Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Контрольная работа: Релігієзнавство

Название: Релігієзнавство
Раздел: Рефераты по религии и мифологии
Тип: контрольная работа Добавлен 11:18:52 14 августа 2008 Похожие работы
Просмотров: 66 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Зміст

Вступ

1. Релігійний комплекс і його структура

2. Історична обумовленість розподілу церкви і розколу у християнстві

Висновок

Література


Вступ

Проблема виникнення релігії дуже важлива для повного розу­міння її суті і значення. Якщо ми хочемо досконало знати якесь явище чи річ, ми неодмінно поставимо питання: звідки, чому, як і коли вони виникли і, лише одержавши відповідь на запи­тання, ми здобудемо знання про це явище. Це стосується і релігії.

Але з точки зору переважної більшості віруючих і значної час­тини духовенства, яке не вдається у богословські тонкощі, пи­тання про виникнення релігії не має сенсу: релігію Бог дарував людству, причому саме ту, яку сповідують ці віруючі, релігія вічна і незмінна, саме їх релігія істинна і не потребує пояснення її походження. Та вже існує загальновизнана історія релігій, яка фіксує початок кожної із них. Ми знаємо майже в дрібних дета­лях процес формування ісламу, який відбувався на початку XI І століття, коли вже історію записували. Докладно відомо і започаткування християнства, що завершує своє друге тисячоліття. Значно менше ми знаємо про виникнення буддизму, адже йому більш ніж дві з половиною тисячі років.

З далеких століть доходить до нас звістки про стародавні релігії, про їх початок і кінець. Про релігійні уявлення людей на зорі, їх існування свідчать численні факти науки. Всі народи мали свою релігію. Релігії виникали, розвивалися, зникали, змінювалися іншими. Безперечно, релігія має історичний характер, вона має свою, дуже цікаву і повчальну історію.


Структура релігії

Релігія є складним соціально-історичним явищем, усі елементи її структури — релігійні погляди, уявлення, по­чуття, інтуїція, обряди, свята, ритуальні церемонії, мораль­ні та канонічні приписи, культові споруди, релігійні орга­нізації, навчальні заклади, служителі культу — перебува­ють у тісній єдності та взаємозалежності.

Проблема структури релігії має кілька аспектів. Пер­ший із них пов'язаний з релігійною свідомістю — особ­ливістю поглядів, уявлень, почуттів та переживань вірую­чих; другий — з культовою діяльністю; третій — з релі­гійними організаціями.

Релігійна свідомість, охоплюючи міфи, концепції, ідеї, теорії, уявлення про надприродне, догмати, зміст священ­них книг, легенд, молитов тощо, становить концеп­туальний аспект релігії.

Релігійна свідомість — ставлення віруючих до світу, виражене в сис­темі поглядів, почуттів, смисл яких становить віра у надприродне.

Суттєвими ознаками релігійної свідомості є образність, символічність, інтимність, утаємниченість, поєднання ілю­зорного та реалістичного.

Найважливішими аспектами релігійної свідомості є:

—релігійні погляди, які виявляються через розуміння і тлумачення світу, існують у формі уявлень, понять, су­джень. Головною рисою їх є віра в надприродне;

—релігійні почуття, що виражають емоційне став­лення до світу і його явищ, є індикатором щирості релі­гійних вірувань. Особливих релігійних почуттів не існує, це звичайні людські почуття, зосереджені у релігійній сфе­рі. Вони бувають позитивними (любов, благоговіння, ра­дість) і негативними (страх, розгубленість, розпач);

—релігійний смисл, який, стосуючись сенсу буття, жит­тя і смерті, добра і зла тощо, охоплює взаємозв'язки люди­ни і світу.

Сутність релігії найхарактерніше виявляється у сфе­рі релігійної свідомості, якій властива наявність віри. Будь-яка віра має свій предмет. Людина не просто вірить, а вірить у щось. Це «щось» не може бути предметом віри незалежно від його усвідомлення. Не можна вірити в об'єкт як такий. Вірити можна тільки в певні уявлення про цей об'єкт (що він існує і наділений певними власти­востями).

Віра — стан релігійної свідомості, що виявляється у бездоказово­му визнанні істинності релігійного вчення, існування надприродних сил, абсолюту.

Віруючі люди визнають віру дарованим Богом фено­меном, що має надприродну сутність.

Предметом віри є гіпотетичні уявлення, образи, по­няття, теорії, надприродне. Релігійна людина вірує у ви­нятковість надприродних істот або сил, не застосовуючидо них критеріїв вірогідності. Але не всі гіпотези є пред­метом віри.

Зміст віри обумовлює символічний аспект релігійної свідомості. Як складова акту вольового вибору, віра відоб­ражає стверджувальну силу духу, допомагає людині в мобі­лізації її духовних, моральних, фізичних сил. З вірою по­в'язаний і діалогічний аспект релігійної свідомості, оскіль­ки людина постійно перебуває в мисленому спілкуванні з об'єктом своєї віри.

Віра в надприродне є суттєвою ознакою будь-якої релі­гії. Для представників богословсько-теологічної думки мо­нотеїстичних релігій — це віра в єдиного Бога. А поши­рена у ранніх формах релігії віра у духів, богів, дияволів та інші потойбічні сили, на їх думку, є лише підготовчою стадією до істинної віри в Бога»

Віру в надприродне, в можливість установлення з ним певного зв'язку визнає й чимало світських релігієзнавців. Такий підхід до релігії зветься преформізмом.

Преформізм — учення, яке стверджує, що всі вищі форми, яких досягають явища у процесі свого розвитку, зароджуються і черпають енергію у нижчих формах.

Деякі вчені тлумачать релігійну віру переважно як інтелектуальний феномен, акцентуючи на змістовому характері релігійних уявлень. На їх погляд, релігія є пе­реважно міфологічною системою, а формування релігій­ної свідомості починається із зародження релігійних уяв­лень, які постають у чуттєво-зорових образах. їх джере­лом є природа, суспільство, людина. На основі цих образів формуються розумові конструкції: поняття, судження, висновки.

Розходження у поглядах релігієзнавців починаються з тлумачення джерела цих почуттів (любов, страх). Бого­словсько-теологічна думка в релігієзнавстві пов'язує ці почуття з надприродним джерелом, «із зустріччю вірую­чого з божеством, священним». Представники психології релігії вважають, що питання про природне та надпри­родне джерело релігійних переживань не підлягає науко­вим методам пізнання. Прихильники атеїстичної течії стверджують, що людські почуття можуть стати релігій­ними, якщо вони спрямовані на фантастичні істоти, зв'яз­ки та відношення.

Проблема пріоритету раціональних та емоційних ас­пектів релігійної свідомості набуває актуальності при роз­гляді взаємодії різноманітних її рівнів. На концептуальному рівні релігійна свідомість існує у формі віровчення, зміст якого розкривається та обґрунтовується у спеціаль­ній галузі релігійних знань — богослов'ї (теології).

Богослов'я (теологія) — система обґрунтування і захисту релігій­них учень про Бога, сукупність доказів істинності догматики конкретної релігії, релігійної моралі, правил і норм життя духовенства та віруючих.

До його складу належать теоретичні та практичні дис­ципліни — апологетика, догматика, пастирське богосло­в'я та ін.

Апологетика — розділ бого­слов'я, що виправдовує та захищає певну релігійну систему, її догмати за допомогою апелювання до розуму.

На перших порах існування релігійної системи аполо­гетика покликана захищати її у переважно несприятли­вому середовищі. Пізніше, коли релігійна система здобу­ває визнання, вона зосереджується, в основному, на протидії єресі, іншим релігіям, будь-якій критиці.

Догматика — віровчення релі­гійної конфесії, що визнаються як установлені Богом, вічні, незмін­ні істини.

Релігійні догмати визнаються як абсолютні, недосяж­ні для критики істини. Будь-які спроби взяти їх під сум­нів засуджуються як єресь, піддаються анафемі від імені Бога.

Пастирське богослов'я — розділ православного і католицького бо­гослов'я, що обґрунтовує боговстановленість пастирського бого­служіння, його необхідність у справі спасіння.

Воно формує основні вимоги до священиків у церкві та поза нею, правила призначення їх на посади, посвячення їх у сан (хіротонія) та ін.

Завданням теології є формування релігійних уявлень, інтерпретація основних положень віровчення згідно з ін­тересами церкви, боротьба з єрессю.

Представники богословсько-теологічної думки визна­чають безумовним пріоритет догматичного аспекту релі­гійної свідомості. А прихильники наукового релігієзнав­ства вважають його вторинним.

Наявність у людській свідомості релігійних ідей, уяв­лень та почуттів ще не є свідченням існування релігії. Адже надприродні істоти можуть фігурувати у творах мистецтваяк художні образи, людина може знати релігійне вчення і не бути віруючою. Релігія сприймає надприродне як справ­ді існуюче, віруючий прагне встановити з ним зв'язок як з реальним об'єктом. Як і всі явища духовного життя, релі­гія є результатом психічної діяльності людини — розуму, почуття, волі. Складовими цієї діяльності є уявлення, світо­розуміння, світовідчуття, ставлення до світу.

Релігійний культ відрізняє релігію від інших форм суспільної свідомості. Зумовлений він релігійними уявленнями віруючих, догматами віри і спрямований на задоволення їхніх потреб. Специфіка його виявляється не в особливих предметах, об'єктах вірування, а в тому, що релігійні уявлення, образи, належачи до культової системи, набувають у ній символічного змісту.

Релігійний культ — реалізація віри у предметах, символах, діях індивідів, груп віруючих.

Предметом культової діяльності є різні об'єкти (мате­ріальні предмети, тварини, ліси, гори, Сонце, Місяць), сили (духи, боги, Всевишній Бог), усвідомлювані як релігійні об­рази. Суб'єктом культу можуть бути віруючий індивід, ре­лігійна спільнота. Участь у релігійному культі може бути спричинена як релігійними (вірою, почуттями, потребами, сподіваннями), так і нерелігійними (намаганням отримати естетичну насолоду) мотивами. Засобами культу є культові споруди (храми, молитовні будинки, капища), релігійне мис­тецтво (архітектура, живопис, музика), релігійні предмети (хрест, свічки, церковне обладнання). Результатом культо­вої діяльності є задоволення релігійних потреб.

За особливостями реалізації потреби віруючих розріз­няють два види релігійного культу — магію та умилостивлюючий (виявляється у жертвопринесенні — запалюванні свічок, лампад перед іконами, іншими священними зобра­женнями). Сукупність певних конфесійно зорієнтованих обрядів, символів утворює культову систему. Релігійний обряд є визначальним аспектом релігійного культу.

Релігійний обряд — зумовлені звичаями, традиціями символічні індивідуальні, колективні дії, що втілюють певні ідеї, норми, ідеали та уявлення і спрямовані на встановлення взаємовідносин людини з надприродними об'єктами. мають аналогічну структуру, яка передбачає матеріальну форму, певне значення або зміст.

Знак є штучним утворенням, яке не відтворює об'єкт, а лише його позначає. Таке позначення є формальним, зов­нішнім процесом вияву оформленого змісту. Символіза­ція значною мірою має змістовий характер, оскільки є здат­ністю свідомості образно відтворювати інші об'єкти або явища дійсності. Обряд теж можна розглядати як різно­вид символу. Мета його полягає не в конкретних діях, а у втіленому в ньому ідеальному змісті.

Еволюція релігійних обрядів відбувалася шляхом їх спіритуалізації (одухотворення), спричинившись до появи молитви, починалася від язичницьких заклинань як не­від'ємного елементу обряду жертвопринесення. Згодом мо­литва відокремилася від нього, ставши важливим компо­нентом культу багатьох релігій.

Молитва — вербальне (словесне) звертання людини до об'єкта і своєї віри.

Залежно від почуттів віруючих молитви бувають, на­приклад, у християнстві: возвеличувальні, вдячні, прощенні; від кількості учасників — колективні та індивідуальні. Відправлення їх здійснюють під час богослужінь у хра­мах, молитовних будинках, на цвинтарях.

Богослужіння супроводжуються читанням священних книг, хоровим співом, проповідями. Для впорядкування їх у багатьох розвинутих релігіях існує богослужбовий ка­нон — установлення по­слідовності (кола) річних, тижневих, добових богослужінь.

Річне коло богослужінь передбачає щорічну присвяту кожного числа місяця конкретним подіям або пам'яті святих церкви. Кожен день тижневого кола богослужінь присвячений «особливим спогадам». У християнстві, на­приклад, понеділок присвячений ангелам божим, вівто­рок — пророкам, середа — зрадництву Христа Юдою, че­твер — святителям християнства, п'ятниця — розп'ят­тю Ісуса на хресті, субота — всім святим, неділя — воскресінню Христа. Кожному дню призначені відповідні молитви та ритуали: в суботу і неділю — урочисті, в се­реду і п'ятницю — сумні. Коло добових богослужінь охоп­лює вечірню, післявечірню, опівнічну, ранкову і чотири ден­них (першої, третьої, шостої і дев'ятої годин) служби.

Найголовнішим богослужінням є літургія, яка здійснюється ли­ше в неділю та святкові дні.

Значну роль у культовій системі відіграє емоційно-естетичний чинник, під впливом якого у свідомості віру­ючих творяться релігійні образи, внаслідок чого нейтральні чи негативні емоції трансформуються в позитивні.

Релігійні організації. Культові дії не можуть відбува­тися спонтанно, а потребують упорядкованості, організова­ності, що є основною передумовою формування релігії як соціального інституту, тобто формування релігійних орга­нізацій. Першою їх ланкою є релігійна група.

Релігійна група — мало чисельна релігійна організація, утворена для задоволення релігійних потреб; сукупність віруючих усередині релігійної спільноти, об'єднаних певним інтересом; моно, полі конфесійні об'єднання, створені для проведення релігійних заходів.

У первісних суспільствах до релігійної організації на­лежали всі члени роду, племені. Тоді ще не існувало ознак, за якими можна було розглядати релігійну групу як окрему соціальну спільноту. Адже в культових діях брали участь усі члени первісної спільноти. То був стан так званої «при­мітивної релігії», якій була притаманна міфологічна сві­домість, ще не здатна відокремити природне від сакраль­ного (священного).

Соціальній організації релігії передував соціальний роз­виток суспільств, передусім процес соціальної диференціа­ції. Релігійна група як прообраз соціальної спільноти впер­ше виокремилася в ранньокласовому суспільстві, коли по­стала потреба впливу на думки людей, управління ними, обґрунтування надприродного походження влади. Тоді в первісних релігійних групах з'явилися організатори куль­тових дій: чаклуни, шамани, які згодом утворили жрецьку корпорацію — професійну групу, яка оформилася як соці­альний прошарок, стан. Однак жрецька корпорація ще не мала достатньої кількості системоутворюючих ознак, на під­ставі яких її можна класифікувати як релігійну організа­цію, а заодно і як соціальний інститут.

Одним із найсуттєвіших чинників інституалізації ре­лігії (формування релігійних організацій) є усвідомлення людьми власної самобутності, спільності їх вірувань, куль­тових особливостей, необхідність встановлення певних сто­сунків з оточенням. Водночас надмірна централізованість релігійних організацій живила рухи, які не мирилися з жорсткими правилами певної релігійної спільноти, дома­галися права на реалізацію власних уподобань. Таких від­ступників від домінуючих поглядів, правил називали єре­тиками. Головною метою релігійні організації вважають фор­мування у людей відповідних цінностей, ідеалів. Це дося­гається виробленням систематизованого віровчення, фор­муванням системи його захисту та виправдання, культо­вою діяльністю, контролем та здійсненням санкцій щодо виконання релігійних норм, підтриманням зв'язків із світ­ськими організаціями, державними органами.

Релігійна організація є складним соціальним інститу­том. Серед різноманітності релігійних організацій окрес­люються такі їх основні типи: церква, секта, харизматичний культ і деномінація.

Церква — релігійна організація зі складною, суворо централізо­ваною та ієрархізованою системою взаємодії священнослужите­лів і віруючих.

Вона відіграє важливу роль у регламентації відносин всередині релігійних спільнот, їх взаємозв'язків зі світсь­кими соціальними спільнотами, владою. До атрибутів церк­ви належать віровчення, догматика, релігійна культова і позакультова діяльність, заснована на ієрархічному прин­ципі система управління. Відносини в ній будуються на основі канонічного права — сукупності правових норм, що ґрунтуються на церковних правилах (канонах). Зде­більшого церковна дисципліна є гнучкою, налаштованою на компроміс, що не вимагає обов'язкового дотримання всіх принципів усіма членами церкви.

Церква є складною системою, у ній чітко підлагоджено взаємодію керуючої та керованої підсистем. їй властивий високий ступінь згоди із суспільними цінностями. Тому людина з народження завдяки спеціальним обрядам (на­приклад, хрещення) стає членом церкви.

Залежно від належності громадян суспільства до пев­ної церкви, визнання віруючими церкви цінностей су­спільства визначають організаційний устрій церкви, в яко­му виділяють:

—універсальну церкву, яка охоплює всіх членів су­спільства, задовольняє більшість їх індивідуальних потреб;

—еклесію — «універсаль­ну» церкву в стані закостеніння, нездатну адекватно реа­гувати на динаміку інтересів і потреб своїх членів.

Найчастіше такими є національні церкви, діяльність яких відчутно узалежнена від інтересів нації. Нерідко во­ни намагаються злитися з державою.

До основних функцій церкви належать вироблення, збереження та передавання релігійної інформації, організація, координація релігійної діяльності, контроль за поведінкою людей.

Якщо церква завдяки гнучкості своєї діяльності, не­рідко — компромісам, прагне охопити всіх людей, то секта постає як група обраних, не визнає жодних компромісів, вимагає від своїх членів неухильного дотримання дис­ципліни.

Секта — течії, об'єднання віруючих, опозиційні щодо певних релігій.

Виникає секта внаслідок відокремлення від церкви ча­стини віруючих та священнослужителів. їй притаманне специфічне тлумачення традиційних догматів пануючого або найпоширенішого віровчення, відмова від традицій­них обрядів, проповідь винятковості своєї релігійної док­трини (істинного шляху до спасіння).

Сектантство супроводжує всі релігії, протестуючи про­ти консерватизму внутріконфесійного життя, водночас стимулюючи його оновлення. Найчастіше секта постає як релігійна опозиція чи опозиційна релігія, пристанище від­ступників. Утворення секти зумовлюють політична, соці­альна, етнічна, расова дискримінація, невдоволення внутріцерковними справами.

Сектантська громада є специфічним організаційним утворенням погляду, відрізняється особливостями внутрі­шнього спілкування. Як правило, тут нетерпимо ставляться до інакомислення, вважаючи істинними свої релігійну доктрину, культ, спосіб життя.

У ставленні до суспільства, більшість громадян якого сповідують традиційну релігію, одні секти не прагнуть кон­фронтації з ним, хоч і бачать його вади, інші активно про­тидіють суспільству, прагнуть реформувати його на свій лад.

Одним із різновидів секти є харизматичний культ, який виникає навколо особи, проголошеної носієм благодаті Бо­жої (харизми).

Харизматичний культ — різновид секти, учасники якої вважають, що завдяки дотриманню певного морально-етичного кодексу і ритуальних приписів вони отримають харизму (особливу силу, дар Божий).

Найчастіше харизматичні культи виникають у лоні пра­вослав'я, католицизму. Засновники і керівники їх оголо­шуються Богом або посланцем Бога чи іншої надприрод­ної сили. Такі організації здебільшого є мало чисельними. Їх прибічники схильні до надмірної екзальтованості, міс­тицизму, ізоляціонізму, фанатичної відданості лідерові. Безплідність їх намагань змінити світ часто породжує явище есканізму — нама­гання втекти від суспільства, знецінює для них вартість земного життя, породжує сподівання на отримання благ у потойбічному житті. Нерідко це проявляється в міграції за кордон чи у віддалені місця своєї країни.

Сектою, що примирилася зі своїми противниками, вва­жають деномінацію.

Деномінація — перехідний тип ре­лігійної організації, який залежно від характеру виникнення та спря­мованості еволюції має риси церкви та секти.

Вона ще зберігає в собі немало рис секти (суворий контроль за поведінкою своїх членів, віддаленість від світ­ського життя), але дух бунтарства та ізоляціонізму їй менш властивий. З церквою її зближує централізація, ієрархіч­ний принцип управління, визнання можливості духовного відродження і спасіння всіх віруючих.

У процесі свого розвитку секти, харизматичні культи можуть перетворитися на церкви, а від церков на сектантські угруповання.

Розкол у християнстві

Головною причиною розколу були особливості соціально-еко­номічного та соціально-політичного становища церкви на за­ході та сході Європи. На заході феодальні відносини розвивали­ся досить швидко, існувала політична роздробленість, римський папа (так став називати себе глава римськоїпатріархії) та його церковне оточення були політичне самостійними і незалежни­ми. На сході ці феодальні відносини розвивалися повільно, існу­вала політична централізація, константинопольський патріарх та його церковне оточення були політичне несамостійними, за­лежними від світських властей. Другою важливою причиною розколу була боротьба римського папи та константинопольсько­го патріарха за владу над усією християнською церквою.

Процес розгалуження офіційного християнства був тривалим. Різниця у соціально-економічномуі соціально-політичному становищі церкви на заході та сході Європи привела до появи відмінностей у віровченні та обрядовості. Вже в IX ст. відбувала­ся гостра богословська полеміка між західним та східним духів­ництвом, яка закінчилася розривом відносин між римським па­пою і константинопольським патріархом. Однак невдовзі папа та патріархпішли на примирення. Повторний і вже остаточний розрив відбувся у 1054 р., коли папа і патріарх взаємно відлучи­ли один одного від церкви і оголосили анафему. Після цього римська церква почала називатися католицькою (відгрецької «вселенський, всеохоплюючий»), а константинопольська та олександрійська, антиохійськаі єрусалимська, які підтримували її, ортодоксальними.

Ще від свого зародження християнство не було ідео­логічно та організаційно монолітним. Певні культові особ­ливості в різних общинах були зумовлені передусім їх дохристиянськими традиціями. І все-таки тривалий час воно зберігало цілісність завдяки тому, що існувало й розвивалося в межах жорстко централізованої Римської імперії.

Але відцентрові політичні процеси, що розривали Римську імперію, певною мірою позначилися і на релі­гійному житті. Вони призвели до того, що у 1054 р. хри­стиянська церква розкололася на дві частини — Схід­ну, з центром у Візантії, яку в 330 р. імператор Костян­тин зробив столицею своєї держави, назвавши її Константинополем (у 1453 р. був завойований турка­ми), і Західну з центром у Римі, яка в 476 р. припинила своє існування, не витримавши внутрішніх соціальних потрясінь (повстань рабів) й ударів варварських (чужо­земних) племен.

Православ'я — одне з відгалужень християнства, що дістало оформлення після розколу церкви в 1054 р. на Східну та Західну. На відмінувід католицизму православ'я не має єдиного церков­ного центру, що об'єднував би віруючих у масштабі планети. Історичносклалося так, що перші християнські центри, котрі в майбутньому перебрали контроль над діяльністю віруючих на значних територіях, формувалися як самостійні церковні утво­рення. Згодом, зрозпадом Римської імперії, такі центри визна­чилися в Олександрії, Антіохії, Константинополі та Єрусалимі. Відцентрові сили, що діяли у Візантії, прискорили ослаблення , взаємозалежності між вказаними територіями.

Наявність серед єдиновірного населення двох політич­них центрів спричинила те, що в лоні християнської церкви на заході та сході почали формуватися різні традиції. Крім того, після перенесення столиці до Константинополя різкопочав зростати його авторитет як політичного та релігій­ного центру. Константинопольський патріарх був наділе­ний титулом «вселенський» як патріарх усієї імперії, до нього значно частіше почали звертатися духовенство, ми­ряни за заступництвом перед імператором. Усе це живи­ло намагання константинопольських патріархів добитися автокефалії — незалежності від Риму.

Явно не мали наміру миритися з таким розвитком подій римські єпископи, вважаючи Рим колискою хрис­тиянства, найсвятішим місцем світу, посилаючись на те, що сам апостол Петро заснував римську общину, був її першим єпископом, а до її розвитку багато зусиль доклав апостол Павло. Тому на початку XIст. між Візантією та Римом почалася боротьба за першість у християнському світі. Римські єпископи відкрито стали претендувати на особливий статус, який зробив би їх вищими над єпископами ін­ших патріархатів. Крім того, почалось суперництво, по­в'язане з авторитетністю глав Західної та Східної церков. На межі III—IV ст. серед єпископів Західної церкви став поширюватися титул «папа» (отець), а в VI ст. цим титу­лом стали наділяти їх главу, який був «єпископом усіх єпископів», тобто очолював усе християнство. Зверхність Константинопольського патріарха папство заперечувало, наполягаючи на тому, що домінувати у християнстві по­винна Західна церква.

Між церквами виникли й богословські суперечки: схід­на дотримувалася Нікейського символу віри, згідно з яким Святий Дух походить тільки від Бога-Отця. Західна ствер­джувала, що походить він і від Бога-Сина (принцип «філіокве» — і від Сина). Східна церква не визнавала і при­чащання прісним хлібом, посту в суботу, заперечувала це­лібат (безшлюбність) священнослужителів та ін.

Були суперечності й щодо територіальної сфери впли­ву обох церков.

У середині XIст. ця боротьба переросла в гострий кон­флікт, який завершився тим, що посланець Папи Льва IXкардинал Гумберт 16 липня 1054 р. піддав анафемі візан­тійського патріарха Михайла Керуларія. У відповідь со­бор візантійських єпископів оголосив анафему папським посланцям, звинуватив Рим у тому, що він перекрутив Си­мвол віри, коли прийняв постанову Вахенського собору (809 р.) про філіокве.

Так стався поділ християнства на Західну (Римську) церкву, яка пізніше стала зватися католицькою і Східну (Константинопольську), що стала іменуватися згодом православ­ною (лат. — ортодоксальний).

Розкол у християнстві був породжений ще й різним становищем церкви у Західній та Східній Римських імперіях. Відсутність централізова­ної влади у Західній імперії сприяла посиленню ролі рим­ських пап. У Східній імперії патріарх підпорядковувався імператору, який був і главою церкви. Західна церква бу­ла політично більш незалежною та централізованою. Особ­ливості історичного розвитку і функціонування Західної та Східної церков зумовили відмінності в церковній дог­матиці, церковній організації, богослужінні. Тому розкол 1054 р. лише організаційно оформив розбіжності, які сто­літтями існували між християнськими церквами.

У XVIст. стався ще один великий церковний розкол, коли у Західній Європі в процесі Реформації від католи­цизму відокремилися протестантські церкви. Так у хрис­тиянстві виникли три основні течії: православ'я, католи­цизм і протестантизм.

Багато священнослужителів і мирян вважають ці роз­коли історичною недоречністю. Саме на цих засадах ви­ник на початку XXст. екуменічний рух, метою якого є об'єднання християн­ських церков, він має багато своїх прихильників серед про­тестантів, православних, католиків. У 1995 р. підтримав його і Папа Іоанн Павло II. Екуменізм є метою діяльності Всесвітньої Ради Церков, штаб-квартира якої знаходить­ся в Женеві (Швейцарія). До її складу входить понад 320 християнських об'єднань.

Водночас існують потужні антиекуміністичні традиції (Руська православна церква).


Висновок.

Становлення нової держави, а саме цей процес триває зараз в Україні, майже завжди супроводжується кризовими явищами, які охоплюють всі сфери людського буття і особливо соціально-економічну; вони впливають на масову свідомість населення і, в першу чергу, на релігійно-духовне життя народу. Проблеми сього­дення ставлять перед суспільством розв'язання питань суспільно-політичного життя нашої країни, її національного відродження, яке відбувається в сучасних суперечливих умовах, і тому інтерес до вітчизняної історії, зокрема до історії релігії в Україні, зрос­тає. Українська нація знаходиться, як свідомо, так і підсвідомо, в пошуках тих духовних орієнтирів, які могли б зняти соціаль­но-психологічну напругу в суспільстві.

Відродження української культури вимагає і відродження орга­нічно пов'язаної з важливими історичними традиціями народ­ного життя релігії, як духовного феномена

В Україні розпочався новий етап розвитку релігійних конфесій. Однак він породив безліч проблем, пов'язаних з нормалізацією релігійного життя, пошуками шляхів урегулювання міжцерковних відносин, зокрема подолання гострих і болючих міжконфе­сійних конфліктів на основі конституційних положень приципу свободи совісті і відповідного законодавства про правове регу­лювання діяльності релігійних організацій .


Література.

1) В.І.Лубський .”Релігіезнавство”, К. «Вілбор»,1997

2) Крівєлєв.І.А.”Історія релігії” 2 т,М.,1975-1976

3)А.А.Радугин. “Введение в религиоведение”,Москва, 1996.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:44:57 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
16:07:14 25 ноября 2015

Работы, похожие на Контрольная работа: Релігієзнавство

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149898)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru