Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Культура і релігія

Название: Культура і релігія
Раздел: Рефераты по философии
Тип: курсовая работа Добавлен 00:52:06 30 апреля 2008 Похожие работы
Просмотров: 156 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

ЗМІСТ

Вступ

1. Проблема культури в сучасній філософії

2. Вплив релігії на характер духовного типу суспільства

3. Релігія в системі культури

Висновки

Література


ВСТУП

Критерієм освіченості спеціаліста, його інтелігентності виступає ступінь залучення людини до духовних цінностей, гуманістичних ідей на фоні характерних для нашого часу прагма­тизму та раціоналізму, в ситуації духовного надлому особистості в ході трансформації українського суспільства.

Саме філософський аналіз культури дозволяє пояснити процеси духовного і соціального життя, систематизувати і упорядкувати різноманітні форми Людської діяльності. Вивчення суспільства засобами культури - актуальне завдання, оскільки лише його економічні та політичні характеристики не дають можливість зрозуміти багато соціальних явищ. Якщо технократичне мислення відсуває на задній план мистецтво, літературу, релігію, філософію і, врешті решт, саму людину, то культурологічний підхід допомагає усвідомити важливість цих феноменів суспільної свідомості. Культурологія занурює людину в світ ду­ховних цінностей, дає змогу осмислити як єдиний комплекс міфо­логію, релігію, філософію, мистецтво, етичні норми та естетичні пристрасті.

Вивчення культури як суспільного явища допоможе пояснити процеси духовного й соціального життя. Виявивши ком­плекс взаємопов'язаних культурних явищ у суспільстві, можна систематизувати, класифікувати і упорядкувати багатомаїття форм людської діяльності.

Культурологія порівняно молода наука. Оформлення її як специфічної сфери гуманітарного знання сягає Нового часу і пов'язане з філософськими концепціями історії Дж. Віко, І. Гер­дера і Г. Гегеля.

Більшість культурологів сходяться на тому, що в розвитку культурології можна виділити кілька основних теоретичних кон­цепцій, або парадигм, як більш-менш відрефлексованих теоретич­них ї методичних положень, на які спираються культурологічні дослідження. Найбільш типові серед них:

- циклічна концепція (або концепція циклічних круговоротів);

- еволюціоністська;

- антропологічна;

- революційно - демократична.

Основоположником концепції циклічного розвитку культу­ри вважається італійський філософ Дж. Віко (1668-1740). Кож­ний народ, на думку вченого, проходить цикл у своєму розвитку, який включає три епохи: дитинство, або бездержавний період, де провідна роль належить жердям; юність, для якої характерне фор­мування держави і підкорення героям; зрілість людського роду, де відносини між людьми регулюються совістю та усвідомленням свого обов'язку. Формою правління в цей період є монархія або демократична республіка. Досягнувши вищого ступеня розвитку, люди знову падають на нижчий. Епоху середньовіччя Віко, трактує як "друге варварство".

Концепція циклічного розвитку дістала подальшого розвитку в працях М.Данилевського (1882 - 1885), О. Шпенглера (1880 - 1936), А. Тойнбі (1889 - 1975) та інших вчених.

Еволюціоністська теорію культури представлена в працях американського вченого Л. Морга­на (1818 - 1881) і англійського історика Е.Тейлора (1832 - 1917) та інших дослідників. Сутність цієї концепції культури полягає в тому що висувається і обґрунтовується принцип єдності людського роду та спорідненості потреб різних народів у формуванні культури.

Аналізуючи культуру первісного суспільства, Е. Тейлор зробив висновок, що розвиток того чи іншого народу відбувається пря­молінійно, від простого до складного. Л. Морган у розвитку суспільства виділяє такі основні стадії: дикість, варварство, цивілізацію. Провідна ідея еволюціонізму - це прямолінійність культурного прогресу та обов'язкова вимога для кожного народу пройти всі необхідні стадії розвитку. Сучасний неоеволюціонізм - у розумінні культури (Ю. Стюард, Дж.Мйорок). Релігійний еволюціонізм П. Тейяра це Шардена; рефлексія як імпульс виникнення і розвитку культури. Меметика як спрямованість сучасної нееволюційної думки.

Антропологічна, або функціональна, концепція культури представлена в працях видатного англійського етнографа і соціолога Б.К.Малиновського (1884 - 1942), французького ет­нолога і соціолога К JІеві - Строса (1908 - 1991), американсько­го етнографа А. Кребера (1876 - 1960) та ін. Сутність цієї кон­цепції полягає в тому, що виникнення і розвиток культури пов'язується з проблемами людства. Б.К.Малиновській, ділить потреби, що зумовили виникнення культури, на первинні, похідні та інтегративні. Первинні потреби спрямовані на продовження роду і забезпечення життєдіяльності. Їм відповідає розвиток знань, освіти, житлових умов. Похідні потреби спрямовані на виготовлення та вдосконалення знарядь праці. Їм відповідає розвиток економіки і культури господарювання. Інтегративні потреби проявляються в необхідності згуртування і об'єднання людей, у потребі авторитету. Задоволенню цих погреб відповідає політична організація суспільства. Відмінність між культурами зумовлена різними способами задоволення потреб.

Засновниками революційно-демократичної, або марксистської, концепції культури були К. Маркс (1818-1883) та Ф. Енгельс (1820 -1895). Вона ґрунтується тому на принципі, що визначальним у походженні і розвитку культури є матеріально-перетворююча суспільна діяльність людей, яка спрямована насамперед на задоволення матеріальних потреб, а також на формування висо­кокультурної людини як суспільного суб'єкта діяльності.

Метою моєї роботи є в межах запропонованого обсягу розглянути основні питання, що стосуються проблеми культури в сучасній філософії, впливу релігії на характер духовного типу суспільства, та співвідношення релігії та культури


1. ПРОБЛЕМА КУЛЬТУРИ В СУЧАСНІЙ ФІЛОСОФІЇ

1.1 Особливості духовної культури суспільства

Культура є органічною єдністю матеріального та духовного. В літературі прийнято розрізняти матеріальну і духовну культуру. Матеріальна культура охоплює всю сферу матеріальної діяльності людей та її результати. Сюди відносяться засоби виробництва і продукти праці, форми суспільної організації трудової діяльності людини. Духовна культура насамперед охоплює сферу духовного виробництва – це сукупність форм суспільної свідомості, способів створення і використання духовних цінностей , форм комунікації людей. Будь-яка абсолютизація чи недооцінка матеріальної або духовної сторони культури збіднює її як надзвичайно багатогранне, цілісне явище.

Визначається певна типологія культур. Виділяють національну (українську, російську, французьку) культуру; регіональну (слов'янську, американську, африканську) культуру; культуру певних соціальних суб’єктів. Виділяють також певні культурні епохи: антична культура, культура середньовіччя, культура епохи Відродження; певні форми культури: політична, соціальна, правова, економічна, екологічна, етнічна, фізична, моральна. В літературі називають також такі специфічні культурні пласти й культурні підрозділи, як масова, елітарна, молодіжна культура та ін., а також офіційна культура.

Духовна культура – це різноманітний досвід життєдіяльності соціальних суб’єктів, що включає в себе найсуттєвіші результати суспільного буття, соціуму в цілому, багатогранних духовних цінностей. Такий досвід має загальний, універсальний характер. У вузькому розумінні духовна культура являє собою спосіб взаємодії, взаємовпливу форм діяльності соціальних суб’єктів, що здійснюються в процесі духовного виробництва; це система соціально-духовних цінностей, спрямованих на формування та відтворення різноманітних, багатогранних духовних зв’язків та взаємин між людьми з метою збагачення духовного життя суспільства, його загального прогресу. Нарешті, духовна культура – це такий спосіб свідомої організації особистістю своєї індивідуальної сенсожиттєвої діяльності в сфері духовного і матеріального виробництва, який забезпечує їй всебічну самореалізацію, само здійснення її сутнісних сил, різноманітних життєпроявів.

Духовна культура як елемент духовного життя, суспільних, духовних відносин включає в себе певну систему цінностей, знань, переконань, світоглядних орієнтацій, норм, традицій в органічній єдності з соціальною гуманістично значимою діяльністю людей щодо освоєння, творення буття. Духовна культура створюється діяльністю соціальних суб’єктів і спрямована на перетворення суспільного буття, розвиток сутнісних сил людини, зокрема її духовності, їх всебічну самореалізацію; це не тільки свідомість, а й соціальна активність, перетворююча діяльність особистості, яка вимірюється обсягом створюваних нею духовних, соціогуманістичних цінностей. Така культура свідчить про здатність кожної особистості до сприйняття передового, прогресивного в суспільному бутті, так само як і до його поширення, творення у відповідності з творчими силами та здібностями кожної індивідуальності; по готовність особистості до самовіддачі, саморозвитку своєї духовності як свого особистого, так і всього суспільства.

Цінності духовної культури є діалектичною єдністю національного та загальнолюдського. Вона неможлива як без цінностей конкретної національної культури, так і без загальнонаціональних цінностей, вироблених людством. Ціннісний зміст духовної культури може виступати рушійною силою суспільного прогресу лише тоді, коли творчий потенціал такої культури ґрунтується на загальній системі цінностей, вироблених людством протягом своєї історії.

Водночас цінності духовної культури мають яскраво виражене національно-специфічне, індивідуальне забарвлення. Так, цінності культури, що формуються в умовах нашої української дійсності, мають стати нормою практично-повсякденної діяльності, орієнтації її громадян, елементом самоцінності кожної індивідуальності, складовою гуманістичної творчості її народу, що є результатом тривалого розвитку України. В Україні своя особлива доля, яка зумовлена усім ходом її становлення як історичної індивідуальності; ця складова процесів суспільного буття зумовлена багатогранними чинниками загальнолюдського, загальнопланетарного і національно-особливого, специфічного тільки для України, для її народу, її етнокультури, традицій, менталітету – тобто для її індивідуальності України втілений дух її народу, його національна самосвідомість, самобутність та неповторність власного складного, суперечливого, яскравого і трагічного соціального, духовного досвіду.

Духовна культура – це складний соціодинамічний процес розвитку і функціонування багатогранних процесів та явищ суспільного життя, що безпосередньо чи опосередковано впливають на її становлення, формування. Соціодинаміка такої культури передусім передбачає звільнення особистості, індивідуальності від форм суспільних, духовних відносин, що сковують її. Вона означає перехід від статичного існування особистості до динамічного, а також передбачає її автономію, перехід від тотальної регламентації до свободи усіх сфер життєдіяльності індивідуальності, духовного, соціального плюралізму. Вона означає перехід від одномірності до багатомірності, багатогранності, альтернативності економічних, соціальних, політичних, духовних процесів, що зумовлюють розвиток свободи людини, органічну самореалізацію індивідуальності, її духовності [10,c515].

1.2 Функції культури

Будучи надскладною структурою, культура володіє багатофункціональністю, виконує ряд важливих, життєво необхідних для суспільства соціальних функцій.

Функція пізнавальна полягає в тім, що багато досягнень культури виступають як нові способи подальшого пізнання навколишнього світу і використання цього знання в людській практиці (приборкання стихійних сил природи, оптимізація соціальних відносин і т.д.). Можливості культури в цьому відношенні залежать від того, наскільки повно вона здійснює синтез усіх форм суспільної свідомості, надаючи тим самим у розпорядження суб'єкта, що пізнає, цілісну культуру пізнання й освоєння ліра. У той же час - у порядку зворотного зв'язку - сама культура, її рівень і стан служать індикатором, що дозволяє безпомилково судити про успіхи людини в "олюдненні" природи і самого себе.

Функція інформативна, зв'язана з нагромадженням і трансляцією соціального досвіду. Мова йде про трансляцію по різних адресах: від одного покоління до іншого, усередині однієї країни в межах життя одного покоління, від одного народу до іншого. Підкреслимо, що іншого, крім культури, механізму передачі "соціальної спадковості" суспільство не має. Сама ж культура для реалізації цієї функції повинна являти собою складну й усе більш ускладнюючу в міру кількісних і якісних змін соціального досвіду знакову систему. Такими знаками є слова і поняття, математичні символи, формули науки, мова музики і живопису, знаряддя виробництва і предмети споживання. У своїй інформативній функції культура виступає як "пам'ять" людства.

Функція комунікативна, що дозволяє людям вступати в спілкування один з одним. Комунікативна й інформативна функції зв'язані між собою генетично: ми можемо вступати в спілкування між собою тільки завдяки тим знаковим системам, що представляє в наше розпорядження культура, і насамперед , завдяки природним і штучним мовам. Важливе значення для налагодження і підтримки масових комунікацій має технічна культура суспільства. Навіть неозброєним оком помітно, як за допомогою технічних засобів усе більшого значення набуває непряме спілкування, причому застосування супутникового зв'язку дозволяє зробити його масштаби в істину планетарними.

Функція нормативне, регулююче поводження окремих індивідів і цілих соціальних груп. "Цензура" культури поширюється буквально на усе, що роблять люди, - на їхню працю і побут, на міжгрупові і міжособистісні відносини. При цьому виникають досить істотні протиріччя між вимогами культури й індивідуальних особливостей, похилостями, потребами людей. Про те, які колізії можуть виникати при цьому, добре сказано в З. Фрейда, що бачило в пресингу, здійснюваному "цензурою" культури, головну причину невротичних захворювань. Між іншим, про рівень культури суспільства треба, напевно, судити і по тому, наскільки воно, з одного боку, і індивід - з іншого боку - здатні гасити ці протиріччя, не доводячи їх до стадії антагонізму. У цьому відношенні першорядної є роль моралі і права - головних регуляторів у системі культури.

Функція цивілізаційна, гуманістична, виступаюча в якості головної, системообразуючої функції культури. Пристосувальна, пізнавальна, інформативна, комунікативна, нормативна функції культури підлеглі гуманістичної (цивілізаційної) і фактично виступають як її модифікації. І. Гердер писав: "Гуманність - це скарб і нагорода за всі праці людські... Виховання гуманності є справа, якою варто займатися безперестану; у противному випадку ми усі... повернемося до тваринного стану, до скотинячої брутальності".

Гуманістична спрямованість культури покликана виконувати роль специфічного селектора, що виводить за межі системи культури всі безнадійно застаріле, а тому реакційне, що повертає нас до нецивілізованого стану, так само як і спроби відродити подібні архаїзми. На жаль, як ми бачимо, ця селекторна роль не завжди реалізується [3, c. 454].


2. ВПЛИВ РЕЛІГІЇ НА ХАРАКТЕР ДУХОВОГО ТИПУ СУСПІЛЬСТВА

2.1 Релігія і культурно-історичний тип суспільства.

Як ми вже знаємо, релігія виникає у певних умовах соціального бут­тя, на певному етані розвитку матеріальної культури людини і па певному рівні розвитку її свідомості. Давні релігії санкціонували й освячували політичну владу, виступали як символ, що поєднував людей у певну спільність. Релігія завжди не тільки стояла на боці певної соціальної структури, але й впливала на неї. Цей вплив багато в чому залежав від тих організаційних форм чи догматичної структури, що вибирала та чи інша релігія в процесі свого розвитку. Виникнувши й на­бравши форми у певних умовах, релігія стає дуже автономною системою, що розвивається за властивими тільки їй законами. Звичайно, зовнішні впливи здатні стимулювати зміну чи роз­виток релігії у певному напрямку, спонукувати релігії присто­совуватися, а тим самим - сильно змінюватися. Але навіть ці зміни відбуваються за законами, що є внутрішньо детерміно­ваним розвитком релігійної свідомості.

Релігія тісно пов'язана з етнокультурною традицією, вона спирається на досвід сотень поколінь людей, що надає її нормам сакрального характеру, тим самим перетворюючи їх у культурний стандарт і еталон. Таким чином релігії охороняють певну культуру від її руйнування під впливом ззовні. Тоб­то якщо релігія є породженням культури, то вона, у свою чергу, сприяє збереженню, відтворенню визначеного типу культу­ри, тобто лежить у його основі [1, c.25].

2.2 Роль релігії у визначності ціннісної спрямованості цивілізації

Саме зворотний вплив релігії на культурний тип суспільства у свій час відзначали німецький соціолог М. Вебер і англійський історик А. Тойнбi. M. Вебер відзначав, що релігійні уявлення певним чином орієнтують діяльність людини, визначають спрямованість соціальної активності й оцінку людиною результатів своєї діяльності. Тому в основі тієї чи іншої цивілізації лежить не стільки спосіб взаємодії людини з зовнішнім середовищем, скільки тип релігії та характер обумовлених нею цінностей. Наприклад, Вебер довів, що саме реформація християнської церкви у дусі протестантизму створила належні умови для перемоги капіталістичних відносин, замінивши у свідомості людини ціннісні установки, що диктувалися католицькою церквою і спиралися на притаманний середньовічній людині стереотип світосприйняття, на установки і моральні вимоги, що відповідали потребам суспільства періоду первинного капіталістичного накопичення.

А. Тойнбі вважав релігію системою, що визначає основні принципи тієї чи іншої цивілізації. Тому в основі певної цивілізації лежить певна релігія.

Хоча багато релігієзнавців вважають, що позиція Вебера і Тойнбі є перебільшенням впливу релігії на суспільство, що сама релігія є породженням соціальної історії тому не може вважатися першоосновою культури, слід визнати, що й справді всі відомі нам цивілізації, як західні, так і східні, багато що запозичили зі своїх релігій (принципи організації сімейних, побутових, соціальних інститутів). Отже, не можна заперечувати переважаючого впливу релігії на тип культурної традиції, але навряд чи треба вважати первинною відносно явищ соціально-економічного характеру. Але релігійно-культурна традиція та її інститути дійсно визначають особливості тієї чи іншої цивілізації, тому західна цивілізація (особливо середньовічна) може називати­ся християнською, так само, як близькосхідна арабо-тюрко­-іранська цивілізація може називатися мусульманською, цивілізація народів Індії - індуїстською, далекосхідна - буддійською.

Це тим більше правильно, що не тільки в минулому на­родів, а й зараз релігії відіграють не просто помітну, а всезрос­таючу роль, особливо на Сході: тут єдиною можливістю проти­стояти нівелювальному процесу вестернізації, що викликаний індустріальним розвитком, вбачається збереження релігійної традиції та національно-релігійної форми життя.

Саме релігія і та традиція, що нею санкціонується, багато в чому визначають не тільки зовнішні риси тієї чи іншої цивілізації, але й тип світосприйняття і світорозуміння, прита­манний тому чи іншому суспільству. В сучасному світі гостро відчувається намагання країн, що розвиваються, зрівнятися з розвинутими країнами, і це зрозуміло, тому що саме західні країни визначають спрямованість науково-технічного прогре­су. Отже продукт технічної культури, навіть вироблений на Сході, є продуктом західної культури (так, знаменита японсь­ка техніка - це продукт західного капіталізму, а не тра­диційної японської культури). Перед лицем техніко-культур­ного впливу Заходу перед іншими народами постає проблема: як краще запозичити чужі досягнення, але не втратити національної самобутності. Не дивно, що вирішення проблеми збереження національної традиції багато сучасних народів ба­чить у збереженні релігії, небезпідставно вважаючи, що ця тра­диція спирається на релігію.

Для східних народів їхня релігія виступає як сила, що мо­же зберегти етнічну самобутність перед загрозою вестерні­зації, яка знеособлює будь-яку культуру.

Слід вказати ще на одну особливість, притаманну сучасній культурі, яку традиційно ми поділяємо на західну і східну. Але це не стільки географічний поділ, скільки історичний, політичний, соціальний, а перш за все - релігійний. Тому що, ведучи розмову про цивілізації Сходу, ми відрізняємо мусульманську цивілізацію від буддійської чи індуїстської, в той же час и Європі, тобто географічному Заході, живуть європейці, що сповідують іслам.

Ще Гегель звернув увагу на відсутність всередині структу­ри східного соціуму ознак, що були притаманні античній цивілізації Греції та Риму, а потім – середньовічній Європі. Він вказав, що динамічність європейської культури протилежна статичності й консервативній стабільності, що є характерною ознакою Сходу. Тому замість динамічного розвитку й оновлення цивілізації Сходу рухаються циклічно, по замкнутому колу. Звідси на Сході складаються зовсім інші, ніж на Заході, соціальна структура, політичні й інші організації.

По відношенню до держави і суспільства релігія завжди була цементуючою основою, та її можливості у цьому плані завжди залежали від самої релігії. Відомо, що різні релігійні системи далеко не однаково закріплювали традиційну соціальну структуру чи існуючу політичну владу. Там, де релігійна система слабо підтримувала державу, владу, ця влада, а разом з нею і певне суспільство, гинули швидше й легше. Це можна побачити на прикладі давніх близькосхідних імперій - перської, ассирійської, індійської, які були досить індиферентними щодо держави, тому індійські державні утво­ренні легко виникали й гинули, але по відношенню до соціальної структури індійського суспільства релігія діяла досить ак­тивно (освячувала кастовий устрій суспільства і його незмінність), тому, незважаючи на легку зміну політичної вла­ди, структура суспільства зберігала кастовий устрій як його провідну соціальну ланку, він навіть зберігся у майже незайманому вигляді до нашого часу. Там, де релігія енергійно освя­чувала державну систему, це сприяло її збереженню на протязі тисячоліть, як, наприклад, у Китаї.

Якщо на Сході релігія завжди робила ставку на стабільність, консервацію існуючих норм і традицій, збере­ження соціально-політичного статусу суспільства у незмінно­му вигляді, то на Заході християнство надає цивілізації зовсім інших рис [1,c.26]

2.3 Вплив релігійних вчень на світоглядні цінності сучасних цивілізацій

Своїм корінням наша епоха у християнстві, всі ціннісні смисли нашого буття вкорінені в християнській свідомості. Саме розкол у християнстві призвів до розколу всередині європейської цивілізації, визначив її культурні ти­пи. Таким чином склалися основні зони європейського універсаму: південно-католицька, північно-протестантська та східно-православна (візантійська).

Такі риси сучасного світу, як інформаційна та комунікаційна транспарентність, насиченість життя і наси­ченість часу, біг історії, який здатний обійняти видиме людсь­ке життя - це наслідки нового сприйняття земного часу, що принесло людству християнство. Завдяки християнству з'яви­лося нове уявлення про мету життя людини, що диктувало підвищені вимоги до способу буття людини - їй треба встиг­нути, досягти, виконати своє призначення, залишити по собі більше, ніж вона отримала при народженні. Світ став орієнтуватися на людину, на вияв меж її можливостей. Християнство принесло з собою дух земної перебудови буття. Поставивши за мету побудувати церкву, "град Божий" на землі, воно диктува­ло необхідність перетворення земного світу. В межах христи­янства для людської цивілізації стали суттєво важливими не тільки божественні, а й людські орієнтири історії. Тому хрис­тиянській цивілізації притаманні прозелітичні риси, вона прагне до універсалізму. Християнин, що вважає себе палом­ником на вічні небеса, який повинен постійно відчувати себе у порозі, все більше й більше починає цікавитися саме цією до­рогою і тими центрами земного життя, що зустрічалися на його шляху.­ Результатом цього і став сучасний геополітичний універсум, який визначається параметрами, вихованими релігійною історією людства. Саме ці цінності, виховані у західної цивілізації християнського світоглядною революцією, підкорили світову економіку, породнивши глобальну цивілізацію. Ринкова економіка не є винаходом виключно Заходу, але саме він винаходить капіталізм – нову форму ефективної господарської діяльності, з іншим масштабом і цілями при тому ж самому предметі діяльності. Ідея економічного розвитку стає символічною парадигмою сучасного мислення, зазначив французький соціолог Р. Нісбет, з усіх концепцій, з усіх ідей, що були первинними й визначальними для західного мислення, жодна не мала такого впливу, як ідея розвитку чи ідея еволюції. Християнський універсам перероджується в універсум економічний.

Внутрішня стабільність сходу виявилась багато в чому визначеною східною релігією, що протидіяла структурному оновленню й активізації приватновласницького начала, заважала економічному розвитку Сходу, примушуючи його століттями топтатися на місці. Вторгнення європейського капіталу й колоніальні захоплення дали поштовх для розпаду старої структури й повільного становлення нової, елементи якої, до речі, завжди сприймалися дуже болісно, адже східним суспільствам були внутрішньо чужі ідеї розвитку, спрямованого на майбутнє й на заміну існуючого стану речей.

Отже, релігія визначала певний тип світобачення, певне розуміння життєвих цінностей, зливалася з безпосереднім щоденним буттям людини. Саме релігійне усвідомлення певних цінностей є невід'ємною частиною національної самосвідомості народу. Свого часу, зазнавши польсько-литовського поневолення, наш народ перш за все збереження своїх національних ознак бачив у збереженні православ'я, право­славна церква почала розумітися як національна українська церква, на відміну від католицької, яка сприймалася як си­нонім всього польського, панського. Тому козачий національно-визвольний рух, заворушення селянства народ сприймав як оборону православ'я, як збереження непорушності віри і церкви, яка є запорукою непорушності нації і синонімом всього українського.

Звичайно, сучасна культура, що у своїй основі була закла­дена Християнськими ціннісними установками, набула секу­ляризованого, світського характеру, національна культура вже не визначається прямо її релігійними рисами, більше важить її тяжіння до певних політичних, державних структур, в ній визнається, поряд із загальним, національним, автономність і цінність окремої особистості, національне і релігійне не співпадають, люди можуть належати до однієї культури, але сповідувати різні релігії чи взагалі не сповідувати жодної. Та для багатьох сучасних культур Сходу національне й досі сприймається як синонім релігійного, політичні події релігійно переживаються і релігійно тлумачаться, соціальна структура освячується релігією. І вже безумовним у східних суспільствах є визнання релігійних авторитетів у питаннях сімейних відносин. Тож більшістю сучасного людства релігійні орієнтири визнаються як не просто важливі, а як панівні й визначальні [1,c.29].


РЕЛІГІЯ В СИСТЕМІ КУЛЬТУРИ

3.1 Значення і сенс релігії в культурі

Релігія являє собою одну з областей духовної культури (лат. culturе - оброблення, виховання, утворення, шанування).

У якості плідно "працюючого" у релігієзнавстві приймемо наступне визначення культури: це сукупність прийомів здійснення різнопланового буття людини, що реалізуються в ході матеріальної і духовної діяльності і представлені в її продуктах, переданих і освоюваних новими поколіннями. Культура характеризує як процес діяльності людей (під кутом зору володіння відповідними способами, прийомами і постійним їхнім утіленням), так у її результати. Вона має на увазі відповідні властивості свідомості і поводження в різних областях життя - в економіці, політику, моралі і т.д., має на увазі визначені сторони життєдіяльності й індивіда, і групи, і суспільства.

Культуротворення відбувається в області як матеріального, так і духовного виробництва. І в тієї й в іншій є свої предметні носії. Предметами-носіями культури в сфері матеріальної діяльності є знаряддя і засоби праці, штучно створені продукти харчування, одяг, житла, приналежності побуту, засобу зв'язку і транспорту, а втіленнями духовного виробництва виступають мова в звуковій і письмовій формах, різні штучні знакові системи (наприклад, схеми, карти, "мова" математики), книги, газети, твору мистецтва.

У культурі, у якій би області вона ні створювалася, матеріальне й ідеальне проникають друг у друга: у матеріальній діяльності реалізуються знання, мети, ідеї, плани людей, а ідеальні продукти запам'ятовують властивості відносини матеріальних об'єктів.

Важливий аспект культури складають механізми регулювання людської активності, що включають норми, правила, вимоги, еталони, зразки, інваріанти дії і спілкування. Якістю культури наділені установи й інститути - утворення, виховання, керування, влади.

Розвиток і функціонування культури можливо лише в контексті об'єкт-суб'єктних відносин. Самі по собі матеріальні предмети поза знаковими відносинами із суспільною й індивідуальною свідомістю мертві. Завдяки діяльності суб'єкта-індивіда і групи забезпечуються "світіння" і рух культури. Щоб діяти в створеному попередніми поколіннями світі культури, представники нових поколінь повинні опанувати уміннями, навичками, що відбиті в матеріальних предметах-носіях. У праці поколінь що переміняють друг друга здійснюється взаємодія процесів опредмечення і разпредмечення. Опредмечення являє собою втілення в об'єктивних предметах людських здібностей, знань, навичок, а распредмечення - це освоєння людьми способів і прийомів діяльності, за допомогою яких зроблені ті чи інші предмети - носії культури. Ці предмети здобувають подвійне буття: з одного боку, вони залишаються незалежної від людини реальністю, безпосередньо-почуттєвою річчю, з іншого боку - заміщають, виражають якусь іншу реальність, мають значення, стають чуттєво-надчуттєвими. Значення являє собою ідеальне утворення, у якому окристалізований досвід людства, виражаються об'єктивні зв'язки, відносини, взаємодії. Будучи відбитим у матеріальних носіях, значення набуває стійкість, інваріантість і в цій своїй якості входить у зміст духовної сфери чи суспільства групи. Незважаючи на те, що значення фіксоване в конкретному предметному носії, воно являє собою узагальнення дійсності.

Значення відноситься до розряду об'єктивно-суспільних явищ, але входить у духовний світ окремої людини. Засвоюючи досвід попередніх поколінь, індивід опановує сукупністю значень. Стаючи фактом індивідуальної свідомості, значення не втрачає об'єктивного змісту, однак наділяється особистісним змістом. Зміст формується під впливом того макро- і мікросередовища, в умовах якої відбуваються формування і розвиток особистості. Дане середовище транслює індивіду суспільні значення в конкретизованому виді, через призму сформованого в ній досвіду освоєння цих значень. В міру становлення особистості в неї виробляється власна здатність індивідуації значень. У ході індивідуації відбувається "переробка" значень. Вони співвідносяться з потребами, інтересами, цілями, таємними станами і переживаннями людини. Зміст виступає як освоєне особистістю значення [4, c.76].

3.2 Співвідношення релігії і культури

Розглянемо рішення питання про співвідношення релігії і культури в християнській теології. У ній поняття "культура" не є базовим, а релігія витлумачується на основі християнської самосвідомості як зв'язок між Богом і людиною. Відповідно до католицьких поглядів, культура - філософія, мораль, мистецтво, техніка - являє собою історичний факт, продукт діяльності людини: позбавлена релігійного виміру, вона на є справжньою культурою. Християнство - це не культура, а релігія, оскільки віра в Христа не є просто цінність серед інших цінностей, що містять різні культури. Але християнство не байдужне і не чужо культурі, має потребу в тім, щоб виразити себе в ній; воно повинно обновити культуру людини, ураженого гріхом. Існує "християнська кваліфікація культури". На думку Іоанна Павла ІІ, культура являє собою "привілейований сектор свангелізації". Остання, будучи автономної від культури, повинна знаходити вираження в житті народів і нації. Утілення Євангелія в якій-небудь культурі - "інкультурація" - відбувається через відновлення внутрішнього світу людини. До вищого достоїнства - достоїнству духовності, що знаходить вираження в найбільш піднесеному дарунку - дарунку любові, людина піднімається через cultura amіnі ("культура душі"). Щоб культура склалася як личить, уся людина повинна брати участь у цьому - уся його творча сила, розум, його знання світу і людей, здатність стримувати себе, жертвувати, бути солідарним і сприяти загальному благу. Справжньою культурою є християнська (католицька) культура, що виникає як результат віри, внутрішнього щиросердечного стимулу, даного релігією.

Православні богослови базисом духовної культури теж вважають релігію. Оборотний увага на ідеї "єдиної філософії культу", розробленої П.А. Флоренским. На його думку, релігія коштує над явищами духовної культури, культура виникає на основі релігії: мистецтво народилося як культове, наука і філософія з'явилися як спроба осмислити релігійний погляд на світ, а мораль і право вічне базувалися на релігійних заповідях. Культ - "середоточне" місце культури, у вузькому змісті він - богослужіння, богослужбова дія, а в широкому – феургія (греч. theurgea - богоделание). Феургія є "материнським лоном усіх наук і мистецтв". У культі зустрічаються іманентне і трансцендентне, тимчасове і вічне, тому він утворить основу, джерело культури.

Німецько-американський протестантський теолог і філософ П. Тілліх (1886 - 1965) у своїй "теології культури" виходить з ідеї відчуження людини від Бога (Самого Буття) у результаті гріхопадіння і наступного відкривання Богом (Самим Буттям) себе людині в історичному часі. Головне для П. Тілліха - "визначити спосіб співвіднесення християнства і секулярної культури". Релігія і культура протистоять один одному й одночасно утворять єдність. "Релігія, - думає П. Тілліх, - мережа вища турбота... Релігія є субстанції, основа і глибина духовного життя людини", воно харчує культуру і додасть їй зміст. Релігія є субстанція культури, а культура - форма релігії. Субстанція і форма постійно прагнуть до синтезу і щораз руйнують досягнутий синтез. Культура укладає в собі відношення до безумовного, інакше кажучи, релігійний досвід. Входження Бога (Самого Буття) у тимчасову історичну ситуацію - Кайрос (греч. kaіros - належна міра, норма, належна пора) з'єднує її з "вічним значенням" і додає формі культурний зміст. По ступені входження Безумовного, вічного в тимчасове П. Тілліх виділяє три типи культури: теономну (греч. theos - бог, потів - звичай, порядок, закон), гетерономну (греч. heteros - іншої), автономну (греч. autos - сам). Теономна культура виражає релігію не як щось далеке, а як власну духовну основу; в історії цей тип нереалізуєм і недосяжний. В історичному відчуженому існуванні представлені гетерономний і автономний типи. Гетерономна культура - це вкрай авторитарна система, що підлегла релігії, а автономна виражає збідніння духовного життя, для неї характерні антропоцентризм, гуманізм, але й у ній мається вимір Безумовного, релігійний досвід, хоча б у негативній формі - переживання порожнечі і безглуздості.

Усвідомлення явищ культури почалося зі сфери матеріального виробництва, і насамперед обробки землі. Не випадково спочатку вживався термін "агрикультура" (лат. agrіculture - відхід за землею), а згодом уже слово "культура" стало позначати і міський уклад життя. Лише потім його почали використовувати для называния явищ духовного порядку.

Історично першою областю духовного життя була міфологія, що синкретически поєднувала різні способи освоєння світу - знання й уміння, норми і зразки, вірування і ритуали, мімєсіс, орнамент, пісню і танець і ін. У ході диференціації міфологічного комплексу поступово відділяються і відносно відокремлюються різні сфери духовної культури - мистецтво, мораль, філософія, наука, релігія та ін. Разом з іншими областями культури релігія робила і накопичувала способи і прийоми здійснення буття людини в області як матеріальної, так і духовної діяльності, реалізовувала їх у продуктах, передавала від покоління до покоління. При всій складності, неоднолінейності і неоднозначності взаємин релігії, мистецтва, моралі, філософії, науки в історії вони взаємно впливали один на одного, утворювали єдність і цілісність - універсум духовного життя. У різні епохи висувалися на перший план, одержували найбільш інтенсивне вираження і розвиток ті чи інші області культури: мистецтво і філософія в античності, релігія - у Середні століття, філософія - у XVІІІ - XІ вв., наука в XX в.

Релігія, ставши частиною культурного универсума, усередині себе, у межах власної області синтезує визначені явища мистецтва, моралі, філософії, науки і тим самим як би успадковує традиції міфології. Ці традиції чітко відтворюються в релігійному міфі. А в ті епохи, що є для релігії "зоряною годиною", вона домінує, охоплює майже всю область культури [4, c.77].

3.3 Релігійний культ і мистецтво

Релігійна культура являє собою складне, комплексне утворення, всі аспекти релігії як суспільної підсистеми знаходять вираження в соціокультурній області. Релігійна культура - це сукупність наявних у релігії способів і прийомів здійснення буття людини, що реалізуються в релігійній діяльності і представлені в її продуктах, що несуть релігійні значення і змісти, переданих і освоюваних новими поколіннями. Діяльнісним центром є культ.

Зміст культурних цінностей задасться релігійною свідомістю. Вони організуються навколо релігійного світогляду, наповнені відповідними образами, представленнями, поняттями, міфами, притчами, орієнтують свідомість і поводження людей на гіпостазовані істоти, властивості, зв'язки, перетворення, задовольняють різноманітні потреби людини. Як матеріальних носіїв вірувань виступають: усне мовлення, у якій викладається переказ, священна література, ритуальні тексти, засоби культу (ідол, ступа, ікона й ін.), твору мистецтва.

У релігійних системах йшло нагромадження досвіду розгортання відносин, налагодження організацій, структурування взаємозв'язків, керування поводженням людей. Організаційна сторона релігійної культури здійснюється в різних ланках керування культовою діяльністю, у забезпеченні теолого-теоретичних досліджень і утворення, у проведенні економічної, комерційної, благодійної діяльності.

Під впливом релігії складаються релігійні філософія, мораль, мистецтво і т.д. Релігійна філософія, виходячи з релігійних світоглядних передумов, використовує понятійний апарат і мова теології, богослов'я, вирішує онтологічні, гносеологічні, логічні, соціологічні, антропологічні й інші проблеми. Релігійна мораль - це розвиваєма і проповідуєма релігією система моральних представлень, норм, понять, почуттів, цінностей, наповнюваних конкретним (іудаїстськім, християнським, ісламським і ін.) змістом. Релігійне мистецтво являє собою область творення, сприйняття і трансляції художніх цінностей, у яких "живуть" релігійні символи.

Можна виділити двох частин релігійної культури. Одну утворять ті компоненти, у яких віровчення виражається прямо і безпосередньо - сакральні тексти, теологія, різні елементи культу й ін. Іншу залишають ті явища з області філософії, моралі, мистецтва, що історично утягують у релігійно-духовну і культову діяльність, у церковне життя.

Релігійна культура не однакова в різних релігіях і конфесіях і відповідно з'являється як культура родоплемінних релігій, як індуїстська, конфуціанська, буддистська, християнська, ісламська й інша (у їх численних конфесіональних різновидах) культура.

Релігійна культура, дивлячись по історичних обставинах, у більшій чи меншій мері впливають на світську культуру в цілому, а також на окремі її частини.

Культурна еволюція в той період, коли повністю сформувалися суспільство і людина, була представлена такими інформаційними каналами: еволюція знарядь праці, мова, моральні норми, міфологія, релігія, мистецтво, зміст яких визначала, "фіксувала" своєрідність поведінки, світовідчуття людини в епоху верхнього палеоліту.

Культурна еволюція з виникненням мистецтва – цього універсального методу збереження і передавання соціальної інформації від покоління до покоління – стала незворотною і прискореною. Мистецтво – самосвідомість культури.

Мистецтво завжди реалізується у нових формах, залишаючись невичерпним, і існує постійно, бо його постійна сутність – самодостатність, яка відтворюється нескінченно у все нових творах мистецтва. Тому мистецтво – еквівалент цілісного буття. Самодостатність – єдність усього, де "все" – єдність цінностей, а це є самоцінність, тому сутність мистецтва можна визначити як самодостатню самоцінність, модель якої творить індивідуальність художника у повноцінному мистецькому творі.

Величезна роль мистецтва в розвитку людства полягала у тому, що воно сприяло розвиткові творчих засад в індивіді. Справа у тому, що первісний лад був консервативним, вимагалося чітке дотримання табу, ніяких індивідуальних тлумачень не допускалося, що заважало виявленню ініціативи, свободи особистості. Мистецтво ж за самою своєю природою і характером впливу на сприймача вимагає від людей творчості. Мистецтво, завдяки ефектові передаваної інформації у тому, хто сприймає, не консервувало життєдіяльність, а робило її справжньою реальністю, життям, відродженим у думці, почутті, стані, спонуканнях. Таким чином, мистецтво виявилось і засобом, здатним щонайкраще передавати суспільно необхідну життєдіяльність за допомогою воскресіння її в індивіді, і засобом, що спияє нейтралізації, або навіть певною мірою зняттю зоологічного індивідуалізму в поведінці. Мистецтво не створює копію, зліпок світу – в такому варіанті воно було б непотрібне індивіду. Предметом його є цінність людського буття, те, що розвиває в індивіді його людську сутність [6, c.87]


ВИСНОВКИ

У ході культурної практики кожна людина повинна соціаль­но визначити цінності і смисл приватного життя, міжосо­бистісних стосунків, моралі, побутової етики, тобто освоїти повсякденний пласт культури. У той же час суспільне буття і свідомість являють собою сукупність спеціалізованих сфер куль­тури, що включає процеси соціального порядку, життєзабезпечення та економічної, політичної і правової взаємодії, а також філософії, соціології, психології тощо.

Надзвичайно важливим елементом духовного життя суспільства, поряд із суспільною свідомістю, є духовна культура. Є дуже багато визначень сутності культури (термін "культура" походить від латинського cultura – обробка, виховання, освіта). Загальне визначення культури – це все те, що створено людиною. Тому в широкому аспекті культуру розглядають як сукупність результатів людської діяльності.

У літературі культуру визначають як сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених людством; специфічний спосіб розвитку людської життєдіяльності, представлений у продуктах матеріальної і духовної праці; спосіб життєдіяльності людини з освоєння світу; міру ставлення людини до себе, суспільства і природи; сферу становлення, розвитку соціологізації людини в природному і соціальному оточенні. Західні культурологи, незважаючи на різне розуміння ними суті культури, вбачають у ній примат духовного над матеріальним. Вони розуміють культуру як сукупність духовних символів (Вебер), форму розумової діяльності (Кассірер), систему знаків, комунікацію (Леві-Стросс), інтелектуальний аспект штучного середовища (Люнь).

Людина є діяльною істо­тою, що живе у світі, перетвореному нею не тільки за законами самої матеріальної дійсності, а й відповідно до потреб, можли­востей, переконань самої людини, тобто згідно з її свідомістю. У світогляді людини відображається її намагання побачити світ як впорядковану цілісність, що включає в себе й саму людину, а також її духовний світ – знання, естетичні, етичні, релігійні, повсякденно-практичні переживання. Фундамен­тальними питаннями будь-якого світогляду є питання про основу буття, про виникнення світу і людини, про місце й призначення людини.

Релігія, ставши частиною культурного універсума, усередині себе, у межах власної області синтезує визначені явища мистецтва, моралі, філософії, науки і тим самим як би успадковує традиції міфології. Ці традиції чітко відтворюються в релігійному міфі. А в ті епохи, що є для релігії "зоряною годиною", вона домінує, охоплює майже всю область культури.

Своєрідний вплив релігії на суспільство, його підсистеми, на індивіда й особистість родоплемінних, народно-національних, регіональних, світових релігій, а також окремих релігійних напрямків і конфесій. У їхньому віровченні, культі, організації, етиці маються специфічні риси, що знаходять вираження в правилах відносини до світу, у повсякденному поводженні послідовників у різних областях суспільного й особистого життя, накладають печатку на "людину економічного", "людини політичного", "людини морального", "людини художнього". Неоднакової була система мотивації, а тому і спрямованість і ефективність господарської діяльності в іудаїзмі, християнстві, ісламі, католицизмі, кальвінізмі, православ'ї, старообрядництві й інших релігійних напрямках. По-різному включалися в міжетнічні, міжнаціональні відносини родоплемінні, народно-національні (індуїзм, конфуціанство, сикхизм та ін.), світові релігії (буддизм, християнство, іслам), їхні напрямки і конфесії. Маються помітні відмінності в моралі, у моральних відносинах буддиста, християнина, мусульманина, синтоїста, даосиста, послідовника родоплемінної релігії. По-своєму розвивалося мистецтво, його види і жанри, художні образи в зіткненні з тими чи іншими релігіями.

Релігія являє собою системне утворення, що включає ряд елементів і зв'язків: свідомість зі своїми рисами і рівнями, позакультові і культові діяльність і відносини, установи для орієнтації в нерелігійних і релігійних областях. Функціонування названих елементів і зв'язків давало відповідні їм, їхньому змісту і спрямованості результати. Достовірні знання дозволяли будувати ефективну програму дії, підвищували творчий потенціал культури, а омани не сприяли перетворенню природи, суспільства і людину відповідно до об'єктивних закономірностей розвитку, приводили до несприятливих наслідків.


ЛІТЕРАТУРА

1. Актуальне проблемы культуры ХХ века. – М., - 1993

2. Бердяєв Н.А. Филосрфия творчества, культуры и искусства: В 2т. – М., - 1997

3. Борисова З.О. Основи релігієзнавства: Навчально-методичний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2006 - 288с.

4. Гэнасе А. Культура и релігія. – М., 1975

5. Качан М.С. Философия культуры. – СПб., 1996

6. Кохановский В.П. Философия: Учебное пособие для высших учебных заведений (издание 5-е, перераб. и доп.). – Ростов-н/Д: Феникс, 2003.-576с.

7. Крапивенский С.Э. Общий курс философии: Учебник для студентов и аспирантов нефил. специальностей. – Волгоград: Издательство Волгоградского университета, 1998. – 475с.

8. Малахина С.М. Язык искусства в контексте культуры. – СПб., 1995

9. Основы религиоведения: Учеб./Ю.Ф. Борунков, И.Н. Яблоков, К.И. Никонов и др.; Под. ред. И.Н. Яблокова: 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высш. шк., 1998. – 480с.

10. ПодольськаЄ.А. Кредитно-модульний курс з філософії: філософія, логіка, етика, естетика, релігієзнавство. Навчальний посібник: Видання друге, перероблене та доповнене – К.: Центр навчальної літератури, 2006 - 624с.

11. ПодольськаЄ.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія: Навчальний посібник: Вид 2-те, перероб. та доп. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005 – 392с.

12. Релігієзнавство: Навч. посіб./ М.Ф. Рибачук, М.І. Корюшко, Л.Б. Пилявець та ін., За ред. док-ра філософ. наук, проф. М.Ф. Рибачка. – К.: Освіта, 1997 – 239с.

13. СапроновП.А. Культурология: Курс лекций по теории и истории культуры. – СПб.: СОЮЗ, 1998. – 560с.

14. Сморж Л.О. Філософія: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2004. – 416с.

15. Філософія: Навчальний посібник/ І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко, І.В Бойченко та ін.; За ред. І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 1999. – 624с.

16. Яковлєв Е.Г. Искусство и мирове религии. – М., 1985

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:56:16 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
16:23:04 25 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Культура і релігія

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150052)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru