Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Розмаїття народного житла

Название: Розмаїття народного житла
Раздел: Рефераты по краеведению и этнографии
Тип: реферат Добавлен 10:27:34 11 октября 2010 Похожие работы
Просмотров: 237 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Зміст

Вступ

1.Єдність і локальне розмаїття народного житла

2. Інтер'єр та його елементи

3. Конструктивні особливості

4. Декоративно-художнє оздоблення

Висновки

Література


Вступ

Народна архітектурна творчість сягає своїм корінням найдавніших етапів формування цивілізації. Вся історія розвитку цієї галузі культури переконливо свідчить про неабиякий талант її творців, мудрість багатовікового народного досвіду.

Максимально враховуючи природні умови, найдавніше населення території України створювало свої оселі біля водоймищ, на захищених від вітрів ділянках, раціонально використовуючи ландшафтні особливості. Найдоцільнішими вважалися житла, захищені самою природою: як заглиблені в землю (печери та напівпечери, а пізніше — землянки та напівземлянки), так і піднесені над землею споруди на дерев'яних платформах. Майже до середини XIX ст. ці архаїчні типи житла співіснували з наземними.

Про мистецькі та практичні уподобання наших предків свідчить також використання ними широкої палітри будівельних матеріалів, дарованих самою природою: від кісток мамонта, дерева, очерету, соломи, каменю, глини до новітніх витворів промислового виробництва.

Особливості природно-географічних, соціально-економічних та історичних умов різних районів України сприяли розвиткові своєрідних форм поселень, садиб та типів житла. Отож народна архітектура українців, котра в своїй джерельній основі мала багато спільних східнослов'янських ознак, уже в XVII—ХVІІІ ст. набула рис яскравої національної виразності. Про це свідчать наведені нижче особливості традиційної архітектури окремих історико-етно-графічних районів України.

1. Єдність і локальне розмаїття народного житла

Внаслідок сприятливих природно – географічних умов України на більшості її території сформувався відкритий тип двору, в якому вільна земельна ділянка, прилегла до житла (хати, хижі) та господарських споруд, завжди лишалася просто неба, не накритою дахом — на відміну від інших східнослов'янських народів, зокрема білорусів та північних росіян.

За типом взаємозв'язку житлового будинку з господарськими спорудами (хлівом, стайнею, коморою, сажем, льохом, стебкою та ін.) на більшості території України переважав двір з не зв'язаними між собою будівлями. Це особливо характерно для південних і центральних районів України. На території Полісся, Карпат, Західного Поділля, Буковини, Полтавщини, меншою мірою Півдня водночас із таким розміщенням житла побутували різні варіанти його поєднання з господарськими спорудами — від часткового до суцільного. Отож, за характером взаємозв'язку житла і господарських споруд у забудові українського двору можна виділити такі три типи: з незв'язаними будівлями; з частковим взаємозв'язком; з повністю з'єднаними спорудами.

За характером взаєморозташування житла і господарських споруд виділяється шість типів забудови: вільна, однорядна, Г-подібна, П-подібна, замкнена та змішана.

При вільній забудові господарські будівлі і хата розташовувалися без певного регулярного порядку, йдучи за особливостями рельєфу та вимогами господаря. Однорядна забудова характеризувалася тим, що господарські будівлі розташовувалися в одному ряду з хатою, хоча могли бути з нею не зв'язані, зв'язані частково чи об'єднані спільним дахом. Г-подібна — це така забудова, що мала форму літери "Г" і також могла бути представлена у трьох типах взаємозв'язку. При П-подібній забудові сполучення споруд утворювало, звісно, літеру "П" (типи взаємозв'язку ті ж). За двором із суцільним замкненим взаємозв'язком будівель та периметральним їх розташуванням на садибі в різних районах України закріплялись різні назви: окружний двір, круглий двір, підварок, заїзд — на Поліссі, замкнений — на Поділлі, хата у брамах, гражда — на Гуцульщині, хутір, зимівник, замкнений козацький двір — на Півдні.

Щодо розміщення хати відповідно до вулиці український двір був представлений трьома варіантами: віддаленого, наближеного та безпосереднього розміщення щодо вуличної межі.

За умов народної колонізації земель виникали садиби переважно з віддаленим розташуванням хати відносно проїзних шляхів, постановкою її в глибині двору. Такий тип отримав назву двір з проїздом — на Поділлі, глибокий двір — на Полтавщині та Правобережжі. Наближене, або курдонерне, розташування хати характеризується наявністю перед житлом невеликої земельної ділянки, на якій, як правило, висаджувались дерева, кущі, квіти. Цей тип набув значного поширення на початку XX ст. майже по всій Україні, особливо в умовах нової садибної забудови Лісостепу та Степу.

Безпосередній вихід хати на вулицю, її розташування на межі садиби, яка прилягає до дороги, є новаційним типом, який практично був відсутній в традиціях українського народу і зустрічався спорадично в забудові садиб, які межували із майданами або жвавими торговельними шляхами. Під впливом традицій білоруського та російського народів цей тип у кінці XIX — на початку XX ст. мав деяке поширення в районах Полісся та Слобожанщини.

Українська хата — колиска нашого народу. В ній знайшли яскравий вияв спадковість традицій, естетичні засади, доцільність і соціальна зумовленість. Хату можна вважати і своєрідною візитною карткою України.

Олександр Довженко так писав про українську хату: "...біла, з теплою солом'яною стріхою, порослою зеленим оксамитовим мохом, архітектурна праматір пристановища людського. Незамкнена, повсякчас відкрита для всіх, без стуку в двері, без "можна?" і без "увійдіть!", житло просте, як добре слово, й законне, немовби створили його не людські руки, а сама природа, немовби зросло воно, як плід, серед зелені і квітів".

Українське народне житло пройшло багатовіковий шлях розвитку — від однокамерних до дво-, три- та багатокамерних споруд. Унаслідок нерівномірного соціально-економічного розвою окремих районів України, специфіки природно-географічних умов, особливостей етнокультурних контактів з іншими народами цей процес був неоднозначним та складним. Свідченням цього є типологічна виразність, локальна специфіка та різноманітність планів житла в окремих районах.

Поруч із повсюдним поширенням двокамерних жител, які складались із хати та неопалюваних сіней, у північно-східних районах на початку XX ст. з'явилися житла, в яких обидва приміщення мали печі, а на Закарпатті двокамерне житло об'єднувало два незалежних приміщення, кожне з яких мало зовнішній вхід (хата та кліть), причому лише хата опалювалася піччю. Ускладнення плану двокамерного житла (Полісся, Слобожанщина) відбувалось за рахунок або виділення в сінях житлової кімнати так званої теплуки, кухні, або повного перетворення сіней на тепле приміщення. За умови виділення теплушки сіні перейменовувались на сінці, фіксуючи зменшення їхньої площі. При перетворенні сіней на теплуху вхід улаштовували безпосередньо з вулиці у так званий прихаток, а більш заможні господарі перед вхідними дверима прибудовували додаткове приміщення — гонок.

Найпоширенішою в Україні у кінці XIX — нa початку XX ст. була триподільна хата. Варіативність цього типу житла була більшою, ніж двокамерного. У районах українського Полісся, північних районах Правобережжя та Лівобережжя, на Полтавщині, Слобожанщині та в долинних районах Карпат побутував класичний тип українського триподільного житла — з розташуванням сіней у центрі споруди та двобічним відносно до них розташуванням інших двох камер: з одного боку — житлового приміщення (хати, хижі, халупи, хатини), з другого — підсобного для зберігання продуктів, реманенту або сезонного одягу (комори, кліті). Своєрідність карпатського варіанту трикамерного житла полягала в тому, що вхід до підсобного приміщення влаштовувався не з сіней, як в інших районах України, а безпосередньо з подвір'я. Це дозволяло прибудовувати кліть не лише до сіней, а й до бічної стіни житлової кімнати. Таким чином, хата займала центральне місце. Поширення цього типу трикамерного житла відоме вже з XV ст.

В економічно більш розвинених районах українського Лісостепу та особливо Півдня переважаючим варіантом трикамерного житла був такий, в якому два житлових приміщення розташовувались симетрично по обидва боки від сіней. Цей варіант отримав назву хата на дві половини, або дві хати через сіни.

Своєрідності традиційному плануванню житла східних районів Полісся та окремих районів Поділля, Полтавщини, Слобожанщини, Карпат і Півдня надавали ґанок (крильце, калідор), подовжені виноси даху (піддашшя, піддашок, підсобійка, підострішина) та галерея (рукійма, лавочки).

У другій половині XIX ст. у зв'язку з соціально-економічним розшаруванням населення відбувались помітні зміни в архітектурно-планувальній системі житла. Вони полягали у відокремленні в сінях комори (комірчини, кліті, хижки, чулана, кладовки), а в житловому приміщенні — кухні (теплушки, боковки, ванкури, хатчини), а на Волинському та Київському Поліссі — у відокремленні так званої стебки — приміщення з функціональним призначенням льоху. У місцях з підвищеним рівнем виходу ґрунтових вод, де не можна було копати глибокі льохи, ці стебки взимку обігрівалися жаровнями.

Традиційний тип житла ускладнювався також за рахунок прибудов господарських приміщень під подовженим виносом даху. Такі споруди були поширені на Волині (хати з прибічками, покліттю), Поділлі (хати з прибоками, притулами, причепами), Слобожанщині (хати з захатни-ком, припусницею, суткам), у Карпатах тощо.

У кінці XIX — на початку XX ст. із розвитком капіталістичних відносин та зростанням впливу міст з'являється новий тип трикамерного житла, який складається з двох суміжних хат, розташованих у ряд по один бік сіней (однобічна хата). Деякі житла київського та чернігівського Полісся, лемків та бойків у Карпатах та заможних селян Півдня являли собою значно видовжену будівлю (довга хата), в якій з житловим приміщенням об'єднувались господарські прибудови.

У кінці XIX ст. найбільш заможні селяни і мешканці приміських зон будували багатокамерні житла з трьох-чотирьох кімнат (кругла хата, домок). Такі будівлі теж мали регіональні особливості. Зокрема, у правобережних районах Лісостепу вони виникали внаслідок членування кожної з камер триподільного житла: у сінях влаштовувалась комора, а кожна з хат переділялась на дві — чисту хату (велику хату, залу) й кухню або кухню-спальню (хатину, ванкір, алькір).

Українська хата на всій території свого поширення в кінці XIX — на початку XX ст. являла собою наземну одноповерхову споруду, за виключенням' гірських районів Карпат, придністровської Буковини та Поділля, де під житлом, яке будували на крутих схилах, влаштовували цокольне приміщення для господарських потреб — погреб, пивницю. Однак житло зубожілого сільського населення, як свідчать письмові та друковані джерела, інколи зберігало такі архаїчні типи, як напівземлянки та землянки (бурдеї, бухні тощо). На Півдні на відміну від такого типу житла наземні споруди мали назву верхова хата, тобто та, що стоїть на поверхні землі.

2. Інтер'єр та його елементи

Щодо традиційного інтер'єру українського житла, то він ще із часів давньоруського періоду характеризувався типологічною єдністю. Вона притаманна також і суміжним з Україною районам Росії, Бєларусі, Молдови та ін. Цей тип внутрішнього планування житла дістав назву українсько-білоруського.

Отже, українська вариста піч завжди займала внутрішній кут хати з боку вхідних дверей і була обернена своїм отвором (челюстями) до фасадної стіни (чільної, входової, передньої), де були вікна. По діагоналі від печі влаштовували парадний кут (покуть, червоний, або святий, кут), у якому розміщували ікони, прикрашені тканими або вишиваними рушниками, цілющим зіллям та квітками, вивішували лампадку. На Лівобережжі для ікон виготовляли спеціальні полички (божники), а у найбільш заможних селян були навіть домашні іконостаси.

Під божником уздовж причілкової стіни (традиційно з одним, пізніше — з двома вікнами, а у карпатських українців — нерідко зовсім без вікон) ставили стіл (у житлі бойків, лемків та закарпатських верховинців функції столу виконувала скриня). Біля столу попід тильною стіною ставили довгу дерев'яну лаву, а з зовнішнього боку — маленький переносний ослінчик. Зліва від столу знаходилася скриня. Уздовж тильної стіни, між піччю та причілковою стіною будували дерев'яний настил, на рівень пічної лежанки,— так званий піл. Удень він використовувався для хатніх робіт, а вночі на ньому спала родина. На Волині літнє спальне місце (полаті) іноді влаштовували в сінях. Уздовж чільної та причілкової стін установлювали лави, які на свята прикрашали доморобними ряднами (веретами, коцами), а в заможних сім'ях — килимами. Біля дверей та понад ними робили дерев'яні полички або невеличку шафу (мисник, судень) для посуду, а уздовж чільної стіни над вікнами проти печі — полицю для хатнього начиння та хліба (хлібна полиця).

В однокамерних бідняцьких поліських та карпатських хатах майже до початку XX ст. побутувала архаїчна форма курної печі (курилка, піч no-чорному), дим від якої йшов просто в хату. Для його виходу в житлі карпатських горян у стелі був спеціальний отвір (димник) із засувкою, яку відкривали у разі потреби. Поліщуки майже до 20-х років XX ст. продовжували користуватися давніми освітлювальними пристроями (посвіт, лучник, світак тощо), які встановлювались біля вікна напроти печі. Із стелі, в якій залишали отвір, над посвітом спускали трубу (комин), зроблену із хмизу або полотняного мішка, обмазаних глиною.

Своєрідність поліському та карпатському інтер'єрові надавала ціла система жердок (на переважній більшості території України їх було лише одна-дві). Це повздовжні та поперечні жердки-полиці (гряда, балька); жердка-пере-кладина (пересувка, носуля) для плетення постолів, личаків, рогож; жердка для підвішування кросен ткацького верстата (грядка); жердка-сушилка біля печі (балічка, біло); нарешті — жердки-вішаки над спальним помостом.

Українська вариста піч за формою димозабірного пристрою (комина, шиї, цівки), який розташовувався над припічком, представлена трьома типами: лівобережним, правобережним і лемківським. Самі назви засвідчують ареали поширення кожного з типів. Лівобережна піч мала комин, стінки якого були поставлені на припічок врівень з ним, так що припічок мав вигляд заглибленої площадки. Правобережна піч мала комин у формі зрізаної піраміди — у вигляді нависаючого над припічком або спертого на стовпчики коша. Лемківська піч, крім орієнтації її отвору на причілкову стіну, мала комин, подібний до правобережного типу,— він нависав над припічком, але мав форму Г-подіб-ної труби, коротка частина якої нависала над припічком, а подовжена з'єднувалась із стіною сіней, у якій був отвір для виводу диму в сіни. Основу печі найчастіше робили з глиносоломи, у поліському та карпатському житлі були поширені опічки з дерева, на Півдні та Закарпатті — з природного каменю, пізніше — з цегли.

3. Конструктивні особливості

Традиційна українська хата мала, як правило, не менше трьох вікон. У чільній стіні — двоє: проти печі перепічне, а проти столу — покутне; третє — у причілковій стіні — застільне. В курних хатах Полісся та Карпат майже до початку XX ст. зберігались так звані волокові вікна, що являли собою вузькі наскрізні отвори в стіні, які закривались дерев'яівши засувками — волоками.

Стіни українського житла зводились із різних будівельних матеріалів залежно від місцевих ресурсів та можливостей забудовників.

Давні традиції в Україні мали два типи конструкції стін: зрубний і каркасний. У зв'язку з хижацьким знищенням лісу, високими цінами на лісоматеріали співвідношення зрубних і каркасних жител дедалі більше змінювалося на користь останніх. Зрубне житло ставало привілеєм заможних господарств, перетворюючись у своєрідний символ добробуту. В кінці XIX — на початку XX ст. каркасна техніка стає переважаючою, і лише в північно-західних районах України (Поліссі, Карпатах, частково Наддніпрянщині) продовжують зводити разом із каркасним зрубне житло. У північному Лісостепу каркас заповнювали деревом та частково глиносоломою, а в південному — плетінням з великою кількістю глиносоломи. На Правобережжі між стовпами каркасу (слупами, шумами) встановлювали дерев'яні бруски (риглі, дим), які закладали горизонтально в пази (бурти) цих стовпів.

У лівобережному варіанті переважав вертикальний спосіб закладки кругляка і заповнення каркасу — так звана сторчівка. Проміжки між стовпами каркасу заповнювали більш тонким деревом (торчами), яке зверху заводилось у поздовжню обводку, а знизу або закопувалось у землю, або вставлялось у нижню балку — підвалини. Після цього стіни з обох боків обмазували глиною та білили. Для кращого прилягання глиняної обмазки її накладали на забиті у стіни дерев'яні кілки (клинці, тиблі). У XX ст. почали набивати металевими цвяхами дерев'яну дранку (решетівку).

Стіни з плетеним заповненням (турлучні) мали поширення на Наддніпрянщині та Півдні. Вони мали каркас із густо поставлених стовпчиків, які скріплялись горизонтальними жердками (варичками, глицями). Каркас вертикально заплітали хмизом, лозою, очеретом, а далі з обох боків обмазували товстим шаром глиносоломи. Турлучні хати мали різні назви — мазанка та ін.

Разом із каркасною у лісостеповій і особливо у степовій частині України була поширена техніка зведення стін із глиносолом'яних вальків та цеглин (саману, паців), а у ряді районів — із природного каменю — ракушняку, солонцю тощо.

4. Декоративно-художнє оздоблення

У різних районах України оздоблення житла було досить різноманітним. Якщо засоби зовнішнього оздоблення зрубних поліських жител обмежувались частковою побілкою або обмазкою, до того ж лише житлової частини хати, то в крайніх північно-західних районах зруб залишався небіленим або підбілювалася лише частина стін навколо вікон. Декор зрубного карпатського житла відзначався багатством профільованого різьблення (глухого, площинного, наскрізного)- Значним розмаїттям оздоблення характеризувалося каркасне та безкаркасне житло Наддніпрянщини та Півдня, в якому, крім традиційної обмазки глиною та побілки, широкого вжитку набули підводка кольоровими глинами та декоративний поліхромний розпис. У прикарпатських зонах Поділля, на Буковині та в гірських районах застосовувалось художнє викладання — шалівка, шинелі, піку-вання.

Долівка у давньому українському житлі завжди була глиняною, дощана підлога навіть у заможного сільського населення в кінці XIX — на початку XX ст. траплялася рідко, та й то в районах, багатих на ліс.

Стеля підтримувалася повздовжніми або поперечними балками — сволоками. На них укладали різного роду настил (з горбилів, дощок, пруття, переплетеного глиносолом'яними перевеслами та ін.). Лише на Поліссі збереглися поодинокі випадки влаштування таких архаїчних форм стелі, як трикутна, трапецієподібна та напівкругла. Стеля, як правило, білилася, залишались небіленими іноді лише сволоки. Повністю небілена стеля зустрічалась тільки в західних районах Полісся та у карпатських горян.

Найбільш поширеною конструкцією даху в кінці XIX — на початку XX ст. була чотирисхила на кроквах, які кріпились на верхньому вінці зрубу або на повздовжніх балках, покладених по верху стін. На Поліссі ще побутував двосхилий дерев'яний дах кількох варіантів. На Правобережжі дах покривали переважно соломою, зв'язаною снопиками, на Лівобережжі — розстеленою соломою. На Правобережжі та в Карпатах по ребрах та уздовж всього даху викладали сходинки (острішки, карби, стріхачі). Такий дах завершувався високим гребенем, прокладеним по всій його довжині. Через велику кількість атмосферних опадів дахи в цих районах були значно вищими, ніж, скажімо, на Лівобережжі та Півдні. У Карпатах та деяких районах Полісся покрівельним матеріалом слугувало дерево (плахи, драниці, гонт, шинглі, фінська стружка та ін.).

Висновки

Таким чином, сучасне українське сільське житло, увібравши цілий ряд традиційних ознак, збагатившись досвідом професіональної архітектурної творчості, виявляє зональну варіативність, що дає підставу зробити висновок: народні майстри у виборі засобів вирішення плану будівель, конструктивних та декоративно-художніх прийомів їх оформлення творчо розвивають мистецькі стереотипи житла, які відбивають їхні можливості та художні смаки. Щодо виявлення зональних господарських уподобань та пріоритетів, то нові закони про землю, приватну власність, кооперативну діяльність напевне сприятимуть покращенню будівельної практики на селі.

Розвиток новітньої житлової архітектури характеризується дедалі більшим взаємозв'язком традиційного та професійного архітектурно-будівельного досвіду. Сучасний етап розвитку української архітектури продовжує процес всебічного проникнення професіональної будівельно-архітектурної творчості на село та творчого освоєння традицій народної архітектурно-художньої спадщини в архітектурі міста. Традиційні елементи органічно входять у декор інтер'єрів жилих і громадських споруд, у монументально-пластичні прийоми їх зовнішнього оформлення. І навпаки, сільська архітектура дедалі більше спирається на промислову базу.

Література

1. Байбурин А. К. Жилище в обрядах и представлениях восточных славян. Л., 1986.

2. Гуцулыцина: Іст.-етногр. дослідження / За ред. Ю. Г. Гошка. К., 1987.

3. Етнографія України: Навч. посібн./ За ред. Проф. С. А. Макарчука. – Вид. 2- е, перероб. і доп. – Львів: Світ, 2004. – 520с.

4. Історія Української культури / За ред. І. Крип’якевича. – К.: Либідь, 1994. – 656с.

5. Культура і побут населення України: Навч. посібник / В. І. Наулко, Л. Ф. Артюр. – К.: Либідь, 1993. – 288с.

6. Сільське житло. Поділля. Кінець XIX—XX ст. К., 1980.

7. Самойлович В. П. Українське народне житло. К., 1972.

8. Самойлович В. П. Народное архитектурное творчество Украины. К., 1989.

9. Стельмах Г. Ю. Історичний розвиток сільських поселень на Україні. К., 1964.

10. Этнография восточных славян / Под ред. Ю. В. Бромлея, К. В. Чистова. М., 1988.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:18:26 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
15:48:16 25 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Розмаїття народного житла

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151098)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru