каріотип пацієнта: 46,XX,del(17)(p11.2p11.2),inv(9)(p12q12)

Наведені в світовій літературі дані показують, що діагностика синдрому „котячого ока” ускладнена варіабельністю клінічних та цитогенетичних характеристик (Berendsetal., 2001; Meins еtal., 2003). У нашому дослідженні пацієнт не мав колобоми райдужки та преаурікулярних дермоїдних привісків, однак поєднання ВВС та ректо-анальної атрезії, що є характерними для синдрому, дозволило запідозрити трисомію за хромосомою 22. Під час стандартного цитогенетичного аналізу нами було виявлено наявність додаткової хромосоми 22 з делецією в ділянці q11.2. та верифіковано діагноз – синдром „котячого ока”. Враховуючи той факт, що на сьогодні у світі описано лише близько 60 випадків синдрому „котячого ока”, кожний виявлений та підтверджений випадок має свою наукову цінність і є важливим для розширення знань про кореляцію фенотипу-каріотипу та можливості діагностики даного синдрому.

В інших трьох випадках нами виявлено зміни хромосомного матеріалу, які не вирішували питання щодо верифікації діагнозу ССА в зв’язку з тим, що у виявлених структурних перебудовах досліджувані хромосоми 15, 22 участі не брали (2 випадки), або наявність/відсутність критичної ділянки в структурно-перебудованій хромосомі була під сумнівом (1 випадок). Так, у пробанда з підозрою на синдром мікроделеції 22q11.2 виявлено структурну перебудову за участю хромосом 12 та 22, каріотип пацієнта: 46,XX,der(12)t(12;22)(q12;q11.2),-22. Для встановлення походження дериватної хромосоми проведено каріотипування батьків цієї дитини. Каріотип батька: 46,XY, каріотип матері: 46,XX,t(12;22)(q12;q11.2). Критична для розвитку синдрому мікроделеції 22q11.2 ділянка q11.2 була задіяна у реципрокній транслокації, яку виявлено в каріотипі у матері. В той же час в результаті проведення стандартного цитогенетичного аналізу не було можливим достовірно визначити наявність чи відсутність критичної ділянки в дериватній хромосомі пробанда (табл. 2). Це стало підставою для подальшого лабораторного дослідження даного випадку.

Таблиця 2

Порівняння між частковими каріограмами пробанда з підозрою на синдром мікроделеції 22 q 11.2 та його матері.

Пацієнт

Каріотип

Гомоло-ги хромосоми 12

Гомологи хро

мосоми 22

Структурно перебудовані хромосоми в каріотипі:

пробанд

46,XX,der(12)

t(12;22) (q12;q11.2)mat,-22

N N N der(12)t(12;22)(q12;q11.2)
мати пробанда

46,XX,t(12;22)

(q12;q11.2)

N N der(12)t(12;22) der(22)t(12;22)

У іншому випадку за допомогою аналізу хромосом метафазної конденсації у пробанда з підозрою на СПВ виявлено робертсонівську транслокацію між хромосомами 14 та 22. При цитогенетичному аналізі в родині пацієнта встановлено: каріотип матері – 46,XX, каріотип сестри – 46,XX. У батька виявлено таку саму структурну перебудову, як і у пробанда. Дитина мала характерні для СПВ клінічні ознаки, тому наявність структурної перебудови батьківського походження не відігравала визначальної ролі у виникненні та розвитку клінічної картини. В той же час, у дитини не було виявлено делеції критичної ділянки хромосоми 15, що потребувало подальшого аналізу із застосуванням більш чутливих методів.

При дослідженні каріотипу пацієнта з підозрою на синдром мікроделеції 22q11.2 та характерними клінічними ознаками стандартним цитогенетичним методом виявлено інверсію хромосоми 9, яка оцінюється як поліморфізм. Інших змін хромосомного матеріалу на рівні метафаз у каріотипі виявлено не було, тому діагноз на даному етапі дослідження не встановлено.

Всього, за результатами стандартного цитогенетичного аналізу верифіковано діагноз у 7 пацієнтів з 78 (8,97%). Застосування стандартного цитогенетичного методу не дозволило верифікувати діагноз у 71 особи (85,89%), що потребувало подальшого дослідження їхнього каріотипу із використанням чутливіших методів діагностики ХП.

Високочутливий цитогенетичний метод застосованоу 74 осібз метою виявлення мікроделеції в критичних ділянках досліджуваних хромосом 4, 5, 7, 15, 22 та для уточнення точок розривів - з’єднання у структурно перебудованих хромосомах, виявлених під час стандартного цитогенетичного методу.

В результаті проведення аналізу хромосом прометафазної конденсації попередній клінічний діагноз - синдром мікроделеції 22q11.2 підтверджено у трьох пробандів з 31 особи (3,85%), у яких стандартним методом делецію критичної ділянки не було виявлено. З метою запобігання хибно позитивних чи хибно негативних результатів проведено перевірку отриманих даних за допомогою FISH-методу. В одному випадку у пацієнта та у його матері за допомогою високочутливого цитогенетичного методу уточнено точки розривів-з’єднання при структурній перебудові, що не вдалося визначити стандартним цитогенетичним методом: каріотип пробанда після аналізу точок розривів-з’єднання було уточнено з 46,XX,der(12)t(12;22)(q12;q11.2)mat,-22 на 46,XX,der(12)t(12;22)(q13.2;q11.2)mat,-22. В той же час, навіть після застосування високочутливого методу, питання про наявність чи відсутність критичної ділянки q11.2 хромосоми 22 у цього пробанда залишилося відкритим, і даний випадок потребував подальшого дослідження з використанням більш чутливих методів. Для 61 особи (78,21%) остаточний діагноз на даному етапі не встановлено.

Таким чином, використання цитогенетичних (стандартного та високочутливого) методів дозволило верифікувати діагноз у 10 пацієнтів з 78 осіб та виявити батьківське походження дериватних хромосом у двох випадках. Крім того виявлено інші хромосомні перебудови без участі критичних ділянок у трьох пацієнтів. Інформативність цитогенетичних методів для підтвердження попереднього клінічного діагнозу СВХ, синдрому „котячого крику”, ССМ та синдрому „котячого ока” склала 100%, синдрому мікроделеції 22 q11.2 – 3,85%, для клінічних діагнозів СВБ та СПВ – 0%. Загальна інформативність цитогенетичних методів склала 12,82%.

Молекулярно-цитогенетичне дослідження проведено у 71 із 78 пацієнтів, які мали попередній клінічний діагноз ССА (за винятком 7 пацієнтів, яким діагноз було верифіковано за допомогою стандартного цитогенетичного методу). За допомогою FISH-методу вперше в Україні нами підтверджено клінічний діагноз у 18 осіб із 21 пацієнта з СВБ (86%), у 9 осіб із 19 пацієнтів з СПВ (47%) та у 13 осіб із 31 пацієнта з синдромом мікроделеції 22q11.2 (42%).

Застосування FISH-методу дозволило спростувати попередній клінічний діагноз у трьох із 21 пацієнта з СВБ (14%) і у 18 осіб із 31 обстеженого пацієнта з синдромом мікроделеції 22q11.2 (58%).

В зв’язку з тим, що до розвитку СПВ можуть призводити різні етіологічні чинники, а саме: делеція, мікроделеція в критичній ділянці, функціональна делеція або уніпарентна дисомія та мутація в центрі імпринтингу, навіть наявність двох сигналів локус-специфічного зонду у критичній ділянці 15q11.2-q13 не дозволила спростувати попередній клінічний діагноз. Тому, у 10 осіб із 19 пацієнтів з СПВ остаточний діагноз не було верифіковано (53%).

Отже, при дослідженні каріотипу 71 пацієнта з підозрою на ССА FISH-методом діагноз підтверджено у 40 пацієнтів (51,28%) та спростовано у 21 пацієнта (26,92%). Діагноз не верифіковано у 10 пробандів (12,82%). Таким чином рівень інформативності застосування молекулярно-цитогенетичного методу в нашому дослідженні склав 78,2%.

Важливо відзначити, що із 71 пацієнта для чотирьох (два пробанди з підозрою на СВБ та два пробанди з підозрою на синдром мікроделеції 22) діагноз підтверджено при молекулярно-цитогенетичному дослідженні на інтерфазних ядрах. Така необхідність виникла внаслідок низького мітотичного індексу у цих хворих. На сьогодні, інтерфазний метод посідає значне місце у виявленні ХП при проведенні пренатальної діагностики (Ворсанова, 2006). Наші дані показують, що цей метод може бути методом вибору при необхідності швидкої верифікації діагнозу ССА. Однак, після встановлення або спростування діагнозу на інтерфазних ядрах, обов’язковим є проведення стандартного цитогенетичного аналізу для перевірки наявності інших змін хромосомного набору, що і було нами вище показано.

В зв’язку з тим, що у 10 пацієнтів з попереднім клінічним діагнозом СПВ діагноз не верифіковано, ДНК пацієнтів та їхніх батьків було відправлено на молекулярний аналіз. В результаті проведення аналізу метилування ДНК та мікросателітного аналізу у трьох пацієнтів діагноз СПВ підтверджено, у двох – спростовано. Для 5-ти пацієнтів результати молекулярно-генетичного обстеження виявились не інформативними (6,4%).

Аналіз даних, отриманих при проведенні комплексного дослідження пацієнтів з підозрою на ССА із залученням стандартного та високочутливого цитогенетичних методів, FISH-аналізу та молекулярного аналізу показав, що процес підтвердження або спростування попереднього клінічного діагнозу є складним та охоплює декілька етапів. Комплексне застосування цитогенетичних, молекулярно-цитогенетичних та молекулярних методів дозволило верифікувати діагноз у 93,6% пацієнтів з підозрою на ССА.

У відповідності з одержаними результатами, нами було створено загальний алгоритм лабораторного генетичного обстеження пацієнтів з підозроюна ССА (рис. 2) та розроблено диференційно-діагностичний підхід з цілеспрямованим використанням лабораторних генетичних методів для кожного нозологічного випадку.

Алгоритм лабораторного генетичного обстеження пацієнтів з підозрою на ССА

Перший етап лабораторного генетичного обстеження – цитогенетичний аналіз .

Усім пацієнтам із попереднім клінічним діагнозом ССА проводять стандартне цитогенетичне дослідження.

· У разі виявлення делеції/дуплікації критичних ділянок хромосом 4, 5, 7, 15, 17, 22 або їхньої участі у структурних перебудовах з іншими хромосомами з втратою критичної ділянки діагноз підтверджується. Пацієнт та члени його родини направляються для завершення медико-генетичного консультування до лікаря-генетика.

· При виявленні інших структурних перебудов, у яких критична ділянка не задіяна та при необхідності встановлення точок розривів-з’єднання можливим є використання високочутливого цитогенетичного аналізу.

· Виявлення структурних перебудов у каріотипі дитини обумовлює необхідність каріотипування батьків дитини, що дозволяє встановити батьківське походження перебудованих хромосом та уточнити точки розривів у хромосомах, які брали участь у структурній перебудові.

· При відсутності метафазних пластинок на хромосомних препаратах одразу переходять до другого етапу –використовуютьFISH-аналіз на інтерфазних ядрах.

Варто зазначити, що для пацієнтів, у яких діагноз був підтверджений за допомогою FISH-методу на інтерфазних ядрах, у подальшому ми рекомендуємо провести стандартний цитогенетичний аналіз із метою виключення інших структурних перебудов у каріотипі, оскільки вони можуть впливати на стан дитини.

При характерній клінічній картині ССА і нормальному каріотипі переходять до

другого етапу – молекулярно-цитогенетичної діагностики .

· FISH-діагностику проводять усім пацієнтам з попереднім клінічним діагнозом ССА, у яких на першому етапі не виявлено делецію критичної ділянки досліджуваної хромосоми.

· При виявленні мікроделеції критичної ділянки діагноз підтверджується, і родина повертається до лікаря-генетика для подальшої консультації.

· Якщо мікроделецію критичної ділянки не виявлено, діагноз спростовується, і пацієнт направляється до лікаря-генетика. У цьому випадку найвірогідніше, що




пацієнт має патологію іншого генезу і тому потребує подальшої диференційної діагностики.

· Винятком із цього правила є пацієнти з хворобами геномного імпринтингу (наприклад, синдром Прадера-Віллі). Якщо під час проведення FISH-аналізу не виявлено мікроделеції в каріотипі пробанда з попереднім клінічним діагнозом СПВ, це є приводом для подальшого дослідження із застосуванням методів молекулярного аналізу з метою виявлення функціональної делеції, уніпарентної дисомії або мутації центру імпринтингу. Відповідно з результатами молекулярного аналізу у таких випадках діагноз або підтверджується або спростовується, що є приводом для диференційної діагностики. Молекулярне дослідження також рекомендовано при необхідності визначення батьківського походження мікроделеції, виявленої на попередніх етапах обстеження та при плануванні наступної вагітності в родині, яка має дитину з ССА.

Отже, розроблений нами алгоритм дозволяє вибрати оптимальні шляхи проведення генетичного обстеження пацієнтів з підозрою на ССА та може бути використаний для визначення подальшої стратегії медико-генетичного консультування родин, що мають дитину з ССА.

На основі одержаних результатів та враховуючи рекомендований нами алгоритм, було розроблено диференційно-діагностичний підхід до формування груп пацієнтів з підозрою на ССА з метою індивідуалізованого та цілеспрямованого використання цитогенетичних, молекулярно-цитогенетичного та молекулярно-генетичного методів. З 78 обстежених пацієнтів ми сформували три групи. До першої групи увійшли пацієнти з наступними синдромами: Вольфа-Хіршхорна, „котячого крику”, Сміта-Мадженіса та „котячого ока”. При діагностиці цих нозологічних форм ХП економічно та стратегічно виправданим є застосовування стандартного цитогенетичного методу. У разі, якщо делецію/дуплікацію не було виявлено, рекомендуємо одразу застосовувати молекулярно-цитогенетичний метод з використанням локус-специфічних зондів на відповідні критичні ділянки. Високочутливий цитогенетичний метод у даної групи пацієнтів може бути застосований при необхідності уточнення точок розривів-з’єднання хромосомного матеріалу, визначеного при стандартному методі.

До другої групи увійшли пацієнти з підозрою на синдром Вільямса-Бойрена та синдром мікроделеції 22q11.2. Для верифікації діагнозу у пацієнтів з цієї групи ми рекомендуємо одночасне застосування стандартного цитогенетичного та молекулярно-цитогенетичного методів діагностики ХП. Такий підхід дає можливість прискорити верифікацію діагнозу, що найбільш важливо при необхідності термінового кардіо-хірургічного втручання.

До окремої третьої групи увійшли пацієнти з підозрою на синдром Прадера-Віллі, для яких верифікація діагнозу є складною, багатоступеневою і потребує поступового залучення використаних нами методів діагностики. Для встановлення остаточного діагнозу ми рекомендуємо одночасно застосувати стандартний цитогенетичний та молекулярно-цитогенетичний методи діагностики на першому етапі верифікації діагнозу СПВ, та, якщо делецію/мікроделецію критичної ділянки хромосоми 15 не виявлено, продовжити дослідження із використанням методів молекулярного аналізу.


ВИСНОВКИ

В дисертаційній роботі вперше запропоновано новий підхід щодо оптимізації генетичної діагностики ССА, який базується на визначенні інформативності стандартних та високочутливих цитогенетичних і молекулярно-цитогенетичного методів та створенні алгоритму генетичного обстеження пацієнтів з підозрою на ССА. Показно гетерогенність прояву кожного із досліджених синдромів як за клінічними, так і за цитогенетичними характеристиками, і необхідність застосування комплексу лабораторних генетичних підходів для підтвердження або спростування попереднього клінічного діагнозу.

1. Доведено необхідність застосування стандартного цитогенетичного методу на першому етапі верифікації діагнозу ССА, який дозволив підтвердити попередній клінічний діагноз ССА у 8,97% пацієнтів, виявити інші хромосомні перебудови у 3,8% пацієнтів, встановити додатковий діагноз – синдром трисомії за довгим і, частково, коротким плечем хромосоми 12, який не відноситься до групи ССА. Встановлено батьківське походження дериватних хромосом у 33,3% випадків та обгрунтовано необхідність цитогенетичного аналізу у батьків при виявленні змін каріотипу у їхньої дитини.

2. Показано, що застосування високочутливого цитогенетичного методу дозволяє виявляти мікроделеції (3,8%) та конкретизувати результати стандартного цитогенетичного аналізу і точки розривів при структурних перебудовах хромосом.

3. Визначено високу специфічність FISH-методу для верифікації діагнозу ССА, застосування якого дозволило підтвердити попередній клінічний діагноз у 86% пацієнтів з синдромом Вільямса-Бойрена, у 47% – з синдромом Прадера-Віллі та 42% пацієнтів з синдромом мікроделеції 22q11.2; спростувати діагноз у 14% пацієнтів з синдромом Вільямса-Бойрена та 58% пацієнтів з синдромом мікроделеції 22q11.2, а також провести диференційну діагностику між синдромом Вільямса-Бойрена (МІМ 194050) та спадковим судинним захворюванням – ізольованим надклапанним стенозом аорти (МІМ 185500).

4. Вперше в Україні та вдруге в світі виявлено поєднання у одного пацієнта двох синдромів: синдрому мікроделеції 22q11.2 та синдрому трисомії за довгим і, частково, коротким плечем хромосоми 12. За допомогою поетапного застосування стандартного цитогенетичного методу та FISH-методу обгрунтовано доцільність одночасного використання обох методів при підозрі на ССА та виявленні інших структурних перебудов в каріотипі пробанда.

5. Встановлено високу інформативність FISH-аналізу із застосуванням локус-специфічних ДНК-зондів на інтерфазних ядрах при відсутності мітотичних хромосом на препаратах лімфоцитів периферичної крові (5,1%).

6. Визначено, що рівень інформативності застосування стандартного цитогенетичного та високочутливого цитогенетичного методів для підтвердження попереднього клінічного діагнозу синдромів: Вольфа-Хіршхорна, „котячого крику”, Сміта-Мадженіса та „котячого ока” склав 100%, синдрому мікроделеції 22q11.2 – 3,85%, в той же час як для синдромів Вільямса-Бойрена та Прадера-Віллі – 0%. Загальна інформативність цитогенетичних методів в нашому дослідженні склала 12,8%.

7. Встановлено, що загальна інформативність молекулярно-цитогенетичного методу для підтвердження або спростування попереднього клінічного діагнозу ССА в нашому дослідженні склала 78,2%, що обґрунтовує доцільність використання FISH-аналізу для верифікації діагнозу синдромів з групи ССА.

8. Визначено, що застосування цитогенетичних, молекулярно-цитогенетичних та молекулярних методів дозволило верифікувати діагноз у 93,6% пацієнтів з підозрою на ССА, на підставі чого розроблено комплексний підхід щодо оптимізації індивідуалізованої діагностики кожного синдрому з групи ССА, який включає формування диференційно-діагностичних груп пацієнтів та створення алгоритму генетичного обстеження пробандів та їх родичів.

Практичні рекомендації

Для лікарів-генетиків, неонатологів, педіатрів, кардіологів, кардіохірургів, дитячих неврологів, імунологів:

1. Направляти на цитогенетичний та молекулярно-цитогенетичний аналіз пацієнтів з характерними для синдромів з групи ССА вродженими вадами розвитку та вродженими вадами серця з метою підтвердження/спростування попереднього клінічного діагнозу.

2. Верифікацію діагнозу у дітей із підозрою на ССА доцільно проводити за запропонованим алгоритмом генетичного обстеження пацієнтів з даною патологією.

3. Виявлення у пробанда структурних перебудов хромосомного матеріалу за участю критичних ділянок хромосом 4, 5, 7, 15, 17, 22 або за участю інших хромосом є підставою для цитогенетичного дослідження лімфоцитів периферійної крові його батьків.

4. У всіх пацієнтів з надклапанним стенозом аорти рекомендовано проводити FISH-аналіз з метою підтвердження або спростування синдрому Вільямса-Бойрена.

5. Виявлення у плоду під час пренатального УЗД вад серця, що характерні для ССА обґрунтовує необхідність проведення пренатальної молекулярно-цитогенетичної діагностики плоду.

6. Наявність мікроделеції/мікродуплікації у пробанда є підставою для проведення пренатальної діагностики в родинах, що мають дитину з певним синдромом з групи ССА.


ПЕРЕЛІК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Горовенко Н.Г., Євсеєнкова О.Г., Зерова-Любимова Т.Е., Тищенко Н.О. Роль молекулярно - цитогенетичного методу в діагностиці синдрому Вільямса-Бойрена // Вісник Українського товариства генетиків і селекціонерів. – 2006. – Т.4, №2. – С. 143-155.

Особистий внесок здобувача: проведення цитогенетичних та молекулярно-цитогенетичних досліджень, аналіз медичної документації, аналітична інтерпретація, написання статті.

2. Євсеєнкова О.Г., Зерова-Любимова Т.Е., Горовенко Н.Г. Синдром Прадера-Віллі - сучасні методи генетичної діагностики // Актуальні проблеми акушерства і гінекології, клінічної імунології та медичної генетики: Зб. наук. пр. – Київ-Луганськ, 2007. – Вип. 14. – С. 248-256.

Особистий внесок здобувача: проведення цитогенетичних та молекулярно-цитогенетичних досліджень, аналіз медичної документації, аналітична інтерпретація, написання статті.

3. Горовенко Н.Г., Євсеєнкова О.Г., Зерова-Любимова Т.Е., Тищенко Н.О. Значення цитогенетичного та молекулярно-цитогенетичного методів дослідження для верифікації діагнозу синдрому мікроделеції 22q11.2 // Лікарська справа. – 2007. – №4. – С. 34-40.

Особистий внесок здобувача: проведення цитогенетичних та молекулярно-цитогенетичних досліджень, аналіз медичної документації, аналітична інтерпретація, написання статті.

4. TishchenkoN., RiegelM., EvseenkovaE.G., ZerovaT.E., GorovenkoN.G., SchinzelA. Duplicationof (12)(pter-q13.3) combined with deletion of (22)(pter-q11.2) in a patient with features of both chromosome aberrations //EuropeanJournalofMedicalGenetics. – 2007. – Vol.50,№2. – P.128-132.

Особистий внесок здобувача: проведення цитогенетичних досліджень, аналітична інтерпретація, написання статті.

5. Євсеєнкова О.Г., Зерова-Любимова Т.Е., Смульська Н.Є., Горовенко Н.Г. Сучасні підходи в лабораторній діагностиці синдромів сегментних анеусомій на прикладі синдрома Прадера-Віллі // Зб.наук.пр. співробітників КМАПО ім.П.Л.Шупика. – 2004. – Київ. – Вип. 13. – Кн. 5. – С. 115-124.

Особистий внесок здобувача: проведення цитогенетичних та молекулярно-цитогенетичних досліджень, аналітична інтерпретація, написання статті.

6. Горовенко Н.Г., Тищенко Н.О., Зерова-Любимова Т.Е., Євсеєнкова О.Г. Випадок часткової трисомії хромосоми 22 у дитини без колобоми райдужки // Збірник наукових праць співробітників КМАПО ім.П.Л.Шупика. – 2004. – Київ. – Вип. 13. – Кн. 5. – С. 74-78.

Особистий внесок здобувача: проведення цитогенетичних досліджень, аналітична інтерпретація, участь у написанні статті.

7. Зерова Т.Е., Євсеєнкова О.Г., Горовенко Н.Г. Можливості використання FISH-технологій в клінічній цитогенетиці // Проблеми клінічної генетики. Збірник тез. – Харків. – 2003. – С.116-117.

Особистий внесок здобувача: проведення цитогенетичних та молекулярно-цитогенетичних досліджень, аналіз отриманих результатів, написання тез.

8. TishchenkoN., GorovenkoN., Zerova-LyubimovaT., YevseyenkovaO. Diagnosisofchromosome 22q11.2 deletionsyndromeinpatients with congenital heart defects // 4-th Europen Students Conference. AbstractBook. P.285.

Особистий внесок здобувача: проведення цитогенетичних досліджень, аналіз отриманих результатів, написання тез.

9. YevseenkovaE.G., TishchenkoN., Riegel M., Baumer A., ZerovaT.E. andGorovenkoN.G. Prader-Willi syndrome - report of 8 Ukrainian patients // “FosteringresearchonrarediseasesineasternEuropeancountries”. Abstract Book. – 2006. – Poster №46.

Особистий внесок здобувача: проведення цитогенетичних та молекулярно-цитогенетичних досліджень, аналіз отриманих результатів, написання тез та оформлення постерної доповіді.

10. EvseenkovaE.G., TishchenkoN., Riegel M., Baumer A., ZerovaT.E. and GorovenkoN.G Prader-Willi syndrome - report of 9 Ukrainian patients// “FosteringresearchonrarediseasesineasternEuropeancountries”. AbstractBook. – 2006. –P.177-179.

Особистий внесок здобувача: проведення цитогенетичних та молекулярно-цитогенетичних досліджень, аналіз отриманих результатів, написання тез.

11. GorovenkoN.G., YevseenkovaE.G., Zerova – LyubimovaT.E., SheikoL.P., TishchenkoN.A., BrishevacL.I.. TheusefulnessofFISH-methodfordiagnosisofWilliams-Beurensyndrome // BalkanJournalofMedicalGenetics. – 2006. – 3&4. – P.57.

Особистий внесок здобувача: проведення цитогенетичних та молекулярно-цитогенетичних досліджень, аналіз отриманих результатів, написання тез.

12. Євсеєнкова О.Г., Зерова-Любимова Т.Е., Тищенко Н.О., Горовенко Н.Г. Сучасні методи діагностики синдромів сегментних анеусомій у дітей з вродженими вадами серця // Тези VIII Всеукраїнської науково-практичної конференції „Актуальні питання педіатрії”. – Київ. – 2006. – С. 22.

Особистий внесок здобувача: проведення цитогенетичних та молекулярно-цитогенетичних досліджень, аналіз отриманих результатів, написання тез.

13. Тищенко Н.А., Ригель М., Зерова-Любимова Т.Э., Евсеенкова Е.Г., Горовенко Н.Г., Шинцель А. Случай дупликации хромосомного участка 12pter-q13.3 в сочетании с делецией (22)(pter-q11.2) у ребенка четырех месяцев // Пятый Российский конгресс „Современные технологии в педиатрии и детской хирургии”. – Москва. – 2006. – С. 64-65.

Особистий внесок здобувача: проведення цитогенетичних досліджень, аналіз отриманих результатів, написання тез.

14. Тищенко Н.А., Ригель М., Зерова-Любимова Т.Э., Евсеенкова Е.Г., Горовенко Н.Г., Шинцель А. Клиническая характеристика и молекулярно-цитогенетическаяидентификация двух случаев синдрома Смита-Маджениса // Пятый Российский конгресс „Современные технологии в педиатрии и детской хирургии”. – Москва. – 2006. – С.64.

Особистий внесок здобувача: проведення цитогенетичних досліджень, аналіз отриманих результатів, написання тез.

15. Євсеєнкова О.Г., Зерова-Любимова Т.Е., Тищенко Н.О., Горовенко Н.Г. Визначення інформативності застосування цитогенетичного та молекулярно-цитогенетичного методів діагностики для виявлення та підтвердження синдромів сегментних анеусомій // Матеріали науково-практичної конференції з міжнародною участю „Актуальні питання медичної генетики”. – Київ. – 2007. – С. 54-55.

Особистий внесок здобувача: проведення цитогенетичних та молекулярно-цитогенетичних досліджень, аналіз отриманих результатів, написання тез.

16. Євсеєнкова О.Г. Результати цитогенетичного аналізу в родинах, де діти з вродженими вадами серця успадкували структурно змінений хромосомний матеріал від батьків // Тези Всеукраїнської науково-практичної конференції „Сучасні методичні підходи до аналізу здоров’я”. – Луганськ. – 2007. – С.72-73.

АНОТАЦІЯ

Євсеєнкова О.Г. Молекулярно-цитогенетична характеристика синдромів сегментних анеусомій. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук за спеціальністю 03.00.15 – генетика. – Науковий центр радіаційної медицини АМН України, Київ, 2008.

Дисертація присвячена актуальній проблемі клінічної генетики – визначенню шляхів оптимізації ранньої лабораторної генетичної верифікації діагнозу у осіб із підозрою на ССА. Показано, що встановлення діагнозу ускладнено гетерогенністю клінічних ознак та цитогенетичних характеристик. Стандартним цитогенетичним методом попередній клінічний діагноз ССА підтверджено у 8,97% пацієнтів, високочутливим методом – у 3,85% пацієнтів. Загальна інформативність цитогенетичних методів в нашому дослідженні склала 12,82%. Інформативність FISH-методу становила 78,2%. Комплексне застосування цитогенетичних, молекулярно-цитогенетичних та молекулярних методів дозволило верифікувати діагноз у 93,6% пацієнтів з підозрою на ССА. На підставі отриманих даних було розроблено алгоритм генетичного обстеження пацієнтів з підозрою на ССА.

Ключові слова: синдроми сегментних анеусомій, делеції, дуплікації, мікроделеції, цитогенетичний аналіз, молекулярно-цитогенетичний аналіз (FISH), алгоритм генетичного обстеження.

АНОТАЦИЯ

Евсеенкова Е.Г. Молекулярно-цитогенетическая характеристика синдромов сегментных анеусомий. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата биологических наук по специальности 03.00.15 – генетика. Научный центр радиационной медицины АМН Украины, Киев, 2008.

Диссертация посвящена актуальной проблеме клинической генетики – определению путей оптимизации генетической верификации диагноза у пациентов с предварительным клиническим диагнозом – синдромы сегментних анеусомий (ССА). Диагностика ССА осложняется вариабельностью клинических признаков, что может приводить как к гипердиагностике по синдрому из группы ССА, так и к его гиподиагностике. В то же время, ранняя диагностика ССА позволяет выбрать адекватную тактику ведения пациента, в том числе как во время операции, так и в послеоперационном периоде. Это позволит снизить риск осложнений и смертность в группе больных с ССА. Существующая вариабельность по цитогенетическим характеристикам, которая проявляется в различной длине делеции/дупликации, микроделеции критического района хромосом 4, 5, 7, 15, 17, 22, а также их родительском происхождении, вносит дополнительные трудности в верификацию диагноза. Исходя из этого, возникла необходимость изучения уровня информативности и приоритетности использования стандартного и высокочувствительного цитогенетических методов и FISH-анализа для диагностики ССА. Диагноз ССА подтвержден стандартным цитогенетическим методом в 8,97% случаях, высокочувствительным методом – в 3,85% случаев. Информативность FISH-анализа – 78,2%. Использование цитогенетических, молекулярно-цитогенетических и молекулярних методов позволило верифицировать диагноз у 93,6% пациентов с предварительным клиническим диагнозом ССА. На основании полученных данных создан алгоритм генетического лабораторного обследования пациентов с подозрением на ССА, который позволяет оптимизировать процесс верификации диагноза ССА.

Ключевые слова: синдромы сегментных анеусомий, делеции, дупликации, микроделеции, цитогенетический анализ, молекулярно-цитогенетический анализ (FISH), алгоритм лабораторной генетической диагностики ССА.


ANNOTATION

Ievseienkova O. Molecular-cytogenetic characteristic of segmental aneusomy syndromes. Manuscript.

The dissertation (manuscript) for the degree of candidate of biological science on speciality 03.00.15 – genetics. Research Centre for Radiation Medicine of Academy of Medical Science of Ukraine, Kyiv, 2008.

The dissertation is devoted to an actual problem of clinical genetics – the definition of ways of optimization of the laboratory verification of the diagnosis of patients with the preliminary clinical diagnosis – the segmental aneusomysyndromes (SSA’s). Diagnostics of SSA’sis complicated by variability of both clinical attributes and cytogenetic characteristics.Early diagnostics of SSA’s and allocation of patients with SSA’s from all cardiological patients allow to choose adequate tactics during cardio-surgery and to in the postoperative period.It decreasesa risk of complications and death rate in this group of patients. In this connection there was a necessity of studying theinformative valueof application of each of those methods for SSA’s diagnostics. The general informativevalueofcytogenetic methodswas 12.82%. The informative value of useof FISH-analysiswas 78.2%. Applicationcytogenetic,molecular-cytogenetic and molecular methods has allowed to verify the diagnosis at 93.6% patients with preliminary clinical diagnosis of SSA’s. On the basis of the obtained results the algorithm of genetic laboratory diagnostics of patients with suspect on SSA’shas been created.

Keywords: segmentalaneusomy syndromes (SSA’s), deletion, duplications, microdeletion, cytogenetic methods, molecular-cytogenetic method (FISH), algorithm of genetic laboratory investigation of SSA’s.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:45:46 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
17:00:30 25 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Молекулярно-цитогенетична характеристика синдромів сегментних анеусомій

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149879)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru