Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Сочинение: Моделі демократії

Название: Моделі демократії
Раздел: Рефераты по политологии
Тип: сочинение Добавлен 15:34:37 19 октября 2007 Похожие работы
Просмотров: 78 Комментариев: 3 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Міністерство науки та освіти України

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

Кафедра політології

Індивідуальне завдання

З дисципліни

На тему: “Моделі демократії”

Підготувала: ст. групи МК-341

Косова А.С.

Прийняла: ас. Третяк А.С.

Луганськ - 2006

Зміст:

Вступ

1. Концепції деомократії: ліберально-демократична та радикально-демократична теорії.

2. Моделі демократії:

2.1. Модель конкурентної елітиської демократії.

2.2. Модель демократії Ліпсета-Лернера.

2.3. Модель “поліархічної демократії” Роберта Даля.

2.4. Економічна модель демократії Ентоні Даунса.

2.5. Інституціональна модель “інтегративної демократії”.

Висновки

Список використаної літератури


Вступ

Саме просте визначення демократії – це влада народу. Згідно визначенню американських просвітників, демократія – це влада народу, здійсюєма народом і для народа. В історіі політики ми знайдемо не мало демократичних форм організації сіспільного життя (Афінська демократія в Стародавній Греції, республіканський Рим, міські демократії середніх віків, в тому числі Новгородська республіка, парламентські форми демократії в Англії, демократія Північноамерианських штатів та ін.). Сучасні демократії наслідують багато традицій історичних демократій, разом з тим суттєво відрізняються від них.

Сучасні теоретичні моделі демократії базуються виключно на політичних ідеях Нового часу, Просвітництва (Локк, Монтеск’є, Руссо, Кант, Токвіль). Що правда, сьогодні проявляється концепція демократії, що критично відноситься до світогдядних джерел сучасності, - дискурсивна демократія, теледемократія, кібердемократія, – але поки що вони знаходяться на переферії, займають маргінальне положення в сучасній демократичній теорії та практиці.

Авраам Лінкольн стверджував, що демократія – це влада народу, влада, здцйснювана народом, влада – в інтересах народу. Іншу грань демократії визначав Вінстон Черчиль, коли зауважив, що у демократії багато хиб, але в неї є й одна перевага, яка полягає в тому, що й досі ніхто не винайшов нічого кращого.

Актуальність теми. Не можливо оразу описати всі існуючі моделі демократії в сучасній теоретичній думці. Концептуалцзація демократії породила велике багатство варіантів: за деякими данними, можна говорити про існування 550 “підтипів” демократії. Фактично сучасна теорія демократії розпадається на багатство внутрішньо пов’язаних між собою процесів, інститутів, поведінки, відносин. Складаючи різні підходи, можна, всеж таки, виділити ряд моделей, які більше за інші попадають в поле зору дослідників. Відзначимо, що вся багатоманітність теоретичних моделей сучасної демократії, якщо говорити про їх світоглядні основи, так чи інакше тяготіє до двох основних теоретичних прадигм, сформованих класиками політичної думки XVII – XIX ст. Мова йде про ліберально-демократичну та радикально-демократичну теорії.

Мета та завдання. Основна мета даної роботи – виявити і проаналізувати основні моделі демократії, що були розроблені вченими-політологами, які займалися цим питанням.

Визначена мета конкретизована такими завданнями:

- розглянути існуючі моделі демократії, які розроблялися в руслі ліберально-демократичної та радикально-демократичної теорій;

- дослідити відносини між державою та індивідом, держаними інститутами та громадянами;

- виявити основні характеристики даних моделей демократії;

- сформулювати висновки щодо розглянутих моделей та визначити їх загальні риси.

Отже, перейдемо до безпосереднього рогляду основних підходів до розгляду моделей демократії.

1. Основні концепції деомократії: ліберально-демократична та радиально-демократична теорії.

Оби дві теорії виникають як змога вирішити так звану “проблему Гоббса”, суть якої коротко можна визначити наступним чином: людина, переходячи від стану “війни всіх проти всіх” (природнього стану) до договору про державно-суспільне життя (суспільний стан), ввіряючи самого себе владі держави, бо тільки вона може гарантувати виконання договору. Як зберігти свободу людини в суспільному стані? В цьму питанні – вузол “проблеми Гоббса”. Таким чином, теоретичне завдання міститься в обоснуванні меж діяльності держави, забеспечуючих зберігання свободи людини.

Представники ліберально-демократичного та радикально-демократичного направлення вважали людину розумною істотою, але по-різному тлумачили цю антропологічну передумову демократичної теорії. Вони були єдиними в трактуванні походження держави з прийнятого розумними індивідами договору, але розрізняли джерело цього договору. Вони відстоювали свободу людини, але розуміли її по-різному й по-різному трактували її засади.

Схема 1

Ліберально-демократична теорія Радикально-демократична теорія
Морально автономний індивід Соціальна людина
Суверенітет особистості Суверенітет народу
Суспільство як сумма індивидів Органічне суспільство
Зацікавленіст ь усіх Загальний інтерес
Плюралізм інтересів Едність інтересів
Верховенство права Верховенство загального блага
Свобода людини Свобода громадянина
Верховенство прав людини Єдність прав та обов‘язків
Представницька демократія, вибори Базпосередня демократія
Свободний мандат Імперативний мандат
Розділення влади Розділення функцій
Підкорення меншості більшості із захистом прав більшості. Підкорення меншості більшості

В ліберально-демократичних концепціях свобода людини означала її моральну автономію раціонально визначати своє життя та правила спілкування з іншими людьми, які не мають права порушувати його індивідуальних прав. Держава, що виникає на основі договору між людьми як морально автономними індивідами,обмежується правом, тобто рівною зовнішньої мірою свободи для кожного індивіда. Таким чином, ця демократична парадигма базувалась на на передумові автономного індивіда, суспільство при цьому трактувалось як сума вільних індивідів, а суспільний інтерес – як інтерес всіх. Особисте життя цінується тут більш, ніж життя суспільне, а право вище за суспільне благо. Плюралізм індивідуальних інтересів та інтересів, виникаючих асоціацій індивідів (громадянське суспільство) супроводжується конфліктом між ними, вирішення якого було можливе на шляху компромісу. У принципі, держава не могла і не мала втручатися у процес спілкування автономних індивідів та їх добровільних асоціацій. Вона призивалась лише тоді, коли необхідно було втручання судді. Концепції ліберально-демократичного напрямкудопускають лише “обмежену державу”, державу “нічного вартового”. Така держава немождива без договору між людьми, а представники держави обираються населенням. Таким чином, велике значення тут надається електоральном процесу та репрезантативної демократії, за якої обрані представники пов’язані лише своєю совістю та конституцією (вільний мандат). Свобода в такій державі обмежена лише законом, а сама держава (для того, щоб не було узурпації державної влади окремими органами або особами) має будуватися на принципі розділення влад. Правомірний при голосуванні принцип рішення з більшості голосів доповнюється принципом захисту прав меньшості.

Згідно з радикально-демократичною концепцією розумна людина може існувати автономно тільки в природньому стані, в суспільному ж стані – вона стає істотою соціальною, тобто раціонально приймаюча цінності суспільства. Держава, яка виникає на основі договору, користується цінностями суспільства, носієм яких виступає народ, вона обмежена “суверенітетом народу”. Свобода люлдини в суспільному стані може бути забеспечена лише тоді, коли вільний народ, що має волю давати закони державі. Деспотизм держави визначається тим, що вона користується не особистими, а загальними інтересами народу, які не є простою сумою особистих інтересів, а є органічною єдністю. Звідси, радикально-демократична теорія підтримує публічну людину, пояснює пріоритет загального блага над правом. Свобода такої людини розуміється як громадянська свобода та можлива в суспільномі стані при наявності законів, освячених волею народа. Єдність народу виступає найважливішим принципом організації політичного життя, а формою демократиної участі тут виступає пряма демократія. Особи, здійснюючі управління в державі, наділені народним мандатом та відповідальні перед ним (імперативний мандат). Єдність влади забеспечується суверенітетом народу, а тому принцип розділення влад не є сутнісним; тут скоріше можна говорити про розділення функції, ане влад. Підкорення меньшості більшості є зовнішнім виявом єдиної волі, принципово вимагаючої загальної згоди.

Отже, ліберально-демократичні та радикально-демократичні парадигми представлені тут лише в самому загальному виді, але вони дозволяють побачити за зовнішньою багатоманітністю існуючих сучасних моделей демократії єдність в джерелах. Багато теоретичних конструкцій розвиваютьокремі положення представленних парадигм (плюралістична демократія, консенсуальна демократія, конкурентна демократія, коммунітарна демократія, електоральна демократія, репрезентативна демократія та ін.).


2. Моделі демократії

2.1. Модель конкурентної елітиської демократії

Засновниками даної моделі демократії можна вважати Макса Вебера то Йозефа Шумпетера. Звісно, на формування моделі конкурентної елітської демократії мали вплив й інші дослідники (Джон Д’юі, Гаетано Моска, Вільфредо Парето, Моісей Острогорський), але саме до концепцій плебісцитарної демократії, легітимності та держави Макса Вебера і конкурентної демократії Шумпетера найбільш часто зверталися та звертаються дослідники демократії. Головне, що було використано в політології, - це визначення демократії через систему віросповіданнь в легітимність існуючого політичного порядку на основі рава, приверженість всіх правилам політичної гри.

Говорячи про плебісцитарну демократію, Вебер в своїй роботі “Політика як призвання та професія” підкреслював, що іі відокремлює від парламентарної демократії: “Такому ідилічному стану господарювання кругів поважних людей та, перш за все, парламентарів, протистоять нині найбільш сучасні форми партійної організації, що відрізняються від них. Це наслідки демократії, виборчого права для мас, необхідності масової вербовки приверженців та масової організації, розвитку єдності керівництва та строгої дисципліни. Господарювання поважних людей та управлінню парламентарів приходить кінець. Підприємство беруть в свої руки політики “по основній професії”, що знаходяться зовні парламентів. Або це “підприємці” – наприклад, американський бос є, по суті, підприємцем, - чиновник з постійною заробітньою платою. Формально має місце широка демократизація… вождем стає лише той, у тому разі і через голову парламента, кому підпорядковується ця машина. Іншими словами, створення таких машин, значить наступ плебісцитарної демократії”.

Шумпетер дав класичну формульовку демократії як конкуренції між двома чи большою кількістю груп еліт за владу на більш чи менш регулярних та відкритих виборах. Вона стала однією з основних при виборі змінних у зрівнювальному дослідженні демократичних систем.

Шумпетер провів різницю між класичною доктриною демократії, що основана на загальному блазі та волі народу, за якої виборець має владу приймати політичні рішення, та теорією демократії, де рішення виборців є вторичними по відношенню до вибору тих, хто буде приймати рішення. Класична доктрина демократії, вважав він, знаходиться в кризі, і з ею не можна сьогодні згодитися. На перших план виходить концепція демократії, за якої роль народа стоїть у створенні уряду або посередницького органу, який в свою чергу формує виконавчий національний орган або уряд. Ось як Шумпетер визначав нову концепцію демократії: “Демократичний метод – це такий інституціональний устрій для прийняття політичних рішень, в якому індивід отримує владу приймати рішення шляхом конкурентної боротьби за голоса виборців”.

Обгрунтовуючи свою концепію, він вбачав її переваги в тому, що вона торкається легко перевіряємих емпіричних речей – наявності чи відсутності демократичної прощедури. Класична теорія демократії не містить в собі такого критерія, так як волі та благу народа могли служити і недемократичні режими та уряди. Наприклад, за парламентарної демократії (як англйської) критерій демократії виконується, а “конституційна” монархія не є демократичною, оскільки електорат і парламент всі права, які в них є при парламентській демократії, але з одним рішучім виключенням: у них немає влади призначати уряд.

Далі нова теорія приділяє значну увагу такому феномену, як лідерство. Класична теорія, вважав Шумпетер, цього не робить. Саме поняття лідер дозволяє пояснити, як і звідки виникає загальна воля, як вона підміняється або фальсифікується. В цьому розумінні лідерство є домінуючим механізмом майже любої колективної дії, а нова концепція демократіі – більш реалістичною, ніж класична. Нова концепція не відмовляється від існування волі групи, але роздивлюється її як скриту до свого часу, поки який-небудь політичний лідер не викличе її до життя та не перетворить її у фактор політичного життя. “Взаємодіючи між груповими інтеремами та суспільною думкою та способом, яким вони створюють те, що ми називаємо політичною ситуацією, під таким кутом зору видно в номому, більш ясному світі”, - пише Шумпетер.

Як важливу якість нової концепції слід відмітити також включення проблеми політичної конкуренції в виді боротьби за лідерство. Демократія в цьому зв’язку використовує завжди признаний метод ведіння конкурентної боротьби, а система виборів – практичноєдиний можливий спосіб боротьби за лідерство для суспільства любого розміру.

Нова концепція демократії аналізує відношення між демократією та індивідуальною свободою. Важливо відмітити, що Шумпетер не вважав демократію режимом, гарантуючим більший у зрівнянні з іншими режимами об’єм індивідуальної свободи, але стверждував, що якщо кожен має волю боротися за політичне лідерство, виставляючи свою кандидатуру перед виборцями, то в більшості випадуів, хоча й не завжди, це означає значну долю дискусій для всіх.

Сутньою характеристикою демократичного методу є не тільки функція виборця формувати уряд (прямо або через посередницький орган), але й функція розпуску уряду. При цьому контроль за урядом зі сторони виборця обмежен саме цією функцією: можливістю відмовитися від перевиборів уряду або парламентської більшості, його підтримуючої.

Таким чином, напротивагу класичній концепції демократії з акцентом на волі народу, нова концепція акцентується на волі більшості. “Принцип демократії в цьому випадку означають, що бразди правління мають бути передані тим, хто має підтримку більшу, ніж інші конкуруючі індивіди або групи”.

Емпіричність та реалістичність нової концепції забеспечили їй подальшу широку підтримку дослідників, які використовували її при створенні гіпотез, індексів та індикаторів демократії.

Узагальнена концепція конкурентної елітиської демократії дана Д.Хелдом. в його книзі “Моделі демократії”. Хелд навмисно виділяє цю модель демократії, об’єднуючи центральні елементи концепцій Вебера і Шумпетера. Ця модель виражає особливості політичної системи суспільства з фрагментарною структурою соціального та політичного конфлікту, недостатньою інформованістю електората, толерантністю політичної культури та розвитою верствою технічно натренованих фахівців та менеджерів. Ключовими ознаками даної моделі виступають: парламентське управління з сильною виконавчою владою, конкуренція між сильними життєздатними політичними елітами та партіями, перевага парламента над партійною політикою (хоча це є протиріччям веберовської плебісцитарної демократії), главенство політичног лідерства, наявність бюрократії – незалежної та добре натренованої адміністрації, конституційні та практичні обмеження на сферу прийняття політичних рішень.

2.2. Модель демократії Ліпсета-Лернера

Фундаментом даної моделі служать дослідження соціально-економічних умов демократії, що були проведені у другій половині 50-х років Д. Лернером та С. Липсетом. Цю модель демократії іноді визначають як “політико-модернізаційну теорію”.

Демократія у цій моделі виступає, перш за все, результатом розвитку ряда соціальних та економічних умов (іурбанізації, індустріалізації, освіти, комунікації), які призводять до формування фиференціації суспільства та активності різних груп інтересів та предсавляючіх ії еліт у сфері боротьюи за державну владу. Якщо Лернер робив акцент на діяльності різних елітних груп, на наявності розвинутих ЗМІ, то Ліпсет – на конкуренції еліт, підтримці населенням існуючихправил політичної гри (легітимізація) та ефективності дії демокраій як умови стабільності та підтримки режиму.

Взагалі-то концептуалізація демократії в цій моделі відхеркалює наступні її характеристики:

- політико-культурні (система вірувань у демократичні норми поведінки та у ефективність режимів),

- політикио-структурні (наявність владних та опозиційних елітних груп, віносини конкуренції між ними),

- політико-інститууційні (виборча система, норма зміни політичних еліт),

- політико-партисипаторські (участь населення у виборах).

Так, Ліпсет визначає демократію (у складному суспільстві) як політичну систему, що має постійні конституційні можливості для заміни правлячих осіб. Вчений виділяє необхідні умови, які не тільки визначають демократичність політичної системи, але й її стабільність й нестабільність:

1) система вірувань, легітимізуючих демократичну систему та окремі її інститути, які приймаються в якості своїх всіма;

2) деякий набір політичних лідерів, які здійснюють управління;

3) одна чи більше груп лідерів зовні уряду, які діють як легітимна опозиція, намагаючись завоювати урядові пости.

У чьому сенсі політична система демократії вважаються стабільною, якщо в ній існує цінностна система вірувань, дозволяючих здійснювати владу: правляча група признає права опозиції, опозиційна група підкоряється рішенням правлячої; якщо результатом політичної гри виступає зміна угрупвань, здійснюючих управління державою; якщо є умови для ефективної опозиції та для народного впливу на політику, і при цьому влада чиновників не є максимальною.


2.3. Модель “поліархічної демократії” Роберта Даля

Ця модель слідує загальній спрямованості ліберальної демократичної теорії, але в ній наголос робиться на аналізі набору умов, визначаючих дійсну, а не формальну демократію.

Термін “поліархія” вперше був запропонований Далем та Ліндбломом в їх книзі “Політика, економіка та забеспеченність” (1953), але найбільш повно представлен в роботі Даля “Поліархія: Участь та опозиція”(1971). Що стосується терміна “поліархічна демократія”, то він опрацьован Далем у праці “Введення до теорії демократії” (1956).

Для більшої концептуалізації Даль два основних виміри політичних систем: ступінь опозицйності або конкурентності політичних еліт у системі та рвень політичної участі населення в виборі еліт. Публічна кнкуренця політичних еліт та включенність населення в політичний процес роблять близьким до поняття демократії.

По-перше, якщо демократія є ідеальним типом полтичної системи, то поліархія характеризує реальний тип, тобто представляє собою відбиток деякого рівня реалізації ідеального типу.

По-друге, поліархія є подібно демократії якісною ознакою політичної систем та разом з тим (відрізняючись від демократії) їх виміром, тобто можна говорити про ступінь поліархічності системи: повна поліархія або гегемонія.

По-третє, оскільки поліархія не співпадає з демократією (тобто ідеалом), то її характеристика як демократичног режиму обмежується лише найбільш загальними інституційними вимогами демократії (або гарантіями, за Далем).

По-четверте, поліархія як термін використовується для характеристики усієї національної системи, а не окремих її рівнів.

Поліархічна політична система має характеризуватися високим рівнем управлінської відзивчивості на до політичних прерогатив громадян, які є рівноправними. Для того, щоб система характеризувалась високим та достатньо стійким рівнем відзивчивості, в ній мають бути забеспечені наступні невідємні права громадян:

1) формулювати свої інтереси;

2) передати свої переваги громадянам та урядучерез індивідуальні та колективні дії,

3) впливати свохми перевагами на виробку управлінських рішень.

Гарантією дійсності процедури формулювання та передачі та впливу інтересів виступають:

- свобода формування організацій та об’єднання в них;

- свобода вираження інтересів;

- право голосу;

- відносно необмежене право на працю в державних органах;

- право політичних лідерів змагатися за підтримку і голоси виборців;

- альтернативні джерела інформації;

- свободні та справедливі вибори;

- інститути виробки державної політики, які залежать від виборців та інших форм вираження інтересів.

Перші п‘ять гарантій забеспечуються функцію формулювання інтересів, сім – відносяться до передачі інтересів та комунікацій, а всі вісім забеспечують вагомість інтересів для виробки державних рішень.

У книзі “Введення в теорію демократії” Даль аналізує умови прийняття політичних рішень, необхідного для забеспечення демократичного вираження інтересів. При цьому він веде пошук механізма демократії, забеспечуючого гарантії того, що виказані на виборах інтереси дійсно є реальними та є демократична рівність виборців. Саме цей механізм і є поліархічною процедурою вираження інтересів.

Слід зауважити, що мова йде не про нормативну теорію демократії, а про теорію, збудовану на основі аналіза національних держав та соціальних організацій, що відносяться політологами до демократичних. На основі характеристики, що є присутньою вже в популістській моделі демократії (народний суверенітет на політична рівність) Даль формулює правило, згідно яким з існуючих варіантів політичних курсів вибирають той, якому віддає перевагу більшість членів суспільства. Поліархічна процедура прийняття рішень, заснована на данному правилі, регламентується наступними умовами:

1) кожний член даної організації здійснює дію, яка розцінюється як вираження переваг по відношенню до існуючих альтернатив, тобто голосує;

2) при педведенні висновків волевиявлення (підрахунку голосів) зроблений кожним вибір має однакову вагу;

3) перемогшим оголошується варіант, отримавший найбільшу кількість голосів;

4) кожний, хто бере участь у голосуванні, має перед собою набір варіантів, з яких, по крайній мірі один, він вважає більш підходячим у зрівнянні з іншими;

5) кожний голосуючий має ідентичну інформацію про існуючі варіанти;

6) варіанти (лідери або політичні курси), отримавші більшу кількість голосів, замінюють любі варіанти, отримавші меншу кількість голосів;

7) распорядження виборних офіціальних осіб виконуються.

Дані умови визначають вибір рішення перед виборами, у процесі виборів та в період між виборами. До того ж логіка умов будується таким чином, щоб наступні умови виконували функцію корекції недостатньості обмежуючих признаків умов, що були до цього. У додаток до цього розділу роботи Даль дає роз’ясненн відносно виміру наданих умов та можливу класифікацію поліархій.

У полальшому Даль конкретизує необхідний процедурний мінімум вже для таких якостей поліархічних систем, як опозиційність і плюралістичність.


2.4. Економічна модель демократії Ентоні Даунса

Ця модель демократії сформувалась в політичній науці та активно використовується сьогодні у зрівняльній політології. Вона є результатом експансії економічного метода (теорії раціонального вибору)на різні гілки соціальних досліджень в 50-і рр.

Е.Даунс ввійшов в історію політичної науки та зрівняльної політології в якості піонера використання теорії раціонального вибору при концептуалізації демократії. Його книга “Економічна теорія демократії”, видана у кінці 50-х рр., досі є однією з самих популярних. Політологи стали активно використовувати складові його теоретичної моделі: електоральна поведінка, партійна поведінка, максимізація результата політичної дії, обмін в політиці, інформація про вигідність дії, росподіл суспільної думки у систему та ін. У своїй моделі демократії він акцентував увагу на діяльності уряду (або партії, що перемогла) у зв’язку з електоральною поведінкою та суспільною думкою.

Мета, яку Даунс поставив перед собою, була в тому, щоб “надати правило поведінки у демократичній системі управління та знайти його сенс”. Намагаючись сконструювати модель раціональной політичної поведінки, ураховуючи ціну або інших альтернативні можливості, Даунс й будує свою економічну теорію демократії.

Перед усім, економічна модель демократії базується на ідеї раціональності політичної поведінки: кожна діюча особа (видборець, партійний функціонер, член уряду, навіть організація в цілому) намагається макксимізувати результат своєї діяльності в економічному сенсі, тобто отримати кращий результат при менших затратах. Раціональна поведінка є передбачуваною, включає в собі переваги в процесі політичного обміну. При такому підході політика розглядається у вигляді ринку, де існує конкурентна боротьба та взаємний обмін з метою отримання найбільш вигідного результату. Дві основні тези економічної теорії демократії в цьому зв’язку були важливими:

1) “кожний уряд намагається максимізувати політичну підтримку”,

2) “кожний громадянин намагається максимально максимізувати користь результату своєї дії”.

Ці посилки зумовлюють розуміння особливостей демократичної системи, в якій і ті, що правлять, і ті, ким правлять, діють, керулючись не ідеалами, а реальними особистими інтересами. Змоги будь-якого уряду максимізувати підтримку переслідують прагматичну ціль: зберігти своє господство або завоювати вигідні позиції. Ідеології, соціальний стан, переваги населення не є основними мотивами поведінки. Хоча ці фактори включені в процес поведінки, але непрямим образом. Якщо партії та уряди вважають ідеологію або прграму важніше електорального успіху, вони діють не стільки раціонально, скільки іраціонально. Аксіома особістої зацікавленості передбачає, що етичні проблеми в політиці виступають “просто як фактуральні параметри, а не нормативні”.

Це відноситься до поведінки виборця на виборах. Він керується сподіванням, що обрані ним політики задовільнять його інтереси краще, ніж йнші, тобто уряд буде ефективним. За думкою Даунса, користь, якою користується громадянин. Не є егоїстичною у вузькому сенсі слова. В цьому відношенні громадянин може діяти альтруїстично, завдяння полягає лише в тому, щоб зрозуміти, в чому індивідуальна користь альтруїстичної поведінки. Даунс пише: “Самообмежена благодійність є великим джерелом індивідуальної вигоди. Таким чином, наша модель допускає альтруізм, не дивлячись на базову установку особистої зацікавленості.” Неоюхідно також додати, що так чи інакше виборець орієнтується на те, як будуть голосувати інші.

Раціональний вибір здійснюється на основі проінформованості діючої особи відносно стратегії інших людей. В цьому зв’язку Даунс говорить про дві можливі моделі політичної поведінки: та, що основана на повній інформації та тій, що заснована на неповній неточній інформації. Уряд користується у своїй діяльності інформацією відносно стратегії опозиції, очикуваємої поведінки виборців (співвідношення рішення та користі її для виорців), числа підтримуючих голосів. Модель поведінки змінюється в залежності від ясності та повноти інформації.

Таким чином, демократичний процес управління складається з:

1) періодичні вибори;

2) суперництво між двома та більше партіями (електоральними коаліціями);

3) боротьбу партій за голоси виборців;

4) перемогша на виборах партія керує урядом без посередництва парламенту до наступних виборів;

5) невтручання в право опозиції виражати себе та організовувати компанії та заборону на зміну періодичності виборів.

Праця Даунса мала великий вплив на розвиток зрівняльної політології. Дослідники знаходять в ній протиріччя, але ніхто не відмовляється від її піонерського характеру, пов’язаного з використанням теорією раціонального вибору в політичній науці.


2.6. Інституційна модель “інтегративної демократії”

Відміченний раніше інтерес до ролі інститутів у політичному процесі мав своє вираження не тільки в перегляді місця інституціонального фактора, але й самого поняття інститута. Не дивлячись на те, що інституційних підход до дослідження демократії базується на попередніх легалистських та структурно-функціональних моделях, а також на теорії раціонального вибору, в політичній науці та в адміністративних дослідженнях ряд вчених підкреслюють значення такої інституціональної моделі демократії, яка близька до комунітарних, а не до ліберальних інтерпретацій. коМунітарна модель представлена в так званому соціально-історичному інституціоналізмі. Інституціональна модель “інтегративної демократії” спирається на ідею несхожості агрегативного та інтегративного політичного процесу.

В традиції теорії агрегації, як пишуть Д.Марч і Й.Олсен, “народ” визначається як збори індивідів, які називаються громадянами; у традиції теорії інтеграції “народ” визначається як група, яка має свою історію та майбутнє.

В агрегативному процесі воля народу розкривається через політичні компанії та “торгівельну згоду” між раціональними громадянами, кожен з яких переслідує особистий інтерес. “Згода” здійснюється в рамках управлінських правил при правліні більшості. В інтегративному процесі воля народу розкривається через дискусію раціональними громадянинами та правителями. Мета дискусії – пошук загального добробуту в контексті розділяємих соціальних ціностей.

Агрегативні теорії в цілому передбачають порядок, заснований на раціональності та обміну. Інтегративні теорії в цілому предбачають порядок, заснований на історії, відповідальності та розумі.

“Інтегративна демократія” включає дві основні концептуальні частини: концепцію прав та ідею дискусії в пошуках загального добробуту.

Концепція прав тут відрізняється від інструментального розуміння прав людини, коли права є лише раціонально прийнятими додатковими умовами заключення вигідної політичної згоди. Тут права втрачають свою цінність та роздивлюються як інструмент для досягнення чогось іншого: вони не виступають умовою оцінки політичних інститутів. За “інтегративної демократії” права людини є самоцінністю та служать оцінюванню політичних інститутів. Вони є ключовими елементами системи соціально-політичних вірувань, вираженням людської єдності, загальної гідності та гуманізму.

Марч та Олсен підкреслюють, що права людини в “інтегративній демократії”: по-перше, безумовно гарантовані; по-друге, невід’ємні; по-третє, не передивлюються законом, тобто є частиною фундаментального права.

Ідея інститута як втілення та інструмента сіспільства, або демократичног порядку як конституційної системи, є важливим аспектом інституціональної думки. Якщо політичні інститути підкріплюють загальні цінності суспільства, вони мають бути прийняті. В цьому питанні важливим питанням є компетентність учасників політичного процесу та їх інтегрованість в суспільство. Компетентність включає не тільки знання, але й мудрість, що зумовлена глубоким розумінням потреб та можливостей суспільства. Інтегрованість означає, що громадяни та громадянські служники діють в відповідно із загальним благом, чке не може бути підірвано особистими амбіціями. Діяльність інститутів в “інтегрованій демократії” пов’язана з громадянською освітою та організацією громадянської участі.

Висновки

Отже, всі розглянуті та проаналізовані моделі демократії сладають основу для концептуалізації її характеристик. Недивлячись на багатоманітність моделей демократії, можна виділити загальні риси, що притаманні демократичному режиму:

1) існування в суспільстві багатоманітних інтересів та широкого спектра можливостей їх вираження та реалізації;

2) гарантований доступ груп до політичних інститутів;

3) загальне виборче право, що дозволяєгромадянамприймати участь у формуванні представницьких інститутів;

4) контроль представницьких інститутів за діяльністю уряду;

5) згода більшості суспільства відносно політичних норм та процедур;

6) вирішення виникаючих конфліктів мирним шляхом;

7) признання ролі більшості при урахуванні інтереса маньшості.

Демократія виникає та зберігається при наявності деяких умов. По-перше, це високий рівень економічного розвитку. В дослідженнях, проведенних С.Ліпсетом, В.Джекменом, Д.Куртом та інш., доведено, що стабільний економічний рост в кінцевому ітозі призводить до демократії. Згідно статистичним даним, серед 24 країн з високим рівнем доходів лише 3 – недемократичні. Серед Середньоазіатських країн нараховується 23 демократії, 25 диктатур та 5 країн є в стані преходу до демократії. З 42 країн з низьким економічним рівнем розвитку та низим рівнем доходу лише 2 можуть бути названі демократичними. По-друге, це наявність толерантності в суспільстві, повага прав політичної меншості. По-третє, це згода сусільства відносно таких базових ціностей як права людини, право власності, повага честі та гідності людини і т.ін. По-четверте, це орієнтації значної частини населення на політину участь (перед усім у формі виборів) або, говорячи іншими словами, домінування активіської культури.

Список використаної літератури

1. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія: Навч. посібн. – 4-те вид., перероб. і доп., - Львів: Світ, 2001. – 384 с.

2. Нагорная Н.Е. Современные модели демократии // http://www.dialogs.org.ua/ru/material/full/2/4456

3. Нагорная Н.Е. Развитие теории демократии в русле либерально-демократической и радикально-демократической концепций. Модели демократии // http://www.dialogs.org.ua/ru/material/full/2/54858

3. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів. – К.: Генеза, 1997. – 400 с.

4. Політологія: Підручник для студ. юр. Спец. Вищ. навч. закл. / М.І. Панов (керівн. авт. кол.), Л.М. Герасіна, В.С. Журавський та ін. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2005. – 520 с.

5. Політологія: Навч. посібн. / За ред. проф. Щедрової Г.П. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2005. – 200 с.

6. Политология: Учебник / Под ред. М.А. Василика. М.: Гардарики, 2005. – 588 с.

7. Рудич Ф.М. Політологія: Підручник. – К.: Либідь, 2004. – 480 с.

8. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. – К.: Либідь, 2002. – 576 с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:05:47 19 марта 2016
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений22:33:51 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
15:41:25 25 ноября 2015

Работы, похожие на Сочинение: Моделі демократії

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149989)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru