Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Конфлікти в студентській групі

Название: Конфлікти в студентській групі
Раздел: Рефераты по социологии
Тип: реферат Добавлен 02:21:31 22 ноября 2009 Похожие работы
Просмотров: 244 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Рефера т

«Конфлікти в студентській групі»

План

1. Конфлікт поколінь. Соціологічний аналіз бунту молоді

2. Роль і місце освіти у розвитку особистості і суспільства

3. Виховання як процес систематичного і цілеспрямованого впливу на особистість

Список використаної літератури


1. Конфлікт поколінь. Соціологічний аналіз бунту молоді

Проблема наступності і конфліктів у стосунках "батьків" і "дітей" може розглядатися як взаємодія зустрічних потоків інформації і діяльності, як особливості передання культурних цінностей від покоління до покоління. Як каже арабська народна мудрість, люди завжди більше подібні на своїх сусідів, ніж на своїх батьків, адже із сусідами вони разом виростали, виховувалися і живуть у тих самих історичних і культурних умовах.

Саме через різницю у життєвому і культурно-історичному досвіді, проблема наступності і конфліктів у стосунках "батьків" і "дітей" існуватиме завжди, але зміст проблеми, гострота суперечностей набуває особливого, конкретно-історичного характеру.

Конфліктність у стосунках поколінь найчастіше наростає в революційні епохи руйнування традиційних зв'язків між генераціями батьків і дітей. Способи подолання конфлікту пов'язані зі соціально-класовою неоднорідністю суспільства, з ідейно-духовною роз'єднаністю. Тривалість і особливості міжпоколіннєвого конфлікту залежать від значущості змін, від швидкості історичного оновлення. Різкі зміни викликають травматичний ефект, підсилюють міжпоколіннєві розходження.

Загострення стосунків між поколіннями "батьків" і "дітей" пов'язане з рядом соціальних процесів сучасності. Хозе Ортега-і-Гассет називає головною причиною цього конфлікту так зване повстання мас. Для нього людина маси –це власник, позбавлений почуття гідності. Він не хоче нічого знати про загальнонаціональні та загальнолюдські проблеми. Культ сили, егоцентризм, зневага до навколишнього світу, комфортність існування –його кредо. Це людина без коренів і без духовної перспективи, яка із альтернативи "бути" або "мати", вибирає друге. Конфліктність у стосунках поколінь визначається певним типом виховання, коли дітям за всяку ціну забезпечують легке і заможне життя, позбавлене будь-яких обмежень. Надлишкові блага, що дісталися без зусиль приводять до появи молодих людей, які свій розумовий і моральний рівень вважають більш ніж достатнім, вони не знають труднощів і турбот, не відчувають обов'язків. "Молодість, як таку, завжди захищали від надмірних зусиль, –пише Ортега-і-Гассет. –Вона жила в борг. По-людськи так і має бути. Це нібито право їй поблажливо і ласкаво дарують старші. І як же треба було одурманити її, що вона й справді стала вважати це своїм заслуженим правом...". Без подолання труднощів, без боротьби і вічного зусилля самореалізуватися, самостведитися народжується, за словами Ортеги-і-Гассета, варвар із хамською поведінкою як законний плід цивілізації поблажливості і недисциплінованості. "Коли цей тип починає переважати, треба дзвонити в дзвони і кричати, що людству загрожує знищення, що є, практично, тотожне смерті".

Увага до проблеми міжпоколіннєвих відносин стала особливо актуальною у всьому світі, у зв'язку з піднесенням молодіжного і студентського руху наприкінці 60-х –на початку 70-х pp. XX ст.

1968 р. став загальносвітовим феноменом. У великій кількості джерел, що присвячені цій проблемі, існує дуже різне тлумачення цього феномена: бунт, молодіжна революція, контркультурна акція і навіть політичний карнавал. Згідно з інформацією експертів ООН, того ж року революційні виступи молоді відбулися більше як у 50-ти країнах світу. Бійки демонстрантів з поліцією у Парижі, Ліоні, Тулузі, Страсбурзі. Президент Франції Шарль де Голль був змушений піти у відставку. Студентські страйки та демонстрації в Італії, небачені доти демонстрації проти війни у В'єтнамі, які охопили всі найбільші міста Західної Німеччини та США, більшість столиць країн Латинської Америки, шокували пересічних громадян. У Чикаго оголосили надзвичайний стан; у Мехіко в сутичках із поліцією загинуло 50 студентів.

Американські соціологи з подивом констатували наприкінці 60-х рр. XX ст., що руйнується усталена система понять і стереотипів, наприклад, лише 18% опитаних американських студентів погоджувались з твердженням, що гроші відіграють велику роль у житті.

Соціологічна література не тільки старанно описувала і пробувала пояснити явище "молодіжного бунту", але навіть стала одним із чинників його популяризації, поширюючи інформацію про нові цінності, бажання і спосіб поведінки молодих людей, які багато в чому йшли у супротив із домінуючою культурою, тобто, фактично, популяризуючи ідеологію контркультури.

Маніпуляторами думки тодішньої студентської молоді були структуралісти, ліві екзистенціалісти та теоретики Франкфуртської школи. Центральною тезою їхніх теоретизувань було збереження особистості, її індивідуальності в умовах індустріального суспільства. Герберт Маркузе (1898-1979) у своїх працях "Одновимірна людина", "Есе про визволення", "Контрреволюція і бунт" описував, що сучасне суспільство насправді переймається тільки однією проблемою – підвищенням продуктивності праці. У жертву їй приноситься все оригінальне, самобутнє і неповторне. Але підвищення ефективності Системи збільшує її контроль над людиною. За комфортність свого існування людина платить свободою, тобто тоталітарне суспільство (розуміння цього терміна у Маркузе відрізняється від загальновизнаного: він має на увазі нетерористичні економічно координовані суспільства) позбавило всі критичні ідеї опозиційності, вмонтувавши їх у своє функціонування. Тому необхідно реалізувати Велику Відмову від цінностей і способів поведінки властивих тоталітарному суспільству. Зробити це, на думку Маркузе та інших інтелектуалів так званої Франкфуртської школи, здатні тільки студенти, молодь, національні і расові меншини – аутсайдери з точки зору респектабельних буржуа.

2. Роль і місце освіти у розвитку особистості і суспільства

Значне місце у розвитку особистості й суспільства посідає освіта.

Протягом тисячоліть соціальний прогрес усього людства та окремих країн не був безпосередньо пов'язаний з освітою, яка була надбанням лише вузького, привілейованого прошарку населення. Нині освіта є потенційно могутнім чинником соціально-економічного, науково-технічного і культурного розвитку суспільства. Вона проникає у всі клітини соціального організму, бере на себе відповідальність у вихованні молоді, розвитку людини, у підготовці кваліфікованих кадрів для всіх сфер життєдіяльності суспільства.

Розвиток науково-технічного прогресу, постійно прискорюваний процес оновлення знань передбачають і потребують високої професійної й загальнокультурної підготовки кожної людини, створення умов для безперервного самовдосконалення особистості. В усьому світі сьогодні зростає кількість молоді, що навчається.

Освіта являє собою процес і результат засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок з метою підготовки людини до життя і праці. Вона є найважливішою, стрижневою сферою духовного зростання людини, формування інтелектуального й етичного потенціалу суспільства.

Функціонування освіти базується на певних принципах, до найважливіших з них слід віднести такі: 1) принцип загальності або демократизації (освіта доступна для будь-якої людини незалежно від її соціального становища і походження, віку, національності, статі і т. ін.). 2) принцип творчого ставлення до навчання як з боку учня, так і з боку вчителя. Освіту не можна зводити лише до надбання і споживання знань. Навчання сьогодні необхідно розуміти як діяльність не стільки репродуктивну, що відтворює, скільки як продуктивну, творчу, у процесі якої учень не тільки засвоює професійні знання й способи їх використання, а й сам створює нові знання, новий соціально значущий досвід; 3) навчальна діяльність має бути організована відповідно до суспільної природи будь-якої людської діяльності (спільна діяльність, співпраця); 4) принцип єдності навчання й виховання; 5) принцип єдності теорії і практики в системі навчання; 6) принцип єдності всієї системи освіти, що забезпечує можливість кожній людині послідовно пройти всі рівні освітньої підготовки від дошкільної до вищої школи; 7) принцип системності освіти, що передбачає раціональну послідовність і взаємозв'язок навчальних дисциплін і форм навчальної роботи на основі найзагальніших логіко-дидактичних вимог до навчання; 8) принцип безперервності освіти. Освіта повинна продовжуватися все життя людини –з дитячих років до старості. Тим самим забезпечується відповідність культурно-освітнього рівня особистості постійно зростаючим суспільним потребам; 9) принцип соціальної ефективності освіти та її постійного оновленням

Із принципів системи освіти випливають її основні функції.

До них можна віднести:

- соціально-економічну функцію, пов'язану з формуванням і розвитком кадрового, науково-технічного та інтелектуального потенціалу суспільства, з посиленням інтеграції науки з виробництвом;

- соціально-політичну функцію, яка регулює соціальний баланс суспільства, впливає на політичні й національні процеси;

- культурно-гуманістичну функцію, що відображає розвиток духовного життя суспільства, забезпечуючи трансляцію культури і розвиток людини.

Звичайно, у житті ці функції існують у тісному взаємозв'язку і перетинаються одна з одною. При цьому початковою, визначальною функцією освіти слід вважати культурно-гуманістичну. Усі інші функції, незалежно від їх значущості для різних сфер життєдіяльності суспільства, зумовлені нею. Це положення має принципове значення для визначення основної мети освіти. Головна мета сучасної української системи освіти, як зазначається в Національній доктрині розвитку освіти України в XXI ст., створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості, формування покоління, здатного навчатися протягом життя, створювати і розвивати цінності громадянського суспільства.

Зміст освітніх цілей має багаторівневий характер. їх диференціацію можна здійснити залежно від рівнів засвоєння знання, від різних сфер структури особистості, яка навчається, а також відповідно до будови системи освіти загалом і її конкретного елемента. На основі останнього критерію можна встановити таку систему цілей освіти:

- вищий рівень у системі цілей становлять початкові соціальні цілі освіти, які визначаються суспільством на певному історичному етапі його розвитку;

- початкові соціальні цілі конкретизуються залежно від етапів і форм освіти. Вони зумовлюють напрям діяльності конкретної підсистеми освіти (наприклад, цілі освіти в початковій або середній школі);

- конструктивні цілі ставляться залежно від особливостей змісту освіти на тому чи іншому етапі і відображаються у програмах навчання, педагогічному і методичному керуванні. У цих цілях враховується специфіка конкретного навчального предмета і розкриваються можливості його змісту для розвитку учня;

- оперативні цілі освіти визначаються у процесі реалізації програми навчально-виховної роботи в конкретних умовах.

У сукупності позначених цілей освітньої діяльності, що являє собою певну ієрархічну систему, головною, генеральною метою, яка надає загальну спрямованість навчально-виховному процесу і відображає потреби суспільства, є розвиток людини, формування активного суб'єкта соціального розвитку. Освіта за основну мету ставить не просто підготовку людини до роботи в певній галузі праці, до конкретного виду діяльності, а піднесення її загальної культури, формування цілісної, професійно підготовленої, самостійної, творчої, високоморальної особистості.

Освіта є необхідною умовою підготовки людини до життя і праці. Основний шлях здобуття освіти –навчання у навчальних закладах, де воно тісно пов'язане з вихованням. Велике значення в освіті має також самоосвіта, культурно-освітні заклади, участь у суспільно-трудовій діяльності. Рівень загальної і спеціальної (професійної) освіти зумовлюється вимогами виробництва, суспільними відносинами, станом науки, техніки і культури.

Необхідно зауважити, що динамічне життя потребує динамічної освіти, плюралізму в системі освіти, що знайшло своє відображення в ідеї безперервної освіти.

Потреба в освіті –одна з конкретно-історичних характеристик суспільства, соціальної групи, особистості. Який стан суспільства, суспільних відносин, культури –така й потреба в освіті.

Освіта відіграє універсальну роль у житті суспільства, вона не зводиться лише до розвитку «людського фактора» виробництва. Суспільний прогрес ставить питання значно ширше: зростаюча потреба у продовженні освіти після завершення її базового щабля (як результат суспільного прогресу і як необхідна його передумова) відчуватиметься людьми у всіх їх соціальних проявах.

3. Виховання як процес систематичного і цілеспрямованого впливу на особистість

Виховання – це процес систематичного і цілеспрямованого впливу на духовний і фізичний розвиток особистості з метою її підготовки до соціально значущої діяльності (виробничої, політичної, художньої та ін.).

Виховання тісно пов'язане з освітою і навчанням. Цілі, зміст і організація виховання визначаються пануючими суспільними відносинами. Які ж цілі, а відповідно і зміст, і організація виховання визначають наші суспільні відносини? Діалектика виховного процесу за сучасних умов, яка визначається демократизацією та гуманізацією нашого суспільства така, що зростає значення двох цілей формування особистості: йдеться, по-перше, про творче самооновлення людини, її здатність по-новому реагувати на зміни умов життя. По-друге, зі зміною людини та обставин, підвищується роль ідейного ядра особистості, її погляду на розвиток свободи і саморозвиток. А все це передбачає цілком певний зміст виховання.

По-перше, це формування цілісного світогляду, в основі якого лежить як наукова картина світу, так і ненаукова (включаючи образне сприймання його). Світ слід пізнавати, за виразом Гомера, і думкою, і серцем. Тільки поєднання наукової й емоційно-образної картин світу дає гідне людини відображення світу в її свідомості і може бути надійною основою для поведінки.

По-друге, це розвиток такої колективної діяльності, в якій особистість може реалізувати себе як суспільна істота. Це і праця, і гра, і діяльність, спрямовані на формування колективу.

По-третє, це формування моральності, яка містить як елементарні правила поведінки (етикет) і прості норми моральності (совісність, порядність, тактовність, чесність, доброзичливість та ін.), так і моральні якості вищого порядку. Це – усвідомлення самоцінності інтелектуальної творчості для людей, служіння загальнолюдським ідеалам, патріотизм, вимогливість до себе й до інших, громадянська гідність і мужність; безкомпромісність у боротьбі за правду, демократизм; почуття власної гідності.

Ці три основні нерозривно взаємопов'язані складові і визначають завдання і зміст процесу виховання. Завдання виховання можна успішно вирішити лише тоді, коли принципи організації процесу виховання відповідають його змістові. У разі вихолощування змісту процес виховання вкрай формалізується, що аж ніяк не сприяє досягненню поставленої мети.

Чи можна сказати, що нині маємо задовільну організацію процесу виховання, що вона сприяє повному розкриттю змісту і реалізації цілей? Певно, що ні.

Про необхідність вдосконалення процесу виховання свідчать ті негативні результати, з якими ми часто-густо стикаємося. По-перше, ми спостерігаємо вияв безвідповідальності у середовищі фахівців, які часто не розуміють, що роблять, коли в погоні за негайними дрібними окремими результатами породжують дуже серйозні проблеми глобального характеру.

По-друге, вже сформувалося кілька поколінь технократично мислячих людей, морально неповноцінних, які підносять відомчі або корисні інтереси особистості над інтересами суспільства.

Технократичне мислення не є належністю представників технічного знання і науки взагалі. Його може мати будь-хто: і художник, і політичний діяч, і гуманітарій. Якщо людина керується принципом: «Мета виправдує засоби», якщо приватна, вузько зрозуміла мета закриває сенс діяльності і при цьому ігноруються загальнолюдські інтереси, якщо техніка панує над людиною – це і є технократичне мислення. І в цьому випадку зайвими і непотрібними стають категорії соціальності, міркування людського блага, смислу і призначення людського існування.

Таке становище не може не відображатися на суспільному розвитку, на розвитку людини, на культурі й освіті.

Ми спостерігаємо, як інформація поступово підміняє знання і здатність їх творчого застосування, передчасне прийняття рішень – всебічно обдумане розв'язання проблем; ми змушені багато говорити про милосердя, бо воно рідко трапляється у нашому житті; посередня освіта стала підміняти культуру в цілому.

Не може не хвилювати і феномен соціального інфантилізму, що характеризує певну частину молоді і, як зворотна сторона, – соціально-психологічний нігілізм.

Нерідко спостерігаємо і тип споживача, у тому числі інтелектуального. Набуття знань, інформації, що стає самоціллю, призводить до порушення єдності виховання і освіти і в результаті відбувається збіднення душі при збагаченні інформацією.

Таким чином, розвиток і вдосконалення суспільства, життєдіяльність людини з необхідністю передбачає вирішення проблеми розвитку культури.

Культура являє собою ні що інше, як якісно визначений конкретно-історичний спосіб розвитку (творення і відтворення) людини, тобто розвиток сутності людини.

Процес творення і відтворення сутності людини є процесом її соціалізації, який реалізується у конкретних методах, засобах і формах виховання й освіти.

Тут же встановлюються зразки спілкування, те, що соціологи називають соціальною взаємодією. її можна визначити як процес, в якому люди діють та впливають один на одного, внаслідок чого корегують свою діяльність і свою поведінку.

Соціалізація, тобто шляхи, якими люди опановують суспільний досвід, набувають досвіду та одержують атитьюди, відповідні їхнім соціальним ролям, мак дві цілі: сприяти нашій взаємодії між собою через соціальні ролі та забезпечувати збереження суспільства передачею новим членам відповідних переконань та зразків поведінки.

У змісті процесу соціалізації можна виділити два структурні елементи: соціальну адаптацію та інтеріоризацію. Процес адаптації означає пристосування людини до соціально-економічних умов, до ролевих функцій, соціальних норм, які складаються на різних рівнях життєдіяльності суспільства, до соціальних груп і соціальних організацій, соціальних інститутів, які виступають як середовище її життєдіяльності.

Інтеріоризація – це процес включення соціальних норм і цінностей до внутрішнього світу людини. Характер перетворення соціальних норм, цінностей та інших компонентів навколишнього середовища на внутрішнє «я» зумовлений структурою кожної конкретної особистості, яка сформована попереднім досвідом. Особистість не розчиняється у середовищі, а ставиться до нього активно, маючи певну автономність. Взаємодія соціальної системи й особистості здійснюється за допомогою певних механізмів впливу не тільки з боку соціальних систем на соціальні якості індивідів, а й навпаки – особистість може впливати на зміну соціальної системи, виступаючи як суб'єкт соціальної взаємодії. Перше розглядається як механізм соціалізації, друге – як механізм зміни соціальної системи.

Можна сказати, що при соціальній адаптації поведінка особистості значною мірою регулюється немовби «зовні».

Зрозуміти це допомагають чотири психологічні механізми соціалізації дітей: імітація – усвідомлене прагнення копіювати поведінку батьків і вчителів, які є для дітей зразками; ідентифікація – засіб, яким діти сприймають і засвоюють цінності, в які вірять батьки та інші дорослі; сором та провина – негативні механізми, що забороняють чи стримують деякі види поведінки. Сором звичайно асоціюється з відчуттям розкриття та ганьби; почуття провини може виникати незалежно від того, знає хто-небудь про поганий вчинок чи ні. Щодо інтеріоризації, то тут поведінка особистості регулюється немовби «зсередини», за допомогою самосвідомості людини, здатності до рефлексії, до морального та емоційного переживання; зовнішній нагляд дедалі більше поступається місцем самоконтролю, сором при порушенні суспільних норм – почуттю провини, яка переживається зсередини.

У процесі соціалізації виділяють також три етапи: дотру-довий, трудовий, посттрудовий, які мають певні особливості.

Деякі соціологи вважають, що слід говорити не лише про соціалізацію, а й про ресоціалізацію особистості, адже властивості особистості, які сформовані раніше, протягом життя можуть змінюватися. Ресоціалізація означає опанування нових цінностей і ролей для заміни тих, що раніше були недостатньо засвоєні чи не відповідають новій ситуації.

Ресоціалізація може виявлятися у чому завгодно: від занять з виправлення навичок читання до професійної перепідготовки людей, робочі місця яких ліквідовані у зв'язку з новими економічними умовами. Прикладом такої ресоціалізації може бути й така її форма, як психотерапія. Люди, які проходять лікування, намагаються розібратися зі своїми конфліктами і змінити дещо у поведінці, базуючись на цьому розумінні. Перебування у місцях позбавлення волі та придбання там трудових навичок також є прикладом ресоціалізації.

Таким чином, процес соціалізації забезпечує спадкоємність історичного розвитку. Через соціалізацію індивіди успадковують соціальний досвід, перетворюючи його на власні настанови, орієнтації, навички, здібності. Вплив соціальної системи, відбиваючись крізь внутрішнє «я» людини, виявляється у зміні її поведінки, яка починається з порушення рівноваги в її адаптації до особливостей даної системи і закінчується стабілізацією, але вже на новому рівні.

Факторами, які визначають соціальні зміни, є об'єктивні передумови, а також індивідуальні особливості особистості та специфіка її взаємодії з середовищем.

Список використаної літератури

1. Аберкромби Н., Хилл С, Тернер Б. С. Социологический словарь / Пер. с англ.Под. ред. С.А.Ерофеева. Казань, 1997.

2. Бахтин ММ. К философии поступка // Философия и социология: наука и техника. – М., 1986. – С.80-160.

3. Піча В.М. Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України. – К.: «Каравела», 2000. – 248с.

4. Примут М.В. Загальна соціологія: Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал». – 2004. – С.573-576.

5. Социологический словарь. Сост. А.Н.Елсуков, К.В.Шульга. 2-е изд., перераб.и доп. Минск, 1991.

6. Соціологія: Підручник / Н.П. Осипова, В.Д. Воднік, Г.П. Клімова та ін.; За ред. Н.П. Осипової. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 336с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:47:56 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
16:11:31 25 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Конфлікти в студентській групі

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149935)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru