Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Трагічне і комічне у міфологічних джерелах

Название: Трагічне і комічне у міфологічних джерелах
Раздел: Рефераты по этике
Тип: реферат Добавлен 01:16:03 21 сентября 2008 Похожие работы
Просмотров: 173 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Рівненський інститут

Вищого навчального закладу

Відкритий міжнародний університет розвитку людини „Україна”

Реферат

з дисципліни “Етика та естетика”

на тему: „Трагічне і комічне у міфологічних джерелах”

Виконав : студент ІІ курсу

економічного факультету

групи ЕП-2

Палиця Віктор

Рівне-2006


План

Вступ

1.Суть трагічного і комічного як категорій естетики

2.Протистояння трагічного і комічного в міфологічних образах

3.Поетичний світ українського міфу та казки

Список літератури


Вступ

Трагічне і комічне як естетичні цінності, порівняно з прекрасним, вважаються менш вагомими і займають значно вужчу сферу інтересу, позаяк проявляються виключно в життєдіяльності людей. Ні рослина, ні тварина, ні людина як біологічна істота не можуть бути ні трагічними, ні комічними. Трагічне і комічне виявляється виключно в діях і поведінці людини як соціальної істоти, котра живе і функціонує в суспільстві, де самі люди є авторами і акторами своєї всесвітньо-історичної драми.

Як прекрасне і потворне, трагічне і комічне є суто людськими явищами, виявом і оцінками людського життя в його позитивних і негативних вимірах і оцінках. Дещо спростивши, можна сказати, що все те, що належить до страждань, горя, смерті є царина трагічного, а те, що пов'язане з веселощами і сміхом – до комічного. Насправді ж усе не так просто, бо і вжитті, і в мистецтві трагічне і комічне, як і страждання та насолоди, йдуть поруч, часом міняючись місцями, і важко сказати, коли закінчується одне і починається друге.

1.Суть трагічного і комічного як категорій естетики

Трагічне

Трагічне з давніх часів пов'язують із стражданнями, муками і загибеллю людини, що здатне викликати співчуття і жаль. Страх смерті – одне із найприродніших почуттів людини, і він тим більший, ніж вища освіченість людини і її благополуччя. Ставлення до смерті залежить від того значення, яке вона посідає у системі цінностей суспільства, і від їхнього суб'єктивного переломлення і тому функціонує як світоглядна і моральна категорія. Смерть має, так би мовити, свій „сюжет", вона підбиває підсумок конкретному життю, людина може вмерти „своєю" смертю, що відповідає її долі і характеру, і „вимушеною", насильницькою за фатальним збігом обставин. Має місце і добровільна смерть, прагнення до смерті, не тільки в безнадійно хворих людей, але й у тих, хто „стомився" жити, від немічної старості або від бідувань і нещасть. Чим більшу цінність має людина як „одухотворена суб'єктивність", тим трагічнішим є її страждання і смерть.

Трагічне є вираженням в естетичній формі одвічної боротьбі Добра і Зла, життя і смерті, душі і тіла, старого з новим, прогресу з регресом, свободи з поневоленням тощо. Все це супроводжується стражданнями, які мають найрізноманітніші джерела і вияви.

У трагічному важливі не стільки страждання і смерть, скільки в ім'я чого і як страждає і гине людина, які цінності вона обстоює і яке значення має її життєдіяльність для інших людей, для суспільства. Трагічними можуть вважатися не тільки окремі індивіди, трагічною може бути доля цілої групи, класу, нації, епохи. У такі періоди людської історії відбувається певна „ломка" суспільного життя, особливо гострі конфлікти, які вимагають сильних характерів і напруження всіх сил на досягнення цілей. Глибока віра в цінності, за які індивід вступає в боротьбу, незважаючи на смертельну небезпеку, часом свідоме приречення себе на смерть характерні для трагічних історичних персонажів. Трагічний характер підноситься над іншими вірністю своїй справі, своєю одержимістю і не примиренням до всього того, що заважає здійсненню своєї ідеї, мети, ідеалу.

У мистецтві трагічне найповніше відображене і виражене в літературі і в образотворчому мистецтві. Трагічне в мистецтві – не просто загибель і страждання, а крах ідей, надій, ідеалів, субстанційно важливого для особистості, втрата, що не підлягає відшкодуванню і, водночас, утвердження того, що неперехідне і вічне. Тому трагічні персонажі – піднесені і героїчні , як взірці сили духу і відданості своїй справі, яка має суспільну значимість і слугує утвердженню гуманізму і свободи.

У трагедії важлива колізія та її джерела, конфлікт, його перебіг і результат. Все це може усвідомлюватися як неминучість і фатальність, або як помилка і вина. Але у будь-якому разі трагічне в мистецтві має утверджувати життя, а не смерть, вселяти оптимізм, а не песимізм, не лякати, а підбадьорювати і спрямовувати людину на активні дії, на спротив силам зла; не пригнічувати і вносити „чорноту" в психіку людини, а просвітлювати її, очищувати від „душевних шлаків", приводити внутрішній світ у тотожність із зовнішніми обставинами. Трагедія вчить співчуттю, милосердю, людяності: це те, що входить у поняття катарсис. Зображуючи трагічне, страхітливе письменник, художник, композитор повинен дотримуватися „естетичної дистанції", і як говорив Л.С. Виготський, примусити все це говорити „мовою легкого дихання", освіжити подихом „весняного вітру", тобто зарядити читача, глядача, слухача оптимізмом і вірою в добре і прекрасне.

Водночас, мистецтво має знайомити глядача, читача, слухача не тільки з позитивним, а й з негативним, злим, страхітливим і часом не заспокоювати і розважати , а „терзати", „шарпати" і „мучити" навіть сильніше і більше, ніж життя, укріплюючи тим самим волю і підвищуючи внутрішні резерви людини.

Щодо цього трагічне як естетична категорія відіграє більшу роль і має більше значення, аніж категорія прекрасного, не тільки тому, що охоплює більш важливу сферу життєдіяльності людини і суспільства: боротьба, страждання, сходження через подолання страхітливого через смерть. Трагічне зачіпає більш глибокі основи людського життя, те субстанційне, без чого не може бути і самої людини, особливо це стає зрозумілим нині, коли людство перманентне потрясають численні трагічні події, і воно вже заглянуло в „похмуру безодню безнадії", а трагічне стало ледве не провідним у сучасній апокаліптиці.

Комічне

Комічне – від грецького слова „комікос" –смішне. У сучасному вжитку цей термін є родовим поняттям для означення різноманітних відтінків смішного, все, що може ви кликати сміх, – об'єкт комічного. Комічне – це немовби формула смішного, а смішне – конкретний випадок комічного.

На відміну від трагічного, що пов'язане з важкими і гострими конфліктами, стражданнями і смертю, сфера комічного переважно весела і радісна, тут, як правило, царюють посмішка, сміх, а то й регіт, що породжує в більшості випадків піднесений настрій і оптимістичне самопочуття: комічне нерідко супроводжує відпочинок, святкові дні, ігрову діяльність, дозвілля загалом.

Естетика освоює, передусім, загально значиме і типово смішне, те, що є недосконалим, але претендує на досконалість;суперечить ідеалу, але прилаштовується під ідеал, не відповідає звичному і загальноприйнятому, розриває зв'язок із звичним ходом речей. Це так, би мовити, соціальний аспект комічного. До психологічного аспекту належить несподіваність, обмануте очікування, прояв почуття переваги, зверхності, гордості, злорадства, зняття напруги, вивільнення від страху тощо. Суб'єктивні переживання комічного також різноманітні, вони залежать від загального культурного рівня, належності до певного соціального угрупування, від виховання, освіти, темпераменту, віку, статі тощо. Є люди „сміхуни", в яких легко викликати сміх, і є „несміяни" – люди, яких важко, а подекуди й неможливо розсмішити; для емоційно нерозвинутих людей взагалі не існує комічного. Дитячий комізм, як і сприймання трагічного, неглибокий, а то і „нейтральний", позаяк у дітей ще не склалася система цінностей, норм, стереотипів, і вони схильні до буквалізаціїї: для них доступніша „комедія ситуацій", ніж наповнена соціальним змістом комедія.

Об'єктом комічного можуть бути найрізноманітніші явища, за винятком тих, що пов'язані з великим стражданням і горем, крахом високих ідеалів і загибеллю достойної людини. Об'єктами комічного не повинні бути масштабні історичні події і процеси, якщо вони по суті прогресивні і революційні, як і винятковий героїзм і великі відкриття, що супроводжувалися винятковими труднощами і драматизмом.

Сміх – грізна зброя: він може „вилікувати", а може „вбити", може „приголубити", а може „побити", може бути стверджуючим, а може бути заперечуючим, може розважити, а може засмутити. В одному випадку причиною сміху може бути контраст, суперечність, неподобство, відхилення від норми, в іншому – виявлення за нібито великим - нікчемного, за прекрасним – потворного, за очевидним – абсурдного, що викликає в уяві людини несподівані образи і несподівані реакції.

Комічне, смішне – це не тільки соціальне явище, воно несе в собі естетично-національні особливості і зміст. Український, російський, вірменський, англійський, французький, фінський гумор неповторний, як неповторний менталітет тих країн, що їх породив. Має місце і те, що можна назвати місцевим гумором, зокрема, габровський гумор (від болгарського міста Габров), або одеський, відомий, мабуть, у всьому світі. У зображенні комічного виявляється не тільки епоха і менталітет народу, але й характер і світогляд автора.

Форми комічного різноманітні, несуть у собі різний змісті по-різному відображуються - втілюються в мистецтві. Якщо характери і ситуації смішні, безглузді, неоковирні, то вони належать до гумору або м'якої іронії: це, так би мовити, доброзичлива критика загалом симпатичного об'єкта. Інше завдання має сатира, котра проявляється в формі злої іронії, сарказму. Сатира обминає нейтральне і навіть позитивне в явищах і характерах як несуттєве в даному випадку і зосереджується на випуклому зображенні пороків і неподобства в реальному світі і в людині. Нарешті, найбільш різкою критикою всього, що суперечить ідеалу, прекрасному, уявленню про всебічно розвинену гармонійну людину, є гротеск, який має на меті створити збірний, часто перебільшений образ соціального зла і паскудності, знелюдненої особистості, для цього особливо перебільшуються і загостюються всі прояви порочності і неподобства, аж до карикатурного їх зображення. Позаяк у сатирі і гротеску висміюванню підлягають особливо небезпечні вади і неподобства, то комічне нерідко змикається з трагічним, породжуючи трагікомедію (наприклад, „Весілля Кречинського" і „Справа" Сухово-Кобиліна).Такий поділ на форми комічного в мистецтві умовний, бо в дійсності вони перехрещуються навіть в одному творі, вжене кажучи про художню діяльність автора загалом. Так, наприклад, світ творів Гоголя дуже багатий різноманітними комічними формами і ефектами: в ньому є народний („Вечорина хуторі поблизу Диканьки") добродушний гумор і гостра сатира ("Ревізор"), комічні характери і гротескні типи (Плюшкін, Собакевич, Коробочка в „Мертвих душах"), перебільшення, дивовижне, чаклунське, нісенітниці (текстли-ста-скарги Івана Івановича на Івана Никифоровича в Мир-городський повітовий суд).

Отже, комічне – не випадковість і не каприз суб'єкта, воно вияв повного динамізму і суперечностей життя суспільства, життя людей, необхідний компонент людської історії, яка, почавшись трагедією, своєю наступною фазою має комедію. „Це потрібно для того, - пише К. Маркс, - аби людство весело прощалося зі своїм минулим".

Двоїста природа сміху дозволяє використовувати його по-різному, але у будь-якій формі, у будь-якому вигляді він має олюднювати і виховувати людей різного віку, різних професій, різної соціальної приналежності. Можна говорити, що чим важче людям жити, тим більш їм потрібне комічне, і якщо вони перестають сміятися, то це означає, що їхнє життя стало вкрай стражденним і безнадійним.

2.Протистояння трагічного і комічного в міфологічних образах

Вчені підрахували, що слово міф, яке так часто трапляється в найширшому вжитку, має близько п'ятдесяти значень. Його коріння бере початок на землях оповитої славою античних письменників та мандрівників Еллади. Там цим словом окреслювали будь-яку оповідку. Тобто міфом у стародавніх греків могла вважатися казка, легенда, переказ, байка, притча – все, що заслуговувало уваги слухача. В українців у народному вжитку прямим відповідником цього слова є байка. На різних територіях разом з цією назвою вживалися й свої локальні, як от на Західному Поліссі – потачка, що виникла від діалектного "потакувати", що означає "подейкувати". Таким чином, у буквальному розумінні первісне значення грецького слова "міт" зводилося до звичайної розповіді, оповідки.

Так тривало доти, поки античні грецькі та римські міфи не потрапили в поле зору істориків, котрі спробували скористатися ними як фактологічними джерелами. Коли ж виявилося, що історичної правди в них не більше, ніж у байці про царя Гороха, виникло нове значення слова міф – вигадка.

Інші значення поняття міфу – виплоди фантазії науковців, головним чином філософів, культурологів та літературознавців, котрі не змогли підібрати більш вдалих термінів на означення усталених понять, які розходяться з дійсністю. Особливо плідними у цьому плані були останні десятиріччя. Нині, за однією з версій розуміння міфу в літературній творчості, ним можна вважати будь-який символічний образ. Таким чином, верба, калина, соловейко, зозуля і навіть Україна - все це міфотворчі образи, або ж міфи. Однак із таким тлумаченням міфу погоджуються не всі. Особливо це суперечить уявленням тих, хто звик спостерігати міф у давніх, ще доісторичних проявах – казках, легендах, родинних та календарних піснях і обрядах. Це – традиційні уявлення наших пращурів, які в науковій літературі отримали назву тотемних, родових, календарних, космогонічних, есхатологічних міфів. Одні з них фіксують прадавні уявлення про священних тварин, які сприяли людям у їхній господарській, переважно мисливській, діяльності, інші – про далеких предків-деміургів, які своїми культурними надбаннями позбавили нащадків багатьох нагальних клопотів, ще інші – про календарні божества, які можуть виявити прихильність до людей. (це переважно міфи ранніх хліборобів).Є міфи про початок світу і про те, яким буде його кінець (космогонічні та есхатологічні).

Усі наведені групи міфів істотно відрізняються від античних і не тільки тим, що, на відміну від останніх, не пройшли відповідної літературної обробки, а й тим, що давніші, за ними стоять обряди та ритуали, котрі є драматичним втіленням міфологічних уявлень.

За тематикою міфи поділяються за такими циклами:

1) етіологічні – про причини виникнення окремих природних та соціальних з'яв;

2) космогонічні – про походження життя (створення світу);

3) антропологічні – про походження людини;

4) астральні – про зорі, виникнення яких найчастіше пояснюються переміщенням на небо культурних героїв і тварин;

5) солярні й лунарні – про походження Сонця й Місяця та про взаємостосунки між ними:

6) теогонічні – про походження богів;

7) календарні – про річні цикли природи та обряди, пов'язані зі зміною пір року і господарською діяльністю;

8) історичні або культово-біографічні – про життєві випробування і діяння окремих міфічних божеств або героїв-людей;

9) тотемічні – про тотемічних предків окремих племен;

10) есхатологічні – про руйнацію космічного порядку й повернення до хаосу, про потойбічний світ та передбачення майбутнього.

Сукупність міфів та їх сприймання як реальні події здавна посідають важливе місце у віруваннях всіх народів світу. Згадки про міф знаходимо в різноманітних писемних пам'ятках, що дійшли до нашого часу через віки і тисячоліття. Людство з найвіддаленіших часів цікавило, яким чином були створені світ і людина. Чому світить Сонце, Місяць, зорі, родить Земля, іде дощ, гримить? Найбільшою таємницею для людини було, та й залишається – чому вона помирає і що з нею буде після смерті.

Кожен народ має свою систему міфів. За багато століть до нашої ери активно побутували міфи про олімпійських богів в Греції і Римі. Широко відомі скандинавські, давньокитайські, шумерські міфи. Чимало міфів знаходимо у давньоіндійських «Ведах» та ще у багатьох народів світу. На відміну від інших, давньоукраїнська міфологія більш приземлена, а її міфопоетична краса досить сильно виявлена в народних обрядах, велику кількість міфопоетичних персонажів знаходимо у народній творчості: колядках, казках, легендах, переказах тощо. Відомий учений О. Лосєв зазначав: «Будучи протягом багатьох тисячоліть формою усвідомлення буття і природи, міфологія розглядається сучасною наукою не як нісенітниця і пусте марновірство, а як давня і піднесена мрія людини про оволодіння природою, незважаючи на весь свій зв'язок з примітивною цивілізацією первісної епохи».

Слід також зазначити, що міф, як і кожен з видів народної творчості, відзначається великим багатством нашарувань. На ньому позначився вплив різних історичних епох, починаючи від історичної доби і до наших днів. Все це зливається в одне органічне ціле.

Грецька міфологія зафіксувала мистецтво як специфічну діяльність людини. Широко відомийміф про Аполлона, якому були підпорядковані музи: Мельпомена – трагедії, Евтерпа – ліричної поезії, Ерато – любовної лірики, Терпсихора – танців, Калліопа – епічної поезії, Талія – комедії, Кліо – історії.

Міфологічний образ Аполлона пройшов складний шлях розвитку, який дає змогу зрозуміти поступовий процес усвідомлення специфіки естетичної діяльності, її зв'язку з красою, своєрідності. Міф свідчить, що спочатку Аполлон – син Зевса і Лето, брат Артеміди – охороняв родину від горя і нещастя. Пізніше його почали ототожнювати з Геліосом – богом Сонця. На честь Аполлона греки будували храми (на острові Делос і у Дельфах). Ці храми мали загальнодержавне значення. Поступово за Аполлоном (він стає богом музики) закріплюються культу ротворча, культурозахисна функції. У науку через образну, символіко-метафоричну інтерпретацію приходить проблема видової специфіки і синтезу мистецтв – проблема, яка інтегрує естетику і мистецтвознавство.

Людина вперше усвідомлює себе у міфах і використовує міф як розповідь про Всесвіт, явища природи, про традиції та звичаї людей, історичні події. Міфи Стародавньої Греції систематизувалися, дописувалися різними поетами або використовувалися ними у професійній творчості. Відомо, що ГЕСІОД саме на основі міфів написав «Теогонію» – поему про походження богів. Важливу роль для європейського читача відіграли «Метаморфози» відомого римського письменника ОВІДІЯ – виклад стародавніх міфів.

Поетичні образи стародавніх міфів не лише залишилися в історії світової культури, а й вплинули на долю мистецтва, викликали численні інтерпретації в творчості більшості видатних митців. До грецької міфології зверталися Данте і Шекспір, Боттічеллі і Леонардо да Вінчі, Рубенс і Рембрандт, Шіллер і Гете, Сковорода і Шевченко, Франко і Леся Українка.

Практика звернення до міфопоетичних символів збереглася і в XX ст. Звертаючись до творчої спадщини Д. Джойса, Б. Брехта, А. Франса, А. Камю, М. Булгакова та інших, ми бачимо, яке велике значення мали міфи не лише в образній структурі цих творів, а й у формуванні філософської концепції, в обґрунтуванні морально-психологічної позиції конкретних героїв.

У тому, що українські міфи не зазнали олітературення, є певні історичні передумови, які обернулися для української культурної традиції не лише втратами, а й перевагами. Про втрати можна говорити в літературному плані, про переваги – в культурно-історичному. Необроблені літературно, ці міфи точніше відбивають світогляд усіх попередніх поколінь. До того ж, при порівняльному аналізі вони виказують усі можливі чинники генеалогії народу, який репрезентує ними свою культуру.

Одними з відомих українських міфів є міфи про Меланку, Василька, Коструба, Козу і ін. Оскільки їх суть виражена у обрядах, вони збереглися до нашого часу і є прикладом протистояння трагічного і комічного.

МЕЛАНКА (Маланка, Миланка) - вечір напередодні Нового року. Меланка-Вода приходить на Щедрий вечір разом із Василем-Місяцем сповістити господарів про наступні торжества та справити гостини, які в народі так і називають гостинці Меланки. За давньою традицією, новорічні обходи маланкарів, як і різдвяних колядників, відбувалися після заходу Сонця, тобто тоді, коли володарює усяка нечиста сила. Раніше ходили від хати до хати, не обминаючи жодного господаря: нині провідують переважно тих, хто має дочку «на порі». Батьки дівчини вважають почесним для себе прийняти й пригостити «Маланку». Хлопці в масках висловлюють добрі побажання, веселять піснями, танцями, жартівливими сценками.

У театралізованому дійстві одна з головних ролей належить хлопцеві, перебраному «Маланкою». На ньому традиційний жіночий костюм. У неї в руках різні атрибути «бабського діла» – кужіль, веретено, віник, горнятко з розведеною глиною, лялька, квіти. Відповідно до ритуального сценарію костюмонаний хлопець кумедно пародіює звичайні жіночі заняття. «Маланка» робить усе навпаки: сміття підмітає від середини хати під стіл; прибираючи ліжко, розкидає подушки і перевертає ковдру; мастить глиною лави, а мокрою ганчіркою обмиває піч.

«Карнавальні безчинства» здійснювали, як правило, «некрасиві маски». Вони могли, наприклад, заплутати й обірвати нитки на кроснах. Це було своєрідне покарання господині за те, що вона порушила давній звичай, за яким на великі свята треба було виносити з хати усі знаряддя ткацькою ремесла. Об'єктом збиткування, як і на весіллі, часто була піч. Під час візитів «маланкарі» могли щось розбити, розлити, розкидати і навіть украсти. Якщо господарі були скупі на обдарування - вони розплітали тин, розкидали дрова, знімали ворота, обмащували дьогтем або кізяком хату тощо. Жадібній господині могли кинути в комин собаку, а пихатій дівчині заводили в дім цапа, попередньо напоївши його горілкою.

Закінчивши ритуальний обхід, перебрані вранці йшли на роздоріжжя палити «Діда», або «Дідуха», снопи соломи, що стояли на покуті від Святого вечора до Нового року. Спочатку «Маланка», а потім й інші ряджені перестрибували через багаття. Це мало захистити їх «від уроків», очистити від спілкування з нечистою силою.

За стародавнім міфом, окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона така мила й чарівна. Одного разу, коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її славний богатир Безпальчик-Васильчик і з нею одружився. Ось чому на Щедрий вечір ще святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик став покровителем цих тварин. Тому, за народними звичаями, на Меланку (Миланку) готували свинячі нутрощі, по них ворожили, який буде врожаї, а з свинячих ніжок варили «дриглю», щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку із якомога багатшими столами, бо то і продовження Щедрого вечора з усіма його добрими богами і душами предків.

КОСТРУБ (Кострубонько, Нечепура, Кострюб, Кострубань, Кострубач, Коштрубань. Кострубка. Весняк) - солом'яне опудало у вигляді чоловіка, яке заздалегідь виготовлялося молодицями наприкінці Ярилових свят, коли відбувалися проводи бога Ярила. Вже на святі чоловіки несли це опудало, ніби покійника. у ліс чи до води. Дорогою співали сумних пісень, а молодиці підкреслено голосили: «Помер Ярило, нема Ярила!..» Коли Коструба вкидали в яму й засипали землею чи топили в річці, жінки жартома оплакували його, приказуючи, який він хороший та послужливий і що то за життя буде без нього:

Коли ж Кострубонька поховають, усі разом водять хороводи, співають жартівливих пісень, бо то велика радість, що він знову на цвинтарі. Отож Кострубонька закопували, щоб він передав свою невгамовну дітородну силу землі для майбутнього врожаю. Цього дня, крім «проводів русалок», «похоронів» Ярила та Коструба, «проганяють» Шуліку. В усіх цих обрядодійствах Ярило коханепь-орел, Коструб – нелюб-яструб, а Шуліка коханець, що чинить перелюб із заміжніми жінками. Таким чином, у цьому святі наші предки уявляли смерть і воскресіння рослинного світу. Подібний ритуал є в багатьох народів.

Дуже часто міфи ставали казкою

Так звану міфологічну теорію походження народної казки першими в Європі висунули брати Грім. Дослідники знаменитих «дитячих і домашніх казок» ще в 1813р. вважали, що в народних казках віддзеркалені первісні міфи індоєвропейських народів про Сонце, Місяць, зірки, природні явища (грім, блискавка, дощ, вітер, мороз і т. ін.), особливо про боротьбу світлих сил з темними. Однак, як зазначають учені, не в кожній казковій події відчувається відгомін первісних міфів. Головним завданням так званої міфологічної школи було виявити у казці релігійні уявлення давнини. Боротьбу героя зі змієм тлумачили як боротьбу тучі-хмари (змія) з сонцем (героєм), який своїм мечем (блискавицею) розсікає хмару. Пробудження красуні ототожнювалося як воскресіння природи навесні. Герой (сонячний промінь) цілує сплячу царівну, яка уособлює собою природу, занурену у зимовий сон, і тим самим пробуджує її до життя. Герої казок обов'язково повинні були бути божествами Сонця, неба, світла, води, а їхні вороги – божествами мороку, зими, холоду, хмар, печер, гір і т. п. Справді, чарівні казки зберегли залишки давніх язичницьких уявлень, наприклад, віра в господарів лісів, морів, гір, явищ природи (Баба Яга, Морський цар, Змій Горинич, Морозко), культ предків (померлий батько дарує коня), віра в перевертнів і т. ін. Хоча слід наголосити і на тому, що космічні сили, або так звані космогонічні образи, фігурують в українських казках не часто. Але є перекази, у яких досить відчутні космогонічні уявлення предків. Прикладом може бути казка «Красносвіт», в якій з великоднього яйця народжується хлопець, котрий після тривалих перипетій за допомогою своєї дружини-царівни перемагає тьму, стає володарем світла.

Звичайно, в реальному житті людина прагне до прекрасного, яке в неї асоціюється, насамперед, із щастям. Але справжнє повноцінне життя немислиме без наполегливих шукань і душевних тривог, без жорстокості і страждань. Утверджуючи Добро і Красу, мистецтво не повинне обходити страждання і трагічне, як не повинні обходити і ті, хто опікується вихованням молодого покоління. Справа, за яку гине людина, повинна бути усередині істинною і справедливою (Гегель), перемога має бути „обов'язковою", якщо не фізична, то моральна, інакше мистецтво тільки налякає людину, позбавить її крил надії і віри в життя і в саму себе. Ще Аристотель казав, що трагічне в мистецтві не тільки „очищує", робить "тонкою" душу, але й пробуджує волю до боротьби.


Список літератури

1.Сморж Л.О. Естетика:Навчальний посібник.-К.:Кондор, 2005

2.Войтович В.М.Антологія українського міфу. – Т.: Богдан, 2006

3.Воронай О. «Звичаї нашого народу», т. І,

4.Топоров В. «Кострубонька»

5.Нечуй-Левицький І.Світогляд українського народу/Ескіз української міфології/.-К.:АТ „Обереги”, 1992

6.Левчук Л.Т.., Оніщенко О.І.Основи естетики: Навч. посіб.-К.: Вища шк.., 2000р.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:01:53 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
15:39:34 25 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Трагічне і комічне у міфологічних джерелах

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150374)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru