Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Творча особистість журналіста

Название: Творча особистість журналіста
Раздел: Рефераты по журналистике
Тип: курсовая работа Добавлен 16:52:07 13 февраля 2008 Похожие работы
Просмотров: 242 Комментариев: 3 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Державний вищий навчальний заклад

«Запорізький національний університет»

Міністерство освіти і науки України

Факультет журналістики

Зав. кафедрою журналістської творчості

к.пед.н., доц. Костюк Віктор Володимирович_

______________________________________

( )

КУРСОВА РОБОТА

ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ ЖУРНАЛІСТА

Виконав

студент ІІ курсу

група 3215-2

спец.: журналістика Мартинова Анна Олександрівна

Керівник

к.філол.н., в.о.доц. Буслаєва Катерина Олексіївна

Запоріжжя

2007


ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………2

Розділ 1Творчість – основна складова журналістики.............................5

1.1. Розуміння та тлумачення терміну «Творчість».................................5

1.2 Психологічний аспект людської творчості………………………….8

1.3. Особливості масово – комунікативної творчості…………………13

1.4. Творчий процес та його стадії. Творчий процес у журналістиці...16

1.5. Творча особистість, якості творчої особистості.

Творча особистість журналіста ……………………............……………21

Розділ 2 Творча особистість Леоніда Парфьонова…………………......27

Висновок …………………………...……………………………………..33

Список використаних джерел....................................................................36

В СТУП

«Творчість є життя, а життя – творчість»

П. К. Енґельмаєр

Журналістика неодмінно асоціюється з творчими, креативними та швидко мислячими людьми – елітою сучасного суспільства. На жаль, є і такі журналісти, які не в змозі довести ці слова, а скоріш навпаки. Тож, в даній роботі ми намагалися розкрити поняття творчості, творчості журналіста та творчої особистості журналіста, як неодмінної умови для вдалого творчого процесу.

Актуальність проблеми полягає у тому, що існує багато думок стосовно особистісних та творчих якостей представників настільки відповідальної професії, як працівник ЗМІ. Існують різні підходи до журналістики. На сьогодні найбільш поширеними є західна модель, де метою журналістики є лише інформування без оцінок, і навпаки, модель, яка вбачає в журналісті людину спроможну дати свою оцінку реальній конкретній ситуації, масштабній проблемі, яка б допомогла аудиторії орієнтуватися у дійсності.

Всі люди різні за своїми фізичними та психічними показниками, але в професіональній діяльності певні кола спеціальностей мають характерні особливості своєї особистості. У математиків, фізиків, інженерів, наприклад, це чітке математичне мислення, прагматизм; у людей, які пов’язані з соціальною сферою – розвинута комунікація, розуміння інших; у митців (літератори, художники, актори, драматурги, та ін.) – розвинуте образне бачення світу, оригінальність у сприйнятті прекрасного. З цього боку журналістика є настільки полісемічною, адже вона має справу з усіма процесами в суспільстві. Журналіст у своїй практиці стикається з ситуаціями і коли потрібна чітка математична логіка, і коли потрібно проявити свої комунікативні здібності, а коли й образне мислення. В. Здоровега каже, що в вузькому професійному колі літератори й журналісти поділяють людей на тих, хто вміє добре писати, і тих, хто не вміє добре писати, навіть, якщо у кишені два дипломи. Здатність ця може бути більшою або меншою – продовжує дослідник. - Вона може усвідомлюватись чи ні самою особою, ця здатність може бути розкритою змолоду, а нерідко так і залишитися нерозкритою [4].

Але ми вважаємо, що вміння писати не є основною задачею творчого журналіста. В. Ученова у своїй книзі «Бесіди з журналістики» подає думку практикуючої журналістки Т. Чугай яка висловилася на цей рахунок на сторінках журналу «Журналіст»: «Звичайно, уміти писати – обов'язково, причому це уміння удосконалюється за життя. Але воно не мета, а засіб, не результат журналістської справи, а тільки умова для того, щоб займатися цією справою. Ви не скажете, наприклад, що зір – суть роботи шофера. Проте сліпого шофера бути не може, зір – обов'язкова умова для водіння автомобіля. Так і тут» [19].

Тож, існують й інші критерії особистості журналіста, які й визначають рівень його творчості.

Мета роботи: знайти і скласти загальне та точне визначення журналістської творчості й творчої особистості журналіста. Проаналізувати зібране й прийти до висновків щодо творчої особистості журналіста.

Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань:

1) Знайти та проаналізувати як найбільше визначень слову «творчість», розкрити це поняття.

2) Проаналізувати існуючу теорію стосовно журналістської творчості та дійти власних висновків.

3) Розкрити суть творчої особистості журналіста на основі теорії дослідників - журналістикознавців та практики відомого російського журналіста Леоніда Парфьонова.

4) Зробити загальні висновки стосовно проведеної роботи.

Об’єктом дослідження є всі сторони журналістської особистості у сучасному світі за допомогою теоретичної бази дослідників журналістики. Також об’єктом дослідження є особистість Леоніда Парфьонова, як практикуючого журналіста й дослідження його творчої діяльності.

Предмет дослідження – духовно–психологічні та творчі якості сучасного журналіста, які мають своє безпосереднє відображення у журналістській творчості.

У процесі дослідження були використані такі методи: аналізу та синтезу у формульовані теоретичного матеріалу, також метод аналізу застосовувався і під час роботи над практичною частиною й елементи компаративного методу у ході всієї роботи та опитування.

Методологічна та теоретична основа дослідження складається з праць В. Здоровеги, Г. Лазутіної, О. Нерух, В. Моїсеєва, В. Олешка та інших журналістикознавців, а також психологів таких як Р. Солсо, В. А. Роменець, Я. Пономарьов, А. Лук та інших.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у своєму дослідженні ми намагались прийти до єдиного множника понять творчості взагалі, як явища у суспільному розвитку та творчості журналіста, синтезувати індивідуальні характеристики творчої особистості у журналістиці.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали курсового дослідження можуть послугувати базою для подальшого дослідження цієї теми у дипломній, магістерській та іншій науковій роботі.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та 5 додатків. Обсяг роботи 37 сторінок. Список літератури включає 21 найменування (викладений на 2 сторінках).

РОЗДІЛ 1

ТВОРЧІСТЬ – ОСНОВНА СКЛАДОВА ЖУРНАЛІСТИКИ

1.1 . Розуміння та тлумачення терміну «Творчість»

Поняття «творчість» знайоме нам всім, є активною складовою лексикону людини, але перед тим як розкривати питання творчої особистості ми мусимо як найглибше й найповніше розкрити поняття «творчість», користуючись компетентними джерелами різних галузей пізнання.

Історико-філософська та соціологічна традиція розгляду творчості має давню традицію. Вона виникає з народженням філософської рефлексії взагалі. Так в античній свідомості творчість виступає в двох формах: як божественне – акт народження (творіння) космосу, та як людське – мистецтво, ремесло. У Середньовіччі творчість вже бачиться як викликання буття з небуття за допомогою вольового акту божественної особи. Тим самим створюється передумова розуміння творчості як створення чогось небувалого, унікального й неповторного. У епоху Відродження посилюється його антропологічне звучання: космічним по масштабах був сам крок від культу релігійного початку – до культу генія як носія творчого початку. Завершена концепція творчості створюється в XVIII столітті Еммануїлом Кантом. Творчою діяльністю називається продуктивна здатність уяви. Посилюється наочно-практичне, діяльне бачення творчості. Структура творчого процесу визнається найважливішим моментом структури свідомості. Фрідріх Шеллінґ акцентував увагу на тому, що творча здатність уяви – це єдність свідомої і несвідомої діяльності [11].

В. Роменець, доктор психологічних наук, професор Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка, вважає, що у своїх найзагальніших та найістотніших рисах творчість слід визначати як виробництво певного оригінального продукту для комунікаційної мети. Ці два моменти – оригінальність і комунікація – стосуються будь якого виду творчості – додає вчений [14].

Електронна вільна всесвітня енциклопедія «Вікіпедія» подає наступне визначення: творчість(креативність) — ментальний феномен, сутність якого полягає у здатності людини створювати нове, до того невідоме (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо). Необхіднимикомпонентами творчості єфантазія, уява, психічнийзміст якої міститься у створенні образу кінцевогопродукту (результатутворчості) [21].

У енциклопедичному словнику Брокґауза та Єфрона знаходимо таке визначення: «Творчість – в прямому сенсі – є створення нового. У такому значення це слово могло бути застосоване до всіх процесів органічного і неорганічного життя, бо життя – ряд безперервних змін і що все оновлюється і все зароджується в природі є продукт творчих сил. Але поняття творчості припускає особистий початок відповідне йому слово уживається по перевазі в застосуванні діяльності людини. У цьому загальноприйнятому сенсі творчість – умовний термін для позначення психічного акту, що виражається у втіленні, відтворенні або комбінації даних нашої свідомості» [13]. Звідси виходить, що значення слова значно ширше, ніж ми це собі уявляли. Якщо зробити морфологічний розбір слова «творчість», то стане наявним корінь «твор», який є характерним для слов’янських мов і означає «дію, яка спрямована на виникнення чогось нового», це доводить, що значення творчості охоплює великий пласт людської діяльності, а не тільки інтелектуальну або мистецьку. Я. Пономарьов у книзі «Психологія творчості» зазначає, що творчість є характерною як живій так і не живій природі – до виникнення людини, і людині, і суспільству. Творчість – є необхідною умовою розвитку матерії, виникнення у неї нових форм, разом з виникненням яких змінюються і самі форми творчості, творчість людини –також одна з таких форм. Я. Пономарьов висуває гіпотезу, згідно з якою творчість в самому широкому значенні виступає як механізм розвитку, як взаємодія, яке веде до розвитку [13].

В. Ф. Олешко у книзі «Журналістика, як творчість» каже, що під творчістю слід розуміти процес творення, в якому особа пізнає в світі нове для себе і свідомо створює в навколишньому середовищі нове, тобто те, чого раніше не було. Індивідуальний процес відкриття і перетворення духовного і матеріального світу складає зміст процесу становлення особи. Як базисна форма творчості виступає наочна перетворююча діяльність, яка є джерелом як наочного «світу багатств», так і внутрішнього «багатства здібностей» індивіда. Творчість як «натхненну дію» піднімає особа на якісно новий рівень, обумовлений не логікою «зовнішнього багатства», а логікою виявлення творчих можливостей людини, розвитку всіх його сил як таких, відкриття нових наочно-соціально-смислових відносин. Сучасне розуміння творчості як сутнісної характеристики людини достатньо повно виявляє характер змін, що здійснюються в соціальному світі. Отже, творчість можна визначити як форму самодіяльності і саморозвитку індивіду, розгортання його сутнісних сил по мірках свободи, як залучення до вищих сенсів буття.Більшість сучасних зарубіжних вчених, що займаються питаннями творчості, одностайно вважають, що в області проблеми критеріїв творчості виконана велика робота, але до сьогодні ще не отримано бажаних результатів [11].

Г. Лазутіна, дослідниця журналістики та журналістської творчості каже, що творчість як феноменальна властивість людини полягає в здатності створювати і об'єктивно нове – те, що не існувало раніше в світі взагалі, і суб'єктивно нове – що вже є в реальності, але для даної людини ново, створюється ним вперше, без жорсткої орієнтації на існуючі аналоги. У цьому сенсі «винаходити велосипед» – теж акт творчості, прояв здатності творити (якщо, звичайно, мова саме про винахід, а не про копіювання або «збірку за зразком»).Можна з упевненістю стверджувати, що творчістю пронизано все наше життя – гру, учення, працю. Але у різних людей – різна міра здібності до творчості (креатівності, кажучи мовою науки). Проте, ця здатність піддається розвитку, може і зростати за сприятливих умов [6].

Американськийпсихолог Р. Солсо у визначенні творчості не відходить від вищезазначеного, кажучи, що творчість є когнітивна діяльність, яка веде до нового або незвичайного бачення проблеми або ситуації, додаючи, що таке визначення не обмежує творчі процеси утилітарними діями, хоча в якості прикладу творчих людей майже завжди приводять творців якого-небудь корисного винаходу, рукопису або теорії[18].

Тож, бачимо, що в більшості визначення слова «творчість» різними дослідниками збігаються. До цього переліку визначень я додам ще одне, більш конкретне і дотичне саме до журналістики, зроблене доцентом кафедри журналістської творчості Запорізького національного університету В. Костюком: «журналістська творчість – це здатність і бажання побачити дійсність, донести її до аудиторії так як вона не може бути побачена і донесена при звичайному сприйнятті, побачити те, що не всі можуть побачити».

1.2. Психологічний аспект творчості

Протягом усього психічного розвитку людини виявляються дві взаємопов’язані тенденції. Людина, по - перше , шукає своєї спільності зі світом, свого єднання з ним, і вона тим більше стає особистістю, чим більше вбирає в себе багатство світу. Розвиваючись у колективах , усвідомлюючи інтереси своєї держави і всього людства – вона стає громадянином. Усе краще, всі заслуги цього великого цілого стають її надбанням. Будь-яке нехтування цього єдиного спільного людина сприймає як приниження, втрату власної гідності. По-друге, вона прагне поєднати себе з цим великим спільним не як незначна, невиразна істота, а як неповторна індивідуальність [14].

Вище вираження своєї індивідуалізації людина знаходить у творчій діяльності. Це стосується не тільки художньої творчості, де індивідуальність художнього бачення і зображення є основною вимогою. Навіть наукова творчість, яка має своєю метою відкривати об’єктивні закони дійсності, не може відбуватись інакше як шляхом використання «індивідуальної методики», індивідуального таланту і його своєрідних хитрощів, які примушують природу розкривати свої таємниці.

Творча думка людини – вища форма індивідуалізації – прагне абсолютної співвіднесеності зі світом як основної мети пізнання. Вища, ідеальна форма співвіднесеності виражається у світогляді людини, а вища практична форма – в її вчинках. Людський геній – найбільш індивідуалізоване явище, і тільки геній співвідноситься з усім людством. Багатство творчого життя індивіда полягає в багатстві його дійсних відношень до світу [14].

Уся практична сфера людської діяльності є вираженням прагнення людини до неповторності. Найважливішими сторонами духовного життя особистості, в яких найповніше виявляється її неповторна індивідуальність, можна вважати, зокрема, кохання, світогляд і творчість. У науці та художній літературі мало звертають увагу на те, які високі вимоги до людської індивідуальності ставить кохання[14].

Розглянемо, наприклад, кохання. Жоден не стане заперечувати, що кохання – дуже сильна емоція, яка спроможна мати вплив на всю самосвідомість людини, є одним з найефективніших «стимуляторів» творчої думки людини. І, хай це не звучить занадто дивно, журналістика також є проявом творчої думки. В. Роменець говорить про різне кохання та на ступінь впливу цього почуття на творчу самосвідомість людини, зокрема юнацьке кохання виступає однією з центральних проблем віку і здатне шалено стимулювати творчу діяльність, воно, проте, значно поступається перед зрілим індивідуалізованим почуттям – більш обмеженим, стриманішим, спокійнішим, але разом із тим незрівнянно багатшим своїм духовним змістом. воно визнає людину в її своєрідності, живиться цією своєрідністю. Лише в такому високо індивідуалізованому коханні може настати і високе духовне розуміння між людьми. Ось чому кохання є найпершою природною школою, де людина вчиться мужності сприймати явища в їхній індивідуалізованій неповторності. У формуванні індивідуалізованого світогляду відбувається теж саме, що і в процесі виникання індивідуалізованого кохання. Людина від пізнання найзагальніших принципів переходить до розкриття реального світу [14].

Світогляд – зазначає дослідник - визначається рівнем суспільної свідомості, рівнем знань, з яких складається наукова картина світу. Та людина крім цього визначає своє місце у природі, суспільстві, спрямованості своєї діяльності. І в цьому виявляє свої особливі риси, що забарвлюють характер усього її світогляду. Індивідуальні риси у світогляді не заперечують його науковості, об’єктивності, а лише виражають своєрідність світосприймання, його теплоту або холодність, більшу або меншу активність у діянні, в емоційній реакції на оточення [14].

Творцем справжніх художніх цінностей можна вважати того, хто, спираючись на об’єктивні закономірності явищ дійсності, вміє відтворювати їх з неповторною індивідуалізацією. Багатство світу – передумова розкриття художньої своєрідності митця, а ця своєрідність – передумова розкриття об’єктивних рис дійсності. Лише оригінальний підхід дає змогу побачити смисл, красу довколишніх явищ, предметів.

Коли ж індивідуальність починає розуміти іншу людську індивідуальність, виникає творче спілкування між людьми. Кожна людина вбирає в себе духовне багатство людства.

У спілкуванні оригінальностей є певна суперечність. Те, в чому люди розходяться, що їх відрізняє, стає ґрунтом для змістовного зв’язку. Кожен професіональний журналіст, наприклад, потребує спілкування з іншими журналістами – професіоналами, або людей дотичних до журналістської професії, задля обміну творчим досвідом, це вже не кажучи про життєво необхідну комунікацію з представниками різних галузей для творчого процесу та правдивого висвітлення реальності [14].

«Загальнолюдське, гуманізм, людяність найповніше розкриваються тільки у формі неповторної індивідуальності та її творчих можливостей. Справжня неповторна індивідуальність є інструментом проникнення людства у природу речей. Ця індивідуалізована суб’єктивність розкриває загальні закони буття, об’єктивні закони світу. Їх можна бачити лише з оригінальної точки зору.» - каже В. Роменець, хоча, якщо вищесказане спробувати на прикладі журналістики, ми стикнемося з протиріччями. Як відомо, існує декілька так би мовити журналістських шкіл в світі, які в багато чому мають розбіжності. Так західна школа журналістики, має на меті висвітлення реальності без виявлення індивідуальності журналіста, до цієї школи відносяться Сполучені штати Америки, Західна Європа. Тут творчість журналіста вбачається в безособистісному викладі фактів, утримання від оцінки подій, від аналітики. Тут, на нашу думку, втрачається цілий жанр журналістських творів, а саме аналітика, та в дечому публіцистика. Ряд вчених–журналістикознавців, говорять, що саме через це на Заході відкрилося так зване «полювання на сенсацію», справа в тому, що без елементів аналітики, індивідуального бачення журналістом події, матеріал втрачає свою неповторність, оригінальність і фактично стає «прісним», становище може врятувати оригінальність не самого матеріалу, а фактів, які є основою будь якого журналістського твору. Така тенденція не є позитивною, адже при відсутності сенсації, журналісти не рідко вдаються до вигадування сенсації, а це вже не є журналістикою.

Будь яка творчість не мала би розвитку без фантазії (уяви). Творча уява становить значний інтерес як здібність, яка відіграє важливу роль у всіх сферах людської діяльності і є її складовою частиною. Щодо участі фантазії у художній творчості існує багата цікавих міркувань. Творча фантазія бере участь також і в духовному формуванні особистості. Активне життя людини починається в грі, і саме в ній фантазія створює особливий новий світ, в якому дитина почуває себе повним господарем і завдяки якому вона, граючись, дістає можливість збагнути найпростіші відношення в оточуючій її дійсності. Творча фантазія має знайти духовний вихід у людських вчинках. У зрілому віці фантазія не деградує, як думають деякі психологи, а лише переключається на виконання нових завдань, які ставить перед людиною суспільство, та істотно перетворюється [14].

Існує таке загальноприйняте формулювання фантазії: це «створення нових образів із старого досвіду» або «нова комбінація старих елементів»[14]. Чи не можна на основі самого лише мислення прийти до нової ідеї? Як відомо, у звичайному логічному міркування людина встановлює досить довгу низку опосередкувань, щоб мати суцільний логічний ланцюг доказів. Але для виникнення самого процесу мислення людина повинна вже мати перед собою проблему, ідею, задум. І тут на допомогу приходить фантазія. Саме вона, ніби ігноруючи цей мислений ланцюг, дає можливість зіставляти віддалені речі - ланки цього ланцюга, повертати їх у різних площинах так, що між ними раптом виникла певна спорідненість. І от, коли таке зіставлення відбулося і фантазія зіграла свою роль у наближенні фактів, з’являється, нарешті, можливість детально їх проаналізувати, з’ясувати тонкі структурні зв’язки тощо. Як свідчить досвід науки, мистецтва, творча знахідка часто приходить до людини зненацька, в найнесподіваніший для автора момент. До речі, ця особливість так зближує фантазію та інтуїцію, що їхні творчі механізми деякі дослідники небезпідставно ототожнюють.

Як художня, так і наукова фантазія відтворюють певну подію у формі відповідного образу чи думки. Але подія в художній інтерпретації побудована та, що вона показує одиничне явище і разом з тим відображає типові характери, обставини, вчинки. При цьому саме одиничне повинно підноситися до типового, але так, що при створенні образу і при його сприйманні виступає насамперед індивідуальне явище. Інакше зникає сила художньої правди. В науці навпаки, індивідуальна подія має місце тільки як момент, що зникає, указуючи на існування закону. Художня фантазія може бути пояснена насамперед тією її особливістю, що вона створює ефект присутності людини, яка сприймає твір, стає свідком і навіть незримим актором, героєм, співучасником події. Ефект присутності можна також назвати ефектом перенесення в зображувальний світ[14]. Тут не можемо не згадати такий жанр журналістського твору як репортаж. Адже ключовим у репортажі є саме ефект присутності. Читач (глядач, слухач) ніби переноситься у самий центр події і якість репортажу залежить не тільки від інформативності, а й від фантазії журналіста, його вміння яскраво зобразити подію, створивши таким чином «прилад телепортації». Прикладом вдалих репортажів може послугувати авторська передача Леоніда Парфьонова «Намедни», що виходила на російському телеканалі НТВ до 2003 року. Яскраві, насичені образністю, але разом з тим не уступають в інформативній насиченості.

1.3. Особливості масово – комунікативної творчості

Журналістикознавець В. Олешко каже, що масово – комунікативна творчість як вид діяльності має мотиви, цілі, функції і результати. Та умовно називає такі три мотиви творчості :

1. Потреба виразити в слові будь яке явище життя і пов'язана з цим потреба виразити самого себе. Всі люди за своєю природою балакучі, вони розмовляють про роботу, політику, друзів, коханих, дозвілля і багато що інше. Говорять і про себе, тому що хочуть «вибратися» з самих себе, розібратися в собі, «розірвати» хоч би на мить пута лише індивідуального існування, позбавитися від самотності. Багато хто довіряється друзям, деякі – психотерапевтам. І лише одиниці обирають інший шлях: довіряють свої думки, відчуття паперу або ще ширшій аудиторії – телеглядачам, радіослухачам, допомагаючи тим самим розкритися собі і тим, хто читає, дивиться, слухає їх твори. Аудиторія впізнає в героях журналістських творів себе, свої проблеми і шукає вихід з важких життєвих ситуацій за допомогою ЗМІ. Іноді потрібні дуже сильні потрясіння, болісні або радісні, щоб викликати слова одкровень. Прикладом тут може служити, скажімо, військовата післявоєнна публіцистика радянської пори або журналістські твори, присвячені якимось трагічним ситуаціям: землетрусам, повеням, нападам терористів, на зразок тих, що трапилися 11 вересня 2001 року в США. Журналіст, який володіє даром слова, утілює загальне прагнення виразити свій світ і себе, і в цьому він підкоряється природному імпульсу людської натури, а разом з тим стає виразником тих людей, хто не вміє і не може висловитися. У такої людини схильність до самовираження знаходить особливу силу, здається, що вона є необхідним додатком до його життя і як би підсилює її. Прагнення увічнити явище в якусь мить може бути увінчане небувалим творчим тріумфом: автором створюються нові масово-комунікаційні цінності[11].

2. Нездійснені прагнення. У XVIII–XIX століттях, в публіцистиці і особливо в літературі, творчість повинна була в якійсь мірі компенсувати незнатне походження особи автора, удари долі, матеріальну незабезпеченість. Їм нерідко створювався якийсь вигаданий світ, оскільки реальний світ часто перетворював публіциста на розчаровану людину. У своїх творах він як би наділяв себе ідеальними якостями, створював інше життя, таку, яку йому хотілося б прожити. Це близько до функції компенсації. Тут же слід згадати і про такі мотиви творчої діяльності, у тому числі і в масово-комунікаційній сфері, як мода на журналістику. Або такий мотив, як комерційний інтерес, жадання влади. До цих пір в середовищі людей, далеких від журналістики, існує думка, що тут можна не отримувати величезні гроші «ні за що»: «пописуваючи», «мелючи язиком», переходячи з презентації на презентацію, з фуршету на фуршет». Словом, деякі люди бачать в даному виді творчості шлях до «вершини», можливо тому, що їм він здається найбільш легкою [11].На мою думку, мотив нездійснених бажань, як назвав його дослідник В. Олешко не мотивує людину до справжньої журналістської професійної діяльності, а лише вводить в оману і з такою мотивацією журналіст навряд виявить себе творчо у процесі роботи над матеріалами у редакції чи студії, він буде шукати легких шляхів, а таким чином справжнього успіху досягти у професійній діяльності навіть важче ніж тернистим шляхом проб та помилок, але з натхненням, жагою до пізнання та розкриття себе в улюбленій роботі.

3. Захоплення самим процесом творчості. Той, хто хоч раз випробував стан творчого підйому, намагається знову і знову випробувати це відчуття. Багато журналістів і дослідники творчості називають цей стан прозрінням, натхненням [11]. Тут, ми вважаємо, журналістові необхідно бути вдвічі уважним, адже захоплення самою творчістю може призвести до неоперативності та необ’єктивності матеріалу, а для журналістської практики це недопустимо не при яких обставинах, адже на першому місці є правдивість, оперативність та об’єктивність. Також обережніше треба бути зі словом, адже воно повинне бути чіткім, зрозумілим і гострим. Таким чином літературні «метаморфози» зі словом, ускладнення конструкцій речення – не є показником високого рівня професіоналізму журналіста.

Олешко також подає у своїй книзі думку Юлію Кисляк, яка стверджує, що мотиви у свою чергу складаються з:

· Із зживання за допомогою творчості часто навіть не усвідомлюваних потягів і бажань.

· За допомогою творчості і таким чином відбувається процес самопізнання особи. Людина пізнає себе і мир у дії, а дія для нього – це творчість.

· У творчості пізнається мир. Чим більше дізнається чоловік, тим більше він хоче дізнатися і старається це зробити. Звідси поява нових робіт.

· Естетичні відчуття народжують естетичні потреби. Естетичні відчуття можна реалізувати через естетичні потреби, потреби в творчості.

Ю. Кисляк визначає й функції творчості:

1. Пізнавальна функція. З погляду діяльності, пов'язаної з пізнанням і віддзеркаленням природи суспільства, творча людина відображає об'єктивний світ через свій суб'єктивний.

2. Художньо-образна. Творчий твір має ідейний зміст, але на відміну від наукового трактату воно виражене в конкретно-образній формі. Особлива сила художньої уяви публіциста полягає перш за все в тому, щоб представити аудиторії нову ситуацію не шляхом порушення, а за умови збереження основних вимог життєвої реальності. А завдання подібного твору, створеного творчою людиною, – показати те, що бачить автор, з такою пластичністю, щоб це побачили інші.

3. Творча діяльність як вираз емоцій. Ситуації, герої, образи, суб'єктивно відібрані і представлені журналістом аудиторії, є передумовою, стимулом і обґрунтуванням діяльності для якогось соціуму або суспільства в цілому. Стимулюючи до дії, наприклад мрія, виступаюча метою однієї людини, або якась нестандартна дія можуть опосередковано стати мрією або потенційними вчинками інших людей. Опосередковано означає завдяки засобам масової інформації. Отже, споглядаючи світ ЗМІ, люди в своєму реальному житті роблять дії, які продиктовані новими цілями, відображеними в цьому новому для них світі[11].

Тож бачимо, що, виходячи з вищесказаного, журналістська творчість направлена на аудиторію і без неї існувати не може, але в ній присутні як і в іншій творчості такі фактори, як емоційність, образність. Важко однозначно сказати, що саме керує творчим журналістом при написанні матеріалу, на мою думку найточнішим й найоб’єктивнішим мотивом саме журналістської творчості є потреба виразити у слові будь яке явище життя і пов'язана з цим потреба виразити самого себе, інші, зазначені В. Олешко, ми вважаємо другорядними.

1.4. Творчий процес та його стадії. Творчий процес у журналістиці.

Доречно почати з висвітлення основних стадій творчого процесу будь якої галузі. Одна з перших та найвідоміших спроб розкрити етапи творчого процесу належить російському інженерові П. К. Енґельмаєру. В своїх дослідженнях він зближує психологічну структуру творчості технічної, наукової та художньої. У появі кожного винаходу спостерігається триакт, що складається з бажання, знання та вміння, тобто з накресленої мети, плану досягнення цієї мети і матеріального виконання. Відповідно до своїх вихідних позицій Енґельмаєр накреслює ступені творчого процесу. Першою дією виступає зародження задуму, акт, в якому головним діячем є інтуїтивне мислення, пов’язане з інтуїтивним мисленням, з певними бажанням, стимулом. Для журналіста таким стимулом слугує редакційне завдання, або власне відкриття, яке спричинило зародження задуму, хоча вчені – журналістикознавців не завжди погоджуються з думкою, що завжди початком творчої діяльності журналіста над матеріалом є задум, інколи першою з’являється тема, особливо, якщо це редакційне завдання, інколи – концепція, а інколи реальна конкретна ситуація. (Але це стосується журналістики, на разі розглядається спільні риси етапів творчого процесу всіх галузей творчої діяльності.) Другий етап – це дискурсивне мислення, логіка, міркування та емпіричне дослідження. Із задуму, який свідчить лише про те, чого людина хоче, виробляється те, що вона може. На третьому етапі винахідник вступає у двобій з матерією, аби свій план виконати реально. П. Енґельмаєр каже : «ми розглядаємо будь-який винахід як тричлен: принцип, схема (система, план) і конструкція.

Чи не найпопулярнішою стала чотири стадійна теорія «творчого мислення», створена Г. Воллесом. Він розмежував такі його стадії: підготовка, визрівання, натхнення (осяяння) та перевірка істинності. На його думку ці чотири стадії в повсякденному потоці мислення перекривають одна одну, коли ми досліджуємо різні проблеми.

Психолог Е. Гетчинсон провів інтерв’ю з 250 знаменитими сучасними мислителями Англії та Сполучених штатів Америки, чиї наукові досягнення без сумніву були названі творчими. Аналізуючи ці інтерв’ю, Гетчинсон розрізняє «систематичне» мислення і творчий «інсайт». У першому – об’єктивність, проблема і метод чітко визначені; емоції та фрустрація мало відчуваються. Існують чотири істотні стадії у творчому інсайті: стадія підготовки або орієнтації, яка характеризується тривалим зосередженням на проблемі з оживленням минулого досвіду; стадія фрустрації. Фрустрація характеризується емоційною напруженістю, неспокоєм, чуттям приниженості. (у журналістиці та письменстві подібний стан називають «синдромом білого аркушу», який пов'язаний з творчими муками.); період або момент інсайту. Його не можна передбачити! Він супроводжується потоком ідей, альтернативним навіюванням рішень та швидким успіхом (тут також можна навести приклад, коли скажімо публіцист після мук шукання нових форм вираження авторської думки, враз так би мовити «за один присіст» пише відмінний, насичений матеріал); стадія перевірки, розробки, оцінки. Тут використовуються технічні та експліцитні правила практики [13].

Звичайно, що всі ці стадії – річ досить умовна, бо навряд чи можна повністю розкласти «по поличкам» настільки багатогранне явище людського буття як творчість.

На разі ми зараз спробуємо більш детально проаналізувати творчий процес саме журналіста, щоб далі більш повно охарактеризувати саму творчу особистість журналістського «Я».

Г. Лазутіна у книзі Основи творчої діяльності журналіста каже, що творчий процес у людини у будь-якому вигляді діяльності безперервний. Його внутрішня, протікаюча на рівні психіки сторона – прихована від очей лабораторія переробки інформації, що не знає передиху. Але зовні він виявляється переривистим, дискретним: продукція видається порціями – окремими творами. Це дозволяє нам роботу над окремим твором узяти за одиницю спостереження творчого процесу, визначивши її як творчий акт. Особливості творчого процесу відбиваються в нім, як море в краплі морської води [6].

Тож журналіст, працює не як, скажімо, робочий на заводі – 8 годин, його мозок спрямований на творчу діяльність всі 24 години. 24 години на добу він знаходиться у творчих пошуках і результатом такої діяльності є якісний матеріал.В. Аграновский писав, що коли що всі оточуючі легко відключаються від різних турбот, у тому числі і професійних, журналісти продовжують працювати, їх мозок постійно «відбирає» і фіксує те, що повинне увійти до майбутнього нарису, статтю репортаж і т. д.[1]. Але так чи інакше, журналіст неодмінно проходить деякі типові етапи творчого процесу і першим, зрозуміло, є початок діяльності. Г. Лазутіна далі говорить, що початок будь-якого творчого процесу пов'язаний з накопиченням інформації. Освоєння дійсності – обов'язкова умова подолання тієї проблемної ситуації, яку є початковий момент творчого акту: є творча потреба, є орієнтовне завдання, але відповіді на питання про її рішення у вигляді конкретного задуму твору немає [6]. Накопичення інформації є дуже відповідальним для журналіста процесом, адже від правдивості, інформативної насиченості і яскравості фактів залежить подальша доля матеріалу. Він або стане вдалим зразком журналістської творчості, або ще одним «прісним» твором. Дослідниця вказує на яскраво виражену стадіальність творчого акту у журналістиці, який предстає як єдність двох самостійних частин – стадії отримання інформації так і стадії створення тексту. І хоча «залізної стіни» між ними немає (своєю внутрішньою, суб'єктивною стороною вони частково накладаються одна на одну), зовні їх відносна самостійність очевидна. Нерідко вона навіть підтверджується командировочним посвідченням, що відносить журналіста на певний час в певну точку простору, де і розгортається його робота по здобичі даних, на основі яких в ході наступної стадії творчого акту він створить свій матеріал [6]. Тож, перший етап – збір інформації, і хочу наголосити на наступних словах дослідниці, яка вказує на те, що умови освоєння життя у журналістів специфічні: процес пізнання часто починається при недостатньому рівні компетентності, нетривалий за часом, а головне – невід’ємній від спілкування, зв'язаній з активним емоційним переживанням ситуації [6]. Дійсно, журналіст – це не одноманітна професія писання чогось, за потребою журналіст стає тим ким зобов’язує його тема майбутньої публікації й політологом, й економістом, й психологом, й екологом. Впродовж першої стадії журналіст розв’язує наступні завдання :

1) виявити (або уточнити) адресу шуканої реальної ситуації – конкретний об'єкт дійсності, про який журналіст писатиме (тому іноді цю операцію так і називають – «вибір об'єкту»);

2) визначити ті масштабні проблеми, в контексті яких може бути значуща дана ситуація, і розглянути можливі варіанти їх зв'язку;

3) спланувати і організувати практичне забезпечення ходу роботи.

Наступна частина роботи, це, звичайно, написання самого журналістського твору.І тут дослідниця виділяє такі операції, які проробляє журналіст при створенні тексту, називаючи їх сходинками на дробинці, яка веде до успішного журналістського твору.

Перша сходинка цієї «драбинки» – операція «остаточне формування задуму». В ході творчого акту журналіста вона має на увазі народження цілісного, хоча поки що і не цілком виразного бачення майбутнього твору.Виникає таке бачення на базі отриманої під час вивчення ситуації концепції. Концепція – це знання про дійсність плюс її трактування, відношення до неї. А задум – вже уявний образ майбутнього твору, що включає в згорнутому вигляді і тему його, і ідею, і принцип його організації. Тобто задум і є та конкретна мета, виробленню якої присвячена початкова стадія творчого акту і якою була присвячена початкова стадія творчого акту і якою під час його завершуючої стадії належить утілитися в текст [6]. Наступна операція це - «конкретизація задуму», коли журналіст вже бачить у голові текст твору, вирішує, як він почнеться і як закінчиться, на яких проблемах треба зробити особливий акцент. Ще одна операція – «авторське редагування тексту». Постійно йде пошук якнайкращих варіантів. У даному ж випадку мається на увазі усвідомлена завершальна процедура творчого процесу, що має контрольний характер[6].

Зрозуміло, що всі стадії творчого процесу мають умовний характер, адже це не є чітко регламентованою дією, більш того, творчий процес доволі абстрактне і багатопланове поняття у всіх сферах діяльності людини в тому числі і в журналістиці.

1.5. Творча особистість, якості творчої особистості.

Творча особистість журналіста.

Отже, розібравшись з поняттями творчості та творчого процесу, приступаємо до розглядання найважливішого компонента творчої діяльності, адже без творчої особистості творчий процес не можливий.

В. Олешко називає творчу особистість суб'єктом творчості, основним елементом творчого процесу, додаючи, що сучасне розуміння творчості як сутнісна характеристика людини достатньо повно виявляє характер змін, що здійснюються, в соціальному світі [11]. У журналістиці на тему змін дуже влучно висловився В. Симонов: «Змінилася сама професія... Журналістика була ближча до літератури, до художньої творчості. Сьогоднішні професіонали не зобов'язані писати краще, красивіше, яскравіше за інших. І навіть, висловлю крамольну думку, не зобов'язані думати глибше за інших. Їх головний обов'язок — встигнути раніше, встигнути в номер. Бути першими. Вони не гірші за своїх попередників, вони — інші» [11]. На нашу думку, слова В. Симонова якоюсь мірою мають рацію, адже журналістика – дзеркало буденності, і зі зміною устрою життя суспільства, зі збільшенням швидкості самого життя, міняється і журналістика. Ми вважаємо, що це не показник непрофесіоналізму, а просто зміна самого значення ЗМІ в суспільстві. М. Ким на основі сказаного Симоновим каже, що професійні якості сучасного журналіста можна звести до уміння швидко орієнтуватися в ситуації і оперативно інформувати читачів про тих або інших суспільно значущих фактах. Безумовно, ці якості важливі. Але чи достатньо їх, щоб розібратися в серйозній проблемі, щоб грамотно провести журналістське розслідування, щоб кваліфіковано написати аналітичну статтю, щоб уміло використовувати всю жанрову палітру журналістики [5]. Перед тим як розглянути всі сторони творчої особи журналіста слід дати визначення самого поняття «творча особистість».

Автор підручника «Журналістика як творчість» каже, що поняття «творча особа» не має достатнього філософського або навіть цілком «прикладного» обґрунтування. Як «робоче» можна прийняти наступне трактування: «Це особа, для якої творчість стає найважливішим регулятивом, осмисленою життєвою цінністю, способом світогляду і світосприйняття. Керуючись в своїй діяльності свідомо-вольовими орієнтирами і – гарантованим ступенем корисності, творча особа в процесі творчості транслює своє «Я» в світ, сприяючи вдосконаленню буття, дає його нові вимірювання» [11].

Всі ми колись стикалися з ситуацією, коли чуємо, що в адресу тієї чи іншої людини лунає фраза: «Ви творча особа». Творчі люди, на думку В. Олешка прагнуть перетворити інших. Внутрішня необхідність цього процесу полягає в тотожності життя і дії (не можна ж насправді вважатися самим собою, не виразив свою суть у дії). Зовнішньою необхідністю є те, що поле дії людини накладається на поля інших, взаємодіючи з ними. Під впливом же зовнішнього тиску людина піднімається до вершинам творчості. Проте творчій, неординарній особі потрібні і відповідні зовнішні умови, в першу чергу, соціальні, для повної самореалізації. Інакше, зусилля перетвореної особи – вплинути на побратимів – неминуче зіткнуться з опором... їх інерції, яка прагне... залишити все без змін [11]. Творча людина неодмінно виділяється серед інших, обирає собі шлях творчості, але і вибір цей зумовлює соціальне середовище в якому вона знаходиться. Так і майбутній журналіст, обирає журналістику не тільки тому, що він бачить свою самореалізацію у цій професії, але і тому, що саме суспільство підштовхує його до цього вибору. Бо задатки творчої людини ще з дитинства можуть бути розвинені у різних напрямках.

До своєї роботи треба відноситися строго і вимогливо (творчо – якщо завгодно), але говорити про неї вголос, - підкреслює автор книги «Журналістика і Журналісти» В. Моїсеєв, - слід стримано і навіть з гумором, скажімо, як це робив Антон Павлович Чехов. Автор приводить відомий багатьом приклад, як великий російський письменник критично відносився до своєї діяльності, не вважаючи, що має право називати своє натхнення письменницькою творчістю, він в листах, говорив про нього в нарочито зневажливому тоні: «Я надряпав... паршивий водевіль...», «Постараюся надряпати яку-небудь кислятинку...». Але при цьому Антон Павлович до роботи відносився надзвичайно відповідально [8]. Зрозуміло, що творча людина не стане прямо називати себе творчою, а лише буде доводити це своєю діяльністю. Серед журналістів побутує фраза, яка вже стала афоризмом, що журналістика не професія, а група крові. Тобто вже у слові «журналіст» закладена думка, що це не звичайна людина із звичайними здібностями. Безумовно, журналіст повинен володіти комплексом певних психофізіологічних і психологічних якостей, наприклад: комунікабельністю, допитливістю, динамізмом, спостережливістю і іншими. При цьому слід пам'ятати, що в журналістиці існує різні спеціальності і спеціалізації і, скажімо, відповідальний секретар це зовсім не одне і теж, що власний кореспондент, редактор же – не обов'язкове краще перо в редакції, а організатор творчого і виробничого процесу. В. Моїсеєв, кажучи про те, що іноді в людині можуть поєднуватися різні якості, як уміння писати, так і уміння організувати роботу цілого колективу, приводить в приклад радянського редактора і публіциста Олексія Аджубея, який в кінці 50 – початку 60-х років, очолював «Комсомольську правду» , а потім «Вісті»[8].

У 1997 році лабораторія функціонування ЗМІ факультету журналістики Санкт-Петербурзького державного університету провела опит серед 30 керівних співробітників петербурзьких видань. В ході дослідження їм було поставлено питання: «Якою кваліфікацією (якими знаннями, уміннями, навичками) повинен володіти журналіст, що працює у Вашому виданні?». Серед відповідей були виділені наступні:

— спеціалізація у відповідній галузі, темі, проблемі, питанні;

— уміння працювати з людьми, інформацією, словом;

— уміння формулювати думки;

— знання соціальних проблем міста, уміння всесторонньо розглядати їх;

— уміння знаходити і розробляти нові теми, цікаві читацькій аудиторії;

— знання мови і принципів побудови матеріалу;

— уміння витягувати інформацію, висловлювати її, будувати узагальнення;

— уміння виявляти і аналізувати складні соціально-економічні тенденції і процеси;

— комунікативність, уміння розбиратися в психології спілкування.

Навіть виходячи з цієї вибірки відповідей, можна зробити висновок про те, що сучасний журналіст повинен володіти цілим комплексом професійних якостей і умінь, які сприяли б успішній реалізації завдань, що стояли перед співробітником редакції. При цьому до найбільш важливих журналістських якостей можна віднести: компетентність, ерудованість, володіння методологічним інструментарієм при зборі і аналізі первинної інформації, володіння індивідуальним стилем письма та ін. Всі ці якості в сукупності створюють поняття «професійна майстерність» [5].

В. Ученова наголошує на тому, що уміти відчувати слово, шліфувати фразу, точно виражати свою і не свою думку – якості для журналіста абсолютно необхідні. Але журналістові необхідно мати талант іншого роду. Він повинен володіти жвавістю темпераменту, прагненням активно втручатися в життя суспільства, готовністю до постійного пошуку нового, до подолання інерції поглядів. Таке відношення обов'язково повинне передувати «мукам слова», хоча зовсім не замінює, не усуває їх. Кращі з журналістів не раз і не два відзначали неминучість саме такого відліку за шкалою професійних достоїнств. Бути журналістом – означає не тільки їздити, дивитися, відбирати, писати – це означає особливим чином жити. – М. Кольцов [19]. Проаналізувавши досвід вчених, можна зробити висновок, що ані техніки писання матеріалу, ані таких рис як комунікабельність та швидкість мислення – не достатньо для формування цілісної особи журналіста. Ми думаємо, що є ще деякі особливі риси, які навіть на рівні підсвідомості керують творчим процесом, спрямовуючи журналіста до створення не просто матеріалу, а матеріалу, який чітко віддзеркалює сучасність, процеси життя суспільства, який представляє собою цінність для читача чи глядача (слухача). На нашу думку, це особливе бачення реальності, цілісне бачення картини буття сьогочасності. Психолог А. Лук каже у книзі «Психологія творчості»: «свіжість погляду і "зіркість" пов'язані не з гостротою зору або особливостями сітківки, а є якостями мислення, тому що людина бачить не тільки за допомогою ока, але головним чином за допомогою мозку» [7]. Тому журналіст бачить не тільки зором, він володіє й іншим зором, який є інтуїцією.

Обізнаність – ще одна риса творчого журналіста. Процес пізнання триває все життя і пізнавальній діяльності журналіста велику роль грають інтелектуальні здібності, а точніше — розвиненість мислення – говорить М. Ким. На думку психологів, «мислення є формою творчого віддзеркалення людиною дійсності, що породжує такий результат, якого в самій дійсності або у суб'єкта на даний момент часу не існує. Відмінність мислення від решти психологічних процесів пізнання полягає в тому, що воно завжди пов'язане з активною зміною умов, в яких людина знаходиться. Мислення завжди направлене на рішення якої-небудь задачі. Таким чином, мислення — це особливого роду розумова і практична діяльність, що припускає систему включених в неї дій і операцій перетворюючого і пізнавального характеру»[5].

У психології виділяють різні типи мислення:

1) наочно-дієве (що здійснюється шляхом маніпулювання об'єктом);

2) наочно-образне (засноване на перетворенні образу предмету);

3) словесно-логічне (має на увазі опосередковане використання понять, логічних конструкцій, мовних засобів).

Серед розумових здібностей творчої особи виділяють наступні: легкість генерування ідей, здібність до перенесення, «зчеплення», згортання, зближення понять і ін. [13]. Так журналіст відшукує причиново-наслідкові зв’язки там, де звичайна людина їх би не побачила.

У особові чинники журналістського потенціалу входять і інші здібності, і серед них можна назвати уміння спостерігати, дивуватися, знаходити в навколишньому світі цікаві подробиці і використовувати їх в своїй роботі [5].

Можна додати ще те, що журналіст - це яскрава особистість, життєрадісна, яка володіє об’єктивною чуттєвістю, адже навіть у сьогочасному жорсткому світі, де побутує прагматичний стиль життя журналіст не є машиною, яка «штампує» новини, це людина яка має серце, співчуття, милосердя. Також журналіст – людина, яка є громадянином своєї держави. Ці риси здавалося б не несуть в собі якогось професіонального відтінку, але, як не дивно теж мають не аби яку роль саме у професійній діяльності журналіста.

Дуже важливо, щоб людина, яка обрала для себе роботу у засобах масової інформації, на психологічному рівні відчувала себе вільною, неповторною та цільною особистістю. Як зазначає В. Моїсеєв, журналіст не просто якийсь «літератор», що «пописував» для абстрактного «почитуючого» читача (глядача, слухача) або безпристрасний реєстратор подій, а відповідальний суб'єкт суспільних процесів. Значення всієї журналістики припускає формування у окремого журналіста неприйняття позицій «маленької людини», «стороннього спостерігача», від якого, - пиши не пиши – нічого не залежить [5].

Тож, творчість є необхідним компонентом у «приготуванні» професіонального журналіста. Це багатогранне явище, яке не може бути розглянутим лише з однієї точки зору. Адже творчість є ще невід’ємним ідентифікатором особистості взагалі, проявом її сутності.


РОЗДІЛ 2

ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ ЛЕОНІДА ПАРФЬОНОВА

На основі теоретичної частини був складений перелік критеріїв за якими ми спробуємо розібрати діяльність та творчу особистість відомого російського журналіста Леонід Парфьонова. Але спочатку, наведемо коротку біографічну довідку.

Тож, Леонід Парфьонов народився у 1960 році в місті Череповець Вологодської області, Росія. Його батько - звичайний інженер. Леонід виявив бажання писати і вступив до Ленінградського державного університету на факультет журналістики, який закінчив у 1983 році. Молодим журналістом Леонід вже друкувався у часописах «Огонёк», «Правда», «Советская культура», був кореспондентом газети «Волгоградский комсомолец». На телебачення Л. Парфьонов потрапив не відразу. Найбільшим досягненням на той час Леонід визнає одне з перших своїх інтерв’ю на телебаченні з відомим музичним критиком Артемієм Троїцьким. Після цього Леонід Парфьонов відчув, що телебачення – його шлях до самореалізації, як журналіста. Він зрозумів, що здатен робити щось дуже не схоже на тодішні стандарти радянського ТБ. Тож, у 1987 році він знімає свій перший документальний фільм про покоління шестидесятників «Діти ХХ з’їзду». Його робота була помічена, та журналіст був запрошений на російське «Авторське телебачення», де він й створив першу версію своєї програми «Намедни», яка стала класикою російського телебачення, здобула популярність не лише на батьківщині, а й у країнах СНД, зокрема й в Україні. «Намедни» разом з Парфьоновим «переїхали» на більш масштабний канал НТВ, де він стає членом ради директорів каналу та генеральним продюсером у 1993 році. Через декотрий час, а саме у 1997 році стартує авторський проект журналіста, який згодом здобуде шалену популярність серед телеглядачів – «Намедни: 1961 – 1991. Наша эра» - який став енциклопедією радянського життя. Перший вихід програми до ефіру відбувся 1 березня 1997 року. Потім "Наша эра" періодично з'являлася на ТБ до квітня 1997 року, після чого настала тривала перерва. Вихід програми до ефіру був відновлений в грудні 1997 року.

6 лютого 2003 року Леонід Парфьонов заявив, що програма "Намедни" більше виходити не буде. А в червні 2004 року Л. Парфьонов був звільнений з телекомпанії НТВ. Звільнення Леоніда Парфьонова пов'язане з сюжетом "Вийти заміж за Зелімхана", забороненим до показу на європейську частину Росії. У основі сюжету - інтерв'ю зі вдовою пана Яндарбієва Малікой, яке вийшло в ефір, незважаючи на пряму заборону керівництва. У результаті програма "Намедни" припинила своє існування, а керівник і ведучий програми був звільнений з каналу. Безпосередньо після цього, 5 червня 2004 року, Леонід Парфьонов був висунутий на здобуття Лейпцігзької премії засобів масової інформації за 2004 рік. Головною подією року для Парфьонова, на його думку, стало досягнення програмою "Намедни" того рівня, після якого вона була закрита.

На початку грудня 2004 року Леонід Парфьонов прийняв пропозицію компанії "Axel Springer Russia", що видає тижневик "Русский Newsweek", стати головним редактором журналу. За словами самого Парфьонова, нове призначення не виключає його співпраці з телебаченням. Леонід Парфьонов - автор ідеї і співавтор сценарію перших і других "Пісень про головне" (ОРТ), член Академії російського телебачення, лауреат премії Спілки журналістів і ТЕФІ-2000 (спец. приз Академії). Леонід Парфьонов - автор телефільмів "17 миттєвостей весни. 25 років опісля" і "Місце зустрічі. 20 років опісля", що виходили на НТВ в циклі "Новітня історія", а також циклів "Намедни. 1961-1991", "Намедні. 1991- 2000", телефільмів "Ваш Жванецький", "Життя Солженіцина", "Століття Набокова", "Живий Пушкін", "Російська імперія".

Леонід Парфьонов, бачимо, багато що досяг у журналістиці. З метою якнайглибше зрозуміти роль цього журналіста в суспільному житті глядачів й читачів, як безпосередньої аудиторії Леоніда Парфьонова ми за допомогою глобальної мережі «Інтернет» провели опитування, де поставили питання про значення творчої діяльності Парфьонова його російській аудиторії. Та отримали такі цікаві відгуки:

«Для телеглядачів те, що Парфьонов пішов з ТБ - величезна втрата. Ніхто з нинішніх тележурналістів до цього рівня не дотягує. Такі таланти треба берегти - це національне надбання. (Тетяна)» [12].

«Думаю для нинішнього покоління ТБ - він просто недосяжний. (Олександр Гуревич. Ізраїль)»[12].

«У нелегкий для чесних, порядних людей (а особливо журналістів) час він продовжував і продовжує говорити правду нашого життя. Тепер "вони" (ті, хто вирішує, що таке добре і що таке погано) думають, що прибравши «Намедни» зможуть досягти, щоб люди перестали думати. Думати і не погоджуватися - наше право. Поки є такі люди, як Леонід Парфьонов, у нас є надія (Глядач)»[12].

Відгуки, які ми отримали, вказують на визнання Леоніда талановитим, професіональним журналістом, про це свідчать і його нагороди в галузі журналістики.

Тож, якими якостями володіє цей журналіст і чи мають вони творчий характер?

На що ми звертаємо увагу насамперед, коли бачимо журналіста на телеекрані? Звичайно, на те, як він виглядає, як почуває себе під прицілом телекамери, як і що говорить. Парфьонова виділяло вміння чітко і досить емоційно говорити, немаловажним був і підбір заголовків до кожного сюжету. Комунікація з глядачами відбувалася нібито у новостійній манері, але й тут ведучий дозволяв собі оригінальний образ поведінки у студії. Парфьонов не сидів на місці. Він, нібито сам захопившись розповіддю, підскакував та продовжував оповідати вже в іншій частині студії.

Вміння подати матеріал, звичайно, важливе, але це не є ідентифікатором саме журналістської творчості.

Суть творчого підходу закладена в самій концепції цього телевізійного продукту. Темами сюжетів «Намедни» слугували різні події і проблеми – соціальні й культурні. Сам підхід до створення матеріалу був майже художнім.

Сюжет "Вийти заміж за Зелімхана" послугував причиною звільнення Парфьонова. Він не відмовився від трансляції забороненого матеріалу. На нашу думку, він вчинив правильно, адже краще залишитися вірним собі чим піддаватися натиску керівництва.

Парфьонов створив свій власний, впізнаний і розпізнаваний, але, проте, оригінальний стиль передач.Його творчий метод нині робочий інструмент багатьох професіоналів телеефіра, а його манері намагаються наслідувати юні дарування [16].

У переважній більшості проектів Парфьонов перш за все реалізує одну з головних професійних якостей журналіста - уміння бути в потрібний час в потрібному місці. Тому при створенні своїх програм він завжди вирушає в експедиції по місцях тих подій, про які розповідає. Ефект наочності вражаючий: у публіки виникає повне відчуття власної присутності. Принцип наочності він доводить майже до абсурду, - кажуть його колеги, - то затягує в ефірну студію літак, то демонструє медичний прилад для проведення операції обрізання. Парфьонов недаремно славиться найстильнішим ведучим, бо в його програмах завжди важливий не тільки предмет розмови, але і сама манера подачі матеріалу [16]. І тут панує його славнозвісна іронія, яку він відкрито собі дозволяє.

Колеги Парфьонова відзначають його спокій у подачі матеріалу, зокрема Сергій Ільченко, автор публікації про Леоніда Парфьонова, каже, що спокій самого Леоніда Парфьонова деколи виглядає як продумана і обачлива позиція. Він спокійно поглядає на всі інтриги й також спокійно розголошує їх, виносячи сміття з професійної телевізійної кухні. Продовжуючи співпрацю з телебаченням, випускаючи для "Першого каналу" ексклюзивні проекти - на зразок фільму про афінську Олімпіаду 2004 року або міні-серіалу до 100-річчя Брежнєва [2].

Фільм про Олімпіаду 2004 «О світ! Ти – спорт!» став одним з найкращих фільмів про Олімпіаду на телебаченні. Леонід Парфьонов сам так про нього розповідає: «Перш за все ми знімали про людські пристрасті. У нас були зйомки до і під час змагань, але найголовніші - це кадри відразу після змагань. До цього спортсмени жили на карантинно-казармовому положенні: збори, Олімпійське село. І розмови після олімпійської гонки давали можливість пережити ще раз все те, що відбулося. Відзначали перемогу або невдачу, переживали, "відходили", що називається, в таверні на даху "Боско - будинку", пізно вночі, коли і писалися більшість інтерв'ю. Отже, найцінніше - це відчуття та слова спортсменів про те, що було, і що ще попереду». У цих словах чітко видно ставлення Леоніда до своєї роботи, він не працює, а живе своєю професією. Під час роботи над фільмом Леонід Парфьонов не відчував себе просто журналістом, він ставав на якийсь час спортсменом, переживаючи всі злети і падіння.«У спортивних переживаннях читаються життєві історії. Чому спорт називають грою? Тому що це мешкання життя: іноді буває, воно все разом пролітає за змагання - і людське, і професійне. Все, що в житті розмазано більш менш тонким шаром, тут сконцентровано: воля, характер, здатність долати себе і подолати інших» [2].Звичайно, для документальної журналістики, така емоційність не заважає, а навпаки, придає телефільму яскравості, змушує журналістику відчувати. Ця особливість різко виділяє журналістику країн СНД від журналістики західного зразка, навіть у більш наближених до кіномистецтва документальних фільмах-репортажах західна модель журналістики емоційність вважає зайвою.

Ще одна яскрава телевізійна робота Леоніда Парфьонова, яка показує його творчу журналістську особистість це документальний телефільм «Особисто Леонід Ілліч» про Леоніда Брежнєва. «Це та історія, яка не проходить, а залишається. У той час відбулося безліч подій і пізнавальних, і просто повчальних» - каже автор фільму [2]. Разом з емоційною насиченістю, журналіст намагається поставитися до теми об’єктивно: «Ми прагнули бути об'єктивними. Він (Л. Брежнєв) - історична фігура вже тому, що він собою визначив цей час. Ми говоримо "брежнєвська епоха" і під цим маємо на увазі роки, які ще відповідають поняттю "брежнєвський застій". Але це більш оціночне» [2].

Леонід Парфьонов захоплюється історією. Його історичні програми та фільми складають немало важливу частину його творчого здобутку і, мабуть, найширше розкривають його особу як журналіста, адже в цих роботах бачимо творчий погляд на історичні процеси у суспільстві, який не позбавлен об’єктивності та плюралізму.

Ще один цікавий проект Леоніда Парфьонова, який свідчить про оригінальність його мислення – телевізійна програма «Російська Імперія», яка торкається й історії України у складі Російської Імперії.

Робота над проектом почалася в 2000-му році. Закінчена — весною 2003 року. Для передачі готувалися спеціальні карти, а всі сюжети і тексти підготував Леонід Парфьонов. Це грандіозна, як журналістська, так і технічна робота.

Зараз Леонід - головний редактор російського видання всесвітньо відомого тижневика «Newsweek». У журналі відчутний оригінальний «парфьонівський» стиль, починаючи з обкладинок та закінчуючи підбором тем. Навколо часопису зібралися справжні майстри сучасної російської журналістики. У 2006 році його часопис відзначили за найкращу обкладинку.

Про свій творчий метод Леонід не любить міркувати. «Та ніякий я не автор і не ведучий. – сказав Л. Парфьонов у одному зі своїх інтерв’ю. - Мій жанр і метод один - я працюю на телебаченні Леонідом Парфьоновим» [16].

На основі вищесказаного ми вважаємо даного журналіста яскравою творчою особистістю. Достойним журналістом нашого часу. Нажаль, ми не можемо назвати аналогів «Намедни» або «Newsweek» в Україні.

ВИСНОВКИ

Вивчивши теоретичну базу й перевіривши отриманні результати на практиці, ми дійшли таких висновків з приводу нашого дослідження. У журналістиці як в жодній іншій професії грає важливу роль людський фактор, адже саме крізь призму суб’єктивного людського бачення конкретна реальна ситуація осмислюється і подається через ЗМІ вже масовій аудиторії. Питання журналістської творчості розглянуто дослідниками ще дуже мало. Існує багато протиріч стосовно цього питання, особливо тих випадків де має велике значення думка самого журналіста. Ким йому бути? Спостерігачем, оголошувачем фактів чи суспільно й політично активним учасником життя своєї держави?

Так чи інакше, професія журналіст зобов’язує людину до відповідальності за кожне сказане слово. Але це не може обмежити творчу діяльність фахівця.

Специфіка і своєрідність журналістської творчості полягає в тому, що воно, націлюючи людину на адекватне відображення і осмислення дійсності, вимагає від нього характерних даному виду діяльності якостей дарування, особливого психофізичного складу особи, хорошої професійної підготовки – говорить дослідник М. Ким. Зважаючи на це, творча особа Леоніда Парфьонова відповідає цим якостям. І найкращим доказом цьому є відгуки глядачів і читачів, просто прихильників його творчої діяльності. Але крім цих дарувань та психофізичного складу особи, неабияка роль у суспільній діяльності відводиться моральним принципам журналіста як в першу чергу людини та громадянина. Тому вкрай важлива орієнтація журналіста як творчій особі на рішення соціально-важливих завдань. Не випадково найбільшими публіцистами своїх епох ставали видні мислителі, політичні діячі, лідери партій і рухів – ті, хто гостро відчував суспільні проблеми і запити суспільства і умів їх виразити в своїх творах. В. Моїсеєв стверджує, що до суспільно значущого ефекту не приводить націленість журналіста на ліричне, образне самовираження або бажання покрасуватися. І в наших газетах можна знайти немало матеріалів підготовлених авторами чи не з єдиною метою «закрутити» сюжет, «блиснути» літературними вишукуваннями або розчулити читачів «несамовитими» деталями . З цього боку нам доволі важко судити про Леоніда Парфьонова, адже його сюжети були яскраві, навіть, настільки, що кожна робота сприймалася за короткий документальний фільм. Вважаємо, що наявність образного бачення і так би мовити ліричного підходу до матеріалу , визначають і жанр, напрямок роботи журналіста. Так, Леонід по праву вважається одним із найяскравіших документалістів. (Нагадаю, що в його арсеналі більше 7 телефільмів та 2 циклу програм документального характеру з історії Радянського Союзу). Про визнання Леоніда Парфьонова майстром своєї справи говорить і той факт, що його телевізійний проект «Намедни» вийшов на dvd – дисках, та навіть зараз, коли програма не виходить в ефір більш трьох років, її записи користуються популярністю.

Хочемо далі зазначити, що зараз побутує в українській та російській журналістиці орієнтація на західну модель журналістики, де головною метою журналіста є подання «голих» фактів. Але, на нашу думку, тут треба враховувати образ духовного мислення цілої нації, цілий менталітет, для якого такий підхід не є характерним. Вищезгаданий російський дослідник М. Ким у своїй книзі подає думку з цього приводу І. Руденко, який стверджує, що сьогодні голод не на факти — на точки зору. На яскраве слово. На старі, але забуті жанри. Знов виникає потреба в творчо орієнтованих людях, здатних не тільки оперативно повідомити новину, але і осмислити складні явища дійсності. Відповідно підвищуються і кваліфікаційні вимоги до їх професійних якостей, знань, умінь і навиків – додає вже М. Ким.

У своїй роботі ми вдалися до спроби соціологічного опитування. Звичайно, його не можна назвати повноцінним, адже ми не могли дотриматися всіх правил соціологічних досліджень, але отриманні результати відгуків аудиторії стосовно журналістської діяльності Леоніда Парфьонова, наглядно показали як сприймається його робота, який вплив мають його матеріали, його стиль говорити та подавати сюжети на глядачів.

Повний і всебічний розвиток і розкриття творчого потенціалу журналіста, прояв його індивідуальності, і взагалі особи, можна і треба розглядати як неодмінну умову ефективності всієї системи засобів масової інформації і виконання ними, що відповідають потребам соціального прогресу суспільства завдань – говорить Моїсеєв, додаючи, що велику роль тут грає само суспільство, яке своїми запитами до журналістики може впливати на її рівень.

Так від рівня суспільних очікувань результатів журналістської діяльності залежить професіоналізм всієї журналістики в цілому і – в її складі – кожного журналіста окремо. Отже, можна говорити про загальні і приватні аспекти розвитку творчого потенціалу. Вони нерозривно зв'язані і взаємообумовлені, тому що від суспільних запитів до засобів масової інформації залежать вимоги до окремого журналіста, так і ступінь його ж професіоналізму впливає на ефективність всієї журналістики.

Тож, журналістика – багатоаспектне явище, професія яка вимагає багато сил та специфічних якостей від людини, особливої душевної сили. Адже робота журналіста має значення для величезного пласту населення всієї держави, а інколи і всього світу. Зважаючи на це, можна з упевненістю сказати, що творча особа журналіста не належить йому одному, а є вже суспільною цінністю. І роль журналістики в інформаційному суспільстві все більш зростає, а значить, зростають й вимоги до творчої особистості професіонального журналіста.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:13:06 19 марта 2016
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений22:41:05 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
15:45:03 25 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Творча особистість журналіста

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151129)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru