Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Релігія як духовний феномен і суспільне явище

Название: Релігія як духовний феномен і суспільне явище
Раздел: Рефераты по религии и мифологии
Тип: реферат Добавлен 12:11:44 12 августа 2008 Похожие работы
Просмотров: 127 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат на тему

Релігія як духовний феномен і суспільне явище


ПЛАН

5. Ідея єдності людини і Бога.

6. Релігія — засіб утвердження людини у світі.

7. Пошук Бога як відкриття себе.

8. 4. Релігія — шлях людини до вічності

9. Моральний сенс ідеї безсмертя.

10. 6. Використана література


1. Ідея єдності людини і Бога.

Ідею єдності людини з божественною субстанцією можна знайти вже у ранньофі-лософських вченнях. Так, про божественну частку в людині говорив давньогрецький філософ Платон (427—347 до н. е.). Щоправда, ця частка в його розумінні має «демоністичний характер». Притаманна людині надприродна субстанція з часом абсолютизується, а тому гностичні вчення, наприклад, не задовольняючись традиційним поділом на душу і тіло, виділяли третій центр — «внутрішнього Бога». Цей духовний центр набуває властивостей іскри, яка то ледь тліє, то розгоряється, перевтілюючи все людське єство у світло. Влада цієї іскри абсолютна, оскільки навіть незначний її порух здатний зруйнувати на перший погляд непорушний світ.

Образ іскри, що тліє в людині, був властивий не тільки гностичним мислителям. Він близький і неоплатонікам, і першим християнським богословам. Основоположник християнської антропології, теолог Августин Аврелій (354—430) також мав подібні погляди, висловлюючи думку, що люди не шукали б Бога, якби в певному розумінні його вже не мали.

Ідею природного походження релігії розвивав і французький математик, фізик, філософ Блез Паскаль (1623—1662). Його філософська антропологія хоча і сягала своїми витоками релігійно-філософського вчення Августина, однак була наповнена новим змістом і позначена свіжістю висновків.

У філософській концепції Августина людина — субстанція, побудована з двох компонентів — безсмертної нематеріальної душі і смертного тіла. Вони хоч і мають одне джерело походження — Бога, все ж докорінно відрізняються один від одного: душа домінує абсолютно, а тіло постає лише як знаряддя душі.

У філософії Паскаля людина вже цілісна, переважно духовно-природна істота, яка має свої власні ціннісні характеристики і самостійний творчий потенціал. Але ця цілісність переповнена глибокими духовно-моральними суперечностями. Вона не тільки наділена здатністю усвідомлювати, мислити, а й переобтяжена пристрастями. Маючи і розум, і пристрасті, людина безперервно воює сама із собою, оскільки мириться з розумом тільки тоді, коли бореться з пристрастями, і навпаки. Тому вона завжди страждає, її повсякчас роздирають суперечності. За таких умов індивід потребує онтологічного гаранта свого буття. Паскаль на основі християнської віри намагався віднайти начало, яке б дало змогу привести антиномії людського існування до єдиного знаменника. Філософ хотів подолатиситуацію, коли навколо нас немає нічого непорушного, і ми жадаємо отримати нарешті твердий ґрунт та спорудити на ньому вежу, вершина якої б сягала безконечності. Мислитель будує таку вежу як ієрархією цінностей: тілесні — найнижчі, духовні — вищі й надприродні блага — найвищі. Ця ієрархія є не що інше, як тлумачення плато-нівсько-християнської ідеї Августина.

Та все ж специфічного звучання концепції Паскаля надає апофеоз «порядку серця», «логіки серця» як найвищої, вкоріненої у надприродному, емоційно цілісної пізнавальної інстанції особливого ґатунку, що перебуває над чуттєвістю і розумом і безмежно їх переважає. Знаменитий афоризм Паскаля «серце має свої резони, яких не знає розум» свідчить, що образ серця в його інтерпретації набуває рис містично-ірраціонального начала. Воно здатне до безпомилкового інтуїтивного осягнення надприродних сутностей, доступних не розуму, а вірі. Отже, «серце» набуває рис своєрідного «інструмента» віри, що має власну логіку, відмінну від логіки звичайного мислення.

«Логіка серця» Паскаля мала величезний вплив на творчість М. Шелера — творця нової парадигми розуміння місця людини у світі. її специфіка полягала в усвідомленні того, що становище людини не вміщується в наявні онтологічні координати. Тому буття людини є парадоксальним: з одного боку її становище є привілейованим (вона нібито панує над світом), з іншого — вона є недостатньою істотою порівняно з твариною. Цей погляд поділяли також німецькі філософи Йоган-Готфрід Гердер (1744— 1803) і Арнольд Гелен (1904—1976) та ін.


2. Релігія засіб утвердження людини у світі.

Поставивши себе поза природою, людина завжди потребувала засобів утвердження у світі. З непоборним бажанням порятунку (як індивідуального, так і родового), на основі й за допомогою багатої уяви вона населяла світ різними образами. Вони захищали, допомагали чинити опір страху перед невідомим, смертю, небуттям.

Спочатку засобом подолання такого страху був ритуальний танок, під час якого людина зливалася із сакральним, у неї з'являлося відчуття життєвої повноти, власної вкоріненості у світі.

Потім з'являється міф (або «природна релігія»). Його принцип — «усі є все» чи «всі у всьому». У міфі людина шукає опори не в «мікрокосмі» власної свідомості, а в «макрокосмі» навколишньої дійсності. У міфологічній картині світу, де все з усім пов'язано, індивід почувається гвинтиком у механізмі космічного світопорядку. Гасло такого індивіда — «без мене Космос неповний, але і я без Космосу ніщо». Із плином часу цей принцип втрачав свою значущість.

Віра в надчуттєву реальність змінює статус міфа. Наповнюючись релігійним змістом, він перестає бути універсальним засобом освоєння світу.

Згодом людина починає шукати основи свого буття не у зовнішньому світі, а у власному, внутрішньому. И інтуїтивно знаходить у самій собі Бога — надприродне, яке пронизує все її єство. Засобом спілкування з ним стає релігійна віра.


3. Пошук Бога як відкриття себе.

Релігійна віра показує людині, що Бог пронизує і душу, і тіло. Ось чому в релігії людина самостверджується як духовно-тілесна істота. Якби шлях до Бога проходив тільки через абстрактне мислення, то віра була б надбанням невеликої групи людей. Насправді вона притаманна як малоосвіченому селянинові, так і вченому, що стоїть на вершині наукових знань. Адже духовне пізнання є плодом живої інтуїції. Буття Бога нерозривно пов'язане з відчуттям його реальної присутності в житті. Це відчуття з'являється як безпосереднє «бачення», наповнене такою ж внутрішньою достовірністю, яку має бачення власного «Я». Лише завдяки інтелектуальному осмисленню буття набуває форми вираження в поняттях і символах.

Недаремно ще давньогрецький філософ Плотін (205— 270) говорив, що коли ми бачимо Бога, то бачимо його не розумом, а чимось вищим, ніж розум. Поза таким живим спогляданням й живою вірою будь-яке уявлення Бога залишається мертвою схемою.

Релігійні почуття не можна звести до жодної зі сфер людського духу — ні до моралі, ні до мистецтва тощо. Це — своєрідні, неповторно індивідуальні почуття благоговіння. Вони переконують людину в реальності божественного світу не тим, що різними раціональними доказами доводять його існування, а тим, що свідчать про живий, безпосередній зв'язок із Богом. Повірити — означає узріти Бога.

Людині притаманна потреба пов'язувати своє існування з чимось вищим, священним, щоб пізнавати непізнане, пояснювати саму себе, створювати у свідомості всеосяжну картину світу, що давала б їй змогу відповідати на питання, де вона є і що мусить робити. У той же час своє життя нона мусить прожити сама, не наслідуючи зразків роду, кожен раз беручи відповідальність за власні вчинки на себе. Бо людський дух є не родовим, а особистим. Тому він здатний до індивідуального розвитку, до вільного вибору й до вільної постановки мети життя і діяльності.

Людськийдух—здатністьлюдинивідчувати, виявлятивольові зусилля, визначатиметужиттяітворчодіяти.

Завдяки релігії до людини приходить відчуття реальності першооснови, першоджерела, що стоїть над будь-яким буттям. Ця першооснова відкривається духу, що усвідомлює свої власні глибини, як сама очевидність, як сама абсолютна правда.

Перед цією глибинною надбуттєвою реальністю всі слова та імена є справді, як говорить Фауст, «звук і дим». Яке б слово чи ім'я ми не вживали, воно не буде адекватним таємничій, незбагненній глибині та всеохоплюючій повноті того, що мається на увазі, бо повністю видозмінюватиме чи звужуватиме його зміст.

Найчастіше цю першооснову називають Богом, Святинею, божеством, що не є ані частиною, ані елементом предметного буття.

Бог—перешоосновареальності, верховнанадприроднасутність, яканаділенавищимрозумом, абсолютноюдосконалістюівсемогутністю, єтворцемсвітуіпричиноювсього, щовньомувідбувається.

Бог не постає перед людиною на зразок певних явищ. Людина не «зустрічає», не «бачить» Бога у зовнішньому світі, а відчуває його, відкриває для себе в собі таємничим актом прозріння.

Відтак сама людина є «місцем Бога». її завдання — власними внутрішніми зусиллями, творчою працею пробудити у глибинах власної душі божественне, актуалізувати його. У цьому процесі духовного творення зусилля розуму, почуттів і волі мають солідаризуватися. Тому буття-з-Богом завжди є глибинно-внутрішнім, потаємно-інтимним життям душі. Цей акт внутрішнього спілкування з Богом збагачує особистісний ціннісний світ, людини необхідними істинами, що формують її духовність, застерігаючи від збочення до бездуховності буденного життя. Тож піднятися до Бога — означає відкрити в собі самого себе, знайти в собі глибинну таємницю і перевершити себе.

БуттязБогом—внутрішнєсаморозкриттялюдинистосовноБога черезактпрозріння.

Тож Бог необхідний як вічна твердиня, вічне життя, абсолютне благо і всеохоплююче світло розуму. Щоб людина, незважаючи на її безсилля, сліпоту, згубність пристрастей та швидкоплинність життя, була не тільки «творінням» Бога, його «рабинею», а й вільною учасницею Божого життя. Щоби, слугуючи йому, не гасила й не марнувала своє власне життя, а навпаки, утверджувала, збагачувала та освітлювала його. Саме релігія дає безпрецедентну можливість, яку не знайти деінде ще, — можливість закріпитися, утвердитися в абсолютному.


4. Релігія шлях людини до вічності

Значущість релігії не обмежується визначенням місця людини у світі. Адже індивіду потрібно не лише орієнтуватися у цьому світі, але й знати, для чого він існує. Більше того, людина не може жити лише одним днем. Тому вона розглядає себе як члена сім'ї, як складову народу, що живе століттями, як частину безмежного світу, що існує нескінченно. Іншими словами, людина визначає своє ставлення до всього нескінченного в часі та просторі, розуміючи його як одне ціле.

Після визначення ставлення до цілого виникає ще одне, не менш важливе питання: чи є «життя після смерті».

Віра в безсмертя — відмітна риса людини. Безперечно, потреба продовжити життя біологічно закладена в усіх живих організмах. Отже, вона є необхідною складовою життя взагалі й людського зокрема. Однак думка про безсмертя — не просто біологічний феномен. Вона є й виявом духу, який інтуїтивно відчуває свою одвічну природу. Страх смерті, як стверджував один із героїв російського письменника Федора Достоєвського, зароджується в тілі тоді, коли духові лячний не стільки біль, скільки саме небуття, якому він усіма силами протистоїть. Людина мимоволі ніби виносить за дужки саму можливість свого зникнення: цій думці немає місця у свідомості. За словами 3. Фрейда, підсвідомо кожен із нас переконаний у власному безсмерті.

Тож віра в безсмертя є відмітною рисою людини, коли б і де б вона не жила і на якому б щаблі розвитку не перебувала. Ця віра завжди нерозривно пов'язана з релігією. На переконання німецького філософа Людвіга Фейербаха (1804—1872), віра з'являється лише тоді, коли ототожнюється з вірою в Бога. Тому кожна релігія намагалася дати своїм прибічникам посильне розв'язання проблеми сенсу життя, стати засобом досягнення вічності, назавжди пов'язати віруючих із буттям абсолютним. Особливої переконливості концепція безсмертя набула в християнстві, що, мабуть, і стало однією з головних причин його світового утвердження і планетарного домінування.

Ідея безсмертя в християнстві. Основний зміст християнської ідеї безсмертя полягає в тому, що людина безсмертна як душа, якій притаманне потойбічне існування. Смерть не є знищенням життя взагалі, а тільки припиненням життя душі в тілі, яку людині дав Бог: «І сказав Бог: «Створимо людину за образом Нашим, за подобою Нашою...». І створив Бог людину з пороху земного і дихання життя вдихнув у ніздрі її, — і стала людина живою душею» (ІМт. 1:26; 2:7). Тобто все повертаєть­ся на «стартові позиції»: тіло, стаючи порохом, повертається в землю, а душа (дух) як образ Божий повертається до того, хто дав її — до Бога. Звідси й ідея безсмертя душі.

Душа (урелігійнійінтерпретації) —безплотна, духовнасутність, що визначаєжиттєвістаниіздібностілюдини.

Ідея безсмертя у християнстві значно глибша і ширша, ніж це може здатися на перший погляд. Безсмертна душа не заперечує світу, не заперечує й матеріального тіла, де перебуває під час свого земного життя. Вона лише прагне до його одухотворення, до спільного служіння вічному життю. Покидаючи тіло в момент смерті, душа чекає, аби знову поєднатися з ним у день спільного воскресіння. Отже, ідея безсмертя душі передбачає під вічністю душі й вічність тіла (хоча не в предметно-земній, та все ж у привабливій для людей формі). Тому людину тішить все, що співзвучне з бажанням уникнути смерті хоч би що там було.

У християнстві душа охоплює найсуттєвіші рівні людського буття — вона жадає, прагне, діє, сумнівається, мислить, почуває тощо. Завдяки такому універсалізму поняття «душа» наповнюється цілісним змістом і часто ототожнюється з поняттям «людина». Та і в Біблії слово «душа» часто вживається в розумінні «людина». Цьому значною мірою сприяє не лише синонімізація понять «душа» і «тіло» (людина), а й «душа» і «дух». У Святому Письмі християн «душа», «дух» — два аспекти однієї й тієї ж внутрішньої сутності людини, які нерозривні з її тілом, що є «...храм Духа Святого» (ІКор. 6:19). Тож поняття «душа» в Біблії синтезує й охоплює найважливіші аспекти життєдіяльності людини. Релігійній ідеї індивідуального безсмертя інколи дорікають за нібито наявний у ній егоїзм, за недооцінку земного буття людини. Насправді ж християнство винятково високо цінує земне життя. Не випадково в Біблії так мало мовиться про потойбічне буття, а більше — життя плоті на землі, земні проблеми, хоча й в контексті майбутнього безсмертя душі. Людина в християнському баченні має не пасивно чекати вічності, а реалізовувати своє покликання у земному світі. Обрій безсмертя робить життєву перспективу ще ширшою, а працю на землі — осмисленіпюю. Лише хибне тлумачення вчення про вічність людського життя може підірвати творчу активність людей тут, на землі. Тільки формуючи, гартуючи дух на тернистих шляхах земного буття, за канонами християнства, індивід готується до гідного життя у вічності.

Кожна людина несе в посмертя те, що вона приготувала сама в земному бутті. За Біблією, «збирати собі небесне багатство» слід відповідним повсякденним життям на землі. Тому християнство не нехтує земним життям. Воно лише виступає проти однобічного захоплення задоволенням суто тілесних потреб, їхнього культу. В судженні, що любов до «неба» змушує людину зовсім інакше ставитися до «землі» і земних справ, міститься незаперечна і глибоко важлива правда, зазначав у свій час С. Франк. Релігійність лише несумісна з утилітарним поклонінням зовнішнім життєвим благам.

У прагненні до порятунку власної душі християнство вбачає не егоїзм, а притаманну людині природну потребу. Адже посмертне життя є продовженням земного, тільки в новій сфері й за абсолютно інших обставин. Переходячи в цю нову сферу, душа бере із собою все, що належало їй на землі: всі нахили, добрі й злі звички, всі пристрасті й недоліки. І як на землі обставини життя або наближають людину до Бога, або віддаляють її від нього, так і в потойбічному світі одні душі перебувають із Богом, інші — далеко від нього, одні потрапляють у місце благоденства, інші — в місце мук і страждань. Звідси й важливість праведного земного буття людини.

5. Моральний сенс ідеї безсмертя.

Ідея безсмертя душі в християнстві не тільки поєднує земне й потойбічне існування, а й є основою християнської моралі. Все життя людини в моральному аспекті має бути прагненням до вічного. Тому всі тимчасові й умовні цілі повинні підпорядковуватись одній спільній меті — вічному добру. Моральний розвиток людського духу — це постійний перехід від тимчасового життя до вічного. Віра в особисте безсмертя підживлює і плекає прагнення до нескінченного вдосконалення.

Розвиток духовності, активна боротьба духу зі стихійними почуттями і нахилами розглядається релігією як позитивна мета життя. Якщо буття позбавлене будь-якого внутрішнього сенсу, якщо суб'єктивні людські бажання є єдиним розумним критерієм для практичної орієнтації у світі, то чому я мушу — риторично розмірковував С. Франк — визнавати будь-які обов'язки? Чи не буде тоді законним правом індивіда проста егоїстична насолода життям?.. Очевидно, що без віри в безсмертя кожен поводився б так, як розуміє і оцінює тимчасовість життя — незалежно від моральних цілей, які йому пропонуються. Одні розуміли б життя як час, потрібний для служіння ближньому. Інші — як час, який конче треба якомога повніше використати для задоволення власних потреб, яки­ми б негідними з погляду моралі вони не були. Треті ставилися б до всього, що мораль вважає добром чи злом, абсолютно байдуже. Нарешті, знайшлися б і такі, що розглядали б життя як безглузду іронію над їхніми колишніми надіями. І кожен був би по-своєму правим, оскільки думки про смерть як абсолютне закінчення життя виступали б тим підводним каменем, який розбивав би всі безмежно високі ідеали.

Справді, життя людини на землі не може мислитися як нескінченне. У поняття життя так чи інакше входить і уявлення про смерть. І тут виникає бар'єр, подолати який з раціонального погляду неможливо. Єдиний логічний вихід, на думку прибічників християнської концепції безсмертя душі, — заперечення смерті. Але заперечення не як факту, а лише як остаточного припинення духовно-розумного життя. І тоді безсмертя людської душі ототожнюється з нескінченністю життя, яка отримує своє моральне виправдання. Тому моральні цілі, до яких мусить прагнути людина, мають безумовне, неминуще значення. їх досягнення ніколи не може бути остаточним, оскільки не обмежується умовами часу. Для кожного періоду життя — його початку, середини чи кінця — їх сенс і значення не втрачається. Ось чому ці моральні цілі вічні. А їх обмеження часом рівноцінне їх запереченню.

Людина завжди живе майбутнім. Майбутнє збільшує для людини вагу, цінність сьогодення. У прагненні ж до втілення моральних ідеалів людина не тільки поєднує в собі теперішнє і майбутнє, а й долучається до вічного. Вічне постає в людській уяві як нескінченно досконале майбутнє. Віра у вічне існування особистого духу, по-перше, виправдовує прагнення людини до нескінченного майбутнього, а по-друге, надає особистому духові безумовної, неза­лежної від часу, цінності.

Віра в безсмертя значно підвищує цінність земного життя, оскільки воно сприймається не як тимчасовий епізод, а як мить вічного особистого життя, яке лише в цей момент триває в умовах часу.

Отже, ідея безсмертя — це саме живе життя, його підсумкова формула і головне джерело істини та правдивої свідомості людства, як справедливо підсумовував Ф. До-стоєвський. Але в релігійній інтерпретації вона набуває реального підґрунтя тільки через внутрішній зв'язок людини з Богом, тільки як буття «Я-з-Богом», у якому «Я» стає вічним. Оскільки Бог відкривається як певний, по суті, вічний «мій-Бог-зі-мною», розмірковував С. Франк, то цим безпосередньо дано і достовірність вічного буття «мене-з-Богом». Вічність же гарантована тільки тоді, коли людина постійно підтримує непорушний зв'язок із Богом. Щойно індивід переходить на позицію буття «Я-без-Бога», його надія на вічність «розтає» в атмосфері земного існування, що веде тільки до безодні небуття.


Використана література

6. Єременко Олександр Михайлович, Звонок Наталія Степанівна, Литвинов Олександр Миколайович, Форостюк Олег Дмитрович, Карпунова Наталія Григорівна. Релігієзнавство: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Луганська академія внутрішніх справ ім. 10-річчя незалежності України / Олександр Михайлович Єременко (заг.ред.). — Луганськ : РВВ ЛАВС, 2005. — 344с.

7. Заздравнов Анатолій Павлович, Папоротна Тетяна Леонідівна, Коваль Ірина Олександрівна. Релігієзнавство: навч. посіб. для студентів заочної форми навчання / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва / Анатолій Павлович Заздравнов (ред.). — Х. : ХНАУ, 2007. — 125с.

8. Лубський Володимир Іонович, Теремко Василь Іванович, Лубська Марія Володимирівна. Релігієзнавство: Підруч.. — К. : Академвидав, 2005. — 432с.

9. Релігієзнавство: Метод. рекомендації для студ. заочної форми навчання / Одеський національний ун-т ім. І.І.Мечникова; Миколаївський навчально- науковий центр. Кафедра соціально-політичних наук / К.В. Горбенко (авт.-уклад.). — Миколаїв, 2002. — 55с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:45:04 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
16:07:25 25 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Релігія як духовний феномен і суспільне явище

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149897)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru