Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Екокономічна ефективність виробництва картоплі

Название: Екокономічна ефективність виробництва картоплі
Раздел: Рефераты по ботанике и сельскому хозяйству
Тип: реферат Добавлен 14:49:56 06 мая 2009 Похожие работы
Просмотров: 621 Комментариев: 3 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Вступ

Картопля є одним з основних продуктів харчування, а також дуже важливим і практично незамінним кормом для худоби. Крім того, вона є цінною технічною культурою, що використовується в промисловості для виробництва крохмалю та спирту.

Саме тому дуже важливим є вивчення виробництва цієї культури в Україні, визначення економічної ефективності виробництва її. На основі цих досліджень потрібно зробити шляхи усунення недоліків, які спричиняють збитковість або низьку ефективність галузі картоплярства.

Для свого дослідження я обрала ЗАТ «Інтерагросистема», що знаходиться в селі Стольному Менського району на Чернігівщині. Це підприємство має досить сприятливі природно - кліматичні умови для вирощування картоплі. Виробництво цього виду продукції в господарстві є прибутковим. Моє завдання полягає у досконалому вивченні процесу виробництва, окремих його показників, вивчення умов, у яких знаходиться ЗАТ «Інтерагросистема» для того, щоб розробити напрями для усунення недоліків, підвищення рівня рентабельності та загальної ефективності виробництва картоплі.


Розділ 1. Наукові основи економічної ефективності виробництва картоплі

1.1 Народногосподарське значення виробництва картоплі

Картоплярство – велика галузь сіль­ськогосподарського виробництва, яка має важливе народногосподарське значення.

Картопля — культура універсальна. Вона водночас є продуктом харчування, сировиною для переробної промисловості та високоякісним кормом для худоби. Вміст сухих речовин у картоплі становить 25 %, з яких 16—20 % припадає на крохмаль. З 1 га посівної площі культура забезпечує у 2,5—3 рази більший вихід сухих речовин, ніж пшениця, жито, ячмінь чи овес. Бульби картоплі містять багато вуглеводів, білка, вітамінів та інших поживних речовин, необхідних для харчування людини. Зокрема, білок відзначається високою біологічною цінністю, оскільки включає незамінні амінокислоти, зокрема валін, лізин та ін. Маючи добрі смакові якості та високу поживність, картопля підвищує засвоєння людським організмом інших продуктів харчування.

У продовольчому балансі культура посідає друге місце після хліба, тому в народі її називають другим хлібом. За нормами харчування залежно від зони в середньому людині потрібно на рік 110 —120 кг картоплі. Фактично протягом 1980—1995 рр. в Україні на душу населення її споживалося 133—116 кг.

Крім того, картопля — цінна технічна культура, сировина для виробництва крохмалю та спирту. При переробці 1 т картоплі з вмістом крохмалю 17,6 % можна одержати 112л спирту, 55кг рідкої вуглекислоти, 0,39л сивушного масла і 1500л барди. Продукти переробки культури використовують у різних галузях промисловості і найбільше в харчовій, хімічній, текстильній, шкіряній та лакофарбовій.;

У поєднанні з іншими кормами картоплю широко використовують для годівлі практично всіх видів худоби і птиці. При врожайності 200 ц/га одержують 58 ц к. од. за виходом їх з 1га картопля переважає багато інших сільськогосподарських культур.

У системі раціонального ведення землеробства картопля має велике значення. Вона — добрий попередник для ба­гатьох сільськогосподарських культур, особливо зернових. Приріст урожаю зернових, які висівають після картоплі, становить 2—3 ц/га, що є результатом післядії внесених під картоплю органічних та мінеральних добрив. У структурі посівних площ колективних, державних і міжгосподарських підприємств питома вага картоплі становить 4%.

Картопля має високу норму садіння (майже третину існуючого рівня її врожайності). Це необхідно враховувати при визначенні економічної ефективності вирощування культури. Картопля — високотоннажна й мало транспортабельна культура, що треба мати на увазі при розміщенні її посівів. Зберігання картоплі обходиться дорого і супроводжується значними втратами, що негативно впливає на рівень собівартості та ефективність виробництва. У громадському секторі вирощується лише до 6 % валової продукції картоплі, решта — в господарствах населення. За обсягом споживання та географічною поширеністю ця культура займає одне з провідних місць в Україні. Крім того, продукція картоплярства значною мірою використовується як фураж, а також як технічна сировина для виробництва крохмалю, спирту тощо.

Виходячи з історичних, природно – кліматичних та економічних умов, формування ринку картоплі має специфічні особливості. Вони зумовлюються рядом факторів, зокрема ступенем розвитку матеріально-технічної бази і науково-технічного прогресу в галузі, організацією селекційно-насінницької роботи, а також розвитком переробної промисловості.

У межах СНД зосереджено до 35 % світових посівів картоплі й понад третину її валового збору. Основні посівні площі розміщені переважно у трьох державах: Російській Федерації (55 %), Україні (24 %) і Білорусі {11 %). Протягом останніх років у розміщенні картоплі відбулися значні зміни — вона поширилася на південний схід та південь України. її, як і зерно, вирощують повсюдно, проте найбільшу кількість — на Поліссі, зокрема в Чернігівській, Волинській та Житомирській областях.

За 1940—1995 рр. посівні площі картоплі значно коливалися і скоротилися на 25 %. Проте за рахунок зміни врожайності валові збори її порівняно з довоєнним періодом практично залишилися на тому ж самому рівні. Державні закупівлі також коливалися, а в останні роки зменшилися.

Найбільшу питому вагу в державних закупівлях має Чернігівська область — близько 25 % загального їх обсягу.

Урожайність картоплі коливається по областях. При середній урожайності в Україні 105 ц/га у Житомирській та Чернігівській областях одержано по 148 ц/га, а в Дніпропетровській, Донецькій — по 40 ц/га. В основному цим і пояснюються перевезення картоплі на значні відстані.

Скорочення посівних площ можна розглядати як позитивне явище, по-перше, з погляду заощадження садивного матеріалу та зменшення пов'язаних із цим витрат на його зберігання, по-друге, зменшення витрат на вирощування картоплі і, по-третє, використання зазначених площ під посіви інших, зокрема кормових, культур.

Необхідно відзначити, що постачання населення картоплею з боку державних організацій останнім часом зменшується, а самозабезпечення та колгоспний ринок розширюються.

Як уже згадувалося, картоплю вирощують повсюди, але її розміщення на території України характеризується значною нерівномірністю. Найбільша питома вага її в структурі посівних площ на Поліссі, де вона займає 16—20 %. Природні умови цієї зони найсприятливіші для розвитку картоплярства. Велика кількість картоплі звідси вивозиться в промислові центри Донецько-Придніпровського економічного району.

Значні площі картоплі розміщені в лісостеповій зоні, де питома вага її в структурі посівних площ становить близько 8 %. Тут картоплю в основному використовують для харчування населення та годівлі сільськогосподарських тварин, а незначну частину — як сировину для переробної промисловості.

У степовій зоні питома вага картоплі в структурі посівних площ становить лише 1,5%. Тут її виробництво не задовольняє навіть потреби місцевого населення, особливо міського, тому велика кількість бульб завозиться з Полісся.

Взагалі у вирощування картоплі спостерігаються такі закономірності: значні площі технічних сортів зосереджені в районах розміщення спиртової та крохмале-патокової про­мисловості, продовольчої — навколо великих міст і промислових центрів, кормової картоплі — переважно в районах розвинутого тваринництва, особливо свинарства.

Виробництво картоплі концентрується у приміських зонах з метою кращого постачання міст та промислових центрів і скорочення витрат на її доставку споживачам. Така територія, як правило, знаходиться в межах відповідної області, але для Києва, Харкова та інших великих міст вона може бути розширена за рахунок інших областей.

У приміських зонах вирощування картоплі має свої особливості. Навколо великих міст і промислових центрів створені спеціалізовані державні підприємства. Тут вищі рівні концентрації посівів культури та інтенсифікації вирощування, більша врожайність, значна питома вага посівів ранньої картоплі. Зокрема, з розрахунку на одне підприємство площі посівів картоплі становлять 200—250 га, урожайність — понад 250 ц/га.

Особливістю розвитку картоплярства є також те, що значні площі картоплі розміщені на присадибних ділянках колгоспників, робітників держгоспів, службовців. Ця тенденція зростатиме внаслідок розширення орендних відносин і приватизації в аграрному секторі економіки. Для повного задоволення потреб населення України в картоплі необхідно довести її виробництво на душу населення за рік до 650кг замість 300кг у 1900—1995 рр.

У перспективі виробництво і заготівля картоплі повинні збільшуватися на основі переходу на інтенсивні технології вирощування, поліпшення якості бульб, а також скорочення втрат продукції при перевезенні з поля до споживача. При цьому попит населення на картоплю передбачається задо­вольняти в основному за рахунок вирощування її в районах споживання.

1.2 Суть економічної ефективності виробництва картоплі та показники її вимірювання

Ефективність виробництва як економічна категорія відображає дію об’єктивних економічних законів, яка виявляється в результаті виробництва. Ефективність виробництва показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень.

Ефективність – це результат тих чи інших заходів, здійснюваних у сільськогосподарському виробництві. Він характеризується збільшенім урожайності сільськогосподарських культур.

Як економічна категорія, ефективність виробництва нерозривно зв’язана з необхідністю дедалі повнішого задоволення матеріальних і культурних потреб населення.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектара земельної площі, при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції.

Підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва сприяє зростанню доходів господарств, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, підвищення оплати праці і вдосконалення виробництва.

Підвищення ефективності сільського господарства є вирішальною передумовою прискореного розвитку агропромислового комплексу і дальшого зростання результативності економіки країни.

Економічну ефективність виробництва оцінюють за допомогою критерію, який зумовлюється дією економічних законів і характеризує ефективність з якісного боку. В науковому розумінні критерій – це властивість і якість ефективності, що відображає найістотнішу її суть і є основним принципом оцінки.

Економічна ефективність показує кінцевий корисний результат від застосування всіх виробничих ресурсів й визначається порівнянням одержаних результатів і витрат виробничих ресурсів.

Ефективність виробництва є узагальнюючою економічною категорією, якісна ознака якої відображується у високій результативності використання засобів виробництва і праці. Будь-які заходи, спрямовані на підвищення ефективності виробництва, необхідно оцінювати не тільки з економічних позицій, а з урахуванням соціального результату (поліпшення умов праці, соціально-культурного обслуговування на селі, підвищення оплати праці тощо).

Отже економічна ефективність сільського господарства проявляється у збільшенні виробництва продукції і сировини в необхідному асортименті та належної якості на одну особу.

Основними показниками, що характеризують рівень та економічну ефективність виробництва картоплі є:

вартість валової продукції на 1га сільськогосподарських угідь, на одного середньорічного працівника чи на 1люд-год, на 1 грн. основних виробничих фондів та на 1 грн. виробничих витрат;

обсяг валового, чистого доходу та прибутку на 1га сільськогосподарських угідь, на одного середньорічного працівника чи на, 1люд-год, на 1грн. основних виробничих фондів та на 1грн. витрат виробництва;

врожайність, продуктивність праці, собівартість, чистий доход та прибуток з розрахунку на 1га посіву, рівень рентабельності.

Наведені показники характеризують ефективність використання виробничих ресурсів, окупність витрат виробництва та його рентабельність.

Собівартість – це грошовий вираз поточних витрат підприємства на виробництво та реалізацію одиниці продукції. Її обчислюють як відношення витрат підприємства до обсягу виробленої продукції.

Рівень рентабельності відображує ефективність виробничих витрат у підприємстві. Рентабельність визначають відношенням рівня собівартості до фактичних цін реалізації продукції рослинництва і тваринництва.

Важливими показниками економічної ефективності вирощування картоплі є її собівартість та рентабельність виробництва. Протягом останніх років у зв'язку із збільшенням матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань та відрахувань на державне соціальне страхування собівартість зростає. Аналіз структури собівартості свідчить, що витрати на оплату праці дещо зменшуються, а на насіння, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, паливо і мастильні матеріали, на поточний ремонт та технічне обслуговування постійно зростають. Отже, собівартість вирощування цієї культури має значні зональні відмінності. Найнижча собівартість 1ц. бульби на Поліссі, дещо вища – в зоні Карпат і значно вища в Степу.

Ефективність вирощування культури значною мірою визначається цінами реалізації. На картоплю, як і на плодоовочеву продукцію, що реалізується, встановлюють закупівельні та договірні ціни. Останні застосовують на продукцію, яка поставляється за договорами підприємствам і організаціям. При цьому для регулювання роздрібних цін місцевим органам надано право встановлювати в необхідних випадках граничні роздрібні ціни на дану продукцію. Таким чином забезпечується поєднання державного ціноутворення з розширенням прав місцевих органів і підприємств, широким використанням договірних і самостійно встановлених цін. Закупівельні ціни на продовольчу картоплю, яка продається державі сільськогосподарськими підприємствами, організаціями і населенням, диференційовані по зонах Україна та строках реалізації. Найдороще в 2003 році картопля коштувала на 22 березня – 2.03 гривні за кілограм.

Структура реалізації картоплі у 2000 році порівняно із середніми показниками за 1986 – 1990рр. зазнала значних змін. Якщо в 1986-1990рр. держава закуповувала майже 61% товарної картоплі, а на ринку реалізувалося її лише 10.6%, то в 2000 році частка картоплі, реалізованої заготівельним організаціям зменшилась до 5%.

Характерним для 2000 року порівняно із серединою 90-х років стало скорочення процента картоплі, реалізованої за бартерними угодами. Так, якщо в 1997 – 1998 роках частка реалізації картоплі за такими угодами становила у середньому 25.5%, то в 2000 році – лише 15%.

Ефективність вирощування картоплі для продовольчих цілей характеризують такі показники: урожайність, затрати праці на 1 ц, собівартість 1 ц картоплі та рівень рентабельності. За цими ж показниками розраховують й ефективність насінної картоплі з урахуванням сортів, а картоплі для переробки — виходу крохмалю. Картопля, що продається спиртовим чи крохмале-патоковим заводам, при вмісті крохмалю понад базисний рівень оплачується з надбавкою до закупівельної ціни на картоплю для переробки; при вмісті крохмалю, нижчому від базисної норми, робиться знижка в тому ж розмірі.

Ефективність вирощування насінної картоплі в підприємствах України висока. Грошові сортові надбавки, встановлені на продовольчі та насінні сорти, забезпечують високий рівень рентабельності її виробництва. В Україні вирощується близько 100 сортів картоплі, з яких три (Гатчинський, Невський, Темп) займають 71 % посівних площ громадського сектора. У Чернігівському районі Чернігівської області врожайність сортів Гатчинський та Невський у 1986— І994 рр. становила в середньому 287—320 ц/га.

Отже, знаючи показники ефективності виробництва картоплі ми можемо розрахувати їх та порівняти з середніми по даному регіону. Ті показники, що є не досить ефективними можна змінити при подальшій розробці та впровадженні шляхів усунення недоліків у виробництві та реалізації цієї культури.


Розділ 2. Сучасний етап виробництва картоплі та його економічна характеристика

2.1 Виробничі та природно – кліматичні умови об’єкта

Закрите акціонерне товариство «Інтерагросистема» розміщене в селі Стольному Менського району у Чернігівській області.

Землі ЗАТ «Інтерагросистема» розміщені в північно – східній частині центрального Полісся в 154км від обласного центру м. Чернігова та у 25км від районного центру м. Мена.

На території землекористування господарства проходять автомобільні дороги загального користування, протяжністю 15.7км, в тому числі з твердим покриттям 11.9км. По них здійснюється зв'язок з районним центром, а через нього з обласним.

Внутрігосподарський зв'язок – телефонний.

Бази постачання: м. Мена – 25 км., м. Чернігів – 154км.

Бази реалізації продукції – м. Мена – 25км., м. Корюківка – 41км.

Територія господарства не містить важливих автомобільних шляхів та залізно дорожніх станцій. Тому господарство має не дуже сприятливі шляхи сполучення для реалізації продукції та зв’язку з постачальниками.

Клімат регіону, де знаходиться підприємство, помірно – контенинтальний з довгим теплим літом і короткою м’якою зимою. Кількість опадів за рік 557 – 610 мм., з яких більша половина випадає в жовтні – квітні, коли буває найнижча температура повітря.

Пересічна температура січня -26ºС, липня +19.3ºС. Мінімальна температура повітря -26ºС, максимальна +34ºС. Сніговий покрив становить 8 – 12см. Найбільша глибина промерзлого ґрунту – 100см. Напрямок пануючих вітрів по всіх місцях північно – західний, буває північно – східний та східний, який несе посуху.

Ґрунтові води залягають на глибині 2 – 3км в пониженнях і заплавах струмків 1.2 – 1.5м і вище. З ґрунтових порід найбільш поширені водно – льодовикові відклади, на яких сформувалися дернові – слабопідзолисті та дернові – середньо підзолисті ґрунти легкого механічного складу.

Серед обслуговуючих виробництв господарства – автопарк, електрогосподарства, ремонтна майстерня та будівельна бригада; серед підсобних – млин, хлібопекарський цех.

Функціональні особливості користування землею в сільському господарстві визначили її важливе місце серед природних ресурсів. Вона являє собою одночасно і предмет і засіб праці, є базисом для розміщення продуктивних сил, основою для відтворення всіх факторів економічного зростання. Оскільки земля є головним засобом виробництва у сільському господарстві, її раціональне використання має відповідне значення. Землі, які використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції називаються сільськогосподарськими угіддями, до них відносять:

- рілля;

- багаторічні насадження;

- сіножаті;

- пасовища;

- ставки і водоймища.

Співвідношення окремих видів угідь у загальній земельній площі називають їх структурою.

Використання сільськогосподарських угідь характеризує таблиця 1.


Таблиця 1.

Структура сільськогосподарських угідь господарства ЗАТ «Інтерагросистема» Менського району Чернігівської області

Угіддя 2002 2003 2004 2004 рік в % до 2001року
га % га % га %
Всього сільськогосподарських угідь 3621 100 3621 100 3621 100 100
із них рілля 3505 96.8 3505 96.8 3505 96.8 100
сіножаті 116 3.2 166 4.74 166 4.74 143.1

Майже всю площу земельних угідь ЗАТ «Інтерагросистема» займають сільськогосподарські угіддя. Ця тенденція зберігається на протязі 2002 – 2004 років. Це свідчить про інтенсивне використання землі в господарстві, а також необхідність проведення відповідних заходів щодо захисту земель від водної та вітрової ерозії.

З таблиці 1 видно, що в господарстві відбулися зміни площі сіножатих у 2003 році вони збільшилися в порівнянні з 2002 майже на 69.9% у зв’язку з розширенням виробництва. Проте в наступному році площа залишилась незмінною. Найбільшу питому вагу в структурі сільськогосподарських угідь за три роки займає рілля, яка тримається на високому рівні.

Важливим також є визначення землезабезпеченості господарства. Вона визначається забезпеченням ріллі та сільськогосподарських угідь на 1-го середньорічного працівника.


Таблиця 2.

Землезабезпеченість господарства ЗАТ «Інтерагросистема» Менського району Чернігівської області

Роки Площа, га Припадає на 1-го середньорічного працівника, га.

Середньорічна

кількість працівників, чол..

сільськогосподарських угідь ріллі сільськогосподарських угідь ріллі
2002 3621 3505 21,81 21,11 166
2003 3621 3505 19,36 18,74 187
2004 3621 3505 18,47 17,88 196

Аналізуючи землезабезпеченість ЗАТ «Інтерагросистема» ми бачимо, що навантаження сільськогосподарських угідь на 1-го працівника по роках коливається. Так, за 2002 – 2003 роки цей показник зменшився на 11,23%. В 2003 році він зменшився на 0.89га. Ці коливання пов’язані передусім з коливанням чисельності працівників в господарстві.

У сільському господарстві поряд із засобами виробництва і землею, необхідним виробничим фактором є праця. Носіями здатності працювати є трудові ресурси. Трудові ресурси – це сукупність здатних до праці людей, що безпосередньо беруть участь у матеріальному виробництві. До них віднесене і та частина населення, яка не бере, але може брати участь у виробництві продукції або наданні послуг. Рівень забезпеченості сільського господарства трудовими ресурсами, рівномірне і раціональне їх використання значною мірою впливає на ефективність галузі.

Основними показниками наявності і використання трудових ресурсів в господарстві є:

- трудозабезпеченість господарства. Визначається відношенням кількості працівників до площі сільськогосподарських угідь;

- відсоткове співвідношення працівників рослинництва і тваринництва;

- коефіцієнт запасу праці. Обчислюється як відношення фактичної кількості відпрацьованих людино-годин до нормативного запасу праці.

Фактична кількість відпрацьованих людино-годин визначається сумою затрат праці по рослинництву і тваринництву.

Нормативний запас праці визначають множенням середньорічної кількості працівників на ефективний річний фонд робочого часу одного працівника, який становить 1885 людино-годин.

- трудова активність працівників по господарству визначають відношенням фактичної кількості відпрацьованих людино-днів до чисельності працівників у господарстві. Також цей показник розраховують окремо по галузях.

Розглянемо наведені вище показники в таблиці 3.

Таблиця 3.

Наявність і використання трудових ресурсів в ЗАТ «Інтерагросистема»

Показники 2002рік 2003рік 2004рік 2004 р. в % до 2002р.

Середньорічна чисельність працівниківчол.:

в тому числі: в рослинництві

тваринництві

205

145

21

227

167

20

241

174

22

117

120

105

Фактична кількість відпрацьованих тис. люд-год.

1 працівником люд-год.

в тому числі в рослинництві

606,2

2957,1

1480,6

613,3

2938,3

3672,5

667

2544,8

3833

110

86

259

Коефіцієнт використання трудових ресурсів 2.0 1.8 1.9 95

Провівши аналіз наявності і використання трудових ресурсів в ЗАТ «Інтерагросистема», ми бачимо, що трудозабезпеченість господарства зросла порівняно 2002рік з 2004 роком на 15.3%

Отже, фактична кількість відпрацьованих люд-год 1 працівником в порівнянні 2002 року з 2004 роком, має тенденцію до зменшення, тобто кількість відпрацьованих 1 працівником люд-год в порівнянні 2002 року з 2004 роком зменшилась на 5.8%.

А коефіцієнт використання трудових ресурсів порівнюючи 2002 рік з 2004 рік зменшився у 0.14 разів, про що і свідчить зменшення забезпеченості господарства ЗАТ «Інтерагросистема» трудовими ресурсами.

Для нормального розвитку сільського господарства необхідна достатня забезпеченість господарства основними виробничими фондами. До них належать засоби виробництва, які безпосередньо пов’язані з виробничими процесами.

Основними показниками економічної ефективності використання основних виробничих фондів є такі:

- фондовіддача визначається як відношенні вартості валової продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів;

- фондомісткість – обернений показник до фондовіддачі ;

- норма прибутку – відношення прибутку до суми основних і оборотних фондів.

Наведемо ці показники в таблиці 4.

Таблиця 4.

Економічна ефективність використання основних виробничих фондів та забезпеченість ними ЗАТ «Інтерагросистема»

Показники 2002р. 2003р. 2004р. 2004р. в % до 2002р.

Вартість основних виробничих фондів, тис. грн.

На 1 сільськогосподарських угідь

На 1 середньорічного працівника

4508,7

1,21

21,9

5106,6

1,41

22,5

5702,3

1,57

23,7

126,5

129,8

108,2

Фондовіддача, тис. грн. 0.94 1,17 1,31 139,4
Фондомісткість, тис. грн. 1,06 0,85 0,78 73,6
Норма прибутку, % 49,7 50,2 38,6 ×

Аналізуючи дані та економічну ефективність використання основних виробничих фондів в ЗАТ «Інтерагросистема» ми можемо побачити, що в динаміці за два роки забезпеченість фондами зросла на 20,9% за рахунок збільшення середньорічної вартості основних виробничих фондів.

Фондовіддача збільшилась на 28%. Це означає, що одиниця вартості основних виробничих фондів стала виробляти більше валової продукції на 28%.На це вплинуло збільшення вартості валової продукції через зниження цін реалізації на деякі види продукції.

Фондомісткість навпаки знизилась, тобто на одиницю вартості продукції потрібно менше затрат вартості основних виробничих фондів.

Норма прибутку зменшилася в 1.3 рази. Тобто одиниця вартості фондів стала приносити менш прибутку в 1.3 рази.

Важливе значення для розвитку підприємства також має спеціалізація, яка дозволяє:

- більш ефективно використовувати природно – кліматичні та економічні умови господарства;

- концентрувати матеріальні та фінансові ресурси на виробництво продукції більш вигіднішої з економічної точки зору;

- покращувати технології виробництва процесів шляхом комплексної механізації та автоматизації.

Спеціалізація сільського господарства – це переважний розвиток виробництва одного або кількох видів продукції в окремих регіонах, підприємствах чи їх підрозділах. Відповідно до цього спеціалізація характеризується переважним розвитком тих галузей сільського господарства, які забезпечують виробництво даних видів продукції. У свою чергу вона вимагає зосередження засобів виробництва та робочої сили для організації розвитку цих галузей і виробництва певних видів продукції.

Розглянемо структуру грошових надходжень від реалізації продукції в ЗАТ «Інтерагросистема» і визначимо спеціалізацію даного господарства(Таблиця 5).


Таблиця 5.

Структура грошових надходжень від реалізації товарної продукції в ЗАТ «Інтерагросистема»

Види продукції 2002 рік 2003 рік
виручка тис. грн.. % виручка тис. грн.. %
Зерно 2028,3 34,2 5820,8 54,6
Картопля 3682,8 62,1 4587,2 43,0
Овочі 15,0 0,3 15,7 0,1
Інша продукція рослинництва 30,9 0,5 38,6 0,4
Разом по рослинництву 5757,0 97,1 10462,3 98,1
Продукція скотарства в т.ч. яловичина 79,1 1,3 85,8 0,8
Продукція свинарства 96,1 1,6 85,8 1,1
Інша продукція тваринництва - - - -
Разом по тваринництву 175,2 2,9 109,2 1,9
Всього по рослинництву і тваринництву 5932,2 100 195,0 100

Розглянувши структуру грошових надходжень від реалізації продукції в ЗАТ «Інтерагросистема» за 2002 і 2003 роки ми можемо визначити, що господарство спеціалізується на вирощуванні картоплі і зерна. Ця тенденція, за рік не змінилась. Крім того, ми можемо точно назвати це господарство спеціалізованим, бо воно має дві головні галузі, які займають понад 60% у структурі грошових надходжень від реалізації продукції.

Для визначення економічної ефективності виробництва в цілому по господарству застосовують таку систему показників:

- вартість валової продукції в розрахунку на 1га сільськогосподарських угідь, на 1 середньорічного працівника, на 1 люд-год, на 1 грн. основних виробничих фондів, на 1 грн. витрат виробництва;

- чистий дохід на 1га сільськогосподарських угідь, на 1 середньорічного працівника, на 1 люд-год, на 1 грн. основних виробничих фондів, на 1грн. витрат виробництва;

- прибуток на 1га сільськогосподарських угідь, на 1 середньорічного працівника, на 1 люд-год, на 1 грн. витрат;

- норма прибутку;

- рівень рентабельності. Визначається як відношення прибутку до повної собівартості, виражених у відсотках.

Таблиця 6.

Результати господарської діяльності ЗАТ «Інтерагросистема» Чернігівської області

Показники Роки 2004р. в % до 2002р.
2002 2003 2004

Вартість валової продукції, грн.:

на 1 га сільськогосподарських угідь

на 1 середньорічного працівника

5981.4

1651.9

36032.5

10410.4

2960.3

57323

11410.4

3151.2

58216.3

190.8

190.8

161.6

Прибуток, тис. грн.

на 1га сільськогосподарських угідь

на 1 середньорічного працівника

1405.3

0.39

6.85

1506.7

0.42

6.64

1580.2

0.44

6.56

112.4

112.8

95.8

Рівень рентабельності % 30.7 32.7 29.7 ×

Аналізуючи результати господарської діяльності ЗАТ «Інтерагросистема», ми бачимо, що вартість продукції в розрахунку на 1га сільськогосподарських угідь, 1 середньорічного працівника і на 1 люд-год – збільшилися. Це сталося через зменшення загальних затрат праці. Прибуток на 1га сільськогосподарських угідь збільшився на 11%, а на 1 середньорічного працівника зменшився на 4%. Рівень рентабельності зменшився в 1,03 рази.

Отже, результати господарської діяльності ЗАТ «Інтерагроситема» по господарству можна визнати непоганими. Проте перегляд деяких моментів виробництва та реалізації продукції допоможе підвищити ці показники та загальну ефективність виробництва.


2.2 Посівні площі, урожайність і валовий збір

Ефективність використання земельних угідь зумовлена оцінкою родючості земель і встановленням рівня виробництва. Родючість земель характеризується урожайністю.

Урожайність певної культури визначається відношенням валового збору до площі посіву і вимірюється в центнерах з 1 гектара.

Розглянемо динаміку зміни посівних площ, валового збору і урожайності за 2002 – 2004 роки в ЗАТ «Інтерагросистема»

Таблиця 7.

Посівні площі, валовий збір та урожайність картоплі в ЗАТ «Інтерагросистема»

Показники Роки

2004р. в %

до 2002р.

2002 2003 2004
Посівна площа, га 636 636 636 100
Валовий збір, ц 94573 133560 162816 172
Урожайність, ц/га 149 210 256 172

Розглянувши посівну площу, валовий збір та урожайність в динаміці за три роки в ЗАТ «Інтерагросистема», ми бачимо, що посівна площа і валовий збір залишились незмінними. Валовий збір збільшився за цей період на 68243 ц (тобто майже в 42 рази). Урожайність за 2002 – 2004 роки зросла також на 42%. Це пов’язано з кращим забезпеченням господарства добривами, сприятливими погодними умовами для вирощування картоплі, високим рівнем автоматизації виробничих процесів, впровадженням науково-обгрунтованих сівозмін.


2.3 Продуктивність праці картоплярства

Продуктивність праці є узагальнюючим показником, в якому відображуються всі сторони виробництва в сільському господарстві. Заходи, які сприяють збільшенню виходу продукції та зниженню затрат праці на її виробництво, можна назвати шляхами підвищення продуктивності праці. Але оскільки її рівень визначають відношенням обсягів валової продукції до затрат робочого часу на її виробництво, то підвищення продуктивності праці можливе лише за таких умов; збільшення обсягу валової продукції при незмінних затратах праці; скорочення затрат праці при незмінному обсязі виробництва продукції; одночасне збільшення обсягу виробництва продукції і скорочення затрат праці; збільшення виробництва продукції та збільшення затрат праці при випереджаючих темпах росту виробництва продукції. При цьому доцільно зазначити, що в ринкових умовах продуктивність праці залежить також від рівня цін на робочу силу і засоби виробництва. Якщо робоча сила дешева (коли її пропозиція перевищує попит на неї), а засоби виробництва через низьку купівельну спроможність сільськогосподарських підприємств є для них надто дорогими, то для досягнення певного обсягу виробництва продукції використовується більше робочої сили, ніж засобів вироб­ництва. Адже у виробничому процесі на рівні підприємства відбувається заміна одних виробничих ресурсів іншими з метою зниження витрат виробництва до мінімуму. В такому випадку продуктивність праці знижуватиметеся. Однак сучасний стан ринку робочої сили на селі такий, що наведене явище є, швидше, винятком, ніж правилом.

Слід також зауважити, що всі шляхи підвищення продуктивності праці відображують специфіку сільського господарства, оскільки виробництво в цій галузі пов'язане з використанням землі і тварин. Тому продуктивність праці в сільському господарстві в кінцевому рахунку залежить від урожайності сільськогосподарських культур та продуктивності тварин, з одного боку, і від затрат праці з розрахунку на 1га посіву чи голову худоби — з другого. Все, що впливає на урожайність і продуктивність, на рівень затрат праці з розрахунку на 1га посіву та голову худоби, прямо впливає на продуктивність праці.

Підвищення врожайності всіх культур може бути забезпечене при впровадженні інтенсивних технологій їх вирощування. Суть останніх полягає в оптимізації умов вирощування сільськогосподарських культур на всіх етапах їх росту і розвитку. Вона включає такі фактори: розміщення посівів після попередників, передбачених сівозмінами; впровадження високоврожайних сортів інтенсивного типу; оптимальне забезпечення рослин елементами мінерального живлення з урахуванням їх вмісту в ґрунті; порціонне внесення азотних добрив у період вегетації відповідно до вимог культури; інтегровану систему захисту рослин від бур'янів, шкідників і хвороб; своєчасне й високоякісне виконання всіх технологічних прийомів, спрямованих на захист ґрунтів від ерозії, нагромадження вологи, створення сприятливих умов для розвитку сільськогосподарських культур.

До того ж інтенсивні технології, як правило, ґрунтуються на комплексній механізації, а тому сприяють не лише підвищенню врожайності, а й зниженню затрат праці на 1га посіву.

Продуктивність тварин також має зростати завдяки тим факторам, сукупність яких становить інтенсивні технології виробництва з урахуванням їх видів. Основними елементами інтенсивної технології в усіх галузях тваринництва є створення оптимальної кормової бази для забезпечення раціональної годівлі тварин, поліпшення їх племінних і продуктивних якостей, впровадження комплексної механізації виробничих процесів тощо.

Стан і рівень кормової бази — фактори, що визначають напрям тваринництва й продуктивність тварин. Тому створення відповідної кормової бази, забезпечення поголів'я протягом року різноманітними та якісними кормами — важливі умови підвищення продуктивності тварин.

Підвищення продуктивності праці безпосередньо пов'язане з досягненнями науково-технічного прогресу, послідовною інтенсифікацією виробництва.

Інтенсифікація, а отже, і підвищення фондо та енергоозброєності праці дають змогу насамперед економити працю, знижувати її затрати. На практиці це виражається у збільшенні площ, що обробляються, та навантаження на працівника, в зниженні затрат праці на одиницю земельної площі чи голову худоби та ін.

Підвищення рівня технічної оснащеності сільського господарства завдяки поліпшенню якості виконання робіт і дотриманню оптимальних строків їх виконання сприяє зменшенню потреби у праці, підвищенню врожайності культур та продуктивності тварин. Нині фондоозброєність праці в сільському господарстві вдвоє нижча, ніж у промисловості, а світова практика свідчить, що повинно бути навпаки.

Основними шляхами підвищення продуктивності праці є комплексна механізація і автоматизація виробничих процесів. Слід зазначити, що в рослинництві рівень механізації виробництва багатьох видів продукції становить 100% або наближається до цієї цифри. Однак у таких галузях, як картоплярство, овочівництво, садівництво й виноградарство, багато виробничих процесів виконується вручну. Значна частина робіт виконується вручну і в тваринництві, особливо на невеликих фермах.

Ряд факторів одночасно впливає на збільшення обсягів виробництва та скорочення затрат праці. До них насамперед потрібно віднести раціональне розміщення і спеціалізацію сільськогосподарського виробництва, виробничу кооперацію та агропромислову інтеграцію, оптимальну концентрацію посівів сільськогосподарських культур і продуктивних тварин. У свою чергу високий рівень продуктивності праці при виробництві окремих видів продукції є показником правильного розміщення і спеціалізації сільського господарства.

На підвищення продуктивності праці в сільському господарстві впливає вдосконалення форм організації виробництва і праці. Наукова організація останньої передбачає застосування найсучасніших прийомів та методів виконання операцій, сучасних форм кооперації і поділу праці, найбільш раціональне розміщення людей у процесі виробництва. Вона дає змогу якнайкраще поєднати техніку і людей в єдиному виробничому процесі, створити умови для найефективнішого використання матеріальних та трудових ресурсів, підвищення продуктивності праці.

Удосконалення технічного нормування і науково обґрунтовані норми, розроблені з урахуванням повного використання техніки, впровадження прогресивних технологій, передових методів організації виробництва забезпечують раціональне використання робочої сили, підвищення мате­ріальної заінтересованості, а отже, і продуктивності праці. На підвищення продуктивності праці впливають також перехід до ринкових відносин, реформування власності та розвиток нових форм господарювання. Роздержавлення і приватизація в сільському господарстві створюють передумови для більшої мотивації до праці. Однак почуття власника необхідно відродити, бо частина майна кожного учасника корпоративного підприємства ще не робить його психологічно власником. Призводитимуть до продуктивнішої праці й економічні засади, що виникають у нових господарських формуваннях, які ґрунтуються на товарно-грошових відносинах.

Не слід відмовлятися і від орендних форм організації праці, які останнім часом почали згортатися. Але при цьому важливо не тільки забезпечити добровільність формування орендних колективів, а й створити умови для дотримання сторонами зобов'язань, передбачених угодою про оренду. Поряд з орендою доцільно ширше впроваджувати різні форми кооперативних об'єднань, що утворюються в реформованих колгоспах та радгоспах. Адже підвищення матеріальної заінтересованості працівників у результатах своєї праці — один з найважливіших факторів зростання її продуктивності.

Підвищення продуктивності праці можна досягти й завдяки зміцненню трудової дисципліни, особливо в умовах розвитку багатоукладної економіки, створення нових форм господарювання. Безперечно, що перехід до ринкових відносин сприятиме розвитку демократії, хоча в окремих випадках демократія сприймається як вседозволеність. Тому необхідно створювати умови для широкої участі трудівників села у вирішенні всіх питань спільного життя, розвивати вимогливість до порушників трудової дисципліни.

В умовах науково-технічного прогресу і переведення сільськогосподарського виробництва на індустріальну основу рівень продуктивності праці значною мірою залежить від удосконалення професійно-кваліфікаційного складу кадрів, диференційованого розвитку як спеціалізації, так і універсалізації праці з урахуванням застосування нової, досконалішої техніки і прогресивних технологій. Це висуває особливі вимоги до організації підготовки кадрів, систематичної їх перепідготовки та підвищення кваліфікації. Адже при підвищенні кваліфікації, наприклад, механізатора з IIIдо І класу продуктивність його праці зростає на 25—30%.

Продуктивність праці тісно пов'язана з поліпшенням й умов, збереженням здоров'я і працездатності робітників, із зниженням виробничого травматизму та професійної захворюваності. Служба охорони праці безпосередньо впливає на рівень продуктивності праці: чим вища культура виробництва і сприятливіші умови праці, тим вищий рівень її про­дуктивності.

Важливим чинником для ефективного виробництва є ефективне використання трудових ресурсів, яке визначається показниками продуктивності праці.

Ці показники поділяють на вартісні, натуральні і нормативні.

Розрахуємо продуктивність праці в картоплярстві за такими показниками:

Вартісні: вартість валової продукції в розрахунку на 1 люд-год., затрат праці по картоплярству.

Натуральні: затрати праці в картоплярстві на 1ц. картоплі, на 1га посіву картоплі.

Таблиця 8.

Продуктивність праці в картоплярстві в ЗАТ «Інтерагросистема»

Показники 2002 р. 2003 р. 2004 р. 2004р. в % до 2002р.

Затрати праці на 1ц картоплі, люд-год:

Виробництво картоплі:

на 1 люд-год, кг

на 1 середньорічного працівника, ц

4,2

23,7

569,7

3,04

32,92

714,22

2,8

35,7

830,7

66,7

150,6

145,8

Аналізуючи показники продуктивності праці в галузі картоплярства в ЗАТ «Інтерагросистема» за 2002-2004 роки, ми бачимо, що підвищення продуктивності праці в галузі сталось через зниження затрат праці. Оцінка показників продуктивності праці в картоплярстві свідчить про зменшення затрат праці та збільшення загальної продуктивності. Це пояснюється високим рівнем комплексної автоматизації виробничих процесів та малим обсягом ручних робіт.

2.4 Собівартість рентабельності виробництва картоплі

Собівартість продукції — важливий узагальнюючий економічний показник виробничо-фінансової діяльності підприємства, організації чи окремого виробника. На практиці її обчислення необхідне для об'єктивної оцінки господарської діяльності колективних чи державних підприємств у цілому, окремих їх підрозділів та виробництва окремих видів продукції, для розрахунку чистого доходу, прибутку і рентабельності, які залежать від собівартості.

Дані про середній рівень собівартості є основою для встановлення цін на продукцію сільського господарства за державним контрактом, а також цін на промислові товари, що використовуються в сільськогосподарському виробництві. Рівень собівартості визначає можливе зниження роздрібних цін на продукцію і промислові товари.

Крім того, показник собівартості є основою для раціонального розміщення та спеціалізації виробництва, ведення господарського розрахунку. Його використовують для аналізу господарської діяльності підприємств і організацій, порівняння ефективності різних технологій вирощування сільськогосподарських культур, що дає змогу визначати напрями раціонального використання земельних угідь, трудових ресурсів, основних і оборотних засобів.

Отже, зниження собівартості продукції має велике на­родногосподарське й економічне значення для підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, діяльності підприємств АПК. селянських (фермерських) господарств

Собівартість — це грошовий вираз поточних витрат підприємства на виробництво і реалізацію одиниці продукції. Її обчислюють як відношення витрат підприємства до обсягу робленої продукції. Таким чином, собівартість як економічна категорія об'єднує всі витрати підприємства в грошовій формі, відшкодування яких необхідне для здійснення процесу простого відтворення. Вона показує, у що обходиться кожному виробнику виробництво та збут продукції.

Рентабельність сільськогосподарських підприємств визначають відношенням рівня собівартості до фактичних цін реалізації продукції рослинництва і тваринництва.

Основними шляхами підвищення рівня рентабельності виробництва сільськогосподарської продукції є зниження її собівартості та підвищення реалізаційних цін.

Важливими показниками економічної ефективності вирощування картоплі є її собівартість та рентабельність її виробництва. Протягом останніх років у зв'язку із збільшенням матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань та відрахувань на державне соціальне страхування собівартість зростає. Аналіз структури собівартості свідчить, що витрати на оплату праці дещо зменшуються, а на насіння, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, паливо і мастильні матеріали, на поточний ремонт та технічне обслуговування постійно зростають. Отже, собівартість виробництва картоплі може бути знижена завдяки раціональному й економному викори­станню насамперед садивного матеріалу, органічних і мінеральних добрив, палива та мастильних матеріалів, зменшенню собівартості насіння та скороченню витрат по організації виробництва й управління. За 1990—1995 рр. в структурі собівартості картоплі витрати на оплату праці становили 16.2%, роботи і послуги—3.9, утримання основних засобів — 6.2, по організації виробництва й управління — 10.4, страхові платежі — 6.7, інші основні витрати — 1.6%.

Слід відзначити, що структура собівартості картоплі дуже відрізняється від структури собівартості інших сільськогосподарських культур. Близько половини витрат у колективних підприємствах України припадає на садивний матеріал, що зумовлено великими потребами в ньому для садіння (до ЗО ц/га) та високою його собівартістю. Один з головних резервів скорочення витрат на садивний матеріал — удосконалення системи насінництва в місцях вирощування картоплі для періодичного оновлення та поліпшення якості власного насіння й зниження його собівартості.

Собівартість вирощування цієї культури має значні зональні відмінності. Найнижча собівартість 1 ц бульб — на Поліссі, дещо вища — в зоні Карпат і значно вища — в Степу. Для її зниження, крім зменшення витрат на садивний матеріал і матеріаломісткості, велике значення мають підвищення врожайності картоплі, механізація виробничих процесів, організація орендних колективів та фермерських господарств.

Собівартість картоплі постійно зростає. Протягом і 1992 р. повна собівартість 1 ц картоплі підвищилась в 11.3 рази і становила 421.84 грн. У структурі собівартості картоплі в господарствах частка витрат на оплату раці становила 26.2 %. При цьому витрати на оплату праці порівняно з 1991 р. значно зросли і з розрахунку на 1 ц картоплі становили відповідно 6.92 і 89.94 грн. В умовах значного підвищення цін реалізації продукції росла маса прибутку в картоплярстві. З розрахунку на 1 ц картоплі в сільськогосподарських підприємствах було одержано 978.47 грн. прибутку, а на гектар насаджень — 32.4 тис. грн. Це зумовило досить високий рівень рентабельності виробництва картоплі — 232%.

Рівень рентабельності вирощування картоплі у колективних підприємствах України зріс від 16% в 1999 р. до 26.6 % — в 2000 р. У державних господарствах воно було збитковим, і лише 1989 р. виробництво картоплі досягло рівня рентабельності 10,8, а 1995-го — 30,1 %. У межах країни цей показник виробництва картоплі значно коливається. В окре­мих регіонах (Степ, частина Лісостепу) воно збиткове, а на Поліссі та в зоні Карпат — високорентабельне. Такі області Полісся, як Чернігівська, Житомирська, виробляють картоплю при рівні рентабельності 50—150 % і більше.

Таблиця 9

Собівартість і рентабельність виробництва картоплі

Показники 2002рік 2003рік 2004рік

2004р. в %

до 2002р.

Реалізовано картоплі, ц 95682 136847 159783 167
Собівартість 1ц реалізованої продукції, грн. 32,8 23,07 23,63 72
Ціна реалізації 1ц, грн. 38,49 33,52 31,07 81
Прибуток, збиток (-) на 1ц картоплі, грн. 3,39 6,66 6,97 206
Рівень рентабельності, % 10,34 28,87 29,50 ×

Отже, аналізуючи показники собівартості і рентабельності виробництва картоплі, можемо сказати, що собівартість одного центнера картоплі в порівнянні 2002 року з 2004 роком зменшилась на 38%.


Розділ 3. Шляхи збільшення виробництва картоплі і підвищення її економічної ефективності

3.1 Інтенсифікація картоплярства

Інтенсифікація це форма розширеного відтворення, яка ґрунтується на оптимальному формуванні та раціональному використанні на основі науково – технічного прогресу сукупних затрат уречевленої та живої праці на одиницю земельної площі з метою збільшення обсягу продукції та підвищення ефективності її виробництва.

Суть інтенсифікації полягає не тільки в ефективному використанні землі чи тварин, а й в удосконаленні всіх інших факторів виробництва – матеріальних і трудових ресурсів, впроваджені нових організаційних форм господарювання, нових технологій та ін.

Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва – процес динамічний, бо пов'язаний з біологічними та економічними процесами в галузі. Правильна методика дослідження дає змогу виявити най раціональніші та ефективніші шляхи збільшення виробництва картоплі, знайти невикористані резерви та обґрунтувати напрями інтенсифікації галузі картоплярства.

Так характеризуючи інтенсифікацію картоплярства в господарстві, потрібно сказати що виробничі витрати на 1га посіву збільшились у 2004 році порівняно з 2002 роком на 80%, а з 2003 року зменшились на 17%. Збільшення виробничих витрат свідчить про великі грошові затрати на техніку, можливе збільшення ціни насіннєвого матеріалу та інше, спостерігається зменшення затрат праці на 1га посіву у 2004році порівняно з 2002 роком на 1.6%, а з 2002 року на 16% (більше використання техніки для виконання робіт).


Таблиця 10

Інтенсифікація картоплярства

Показники 2002 2003 2004 2004р в % до 2002р
Виробничі витрати на 1га посіву, грн. 9376,6 10609,3 10580,5 112,8
Затрати праці на 1га посіву, тис. люд/год. 0,6 0,6 0,7 116,7
Урожайність ц/га 148,7 210 256,0 172,2
Затрати праці на 1ц люд/год 4,2 3,04 2,8 66,7

Собівартість 1ц, грн.:

- виробнича

- реалізаційної продукції

35,1

32,8

26,86

23,07

24,10

23,63

68,7

72,0

Ціна реалізації 1ц, грн.. 38,49 33,52 31,07 80,7

Прибуток /збиток (+,-) грн.

- на 1ц картоплі

- на 1га посіву

3,39

2210

6,66

2369

6,97

2485

205,6

112,4

Рівень рентабельності, збитковості (+,-), % 0,1 0,29 ×
Окупність додаткових витрат, грн. - 1,7 ×

Отже за даними таблиці ми бачимо, що тут спостерігається прибуток на 1ц картоплі та на 1га посіву.

Важливе значення для інтенсифікації господарства має виведення та впровадження у виробництво більш нових урожайних сортів сільськогосподарських культур. Тривале вирощування в господарстві одного й того ж сорту картоплі, без зміни насіння призводить до зниження його продуктивних якостей. Низький рівень агротехніки, засміченість в процесі вирощування іншими низьковрожайними нестійкими до хвороб і шкідників сортами, вегетативний спосіб розмноження з допомогою насичених поживними речовинами і вологою бульб – все це сприяє сильному пошкодженню хворобами і шкідниками, негативно позначаються на врожайності.

Цінні властивості сорту в колгоспах і радгоспах підтримують за рахунок своєчасного сортооновлення. Селекціонери регулярно виводять і передають у виробництво нові, більш високоврожайні сорти.

Нині діюча система насінництва картоплі складається з трьох ланок:

1. Елітні господарства, які спеціальними прийомами і методами, прийнятими для даної зони чи області, вирощують елітну;

2. Господарства які розмножують еліту до репродукції, прийнятої в даній області чи зоні для видачі на сортооновлення;

3. Насінницькі ділянки колгоспів і радгоспів, насінницькі господарства району, які розмножують одержаний на сортооновлення насіннєвий матеріал і видають його на всю площу товарних посівів господарства.

Важливе значення для одержання високих врожаїв картоплі має внутрігосподарське насінництво. Підраховано, що для нормальної щорічної забезпеченості високоякісним насінням кожне господарство повинно відводити під насінницькі посіви 30-30% картопляних плантацій.

Насіннєву картоплю садять, як правило на най родючіших ґрунтах і створюють умови для її вирощування.

Доручають вирощування насіннєвої картоплі бригадам чи ланкам, які з року в рік домагаються високих врожаїв, вміло запроваджують площі, техніку та добрива.

На насінницьких ділянках застосовують залущене садіння з тим, щоб коефіцієнт розмноження був чим вищий. Використовують для цього і дрібні бульби (25г), одержані від здорових рослин високих репродукцій. Цим самим знижуються витрати садибного матеріалу.

Вибір кількості сортів та подія їх за строками дозрівання залежить від характеру ґрунтів господарства та завдань по виробництву і реалізації картоплі. Здебільшого в одному господарстві рекомендується вирощувати 2-3 сорти з різними строками дозрівання. Під ранні середньоранні сорти найчастіше відводять 40-50%, під середньопізні та пізні 15-30%.

Велику увагу приділяють підготовці садивного матеріалу. Насіння обов’язково пророщують і протруюють. Пророщення насіння оцінюють за кількістю і товщиною паростків, що дозволяє правильно спланувати густоту садіння. Різати садибний не рекомендується. Якщо ж така потреба і виникає, то ножі, якими ріжуть бульби, дезинфікують розчином перманганату калію.

Хімізація сільськогосподарського виробництва – один з основних напрямів його інтенсифікацій. Вона забезпечує підвищення врожайності культур, продуктивності праці.

Для підвищення ефективності хімізації важливо раціонально використовувати добрива. При цьому слід пам’ятати про те, що мінеральні добрива дають найвищий економічний ефект в поєднанні з органічними, передусім з гноєм. Самі менші мінеральні добрива не можуть замінити гній. Ефективність застосування добрив знижується недостатньою їх забезпеченістю.

Основним критерієм внесення добрив під картоплю є розрахунок оптимальних доз на запланований урожай. При цьому враховують запаси поживних речовин у ґрунті і кількість органічних залишків після попередника, забезпеченість господарства органічними добривами, коефіцієнти засвоєння картоплею елементів живлення із внесених добрив у перший рік, винос основних макроелементів на одиницю продукції. При рахуванні коефіцієнта засвоєння картоплею елементів живлення мінеральних добрив слід мати на увазі необхідність оптимального розпушення ґрунту на протязі вегетаційного періоду та збереженні посівів у чистому від бур’янів, хвороб і шкідників стані. Фактичні врожаї в сприятливі у кліматичному відношенні роки будуть тоді близькі до розрахункових.

Для формування 100 – центнерного врожаю картопля виносить з ґрунту 40-60кг азоту, 15-25кг фосфору, 80-100кг калію, 25кг кальцію. Один міліграм поживних речовин на 100г ґрунту відповідає 30кг їх в орному шарі 1га. В середньому картопля засвоює з ґрунту 10-15% Р2 О5, 30-50% К2О. З органічних добрив у першій рік вона використовує 25% азоту, 40% фосфору і 70% калію. Вміст азоту в 1кг гною становить 5Кг, фосфору 2.5кг, калію 6кг. Із мінеральних добрив картопля засвоює 60% азоту, 20% фосфору, 70% калію.

Враховуючи ці приблизні дані, тип ґрунту і характер його обробітку та інші особливості вирощування картоплі, планують рівень урожайності, дози добрив, строки і способи їх застосування.

Одним із головних напрямів інтенсифікації сільського господарства, необхідною умовою підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь є меліорація земель. Зрошення земель під сільськогосподарськими культурами не тільки в посушливій зоні, а й у зоні недостатнього зволоження підвищує їх урожайність в 1.5-2 рази і більше. Воно дозволяє інтенсивніше використовувати землю адже відпадає потреба у паровому полі і виникає можливість збирати 1.5 – врожаю за рік шляхом післяжнивних та повторних посівів.

Для виконання робіт по меліорації земель створено необхідну виробничу базу. Водогосподарські організації оснащені землерийною технікою, тракторами, автомобільним транспортом, спеціальними машинами і механізмами.

Важливою умовою високоефективного використання зрошувальних земель є впровадження науково обґрунтованих систем землеробства, які враховують грунтово – кліматичні та економічні умови господарств районів і областей України з розвинутим зрошенням.

Багато передових господарств, запроваджуючи інтенсивні технології вирощування сільськогосподарських культур, одержують на зрошувальних землях високі врожаї 80-100ц/га і більше зерна кукурудзи, 60-80 озимої пшениці, 130-150 сіна люцерни, 25-30 зерна сої, 130-150 ранньої картоплі, 500-600 ц/га помідорів.

Важливу роль у здійсненні програми меліорації земель відіграє науково-технічний прогрес. Сучасні меліоративні системи, інженерні споруди, закрита трубчаста зрошувальна і осушувальна мережа, автоматизація і телеуправління, досконала техніка створюють умови для високопродуктивної праці трудівників сільського господарства.


3.2 Комплексна механізація та вдосконалення технології вирощування картоплі

У комплексі заходів щодо підвищення ефективності виробництва картоплі важливе значення має впровадження прогресивної технології її вирощування. Добрі результати одержують при застосуванні інтенсивної технології, за якою необхідно підтримувати культуру землеробства, використовувати нові форми організації праці, орендний підряд. Органічні добрива дають високий ефект при внесенні їх разом із мінеральними. Важливими елементами інтенсивної технології є садіння картоплі у заздалегідь нарізанні гребені з одночасним вживанням мінеральних добрив, а також дотримання оптимальних строків і густоти садіння. Дані науково – дослідних установ і практика передових підприємств свідчать, що вищі врожаї забезпечують ранні посади.

У дослідах проведеною Чернігівською обласною дослідною станцією в середньому з 1984 – 1987 роки, найвищий урожай (337 ц/га) було одержано при садінні картоплі 20 – 30 квітня, що збігається з масовою сівбою ярих зернових. При знижені густоти насаджень багато підприємств щороку недобирають 20 – 30% можливого врожаю. Тому залежно від розмірів насінної картоплі й умов її вирощування необхідно висаджувати на 1 га 55 – 60 тис. бульб.

Гребеневий спосіб садіння картоплі сприяє швидкому прогріванню ґрунту й дає змогу провести 2- 3 разовий до сходовий обробіток площі, що стимулює проростання рослин та забезпечує приріст врожаю до 25 – 30 ц/га.

Значно підвищити врожайність картоплі та збільшити валові її збори можна за рахунок раціонального використання осушених земель. На таких землях урожайність бульб на 10 – 15% вища, ніж на богарних.

Важливим заходом підвищення економічної ефективності картоплярства є подальша комплексна механізація вирощування культури з використанням інтенсивних технологій і нових організаційних форм виробництва.

Механізація – це комплекс технічних, організаційних, економічних та інших заходів, що забезпечують широку заміну ручної праці машинною.

Застосування механізації не тільки зумовлює підвищення продуктивності праці, а й поліпшує умови праці зайнятих на виконанні того чи іншого виду робіт, що має важливе соціально – економічне значення. Використання машин створює кращі умови для розвитку рослин завдяки поліпшенню обробітку ґрунту та розгляду за посівами, ясному збиранню врожаю, виконанню всіх технологічних операцій в оптимальні агротехнічні строки.

3.3 Удосконалення способів зберігання та поліпшення якості картоплі

Для збільшення виробництва сільськогосподарської продукції та підвищення її економічної ефективності необхідно здійснювати фундаментальні і прикладні наукові дослідження, сприятливі на створення нової та вдосконалення існуючої техніки, поліпшення селекційної роботи щодо створення нових і поліпшення існуючих сортів, розробку нових і вдосконалення існуючих технологічних процесів виробництва, переробки та зберігання культури.

Підвищення якості садивного матеріалу – важлива умова одержання високих врожаїв. Сорт має певну тривалість продуктивного життя. Високу врожайність, стійкість проти захворювань він зберігає до десяти років після районування, потім ці якості поступово знижуються. Тому сорти картоплі замінюють через кожних 8 – 10 років.

Найбільшої шкоди картоплярству завдають фітофтороз, колорадський жук, гнилі бульб, а також міль, рак. Внаслідок недостатньої забезпеченості хімічними засобами боротьби з хворобами і шкідниками, сільськогосподарські підприємства щороку недодержують та втрачають 25 – 30%уроржаю. Ще більші втрати спостерігаються при вирощуванні картоплі на присадибних ділянках, індивідуальних та колективних городах населення.

Для ефективного використання пестицидів, одержання екологічної продукції та запобігання забрудненню навколишнього середовища посіви повинні обробляти спеціальні підрозділи під контролем держави.

Задоволенню потреби населення в картоплі та підвищенню ефективності її виробництва сприяє поліпшення умов зберігання бульб. В Україні значна їх кількість ще зберігається у полі в бортах. Картоплесховища для продовольчої картоплі будують переважно у містах, а в сільськогосподарських підприємствах їх споруджують в основному для зберігання насінної. За даними наукових установ і торговельних організацій, втрати картоплі, завезеної у міста сягають 50%. При зберіганні бульб безпосередньо в місцях їх вирощування втрати значно зменшуються. За розрахунками спеціалістів, до 70% зібраної картоплі вигідніше зберігати в місцях вирощування і 30% в місцях споживання, але для цього необхідно розширити будівництво сховищ у місцях вирощування культури. Про надійне зберігання картоплі слід дбати ще при її вирощуванні, здійснювати контроль за захворюваністю бульб, внесенням добрив та пестицидів.

Підвищення якості картоплі та скорочення її втрат залежать також від способу реалізації. Більшість підприємств реалізує продукцію через заготівельні пункти, оптові бази, які потім відправляють її в торговельну мережу. Широкого використання повинна набути завантажування товарної картоплі в контейнери з механізованим її навантаженням її в полі, вивантаженню і навантаженню у вагони на приймальних пунктах. Контейнерний спосіб перевезення та зберігання не тільки зменшує втрати продукції і витрати на вантажно-розвантажувальні роботи, а й прискорює вантажооборот транспорту, скорочує строки збирання культури. Прямі зв’язки сільськогосподарських, заготівельних і торговельних підприємств, закупівлі на місці вирощування з вивезенням продукції транспортом заготівельних організацій дозволять підвищити якість продукції, скоротити витрати на вантажно-розвантажувальні роботи й повніше задовольнити попит населення в картоплі.

Висновки і пропозиції

1. Виробництво картоплі є надзвичайно важливим для будь-якого господарства. Тому необхідно, щоб воно було ефективне. Для цього треба мати сприятливі природно – кліматичні умови, а також господарство має бути забезпечене всіма необхідними ресурсами для вирощування і реалізації картоплі.

2. Розглянувши виробництво цієї культури в ЗАТ «Інтерагросистема» ми бачимо, що загалом підприємство має сприятливі природно – кліматичні умови і вигідні умови для реалізації своєї продукції та закупки сировини.

3. Виробничими ресурсами підприємство забезпечене лише частково. Так земельних ресурсів і основних фондів господарству вистачає, але відчувається нестача трудових ресурсів. Основні фонди в господарстві є застарілими і потребують оновлення.

4. Щоб покращити ситуацію, необхідно вжити ряд заходів, які допоможуть не тільки покрити, а й отримати достатній прибуток.

5. Основою підвищення ефективності галузі картоплярства повинен бути комплексний підхід, який охоплює насінництво, технологію і зберігання. Головним також є інтенсифікація галузі, яка вимагає ефективного поєднання всіх ресурсів та застосування досягнень науково – технічного прогресу для скорочення витрат.


Список використаної літератури

1. Закон України «Про стимулювання розвитку сільського господарства в період 2001 – 2004 рр.» // Урядовий кур’єр – 2001.- 20 лютого

2. Господарський кодекс України // Голос України. – 2003 – 14 березня

3. Батюта В.Г. Інтенсифікація колгоспного виробництва на Поліссі. – К.: Урожай. 1982 – 96с.

4. Географічна енциклопедія, 1т. // Українська енциклопедія ім.. Бажана. – к., 1980

5. Дієсперов В.С. Економічна робота в господарстві. К – 2002 – 2004рр.

6. Економіка сировини і матеріальних ресурсів у сільському господарстві / В.В. Брей. – К.: Урожай 1986 – 96с.

7. Економічна ефективність виробництва картоплі в сільському господарстві А.О. Погорілий // Економіка АПК, 2002, №4 – ст. 90 – 92.

8. Ефективність виробництва картоплі. Ю.Б. Білан // Економіка АПК, 2001, №2г ст.. 106 – 109.

9. Здоровцев О.І. Економіка сільського господарства. – К.: Урожай 1996

10. Мацебора В.І. Економіка сільського господарства. – К.: Вища школа. – 1994. – 415с.

11. Руснак П.П. Економіка сільського господарства. – К.: Урожай, 1998. – 320с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:11:59 19 марта 2016
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений22:39:59 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
15:44:29 25 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Екокономічна ефективність виробництва картоплі

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149898)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru