Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Статья: Європейська інтеграція в пресі України

Название: Європейська інтеграція в пресі України
Раздел: Рефераты по международным отношениям
Тип: статья Добавлен 11:03:19 11 августа 2008 Похожие работы
Просмотров: 30 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Савельєв Є.

Передумови поглиблення і прискорення європейської інтеграції України // Журнал європейської економіки (укр.).- 2006.- № 2.- C.111-119.

Правовий аналіз внутрішнього євроінтеграційного розвитку України має велике значення у зв’язку з підготовкою нашої держави до переговорів щодо нової угоди, яка визначить договірно-правові рамки подальших відносин з ЄС.

На даний час відносини України з ЄС регулюються Угодою про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС і його державами-членами від 14 червня 1994 р. і характеризуються рівнем «партнерства та співробітництва». Однак у зв’язку із закінченням першого 10-річного терміну чинності УПС у лютому 2008 р. її має замінити нова угода.

Водночас, слід наголосити, що прийняття Плану дій Україна – ЄС на 2005-2007 рр., який є важливим інструментом співробітництва між сторонами, зумовлене необхідністю поступової трансформації відносин між Україною та ЄС з „партнерства та співробітництва” на якісно новий, вищий рівень інтеграції. До того ж у самому Плані дій зазначається, що “розширення ЄС дає можливість для України та Європейського Союзу розвивати якомога тісніші відносини, що виходитимуть за рамки співробітництва до поступової економічної інтеграції та поглиблення політичного співробітництва”. Інтеграційний досвід ЄС свідчить про те, що наступним етапом інтеграції, після “партнерства і співробітництва”, є „асоціація”. Однак, укладаючи угоди про асоціацію, ЄС застосовує диференційований підхід.

Зокрема, метою Угод про асоціацію ЄС з країнами Середземномор’я (Середземноморські угоди) є створення зони вільної торгівлі, економічна, соціальна і культурна співпраця. Виняток становить Туреччина, угода про асоціацію з якою засновує митний союз із ЄС та забезпечує доступ Туреччини до внутрішнього ринку ЄС протягом перехідного періоду. У свою чергу, для Західних Балкан (зокрема, Хорватії та Македонії) ЄС передбачено процес стабілізації та асоціації, що включає різні рівні: стратегічний та політичний; інституційний; економічний; фінансовий. До окремої групи слід віднести угоду про асоціацію з Чилі, метою якої є заснування політичної та економічної асоціації з ЄС.

З державами Центральної та Східної Європи (новими державами-членами) ЄС у 90-ті роки укладав Європейські угоди, які засновували асоціацію між сторонами. Саме угоди про асоціацію європейського типу стали передумовою для набуття повноправного членства країнами Центральної та Східної Європи в ЄС.

Зважаючи на те, що Україна – європейська країна, яка поділяє європейські цінності, укладення між Україною та ЄС угоди про асоціацію європейського типу є закономірним етапом інтеграції України до ЄС. Саме така угода закріпить правові основи визнання державами-членами ЄСнового статусу України, що не пов’язаний з приналежністю ані до пострадянського простору, ані до європейського сусідства.

Водночас, укладення між Україною та ЄС угоди про асоціацію європейського типу відповідає інтересам ЄС. Така угода сприятиме зміцненню стабільності на Європейському континенті, свідчитиме про поширення євроінтеграційних процесів на Східну Європу, посилить вплив ЄС у регіоні. Принциповим моментом майбутньої угоди між Україною та ЄС має стати забезпечення на її основі сприятливих умов для внутрішнього євроінтеграційного розвитку України. Адже інтеграційна підготовка держави, її економічні, правові та інституційні реформи є закономірним шляхом до набуття повноправного членства в ЄС.

Тому в нову угоду між Україною та ЄС має бути закладений „еволюційний потенціал”, а саме: принцип поступової, послідовної та поступальної інтеграції України в політичний, економічний та правовий простір ЄС. “Еволюційний потенціал” нової угоди дасть змогу закріпити перспективи послідовного поглиблення економічної інтеграції України від зони вільної торгівлі до зростаючої участі у внутрішньому ринку ЄС (що охоплює свободу руху товарів, осіб, послуг та капіталу).

Поглиблення економічної інтеграції має доповнюватися посиленим співробітництвом між Україною та ЄС у соціально-економічній, правовій, гуманітарній та інших сферах, що становлять їх спільний інтерес.

Логічним кроком, який знаходить підтримку ЄС та його держав-членів, є включення до нової угоди між Україною та ЄС кількох нових блоків, які частково вже реалізуються у наших відносинах з ЄС. Це – співробітництво у галузі зовнішньої і безпекової політики, а також у сфері свободи, безпеки і правосуддя (сфера юстиції та внутрішніх справ).

Інтенсифікація інтеграційних процесів потребує правового забезпечення належної інституційної координації політики європейської інтеграції. Ключова роль інституцій у процесі європейської інтеграції була чітко виявлена при вступі десяти нових держав-членів до ЄС у 2004 р.

Оцінка інституційної та адміністративної спроможності в Україні дає підстави стверджувати про необхідність підвищення ефективності координаційної структури та забезпечення її політичною підтримкою найвищого рівня. Потребують удосконалення процедури та інституційний механізм адаптації українського законодавства до законодавства ЄС. Адаптація законодавства України до acquis communautaire має розглядатися не лише як виконання відповідного міжнародного зобов’язання, але й як невід’ємна складова правової реформи, що відбувається в процесі глобальної економічної та політичної трансформації українського суспільства.

Досвід нових держав-членів ЄС свідчить, що успішність адаптації національного законодавства до acquis communautaire зумовлена застосуванням процедури “скринінгу”, що включає в себе взаємний експертний аналіз права ЄС, наслідком чого є глибокий аналіз схожостей та розбіжностей між національним законодавством та законодавством ЄС.

Процедура „скринінгу” застосовується у країнах-кандидатах на вступ до ЄС, які користуються можливостями технічної підтримки, що здійснюється „Бюро технічної допомоги та обміну інформацією (TAIEX). Зазначена інституція є спеціалізованою структурою ЄК, яка фінансується за рахунок коштів програми PHARE. Вона забезпечує надання технічної допомоги з широкого кола питань законодавчої бази ЄС для державних структур всіх рівнів, а також представникам неурядових та бізнесових структур.

Впровадження процедури “скринінгу” у процес адаптації українського законодавства до основних елементів acquis внутрішнього ринку ЄС дозволить розраховувати на більш глибоку економічну інтеграцію до ЄС, зокрема, одержання частки на внутрішньому ринку ЄС та є необхідним інструментом набуття повноправного членства України в ЄС.

Не менш важливий аспект процесу адаптації – її інституційний механізм. На сьогодні практично весь комплекс питань, пов’язаних з адаптацією законодавства, покладено на Міністерство юстиції України. Зокрема, безпосередньо питаннями адаптації національного законодавства Чеської Республіки до правових норм ЄС опікувалося та продовжує опікуватися спеціально створене в апараті уряду управління (Управління сумісності з правом ЄС). Воно відслідковує розвиток нормативної бази Євросоюзу, доводить до відома міністерств і відомств необхідну інформацію, координує та узагальнює процес підготовки проектів нормативно-правових актів та інших документів уряду, перевіряє їх на відповідність правовим нормам ЄС. Важливу практичну роль в ході уніфікації нормативних актів Чеської Республіки з правом ЄС відіграють також відповідні управління та відділи, створені у міністерствах і відомствах. Окреме місце в інституційному механізмі адаптації законодавства посідає рада уряду з питань законодавства (до її складу входять представники низки державних правничих інституцій, провідні вчені у різних галузях права, відомі юристи-практики), котра виконує консультативні функції.

У такий спосіб доцільно було б, залишаючи за Мін’юстом функції уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері адаптації законодавства, створити окремі відділи з гармонізації законодавства в структурі управлінь з європейської інтеграції у кожному міністерстві. Новостворені відділи відповідали б за перевірку, в межах власної компетенції, відповідності проектів нормативно-правових актів праву ЄС. Не менш важливим у процесі адаптації законодавств України до законодавства ЄС є досвід практикуючих юристів та теоретичні напрацювання провідних вчених.

На сучасному етапі процес інтеграції України в ЄС потребує широкого залучення підприємницьких та профспілкових організацій, соціальних груп та інших неурядових організацій у процес реалізації євроінтеграційної стратегії. Адже консультації із зацікавленими сторонами суспільства є невід’ємною частиною європейської інтеграції. Слід звернути увагу на практику запозичення держав-членів та інституцій ЄС, які використовували білі та зелені книги для врахування позицій представницьких організацій та уникнення критики і занепокоєння щодо прийняття того чи іншого рішення. Для широкого залучення громадськості та організацій у процес реалізації євроінтеграційної стратегії України необхідно забезпечити правові основи заснування (як на державному, так і на місцевому рівнях) форумів з питань європейської інтеграції.

Долішній М.І., Семів Л.К., Ходикіна І.Ю.

Стратегія розвитку університетської освіти: європейський, національний та регіональний контекст

// Регіональна економіка (укр.).- 2006.- № 3.- C.10-21.

В статті висвітлюється актуалізація системи європейської освіти в Україні. Важливим кроком на шляху України до євроінтеграції є приєднання України до країн-учасниць Болонського процесу. Таке рішення було прийнято 19 травня 2005 року у норвезькому місті Бергені на Конференції міністрів країн Європи, відповідальних за сферу вищої освіти. Сьогодні першочерговим завданням національної вищої освіти є приєднання до Болонського процесу. Без великого ризику помилитися, можна прогнозувати, що незабаром з‘явиться велика кількість публікацій, монографій й дисертацій, в яких будуть аналізуватися проблеми прозорості та порівнянності ступенів, двоциклічності вищої освіти, запровадження системи кредитів на зразок ECTS системи, мобільності студентів та викладачів, забезпечення якості вищої освіти, підвищення привабливості здобуття вищої освіти у європейських закладах та з інших проблем Болонського процесу. Автори майбутніх публікацій не забудуть і про фундаментальні принципи Magna Charta Universitatum, адже Болонська декларація 1999 року спирається саме на цей документ, в якому проголошується прихильність університетів до європейських гуманістичних традицій, необхідність забезпечення свободи навчання і досліджень, нероздільність навчання і досліджень в університетах, а також автономію, моральну та інтелектуальну незалежність університетів від будь-якої політичної і економічної влади.

З огляду на стан української системи вищого освіти, головним напрямом Болонського процесу для нас стане лібералізація вищої школи, навчання студентів принципів свободи й одночасно відповідальності за свій вибір. Адже тільки внутрішньо вільна людина, котра опанувала мистецтво прийняття рішень і відповідальності за них, може бути по-справжньому свідомим громадянином, а також конкурентоспроможним, мобільним професіоналом. Західна практика показує: студент, який вибрав курс на основі особистого інтересу, і навчається зовсім інакше.

На сьогодні 45 європейських країн, включно з Україною, є його учасниками. Крім того, значна кількість міжнародних організації підтримують ідеї процесу та сприяють його реалізації.

Болонський процес (БП) — це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти до 2010 року. Болонський процес офіційно розпочався у 1999 році з підписання Болонської декларації. Представники 29 європейських країн зібралися в італійському місті Болонья на святкування 900-річчя найстаршого університету в Європі і підписали декларацію про побудову так званої «Зони європейської вищої освіти». Передумовою її створення стало підписання Великої Хартії європейських університетів (Magna Charta Universitatum).

Згідно з цілями БП до 2010 року освітні системи країн-учасниць Болонського процесу повинні бути змінені, щоб сприяти:

- полегшеному переїзду громадян з метою подальшого навчання чи працевлаштування у Зоні європейської вищої освіти;

- зростанню привабливості європейської вищої освіти;

- розширенню Європи та забезпеченню її подальшого розвитку як стабільного, мирного, толерантного суспільства.

Слід зазначити, що БП не передбачає створення повністю ідентичних систем освіти у різних країнах, він призначений лише для зміцнення взаємозв'язків та покращення взаєморозуміння між різними освітніми системами. Найбільшим досягненням Болонського процесу є створення умов кожній країні порівняти свої освітні системи і можливість кожній країні зрозуміти, що її освітня система унікальна, самобутня, глибоко національна. Заради цього варто включатися в Болонський процес і бути його активним учасником. Болонський процес — це інтеграція заради самоідентифікації і самоусвідомлення себе в європейському контексті.

Мельник А.Ф.

Україна - ЄС: кроки у напрямку зближення

// Журнал європейської економіки (укр.).- 2006.- № 2.- C.123-127.

Метою статті є спроба розглянути взаємозв'язок між проголошеним загальнодержавним курсом на інтеграцію України до Європейського Союзу та проблемою забезпечення економічної безпеки держави.

Мета статті органічно пов'язана з основними задачами дослідження:

—хто в Україні на сучасному етапі посткризової економічної трансформації є основними акторами економічного життя у контексті процесу забезпечення економічної безпеки?

—у якому напрямі еволюціонує поняття економічної безпеки, як змінився характер її загроз?

—яким чином економічна політика держави (політика державного протекціонізму- її складова), пов'язана з курсом на інтеграцію до загальноєвропейського вільного (без митних, тарифних, інших обмежень) ринку товарів і послуг?

В кінцевому підсумку, над-завданням дослідження є спроба зрозуміти стан українського господарського комплексу, роль і місце державного регулювання в його функціонуванні, пошук адекватного цим чинникам механізму інтеграції до Європейського Союзу.

Актуальність дослідження полягає у виявленні особливостей механізму забезпечення економічної безпеки України за нових геоекономічних реалій, які проявились на наш погляд через наступний перелік факторів:

1.Завершення процесу інституціоналізації української державності, досягнення певної стабілізації економіки України і створення передумов для її сталого зростання.

2.Поглиблення економічної інтеграції країн Європейського Союзу та завершення формування самодостатнього ринку товарів і послуг єдиної Європейської держави.

3.Тривалий стан рецесії економіки США; поглиблення геоекономічних протиріч між Сполученим Штатами та ЄС.

4.Подальша глобалізація, інтернаціоналізація міжнародного ринку товарів і послуг. Поступове розмивання ролі національних урядів у цьому процесі на користь ТНК та інших неурядових фінансово-економічних структур.

Чи в змозі Україна в наближеній, середній чи будь-якій іншій перспективі витримати Копенгагенські критерії (стабільність законів та інституційних структур, що гарантують демократію, верховенство закону, забезпечення прав людини, повага та захист прав національних меншин; наявність діючої ринкової економіки та спроможність витримати тиск конкуренції і ринкових сил у межах ЄС; здатність взяти на себе зобов'язання, що випливають із членства в ЄС, включаючи визнання цілей політичного, економічного та валютного союзу)? Відповідь на це запитання дасть можливість визначитись наскільки пов'язаний процес забезпечення економічної безпеки в нашій державі з її зовнішньоекономічними та зовнішньополітичними ініціативами.

Функції держави у забезпеченні економічної безпеки за сучасних реалій суттєво ускладнюються. Під економічною безпекою розуміється, з одного боку, знадність національної економіки до розширеного самовідтворення з метою задоволення на визначеному рівні потреб населення та держави, а з іншого,- як здатність протистояти дестабілізуючим чинникам, що створюють загрозу розвитку держави. Забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовій системі господарювання також входить до складових економічної безпеки.(Жаліло Я.А. Економічна стратегія держави у нестабільних економічних системах //НІСД, Київ, 1998)

Іншими словами, економічна безпека є триєдиною функцією, кожна складова якої є одночасно і суб'єктом і об'єктом процесу її забезпечення. Інститути держави, підприємства, громадяни (об'єднання громадян) шляхом складної взаємодії формують систему відносин, соціально-економічну й суспільно-політичну модель свого співіснування.

Успішність чи неуспішність цієї моделі, здатність взаємодіяти з іншими акторами економічного життя як в окремому регіоні, так і у світі в цілому ,- фактори, що визначають рівень розвитку держави, конкурентоспроможність галузей виробництва чи окремих підприємств та, найголовніше,- рівень життя людини,- громадянина цієї держави.

Держава, в зв'язку з цим, розглядається як інструмент перерозподілу валового внутрішнього продукту. Пріоритети такого розподілу залежать від ступеня впливу держави на економічні процеси. Десять років тому органи державної влади взяли на себе зобов'язання забезпечити громадянам України пристойний рівень життя, здійснюючи одночасно з цим трансформацію успадкованого від СРСР господарського комплексу в умовах відкритої конкуренції з розвиненими ринковими економіками іноземних держав.

Ефективність процесу забезпечення економічної безпеки залежить як від рівня адекватності державних інституцій завданням покладених на них Конституцією функцій так й від характеру й масштабів зовнішніх загроз та викликів

Як відомо, за Конституцією поряд із захистом суверенітету і територіальної цілісності України забезпечення її економічної безпеки є найважливішою функцією держави і справою всього українського народу. За умов глобалізації контролюючі та розподільчі функції в національній економіці та (найголовніше) спроможність відстоювати інтереси власних громадян всупереч будь яким іншим інтересам зберегли далеко не всі держави. Здатність держави на власний розсуд здійснювати економічну політику в інтересах виключно власних громадян і визначає рівень забезпечення її економічної безпеки. Контроль над невідтворюваними природними ресурсами країн Третього світу поступово взяли на себе ТНК. Національні уряди виконують в цій модернізованій системі неоколоніалізму майже виключно декоративні функції, а громадяни- дешевої некваліфікованої робочої сили.

Пострадянські країни (як і більшість країн ЦСЄ) десять років почали самостійно вирішувати завдання по забезпеченню своєї економічної безпеки. Деякі з них наближаються до вступу в ЄС. Інші намагаються кооперувати зусилля з Російською Федерацією. Український механізм забезпечення економічної безпеки вкрай важко оцінити адекватно.

Необхідно нарешті визначити в чому полягає основна причина в цілому незадовільного забезпечення економічної безпеки в Україні, що виявилося у відставанні нашої держави за всіма основними макроекономічними показниками від більшості країн Європи, Азії та Латинської Америки та вкрай незадовільній демографічній динаміці, одному з найнижчих показників рівня життя українців. Якщо смертність щорічно перевищує народжуваність, трудова ( і будь-яка інша) еміграція є фактором існування активної частини населення, оплата (цілком буденних для мешканця будь-якої індустріальної країни) комунальних послуг унеможливлена для більшої частини всіх інших громадян, коли серед оцінок впливу незалежності на рівень їх життя 59% громадян- респондентів відносять себе до категорії “Нам не вистачає грошей навіть на їжу”, то виникає запитання про спроможність органів державної влади виконувати соціальні функції, що покладені на них відповідно до Конституції України.

Світова практика доводить, що не існує (крім відверто тоталітарних режимів) повного контролю держави над всіма економічними процесами, як не можливо на 100 % розглядати вільний, нічим і ні ким не обмежений ринок в якості інструменту соціально-економічної організації в суспільстві. Досвід соціалістичного тотального планування довів неспроможність механізму перерозподілу матеріальних благ ефективно вирішувати завдання підвищення соціальної ефективності економіки. Це при тому, що державна власність у всіх секторах радянської економіки була абсолютною, а «розвинений соціалізм» самим змістом свого існування визначив потреби людини.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:32:42 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
15:57:36 25 ноября 2015

Работы, похожие на Статья: Європейська інтеграція в пресі України

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151229)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru