Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Давньословя'нська міфологія - колиска філософської думку України - Руси

Название: Давньословя'нська міфологія - колиска філософської думку України - Руси
Раздел: Рефераты по философии
Тип: реферат Добавлен 19:33:40 11 мая 2003 Похожие работы
Просмотров: 167 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Національний технічний університет України „КПІ”

Кафедра прикладної математики

РЕФЕРАТ

З курсу „Філософія”

На тему: Давньословя’нська міфологія - колиска філософської думку України – Руси.

Виконав:

Студент групи КМ -12

Богданов Євген

КИЇВ 2003

План

ВСТУП .. 3

ДОХРИСТИЯНСЬКИЙ СВІТОГЛЯД ДАВНІХ СЛОВ’ЯН – ПЕРЕДІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ . 4

Різноманітність міфологічної тематики .. 5

Характерні риси української міфології 6

Релігійне вірування . 8

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ФІЛОСОФІЇ КИЇВСЬКОЇ РУСІ 9

Філософська думка на Русі 10

Вирішення філософських проблем .. 12

Філософські ідеї у творчості давньоруських книжників. Іларіон Київський. 13

ЛІТЕРАТУРА .. 15

ВСТУП

[2]Виникнення перших філософських ідей давніх русичів було закономірним процесом формування світогляду з певними етапами (типами) його розвитку і тісною спадковістю між ними. Деякі елементи «філософського» осмислення явищ природи і людського життя були наявні вже в народному світогляді східнослов'янських племен за­довго до хрещення Русі та появи писемності. На основі першої світоглядної самобутньої міфологічної системи створювалися перші передфілософські утворення, які були зумовлені значною мірою характером і способом діяль­ності, побутом давніх українців Формувався свій стиль життя і мислення, вироблялись характерні орієнтації на освоєння світу, своя національна культура.


ДОХРИСТИЯНСЬКИЙ СВІТОГЛЯД ДАВНІХ СЛОВ’ЯН – ПЕРЕДІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

На основі емпіричного досвіду і міфологічної картини світу наші предки створювали своєрідну природну релігію, яка пізніше була названа язичницькою. У цій народній релігії основним предметом була природа, яка обожню­валась. Природне начало Всесвіту, філософія вічного життя були найвищою ідеєю цієї релігії. Українська міфологія як сукупність переказів про явища природи та соціального життя в образно-наочній формі ілюструвала прагнення людини пояснити і упорядкувати світ, який її оточував, розкрити єдність людини і природи.

[3]Форми українських міфів мають одну характерну прикмету: вони дуже близькі до природних форм. Ми не бачимо в народній фантазії охоти до негарних, неесте­тичних велетенських міфічних образів, до тих величезних, страшних, головатих та рогатих богатирів з страшними антинатуральними інстинктами, які любить німецька і великоруська міфологія. Український народ в своїх міфах держиться міри; його фантазія не любить - переступати за границі ненатуральних форм; вона любить правду і есте­тичність» навіть, можна сказати, вже геть-то описує красу міфічних образів такими фарбами, як в християнських ака­фістах описується краса християнських святих, так що вже автор не знає, й до чого прирівняти їхню красу і святе життя.

На жаль, відомостей про українську міфологію занадто мало, через це дати їй повну характеристику надзвичайно важко. Розвиток української міфології був перерваний вве­денням християнства, і вона не змогла розвинутись в закінчену систему. У боротьбі з так званим «поганством» були знищені безцінні пам'ятки мистецтва стародавнього язичницького світу, а до нас дійшли тільки уривки з української міфології. Більшість матеріалу, яким дово­диться користуватись, в основному вийшов з рук ду­ховних осіб, котрі в цій справі не могли бути об'єктив­ними. Середньовічні хроніки, аннали, повчання, слова тощо мали, як правило, характер критики і засудження стародавньої віри українського народу. Саме тому великий інтерес представляють усні перекази, народні звичаї, ле­генди, пісні, в яких розкривається історія справжнього життя нашого народу.

У міфі дійсність була образною і конкретною, схопле­ною схематично. Людина ще не мислила про світ, вона була ще вільною від розумового визначення речей, їх якостей і властивостей, ще не ставила ніяких питань стосовно достовірності предмета свого пізнання. Людина просто жила в середовищі, яке її оточувало. Розумове, абстрактне і чуттєве так тісно переплітались у міфі, що перевага однієї з цих сторін не усвідомлювалась. Для наших предків не потрібні були докази про живий взаємозв'язок і активну взаємодію всіх предметів, речей світу, про існування домовиків, русалок, водяників тощо. Все було всюди, і людина взаємодіяла, спілкувалась з усім. Але реальної людини міфологія ще не знала.

[3]Найбільший матеріал для висліджування української міфології дають колядки і щедрівки, котрі співають на Різдво, проти св. Василя чи Нового року. На Білій Русі ко­лядки співають і на Великдень; вони там звуться волочовними піснями і нічим не одрізняються од українських різдвяних колядок. Волочовні пісні на Великдень були і на Україні, як згадують наші літописи, і, мабуть, вивелись, а тепер зосталось тільки волочіння. Малі хлопці, а часом і парубки ходять на Великдень по хатах і славлять Христа віршами. Ті вірші подекуди на Україні і тепер звуться волочінням. Що таке слово коляда, до сього часу трудно довідатись. Трудно пристати на те, щоб воно вийшло од латинського слова calendae, як звались у римлян перші дні кожного місяця. Народ надто дуже глядить своїх звичаїв та ще й обрядових, щоб змінити давнє ім'я на нове, котре йшло десь здалека, та ще й з Рима.

Різноманітність міфологічної тематики

Багатоманітність української міфологічної тематики складала цілий ряд циклів:

1) космогонічні — про походження життя (створення світу);

2) антропогонічні — про створення людини;

3) тотемічні — про тотемічних предків окремих пле­мен, в основі яких лежать фантастичні уявлення про поход­ження племені від певних тварин;

4) теогонічні — про походження богів;

5) календарні — про річні цикли природи та обряди, пов'язані зі зміною пір року і господарською діяльністю;

6) есхатологічні — про потойбічний світ та передбачен­ня майбутнього;

7) історичні, культурно-біографічні — про життєві вип­робування і діяння окремих героїв, героїчний епос-билини тощо.

Розглянемо деякі з типів міфів детальніше.

Українська міфологія багата космогонічними міфами, в яких мова йде про створення світу. Одним з таких є міф про створення світу з яйця. Сонце у цьому міфі представлене в образі Жар-птиці, яка своїм пером може освітити весь сад. А Зимовий Холод — змій-чарівник — хоче викрасти Жар-птицю. Проте вона встигає знести золоте яйце, з якого навесні знову народжується (воскресає) джерело світла й тепла. Сонце-яйце своїм гарячим промінням зігріває землю, розганяє туман, примушує хмари лити дощові потоки. Так, з уявленням про яйце змальовується початок всього живого, того, що народжується. Звідси — звичай писати писанки, які дарували люди одне одному з побажанням здоров'я й дов­гого життя. Таким чином, сакральність яйця, писанки була визначена ще до впровадження християнства, до тієї обряд­ності, яка пов'язана з Великоднем.

У дохристиянських антропогонічних міфах, в яких мова йде про створення людини, частіше всього згадується дере­во як матеріал, з якого створено людство. Це міг бути дуб, ясен або просто пеньок. Але в цей матеріал потрібно було вдихнути живий вогонь. Тому оживлення людини частіше всього пов'язувалось з небесним вогнем-блискавкою.

В основі тотемічних міфів лежить уявлення про фан­тастичний, надприродний зв'язок між певною групою людей і певним видом матеріальних предметів («тотемів»). Тотемами могли виступати різні тварини, рослини, пред­мети або явища природи, які служили об'єктом вшануван­ня первісних людей.

Система тотемічних міфів відображала все життя первісної людини, її уявлення про світ, про природу, про всі речі, предмети, які оточували людину. Весь цей живий і неживий світ разом з людиною ототожнювався в їїтотемічних уявленнях.

Характерні риси української міфології

Великою пошаною в українській міфології користувалися звірі, особливо великі і сильні. Деякі звірі ставали вірними покровителями людини, захисниками певного роду чи племені, тобто були їх тотемами. Навколо кожного тотема об'єднувалась певна трупа людей (рід, плем'я тощо), і всі вони вважались родичами. В епоху тотемізму відбулась велика персо­ніфікація, уособлення звірів (лисичка-сестричка, вовчик-братик і т. п.). Багато легенд є про перетворення людини на звіра чи птаха і навпаки.

Досить розвинутою у наших предків була демонологія — віра в духів-демонів, які пов'язувались з явищами природи, побутово-господарським життям. Ці істоти одухотворювались, персоніфіковувались і були сильнішими від людини. Як правило, вони панували над певними своїми ділянками. Люди прагнули налагодити стосунки з ними, зрозуміти їх, щоб ті якомога менше шкодили. Одних задо­брювали, проти інших проводили ворожіння, заклинання, свята, ігрища, використовували спеціальні знаки, амулети-обереги.

В українських народних казках, переказах, піснях, обрядовості змальовані різні демонічні істоти, найчастіше з людською подобою, тобто наділялись антропоморфними рисами. Це русалка, відьма, диявол (чорт), вихор, вовкулак, песиголовець, домовик, змій тощо. У «Лісовій пісні» Лесі Українки, яка є шедевром у змалюванні міфологічної картини світу, є такі духи-демони, як Лісовик, Водяник, Мавка, Куць, Перелесник. Одні з них були носіями добра, інші — зла.

У повір'ях українців значне місце займає образ Долі як втілення щастя, удачі. Але Доля може бути не тільки доб­рою, а й злою (Недоля, Лихо, Біда, Злидні тощо).

[5]Протилежності „порядок-хаос”, „своє-чуже” осмислюються у відповідній символіці „світ-темрява”, „верх-низ”, „праворуч-ліворуч”. У давньоукраїнській свідомості переважає виокремлення „світу”, „верху”, „праворуч” – як цінністно переважаючи, що протистоять символам „темряви”, „низу”, „лівостороннього”. Простір впорядкованого космосу сприймається невід’ємно від людини, що освоює цей простір, встановлюючи порядки в ньому. Досить показати щодо цього є притаманні міри довжини – п’ядь, лікоть, стопа, крок.

[5]Зазначені особливості мислення позначилися й на характері уявлення про людину, яким у давньоукраїнській культурі притаманна відсутність чіткого протиставлення душі і тіла, так характерного для типового християнського розуміння. Виявом цього є властиве сов’янській міфології уявлення про „множинність” душ.

[5]Відсутність чіткої антитези „дух-тіло” позначилось і на розумінні слов’янами акту творіння, яке не мислилось як перетворення „ніщо” на „щось”, а розумілось у вигляді акту впорядкування, під час якого людині відводилось роль активного співучасника світових подій.

[5]У межах Києво-Руської культури склався притаманний українській духовній традиції тип мислення, не схильний до абстрактного, відірваного від життя філософського теоритезування.

Знайомлячись з українською міфологією, варто звер­нути увагу на таку її особливість, як пантеїзм. У прадавній народній вірі українців природа, природні стихії обожню­валися, набували сакрального характеру. Людське буття було поєднане з природою, а відтак і з божеством. Як зазначав І. Нечуй-Левицький, «пантеїстичний мотив зробив для українського народу всю природу живою, розумною, гово­рячою й думаючою». Таке обожнювання всіх небесних світил та явищ природи призвело до того, що в уяві наших предків виникла ціла система різних богів, яким люди пок­лонялись, тобто для українського міфологічного світогляду був характерним політеїзм.

Релігійне вірування

Богів у наших предків було багато. Олімп українських богів мав свою місцеву характеристику. У різні епохи були різні боги, кожне плем'я могло мати власних богів, хоча й були загальні, які могли мати різні назви. Існувала своєрідна ієрархія богів, де були «найстарші» боги, а після них ішли вже нижчі рангом, У науковій літературі немає єдиної точки зору щодо однозначного визначення місця в цій ієрархії кожному з головних богів, особливо коли мова йде про «найголовнішого» бога. Називають Род, Сварог, Перун тощо.

Релігійні вірування наших предків пройшли певні етапи розвитку, перш ніж розвинулись у бік абстрагування та уніфікації образу вшановуваних сил. Якщо спочатку людина не цікавилась небом, воно для неї було дуже далеким від її жорстоких буднів, то пізніше «небесні воро­та» стали початковими космічними питаннями про тайни існування, смерті, про закони природи, початок світу тощо. Своєрідна мудрість наших предків, їх досвід та життєва філософія сформували поняття неба як найвищу світову силу, територію вищих сил. А в земному житті йшла бо­ротьба двох сил — добра і зла.

Задовго до введення християнства нашими предками ве­лось ще незрозуміле, але невпинне шукання єдиного Бога. Поступово складалось уявлення, що світом керує Вища Сила, а крім неї є багато другорядних і третьорядних сил, які керують різними сторонами природи. Сили природи розумілись подвійно — це були духи добра і зла в їх постійній боротьбі. Склалось і уявлення про другий світ — замогильний, потойбічний світ людських душ, а звідси і питання про пос­мертне життя, яке стало нерозривною частиною цілісності життя. Безсмертя душі, честь, мужність і воля богів ставали приводом для постійних роздумів наших предків, які ви­ростали у людській гідності й Божому покликанні. Всесвіт, космос, в язичницькій релігії сприймався як надісторичний, в природі існував вічний колообіг, визнавалась ас­тральна залежність. Досить розвинутим, був культ предків як важливий принцип соціальної детермінації.

[4]Вже до християнства були введені такі поняття, як «Бог», «молитва», «небо», «рай», «пекло», «свято», і багато інших складали основу релігійної свідо­мості нашого прадавнього народу. Митрополит Іларіон, зауважуючи, що найважливішим релігійним поняттям було слово «Бог», показує, наскільки сильно воно розгалужене у народній мові. Цікаво знати, що воно є спільним коренем таких слів, як багач, богатир, збіжжя, зубожіти. «Небога», «небіжчик», наприклад, це ті, за кого не опікується Бог. Вирази «бозна» (Бог знає), «помагайбі» (помагай Боже), «спасибі» (спаси Боже) та інші вказують на глибоку давність і широке засвоєння нашими предками цих та інших релігійних термінів.

Отже, можна зробити висновок, що наша прадавня на­родна віра була досить розвинутою. Світогляд наших предків не був бідним. Він охоплював все життя людини, був практичним, господарським. Деякі елементи «філо­софського» осмислення явищ природи і людського життя були наявні вже у народному світогляді східнослов'янських племен задовго до хрещення Русі та появи писемності. На основі першої світоглядної самобутньої системи створю­вались перші передфілософські утворення, які були зумов­лені значною мірою характером і способом діяльності, побутом наших давніх предків. Формувався свій стиль життя і мислення, вироблялись характерні орієнтації на освоєння світу, своя культура.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ФІЛОСОФІЇ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Зміни в житті наших предків сприяли зміні їх міфо­логічних уявлень і вірувань. Язичництво з його політеїс­тичним поклонінням, той набір навичок, умінь, відомостей, що передавались в основному усною традицією, вже не могли задовольнити подальший суспільно-історичний і культурний розвиток Русі. Не давали вони відповіді і на важливі світоглядні питання, через що змушені були поступитися філософському світорозумінню. В. С. Горсь­кий зазначає, що руйнування міфу і зародження філософії відбуваються тоді, коли картина світу, що описувалась міфом, стає предметом вивчення, коли виникає потреба пояснити, що означають слова «добро» і «зло», що приховується за словами, які описують міфологічну картину світу.

[6]Процес становлення вітчизняної філософської думки відбувався приблизно з кінця X століття. Це був період, коли Київська Русь ставала могутньою слов'янською дер­жавою з визначним економічним, політичним і культурним центром, яким стала її столиця — Київ. І цьому значною мірою сприяла християнізація Русі, яка привела до зміни світоглядних та культурно-ціннісних орієнтирів. 988 рік офіційно поділив історію східних слов'ян на язичницький і християнський періоди. На зміну язичницькому світо­сприйманню приходить християнізована картина світу. Християнський світогляд стає панівним, і цим зумов­люється його провідна роль у культурі в цілому і, зокрема, у формуванні філософського мислення.

[7]Щодо ролі введення християнства на Русі існують дві основні протилежні точки зору. Перша — офіційна, згідно з якою прийняття християнства східними слов'янами вважається закономірним явищем, розцінюється як подія величезної ваги. Прихильники другої точки зору вважають, що перехід Володимира до християнства був трагічною, епохальною помилкою, зрадою традиційної предківської віри, капітуляцією перед Візантією, свідченням ідейної поразки. Стверджується, що Україна-Русь через прийняття християнства засудила себе на духовний застій та без­плідність, на втрату права мати свій спосіб духовного життя. Відречення від «Святині Отців своїх», втрата власної віри — найважча наша втрата.

[7]На думку багатьох вчених (І. Огієнко, Б. Рибаков, М. Попович, В. Шаян, Я. Оріон, Л. Силенко, Г. Лозко та ін,), наша традиційна предківська віра не була тупиковим шля­хом у розвитку світогляду й духовної культури народу.

У новій релігії людська історія поді­лилась на дві ери: дохристиянську як передісторію і християнську, власне історію.

Такий процес формування і зміни світогляду дає мож­ливість зробити висновок, що філософські ідеї Київської Русі мають свої корені в міфологічному, міфоепічному, язичницькому уявленні східних слов'ян. Народна культура, народна творчість стали головним джерелом формування української філософії

Філософська думка на Русі

[2]З введенням християнства, з розповсюдженням письменства, грамотності, особливо з розвитком літератур­ної мови, давньоруська культура отримує можливість поз­найомитись з надбанням світової філософської думки минулого. Київські книжники знали твори Іоана Дамаскіна, Піфагора, Демокріта, Діогена, Сократа, Платона, Арістотеля, Епікура, Софокла, Есхіла та інших мислителів минулого. Значне місце у формуванні філософських ідей займає Біблія, перекладні твори Святого Письма, твори «отців церкви». Серед представників патристики на Русі авторитетом користувались імена Василія Великого, Григорія Богослова, Іоана Златоуста, Афанасія Алексан-дрійського та ін. Саме християнська філософія першою збудила інтерес до філософської думки на Русі.

[4]Велике значення для давньоруської філософії мала творчість Іоана, екзарха Болгарського, автора досить попу­лярного на Русі «Шестиднева». Цікаві роздуми містить у собі відомий на Русі того періоду «Ізборник» 1073 р., який включає в себе більш ніж 300 статей, присвячених різним питанням: богослов'ю, етиці, логіці, поетиці, історії, філософії, ботаніці, астрономії тощо. Розповсюдженими були збірники «Діоптра», або «Зерцало», «Бджола» та ін.

[7]Характерною рисою філософської думки Київської Русі було «софійне» розуміння філософського знання. «Софія» (мудрість) тлумачиться не як абстрактно-монологічне, а як особистісно-плюралістичне знання. На цю платонічно-християнську традицію звертає увагу А. К. Бичко, вказу­ючи, що «саме особистісність «софійного» знання дозволяє тлумачити києворуську (українську) ментальність як екзистенціальну, а християнство в Київській Русі сприй­мати «під знаком Софії». Мудрість, в першу чергу, є знанням суті речей, їх сенсу, тобто «божественного задуму» їх творення.

[2]У міфологічних уявленнях східних слов'ян вироби­лась своєрідна «модель світу» з наївно пантеїстичної, нату­ралістичної позиції. Пізніше в християнському світогляді ця міфологічна «модель світу» була роздвоєна на «наявне» буття (природа, людина) і «бажане» (божественний, тран­сцендентний світ). Природа втрачає божественну сутність, вона створена Богом з нічого і може в ніщо перетворитись. Лише Бог вічний, він — начало всього.

[2]Не дивлячись на таке роздвоєння світу, християнське світобачення не заперечує світ природний, оскільки він вважається творінням Божим, а звідси виникає своєрідне вирішення проблеми єдності світу. Це, в першу чергу, стосується проблеми відношення духовного і мате­ріального, яка вирішувалася з позицій дуалізму. Світ земний, природний, матеріальний був відображенням світу божественного, духовного, а разом вони складали єдине, гармонійне, упорядковане ціле. В києворуській думці навіть з'явились спроби віднайти посередників, які б подо­лали відчуження між цими світами. Такими посередниками в уяві києворусичів виступали Богоматір Діва Марія, ангели, перш за все архангел Михаїл, які і забезпечували єдність світу.

Вирішення філософських проблем

Виходячи з вирішення проблеми єдності світу вирі­шувались і натурфілософські проблеми, проблеми розу­міння природи. Світ природи уявлявся гармонізованим та ієрархізованим, упорядкованим, закономірним, в якому центральним регулятивним принципом є Бог як вище благо і досконалість. Важливим моментом у цих поглядах є те, що порядок природи визначався не тільки Богом, а й людиною як дійсним об'єктом божественного світоправління і кінцевою метою світоустрою.

Проблема тіла і душі займає важливе місце в роздумах київських книжників, які у її вирішенні спирались на «Шестиднев», «Ізборник» 1073 р. та інші пам'ятки писем­ності. Вважалось, що на відміну від тіла душа безтілесна, є «сутністю живою», але тільки в поєднанні з тілом вона стає реальністю. Так проводилась спроба обгрунтувати дуалізм двох субстанцій в людині.

Виходячи з такого погляду на людину формувались і певні моральні норми, вимоги, цінності, орієнтації та ідеали. Характерним є те, що саме ця сторона людського життя вважалась настільки важливою, що це привело фактично до етизації всієї філософської думки Київської Русі. Конфлікт між добром і злом проходив через всю філософську проблематику.

Відзначається ще одна особливість, викликана взаємо­дією християнського і народного світорозуміння,— плю­ралізм світоглядних позицій, який надав філософській думці Київської Русі поліфонічного звучання. В давньо­руському духовному житті відбулось перехрещення і взаємодія різноманітних культур.

[2]Характерною рисою філософської культури Київської Русі є її несприйнятність абстрактного, відірваного від життя філософствування. Виробляється своєрідний його тип, що відрізняється не предметом, а суб'єктом пізнання. В межах цього типу філософствування він виступає не як чисто гносеологічний, а як цілісний суб'єкт, для якого ха­рактерною є єдність морального й гносеологічного. Цим пояснюється етизація філософської думки, а звідси і тяжіння до проблем людини і осмислення історії. Скла­дається своєрідний тип середньовічного антропологізму.

Філософські ідеї у творчості давньоруських книжників. Іларіон Київський.

Першими творами київських книжників були так звані слова, повчання, послання, моління, в яких виразно постав­лені важливі світоглядні проблеми, подані глибокі філософ­ські ідеї. Саме з книжним знанням перш за все і був пов'язаний початок філософської думки києво-руської доби. Навіть склалось таке уявлення, що філософ — це перш за все вчений книжник, граматик, освічена людина, яка глибоко розуміється на книжній премудрості; але якщо філософ є обов'язково книжником, то не кожний книжник гідний звання філософа. Скоріше за все, філософом вва­жали не того, хто просто володіє книжними знаннями, а того, хто ці знання втілює в життя, використовує їх як керівництво в процесі життєдіяльності, а звідси і філософія мислилася не просто як абстрактне теоретизування, а й як практична мораль, як знання і повчання на основі знань. Про філософію Київської Русі, про її рівень прийнято судити по творчості таких видатних давньоруських книжників, як Іларіон Київський, Лука Жидята, Феодосія Печерський, Нестор, Никифор, Володимир Мономах, Климент Смолятич, Кирило Туровський, Данило Заточеник та ін.

Чільне місце в творчості багатьох київських книжників займає образ історії. Тут варто назвати «Слово про Закон і Благодать» Іларіона Київського (поч. XII ст.) — одного з перших давньоруських філософів. Відомості про його життя досить обмежені. У 1051—1053 рр. Іларіон був першим київським митрополитом. Після митрополичої ка­федри, якої його позбавили, він постригся у ченці Києво-Печерського монастиря під іменем Никона і пізніше став його ігуменом. Відомо, що Іларіон входив до числа наближених князя Ярослава Мудрого, боровся за об'єднан­ня Русі, був поборником освіти, виступав за рівні права руської і грецької церков, за незалежність руського народу.

[4]Основна мета, яку ставить Іларіон у «Слові...»,— пока­зати зростання безпосередньої божественної участі в людській історії, яка розділяється на період «язичницький», період іудейського «закону» і завершальний період християнської «благодаті та істини». Він, зокрема, зазна­чав: «Хто ще великий такий, як Бог наш? Він один, що творить чудеса. Установив закон на уготування істини й благодаті, бодай навикло у ньому людське єство від багато­божжя ідольського відходити, в єдиного Бога вірувати, щоб посудина скверная — людство, омите водою, законом і обрізанням, прийняло молоко благодаті й хрещення».

Будучи носієм християнського світосприйняття, Іларіон розвиває особливий тип ставлення до історії. Минуле, тобто біблійну історію, він сприймає як реальний символ, прообраз власне християнської історії. Як давньоруський мислитель Іларіон процес християнізації розглядає через призму хрещення Русі, яке, на його думку, є завершальним етапом розповсюдження християнства: «Віра благодатна по всій землі розповсюдилася і до нашого народу руського дійшла. І озеро закону висохло. Євангельське ж джерело наводнилося і всю землю покрило і до нас розлилось».

Провідною ідеєю «Слова...» є утвердження патріотизму, любові до Вітчизни. Саме цей твір є першим, в якому зма­льовується велич і єдність землі Руської. Іларіон прославляє патріотизм видатних діячів, князів руських, перш за все Володимира: «...не в слабкій і безвісній землі володарю­вали, а в Руській, що знана і чувана є в усіх чотирьох кінцях землі!»

Ці та інші ідеї філософсько-світоглядного характеру, висунуті Іларіоном в його творі, плідно використовувались у подальшому становленні філософської думки, суттєво вплинувши на ідейний процес Київської Русі та наступні періоди історії. Фактично з Іларіона започатковується українська історіософська тематика.


ЛІТЕРАТУРА

1. Федів Ю.О., Мозкова Н.Г. Історія Української філософії. К. 2001.

2. Волинка Г.І, Гусєв В.І. Вступ до філософії. К. 1999

3. Іван Нечуй-Левицький, „Світогляд українського народу” (уривки). Хрестоматія з української літератури К. 1997

4. Іларіон Київський, „Слово про закон і благодать” (уривки). Давня українська література: хрестоматія. К. 1992

5. Горський П.С. Історія української філософії. Навчальний посібник. К. 2001

6. Надольний І.Ф. Філософія: курс лекцій. К. 2000

7. Бичко І.В. Філософія: курс лекцій. К.1991

Використана література вказана у квадратних дужках перед кожним абзацом.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:50:46 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
15:33:44 25 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Давньословя'нська міфологія - колиска філософської думку України - Руси

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149887)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru